МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра розміщення
продуктивних сил
ОСОБЛИВОСТІ РОЗМІЩЕННЯ МІСЬКОГО ТА СІЛЬСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ
Курсова робота по
розміщенню продуктивних
сил
студента 1 курсу
спеціальності 0103
група 4
Качкарди Юрія Миколайовича
Науковий керівник
Краєвий О.Д.
Київ 1998
План :
1.Вступ ..................................................................................................1
2.Умови та чинники динаміки та розміщення міського та сільськогою населення України.......................................................2-5
3.Особливості сучасного розміщення міського та сільського населення України та їх територіальні відмінності.........................5-19
4.Вплив розміщення міського і сільського населення на територіальну організацію продуктивних сил України................19-21
5.Проблеми та перспективи розвитку та розміщення міського та сільського населення України в умовах розвитку ринкової
економіки.........................................................................................21-25
Література.........................................................................................26
1.Вступ
Трансформація суспільно-демографічної системи в Україні, особливо в період здобуття нею державної незалежності і самостійного управління соціально-економічним та екологічним розвитком, вимагає всебічного аналізу та розробки глибоких наукових засад вдосконалення соціальної та демографічної політики загальнодержавного та регіонального розвитку. На таких наукових засадах мають будуватися підходи до конкретних перетворень, розроблятися прогнози і формутватися політика реформування суспільства на ближню та дальню перспективу.
Останніми роками загальна економічна криза в усіх регіонах України призвела до повсюдного різкого погіршення демографічної ситуації.Крім суто економічних та екологічних чинників, причинами погіршення демографічної ситуації є безсистемний підхід до керування адміністративними територіями та регіонами; відсутність методології прогнозування та стратегічного керування майбутньою поведінкою організаційних систем регіонів; невизначеність параметрів, через які система втрачає контроль над своїм внутрішнім і зовнішнім середовищами, що призводить до її розпаду; невідповідність функцій, що їх виконують територіальні органи керування, дійсному їх призначенню у системі тощо.Територія як соціальна, економічна, демографічна та екологічна система не розглядається як цілісність зі своїми загально- та внутрішньосистемними завданнями, потребами й інтересами. Відсутні відповідні служби, не залучаються до цієї справи спеціалісти належного профілю.Все це призводить до погіршення і без того складної демографічної ситуації в кожному регіоні та в країні в цілому.
В своїй роботі я намагався дати якісну характеристику сільському та міському розселенню населення, розглянути проблеми з якими воно стикається і спробувати знайти їм вирішення.
2.Умови та чинники динаміки та
розміщення міського та сільського населення України
Регіональні особливості демографічної ситуації формуються під дію зовнішніх та внутрішніх для даної країни чинників, у тому числі й природних умов, базового генофонду, правових, моральних та релігійних норм, адміністративно-регулятивних актів, екологічних умов проживання тощо.
Основними чинниками розселення, в тому числі його інтенсивності і напрямів, є соціально-економічні (розвиток та розміщення продуктивних сил тощо), природні та демографічні.
Природні фактори позначаються на процесі розселення внаслідок територіальних відмінностей природного середовища (поверхні, клімату, гідографічної мережі, корисних копалин, якості земельних ресурсів та ін.).
Територіальні особливості розселення, крім того, залежать від
інтенсивності та напрямів постійних та маятниковихпереміщеньнаселення.
Розселення, як відомо, оцінюється регіональними відмінностями в густоті населення, співвідношенням чисельності міських і сільських жителів, інтенсивності зміни кількості жителів сільських і міських населених пунктів тощо. В свою чергу, просторові зрушення в порайонній організації виробництва та інших видах трудової діяльності мають прямий вплив на форми й територіальні особливості розселення людей, в значній мірі зумовлюють інтенсивність і напрям постійних і маятникових міграцій, призводять до зміни в питомій вазі міських і сільських жителів у всьмому населенні України та її областей (табл.1).
Дія цих чинників у конкретних регіонах має свої особливості і загальний стан демопроцесів утворює мозаїчну картину як у кількісному так і в якісному плані. Дослідження цієї картини дасть змогу визначити, за рахунок яких регіонів і в якому напрямку розгортаються процеси відтворення населення. До того ж демоситуація в окремих регіонах може стати базою, на якій ґрунтуватимуться моделі майбутнього стійкого відтворення народу України в цілому та певних регіонів зокрема, формування демонолітики держави.
На території України чітко виділяється дія трьох чинників, що впливають на розміщення населення, в тому числі міського.Найважливішим є соціально-економічний чинник, тобто розміщення продуктивних сил, що впливає на виникнення міст і значний приплив сільського населення до них. Так, міське населення з1913 до 1994 р. зросло у5,2раза, а сільське зменшилося в1,7раза. Тепер в Україні 445 міст та909селищ міського типу. Між цими двома видами поселень є істотна відмінність. Містом, в Україні, вважають населений пункт, який виконує промислові, транспортні, культурно- торгові та адміністративні функції, а населення складається переважно з робітників, службовців та їхніх сімей. Міста поділяють на економічні (промислові, транспортні, торгово-розподільні) та неекономічні (адміністративні, рекреаційні та ін.)
Соціально-економічний розвиток суспільства, індустріалізація, зміни в структурі праці зумовлюють зростаючу концентрацію населення в містах. За1940—1991роки, наприклад, кількість міських жителів України зросла з 14,0до35,1млн чол., тоді як кількість сільського населення скоротилася з 27,0 до16,8млн чол. (при збільшенні чисельності всього населення з 41,3 до51, 9,або на10, 6млн чол.). Значно зменшилася
Таблиця 1
Кількість міських і сільських жителів по областях на 1 січня 1991 року
(Народне господарство Української РСР у 1990 році.С22.)
Області
Чисельність населення,
тис.чол.
міського сільського--PAGE_BREAK--
--PAGE_BREAK----PAGE_BREAK--
Кількість
населення
У тому
міське
числі
сільське
В процен
міське
тах
сільське
1939
40,5
13,6
20,9
34
66
1959
41,9
19,2
22,7
46
54
1970
47,1
25,7
21,4
55
45
1979
49,8
30,5
19,3
61
39
1989
51,7
34,6
17,1
67
33
1991
51,9
35,1
16,8
68
32
1992
52,1
35,3
16,8
68
32
1993
52,2
35,4
16,8
68
32
1994
52,1
35,4
16,7
68
32
1995
51,7
35,1
16,6
68
32
областей,481району,436міст (з них149міст республіканського й обласного підпорядкування),120районів у містах,925 селищ міського типу і9211сільських Рад. Два міста республіканського підпорядкування—Київ і Севастополь—мають статус областей.За останні роки кількість названих адміністративно-територіальних одиниць суттєво не змінювалася. Виняток становлять сільські Ради (за 1940-1987 роки число їх скоротилося вдвічі, а за1989—1991роки—на 406), міста і селища міського типу, райони в містах (за названий період їх кількість також скоротилася майже наполовину).
Найбільше міст зосереджено в Західній економічній зоні — 210 (47% усіх міст України), проте в них проживає тільки36,1%міського населення країни. Навпаки, у Східній економічній зоні— 183 міста(41% міст), проте в них проживає майже половина всіх городян(49,3%).У Південній економічній зоні України зосереджено понад 11% міст і 14% міського населення держави.
Найгустіша мережа міст характерна для Донецької(51 місто), Луганської(37),Київської(25),Одеської та Харківської (відповідно 18 і 17)областей. Найменше їх у Миколаївській та Херсонській(по 9 у кожній), Рівненській, Закарпатській та Волинській (відповідно 10,10,11).
У повоєнні роки відбулося певне зміщення питомої ваги різних розмірних категорій міських поселень за критерієм частки їх населення :за 1959— 1989роки питома вага жителів малих міських поселень скоротилася на4,1%, середніх—залишилася без помітних змін, великих — зросла на3%,більших—на0,3% і найбільших—на0, 8%.Таким чином,в Україні найвищими темпами зростало число жителів великих міських поселень. Ця особливість є типовою для більшості країн Західної і Центральної Європи. продолжение
--PAGE_BREAK--
Україна характеризується високою густотою міських поселень.На 10 тис. км2у республіці припадає близько23міські поселення,в тому числі 7міст і16селищ міського типу. У різних регіонах республіки густота міських населених пунктів суттєво змінюється: різниця в максимальній і мінімальній їх чисельності досягає 6-кратної величини (Донецька обл.- 70,Миколаївська обл.—11).Найвища густота міських поселень в Донбасі (в Донецькій обл. вона становить, як уже зазначалося,70,Луганській-53).Вищою ніж середня по Україні є густота міських населених пунктів у західних її областях (у Львівській—35,Закарпатській -29, Івано-Франківській—28).Причому переважаючими тут є невеликі поселення.Якщо середня людність міського населеного пунктустановить по республіці близько25тис. чол., то в названих вище областях — 12-13 тис. чол. Порівняно невеликі міські населені пункти сформувалися також на півночі України, де середня їх людність у Волинській, Рівненській, Житомирській, Чернігівській областях коливається в межах 15-20 тис.чол.
У повоєнні роки відбулися певні зміни в географії міського населення.
Найсуттєвішими з них є прискорене зростання чисельності міських жителів західної і південної частини України. В результаті частка міських жителів східних і південно-східних областей в усьому міському населенні сильно (майже на10%)скоротилася. Продовжувався неухильний процес повсюдної концентрації населення в обласних центрах (табл.3)
Аналіз матеріалів перепису населення1989р. свідчить, що найвищу частку серед міських жителів України займають євреї(99,1%від усіх євреїв республіки). Різко
Таблиця 3
Питома вага жителів обласних центрів України в загальній чисельності міського населення,%
(Ф.Д.Заставний,”Географія України”, с.186)
переважають міські жителі серед найбільшої національної меншини—росіян(87,6%), окремих малочисельних у республіці національностей—осетин, асірійців, киргизів, арабів та інших.(близько 100%). Частка міських жителів молдаван і кримсьих татар (по 33, 3%),гагаузів(27, 5%),угорців(38, 6%),українців (60,3%) та ін. відносно невисока .
З1992р. депопуляційні процеси поширились також на міське населення. Щорічне зменшення населення через перевищення кількості померлих над кількістю народжених, яке1991року становило 39,2 тис.осіб, у1992— 100, 3тис., у1993році досягло184, 2тис. осіб.У 1994 році збереглася тенденція зменшення загальної чисельності населення України.Чисельність населення за природним убуванням упродовж розглядуваного періоду зменшилася на243,1тис., а сільського—на120,8 тис.осіб.Найбільше зменшення загальної чисельності населення припадало на високоурбанізовані регіони України—Донецьку(64,6 тис.осіб),Харківську(34, 9тис. осіб), Луганську(40,0тис. осіб) та Дніпропетровську (34,9тис. осіб) області. Чисельність жителів у зазначених областях зменшувалася через зменшення в них як міського населення, так і сільського. У цих областях загальна чисельність міського населення зменшилася більш як на174тис. осіб.
Найбільш щільна мережа міських поселень склаласявДонбасі :у Донецькій та Луганській областях зосереджено відповідно50 і 37 міст, атакож134і109селищ міського типу. Це становить близько четвертої частини всіх міських поселень республіки.
У Донбасі ці поселення характеризуються порівняно високою густотою заселення, західній частині України також зосередженагустамережа міських поселень—міст і селищ міського типу (містечок), але густота заселення більшості з них незначна(4—10тис. чол.).
Найбільшим населеним пунктом республіки є її столиця м.Київ з населенням2635тис. чол.(1991р.) в Україні розташовано п’ять міст мільйонерів: Харків(1623)тис. чол.), Дніпропетровськ(1189тис.), Донецьк(1121тис.), Одеса(1101тис. чол.). До мільйонного рубежу наближаються Запоріжжя(897тис.) і Львів(802тис. чол.).Населення Кривого Рогу(724тис.), Маріуполя(522тис.), Миколаєве(512 тис.) і Луганська(504тис.) перевищило0,5млн чол.; Макіївки(424 тис.) — 0,4 млн чол.Понад 0, 3млн чол. живе у Вінниці(381тис.), Севастополі (366 тис.), Херсоні(362тис.), Сімферополі(353тис.), Горлівці(337 тис.), Полтаві(320тис.), Чернігові(306тис.), Черкасах(302тис.), Сумах (301 тис.). В Україні розташована велика кількість малих (до5тис.чол.) і середніх(50—100тис.) міських поселень (у1989р.—відповідно-1241 і 51),частина яких має необхідні територіальні ресурси для свого розвитку.Такі міста є в усіх областях; найбільше їхñêîíöåíòðîâàноу західній частині республіки, включаючи Хмельницьку, Вінницьку, а також Черкаську області. В Україні є близько40міст з населенням від 100 до 500 тис.чоловік .
Важливою є вчасна оцінка тих змін, які відбуваються у розвитку міських поселень. За останні роки спостерігається значне скорочення темпів приросту міського населення :за 1979—1989роки вони стали втроє нижчі, ніж за1959—1970роки.У цілому такі зміни оцінюються позитивно, оскільки прискорене зростання чисельності міських жителів, яке відбувалося переважно за рахунок сільського населення, ускладнює проблему розвитку сільського господарства й соціальної перебудови села.
Чисельність міського населення України на початок 1997 року становила34, 5млн. осіб(67,8% загальної чисельності населення держави). Територіальна концентрація міських жителів має істотні відмінності. Аналіз даних щодо динаміки чисельності міських жителів свідчить, що до1993року спостерігався щорічний приріст міських жителів. У1993році приріст змінився на скорочення міського населення, яке становило70,3тис.осіб, у1994понад281тис., у1995 -286,3 тис., а в 1996році— 138, 7тис. осіб. Міське населення проживає в містах, яких на 1 січня1996р. в Україні налічувалося446,і в селищах міського типу, яких на той час було907,а на1січня1997року—відповідно447та 904. продолжение
--PAGE_BREAK--
На карті3частка українців по областях від загальної їх чисельності в країні зображується колом відповідного діаметру. Два сектори цього кола демонструють частку українців, що проживають у міській та сільській місцевості кожної з областей, більшість українців в Україні — це міські жителі(58,9% від загальної їх чисельності). Цей показникдещо нижчий від частки всього міського населення країни в цілому(67, 9%),і набагатоменший від аналогічних показників інших національностей, що проживають в Україні. Так, зокрема, частка міського населення серед росіян складає87,б%, серед євреїв близько97%.Міжобласні відміни цього показника для українців зумовлюються диференціяцією рівня урбанізованості областей. Найвищою частка українців, що проживають у містах, є в Донецькій(85, 5%),Луганській(81,9%), Дніпропетровській(79,4%)областях; найнижчою-в Закарпатській(38, 4%),Івано-Франківській (39, 0%),Тернопільській(39, 1%)областях.
Скорочення темпів приросту населення є характерним для всіх розмірних категорій міських поселень, у тому числі більших і найбільших міст, але найпомітніше воно саме в малих поселеннях.
Регіональні особливості розміщення населення зумовлюються характером поселенської мережі. Міське населення України розміщене досить нерівномірно. Переважна більшість його знаходиться у високо урбанізованому Донецько-Придніпровському регіоні. Особливо висока зосередженість населення у Дніпропетровській, Донецькій та Запорізькій областях, на які припадає майже третина всіх міських жителів України.
Динаміка міського населення має істотні територіальні відмінності.У1996році
збереглася тенденція зниження темпів приросту міських жителів у Донецько-Придніпровському регіоні і незначне зростання приросту населення у слабоурбанізованих областях (Івано-Франківській, Тернопільській та Хмельницькій). Джерелом приросту чисельності жителів цих областей був природний приріст (відповідно1, 3;1,3;0,8 тис.осіб).
Змінюється також співвідношення між типами міських поселень — містами та селищами міського типу. У зазначений період спостерігалося збільшення кількості міст і зменшення селищ міського типу, що пов’язане і з наданням селищам міського типу статусу міст, і з переводом селищ міського типу в ранг сільських поселень.
Аналіз розподілу жителів за типами поселень свідчить про те, що хоча кількість міських поселень у1996році дещо перевищувала 4% усіх поселень України, проте в них проживало понад дві третини населення держави. При цьому міста становили менше третини міських поселень, але вони концентрували понад 86% міських жителів. До того ж основна їх частка (понад 50°/о) припадала на великі міста з чисельністю жителів понад 250тис. осіб. У таких містах проживало понад16млн. осіб. У малих містах проживало понад8млн. осіб.
Значне територіальне зосередження міських поселень у Донецько-Придніпровському регіоні та навколо великих міст,îñîáливонавколо міст-мільйонерів, а також високе скупчення біля них сільських поселень спричинили формування агломеративних форм розселення.Найвиразніших ознак агломерацій досягло розселення у Донецькій області, центральній та південній частинах Луганської області, навколо таких великих міст із суміжними поселеннями, як Запоріжжя, Київ, Харків, Львів та ін.
В Україні виділяють такі групи міських поселень: малі(до 50 тис. чол.), середні(50—100тис. чол.), великі(100—500тис. чол.), дуже великі (500—1000тис. чол.), міста-мільйонери (понад1000тис. осіб).
Найчисленніша група—це малі міста (куди належать і селища міського типу). Із загальної кількості міст(1356)на цю групу припадає 1247,тобто92 %,проте в них проживає всього31,3%міського населення України. Відповідно—середніх міст55 (11°/о міського населення ), великих— 40і майже25% міських жителів, дуже великих—6 міст, у них 11%мешканців. У п'ятьох містах-мільйонерах проживає 21,6% міського населення (табл.1).Таким чином, у великих, дуже великих і містах-мільйонерах проживає57, 7 %міського населення України.
До міст-мільйонерів належать міста Київ(2, 6млн чол.), Харків(1,6 млн чол.);понад1млн чол. у містах Дніпропетровську, Донецьку, Одесі. Серед дуже великих Запоріжжя(900тис. чол.), Львів(810 тис.чол.),Кривий Ріг(737тис. чол.), Маріуполь(524тис. чол.), Миколаїв(519 тис.чол.) і Луганськ(504тис. чол.).
Є частина міст, населення в яких зменшилося:Горлівка, Костянтинівка, Макіївка, Перевальськ, Сватове та ін., що пов’язано з деяким зниженням зайнятості населення у Східній економічній зоні внаслідок кризової ситуації у важкій індустрії.
Є пряма залежність між рівнем урбанізації та загальною густотою населення. Справді, в Україні виділяють кілька областей з високим рівнем міського населення: Донецька— 90 %міського населення,густота населення— 196,2чол./км2; Дніпропетровська— відповідно 84% та 120, 8 чол./км2, Харківська—79%і98,4чол./км2, Львівська— 61% і 126,7 чол./км2та ін. Густота населення в цих та інших областях
підвищення за рахунок міського населення.
В Україні виділяються окремі регіони—Полісся, Південь, де густота населення не перевищує60чол./км2, рівень урбанізаці коливається від48% у Рівненській області до61%у Херсонській (див. Картосхему 1)
Міське населення в Україні за34роки(1959—1993рр.)зросло.Найбільше це характерно для Заходу і центральних областей, починаючи від Київської, уздовж Дніпра до Автономної Республіки Крим ;у високоурбанізованих областях Сходу і Центру України міське населення зростало повільно. Швидка урбанізація характерна для Рівненської області, де міське населення зросло більше ніж у3рази. продолжение
--PAGE_BREAK--
Середній вік міського населення в цілому майже на5років нижчий, ніж сільського, до того ж тут людей пенсійного віку менше на 10%, ніж у сільській місцевості України.
Крім того, більшість міських жителів проживає у так званих селищах міського типу. Це проміжна ланка поселень між містом і селом.Ці поселення розміщуються навколо промислових підприємств, залізничних вузлів, курортів чи санаторіїв і мають дві і більше тисяч мешканців, переважно робітників і службовців та членів їхніх сімей.
Селища міського типу поділяють на індустріальні, агропромислові, сільськогосподарські, несільськогосподарські та мішаного типу.В 1995 р. їх в країні було907,або67,2 %загальної кількості всіх міських поселень України, проте в них проживало тільки13,2 %загальної кількості міського населення. В цілому селища міського типу поділяють на дрібі (від 2 до 10 тис. чол.)—усього829 (91°/о загальної кількості їх). Найбільше селищ міського типу зосереджено у Східній(446)та в Західній(327)зонах. Найменше їх у Південній економічній зоні— 138.
Найпоширеніші селища міського типу—індустріальні, що характерно для Східної економічної зони, та мішаного типу(адміністративного-агропромислові)—в Західній економічній зоні; курортні ж найбільш характерні для Південної економічної зони, а також у регіоні, що прилягає до зони Українських Карпат.
Частка населення у селищах міського типу за період, що аналізується, теж зменшилася на1,6%.Крім позитивних (високий виробничий потенціал, можливість здобути освіту, отримати медичні, культурні, комунальні послуги тощо), великі міста мають і негативні характеристики :гострі транспортні, житлові проблеми, підвищений рівень забруднення навколишнього середовища, злочинність тощо.
Значний науковий і практичний інтерес викликає вивчення сільського розселення, географія якого змінюється досить швидко. Так, за 1970 — 1979роки число сільських населених пунктів у республіці зменшилося з 31,3до29, 7тис., причому одночасно знижувалася загальна кількість сільського населення (з21, 4до19,4млн чол., або на9,3%).У наступні роки ці в цілому високі темпи були ще вищими (за1979—1989рр.чисельність сільського населення скоротилася до17, 1млн чол., або на 11,9%).
Найбільш інтенсивне скорочення кількості сільських населених пунктів
відбувалося в областях східної і південної частини України. В колишньому Південно-Західному економічному районі, де зосереджено майже 50% усіх сіл республіки, кількість їх зменшилася на незначну величину.В ряді областей даного району (Івано-Франківській, Львівській, Волинській) число сільських поселень практично не скоротилося.
Депопуляційні процеси в межах сільського населення, що розпочалися ще у1979році, нині охопили вже понад90%сільських адміністративних районів України.
Порівняно з1979роком чисельність сільського населення зменшилася на15,0%,і сьогодні вона 32,2% загальної чисельності населення. З1979по1989рік середньорічне зменшення чисельності сільського населення становило200 тис.осіб.З 1989року темпи зменшення чисельності сільського населення сповільнюються. За1992рік міграційне сальдо в сільській місцевості було додатним і становило78, 7тис.осіб, за1993 —41,7тис., за 1994 — 0,5 тис., за1995рік міграційне сальдо збільшило чисельність сільського населення на 1З тис. осіб, а за1996 — 7, 6тис.
Сільське населення на початок1997року налічувало16,4 млн.осіб,що проживали у28,9тис. сільських поселень. Сільське населення загалом має довготривалу тенденцію до зменшення. Масштаби цього зменшення були—від168тис. осіб у1989році до59, 4тис. у1993, 104,1 тис. у 1994,108, 0тис. у1995та129, 9тис. осіб у1996році .(кількісну та якісну характеристику розселення населення України на сучасному етапі дає графік 1).
Питання сільського розселення дуже актуальне на сучасному етапі розвитку територіальної організації суспільства. Чисельність сільського населення в Україні
постійно зменшується. Так, якщо його частка в 1913 році становила81% всього населення в України, то в1995р.—тільки 32,0%. Чисельність сільського населення за цей самий період зменшилася в 1,7 раза. Сільське населення переважає ще у Вінницькій(53%),3акарпатській(61°/о), Івано-Франківській(56 %),Рівненській(52 %), Тернопільській (56%),Чернівецькій(57 %)областях, тобто в західній частині України та на Поділлі, де промисловість розвивалася повільніше, ніж на сході нашої країни. Найменша частка сільського населення у Донецькій (10%), Луганській(14°/о), Дніпропетровській(16 %),Харківській(21%) областях та ін.
Сільське населення живе в селах, загальна кількість яких зменшується. За період1961—1993рр. кількість сіл скоротиласяз 42229 до 28858,тобто майже в1, 5раза. Половина сіл зосереджена у Західній економічній зоні—51%.
Використання результатів переписів населення за ряд років дозволяє визначити певні тенденції в сільському розселенні, виявити головні причини, що обумовлюють дані процеси.
За1970—1989роки число малих сільських поселень України (з населенням менше50чол.) скоротилося—з1499до1336. У той же час зросла кількість поселень з населенням51—100чол.—відповідно з 2251 до2835.Кількість великих сільських населених пунктів значно зменшилась. Якщо, наприклад, у1970р. в республіці нараховувалось 637 сіл з населенням понад3тис. чол. в кожному, то в1979р. кількість їх скоротилася—до581,у1989р.—до516.Крім того, за вказаний період кількість сіл з населенням1001—3000чол. також помітно зменшилася — з 6194до4540.При цьому досить чітко простежується тенденція до росту питомої ваги невеликих сіл (з населенням до100чол.). Так, якщо в 1970 р. їх частка в Україні становила12%від загальної кількості сільських населених пунктів, в1979р.—15, 3%,то в1989р. їх питома вага уже зросла до23%.За цей же час питома вага населених пунктів з населенням в кожному понад1тис. чол. скоротилася з21, 8%, 20, 4%до 17,8%. продолжение
--PAGE_BREAK--
Спостерігаються значні міжобласні відмінності в розмірах сільських поселень. Більшість сіл з населенням до50чол. в1989р. було зосереджено в колишньому Донецько-Придніпровському районі (близько 60% всіх такого розміру сіл України).Лише в Харківській, Сумській і Полтавській областях кількість таких сіл складала близько третини загальної кількості їх у республіці. Досить мала кількість сіл вказаних розмірів (до 115)припадає на Закарпатську, Хмельницьку, Рівненську, Тернопільську і Волинську області. Більш крупні сільські населені пункти переважно зосереджені в центральній і східній частинах республіки.
Помітні територіальні зміни відбулися в людності сільських населених пунктів. Середня людність населеного пункту України за1970-1979 рокизменшилася з685,4до654,7,або на З0,7чол., за1979—1989 роки — з 654, 7до600, 7жителя, або на54чол. Ці досить значні зміни свідчать про високу інтенсивність тих процесів, які відбуваютьсяв сільському розселенні республіки. Найбільш крупні села зосереджені в колишньому Південно-Західному економічному районі (їх середня людність становила близько750чол.). Саме в даному районі середня людність сіл зростала найменше.
Поряд зі збільшенням кількості невеликих сіл помітно зросла кількість їх жителів.У селах України з населенням до 50 чол загальна чисельність їх населення за 1959-1979 роки зросла з 42,3 до 56,9 тис.чол., за 1979 — 1989роки—з56,9до74,8чол.; з населенням51—100чол.— відповідно з 171, 8тис. до188,5тис. і200, 4чол. Тим часом населення великих сіл зменшилося: в селах з кількістю жителів понад5000чол.—з 809 тис. до692, 2тис. і до630, 3тис чол.,3001—5000 —з1875тис. до 1753,5 і до 155, 5тис чол.,2001—-3000—з2905, 4тис. до2549, 5і207,4 тис.чол.,1001 2000жителів—з6882, 3тис. до6037, 6і до5051тис.чол.Словом, найбільш значне скорочення сільського населення відбувається, як уже зазначалося, за рахунок жителів не малих, а великих сіл. Ця особливість, що характерна майже для усіх областей, не відповідає нашим традиційним уявленням про зміни, які відбуваються останнім часом в сільському розселенні України. За1970— 1989роки питома вага сільського населення, яке проживає в поселеннях з числом жителів понад 1 тис.чол., скоротилася з58, 2до приблизно55%,тоді як питома вага населення невеликих сіл (з числом жителів до100чол. зросла з1до1, 5%).
За кількістю жителів села поділяють на малі (до500осіб)-57,7%, середні(500—1000осіб)—22, 4°/о і великі (понад1000осіб)-19,9%. Переважна більшість сільського населення проживає у середніх і великих селах. Територіальні відмінності сільського розселення зумовлені природними умовами, суспільно-економічними відмінностями та історичним минулим, мають свої особливості у різних природних зонах і районах України. Так, на Поліссі, де сільськогосподарські угіддя мозаїчні, села здебільшого невеликі за людністю, хоча є відмінність між Правобережним і Лівобережним Поліссям. У Лісостепу густота сільського населення висока і багато сільських поселень, розміщенихпоблизу одне від одного; у Степу—зріджена мережа сільських поселень, розміщених біля водотоків при незначній густоті сільського населення.
У районах Закарпаття та Прикарпаття—села великі. У Криму вони розміщені уздовж водотоків та на крутих гірських схилах.
Про чисельність сільського населення України та її областей різних розмірних категорій сільських поселень йдеться у табл.4.
Найбільш інтенсивно скорочувалася кількість сільських жителів в областях колишнього Донецько-Придніпровського економічного району, особливо в регіонах з високою питомою вагою сільського населення (менш розвинутих у промисловому відношенні). За1970—1989рр. чисельність сільського населення в колишньому Донецько-Придніпровському економічному районі зменшилася приблизно на 10% в Сумській і Полтавській областях—відповідно майже на15%.
Таблиця 4
Чисельність сільського населення в поселеннях різних категорій
(за даними всесоюзного перепису населення1989р.,.К.,1990.С.132-133)
Сільське розселення України своєрідне у тій чи іншій місцевості.Це й зрозуміло, оскільки села перебувають у різних соціально-економічних та географічних умовах. Взагалі в Україні виділяють26класів сільського розселення. Найтиповіший регіон сільського розселення (за площею він становить трохи більше третини території країни- 38%)- Східноукраїнський. У ньому низька щільність сільського населення -21 чол./км2і невелика людність сільських поселень—у середньому 423 особи. Він займає значну територію на ЛівобережнійÓкраїні, аж до Автономної Республіки Крим і заходить на Правобережну в районі Київсько-Житомирського Полісся, а на півдні—до Одеської і Кіровоградської областей. У цьому регіоні є й великі сільські поселення, проте в цілому це регіон дрібного розселення, який потребує активних державних заходів щодо відтворення сільського розселення, збільшення чисельності сільського населення.
Другий за площею—Подільський регіон сільського розселення, що розміщується на Подільській височині (Хмельницька, Вінницька області), має середні показники розселення (густота сільського населення-34 чол./км2і людність сільських поселень в середньому 620 чол.).Села розміщуються в лісостеповій частині України уздовж численних річок і шосейних шляхів.
З Поділлям пов'язані ще два класи сільського розселення;Східноподільський та Західноподільський. Перший розміщений на сході Поділля і на Придніпровській височині. Тут вища густота сільського розселення (понад41чол./км2і більше), людніші села (в середньому 869 чол.). Другий—Західноподільський, розміщений клином від Луцька — Гощі (Рівненська обл.) до Бара (Вінницька обл.). У ньому порівняно висока густота сільського населення (понад48чол./км 2) і середні за чисельністю населення села (до600чол.).
Чисельність сільського населення в колишньому Південно-Західному районі за1970—1989роки знизилась більше ніж на 10°/о. Тим часом тут мали місце значні територіальні відхилення. У групі областей західної частини України чисельність сільських жителів практично збереглися на рівні1970р. Окрему групу становлять північно-західні області, де сільське населення скорочувалося дещо повільніше, ніж у цілому поекономічному району. Що стосується областей центральної частини Полісся і Поділля, то тут чисельність сільського населення знизилася найбільш— на 20-25(за винятком Київської обл., де це скорочення становило близько 12%. продолжение
--PAGE_BREAK--
За1970—1989роки практично не зменшилась кількість сільських жителів колишнього Південного економічного району, а в таких його областях, як Кримська і Херсонська, воно навіть помітно зросло.
Не зупиняючись на регіональних особливостях чисельності населення різних розмірних категорій сільських поселень (табл.1),зробимо спробу виявити найстійкіші розмірні категорії сільських населених пунктів України.
Наведені в табл.5показники дають досить повну картину територіальних відмінностей, що склалися в зміні чисельності сільського населення республіки та областей, а також сільських населених пунктів різних розмірних категорій. Але вони не дають змоги повністю виявити найбільш стійкі розмірні категорії сіл, які можна прийняти за типові. Пояснюється це тим, що наведені показники не враховують масштабності змін у чисельності населення в різних розмірних категоріях сільських поселень. А це є конче необхідним, оскільки в одних випадках може становити кілька
Таблиця 5
Чисельність сільського населення в поселеннях різних категорій
(Ф.Д.Заставний “Географія України”, с 189)
тисяч чоловік, в інших—кілька сотень тисяч і більше. Тому однакова абсолютна величина приросту (або скорочення) чисельності населення в результаті неоднакової частки цих величин серед усіх жителів буде виражатися різними показниками.
Усі 26 класів сільського розселення можна об’єднати у такі групи :
1.Типовоукраїнська
2.Прикарпатська
3.Середньосільська
4.Буковинська-Закарпатська
5.Великосільська
4.Вплив розміщення міського та сільського населення на територіальну організацію продуктивних сил України
Відтік сільських жителів у міста докорінно змінив характер розселення в межах України. Тут сформувались системи розселення з високою концентрацією міського та сільського населення, що співвідносяться з найбільш складними та динамічними, виробничими, урбаністичними, транспортними структурами України.Одночасно у сільській місцевості в багатьох регіонах утворюютьсята ширшаютьслабозаселені території, де через це вилучаються з господарського обороту значні за площею землі.
Малі та середні міста виконують, як правило, адміністративні та торгово-розподільні функції і є центрами областей та адміністративних районів України. У них часто зосереджуються переробні підприємства поблизу джерел сільськогосподарської сировини, родовищ корисних копалин. Ці міста використовують власну робочу силу і трудові ресурси навколишньої сільської місцевості.
Проте на Сході і Півдні України є ряд великих міст, які обслуговують потужну промисловість Донбасу та Придніпров’я, морський транспорт і курортно-рекреаційну галузь. Це—Горлівка,Єнакієве, Костянтинівка, Алчевськ, Макіївка, Севастополь, Сімферополь, Керч, Євпаторія та ін. Саме ця група міст за1989—1993рр. зросла чисельно на 17,1 %,тоді як усе міське населення—лише на2,5%.У містах-мільйонерах фактично чисельність населення знизилася до рівня 1989р., а у великих містах(100—500тис. чол.) навіть зменшилася на 0,6%.
В Україні склалися помітні територіальні відмінності у характеристиках зайнятого населення, що пояснюється регіональними особливостями структури матеріального виробництва та невиробничої сфери, рівнем розвитку продуктивних сил, демографічною ситуацією, традиціями місцевого населення тощо. Висока зайнятість у промисловому виробництві, зокрема у важкій промисловості. Аналіз свідчить, що в усіх великих містах склалася висока частка зайнятості працівників у машинобудуванні, легкій та харчовій промисловості. Малі та середні за розміром міські поселення є переважно центрами харчової індустрії та промислового обслуговування сільськогосподарського виробництва.
Для України характерне таке утворення, як міські агломерації -їх 19.Це зосередження функціонально пов'язаних між собою міських поселень, що концентрують у собі потужний виробничий, культурний, освітній і торговий потенціал. Проте надмірна концентрація великих міських агломерацій породжує негативні явища через надмірну концентрацію промисловості, зменшуються рекреаційні зони і взагалі вільні території для озеленення та ін. Моноцентричні агломерації зумовлені значним виробничим та невиробничим потенціалом.Це стосується міст Києва, Харкова, Одеси, Львова.
Біцентричні та поліцентричні міські агломерації характерні для районів інтенсивного розвитку сучасної важкої індустрії у Східному та Придніпровському економічних районах: Донецько-макіївська, Дніпропетровсько-Дніпродзержинська, Горлівсько-Єнакіївська та ін.У всіх 19агломераціях проживає понад16млн чол. міського населення країни. Проблемами розвитку і планування міст в Україні займається ряд науково-дослідних та проектних інститутів (у Києві) та їх обласних центрах.
Функціонально виділяють столицю держави Київ-головний адміністративно-політичний, індустріальний, науковий і культурний центр. Крім того, є24міста—центри адміністративниходиниць, які відзначаються багатофункціональністю.
До багатогалузевих промислових центрів належать Кривий Ріг, Нікополь, Маріуполь, Горлівка, Макіївка та ін., одногалузевих-Торез, Шостка, Делятин тощо. Окремо виділяють транспортні центри:Здолбунів, Жмеринка, Фастів, Козятин та ін.
До невеликих міст, що виконують організаційно-господарські, промислово-переробні та культурно-освітні функції місцевого значення, відносять Жидачів, Коломию, Косів, Стрій, Кременець, Дубно, Острог, Славуту, Літин, Ніжин та ін.
Центрами рекреації та оздоровлення населення є такі міста, як Моршин, Хмільник, Трускавець, Євпаторія, Ялта та ін.
Сільські поселення виконують функції сільськогосподарські і несільськогосподарські (біля промислових підприємств, транспорнтих вузлів, лісопромислових закладів та ін.).
Основна маса сільських поселень—це села першого типу.В них є умови для розвитку переробної промисловості, культурно-побутового, торгового та медичного обслуговування. У певний час соціально-економічні умови розвитку господарства зумовили таку форму розселення, як хутори, присілки і взагалі дисперсну (розсіяну) форму розселення, яку у 50-х рокахXXст. ліквідовували як неперспективну.
Прямої залежності між розміщенням міського та сільського населення України і теріторіальною організацією продуктивних сил не простежується. Але, все ж таки, можна говорити, що нові промислові підприємства орієнтуються на велику кількість робочої сили, переважно кваліфіковану, тому і будуються у великих та середніх містах.Що стосується сільського населення, то воно є головним “двигуном” аграрно- промислового комплексу нашої країни.
Зібравши все разом, скажу, що демографічні фактори:чисельність населення і його розміщення, кількісна та якісна оцінки трудових ресурсів у розрізі областей і районів, міст і селищ відіграють першочергову роль при розміщенні продуктивних сил як України, так і інших держав.Нерівномірність розселення населення зумовлює потребу розміщення промисловості відносно споживача готової продукції, а також оцінки мобільності населення для прогнозування його міграції з огляду перспектив розвитку економічних районів.Ефективне використання трудових ресурсів потребує розміщення виробництва у невеликих і середніх містах і обмеження нового будівництва — у великих.Демографічні фактори найбільше впливають на розміщення трудо- та наукомістких галузей промисловості(приладобудування,інструментальної, радіотехнічної, електронної, електротехнічної галузей тощо).Розміщення підприємств цих галузей здебільшого залежить від наявності кваліфікованих кадрів.
5.Проблеми та перспективи розвитку та розміщення міського та сільського наслення України в умовах розвитку ринкової економіки продолжение
--PAGE_BREAK--
Уповільнення і вирівнювання темпів росту великих, більших та найбільших міст необхідно оцінювати позитивно.Тимчасом подальше уповільнення темпів зростання малих та середніх міських поселень не можна визнати прийнятим.У багатьох міських поселеннях названої розмірної категорії існують досить сприятливі умови для розвитку:в них та і на прилеглих до них територіях є певні резерви трудових ресурсів, запаси багатьох видів мінеральної сировини, води, палива тощо.
Дослідження рівнів життя міського і сільського населення свідчать, що рівні сукупних доходів сімей робітника і службовця (міські поселення), а також сім’ї колгоспника (сільські поселення), скореговані з урахуванням витрат часу на роботу в суспільному господарстві, а також з урахуванням зіставлення доходів, що використовуються вказаними групами населення на будівництво і обслуговування житла, допоміжних будівель і споруд, на оплату комунальних послуг з фондів суспільного споживання, реально складають відповідно 100 і 66,8%.Словом, різниця між доходами міського і сільського населення досить значна і складає 23,2% на користь міського.Причому, вказана різниця створювалалася в умовах, коли рівні грошових доходів міських і сільських жителів України були майжеîäнакові.Отже, дана різниця формувалася за рахунок того, що в містахоплата житла становила лише незначну частину усіх витрат на його спорудження і обслуговування, тоді як у селах практично усе це оплачували самі жителі.Крім того, міське населення користувалося значно більшими коштами на інші види соціальних витрат з розрахунку на одного жителя.Особливо велика різниця в рівнях доходів і можливостях соціального розвитку за рахунок держави була серед жителів великих міст і сіл, що пояснюється більшими розмірами коштів, які направляла держава в розрахунку на одного жителя великого міста, а отже, більшими соціальними витратами і вищою якістю обслуговування.
На терені країни в системі сільського населення і розселення поширене таке негативне явище, як депопуляція, особливо вЧернігівській, Вінницькій, Сумській, Полтавській, Житомирській, Черкаській, Кіровоградській, Дніпропетровській областях. Інакше кажучи, це зони, де смертність перевищує народжуваність, спостерігається природний регрес населення. Справді, починаючи з1979р., у сільській місцевості України кількість померлих перевищує кількість народжених. За1979-1995рр. чисельність сільського населення зменшилася на2, 8млн чол., або на 14,5%.Все це свідчить про несприятливу демографічну ситуацію.
Барометром депопуляції, регресу на селі стала всясистемасільського розселення. Приблизно половина малих сіл країни знелюднена.Деякі «теоретики» вважали це прогресивним явищем, оскільки так нібито ліквідували так звані неперспективні села, а все сільське населення концентрувалося у великих «опорних» поселеннях, прообразах універсальних, передових, «комуністичних» сіл. До чого ж це призвело?Передусім до абсолютної відсталості села, нестачі сучасного житла, комунальних послуг, мережі шкіл, медичних і культурних закладів.
Внаслідок цього виникла незворотня міграція у міста. В 1979-1995 рр. щорічно мігрувало з села до міста майже180тис. чол. Відповідно за цей самий період зменшилася кількість сільських поселень-на 900 сіл, або на3% загальної кількості їх. Водночас знизилася середня людність сільських поселень—з645осіб у1977р. до580—у1995р.
Проте люди повертаються в села і не завдяки кращим умовам життя, а тому що жити в містах стало дуже тяжко. Затримка заробітної плати та проживання по дві-три сім'ї в одній квартирі змушують старше покоління повертатися до батьківських осель.
Отже, якщо в попередні десятиріччя переважав міграційний потік із сіл до міст, то нині спостерігається зворотний процес—наростання тенденції переселення з міст у села. Міграційні процеси слід вважати найзагальнішим виразником реакції населення на умови проживання.Величина і спрямованість міграційних процесів визначають територіальними відмінностями в умовах життя.
В області налічується946сіл, різних за людністю, в тому числі з населенням до300чол., що становить20, 3 %.Це дрібні села й присілки, здебільшого сконцентровані на півночі області. Вони найбільш зазнали впливу депопуляції та деградації. Село у період колективізації та інших експериментальних процесів колонізаційної політики занепало, а занчна постійна і маятникова міграції спричинили порушення статево-вікової рівноваги, збайдужіння селянина до рідної землі. Сільське населення до того ж старіє. Село не забезпечене фахівцями вищої кваліфікації, навіть кваліфікованими робітниками (механізаторами, будівельниками).
Не завжди задовольняє сільського жителя соціально-економічна та культурно-духовна інфраструктура. Якщо, наприклад, школами село забезпечене в цілому задовільно, то самі вони часто не відповідають своєму призначенню. Справді, в сільській місцевості області типових шкіл усього45 %і в них навчається60°/о дітей. Решта дітей навчається в пристосованих приміщеннях, а часто взагалі у старих та аварійних.Нині в 71селі області немає шкілхоч у багатьох з них близько ста і більше дітей шкільного віку. Таке саме становище з дошкільними закладами у сільській місцевості. Рівень забезпечення ними становить65°/о, крім того вобласті є 120сіл, в яких мешкають не менш як25дітей дошкільного віку, але в них немає дошкільних закладів. За таких умов значна частина жінок змушена залишати дітей на родичів похилого віку чи батьків, а іноді взагалі без догляду.
Розвиток агломераційних форм розселення призводить до формування найактивніших зон взаємодії територіальних спільнот людей із навколишнім природним середовищем. Результатом цієї взаємодії є забруднення всіх компонентів природного середовища, насамперед внаслідок виробничої та комунально-побутової діяльності населення, що зрештою впливає на здоров'я жителів цих регіонів. Це потребує запровадження досконаліших форм територіальної організації розселення людей, визначення оптимальних типів поселень і запровадження регіональних механізмів компенсації негативного впливу на природу, а також шкідливих для населення природних умов проживання.Для цього слід насамперед визначити зони негативного впливу агломерацій на природне середовище, розробити економічні механізми та нормативи компенсації за завдану шкоду тощо.
Опріч того, весь повоєнний час переважав відтік сільської молоді у міста та за межі України; щорічно він у середньому становив225 тис.осіб.З1986року відтік сільських жителів зменшується і поступово, вже з 1992 року переходить у позитивне сальдо міграції. Багаторічний відплив сільської молоді у міста України та за її межі визначив деформацію всіх демографічних структур і процесів у сільській місцевості, адже село залишали переважно молоді та працездатні люди. Цей процес супроводжувався збільшенням частки осіб пенсійного віку, зростанням смертності сільського населення, скороченням його народжуваності, зниженням природного приросту населення. І хоча в1992році вперше за багато десятиліть сальдо міграції сільського населення в Україні стало позитивним, це не вплинуло на деформації процесів у сільській місцевості, тому що в селі спостерігався приплив людей пенсійного віку.
Сільське розселення на сучасному етапі деградує (знелюднюється). Слід зазначити і те, що в селах залишаються на постійне помешкання, як правило, люди старшого віку(28%).
Природно, що в кожній з цих груп сільського розселення має проводитися своєрідна державна політика щодо демографічної та розселенської ситуації, а тому кожній області, кожному регіону необхідна програма розвитку народонаселення на найближчі10— 15 років з урахуванням сучасних тенденцій і процесів.
Село не забезпечене повноцінними закладами охорони здоров’я, тут вдвоє менше лікарняних ліжок, ніж у середньому в Україні.Недостатня і мережа служби побуту (будинків побуту, комплексних приймальних пунктів тощо), що здебільшого розміщена в аварійних будинках.У 12 селах області немає продовольчих крамниць, у56селах з населенням понад500чол.—непродовольчих. Понад80сіл з населенням 1000 чоловік і більше не мають закладів громадського харчування.
Безперечно, в майбутньому, у зв'язку з переходом до ринкової економіки, критерії оцінок рівнів життя і можливостей соціального розвитку міського і сільського населення зміняться. Але на сучасному етапі різке перевищення частки міського населення одних національностей порівняно з часткою населення інших є досить переконливим свідченням неоднозначного підходу до питань соціального захисту населення різних національностей в умовах функціонування планової економіки.
Визначення перспективних розмірних категорій сільських поселень вимагає вивчення територіальних аспектів проблеми. Потрібно, зокрема, встановити, чи виявлені розмірні категорії населених пунктів є масовим і стійкими повсюдно, тобто по всій території України, чи різним її регіонам властиві свої особливості. При такому підході можна більш мотивовано визначити оптимальну категорію населеного пункту, виявити групи сіл, в яких доцільно будувати соціально-культурні об'єкти, підвищувати рівень благоустрою. Йдеться про те, щоб управління сільським розселенням виступало фактором територіальної стабілізації сільських жителів, стримувало їх відплив у міста, створювало можливості для розвитку фермерського та інших форм сільськогосподарського виробництва. продолжение
--PAGE_BREAK--
Слід враховувати і те, що в перспективі чисельність сільського населення також буде скорочуватися. При визначенні найбільш масових розмірних категорій сільських поселень необхідно такой враховувати реальні зміни, які відбудуться в сільському розселенні в умовах приватизації сільськогосподарського виробництва. Такі корективи сприятимуть виявленню випадкових залежностей.
В Україні село потребує додаткових можливостей для прискорення будівництва і впровадження в дію низки об'єктів сфериïîñлуг, соціально-економічної інфраструктури, заходів, спрямованих на зменшення відпливу населення, закріплення молоді на селі, оптимізації маятникової міграції до міста, а саме:
приватизації землі, її роздержавлення і паювання різних колективних організацій та підприємств, здебільшого нерентабельних;
поліпшення умов сільськогосподарської праці за рахунок досягнень науково-технічного прогресу (комплексів сільськогосподарських машин, трудозберігаючих технологій тощо), істотного зменшення ручної праці;
розширення в сільськогосподарських районах будівельної індустрії, збільшення послуг для будівництва і ремонту житлових будівель;
збільшення обсягів будівництва водопровідних і газових мереж тощо.
Необхідно посилити увагу до соціально-культурного та побутового обслуговування населення, особливо децентралізації його у зонах і регіонах, що може позитивно вплинути на поліпшення демографічної ситуації: зменшення міграційних потоків сільського населення, збільшення у центральних великих опорних населених пунктах, де виникає так звана сільська переробна промисловість тощо.
Слід потурбуватися про збереження молодої сім'ї, підвищення міцності і стійкості шлюбу, створення умов для формування великих сімей, поліпшення здоров'я населення і подовження тривалості життя, охорону матері та дитини, зменшення міграційного відпливу сільського населення.
Усі проблеми можуть бути розв'язані певною мірою за умови приватизації землі і зміни виробничих відносин, які сприятимуть тому, що селянин стане господарем свого життя. Тоді і сільське розселення відродиться і зміцніє. За інших умов його спіткає доля Російського Нечорнозем'я, де сільське розселення знищила соціалістична система господарювання. Отже, можна зробити такі висновки: сільське розселення України зазнало змін через хибну аграрну політику і диференціацію сіл на перспективні й неперспективі, геноцид і депортації;
важкі умови життя та праці селянина, відсталість сфери послуг і побуту спонукали до масових виїздів, особливо молоді, не лише з села, а й за межі країни, що призвело до знелюднення українського села, його деградації, депопуляції, старіння населення і від'ємного сальдо в природному прирості.
Сільське розселення може якісно відродитися лише на основі докорінної зміни виробничих відносин на селі і приватизації землі.
Як показало дослідження, трансформацію відтворювальних процесів населення потрібно розглядати як функціональну систему, враховуючи динаміку всіх процесів життєдіяльності людей. Регіональне дослідження процесів відтворення населення в їх єдності та взаємозумовленості дає підстави для обгрунтованих висновків про характер їх змін, соціальні та економічні наслідки трансформації цих процесів, а також розробити пропозиції щодо оптимізації геодемографічних процесів стосовно конкретних умов для різних типів геодемографічних систем.Ці відмінності важливі для розробки стратегії економічного і соціального розвитку кожної територіальної одиниці.
Ринкова трансформація, що зачіпає не лише суспільно-економічне, а й екологічні процеси в Україні, потребує нових концептуальних засад як на рівні індивідуального підходу, так і в підході до кожної територіальної спільноти людей як об'єкта соціальної, демографічної, економічної політики. Сучасна модель екологічного, соціально-економічного, демографічного розвитку країни висуває принципово нові вимоги до професійної підготовки та до здоров'я населення з поглядузбереження та відтворення нації.Турбота про людей має посісти центральне місце у справі забезпечення стійкого розвитку. Людині треба мати не тільки право на гідний життєвий рівень для неї самої та її родини, а й реальну можливість здорового та плідного життя у гармонії з природою.
Література :
Атлас України. НВП “Картографія”.-К.,1996.
Бака М. М. Радянська Україна1917-1987.Політ, видав. України,1987.
Бейдик О. О. Географія України: Основні відомості шкільного курсу.-К.: Либідь,1996.
Бейдик О. О. Географія: Посібник для вступників до вищих навчальних закладів.-2-е вид.-К.: Либідь,1996.
Заставний Ф. Д. Географія України.-Львів:Світ,1994.
Качан Є. П. Розміщення продуктивних сил України.-К.: Вища школа,1998.
Ковалевський В.В. Розміщення продуктивних сил.-К.:Либідь,1996.
8. Масляк П.О., Я.Б.Олійник та ін.-К.:Знання,1998.
Мірко Н. “Розбудова держави”,¹5-6, 1998,с.42.
10.Підгрушний Г.”Розбудова держави”,№5-6,1998, с.42
11.Штемпель Д. Население мира в2000году.-М.: 1998.
12.Старостенко Г. “Економіка України”,¹5(травень)1998, с.22.
13.Статистичний щорічник України за1994рік.-К.: Техніка, 1995.
14.Україна. Соціальна сфера у перехідний період.-К.: Основи, 1994.
15.ФіліпенкоА.С. Економіка зарубіжних країн.-К..:Либідь,1996.
16.Франдюк Й. В. Программа развития народонаселення Украинской ССР на1991-2005годьі.-К.,1990.