Зміст
1 Забезпеченняконвертованості національної валюти в країнах з перехідною економікою
2 Загальноекономічні таісторичні чинники формування моделей банківської системи в зарубіжних країнах
3 Фінансові ринкизарубіжних країн та основні види фінансових інструментів, що обертаються на них
4 Комерційні банки новихіндустріальних країн Південно-Східної Азії: особливості розвитку тафункціонування
5 Охарактеризуватидіяльність провідних інвестиційних банків США та їх функції на ринку капіталуСША
ЛІТЕРАТУРА
1Забезпечення конвертованості національної валюти в країнах з перехідноюекономікою
Складовоюнаціональної грошової системи країни є національна валютна система, хоч вона євідносно самостійною. Національна валютна система — це форма організаціїекономічних зв'язків країни, з допомогою яких здійснюються міжнароднірозрахунки, утворюються та використовуються валютні ресурси країни. Національнавалютна система охоплює такі елементи:
— національна валюта — грошова одиниця держави. Вона існує як у готівковійформі (банкноти, монети), так і в безготівковій (залишки на банківськихрахунках), її емітентами є комерційні та центральні банки. У післявоєннийперіод головними формами світових грошей стали резервні валюти та міжнародні грошовіодиниці.
Валютнийкурс — ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях іншихкраїн. Вона базується на їх об'єктивному співвідношенні, що складається впроцесі виробництва та обміну.
Країниз перехідною економікою — це угруповання держав, які перебувають у процесіреформування політичної та соціально-економічної структури, трансформаціїіснуючих тут раніше адміністративно-командних економічних систем у ринковуекономіку. Йдеться про країни так званого другого світу, тобто сукупністьпостсоціалістичних держав Центральної та Східної Європи і колишні радянськіреспубліки. За ознакою проголошення та проведення ринкових перетворень до групиперехідних можна віднести й такі азіатські держави, як В'єтнам і Китай. Алеметою процесу реформування тут було визначено не відмову від соціалістичноїсистеми, а її вдосконалення за допомогою ринку та створення змішаної економікипри збереженні влади за компартією. Однак і тут відбувається реальний процестрансформації колишньої неринкової системи у ринкову, хоча й зі своєюспецифікою. Це дає підстави економістам-аналітикам виділяти цей регіон якокрему частину світового господарства і робити узагальнення, властиві лишеданим країнам.
Українах з перехідною економікою грошово-кредитна політика повинна мати єдинумету — забезпечення повної конвертованості національної валюти та підтриманняїї фіксованого обмінного курсу проти однієї з основних світових валют — долараСША або євро.
Зовнішнямакростабілізація за умов трансформації перехідних економік передбачаєвпровадження низки заходів, найважливішими серед яких є регулювання валютногокурсу, дотримання зовнішньоекономічної рівноваги, у тому числі в сферізовнішньоторговельних операцій, вирішення проблеми заборгованості тощо.
Зіснуючих систем валютного регулювання більшість постсоціалістичних країн надалиперевагу встановленню плаваючого валютного курсу із систематичним корегуваннямйого центральним банком. Зазначене корегування курсу валюти відбуваєтьсязалежно від стану торговельного балансу, інфляційних очікувань, рівня цінвсередині країни. Деякі з постсоціалістичних країн обрали режим фіксованихвалютних курсів. Зокрема, в Естонії, Литві і Болгарії встановлено системивалютних комітетів (currency board), за якими національна валютна фіксуєтьсящодо іноземної (або щодо кошика іноземних валют) у певному співвідношенні безбудь-яких коливань.
Щеодин аспект політики регулювання валютних курсів — це визначення ступеняконвертованості національної валюти.
Уперехідних економіках пострадянських держав ступінь конвертованості їхніх валюттакож різний. Вищим він є в Киргизії, Казахстані, в Україні, Росії, нижчим — вінших країнах. Найбільш суттєві обмеження у цій сфері спостерігаються вБілорусії, Туркмени, республіках Закавказзя. Загалом лише Казахстан, Киргизстані Росія змогли у 1999 р. вийти на валютний режим, рівень якого передбачаєтьсястаттею VIII Статуту МВФ, де йдеться, зокрема про конвертованість за поточнимиопераціями. Майже такий самий валютний режим існує в Литві й Латвії. Естонія жвзагалі відмінила всі обмеження на рух капіталу, а рівень лібералізації з іншихвалютних операцій в цій країні майже відповідає стандартам західноєвропейськихдержав.
Закласифікацією МВФ, нині у світі існують п'ять основних типів валютних режимів:
курс,фіксований щодо однієї валюти;
курс,фіксований щодо кошика валют;
курсіз обмеженою гнучкістю;
курсіз керованою гнучкістю;
незалежноплаваючий курс.
Останнійрежим мають валюти 45-ти країн світу. В умовах плаваючого курсу центральнийбанк повністю не відмовляється від регулювання валютного курсу в певномуінтервалі за рахунок валютних інтервенцій. Для держав з перехідною економікою,зокрема для України, сьогодні найдоцільніше застосовувати режим з керованоюгнучкістю. Щоправда, за цієї умови найважливіше утриматись в межахдовгострокового тренду курсу, бо помилки центрального банку відноснорівноважного тренду, а потім спроби вирівняти помилкову динаміку курсу здопомогою значних за обсягами валютних інтервенцій можуть викликати масовуспекуляцію валютою; організація валютного ринку; національні органи, щообслуговують і регулюють валютні відносини країни; умови обміну національноївалюти на золото (до Ямайської валютної реформи 1976-1978 pp.) та інші валюти;конвертованість валюти.
Чимбільше валютних обмежень використовується в країні, тим менше конвертованою єїї валюта. Відсутність валютних обмежень означає вільну конвертованість валют.
Національнавалютна система є органічною частиною системи грошових відносин окремих держав,її функціонування регулюється національним законодавством кожної країни. Наоснові такого законодавства встановлюється механізм взаємодії національних ісвітових грошей, спосіб їх конвертованості, регулювання валютного курсу,формування та використання міжнародної ліквідності, золото-валютних запасів,кредитних ресурсів тощо. Інфраструктуру національних валютних систем складаютьбанківські та небанківські кредитно-фінансові установи, біржі, спеціальніоргани валютного контролю, інші державні та приватні інституції.2Загальноекономічні та історичні чинники формування моделей банківської системив зарубіжних країнах
Банківськасистема — це сукупність банків і банківських інститутів, що існують у тій чиіншій країні у певний історичний період і є складовою кредитної системи, у їхвзаємозв'язку.
Формуваннякредитної та банківської систем визначається характером існуючих у країнікредитних відносин та відповідних форм кредиту. На різних етапах розвиткусуспільства склад кредитних установ зазнавав змін відповідно до еволюціїісторичних умов, розвитку національних економік.
Разомз цим існують деякі загальні принципи побудови кредитних систем на сучасномуетапі розвитку:
— розподіл функцій центрального та всіх інших банків;
— контроль та регулювання діяльності банків другого рівня з боку центрального;
— центральний банк не бере участі у конкуренції на грошових ринках усерединідержави.
Допочатку XIX ст. кількість банків та масштаби їх операцій були незначними. Усіці операції виконували одні й ті самі банки, Що називалися комерційними (відлат. commerce — торгівля). Спеціалізації між ними не було.
Швидкийрозвиток капіталізму після промислового перевороту супроводжувався поширеннямфункцій та операцій комерційних банків, появою спеціальних кредитних установ. Убагатьох країнах було створено центральні емісійні інститути, з'явилися ощаднікаси та ощадно-позичкові асоціації.
Інтенсивнийрозвиток акціонерних компаній з другої половини XIX ст. привів до появи новихфункцій існуючих банків і таких спеціальних кредитних установ, як інвестиційнібанки та компанії. На початку XX ст. з'являється цілий ряд нових спеціальнихкредитних установ: зовнішньоторговельні банки, установи споживчого кредиту таін.
Розвиток кредитної системи супроводжувався не лише спеціалізацією кредитнихустанов на здійсненні окремих функцій та операцій, а й універсалізацієюкомерційних банків, які нині практично виконують усі функції, за виняткомемісії банкнот, яка здійснюється центральними банками. Тому комерційні банки єбанками універсального типу.
Узв'язку з тим, що упродовж історичного розвитку відбувалася спеціалізаціякредитних установ, сучасна кредитна система має кілька ланок.
Захарактером функцій, що виконуються, усі кредитні установи можна поділити наемісійні, які є центральними у кредитній системі, комерційні — банкиуніверсального типу, спеціалізовані кредитно-фінансові установи, які виконуютьокремі функції або обслуговують окремі галузі економіки.
Заформою власності розрізняють приватні та державні кредитно-фінансові установи.Найпоширенішими є приватні, які, у свою чергу, можуть бути індивідуальними(капітал установи належить одній особі), товариствами (партнерствами),акціонерними та кооперативними. Провідне місце серед них звичайно належитьакціонерним кредитним установам. Державними кредитними установами є центральнібанки, у багатьох країнах — ощадні каси, зовнішньоторговельні та деякі іпотечнібанки та ін.
Державнікредитні установи виникають двома шляхами: при організації нових кредитнихустанов державою; або у разі націоналізації приватних банків (шляхом викупу вакціонерів їхніх акцій через обмін їх на облігації державної позики). Такіустанови необхідні для вирішення загальнонаціональних завдань, які з певнихпричин не можуть виконувати приватні кредитні установи (неприбутковість вкладень,великий строк їх окупності та ін.).
Засвоєю структурою банківські системи різних країн істотно різняться. Разом з тимє низка ознак, які властиві всім банківським системам, що функціонують уринковій економіці. Це передусім дворівнева побудова.
Напершому рівні міститься один банк (або кілька банків, як у США), котрий виконуєфункції центрального емісійного. Він несе відповідальність за підтриманнясталості національних грошей та забезпечення сталості функціонування всієїбанківської системи.
Надругому рівні банківської системи розміщені всі інші банки: комерційні(універсальні) та спеціалізовані. Вони покликані обслуговувати економічнихсуб'єктів, виконуючи базові операції грошового ринку: мобілізацію коштів,надання їх у позички, здійснення розрахунків між економічними суб'єктами.
Банківськасистема потребує постійного контролю з боку спеціальних органів, що пов'язано зжиттєво важливим значенням для національної економіки стану та перспектив їїдіяльності. У кожній країні існує система правових актів, які регламентуютьрізні аспекти банківської діяльності.
Особливостіісторичного розвитку та дія різних політико-економічних чинників обумовилиспецифіку форм та методів нагляду та контролю за діяльністю банків, щозабезпечує стабільність усієї системи.
Важливоюформою забезпечення стабільності банківської системи є надання вкладникамгарантій повернення їх депозитів. Нині практично в усіх країнах існує та чиінша форма страхування банківських депозитів.
Діяльністьнебанківських кредитно-фінансових інституцій дає змогу заповнити окремі ніші наринку банківських послуг, котрі з якихось причин залишилися незайнятими. Такіустанови не мають статусу банку, бо не виконують комплексу базових операційгрошового ринку, їх діяльність, на відміну від банків, не змінює маси грошей вобігу. Тому немає потреби контролювати їх діяльність так ретельно, якбанківську.
3Фінансові ринки зарубіжних країн та основні види фінансових інструментів, щообертаються на них
Інфраструктурафінансового ринку покликана забезпечувати можливість реалізації економічнихінтересів суб’єктів економіки, сприяти координації усіх їхніх економічних дій,допомагати їм інтегруватись у світовий економічний та фінансовий простір.
Складністьвивчення та аналізу просторової організації інфраструктури фінансового ринкупов’язана з багатосегментністю останнього. Цей процес ускладнює відсутністьоднозначного трактування поняття «інфраструктура фінансового ринку». Длячіткого розуміння поняття «інфраструктура фінансового ринку» проаналізуємометодологічні підходи щодо трактування економічної сутності базових понять:«інфраструктура», «ринкова інфраструктура».
Урозвиненому суспільстві фінансові послуги мають не менше значення, ніжвиробництво. Найбільш динамічно розвивається та частина сфери послуг, якапов’язана із задоволенням потреб суспільного виробництва: фінансово-кредитнеобслуговування, страхові послуги, інформаційне і бухгалтерське обслуговування.
Задослідженнями англійських економістів У. Очела і М. Вегнера– інтернаціоналізаціяекономіки на мікро-, мезо- і макрорівні є причиною та наслідком переходу донового послуго-інтенсивного типу економіки.
«Послуга»– багата гамма різних видів діяльності. Поняття «послуга» включає в себекомплекс різноманітних видів економічної діяльності людини. У західній науковійлітературі існує багато його визначень, іноді взаємозаперечуючих, що відображаєйого складність і маловивченість.
Розглядаютьфінансові установи на сучасному етапі у світлі двох ключових концепцій: сферанадання фінансових послуг і фірма, що надає фінансові послуги — це бізнес, щопостачає фінансову продукцію і послуги. Загальні категорії цієї продукції тапослуг включають операційні рахунки (наприклад, поточні рахунки), портфельніпослуги (наприклад, позики і депозити), страхування, банківська діяльністьінвестиції (наприклад, підписання цінних паперів і угоди брокера, дилера),послуги довіреної особи, фінансове планування, обробка інформації, даних.
Сферанадання фінансових послуг може розглядатися як сукупність усіх фірм, що надаютьфінансові послуги. Або сфера надання фінансових послуг – об’єднання такихтрадиційних і сегментованих галузей промисловості, як банківська діяльність,цінні папери, страхування, нерухомість, кредит, фінанси. Крім того, у США сферанадання фінансових послуг включає нефінансові корпорації типу «ДженералМоторс», «Ford Motor Company», «Sears», «AT and T», «J.C. Penney», які зайнятіу виробництві та наданні фінансових послуг.
Дляфінансового ринку, щоб бути повністю досконалим, треба, по-перше, всімучасникам мати доступ на ринок і будь-кому з учасників не мати контролю надцінами; по-друге, інформація відносно фінансових активів повинна бути легкодоступною для всіх учасників; по-третє, не повинно бути перешкод щодо вільноїторгівлі фінансовими активами; і, по-четверте, не повинно бути спотворення,перекручування у стягненні податків, зборів. Якщо ці умови існують, то ціни нафінансові активи точно і швидко відображають інформацію про фінансові активи,фінансові ринки можна вважати ефективними.
Такяк фінансові ринки у США добре розвинені, то вони ближчі до досконалості, ніждо недосконалості. Але все ж деякі відхилення існують. Наприклад, існуванняфінансових посередників вказує, що фінансові ринки недосконалі.
Уконкурентоспроможному світі банки – просто звичайні посередники, яківідповідають потребам і можливостям позичальників кредиторів. Рольконкурентоспроможності банківської системи в загальній структурі рівновагипасивна. У 1984 році Мартін Мейер написав про революцію у сфері банківської діяльності:«Банк мертвий… жити установі фінансових послуг». Сфера надання послуг, у якійпрацюють комерційні банки, знаходиться у стані змін. Зміни в цій сферіпов’язані з такими ключовими факторами: технологія, перерегулювання (включаючиреформу щодо страхування депозитів), ризик, змагання за клієнтів і адекватністькапіталу.
Згідноз Вебером, одне з визначень технології – це «технічний метод досягненняпрактичної цілі». Взагалі технологія – це будь-який засіб перетворення вихіднихматеріалів (люди, інформація чи фізичні матеріали) для отримання бажаноїпродукції чи послуг.
Слово«перерегулювання» далеке від регулювання, взагалі, воно передбачає відсутністьрегулювання. Так як повністю нерегульована сфера надання послуг навряд чивиникне, пропонується «перерегулювання» як термін, що описує усунення чипослаблення бар’єрів у змаганні в банківській діяльності.
Існуєп’ять первинних бар’єрів у змаганні у банківській діяльності – ціна чи засібуправління в межах інтересу; обмеження виробництва; організаційні обмеження;географічні обмеження і податки.
Усучасній сфері надання фінансових послуг змагання за клієнтів стало жорстким.Коли банки мали монополістичну владу, то не було потреби в розвиткумаркетингової діяльності, але в умовах конкурентної боротьби виробничийрозвиток і маркетинг – критичні фактори успіху для фірм, що надають фінансовіпослуги. Так як стандартна економічна модель ринкової структури припускаєвиживання продукції з найбільш низькою вартістю, то клієнти повинні мати вигодуз більш низьких цін і більш широкого вибору фінансової продукції і послуг якросту змагання.
Адекватністькапіталу – це здатність компенсувати неочікувані збитки, що виникають черезрізноманітні ризики банківської діяльності. Кредитний ризик, процентний ризик іризик ліквідності – три основні ризики внутрішньої діяльності банків. Кредитнийризик – це ризик непогашення позички чи невиконання зобов’язань. Процентнийризик – це вірогідна втрата доходу банку в результаті зміни рівня процентноїставки. Ризик ліквідності – це здатність (нездатність) банку відповідати зазобов’язаннями.
Усіп’ять компонентів – технологія, перерегулювання, ризик, клієнти і адекватністькапіталу – не повинні розглядатись ізольовано, адже вони взаємопов’язані один зодним. Наприклад, технологічні і регулюючі зміни впливають на змагання заклієнтів; змагання діє на технологічні досягнення, перерегулювання іадекватність капіталу; перерегулювання і ризик торкаються адекватності капіталуі т. д.
Світовийфінансовий ринок – система відносин попиту і пропозиції щодо фінансовогокапіталу, що функціонує у міжнародній сфері в якості покупних і платіжнихзасобів, кредитів, інвестиційних ресурсів.
Основнафункція світових фінансових ринків – забезпечення міжнародної ліквідності,тобто можливості швидко залучити достатню кількість грошових засобів в різнихформах на вигідних умовах на наднаціональному рівні.
Операціїна міжнародному фінансовому ринку поділяються на дві великі групи – кредитні таінвестиційні. Відповідно, весь фінансовий ринок складається з двох частин:
— кредитний ринок – де грошові ресурси рухаються на принципах поверненості,терміновості, платності і гарантованості; та
— ринок цінних паперів – на якому відбувається купівля і продаж фінансових зобов’язаньі таким чином здійснюється процес інвестування.
Критеріємїх виділення виступає тип фінансових зобов’язань чи інструментів, щовикористовуються. Якщо вільна купівля-продаж неможлива, то ми маємо справу зкредитним ринком. Там же, де зобов’язання чи інструменти купуються іпродаються, покупці і продавці виступають учасниками ринку цінних паперів.
Зіншого боку, залежно від термінів реалізації майнових прав – короткі (до року)і більш тривалі – розрізняють:
— грошовий ринок – система відносин попиту і пропозиції фінансових ресурсів, щонадаються на короткостроковий термін. Грошовий ринок в свою чергу складаєтьсяз:
— облікового ринку, на якому основними інструментами є казначейські й комерційнівекселі та інші види короткострокових зобов’язань;
— міжбанківського ринку, на якому залучаються тимчасово вільні грошові ресурсикредитних закладів і розміщуються у формі міжбанківських депозитів на короткістроки (1,3,6 місяців, до 1-2 років);
— валютного ринку, який обслуговує міжнародний платіжний обіг, пов’язаний зоплатою грошових зобов’язань юридичних і фізичних осіб різних країн;
— фондовий ринок (ринок капіталів) – система довгострокових позик на міжнародномурівні, коли капітал використовується позичальниками для фінансуваннякапіталовкладень. Фондовий ринок в свою чергу складається з:
— ринку середньо- та довгострокових кредитів;
— ринку цінних паперів – інвестиційний сектор міжнародного фінансового ринку,сфера наднаціонального обігу цінних паперів.
Наміжнародному ринку цінних паперів представлені такі види зобов’язань: Єврооблігації –боргові зобов’язання, що випускаються позичальником при отриманнідовгострокової позики на євроринку. Вони розміщуються одночасно на ринкахдекількох країн і номіновані у валюті, яка є для кредитора іноземною. Іноземніоблігації – цінні папери, які розміщуються позичальником в іншій країні, але всвоїй національній валюті. Облігації з плаваючою процентною ставкою – ставка заоблігаціями змінюється залежно від зміни відсотка на ринку. Облігації зіндексованим відсотком – ставка прив’язується не до позичкового відсотка, а доіндексу цін на відповідні товари. Облігації з нульовим відсотком – доход заоблігацією отримується не щорічно, а лише один раз, при викупі облігацій. Конвертованіоблігації – вид облігацій, які за певних умов можна обміняти на акціїкомпанії-боржника за попередньо встановленим курсом. Акції – інтернаціональнірозміщення свідоцтв про власність. Єврокомерційні папери — зобов’язаннякомерційних корпорацій, які випускаються на 3-6 місяців з невисокою маржею добазової ставки. З кожним роком в міжнародному обігу з’являються все нові видицінних паперів, що випускаються банками. Через інвестиційний сектор світовогофінансового ринку банки мобілізують величезні маси капіталу для своїх клієнтів.
Похідні фінансовіінструменти (деривативи): Форвардний контракт – це контракт між двомасторонами про майбутню поставку предмета договору. Форвардний контракт – цетверда угода, тобто угода, обов’язкова до виконання. Предметом угоди можутьбути різні активи, наприклад акції, облігації, валюта та ін… Цей контрактукладається для реального продажу чи купівлі відповідного активу, в тому числіз метою страхування постачальника або покупця від можливої несприятливої зміниціни. Цей контракт також може бути укладений з метою гри на різниці курсовоївартості активів. Ф’ючерсний контракт – це контракт, який укладається на біржіміж двома сторонами про майбутню поставку предмета договору. Ці контрактиукладаються з метою хеджування, гри на курсовій різниці і, як правило, рідкомають своєю метою виконання реальної поставки активу. Ф’ючерсні контрактивисоколіквідні, для них існує широкий вторинний ринок. Спот – це угода міждвома контрагентами про обмін у майбутньому платежами відповідно до визначениху контракті умов. Зараз свопи укладаються здебільшого за допомогою фінансовихпосередників, які беруть на себе кредитний та ринковий ризики. Опціон – це угодаміж двома сторонами про передання права (для покупця) та зобов’язання (дляпродавця) купити або продати відповідний актив (цінні папери, валюту та ін.) завідповідною (фіксованою) ціною у заздалегідь узгоджену дату або протягомузгодженого строку. Опціон дає одній із сторін угоди право вибору виконатиконтракт або відмовитися від його виконання. Варанти – це опціон напридбання певної кількості акцій (варант акцій) або облігацій (варантоблігацій) за ціною виконання в будь-який момент часу до закінчення строку діїваранту. Варанти звичайно випускаються як додаток до якогось борговогоінструменту, наприклад облігації, щоб зробити його привабливішим для інвестора.4 Комерційнібанки нових індустріальних країн Південно-Східної Азії: особливості розвитку тафункціонування
Протягомостанніх десятиріч значення Південно-Східної Азії у системі міжнароднихекономічних відносин, насамперед у басейні Тихого океану, неухильно зростає.Певним чином це пов'язано з підвищенням актуальності таких факторів, яксприятливе географічне та військово-стратегічне розташування держав регіону,їхні багаті природні ресурси. Але ще більш посилене значення країнШвденно-Східної Азії у сучасному світі зумовлене їхнім політичним таекономічним розвитком. Треба також врахувати, що Південно-Східна Азія — цескладова частина тихоокеанського регіону, підвищення ролі та значення якого урозвитку світового господарства визнане в усьому світі.
Особливості розвитку грошово-кредитних систем нових індустріальнихкраїн пов'язані з особливостями моделей індустріалізації, що здійснювалася цимикраїнами на початку їх самостійного розвитку, з характером державногорегулювання економіки та втручання в економічний розвиток загалом.
Так, південнокорейська модель характеризувалася всеохопною роллюдержави в економічному розвитку, у тому числі кредитно-фінансовою монополією уфінансовій сфері. Така монополія передбачала націоналізацію комерційних банків,жорсткий контроль над процентними ставками, кредитуванням та інвестуванням.Проте націоналізовані у 60-х роках банки були реприватизовані. Водночас державазаохочувала надцентралізацію промислового та банківського капіталу. Якнаслідок, у кредитній системі Південної Кореї домінували три банки — «Бенкоф Сеул енд траст», «Кориа фест бенк», «Комершелбенк».
Державний банк забезпечував уряду додатковий контроль наддіяльністю потужних фінансово-промислових груп (ФПГ). Зв'язок урядового банкута ФПГ створював специфічний внутрішній кредитний ринок, що функціонував більшцілеспрямовано, ніж міг би функціонувати вільний ринок кредитних ресурсів.Фінансові установи, які контролювалися державою або були у власності держави,надавали переважно цільові кредити на тривалий термін і на пільгових умовах таконтролювали їх використання. Водночас такий тісний зв'язок сприяв збільшеннюкороткострокової заборгованості та розвитку неформальних зв'язків. Результатомстали переобтяження банківських портфелів «поганими» кредитами та банківськакриза.
Вичерпання потенціалу моделі імпортозамінюючої індустріалізації,негативні наслідки надмонополізації південнокорейської економіки призвели догальмування економічного розвитку країни, зниження ефективності виробництва.Тому наприкінці 80-х років було розпочато економічні реформи, які передбачалиреформування фінансової системи, послаблення державного регулювання, відмовувід підтримки потужних об'єднань і посилення підтримки малого та середньогобізнесу, зменшення ролі держави в регулюванні облікової ставки, посилення роліприватного капіталу у кредитній сфері. Згідно з реформуванням системифінансування малого та середнього бізнесу комерційні банки були зобов'язанівиділяти до 35 % суми кредитів малим та середнім підприємствам.
Діяльність іноземних банків у кредитній системі Південної Кореїперебуває під жорстким контролем держави. Іноземним банкам дозволено відкриватитільки відділення.
Розгалужена система державного кредитування малого та середньогобізнесу існує також у Тайвані. Фінансування здійснюється державними установами(Банком малого бізнесу Тайваню, Кредитно-гарантійним фондом малого тасереднього бізнесу, Центром малого бізнесу) у формі позик під підряд, грошовихсубсидій та низьковідсоткових позик.
Серед чинників, що зумовили кризовий стан фінансової системи цихкраїн, можна виокремити такі:
1.Впровадження нової експортоорієнтованої стратегії переходу від трудомісткихвиробництв до галузей «високих технологій» супроводжувалосясерйозними структурними диспропорціями в економіках цих країн.
2. Прискоренийекономічний розвиток часто супроводжувався відпливом фінансових коштів у сферуспекуляцій на ринках цінних паперів і ерухомості; збільшенням прострочених інезабезпечених внутрішніх боргових зобов'язань та погіршенням кредитних портфелівкомерційних банків; зниженням експорту і збільшенням дефіциту торгового іплатіжнихбалансів.
3. Надмірний припливіноземних інвестицій на фондові ринки і перенасичення позиками на вигіднихфінансових умовах робили не минучою «корекцію ринків».
4. Атакиміжнародних валютних спекулянтів на національні валюти азіатських держав небули ефективно відбиті економічним керівництвом більшості зазначених країн (завинятком Філіппін).
5. Угрошово-кредитній політиці наголос помилково був зроблений на «пасивнумодель» грошових заходів — здійснення девальвації з метою підвищенняекспортних можливостей без використання широкого арсеналу засобівгрошово-кредитної та фондової політики, а головне — без позитивних структурнихперетворень.
У цілому ж економіка цього найбільшого регіону вступає усвоєрідний «перехідний період». В азіатську модель розвитку, не востанню чергу завдяки зусиллям МВФ, інкорпоруються ліберальні західні принципифінансового регулювання.
5Охарактеризувати діяльність провідних інвестиційних банків США та їх функції наринку капіталу США
Інвестиційнібанки — спеціалізовані комерційні банки, які здійснюють фінансування інвестиційприватних підприємств та держави. Окрім надання кредитів інвестиційні банкиздійснюють купівлю-продаж цінних паперів, організують злиття компаній.
Упрактиці зарубіжних країн функції інвестиційних банків виконують як центральні,так і спеціалізовані банки. При цьому інвестиційні банки виступають не простопосередниками між позичальниками та інвесторами, а в ролі гарантів емісій таорганізаторів ринку — вони купують та продають великі пакети акцій та облігаційза свій рахунок, надають кредити покупцям цінних паперів. Класичний типінвестиційного банку притаманний США, де комерційним банкам забороненозайматися інвестиційною діяльністю (крім операцій з державними тамуніципальними облігаціями).Citigroup
· Активи у 2006 році: $2,2 трлн
· Чистий прибуток у 2006 році: $21,5 млрд
· Розмір комісій у 2006 році: $5,79 млрд
Фінансова корпорація Citigroup — найбільша світова компанія згідноз рейтингом Forbes Global 2000. Citigroup вважають найстарішим інвестбанком уСША. Історія його починається з Citi Bank of New York, заснованогомуніципалітетом Нью-Йорка 1812 року.
До кінця 70-х років минулого століття до фінансової групи увійшлиамериканський інвестбанк Salomon Brothers, Європейський Американський банк,італійська Grupo Financiero Banamex та ін. Остання угода екс-Citi Bank of NewYork — злиття з великою фінансовою компанією Travellers Corp у 1998 році. Доцього моменту група мала назву Citicorp і займалася кредитуванням, лізинговимбізнесом, страхуванням, брокериджем, інвестиційним банкінгом.
Нині Citigroup — класична диверсифікована фінансова група. Основнінапрями діяльності — банківський ритейл, управління активами, private equity іхедж-фонди плюс інвестиційний банкінг. Підрозділ інвестиційного банкінгуз’явився у Citigroup на початку 70-х — на хвилі буму фондового ринку й угодM&A. За даними всесвітнього рейтингу інвестбанків Bloomberg 20, торік інвестиційно-банківськадіяльність принесла Citigroup $5,8 млрд — більш як чверть чистого прибуткувсієї корпорації. Торік на Citigroup припадало 8% світового ринку інвестиційнихпослуг (точніше, комісійних) — за цим показником Citigroup посідає перше місцеу світі. Левову частку доходу від угод у сфері інвестбанкінгу Citibank заробляєна торгівлі й розміщенні облігацій — як казначейських US Treasuries (група —найбільший андеррайтер уряду США), так і корпоративних.
Утім, ще кілька років тому Citigroup мало не втратила свогоінвестиційного підрозділу. Група виявилася втягнутою у скандал навколокорпорації Enron: інвестбанк приховано кредитував Enron, знаючи про збиткикорпорації й фінансові махінації її менеджерів. Citigroup відбулася штрафами йвідпливом клієнтів з банку. Через рік одну з дочірніх структур Citigroup,японський Private Bank, що займався обслуговуванням VIP-клієнтів, звинуватили увідмиванні грошей. Банк ліквідували. А 2004 року Citigroup знову опинилася вцентрі уваги через махінації на європейському ринку облігацій. Група раптомпочала продавати американські казначейські бонди і, скориставшись біржовоюпанікою, скупила всі папери на ринку. Внаслідок скандалу ФРС США відмовилаCitigroup у придбанні First American Bank in Texas 2. Morgan Stanley
· Активи у 2006 році: $1,12 трлн
· Чистий прибуток у 2006 році: $7,47 трлн
· Розмір комісій у 2006 році: $5,22 млрд
Morgan Stanley — порівняно молода компанія серед монстрівінвестбанкінгу. Її заснували 1935 року Генрі Морган і Гарольд Стенлі — вихідці звідомого фінансового дому J.P.Morgan & Co. Першого ж року існуваннякомпанія стала лідером на американському ринку IPO-послуг — загальна сума угод,організованих Morgan Stanley, становила $1,1 млрд (чверть усіх ринкових угод).
MorganStanley — один з найбільших американських інвестиційних банків, має 600 філій в30 країнах світу. За 2005 рік загальний прибуток компанії склав 52,08 мільярдадоларів. У Росії представництво Morgan Stanley почало роботу в 1994 році.
Американський інвестиційний банк Morgan Stanley створив фонд длявкладень у сектор нерухомості з активами $8 млрд… Операції створеного фондубудуть переважно спрямовані на ринки Північної Америки, Європи, Близького Сходута Азії. Купівельна спроможність фонду перевищує $30 млрд.
Портфель фонду включатиме активи врозвинених країнах та країнах, що розвиваються, у тому числі в Китаї, Індії,Росії та Латинській Америці. При цьому цільовими розвиненими ринками будуть,окрім інших, Японія, Західна Європа й Австралія. Слід зазначити, що Morgan Stanleyі раніше активно здійснював інвестиції на швидко зростаючих ринках нерухомостіАзії, орієнтуючись, у першу чергу, на Японію, Китай і, останнім часом, наІндію.
Американський банк Morgan Stanley має намір придбати в корпораціїHilton Hotels 10 готелів у Європі.
Morgan Stanley, яка вже є власником більше 80 готелів у світі,купує два французьких готелі, включаючи Hilton Charles de Gaulle поблизуПарижа, Hilton Barcelona в Іспанії, три готелі в Німеччині, а також по один уШвейцарії, Люксембурзі, Брюсселю і на Канарських островах.
Недавно банк заплатив 2,4 мільярди доларів (281,3 мільярди ієн) за13 японських готелів, котрі належать авіакомпанії All Nippon Airways (ANA). У2006 році Morgan Stanley став власником європейських готелів InterContinental іамериканської готельної мережі Arizona Biltmore Resort & Spa.
У США позиції Morgan Stanley менш міцні, ніж у Європі та Азії.Найбільші угоди й основні клієнти компанії — у Росії, Китаї, Центральній іСхідній Європі. За останні 4 роки компанія провела IPO «ЛУКОЙЛу», «Роснефти»,телекомунікаційної компанії China Unicom, Китайського банку реконструкції,Google, низки глобальних корпорацій з країн, що розвиваються.Goldman Sachs
· Активи у 2006 році: $938,2 млрд
· Чистий прибуток у 2006 році: $9,54 млрд
· Розмір комісій у 2006 році: $5,63 млрд
Найбільший у світі інвестиційний банк у сегментах M&A іторгівлі акціями — Goldman Sachs (висновок укладачів рейтингу міжнароднихінвестиційних банків The Bloomberg 20). За обсягами отриманих комісійних заоперації у цих двох напрямах компанія лідирує другий рік поспіль.
Goldman Sachs — одна з небагатьох міжнародних фінансовихкорпорацій, що займаються виключно інвестиційно-банківською діяльністю.Компанію 1869 року заснував Маркус Голдман, дрібний крамар й один з перших торгівцівцінними паперами в Нью-Йорку. Спочатку компанія займалася операціями звекселями, однак швидко перетворилася на великого торгівця цінними паперами. Допочатку XX століття Goldman Sachs стала основним гравцем на ринку IPO, що тодізароджувався: компанія провела найбільше первинне розміщення акцій XIXстоліття. Інвестбанк одним із перших почав наймати на роботу випускниківбізнес-шкіл і зараз вважається найбільшим серед інвесткомпаній працедавцем длявипускників МВА.
Goldman Sachs — визнаний інвестиційний інноватор. Саме завдякиGoldman Sachs сучасні аналітики використовують такі показники оцінки компаній,як P/E (price/earnings — ціна/чистий прибуток), P/S (price/sales —ціна/продаж). Менеджери Goldman першими почали практикувати арбітражні операції— одночасна купівля й продаж активів на різних ринках за різною ціною (прибутокторгівця — різниця між цінами купівлі й продажу).
Корпорація — один з небагатьох гравців інвестиційного ринку зпрактично бездоганною репутацією. Goldman Sachs не була вплутана в численнікорпоративні скандали початку 2000-х. Однак у 2005 році Goldman Sachs не разкритикували в пресі за одержання держсубсидій на суму $1,6 млрд (длябудівництва нового головного офісу компанії у Світовому фінансовому центрі внижньому Манхеттені) в обмін на збереження 9 тис. робочих місць і створеннянових 4 тис. до 2019 року.
ЛІТЕРАТУРА
1. Анулова Г.Н. Денежно-кредитное регулирование: опыт развивающихсястран. — М.: Финансы и статистика, 1991.
2. Ассонов Г.Ф., Хуторенко О.А., Шаблин А.Н. Особенностиэкономической культуры в США, Японии, странах Западной Европы. — М., 1996.
3. Богданов О.С., Сергеев Б.И. Зарубежные интересы японских банков. —М.: Междунар. отношения, 1991.
4. Бойко П.А., Романова И.Н. Финансовые кризисы 90-х гг. — М., 1999.
5. Гроші та кредит / За ред. М.Н. Савлука. — К.: Либідь, 2000.
6. Денежное обращение и кредит капиталистических стран / Под ред.
7. Л.И. Красавиной. — М.: Финансы, 1988.
8. Деньги. Кредит. Банки / Под ред. Е. Ф. Жукова. — М., 1999.
9. Деятельность банков. Современный опыт США. — М., 1992.
10. Долан Дж. Деньги, банки и кредитно-денежная политика. — СПб., 1994
11. Іванов В.М., Софіщенко І. Я. Грошово-кредитні системи зарубіж-
12. них країн. — К.: МАУП, 2001.
13. Кураков Л.П. Современные банковские системы. — М., 2000.
14. Матук Ж. Финансовые системы Франции и других стран. — М., 1996.
15. Миллер Р.Л., Ван-Хуз Д.Д. Современные деньги и банковское дело.М., 2000.
16. Миловидов В.Д. Современное банковское дело: опыт США. — М.: Изд-воМоск. ун-та, 1992.
17. Мишкін Ф.С. Економіка грошей банківської справи і фінансовихринків. — К., 1998.