Туреччина 3

ПЛАН:
Вступ2
Фізико- географічнийнарис 3
географічне положення 3
рельєф 3
корисні копалини 3
клімат 3
річкова система й озера 3
рослинність і тваринний світ 4
Історичний нарис 4
Адміністративний устрій 5
Населення 5
чисельність і щільність 5
національний склад 5
V. Економіка5
Сільське господарство5
а) землеробство6
б) тваринництво7
в) рибальство8
г) лісове господарство8
Промисловість і інфраструктура8
а) видобувна промисловість8
б) електроенергетика8
в) нафтопереробка і хімічна промисловість9
г) чорна і кольорова металургія9
д) машинобудівна промисловість10
Транспорт і зв'язок1
Залізничний транспорт 10
Повітряний транспорт 10
Зв’язок 11
Культура11
музеї й історичні пам'ятники 11
2) історичні пам'ятники 11
3) архітектура 12
4) живопис 12
5) скульптура 12
VIII.Міжнародні зв’язки 13
IX. Висновок17
Список використаної літератури 18 Вступ
“Саме приємне, що випробуєш у Туреччині-
це почуття розставання з нею”
Яхья Кемаль (Турецький поет)
Мене давно залучають країни Сходу, однієї з таких країн є Туреччина(Турецька республіка)
Якщо міряти її європейськими масштабами, то не вважаючи РФ, вона по населенню п'ята після ФРН, Англії, Італії і Франції, а по території — перша. Розходжень у її топографії, рослинності і кліматі більше, ніж у багатьох інших країнах порівнянного розміру. У Туреччині є пустелі і високі гори, ліси і степи, гірські луги і субтропічні узбережжя. Клімат настільки різноманітний, що будь-які народи світу, крім ескімосів і жителів вологих тропіків, знайшли б для себе в Туреччині придатні умови.
Туреччина — це історія, що завжди поруч з нами, що залишила тут свої незліченні автографи. Це незліченна кількість пам'ятників тисячоліть давнини середньовічні палаци і храми, мавзолеї і мечеті. Це й один з найбільших місто-порт Туреччини Стамбул. Тут пам'ятники старовини сусідять із сучасними хмарочосами, фабриками, заводами, університетами, театрами, музеями.
У Туреччині є багатство, що ніколи не виснажується, — тисячі кілометрів узбережжя, сонця і моря, тому Егейське узбережжя називають і “бірюзовим намистом Туреччини”. І знаючи все це починаєш розуміти, чому сюди рвалися завойовники протягом всієї історії. I. ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНИЙ НАРИС
ГЕОГРАФІЧНЕПОЛОЖЕННЯ
Туреччина розташована на східній півкулі, між 25о 40/ і 44о 48/ в.д.35о 51/ і 42о 06/ с.ш. Її площа (включаючи внутрішні водойми) 779452 кв.км. Основна частина території Туреччини — 97 % — розташована в Азії і тільки 3 % — у Європі. Географічна особливість Туреччини — розташування на перехресті важливих шляхів, зі стародавності з'єднуючих Європу з Азією, чорноморські країни і народи зі середземноморскими. Нині через територію Туреччини пролягають шосейні і залізничні магістралі, що зв'язують Європу з багатьма країнами Азії. Максимальна довжина турецької території з заходу на схід 1600 км, з півночі на південь 600 км. Туреччина з трьох сторін, омивається морями: на півночі-Чорним морем, на заході — Егейським, на півдні Середземним. Європейська й азіатська частини Туреччини відділені одна від одної водяною системою, що утворить морський прохід з Чорного моря в Егейське і включаючи Мармурове море, протоки Босфор і Дарданелли. У Південній частині Босфору і Золотого Рогу Мармурового моря, розташований одне з найкрасивіших міст світу і найбільше місто Туреччини — Стамбул. РЕЛЬЄФ
Туреччина — гірська країна. Середня висота її території над рівнем моря складає 1132 м. Майже вся територія Азіатської Туреччини зайнята Малоазіатським нагір'ям, до складу якого входять високі, розчленовані питомими й увінчані могутніми вершинами гірські хребти, обширні сухі нагір'я і плоскогір'я. Низинних рівнин у країні мало, вони розташовані на окремих ділянках морських узбереж, як правило, в устях рік.
КОРИСНІ КОПАЛИНИ--PAGE_BREAK--
На території Туреччини нараховується більш 100 видів корисних копалин. Країна має у своєму розпорядженні численні види рудної, гірничо-хімічної, паливно-енергетичної сировини. У першу чергу варто назвати — хромові, вольфрамові, мідні руди, борати, мармур, вугілля й ін. На долю Туреччини припадає 25 % загальносвітового запасу ртуті. Туреччина має величезні паливно-енергетичні ресурси — нафта, уран, буре вугілля, кам'яне вугілля. На території Туреччини залягають такі породи як: азбест, мармур, борати, сірка.
КЛІМАТ
Територія Туреччини знаходиться в межах середземноморського субтропічного кліматичного пояса. Однак гірський, сильно розчленований рельєф, дуже важкі умови циркуляції повітря, наявність кліматичної поясності — усе це визначило велику розмаїтість кліматичних районів. На внутрішніх нагір'ях клімат континентальний. Опади переважають у степу до 500 мм у рік.
РІЧКОВА СИСТЕМА Й ОЗЕРА
Територія Туреччини, за винятком Канійскої рівнини, покрита густою річковою мережею. Але всі ріки мають гірський характер, буяють водоспадами, порогами і тому несудохідні. Велика швидкість плину робить їхній майже незамерзаючими, навіть у високогірних районах. Основні ріки: Єфрат (2800 км), Тигр (1900 км), Кизил-Ірмак (1355 км), Сакарья (824 км).
Близько 9,2 тис. кв. км. Площі Туреччини займають озера: кратерні, карстові, лагунові, тектонічні, ставково-вулканічні. Самі великі Ван (3713 км кв.) — солоне, беззтічне, Туз (1500 кв.км.) — солоне.
РОСЛИННІСТЬ І ТВАРИННИЙ СВІТ
Флора Туреччини, що включає близько 6700 видів рослин, багата і різноманітна. Можна виділити дві великі рослинні зони — приморську і внутрішню. Берегова частина приморської зони — це в основному культурна смуга, тобто ріллі, сади, городи. За нею йде область лісів і чагарників.
Фауна Туреччини характеризується достатком пустельних-степових і гірських видів. У гірських лісах зустрічається шляхетний олень, лань, козуля, кабан, леопард, ведмідь, барсук. Для безлісних гір характерні безоаровий козел і муфлон. На плоскогір'ях живуть степова рись і шакали. Такі широко розповсюджені види тварин, як вовк, лисиця, заєць, у Малій Азії мають місцеві підвиди. Багато степових гризунів і плазуючих.
Пташиний світ дуже різноманітний. З великих хижих птахів водяться орли, грифи, сараш, шуліки, яструби. Зустрічаються білі алети. Дрозди, дятли, зозулі, жайворонки, синиці, ластівки. Журавлі, чаплі, гусаки, качки, чібіси, чайки.
Іхтіофауна представлена усілякими видами риб, що живуть у морських басейнах Туреччини. В основному це кефалеві, скумбрієві, сельдеві, осетрові й ін.
ІІ. ІСТОРИЧНИЙ НАРИС
Турецьке панування виникло в Малій Азії наприкінці 13- поч. 14 ст. У результаті завойовницьких воєн склалася велика Османська імперія (14-16 ст.), що вступила в першу світову війна на стороні німецького блоку і потерпіла поразку згідно Мудросскому перемир'ю. 30 вересня вона припинила своє існування.
До кінця 19-20 ст. Туреччина була перетворена в напівколонію європейських держав. Буржуазна миадотурецкая революція 1908 р. привела до скинення деспотичного режиму султана і встановленню конституційної монархії. Після 1-ої світової війни держави Антанти приступили до розділу територій Туреччини.
У 1919 р. в Анталье Мустафь Кемаль, лідер національного визвольного руху, енергійно прийнявся за організацію боротьби проти окупантів, за державотворення, 23 квітня 1920 р. в Анкарі зібрався новий парламент — Великі національні збори Туреччини (ВНЗТ). Воно проголосило себе єдиною законною владою в Туреччині.
Принизливий характер Північного договору активізував національно визвольний рух. Спиралися на дружбу і військову міць СРСР. Туреччина завдала вирішального удару по військам Антанти. У результаті Туреччина стала незалежною суверенною державою.
Після закінчення війни за незалежність почалася боротьба за зміцнення державного ладу. Була створена народна партія кемалістів на чолі з Кемалем, що здобула перемогу на виборах у ВНЗТ. Продовжуючи буржуазні заходи в країні, 29 жовтня 1923 р. Туреччина стала республікою, а першим президентом був обраний Мустаф Кемаль Ататюрк (1923-1938). Створена ним буржуазно-націоналістична народно республіканська партія протрималася у влади до
1950 р.
В 2-ий світовій війні оголосила нейтралітет, але допомагала фашистській Німеччини. 1952 р. вступила в НАТО, а 1955 — у СЕНТО.
Однобічна політика привела до росту невдоволення соціальних шарів суспільства. У 1960 р. відбувся державний переворот, який привів до прийняття нової конституції й активізації політичної діяльності.
АДМІНІСТРАТИВНИЙ УСТРІЙ
В адміністративно-територіальному відношенні поділяється на 67 илов. Столиця-Анкара. Голова держави-президент. Вищий законодавчий орган — Великі національні збори (сенат і національні палати). Грошова одиниця — турецька ліра.
IV.НАСЕЛЕННЯ
У момент утворення Турецької республіки чисельність її населення була визначена в 12532 тис. чол. Усього в країні проведено 12 переписів. З 1927 р. населення Туреччини зросло в 4,4 рази, причому тільки з 1950 по 1985 — у 2,5 рази. Різко зросла і щільність населення: з 1,8 до 7,7 чоловік на 1 кв. км. Швидкий ріст населення залишається важливою проблемою країни.
Розподіл жителів по території Туреччини відбувається вкрай нерівномірно. Найбільше густо заселені узбережжя Мармурового і Чорного морів, потім- райони, що прилягають до Егейського моря. Саме густонаселене місто — Стамбул і самий малонаселений — Ханяри.
Основне населення країни — турки (біля 90 %). У відповідності із статтею 66 конституції 1982 р., турками вважаються всі “хто зв'язаний узами громадянства з турецькою державою”. Діти, що народилися від чи турка матері-туркені, рахуються турками. У країні ще проживають понад 25 національні меншості: курди, араби, греки, черкеси, вірмени, євреї, грузини, лази і т.д.
По віросповіданню турки-мусульмани суннитского напрямку. Державна мова — турецька. ЕКОНОМІКА
Туреччина — аграрно-промислова країна. Значна залежність від іноземних монополій.
1) СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО
Сільське господарство Туреччини, незважаючи на дуже помітне позитивне зрушення в індустріальному секторі, продовжує займати серед галузей економіки по ряду параметрів чільне положення: у землеробстві, тваринництві й інших, прилеглих до них сферах економічної діяльності (лісне господарство, рибальство) зайнято понад половину всього самобутнього населення і створюється п'ята частина валового національного продукту. Частка сільськогосподарських товарів в експорті країни за останні роки помітно знизилася, але проте не опускається нижче 20-25 %. У землеробстві створюються майже дві третини всього доходу даної галузі. На другому місці знаходиться тваринництво (33,4 %), а роль лісового господарства (1,9 %) і рибальства (1,7 %) незначна.
А) Землеробство
Для Туреччини характерно в основному велике поміщицьке землеволодіння. Обробляється біля 1/3 всієї території (2-ге місце в Європі і 4-те в Азії).
Землеробство Туреччини включає вирощування зернових, бобових, овоч-баштанних і технічних культур, а також плодівництво.
Ведучу роль грають зернові культури (близько 82 % посівних площ), переважно пшениця і ячмінь. Відносно менше значення мають кукурудза, жито, овес, просо, рис.
Пшеницю, що займає понад 65 % посівів зернових, вирощують повсюдно. У Туреччині переважає яриця; лише у високогірних районах із суворою зимою культивуються озимі сорти. Впроваджуються високоврожайні мексиканські сорти і російський сорт пшениці “безоста — 1”. Частина врожаю цієї культури йде на експорт.
Ячмінь — продовольча і фуражна культура. Частина його йде на пивоварство. Основні райони виробництва — Центральна і Південно-Східна Анатомія.
Кукурудза — третя за значенням продовольча і фуражна культура. Виробляється переважно на Чорному узбережжі, де кукурудза основний продукт харчування сільських жителів. На другому місці знаходиться Мармуровий район.
Рис, що має обмежене значення в турецькому землеробстві, культивується в місцях з жарким кліматом при штучному зрошенні. Основні райони вирощування — Мраморноморський, Середземноморський, Чорноморський.
Інші зернові культури — жито, овес, просо, полба — вирощуються в невеликих кількостях, причому щорічні збори їх неухильно скорочуються.
Бобові культури займають дуже скромне місце в посівних площах (близько
8 %), але їхнє економічне значення набагато вагоме.
Бобові включають харчові (сочевиця, горох, квасоля, зелений горошок і боби) і кормові (вика, коров'ячий горох, люцерна, люцин і єскарцет).
Огородні і баштанні культури особливо широко поширені поблизу великих міст. Найбільшим попитом користаються бульбові (картопля, цибуля, часник) і баштанні культури (дині, кавуни), а також такі популярні види овочів як огірки, помідори, капуста, баклажани і перець.
Технічні культури вирощуються на відносно невеликих площах (менше 12 % усіх посівів), але їхня роль дуже велика, тому що вони забезпечують національну промисловість сировиною і виділяють частину на експорт. У виробництві технічних культур спостерігається більш широке застосування механізації і найманої праці, сучасних методів агрокультури, штучного зрошення, авансування хліборобів і т.п.
Цукровий буряк — нова для Туреччини. Сіяти її почали з 1926 р. коли ввійшов у лад перший цукровий завод. Посіви цукрового буряка тяжіють до районів нині діючих цукрових заводів.
З волокнистих культур головне місце займають по всіх параметрах бавовник, що вирощується віддавна, але широке поширення одержав на початку 20 століття. Культивування бавовнику давно вже здійснюється в двох районах — Середземноморським і Егейському.
Льон, як переважно олійна культура, культивується головним чином у західній частині Чорноморського узбережжя.
У маслоробстві крім насіння волокнистих культур використовуються соняшник, кунжут, земляний горіх, соя, а також маслина.
Соняшник — також нова культура для Туреччини, частина його використовується в місцевому маслоробному виробництві, а інша — експортується. Соняшник культивується виключно в Мраморноморському районі.
Кунжут — олійна культура, здавна вирощується в Егейському, Середземноморському і Мраморноморському районах. Кунжутна олія йде в їжу, на виробництво кондитерських і парфумерних виробів. Частина насіня і олії вивозять.
Туреччина поряд з Болгарією і Грецією — основний виробник східних тютюнів. Основні тютюнововирощувальні райони — Егейський, Чорноморський, Мраморноморський і Південно-Східний.
Чай — також нова культура для Туреччини. Чаївництво тяжіє до районів Ризи-Хона, по грунтово-кліматичних умовах (достаток тепла і вологи). Чайна продукція залишається на внутрішніх ринках і іде на експорт.
Плодівництво в Туреччині розвинуто високо, чому сприяє розмаїтість кліматичних умов. Загальна площа, зайнята виноградниками, посадками маслин, фруктовими садами, складає 3,7 % всієї території. Плодові й горіхоплідні культури давно уже включені у внутрішній товарообіг. Разом з тим плодівництво — важлива експортна галузь. Плодівництво розвинуте насамперед в Егейському районі, на узбережжі Мармурового і Середземного морів. Найбільше економічне значення (особливо в точці зору експорту) має виноград, інжир, маслини, цитрусові, а також фундук.
Туреччина по площі виноградників і збору продукції займає одне з перших місць у світі.
Лоцина — лісовий горіх, плоди якої служать єкстропродуктом для кондитерської промисловості Західної Європи, широко культивується в Туреччині. Туреччина — найбільший у світі виробник і експортер фундука (до половини світового збору). У різних районах Анатомії зустрічаються культурні і дикі зарості волоського горіха.
Цитрусові вирощуються в двох районах: Середземноморському (90 %) і Егейському. У культивуванні цитрусових за останню чверть століття відзначений прогрес: площі посадок збільшені в 3-5 разів і збір збільшився в 10-15 разів. Стало збиратися величезна кількість апельсинів (300 тис. т), лимонів (200 тис. т), мандаринів (25 тис. т), грейпфруктів.
Крім названих плодових і ягідних культур по всій країні, крім високогірних районів зустрічаються: яблуня, груша, айва, слива, черешня, абрикос, персик, вишня.
У цілому на душу населення приходиться в рік близько 270 кг овочів, 180 кг фруктів і більш 100 кг горіхів і фісташок.
Б) ТВАРИННИЦТВО
Тваринництво — друга по важливості галузь аграрного сектора. На відміну від землеробства, тваринництво (крім птахівництва) розвивалося майже винятково на екстенсивній основі, за рахунок росту поголів'їв худоби.
Скотарство серед домашніх тварин першість по чисельності й економічному значенні належить вівцям: вони складають більш половини поголів'я череди і вівчарство забезпечує 45 % усього доходу, який надходить від скотарства. Коза, звичайна й ангорська, займає в Туреччині друге, після овець, місце серед рогатої худоби.    продолжение
--PAGE_BREAK--
Велика рогата худоба, що нараховує 13 млн. голів, включає корів і бики, буйволів і молочних корів. Інше тяглова і транспортна худоба, а також молодняк. Робітник і транспортна худоба в Туреччині складають: осли, мули, і особливо незамінні в умовах гористої місцевості верблюди.
Птахівництво в останнє десятиліття в зв'язку з підвищенням ринкового попиту на біле (пташине) м'ясо і яйця одержало значний розвиток. За допомогою ізраїльського капіталу створені птахівницькі комплекси по виробництву на промисловій основі 100 млн. бройлерів і близько 1 млрд. яєць у рік. Підвищилася і роль домашнього птахівництва, особливо в районах Чорного, Мармурового й Егейського морів (кури й індики).
В) РИБНЕ ГОСПОДАРСТВО
Великі потенційні можливості для прогресу рибальства, оскільки країна з трьох сторін оточується морями. Цьому сприяє і наявність внутрішніх водойм: озер і водоймищ. Однак через відсталість техніки лову, ця галузь ще не досягла бажаного результату. Приблизно 90% улову дають Чорне і Мармурового моря. Основні породи риб: хамса, ставрида, сардина, кефаль, скумбрія, тунець. Основні породи прісноводної іхтіофауни: сазан, форель, кефаль і т.д.
У цілому на душу населення в рік приходиться 11 кг риби.
Г) ЛІСОВЕ ГОСПОДАРСТВО
Ліси і чагарники займають 25,9 % усієї території країни, і по площі лісів Туреччина знаходиться в Європі на 4-ом місці (після Росії, Швеції, Фінляндії). У результаті прийнятого в 1937 р. “Закону про націоналізацію лісів” практично всі ліси 199,9 %) знаходяться нині в руках держави. Забезпеченість різних територій лісами вкрай-нерівномірна. Майже половина площі лісів приходиться на смугу шириною в 150 км уздовж Чорноморського узбережжя (райони рясних опадів); інша частина лісу приходиться, на гори Тавра й узбережжя Егейського моря.
Відносно висока питома вага площі, зайнятої в Туреччині лісами, аж ніяк не показник розвитого лісового господарства і сприятливих можливостей для його прогресу. По-перше, частина лісових масивів — це чагарники і низькорослі ліси придатні для заготівлі дров, а не для ділової деревини.
По-друге ліси не відрізняються високою якістю порід. В основному це сосни і ялини (78%), листяні(14%) і змішані ліси (8%). Якісний у всіх відносинах ліс займає 30,6% усієї площі лісів.
На заході країни виростає валовий дуб, жолуді якого містять дубильну речовину (танин), уживане в шкіряній і фарбувальній справі. Лісу поставляють і інші продукти: деревину, деревну смолу, солодковий корінь, росний лодан і ін.
2) ПРОМИСЛОВІСТЬ І ІНФРАКСТРУКТУРА
У Туреччині розвивається текстильна промисловість, харчосмакова, металургійна, хімічна промисловість, а також видобувна, нафтопереробна і машинобудівна промисловості.
Видобувна промисловість забезпечує 7,2 % вартості промислової продукції і будівництва. У галузі близько 72 % виробництва забезпечується державними підприємствами (без обліку нафтових).
Кам'яне вугілля; магніт і нафта — іде на внутрішні нестатки. Видобуток кам'яного вугілля ведеться на Чорноморському узбережжі. Буре вугілля добувається в шахтах в Афишине — Эльбистане, у Сейтомире, Тунчбилеке (чи Кьютахья). На 80 % видобуток здійснюють державні підприємства.
Видобуток нафти в порівнянні з розмірами її внутрішнього споживання недостатній. Державні підприємства в сполученні з іноземним капіталом здійснюють розшукові роботи, а також іноземні компанії, приватні і змішані компанії. Найбільш важливий район знаходиться в Єго-Східній Анатолії. Поклади знаходяться у віддалених районах, тому витрати на видобуток і транспорт зростають.
З 1985 р. почався пробний видобуток природного газу.
Залізна руда добувається в селі Сивас і Малатья. Туреччина займає видне місце по видобутку і запасам хромової руди (йде на експорт).
На території також знаходяться поклади і добувається мідна руда, марганцева руда, ртуть, сірка, вольфрамова руда, уранова руда, борити, фосфорити, золото і срібло (невелика кількість).
Нафтопереробна і хімічна промисловість. Переробку нафти здійснюють державні заводи в Батме, Измит, Алиага в Мерсине.
Видобуток природного газу в країні почався в 90-і роки. Потреби в газі також задовольняються за рахунок продукції газових заводів в Анкарі, Стамбулі, Ізмаїлі і зниження побіжних газів на переробних заводах.
Виробництво мінеральних добрив, в основному фосфатних і азотних знаходяться в районі Изміра і Стамбула.
Гумова промисловість представлена чотирма сучасними заводами з виробництва автомобільних шин. На приватних підприємствах роблять покришки і камери мотоциклів і велосипедів. Інша галузь — це гумове взуття, а також гумовотехнічні вироби.
Чорна і кольорова металургія. Виробництво чорних металів зосереджено в трьох великих державних підприємствах чорної металургії — Карабюкском, Єрегийском і Іскендерунском комбінатах. На останньому ж відбувається і виплавка стали. Має місце виплавка міді. Існують підприємства алюмінієвої промисловості.
У цілому виробництво кольорових металів не задовольняє зростаючий попит.
Машинобудівна й електротехнічна промисловість одержала розвиток насамперед за рахунок створення складальних підприємств. У цій галузі особливо активно представлена участь приватного капіталу. Галузі машинобудування: зборка і виробництво транспортних засобів, будівництво залізних транспортних засобів, залізниці, вагони, холодильники, дизель-мотори. Маються ремонтні заводи суднобудування розвите в Стамбулі і Ізмірі. На верфях будуються судна для міських і непротяжних каботажних ліній, автомобільні пороми. Значна частина устаткування і запчастин імпортується. Середньо — і крупно монтажні суду Туреччина закуповує за кордоном.
Верстатобудування як галузь обробної промисловості зовсім недавно створена в країні. Зборка деяких моделей токарних, фрезерних, свердлильних верстатів здійснюється по ліцензіях західних фірм. Казанові і холодильні установки, промислові газові печі виготовляються на невеликих добре обладнаних підприємствах приватних фірм. Приватний сектор у співробітництві з іноземним капіталом роблять побутову техніку — газові печі, плити, швейні машини, велосипеди, калорифери.
Розвивається електротехнічна промисловість. Промислове виробництво электроізометрів, побутових електроприладів відбувається по ліцензіях західних фірм.
Помітними темпами розвивається радіо і електронна промисловість — виробництво телефонної, радіо — і телетехніки, електронної апаратури, зборка ЕОМ.
Електроенергетика. Будівництво, експлуатація енергетичних об'єктів і розподіл електроенергії в Туреччині фактично зосереджено в руках держави. Якщо в 60-70- р. р. основним розвитком електроенергетики була теплова енергетика на базі рідкого палива (нафта), а тепер покладений принцип переважної орієнтації на власне джерело енергії: лігніт, гідроресурси, природний газ, геотермальна сонячна енергія й енергія вітру.
Діє Комісія з атомній енергії для проведення досліджень в області використання атомної енергії. Розробляються проекти по будівництву АЕС.
У країні діють 50 ГЕС і 30 ТЕС. Виробництво електроенергії в 90-х роках склало 54,3 млрд. кВ г. Споживання ж на душу населення 926 кВт г. Існує дефіцит електроенергії.
Туреччина є експортером продукції сільського господарства і видобувної промисловості.
Зовнішні партнери: ФРН, США, Великобританія, Франція.
У цілому Туреччина — це розвивається країна.
ТРАНСПОРТ І ЗВ'ЯЗОК
Туреччина має досить розвиту транспортну систему. У цій галузі зайнято 3% населення країни.
Домінуюче положення в системі перевезень займає автомобільний транспорт. У 1993 р. на його частку приходилося 93,2 % внутрішніх перевезень і 70,7 % внутрішнього вантажообігу. Число автотранспортних засобів швидко росту. Довжина шосейних і групових доріг державного і районного значення склала 109,4 тис. км (державні значення 58,7 тис. км).
Велике значення для розвитку автомобільного транспорту Туреччини має введення в експлуатацію іншого підвісного моста через Босфор. Він дозволивши збільшити потік транзитних вантажів через Туреччину, що є джерелом надходження валюти.
Залізничний транспорт
Загальна довжина залізниць 10 390 км. Через пережитий у 80-х р.р. кризи залізниця одержує повільний розвиток.
Повітряний транспорт
До 1987 р. у Туреччині існувала одна авіакомпанія — державна, котра здійснювала перевезення пасажирів, як на внутрішніх, так і на закордонних авіалініях. (Тюрк Хава йоллари — ТХЙ). Пізніше з'явилося кілька приватних авіаліній, що здійснювала перевезення авіапасажирів на місцевих лініях на невелике відстані літаками малої авіації.
Усе більше значення набуває трубопровідний транспорт. Нафтопровід(Туреччина — Іран) Газопровід (Туреччина — Росія) 9,5 % усього вантажообігу. Зв'язок
У Туреччині внутрішній і міжнародний поштовий зв'язок перебуває у віданні Експлуатаційної Генеральної дирекції, що є державною економічною організацією. У 1993 р. вона мало 41,7 тис. відділень по всій країні.
У 80- роках проводилася широка програма модернізації поштових і телеграфних служб, оснащення їхнім сучасним устаткуванням, що дозволяє механізувати й автоматизувати багато поштових операцій.
Швидко розвивається телефонний зв'язок. Нараховується 11,9 млн. абонентів.
Успішно в Туреччині розвивається телексний зв'язок і комп'ютерна комунікація і їхні потреби цілком задовільняють.
Також на території Туреччини розвинутий морський і небагато річковий транспорт. Основні морські порти: Стамбул, Ізмір, Зонгулдак. КУЛЬТУРА
Музеї й історичні пам'ятники
На початку 90-х років у 53 містах Туреччини функціонував 131 музей. У музейних колекціях міститися 2,2 млн. одиниць збереження: археологічні знахідки, предмети матеріальної культури, монети, іконописні таблички, зразки мистецтва каліграфів, архівні документи, рукописи. Щорічно колекції музеїв поповнюються в середньому на 50 тис. експонатів.
Крім того, під охороною держави знаходиться 13,6 тис. нерухомих об'єктів культури: військові спорудження, ритуальні й адміністративні будинки, архітектурні ансамблі, пам'ятники природи й ін.
Щорічно музей відвідують близько 10 млн. чоловік (музей в Амасье, археологічний музей у Євкішехіре, у Стамбулі, музей апатолійскої цивілізації в Анкарі, морський музей у Стамбулі і т.д.)
Історичні пам'ятники
Земля Малої Азії за весь період існування цивілізації дала людству цілий ряд культур світового і місцевого значення.
Пам'ятники культур, що раніше існували, можна нині побачити в музеях і численних містах-музеях на території сучасної Туреччини.
Аланджахеюк — заміська резиденція хетських царів, знаменита “воротами сфінкса”.
Ефес — давньогрецьке містечко. Відомий як культурний центр поклоніння богині Аплодородія Артеміді, де був побудований храм Артеміди (одне із семи чудес світла).
У 7 км від руїн Ефеса на схилі розташований Будинок Діви Марії — каплиця, де по легенді провела останні роки мати Ісуса.
Бодрум — давньогрецьке місто, відомий надгробним пам'ятником Мавзола (одне із семи чудес світла). Загальна висота пам'ятників 40 м.
Ізмір — давньогрецьке місто, по легенді його основами войовничі племена Амазонок. Передбачувана батьківщина автора “Іліади” і “Одіссеї” Гомера.
Стамбул — найбільше місто Туреччини (заснований 660 р. до н.е. ) Сучасне місто розташоване на двох берегах Босфору.
Архітектура, образотворче мистецтво
На території Туреччини зберігаються численні пам'ятники первісного мистецтва і мистецтва стародавньосхідних деспотій.
У стародавності зводилися шатрові будівлі на зразок кочових юрт, прикрашених куполами. Будівельним матеріалом служили висушені на сонце цеглини, камінь.
З привнесенням ісламу з'явилися культові спорудження, а також надгробна архітектура.
Найвищий розквіт турецької архітектури приходиться на османський період. Розрізняють чотири етапи розвитку: ранній (1300-1453), класичний (1453-1720), третій етап характеризується впливом Заходу (1720-1890), неокласицизм (1890-1930). Після 1950 р. чільним стилем стає модернізм (містобудування).
У 70-80-х м.м. просліджуються спроби реконструкції будинків, синтезуються стародавні архітектурні форми із сучасними технічними можливостями.    продолжение
--PAGE_BREAK--
Живопис
До прийняття ісламу живопис у середовищі тюрских племен була представлена у виді тканого одягу, килимів, виробів зі шкіри, дерева і т.д.
Після прийняття ісламу живопис в основному розвивалися в жанрі крижской мініатюри, реалістичні, відрізняються глибокими, яскравими і чистими тонами.
З боку західної культури вплив був зроблений в епоху султана Махмеда II Фатих (15 століття). Пізніше в 18-19 століттях живопис став викладатися у військових і технічних школах. Наприкінці XIX століття вперше зафіксоване використання законів перспективи, світлотіні й об'ємного зображення. Основним жанром ставати пейзаж.
Стали організовуватися загальнодоступні виставки. У 1883 р. — відкрилася перша школа “образотворчих мистецтв” (університет Мимара Синана в Стамбулі). У 1937 р. — перший Державний музей живопису.
Скульптура
Скульптура дореспубліканського періоду була представлена схематичними чи зображеннями стилізованими барельєфами.
Прогрес замічений у 30-і роки з моменту створення пам'ятника Мустафеві Кемалю Ататюрху (Стамбул) і монументів на честь перемоги в національно-визвольній війні. (Анкара, Стамбул і ін.)
У 80- ті роки ведучими скульпторами були Алі Теоман, Герменер, Семахат Асінер і т.д. Велика частина з них працює у силі абстракцій.
Міжнародні зв’язки
Туреччинаєпотужним субрегіональним лідером із власною системою інтересів. За умов останніх структурних змін у посткомуністич ному світі Туреччина у своїй зовнішній політиці опрацьовує новий геополітичний ракурс. Анкара не є вже повернутою обличчям до комуністичної загрози з Півночі та з Балкан, а у зв'язку із арабо-ізраїльським мирним процесом вона виступає як регіональний гравець і шукає впливову політику на більш віддаленій периферії. Після Другої світової війни зовнішньополітичний курс Туреччини був зорієнтований подвійно: політика розвитку індустрії та приєднання до ЄС, а з другого боку — у зв'язку зі східною та ісламською орієнтацією Туреччина шукає свою ідентифікацію з Середнім Сходом та Центральною Азією. За часів «холодної війни» радянська домінація в Центральній Азії та на Кавказі заважала турецьким зусиллям у цьому напрямку, тоді як турецька асоціація з Ізраїлем та альянс із Вашингтоном затьмарювали прямі відносини із Середнім Сходом. Туреччина виконувала функцію південного флангу НАТО і слугувала опорою безпеки США. Наслідок — політична ізоляція від Середнього Сходу, протистояння з Північчю. 1
Особливе положення Туреччини стосовно Європи, з одного боку, стосовно ісламського Півдня — з другого, створює особливу геополітичну конфігурацію її національних інтересів. Європі важко сприйняти Туреччину як її невід'ємну частину, вона сприймається як щось чужорідне. Участь Туреччини в Північно-Атлантичному Альянсі є скоріше наслідком «холодної війни» та геостратегічних уподобань США, ніж усвідомлення спільних європейських інтересів. Тривалий конфлікт з більш "європейською" Грецією, Кіпрська проблема, особлива позиція в Боснійській кризі, у ставленні до курдів — все це не сприяє скорішому включенню Туреччини в інші європейські структури.
Турецькі амбіції в Балканському регіоні грунтуються на переконанні, що розпад СРСР і СФРЮ дав Туреччині унікальний шанс повернути в нових формах свій політичний, економічний, культурний і воєнний вплив у межах колишньої Османської імперії. Саме мусульманське населення повинно стати одним з основних інструментів цього впливу.
Особливу сміливість Туреччині надає могутня підтримка з боку Сполучених Штатів. Для турецьких аналітиків характерним є уявлення, що всі так звані кола євразійської безпеки, які включають в себе ЦЄ, Балкани, регіон Чорного моря, Кавказ, Східне Середземномор'я, Близький Схід і Центральну Азію, накладаються і перетинаються саме в тому місці, де розташована Туреччина, що з урахуванням нових умов значно підвищує її значення як члена НАТО й імовірність переростан ня її в регіонального лідера. При цьому явне прагнення до панування в регіоні прикривається гуманітарною риторикою: Туреччина нібито надає допомогу «новим країнам» у пошуку ними «справжньої ідентичності, вільної від зовнішніх чинників і тиску».
1 Див.: Sariolghalam M. The Future of the Middle East: The Impact of the Northern Tier // Security Dialogue. — 1996. — 27, N 3. — P. 303-317.
Нині Туреччина збільшує флот і, зокрема, пояснюється це серйозними проблемами в Середземному (Кіпр) і Егейському морях. Пріоритети політики Туреччини зрозумілі: збереження стійкої і значної переваги, в тому числі й воєнно-морської, над основним супротивником — Грецією. Зумовлюється це необхідністю захисту своїх інтересів в Егейському морі, де греки, всупереч міжнародним домовленостям, проводять ремілітаризацію прилеглих до турецького узбережжя островів, а також недопущення силової ревізії кіпрських реалій, що склалися після окупації турецькими військами північної частини острова.
Туреччина з метою захисту своїх інтересів планує в наступному столітті стати країною, що володіє авіаносцями. Державна міць, географія й історичні чинники змушують Туреччину стати регіональною державою. Її ВМС вийдуть за межі берегової лінії. Турецькі війська брали участь у миротворчій діяльності ООН у Сомалі, Албанії, Боснії і Герцеговині. Це показує, що інтереси Туреччини не обмежуються лише прилеглими державами.
Туреччина має досить обгрунтовану альтернативу європейському вектору у вигляді своїх південних, ісламських і центральноазійських зацікавлень. Тургут Озал, архітектор нової Туреччини, почав використовувати тюркський символізм для проникнення турецького економічного та політичного впливу в Центрально-Азійський та Кавказький регіони. Починаючи з 1991 р., Т. Озал, а пізніше Сулейман Демірель зробили низку візитів до нових держав та підписали численні угоди з політичного співробітництва, військової допомоги, культурних та економічних змін. Туреччина входить в Чорноморський консорціум, Союз Тюркських держав, Організацію Економічного співробітництва — інституціоналізовані форми, що підвищують її регіональ ний статус.
Зрозуміло, що це викликає певне занепокоєння з боку Російської Федерації, яка переглядає власне сприйняття Туреччини в ширшому контексті і починає обмежувати пантюркістське просування Анкари. Насамперед це спостерігалося на з'їзді тюрків, а потім при формуванні Конвенції курдських організацій СНД у Москві. Московська інтервенція в Чечні погіршила взаємосприйняття двох країн. Хоча Туреччина має значні ресурси та просуває свою геополітичну роль в республіках колишнього СРСР, вона не може виступати тут одноосібно і стикається з конкуренцією інших держав, зокрема Ірану.
Туреччина намагається конкурувати з РФ, а у певному відношенні і з Іраном, за вплив на пострадянські тюркомовні країни Центральної Азії. Її козирі в цій грі полягають у: етнічній спорідненості з тюркомовними народами регіону — туркменами, узбеками, казахами, киргизами, кара-калпаками, уйгурами; конфесійній ідентичності (турки, як і всі корінні народи пострадянської Центральної Азії (ЦА) — сунніти найпоміркованішого ханіфітського толку, на відміну від іранців-шиїтів); своєму характері як економічно розвинутої та сильної у військово -політичному відношенні тюрксько-мусульманської країни, яка відтак має слугувати зразком і для тюрксько-мусульманських країн, які обрали (на відміну від Ірану) світський шлях розвитку; орієнтації на розвинені західні країни, насамперед США (для яких Туреччина, якщо не казати про Ізраїль, є найважливішим стратегічним партнером у Західній Азії), а відтак у відношенні можливого лобіювання Туреччиною інтересів відповідного кола країн перед Заходом.
Між тим посилення ісламістських настроїв у Туреччині, її спроби зближення з іншими ісламськими країнами здатні у найближчі роки призвести до деякої зміни її традиційно прозахідного курсу. До того ж РФ всіляко протидіє посиленню турецького впливу в Центральній Азії, так само як і на Кавказі та на Балканах.
Туреччина підвищує власну роль у регіоні на хвилі пантюркізму. Це деякою мірою послаблює ісламське відновлення країн регіону, що значно секуляризовані. Для Туреччини нестабільність на Балканах та Кавказі є джерелом загрози її власній територіальній цілісності, оскільки виникає загроза міграцій до Туреччини. РФ прагне до встановлення системи колективної безпеки в Азії, що протистоїть турецьким інтересам відродження пантюркізму. Водночас самі країни регіону схильні скоріше розробляти власні економічні та політичні моделі, ніж просто адаптувати турецький взірець. Одночасно з апробацією пантюркістської ідеї країни ЦА розширяли і стосунки з іншими країнами, прагнучи диверсифікувати власну зовнішню політику, що взагалі характерно для всіх пострадянських держав. Внаслідок цього в середині 90-х пантюркістські впливи ослабли і увійшли в нормальніше русло.
Посилення позицій Туреччини в регіоні пов'язано з її власним досвідом модернізації, що реалізується через сучасні універсальні технології розвитку, коли робиться акцент на регіональних економічних інтересах, енергії приватного капіталу. Турецькі приватні фірми активно діють у регіоні. Головними напрямками є будівельні підряди — ринок, у якому Туреччина спромоглася посісти відчутне місце у світовому масштабі. Вони будують дешевше і відносно якісно. Крім того, турецькі фірми включилися в створення переробної, легкої та харчової промисловості. Турецький капітал також кооперується з провідними транснаціональними корпораціями, маючи функцію посередника. Проникнення турецького капіталу фінансується також за рахунок державної допомоги самої Туреччини.
Ідея пантюркізму має скоріше економічне підгрунтя: Туреччина енергійно підтримала незалежні країни, надавши торгові пільги та кредити. Тут також спрацював і антиросійський чинник, тобто пошуки в Туреччині певної противаги. В річищі ідей пантюркізму відбувається перехід центральноазійських країн на латинський алфавіт, нарощуються інтенсивні культурні контакти та між політичними елітами. З іншого боку, спрацював певний романтизм щодо цивілізова ної Туреччини, а також — пошуки союзників, відповідної моделі модернізації.
Головним важелем пантюркістських впливів стали регулярні зустрічі керівників тюркомовних держав (Анкара, 1992, Стамбул, 1994). У серпні 1995 р. на самміті в Бішкеку обговорювалися ідеї тіснішої кооперації в межах тюркомовного альянсу. На четвертій зустрічі керівників тюркомовних країн у Ташкенті (жовтень 1996 р.) була прийнята Декларація про подальше співробітництво в галузі культури та інформації, в розбудові трас Великого шовкового шляху, поліпшення двосторонніх відносин тощо.
Розвиток відносин з Туреччиною є одним з головних пріоритетів України в південному напрямку. Підписаний дуже важливий Договір про дружбу і співробітництво між обома державами строком на 10 років. Після отримання Україною незалежності між Києвом і Анкарою не виникало спірних питань. У вирішенні проблем військової й екологічної безпеки в регіоні Чорного моря, його демілітаризації складається прямий і безпосередній інтерес обох країн. Але і в пошуку балансу сил у новій і складній геополітичній ситуації, що склалася в регіоні за останні роки, інтереси Туреччини й України багато в чому можуть збігатися. В Україні високо оцінюють розуміння Туреччиною проблем, пов'язаних з поверненням з місць депортації до Криму етнічно спорідненого туркам кримськотатарського народу.
Туреччина є ключовою державою для України, оскільки через неї йдуть найбільш зручні транспортні шляхи у Середземноморський та Близькосхідний регіони. Хоча останнім часом Туреччина проробляє шляхи диверсифікації власного зовнішньополітичного курсу, однак він загалом залишається проамериканським. Туреччина має тривалий конфлікт з Грецією, і це робить проблематичним її входження до Європейської спільноти. Її стратегічне значення як південно-східного флангу НАТО втрачається із зниженням порога конфронтації між Заходом та РФ. Мотиви для зближення України з Туреччиною виглядають досить обгрунтованими: необхідність забезпечення транспортування енергоносіїв в і через Україну, компліментарність економік, співпраця в межах ЧЕС тощо. Розвиток партнерських стосунків з Туреччиною, на яку нині припадає близько половини всього обсягу торгівлі України з близькосхідними країнами, слід вести переважно в рамках двостороннього економічного співробітництва, або в межах системи ЧЕС, уникаючи їх перетворення на стратегічний військово -політичний альянс.
Підтримує зв’язки з Німеччиною, Іран, Ірак, США, Лівія. ВИСНОВОК
У висновку можна відзначити, що вибравши для реферату саме Туреччину, я не помилився. Вивчивши матеріал про цю країну, я почерпнув для себе багато корисного і цікавого.
Туреччина 1-ша країна на Близькому Сході, що у результаті національно-визвольного руху утворила свою республіку (1923 р.). Вона є асоційованим членом “Загального ринку”, де їй приділяється роль постачальника сільськогосподарської сировини продуктів і промислових товарів.
Велике значення в країні грає туризм. Сюди приїжджають люди з багатьох країн світу, у тому числі з Росії.
Оцінюючи рівень соціально-культурного розвитку Туреччини в цілому, не можна не відзначити, що країна багато досягла за останні роки. Це і значний підйом в економіці. З'явилися галузі раніше не існуючі: нафтохімічна промисловість, електротехнічна, радіоелектронна, автоскладальна.
У 1995 році завершилося спорудження Карабабаммсокій ГЕС на ріці Ефрат. І, останнє, що можна відзначити — це міжурядова угода Туреччини з Росією про постачання природного газу по дну Чорного моря (проект “Блакитний потік”). Це найбільше у світі угода була укладена в грудні 1997 р. Завдячуючи реалізації “Блакитного потоку” Туреччина буде щорічно закуповувати 30 млрд. м куб. російського газу і на початку нового тисячоріччя стане другим після Німеччини імпортером “Блакитного палива” з Німеччини.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:
“Енциклопедія”, 1994 р., Видання для юнацтва
Турецька республіка. Довідник 1993 р.
Корені Тамариску. Видавництво “Наука”, 1987 р.
Велика Радянська енциклопедія, 1981 р.