Руська мати нас родила,
Руська мати нас повила,
Руська мати нас любила:
Чому ж мова єй немила?
Чом ся нев встидати маєм?
Чом чужую полюбляєм?
М. Шашкевич
ВСТУПНА ЧАСТИНА
Перша половина ХІХ ст. характеризувалася всеєвропейським зростанням національної самосвідомості, питання шкільництва, науки та культури визнавалися суспільно-важливими. Європу неначе накрила яскрава хвиля нового мистецького напрямку – романтизму. Український романтизм має багато спільного з романтизмом загальноєвропейським. Але водночас це є глибоконаціональне явище, живлене українським корінням, світосприйняттям і історією. Як європейський романтизм вибудовував свої естетичні погляди на філософії Гердера, так український романтизм послуговувався філософією Сковороди. Для нього характерна значна сакралізація сфери естетичного. ”Поезія єсть винайдення іскри божества в дійствительності”[Франко, ст.399]. Якщо поезія сприймалася як божественне откровення, то поет уявлявся пророком.
На східноєвропейський романтизм значною мірою вплинув розвиток капіталістичних відносин, розгортання національно-визвольного руху, Вітчизняна війна 1812р. На відміну від романтизму європейського, український виступав не стільки проти норм буржуазного суспільства, скільки проти феодальної дійсності. На нього значною мірою вплинула боротьба проти колоніального гніту, за національне самовизначення. Характерна для західноєвропейських літератур “світова туга” трансформувалася тут у “національну тугу”. Українці виробили власний варіант “теорії нації”, розроблений Фіхте та Гердером, “заснований на загальнослов’янській спільності та етнокультурних традиціях”.
Центральною фігурою романтичної поетики стає людина. Людина сприймалася насамперед як витвір природи, а вже потім як продукт соціальної діяльності. Українським романтикам людина уявлялася сходинкою до божественного. Народ же в уявленні романтиків виступав певним об’єднанням всебічнорозвинених особистостей. Істинним пізнанням вони вважали пізнання чуттєве, емоційне.
М. Грушевський датує початки національного відродження Галичини першими десятиліттями 19 ст., коли серед нового уніатського духовенства з’являються “освічені і тямущі люде, які думають не тільки про інтереси своєї церкви, а й про інтереси народні, національні, заходяться коло піднесення народної освіти і добробуту, коло розвою національної культури”.1
На початку 30’х рр. 19 ст. у Львові підіймається нова хвиля національного руху. Починає функціонувати гурток студентської молоді на чолі з “Руською трійцею”, який ставить перед собою задачу “вправлятися в слов’янській і руській мовах, вводити в руських колах розмовну руську мову, піднімати дух народний, просвіщати народ і, протистоячи полонізму, воскресити руську письменність в Галичині”.2До складу “Руської трійці” входили Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький. 1834 року гурток львівських семінаристів остаточно оформився в культурно-просвітню організацію.
В нашій роботі ми розглянемо життєвий шлях та творчість всіх учасників „Руської трійці”.
ОСНОВНА ЧАСТИНА
На час створення гуртка „Руська трійця” М. Шашкевич, Я. Головацький та І. Вагилевич були семінаристами. Молоді люди читали „безнастанно” в бібліотеці Оссолінеума, що відкрилася в давньому монастирському комплексі напроти семінарії. Вони приймають давньослов‘янські імена (Шашкевич — Руслан, Вагилевич — Далибор, Головацький — Ярослав) і клянуться, що будуть служити „на користь народу, на благо відродження української словесності”.
Найвідомішим учасником гуртка був, безумовно, М. Шашкевич.
Маркіян Семенович Шашкевичнародився 6 листопада 1811 року в селі Підлісся Золочівського повіту на Львівщині в сімї священика. Початкову освіту здобув у дяка, потім навчався в Золочівській німецькій школі, у Львівські та Бережанській гімназіях.
З 1829 року юнак навчається у Львівській духовній семінарії і водночас є слухачем філософського відділу університету. Але традиційна наука не цікавила його. Я. Головацький згадував пізніше: “Він все тужив за чимось, чого в школах не вчили, чого не знаходив ні в старих, ні в нових словесностях”. У гімназійний період Маркіян почав писати вірші.
21 лютого 1831 року Шашкевича було виключено з семінарії за порушення семінарського режиму й “вільнодумство”. Розгніваний батько вімовився від сина. Тому Маркіян залишити у Львові в дядька по матері Захара Авдиковського. У ці роки Шашкевич активно займається самоосвітою. Читає все, що стосується словянських культур, знайомиться з “Енеїдою” І. Котляревського, граматикою О. Павловського, зі збіркою народних пісень М. Максимовича.
1833 року помер батько Шашкевича, треба було дбати про сімю. Він знову поступив у семінарію і потімкін(1838) став попом на селі.
На літературну ниву Шашкевич вступив 1835 року, надрукувавши у Львові оду до Цісаря Франца І “Голос галичан”. Наступного року вийшла в Перемишлі польською мовою полемічна брошура Шашкевича “Азбука і абецадло”. Це була відповідь патріота на намагання української шляхти ввести в українську мову польську абетку.Маркіяну Шашкевичу належать понад тридцять віршів, незавершена поема “Перекинчик бісурманський”, казка “Олена”, переспіви та переклади з давньоруської, чеської, сербської, польської та грецької. Дбаючи про розвиток народної освіти поводир “Руської трійці” склав 1836 року першу “Читанку” українською мовою. Незважаючи на настійну потребу для дітей, її вороже зустріла цензура. Тільки 1850 року “Читанку” видав у Львові Яків Головацький і відтоді вона з успіхом використовувалась в початкових школах Галичини.
Матеріальні нестатки, постійне цькування властей вкрай погіршили здоровя Шашкевича (з студентських років він хворів на сухоти). 1842 року поет пербрався до Новосілок Новиомилятинського району й остаточно занедужав. Смерть молодшого сина спричинила в нього тяжкі переживання і сприяла загостренню туберкульозу. Втратив зір і слух, паралізований він ще кілька місців страждав. 7 червня 1843 року Маркіян Шашкевич помер.
Для нащадків не збереглося жодного прижиттєвого портрета Маркіяна Шашкевича. Його усний портрет подає Микола Устинович: “Шашкевич був середнього росту, тонкою будови і мягеньких рис лиця. Синє і сумнеє око., юно русе волосся і ніжність постави надали його подобі щось дівочого. Високе його чоло було уже в молоді роки пописане плужком глибоких думок… На лиці одбивалась якась-то тужливість і терпіння...”
В особі Шашкевича в українську літературу ввійшов талановитий поет, перекладач, патріот, гуманіст, людина високою культури й громадянської мужності. Провідний мотив Шашкевичевої творчості – заклик до національного єднання на демократичній основі, ідея захисту рідної мови, культури.Маркіян Шашкевич справедливо вважався одним із основоположників громадянської лірики в українській літературі. Тема національного відродження органічно єдналася у нього із закликом до боротьби проти суспільної реакції.
Іван Миколайович Вагилевичнародився 2 вересня 1811 року в с. Ясеневі Горішньому (зараз в Рожнятівському районі) на Прикарпатті. Навчався в Львівській семінарії. У двох своїх поетичних творах українською мовою та кількох польською виступив послідовним романтиком. Плідно займався етнографічним дослідженням бойків, гуцулів та лемків. Вагилевич писав як українською, так і польською мовами (наприклад, „Думи” – поезії в прозі, побудовані на ремінісценціях „Слова о полку Ігоревім” – написані саме польською мовою). Письменник досліджував „Слово...”, переклав його українською та польською мовами. Крім того, працював над перекладами з чеської, редагував газету „Дневник руський”. Написав „Граматику малоруського язика”, видану в 1845 р. Вагилевич збирав матеріали для словників, зокрема українсько-німецько-латинського.
Останні роки життя працював архівістом. На основі біографії Вагилевича Я. Захар‘ясевич написав повість „Учений”. Помер Іван Миколайович 10 травня 1866 р. у Львові.
Яків Федорович Головацькийнародився 29 жовтня 1814 р. в с. Чепелі, тепер Бродовського району. Одночасно з навчанням в семінарії Головацький був слухачем філософського факультету Львівського університету. Він багато подорожував по Галичині, Закарпаттю та Буковині, збираючи фольклор та вивчаючи народний побут. У 1834-35 рр. Головацький навчався в духовній академії в Кошіці та в університеті в Пешті. У 1842-48 рр. Був сільським священиком. З 1848 р. – викладач, а з 1863 року – ректор Львівського університету. Після революційних подій 1848 року примкнув до табору слов‘янофілів. У 1867 році переїхав до Вільна, де працював головою Археографічної комісії. Перу Якова Головацького належать статті про І. Котляревського та І. Квітка-Основ‘яненка, розвідки про видатних літераторів давнини Лазаря Барановича та Феофана Прокоповича. У 1849 р. письменник видав свою „Граматику руського язика”. Головацький плідно займався історичними дослідженнями та бібліографією, склав „Географический словарь западнославянских и югославянских земельи прилежащих стран” (1847), видавав „Народне песни Галицкой и Угорской Руси” в трьох томах (1878); йому також належить ряд романтичних віршів. Помер Я. Головацький 13 травня 1888 року у Вільно.
Та повернімося до студенсбких років „Руської трійці”.
Перша збірка семінаристів не призначалася до друку. “Син Русі”(1833) — рукописна збірка, про яку Б.Лепкий сказав, що це “перший в Галичині збірний прояв народної думки, як доказ щирої охоти через літературу двигнути нарід з упадку”. До її складу входили вірші народною мовою Шашкевича, Мінчакевича, Левицького з Бовшева і Левицького з Августівки, обробка народної легенди “Хрестец камінний край Любачева”. Її автори намагалися опанувати народною мовою поетичний жанр послання, вірша-алегорії, пейзажу (всього перераховано 13 творів), але загалом поезії цієї збірки відзначаються ще не виробленою формою, характерний синтез фольклорної та книжно-словесної тенденцій, що було властиво для тогочасної української літератури.
Уквітні 1834 року до львівської цензури було подано збірку “Зоря”, девізом якої були слова – “Світи, зоре, на все поле, закіль місяць зійде”. Але на той час у Львові не було цензора, який би займався українськими виданнями. Тому “Зорю” було відправлено до Відня, до відомого цензора грецьких і слов’янських книг — Вартоломея Копітара. Він не став брати на себе відповідальність за дозвіл чи заборону опублікування збірки і відправив її до Львова з таким висновком:--PAGE_BREAK--
“1. Наша Галичина має понад 2 мільйони русняків, а Угорщина мільйон, що дуже прихильно привітають це видання у своїй мові.
2. Так само привітає його 6-7 мільйонів російських русняків тієї самої мови.
3. Отже, його круг діяння простягається на 9-10 мільйонів душ!
4. Але треба брати до уваги, що наші й російські поляки дивитимуться з заздрістю і ненавистю на цю досі не упривілейовану літературу…”3
Після повернення збірки до Львова остаточною рецензією була заборона. Її рукопис не зберігся. Відомо, що розпочиналася вона портретом Б.Хмельницьког роботи Івана Вендзіловича. У ній вміщувалися фольклорні записи та оригінальні твори гуртківців, життєпис Б.Хмельницького та літературна обробка колядки “Хмельницького обступленіє Львова” Шашкевича. Гуртківці усунули з правопису збірки Ь та Ы, а замість них послідовно вживали Ь та И.
А в 1836р. нарешті вдалося опублікувати альманах “Руської трійці” під назвою “Русалка Дністрова” (хоча на титульні сторінці стоїть дата 1837). В “Русалці Дністровій” найповніше реалізувалися прогресивно-романтичні та літературно-наукові погляди М. Шашкевича та його товаришів.До її складу ввійшли народні пісні, власні оригінальні твори, переклади з сербського та уривки з “Каледворського рукопису”, а також статті літературно-критичного, фольклористичного й історіографічного характеру. На цей раз гуртківці вирішили піти в обхід львівської цензури і у вересні 1836р. Головацький переслав рукопис “Русалки” сербському культурному діячеві, з яким познайомився під час свого перебування у Пешті, Георгію Петровичу. У Пешті її і було надруковано. Львівський цензор В. Левицький заборонив поширення цієї збірки:800 примірників, надісланих до Львова, були конфісковані. До читачів потрапило тільки 200 примірників (а інші 600 до 1848 р. зберігалися у львівському цензурному комітеті). Автори активно відстоювали фонетичний правопис, і, хоча в самій назві альманаху вони використали Ь, але читалася вона вже як І. Вони також відмовились від Ъ та Ы, застосували Є, а також вперше вжили ЙО, ЬО, які вживаються й зараз.
Це видання рішуче поривало з церковно-книжною літературою, яка побутувала тоді на Галичині, і започатковувала нову літературу — народною мовою і на народній основі. До її появи переважала церковно-схоластична “високоштильна поезія” та принципи шкільного класицизму. “Русалка Дністрова” відкривала перспективу розвитку прогресивної науково-літературної діяльності на західно-українських землях”. Шашкевич, Вагилевич і Головацький своєю “Русалкою” впроваджували ідеали романтизму.
Найяскравіше їхні романтичні погляди відбилися у ліричній поезії. У розумінні суспільних явищ “Трійця” значною мірою відштовхувалась від позицій Просвітництва, але на діалектику людини і світу, суб’єкта і об’єкта, часу і вічності, індивідуума і природи вони вже мали яскраво виражений романтичний підхід. Їхня поезія значною мірою вплинула і спонукала до подальшого розвитку усю наступну західноукраїнську поезію, збагативши її новими елементами. У поезії Вагилевича відчувається вплив польського і німецького романтизму періоду “Бурі й натиску”. Через свою поезію діячі “Руської Трійці” знайомили своїх земляків з кращими надбаннями романтизму західного і східного. Все, що вони пропонували, було новим і незвичним: їхня історична концепція, орієнтація на фольклор, використання у творах народної мови, обстоювання народності мистецтва, — але виявилось прогресивним для подальшого розвитку літератури у Західній Україні. Це була нова література на народній основі, і нерідко її героєм виступав сам народ або його представник. У творчості “Руської трійці” (найвиразніше у Шашкевича) втілено три основних типи героя: романтично-історична постать ватажка народних мас; романтично-психологічний тип непересічної індивідуальності, яка страждає у пошуках особистого щастя, і просвітительсько-романтичний тип сучасної освіченої молодої людини, яка прагне служити національно-культурному відродженню рідного народу.
Вони вболівали за долю рідного народу і піклувались його освітою, що їх самих робило схожими на романтичних героїв, беззастережно відданих своїй справі. Недаремно цю трійцю називають “будителями Галичини”.Їхня діяльність була спрямована на розв’язання багатьох суспільно-політичних та культурних проблем, зокрема поширення освіти народною мовою серед народу. Проте вони не були піонерами у цій сфері діяльності. Вони могли користуватися значним теоретичним матеріалом, накопиченим їхніми попередниками, — М. Левицьким, І. Могильницьким, І. Снігурським. Романтичне розуміння народної літератури Шашкевич висвітлив у статті “Азбука і Abekado”, якою він вступив у т. зв. “азбучну війну”, що розгорілася в Галичині після появи у додатку до “GazetyLwowskie” “Rozmaitosciach” за 1834р. статті “Про запровадження польського абецадла у письменство руське” українського фольклориста і мовознавця Й. Лозинського. Свою позицію Шашкевич аргументував найбільшою відповідністю кирилиці до передачі фонетичних і граматичних особливостей української мови і, навпаки, — цілковитої непридатності для цього польського чи іншого латинського алфавіту. Шашкевич виступав на захист заокругленої кирилиці, яка мала поступово трансформуватися у “цивільний” шрифт. В цій статті він яскраво засвідчив своє ставлення до літератури:“Література будь-якого народу є образом його життя, його способу мислення, його душі;повинна вколоситися, вирости з власного народу і розквітнути на тій же самій ниві[…], якщо будемо впроваджувати до слов’янської літератури чужі звороти і чужий спосіб висловлення […], то будемо втручатись в тіло, що має свою душу, іншою, чужою душею, яка не прихилиться до народу”.4Це був перший відвертий виступ на захист народності літератури на Галичині.
Виступи М. Шашкевича, Й. Левицького та деяких інших діячів припинили домагання ввести в українську мову латинський алфавіт. Я. Головацький писав:“Коли б в 30’х роках прийняли польське абецадло — пропала б руська індивідуальна народність, пропав би руський дух і з Галицької Руси зробилась би друга Холмщина”.5
І. Вагилевич у 1845 р. написав і опублікував “GrammatykujezykamaloruskiegowGalicji”. Яків Головацький склав і видав 1849 р. “Граматику руської мови”. Йому також належить один з перших нарисів з історії освіти в Галичині “Про перший літературно- розумовий рух русинів у Галичині”.
Значний внесок був зроблений діячами “Руської трійці” в розвиток етнографії та фольклористики на західноукраїнських землях. На їх етнографічну діяльність значною мірою вплинули твори західних та східних етнографів та фольклористів. Серед них чеські збірки: “Краледворський рукопис”(1818) та “Зеленогорський рукопис”(1819) (чеські підробки під народну поезію) В.Ганки та Й.Лінди (Шашкевич і Вагилевич переклали окремі уривки українською мовою) та збірки російського фольклору К.Данилова, М.Чуркова, М.Попова та ін. М.Шашкевич ативно збирав зразки народнопоетичної творчості, кілька його записів увійшли до збірки В.Залеського. І.Вагилевич займався дослідженням карпатських етнічних груп — бойків, гуцулів та лемків. Йому належать фольклорно-етнографічні та історичні розвідки, присвячені зокрема українській міфології та символиці, збірка легенд і оповідань під назвою ”KronikaLuduzdemologiislowianskiej”. Їх третій товариш, Яків Головацький, був насамперед ученим-славістом — фольклористом, етнографом, літературознавцем, істориком, мовознавцем, бібліографом. Йому належать такі праці як “Поділ часу у русинів”, “Слова вітання, благословенства, чемності і обичайності у русинів“, “Очерк старославянского баснословия, или Мифологии”. Разом з Вагилевичем він також заклав основи українського карпатознавства.
Навчаючись в університеті, діячі “Трійці” активно знайомились з творами європейського відродження. Львів у той час був одним із центрів слов’янської літератури та науки. До їх послуг була бібліотека Інституту Оссолінських, читальний зал якої відкрився у 1832 р., та приватні колекції. Яків Головацький так писав про молоді роки Шашкевича: “Книгохранилища університетские і Оссолинського достарчали не мало поживи для єго все больше лакнучого духа”.6Там вони мали змогу ознайомитись з творами Й. Добровського, П. Шафарика, Ф. Челаковського, Ф. Палацького й П. Шафарика. Особливо на їхню творчість вплинула романтична поема останнього “Дочка Слави”, з якої Вагилевич переклав українською мовою окремі сонети, та стаття того ж таки автора “Про літературну взаємність між слов’янськими племенами і говірками” (1836), на яку в свою чергу сильно вплинули преромантичні погляди Гердера. Шашкевич, Вагилевич і Головацький цікавилися історичними, етнографічними, філологічними творами сербських, чеських, польських, російських та ін. дослідників. Їх також цікавила література: творчість “української школи” у Польщі (Шашкевич переклав українською мовою уривок з поеми С. Гощинського “Канівський замок”), творчість Котляревського, Квітки-Основ’яненко, алітературно-етнографічні збірки, які видавалися на Східній Україні.
Окрім ознайомлення з творами діячів слов’янського романтизму, гуртківці налагоджували і особисті стосунки з деякими з них. Вже на початку 1835 року, перебуваючи у Пешті, Яків Головацький близько зійшовся з сербськими діячами Георгієм Петровичем (завдяки якому побачила світ “Русалка Дністрова“), Теодором Павловичем, з хорватом Ф.Курелацом, а його наставником у вивченні слов’янських мов, літератур, фольклору та етнографії став Ян Коллар. Він також підтримував зв’язки з В. Ганкою, Я. Коларом, М. Максимовичем, О. Бодянським, І. Срезневським, П. Лукашевичем та П. Шафариком. З 1836 року розпочалося листування П. Шафарика й І. Вагилевича. У своїх листах Вагилевич подав багатий фактаж стосовно української мови, її особливостей, розвитку та діалектів, зокрема галицьких. Шафарику належить визначна роль у розвитку чесько-українських взаємин. Він листувався з С. Головацьким, О. Бодянським та Могильницьким, систематично публікував у журналі “Casopisceskegomuseuma” матеріали з української етнографії, фольклору, палеографії. Вагилевич також листувався з Максимовичем та Погодіним. Шашкевич мав особисті зв’язки з В.Залеським, чеськими письменниками і вченими, на той час львів’янами, Я. П. Коубеком і К. Ф. Запом.
Нерідко твори наших авторів (як “Русалка Дністрова”) друкувалися за кордоном. Але в цілому, нова література на народній мові, яка виникла завдяки діяльності “Руської трійці”, орієнтувалася на Східну Україну. Західноукраїнські діячі пропагували возз’єднання України і створення єдиної літературної мови. Наслідуючи діячів “Трійці” українською мовою почали писати цілий ряд прогресивних українських письменників, найвизначнішим з яких безсумнівно є Іван Якович Франко, предтечею якого Нахлік вважає М. Шашкевича, як митця, що зумів синтезувати у своїй творчості громадські мотиви з ліричними інтонаціями, фольклор та літературу, а також успішно поєднувати літературну та громадську діяльність. Українською мовою писали М. Черемшина, Л. Мартович, В. Стефаник та багато інших. Жанр новели, в якому пізніше так плідно працював Стефаник, започаткував на західноукраїнських землях М. Шашкевич своєю казкою “Олена”, в якій опрацьовано новелістичний фабульний матеріал. Головний герой — легендарний ватажок опришків Медведюк, образ якого гіперболізовано, а весь твір носить на собі печать таємничості. продолжение
--PAGE_BREAK--
ВИСНОВКИ
Життя та творчість провідників національного та культурного відродження, «будителів руського духа» в Галичині, учасників гуртка Маркіяна Шашкевича вже з останньої чверті ХІХ століття привертають увагу численних дослідників.
Для творчості Шашкевича, Вагилевича та Головацького, як і для всіх тогочасних романтиків, характерне звернення до славного минулого свого народу: “Болеслав Кривоустий під Галичем, 1139”, фольклорні стилізації “О Наливайку”, “Хмельницького обступленіє Львова” М. Шашкевича, “Dumy”, легендарно — історична балада “Мадей” Вагилевича. Ці твори не відзначалися історичною достовірністю, а лише символічно виражали інколи абстрактну віру у відродження українського народу. Подібні твори писали М. Устиянович, А. Могильницький та ін. Новим якісним етапом у змалюванні історичного минулого стали вже твори Т. Шевченка (“Іван Підкова”, “Тарасова ніч” та ін.). Також для Шашкевича, Вагилевича й Головацького характерне замилування природою, що вилилось у чудову пейзажну лірику: “Підлиссє”, “Сумрак вечерній” Шашкевича, “Весна”, “Річка” (які мають алегоричний зміст) Головацького. Значний у них доробок і любовної лірики: “Туга”, “Вірна” Шашкевича, “Wspomnienie”, “Spotkanie” Вагилевича, “Два віночки” Головацького. Але найпродуктивнішим щодо подальших наслідувань був напевно започаткований ними жанр послання: “Слово до чтителей руського язика”, “Руська мати нас родила” Шашкевича, “До L***” Вагилевича, “Руський з руським повстрічався…”, “Братові з-за Дунаю” Головацького. Пізніше до цього жанру зверталися М.Устиянович (“До перемишлян”, “До “Зорі галицької”), А. Могильницький (“Ученим членам Руської Матиці”), Ю. Федьковича(“Оскресни, Бояне”) та багатьох, багатьох інших.
Етнографічні дослідження “Трійці” започаткували українське карпатознавство, їм належать перші у Галичині твори з історії культурного розвитку рідного краю та бібліографічні видання.
ЛІТЕРАТУРА
Нахлік Є.К, Нова література в Західній Україні// Історія української літератури 19 століття. Кн.1. — Київ, 1995.
Кирчів Р.Ф., Етнографічно-фольклористична діяльність “Руської Трійці” — Киів,1990.
Шапірко І., “Руська Трійця” і проблеми народної освіти в Галичині// Шашкевичіана. Нова серія. Випуск 1-2. Львів-Броди-Вінніпег, 1996.
Вальо М., Літературно-критичні ідеї “Русалки Дністрової” і розвиток літературно-наукової думки на західноукраїнських землях у 30-40’х рр. 19 століття// Шашкевичіана. Нова серія. Випуск 1-2. Львів-Броди-Вінніпег, 1996.
Горинь В., Естетичні погляди “Руської Трійці”(До генези українського романтизму)// Шашкевичіана. Нова серія. Випуск 1-2. Львів-Броди-Вінніпег, 1996.
Стеблій Ф., “Руська Трійця” в концепції українського національного відродження М.Грушевського// Шашкевичіана. Нова серія. Випуск 1-2. Львів-Броди-Вінніпег, 1996.
Гольберг М.Я., Південнослов’янські зв’язки “Руської трійці”// Міжслов’янські літературні взаємини. — Київ, 1961.
Франко І., Твори: у 50-ти томах. Том 29. — Київ,1980.
Шах С., О.Маркіян Шашкевич та Галицьке відродження. — Париж-Мюнхен, 1961.
Комаринець Т.І., Ідейно-естетичні основи українського романтизму. — Львів, 1973.
Бовсунівська Т., Феномен українського романтизму. — Київ,1997.
Плющ П.П., Нариси з історії української літературної мови. — Київ,1958.
Колесса Ф., Фольклористичні праці. — Київ.
Українські поети-романтики 20-40’х рр. 19 століття. — Київ, 1968.
Українські поети-романтики 20-60’х рр. 19 століття. — Київ, 1987.
Нахлік Є. Пантелеймон Куліш і “Руська трійця”. До проблеми ідеологічних шукань серед української інтелігенції ХІХ століття. – Львів, 1994.
Розумний Я. Маркiян Шашкевич — символ нацiонального вiдродження.//Сучаснiсть. — К.,1992, N6