МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ ТАСОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИІНСТИТУТ ПІДГОТОВКИ КАДРІВДЕРЖАВНОЇСЛУЖБИ ЗАЙНЯТОСТІ УКРАЇНИКонтрольна робота
ТЕМА
ПРАЦЕЗДАТНІСТЬ ЛЮДИНИ І ШЛЯХИ ЇЇ ПІДВИЩЕННЯ НАВИРОБНИЦТВІ
СтуденткиIV курсуУПБ1-07ф групи
факультетуекономіки та управління
спеціальностіуправління персоналом та економіка праці
Кропивна(Коропатова) Анастасія Анатоліївна
(прізвище,ім’я, по батькові)
Перевірив
Кандидатбіологічних наук, доцент Шелест І.І.
(наук.ст., вчене звання, ін… та прізвище)
Київ – 2010р.
ВСТУП
Діяльність — це форма активного відношення людини додійсності, спрямована на досягнення свідомо поставлених цілей, які пов’язані зістворенням суспільно значущих (матеріальних і духовних) цінностей та засвоєннямсуспільного досвіду. Головними формами діяльності є пізнання, праця,спілкування. В онтогенетичному планідіяльність людини представлена такими видами, як гра, навчання, праця. Будь-якадіяльність є одночасно “творенням чогось” і проявом позиції, ставлення людинидо інших людей, суспільства в цілому. Отже, діяльність має поведінковий аспект.
Праця є основним видом діяльності, оскільки пов’язана звиробництвом суспільно корисних продуктів — матеріальних та ідеальних. Вона євічною необхідною умовою існування людей і розглядається як специфічна видоваповедінка людини, що забезпечує її виживання.
Проблема працездатності є центральною в фізіології іпсихології праці, оскільки ефективна трудова діяльність може бути забезпеченалише на основі врахування фізіологічних і психологічних закономірностейфункціонування людського фактора. Саме завдяки працездатності можливареалізація знань, умінь і досвіду людини. Працездатність людини є фізіологічноюосновою продуктивності праці.
У контрольній роботі ми розглянемо суть і факторипрацездатності людини, як здатність людини більш-менш тривалий час виконуватипевну роботу з дотриманням відповідних кількісних і якісних її показників, проблемита зниження працездатності, які максимальні функціональні можливості їїорганізму для виконання конкретної роботи, а також шляхи підвищення працездатностілюдини на виробництві.
РОЗДІЛ І. ПРАЦЕЗДАТНІСТЬ ЛЮДИНИ
В найбільш загальному формулюванні працездатність можнавизначити як здатність організму людини витримувати навантаження (м’язові,нервові, енергетичні, інформаційні) у процесі праці.
Згідно з теорією функціональної системи, розробленоюП. К. Анохіним, будь-яка робота являє собою завдання перед організмом в цілому.Її виконують всі функціональні одиниці: рецептори, нервові клітини і нерви, м’язи,органи і системи життєзабезпечення (дихання, серцево-судинна, терморегуляційна тощо).Тому працездатність — це здатність клітин, тканин і органів до психофізіологічноїдії. Рушійні сили, які створюють і визначають працездатність людини, такі:
● процес збудження на нейрофізіологічному рівні;
● енергія хімічних речовин на молекулярному рівні.
Збудження здійснює взаємодію рецепторів, нервових шляхів і нервовихклітин з робочими органами. Воно є рушійною силою для всіх функціональних одиниць— сприймальних, виконавчих і регулювальних органів. Чим більше навантаження у виглядізбудження здатні витримати елементи мозку, тим вищою є працездатність людини. Процесзбудження забезпечується енергетичними речовинами, які знаходяться в нервових ім’язових клітинах та в різних «депо», тобто в місцях зосередження резервів органічнихречовин.
Загальний рівень працездатності конкретної людини як максимальноможливий її психофізіологічний потенціал визначається такими факторами: стан здоров’я;м’язова сила і витривалість та їх співвідношення; властивості нервових процесів(сила, рухливість, врівноваженість); біоенергетичні процеси і резерви організму;психічні функції.
Загалом вона залежить від віку і статі людини, соціально-економічнихумов життя і праці.
Загальний рівень працездатності, характерний для конкретноїлюдини, є досить стабільним, а зміни його відбуваються повільно і мають тривалийхарактер. З огляду на це розрізняють повну, часткову та залишкову працездатність.Під повною працездатністю розуміють здатність людини до праці без обмежень, а підчастковою — з певними обмеженнями.
Загальна працездатність, яка характеризується фізичною і розумовоюпрацездатністю та емоційною стійкістю людини, реалізується в процесі праці як професійнапрацездатність. Ефективність професійної працездатності залежить: від трудових навантажень;умов виробничого середовища; професійної підготовки і професійної придатності доданого виду праці; мотивації.
Всі ці фактори зумовлюють трудове напруження, тобто підвищенняінтенсивності фізіологічних і психічних процесів, які забезпечують професійну діяльність.
Спробу визначити працездатність людини через трудове напруження,зробили українські вчені О. О. Навакатикян, В. В. Крижанівська і В. В. Кальниш.Вони виходять з того, що різні види праці в залежності від їх напруженості спричиняютьрізне трудове напруження організму. Проте одна й та сама робота зумовлює різне трудовенапруження у працівників, які різняться за віком, статтю, станом здоров’я, рівнемкваліфікації, мотивацією тощо.
Тому при визначенні працездатності ці вчені виходять з такихкритеріїв, як стан здоров’я людини і ефективність праці. В одних випадках підвищенняефективності праці не супроводжується змінами в стані здоров’я за умови значнихколивань трудового напруження, в інших — ефект діяльності виявляється при такомурівні трудового напруження, яке зашкоджує здоров’ю. Отже, працездатність можна визначитияк максимальну ефективність діяльності людини при такому рівні функціональної мобілізації,яка не викликає перенапруження організму.
РОЗДІЛ ІІ. ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАЦЕЗДАТНОСТІЛЮДИНИ В ПРОЦЕССІ ПРАЦІ
2.1 Межі працездатності і функціональні стани
Певний рівень працездатності при різних видах діяльності людиниформується на фоні конкретного функціонального стану її організму. Функціональнийстан — це інтегральний комплекс фізіологічних функцій і якостей людини, які забезпечуютьефективне виконання професійної роботи при певному рівні фізіологічних затрат організму.
Межа працездатності — величина перемінна. Залежно від конкретнихумов працездатність функціональної одиниці може змінюватися в широких межах. Згідноз теорією функціональної системи працездатність є фізіологічною константою, тобтопідпорядковується закону саморегуляції. Саморегуляція — це повернення фізіологічнихвеличин, які змінюються в процесі діяльності, до вихідних значень або в певні рамки.Вичерпавши свої рушійні сили, організм відновлює їх і зберігає працездатність вмежах, визначених фізіологічними законами.
Накопиченням енергетичних речовин, витрачених в процесі праці,займається спеціальна, системно організована діяльність організму — відновлювальнафункціональна система. Подразником для неї є відхилення від фізіологічних константенергетичних речовин, зміни у складі крові, наявність продуктів розпаду тощо. Реалізаціявідновлювальної функції здійснюється внаслідок процесу збудження, яке заставляєенергетичні речовини виходити з депо і надходити до робочих органів Процес гальмуванняблокує робочий акт і створює відпочинок функціональним одиницям, забезпечуючи відновленняїх енергетичного потенціалу.
Рівень мобілізації працездатності людини при здійсненні неюпрофесійної діяльності може бути різним. Він виявляється у формуванні відповіднихякісних функціональних станів організму — нормального, граничного та патологічного.
Оцінка цих станів базується на взаємодії різних функціональнихсистем як одиниць інтегративної діяльності мозку. Встановлено, що в процесі праціактивізуються три функціональні системи, стрижнем яких є різні рефлекторні актияк реакції на дію відповідних подразників.
Це основна, побічна і відновлювальна функціональні системи.
Основна функціональна система — це рефлекторні акти у виглядітрудових рухів, дій, психічних процесів відповідно до алгоритму конкретної трудовоїдіяльності.
Побічна функціональна система реалізується у вигляді реакційлюдини на подразники, не пов’язані безпосередньо з трудовим процесом, а зумовленіфакторами виробничого середовища, внутрішніми станами людини, тобто є стороннімивідносно основної функціональної системи.
Відновлювальна функціональна система являє собою фізіологічніреакції організму у відповідь на вичерпність енергетичних речовин.
Ці три функціональні системи вступають між собою в нейрофізіологічнийконфлікт, оскільки несумісні в один і той же час. Однак, внаслідок координаційноїфункції мозку, трудова діяльність здійснюється ефективно. Але такий стан зберігаєтьсядоти, доки мобілізація працездатності не виходить за межу. Як тільки рівень мобілізаціїпрацездатності стає більшим, відновлювальна функціональна система набуває актуальногозначення і змінює напрямок регулюючої діяльності мозку.
Відновлювальна функціональна система за допомогою процесу гальмуванняблокує виконання трудового процесу, який становить основну функціональну систему.Рівень загострення нейрофізіологічного конфлікту між основною і відновлювальноюфункціональними системами в процесі праці, зміни в працездатності на кожній стадіїцього конфлікту зумовлюють відповідний функціональний стан організму.
Функціональний стан організму є інтегральним показником мобілізаціїпрацездатності.
Для нормального функціонального стану характерна відсутністьабо згладжування нейрофізіологічного конфлікту між основною і побічною функціональнимисистемами. Незважаючи на дію побічних подразників на організм працівника, основнафункціональна система є стійкою домінантою, яка справляє гальмівний вплив на конкуруючірефлекторні акти.
Другою особливістю нормального функціонального стану є те, щовитрати функціональних ресурсів в організмі людини не виходять за межу працездатності.Затрати ресурсів поновлюються в ході роботи. Таким чином, нормальний функціональнийстан — це стан сформованої координації, коли процес збудження є рушійною силою лишедля основної функціональної системи. Інші функціональні системи ще не сформувалисяабо заблоковані гальмуванням і не справляють негативного впливу на основну. Об’єктивноюознакою такого функціонального стану є максимальна ефективність трудової діяльностіза умови функціональної мобілізації відповідно до фізіологічного закону межі працездатності.
Для граничного функціонального стану характерні значні затратифункціональних ресурсів, які виходять за межу працездатності. В зв’язку з цим відновлювальнафункціональна система теж набуває значної сили і за допомогою процесу гальмуванняобмежує рефлекторні акти, які становлять зміст трудової діяльності. Одночасно розгальмовуютьсяпобічні рефлекторні акти. Внаслідок цього трудова діяльність сповільнюється, привиконанні роботи виникають зайві і неточні дії та рухи, розсіюється увага, погіршуєтьсямислення, посилюються реакції на побічні подразники, наростає нервово-емоційне напруження.
Патологічний функціональний стан організму характеризуєтьсякрайнім загостренням нейрофізіологічного конфлікту між функціональними системами.Відновлювальна функціональна система досягає значної сили і за допомогою гальмуваннянамагається виключити активний стан мозку і перевести організм в сон. Щоб змуситисебе працювати, працівникові потрібні велике напруження і вольові зусилля.
2.2 Показники і методика оцінки працездатності людини
Працездатність людини є функцією багатьох перемінних, залежитьвід вихідного функціонального стану людини та дії факторів оточуючого середовищавзагалі і виробничого — зокрема. У зв’язку з цим для її оцінки використовуєтьсясистема різних показників, які характеризують як кількісні і якісні результати роботи,так і функціональні стани працівника. Методика оцінки працездатності передбачаєобов’язкове додержання певних правил:
● в кожному конкретному випадку слід спиратися на показники,найбільш адекватні для даного виду праці;
● не обмежуватися одним показником, а використовуватикомплекс їх;
● при аналізі показників враховувати нормальні зрушенняїх у зв’язку з добовою періодикою;
● кількісні показники необхідно обов’язково доповнюватиякісними.
Для оцінки працездатності застосовуються три групи показників,які характеризують результати виробничої діяльності, фізіологічні зрушення і зміниу психічних функціях людини в процесі праці. Це виробничі, фізіологічні і психологічніпоказники.
До виробничих показників належать:
● продуктивність праці — виробіток продукції за одиницючасу;
● трудомісткість роботи — витрати часу на виробничу операцію;
● якість роботи (продукції) — наявність браку;
● втрати робочого часу і простої устаткування з вини працівника.
Зазначимо, що якісні показники роботи більш інформативні дляоцінки працездатності, оскільки вони великою мірою залежать від функціональногостану працівника і раніше знижуються в зв’язку з втомою, ніж кількісні показники.
До фізіологічних показників належать: величина енергозатрат;частота пульсу, ударний і хвилинний об’єм крові; м’язова сила; м’язова витривалість;час сенсомоторних реакцій; частота дихань, легенева вентиляція, коефіцієнт споживаннякисню; сила, рухливість, урівноваженість процесів збудження і гальмування; критичначастота злиття мигтінь; тремор (тремтіння рухової ланки); температура шкіри.
До психологічних показників відносяться: увага (концентрація,переключення, розподіл); мислення; пам’ять; сприймання; емоційно-вольове напруження.
Оцінка працездатності за виробничими показниками базується назастосуванні економіко-статистичних методів, хронометражних спостережень, фотографіїробочого дня і використання устаткування, фотохрометражі, самофотографії.
Виробничі показники характеризують ефективність роботи і опосередковано— рівень працездатності. Це зумовлено тим, що продуктивність праці і функціональнийстан працівника протягом зміни змінюється різнонаправлено. Так, продуктивність праців кінці зміни може підвищитися або зберігатися на високому рівні, в той час як функціональнийстан поступово погіршується. Продуктивність праці починає знижуватися при значномурозвитку втоми, оскільки на початкових її стадіях має місце компенсація за рахунокрезервних можливостей організму. В зв’язку з цим особливе значення має вивченнядинаміки функціонального стану за допомогою фізіологічних методів:
● центральнаа нервоваа система;
● ключові фізіологічні функції для даного виду праці;
● функції, які найменш навантажені.
Вивчають час простої реакції і час реакції розпізнавання тавибору. Проста реакція — це реакція на один відомий сигнал. Реакція вибору — цереакція на один з двох або декількох сигналів. При цьому на кожний сигнал людинаповинна реагувати певною дією.
Крім об’єктивних методів оцінки працездатності, методом опитуваннявивчається суб’єктивний стан працівників, в процесі якого вони дають оцінку величинистомлення в балах: немає стомлення — 0, легка стомленість — 1, середня — 2, сильна— 3, дуже сильна — 4 бали.
2.3 Динаміка працездатності і характеристика її фаз
Доробочий стан, або фаза мобілізації енергетичних резервів,підвищення тонусу ЦНС перед виконанням роботи. Це перехідний період між станом спокоюі робочим станом, який названий О. О. Ухтомським оперативним спокоєм. Вираженістьпередробочих зрушень і тривалість періоду оперативного спокою залежать від багатьохфакторів: рівня домагань і мотивації працівника, інтенсивності роботи, індивідуально-типологічнихособливостей особистості.
Фаза впрацювання, або стадія зростаючої працездатності, — цеперіод, протягом якого відбувається перехід від стану оперативного спокою до робочогостану. Вона характеризується переходом функцій на новий, більш високий рівень інтенсивності.
Тривалість фази впрацювання може бути різною, оскільки залежитьвід багатьох чинників. Так, чим інтенсивніша робота, тим швидше завершується фазавпрацювання. На важких ручних роботах період впрацювання складає 20…25 хв; при виконаннілегких точних робіт — 1…1,5 год, а при розумовій праці — 1,5…2,5 год.
Фаза стійкої працездатності, або стійкого стану, характеризуєтьсянайвищою для конкретного працівника продуктивністю праці. На цій фазі встановлюєтьсяоптимальний режим роботи організму, який виявляється в певній стабілізації показниківфізіологічних і психічних функцій, рівновазі між утворенням і виведенням продуктіврозпаду. Тривалість її становить 2…3 год у першій половині робочого дня і залежитьвід важкості роботи, характеру м’язових навантажень, вихідного функціонального станупрацівника, віку, особистісних властивостей.
Фаза розвитку втоми починається через 3…4 год від початку роботиі характеризується зниженням виробничих показників при наростанні напруженості фізіологічнихфункцій організму. Людина відчуває стомлення, яке посилюється відчуттям голоду.
Зазначені фази працездатності повторюються в другій половиніробочого дня. Проте вони мають певні особливості. Так, фаза впрацювання за тривалістюкоротша, а рівень працездатності на фазі стійкого стану нижчий, ніж в першій половиніробочої зміни. Стадія розвитку втоми починається раніше, а працездатність більшпрогресивно зменшується.
Після закінчення роботи наступає період відновлення показниківфізіологічних функцій організму і працездатності. Припинення трудової діяльностісупроводжується певний період посиленням фізіологічних функцій — вентиляції легень,серцево-судинної діяльності, тепловіддачі з поверхні тіла, підвищенням збудливостінервових центрів.
В узагальненому вигляді працездатність протягом доби характеризуєтьсятакою динамікою:
● приблизно з 6-ї години ранку і протягом шести годинпрацездатність підвищується, досягаючи максимуму в 10…12 год;
● з 12-ї до 15-ї години працездатність поступово знижуєтьсядо рівня, нижчого за вихідний;
● з 16-ї до 18-ї години фізіологічна і трудова активністьзнову підвищується до рівня, вищий, але не перевищує максимальну працездатність;
● з 18-ї до 22-ї години рівень активності знижується довихідного;
● при роботі в нічну зміну працездатність з 22-ї до 3-їгодини продовжує різко знижуватися;
● з 3-ї години працездатність поступово зростає, досягаючив шостій годині ранку вихідного рівня.
Працездатність змінюється і протягом тижня, хоча точних данихпро біологічну періодичність її коливань немає. Останні в
основному пояснюються стомленням людини, соціальними і психологічними факторами.
Знання про коливання працездатності слугують основою для розробкиграфіків змінності, початку роботи, тривалості обідньої перерви, регламентованихперерв на відпочинок тощо.
РОЗДІЛ ІІІ. ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ПРАЦЕЗДАТНОСТІПРАЦІВНИКІВ НА ВИРОБНИЦТВІ
Практичні шляхи підвищення працездатності випливає із закономірностейїї динаміки і зводиться до:
● збільшення фази стійкого стану в фонді робочого часу;
● прискорення процесу впрацювання;
● віддалення фази розвитку втоми;
● забезпечення високої продуктивності праці за нормальнихфізіологічних затрат.
Комплекс заходів щодо підвищення і збереження працездатностіпрацівників на оптимальному рівні реалізується на техніко-організаційному, соціально-економічному,санітарно-гігієнічному, медико-біологічному, психологічному напрямках.
Могутнім фактором високої працездатності і продуктивності праціє оптимізація трудових навантажень на основі механізації і автоматизації виробничихпроцесів, удосконалення технології, скорочення і ліквідації важкої ручної праці.Доведено, що при правильній організації праці на легких роботах спостерігаєтьсянайбільша тривалість фази стійкого стану, а на важких роботах вона нетривала.
Високий рівень працездатності безпосередньо залежить від умовпраці, оскільки поліпшення їх супроводжується зменшенням енергетичних затрат організмуна подолання несприятливого впливу факторів виробничого середовища.
Важливим напрямком підвищення працездатності працюючих є ритмізаціятрудових процесів, оптимізація темпу роботи, а також раціоналізація трудових рухівна фізіологічній основі, що сприяє формуванню і закріпленню робочих динамічних стереотипів,а отже зменшенню м’язових і вольових зусиль. Ритмічна робота підвищує функціональніможливості організму, сприяє його тренованості і забезпечує економізацію енергетичнихзатрат.
Економізація функціональних затрат досягається завдяки стійкійдомінанті і автоматизму дій, що виключає зайві рухи, розсіювання уваги тощо.
Особливе значення для підтримання працездатності працівниківна високому рівні має раціональний режим праці і відпочинку.
Отже, впровадження раціонального режиму праці і відпочинку напідприємствах забезпечує підвищення продуктивності праці на 8—10%, сприяє поліпшеннюфізіологічного стану працівників (зменшується частота пульсу в процесі роботи, підвищуєтьсям’язова витривалість в кінці зміни, покращується координація рухів).
Високій працездатності працівників сприяє і раціоналізація робочихмісць на основі врахування антропометричних, біомеханічних і психофізіологічнихвимог, що обумовлює раціональну робочу позу, зменшення статичних навантажень, оптимізаціюробочої зони та інформаційних потоків.
Виробнича втома як наслідок впливу на організм працівника трудовихнавантажень і умов виробничого середовища, з одного боку, відіграє захисну роль,а з другого — стимулює відновлювальні процеси і підвищення працездатності. Томузаходи по боротьбі з втомою ні в якому разі не мають метою ліквідувати це фізіологічнеявище. Вони спрямовуються на: віддалення розвитку втоми в часі; недопущення глибокихстадій втоми і перевтоми працівників; прискорення відновлення сил і працездатності.
Боротьба з втомою в першу чергу зводиться до покращання санітарно-гігієнічнихумов виробничого середовища.
Зниженню втоми, сприяє відповідне природне і штучне освітлення.Вплив його виявляється через посилення обміну речовин в організмі, поліпшення роботиорганів дихання і газообміну, підвищення загального тонусу та активності людини.
Особливу роль в підтриманні працездатності і запобіганні втоміпрацівників відіграє ритм роботи, який підвищує стійкість робочого динамічного стереотипу.Порушення ритму в роботі викликає напруження нервової системи в зв’язку з необхідністювідновлення раніше засвоєного ритму.
Впровадження раціональних режимів праці і відпочинку залежновід важкості роботи є одним з основних організаційних заходів збереження працездатностіі запобігання перевтомі працівників.
Висока працездатність забезпечується за рахунок використанняфакторів естетичного впливу на працюючих. Такими факторами є колір, світло, музика.Особливо слід підкреслити значення функціональної музики, яка впливає на емоційнусферу людини, підвищує збудливість і лабільність центральної нервової системи. Напочатку роботи вона прискорює процес опрацювання, а в кінці робочого дня зменшуєсуб’єктивне відчуття стомленості.
Вплив функціональної музики посилюється, якщо вона поєднуєтьсяз фізичними вправами. Останні підвищують лабільність органів, які безпосередньоберуть участь у виконанні роботи, активізують роботу органів дихання і кровообігу.
Особливе значення в підвищенні працездатності працівників маєстворення сприятливого соціально-психологічного клімату в організації, високий рівеньмотивації праці, ефективна система стимулювання результатів діяльності, рівень життяв цілому і охорона здоров’я населення.
Ефективність заходів, спрямованих на підвищення працездатностіпрацівників, можна оцінити приростом продуктивності праці, який досягається за рахунокзбільшення фази стійкого стану в загальній тривалості робочої зміни.
На підприємствах бажано домагатися, щоб питома вага фази стійкогостану становила в першій половині зміни не менше 75%, а в другій — 65% робочогочасу.
Реалізація творчих здібностей особистості, підвищення мотиваціїдо праці за рахунок так званого «збагачення» праці набувають все більшого значенняв розвитку виробництва на сучасному етапі.
Найрадикальнішим заходом є проектування раціональних трудовихпроцесів і операцій на основі оптимального поділу праці. Завдання полягає в тому,щоб кожну операцію зробити змістовною, яка сприяла б розвитку у працівника творчогомислення. Основним принципом проектування раціонального трудового процесу є принципзбереження певної логічної завершеності і структурної цілісності виконуваної операції.Навіть в умовах глибокої диференціації технологічного процесу необхідно встановлюватитаку кількість елементів операції і послідовність їх виконання, яка сприймаласяб працівником як логічно завершена одиниця.
Запобіганню монотонності і підвищенню змістовності праці сприяєукрупнення трудових операцій. Завдяки укрупненню операцій у працівника формуєтьсябільш складний стереотип трудових дій, що позитивно позначається на стані психофізіологічнихфункцій. Досвід показує, що операція повинна складатися не менш як з 5—6 елементівза умови збереження цільового змісту.
Для зняття монотонності необхідно, щоб операції відрізнялисяза характером навантажень, але в той же час були позбавлені інтерферентних елементів.
ВИСНОВКИ
Щоб праця була успішною, людина має оволодіти способами, цілеспрямованимидіями з досягнення поставленої мети. Сама діяльність, в свою чергу, повинна стимулюватий підтримувати активність працівника, яка сама собою негайно не задовольняє наявніпотреби.
Праця є основним видом діяльності, оскільки пов’язана з виробництвомсуспільно корисних продуктів — матеріальних та ідеальних. Вона є вічною необхідноюумовою існування людей і розглядається як специфічна видова поведінка людини, щозабезпечує її виживання.
Ефективність заходів, спрямованих на підвищення працездатностіпрацівників, можна оцінити приростом продуктивності праці, який досягається за рахунокзбільшення фази стійкого стану в загальній тривалості робочої зміни.
У контрольній роботі ми розглянули суть і фактори працездатностілюдини, як здатність людини більш-менш тривалий час виконувати певну роботу з дотриманнямвідповідних кількісних і якісних її показників, проблеми та зниження працездатності,які максимальні функціональні можливості її організму для виконання конкретної роботи,а також шляхи підвищення працездатності людини на виробництві.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Апанасенко Г. Л., Попова Л. А. Медицинская валеология. — Ростов н / Д: Феникс, 2000. — 248 с.
2. Блинова Н. Г., Игишева Л. Н., Литвинова Н. А., ФедоровА. И. Практикум по психофизиологической диагностике. — М.:Владос, 2000. — 128 с.
3. Дубровинская Н. В., Фарбер Д. А., Безруких М. М. Психофизиология развития: Психофизиологические основы детской валеологии.— М.: Владос, 2000. — 144 с.
4. Кокурина И. Г. Методика изучениятрудовой мотивации. — М., 1990.
5. Крушельницька Я.В. Фізіологія іпсихологія праці. Навчально методичний посібник – К.: КНЕУ, 2002. – 182 с.
6. Лукашевич Н.П., Сингаевчская И.В.,Бондарчук Е.И. Психология труда: Учебно-методическое пособие / Под ред… Н.П. Лукашевича.– К: МАУП, 1997. – 103 с.
7. Психология труда: Учеб. для студ.высш. учеб. заведений Под ред. проф. А. В. Карпова. — М., 2003.
8. Толочек В. А. Современная психологиятруда: Учеб. пособие. — Изд. дом “Питер”, 2006. — 408 с.