Реферат
з основ психології
Предмет психології, її завдання і структура.
Методи науково-психологічних досліджень.
Предмет психологіїскладають конкретні факти психічного життя, що характеризуються якісно та кількісно. Наприклад, під час сприйняття образ предмета зберігає свою відносну сталість навіть за змінених умов сприйняття (книжкова сторінка буде білою і в напівтемряві, і в сонячному світлі). Або ж тривалість часу реакції різнихлюдей на той самий подразник буде різною (звук, спалах тощо).
Однак наукова психологія не може обмежуватися самим лише описанням психологічних фактів, хоч би якими цікавими вони були, їх треба пояснювати.
Ось чому слід відкривати закони, за якими відбуваються ці явища, тобто психологічні закони. Якщо виникнення психологічних фактів спостерігається кожного разу, коли для цього виникають відповідні умови, то кажуть про закономірний характер психічного явища.
Завданням психології, нарівні з вивченням психологічних фактів і закономірностей, є встановлення механізмів психологічної діяльності. Це означає вивчення роботи конкретних анатомо-фізіологічних апаратів, які здійснюють той чи інший психічний процес. Тут психологія стикається з рядом наук: медициною, фізіологією, біофізикою, біохімією, кібернетикою та ін.
Отже, психологія, як наука, вивчає факти, закономірності та механізми психіки.
Психологія (від грец. душа і слово, вчення) — наука про закономірності виникнення і діяльність психіки у людини і вищих тварин, про психічні процеси, які є складовими діяльності та спілкування людей, поведінки тварин.
Об'єктом вивчення психології є психіка як функція мозку.
Вихідною категорією психології є відображення.
Вищою, хоча й не єдиною, формою відображення у людини є її свідомість.
Структура психологічних дисциплін.
Сучасна психологія являє собою досить розгалужену систему наукових дисциплін, які знаходяться на різних ступенях формування, пов'язані з різними галузями практики.
Одна з можливостей класифікації полягає у принципі розвитку психіки в діяльності. Звідси можна вирізнити ряд галузей психології, які вивчають психологічні проблеми конкретних видів людської діяльності.
Педагогічна психологія вивчає психологічні закономірності навчання і виховання людини.
Вона досліджує формування в учнів (студентів) мислення, вивчає проблеми управління процесом засвоєння методів і навичок інтелектуальної діяльності; визначає психологічні чинники, які впливають на успішність процесу навчання; вивчає взаємостосунки між педагогом і учнями та стосунки в учнівському колективі; індивідуально-психологічну різницю між учнями, психологічні особливості навчально-виховної роботи з дітьми, які мають відхилення в психічному розвитку; досліджує психологічну специфіку роботи з дорослими в процесі їхнього навчання тощо.
До розділів педагогічної психології належать;
• психологія кавчання (психологічні основи дидактики, окремих методик, програмного навчання, формування розумових дій і т. ін. );
• психологія виховання (психологія учнівського колективу; психологія гуманістичного виховання; психологічні основи виправко-трудової педагогіки);
• психологія вчителя;
• психологія навчально-виховної роботи з аномальними дітьми.
Вікова психологія вивчає онтогенез різних психічних процесів і психологічних якостей особистості людини, яка розвивається. Вона розгалужується на:
• дитячу психологію;
• психологію підлітка;
• психологію юнацтва;
• психологію дорослої людини;
• геронтопсихологію.
Вікова психологія досліджує вікові особливості психологічних процесів, можливості засвоєння знань, фактори розвитку особистості тощо.
Соціальна психологія вивчає психічні явища, які виникають у процесі взаємодії людей в різних організованих групах. До структури соціальної психології входить три кола проблем.
1. Соціально-психологічні явища у великих групах (у макросере-довищі). До них відносять: проблеми масової комунікації (радіо, телебачення, преса і т. д. ); механізми та ефективність впливу засобів масової комунікації на різноманітні спільності людей; закономірності поширення моди, чуток, загальноприйнятих смаків, обрядів, пережитків, громадських настроїв; психологію релігії, етнопсихологію.
2. Соціально-психологічні явища в так званих малих групах (у мікросередовищі). До них відносять: проблеми психологічної сумісності в замкнутих групах, міжособистісних стосунків у групах, групової психологічної атмосфери, становище лідера у групі; типи груп (асоціації, корпорації, колективи), співвідношення формальних і неформальних груп, кількісних меж малих груп; ступінь і причини згуртованості групи; сприйняття людини людиною в групі тощо.
3. Соціальна психологія особистості. Сюди відносять проблеми, пов'язані з вивченням скерованості особистості, її самооцінки, самопочуття й самоповаги; стійкості й навіюваності, колективізму та індивідуалізму; питання, пов'язані з вивченням установок особистості, їх динаміки, перспектив особистості.
Медична психологія вивчає психологічні аспекти діяльності лікаря і поведінки хворого. Вона поділяється на нейропсихологію, яка вивчає співвідношення психічних явищ із фізіологічними мозковими структурами; психофармакологію, яка вивчає вплив лікарських речовин на психічну діяльність людини; психотерапію, яка вивчає йвикористовує засоби психічної дії для лікування хворого; психопрофілактику і психогігієну, які розробляють систему заходів для забезпечення психічного здоров'я людей.
Останнім часом почалося розроблення проблем науково-технічної творчості (особливості творчої особистості; фактори, що стимулюють творчу активність, роль інтуїції у здійсненні наукового відкриття і т. д. ).
Своєрідний розділ психології наукової творчості складає евристика, до завдань якої відносять не тільки дослідження закономірностейтворчої (евристичної) діяльності, а й розроблення управління евристичними процесами.
Психологія художньої творчості (в царині літератури і мистецтва) та естетичного сприйняття — галузь, значення якої не викликає сумніву, але поки що досить мало вивчена.
Психологія аномального розвитку, або спеціальна психологія,
розгалужується на:
• патопсихологію, яка досліджує відхилення в процесі розвитку психіки; розпад психіки за різноманітних форм мозкової патології;
• олігофренопсихологію — науку про патологію психічного розвитку, пов'язану з вродженими дефектами мозку;
• сурдопсихологію — психологію формування дитини із серйозними дефектами слуху, аж до повної глухоти;
• тифлопсихологію — психологію розвитку дітей зі слабким зором і незрячих.
Порівняльна психологія — галузь психології, яка досліджує філогенетичні форми психічного життя. У царині порівняльної психології здійснюється зіставлення психіки тварин і людини, встановлюється характер і причини подібностей і розбіжностей у їхній поведінці.
Розділом порівняльної психології є зоопсихологія, що вивчає психіку тварин, які належать до різних систематичних груп (видів, родів, родин), найважливіші форми і механізми поведінки.
До класичних об'єктів порівняльної психології (павуків, мурах, бджіл, птахів, собак, коней, мавп, щурів) у наш час долучено китоподібних (дельфінів).
Вроджені механізми поведінки тварин складають об'єкт спеціального вивчення в порівняно новій галузі біології та психології — етології.
Особливе місце серед інших галузей психології посідає загальна психологія.
Вона не є такою галуззю психологічної науки, яка могла б бути поставлена в один ряд із педагогічною, юридичною, медичною, військовою, порівняльною психологією тощо.
Загальна психологія — це особлива назва, вживана для характеристики найбільш загальних закономірностей, що їх виявляє психологія; методів вивчення, якими користується ця наука; теоретичних принципів, яких вона дотримується; основних наукових понять, які ввійшли в її вжиток.
Загальну психологію інколи називають теоретичною та експериментальною психологією, її завдання — розроблення проблем методології та історії психології; теорії та методів дослідження найзагальніших законів виникнення, розвитку та буття психологічних явищ.
Загальна психологія вивчає:
• пізнавальну і практичну діяльність;
• загальні закономірності відчуття, сприйняття пам'яті, уяви, мислення;
• психічну саморегуляцію;
• диференціально-психологічні особливості особистості людини;
• характер і темперамент;
• переважні мотиви поведінки і т. ін.
Результати дослідження в галузі загальної психології- фундаментальна основа розвитку всіх галузей і розділів психологічної науки. Поняття загальної психології об'єднуються в три основні категорії:
• психічні процеси;
• психічні стани;
• психічні властивості чи особливості особистості. --PAGE_BREAK--
До психічних процесів зазвичай відносять пізнавальні процеси:
• відчуття і сприйняття як відображення безпосередньо діючих на органи відчуття предметів, подразників;
• пам'ять як відновлювальне відображення дійсності;
• уяву і мислення як узагальнене й перероблене у свідомості людини відображення властивостей дійсності, які недоступні безпосередньому пізнанню;
• вольові процеси (спонукання потреб, виникнення мотивів чи спонукань діяти певним чином; винесення рішення і його виконання);
• емоційні процеси (виникнення почуттів, їх динаміка залежно від задоволення потреб і т. д. ); До психічних станів відносять:
• прояви почуттів (настрої, афекти);
• прояви уваги (зосередженість, розсіяність);
• прояви волі (впевненість, невпевненість);
• прояви мислення (сумніви і т. д. ).
До психічних властивостей, або властивостей особистості, відносять: якості розуму, мислення, стійкі особливості вольової сфери, що закріпилися в характері, темпераменті, здібностях; закорінені та щойно виниклі спонукання діяти певним чином, властивості почуттів (запальність, сентиментальність, соромливість) тощо.
Розділення всіх проявів психіки на вказані категорії досить умовне.
Поняття «психічний процес» підкреслює процесуальність, динаміку факту, що його встановлює психологія.
Поняття «психічний стан» характеризує статичний момент, відносну постійність психічного факту.
Поняття «психічна особливість», або «психічна властивість», ви ражає тривкість психологічного факту, його закріпленість і повторюваність у структурі особистості.
А втім, той самий психічний факт-афект, себто бурхливий і короткочасний емоційний спалах, з повним правом може бути схарактеризований як психічний процес (динаміка розвитку почуттів, стадії, що послідовно заступають одна одну), як психічний стан (позаяк є характеристикою психічної діяльності за певний період часу) і як прояв психічних особливостей людини (оскільки тут проявляються такі риси особистості, як збуджуваність, гнівливість, нестриманість).
Принципи побудови психологічних досліджень
1. Принцип об'єктивності вивчення психічних явищ вимагає, щоб будь-які психічні явища розглядалися в єдності з тими зовнішніми причинами і внутрішніми умовами, в яких вони виникають і проявляються.
Побудова психологічних досліджень відповідно до принципу об'єктивності означає практичну реалізацію одного з основних принципів психології — принципу детермінізму, тобто причинної обумовленості психічних явищ.
Принцип об'єктивності вимагає вивчати людину в процесі її діяльності в типових і нетипових умовах. Використані в дослідженні методи, а також позиція самого дослідника не повинні впливати на одержані результати. Доказом дотримання принципу об'єктивності є одержання однакових результатів не тільки за повторного дослідження, а й за використання різних методів різними дослідниками.
2. Вивчення психічних явищ вимагає, щоб виявлялись не тільки ті психічні якості людини, що вже склалися, а й ті нові особливості психіки, які щойно зароджуються.
3. Аналітико-синтетичне вивчення особистості. Аналітичне вивчення дозволяє пізнати елементи психіки в різних умовах життя і діяльності особистості, а синтетичне дає можливість виявляти взаємозв'язки усіх окремих проявів і знаходити те стійке (тривке), що характеризує людину в цілому.
Методи організації досліджень
Найчастіше використовують лонгітюдний і порівняльний методи.
Лонгітюдний (від лат. тривалість) метод характеризується тим, що протягом тривалого часу послідовно вивчаються ті самі досліджувані. При цьому можуть застосовуватися найрізноманітніші методи збору фактичного матеріалу, але вони скеровані на той самий об'єкт дослідження.
Деякі дослідження особливостей особистості тривали десятиліттями.
За порівняльного методу паралельно та одночасно вивчаються різні об'єкти дослідження, хоча при цьому визначаються єдиний предмет і загальне завдання дослідження. Це можуть бути дослідження особливостей психіки школярів різного віку (порівняльно-онтогенетичне дослідження), психіки здорових і психічно хворих досліджуваних (порівняльно-патологічне дослідження), вивчення досліджуваних, які знаходяться в різних соціальних чи педагогічних умовах (порівняльно-соціальне, порівняльно-педагогічне дослідження).
Метоли збирання фактичного матеріалу
Найширше застосовуються такі методи:
• спостереження;
• експеримент;
• бесіда;
• вивчення продуктів діяльності;
• анкета;
• тести.
1. Метод спостереження — це цілеспрямоване вивчення на основі сприйняття дій І вчинків особистості в різних природних ситуаціях.
Перша вимога до спостерігача — збереження природності психічних проявів.
Друга вимога — спостереження завжди має бути цілеспрямованим, тобто слід чітко визначити цілі й задачі, що їх належить вирішити у процесі дослідження.
Третя вимога до методу спостереження — фіксація його результатів.
Недолік методу: спостерігач (експериментатор) знаходиться в пасивній позиції: він змушений очікувати, коли настануть психічні явища, які його цікавлять.
2. Метод експерименту. Основним методом психології, як і інших наук, є експеримент — метод збирання фактів у спеціально створених умовах, які забезпечують активний прояв досліджуваних психічних явищ.
Є два види психологічного експерименту: лабораторний і природний.
Лабораторний експеримент може здійснюватись як із використанням апаратури, так і без неї, але із застосуванням спеціально розроблених експериментальних матеріалів. Він часто скеровується на вивчення цілісної діяльності людини. У спеціальних умовах може вивчатися взаємодія різних компонентів (моторних, перцептивних, мнемонічних, інтелектуальних, вольових, характерологічних) у процесі психічної діяльності людини.
Саме так будується дослідження складної діяльності оператора в інженерній психології, комплексно вивчаються психічні можливості космонавтів, досліджується поведінка людей у різноманітних стресових ситуаціях.
У природному експерименті, на відміну від лабораторного, зберігається зміст звичайної діяльності людини, але створюються умови, за яких обов'язкові) викликається (провокується) досліджуване психічне явище. Так, розвиток природного експерименту в царині педагогічної психології привів до створення психолого-педагогічного експерименту. Суть Його полягає в тому, що вивчення школяра ведеться безпосередньо в процесі реального навчання і виховання, але з обов'язковим активним формуванням тих психічних особливостей, що вибираються як предмет навчання.
Лабораторний і природний експерименти можуть бути констатуючими, скерованими на виявлення рівня тих чи інших особливостей психічного розвитку безпосередньо до моменту проведення дослідження, і формуючими, скерованими на вивчення психічного явища безпосередньо в процесі активного формування тих чи інших психічних особливостей.
3. Метод бесіди — це збирання фактів про психічні явища у процесі особистого спілкування за спеціально складеною програмою.
Плануючи бесіду, необхідно мати на увазі, що дані про явище, яке нас цікавить, може бути одержане у вигляді відповідей па прямо поставлені запитання (що знає досліджуваний про той чи інший об'єкт, яке ставлення до нього, яке коло інтересів тощо), так і побічним способом (обговорення прочитаної книги і т. ін. ). Цей метод використовується для отримання додаткових даних про учня.
4. Метод вивчення продуктів діяльності є збиранням фактів в процесі аналізу матеріалізованих результатів психічної діяльності. Це можуть бути продукти трудоваї (виготовлені токарем деталі, проект інженера, картина художника тощо); навчальної (написаний твір, розв'язана задача, виконане креслення); ігрової (споруджений із кубиків «будинок», зроблена з піску «фортеця» і под. ) діяльності.
За продуктом діяльності відтворюється процес виготовлення, при цьому відображається (проектується) ставлення людини до самої діяльності, навколишнього світу, природи, виявляється рівень розвитку розумових, сенсорних, моторних навичок.
Вимоги до методу:
• типовість (характерність) самої діяльності;
• типовість умов діяльності;
• аналіз різних продуктів діяльності.
Цінність методу полягає в тому, що можна час від часу повертатися до аналізу матеріалізованих продуктів діяльності.
Недолік: не всі психічні якості можна розкрити в продуктах діяльності.
Тому метод вживається як допоміжний.
5. Метод анкети полягає у збиранні фактів на основі письмового самозвіту досліджуваних за спеціально складеною програмою.
У складанні анкети велике значення має чіткість змісту запитань і чіткість їх формулювання. Анкети поділяються на два види; закриті й відкриті.
У відкритих анкетах досліджувані повинні самі сформулювати відповіді на поставлені запитання;
у закритих їм пропонується вибрати одну із запропонованих відповідей.
Перевага відкритої анкети полягає в можливості отримати повніші дані про досліджуваних. Недолік — в тяжкості опрацювання через різноманітність відповідей. Закриті анкети є легкими для опрацювання, але їхні дані (відповіді) не виходять за задані наперед формулювання.
Позитивність методу анкет полягає в тому, що отримується велика кількість матеріалу, достовірність якого визначається «законом великих чисел». Недолік: відповіді не завжди є адекватними реальній поведінці досліджуваних.
6. Метод тестів. Вони призначені для того, щоб установити наявність чи відсутність уже відомих психологічних особливостей у тих чи інших досліджуваних.
Тести мають відповідати таким вимогам:
1. Це стандартизовані випробування. Стандартизація досягається за рахунок того, що тестом те чи інше дослідження стає після багаторазової його перевірки на великій кількості досліджуваних.
2. Кожен тест повинен давати всім досліджуваним однакові можливості для проявлення наявних у них психологічних особливостей.
Виконання цієї вимоги досягається за рахунок того, що в кожнім тесті вміщено різні за змістом і формою подачі завдання, завдяки чому в одних досліджуваних з'являються можливості виконати одні завдання, а в інших — інші.
3. Інтерпретація результатів виконання тесту.
Тести — це найчастіше разові випробування, вони дозволяють зробити зріз, зафіксувати те, що є на даний момент.
Тому не можна на основі результатів тесту будувати прогнози, передбачати можливості чи міру успішності подальшого психічного розвитку.
Список використаної літератури:
Історія педагогіки / За ред. М. С. Гриценка. -К.: Вища шк., 1973
Педагогіка: Навчальний посібник / В. М. Галузяк, М. І. Сметанський, В. І. Шахов. — Вінниця, 2001
Психологія. Підручник. – К., 2002.
Фіцула М. М. Педагогіка. Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. — Тернопіль: «Навчальна книга – Богдан», 1999
Щербань П. М. Прикладна педагогіка: Навч. -метод. посібник. — К., 2002
Ильина Т. А. Педагогика: Курс лекций. -М.: Просвещение, 1984
Крысько В. Г. Психология и педагогика в схемах и таблицах. -Мн.: Харвест, 1999
Общая психология: Учеб. пособие для студентов пед ин-тов. -М.: Просвещение, 1981. — 383 с.
Основи психології: Підручник / За заг. ред. О. В. Киричука, В. А. Ромен-ця. -К.: Либідь, 1995. -632с.