ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙНАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
«УКРАЇНСЬКААКАДЕМІЯ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ
НАЦІОНАЛЬНОГОБАНКУ УКРАЇНИ»
Кафедрабанківської справи
Курсова робота
З дисципліни «Гроші та кредит»
На тему:«Механізмта види рефінансування банків центральними банками держав»
Виконав: студентгрупи БС-52
Мельничук ДмитроОлексійович
Перевірив:асистент Черкашина
КатеринаФедорівна
Суми2007
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1.ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИРЕФІНАНСУВАННЯ БАНКІВ ЦЕНТРАЛЬНИМИ БАНКАМИ КРАЇН
1.1.Сутність політики рефінансування
1.2.Основні види рефінансування таїх механізми
1.3.Політика рефінансування вУкраїні
РОЗДІЛ 2. ПОЛІТИКА РЕФІНАНСУВАННЯБАНКІВ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН
2.1. Європейській досвід політикирефінансування
2.2. Політика рефінансування в країнахз перехідною економікою на прикладі Російської Федерації
ВИСНОВКИ
СПИСОК ПОСИЛАНЬ
ВСТУП
Ефективністьтрансформаційних процесів, що відбуваються в суспільстві та економіці Українизначною мірою залежить від ефективності функціонування банківського сектора. Якнайважливіший елемент відтворювальної структури суспільства, він перерозподіляєта прискорює рух фінансових ресурсів в країні, тим самим забезпечуєстабільність розвитку та ефективність функціонування національної економіки,сприяє розв’язанню соціальних проблем у суспільстві. Серед проблем, які стоятьперед вітчизняною банківською системою, найбільш гострою і актуальною єпроблема підвищення ефективності банківського бізнесу. Її вирішення насампередзалежить від ефективності мікропроцесів, що відбуваються на рівні окремо взятоїбанківської установи.
Для здійсненняефективної діяльності по залученню та розміщенню грошових коштів банк завждиповинен мати достатньо високий рівень ліквідності активів. Постійнопідтримувати її на такому рівні банку досить важко. Тому вирішення цієї задачіпокладено на Національний банк
Національнийбанк як кредитор останньої інстанції з метою підтримки ліквідності комерційнихбанків на необхідному рівні надає кредити цим банкам, шляхом рефінансуванняїхніх активних операції. При цьому мова йдеться не просто про «порятунок»певного банку, а про запобігання банківської паніки, яка може призвести докризи всієї банківської системи в цілому. рефінансування комерційний національний банк
Актуальністьзазначених питань, їх важливе практичне значення визначили вибір теми таобумовили постановку мети і завдань дослідження. Метою курсової роботи є аналізосновних видів та механізмів рефінансування комерційних банків Центральнимибанками країн та Національним банком України, а також визначення шляхів танапрямків удосконалення політики рефінансування в нашій країні.
В даній роботібули поставлені та вирішені наступні завдання:
а) розкритасутність політики рефінансування;
б) визначені тапроаналізовані основні види й механізми рефінансування комерційних банківцентральними банками країн, а також Національним банком України;
в)проаналізований досвід країн СНД, а також європейський та американський досвідполітики рефінансування;
г) визначеніосновні напрямки вдосконалення видів та механізмів кредитування комерційнихбанків Національним банком України.
Об’єктом дослідженняв даній роботі є політика рефінансування, предметом дослідження – інструментиреалізації політики рефінансування.
У процесі роботивикористовувалися такі методи дослідження: системної оцінки (при визначеннігрошового ринку як однієї з складових економічної системи); вибірки,узагальнення, порівняння та групування (при дослідженні функцій та структуригрошового ринку); методи графічного зображення даних (при оцінці показниківрозвитку ринку); методи математичного моделювання (при дослідженні моделей таінструментаріїв грошового ринку); методи прогнозування (при визначенні проблемта перспектив розвитку грошового ринку України).
Теоретико –інформаційну базу дослідження становлять монографічні роботи і статтівітчизняних і зарубіжних економістів у фахових економічних виданнях, матеріали науково– практичних конференцій та семінарів з питань функціонування грошового ринку,фінансова та статистична звітність грошового ринку тощо.
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІЗАСАДИ РЕФІНАНСУВАННЯ БАНКІВ ЦЕНТРАЛЬНИМИ БАНКАМИ КРАЇН
1.1 Сутністьполітики рефінансування
Основою розвиткуй стабільного функціонування економіки є наявність гнучкого механізмугрошово-кредитного регулювання макроекономічних процесів, яке здійснюється центральнимбанком з метою ефективного впливу на господарську активність, темпиекономічного зростання, стримування інфляції та забезпечення зайнятості робочоїсили [12].
Грошово-кредитнаполітика реалізується за допомогою певного інструментарію, який охоплює [6,7,8]:
а)визначення норм обов'язкових резервів;
б)облікову політику;
в)політику рефінансування комерційних банків;
г)операції центрального банку на відкритому ринку;
д)операції центрального банку на валютному ринку.
Одним з ключовихелементів грошово-кредитної політики є рефінансування комерційних банків.Сутність цього інструменту полягає в тому, що кредитно-банківські інститути,які відчувають тимчасові фінансові труднощі, мають можливість звернутися доцентрального банку за одержанням позичок. Кредити рефінансування дають їм змогузменшити запаси власних ліквідних коштів у результаті використання запозичень уцентрального банку. У цьому значенні кредити рефінансування є складовоюмеханізму захисних заходів, джерелом тимчасових ресурсів, необхідних дляпоповнення резервів. Однак доступ до цих кредитів не вільний, а розглядаєтьсяяк привілей. Можливість отримання кредитів рефінансування залежить від рядуфакторів, і насамперед, від стану грошово-кредитної сфери країни, фінансовогостану позичальника [20].
Ставкирефінансування залежать від прогнозованого рівня інфляції та міжбанківськогоринку кредитів і встановлюються центральним банком. Збільшення ставки закредитами рефінансування призводить до зменшення обсягів кредитів, взятих комерційнимибанками у центрального банку. Така ситуація на міжбанківському ринку характернадля періодів високої інфляції і є відбиттям рестрикційної грошово-кредитноїполітики. Зменьшеннятакоїставки, як інструмент експансивної політики центрального банку, має зворотнудію – отримання кредитів стає для банків вигіднішим [7].
Об'єктомрефінансування є банківські інститути. Кредити рефінансування надаються тількистійким банкам, які зазнають тимчасових фінансових труднощів. У випадках, колидіяльність потенційного позичальника викликає сумнів у центрального банку,кредити надаються тільки після одержання висновку аудиторської фірми профінансовий стан даного банку. Таким чином, критеріями, що обмежують правобанківських установ на звернення до центрального банку за кредитамирефінансування, як правило, є не тільки форма їхньої організації, а й рівеньплатоспроможності [20].
Кредитирефінансування розрізняються залежно від:
1.Формизабезпечення:
а)облікові кредити;
б)ломбардні кредити.
2.Термініввикористання:
а)короткострокові, що надаються на 1 або кілька днів (кредит ”овернайт”);
б)середньострокові — до 1 року (ломбардне кредитування);
в)довгострокові — терміном погашення більше одного року (стабілізаційні кредити).
3.Методівнадання:
а)прямі кредити;
б)кредити, реалізовані центральними банками через аукціони.
4.Цільового характеру:
а)корегуючі кредити;
б)сезонні кредити.
5.Взалежності від спрямування на сектори фінансового ринку:
а)рефінансування через операції на відкритому ринку цінних па перів(операціїРЕПО, іпотечне рефінансування);
б)рефінансування через операції на міжбанківському ринку (наприклад, ломбарднерефінансування).
Таким чином,регулюючи процес кредитування комерційних банків, центральний банк впливає нарівень їх ліквідності, а отже, і на загальну масу грошей в обігу.
1.2 Види тамеханізми рефінансування
Упопередньому розділі були зазначені основні види рефінансування та їхмеханізми. Тепер ми розглянемо їх більш детально.
Облікові(дисконтні) кредити— це позички, щонадають центральні банки кредитно-банківським інститутам під облік векселів.Інакше кажучи, облікові кредити видаються центральним банком на основі купівліу кредитно-банківських установ векселів до закінчення їхнього строку [20].
У більшостікраїн світу центральні банки переобліковують векселі, надані комерційнимибанками й іншими кредитними інститутами, без посередників. Однак уВеликобританії, Канаді, ПАР і Сінгапурі посередниками між центральним банком ібанківськими інститутами виступають дисконтні фірми, що мають монопольнеправона облік комерційних векселів у центральному банку [5].
Довекселів, що обліковуються, центральні банки пред'являють певні вимоги стосовноїхніх видів, термінів дії, наявності і характеру поручительства тощо. У законіпро центральний банк кожної країни дається детальний перелік цих вимог. ВІталії, наприклад, до переобліку в центральному банку приймаються тількикомерційні векселі, строк дії яких не перевищує 4 місяці. У НімеччиніБундесбанк уповноважений купувати в банків і продавати їм поряд з комерційнимивекселями також казначейські векселі зі строком дії до 3 місяців, а такожвекселі федерацій, земель, особливих фондів федерацій, наприкладкомпенсаційного фонду та ін. Відповідно до діючого в США Федеральногорезервного акта банкам — членам ФРС поряд з обліком комерційних і казначейськихвекселів надане право одержання позичок для поповнення своєї резервної бази підвласні векселі.
Уцентральних банках допускають до переобліку тільки векселі, що маютьпоручительство гарантів, фінансовий стан яких відповідає висунутим вимогам.Так, векселі, що обліковуються Банком Італії, мають мати поручительство двох, авекселі, що враховуються Бундесбанком, — трьох платоспроможних гарантів. Прицьому гарантом можуть бути лише юридичні особи, оцінка фінансового стану якихзроблена на основі їхнього річного балансу [1,14].
Сумапозичок центральних банків, наданих під облік векселів, лімітується наконкретну суму. В Німеччині рамки облікового ліміту встановлюєРадафедерального банку. Для кожного окремого кредитного інституту федеральний банквизначає нормативний ліміт, основою для розрахунку якого є власні коштикредитної установи. При встановленні кредитного ліміту до уваги береться часткакоротко- і середньострокових кредитних операцій з небанківськими установами взагальному обсязі кредитних операцій вищевказаних інститутів, а потімвраховується кількість векселів, що підлягають обліку. При розрахункукредитного ліміту використовується єдиний для всіх кредитних інститутівмультиплікатор, величина якого залежить від загальної суми ліміту. Виходячи зперелічених вище факторів для кожного кредитного інституту визначаєтьсяіндивідуальний кредитний ліміт, строк дії якого обмежується одним роком.Залежно від завдань у центрального банку в галузі грошово-кредитної політикирівень облікових лімітів змінюється. При підвищенні рівня ліміту розширюєтьсяобсяг облікових кредитів. В умовах обмеженої ліквідності банки прагнутьрозширити використання облікових кредитів як менш дорогих порівняно зломбардними кредитами.
Центральнібанки, підвищуючи рівень ліміту, прагнуть вирівняти фінансові втрати, щовиникають у результаті зміни ринкових умов, або збільшити кредитні ресурсибанків у межах передбаченого приросту грошової маси. Тому підвищення рівнякредитного ліміту не означає проведення центральним банком експансіоністськоїгрошово-кредитної політики, а інтерпретується як «технічне»регулювання банківської ліквідності [25]. На всі види векселів, щообліковуються в центральному банку, поширюються єдині дисконтні ставки. Однак удеяких країнах допускаються відхилення від такої практики. Так, у Німеччині вокремі періоди діяли пільгові дисконтні ставки на визначені види векселів.
ВДанії й Німеччині комерційні банки на додаток до кредитів під облік векселів,наданих у межах встановленого ліміту за офіційною дисконтною обліковою ставкою,використовують нелімітовані кредити за ринковими ставками [20].
Поширенняоблікових кредитів як методу рефінансування банківських інститутів на різнихетапах економічного розвитку окремих країн було неоднаковим. В Італії,наприклад, до 60-х років XXст. цей метод рефінансування був домінуючим. Потім внаслідок помітногоскорочення обсягу кредитів, наданих за допомогою переказного векселя, цей методрефінансування став застосовуватися вкрай рідко, власне кажучи, лише ваграрному секторі економіки.
Одниміз різновидів кредитів центрального банку є ломбардні кредити — позики підзаставу депонованих у банку цінних паперів [1].У вузькому розумінні термін «ломбардні кредити» означаєкороткострокові кредити, надані центральним банком комерційним під заставуцінних паперів для задоволення їхніх тимчасових потреб у позичкових коштах. Які облікові кредити, вони використовуються центральним банком з метоюрегулювання банківської ліквідності [15].
Принаданні ломбардного кредиту як заставу використовують комерційні і казначейськівекселі, державні облігації та інші зобов'язання, тобто практично ті видицінних паперів, що допускаються до обліку в центральному банку [1]. Як правило,у кожному центральному банку розробляється власний перелік цінних паперів, щоприймаються під заставу. При цьому вартість заставного забезпечення маєперевищувати суму ломбардних кредитів. Позичальник зберігає право власності надепоновані в центральному банку цінні папери, однак якщо кредити не погашаютьсяв строк, право власності переходить до центрального банку. Після реалізаціїцінних паперів з виручки утримується сума основного боргу разом з нарахованимивідсотками.
Сумиломбардних кредитів залежать від виду та вартості застави. Наприклад, уНімеччині під ті види цінних паперів, що включені в Перелік цінних паперів, якіприймаються під заставу федеральним банком (Ломбардний перелік), Бундесбанкнадає ломбардні кредити в розмірі до 9/10 номінальної вартостізазначених цінних паперів, а під всі інші — до 3/4 їхньоїкурсової або номінальної вартості [14].
Ломбарднікредити надаються на платній основі на строк від 1 дня до 4 місяців. Стягнутаза них відсоткова ставка, як правило, на 1 % перевищує офіційну дисконтнуставку центрального банку і змінюється одночасно з нею. Разом з тим у Німеччинірізниця між обліковою і ломбардною ставками в окремі періоди досягала 4 % ібільше, а в США становила лише 0,5 %. В Україні ця різниця становила 5 % [19].
Виходячиз критерію терміновості кредити рефінансування центрального банку поділяють на короткострокові(строком на 1 або кілька днів) і середньострокові(на 3—4 місяці) [20].Найбільшу частку в сукупних кредитах рефінансування становлять короткостроковікредити, найчастіше одноденні, які центральні банки надають лише в томувипадку, коли комерційні банки не можуть знайти кредити на міжбанківськомуринку, тим самим змушуючи їх пристосовуватися до економічних і фінансовихобставин, не вдаючись постійно до регулярних кредитів центрального банку.Такого роду короткострокові кредити одержали назву коригуючих. Вони єнайбільш розповсюдженими і масовими в періоди нестачі кредитних ресурсів інадаються з метою коригування фінансового стану банку, погіршення якого булозумовлено непередбаченим зменшенням депозитів, або виникненням тимчасових труднощівпри одержанні кредитів зі звичайних джерел. Коригуючі кредити не можуть бутивикористані в спекулятивних цілях, тобто для здійснення спекулятивних операційабо фінансування сумнівних інвестицій. Наприклад, у США їх забороненонаправляти на фінансування позик на федеральному фондовому ринку, придбанняцінних паперів і погашення заборгованості приватним кредиторам.
Короткостроковікоригуючі кредити надаються під гарантію цінних паперів (переважно державних).В Італії, де вони одержали назву «кредити на обумовлений строк», коригуючікредити надаються на період від 1 до 22 днів при максимальному терміні 32 дні.Погашення даного виду кредитів може здійснюватися частково або повністю післязакінчення строку їхньої дії. В Італії цей вид кредитів є найбільшрозповсюдженим і використовується тільки для покриття непередбачених потребкомерційних банків у ліквідних коштах.
Особливароль у практиці центральних банків належить надкороткостроковим одноденнимкредитам, які надаються для щоденного коригування банківських балансів. Цей видкредитів належить до дорогих, оскількиодноденні кредити надаються за більш високими відсотковими ставками.
Кредитибільш тривалого строку використання видаються центральними банками кредитнимустановам, які не мають прямого виходу на національний грошовий ринок,відчувають сезонні потреби в коштах або жгострий дефіцит кредитних ресурсів внаслідок довгострокового характерусвоїх активів. У випадку використання сезоннихкредитів центрального банку потенційний позичальник зобов'язаний надатидоказ сезонного характеру потреби в кредитах. При цьому частину своїх сезонних потреб він повинен покрити зарахунок власних ресурсів. До установ, які широко вживають сезоннікредити центрального банку, належать банки, що спеціалізуються на кредитуванніпідприємств сільського господарства [2].
Більштривалі строки кредитів можуть встановлюватися в разі виникнення форс-мажорнихобставин. Задоволення попиту на кредит у цьому випадку буде залежати відможливості виправити дане положення, реальності повернення позички у встановленийстрок, розміру можливого збитку внаслідок банкрутства певної установи тощо.Такими кредитами користуються банки, які відчувають проблеми з ліквідністютривалого характеру, що виникають внаслідок погіршення стану грошового ринку.До них належать кредитні інститути, у структурі активів яких переважаютьдовгострокові вимоги і які зазнають труднощів з ліквідністю в періодипідвищення відсоткових ставок на ринках короткострокових кредитів.
Однієюіз форм кредитування комерційних банків є аукціонний розподіл кредитів, якийпроводиться центральними банками з метою створення рівних умов для всіх банків.Порядок проведення центральними банками кредитних аукціонів передбачає, щопотенційні позичальники направляють заявки в центральний банк із вказівкоюобсягу кредитів, який вони хотіли б одержати, і рівня відсоткової ставки. Наоснові отриманих заявок центральний банк установлює загальну суму аукціоннихкредитів, строки їхнього надання, мінімальну суму необхідного кредиту [10,17].
Длявизначення вихідної відсоткової ставки за наданими кредитами використовують дваспособи — голландський і американський. В обох випадках спочатку відбуваєтьсяпроцес відбору заявок, допущених до участі в аукціоні. Для цього заявкирозподіляють з урахуванням рівня зазначених у них відсоткових ставок у мірузменшення. Право на участь в аукціоні одержують ті претенденти, у заявках якихпередбачені максимальні відсоткові ставки. При цьому загальна сума заявленихкредитів має відповідати обсягу позик, що виділяються центральним банком дляпроведення аукціону.
Уразі використання американського способу проведення аукціону вихідною ставкоюдля кожного потенційного позичальника є ставка, запропонована в заявці, що виграла.Голландський спосіб проведення кредитних аукціонів припускає встановленнявихідної відсоткової ставки на рівні найменшої відсоткової ставки, що ввійшладо числа заявок, які виграли. В такому випадку практично всі заявкизадовольняються в повному обсязі. У разі збільшення загальної суми необхіднихкредитів і перевищення вартісної величини заявок обсягу кредитів,запропонованих на аукціоні, заявки задовольняються лише частково. Ступіньзадоволення заявок відповідає відношенню обсягу аукціонного кредиту дозагальної вартісної величини заявок.
Операції РЕПО— це операції із цінними паперами, які складаються здвох частин. Для їх здійснення укладається єдина генеральна угода між учасникамиринку (центральним і комерційними банками) про продаж-купівлю державних ціннихпаперів на певний строк із зобов'язанням зворотної купівлі-продажу у визначенийтермін або на вимогу однієї зі сторін за заздалегідь обумовленою ціною [10].
Використанняцентральним банком державних цінних паперів для операції РЕПО здійснюєтьсячерез «пряме РЕПО»— купівлю у комерційного банку державних ціннихпаперів та «зворотне РЕПО» — обов'язковий продаж державних цінних паперів. Уситуації, коли в межах визначених основних монетарних параметрів існує потребапідвищення ліквідності комерційних банків, центральний банк здійснює операції«прямого РЕПО» і на підставі генеральної угоди купує у комерційного банкудержавні цінні папери на відповідний період з обов'язковоюумовоюзворотного їх викупу цим комерційним банком у встановлений строк. У разінакопичення надлишкової ліквідності банківської системи, зростання грошовоїмаси значно вищими темпами, ніжпередбачалося, центральний банк можепродати комерційним банкам через механізм «зворотного РЕПО» державні цінніпапери, які є в його портфелі, на певний період, за умови викупу їх у комерційногобанку в установлений строк.
Центральний банкможе здійснювати операції РЕПО купівлі-продажу державних цінних паперів якчерез безпосередню домовленість із комерційними банками, так і проведеннямтендера заявок комерційних банків на участь в операціях РЕПО. У разі проведеннятендера на участь в операціях РЕПО центральний банк через свої регіональніуправління не пізніш як за тиждень надсилає повідомлення про проведення тендераіз зазначенням терміну операцій РЕПО та умов його проведення. Комерційні банкияк учасники у заявках пропонують свої умови щодо ціни купівлі-продажу та зворотноїціни продажу-купівлі державних цінних паперів. Після закінчення тендераоперацій РЕПО центральний банк наступного робочого дня надсилає комерційномубанку, який виграв тендер, повідомлення-підтвердження про намір укласти угодина здійснення операцій РЕПО [20].
Залежно відтерміну дії операції РЕПО на позабіржевому ринку використовуються такі видиоперацій [4]:
а)нічне РЕПО (термін дії один день, процентна ставка фіксуєтьється на весь термінпроведення операції);
б)відкрите РЕПО (термін операції в угоді не визначається, кожна зі сторін угодиможе вимагати виконання операції РЕПО в будь-який час, але з обов'язковимповідомленням про завершення цієї угоди, процентна ставка не є фіксованою і визначаєтьсякожного разу);
в)строкове РЕПО (термін операції чітко визначений, процентна ставка є постійноюпротягом усієї операції РЕПО).
Між учасникамиоперації РЕПО укладається угода, в якій передбачаються:
а) термін, сума,ціна державних цінних паперів «прямого РЕПО» та «зворотного РЕПО»;
б) перелікцінних паперів, які беруть участь в операції РЕПО;
в) зобов'язанняпродати державні цінні папери зі зворотним викупом, яке має кореспондуватися іззобов'язанням викупити ці державні цінні папери зі зворотним продажем;
г) порядокустановлення маржі або процентного доходу.
Обов'язковоюумовою укладення угоди РЕПО з метою мінімізації кредитного ризику є те, щодержавні цінні папери, куплені з використанням операцій РЕПО, маютьпереказуватися через депозитарій на рахунок покупця зі зміною права власності [24].
Після підписанняугоди на здійснення операції РЕПО банк — продавець надає на дату купівлі та надату зворотної купівлі ДЕПО повідомлення до депозитарію центрального банку прозміну права власності на державні цінні папери. Для забезпечення зобов'язаньпро зворотний викуп державних цінних паперів центральний банк — у першійчастині операції РЕПО покупець — отримує гарантійний внесок, на підставіринкової оцінки державних цінних паперів, які є об'єктом операції РЕПО. Цей внесокє захистом від потенційних збитків у разі різких коливань цін на державні цінніпапери. Сума гарантійного внеску залежить від терміну укладеної угоди заоперацією РЕПО, типу державних цінних паперів, що є предметом угоди, та сумиочікуваного доходу за цими цінними паперами.
З метоюзалучення додаткової ліквідності комерційних банків у світовій практицівикористовують іпотечні фінансові інструменти – довгострокові цінні папери[заставна на нерухомість, іпотечний сертифікат та облігація], які випускаютьсяпід забезпечення застави нерухомості та які приносять твердий процент їївласнику [17]. Механізм іпотечного рефінансування полягає в наступному:
а)комерційний банк кредитує власника будівництва (або власник майданчика підбудівництво) під заставу нерухомості (іпотеку);
б)згідно з умовами іпотечного договору банк випускає заставну, забезпеченуіпотекою;
в)банк продає заставну центральному банку (регіональному управлінню ЦБ), абоінший фінансовій установі, підвищуючи таким чином власну ліквідність;
г)ЦБ або інша фінансова установа випускає іпотечні сертифікати, забезпеченііпотекою, та продає їх інвесторам;
д)по закінченню терміну будівництва інвестори пред'являють іпотечні сертифікатидо сплати ЦБ або іншій фінансовій установі, яка сплачує їх за рахунокповернених кредитних ресурсів.
З метоювирівнювання тимчасових коливань ліквідності банківської системи, центральнийбанк використовує постійно діючу лінію рефінансування, надаючи комерційнимбанкам кредит «овернайт» — кредит на один робочий день. Кредит»овернайт" надається під заставу державних цінних паперів. Йогорозмір становить до 100% від балансової вартості наданих під забезпеченнякредиту державних цінних паперів [23,27].
У разівиникнення потреби миттєвої підтримки ліквідності комерційний банк може вбудь-який робочий день тижня до 17 години подати до Департаменту монетарноїполітики центрального банку заявку на отримання кредиту «овернайт».Відповідне територіальне управління центрального банку оперативно розглядаєможливість надання банку кредиту «овернайт», вивчає йогокредитоспроможність, імовірність повернення кредиту та за допомогою електронноїпошти протягом дня до 17 години 30 хвилин у день звернення банку повідомляє просвоє рішення Департамент монетарної політики центрального банку. Департаментмонетарної політики надсилає банку повідомлення і на підставі генеральногокредитного договору та задоволеної заявки до 18 години забезпечує перерахуваннябанку коштів за наданим кредитом «овернайт» з одночасним блокуваннямдержавних цінних паперів у Депозитарії центрального банку. Кошти кредитуповертаються банком до 13 години наступного робочого дня. Повернення банкомкредиту «овернайт» здійснюється одночасно з процентною платою [23,27].
Процентнаставка, за якою надається кредит, надсилається електронною поштою банкамщоденно (у робочі дні) до 10 години; її розмір повинен перевищувати обліковуставку центрального банку принаймні на один процентний пункт. Якщо банк отримуєкредит «овернайт» три дні підряд, то, починаючи з четвертого, кожнийнаступний кредит «овернайт» підряд надається за подвійною обліковоюставкою центрального банку. У разі невиконання банком умов генеральногокредитного договору щодо своєчасного погашення заборгованості за наданимкредитом «овернайт» і процентів за його користування територіальнеуправління центрального банку виписує платіжну вимогу, на підставі якоїздійснює списання з кореспондентського рахунку банку заборгованості за кредитомі процентів за його користування [23,27].
Комерційнийбанк, який переведений у режим фінансового оздоровлення або який узяв на себеборг банку, що перебуває в режимі фінансового оздоровлення має право наотримання від центрального банку стабілізаційного кредиту.
Стабілізаційнийкредит може надаватися банку лише за умови забезпечення його заставоюліквідними активами банку-позичальника (після здійснення експертної оцінки їхвартості, які перебувають у власності банку і не обтяжені іншимизобов'язаннями) або гарантією чи порукою іншого фінансово стабільного банку абофінансової установи. Крім того, банк має надавати звіт про оцінку (акт оцінки)майна, що надається під забезпечення стабілізаційного кредиту [23]. Банку недозволяється здійснювати операції з надання кредитів за рахунок коштівстабілізаційного кредиту.
Для отриманнястабілізаційного кредиту банк подає до територіального управління центральногобанку клопотання і затверджену радою банку програму фінансового оздоровлення.Після здійснення аналізу фінансового стану банку і його програми фінансовогооздоровлення територіальне управління центрального банку надсилає пропозиціїГенеральному департаменту банківського нагляду центрального банку, який готуєпропозиції на розгляд Правління центрального банку щодо можливості наданнябанку стабілізаційного кредиту. У разі прийняття позитивного рішення відповіднетериторіальне управління центрального банку проводить організаційні заходи щодоукладення з банком договору про надання кредиту [27].
Стабілізаційнийкредит надається за процентом, не нижчим за офіційну облікову ставку строком дотрьох років, а якщо програма фінансового оздоровлення забезпечує достатнігрошові потоки, то банку може надаватися середньостроковий кредит строком до 1року. У разі зміни офіційної облікової ставки підлягає коригуванню відповідно іпроцентна ставка за користування стабілізаційним кредитом [23].
Після отриманнястабілізаційного кредиту комерційний банк має розробити графік погашення позикиі дотримуватися його строків.
1.3 Політикарефінансування в Україні
У країнах ізрозвинутою ринковою економікою політика рефінансування реалізується шляхомпереобліку комерційних векселів та надання ломбардного кредиту. Національнийбанк України також використовує зазначені вище види кредитування, але напочатку своєї діяльності у ролі центрального банку НБУ застосовував як адміністративні,так і ринкові методи кредитування, причому суб'єктами кредитування були якбанки так і господарюючі суб'єкти, і Міністерство фінансів України. НБУкредитував безпосередньо дефіцит державного бюджету і надавав так званіцентралізовані кредити певним секторам економіки, опосередковано покриваючинестачу ресурсів для фінансування державного сектора економіки.
Взагалі НБУзастосовував такі методи кредитування [12]:
а)адміністративний розподіл емісійних ресурсів між комерційними банками;
б)безпосереднє централізоване кредитування міністерств для
покриття нестачі фінансових ресурсів у певній галузі економіки;
в)безпосереднє надання кредиту Мінфіну на покриття дефіциту
державного бюджету;
г)проведення закритих і цільових кредитних аукціонів;
наданнякомерційним банкам облікового й ломбардного
кредиту;
д)проведення операцій РЕПО.
З розвиткомринкових відносин в нашій країні відбувалася трансформація кредитних відносинміж Національним та комерційними банками України. Зокрема, обсяг кредитів,наданих НБУ комерційним банкам постійно зростав, з'явилялись нові інструментипроведення політики рефінансування. В наш час рефінансування комерційних банківНБУ відбувається згідно з Положенням НБУ «Про механізм рефінансування банківУкраїни» від 28.02.2002, Положенням НБУ «Про регулювання НБУ ліквідності банківУкраїни шляхом рефінансування, депозитних та інших операцій» та іншиминормативно-правовими актами. Згідно з ними НБУ надає кредити комерційним банкамна такі цілі:
а)для задоволення тимчасових потреб банків (для забезпечення ліквідності, ітимчасових потреб);
б)для кредитування цільових програм пов’язаних з реорганізацією, модернізацієювиробництва.
До 1997 р. НБУ проводилися цільові кредитні аукціони. Доучасті в аукціоні допускалися комерційні банки, які обслуговували підприємства,що здійснювали структурну перебудову та санацію виробництва. Перелік цихпідприємств визначався Кабінетом Міністрів України за домовленістю з НБУ.Комерційні банки отримували від таких підприємств бізнес-плани, плани структурноїперебудови, а також інші документи, що давали можливість оцінити ефективністьвикористання кредиту. За допомогою статистичних звітів підприємств за ріккомерційні банки здійснювали аналіз їхньої діяльності, готували експертніоцінки доцільності кредитування та визначали реальність повернення кредиту.Якщо після проведення такої роботи комерційний банк приймав рішення прокредитування підприємства, він надсилав заявку на свою участь в Аукціоннийкомітет НБУ. Цільові кредитні аукціони проводилися у такому самому порядку, щой закриті кредитні аукціони [20].
Нині НБУ не проводить аукціонів із продажу кредитівкомерційним банкам для подальшого кредитування ними підприємств згідно зприйнятими урядом програмами. Він здійснює лише рефінансування комерційних банківз метою підтримання їхньої ліквідності та для регулювання кредитно-грошовогоринку України. НБУ застосовує такі механізми рефінансування банків [23,26]:
а) рефінансування банків через операції на відкритому ринку;
б) надання стабілізаційного кредиту.
Національний банк здійснює операції на відкритому ринкучерез:
а) рефінансування банків на строк до 14 днів;
б) рефінансування банків на строк до 270 днів;
в) використання постійно діючої лінії рефінансування длянадання банкам кредитів «овернайт»;
г) операцій з купівлі/продажу державних цінних паперів таказначейських зобов'язань на відкритому ринку;
д) операції РЕПО.
Національний банк здійснює рефінансування банків черезоперації на відкритому ринку тільки під забезпечення державних цінних паперів,векселів суб'єктів господарської діяльності — резидентів України і векселівДержавного казначейства України, що враховані банком за дисконтною ставкою, ненижчою, ніж облікова ставка Національного банку. В окремих випадках рефінансуваннябанків може здійснюватися під забезпечення векселів нерезидентів України,авальованих іноземними банками з рейтингом, не нижчим, ніж "інвестиційнийклас" [23,26].
У разі потреби в підтримуванні ліквідності банки звертаютьсядо Департаменту монетарної політики Національного банку (ДМП НБУ) та відповіднихтериторіальних управлінь Національного банку за схемою залежно від різних механізміврефінансування, які будуть розглянуті нижче. НБУ може прийняти рішення пропідтримування ліквідності банку, якщо банк дотримується таких основних вимог:
а) має ліцензію НБУ на здійснення відповідних банківськихоперацій;
б) термін діяльності — не менше ніж один рік;
в) має у своїй власності активи (державні цінні папери тавраховані векселі), які можуть бути прийняті в заставу;
г) виконує зобов'язання щодо таких економічних нормативів:мінімального розміру регулятивного капіталу, адекватності основного капіталу, поточноїліквідності з урахуванням установленого нормативно-правовими актамиНаціонального банку перехідного періоду для нарощування капіталу згідно зрозробленими банками програмами капіталізації;
д) сформував резерв для відшкодування можливих втрат закредитними операціями відповідно до встановлених обсягів;
е) здійснює своєчасне погашення одержаних від НБУ кредитів.
Водночас НБУ може приймати рішення щодо рефінансування банку,який не забезпечує виконання умов, викладених вище, після детального аналізу платоспроможностібанку та якщо:
а) прострочені та сумнівні кредити в портфелі банкустановлять до 10% від суми кредитного портфеля;
б) у кредитному портфелі банку кредити, що надані іншимбанкам на міжбанківському ринку, не перевищують 5%.
Національний банк надає кредити рефінансування за процентноюставкою, не нижчою, ніж облікова ставка Національного банку. Національний банкздійснює рефінансування банків через операції на відкритому ринку на строк до14 днів та на строк до 270 днів через кількісний або процентний тендер. Підзабезпечення наданого кредиту приймаються державні цінні папери, строкпогашення яких настає не раніше ніж через 10 днів після строку погашеннякредиту і які перебувають у власності банків, та враховані банком векселі,строк пред'явлення яких до платежу настає не раніше ніж через 30 днів післястроку погашення кредиту [23]. Державні цінні папери приймаються підзабезпечення кредиту за умови, що вони перебувають у власності банку, який єклієнтом Депозитарію Національного банку (або депонентом клієнта Депозитарію) іне обтяжені будь-якими іншими зобов'язаннями. Під забезпечення кредитуприймаються також векселі, які видані лише для оформлення грошового боргу зафактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги та враховані банкомз відображенням їх на відповідних рахунках бухгалтерського обліку. При цьомурефінансування банків здійснюється у розмірі до 100% від балансової вартостідержавних цінних паперів та до 70% від балансової вартості врахованих векселів.
Національний банк проводить тендери з рефінансування банківчерез операції на відкритому ринку щосереди з такою періодичністю:
а) три середи підряд — рефінансування на строк до 14 днів;
б) одна середа — рефінансування на строк до 270 днів.
Повідомлення про проведення НБУ тендера надсилає ДМП НБУ електронноюпоштою по банківській системі кожного понеділка до 11 години. У повідомленнізазначаються такі умови проведення тендера: тип тендера; строк користуваннякредитом; загальна сума кредиту, що пропонується НБУ (або без оголошеннятакої); мінімальна сума заявки для одного банку; вид забезпечення кредиту тощо.Умови проведення тендера визначаються залежно від стану грошово-кредитногоринку та ліквідності банківської системи.
Наступного дня банк, який потребує підтримки своєїліквідності, подає до ДМП НБУ заявку на участь у тендері, яка містить перелікдержавних цінних паперів (ДЦП) або врахованих банками векселів. Після перевіркинаявності в банку на рахунку в цінних паперах вільних від зобов'язань ДЦП тастроків їх погашення ДМП НБУ передає копію заявки до відповідноготериторіального управління НБУ для подальшої перевірки фінансової надійності таюридичної дійсності забезпечення. Відповідне територіальне управлінняНаціонального банку повідомляє ДМП НБУ про можливу участь банку в тендері танадійність запропонованого банком забезпечення [23].
Банк може податина участь у тендері тільки одну заявку і не надсилати ніяких змін до неї. Підзабезпечення кредиту банк може запропонувати тільки однорідну заставу (абодержавні цінні папери, або векселі). Один банк не може одержати більше ніж 50%запропонованого на тендері обсягу кредитів.
Розподілкредитів під час проведення кількісного тендера здійснюється відповідно доподаних заявок до закінчення суми, яка запропонована на цей тендер. Якщозапропонованої на кількісний тендер суми недостатньо для задоволення всіхзаявок банків, то кредитні кошти за оголошеною ціною розподіляються між усімабанками пропорційно до поданих заявок. У разі проведення Національним банкомпроцентного тендера банки самостійно пропонують процентну ставку з точністю до0,1 процентного пункту за якою вони погоджуються одержати кошти [26].
Результатипроведеного тендера повідомляються банкам, які брали участь у проведеннітендера, та територіальним управлінням НБУ наступного дня. Банки, заявки якихзадоволені, мають укласти кредитний договір та договір застави з відповіднимтериторіальним управлінням НБУ, яке має повідомити про це ДМП НБУ для забезпеченняперерахування коштів банкам, що надали під забезпечення враховані векселі, таблокування цих цінних паперів у Депозитарії Національного банку згідно з чиннимзаконодавством.
Надані кредитибанк повертає у строки відповідно до укладеного договору. Одержані через тендеркредити Національного банку не можуть бути пролонговані й підлягаютьобов'язковому поверненню. У разі невиконання банком умов кредитного договорущодо своєчасного погашення заборгованості за наданим кредитом і процентів зайого користування територіальне управління НБУ виписує платіжну вимогу насписання з кореспондентського рахунку банку заборгованості за кредитом іпроцентів за його користування. Такий банк-порушник не допускається до участі внаступних 5 тендерах.
Національнийбанк як кредитор останньої інстанції через лінію рефінансування може надаватикредити «овернайт», надання кредитів відбувається тільки під забезпеченнядержавних цінних паперів, що перебувають у власності банку та не обтяженізобов'язаннями в обігу. Механізм надання кредиту «овернайт» в Укрїні полягає внаступному: комерційний банк для отримання кредиту подає заявку до ДМП НБУ, ДМПНБУ передає копію заявки до відповідного територіального управлінні НБУ,територіальне управління, вивчаючи платоспроможність та кредитоспроможністьбанка повідомляє про своє рішення ДМП НБУ, ДМП НБУ надсилає банку повідомлення іна підставі генерального кредитного договору та задоволеної заявки до 18 годинизабезпечує перерахування банку коштів з одночасним блокуванням державних ціннихпаперів у Депозитарії Національного банку.
У разінеповернення банком кредиту «овернайт» і процентів за йогокористування до 13 години наступного після отримання кредиту робочого дня добанку застосовується безспірне списання заборгованості з кореспондентськогорахунку банку відповідно до статті 73 Закону України «Про Національнийбанк України». У разі неможливості погашення заборгованості Національнийбанк відносить її на рахунок простроченої заборгованості за кредитами інараховує пеню в розмірі 0,5 процента від заборгованості до часу надходження накореспондентський рахунок банку відповідної для списання суми коштів, але небільше ніж на 10 днів. За факт порушення банком строку повернення кредиту«овернайт» банк не має право отримувати такий кредит протягом 3 місяців.
У зв'язку зарозбудовою фондового ринку державних цінних паперів виникла можливістьзастосовувати при рефінансуванні операціі РЕПО. З 1997 р. рефінансуваннякомерційних банків активно здійснюється за допомогою операцій «прямого» РЕПО. Уразі накопичення надлишкової ліквідності в банківській системі, НБУ застосовуєоперації «зворотного» РЕПО. Облік, переміщення та збереження ДЦП, які єпредметом договору операції РЕПО, здійснюється Депозитарієм ДЦП НБУ. Механізмпроведення таких операцій затверджений положенням НБУ «Про порядок здійсненняНБУ з банками операцій РЕПО» від 29.05.2001 [30].Згідно з цим положенням, при «прямом» РЕПО ціною купівлі цінних паперів є їхринкова вартість; ціна ж зворотного продажу залежить від суми отриманих банкомкоштів, строку дії операції РЕПО, ставки рефінансування НБУ та інших факторів.Операції РЕПО можуть здійснюватися як шляхом безпосередньої домовленості, так ішляхом проведення тендера заявок на участь в цих операціях. У разі згоди напроведення операції РЕПО між ії учасниками укладається спеціальний договір. Залежновід строку НБУ може здійснювати операції нічного, відкритого та строкового РЕПО[30].
Одним ізважливих інструментів політики рефінансування в Україні є обліковерефінансування. НБУ здійснює переоблік тільки тих векселів, які видано в оплатуза товари, роботи, послуги і строк платежу за якими не перевищує три місяців.До переобліку приймаються лише авальовані комерційним банком строкові векселі воригіналі, номінальною вартістю не менше 100000 грн., платниками за якими єрезиденти України, в разі, якщо вексель є переказним, він повинен бутиакцептованим.
Для здійсненняоперації переобліку векселів банк подає до територіального управління НБУзаявку разом з оригіналом векселів та з ішими документами, що характеризуютьфінансовий стан і кредитоспроможність банку, угодами обліку векселів. Напідставі висновків щодо можливості прийняття векселів до переоблікутериторіальне управління НБУ подають до ДМП НБУ інформацію про обсяги кредитнихкоштів, необхідних для здійснення рефінансування. У разі позитивного рішеннящодо переобліку НБУ укладає з комерційним банком угоду про переоблікавальованих комерційним банком векселів та перераховує кошти за переобліченимивекселями на рахунок комерційного банку.
З метоюпідтримання ліквідності банків і регулювання грошово-кредитного ринкуНаціональний банк може здійснювати позабіржові операції з купівлі/продажудержавних цінних паперів, казначейських зобов'язань та боргових зобов'язань,визначених Правлінням Національного банку, на відкритому ринку. Ініціаторомтакої операції, як правило, є сторона, яка зацікавлена в терміновому проведенніоперації з купівлі/продажу таких цінних паперів. При необхідності підвищенняліквідності НБУ скуповує ДЦП, а при необхідності зменшення грошової маси вобороті – навпаки продає ДЦП комерційним банкам.
Пасивною формоюрефінансування комерційних банків в Україні можна вважати надання їмстабілізаційного кредиту. Національний банк може надавати стабілізаційнийкредит за плату, що не нижча, ніж облікова ставка Національного банку такимбанкам:
а)фінансово стабільному банку, який узяв на себе борг банку, що перебуває врежимі фінансового оздоровлення;
б)банку, який перебуває в режимі фінансового оздоровлення і звернувся зклопотанням про надання стабілізаційного кредиту під заставу державних ціннихпаперів;
в)банку, який перебуває в режимі фінансового оздоровлення і звернувся зклопотанням про надання стабілізаційного кредиту, під гарантію чи поруку фінансовостабільного банку.
Рішення пронадання стабілізаційного кредиту банку приймається Правлінням Національногобанку на підставі аналізу й оцінки програми фінансового оздоровлення, щоздійснені територіальним управлінням Національного банку, та пропозиційГенерального департаменту банківського нагляду Національного банку. У цьомурішенні визначаються строк користування кредитом, порядок його погашення ісплати процентів за користування стабілізаційним кредитом. Стабілізаційнийкредит може надаватись банкам строком від 1 до 3 років [23].
На нашу думку, уперіод становлення фондового ринку в Україні, коли ще не існує інших механізмівпідкріплення ліквідності, розглянутий вище порядок рефінансування комерційнихбанків, задекларований положеннями Національного банку, сприяє розв'язанннюпроблем забезпечення ефективного та оперативного рефінансування комерційнихбанків.
РОЗДІЛ 2
ПОЛІТИКАРЕФІНАНСУВАННЯ БАНКІВ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН
2.1Європейськійдосвід політики рефінансування
Процес інтеграціїекономік країн Західної Європи, уніфікація розрахунків між економічнимисуб’єктами в межах єдиної економічної системи призвели до появи можливостівикористання спільних методів проведення грошово-кредитної політики. Загальнимиправилами ЄС по інструментам і процедурам проведення грошово-кредитної політикипередбачені три основні механізми регулювання банківської ліквідності [21]:
а) операції навідкритому ринку;
б) постійніпослуги;
в) мінімальнірезерви.
При необхідностібанки мають змогу отримати ліквідні кошти від центрального банку в основномучерез операції на відкритому ринку, але для регулювання розрахункових операційпо постійним послугам передбачено маргінальне (граничне) кредитування. Такимчином, стара система рефінансування, згідно з якою банкам ресурси надаються якчерез операції РЕПО, так і шляхом переобліку векселів, надання ломбарднихкредитів, поступово змінюється.
Операції навідкритому ринку включають основні операції рефінансування, що являють собоюоперації регулювання ліквідності при повторному викупі цінних паперів, що йогощотижнево проводить центральний банк на основі постійних тендерів. Вонивідіграють вирішальну роль в операціях на відкритому ринку ЄС і забезпечуютьосновну частину кредитів рефінансування фінансовому сектору. Операції подовгостроковому рефінансуваннютакож проводяться на основі постійнихтендерів, але щомісяця надають ліквідність строком на три місяці. Мета цихоперацій – забезпечення країн-учасників додатковим довгостроковимрефінансуванням [31]. Новими європейськими нормами рефінансування зазначено, щооперації довгострокового рефінансування проводяться як правило у формістандартних тендерів на регулярній основі. Тільки у виключних випадкахЄвропейський центральний банк виконує довгострокові операції рефінансуваннячерез тендери за фіксованою ставкою. Забезпеченням операцій рефінансування єтипи активів першого і другого порядку, що розрізняються залежно від їхліквідності (типу активів, процедури розрахунків, типу емітента, гарантаактивів, місцезнаходження емітента, місцезнаходження активу). Операції “точноїнастройки”введені для цілей підтримки ліквідної ситуації на ринку іуправління процентними ставками. В ролі операцій “точноїнастройки ” може при необхідностівикористовуватись продаж “аутрайт”,валютні свопи. Типи угод визначаються в залежності від конкретних умов звикористанням швидких тендерів і двосторонніх процедур. Такі операції можутьпроводитись нерегулярно. Центральний банк ЄС може проводити структурні операціїчерез випуск сертифікатів, обернені угоди і угоди “аутрайт”.Ці операції виконуються щоразу, коли ЦБЄ (центральний банк Європи) бажаєврегулювати структурні позиції з фінансовим сектором. Структурні операції увигляді у вигляді обернених угод і випуску сертифікатів здійснюютьсянаціональними і центральними банками через стандартні тендери, угоди у формі “аутрайт”проводяться опосередковано через двосторонні процедури [16].
Метою наданняЦБЄ постійних послуг є забезпечення і поглинання ліквідності “овернайт”,відображення основних позицій грошової політики і граничних ставок “овернайт”грошового ринку. Постійні послуги різняться в залежності від напряму дії награничне (маргінальне) кредитування і депозитні відносини. Маргінальнекредитуванняпризначене для регулювання добової ліквідності. Кошти відЦБЄ надаються по заздалегідь встановленій процентній ставці під прийнятніактиви, але ЦБЄ має право змінювати умови кредитування і призупиняти дію даногомеханізму регулювання в будь-який час за його бажанням. Для європейськогоспівтовариства вирішені єдині умови надання таких позик. Ставка процента замаргінальними кредитами є верхньою границею для добових ринкових процентнихставок. Банки отримують кошти шляхом добових угод РЕПО або як короткострокові(на добу) позики під забезпечення. Комерційнібанки мають змогу отримати доступ до такіх кредитів черезсвої національні банки.
Заявкою дляавтоматичної видачі коштів є дебетові позиції на кінець дня. Однак кредитиможуть надаватись лише в ті дні, коли діють національні системи розрахунків RTGSісистеми розрахунків по цінним паперам.
В тому випадку,коли забезпеченням кредиту слугують прийнятні активи, обмеження на сукупнукількість коштів, що надаються не встановлюються, однак при необхідності ЄЦБможе обмежувати доступ до цього механізму. Кредит погашається через добу наслідуючий робочий день через систему TARGET(Trans-EuropeanAutomated Real-timeGross settlementExpress Transfer),після відкриття національних RTGSі систем розрахунків по цінним паперам.
Центральнимінструментом політики рефінансування ЄЦБ сьогодні є “основні операціїрефінансування”, що полягають у наданні кредитів строком на 14 днів і являютьсобою фактичний аналог покупки банками цінних паперів з зобов'язанням викупу(РЕПО).
Ломбарднівідносини не виділяються в якості окремого інструмента. Перехід акцентуполітики рефінансування на операції РЕПО пояснюється лібералізацією умовзалучення коштів для регулювання банківської ліквідності [18].
В Німеччинівзаємовідносини Національного федерального банку (НФБ) з комерційними банкамина початкових етапах еволюції грошово-кредитного регулювання суттєво різнилисяяк з американським досвідом, так і з практикою інших західноєвропейських країн.
Особливістю НФБтривалий час залишалось право надання прямих кредитів федеральним і земельниморганам влади в чітко визначеній кількості і часових межах. Окрім того,Бундесбанк надавав кредити спеціальним фондам і об'єктам, що знаходились увласності держави. Кредитна підтримка банків з часткою держави іспеціалізованих комерційних установ, крім прямих кредитів за рахунок емісії,здійснюється через купівлю боргових зобов'язань. Згідно п.19 Закону проНімецький федеральний банк, може надавати кредити під заставу цінних паперів,векселів та інших зобов'язань. Крім того, згідно п.21, НФБ може використовуватиборгові зобов'язання банків в операціях на відкритому ринку для регулюваннябанківської ліквідності. Кредити, що надаються в такий спосіб, єкороткостроковими, однак за умови постійного відновлення цих операцій, вонидають можливість отримання банками ресурсів на тривалий термін.
ВпливБундесбанку на економіку ФРГ довгий час визначався не тільки нарощуваннямбанківського і кредитного капіталу, але й потребами країни в стимулюванніекспортних галузей [22].Економічна політика Німеччини базувалась на протекціоністських методах розвиткутаких галузей. В цих умовах НФБ взаємодіяв зі спеціалізованими інститутами,наприклад, з Аусфуркредит – заснованим 1952 р. на базі консорціуму з 32 банків(сьогодні — 52 банки). Аусфуркредит надає кредитні ресурси позичальникам як зарахунок коштів, що входять в його систему банків, так і за рахунок Бундесбанкуу формі переобліку векселів німецьких експортерів. Бундесбанк відіграє суттєвуроль у функціонуванні даного фінансового інституту, оскільки надає близько 25%кредитів для Аусфуркредиту.
Всередині 1949р. НФБ надав комерційним банкам спеціальну позику для середньо- ідовгострокових кредитів промисловим підприємствам, цей засіб разом з іншимиінструментами грошово-кредитної політики використовувався для забезпеченнязовнішньої і внутрішньої стабільності марки [22].
Після об'єднанняНімеччини відбулося пожвавлення ломбардних операцій. В червні 1990 р. бувскорочений об'єм операцій РЕПО. Договори про майбутній вику цінних паперів незабезпечували чіткого і швидкого управління ліквідністю, тому що банки СхідноїНімеччини ще не мали можливості повноцінної участі у цьому процесі. Тому НФБбудував свої відносини з банками східних земель в основному на ломбардномурефінансуванні.
Призапровадженні політики рефінансування у Франції застосовуються більш традиційніметоди впливу на ліквідність банків.
В 60-80 рокахдля грошово-кредитної політики Франції було характерним жорстке регулюваннякредиту. Для цього, у перші післявоєнні роки Банк Франції з метою обмеженнякредиту застосовував ліміти переобліку і систему мінімальних меж купівліказначейських векселів, зобов'язавши таким чином банки зберігати у цій формізначну частину своїх депозитів.
Лімітипереобліку виявились ефективним інструментом тільки в той період, коли банкибули змушені звертатись за допомогою до центрального банку для задоволенняпопиту на короткострокові суди. Надалі потреби реконструкції економіки призвелидо розвитку середньострокового кредиту. Головний принцип регулювання кредитутого часу полягав у “дозуванні”пропозиції грошей в економіку шляхом контролю за основним джерелом їх створення– банківським кредитом.
З середини 70-хдо початку 80-х років у Франції застосовувались засоби “селективноїполітики”з підтримки інвестицій, експорту і житлового будівництва. Дляцього використовувались кредити по льотній процентній ставці Банку Франції,відсоткова різниця за якими покривалась за рахунок бюджету. Банки, що надаваликредити такім фірмам отримували можливість автоматично отримувати кредит уБанка Франції у формі рефінансування по зниженому проценту, що сприяло стимулюваннюінвестиційної активності [22].
На сьогодніцентралізовані ресурси надаються у Франції в основному при проведенні кредитнихаукціонів як кредити під заставу векселів на строк від 5 до 10 днів. Всіінтервенції проводяться по процентним ставкам, що встановлюються центральнимбанком.
Коли БанкФранції, враховуючи ситуацію з банківською ліквідністю, вважає за необхіднепровести кредитний аукціон, він здійснює запит до кредитних установ щодоможливих обсягів і процентної ставки інтервенції. Після узагальнення відповідейБанк визначає процентну ставку і загальну суму кредитів. Загальна сумарефінансування розміщується в рівних долях поміж учасників аукціону. Всі наданічерез кредитні аукціони позики повинні мати забезпечення у вигляді депонованихдержавних або комерційних цінних паперів, що задовольняють вимогам,встановленим центральним банком.
Розвиток системирефінансування в Європі пройшов історично тривалий шлях, на початкових етапахякого принципіальним було питання строків надання централізованих коштівкомерційним банкам. У 80-ті роки більшість європейських країн почала відходитивід старої системи рефінансування. З 1986 р. у Франції відбувається становленнясистеми “тонкоївідладки”,що представляє собою угоду центрального банку з кредитними інститутами на дужекороткий термін (одну добу) на домінуючих на ринку умовах. Процентна ставка поодноденним позикам як правило встановлюється між процентними ставками кредитнихаукціонів і кредитів під заставу векселів, які часто називаються “базиснимипроцентними ставками”. Однак вонаможе і варіюватись в залежності від ринкової коньюктури [28].
Якщо процентніставки ростуть всупереч бажанню Банка Франції, його вплив на ринок проявляєтьсяу вигляді додаткового вливання в формі одноденних позик під заставу векселів.Якщо ринкові процентні ставки необхідно підтримати, Банк Франції проводитьпроцедуру вилучення коштів, в тому числі і за рахунок депозитів.
2.2Політика рефінансування в країнах з перехідною економікою на прикладі РосійськоїФедерації
Згідност. 36 Федерального закону «Про Центральний банк Російської Федерації(Банці Росії)» кредити можуть надаватися банкам в межах загального обсягу видаванихБанком Росії кредитів, визначеного Банком Росії відповідно до прийнятих орієнтирівєдиної державної грошово-кредитної політики.
Кредити,що надаються банку, віднесеному до категорії фінансово стабільних банківвідповідно до критеріїв, встановлених листом Банку Росії від 28.05.97 №457 «Прокритерії визначення фінансового стану банків», що здійснює заходи щодофінансового оздоровлення (санації) проблемного банку, банкрутство якого може загрожуватистабільності банківської системи. Кредит, надається банку — санатору на покриттянедоліку його ліквідності, обумовленого здійсненням заходів щодо фінансовомуоздоровленню проблемного банку [13].
Кредитнадається банку у валюті Російської Федерації в розмірі не більше 50% від обсягуфінансової допомоги, яку планується надати проблемному банку, на строк до одногороку по процентній ставці встановлюваною Радою директорів Банку Росії. Під вказаноюфінансовою допомогою для цілей справжнього Положення розуміється надання грошовихзасобів банку на термін не менше одного року, зокрема на збільшення статутногокапіталу, у вигляді субординованих позик, кредитів, депозитів [29].
Процентнаставка за кредитом змінюється пропорційно зміні ставки рефінансування Банку Росії.Вказана умова встановлюється в кредитному договорі. Кредит надається банку траншамиу міру виконання плану фінансового оздоровлення (санації) проблемного банку. Розміртраншу не може перевищувати 50% від суми фінансової допомоги, перерахованої банком- санатором на кореспондентський рахунок проблемного банку. Транші перераховуютьсяна кореспондентський рахунок банку — санатора в триденний термін після наданнябанком — санатором Банку Росії відповідних документів. Документами, зокрема, євідповідні договори, копії платіжних документів, виписка по кореспондентському рахункупроблемного банку, відкритого в установі Банку Росії.
Кредитинадаються в порядку і на умовах, встановлених діючим Положенням і кредитним договором.Рішення про надання кредиту приймається Радою директорів Банку Росії напідставі заяви банку — санатора, підготовленого з урахуванням вимог діючогоПоложення. Банк Росії має право переглянути умови кредитного договору в частинірозміру траншів, величини процентної ставки з урахуванням виконання заходів пофінансовому оздоровленню проблемного банку і зміни ситуації на фінансовомуринку. Порядок розгляду Банком Росії заяви банку — санатора, порядок бухгалтерськогообліку операцій, пов'язаних з отриманням і погашенням кредиту і регламентнадання кредиту встановлюється окремим нормативним актом Банку Росії. Банк Росіїнадає кредит тільки банкам — санаторам, що здійснюють заходи щодо фінансового оздоровленняпроблемних банків банкрутство яких може загрожувати стабільності банківськоїсистеми [22].
БанкРосії надає ломбардні кредити на термін від 3 до 30 календарних днів включно. Ломбарднікредити надаються двома способами:
а)за заявами банків. В цьому випадку ломбардний кредит надається у будь-який робочийдень по фіксованій ломбардній процентній ставці встановленій Банком Росії;термін кредиту визначається в заяві банку;
б)за наслідками проведеного ломбардного кредитного аукціону. У цьому випадкуломбардні кредити надаються після проведення аукціону по процентній ставці,визначуваній умовами і підсумками аукціону; термін кредиту визначається БанкомРосії в офіційному повідомленні про проведення аукціону.
Ломбарднікредитні аукціони проводяться Банком Росії (місце їх проведення — місто Москва)як процентні конкурси заявок банків на отримання ломбардного кредиту. Підставоюдля проведення аукціону є офіційне повідомлення Банку Росію про проведення ломбардногокредитового аукціону, в якому встановлюються спосіб проведення аукціону,загальна сума кредиту, що виставляється Банком Росії на аукціон, і термін, на якийнадається кредит [31].
Кредитні аукциони. З лютого 1994 р. частина централізованих кредитних ресурсів ЦБР (біля 10%) стала розподілятися на демократичній основі — за допомогою проведення кредитних аукціонів.
Кредитніаукціони організовуються комітетом ЦБРза участю ГУ ЦБР. Він визначає періодичність, дату і спосіб проведення аукціону,об'єми централізованих кредитних ресурсів, що виставляються не торги, термін їхповернення.Організаторами проведення аукціонів на місцях виступають ГУ ЦБР. Сума виділеногоаукціонного кредиту передається їм лімітним сповіщенням ЦБР, повернення лімітуздійснюють вони ж наступного дня після погашення кредитів комерційними банками.Придбані кредитні ресурси можуть бути використані комерційними банками — позичальникамина їх власний розсуд до того ж ЦБРне визначає рівень маржі при перерозподілі аукціонних кредитів. ЦБРвстановлені вимоги до комерційних банків, що беруть участь в аукціоні. Так, доаукціону допускаються КБ, що мають ліцензію ЦБРі що пропрацювали не меншого 1 року (філіали КБ не можуть бути учасниками аукціонів).
Комерційнийбанк не може запитати більше 25% запропонованого на даному аукціоні кредиту.Одночасно загальна заборгованість банку по всіх аукціонних кредитах зурахуванням запрошуваного на даному аукціоні не повинна перевищувати двократнувеличину його капіталу і 10% всій заборгованості по кредитах, наданих данимкомерційним банком своїм клієнтам.
Правона участь в аукціоні отримують ті претенденти, в заявках яких передбачені максимальніпроцентні ставки. При цьому загальна сума заявлених кредитів повиннавідповідати об'єму позик, що виділяються Центральним банком для проведенняаукціону. Наприклад, сукупний обсяг заявлених кредитів складає 65 млн. дол.,проте ЦБвиділяє для проведення аукціону лише 50 млн. дол., що не дає можливості задовольнитивсі заявки. На участь в аукціоні представлені заявки від 7 банків, якірозподілялися таким чином:
Таблиця2.1. – Розподіл заявок на кредити рефінансуванняУчасники аукціону Вказана в заявці сума кредитів (млн. долл.) Максимальна процентна ставка (%) Банк 1 5 6 Банк 2 10 5,5 Банк 3 10 5,5 Банк 4 15 6,5 Банк 5 10 5 Банк 6 10 4 Банк 7 5 4
Врезультаті право на участь в аукціоні отримують тільки перші 5 претендентів, щонадали заявки на загальну суму 50 млн. дол., і їх заявки називаються такими, що«виграли» [30].
Кредитиовернайт надаються Банком Росії банкам, розташованим в регіонах, розрахунковасистема яких дозволяє здійснювати розрахунки з обліком надходжень поточногоопераційного дня шляхом проведення списання засобів з кореспондентськогорахунку банку по платіжних документах за відсутності або недостатності засобівна рахунку банку в розрахунковому підрозділі Банку Росії.
Кредитиовернайт надаються Банком Росії для завершення банком розрахунків в кінціопераційного дня шляхом зарахування на кореспондентський рахунок банку суми кредитуі проведення списання засобів з його кореспондентського рахунку по невиконанихплатіжних документах, що знаходяться у розрахунковому підрозділі Банку Росії.
Підставоюдля надання Банком Росії банку кредиту овернайт є:
а)наявність в кінці операційного дня невиконаних платіжних доручень банку і іншихплатіжних документів і (або) наявність непогашеного внутрішньоденного кредиту,наданого банку відповідно до генерального кредитного договору;
б)наявність у банку на момент надання кредиту державних цінних паперів, щовраховуються в розділі «Блоковано Банком Росії» свого рахунки депо,відкритого в Депозитарії, вартість яких достатня для отримання певної суми кредитуовернайт з урахуванням нарахованих відсотків по ньому.
Прицьому подання в Банк Росії заяви банку на отримання кредиту овернайт непотрібне. Днем видачі кредиту овернайт є день зарахування суми кредиту накореспондентський рахунок банку в розрахунковому підрозділі Банку Росії.Кредити овернайт надаються Банком Росії на термін, що обчислюється відпочаткупроведення кредитної операції до її завершення (до дати погашеннякредитуі сплати відсотків по ньому). Факт надання Банком Росії кредиту овернайт банку підтверджуєтьсядокументами, які передаються банку — позичальникові в установленому порядку [3].
У1998 році банк Росії здійснював кредитування банків на ринкових принципах. БанкРосії надавав кредити банкам в межах загального обсягу кредитів, що надавались,визначеного відповідно до прийнятих орієнтирів єдиної державноїгрошово-кредитної політики.
Залежновід встановлених критеріїв фінансового стану банків термінів і умов кредитуванняБанк Росії надавав різні види кредитів банкам. До середини червня 1998 рокуБанк Росії надавав банкам, що виконують йоговимоги, два види кредитів:
а)ломбардні кредити під заставу державних цінних паперів, що входять в Ломбарднийсписок строком до 30 календарних днів включно. З 1 червня 1998 року наданняломбардних кредитів здійснювалося строком до 20 днів по фіксованій ставці і до30 днів — на аукціонній основі;
б)одноденні розрахункові кредити (кредити «овернайт»), що не мали забезпечення.Ці кредити надавалися тільки банкам — первинним дилерам на ринку державнихцінних паперів в жорстко встановлених лімітах (до 50 млн. рублів).
З19 червня 1998 року Банк Росії припинив практику надання банкам незабезпечених одноденнихкредитів і вів в дію новий порядок рефінансування для крупних банківМосковського регіону і банків міста Санкт-Петербург, надавши їм можливість користуватисявнутрішньоденними кредитами і кредитами «овернайт» під заставу (блокування)державних цінних паперів. Новий порядок надання забезпечених кредитів Банку Росіїбанкам, що уклали Генеральний кредитний договір, спростив і прискорив процедурунадання кредитів і їх оформлення [3].
З8 липня 1998 року Банк Росії ухвалив рішення про скорочення терміну наданняломбардних кредитів, обмеживши його 7 днями, і про видачу цих кредитів тількина аукціонній основі. Ломбардні кредитні аукціони сталипроводитисящотижнево по понеділкам і четвергам по американськомуспособу.
Післяподій 17 серпня 1998 року Рада директорів Банку Росії оперативно приймаврішення про внесення змін до механізму кредитування банків, що діяв. В ціляхвпорядкування процедури проведення ломбардних аукціонів і недопущення завищеннябанками процентних ставок починаючи з 27 серпня 1998 року банки, що малиможливість отримання кредитів «овернайт» не допускалися до участі в ломбарднихкредитних аукціонах Банку Росії.
Увересні 1998 року Банк Росії ухвалив рішення про використання в якості забезпеченнядержавні цінні папери, що не потрапили під реструктуризацію відповідно до постановиУряду Російської Федерації від 25.08.98 №1007 «Про погашення державних короткостроковихбезкупонних облігацій і облігацій федеральної позики з постійним і змінним купоннимдоходом з терміном погашення до 31 грудня 1999 року і випущених в обіг до 17серпня 1998 року».
Вцілому за перші два квартали 1999 року Банк Росії надав ломбардні кредити 160банкам 44 регіонів на загальну суму 62,1 млрд. рублів. Внутрішньоденнимикредитами і кредитами «овернайт» користувалися 34 банки. Обсяг наданихкредитів склав 70 млрд. рублів.
Зметою погашення банками зобов'язань перед вкладниками у відповідності зрішенням Ради директорів Банку Росії у вересні-жовтні 1998 року Банк Росіїнадав 7 банкам, обсяг вкладів населення в яких складав понад 300 млн. рублів,кредити на загальну суму 9,3 млрд. рублів на строк до шести місяців.
Протягомвересня-листопада 1998 року Банк Росії для підтримки ліквідності, підвищенняфінансової стійкості і проведення заходів щодо фінансового оздоровлення приймаврішення про надання кредитів банкам 9 регіонів Росії, а також окремим соціальнозначущим банкам на суму близько 8,0 млрд. рублів строком до 1 року.
ЕкспертиБанку Росії вважають, що для зменшення ставки рефінансування необхідне зниженнятемпів інфляції. Це було б правильним за умови відсутності немонетарнихфакторів інфляції, а саме випереджаючий ріст цін і тарифів, що регулюютьсядержавою. За умови зниження зростання цін на послуги природних монополій на 3%в рік можливо стримати темп інфляції до 3-5% і ставку рефінансування до 6-8% вже в найближчі роки [29].
Основнимінструментом надання додаткової ліквідності банківській системі РосійськоїФедерації залишається рефінансування банків. Передбачається розповсюдити процедурунадання забезпечених кредитів Банку Росії (внутрішньоденних кредитів і кредитів«oвернайт») на банки ряду регіонів (Новосибірською, Ростовською, Свердловськоюі інших областей Росії) у міру технічної готовності регіональних розрахунковихпідрозділів Банку Росії.
ВИСНОВКИ
У процесі написання курсової роботи був проведений детальний аналізнаукових праць та монографій, були проаналізовані погляди різних вчених. Наоснові цього можна зробити висновок, що одним з ключових елементів взаємодіїцентральних і комерційних банків є організація відповідної системи рефінансуваннябанківських інститутів. Мета цієї системи полягає у ефективному регулюванніцентральним банком ліквідності комерційних банків, тобто наявних в їхрозпорядженні коштів та інших ліквідних активів, а також можливості швидкомобілізувати кошти з інших джерел у сумах, достатніх для своєчасного погашенняборгових і фінансових зобов'язань. Крім того, ліквідний резерв необхідний длязадоволення практично будь-яких непередбачених фінансових потреб: укладанняугод по кредитах або інвестуванню, компенсування сезонних і непередбачених коливаньпопиту на кредит, поповнення коштів при несподіваному вилученні векселів і т.д.Комерційні банки, що відчувають тимчасові фінансові труднощі, одержалиможливість звернутися до центрального банку за одержанням позичок. Дужеважливо, щоб заходи по стабілізації ліквідності та зміцненню фінансового станубанків здійснювалися з урахуванням завдань розвитку економіки в цілому.
Одноюз найважливіших проблем монетарної політики України залишається встановленняставки рефінансування, яка сприяє економічному розвитку країни. У цьомуконтексті цікавим є досвід іноземних країн, у першу чергу США, Франції, Німеччини.На сьогоднішній день ці країни мають досить лібералізовані грошово-кредитнісистеми і мають досвід у регулюванні процентних ставок. Їх розвиток проходивпо-різному, однак певні спільні співвідношення проявляються чітко. Вочевидь, їхслід враховувати і вітчизняним можновладцям при проведенні грошово-кредитноїполітики.
Довідполітики рефінансування Російської Федерації також є корисним. І це єочевидним, зважаючи на те що Україна та Росія знаходяться на однакових етапахрозвитку як системи грошово-кредитного регулювання, так і економіки в цілому, щозумовлює схожість видів і механізмів грошово-кредитної політики в цілому іполітики рефінансування зокрема.
Напочаткових етапах розвитку центральні банки намагаються впливати на банківськуліквідність, надаючи їм цільові кредити рефінансування, встановлюючи лімітикредитування для кожного банку, регулюючи процентні ставки на позики. Наслідуючому етапі цільові кредити рефінансування замінюються більш досконалоюринковою формою рефінансування – кредитними аукціонами. Таким чином напочатковому етапі центральний банк намагається впливати на ліквідність банківза допомогою довгострокових інструментів, у тому числі і через довгостроковерефінансування.
Перехіддо регулювання виключно короткострокової банківської ліквідності за допомогоюпроведення заставних операцій з цінними паперами є на сьогоднішній деньнайвищим рівнем розвитку системи рефінансування, однак він повинен бутипідкріплений реальними досягненнями в економіці, в іншому випадку механічнеперенесення систем рефінансування розвинених країн на слабкий економічнийфундамент може не тільки не покращити стан регулювання банківської ліквідності,а й значно ускладнить контроль за процесами, що відбуваються в економіці.
СПИСОК ПОСИЛАНЬ
1. Алексеєнко М.Д., Алексеєнко Л.М. Заставаяк спосіб забезпечення кредитів рефінансування // Формування ринкових відносинв Україні. – 2004. — №12. – С.33-37.
2. Банківська справа: Навчальний посібник/ Мін-во освіти і науки України; Тернопільська академія нар.господарства; Ред.Тиркало Р.І. – Тернопіль: Карт-бланш, 2001. – 314.
3. Богопольская Е.В. Совершенствованиесистемырефинансирования // Банковское дело (рус.) – 2007. -№4. – С.36-40.
4. Васюренко О.В. Современныеметоды управления банковскими ресурсами: Научное издание / Мин-во образованияУкраины; Харьковский гос. Эконом. У-т. – Х.: Гриф, 1997. – 392с.
5. Васюренко О.В. Центральный банк всистеме финансово-кредитных отношений. – Х.: ХарМос, 1996. — 80c.
6. Гальчинський А. Теорія грошей:Навч.-метод. Посібник.- 2-е вид. – К.: Основи, 1998. – 180с.
7. Гриценко О. Гроші та грошово-кредитнаполітика: Навч. Посібник. — К.: Основи, 1997. — 180 с.
8. Голуб А.Г., Семенюк Л.Г., Стовженко Т.С.Гроші. Кредит. Банки: Навчальний посібник.- Львів: Центр Європи, 1997.- 206с.
9. Гроші, банки та кредит: у схемах такоментаріях: Навчальний посібник: Навчальне видання. – Львів: Львівський банківськийколедж НБУ, 1999.- 156с.
10. Гроші та кредит: Навчально-методичнийпосібник / Мін-во освіти і науки України; КНЕУ.- 2-е вид., перероб. і доп.- К.:КНЕУ, 2002.- 124 с.
11. Гроші та кредит: Підручник / Під ред.М.І. Славука.- К.: Либідь. 1992.- 331 с.
12. Денисенко М.Г. Гроші та кредит убанківській справі: Навчальний посібник –К.: Алеута, 2004.- 478 с.
13. Деньги. Кредит. Банки: Ученбик / Подред. О.И. Лаврушкина. -М.: Финансы и статистика. 1998.- 448 с.
14. Козюк В.В. Сучасні центральні банки:середовище функціонування та монетарні рішення: Монографія – Тернопіль: Астон,2001.- 300 с.
15. Колесова И.В., Тик маковаЕ.А. Деньги и кредит: Учебное пособие / Министерство образования и наукиУкраины; Севастопольский государственный технический университет.- Севастополь:СевГТУ, 2000.- 196 с.
16. КузнецовЮ.С. О сущьности, функциях и некоторых тенденциях развития Центральных банков// Финансы и кредит (рус.).- 2004.- №15. – С.2-19.
17. Лакшина О.Л. Центральныйбанк и межбанковский кредитный рынок // Деньги и кредит.- 1997.- №4.- С.40-49.
18. ЛьвинБ.И. Об устройстве банковской и денежной системы // Вопросы экономики.- 1998.-№10.- С.18-34.
19. Матвієнко В.П. Держава і банки. -К.:Демократична Україна, 1996.- 160с.
20. Міщенко В.І., Кротюк В.А. Центральнібанки: організаційно-правові засади: Навчальне видання.- К.: Знання, 2004.- 372с.
21. МоисеевА.Б. Центральный банк в экономической системе государства // Банковскиеуслуги.- 1999. №4 – С.7-13.
22. ПашковскаяИ.В. Зарубежная практика рефинансирования коммерческих банков // Банковскиеслуги. -1999. №1. – С.3-10.
23. Про механізм рефінансування комерційнихбанків України: Положення затв. постановою правління Національного банкуУкраїни від 18.01.2003, №6 // Законодавчі і нормативні акти з банківськоїдіяльності.- 2002.- №2.- С.14-20.
24. Поляков В.П., МосковкинаЛ.А. Основы денежного обращения и кредита: Учебное пособие. — 2-е изд., доп.-М.: ИНФА, 1997.- 192 с.
25. Пуховкіна М.Ф. та ін. Центральний банк ігрошово-кредитна політика: Навчально-методичний посібник / Мін-во освіти інауки України; КНЕУ / Пуховкіна М.Ф., Остапішин Т.П., Біло шапка В.С. – 2-евид., перероб. і доп.- К.: КНЕУ, 2003. – 180 с.
26. Про порядок регулювання діяльностібанків в Україні: Зміни до Інструкцій затв. Постановою Правління Національногобанку України від 13.01.2003, №7 // Законодавчі і нормативні акти з банківськоїдіяльності.- 2003.- №2. – С.11-15.
27. Про порядок довгостроковогорефінансування (підтримання ліквідності) банків Національним банком України:Положення затв. постановою правління Національного банку України від 12.02.2003р. №51 // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності.- 2003. №3. –С.44-60.
28. Унковська Т.Г. Взаємозв'язок процентнихставок у контексті монетарної трансмісії та оптимізації політики рефінансування// Вісник НБУ. -2005. №4. — С.35-38
29. Фетисов Г.М. Ставкарефинансирования и система рыночных процентых ставок // Мировая экономика имеждународные отношения. -2005. №6. – С.66-75
30.http://www.refine.org.ua/pageid-899-1.html
31.http://www.grinchuk.ua/book/55/2115.html