З М І С Т
Вступ
Теорія промислової організації
Висновок
Література
Вступ
В роботі розглядаються – теоріяпромислової організації, теорія регулювання, теорія ефективної конкуренції.
Наприкінці 40-х років XX ст. посталанагальна проблема промислової організації, оскільки уже вичерпався потенціалзростання, що виник у повоєнний період. Суспільство технологічно розвивалося.Для ефективного використання нових технологій необхідні були нетривіальніорганізації. Увага економістів була зосереджена на пошуку інтенсивних методівгосподарювання. Безперечно, економічні інституції капіталістичної системирізноманітні і характеризуються безліччю феноменів, вивчення яких сталоможливим на основі єдиної теорії промислової організації, що водночас враховуєфактори технологій, цін і механізмів управління.
Теорію промислової організації,починаючи з 50-х років XX ст., розробляв американський економіст Дж.-Дж.Стіглер.
Теорія промислової організації
Теорія промислової організації —теорія, яка пояснює функціонування ринкової економіки з погляду структуриринку, поведінки і результатів діяльності його суб'єктів.
Невід'ємними її елементами є «принципвиживання» та «мінімальний масштаб ефективності» малих фірм з аналізом їхповедінки у конкурентних і монопольних сферах промисловості та зумовленостірозмірів підприємств у різних галузях.
Стіглер (Stigler) Джордж-Джозеф (1911—1991) —американський економіст, лауреат Нобелівської премії (1982). Народився в м. Рентой (штат Вашингтон, США) у сім'ї емігрантів із Німеччини таАвстро-Угорщини. У Вашингтонському університеті здобув ступінь бакалавраекономічних наук. У 1938 р. захистив докторськудисертацію.
Викладацьку діяльність розпочав у 1936 р. асистентом професора вуніверситеті штату Айова. Протягом восьми років — професор Мічиганського університету. З 1947 р. працював у Колумбійськомууніверситеті. У 1958 р. був призначений на посадупрофесора кафедри американських інституцій при Чиказькому університеті, якийстав його постійним місцем праці.
Протягом 40—50-х років опублікував чималопроблемних статей і праць з питань прикладної мікроекономіки та промислових організацій.Серед них — підручник «Теорія ціни» (1947). У 1964 р. обраний президентом Американської економічної асоціації. У 1968 р.опублікував працю «Організація промисловості».
Дж.-Дж. Стіглеру належить першеформулювання теорії пошуку.
Важливою, хоч і малопомітною сфероюроботи Дж.-Дж. Стіглера є історія економічної думки. Він визнаний у світіавторитет з інтерпретації ідей, праць та особистого життяекономістів-теоретиків минулого. Президент Американської економічної асоціації Р. Гордон у 1975 р. на річному її зібранні назвав Стіглера «одним з… найвидатнішихісториків економічної думки».
Вчений уникав використання математикиу своїх працях, віддаючи перевагу простому літературному стилю. Він отримавзагальне визнання за чіткість, елегантність викладу і ерудицію. Наукою визнанийвидатним економістом вільного ринку, активним противником державного втручанняу господарську діяльність. Державу він образно змальовував як «короткозорогоРобін Гуда, який обкрадає майже кожного».
Дж.-Дж. Стіглер — почесний професор Чиказькогоуніверситету. Йому присуджені почесні наукові ступені Рочестерським,Карнегі—Меллона, Браунським університетами, а також Гельсінською економічноюшколою.
У працях «Розподіл праці обмежуєтьсярозмірами ринку» (1951) та «Економія на масштабах виробництва» (1958) Дж.-Дж.Стіглер визначив умови збереження малого підприємства в конкурентній галузівиробництва (мінімальний масштаб ефективності, що забезпечує виживаність малоїфірми) такими мінімальними межами(що вимірюються в одиницях виробленоїпродукції чи зайнятій робочій силі), які б допомогли йому вижити після змінитехнології і ринкової ситуації. Наприклад, впровадження нової технології робитьприбутковішими великі підприємства і тим самим підвищує «мінімальний масштабефективності». Але зміни у ринковій кон'юнктурі можуть призвести до зворотногоявища — банкрутства великих ізбереження малих фірм. «Принцип виживання» Дж.-Дж. Стіглера увійшов у практикудіяльності промислових підприємств США.
Важливим елементом теорії промисловоїорганізації Дж.-Дж. Стіглера є розроблення концепції вертикальної інтеграції(ситуація, за якої діяльність фірми охоплює кілька стадій процесуперетворення сировини на кінцеву продукцію). Вона може бути регресивною, колидіяльність фірм поширюється на попередні стадії виробничого процесу, і прогресивною,коли діяльність охоплює наступні стадії. Активна інтеграція необхідна наранній та пізній стадіях розвитку галузі, а незначна — на проміжних стадіях їїеволюції. На думку Стіглера, інтеграційні процеси у текстильній промисловостіСША підтверджують це.
Аналізуючи вертикальну інтеграцію,Дж.-Дж. Стіглер усвідомлював складність природи цього процесу. Як і більшістьскладних форм організації, вертикальна інтеграція служить різним економічнимцілям:
а) досягнення економії від масштабівпри передаванні продукту по суміжних виробничих стадіях шляхом технологічнихміжорганізаційних взаємодій;
б) уникнення з її допомогою значнихвикривлень у розподілі факторів виробництва на монополізованих ринках;
в) уникнення невизначеності в пропозиціїкомплектуючих товарів, що необхідно для отримання відповідної інформаціїфірмами, котрі діють на наступних виробничих стадіях;
г) перерозподіл ризиків з одногосектору економіки в інший;
ґ) використання вертикальноїінтеграції як організаційного заходу з метою ухилення від сплати податків нанапівфабрикати або як механізму одержання через розумне використаннятрансферних цін переваг у податкових ставках.
Правові та економічні аспективертикальної інтеграції упродовж тривалого часу перебували у центрі науковихдискусій. На ранній стадії полеміки, тобто в період панування уявлень продомінуючу роль факторів монополії, основними були такі питання: вертикальнаінтеграція є інструментом цінової дискримінації чи стримування послідовноїмаржиналізації господарської діяльності; чи має вона на меті створення вхіднихбар'єрів(перешкод новим учасникам ринку в певній галузі). Надалі однівчені стали прихильниками «монополістичних»трактувань вертикальноїінтеграції (ситуація, за якої діяльність фірми охоплює більш ніж одну стадіюпроцесу перетворення сировини на кінцеву продукцію з метою монополізації їїринку), а інші — ефективнісних (ситуація, за якої діяльність фірми охоплюєбільш ніж одну стадію процесу перетворення сировини на кінцеву продукцію зметою оптимізації оборотного капіталу).
Поступово завоювала популярністьконцепція вертикальної інтеграції, що виходила з критеріїв ефективності.
За відсутності «фізичного читехнологічного аспекту», внаслідок чого технологічні фактори економії витратасоціювалися з вертикальною інтеграцією, обмеження конкуренції вважалосядоцільним. Звідси висновок Дж.-Дж. Стіглера: втручання держави потрібне завжди,коли вертикальна інтеграція передбачає відчутний рівень контролю над ринкомхоча б на одній стадії виробничого процесу. Зокрема, вчений наголошував, щоколи фірма контролює не менше 20% загальногалузевого виробництва, придбання неюпонад 5% виробничого потенціалу фірм, яким вона постачає свою продукцію або уяких купує компоненти, може розцінюватися як порушення антимонопольногозаконодавства.
Під впливом цих поглядів «Правилавертикальних злиттів»(1968) у США встановили гранично допустимі часткиринку для фірм, що підлягають купівлі чи продажу, відповідно в 10% і 6%. «Правила» відображали традиції цієї наукової школи. За трактування фірмияк виробничої функції раціональність вертикальної інтеграції, що не маладостатніх технологічних причин, не визнавалася. Оскільки вважалося, щовертикальна інтеграція не пов'язана з економією трансакційних витрат, навітьнезначний ступінь монопольної влади розцінювався як наслідок рішення проінтеграцію. Граничний рівень ринкової частки для тверджень про те, що фірма,яка купує інші компанії, прагне до встановлення чи посилення монопольної влади,становив, за Стіглером,20%, а у «Правилах» — до 10% .
Дж.-Дж. Стіглер розробив і теоріюрегулювання («теорія захоплення»).
Теорія регулювання — теорія, згідно зякою регульована галузь промисловості може мати вигоди від регулювання шляхом«захоплення» регулюючого органу.
Цьому може сприяти політичний вплив; спеціальні технічні знання, щоставлять регулюючий орган у залежність від галузі; залучення у цей органпрацівників з регульованої галузі або можливість для представників регулюючогооргану в майбутньому обійняти керівну посаду в галузі тощо.
У 50—60-ті роки в США, а згодом і в інших західнихкраїнах набула поширення теорія ефективної конкуренції, представниками якоїбули Дж.-Дж. Стіглер, Дж.-М. Кларк, Е. Мейзон, К. Едвардс та ін.
Теорія ефективної конкуренції —теорія, яка передбачає створення такого економічного механізму, який був биоптимальним з погляду реалізації динамічних економічних функцій, насампередтехнічного прогресу, і має на меті віднайдення оптимального господарськогомеханізму.
На думку її авторів, цей механізмперебуває у площині панування монополій, а не досконалої конкуренції.
Найважливішими функціями економічногомеханізму вчені вважають розподіл ресурсів, тобто забезпечення максимумувиробництва за певного обсягу ресурсів і незмінної техніки; регулюванняструктури пропозиції; розподіл доходу; пристосування виробничих потужностей дозміни зовнішніх факторів; регулювання технічного прогресу.
Створення теорії ефективноїконкуренції зумовило переоцінку цінностей західних економістів. Ідеалам вільноїконкуренції було завдано удару.
Згідно з цією концепцією економічнасистема ринкового господарства є не ідеалом досконалої конкуренції, а набулареальної ринкової форми олігополії (група великих компаній, які здійснюютьпродаж основної частини продукції певної галузі, що дає їм право впливати нарівень цін). Дж.-Дж. Стіглер є одним з теоретиків олігополії, якахарактеризується незначною кількістю компаній-олігопо-лістів; великимимасштабами виробництва (стосовно всього обсягу ринку); наявністю перешкод длявторгнення на ринок потенційних нових конкурентів.
У праці «Теорія олігополії» (1964)Дж.-Дж. Стіглер вказує на негативні властивості олігополії, зокрема, прагненняфірм-олігополістів до змови про ціни чи обсяг виробництва, постійненедовантаження виробничих потужностей, надмірні затрати на рекламу тощо. Алезагалом він визначає олігополію як позитивне явище сучасної економіки, оскількиолігополісти шляхом таємних угод прагнуть забезпечити якомога більші прибуткисвоїх учасників. Він робить спробу визначити фактори, від яких залежитьздійснення таких намірів. Хоча Стіглер і визнає, що фірми, які домовляються,повинні досягати згоди про ціни, але увагу він зосереджує на проблемі виконаннятаких негласних угод. При цьому вчений виходить із існування складної структурицін. Водночас він припускає, що така структура відображає неоднорідність продуктіві покупців, з огляду на ризик залучення потенційних конкурентів у галузь.
Однак перевірити, чи збігаютьсяоголошені продавцями ціни неможливо. До того ж результати перевірки можуть невідповідати дійсності, оскільки таємне зниження цін можливо виявити, лишепроаналізувавши ціни, заплачені покупцями. Так, вчений дійшов висновку, щореальним способом виявлення негласних знижок можуть бути методи статистичногоаналізу. Зокрема, основною ознакою надання фірмою прихованих знижок є укладеннянею таких угод, які за реальних умов вона не змогла б здійснити.
Аналізуючи проблеми олігополії,Стіглер дійшов таких висновків:
— таємні угоди фірм ефективніші на тих ринках, де покупці точно повідомляютьпро заплачені ними ціни, зокрема при урядових закупівлях;
— можливості таємних угод єобмеженими, якщо склад покупців постійно змінюється (наприклад, у будівництві);
— ефективність таємних угод перебуває у зворотній залежності від величини,що характеризує розрив між величиною фірм-продавців.
Висновки Стіглера мають вагомезначення для ефективного регулювання повсякденної діяльності корпорацій,прогнозування щодо раціонального вкладення грошей. Його твердження, щоукладення таємних угод між картелями в умовах вільного ринку призводить дозриву операції підтвердилося, наприклад, з Організацією країн-експортерів нафти(ОПЕК) у 80-ті роки, коли вона зіткнулася після нафтового буму із зниженнямпопиту на нафту, і коли втратили чинність всі угоди про тверді ціни на сировину.
У 1970 р. Дж.-Дж. Стіглер з Дж. Кіндалом опублікували працю «Поведінкапромислових цін». Автори встановили, що уявна стабільність цін нанеконкурентних ринках є фікцією. Адже прейскурантні ціни насправді настільки нееластичніі стабільні, що більшість угод укладається за реально існуючими на ринкуцінами. їх висновок про більшу рухливість контрактних цін порівняно з ранішеоголошеними ще раз підтвердив, що в США монополістична конкуренція призвела достворення розгалуженої системи прихованих цінових знижок. Вчені також довели,що «адмініструючі ціни» — це ілюзія. «Єдина ціна є міфом. Майже універсальною ємножинність цін продажу і цін покупок».
У своїх дослідженнях Дж.-Дж. Стіглерзначну увагу приділив динамізації теорії фірми, аналізуючи внутрівиробничі іміжзаводські взаємозв'язки не тільки в умовах стати-ки, а й динаміки. У такийспосіб він наблизив свою теорію промислової організації до реальних умоввеликого бізнесу.
Теорія промислової організації єключовою для розуміння природи організаційних змін і нововведень. Дж.-Дж.Стіглер розробив методи застосування загальнотеоретичних положень теорії доаналізу конкретних проблем. Це стосується насамперед проблеми вертикальноїінтеграції і теорії фірм та ринків.
Вивчивши наслідки регулювання галузейгосподарства, вчений дійшов висновку про його неефективність. Воно не впливаєна ціни в галузі. Часто регулювання сприяє окремим підприємствам чи професійнимгрупам, а не всьому суспільству. Тому постає питання виправданості існуванняорганів управління. Деякі його ідеї, що стосуються пом'якшення, а то й відмовивід державного регулювання в промисловості США («Громадяни і держава: нарисипро регулювання», 1975), «Приємні та больові відчуття сучасного капіталізму»,1982), були реалізовані адміністраціями Дж. Картера і Р. Рейгана. Сам Стіглер залишався незалежнимученим, заявивши, що «не належить до школи рейганоміки.., лише прагне ослабитинадмірний урядовий тиск на виробництво».
Дж.-Дж. Стіглер підтримав широкевпровадження знань про промислові організації у формальну мікроекономічнутеорію. Зокрема, він запропонував класичні моделі конкуренції і монополії дляоцінювання реальних ринкових процесів. Проаналізувавши межі розподілу праці тарозширення фірми, він встановив, що розміри фірми залежать від транспортних затраті щільності населення. Дж.-Дж. Стіглеру належить впровадження в теорію промисловоїорганізації поняття «виживання»— мінімальної величини фірми (обсягу виробництваі кількості працівників), що необхідна для її існування в умовах постійноїзміни технологій та ситуації на ринку.
Результати досліджень Дж.-Дж.Стіглера було враховано при розробленні Антимонопольним відділом Міністерстваюстиції США «Правил вертикальних злиттів», які у новій редакції сприялиобмеженню правового раціоналізаторства адвокатів уряду.
Висновок
Значення теорії промислової організації полягає в тому, що вона не лишепродуктивно застосовується для дослідження різних економічних явищ (змінмеханізмів управління на ринках напівфабрикатів, ринках праці, методівкорпоративного управління і державного регулювання), а й допомагає зрозумітимікроекономічні деталі і загальні тенденції вертикальної інтеграції.
Література
1. Абрамова, М. А. Экономическаятеория / М.А. Абрамова, Л. С. Александрова. – М.: Юриспруденция, 2001. – 400с.
2. Архипов, И. И.Экономика: учебник для вузов / И. И.Архипов, А. К. Большаков. – М.: Проспект,2006. – 840 с.
3. Корниенко, О. В.Экономическая теория: практикум / О. В. Корниенко. – Ростов н/Д: Феникс,2008. – 320 с.
4. Макконнел, К. Р.Экономикс: принципы, проблемы и политика / К. Р. Макконне, С. Л. Брю. – М.:Республика, 2003. – 486 с.
5. Микроэкономика:учебное пособие для вузов / под ред. М. И. Плотницкого.- Минск: Новое знание,2005.
6. Мицкевич, А. А.Сборник заданий по экономике с решениями / А. А, Мицкевич. – М.: Вита-Пресс,2001. – 592 с.