Міністерство освіти і наукиУкраїни
Київський національнийуніверситет технологій та дизайну
Кафедра менеджменту
ЗВІТ
про комплексну з фахурівня бакалавра практику
зі спеціальності “Менеджменторганізації”
на тему: Управліннярезультатами господарської діяльності підприємств
КИЇВ – 2010
План
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ І ФУНКЦІЇ ПРОЦЕСУ УПРАВЛІННЯРЕЗУЛЬТАТАМИ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ
1.1 Необхідність та функції управління результатами діяльностіпідприємств
1.2 Методи управління діяльністюпідприємств
РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА ТА АНАЛІЗРЕЗУЛЬТАТИВНОСТІ ФІНАНСОВО-ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА «КОМТЕКС»
2.1 Управління виробничими запасамита запасами готової продукції на підприємстві
2.2 Аналіз фінансової звітностіприватного підприємства «КОМТЕКС» та оцінка його рентабельності
РОЗДІЛ 3. РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ВДОСКОНАЛЕННЯУПРАВЛІННЯ РЕЗУЛЬТАТАМИ ДІЯЛЬНОСТІ НА ПРИВАТНОМУ ПІДПРИЄМСТВІ «КОМТЕКС»
ВИСНОВОК
Списоквикористаної літератури
ВСТУП
У наш час кожнепідприємство перебуває в умовах, що постійно змінюються. Щоб успішнофункціонувати на ринку, підприємство повинне чітко визначити параметридослідження зовнішнього середовища і вибрати чинники, які найістотнішевпливають на фінансовий стан підприємства. Зовнішнє середовище в Україні єскладним і нестабільним. Зубожіння більшості населення, протистояннязаконодавчої і виконавчої влади, часті зміни уряду, високий рівень інфляціїзалежність від інших країн в енергоносіях, поглиблення економічної кризи,тіньова економіка,— все це надзвичайно ускладнює діяльність підприємств, і тимсамим впливає на їх фінансовий стан.
Актуальністьцього питання зумовила розвиток методик аналізу фінансового стану підприємств,які спрямовані на експрес-оцінку фінансового стану підприємства, підготовкуінформації для ухвалення управлінських рішень, розробку стратегії управлінняфінансовим станом.
У сучаснійекономічній літературі зовнішнє оточення підприємства розглядається як складнабагаторівнева структура, елементи кожного рівня якої формуються під впливомвласних (специфічних) факторів та по-різному (за силою та напрямом) впливаютьна діяльність підприємства.
На сьогоднінаукова думка не має загальноприйнятої точки зору з приводу чіткого визначеннясутності поняття «фінансовий стан підприємства», дослідження переважнозосереджуються тільки на окремих його елементах. Питання дослідженняфінансово-економічного стану підприємства висвітлено у працях як вітчизняних,так і зарубіжних вчених, серед яких Ф.Ф. Бутинець, І.В. Дем'яненко, К.В.Ізмайлова, В.В. Ковальов, М.Я. Коробов, Л.А. Лахтіонова, В.М. Родіонова, Г.В.Савицька, Ю.С. Цал-Цалко, М.Г. Чумаченко та інші.
Фінансовий станпідприємства можна визначити як міру забезпеченості підприємства необхіднимифінансовими ресурсами і ступінь раціональності їх розміщення для здійсненняефективної господарської діяльності та своєчасних грошових розрахунків засвоїми зобов'язаннями».
Дослідившисутність фінансового стану та проаналізувавши різні точки зору щодо йоговизначення, можна окреслити концептуальні основи цього поняття:
а) фінансовийстан – результат фінансово-господарської діяльності підприємства;
б) фінансовийстан – поняття, сутність якого проявляється як у статиці (на певний моментчасу), так і в динаміці (у визначеному періоді);
в) фінансовийстан – поняття, що характеризується різними складовими елементами, а не лишеплатоспроможністю та фінансовою стійкістю;
г) фінансовийстан – міра забезпеченості підприємства необхідними фінансовими ресурсами йступінь раціональності їх розміщення.
Управлінняфінансовим станом підприємства переслідує кілька цілей:
1) визначенняфінансового положення;
2) виявлення зміну фінансовому стані в просторово-часовому розрізі;
3) виявленняосновних чинників, що викликають зміни у фінансовому стані; прогноз основнихтенденцій фінансового стану.
Алгоритмформування управлінського рішення щодо фінансового стану підприємства включаєнаступні етапи: збір необхідної інформації; обробку інформації; розрахунокпоказників зміни статей фінансових звітів; розрахунок фінансових коефіцієнтівза основними аспектами фінансової діяльності або проміжних фінансовихагрегатах; порівняльний аналіз значень фінансових коефіцієнтів з нормативами;аналіз змін фінансових коефіцієнтів; підготовку висновку про фінансовий станкомпанії на основі інтерпретації оброблених даних.
Основнимичинниками впливу зовнішнього середовища можуть бути процентні ставки, обміннікурси, товарні ціни, ціни акцій і т.п. Причому підприємство, на яке впливаєзміна фінансових цін, зовсім не обов’язково повинно бути безпосередньопов’язане з ринком, на якому змінюються ці ціни. Можна виділити дві глобальніпричини погіршення фінансового стану підприємства: відсутність потенційнихможливостей зберігати прийнятний рівень фінансового стану; нераціональнеуправління результатами діяльності.
Проблеми зплатоспроможністю, фінансовою незалежністю, рентабельністю мають єдине коріння:або підприємство має недостатні результати діяльності для збереженняприйнятного фінансового положення, або воно не раціонально розпоряджаєтьсярезультатами діяльності. З’ясування того, яка з вказаних вище причин привела допогіршення фінансового стану підприємства, має принципове значення. Залежно відцього здійснюється вибір управлінських рішень, направлених на оптимізаціюфінансового стану організації.
Таким чином,підсумовуючи все вище сказане, можна сказати, — що сучасні методи фінансовогоаналізу дають можливість здійснювати оцінку підприємств, компаній та їхніхфіліалів по інтегрованим показникам функціонування.
Слід виділити триосновні складові управління результатами діяльності підприємства – цеуправління оборотними коштами, управління інвестиційною політикою і управлінняструктурою джерел фінансування.
Існує два основнішляхи оптимізації управління фінансовим станом – оптимізація результатівдіяльності (підприємство повинне більше заробляти прибутку) і раціональнерозпорядження результатами діяльності. Проте два вказані шляхи –,, заробляти” і,, розпоряджатисязапрацьованим” – не рівнозначні.
Зовнішнєсередовище для підприємств стає дедалі більшим джерелом проблем для управління.Власне, керівники під впливом різноманітних подій у світі і державі змушенізосереджувати свою увагу на середовищі, що швидко змінюється, враховувати йоговплив на внутрішню будову і розвиток підприємства.
РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ І ФУНКЦІЇ ПРОЦЕСУ УПРАВЛІННЯРЕЗУЛЬТАТАМИ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ
1.1Необхідність та функції управління результатами діяльності підприємства
Згідно з основнимположеннями теорії систем будь-який об’єкт, явище чи процес (включаючипідприємство) можна розглядати як систему. Під системою розуміють сукупністьвзаємозв’язаних в одне ціле елементів. Елемент системи – це частина цілого, якав процесі аналізу не підлягає поділу на складові. Отже, будь-яка система:
· по-перше,складається з двох або більшої кількості елементів;
· по-друге,кожний елемент системи має властиві лише йому якості;
· по-третє,між елементами системи існують зв’язки, за допомогою яких вони впливають одинна одного;
· по-четверте,система не може існувати поза часом і простором. Система має часову сутність(її склад може бути визначений у кожний даний момент), а також свої межі нанавколишнє середовище.
Перша особливістьпідприємства, як системи, полягає в тім, що підприємство – це відкрита система,яка може існувати лише за умови активної взаємодії з навколишнім середовищем.Воно вибирає із проміжного та загального зовнішнього середовища основні факторивиробництва і, перетворюючи їх на продукцію (товари, послуги і інформацію) тавідходи, передає знов у зовнішнє середовище. Умовою життєздатності системи єкорисний (вигідний) обмін між “входом” і “виходом”.
Інша особливістьпідприємства, як системи: воно є штучною системою, створеною людиною заради їївласних інтересів, передовсім спільної праці. Тому очевидною характеристикоюбудь-якого підприємства є поділ праці.
Розрізняють двіформи поділу праці: горизонтальну та вертикальну. Перша – це поділ праці черезподіл трудових операцій на окремі завдання. Результатом горизонтального поділупраці є формування підрозділів трансформаційного процесу. Оскільки роботу напідприємстві поділено між підрозділами та окремими виконавцями, хтось можекоординувати їхні дії, щоб досягти загальної мети діяльності.
Тому об’єктивновиникає потреба у відокремленні управлінської праці від виконавчої. Отже,необхідність управління зв’язана з процесами поділу праці на підприємстві.
Управління, яке(в широкому розумінні) є діяльністю, спрямованою на координацію роботи іншихлюдей (трудових колективів), також є складною системою. Диференціація такоординація управлінської праці, формування рівнів управління здійснюється задопомогою вертикального поділу праці.
Підприємстварізняться між собою за розмірами, сферами діяльності, технологічними процесамитощо. Проте всі вони як системи мають і певні спільні характеристики (загальніриси), з-поміж яких передовсім треба назвати функції управління – об’єктивнозумовлені загальні напрямки або сфери діяльності, сукупність яких забезпечуєефективне кооперування спільної праці.
Виокремлюютькілька функцій управління. Для з’ясування природи й сутності кожної з нихнеобхідно розглянути механізм функціонування найпростішої моделі штучноїсистеми.
Структура цієїмоделі містить два елементи: елементи U-керуючий, елементи Е-виконавчий.
Керуючий елементсприймає:
· черезвхідний канал імпульс від зовнішнього середовища;
· черезканал зворотного зв’язку імпульси, що стосуються його власного стану та стануструктури системи.
На підставісприйнятих імпульсів керуючий елемент починає функціонувати. Спочатку вінвизначає конкретне (кількісне) значення вихідного параметра, тобто формулюємету діяльності системи. Потім він виробляє імпульс і надсилає його виконавчомуелементу (ефектору). Цей імпульс має характер команди. Ефектор також сприймаєімпульси із зовнішнього середовища. Це так звані перешкоди, які заважаютьдосягненню мети управління.
Під впливомкоманди керуючого елемента та зовнішніх перешкод ефектор починає своєфункціонування. Результат його діяльності – вихідний імпульс. Але перш ніжнадіслати його у зовнішнє середовище, ефектор інформує керуючий елемент провиконання одержаної команд через канал зворотного зв’язку. Узгоджуючи прийнятувід ефектора інформацію з визначеною метою діяльності системи, керуючий елементзнову починає функціонувати.
Якщо результатамидіяльності ефектора збігаються з метою, то ефектор одержує команду надіслатиголовний імпульс у зовнішнє середовище. У разі незбігу керуючий елементвиробляє нові команди, якими спрямовує дії ефектора. Отже, у структурі системикеруючий елемент виконує цілком конкретні функції.
По-перше, вінвизначає мету функціонування. Оскільки тієї самої мети можна досягти різнимиспособами, керуючий елемент мусить вибрати один із них. При цьому під способомдосягнення мети розуміють розробку алгоритму трансформаційного процесу, аопрацювання способу досягнення мети передбачає визначення впорядкованихоперацій, тобто того, що повинні робити члени трудового колективу задлядосягнення мети. Відтак керуючий елемент виконує функцію планування – процесувизначення мети діяльності, передбачення майбутнього розвитку та поєднанняколективних (індивідуальних) завдань для одержання очікуваного загальногохарактеру.
По-друге, кожнаоперація трансформаційного процесу повинна мати свого носія, тобто виконуватисяпевним елементом даної системи. Отже, реалізації трансформаційного процесупередбачає також визначення того, хто саме має виконувати ту чи іншу конкретнуоперацію і які виконавці мають взаємодіяти між собою. Ці процеси характеризуютьсутність організації, як функції управління. Організація – це процес формуванняструктури системи, розподіл завдань, повноважень і відповідальні міжпрацівниками фірми для досягнення загальної мети її діяльності.
По-третє –ефектор у системі займає підпорядковане становище. У перебігу трансформаційногопроцесу він може відмовитися виконувати свої обов’язки, визначені планом. Томудля досягнення своєї мети керівник будь-якого рівня має не тільки спланувати таорганізувати роботу, а й примусити людей виконувати її.
Для цьогопотрібно створити умови, за яких виконавці відчували б, що вони можутьзадовольнити свої потреби тільки тоді, коли буде забезпечено досягнення цілейпідприємства. Це означає, що керуючий елемент має виконувати належним чиномфункцію мотивації. Мотивація – це, власне, причина, яка спонукає членівтрудового колективу до спільних погоджених дій, аби забезпечити досягненняпоставленої мети.
По-четверте, длятого, щоб запобігти появі зовнішніх перешкод і можливих відхилень відочікуваних результатів діяльності системи, керуючий елемент повиненвстановлювати параметри діяльності ефектора, вимірювати досягнуті результатироботи, порівнювати їх із запланованим обсягом. за необхідності – коригуватидіяльність, накопичувати досвід для вдосконалення планування. Саме цимпояснюється необхідність виконання керуючим елементом контролюючих функцій.
Ці чотири основніфункції тісно зв’язані між собою в єдиному процесі управління. Незадовільнепланування чи недосконала організація, так само як і слабка мотивація праці абопоганий контроль, негативно впливають на результати діяльності фірми в цілому.
З урахуваннямцього важливо наголосити, що управління підприємством відображає сукупністьвзаємозв’язаних процесів планування, організації, мотивації та контролю, якізабезпечують формування й досягнення цілей підприємства.
1.2 Методи управліннядіяльністю підприємств
Практичнареалізація функцій управління здійснюється за допомогою системи методівуправління. Привести в дію організовану систему, щоб одержати потрібнийрезультат можна лише через вплив на неї керуючого органу чи особи. При цьомунеобхідні певні інструменти погодженого впливу, які й забезпечують досягненняпоставленої мети. Такі інструменти заведено називати методами управління.
Методи управління– це способи впливу на окремих працівників і трудові колективи в цілому, якінеобхідні для досягнення цілей фірми (підприємства, організації).
Управління фірмою(підприємством, організацією) спрямоване на людей, коло їхніх інтересів,передовсім матеріальне. Тому основою класифікації методів управління євнутрішній зміст мотивів, якими керується людина у процесі виробничої чи іншоїдіяльності. За своїм змістом мотиви діяльності можна поділити на матеріальні,соціальні та мотиви примусового характеру. Відповідно до цього розрізняютьекономічні, соціально-психологічні та організаційні методи управліннядіяльністю підприємства.
Усі названіметоди управління діяльністю підприємств органічно зв’язані, й використовуютьсяне ізольовано, а комплексно. Проте провідними треба вважати саме економічніметоди. Організаційні методи створюють передумови для використання економічнихметодів.
Соціально-психологічніметоди доповнюють організаційні й економічні та утворюють у сукупностінеобхідний арсенал засобів управління діяльністю підприємства, будь-якогосуб’єкта підприємницької чи іншої діяльності.
1) Економічніметоди управління – це такі методи, які реалізують матеріальні інтереси участілюдини у виробничих процесах через використання товарно-грошових відносин. Ціметоди мають два аспекти реалізації.
Перший аспектхарактеризує процес управління, зорієнтований на використання сегментазовнішнього середовища. Суть цього аспекту:
· формуваннясистеми оподаткування об’єктів господарювання;
· визначеннядійової амортизації політики, яка б сприяла оновленню матеріальних інематеріальних активів підприємства;
· встановленнядержавою лінійного рівня заробітної плати та пенсій.
Другий аспектекономічних методів управління зв’язано з управлінським процесом, орієнтованимна використання різних економічних важелів, таких як фінансування,кредитування, ціноутворення, штрафні санкції тощо.
2)Соціально-психологічні методи управління реалізують мотиви соціальної поведінкилюдини. Адже рівень сучасного виробництва, зростання загальноосвітнього іпрофесійного рівня працівників зумовлюють суттєві зміни в системі цінніснихорієнтацій та структурі мотивації трудової діяльності людей. Традиційні формиматеріального заохочення поступово втрачають свій пріоритетний стимулюючийвплив.
Усе більшогозначення набувають такі чинники, як змістовність і творчий характер праці,можливості для прояву ініціативи, моральне заохочення тощо. Тому розуміннязакономірностей соціальної психології та індивідуальної психіки працівника єнеобхідною умовою ефективного виробництва чи будь-яким іншим видом діяльності.
Практичнареалізація соціально психологічних методів управління здійснюється за допомогоюрізноманітних засобів соціального орієнтування та регулювання, гуманізаціїпраці тощо.
3) Організаційніметоди управління базуються на мотивах примусового характеру. Їхнє існування йпрактичне застосування зумовлене заінтересованістю людей у спільній організаціїпраці. Організаційні методи управління – це комплекс способів і прийомів впливуна працівників, заснованих та використанні організаційних відносин таадміністративній владі керівництва. Усі організаційні методи управлінняподіляють на регламентні й розпорядні.
Змістрегламентних методів полягає у формуванні структури та ієрархії управління,делегуванні повноважень і відповідальності певним категоріям працівників фірми,визначенні орієнтирів діяльності підлеглих, наданні методично-інструктивноїдопомоги виконавцям. Розпорядчі методи охоплюють поточну (оперативну) роботу ібазуються на показах керівників підприємств. Вони передбачають визначенняконкретних завдань для виконавців, розподіл цих завдань між ними, контрольвиконання, проведення нарад з питань поточної діяльності фірми.
Професійно вмілезастосування економічних, соціально-психологічних та організаційних методівуправління здебільшого забезпечує достатньо ефективне господарювання.
РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА ТА АНАЛІЗ РЕЗУЛЬТАТИВНОСТІФІНАНСОВО-ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА «КОМТЕКС»
2.1 Управліннявиробничими запасами та запасами готової продукції на підприємстві
У процесіфінансово-господарської діяльності підприємству необхідно мати певну сумугрошових коштів для закупівлі сировини, матеріалів, комплектуючих виробів таінших матеріальних цінностей на приватному підприємстві «КОМТЕКС».
Зазначеніматеріальні цінності призначені для забезпечення процесу виробництва тареалізації продукції.
Метою управліннявиробничими запасами є забезпечення безперебійного процесу виробництва тареалізації продукції за дотримання оптимального запасу матеріальних цінностей.
Управліннявиробничими запасами являє собою частину загальної політики управлінняоборотними активами підприємства, яка полягає в оптимізації розміру і структуризапасів товарно-матеріальних цінностей, мінімізації витрат щодо обслуговуванняобладнання та забезпечення ефективного контролю за його рухом.
Операційний циклсуттєво впливає на обсяг, структуру й ефективність використання матеріальних цінностей.Він включає час від моменту закупівлі матеріальних цінностей до надходженнягрошових коштів від покупців за реалізовану продукцію.
У процесіуправління виробничими запасами в межах операційного циклу необхідно особливовиділити виробничий цикл. Тривалість виробничого циклу включає: період оборотусереднього запасу сировини, матеріалів, напівфабрикатів; період оборотностісереднього обсягу незавершеного виробництва; період оборотності середньогозапасу готової продукції.
На тривалістьвиробничого циклу насамперед впливає прискорення оборотності матеріальнихцінностей у процесі виробництва продукції.
До активів звисокою оборотністю можна віднести: запаси сировини і матеріалів, з яких нестворюються страхові резерви; запаси готової продукції, на яку існує високийпопит; грошові кошти, які постійно перебувають у господарському обігу.Матеріальні цінності з низькою оборотністю включать: сезонні запаси сировини іматеріалів; запаси готової продукції, попит на яку обмежений; довгострокова такороткострокова дебіторська заборгованість, поточні фінансові інвестиціїстроком погашення більше шести місяців.
В сучасних умовахгосподарювання на приватному підприємстві не встановлюються нормативиформування оборотних активів і вони можуть утримувати на своєму балансі запасина таку суму, на яку у підприємства є тимчасово вільні грошові кошти. Укритичних ситуаціях підприємство може продати частину своїх запасів або,навпаки, терміново їх закупити, щоб не зупинився виробничий процес.
Наявністьматеріальних цінностей на рівні, який перевищує оптимальні потреби, негативновідображається на діяльності підприємства «КОМТЕКС», оскільки з обігувідволікається певна сума грошових коштів, втрачаються можливості дляінвестицій, збільшуються витрати на утримання додаткових запасів матеріальнихцінностей.
Основне завданняуправління поточними фінансовими потребами полягає у скороченні періодуоборотності виробничих запасів, дебіторської заборгованості та збільшеннястроку сплати кредиторської заборгованості.
Управління грошовимикоштами або залишком грошових коштів, що постійно перебувають у розпорядженніпідприємства, є важливою невід’ємною частиною управління оборотними активами.Об’єктами управління є грошові кошти в касі, на поточних рахунках, у дорозі таїх еквіваленти. Мета управління грошовими коштами підприємства – визначенняоптимального залишку грошових коштів, який необхідний для розрахунку за своїминевідкладними фінансовими зобов’язаннями, а також визначення інвестиційнихможливостей підприємства здійснювати короткострокові фінансові вкладення.
Основнимизавданнями управління грошовими коштами є:
— визначенняоптимального залишку грошових коштів для забезпечення безперервності діяльностіпідприємства;
— створеннярезервного залишку грошових коштів на випадок можливого розширення обсягівдіяльності;
— своєчаснатрансформація тимчасово вільних грошових коштів у високоліквідні фінансовіінвестиції та їх зворотна конвертація для поповнення залишку грошових коштів;
— своєчаснезабезпечення поточних платежів пов’язаних з виробничо-комерційною діяльністю;
— формуванняінвестиційного залишку грошових коштів з метою здійснення ефективнихкороткострокових фінансових вкладень в окремі сегменти ринку грошей;
— формуваннякомпенсаційного залишку грошових коштів на поточному рахунку підприємства зметою своєчасного обслуговування невідкладних потреб підприємства;
— забезпеченняприскорення оборотності грошових коштів зменшенням операційного та фінансовогоциклів, скороченням розрахунків готівкою, своєчасної інкасації виручки відреалізації продукції.
У процесігосподарської діяльності підприємству потрібно підтримувати залишок грошовихкоштів на мінімальному рівні і збільшувати розмір поточних фінансовихінвестицій. Але водночас збільшується ймовірність виникнення потреби вкороткострокових банківських кредитах для здійснення непередбачених платежів.До того ж потрібно враховувати, що процентна ставка за користування банківськимкредитом може бути вищою, ніж той процент, який можна отримати за ціннимипаперами або депозитними рахунками. Якщо короткострокові кредити набагатодорожчі порівняно з очікуваною дохідністю цінних паперів, депозитів, фінансовийменеджер повинен бути впевненим, що потреба у додаткових грошових коштах невиникне.
Сформовані напочатку господарської діяльності підприємства необоротні активи потребуютьпостійного управління ними. Метою управління необоротними активами є визначенняформ і методів фінансового управління необоротними активами підприємства впроцесі здійснення різних фінансових операцій та оптимального їх розміру.
Основнимизавданнями управління необоротними активами є:
— визначенняможливих форм оновлення основних виробничих засобів на простій та розширенійоснові;
— визначенняпотреби в необоротних активах для збільшення обсягів виробництва;
— забезпеченняефективного використання раніше сформованих та нововведених основних засобів таматеріальних активів;
— формуваннянеобхідних фінансових ресурсів для відтворення необоротних активів таоптимізації їх структури.
За характеромобслуговування окремих видів діяльності підприємства необоротні активиподіляються на: необоротні активи, які обслуговують операційну діяльність;необоротні активи, які обслуговують інвестиційну діяльність; невиробничінеоборотні активи.
За формамизастави забезпечення кредиту необоротні активи поділяються на: нерухомінеоборотні активи (будівлі, споруди, передавальні пристрої); рухомі необоротніактиви (машини, обладнання, транспортні засоби, довгострокові фінансовіінструменти). Переважна частина необоротних активів функціонує в процесіопераційної діяльності.
Необоротніопераційні активи в процесі виробництва проходять такі основні стадії.
На першійстадіїпридбання підприємством необоротні активи в процесі використання переносятьчастину своєї вартості на готову продукцію шляхом нарахування амортизаційнихвідрахувань.
На другійстадії впроцесі реалізації продукції накопичується сума амортизаційних відрахувань.
На третійстадіїнакопичена сума амортизації спрямовується на відтворення й оновлення основнихзасобів.
Основними етапамиуправління операційними необоротними активами підприємства є:
1. Аналізопераційних необоротних активів підприємства в минулому періоді.
Цей аналізпроводиться в цілях вивчення динаміки загального їх об’єму і складу, ступеня їхпридатності, інтенсивності оновлення і ефективності використання.
— на першійстадії аналізу розглядається динаміка загального об’єму операційних необоротнихактивів–темпи їх росту в співвідношенні з темпами росту об’єму виробництва іреалізації продукції, об’єму операційних оборотних активів, загальної суминеоборотних активів.
— на другійстадії аналізу вивчається склад операційних необоротних активів підприємства ідинаміка їх структури. В процесі цього вивчення розглядається співвідношенняосновних засобів і нематеріальних активів, які використовуються в операційномупроцесі виробництва;
— на третійстадії аналізу оцінюється стан використовуваних підприємством операційнихнеоборотних активів за ступенем їх зношеності.
— на четвертійстадії аналізу визначається період обороту використаних підприємствомопераційних необоротних активів.
— на п’ятійстадії аналізу вивчається інтенсивність оновлення операційних необоротнихактивів в минулому періоді.
— на шостійстадії аналізу оцінюється рівень ефективності використання операційнихнеоборотних активів в звітному періоді. В процесі такої оцінки використовуютьсянаступні показники: коефіцієнт рентабельності операційних активів необоротнихактивів, коефіцієнт виробництва операційних необоротних активів, коефіцієнтвиробничої ємності операційних необоротних активів.
1 стадія — Оптимізаціязагального об’єму і складу операційних необоротних активів підприємства. Такаоптимізація здійснюється з врахуванням відкритих в процесі аналізу можливихрезервів підвищення виробничого використання операційних необоротних активів вмайбутньому періоді. До складу основних з таких резервів відносяться:підвищення виробничого використання операційних необоротних активів в часі іпідвищення виробничого використання операційних необоротних активів попотужності.
2 стадія — Забезпеченняправильного нарахування амортизації операційних необоротних активів. Об’єктамиамортизації являється операційні основні засоби (крім землі) і амортизаційнівиди операційних нематеріальних активів. Нарахування амортизації здійснюється вмежах корисного використання відповідного активу, встановленого підприємством.При визначенні строку корисного використання (експлуатації) потрібновраховувати:
— очікуваневикористання активу підприємства з врахуванням його потужності, виробництва абоіншого корисного ефекту;
— передбаченийфізичний і моральний знос;
— правові абоінші обмеження по строкам використання окремих видів активів;
— інші фактори,які відображають специфіку експлуатації відповідного активу в операційномупроцесі.
3 стадія — Забезпечення своєчасного оновлення операційних необоротних активівпідприємства. Для цього на підприємстві визначається необхідний рівеньінтенсивності оновлення окремих груп операційних необоротних активів;розраховується загальний об’єм активів, які підлягають оновленню в майбутньомуперіоді; встановлюються основні форми і вартість оновлення різних груп активів.
4 стадія — Забезпечення ефективного використання операційних необоротних активівпідприємства. Таке забезпечення заключається в розробці системи міроприємств,направлених на підвищення коефіцієнтів рентабельності і виробничої віддачіопераційних необоротних активів.
5. Вибір форм іоптимізація структури джерел фінансування операційних необоротних активів. Оновленняі приріст операційних необоротних активів можуть фінансуватись за рахуноквласного капіталу, довгострокового позикового капіталу (довгостроковібанківські кредити, фінансовий лізинг і т.ін.) і за рахунок змішаного їхфінансування.
6 стадія — Завдання управління оборотними і необоротними активами підприємства.
Основне завданняуправління необоротними активами полягає у забезпеченні своєчасного оновленняосновних виробничих фондів та високої ефективності їх використання. Можливостіоперативного управління необоротними активами незначні.
І, навпаки,політика управління оборотними активами відзначається значною маневреністю,можливістю активного впливу на їх розмір, склад, структуру, оборотність,ліквідність та прибутковість.
До основнихзавдань управління оборотними активами належать:
1.Забезпеченнябезперебійності виробничого процесу. Для реалізації цього завдання необхідносформувати окремі види активів відповідно до обсягів господарської діяльностіпідприємства і тривалості його операційного та фінансового циклів.
2. Прискоренняоборотності загальної суми оборотних активів. Це завдання управління оборотнимиактивами реалізовується шляхом збільшення частки активів з високою оборотністюі зменшення частки активів, що обертаються повільно.
До активів звисокою оборотністю можна віднести:
— запаси сировиниі матеріалів, за якими не створюються страхові резерви;
— запаси готовоїпродукції, що користується значним попитом;
— грошові кошти,які постійно перебувають у платіжному обороті.
Активи з низькоюоборотністю відповідно включають:
— сезонні запасисировини і матеріалів;
— запаси готовоїпродукції зі зниженням попитом;
— довгостроковута короткострокову дебіторську заборгованість;
- усі формипоточних фінансових інвестицій строком більше шести місяців;
— неліквідніфінансові інструменти.
3. Забезпеченняліквідності оборотних активів, достатньої для підтримки платоспроможностіпідприємства за поточними фінансовими зобов’язаннями. Це управлінське завданняреалізується за допомогою постійного контролю за розміром оборотних активів угрошовій, абсолютно ліквідній формі, а також шляхом забезпечення відповідноїчастини високоліквідних активів у вигляді поточних фінансових інвестицій таінших активів, які за необхідності можуть швидко трансформуватися у грошовікошти.
4. Забезпеченняпідвищення рентабельності оборотних активів. Реалізувати це управлінськезавдання можна шляхом своєчасного використання тимчасово вільних залишківгрошових активів для формування ефективного портфеля поточних фінансових інвестицій,що можуть принести підприємству прямий дохід у формі процентів або дивідендів,розміщення коштів на депозит, відкриття контокорентних рахунків у банку.
5. Мінімізаціяризиків і втрат, пов’язаних з формуванням і використанням оборотних активів. Всівиди оборотних активів тією чи іншою мірою пов’язані з ризиком втрати. Так,грошовим активам в основному властивий ризик інфляційних втрат; поточнимфінансовим інвестиціям–ризик втрати частини доходу у зв’язку з несприятливоюкон’юнктурою фінансового ринку, а також ризик інфляційних втрат;
Крім того,необхідно враховувати ризики формування оборотних активів та їх можливінегативні наслідки:
— недостатністьгрошових коштів може призвести до перебоїв у виробничому процесі, невиконаннязобов’язань, втрат можливого прибутку:
— недостатністьвиробничих запасів спричинює перебої у виробництві, зайві витрати,недоотримання реалізаційного доходу:
— наявністьзайвих оборотних активів спричинює зайві витрати на фінансування, іммобілізаціюфінансових ресурсів, недоотримання частини доходу і прибутку.
2.2 Аналізфінансової звітності приватного підприємства «КОМТЕКС» та оцінка йогорентабельності
Приватнепідприємство « КОМТЕКС»
Юридична адреса:
Україна, м. Київ
ПроспектВоз’єднання, 21
Приватнепідприємство «КОМТЕКС» було створено 1985 року. За свою історію пройшло шляхвід «кустарного» до сучасного добре оздобленого автоматизованого такомп'ютеризованого виробництва та перетворилося на спеціалізоване об'єднання повиробництву різноманітного одягу та шкіряних виробів. В 1995 р. на базі швейнихмайстерень було засноване швейне приватне підприємство «КОМТЕКС», орієнтованена пошиття шкіряних виробів.
Структурапідприємства передбачає централізацію експериментального, підготовчого,розкрійного виробництва та складу готової продукції. Пошиття виробівздійснюється у двох швейних цехах головного підприємства.
Головнепідприємство у м. Києві спеціалізоване на виготовлення модних курток ізсинтетичних тканин та шкіри з утеплювачем для дорослих груп дітей. Потужність об’єднання2000 тис. шт. виробів в рік. Режимроботи однозмінний.
Уоб'єднанні працює 300 чоловік, в тому числі службовці. Серед них художники-модельєри, конструктори, технологи, механіки та ін., які уважно стежать занапрямками моди, створюють сучасні, популярні серед покупців моделі одягу,вирішують питання запровадження науково — технічного прогресу.
Відомо,що технічний прогрес ніколи не зупиняється. Шлях вперед у теперішній часполягає через автоматизоване та комп’ютеризоване виробництво. Наявність інформації,яку можна швидко отримати у будь — якому підрозділі, що і є частиною управлінняноу-хау, яке охвачує підготовку інформації для планування, контролю тареалізації готової продукції, дозволяє скоротити час на розробку та поставкупродукції та значно підвищити продуктивність праці.
З1996 року через тяжкого економічного стану в країні, відсутності оборотнихкоштів та низької купівельної спроможності вітчизняних споживачів, поряд звипуском продукції на внутрішній ринок підприємство мусить працювати з іноземнимифірмами на умовах давальницької сировини. Робота на давальницькій сировинімалорентабельна, але дозволяє:
1. Своєчасноздійснювати розрахунки з бюджетом, за енергоносії та опалення;
2. Забезпечитироботою та відповідно з/п колектив підприємства у кількості 250 чоловік;
3. Не тількизберегти, а й значно підвищити кваліфікацію робітників та інженерно — технічнихпрацівників підприємства;
4. Поліпшитиякість виробляємої продукції, так як вимоги до якості у іноземних фірм дужевисокі.
Кількістьіноземних фірм, з якими працювало підприємство на давальницькій сировині з 10 у1997 році зменшилося до 2 у 1999 році. Таким чином, підприємствозарекомендувало себе як підприємство високої культури виробництва, сучасноїтехнології та якості продукції. Тому провідна німецька фірма «HUGO BOSS» збільшила кількість своїх замовленьз 8 тис. од. виробів до 80 тис. од. виробів у 2000 році.
Зметою :
1. підвищенняобсягів виробництва
2. підвищенняобсягів продаж
3. розширенняасортименту швейних виробів
4. покращеннядизайну швейних виробів
Значначастина прибутку використовується на придбання нового обладнання, комп'ютерноїтехніки, запасних частин, збільшенню власних торгових площ, так як більше ніж50% продукції реалізується у спеціалізованих магазинах та ринках України.
Тому,завдяки напруженій роботі правління, всього колективу в цілому, вдалосястабілізувати роботу підприємства, звести до мінімуму кількість простоївпідприємства за ініціативою адміністрації.
Врезультаті проведеного технічного переоснащення та накопиченому досвіду тапрофесіоналізму працівників на підприємстві досягнуто високий рівень технологіїта якості готових виробів.
Внутрішнійринок займає 20% потужності підприємства, на якій воно виготовляєконкурентоспроможну продукцію наступного асортименту:
— Куртки чоловічі, жіночі
— Жакети
— Плащі
— Ремені
— Сумки
— Портмоне
— Гаманці
Реалізаціяна внутрішній ринок здійснюється через торгівельні організації Києва таУкраїни. Окрім випуску на внутрішній ринок підприємство працює на умовах роботиз давальницькою сировиною з відомими німецькими фірмами «Хуго Босс»,«Штайльман», «Голлас», французькими «Артекс», «Ленер — Кордьє», голландською«Бернхаус». Експортний ринок займає 80% потужності підприємства. Завдякинезмінно високій якості продукції у підприємства склались довгі діловівідносини з багатьма європейськими партнерами.
Стані основні джерела формування майна підприємства можна побачити у балансі станомна 31 грудня 2008 рік (Додаток №1), а також порівнявши показники фінансовоїстійкості за три роки (2008; 2009).
На основі балансускладеного на 31 грудня 2008р.(Додаток №1), проведемо експрес аналізфінансового стану, який найчастіше проводиться для внутрішніх потреб з метоюотримання операційної функції про фінансовий стан підприємства.
1. Коефіцієнтнезалежності (автономії, платоспроможності) – характеризує ступінь незалежностіпідприємства від зовнішніх джерел фінансування.
/>
/>
На звітний періодстан підприємства є незалежним.
2. Коефіцієнтділової активності (оборотності активів) – скільки оборотів робить майнопідприємства протягом звітного періоду.
/>
3. Коефіцієнтефективності використання власного капіталу (рентабельність власного капіталу)– показує, скільки чистого прибутку припадає на 1 грн середньорічного власногокапіталу.
/>
4. Коефіцієнтпокриття (загальної ліквідності) показує здатність підприємства наявнимиоборотними активами покрити поточні зобов’язання.
/>
/>
Нормативнезначення 2-2,5, але не
5. Коефіцієнт участі власногооборотного капіталу та довгострокових зобов’язань в запасах і витратах –показує яка частина оборотних активів покривається за рахунок власногооборотного капіталу та довгострокових зобов’язань.
Має бути > 0
/>
/>
6. Коефіцієнтфінансової стійкості – характеризує ступінь фінансової стійкості підприємства.Нормативне значення – 0,7
/>
/>
Висновок: за результатами проведеного аналізувиявлено: стан підприємства є незалежним та фінансово стійким, оскількизазначені показники перевищують нормативні значення. Все майно підприємствапротягом періоду зробило 0,34 обороту, що є низьким показником оборотності.
На кожну гривнюсередньорічної вартості активів припадає 1,0 копійка чистого прибутку, на кожнугривню власного капіталу – 1,40 копійок.
Стан підприємстває ліквідним, тобто підприємство здатне наявними оборотними активами покритипоточні зобов’язання.
На початокперіоду оборотні активи покрилися на 76% за рахунок власного оборотногокапіталу та довгострокових зобов’язань, на кінець періоду – на 27%.
РОЗДІЛ 3.РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ВДОСКОНАЛЕННЯУПРАВЛІННЯ РЕЗУЛЬТАТАМИ ДІЯЛЬНОСТІ НА ПРИВАТНОМУ ПІДПРИЄМСТВІ «КОМТЕКС»
Ефективність діяльностіпідприємства та його економічне та конкурентне становище на ринку обумовлюєтьсярезультатами виробничої (комерційної) діяльності, її ефективністю, а стабільнийфінансовий стан — наявністю необхідних фінансових ресурсів (капіталу), ефективногоїх використання для забезпечення нормальної виробничої (комерційної)діяльності. Між виробничою і
фінансовою діяльністюсуб'єкта господарювання існує об'єктивний органічний економічний зв'язок,взаємообумовленість і взаємозалежність, сутність якого полягає в тому, що фінансовіресурси (капітал) є однією з обов'язкових умов здійснення нормальної виробничоїдіяльності, а фінансові результати цієї діяльності є важливим джереломпоповнення власних фінансових ресурсів (зокрема оборотних коштів). Тому органічнепоєднання економічного (виробничого) і фінансового стану суб'єктагосподарювання можна виразити одним поняттям «економічна заможність»підприємства
В умовах ринковоїекономіки перед керівництвом приватного підприємства «КОМТЕКС» постають новізадачі, пов'язані з ростом бізнесу та отриманням загальної картини результатівфінансово-господарської діяльності. Виникає необхідність створенняінформаційної системи, яка сприятиме прийняттю управлінських рішень задляефективної діяльності підприємства.
Механізмивизначення та оцінки результатів діяльності підприємства викликають найбільшеускладнень. З одного боку, існує фінансова та управлінська звітність, на основіяких можна формулювати задачі та здійснювати контроль за їх виконанням. А зіншого боку, з даних бухгалтерського фінансового та управлінського обліку незавжди можливо отримати необхідну інформацію. Наприклад, об'єм доходів поодному виду товарів, групі клієнтів та затрат, пов'язаних з їх обслуговуванням.
Запровадженнясистеми управління результатами бізнесу потребує створення планово-економічноговідділу, до якого повинні ввійти спеціалісти в області фінансів, економічногоаналізу й управління, а також бухгалтерського фінансового та управлінськогообліку. Для того, щоб даний відділ виконував свої функції у межах системиуправління ефективністю, його працівники повинні забезпечувати аналітичнупідтримку процесів планування та коректування планів по отриманим результатамдіяльності, а також гарантувати коректність визначених показників.
Перехід на новусистему показників ефективності стане можливим тільки при модернізаціїінформаційних систем, які потребують інтеграції бухгалтерського тауправлінського про обліку. Це дозволить уникати подвійного введення даних погосподарським операціям для потреб різних облікових систем, забезпечить високийрівень достовірності управлінської інформації, оптимізує документообігпідприємства. Але такі зміни, на нашу думку, сприятимуть прискоренню прийняттяуправлінських рішень та зростанню ефективності діяльності підприємства.
Практичнимрезультатом удосконалення системи управління може бути зниження витрат науправління, яке досягається за рахунок скорочення чисельності працівниківапарату управління і підвищення продуктивності праці. Проте не будь-якевдосконалення управління призводить до зниження питомих витрат на управління.Оскільки управління є складовою виробничо-фінансової діяльності підприємств, тосвідченням підвищення його ефективності може бути зростання економічнихпоказників господарювання при незмінних або навіть дещо зростаючих витратах науправління.
Оцінюючиефективність заходів удосконалення організації управління виробництвом, слідврахувати, що фактичний ефект від такого удосконалення значно виший сумиекономії витрат на управління. Удосконалення системи управління не тількипризводить до підвищення продуктивності праці управлінського персоналу, а йсприяє кращій організації і підвищенню результативності праці всіх працівниківпідприємства, зростанню виробітку, скороченню простоїв людей, техніки тощо.Крім того, підвищується загальна культура виробництва і управління, зміцнюєтьсядисципліна праці, поліпшуються умови, за яких людина в повній мірі можерозвивати свої здібності.
Ефективністьокремих заходів, пов'язаних з раціоналізацією системи управління (зміна структуриуправління, норм управління і обслуговування, забезпеченості кваліфікованимикадрами тощо), можна оцінити за допомогою факторного аналізу. При цьому требаобов'язково забезпечити елімінування впливу інших факторів на формуваннякінцевих результатів виробничо-фінансової діяльності підприємств (якістьземель, забезпеченість основними фондами, робочою силою, характер спеціалізаціїтощо).
При оцінці ефективностідіяльності підприємства особливе значення має читання та аналіз балансу, бо використанняінформації, яка отримана за результатами аналізу, дає можливість прийняти обґрунтованіуправлінські рішення, оцінити динаміку та перспективи зміни прибутку (доходу) підприємства,ресурси, підприємства, зміни, що відбулися в них, та ефективність їхвикористання.
З метоюмаксимізації прибутковості оборотних активів необхідно оптимально поєднуватиактиви, що дають прямий дохід, і ті активи, які такого доходу не приносять.
Тому політикауправління оборотними активами має бути направлена на мінімізацію ризику їхвтрат на підприємстві, особливо в умовах дії інфляційних факторів.
ВИСНОВОК
Сучасні методифінансового аналізу дають можливість здійснювати оцінку підприємств, компанійта їхніх філіалів по інтегрованим показникам функціонування. Фінансовий аналізвивчає економічний стан фірми і відображає ефективність виробничої діяльності,ліквідності та фінансової усталеності підприємств за допомогою системипоказників.
Метою фінансовогоаналізу є оцінка фінансового стану підприємства на підставі виявленихрезультатів та подача рекомендацій щодо його поліпшення. Фінансовий станоцінюється насамперед на основі статей бухгалтерського балансу та додаткам донього. Задачі фінансового аналізу визначаються інтересами користувачіваналітичним матеріалом, яких насамперед цікавить:
· оцінкафінансових результатів;
· оцінкамайнового стану;
· аналізфінансової усталеності, ліквідності балансу, платоспроможності підприємства;
· дослідженнястану та динаміки дебіторської і кредиторської заборгованості;
· аналізефективності вкладеного капіталу.
Розрахунок тааналіз економічних показників діяльності підприємств є активними інструментамисучасного фінансового менеджменту. Набір цих відносних показників дозволяєскласти доволі повне уявлення про ефективність виробничої, маркетинговоїдіяльності, фінансової стратегії підприємства, а також оптимізувати сам процесуправління.
Методикафінансового аналізу являє собою дослідження цих показників з метою прийняттянайбільш виправданих рішень в ринкових умовах.
Без фінансовогоаналізу сьогодні стає не можливими функціонування будь-якого суб’єктаекономічної діяльності, включаючи й тих, що з певних причин не переслідуютьмету максимізації прибутків. Якщо ефективність господарювання є добровільноюсправою агента економічної діяльності, то фінансова звітність — обов’язковою:навіть дрібні приватні підприємства зобов’язані аналізувати свою фінансовудіяльність, на основі якої вони будують звітність перед органами Державноїподаткової адміністрації.
Головним джереломфінансового аналізу є інформація бухгалтерської звітності підприємств,відповідна обробка якої може сприяти максимізації прибутку підприємства. Увиробничій сфері фінансовий аналіз тісно зв’язаний з двома головними функціямиуправління виробництвом: плануванням та контролем, а також з їхньою проміжноюланкою — бюджетуванням (розподілом коштів для досягнення поставлених виробничихцілей). Без відповідного планування цілі досягаються лише випадково. Приплануванні для аналізу головним чином використовуються джерела внутрішньогопоходження. В основному це дані про сподівані обсяги виробництва (продажу) тавитрати. Однак в сучасних умовах джерела фінансового аналізу діяльності великихпідприємств не обмежуються внутрішньою інформацією. При плануванні обсягіввиробництва до уваги часто беруться статистичні показники стану ринку,економічної ситуації в країні, демографічні характеристики населення окремихрегіонів (як скажімо при будівництві мережі супермаркетів) тощо.
Фінансовий аналізє інструментом контролю ефективності використання розподілених або інвестованихкоштів. Перед вкладанням коштів у виробництво інвестори проводять оцінкувартості як матеріальних, так і нематеріальних активів. На основі фінансовоїоцінки будується ціна цих активів. Фінансовий стан характеризується системоютаких показників, як поточна і перспективна платоспроможність, оборотність,наявність власних і позичкових засобів, ефективності їхнього використання таін. Аналізу належить важлива роль у досягненні стабільного фінансового станупідприємства.
Даніуправлінського аналізу відіграють вирішальну роль у розробці найважливішихпитань конкурентної політики підприємства, використовуються керівниками длявдосконалення технології й організації виробництва, для створення механізмудосягнення максимального прибутку.
При побудові порівняльногоаналітичного балансу велику роль відіграє вибір часового інтервалу длявимірювання змін в статтях бухгалтерського балансу. Використання квартальногоінтервалу має свої переваги, головною з яких є можливість використання данихфінансової звітності підприємства перед органами податкової адміністрації.Однак величина прибутку підприємства з високими темпами обіговості коштів укороткостроковому періоді більшої міри підпадає під вплив таких факторів, яксезонні коливання попиту на продукцію, непередбачуваність темпів інфляції,зміна цін на енергоносії, нововведення в податковому законодавстві тощо. Длятаких підприємств більш доцільним, на мою думку, є вибір місячного інтервалу упорівняльному аналізі статей балансу. Крім більшого ступеня інформативностівідносних показників балансу, менша довжина інтервалу робить досліджувані данібільш придатними для статистичного аналізу та прогнозування. Фінансові відділипідприємств можуть здійснювати подвійний аналіз беручи за основу в окремихвипадках місячний або квартальний інтервал для аналізу результатів фінансовоїдіяльності підприємства у короткостроковому та довгостроковому періодах.
Можливостістатистичного аналізу поки що, на жаль, далеко не повністю використовуються підчас фінансового аналізу на вітчизняних підприємствах. Без статистичних методівнеможливо кількісно розрахувати та мінімізувати економічний ризик, якийсупроводжує підприємства в їхній діяльності. Можливим варіантом використаннястатистичних методів обчислення та мінімізації ризиків може бути застосуванняокремих елементів теорії портфеля, як це було експериментально показано в другому розділіроботи.
Сьогодні насвідділяє вже немало часу відтоді, як Україна стала на шлях ринковихперетворень. На думку багатьох західних економістів, з якими автор цієї роботимав змогу спілкуватись під час минулорічних Зборів ЄБРД у Києві, проблемаукраїнської промисловості полягає в тому, що керівники багатьох підприємств євихованцями старої командно-адміністративної системи господарювання, в якій,при відсутності функціонуючого ринкового механізму та дефіцитності ресурсів,споживчій попит сприймався як небажане явище або, навіть гальмо економічногорозвитку. Відмінність ринкової економіки в цьому відношенні полягає в тому, щоспоживчій попит в будь-якій формі розуміється виробником як стимул дозбільшення обсягів виробництва.
Світовий досвідвчить нас тому, що дійсне просування на шляху реформ залежить від змін увиробничій сфері та знаходженні ефективних форм господарювання. Важливу роль вцьому процесі сьогодні в Україні відіграє об’єктивний фінансовий аналіз.
Список використаної літератури
1. Бойетт Дж.Г., Бойетт Дж.Т. Лучшиеидеи мастеров управления изменениями.//http://www.management.com.ua/ct/ct023.html
2. Ван Хорн Дж.К. Основы управленияфинансами. М.: Финансы и статистика, 1996. –803 с.
3. Грачова Р. Як визначити реальнийфінансово-майновий стан свого підприємства. // Дебет-Кредит. – 2000. — №34.
4. Економіка виробничогопідприємництва. Навчальний посібник. / За ред. Й.М. Петровича. 3-тє вид., випр. — К.: Т-во “Знання”, КОО,2002. — 405 с.
5. Каруца С.М… Фінансова звітністьяк предмет державного фінансового контролю.// Фінансовийконтроль(всеукраїнський науково-теоретичний, інформаційно практичний журнал) №1 від 09.01.2002.
6. Ковбасюк М.Р. Економічний аналіздіяльності комерційних банків і підприємств. / Навчальний посібник. – К:Видавничий дім «Скарби», 2001. – 336 с.
7. Мазаракі А.А. та ін. Економікаторговельного підприємства. Підручник для вузів. (Під ред. проф. Н.М. Ушакової)- К.: „Хрещатик", 1999. — 800 с.
8. Бугров Д. Метрика эффективности //Бухгалтерская наука. — № 7/8 (49/50). — 2008.
9. Методика інтегральної оцінкиінвестиційної привабливості підприємств та організацій // Українськаінвестиційна газета. – 2009. – №3.
10. Савицька Г.В. Економічний аналіздіяльності підприємства: Навч. посіб.– 2-ге вид., випр. і доп. – К.: Знання,2008. – 662 с.
11. Ковалев В.В. Управление финансами. –М.: Пресса, 2008.
12. Кузнєцова С. Легітимація як напрямрозвитку бухгалтерського управлінського обліку в Україні // Бухгалтерськийоблік і аудит – 2009 — №12.
13. Голов С.Ф. Управлінський облік.Підручник. -К.: Лібра, 2008.