Злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи Порушення правил адміністративного наг

Злісна непокора законним вимогам адміністрації виправної установи або інша протидія адміністрації у законному здійсненні іі функцій особою, яка відбуває покарання у виді обмеження волі або у виді позбавлення волі, якщо ця особа за порушення вимог режиму відбування покарання була піддана протягом року стягненню у виді переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери) або переводилась на більш суворий режим відбування покарання, —

карається позбавленням волі на строк до трьох років.

1. Об’єктом злочину є нормальна діяльність виправних установ.

2. Об’єктивна сторона злочину полягає у вчиненні. 1) злісної непокори законним вимогам адміністрації виправної установи; 2) іншій протидії адміністрації у законному здійсненні її функцій.

Під непокорою законним вимогам адміністрації розуміється відкрита відмова засудженого від виконання конкретних вимог представника адміністрації виправної установи, який мав право пред’явити таку вимогу, а засуджений був зобов’язаний і міг її виконати, але умисно не виконав (наприклад, відмова від роботи без

поважних причин, невиконання вимог про припинення порушення режиму відбування покарання тощо). Непокора є злісною, якщо відмова від виконання законних вимог була неодноразовою або була виражена у демонстративній чи зухвалій формі.

Інша Протидія адміністрації у законному здійсненні її функцій може полягати у навмисних діях засудженого, спрямованих на перешкоду нормальній праці засуджених або проведення заходів згідно з правилами внутрішнього розпорядку виправної установи тощо.

Під представниками адміністрації розуміються службові особи виправної установи, які наділені правом застосовувати до засуджених заходи заохочення і стягнення.

Місцем вчинення злочину є місце відбування покарання у виді обмеження волі або у виді позбавлення волі.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення описаних у ст. 391 діянь.

3. Суб’єкт злочину спеціальний. Ним може бути особа, яка відбуває покарання у виді обмеження волі чи позбавлення волі і яка за порушення вимог режиму відбування покарання була піддана протягом року стягненню у виді переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери) або переводилась на більш суворий режим відбування покарання.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Постанова ПВС № 2 від 26 березня 1993р. Про судову практику в справах про злочини, пов’язані з порушенням режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі”.

Тероризування у виправних установах засуджених або напад на адміністрацію, а також організація з цісю метою організованої групи або активна участь у такій групі, вчинені особами, які відбувають покарання у виді позбавлення волі чи у виді обмеження волі, —

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

1. Об’єктом злочину є встановлений порядок відбування покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі та нормальна діяльність адміністрації виправних установ.

2. Потерпілими від злочину можуть бути: 1) особи, засуджені до позбавлення волі або до обмеження волі, які відбувають це покарання у виправних устаневах; 2) представники адміністрації цих установ.

Під представниками аамініапраціїу ст. 392 розуміються як службові особи, наділені правом застосовувати заходи заохочення і стягнення щодо засуджених, так і інші особи, які виконують певні функції у виправних установах,— чергові помічники начальників виправних установ та інших осіб начальницького складу, військовослужбовці внутрішніх військ, які несуть службу з охорони і нагляду, а також особи, які здійснюють у місцях позбавлення волі медичне обслуговування, культурно-освітню роботу, загальноосвітнє та професійно-технічне навчання засуджених, адміністративний та інженерно-технічний персонал виправних установ.

3. Об’єктивна сторона злочину полягає у: 1) тероризуванні засуджених; 2) нападі на адміністрацію; 3) організації організованої групи; 4) активній участі в організованій групі.

Тероризування засуджених — це застосування до них фізичного насильства або погрози його застосування з метою примусити їх відмовитись від сумлінного ставлення до праці, додержання правил режиму, а також вчинення таких дій з помсти за виконання громадських обов’язків зі зміцнення Дисципліни і порядку у виправній установі. Тероризуванням вважається також глумління і знущання над засудженими з метою їх залякування і перешкоджання виконанню покарання.

Під нападом на адміністрацію розуміються протиправні дії, що вчиняються щодо представників адміністрації виправної установи у зв’язку з їх службовою діяльністю, шляхом застосування насильства над ними або створення реальної загрози його негайного застосування.

Про поняття організованої групи та її організації див. коментар до ст. ст. 27 і 28. Під октавною участю в організованій групі слід розуміти підбурювання окремих засуджених до вчинення протиправних дій щодо інших засуджених або до нападу на адміністрацію, підшукування необхідних засобів або знарядь злочину, безпосереднє вчинення нападів.

Створення злочинної організації або організація озброєної банди у виправних установах підлягає кваліфікації за ст. ст. 255 та 257. Напад на адміністрацію і тероризування засуджених, які супроводжувались побоями, заподіянням легких, середньої тяжкості чи тяжких тілесних ушкоджень, охоплюються ст. 392 і додаткової кваліфікації за іншими статтями Особливої частини КК не потребують.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення хоча б однієї з дій, передбачених ст. 392.

4. Суб’єкт злочину спеціальний. Ним є особа, яка відбуває у виправних установах покарання у виді позбавлення чи обмеження волі.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

1. Втеча з місця позбавлення волі або з-під варти, вчинена особою, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі або арешту чи перебуває в попередньому ув’язненні,—

карається позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.

2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров’я інших осіб, або поєднані із заволо-дінням зброєю чи з її використанням, або із застосуванням насильства чи погрозою його застосування, або шляхом підкопу,а також зпошкодженням інженерно-технічних засобів охорони,—

караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.

1. Об’єктом злочину є нормальна діяльність органів кримінально-виконавчої системи із забезпечення виконання вироку щодо позбавлення особи волі чи її арешту або постанови судді чи ухвали суду про застосування запобіжного заходу у виді взяття під варту.

2. Об’єктивна сторона злочину полягає у втечі, тобто самовільному залишенні місця позбавлення волі або місця перебування під вартою особою, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі або арешту чи перебуває в попередньому ув’язненні. Самовільним визнається залишення, яке здійснено без належного дозволу чи за відсутності законних підстав. Втеча може бути вчинена з виправних установ, з установ для попереднього ув’язнення, з кабінету прокурора, слідчого або особи, яка провадить дізнання, із залу судового засідання, місця проведення слідчих дій, з транспортного засобу для конвоювання, з гауптвахти чи ізолятора тимчасового тримання.

До способів втечі, передбаченої ч. 1 ст. 393, можна, зокрема, віднести обман, відкрите залишення місця позбавлення волі чи арешту, підкуп охорони.

Втеча утворює склад цього злочину лише у випадку, якщо особі було оголошено суддею чи судом про застосування до неї запобіжного заходу у виді взяття під варту, або після оголошення вироку суду, в резолютивній частині якого зазначено про застосування запобіжного заходу у виді взяття під варту до набрання вироком законної сили, або після набрання вироком законної сили.

Злочин вважається закінченим з моменту фактичного залишення місця позбавлення волі або місця утримання під вартою. Цей злочин є триваючим.

3. Суб’єкт злочину спеціальний. Ним є особа, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі або арешту або до якої застосовано запобіжний захід у виді взяття під варту.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

5. Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення втечі: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) способом, небезпечним для життя чи здоров’я інших осіб; 4) у поєднанні з заволодінням зброєю чи її використанням; 5) із застосуванням насильства чи погрозою його застосування; 6) шляхом підкопу; 7) з пошкодженням інженерно-технічних засобів охорони.

Про поняття повторності див. ст. 32 і коментар до неї, а вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб — ст. 28 і коментар до неї.

Втеча вважається вчиненою за попередньою змовою групою осіб, якщо цей злочин спільно вчинили дві і більше особи, які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення.

Під способом, небезпечним для життя чи здоров’я інших осіб, слід розуміти такий спосіб втечі, який створював реальну небезпеку для життя та здоров’я потерпілого. Це можуть бути вибух, підпал, затоплення, отруєння тощо.

Поняттям заволодіння зброєю охоплюється її крадіжка, грабіж та інше протиправне її вилучення у законного володільця чи власника. Під використанням зброї розуміється її застосування за безпосереднім призначенням чи погроза такого застосування. Про поняття зброї див. коментар до ст. ст. 262, 263, 410.

Втеча з застосуванням насильства чи погрозою його застосування має місце, якщо насильство чи погроза його застосування виступали способами втечі. Під насильством слід розуміти здійснення фізичного впливу на потерпілого, який може полягати у нанесенні побоїв, катуванні, заподіянні легких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень. Під погрозою застосування насильства розуміється залякування потерпілого застосуванням фізичного насильства.

Підкоп передбачає риття у будь-який спосіб підземних ходів (траншей), через які можна проникнути на інші ділянки території установи або за її межі. Пошкодження їнженерно-тегнїчних засобів охорони може полягати у виведенні з ладу будь-яких складових системи охорони виправної установи, приведенні вказаних засобів охорони до непридатного стану.

Самовільне залишення особою місця проживання з метою ухилення від адміністративного нагляду, а також неприбуття без поважних причин у визначений строк до обраного місця проживання особи, щодо якої встановлено адміністративний нагляд у разі звільнення з місць позбавлення волі,—

караються арештом на строк до шести місяців.

1. Об’єктом злочину є .встановлений порядок здійснення правосуддя і діяльності органів дізнання, який забезпечує встановлення та здійснення відповідно до закону адміністративного нагляду за окремими категоріями раніше судимих осіб.

І. З об’єктивної сторони злочин може бути вчинений у формі: 1) самовільного залишення особою, щодо якої встановлено адміністративний нагляд, місця проживання; 2) неприбуття без поважних причин у визначений строк до обраного місця проживання особи, щодо якої встановлено адміністративний нагляд, у разі звільнення з місць позбавлення волі.

Адміністративний нагляд — це система тимчасових примусових профілактичних заходів спостереження і контролю за поведінкою окремих осіб, звільнених з місць позбавлення волі, що здійснюються органами внутрішніх справ. Він встановлюється судом з метою запобігання вчиненню злочинів окремими особами, звільненими з місць позбавлення волі, і здійснення виховного впливу на них. Адміністративний нагляд здійснюється міліцією. Правила адміністративного нагляду — це сукупність встановлених законом обов’язків та обмежень дій осіб, щодо яких встановлено адміністративний нагляд (піднаглядних). Ст. 395 встановлює відповідальність за порушення не всіх правил адміністративного нагляду, а лише тих, які регламентують перебування піднаглядного в місці проживання та прибуття його до такого місця після звільнення з місць позбавлення волі. Порушення інших правил адміністративного нагляду тягне за собою адміністративну відповідальність за ст. 187 КАП.

Порушення правил адміністративного нагляду є кримінальне караним лише за умови, що такий нагляд було встановлено щодо особи за наявності передбачених законом підстав і в установленому ним порядку. При цьому слід враховувати, що піднаглядний може бути притягнутий до відповідальності за ст. 395 тільки за порушення, допущені після оголошення йому постанови про встановлення чи продовження адміністративного нагляду.

Під самовільним залишенням особою місця проживання з метою ухилення від адміністративного нагляду розуміються зміна піднаглядним без поважних причин і повідомлення працівників міліції, що здійснюють нагляд, як місця проживання у межах одного населеного пункту, так і виїзд без дозволу органів внутрішніх справ до іншого населеного пункту. Це діяння на практиці проявляється у таких порушеннях піднаглядним правил адміністративного нагляду: а) залишення ним будинку (квартири) у час, в який йому заборонено з них виходити; б) виїзд без дозволу міліції в особистих справах за межі району (міста), з якого йому заборонено виїжджати взагалі чи у певний час; в) виїзд за межі зазначеного району (міста) у службових справах без повідомлення міліції.

Залишення піднаглядним місця проживання, під яким розуміються будинок (квартира), в якому мешкає піднаглядний, а також район (місто), в якому він проживає і в територіальному органі внутрішніх справ якого він зареєстрований як піднаглядний, з дозволу (за повідомленням) міліції або, хоча і без такого дозвелу (повідомлення), але з поважних причин, не утворює складу злочину, передбаченого ст. 395.

Неприбуття без поважних причин у визначений строк до обраного місця проживання особи, щодо якої встановлено адміністративний нагляд у разі звільнення з місць позбавлення волі, є порушенням зазначеною особою обов’язку прибути у визначений виправно-трудовою установою термін в обране нею місце проживання і зареєструватися в органі внутрішніх справ. Поважними причинами, які виключають відповідальність такої особи за вчинення вказаних дій за ст. 395, можуть бути будь-які життєві обставини, природні явища тощо, які не дали їй змоги вчасно прибути в обране нею місце проживання (відсутність коштів на проїзд; хвороба; затримання міліцією за вчинення правопорушення; стихійне лихо тощо).

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочину є час його вчинення. Цей злочин може бути вчинено лише протягом терміну, на який встановлено адміністративний нагляд. Адміністративний нагляд встановлюється терміном від одного до двох років і не може перевищувати термінів, передбачених законом для погашення або зняття судимості. Цей термін може бути продовжено у визначеному законом порядку.

Закінченим цей злочин є: у першій формі — з моменту залишення винним місця проживання без належного дозволу, відповідного повідомлення та поважних причин; у другій формі — з моменту його неприбуття без поважних причин у визначений строк до обраного місця проживання особи. Цей злочин є триваючим.

3. Суб’єкт злочину спеціальний. Ним є особа, щодо якої встановлено адміністративний нагляд.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальною метою — ухилення від адміністративного нагляду.

Постанова ПВС Про практику застосування судами України законодавства у справах про порушення правил адміністративного нагляду” № 3 від 28 березня 1986 р.