Розвиток форм забезпечення банківських кредитів в Україні

НАЦІОНАЛЬНИЙ   БАНК УКРАЇНИ
ЛЬВІВСЬКИЙБАНКІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ
КИЇВСЬКАФІЛІЯ
Кафедра професійної підготовки
Спеціальність 7.050105 “Банківськасправа”
Допущена до захисту
Завідувач кафедри
_________      ______________
«___»_________________2005 р.Дипломна робота на тему:
“Розвиток формзабезпечення банківських кредитів в Україні”
Науковий керівник
___________  Співак Л.С.
Консультант
О.П. Шейко
Виконала:  Репета Олена Петрівнастудентка 205 групи
___________ О.П. Репета
Рецензент
В.о керуючого філією
“Залізничне відділення
Промінвестбанку в м. Київ”
О.Л. Попович
______________
Київ– 2005 р.
НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИЛЬВІВСЬКИЙ БАНКІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ
КИЇВСЬКАФІЛІЯ
Кафедра “Професійної підготовки”
Спеціальність
                              ЗАТВЕРДЖУЮ:
                       Зав. кафедри
                                        _________   ________
                                                   “___”______________2005 р.
ЗАВДАННЯ
НАДИПЛОМНУ РОБОТУ СТУДЕНТОВІ
Репеті Олені Петрівні
1. Тема дипломної роботи:    “Розвиток форм забезпечення банківськихкредитів в Україні”
затверджена наказом по інституту від“___”_____________ р. №____
2. Термін подання студентом закінченої роботи“____”_____ 2005 р.
3. Вихідні дані до дипломної роботи
4. Зміст дипломної роботи (перелік питань, якіпотрібно розробити)
5. Перелік графічного, ілюстрованого матеріалу (іззазначенням  обов’язкових креслень, плівок)
6. Дата видачі завдання   “___” ________ 200 р.
Науковий керівник     ___________        _____________
Завдання прийняв до виконання     ___________ Репета О.О.
КАЛЕНДАРНИЙ  ПЛАН
№
Назва етапів дипломної роботи
Термін виконання
етапів роботи
Примітка 1. Добір літератури, нормативних та інструктивних матеріалів з теми дослідження та їх ана 2. Розробити та затвердити з науковим керівником план дипломної роботи  та індивідуальне завдання на виконання дипломної роботи 3. Подання остаточного варіанту першого розділу дипломної роботи 4. Подання остаточного варіанту другого розділу дипломної роботи 5. Подання остаточного варіанту третього розділу дипломної роботи 6. Підготовка висновків 7. Остаточне оформлення дипломної роботи 8. Подання завершеної роботи із урахуванням зауважень наукового керівника 9. Написання науковим керівником відгуку на дипломну роботу 10. Представлення дипломної роботи в філію та її попередні захист 11. Захист дипломної роботи Студент – дипломник  __________________/Репета О.П./
 
Науковийкерівник      __________________/Співак Л.С./
АНАТАЦІЯ
Репета О.П. Розвиток форм забезпеченнябанківських кредитів в Україні.
Дипломна роботана здобуття кваліфікації “Економіст” освітньо-кваліфікаційного рівня“Спеціаліст” за напрямком 0501 “Економіка і підприємництво” та спеціальністю7.050105 “Банківська справа”. – Київ: Київська філія Львівського банківськогоінституту НБУ, 2005.
У дипломнійроботі   показано особливості застосування різних форм забезпечення банківськихкредитів з метою мінімізації  кредитних ризиків. Розкрито механізм застосуванняформ забезпечення зобов’язань в процесі банківського кредитування. Здійсненоаналіз ефективності застосування окремих видів застав на прикладіПромінвестбанку. Встановлено, що іпотека (застава нерухомості) є самою надійноюформою забезпечення банківських кредитів. Запропоновані шляхи підвищенняефективності  застосування різних форм забезпечення банківських кредитів.
Основні результати роботи можуть бутивикористані в практичній діяльності комерційних банків в процесі кредитування.
Ключові слова: форми забезпеченнябанківських кредитів, порука, гарантія, застава, іпотека.
Дипломна робота складається ізвступу, трьох розділів, висновку. Роботу викладено на сторінках 85 друкованоготексту, 5 додатків. Список використаної літератури містить  40 найменувань.
 

ЗМІСТ
 Вступ  Розділ 1. Правові аспекти функціонування і розвитку форм забезпеченнябанківських кредитів 
1.1.    Характеристикаправової бази, яка регламентує  відносини в сфері застосування формзабезпечення кредитних зобов’язань
1.2.    Застосуваннярізних форм забезпечення зобов’язань у зарубіжній банківській практиці
Розділ 2. Основні форми забезпечення банківськихкредитів в Україні і механізм  їх здійснення
2.1. Неустойка
2.2. Гарантія
2.3. Порука
2.4. Заклад
2.5. Застава та аналіз використання різних видівзастави (на прикладі Промінвестбанку)
Розділ 3. Основні проблеми таперспективи розвитку форм забезпечення банківських кредитів в умовахтрансформаційних  змін в економіці України (як один із основних шляхівмінімізації кредитних ризиків)Висновки
Список використаної літератури Додатки

ВСТУП
 
В умовах ринковоїекономіки банківська діяльність на всіх її етапах супроводжується ризиками,вони притаманні практично всім банківським операціям. Адже банк, вступаючи вкредитні правовідносини, наражається на ризик неповернення своїх кредитнихкоштів вчасно своїми позичальниками. Це може підірвати його репутацію середвкладників, які довіряють йому свої заощадження і за рахунок яких банк здійснюєактивні операції з кредитування, а також може призвести до банкрутства банку,оскільки банк не буде в змозі розрахуватися за своїми зобов’язаннями вчасно запершою вимогою. Отже, ризик як економічна категорія прямо залежить від правовихнаслідків тих чи інших дій за зобов’язаннями. Це подія, яка може відбутися, аможе і не відбутися. Ризик як правова категорія – це настання відповіднихюридичних наслідків, ступінь значущості яких може визначити успіх чи невдачуконкретного зобов’язання. Ризики в банківській діяльності пов’язані зіспецифікою банківських операцій, здійснюваних в умовах ринкових відносин, таозначають імовірність отримання доходів, менших від очікуваних, зниженнявартості активів. Підвищені банківські ризики призводять до значних фінансовихвтрат і, як наслідок, до банкрутства банків.
У взаємномузв’язку між кредитором і його боржником предмет їх спільного інтересу – кредитпороджує різні економіко-правові ситуації: для боржника — зобов’язанняповернути позичену суму, а для кредитора – право вимагати її отримання упопередньо узгодженому обсязі і терміни.
Як відомо, основнамета діяльності банківських установ – одержання прибутків. При цьомупершочерговим завданням при здійсненні банківських операцій є мінімізаціяризику втрат коштів, наданих позичальникам. З прадавніх часів кредитні операціїрізних форм проводились в умовах ризику неповернення кредиту. Ця обставинавикликала необхідність пошуку різних способів протидії як самим першоосновамризиків, так і їх наслідків. Саме тому розвиток кредитних відносин в умовахщораз сильнішої конкуренції, мінливої кон’юнктури і політичної ситуації привівдо формування різних систем антиризикових заходів.
Важливе значеннядля ефективної організації кредитних відносин між банками і клієнтами маютьпринципи банківського кредитування. Банківське кредитування здійснюється затакими принципами: строковість, повернення, цільовий характер, забезпеченістьта платність кредиту.
Кожен кредитвимагає забезпечення. Принцип забезпеченості має захистити інтереси банку і недопустити збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника.Він означає, що проти заборгованості за кредитом, яка відображається в пасивібалансу клієнта-боржника, має бути певне майно, яке враховується в активі йогобалансу, або зобов’язання третьої особи погасити борг банку (гарантії,поручительства, тощо).
Інститути забезпечення зобов’язань   існують в українському законодавстві вже не однедесятиріччя. Але останнім часом вони переживають своєрідне відродження. Справав тому, що в умовах планової економіки, відсутності комерційного кредитування,заборони звернення стягнення на основні фонди, інститути забезпечення зобов’язаньне мали можливості отримати належного розвитку. Тому довгий час формизабезпечення кредитів  існували, по суті, тільки номінально.
Ситуація змінилася з початком реформ кінця 80-х початку 90-х років. Розвиток ринковихвідносин був неможливим без адекватної правової бази. Внаслідок цього значнопідвищилась роль зобов’язального права, в тому числі способів забезпеченнявиконання зобов’язань.
Зміни,які здійснено в економічних відносинах в Україні, зокрема і в цивільно-правовихвідносинах, привели до змін і в правовому регулюванні форм забезпеченнязобов’язань.
Нинів Україні формуються нові економічні відносини, розвиваються підприємництво іконкуренція. У цих умовах принципово змінюються й діяльність комерційнихбанків, їхній підхід до проведення активних операцій.
Длясистеми державних банків був характерний лише один вид активних операцій –надання кредитів на різні терміни державним підприємствам та організаціям. Самікредитні операції були схожі на розподіл кредитних ресурсів не стільки зарентабельністю їхнього розміщення, як за затвердженим планом, розробленим наоснові загальнодержавних планів економічного і соціального розвитку. Оскількикредитні ресурси перерозподілялися відділеннями загальнодержавної власності, топоняття кредитного ризику не мало для них практичного значення. У відносинах ізколгоспно-кооперативним сектором економіки на кредитний ризик банки не зважали,оскільки фактичним гарантом повернення кредитів була держава.
Сьогоднідля комерційних банків головним критерієм надання кредитів стає прибутковістьпозичкових операцій.
Вартопідкреслити, що у деяких випадках кредит може бути повернений кредиторовітретьою особою – гарантом, поручителем або страховиком, якщо позичальник неспроможний сам це зробити. Якщо надана в кредит сума не повертається, то кредитвтрачає свою економічну сутність, тому, важливу роль відіграє достатнєзабезпечення  того чи іншого кредиту.
Система правовихта економічних засобів захисту інтересів кредитора включає відповідні способизабезпечення зобов’язань і є однією з найактуальніших проблем у діяльностікомерційних банків на нинішньому етапі їх розвитку. Проблема мінімізаціїбанківських (кредитних) ризиків та заходи щодо забезпечення виконаннязобов’язань є комплексною. Її вивчення вимагає зусиль багатьох спеціалістів.
Разом з тим, на мій погляд, законодавець ще мало увагиприділяє як специфіці використання різних форм забезпечення зобов’язань  усферах підприємницької діяльності, так і окремим видам забезпечення в різнихсферах підприємницької діяльності. Крім того, слід відзначити, що чиннезаконодавство, яке регламентує вказану сферу цивільних відносин,  має деякіпротиріччя та прогалини.     
Вумовах реорганізації розрахунково-кредитної системи України, де основуінфраструктури становлять комерційні банки, особливу складність викликаєрегулювання заставних відносин, предметом яких є нерухоме майно. При цьому слідврахувати, що кожен об’єкт нерухомості володіє власними правовими і економічнимивідносинами, і тому особливо важливо на рівні закону закріпити гарантіїреалізації прав і законних інтересів учасників цих відносин.
Вумовах ринкових відносин, коли комерційні банки можуть розраховувати лише навласні ресурси, а не на допомогу вищої інстанції, з’явилась необхідність удокорінній зміні політики банків стосовно стратегії вибору та застосуванняспособів забезпечення зобов’язань.
Актуальністьрозгляду зазначеної проблеми полягає в тому, що надійність забезпеченнябезпосередньо впливає на ефективність банківської системи в цілому, тобто накредитну політику банку та прибутковість банківських установ.
Взв’язку з цим виникнення безнадійної заборгованості в багатьох випадкахбезпосередньо пов’язане з помилками при використанні різних форм забезпеченнязобов’язань.
 Усевищевикладене дає підстави стверджувати, що подальший розвиток кредитнихвідносин пов’язаний і залежить від розвитку способів забезпечення виконаннякредитних зобов’язань, ефективність застосування яких, у свою чергу впливає нарентабельність банківської установи, дає банку можливість зміцнити своюнезалежність і тим самим зменшити кредитний ризик.
Метоюдослідження даної роботи є вивчення теоретико-методологічних основ форм забезпеченнябанківських кредитів в Україні,  аналіз практичного  застосування комерційнимибанками в процесі кредитування  різних форм забезпечення, а також підвищенняефективності  застосування інститутів забезпечення  в банківські сфері з метоюмінімізації банківських ризиків. 
При цьомуреалізація цієї мети потребує вирішення конкретних завдань:
-   обґрунтування поняття тасутності засобів забезпечення виконання зобов’язань;
-   вивчення чинноїнормативно-правової бази з питань забезпечення кредитних зобов’язань;
-   обґрунтування особливостейрізних видів засобів забезпечення кредиту;
-   дослідження сучасної практикизастосування різних видів засобів забезпечення кредиту;
-   виявлення прогалин таколізій  у нормативно-правові базі, що регламентують дану сферу цивільно-правових відносин.
Об’єктом дослідження даної роботи є сфера  цивільно-правових відносин, щорегламентує порядок та способи застосування різних форм забезпеченнябанківських кредитів в Україні.
Предметомдослідження даної  роботи є різні форми забезпечення зобов’язань, що застосовуються  комерційнимибанками  в процесі кредитування з метою мінімізація кредитних ризиків, а саме,застава рухомого  майна, іпотека (застава нерухомості), гарантія, порука,неустойка.
Для розкриттязмісту предмету даної роботи мною використовувались наступні методидослідження: нормативний, методи емпіричних досліджень, тобтовикористовувались статистичні   дані, аналіз документів, реальні спостереження.
Дана дипломнаробота складається з  3 розділів:
Розділ 1. Правовіаспекти функціонування і розвитку форм забезпечення банківських кредитів. Вданому розділі надана характеристика діючої  правової бази України, якарегламентує відносини в сфері застосування різних форм забезпечення кредитнихзобов’язань, а також освітлена практика зарубіжних банків застосування різнихформ забезпечення зобов’язань.
Розділ 2. Основніформи забезпечення банківських кредитів в Україні і механізм їх здійснення. Вцьому розділі надана характеристика та аналіз використання різних формзабезпечення  банківських кредитів на прикладі Промінвестбанку, зокрема, такихформ забезпечення як: неустойка, гарантія, порука, заклад та різних видівзастави. 
Розділ 3. Основніпроблеми та перспективи розвитку форм забезпечення банківських кредитів вумовах трансформаційних змін в економіці України (як один із основних шляхівмінімізації кредитних ризиків). В даному розділі окреслені основні проблеми зякими стикаються комерційними банки в процесі кредитування та прогалини вдіючому законодавстві відносно застосування різних форм забезпеченнябанківських кредитів. Також в цьому розділі викладені можливі шляхивдосконалення  застосування форм забезпечення зобов’язань з метою мінімізаціїбанківських ризиків.

РОЗДІЛ 1.
 
Правові аспекти функціонування і розвитку форм забезпечення
банківських кредитів
 
1.1.    Характеристикаправової бази, яка регламентує відносини в
сфері застосування форм забезпечення кредитнихзобов’язань
Один із найважливіших принципів банківськогокредитування полягає у тому, що наданий кредит має бути повернений у чіткообумовлені в кредитному договорі строки. Дотримання цього принципу є запорукоюуспішного функціонування комерційного банку. Цілком очевидно, що при наданнібудь-якої позики перед банком стає проблема невизначеності того, чи буде їїповернуто вчасно, і більш того, чи буде її повернуто взагалі. Звідси випливає,що основним завданням банку при наданні позики є перетворення невизначеності вризик і його детальний аналіз.
Під кредитним ризиком звичайно розуміють ризикневиконання початкових умов  кредитної угоди, тобто неповернення (повністю абочастково) основної суми боргу і процентів по ньому у встановлені договоромстроки.
Кредитний ризик представляє собою цілу сукупністьризиків, пов’язаних з учасниками і елементами кредитних відносин. Слідзазначити, що більшість комерційних банків України до недавнього часу приоцінці кредитного ризику за конкретною угодою враховували лише одне із можливихйого джерел – фінансові можливості позичальника (об’єктивний ризик, пов’язанийіз позичальником). Практика є показує, що дуже багато позичальників неповертають кредити не тому, що потрапили в скрутне фінансове становище, а тому,що вони просто не хочуть цього робити.  Тому  застосування форм забезпеченнякредитних зобов’язань мають дуже важливе значення в процесі кредитування ісприяють  мінімізації  кредитних ризиків. В Україні на даний час комерційнібанки  в процесі кредитування використовують такі форми забезпеченнязобов’язань: неустойка, гарантія, порука та різні види застав.
 Вказані форми забезпечення банківських кредитівзакріплені в широкому колі чинних нормативних документів, а саме:
Цивільний кодекс України, який був прийнятий16.01.2003 року та набрав чинності з 1 січня 2004 року. Даний нормативнийдокумент є  більш  досконалим ніж  Цивільний кодекс Української РСР та регламентує широке коло цивільно-правових відносин.
Закон України “Про банки і банківську діяльність”,який був прийнятий 07.12.2000 року зі змінами та доповненнями. Цей законвизначає структуру банківської системи, економічні і правові засади створення,діяльності, реорганізації і ліквідації банків, а також визначає основніпринципи банківських операцій, зокрема, принципи кредитування.
Закон України “Про заставу”, який був прийнятий02.10.1992 року, але   до нього  були внесені суттєві  зміни та доповнення,останні зміни були внесені 18.11.2003 року. Даний нормативний документрегламентує порядок застосування застави, дає характеристику окремим видамзастави, порядок та умови укладання договорів застави, а також порядокреалізації заставленого майна.
Закон України “Про іпотеку”, який був прийнятий05.06.2003 року та набрав чинності з 1 січня 2004 року. Даний законрегламентує  окремий вид застави, а саме, іпотеки, як вид забезпеченнязобов’язань нерухомим майном. Прийняття цього закону сприяло  введенню  новогонаправленню в процесі кредитування, а саме іпотечному  кредитуванню. Цей законрегламентує правовий режим нерухомості, порядок та умови оформлення договорівіпотеки.
Закон України “Про іпотечне кредитування, операції зконсолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати”, який був прийнятий19.06.2003 року та набрав чинності з 1 січня 2004 року. Цей закон  регулюєвідносини у системі іпотечного кредитування, а також перетворення платежів заіпотечними активами у виплати  за іпотечними сертифікатами із застосуванняммеханізмів управління майном.
Закон України “Про забезпечення вимог кредиторів тареєстрацію обтяжень”, який був прийнятий 18.11.2003 року та набрав чинності  з1 січня 2004 року. Цей закон визначає правовий режим регулювання обтяженьрухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов’язань, атакож правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших правюридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.
Закон України “Про фінансово-кредитні механізми іуправління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю”, який бувприйнятий 19.06.2003 року та набрав чинності з 1 січня 2004 року. Цей законвизначає загальні принципи, правові та організаційні засади залучення коштівфізичних і юридичних осіб в управління з метою фінансування масовогобудівництва житла та особливості управляння цими коштами. Даний нормативнийдокумент сприяє розвитку такого напрямку в банківські діяльності  як іпотечнекредитування.
Закон України “Про нотаріат”, який був прийнятий28.09.1993 року, останні зміни в нього були внесені 01.01.2004 року. Данийзакон встановлює порядок правового регулювання діяльності нотаріату в Україні.
“Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дійнотаріусами України” затверджена Наказом Міністерства юстицію України03.03.2004 року за № 283/8882. Дана Інструкція регламентую порядок оформленнята посвідчень нотаріусами договорів та угод.
“Порядок ведення Державного реєстру обтяжень рухомогомайна”, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2004 року.Даний нормативний акт регламентує порядок державної реєстрації обтяженьрухомого майна з метою забезпечення виконання зобов’язань і захисту правюридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна та надання в інтересах цихосіб інформації про наявність чи відсутність обтяжень рухомого майна. Державнийреєстр обтяжень рухомого майна являє собою комп’ютерну базу даних провиникнення, зміну, припинення обтяжень, а також про звернення стягнення напредмет обтяження.
“Тимчасовий порядок державної реєстрації іпотек”,затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.2004 року № 410.Цей документ регламенту порядок державної реєстрації іпотек з метою реалізаціїпереважного права іпотекодержателя у задоволенні вимог за рахунок предметаіпотеки перед іншими іпотекодержателями незареєстрованих або зареєстрованихпізніше прав чи вимог на предмет іпотеки, надання в інтересах фізичних чиюридичних осіб інформації про обтяження нерухомого майна іпотекою або провідсутність такого обтяження. Державний реєстр іпотек являє собою єдинукомп’ютерну базу даних про обтяження і зміну умов обтяження нерухомого майнаіпотекою, відступлення прав за іпотечним договором, передачу, анулювання,видачу дубліката заставної та видачу нової заставної.
“Тимчасовий порядок державної реєстрації правочинів ”,затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 року № 671.Державна реєстрація правочинів проводиться відповідно до вимог Цивільногокодексу України шляхом внесення відповідної інформації до Державного реєструправочинів. Державний реєстр правочинів – це єдина комп’ютерна база даних, якамістить інформацію про правочин, що підлягають державній реєстрації, забезпечуєїї зберігання, видачу та захист від несанкціонованого доступу. Державнареєстрація правочинів проводиться шляхом внесення нотаріусом запису до Реєструодночасно з його нотаріальним посвідченням.
“Тимчасове положення про порядок державної реєстраціїправ власності на нерухоме майно”, затверджене  наказом Міністерства юстиціїУкраїни від 07.02.02 року зі змінами та доповненнями. Дане Положення визначаєпорядок реєстрації прав власності на нерухоме майно в Україні і спрямоване назабезпечення визнання та захисту цих прав, створення умов для функціонуванняринку нерухомого майна, активізації інвестиційної діяльності. Згідно цьогоПоложення державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюютьпідприємства бюро технічної інвентаризації у межах визначенихадміністративно-територіальних одиниць на підставі відповідних рішеньвиконавчих органів місцевого самоврядування. Державна реєстрація прав власностіна нерухоме майно – це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухомемайно у зв’язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності нанерухоме майно на підставі правовстановлювальних документів.
“Положення про Єдиний реєстр заборон відчуженняоб’єктів нерухомого майна”, затверджене наказом Міністерства юстиції України18.08.04 року. Це Положення встановлює порядок ведення Єдиного реєстру заборонвідчуження об’єктів нерухомого майна, унесення (одержання) інформації до (з)нього. Єдиний реєстр – це електрона база даних, яка містить відомості прообтяження нерухомого майна, а саме:
-    накладені заборони таарешти нерухомого майна;
-    вилучення записів прозаборони, арешти;
-    видані витяги з Реєструзаборон.
1.2.    Застосуваннярізних форм забезпечення зобов’язань у
зарубіжній банківській практиці
Усвітовій банківській практиці існують засоби, що дозволяють найповніше інадійніше захистити інтереси кредиторів:
-    порука(банківські, фірмові й особисті гарантії);
-    страхуваннякомерційних ризиків;
-    банківськівексельні та чекові авалі;
-    сертифікованібанком чеки;
-    гарантіїурядів й урядових органів;
-    безвідкличнийі підтверджений першокласним банком акредитив;
-    застава йіпотека нерухомості;
-    передачаправ власності;
-    платіж довідвантаження товарів;
-    факторингта ін.
Цікавийдосвід Німеччини щодо використання системи трибальної оцінки ефективностірізноманітних форм забезпечення повернення кредиту і встановлення відповідно донеї максимальної межі кредитування. Диференційована оцінка (у балах) цих формпоказана у зведеній таблиці:
 
Оцінка ефективності форм забезпечення повернення кредиту
Таблиця 1.1.Форма забезпечення повернення кредиту Бали Максимальна сума кредиту, % забезпечення 1. Іпотека 3 60-80 2. Застава внесків, що знаходяться у банку 2 100 3. Порука (гарантії) 2 Залежно від ступеня кредитоспроможності поручителя (гаранта) – до 100 4. Застава цінних паперів 2 Цінні папери, що приносять твердий прибуток, — 70 – 80, акції 50-60 5. Уступка вимог щодо постачання товарів або надання послуг 1 20-40 6. Передача права власності 1 20-50
Найбільшакількість балів, що означають найбільшу ефективність форми забезпечення, маютьіпотека і застава внесків. У цих випадках розмір максимальної суми кредиту щодонаданого забезпечення порівняно високий. Водночас складність оцінювання іпотекизнижує максимальний рівень кредиту. Нижче оцінюються порука (гарантії) ізастава цінних паперів. Максимальна сума кредиту за наявності поруки та високоїкредитоспроможності поручителя  може становити 100%. Якщо кредитоспроможністьпоручителя сумнівна, ступінь ризику зростає, і банк має право знизити сумунаданого кредиту порівняно із сумою, зазначеною у договорі поруки або угарантійному листі. Найнижчий оціночний бал через збільшення ризику поверненнямають уступка вимог і передача права власності.
Розглянемодеякі з вище перелічених видів забезпечення, що застосовуються у практицікредитування зарубіжних банків.
Порука– як правило, у багатьох західних банках оформляється тристороннім договоромміж банком, позичальником і поручителем. У такому договорі чітко визначаютьсяповноваження й обов’язки кожної сторони.
Вонашироко застосовується при видачі довгострокових кредитів населенню. Поручителемможе бути фізична особа, яка має постійне місце роботи, постійний прибуток абочітко визначене майно.
Зазвичайзахідні банки оформлюють поруку, яка, по-перше, видана на визнані боржникомзобов’язання і, по друге, отримана від солідної фірми, визначеного державногооргану або від фізичної особи з бездоганною платоспроможністю. Тільки за такихумов надійно гарантується повернення кредиту. Якщо західні банки мають справузі звичайною порукою, то можуть виникати проблеми при зустрічному спрямуванніпротестів або заперечені боржником зобов’язань.
Вонивідмовляються від застосування поруки, якщо очікується, що виконання судовоговироку у випадку неплатоспроможності боржника не забезпечить відповідноїкомпенсації за наданий кредит, тим більше, що банку доведеться також сплачуватисудові витрати.
Усвітовій практиці відомі дві форми гарантійних угод: гарантія (guaranty) і зобов’язання провідшкодування збитків (indemnity). У першому випадку гарант бере на себе повторнізобов’язання і виступає тільки у випадках невиконання зобов’язань позичальниказ позички; у другому випадку гарант є безпосереднім відповідачем за позичку.
Упершому випадку він звертається до банку з такою пропозицією: “Видайте позичкуХ; якщо він не сплатить борг, виплачу я”.
Удругому випадку зобов’язання може бути сформульоване так: “Видайте позичку Х;я гарантую, що борг буде погашений”.
УСША протягом тривалого часу підприємства-позичальники перед одержанням позичкизобов’язані були формувати в банку депозит у визначеній сумі, зазвичай запринципом: “10+10”. Він означав, що позичальник до одержання позички формувавдепозит у розмірі 10% дозволеної позички, другу частину він вносив надепозитний рахунок після видачі кредиту. Таким чином, гарантією своєчасногопогашення кредиту був власний депозит підприємства-позичальника у розмірі 20%взятої позички.
УСША гарантії дають також спеціальні урядові організації, які володіютьцільовими фондами. Однією з таких організацій є адміністрація у справах дрібнихпідприємств, що має цільову програму їх розвитку. Цим підприємствам видається90% позичок під гарантію адміністрації, за кредит стягується пільгова плата,зокрема, процентна ставка нижча на 1 – 1,5% порівняно з тією, яка береться закредит, наданий без гарантії.
БанкиРосії застосовують ряд підходів, які дозволяють їм уникнути  труднощів приоформленні договорів застави і її реалізації.
Найбільшпоширеними видами застави в російській банківській системі є:
-    заставатоварно-матеріальних цінностей;
-    заставадебіторських рахунків;
-    заставаліквідних векселів;
-    заставадепозитів, які знаходяться в тому ж банку (рахунки “Экскроу”);
-    заставанерухомості;
-    заставаправа володіння або вимоги;
-    порукафізичної або юридичної особи.
Застосуваннявказаних видів застав обумовлено тим, що більшість юридичних осіб володіютьхоча б одним із вказаних різновидів застави. З іншого боку, нормативно-правовабаза дозволяє банкам задовольняти позовні вимоги на дані види застав внайкоротші терміни, що є одним з важливих факторів зменшення рівня кредитногоризику.
Увідповідності з діючим законодавством РФ розмір мінімального державного мита зарозгляд майнового спору складає 5% від суми позову. Дані витрати повинні бутивключені в вартість отриманої застави.
Крімтого, реалізація застави здійснюється оптом і в найкоротші терміни, що зменшуєвартість майна, що реалізується на 5-10%. При прийнятті в заставу нерухомості,обладнання, автомобілів вартість забезпечення повинна зрости від 10% до 20% взв’язку з фізичним та можливим моральним зносом.
Крімсуми основного боргу, застава розрахована також для покриття суми процентів,нарахованих на суму кредиту. Процентна ставка за використання кредитнимипродуктами, у великих російських банках досягає 25% і більше  залежно відстроку кредиту та інших умов. Тому, розмір застави повинен бути збільшений напроцентну ставку по кредиту на 25%.
Такимчином, вартість забезпечення має, як мінімум, на 60% (5%+10%+20%+25)перевищувати суму отриманого кредиту.   
Виходячиз вищевикладеного, нижче наводяться коефіцієнти для кожного виду забезпечення,на які збільшується вартість застави для повного покриття ризиків банку відпроведення кредитної операції по відношенню до суми кредиту.

Таблиця 1.2.Вид застави Коефіцієнт застава товарно-матеріальних цінностей 1,5 –1,7 застава дебіторських рахунків 1,5 — 1,6 застава ліквідних векселів 1,3 застава депозитів 1,3 застава нерухомості 1,6 – 1,8 застава права володіння або вимоги 1,3 порука фізичної або юридичної особи 1,25
Якбачимо, найменше збільшення вартості застави відмічено по такому видузабезпечення як поручительство. Однак, це не означає, що поручительство єнайліпшим видом застави. Навпаки, поручительство носить моральний характер дляпозичальника або для особи, яка поручилась за нього, і зобов’язує поручителя відповідатиза виконання позичальником його зобов’язання.
Найбільшийкоефіцієнт наведений для застави нерухомості, бо крім загальних видатків, дляоформлення даного виду забезпечення потрібна реєстрація договору застави ворганах державної реєстрації операцій з нерухомим майном, в зв’язку з чимвиплачуються відповідно мито та збори.
Крімотримання застави, для зменшення ризику банкам можна порекомендувати їїстрахування із зазначенням  в договорі страхування вигодонабувачембанку-кредитора на повний строк дії кредитного договору і договору застави, щодозволить банку знизити ризик втрати забезпечення.
Такимчином, на думку російських спеціалістів, найліпшим забезпеченням єдиверсифікація та поєднання різних видів застави, з обов’язковим страхуванням.
Вирішеннядругої проблеми (реалізація застави) в більшості випадків залежить від вірногооформлення договорів застави. Згідно ст..339 ЦК РФ встановлено, що в договорізастави повинні бути вказані  предмет застави, його оцінка, сутність, розмір тастрок виконання зобов’язання, забезпеченого заставою. Аналіз судової практикипоказує, що недотримання будь-якої з цих вимог тягне визнання договорунедійсним. Закон встановлює загальні вимоги стосовно того, що реалізаціязастави може бути здійснена за рішенням суду. В тому випадку, коли предметомзастави являється нерухоме майно і сторони уклали договір, який передбачаєреалізацію застави без звернення до суду, судове рішення не вимагається. Єдиноювимогою законодавства по даному договору є нотаріальне його посвідчення.
Також,згідно з ст. 409 ЦК РФ зобов’язання за кредитним договором припиняються шляхомукладення між сторонами договору про надання предмету застави у власністьбанку.
Іншимвиключенням є перехід заставленого майна у власність банку, коли кредитнийдоговір замінений іншим. Це означає здійснена новація (ст. 414 ЦК РФ). Новаціяпередбачає виникнення між сторонами абсолютно нових правових відносин, щопризводить до призупинення раніш існуючого зобов’язання.
Відповіднодо ст. 357 ЦК РФ, заставодавцю при оформленні застави товарів в оборотінадається право змінювати склад і натуральну форму заставленого майна приумові, що їх загальна сума не буде становити менше вказаної в договорі застави.
Увідповідності з ЦУ РФ державній реєстрації підлягають тільки договори заставинерухомості. В зв’язку з цим реєстрація транспортних засобів є необов’язковою вДАІ, що значно ускладнює шляхи встановлення пріоритету в ході реалізації.
Російськезаконодавство не допускає заставу житлових будинків та квартир, які являютьсядержавною або муніципальною власністю.
Приіпотеці необхідно розрізняти два види застави:
-    квартира(будинок), яка передана в заставу по кредиту, не пов’язаному з придбаннямжитлового будинку або квартири;
-    квартира(будинок), який переданий в забезпечення повернення кредиту, отриманого дляпокупки або будівництва житлового будинку або квартири.
Впершому випадку звернення стягнення на заставлений житловий будинок абоквартиру та їх продаж не слугують підставою для виселення придбавачем цихоб’єктів проживаючих в них заставодавця і членів родини, якщо ця квартира абобудинок являють собою єдине місце для постійного проживання.
Вдругому випадку заставодавець і члени родини, які з ним проживають повинніпісля звернення стягнення на заставлене майно та його реалізації залишитипротягом місяця займане житлове приміщення за першою вимогою нового власника.При цьому повинні виконуватися дві вимоги:
-    об’єктизастави були передані за договором застави в забезпечення повернення кредиту,
-    члениродини заставодавця, які проживають з ним, до укладення договору про іпотекунотаріально посвідчили обов’язок залишити заставлений будинок або квартиру призверненні стягнення на ці об’єкти.
Російськимзаконодавством також передбачено, що обов’язковим пунктом в договорі застави повиннобути посилання на те, що право застави розповсюджується на отримані врезультаті використання заставленого майна плоди, продукцію і доходи приприйнятті в заставу напівфабрикатів, які будуть використані в подальшомувиробництві продукції.
Необхідновідзначити, що всі вище перелічені норми РФ практично ідентичні до Українськогозаконодавства, але вони більше захищають фізичних осіб (заставодавців) ніжбанки, що стримує кредитування цієї сфери і деякі норми, такі як необов’язковереєстрування транспортних засобів та втручання податкових органів негативновпливають на кредитування юридичних та фізичних осіб.
РОЗДІЛ  2.
Основні форми забезпеченнябанківських кредитів в Україні і
механізм їх здійснення
 
Забезпеченнявиконання зобов’язань (англ. security/ensuring to perfomance obligations) — це традиційний інститут цивільного права. Такі способи виконання зобов’язань, якзавдаток, неустойка, порука, застава у формі ручного закладу та іпотеки, буливідомі ще за часів римського права. Необхідність їх використання пояснюваласьтим, що кредитор мав істотний інтерес у тому, щоб бути впевненим у виконаннізобов’язань, і в тому, щоб забезпечити собі стягнення збитків, на відшкодуванняяких він має право у разі невиконання зобов’язання. Крім того, кредиторзацікавлений в тому, щоб спонукати боржника до своєчасного виконання підстрахом невигідних для боржника наслідків у випадку невиконання чи неналежноговиконання зобов’язання.
В подальшому узв’язку з трансформацією римського права інститут забезпечення виконаннязобов’язань поширився в багатьох європейських країнах. З середини ХІХ ст. Вінстає об’єктом дослідження російських, а згодом і радянських цивілістів.
В російськомудореволюційному законодавстві і цивільно-правовій доктрині також виділялися відповідніспособи забезпечення виконання зобов’язань. Визначаючи поняття “забезпеченнязобов’язань”, радянські цивілісти наголошували на ролі, значенні і функціях,які вони відіграють у цивільному праві. Так, на приклад, К. Анненков відзначав:“Під забезпеченням слід розуміти засоби або способи, спрямовані на зміцненнязобов’язань, тобто на надання їм більшої вірності щодо отримання за нимизадоволення кредитором”. Важливі положення про поняття забезпечення виконаннязобов’язань сформульовані Д. І. Мейером. Способами забезпечення договорів вінвважав вироблені юридичною практикою штучні прийоми для надання зобов’язальномуправу як праву тільки на дії іншої особи, тієї твердості, якої йому бракуєвнаслідок його природи.
Г. Ф. Шерешеневичперш ніж перейти до розгляду окремих способів забезпечення зобов’язаньвказував, що зобов’язання дає право вимагати, але не примушувати до виконаннядії, обіцяної боржником. У юридичній літературі радянського періоду буларозроблена концепція, суть якої полягає в такому:
1)        соціалістичнізобов’язальні відносини в переважній більшості здійснюються добровільно;
2)        у разінесправності боржника закон передбачає засоби спонукання (примушування) довиконання, до яких належать: примусове виконання зобов’язання, а також позовпро відшкодування збитків, заподіяних невиконанням або неналежним виконаннямзобов’язання;
3)        ці заходиспонукання є засобами загального характеру;
4)        оскількизасоби загального характеру не у всіх випадках належним чином забезпечуютьінтереси кредитора, застосовуються додаткові забезпечувальні способи, які маютьспеціальний характер.
До таких загальнозабезпечувальних засобів В. С. Константинова відносила  комплекс різнихправових норм цивільного права, які найбільш повно і точно відображають узаконі економічне підґрунтя правовідносин, встановлюють принципи виконаннязобов’язань сам договір, що деталізує зміст правовідносин, цивільнувідповідальність, яка виступає матеріальним стимулом до належного виконаннязобов’язань, оскільки має майновий характер, неприпустимість односторонньоївідмови від зобов’язання чи зміни його умов і встановлений законодавчообов’язок виконати зобов’язання в натурі. До додаткових забезпечувальнихспособів віднесені засоби, що спонукають боржника належним чином виконатиголовне зобов’язання шляхом сплати визначеної грошової суми або зверненнястягнення на попередньо обумовлене  майно боржника чи майно третіх осіб.
За такого підходусистема способів забезпечення зобов’язання являє собою підсистему (компонент)системи забезпечувальних заходів. Отже, можна зробити висновок, що способизабезпечення зобов’язань – це спеціальні заходи майнового характеру, якіспонукають сторони до належного виконання зобов’язань і застосовуються лише дозобов’язань, для яких вони прямо передбачені в законі або встановлені угодоюсторін.
Способизабезпечення — це передбачені  законодавством чи договором спеціальні заходимайнового характеру, які стимулюють належне виконання боржником зобов’язаньшляхом встановлення додаткових гарантій, задоволення вимог кредиторів.
В ст. 546Цивільного кодексу України наведені види забезпечення виконання зобов’язань, дояких відноситься: неустойка, поручительство, гарантія, застава,  завдаток.
Законом, так ідоговором можуть передбачатися й інші, крім встановлених ст. 546 ЦивільногоКодексу України.
Забезпечення зобов’язань будь-яким із способів створюєзобов’язальні правовідносини між кредитором та боржником. Незважаючи на те, щокожен із способів характеризується певними ознаками, які притаманні тількийому, можна виділити низку загальних рис, характерних для всіх забезпечувальнихзобов’язань. Такі риси в юридичній літературі називають ознакамизабезпечувальних зобов’язань. До таких ознак належать:
1. Спільністьцілей, на досягнення яких спрямовані всі способи забезпечення виконаннязобов’язань. Основною метою їх є надання кредиторові певних гарантійзадоволення його вимог. Відмінністю є лише той конкретний правовий механізм,застосування якого забезпечує задоволення вимог кредитора.
2. Специфіказабезпечувального зобов’язання полягає в додатковому (акцесорному) характерівідносно основного зобов’язання. Ця особливість виявляється у багатьохмоментах, які частково відображені в загальних положеннях  Цивільного КодексуУкраїни щодо забезпечення виконання зобов’язань. По-перше, недійсністьосновного зобов’язання спричиняє недійсність правочинну щодо його забезпечення.По-друге, забезпечувальне зобов’язання слідує долі основного зобов’язання припереході прав кредитора до іншої особи, зокрема, при уступці вимоги з основногозобов’язання. По-третє, припинення основного зобов’язання, як правило, тягне засобою припинення і забезпечувального. Винятком є лише те, що гарантійнезобов’язання не залежить від основного
3. За загальнимправилом, підставою для встановлення та способу забезпечення виконаннязобов’язань є угода сторін про таке забезпечення. І тільки щодо неустойки тазастави передбачено, що вони можуть встановлюватись безпосередньо законом.
4. Виходячи іззмісту ст. 547 Цивільного Кодексу України, спільною для всіх забезпечувальнихзобов’язань ознакою є форма правочинну щодо забезпечення виконання зобов’язань,який вчиняється у письмовій формі. Недодержання цієї вимоги спричиняє йогонедійсність.
Як уже мовилося,інститут забезпечення виконання зобов’язань за своєю природою якраз іпризначений для зниження рівня банківських ризиків. Розвиток цього інститутузалежить від надійних гарантій у виборі способу забезпечення, які до мінімумузменшують банківські кредитні ризики, що їх зазнають практично всі банки,вступаючи у кредитні правовідносини. Банкам вельми важливо отримати надійнігарантії своєчасного повернення кредитних коштів, а також застрахуватися відфінансових втрат, які можуть виникнути в результаті невиконання або неналежноговиконання зобов’язань унаслідок тимчасової або повної неплатоспроможності, атакож з інших об’єктивних чи суб’єктивних причин.
Кожна з форм забезпечення повернення кредиту оформляється окремимдокументом, що має юридичну силу і закріплює за кредитором певне фінансоведжерело для погашення позики у разі відсутності коштів у позичальника післянастання строку погашення кредиту.
Для будь-якої кредитно-фінансової установи забезпечення наданихпозик є серйозною проблемою. Належне забезпечення кредитної операції суттєвознижує ризик втрат від неповернення кредиту.
Пропоную найбільш поширені, традиційні та більш менш законодавчовідрегульовані способи забезпечення кредиту:
Вітчизняні комерційні банки використовують такі основні формизабезпечення виконання зобов’язань за кредитами: застава рухомого і нерухомогомайна (іпотека); гарантії і поручительства третіх осіб; неустойка. Кожна з формзабезпечення повернення кредиту оформляється окремим документом, що маєюридичну силу і закріплює за кредитором певне фінансове джерело для погашенняпозики у разі відсутності коштів у позичальника після настання строку погашеннякредиту.
2.1.  Неустойка
 
Неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржникповинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.Визначення поняття неустойки наводиться в ч. 1 ст. 549 Цивільного КодексуУкраїни. В подальшому ця стаття визначає два різновиди неустойки – штраф тапеню. Чіткого розмежування понять неустойки та її різновидів немає ні в науці,ні в законодавстві. Зміст поняття неустойки, передбачає можливість сплатити її грошимаабо шляхом передання майна. Доцільно передбачити в договорах вартість майна, щопідлягає переданню в порядку сплати неустойки, або порядок визначення йоговартості. Але відсутність таких відомостей в договорі не є підставою длявизначення умови договору щодо неустойки чи окремого правочину щодо неустойкинедійсними. У зв’язку з введенням Закону України  “Про забезпечення вимогкредиторів та реєстрацію обтяжень” слід враховувати наступне. Неустойка увигляді обов’язку боржника передати індивідуально визначене рухоме майно можевстановлюватись на розсуд сторін без обтяження або з обтяженням цього майнавідповідно до Закону  України” Про забезпечення вимог кредиторів та реєстраціюобтяжень”. У випадку, коли предметом неустойки є майно, яке визначене родовимиознаками та яке не описане з таким ступенем детальності, що дозволяєідентифікувати це майно, до відносин сторін названий Закон не застосовується.Неустойка передбачає передання грошової суми чи іншого майна. Суть неустойки увигляді обов’язку передати майно полягає в переданні права власності на цемайно.  Тому під категорію неустойки підпадають і ті правові конструкції, якіпередбачають право кредитора залишити у себе (не повернути боржникові) ранішепередані останнім кредиторові грошову суму або інше майно. Неустойку якюридичне та економічне явище не слід змішувати із суміжними явищами. Такезмішування веде до неправильного визначення підстави сплати неустойки тавнесення інших платежів. Неустойку слід відрізняти від підвищених процентів, щосплачуються позичальником на користь комерційного банку відповідно до договоруу випадках прострочення повернення кредиту. Критерієм для розмежуваннянеустойки від інших платежів є текст закону чи договору, що не суперечитьзаконодавству. Якщо закон називає відповідну правову конструкцію неустойкою(штрафом, пенею), до неї застосовуються положення законодавства про неустойку.Цивільний кодекс 2003 року залишає недостатньо визначеною правову природунеустойки. Впевнено можна стверджувати тільки одне: зроблено деякі кроки, якібільше, ніж Цивільний кодекс 1963 року, віддаляють неустойку відвідповідальності.
2.2.  Гарантія
В статях560-569 Цивільного кодексу України вперше у вітчизняному законодавствісформульовані розгорнені положення про гарантію.
За гарантієюбанк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує передкредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов’язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.  Услово “гарантія” в Цивільному кодексі вкладається різний зміст. Гарантія,зокрема, може розумітися як одностороннє зобов’язання, в силу якого гарантзобов’язується перед кредитором третьої особи (бенефіціаром) сплатити на йоговимогу грошову суму. Відносини між гарантом і принципалом (боржником восновному зобов’язанні), в силу яких гарант приймає на себе зобов’язання надатигарантії, виходять за межі гарантії (гарантійного зобов’язання) та можутьґрунтуватися на  договорі про надання платної послуги, договорі про наданнябезвідплатної послуги, на інших відносинах, хоча б вони належно юридично небули оформлені. Мотиви, якими керувався гарант при видачі гарантії, йогоправовідносини з принципалом, за загальним правилом, на дійсність гарантії невпливають. Гарантія може розумітися і як правочин. Гарантія – це одностороннійправочин.  Разом з тим оформлення гарантії договором між гарантом ібенефіціаром не може тягти недійсності гарантії, якщо із змісту договорувипливають всі умови, істотні для гарантії.  Свого часу давалась рекомендаціядля більшої надійності забезпечення кредиту укладати трьохсторонню угоду міжкредитором (банком), гарантом і позичальником, яка також не суперечитьположенням Цивільного кодексу України. В зразку банківської гарантії, щозатверджений Національним банком стосовно кредитних договорів з його участю,рекомендується посилатися на договір про видачу гарантії.
Іноді ігарантія Кабінету Міністрів здійснюється не у вигляді односторонньої угоди, ашляхом участі в укладанні договору між сторонами забезпечуваного гарантієюзобов’язання. Та, відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України “Пронадання гарантій Кабінету Міністрів України і Міністерства фінансів щодозабезпечення погашення кредитів, що залучаються для фінансування закупівліУкраїнською аграрною біржею  зернозбиральних комбайнів і тракторів”,передбачалось укладання чотирьохстороннього кредитного договору між Державнимекспортно-імпортним банком України, Кабінетом Міністрів України як гарантом,американським банком-кредитором і Експортно-імпортним банком США дляфінансування закупівлі сільськогосподарської техніки в США.
Гарантія якодносторонній правочин може бути визнана недійсною відповідно до загальнихправил, передбачених Цивільним кодексом України.
Відповіднодо ст. 560 Цивільного кодексу України гарантом можуть виступати лишеорганізації (юридичні особи). Як принципал у відносинах з приводу гарантіїможуть бути не тільки юридичні, а і фізичні особи.
В силу ст. 2Закону  “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні строки гарантіївизначаються не тільки ст. 561 Цивільного кодексу України, а і Уніфікованимиправилами. Відповідно до ч. 1 ст. 561 гарантія є чинною від дня видачі протягомстроку, на який вона видана. В зразку банківської гарантії Національний банкУкраїни рекомендує зазначити на те, що вона набирає чинності з асуперерахування бенефіціаром коштів згідно з кредитним договором. Ця суперечністьміж ст. 561 Цивільного кодексу України  і згаданим зразком практичного значенняне має, але відображає відсутність достатньої визначеності в законодавстві.Цивільний кодекс не встановлює будь-яких строків чинності гарантії на випадок,коли вона не встановлена в самій гарантії.
Зобов’язаннягаранта перед кредитором не залежить від основного зобов’язання )йогоприпинення або недійсності), зокрема  і тоді, коли в гарантії міститьсяпосилання на основне зобов’язання.  Дане положення слід тлумачити з урахуваннямправа гаранта встановлювати умови гарантії. Ст. 3 Уніфікованих правилвстановлює, що гарант несе відповідальність перед бенефіціаром (кредитором)тільки відповідно до умов гарантії та законодавства. Це положення не суперечитьЦивільному кодексу України.  Стосовно гарантії, що видається в забезпеченнявимог Національного банку до банку-позичальника за кредитним зобов’язанням,Національний банк України рекомендує зазначати в гарантії  на кредитнийдоговір, в забезпечення зобов’язань позичальника (принципала) за яким виданагарантія. Але таке зазначення є можливим, якщо до видачі гарантії сторониуклали кредитний договір з умовою про перерахування Національним банком сумукредиту після надання гарантії.
 
2.3. Порука
В силу порукипоручитель зобов’язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконаннязобов’язання цією особою в цілому або в частині. В Уніфікованих правилах продоговірні гарантії не проводиться розмежування між порукою та гарантією. У цічастині названі Уніфіковані правила, яки одержали статус акта законодавстваУкраїни відповідно до ст. 2 Закону “Про платіжні системи та переказ грошей вУкраїні”, суперечить Цивільному кодексу, а тому не можуть застосовуватися, утому числі й у відносинах, що регламентуються міжнародним приватним правом, дояких  застосовується законодавство України. Оскільки правовідносини з приводупоруки між поручителем і кредитором іншої особи є різновидом зобов’язань, наних поширюються всі норми про зобов’язання, за винятком тих, які суперечатьспеціальним нормам. Зобов’язання щодо поруки належать до категорії додаткових.Вони покликані забезпечити належне виконання  боржником основного зобов’язання.Порука може забезпечувати лише дійсну вимогу. Втрата забезпечуваним порукоюзобов’язанням (вимогою) ознаки дійсності або визнання недійсним  зобов’язання (вимоги, правочину, на якому ґрунтується зобов’язання), яке забезпечено порукоюозначає, що вимога кредитора до поручителя не може бути задоволена. Слід,враховувати, що при пропуску строку позовної давності за основною вимогою,забезпеченою порукою, ця вимога не втрачає ознаки дійсності, а питання прозахист права, що випливає із забезпеченого порукою зобов’язання, і проможливість пред’явлення вимоги до поручителя вирішується в залежності від того,чи буде поновлено строк позовної давності за основною вимогою.  Якщо клопотанняпро поновлення строку позовної давності буде задоволено, вимога, що випливає зосновного зобов’язання, підлягає задоволенню. Вона може бути пред’явлено допоручителя, якщо не минув строк (ч.4 ст. 559 Цивільного кодексу України).Порукою може забезпечуватися будь-яка цивільно-правова вимога. Підставоюзобов’язання поруки є договір, який укладають кредитор у забезпечуваномупорукою зобов’язанні та поручитель. Такий висновок щодо складу учасниківдоговору поруки випливає з визначення договору поруки, яке зазначено в ч.1 ст.553 Цивільного кодексу України.  Боржник у забезпечувальному порукоюзобов’язані учасником договору не є, він не набуває в його рамках будь-якихправ і обов’язків, а тому договір поруки не підписує. Проте давалисьрекомендації для більшої надійності укладати трьохсторонні договори поруки(Додаток А) за участю банку (кредитора), поручителя і позичальника (боржника).Слід також звернути увагу на ту обставину, що в практиці зустрічалися випадкиукладання договорів поруки між боржником у забезпечуваному порукою зобов’язанніта поручителем. Такі двосторонні договори відповідно до чинного законодавстване відповідають правові конструкції поруки.
Сторонамидоговору поруки є кредитор у забезпеченому порукою  зобов’язанні і поручителем(він не є учасником забезпеченого порукою зобов’язання, а в зобов’язанні порукиє боржником).
Законодавство невизначає істотних умов договору поруки. Зі змісту ст. 553 Цивільного кодексуУкраїни можна зробити такі висновки:
1) договір порукиповинен містити положення, які дають змогу індивідуалізувати забезпечуванепорукою зобов’язання. Індивідуалізація забезпечуваного порукою зобов’язанняможе провадитися шляхом додання до договору поруки світлокопії забезпечуваногопорукою договору, яка посвідчена сторонами договору поруки та містить вказівкуна те, що вона є додатком до договору поруки.
2) у договоріпоруки повинне міститись зазначення на боржника, щодо якого дається порука.
У силу ст. 547Цивільного кодексу України укладання договору поруки в усні формі недопускається. Порушення цієї вимоги тягне недійсність  договору поруки.
 
2.4. Заклад
Відповідно до ст.44 Закону України ”Про заставу”, заклад – застава рухомого майна, приякій майно, що складає предмет застави, передається заставодавцем у володіннязаставодержателю. За угодою сторін предмет закладу може бути залишено узаставодавця під замком та печаткою заставодержателя (тверда застава).Особливістю є й те, що заставодержатель відповідає за втрату, недостачу абопошкодження предмета закладу, якщо не доведе, що це виникло не з його вини (Додаток ). Це робить заклад економічно невигідною формою забезпечення длябанку-кредитора. Банки намагаються використовувати заклад лише в крайніхвипадках, адже необхідність утримання приміщень для збереження відповіднихцінностей є економічно невигідним і організаційно незручним. В банківськійпрактиці як предмет закладу найчастіше використовується золото та іншідорогоцінні метали, дорогоцінні камені, предмети мистецтва, автомобілі.
2.5.  Застава  та аналіз використання різних видів застави (на
прикладі Промінвестбанку)
Застава майна –це один з класичних цивільно-правових інститутів, що має багатолітню історію,яка бере свій початок ще за часів римського права. В перший період розвиткузастави в римському праві переважали інтереси кредитора. Майно боржника(наприклад, маєток, що передавався в заставу) передавалося по манципації увласність заставному кредитору. Одночасно між сторонами укладалась угода, заякою заставний кредитор брав на себе обов’язок у разі своєчасної сплати боргуповернути предмет застави боржнику. При цьому боржник в більшій мірі, ніж цебуло необхідно, забезпечував боргове зобов’язання, передаючи у власністькредитору своє майно.
Слід зазначити,що російські цивілісти – дослідники римського права робили різні висновки щодоприроди заставних відносин в римському праві і як наслідок пропонували різніпідходи до оцінки правової природи заставних прав за російським цивільнимправом. Дискусії з цього приводу в юридичній літературі тривають вже більш ніжсто останніх років, однак до цього часу в доктрині це питання не знайшло своєївідповіді. Так, за словами Мейєра, застава як один з видів забезпеченнязобов’язань полягає в тому, що особа, яка має право застави, при неспроможностіборжника за договором в праві отримати задоволення від виручки від продажу тоїречі, яка служила предметом застави, тому застава і є вже начебто правом начужу річ. Кавелін визначав заставу і заклад як способи забезпеченнязобов’язань, суть яких полягає в тому, що в разі невиконання зобов’язаннястягнення звертається на майно, що складає предмет застави і таке, що служитьзабезпеченням його виконання. Хвостов В.М. дав інше визначення поняттязаставного права, яке на мій погляд, не втратило свого значення і в нинішнійчас: “Застава — це зобов’язальне право вимоги, за яким особа боржника, якийповинен сплатити борг, забезпечений заставою, визначається триманнямзаставленої речі, а заставлена річ є тим об’єктом, який в тій чи іншій формівідповідає за несплату цього боргу”.
Порядокзабезпечення виконання кредитних зобов’язань заставою регулюється ЗакономУкраїни “Про заставу” ( в редакції  від 01.01.2004  року) і договором застави.
Відповідно дост.1 Закону застава — це спосіб забезпечення будь-якого (в тому числі йкредитного) зобов’язання.  Застава майна суб’єкта правовідносин є однією зпоширеніших форм забезпечення повернення банківського кредиту. На підставізастави кредитор (заставодержатель) має право у випадку невиконання боржником(заставодавцем) забезпеченого заставою зобов’язання отримати задоволення звартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникаєв силу договору, закону або рішення суду (п. 1 ст. 574  Цивільного КодексуУкраїни).
Значення застави полягає в тому, що вона:
По-перше, забезпечує наявність і збереженняцього майна на той момент, коли боржнику треба буде розраховуватися зкредитором. При цьому вартість заставле­ного майна буде збільшуватисяпропорційно рівню інфляції.
 По-друге, застава майна боржника забезпечуєзаставодержателю можливість за­безпечення своїх вимог за рахунок предметазастави переважно перед іншими кре­диторами.
По-третє, реальна загроза втратити майно в натурі є хорошимстимулом для боржника виконати свої зобов'язання належним чином.
В зв’язку з цим предметом застави має бути високоліквідне майно,що належить позичальнику на правах власності.
У банківськійпрактиці застава майна випливає із заставного зобов’язання, що видаєтьсяпозичальником (заставодавцем) кредитору (заставодержателю) і підтверджує правоостаннього у разі невиконання платіжного зобов’язання отримати переважнезадоволення претензії (перед іншими кредиторами) з вартості закладеного майна.В юридичному аспекті для комерційного банку важливо, що для фактичноїреалізації заставленого майна кредитору не потрібно порушувати щодопозичальника судовий позов. Сам факт наявності застави дає комерційному банкуособливі права щодо розпорядження заставним майном.
Заставоюможе бути забезпечена дійсна вимога, зокрема така, що виникає з договорубанківської позики, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. Дійсноюможе вважатися лише вимога, що реально існує і заснована на перед­баченихзаконом підставах.
Заставаможе мати місце і щодо вимог, які можуть виникнути в майбутнь­ому, заумови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог. (ч.2ст. З Закону України «Про заставу»). На мою думку, норма цієї статті даєможливість встановити розмір забезпечення не тільки в твердій сумі. Наприклад,в договорі застави можливий такий запис: «Застава забезпечує вимоги, яківиникнуть у майбутньому в розмірі сум, що забезпечують вимоги заставодержателяза кредит­ним договором». В договорі застави бажано вказувати підставипридбання майна в майбутньому. Слід конкретизувати на цій підставі (в договоріна придбання) момент переходу права власності до заставодавця, а в договорізастави вказати, що право застави виникає з моменту переходу права власності напредмет застави до заставо­давця.
Застава маєпохідний характер від забезпеченого нею зобов’язання. У договорі застави маєбути зазначено суть забезпеченої заставою вимоги, її розмір і строк виконаннязобов’язання, опис предмета застави, а також будь-які інші умови, відносно якихза заявою однієї із сторін має бути досягнута угода. Закон припускає, щозастава може встановлюватися стосовно вимог, які можуть виникнути у майбутньому“за умови, що сторони домовляться про розмір забезпечення заставою таких вимог”(ст.3 Закону України ”Про заставу”). Таке ж правило закріплюється також уст.586 Цивільного Кодексу України.  За рахунок предмета заставизаставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, щовизначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату відсотків,неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов’язання, необхіднихвитрат на утримання заставленого майна, а також витрат у зв’язку іззадоволенням вимоги, якщо інше не встановлено законом або договором. Заставамайна означає також і надання заставодержателю права звертати стягнення напредмет застави у разі, якщо в момент настання строку виконання зобов’язання,забезпеченого заставою, воно не буде виконане.
Отже, зазаставним зобов’язанням кредитору, по-перше, видається майно, яке може бутиоб’єктом стягнення, по-друге, його вимоги задовольняються за рахунок цьогомайна в першу чергу, оскільки він має перевагу перед всіма іншими кредиторами.
З правової точкизору структура права застави має такий вигляд (рис. 2.1.): ПЕРЕДАЧА (БЕЗ ПЕРЕДАЧІ) ЗАСТАВНОГО МАЙНА
/>

Наведена схема потребує пояснення. По-перше, що являєсобою предмет застави. По-друге, чи обов’язковою є передача заставленого майнакредитору. По-третє, який порядок розпорядження позичальником заставлениммайном.
 Предметомзастави може бути як майно, так і майнові права, при цьому майно не повиннобути вилучене з цивільного обігу, тобто заставодавець може відчужувати це майноі на нього може бути звернуто стягнення (ст. 4 Закону України “Про заставу”;ст. 576  Цивільного Кодексу  України). Ним може бути майно, яке в майбутньому,тобто після укладення договору застави, стане власністю заставодавця, в томучислі продукція, плоди або доход з них (майбутній врожай, приплід худоби тощо).Предметом застави також можуть бути такі майнові права: на оренду підприємства,будівлі, споруд, кредиторські вимоги, спадкові та інші права. Предметом заставиможе бути будь-яке майно, яке заставодавець має право відчу­жити. Усе, що можебути продано, може бути і заставлено. Це правило ґрунтується на необхідностізабезпечити можливість при невиконанні позичальником своїх зо­бов'язаньреалізувати заставлене майно і за рахунок отриманих коштів забезпечити банкуповернення боргу. Безумовно, предмет застави повинен бути ліквідним. Кри­теріємліквідності є швидкість його реалізації, відносна стабільність цін, довготривалість зберігання.
Заставодавець маєбути власником майна, що приймається під заставу, або мати право повногогосподарського володіння чи оперативного управління цим майном, що визначаєтьсяСтатутом або належним чином оформленим дорученням;
-          додокументів, що підтверджують право власності на заставлене майно, відноситьсяправовстановлюючі документи, вказані в Додатку № 1 до “Тимчасового положенняпро порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказомМіністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.02 р.”;
-          дляперевірки наявності у заставодавця права власності на об’єкти нерухомого майнана момент звернення за отриманням кредиту, окрім правовстановлюючого документа,вимагається від заставодавця надання витягу з реєстру прав власності нанерухоме майно комунальними підприємствами Бюро технічної інвентаризації(надалі – БТІ) (які до прийняття Верховною Радою України та набрання чинностіЗаконом України “Про державну реєстрацію прав на об’єкти нерухомого майна”здійснюють реєстрацію прав власності на нерухоме мана), виданого не пізнішедвох тижнів до звернення позичальника до банку за отриманням кредиту,державного акту на право землекористування або власності на землю;
-          якщо взаставу пропонуються транспортні засоби, від заставодавця вимагаються документипро реєстрацію транспортного засобу;
-          призаставі акцій відкритих та закритих акціонерних товариств вимагаються узаставодавця виписка з реєстру власників іменних цінних паперів, сертифікатицінних паперів або виписку про залишки цінних паперів на рахунку ціннихпаперів;
-          призаставі об’єктів рухомого майна або майнових прав, обов’язкова державнареєстрація яких передбачена чинним законодавством, вимагається підтвердженнятакої реєстрації.
Предмет заставимає бути таким, що:
-          вільновідчужується (тобто вільний від будь-яких зобов’язань, у тому числі незнаходиться у податковій заставі, не переданий в оренду, лізинг, не знаходитьсяпід арештом тощо);
-          вартістьякого можна реально оцінити;
-          можедовго зберігатися та зберігання його відносно недороге;
-          може бутиреалізований в найкоротшій термін;
-          необтяжений іншими зобов’язаннями.
В окремихвипадках при кредитуванні надійних пріоритетних позичальників допускаєтьсяприйняття в заставу майна, що перебуває в оренді, але обов’язково за умовинаявності оформленої належним чином згоди орендодавця та орендатора надострокове розірвання договору оренди.
Частиною 4 ст.4Закону України “Про заставу” прямо передбачено, що предметом застави не можутьбути національні культурні та історичні цінності, що перебувають у державнійвласності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєструнаціонального культурного надбання. До них належать: будинки, споруди, пам’ятнімісця і предмети, пов’язані з найважливішими історичними подіями у життінароду, розвитком науки, техніки, культури, життям і діяльністю видатнихдіячів; пам’ятки архітектури та містобудування; пам’ятки мистецтва ідокументальні пам’ятки. За чинним законодавством, предметом застави не можебути майно громадян, на яке не можна звернути стягнення. Згідно Закону України“Про виконавче провадження” до переліку такого майна входять носильні речі тапредмети домашнього вжитку, продукти харчування, потрібні для особистогоспоживання боржнику, членам його сім’ї та особам, які перебувають на йогоутриманні, інструменти, необхідні для особистих професійних занять (швейні,музичні та інші) тощо. Також не можуть бути предметом застави об’єкти державноївласності, приватизація яких заборонена законом, майнові комплекси державнихпідприємств та їх структурних підрозділів, що знаходяться в процесікорпоратизації; майно та кошти благодійних організацій; майно вищих навчальнихзакладів, що забезпечують ведення ними статутної діяльності. Майно, щоперебуває у спільній власності, може бути передане в заставу лише за згодоювсіх співвласників (ст. 578 ЦК України). Щодо застави майнових прав, топредметом застави не можуть бути вимоги, що мають особистий характер (право наавторство, право на авторське ім’я, право на опублікування свого твору та найого недоторканість).
Далі намнеобхідно розглянути положення про те, чи обов’язкова передача заставленогомайна кредитору. Відповідно до чинного законодавства, заставлене майно можезнаходитись у володінні заставодавця, заставодержателя або третьої особи (банк,нотаріальні органи). Це положення про знаходження заставленого майна має бутиобумовлене в момент укладення договору застави…
Заставодержатель зобов'язаний страхувати передане в його володіннязаставле­не майно, якщо це передбачено законом чи договором. Заставодавецьзобов'язаний страхувати заставлене майно, яке залишається у його володінні.
При настанні страхового випадку заставодержатель має переважнеправо задо­волення своїх вимог із суми страхового відшкодування.
Сторонами договору застави (заставодавцем і заставодержателем)можуть бути фізичні і юридичні особи та держава.
Заставодавцемможе бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручи­тель). При цьомуосновна вимога, яка ставиться законодавством до заставодавця, бути власникоммайна, яке передається в заставу. Заставодавцем може також бути особа, якійвласник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно.
Вартість заставиповинна перевищувати суму кредиту не менше ніж у 2 рази (крім застави майновихправ за договором банківського вкладу). Заставна ціна визначається банком зврахуванням особливостей впливу ринкових факторів і витрат, пов’язаних зреалізацією, та має враховувати можливу зміну вартості предмету заставипротягом терміну кредитування. Якщо суми  застави недостатньо  для покриттяризиків банку, використовуються додаткові види забезпечення.
Оцінка предметазастави здійснюється у випадках, встановлених договором або законом. Предметомоцінки відповідно до Закону України “Про оцінку майна, майнових прав тапрофесійну оціночну діяльність в Україні” є майно, яке може оцінюватися:об’єкти в матеріальній формі, будівлі та споруди (включаючи їх невід’ємнічастини), машини, обладнання, транспортні засоби тощо: паї, цінні папери;нематеріальні активи, в тому числі об’єкти права інтелектуальної власності;цілісні майнові комплекси всіх форм власності; майнові права, які можутьоцінюватися, визнаються будь-які права, пов’язані з майном, відмінні від прававласності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності(права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права(права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) таправа вимоги.
Оцінка предметазастави здійснюється заставодавцем разом із заставодержателем відповідно дозвичайних цін, що склалися на  момент виникнення права застави, якщо іншийпорядок оцінки предмета застави не встановлений договором або законом ( ст. 582Цивільного Кодексу України).
При наданні взаставу банку майна державної та комунальної форми власності та/або земельнихділянок є обов’язковим проведення незалежної оцінки предмету застави увідповідності до вимог Законів України “Про оцінку майна, майнових прав тапрофесійну оціночну діяльність в Україні”, “Про оцінку земель”.
З метоюмінімізації кредитного ризику внаслідок погіршення фінансового станупозичальника та зниження ліквідності предмету застави в разі прийняття взаставу готової продукції або товарів в обороті комерційні банки враховують, якправило, щоб заставна ціна не перевищувала 80% балансової вартості; приоформлені в заставу іншого майна вище балансової вартості заставну цінудоцільно визначати за експертною оцінкою методом аналогів продаж (за мінусом20% визначеної суми – зважаючи на ймовірність коливання ринкових цін) зврахуванням терміну кредитування.
Відповідно до ст.11 Закону України “Про заставу” сторонами договору застави можуть бути фізичні,юридичні особи та держава.
Сторонамидоговору застави є заставодавець і заставодержатель. Заставодавцем може бути яксам боржник, за основним зобов’язанням, так і третя особа – майновийпоручитель.
При оформленнідоговорів  застав, як правило, комерційні банки враховують наступні умови:
1. передбачити вдоговорі наступні істотні умови – суть, розмір та строк виконання зобов’язання,забезпеченого заставою, опис майна, що передається в заставу, який має бути невід’ємною частиною договору застави, та який підписується представникамисторін і скріпляється печатками сторін.
В описівказується:
-   повне найменування майна;
-   кількість одиниць та їхвартість;
-          характеристикапредмету застави: марка, модель, заводський номер, державний стандарт татехнічні умови, рік випуску, строк експлуатації, процент зношення, тощо;
-          балансовата оціночна вартість;
-          місце таумови зберігання;
-          місцереєстрації (при оформлені в заставу транспортного засобу).
2. забезпечитинаявність в договорі застави  детального посилання на кредитний договір, якийзабезпечується заставою, тобто вказати дату та номер кредитного договору,сторони кредитного договору, суму кредиту, плату за кредитом;
3. вказати в договорі,що цим договором забезпечується не тільки повернення кредиту, а й сплатавідсотків за користування ним, а також сплата штрафних санкцій у розмірах тавипадках, передбачених кредитним договором та договором застави;
4. отриматипогодження (дозвіл) відповідних органів на укладання договору застави увипадках, передбачених ст. 11 Закону України “Про заставу”:
-          призаставі цілісного майнового комплексу державного підприємства, його структурнихпідрозділів, будівель і споруд необхідно отримати дозвіл органу, уповноваженогоуправляти відповідним державним майном (таким органом, як правило, виступаєвідповідне міністерство чи державний комітет);
-          відкритеакціонерне товариство, створене в процесі корпоратизації, всі акції якогоперебувають у державній власності, здійснює заставу належного йому майна запогодженням із засновником цього товариства;
-          з моментуприйняття рішення про приватизацію майна державного підприємства або відкритогоакціонерного товариства, створеного в процесі корпоратизації, застава їх майназдійснюється з дозволу відповідного органу приватизації.
У випадку, коли предметом застави є нерухомемайно, в тому числі повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання,космічні об’єкти, договір застави потребує обов’язкового нотаріальногопосвідчення за його місцезнаходженням та договір застави космічних об’єктів замісцем їх реєстрації. Недотримання форми цих угод може призвести до визнаннянедійсними таких договорів застави.
При взятті взаставу нерухомості, що належить кільком власникам на праві спільної частковоївласності потрібно враховувати наступне.
Учасники спільноїчасткової власності вправі укладати договори про визначення розміру часток,зміну розміру часток, якщо в правовстановлюючому  документі розмір часток невказаний або вказаний неправильно, а також виділення частки в натурі (поділу).
Договір заставивимагає письмової форми, яка може бути простою і нотаріальною. Коли предметомзастави є нерухоме майно, а також в інших випадках, передбачених законом,договір має бути нотаріально посвідчений на підставі відповіднихправовстановлюючих документів (ст. 577  ЦК України).  Недодержаннянотаріального оформлення тягне за собою недійсність угоди. Рухоме майно, щопередається у заставу, може бути зареєстроване у Державному реєстрі заставрухомого майна, інформація якого є відкритою для всіх юридичних та фізичнихосіб. Така умова є необхідною, адже в іншому випадку позичальник може заставитисвоє майно одразу в кількох банках і одержати кредити, що в багато разівперевищують ринкову вартість цього майна. Запровадження електронного реєструмайна, прийнятого під заставу комерційними банками, дозволяє забезпечити дієвийконтроль за майном, яке заставляється під кредити. Занесення застави довищеназваного реєстру дає право заставодержателю переважне право на задоволеннясвоїх вимог з предмета застави.
З метоюмінімізації ризиків, пов’язаних із втратою, пошкодженням, псуванням майна –предмету застави, доцільно здійснювати його  страхування. У відповідності дозаконодавства обов’язково підлягає страхуванню предмет іпотеки від ризиківвипадкового знищення, випадкового пошкодження або псування, предмет закладу вобсязі його вартості за рахунок та в інтересах заставодавця. Якщо предметзастави не підлягає обов’язковому страхуванню, він може бути застрахований зазгодою сторін на погоджену суму. У разі настання страхового випадку предметомзастави стає право вимоги до страховика (ст. 10 Закону України “Прозаставу”).   
Необхідною передумовою використання застави майна якформи забезпечення кредиту є перевищення величини вартості застави над вартістюнаданого кредиту. Чим більша різниця, тим, в принципі, і вища забезпеченістьпозики. Комерційному банку економічно невигідно надавати кредит у сумі, якадорівнює (а не є меншою) вартості заставного майна.
Банки розробляютьі використовують в практичній роботі нормативи оцінки майна, що передається узаставу в забезпечення кредиту. Найнадійнішими вважаються такі предмети застави(що оцінюються в 100 %): грошові кошти, гарантії першокласних банків за умовипопереднього вивчення рейтингу банку за світовою класифікацією, гарантії уряду.Оцінка об’єктів нерухомості проводиться у межах встановленого “коридору”(вилки) нормативу, з урахуванням призначення об’єктів, місцезнаходження(регіон, віддаленість від центру міста), ефективності використання приміщень,ліквідності на ринку тощо. Оцінка обладнання проводиться з урахуваннямліквідності на ринку, фізичного стану, ефективності використання тощо. Щодоготової продукції і товарів в обороті, то найвищу оцінку мають предмети заставиз високим рівнем ліквідності, запасом терміну придатності, який не менше ніжвдвічі перевищує термін дії кредиту.
Кредитор повиненмати реальну можливість погасити з вартості заставленого майна після йогореалізації основну суму боргу, відсотки, всі витрати, пов’язані із здійсненнямкредитної операції (включаючи зберігання предмета застави), і, крім того,відшкодувати так званий втрачений прибуток. Право звернення стягнення напредмет застави виникає з моменту невиконання боржником основного зобов’язання,якщо інше не передбачене законом або договором. При припиненні (реорганізації,ліквідації) юридичної особи, що є заставодавцем, заставодержатель набуває правазвернення стягнення на заставлене майно незалежно від настання строку  виконаннязобов’язання. При частковому виконанні боржником забезпеченого заставоюзобов’язання застава зберігається у початковому обсязі. Звернення стягнення назаставлене майно здійснюється за рішенням суду, господарського суду,третейського суду, якщо інше не передбачене законом, а також у безспірномупорядку на підставі виконавчого надпису нотаріусів. Звернення стягнення назаставлене майно державного підприємства здійснюється за рішенням суду абогосподарського суду. Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення,здійснюється судовим виконавцем на підставі виконавчого листа суду чи наказугосподарського суду або виконавчого напису нотаріусів. Закладене майнореалізується спеціалізованими органами з аукціонів (публічних торгів), якщоінше не передбачене договором, а реалізація закладеного майна держпідприємств івідкритих акціонерних товариств, створених в процесі корпоратизації, усі акціїяких знаходяться в державній власності, — виключно з аукціонів (публічнихторгів). Банк має право надавати допомогу у пошуку покупців на заставленемайно. Позичальник має право в будь-який час до моменту реалізації предметазастави припинити звернення  на нього стягнення і його реалізацію, повернувшикредит або ту його частину, виконання якої прострочено.
Згідно з чиннимзаконодавством розрізняють п’ять видів застави (рис. 2.2.).
/>


Розглянемо ці види.
Застава транспортних засобів
Останнім часом  широкого розповсюдженнянабуло  кредитування, зокрема, фізичних осіб на придбання та  під заставутранспортних засобів, а саме:
-   нового транспорту безпосередньо у відповідноготоргового підприємства;
-   транспортного засобу з відповідним терміномйого використання.
Згідно  внесених змін до ст. 13 Закону України “Про заставу” наданий момент  договір застави транспортних засобів   не потребує обов’язкового нотаріального посвідчення (Додаток Б). Однак, Промінвестбанк з метоюприскорення звернення стягнення на предмет застави рекомендує договори заставитранспортних засобів посвідчувати нотаріально. Якщо транспортні засобиперебувають у сумісній власності, то необхідна згода всіх співвласників.
Промінвестбанк бере автомобілі як предмет застави транспортнихзасобів, але з дуже великим заниженням їх балансової або первинної вартості.
Для отримання кредиту під заставу автомобіля можна виділити кількаетапів:
1. Техніко-економічне обґрунтування бізнес-плану позичальника.Банк повинен бути переконаний, що проект вартий того, щоб його кредитувати і щоу позичаль­ника є джерела погашення кредиту або майно, на яке можна будезвернути стягнення і реалізувати у випадку непогашення кредиту.
2. Надання юридичних, бухгалтерських, технічних документів зприводу заста­ви автомобіля.
3. Визначення суми кредиту з врахуванням заявки і можливогочистого грошо­вого потоку від реалізації предмета застави.
4. Оформлення договору застави, нотаріальне посвідчення,реєстрація в Дер­жавному реєстрі рухомого майна, страхування автомобіля (повнеКаско).
5. Видача і отримання кредиту.
Застава автомобіля ставить багато проблем як для банку, так і длязаставодавця:
По-перше, автомобіль безперервно експлуатується. По-друге,у випадку, коли автомобіль залишається в експлуатації у заставодавця,з'являються ризики викрадення і угону, понаднормативного зносу і експлуатації,несанкціонованого продажу, поломки, дорожньо-транспортних пригод тощо. По-третє,при закладі автомобіль необхідно поставити на стоянку з відповідною охороноюабо в гараж.
При оформленні договору застави автомобілянеобхідно звірити чисельні номе­ри (кузова, шасі, двигуна). У випадку, колибанк залишає автомобіль у заставодавця, його необхідно страхувати. А це інодістановить значні витрати для позичальника, що, безумовно, збільшує вартістькредиту.
Слід звернути увагу ще на одну характерну деталь цього видузастави. Не мо­жуть бути предметом застави автомобілі, одержані безоплатноінвалідами війни, особами з числа реабілітованих жертв політичних репресій вУкраїні, які є інваліда­ми внаслідок репресій, інвалідами внаслідокЧорнобильської катастрофи тощо, а також придбаних на пільгових умовахінвалідами внаслідок загального захворюван­ня, з дитинства та ін.
При нотаріальному посвідченні договору застави транспортнихзасобів нотаріуси не накладають заборони на відчуження транспортних засобів, якце має місце при нотаріальному посвідченні об'єктів нерухомості. Тому длязакриття можливих ризиків потрібно внести предмет застави в Державний реєстробтяжень рухомого майна   в день укладення договору застави та кредитногодоговору для того, щоб у випадку необхідності мати пріоритет перед податковоюзаставою та іншими кредиторами.
У випадку, коли автомобіль залишається у володінні заставодавця,він відповідно до ст. 10 Закону України «Про заставу» підлягає страхуванню.Транспортний засіб повинен бути   застраховано заставодавцем по ризикам “ПовнеКАСКО”.  Страхування здійснюється в страховій компанії, з якою банк уклавГенеральну угоду про надання страхових послуг, а саме, АСТ “Вексель”. Принастанні страхо­вого випадку заставодержатель має переважне право назадоволення своїх вимог з сум страхового відшкодування.
На практиці досить часто виникає питання — чи повинен банкповідомляти органи ДАІ за місцем реєстрації автомобіля про факт його застави,чи реєст­рується застава в органах ДАІ?
Чинне законодавство України не покладає такого обов’язку на банк,як і не передбачає реєстрації застави автомобілів в органах ДАІ, але дляуникнення ризиків в свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (через органи ДАІ) врозділ “Особливі відмітки” повинна бути внесена помітка “розстрочка”.
Застава товарів в обороті або у переробці
Кредитування під заставу товарів в обороті(переробці) здійснюється, як правило, тільки для клієнтів банку, які маютьстабільне фінансове становище, позитивну кредитну історію і в переважнійбільшості використовується тільки як засіб додатко­вого забезпечення до іншихвидів забезпечення. Кредитування під заставу тільки товарів в обороті(переробці) Промінвестбанком практично не здійснюється в зв'язку з великимступенем ризику.
Суть цього виду застави полягає в тому, що заставодавцю надаєтьсяправо зміню­вати склад і натуральну форму заставленого майна за умови, що йогозагальна вартість не буде меншою від вказаної в договорі застави (правовідчуження і заміни предмета застави).
Відповідно до ст.40 Закону, застава товарів в обороті або у переробці– це застава,предметом якої можуть бути сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби,готова продукція тощо. Договір застави товарів в обороті не потребуєобов’язкового нотаріального посвідчення (Додаток В). В результаті свогорозвитку застава товарів в обороті або у переробці набула кількох основнихознак:
1)        предметзастави залишається у заставодавця;
2)        заставодавецьмає право змінювати склад і натуральну форму предмета застави, оскільки замістьіндивідуально-визначеної речі предметом застави є речі, визначені родовимиознаками;
3)        умовамидоговору застави має бути передбачено визначення родових ознак предметазастави, його загальної вартості і, як правило, місця, в якому він знаходиться;
4)        з одногобоку, майно, що перестає бути предметом застави як тільки воно виходить зволодіння заставодавця, а з другого-нове майно, що підпадає під родову ознакупредмета застави, що потрапляє у володіння заставодавця, стає предметом заставив рамках його вартості;
5)        при змінімісцезнаходження майно, що становить предмет застави, включається до йогоскладу.
При відчуженнізаставлених товарів заставодавець зобов’язаний замінити їх іншими товарамитакої самої або більшої вартості.
Договір застави товарів в обороті або упереробці повинен визначати вид това­ру, інші його родові ознаки, загальнувартість предмета застави, місце, в якому він знаходиться, а також видитоварів, якими може бути замінено предмет застави.
В ситуації, коли змінюється предмет застави банк-заставодержатель,суд, інші органи можуть встановити за Книгою застав (індивідуалізація предметаза­стави робиться шляхом відображення заміни застави в Книзі застав), якийпредмет був у заставі на той чи інший час, зокрема і на час, коли настаєзвернення стягнення на предмет застави.
При укладенні договору застави товарів в обороті або переробціфілії Промінвестбанку вимагають від заставодавця такі документи:
Документи, які підтверджують наявність застави:
— перелік товарів, які передаються в заставу (повинен бутизавірений підписами перших осіб, головним бухгалтером і печаткою заставодавця;акт перевірки працівниками банку фактичної наявності запропонованої застави;довідки або експертні висновки про вартість предмета застави; виписка з балансуі баланси на останню звітну дату.
Документи, які підтверджують право власності на запропоновані това­риі зроблені платежі:
— договір купівлі-продажу; митна накладна, податкова накладна,товарна накладна, рахунок-фактура, акт прийому-передачі, що підтверджуютьотримання майна; платіжні доручення з відміткою банку, що підтверджують повнуоплату;  сертифікати (за необхідності) на запропонований предмет застави;довгострокові договори, які підтверджують право на товари, що стануть влас­ністюзаставодавця в майбутньому; документи, які підтверджують право власності назаставлене майно, подаються в оригіналі.
Довідка про наявність майна, подана підприємством, яке зберігаєтовар, коли предмет застави зберігається у третьої особи.
 Документи, які підтверджують місцезнаходження майна:
— договір оренди (зберігання), якщо предмет застави зберігається утретьої особи; документ, який підтверджує право власності на об'єктнерухомості, коли пред­мет застави зберігається на територіїпідприємства-позичальника.
Умови охорони складу, на якому зберігаються товари, трьохстороннійдоговір відповідального зберігання заставленого май­на, коли предмет заставизберігається у третьої особи і не знаходиться в обороті (користуванні)підприємства.
У разі відчуження заставлених товарів заставодавець зобов'язанийзамінити їх іншими товарами такої ж або більшої вартості. Для цього вкредитному договорі або договорі застави робиться запис: «Заставодавець увипадку зменшення товарів в обороті зобов'язаний протягом ____ днів поповнититовари в обороті.
Для забезпечення інтересу банку в договорі застави робиться запис:«Заста­водавець вправі реалізовувати заставлене майно за умови погашеннячастини забез­печеної заставою заборгованості за кредитним договором чи замінимайна, що ви­було, іншими товарами за погодженням з заставодержателем».
Промінвестбанк обумовлює в договорі застави товарів в оборотінегативні наслідки для заставодавця у випадку не підписання ним акта перевіркинаявності, кількості, стану і умов зберігання заставленого майна.
Безперечно, захист фінансового інтересу банку потребує страхуваннятоварів в обороті (переробці), що здійснюється за згодою позичальника,нотаріального посвідчення договору застави за згодою сторін, і обов’язковевнесення банком предмету застави до  Державного реєстру обтяжень рухомого майна(для встановлення пріоритетності перед іншими кредиторами).
 Застава майнових прав
Наступним видомзастави є застава майнових прав. Згідно із ст. 49 Закону України «Прозаставу» заставодавець може укласти договір застави як належних йому на моментукладення договору прав вимоги за зобов’язаннями, в яких він є кредитором, такі тих, які можуть виникнути в майбутньому (Додаток Г ). В цьому випадкув договорі повинна бути вказана особа, яка є боржником по відношенню дозаставодавця, про що заставодавець має повідомити боржника. У договорі заставимайнових прав заставодавець повинен:
-          виконуватидії, необхідні для забезпечення дійсності заставленого права;
-          нездійснювати уступки заставленого права;
-          невиконувати дії, що тягнуть за собою припинення заставленого права чи зменшенняйого вартості;
-          вживатизаходів, необхідних для захисту заставленого права від посягань з боку третіхосіб;
-          надаватизаставодержателю відомості про зміни, що сталися в заставленому праві, про йогопорушення з боку третіх осіб та про домагання третіх осіб на це право.
При одержанні відсвого боржника в рахунок виконання зобов’язання грошових сум заставодавецьзобов’язаний на вимогу кредитора перерахувати відповідні суми на погашеннякредиту, забезпеченого заставою майнових прав.
При прийнятті взаставу майнових прав по депозитному договору необхідно враховувати наступне.Майнові права по депозитному договору в заставу може передавати як позичальник(якщо він є вкладником по депозитному договору), так і третя особа (майновийпоручитель). Яка є вкладником по депозитному договору. При цьому в заставуможуть прийматися майнові права як вже по укладеному депозитному договору, такі по спеціальному гарантійному депозиту, який відкривається вкладником навимогу банку (відповідно до Інструкції з бухгалтерського обліку депозитнихоперацій установ комерційних банків України, затвердженої постановою ПравлінняНБУ № 418 від 20.08.1999 року). При використанні застави майнових прав подепозитному договору як засобу забезпечення виконання обов’язків позичальниказа кредитним договором необхідно враховувати наступне:
-  сума депозиту має бути не меншою за100% суми кредиту та нарахованих відсотків за користування кредитом;
-  строки надання кредиту повиннівідповідати строкам залучення депозиту (в усякому разі термін поверненнядепозиту не повинен наступати раніше, ніж термін повернення кредиту);
-  сума депозиту, що враховується вякості застави за кредитом, має обліковуватись у банку на окремому депозитномурахунку.
  Заставацінних паперів
Своєрідним видомзастави  є застава цінних паперів. На основі ст.53 Закону застававекселя чи іншого цінного папера, що передаються індосаментом, здійснюєтьсяшляхом вчинення передатного надпису (індосаменту) і вручення заставодержателюіндосованого цінного паперу. Цінні папери, який не передаються індосаментом,переходять за угодою сторін. Якщо законом чи договором не передбачено інше,купонні листи на виплату відсотків, дивідендів та інші доходи від зазначеного вцінному папері права є предметом застави лише у випадках, якщо вони переданікредитору заставленого зобов’язання. При заставі акцій відкритих акціонерних товариств з метою встановлення права власності необхідно вимагати у заставодавцясертифікати акцій, виписку з реєстру власників іменних акцій.
В забезпечення кредиту як об'єкта заставипозичальником можуть бути надані різні цінні папери: акції, облігації, казначейськізобов'язання, векселя, депозитні сертифікати.
Перед наданням кредиту під заставу ціннихпаперів філії Промінвестбанку беруть до уваги ряд факторів:
— якість заставлених цінних паперів (справжність іплатоспроможність у відпо­відності з Положенням про випуск і обіг ціннихпаперів на фондових біржах);
— можливість реалізації цінних паперів;
— платоспроможність банку, фірми, АТ та інших органів, яківипустили  цінні папери(мається на увазі їх репутація, стабільність виплат за цінними паперами доходу,що свідчить про стійкий курс цінних паперів і їх обіг);
— наявність у цінних паперів ринкової вартості.
Алгоритм проведення операцій кредитування під забезпечення ціннимипаперами:
1)    Позичальник звертається до банку за кредитом під заставу ціннихпаперів;
2)     Банк як торговець цінними паперами разом зі своїми дочірнімипідприємствами здійснює експертну оцінку запропонованого пакету акцій;
На оцінку пакета акцій впливають такі чинники: розмір пакета акційу статутному фонді емітента; котирування певного емітента на фондовому ринку;інвестиційна придатність емітента; оцінка фінансово-господарської діяльностіемітента за останній рік і останній звітний квартал; сума кредиту має становитивід 40% до 60% вартості (експертної) пакета акцій.
3)  Банк і підприємство укладають між собою кредитний договір підзабезпечення цінних паперів;
4)   Блокування цінних паперів у реєстратора. Блокуванняздійснюється реєстратором за розпорядженням зареєстрованої особи. У результатіблокування цінних паперів реєстратор надає виписку (якщо цінні папери випущенів електронному вигляді) з рахунка власника, де вказує серію, номери, кількістьблокованих акцій, термін блокування. Заставлені ціні папери блокуються уреєстратора на термін, зазначений у кредитному договорі.
5)  Розблокування цінних паперів.
Також Промінвестбанк в забезпечення кредиту приймає, банківськівекселі (чи векселі, за якими банк є одним із відповідальних осіб) зі строкомпогашення на кілька днів пізніше від дня повернення основної суми кредиту.Вартість заставлених векселів повинна бути достатньою для погашення кредиту,процентів за користування ним, неустойки, відшкодування витрат за іншимипозиціями, пов'язаних з пред'явленням векселя до платежу. За всіма векселями,які приймаються в забезпечення кредиту, останній запис в індосаментному рядіповинен бути зроблений на ім'я заставодавця.
В забезпечення кредиту Промінвестбанк не приймає векселя:неакцептовані переказні; строком платежу до пред'явника, якщо не визначенийстрок для пред'явлення, тривалим строком платежу; надані юридичними особамивекселя, які опроте­стовувалися за останній рік.
При прийнятті в заставу векселів необхідно здійснитианаліз платоспроможності всіх зобов’язаних за векселями осіб, провестиекономічну та юридичну експертизу векселів та перевірити їх на відсутністьдефектів. Використання цінних паперів власної емісії для забезпечення кредитіву розмірі до 20 % загальної суми внеску акціонера (учасника) до статутногофонду можливе за попереднім дозволом Комісії НБУ за умови дотримання банком всіхекономічних нормативів протягом шести місяців поспіль. Використання банком длязабезпечення кредитів ощадних сертифікатів власної емісії не потребуєспеціального дозволу НБУ.
Ліквідні цінніпапери, які вільно обертаються і котируються на фондовому ринку, завждивважалися надійною заставою банківського кредиту. Широкому використанню ціннихпаперів як застави у вітчизняній банківській практиці заважає нерозвинутість вУкраїні ринку цінних паперів і відсутність відповідного законодавства, якерегламентує відповідні цивільні правовідносини.
Іпотека
Одним ізпоширених видів забезпечення кредитних зобов'язань є застава житло­вих будинківі квартир.Кредитування  фізичних осіб під заставу (іпотеку) квартир для Промінвестбанку є новим напрямомотримання доходів, і тому ця сфера тільки розвивається в системі. Офіційно цей кредитназивається іпотечним, тому що позичальнику надається кредит під заставунерухомості (іпотеку) (Додаток Д).
Відповідно доЗакону України “Про іпотеку”, іпотека – вид забезпечення виконання зобов’язаньнерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця,згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржникомзабезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунокпредмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Донерухомого майна відносяться: земельні ділянки, а також об’єкти розташовані наземельній ділянці і невід’ємно пов’язані з нею, переміщення яких є неможливимбез їх знецінення та зміни їх призначення. Правовий режим нерухомого майнапоширюється на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання,космічні об’єкти.
Для перевіркинаявності у іпотекодавця права власності на об’єкти нерухомого майна на моментзвернення за отриманням кредиту, окрім правовстановлюючого документа необхідновимагати від іпотекодавця  надання довідки – характеристики Бюро технічноїінвентаризації, строк дії якої становить 3 місяці.
Перед прийняттямрішення щодо надання іпотечного кредиту  банки  враховують вимоги Закону України“Про іпотеку”, згідно з яким передача нерухомого майна в іпотеку здійснюєтьсяза таких умов:
1) у разі обмеження правомочності розпорядження нерухомим майном згодоюйого власника або уповноваженого органу державної влади чи органу місцевогосамоврядування така ж згода необхідна для передачі цього майна в іпотеку(зокрема, передача в іпотеку нерухомого майна, що є об'єктом права державноїабо комунальної власності і закріплене за відповідним державним або комунальнимпідприємством/ установою/ організацією на праві господарського відання здійснюється після отриманнязгоди органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, до сферигосподарського відання якого належить відповідне державне або комунальнепідприємство/ установа/ організація);
2) майно, що є успільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріальнопосвідченою згодою усіх співвласників. Співвласник нерухомого майна має правопередати в іпотеку свою частку в спільному майні без згоди інших співвласниківза умови виділення її в натурі та реєстрації права власності на неї як наокремий об'єкт нерухомості;    
3) іпотекодавецьзобов'язаний до укладення іпотечного договору попередити іпотекодержателя провсі відомі йому права та вимоги інших осіб на предмет іпотеки, в тому числі ті,що не зареєстровані у встановленому законом порядку. У разі порушення цьогообов'язку іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основногозобов'язання та відшкодування іпотекодавцем завданих збитків;
4) у разіпередачі в іпотеку будівлі (споруди) іпотека також поширюється на належнуіпотекодавцю на праві власності земельну ділянку або її частину, на якійрозташована відповідна будівля (споруда) і яка необхідна для використання цієїбудівлі (споруди) за цільовим призначенням;
5) у разі передачі в іпотеку земельної ділянки іпотекатакож поширюється на розташовані на ній будівлі (споруди) та об'єктинезавершеного будівництва, які належать іпотекодавцю на праві власності;
6)        нерухоме майно передаєтьсяв іпотеку разом з усіма його належностями (перелік яких повинен міститися віпотечному договорі).
Для того щоб отримати кредит потенційному позичальнику, перш завсе, потрібно довести перед банком свою платоспроможність та надатиправоустановлюючи документи на предмет іпотеки.
Так, для приватизованої квартири, яка відчужується вперше,правовстановлюючими документамиє  свідоцтво про  право власності нажитлове приміщення.
Для квартири, яка була набута за договором купівлі-продажу,дарування, міни правовстановлюючими документамиє: договір купівлі-продажу,дарування, міни; свідоцтво про  право власності на житлове приміщення.
Для квартири, отриманої в спадок, правовстановлюючими документамиє:
свідоцтво про право спадкування; свідоцтво про  право власності нажитлове приміщення.
Для квартири ЖБК з виплаченим паєм правовстановлюючими документа­миє: свідоцтво про  право власності на житлове приміщення.
Для кімнати в приватизованій комунальній квартиріправовстановлюючими документами є: свідоцтво про реєстрацію прававласності на кімнату (з вказівкою її розміру і загальної площі комунальноїквартири); заява сусідів по комунальній квартирі з відмовою від привілейованоїпокупки.
Для житлового будинку.Якщо житловий будинок був набутийшляхом прива­тизації, за договором купівлі-продажу, дарування, міни, чи впорядку спадкування, то правовстановлюючі документи такі ж, як і для квартири.Якщо житловий будинок був побудований на відведеній ділянці, то потрібно надатирішення відповідного органу про надання земельної ділянки для будівництважитлового будинку на праві приватної власності; реєстраційне посвідчення.
Право власності на житловий будинок, який побудований особою навідведеній їй в установленому порядку земельній ділянці і прийнятий вексплуатацію, виникає з моменту його реєстрації.
Іпотека житлових будинків і квартир, які перебувають у спільнійсумісній влас­ності, дозволяється за згодою всіх співвласників. Згодаспіввласників повинна бути письмова і нотаріально посвідчена.
При цьому слід пам'ятати, що все майно, придбане в шлюбі, єзагальним майном подружжя. Квартира є особистим майном одного із подружжятільки в таких випад­ках:
а) якщо він придбав цю квартиру до шлюбу; б) якщо він отримав їїпісля вступу в шлюб за договором дарування чи шляхом спадкування.
При укладенні договору іпотеки житлового будинку чи квартириіпотекодавець повинен попередити іпотекодержателя про всі відомі йому праватретіх осіб на житловий будинок, квартиру чи приміщення в них, про наявністьдоговору найму чи оренди приміщення, права по життєвого користування у осіб, якітам прожива­ють.
При іпотеці житлових будинків і квартир, де проживаютьнеповнолітні особи, які мають право постійно користуватися житловимиприміщеннями в них, повинна бути отримана попередня згода органу опіки іпіклування, так само як і при відчуженні житлових будинків і квартир.
ВПромінвестбанку є практика оформлення в іпотеку  майнових прав  на нерухомість,що перебуває в процесі будівництва. В даному випадку  іпотекодавець стаєповноправним власником нерухомості, що буде  збудована  та яка  складає предметіпотеки, після  державної реєстрації  права  власності  на  неї у відповідному Державному  реєстрі  згідно  ч.2  ст.331  Цивільного кодексу України (правовстановлювальні  документи  на  таку  нерухомість (зокрема, свідоцтво проправо власності, видане органами місцевого самоврядування)  підлягають реєстрації  в органах БТІ   до створення  Державного реєстру прав на нерухомемайно та їх обмежень і місцевих органів реєстрації прав в системі земельногокадастру  відповідно  до Закону  України  “Про державну  реєстрацію  речовихправ на нерухоме майно та їх обмежень”).
Також предметом іпотеки може виступати об’єкт  незавершеного будівництва. Оформлення його в іпотеку  здійснюється шляхом  передачі  в іпотеку земельної  ділянки, на якій проводиться будівництво, або  шляхом  передачі  в  іпотеку  нерухомого  майна, правовласності іпотекодавця  на яке  виникне    в  майбутньому.  Набуттяіпотекодавцем права  власності  на  таку  нерухомість здійснюється  аналогічно попередній  схемі, коли  в  іпотеку оформлені  майнові права  на  нерухомість,що будується;
Такожпредметом іпотеки може виступати збудована нерухомість, яка належить третімособам та право власності іпотекодавця  на яку виникне після укладенняіпотечного договору  (зокрема, придбання  такої нерухомості навторинному ринку житла. В даному  випадку  укладення  іпотечного договору можевідбуватись одночасно із укладенням договору купівлі-продажу нерухомості(квартири, будівлі, тощо), яка придбається з використанням кредиту.Іпотекодавець  стає  повноправним  власником  з моменту державної реєстрації договору купівлі-продажу нерухомості  у  відповідному Державному реєстрі згідно ч.4 ст.334  Цивільного кодексу України (до створення  Державного реєстру правна нерухоме майно та їх обмежень відповідно до Закону України “Про державну реєстрацію  речових прав на нерухоме майно та їх обмежень”  даний  договір підлягає  реєстрації  у  Державному  реєстрі  правочинів, запровадженого  на підставі  Постанови  Кабінету Міністрів України від 26.05.04 №671 “Прозатвердження  Тимчасового  порядку  державної  реєстрації  правочинів”)). 
Факт оформлення іпотекодавцем  права власності на  предмет іпотеки не вимагаєпереукладення  іпотечного  договору, але  дана особа зобов’язана надати банкунотаріально посвідчені копії вказаних документів, зареєстрованих у вищевказанихорганах.
Вдень укладення іпотечного договору банку надає нотаріусу відповідне повідомлення для накладення заборони  на  відчуження  предмету іпотеки, правовласності на  який у іпотекодавця виникне  в  майбутньому, отримавши про цевитяг відповідно до  2.7 Положення про  Єдиний  реєстр заборон відчуженняоб’єктів нерухомого майна, затвердженого  Наказом  Міністерства юстиції Українивід 09.06.1999 р. №31/5 (із змінами від  18.08.2004 р. №85/5). Іпотечний договірповинен містити умову щодо накладення  заборони  на  предмет іпотеки.

Іпотекода
вець може
бути:
— як сам боржник;
— так і третя
особа.
                           />

Права та обов’язки сторін   /> />
Права і обов'язки сторін схематичноможна показати так (рис. 2.3.):
/>

Іпотечний договір  повинен містити такі істотні умови, як  зміст та розмір основногозобов’язання, строк і порядок його виконання; опис  предмету іпотеки, достатнійдля його ідентифікації, та/або  його  реєстраційні  дані (при іпотеці земельноїділянки має зазначатись її  цільове  призначення), посилання  на  випуск заставної  або  її  відсутність, а  також  необхідну інформацію про іпотекодавця та  іпотекодержателя  у  відповідності до  ст.18  Закону України“Про іпотеку”. Відсутність будь-якої  із  зазначених  істотних  умов  свідчить  про  те, що договір  неукладений.  Згідно  вказаної правової  норми  іпотечний  договір  може  містити  інші  положення.
Якщо запропонована в  іпотеку  нерухомість  вже обтяжена  іншою  іпотекою,укладається  новий  іпотечний  договір, в  якому  має  зазначатись, що  дана іпотека  є  наступною. 
Передача іпотекодавцем в наступну іпотеку нерухомості, яка вже оформлена банком в іпотеку, може бути здійснена ним лише за попередньою письмовою згодоюфілії Банку… Така умова повинна  бути зазначена в  умовах іпотечного договоруяк зобов’язання  іпотекодавця.
Доукладення іпотечного договору банки отримують витяги з Державного  реєструіпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майнапро наявність (відсутність) певного запису відносно інших обтяжень  та заборон(арештів) на нерухомість, запропоновану в іпотеку
Іпотечні договорипідлягають обов’язковому нотаріальному посвідченню. Іпотечним договором маєбути передбачено накладання нотаріусом заборони на відчуження нерухомості.
Звернення стягнення  на  предмет  іпотеки здійснюється  на  підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з іпотечним договором чидоговором про задоволення  вимог  іпотекодержателя  у  відповідності до ЗаконуУкраїни  “Про іпотеку” та ст.ст.6-10 Закону  України  “Про іпотечне кредитування, операції  з  консолідованим  іпотечним  боргом  та  іпотечні сертифікати”.
Механізм позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки  може   бути  передбачений умовами  іпотечного  договору  або  окремим  договором  між іпотекодержателем та іпотекодавцем про задоволеннявимог  іпотекодержателя, який  підлягає  нотаріальному  посвідченню  (ст.36 Закону  України  “Про іпотеку”). Після  завершення позасудового  врегулювання наступні вимоги банку щодо виконання позичальником основного зобов’язання єнедійсними (ч.4  ст.36  Закону  України  “Про іпотеку”).
Зверненнястягнення на  предмет  іпотеки  є  підставою  для  виселення   мешканців згідно ст.40  Закону  України  “Про  іпотеку”, з  врахуванням  вимог  ст.ст.109, 132-1  та  132-2  Житлового  кодексу  Української  РСР  і  ПостановиКабінету Міністрів України від 31.03.2004 №422 “Про  затвердження Порядкуформування фондів житла для тимчасового  проживання та Порядку надання  і користування  житловими  приміщеннями  фондів  житла  для  тимчасового проживання”.
Оскількиправо власності  на  предмет іпотеки  може  бути   припинено з незалежних відіпотекодавця  причин  (викупу  для  суспільних (державних) потреб  земельної ділянки  чи  будівлі (споруди) згідно  ст.ст.350, 351  Цивільного кодексуУкраїни  та  ст.ст.146,147 ЗК України; реквізиції (ст.353 ЦК України);конфіскації (ст.354  ЦК України, ст.148  ЗК України); припинення  прававласності особи  на майно, яке не може їй належати (ст.ст.348  ЦК України та 145 ЗК України)), доцільно  в  договорі  про  іпотечний  кредит та/чи іпотечному договорі  покласти  на  іпотекодавця (позичальника чи майновогопоручителя)  обов’язок згідно  ч.2  ст.10  Закону  України “Про іпотеку”негайно письмово повідомляти банк як іпотекодержателя  про намір уповноваженого  державного  органу здійснити  викуп предмету іпотеки длясуспільних потреб чи про настання  вищевказаних  правових  наслідків, в зв’язку  з чим  банк   на  свій  розсуд  має  право  вимагати:
—  заміни предмету  іпотеки, право  власності  на  який буде припинено чи вже припинено,іншим майном  (або забезпеченням), реальна  вартість  якого  повинна  бути  неменшою  від  суми  заборгованості  за  договором  про  іпотечний  кредит намомент  вчинення такої заміни, враховуючи  розмір  неустойки  та  можливих збитків, а  також  інших  витрат;
— припинення основного  зобов’язання  за  договором  про  іпотечний  кредит (в т.ч.дострокового) шляхом добровільного погашення  іпотекодавцем  суми заборгованості  за  договором про іпотечний  кредит  та  іпотечного договору,а  у випадку  недосягнення  згоди  з  цього  приводу банк вправі задовольнитисвої вимоги у відповідності до чинних  законодавчих  актів  України  та іпотечного договору.
Уразі смерті іпотекодавця  іпотека зберігає  свою  чинність  для  йогоспадкоємців, які прийняли спадщину, у відповідності до ст.ст.1218Цивільного кодексу  України  та  ст.23  Закону  України  “Про  іпотеку”.
Вразі невиконанняборжником (позичальником) грошових  зобов’язань задоговором про  іпотечний кредит, спадкоємець-фізична  особа    відповідає  за задоволення  вимоги  банку  в  межах  вартості  предмету  іпотеки.
Процедуразадоволення вимог кредитора за рахунок спадкового  майна, що обтяжене іпотекою,відбувається у порядку, передбаченому  ст.ст.1281  та 1282  Цивільного кодексу України. 
Сергій Тігібкоекс-Голова Правління НБУ зазначає, що іпотека для українських банків поступовостане стабільним самостійним бізнесом. Адже це блискуча сфера діяльності, дегарантовано найвищий рівень забезпеченості, найвищу норму рентабельності приадекватних рівнях ризику.
 
Динаміка структури заставленогомайна та майнових прав
(на прикладі Промінвестбанку)
Таблиця2.1.
(млн.грн.)                                 Вид застави Нерухоме майно % Рухоме майно % Майнові права % Товари в обороті % Всього % 2003 2721,6 27 3024 30 2116,8 21 2217,6 22 10080 100 2004 4048 32 3542 28 2277 18 2783 22 12650 100 Темп приросту (%) 48,7 х 17 х 7,6 х 25,4 х 25,4 х
На підставіаналізу Таблиці 2.1.  можна побачити, що найбільше позичальниками надається взаставу (іпотеку) нерухоме майно. Питома вага нерухомого майна в загальномуобсязі заставленого майна та майнових прав збільшилась з 27% на 01.01.03 до 35%на 01.11.04 за рахунок зменшення питомої ваги в загальному обсязі майнових правто товарів в обороті, що свідчить про те, що майнові права та товари в оборотіявляють собою додаткову заставу, яка додається до твердої застави (в нашомувипадку нерухоме та рухоме майно).
АналізданихТаблиці 1  свідчить, що філіями Промінвестбанку в основному приймається взаставу нерухоме майно, тому при видачі кредиту позичальники, які бажаютьотримати кредит на більш пільгових умовах, повинні пропонувати ліквідне тадостатнє майно, в нашому випадку це нерухомість (будівлі, споруди, квартири,земля та інші об’єкти), обладнання та автотранспортні засоби.
РОЗДІЛ  3
 
Основніпроблеми та перспективи розвитку форм забезпечення банківських кредитів вумовах  трансформаційних змін в економіці України (як один із основних шляхівмінімізації кредитних ризиків)
Банківська система кожної держави, й України в тому числі, не можеіснувати без кредитування реальної економіки. Кредитна діяльність дає банкам60-70% доходів. Від стану реальної економіки залежить стан банків, тому що80-95% пасивів банків — це кошти, позичені у суб'єктів господарювання тафізичних осіб.
Капіталізація банківської системи є незначною, тому можливостібанків України недостатні для активного кредитування реального секторуекономіки порівняно з іншими державами.
В Україні діє ряд негативних факторів, які обмежують бажання йможливості українських кредиторів та інвесторів, у тому числі банків, несприяють залученню зовнішніх інвестицій. Цьому не сприяє і незакінченістьпроцесу приватизації, не сформованість інституту реальних власників упромисловому й аграрному секторах. Розпорошеність власності, створеної зарахунок сертифікатної приватизації, і залишок великих пакетів акцій у державнійвласності створюють ефект безгосподарності на більшості колишніх великихдержавних підприємств в основних стратегічних галузях. Керівники цих«акціонерних товариств», не маючи контролю з боку власників, досвіду роботи вринкових умовах, особистої зацікавленості й стимулів, неефективно, некоректно,а часом і злочинно розпоряджаються майном і продукцією. Непрозорі, не грошовірозрахунки, бартер, вексельні схеми взаємозаліку з великими дисконтами накористь партнерів завдають збитків «власникам», знекровлюють основні галузідержави, зменшують можливості банківської системи, тінізують економіку. Врезультаті неплатежі суб'єктів господарювання в Україні сягають 250 млрд.гривень і в 1,5 рази перевищують річний ВВП. Ці кошти могли б бути ресурсом длякредитування.
Законодавчанезабезпеченість економічних процесів, відсутність багатьох необхідних законів,суперечливість і часта змінюваність чинних законодавчих норм, адміністративнесвавілля й корупція, диктат олігархів замість диктату закону.
Головними ланками кредитної системи є банки та кредитні установи,що мають ліцензію Національного банку України, які одночасно виступають у роліпокупця і продавця існуючих у суспільстві тимчасово вільних коштів.
Банківська система шляхом надання кредитів організовує йобслуговує рух капіталу, забезпечує його залучення, акумуляцію та перерозподілу ті сфери виробництва та обігу, де виникає дефіцит капіталу.
При проведенні кредитної політики комерційні банки виходять ізнеобхідності забезпечення поєднання інтересів банку, його акціонерів івкладників та суб'єктів господарської діяльності із врахуванням загальнодержавнихінтересів.
Можливість надання вищезазначених кредитів визначається післявивчення креди­тоспроможності позичальника та прогнозування кредитного ризику.
Кредитний ризик — імовірність несплати позичальником за своїмизобов'язаннями у строк, визначений договором. Для зниження ступеня ризику банкдає кредити під заставу майна, під гарантії платоспроможних юридичних осіб тапоручительство. Для підвищення гарантії погашення кредиту банк має правовимагати від позичальника страхування прокредитованого майна. У випадкахпідвищеного ризику надання кредиту майне страхується через страхові компанії.
У практиці роботи банків для зниження ступеня ризикузастосовується видача кредитів під заставу майна, під гарантії платоспроможнихюридичних осіб та поручительство. Під кредит можуть бути заставлені — товарні йтоварно-розпорядні документи, цінні напери (акції, облігації, векселі,акцептовані покупцем або гарантовані третьою особою), депозити на рахунках убанку, гарантії страхових організацій, банків, фінансових та інших фірм, атакож нерухоме майно (будівлі, споруди, земельні ділянки).
Основна причина банківських банкрутств — неповернення ранішевиданих кредитів. Важливою складовою вирішення питання повернення кредиту єйого забезпечення, оскільки, при виникненні негативних явищ, єдиним джереломповернення кредиту для банку є реалізація заставленого майна. Використаннякожної окремої форми забезпечення повернення кредиту залежить від різнихобставин, серед яких можна виділити такі проблемні для банку, як: перевірка платоспроможностігарантів та поручителів, прийняття в якості застави неліквідного майна,складність звернення стягнення на заставу та реалізації заставленого майна,можливість погашення боргу страховою компанією, з огляду на нерозвиненістьстрахового бізнесу в Україні та його слабку економічну базу.
Аналізуючи стан простроченої заборгованості та забезпечення по нійв системі Промінвестбанку взагалі, можна зробити висновок, що найбільшпроблемною є реалізація :
-  цілісного майнового комплексу;
-  специфічного виробничого обладнання;
-  промислової нерухомості (адмінкорпуси і т.і.).
Окрім об'єктивних причин, що призводять до затягування реалізаціїзаставленого майна, додаються ще й суб’єктивні — мала кількість на ринкупокупців, спроможних відразу виплатити значну суму грошей; складність знайтипокупця на специфічне виробниче обладнання в короткий термін; при значнихстроках кредитування дуже значні коливання цін на нерухомість, які важкоспрогнозувати при оцінці перед наданням кредиту.
З точки зору надійності збереження заставленого майна найбільшпроблемними є товари в обороті та переробці, особливо високоліквідні. У філіяхПромінвестбанку мали місце випадки, коли Заставодавці без відома Банку вкороткий термін реалізовували високоліквідне майно, а кошти на погашеннязаборгованості не направляли. В діючому законодавстві кримінальнавідповідальність за ці дії не передбачена, тобто Заставодавцю нема чогобоятися.
Багато проблем з'явилося з різким зростанням споживчогокредитування. Вже є випадки надання  підроблених паспортів, багато випадківнадання клієнтами фіктивних документів про свої доходи. Співробітниками Банкуне завжди приділяється належна увага перевірці наданої клієнтом інформації тане виконуються всі належні кредитні процедури, чим користуються шахраї.
З метою зменшення ризиків при кредитуванні в Промінвестбанкуодночасно із заставою додатково використовується така форма забезпечення, якпорука. В якості Поручителів в основному виступають керівники підприємств, якимнадається кредит Промінвестбанку. Тобто, окрім забезпечення юридичної особи увигляді застави, додається порука усім своїм майном фізичної особи. Требавідзначити, що Банком не проводиться детальна перевірка наявності майна уПоручителя, а у договорі поруки не зазначається яким конкретно майномдоручається Поручитель. По-перше, більшість підприємців та бізнесменів вУкраїні вже давно переписали все належне їм майно на інших осіб, а, по-друге,такі договори досить ефективно оспорюються в судах. І, тим не менше, практикаПромінвестбанку показує, що додаткове використання такої форми забезпеченнядосить дієва, оскільки здійснює додатковий моральний тиск на Позичальника. Такіформи забезпечення банківських кредитів, як гарантія в діяльності практично невикористовуються. В умовах нестабільності в економіці застосування гарантії напрактиці довело її недієздатність, особливо в середині 90-х років, коли багатобанків «погоріло» на цьому.
В Промінвестбанку, як і в більшості банків найбільш гостро стоїтьпроблема несанкціонованої реалізації Заставодавцем заставленого майна. В цьомупитанні банки законодавче повністю беззахисні. Заставодавець не несе ніякоїкримінальної відповідальності за скоєне, оскільки він після надання майна взаставу залишається його власником. Тому дуже актуальним стоїть питанняпереходу права власності на заставне майно, особливо на товар в обороті тапереробці, на період кредитування у власність Кредитора.
До суб'єктивних причин можна віднести не належне виконанняспівробітниками Промінвестбанку в деяких випадках кредитних процедур танормативних документів банку. При спілкуванні з клієнтом необхідно отриматимаксимально повну та достовірну інформацію про позичальника та предмет застави.
З метою удосконалення практики кредитних взаємовідносин зклієнтами в умовах підвищеного кредитного ризику та забезпечення надійногозахисту інтересів банку, вважається за доцільне:
—  розробитизаконодавчу базу по захисту прав кредиторів;
—  провестикоригування діючого законодавства з огляду на практику вирішення судами спорів,пов’язаних із застосуванням закону України «Про заставу»;
—   розробитисистему практичних заходів:
— з метою захистумайнових прав кредитора внести в Кримінальний Кодекс положення провідповідальність Заставодавця за несанкціоновану реалізацію заставленого майна;
-        прискорити створення централізованої міжбанківськоїсистеми оперативного отримання інформації щодо недобросовісних позичальників,поручителів, заставодавців;
- особливу увагу приділяти етапу перевірки Заставодавця та майна, щопередається в заставу, перед наданням кредиту, процедуру проводити строго увідповідності з нормативними документами Промінвестбанку;
- здійснювати в процесі кредитування постійний аналізгосподарсько-фінансової діяльності позичальників, гарантів і поручителів зпозицій можливості виконання ними своїх зобов'язань перед банком з врахуваннямдинаміки їх показників;
- зменшити частку в структурі забезпечення Промінвестбанку такихвидів застави, як товари в обороті та переробці, легкові та вантажніавтомобілі;
— проводити обов'язкове страхування переданого в  заставумайна на  користь Заставодержателя тільки в надійних страхових компаніях;
-  здійснювати впроцесі кредитування постійний контроль за збереженням застави, її станом іліквідністю, вимагати від позичальників.
Економічна нестабільність і масове поширення шахрайства уфінансовій сфері змушують кредитні організації на практиці застосовуватиінститут забезпечувального права власності, як один із шляхів отриманнянайбільших гарантій повернення кредиту, переслідуючи мету набути правовласності на майно Позичальника — Заставодавця на період кредитування.
Для інституту забезпечувального права характерним є перехід прававласності від Позичальника до Кредитора, і це сприяє посиленню захисту правКредитора, реалізуючі забезпечувальну функцію значно більше, ніж чинникзнаходження предмета забезпечення у володінні Кредитора. Наприклад, у випадкубанкрутства Позичальника таке майно, як і права на нього, не включається вконкурсну масу.
Вважаю, що інститут забезпечувальної власності спроможний дійснозабезпечити повернення кредиту, виконання інших боргових зобов'язань іпротистояти вимогам привілейованих кредиторів, що, безумовно, повинно сприятирозвитку кредитних відносин на такій основі.
Зміст забезпечувального права власності полягає в переході відПозичальника до Кредитора права власності на майно, передане йому взабезпечення виконання зобов'язань, яке знаходиться у володінні та користуванніПозичальника на період до виконання останнім забезпечуваного зобов'язання передКредитором.
В свою чергу, після виконання забезпечуваного зобов'язання,Кредитор зобов'язується передати заставу вигодонабувачу, або повернути йогоПозичальнику.
В основу конструкції забезпечувального права власності покладенікредитні договори і договори купівлі-продажу. Механізм забезпечувального прававласності передбачає укладення між Кредитором і Позичальником двох договорів,один з яких — кредитний, а другий — купівлі-продажу певного майна Позичальника.
Договір купівлі-продажу Позичальник оформлює із Кредитором у забезпеченняповерненім суми боргу, наданої за кредитним договором. У разі поверненнякредиту це майно повинно бути повернено Позичальнику шляхом оформлення новогодоговору, де покупцем виступає вже Позичальник, а у випадку неповернення вонозалишається у Кредитора.
Ознайомлення із законодавчою базою України та практичними формамизабезпечення дозволило проаналізувати стан справ в даній сфері і зробити певнізастереження щодо законодавчої нормативної не розробленості гарантуванняповернення позик, у зв'язку з чим значно підвищується ризикованістькредитування малих та середніх підприємств.   Принципу забезпеченості надаєтьсядуже велике значення, тому що найкращим показником оцінки ризикованості наданнякредиту єрозмір та якість забезпечення кредиту, оскільки при виникненнінегативних явищ, єдиним джерелом повернення кредиту для банку є реалізаціязаставленого майна.
Недостатньо кваліфікована оцінка реальної ринкової вартостізаставленого майна, як в теперішньому так і на перспективу, теж негативновпливає на діяльність банків. Через це банк не може реалізувати заставленемайно, якщо стався випадок неповернення кредиту, або, в кращому випадку,реалізувати його за ціною, меншою від наданого кредиту. Це змушує банкизастосовувати крім застави паралельно і додаткові гарантії, які при іншихумовах дають можливість зменшити кредитний ризик.
Отже, збалансування попиту та пропозиції на кредит здійснюється заскладних економічних умов, що обумовлені обставинами, які знаходяться позасферою діяльності комерційних банків і які від них не залежать. Таким чином, насьогоднішній день вітчизняні банки неспроможні відчутно знизити процентніставки за кредит, що дало б змогу розширити обсяг кредитування і перш за всезбільшити його доступність для реального сектору економіки. Очевидно томуосновний приріст доходів  банки отримують  за рахунок непроцентних доходів.
Проблеми загального характеру, з якими стикаються на сучасномуетапі українські банки в процесі роботи із забезпеченням при кредитуванні,можна умовно розділити на проблеми зовнішнього і внутрішнього характеру. Допроблем зовнішнього характеру, на мій погляд, потрібно віднести:
По-перше, стан економічної кризи в країні і, як наслідок, важкефінансове становище білішої частини підприємств,  неплатежі, що різко збільшуєможливість невиконання підприємствами основних зобов'язань за кредитнимидоговорами і збільшує імовірність реалізації забезпечення.
По-друге, постійні зміни законодавчих основ підприємницькоїдіяльності, економічних нормативів, податкового законодавства, що вноситьелементи нестабільності в ринкові механізми економіки, що ще не склалися.
По-третє,  загострення криміногенної ситуації. Не випадковоКримінальний кодекс України був доповнений рядом статей, зокрема ст. 222, демова йде про надання явно лживої  інформації (в тому числі і відноснозабезпечення, що пропонується) з метою отримання кредиту.
По-четверте, це законодавчий вакуум, в якому доводиться будуватисвої відносини банку і клієнту. Практично не працює механізм реалізаціїзаставного майна через численні перешкоди і недоробки законодавчих органів.
По-п'яте, це натиск з боку державно-владних структурна роботу банків.
До проблем внутрішнього характеру потрібно віднести низьку якістьоформлення забезпечення по суб'єктивних причинах, внаслідок чого реалізаціяйого стає надто скрутною або практично неможливою. Викликане це може бути двомаосновними причинами: низьким професійним рівнем або безвідповідальністюбанківських службовців, відповідальних за даний напрямок роботи.
У зв'язку з цимна сьогоднішньому етапі необхідно:
По-перше, доопрацювати нормативну базу, пов'язану з порядкомреалізації застави. Зрозуміло, що банки навряд чи зможуть прямо впливати навищий законодавчий орган в цих питаннях, так і на сьогоднішній момент це навітьне обов'язково. Для упорядкування роботи банків по реалізації застав необхіднорозробити чіткі інструкції на рівні Національного банку України. Цей документ(на відміну від тих, що вже є) повинен створюватися за участю і взаємодіїфахівців як мінімум трьох основних напрямів: бухгалтерії, кредитування,договірно-правового. Для цього, на мій погляд, буде досить офіційного звертанняв Національний банк України від імені провідних українських банків;
По-друге, було б доцільно створити у банку спеціалізованийпідрозділ для роботи із забезпеченням. Ця робота потребує широкого спектрузнань, тому даний підрозділ повинен комплектуватися з юристів, економістів,спеціалістів-оцінювачів, фахівців в області маркетингу. Дана структура повиннанести повну відповідальність за забезпечення з моменту надання документів длярозгляду, за їх аналіз, подальше оформлення, перевіряти якість забезпечення(його ліквідність, достатність, умови зберігання і т.д.), подальший контроль і,в разі необхідності, його реалізацію. Такий підрозділ може входити як в структурусамого банку, так і створюватися у формі окремої юридичної особи, але при умовіповного контролю з боку банку шляхом входження до складу його засновників;
По-третє, потрібно вдосконалювати теоретичне дослідження,практичне застосування і законодавче регулювання традиційних для нашої країниспособів забезпечення зобов'язань.
По-четверте, необхідно законодавче закріпити відкритість перелікуспособів забезпечення, що було б найкращим доказом існування в Україні свободидоговору і підприємницької діяльності. Крім того, це мало б позитивний вплив нарозвиток вже наявних і виникнення нових забезпечувальних юридичних конструкцій.Практика спонукала б законодавців до подальшого регулювання найбільш ефективнихспособів забезпечення цивільно-правових зобов'язань, зокрема кредитних.
Багато працьвідомих фінансистів і громадських діячів – Голови Правління Промінвестбанкупрофесора В.П.Матвієнка і народного депутата України П.В.Матвієнка присвяченісаме проблемам захисту вітчизняного кредитора, зокрема на законодавчому рівні.З метою безумовного повернення банківських кредитів, створення сприятливих умовдля залучення внутрішніх та зовнішніх прямих інвестицій в економіку України тапідтримки вітчизняного товаровиробника на законодавчому рівні ними пропонуєтьсязакріпити:
1)        пріоритетнеправо банку на заставу як кредитора, що здійснює кредитну діяльність виключногрошовими коштами, спеціально залученими від населення та суб’єктівгосподарювання, і несе безумовні зобов’язання щодо їх повернення;
2)        заборонувизнання кредитних угод недійсними у разі належного виконання кредиторомзобов’язань за кредитним договором щодо надання коштів позичальнику таприйняття такого виконання позичальником;
3)        положення,згідно з яким будь-який мораторій або інше обмеження на реалізацію майна, втому числі державних підприємств та господарських товариств. У статутних фондахяких є частка держави, не поширюється на випадки реалізації майна, яке булозаставлене кредитору до запровадження такого мораторію чи обмеження.
4)        Скасуватибудь-які мораторії на реалізацію застави, оформленої банком з дотриманням нормчинного законодавства, в тому числі у справах про банкрутство;
5)        Запровадитикримінальну відповідальність керівники підприємств — позичальників заневиконання зобов’язань перед банком щодо повернення кредитів та процентів заних.
З метою підвищення ролі банківського кредитуяк головного важеля розширеного відтворення економіки, Верховній Раді Українинеобхідно прийняти закони “Про захист прав-кредиторів”, “Про банківськийкредит”, спрямовані на заборону визнання кредитних угод недійсними, відмінупріоритету податкової застави, посилення захисту інтересів комерційних банків упроцесах приватизації державного майна та реорганізації підприємств.
Запропоновані зміни можна запровадити лише при відповідному їхнормативному забезпеченні, тобто шляхом удосконалення діючого законодавства.Інші наведені пропозиції стосуються удосконалення механізму реалізації закону«Про заставу», що може значно вплинути на зменшення імовірності нанесеннязбитків по наданим кредитам, гарантування прибутковості та збереженняфінансової стабільності в майбутньому періоді.
Підсумовуючи викладене по відношенню до ефективності кредитуваннядля банків-кредиторів, зазначимо, що параметри ефективності кредитування на мікроекономічномурівні зводяться до отримання оптимального співвідношення доходності таліквідності Отже, для ефективного використання кредиту як джерела фінансуваннянорма прибутковості або рентабельність повинна бути не меншою, аніж процентнаставка за кредити. Тому найбільшу питому вагу в загальному обсязі кредитівзаймають короткострокові кредити, а найбільша їх питома вага велектроенергетиці, паливній, харчовій та машинобудуванні, тобто у тих галузях,де найбільша рентабельність. Для ефективності кредитування (із залученнямкредитів, забезпеченість росту рентабельності власного капіталу) галузейекономіки, які мають пріоритетне значення (чорна металургія, вугільнапромисловість, сільське господарство) уряд розробляє державні програми, якіпереважно зводяться до способів компенсації процентів або кредитування запільговими відсотками. Отже, параметром ефективності кредитування для суб'єктівреальної економіки виступає участь кредиту у забезпеченні росту прибутку наодиницю власного капіталу, який відбувається при співставленні середньоїрентабельності виробництва і відсоткової ставки за кредит.

ВИСНОВОК
 
Процесформування ринкових відносин в економіці України об’єктивно зумовлюєнеобхідність посилення ролі банківського кредиту як одного з найважливіших чинниківбезперервності розширеного відтворення. Сфера застосування кредитних операційбанків постійно розширюється.
Інститутзастави в сфері кредитування займає одну з найважливіших ланок при видачікредиту, повністю впливає на умови кредитування та відображає стан економіки вт.ч.:
1)ліквідність і стан запропонованого в заставу майна, яке належить суб’єктамгосподарювання (свідчить про фізичний та моральний стан майна в цілому подержаві); платоспроможність та здатність запроваджувати нові технології зарахунок кредиту, здійснювати інвестиції;
2)уникнення ризиків при кредитуванні, що впливає на надійність та рентабельністьбанківської системи в цілому.
Застававідноситься до одного із принципів кредитування “принцип забезпеченостікредиту”, і тому являє собою одну з головних умов при видачі кредитів.  
Незважаючи на велику кількість нормативних актів, які регулюютьрізні види застав, що забезпечують кредитні зобов’язання, можна зробитивисновок, що загалом нормативне регулювання цього питання потребує подальшоговдосконалення та уніфікації.
Зокрема,особливу увагу слід звернути на такі проблеми. 
Найбільшвеликою перепоною в кредитуванні підприємств є введення Закону України від 29.11.2001 р. №2864-111 “Про введення мораторію напримусову реалізацію майна державних підприємств та господарських товариств, устатутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків”.Отже,з набранням законом чинності господарський суд не має права на прийняттяпостанови про визнання банкрутом боржника (який підпадає під вказані вимоги), івідкриття ліквідаційної процедури до закінчення мораторію. Промінвестбанк надаєкредити зазначеним підприємствам тільки в тих випадках коли вони платоспроможніта мають достатні грошові потоки для погашення кредиту та відсотків. Тому, щопри недостатності заставленого майна, філії будуть неспроможні звернутистягнення на основні засоби боржника, які складають найбільшу питому вагуактивів, та списати збитки на валові витрати, в зв’язку з неможливістю порушитисправу про банкрутство боржника.
Враховуючи,що для стягнення заборгованості з (майнового,  фінансового) поручителя тагаранта встановлено скорочений тримісячний строк позовної давності, банк привиникненні простроченої заборгованості зобов’язаний негайно вживати  претензійно-позовнихзаходів відносно поручителів та гарантів. Подовження строків позовної давностіна законодавчому рівні поліпшило б процес правової роботи банків щодо зверненнястягнення на заставлене майно.
ВимогамиЗакону України “Про оподаткування прибутку підприємств” передбачена сплатабанком податку на прибуток з нарахованих відсотків навіть у тих випадках, колинараховані відсотки фактично не сплачені позичальником, що суперечить інтересамбанку. Як, було зазначено в 2 розділі дипломної роботи, датою оподаткуваннявідсотків є дата нарахування відсотків, яка вказана в кредитному договорі.Сплата відсотків здійснюється після нарахування відсотків, це означає що податкова інспекція завжди є першочергова в своїх інтересах, незалежно від тогосплатить позичальник свій борг чи ні, нараховані відсотки вже підпадають підоподаткування в звітному періоді.
Тому,для уникнення зазначених проблем банки повинні збільшити суму валових витрат навартість неповернених відсотків у звітному періоді у разі коли позичальник затримуєбез погодження з таким платником податку сплату відповідного боргу. Відповіднодо ст.12.1.1. збільшення валових витрат в податковому обліку відбувається напідставі звернення кредитора до суду з позовом про стягнення заборгованості,порушення справи про банкрутство, звернення стягнення на заставлене майно, напідставі виконавчого напису нотаріуса.
Великийнедолік також полягає в тому, що при кредитуванні фізичних осіб банки повиннівраховувати, що в разі непогашення кредиту банк має змогу віднести на валовівитрати прострочену заборгованість лише за умови смерті та визнання в судовомупорядку позичальника безвісно відсутнім на протязі 180 днів з дня оголошеннярозшуку. Відсутність механізму визнання фізичної особи банкрутом, не даєможливості банку застосовувати механізм списання безнадійної заборгованості зарахунок валових витрат. Вирішення вказаної проблеми можливо лише призастосуванні страхування фінансових ризиків за рахунок банку, за умовикомпенсації витрат позичальником (комісії), як додатковий вид забезпечення,який дає змогу банку застосовувати механізм врегулювання “безнадійноїзаборгованості” за рахунок валових витрат, а страховій компанії мати регреснівимоги кредиторської заборгованості до позичальника.
Страхування– ще один вид забезпечення повернення кредитів, який регулюється ЗакономУкраїни “Про страхування” від 07.03.96 та надає право страховим компаніямвідмовляти у виплаті страхового відшкодування при недотриманні банком вимогЗакону при укладанні та виконанні договорів страхування, що стримує банки узастосуванні страхування як засобу забезпечення. Тим більше, що черезнедосконалість чинного законодавства забезпечення у вигляді страхування невраховується НБУ при формуванні резервів на відшкодування втрат банку прикредитуванні.
Середостанніх нормативних актів, що негативно впливають на здійснення кредитування участині забезпечення прав банку як заставоутримувача, слід назвати УказПрезидента України “Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки збюджетними та державними цільовими фондами” від 04.03.98. Відповідно до цьогоУказу податкова застава має пріоритет перед вимогами банку до майна, якеперебуває у податковій заставі. Більш того, податкова застава незалежно відсуми заборгованості платника податків поширюється на всі активи такогоборжника, що ускладнює роботу банків при наявності податкової застави, тазменшує шанси боржника на видачу кредиту.
Важливимчинником реформування економіки є приватизація державних підприємств. Однакщойно приватизовані підприємства потребують підтримки, зокрема за рахунокбанківських кредитів. Потенційні позичальники, які перебувають у стадіїприватизації, зобов’язані одержати дозвіл на заставу майна та отримання кредиту(у певних обсягах зазначених в 1 та 3 розділах) у державних органахприватизації. За відсутності такого дозволу укладені договір застави такредитний договір можуть бути визнані недійсними, що призведе до втратизабезпечення та неможливості отримання банком доходів від кредитування,незважаючи на те, що завдяки кредитним коштам банку позичальник задовольнивсвої виробничі та інші потреби. Ці умови стримують кредитування вказанихпідприємств.
Подальше  стимулювання банківського кредитування та заставнихвідносин неможливо без врегулювання вищезазначених законів на законодавчомурівні, враховуючи інтереси банківської системи і економіки в цілому.
Сьогодні, незважаючи на наявність негативних оцінок чинногозаконодавства про заставу, вона є найефективнішим способом забезпеченнявиконання зобов’язань.
Ліквідне та достатнє забезпечення відіграє велику роль при наданнікредиту позичальнику, з одного боку банк не формує резерви та отримує гарантіюповернення кредиту та відсотків за рахунок застави в разі непогашення кредиту,з другого боку позичальник отримує кредит на більш вигідних умовах за рахунокнадання в забезпечення високоліквідної застави.  
Таким чином, однією з причин виникнення проблемних кредитів єпомилки в оцінці забезпеченості позики. Тому при укладанні кредитних договорівслід ретельно ставитись до вивчення запропонованої застави, шукати компроміснийваріант, але погоджуватись виключно на застосування такого виду застави, який уконкретній ситуації є найбільш надійним.
Потрібно також передбачати у кредитних договорах право банку наздійснення контролю не лише фінансово-господарського становища позичальника,але й забезпечення кредиту.
Виникнення безнадійної заборгованості в багатьох випадкахпов’язане з помилками при використанні різних видів застав. При взятті взабезпечення застави, банки повинні враховувати подвійний розмір майна, щонадається в заставу та можливість швидко та в повному обсязі реалізуватизаставлене майно через відповідні періоди. При наданні в забезпечення заставибанки повинні враховувати специфіку кожного виду та реально оцінювати можливістьвідчуження позичальником заставленого майна, звернення стягнення на дане майнота його реалізацію банком. У кінцевому підсумку банку потрібно передбачитинаперед всі варіанти можливих проблем, які можуть виникнути в майбутньому.Розглядати запропоновану заставу, як достатню, ліквідну та правову тільки післяретельного її вивчення економічними, юридичними підрозділами, підрозділамибезпеки та оцінювачами майна. Все це є ще однією з причин, що обґрунтовуєдоцільність поглибленого теоретичного й практичного опрацювання всіх аспектівцієї проблематики.   
Треба законодавчо встановити відповідальність за будь-якупрострочену заборгованість, за ухилення позичальників від повернення кредитів,посилити цивільну, кримінальну та адміністративну відповідальність юридичнихосіб та їх керівників за ухилення від сплати боргів банкам-кредиторам.
Недосконалість правового регулювання забезпечувальних відносин убанківській сфері спонукає банки до самостійного вирішення законодавчоневрегульованих питань, таких, як неврегульованість питань стосовнокредитування підприємств агропромислового комплексу та Державних агентів іззаставних закупівель зерна (або уповноважених) через невідповідність вимогЗакону “Про зерно та ринок зерна в Україні” з багатьма нормативними актами; питанняприпинення дії мораторію на примусову реалізацію майна, що стримує кредитуванняпідприємств; питання втручання податкових органів в процес реалізаціїзаставленого майна через податкову заставу; питання загального реєстру, як длярухомого так і нерухомого майна; питання розвитку страхового ринку та інше.
Вирішення банками питань власними силами є позитивним фактором зогляду на появу в результаті локальної нормотворчості найбільш ефективнихспособів забезпечення (видів застав) кредитних зобов’язань, проте не виключаєнеобхідність вдосконалення їхнього законодавчого регулювання.
Багато аспектів проблематики, що досліджується, в ціломузаконодавчо врегульовано, проте потрібні норми містяться в численнихнормативних актах. На мій погляд, доцільно було б розробити спеціальний акт,який би врегулював забезпечувальні зобов’язання.
Усе вищевикладене дає підстави стверджувати, що подальший розвитоккредитних відносин пов’язаний і залежить від розвитку інституту застави таінших способів забезпечення виконання кредитних зобов’язань, ефективністьзастосування яких, у свою чергу, безпосередньо впливає на рентабельність,надійність та стабільність банківської системи в цілому.

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ  ДЖЕРЕЛ
1. Цивільнийкодекс України  Верх. Рада України. —  К: Парламент вид-во, 2004.-352с.
2.   Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000 № 2121-ІІІ зі змінами та доповненнями.
3.   Закон України “Про заставу” від 02.10.1992 № 2654-ХІІ зі змінамита доповненнями.
4.   Закон України “Про іпотеку” від 05.06.2003 №8998-VІІ.
5.   Закон України “Про іпотечне кредитування, операції зконсолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати” від 19.06.2003 № 979-ІV.
6.   Закон України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстраціюобтяжень” від 18.11.2003 №1255-ІV.
7.   Закон України “Про фінансово-кредитні механізми і управліннямайном при будівництві житла та операціях з нерухомістю” від 19.06.2003 № 978-ІV.
8.   Закон України “Про нотаріат” від 28.09.1993 № 3425-ХІІ зі змінамита доповненнями.
9.   Земельний кодекс України від  25.10.2001 № 2768-ІІІ.
10. Закон України “Про виконавчепровадження” від 21.04.99 №606-Х1V.
11. Закон України “Прострахування” від 07.03.1996 р. № 85/96-ВР зі змінами та доповненнями.
12. Закон України “Про цінніпапери та фондову біржу” від 18.06.1991 № 1201-ХІІ.
13. Закон України “Про введеннямораторію на примусову реалізацію майна” від 29.11.2001 № 2864-ІІІ.
14. “Інструкція пропорядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України”, затверджена наказомМіністерства юстиції України від  03.03.2004  № 283/8882.
15. “Порядок веденняДержавного реєстру обтяжень рухомого майна”, затверджений постановою КабінетуМіністрів України від 05.07.2004 № 830.
16. “Тимчасовийпорядок державної реєстрації іпотек”, затверджений постановою КабінетуМіністрів України від 31.03.2004 № 410.
17. “Тимчасовеположення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно”, затверджененаказом Міністерства юстиції України від 07.02.02 № 7/5.
18. “Тимчасовийпорядок державної реєстрації правочинів”, затверджений постановою КабінетуМіністрів України від 26.05.2004 № 671.
19. Положення “Про порядоккредитування в філіях Промінвестбанку”, затверджене рішенням ПравлінняПромінвестбанку від 18.05.2004 року за  
№ 755.
20. Васюренко О.В. “Банківськийменеджмент”. Посібник. К., 2001-255с.
21. Гладких Д. “Основні тенденціїрозвитку кредитного ринку в Україні, або колективний портрет українськогопозичальника”. Журнал “Вісник НБУ”
       № 09/2001.
22. Головко А.Т., В.І. Грушко,М.П. Денисенко  Система банківського менеджменту: Навчальний посібник.-Київ:Фірма “Інкос”, 2004.-480с.
23. Гриджук Д. Співвідношеннябанківського ризику та засобів забезпечення банківських зобов’язань.// ВісникНБУ, травень, 2002 р.
24. Гуцал І.С. Банківськекредитування суб‘єктів ринку в трансформаційній економіці України. — Львів: 2001.- 134с.
25. Карманов Є.В. Банківськеправо України: Навчальний посібник – Харків:  Консум, 200.- 464 с.
26. Кіндрацька Л.М.Бухгалтерський облік у банках України: Підручник. — Вид.2-ге, доп. і перероб. –К.: КНЕУ, 2001.- 636 с.
27. Кіндрацька Л.М.Бухгалтерський облік і прийняття рішень в банках: Навч.-метод. Посібник длясамост.вивч. дисц.-К.: КНЕУ, 2000.-404с.
28.      КовальчукА.Т. “Банківський кредит правові засоби повернення”: Підручник /  К.:  2001.-255с.
29. Коцовська Р., Ричаківська В.,Табачук Г., Грудзевич, Вознюк М./ Операції  комерційних банків. 3-тє вид. – К.:Амерта; Львів: ЛБІ НБУ, 2003.-455с.
30.  Кочетков В.М. Основы управления современнымкоммерческим банком: Учеб. Пособие. – К.: МАУП, 1998.-72с.
31. Кравцова Г.И., Василенко Н.К.,Козлова И.К. и др. /Организация деятельности
  коммерческих банков: Учебник. Подобщ. Ред. Кравцовой Г.И. – Мн.: БГЭУ, 2001- 455с.
32.Матвієнко В.П.: МонографіяРоздуми банкіра – К.; Наук. Думка, 2002.-256 с.
33.      МатвієнкоВ.П., Матвієнко П.В. Промінвестбанк Стратегія відтворення — К.; Наук. Думка,2002. – 275 с.
34.      МорозА.М., Савлук М.І. Банківські операції: Підручник.-К.: КНЕУ, 2000.- 384с.
35.      Парасій-ВергуненкоІ.М. Аналіз банківської діяльності. Навчально-методичний посібник длясамостійного вивчення дисципліни. – К. КНЕУ, — 2003.- 347с.
36.      ПересадаА.А., Майорова Т.В. Інвестиційне кредитування: Навч. посібник.      К.: КНЕУ,2002.- 357с.
37.      ТарасенкоН.В., Волохата К.О., Чуніховська Л.В., Економічний аналіз, Львів,  1998.-206с.
38.      ТігібкоС. Стан і пріоритети розвитку іпотечного фінансування в Україні.// Вісник НБУ,вересень, 2004 р.
39.       ШевченкоР.І. Кредитування і контроль: Навч.-метод. Посібник для самост. вивч. дисц. –К.: КНЕУ, 2002.- 118с.
40.       ЭдгарМ. Морсман; перевод с англ. М.: Альпина Паблишер  “Кредитный департамент банка”Підручник Москва, 2003.- 289 с.