Тема “СУТНІСТЬ КЕЙНСІАНСЬКОЇ ТЕОРІЇ”
План
Вступ
1. Загальніположення кейнсіанської теорії
2. Історичніпередумови виникнення кейнсіанства.
3. РозробкаД.М. Кейнсом нової методології економічного аналізу
4. Основніположення «Загальної теорії зайнятості, процента тагрошей»
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
У наш час циклічність економіки нікого не дивує: періоди підйомузмінялися кожного разу спадом і загостренням всіх соціальних і економічнихпроблем. Але світова економічна криза 1929-1933 рр., що обрушилася зколосальною силою на розвинені і нерозвинені в промисловому відношенні країни,і виявила нездатність неокласичної теорії, запропонувати способи виведенняекономіки з цієї глибокої кризи.
І оскільки «сила» неокласичної теорії кінця ХIХ — початку ХХ століть розповсюджувалася головним чином на мікроекономічний аналізв умовах нетипової кризи, став необхідний ще і інший — макроекономічний аналіз,до якого звернувся один з найвідоміших економістів ХХ сторіччя англійськийучений Дж. М. Кейнс.
У 1936 році була опублікована книга Джона Мейнарда Кейнса(1883-1846) «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей». Прийнято вважати,що саме ця книга знаменувала собою початок так званої “Кейнсіанської революції“, яка є одним з найбільш значущих подій в історії економічного аналізу заостанні два століття.
Кейнсіанську революцію можна трактувати різним чином. З одногобоку, ця революція полягала в забезпеченні відособлення в самостійну дисциплінуцілої гілки економічної науки — макроекономіки. Звичайно, і класики, інеокласики мали свої уявлення про макрофункціонування ринкового господарства.При цьому вивчення макроекономічних питань здійснювалося як би «між іншим», безвиділення цих питань як самостійний об'єкт розгляду. Завдяки революціїкейнсіанський аналіз макроекономічних проблем почав здійснюватися незалежно віддосліджень аспектів цінності, конкуренції, поведінки споживача і так далі.
З іншого боку, кейнсіанська революція була реакцією на недолікинеокласичного підходу до аналізу економічного життя. Те, що зароджувалося вході кейнсіанської революції, повинне було стати як методологічною, так ітеоретичною альтернативою неокласичній школі. По-перше, макроекономічніфункції, виведені Дж.М. Кейнсом як правило, базувалися на звичках, емоціях,закономірностях групової поведінки. По-друге, були внесені фундаментальні змінидо власне економічної теорії, зробивши принципово новий аналіз макроекономічнихвзаємозв'язків.
В ході її здійснення було зроблено висунення на перший планелементів сукупного попиту, особливо інвестицій в основний капітал. Врезультаті вдалося продемонструвати, що ринкова економіка є внутрішньонестабільною, а її нормальним станом є вимушене безробіття. Тому виникаєнеобхідність в активному втручанні держави в макроекономічне функціонуванняринкового господарства.
В наслідок розвитку поглядів Дж. М. Кейнса, в економічній теоріїутворився гігантський розрив між неокласичною мікроекономікою і кейнсіанською макроекономікою,побудованих на різних методологічних передумовах, що містили різні і не зіставніоб'єкти дослідження і теорії, майже протилежні оцінки, що приводили до різнихвиводів щодо бажаності втручання держави в економіку. В результаті подальшийрозвиток «макроекономіки після Дж. М. Кейнса» пішов двома шляхами.
З одного боку, більшість макроекономістів почали намагатисявписати кейнсіанськую макроекономіку внеокласичні стандарти сучасної економічної науки. Так, еволюція традиційногокейнсіанства трансформувалася в кейнсіансько-неокласичний синтез, де теорія Дж.М. Кейнса була проінтерпретована як особливий, приватний випадок неокласичноїтеорії. Пізніше самі представники неокласичної традиції відкинули кейнсіанськийпідхід неокласичного синтезу і виробили власну макроекономіку. В результатіз'явилися такі школи, як монетаризм і нова класична. У відповідь на це деякі кейнсіанцістворили нову інтерпретацію учення Дж. М. Кейнса, втім, вельми далеку від того,що він сам мав на увазі; так виникло неокейнсіанство.
З іншого боку, деякі економісти спробували розвинути оригінальнеучення Дж. М. Кейнса і різкіше протиставити свій підхід неокласичної теорії, а заразомі кейнсіанській теорії у вигляді кейнсіансько-неокласичного синтезу. Створенацими економістами школа отримала назву «посткейнсіанство». Посткейнсіанство насьогодні є єдиною значущою теоретичною альтернативою в макроекономічномуаналізі як неокейнсіанству, так і школам представників неокласичної традиції — монетаризму і новій класиці.
Метою даної роботи є вивчення і поглиблення теоретичних знань, аналізосновних концепцій кейнсіанської теорії.
1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯКЕЙНСІАНСЬКОЇ ТЕОРІЇ
Великі класики минулого не розрізняли мікро- і макроекономічніаспекти економіки. Мікроекономічний аналіз був створений неокласичноюекономікою, створення основ короткострокового макроекономічного аналізу припалона долю Кейнса.
Теорію Кейнса можна назвати «кризовою», оскільки, посуті, він розглядає економіку в стані депресії. По його теорії, держава повиннаактивно втручатися в економіку унаслідок відсутності у вільного ринкумеханізмів, які по-справжньому забезпечували б вихід економіки з кризи. Кейнсвважав, що держава повинна впливати на ринок в цілях збільшення попиту,оскільки причина капіталістичних криз — перевиробництво товарів.
Він пропонував декілька інструментів. Це гнучка кредитно-грошоваполітика, стабільна бюджетно-фінансова політика і ін. Гнучка кредитно-грошоваполітика дозволяє переступити через один з серйозних бар'єрів — нееластичністьзаробітної плати. Це досягається, вважав Кейнс, шляхом зміни кількості грошей вобігу. При збільшенні грошової маси реальна зарплата зменшиться, щостимулюватиме інвестиційний попит і зростання зайнятості. За допомогоюбюджетно-фінансової політики, Кейнс рекомендував державі збільшити податковіставки і за рахунок цих засобів фінансувати нерентабельні підприємства. Це нетільки зменшить безробіття, але і зніме соціальну напруженість. Головнимирисами кейнсіанської моделі регулювання є:
· частка національного доходувисока і перерозподіляється через держбюджет;
· створюється обширна зонадержавного підприємництва на основі утворення державних і змішаних підприємств;
· широко використовуютьсябюджетно-фінансові і кредитно-фінансові регулятори для стабілізації економічноїкон'юнктури, згладжування циклічних коливань, підтримки високих темпівзростання і високого рівня зайнятості.
Теорія Дж. М. Кейнса насправді вельми прагматична, тісно пов'язаназ тлумаченням завдань державної політики і в цьому сенсі знаменує собоюметодологічний поворот від соціально нейтральної економіки до традиційполітичної економії.
2. ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ВИНЕКНЕННЯ КЕЙНСІАНСТВА
Кейнсіанство— один з провідних напрямів економічної науки XX ст. і сучасності. Свою назву він отримав за прізвищем видатного англійськогоекономіста Джона Мейнарда Кейнса (1883—1946) — засновника макроекономічноїтеорії та принципів державного регулювання ринкової економіки.
Теоретичнасистема Кейнса знаменувала наукову революцію в економічній теорії XX ст., докорінно змінившитраєкторію її попереднього розвитку.
Особливістюдокейнсіанської наукової ситуації булопанування неокласичного напряму. Ідейно та теоретично він наслідував і розвивавкласичну доктрину ринкового лібералізму (laissez faire) з її ідеями стихійноїринкової рівноваги, ринкового саморегулювання та невтручання держави векономіку. Ця доктрина відповідала реаліям господарювання в умовах вільноїринкової конкуренції, які переважали у XIX ст. Але наприкінці XIX — на початкуXX ст. світова економіка вступила в нову фазу соціально-економічного розвитку,що породила нові економічні явища та протиріччя, осмислення і розв'язання якихпотребувало інших підходів в економічній теорії. Задовольнити запити свого часуі був покликаний новий науковий напрям — кейнсіанство.
Історичнимипередумовами генезису кеінсіанства в економічній теорії першої третини XX ст. став комплексвзаємопов'язаних економічних, політичних та теоретико-гносеологічних чинників,які стали поворотними у розвитку капіталістичної системи господарювання тасвітової економіки. Найголовнішими з них були такі. Політичним прологом до подальшоїланцюгової реакції економічних та політичних потрясінь та катаклізмів початкуXX ст. стала Перша світова війна. Руйнування господарських механізмів мирноїдоби значною мірою обумовив глибинні суперечності подальшого економічногорозвитку, зокрема, входження в смугу кризового розвитку, яка розпочаласьпіслявоєнним розпадом валютної системи, кризою 1920—1921 pоків. Світова війна стала такожмогутнім фактором нарощування політичної нестабільності, загострення питанняпро майбутні перспективи капіталізму як суспільної системи.
Безпосереднімекономічним приводом до переосмислення класично-неокласичної ліберальноїдоктрини та розробки проблем макроекономіки стала світова економічна криза1929—1933 pоках. Її роль в економічній історії XX ст. дійсно була безпрецендентноюза своєю масштабністю та багатоплановою за значенням і наслідками. Разом з тим вона становила лише«верхівку айсбергу», ставши закономірним результатом попередньоїтривалої глибинної трансформації ринкової системи.
Сутьзазначеної ринкової трансформації, що відбувалась в останній третині XIX —першій третині XX ст., полягала у модифікації ринкового механізму, внаслідокчого він дедалі більше втрачав характер вільного ринку, трансформуючись вринкову модель недосконалої конкуренції. В основі цього процесу лежав комплекс об'єктивних соціально-економічнихфакторів:
· посилення концентрації та централізації виробництва і капіталу;
· корпоратизація підприємницького сектору;
· монополізація та олігополізація ринкових структур;
· виникнення і розвиток фінансового капіталу та фінансовоїолігархії.
Формуванняринкових монополій та олігополій позначилось на модифікації ринкових відносин —становленні механізму недосконалої конкуренції, який супроводжувавсявідповідними змінами характеру, форм та методів конкурентної боротьби.Монополістичні тенденції вели і до якісних зрушень в системі ринковогоціноутворення: суттєвого зниження її гнучкості, переважання тенденційстабільності та зростання цін.
Ці процесисуттєво позначились на функціонуванні ринків товарів і послуг,кредитно-інвестиційних ресурсів, праці. Зазначені зміни в нових економічнихреаліях першої третини XX ст. обумовили зниження дієвості традиційних стихійнихрегуляторів ринку: ціни (ринок товарів та послуг), заробітної плати (ринокпраці) та процента (ринок капіталів та грошей). Під впливом монополістичнихтенденцій вони поступово втрачали свою природну еластичність, зокрема,здатність до зниження в умовах переважання пропозиції над попитом. Цимускладнювалося автоматичне урегулювання надвиробництва і безробіття,забезпечення рівноваги заощаджень та інвестицій. В цілому відмова автоматичнихринкових регуляторів блокувала механізм стихійного відновлення економічноїрівноваги, що врешті й спричинило світову економічну кризу.
Глибокийдовготривалий циклічний спад на межі 20—30-х pp. виявив неспроможністьавтоматичного ринкового саморегулювання. Цим заперечувались теоретичні основикласично-неокласичної доктрини про стихійну ринкову рівновагу та неможливістьзагального надвиробництва (закон Сея), повну зайнятість та добровільністьбезробіття, взаємовідповідність заощаджень та інвестицій.
Під впливомзазначених факторів об'єктивно виникла потреба критичного переглядунеокласичної ортодоксії, нового переосмислення основ функціонування ринку,розробки макроекономічних проблем як самостійної галузі теоретичного аналізу.
Для економічноїтеорії Велика депресія виявилась каталізатором кризи неокласичних теоретичнихуявлень про основи функціонування ринкового господарського механізму.Незаперечні у недалекому минулому постулати неокласичної школи прозбалансованість ринку завдяки саморегулюванню попиту та пропозиції неспрацьовували. Також не спрацьовували важелі досягнення повної зайнятості,адекватного рівня заробітної плати, збільшення інвестицій та норми прибутку. Недіяв традиційний неокласичний принцип, згідно з яким економічна система увипадку виходу зі збалансованого стану неодмінно прагне і досягає йоговідновлення.
Такимчином, в кінці 20-х — на початку 30-х pp. XX ст. виникла криза неокласичногонапряму. Якщо на практиці вона проявилася у недієздатності політики природної свободи(laissez faire), свідченням чого стала економічна криза 1929—1933 pp., то втеорії — у неспроможності неокласичної ортодоксії знайти вирішення новихмакроекономічних проблем.
Теоретичнаобмеженість неокласики виявилась у таких головних напрямах. Якщо у дослідженняхнеокласиків економіка розглядалася як механічна сума окремих фірм, економічнарівновага — як така, що досягається автоматично шляхом вільного коливання цін,а головною проблемою було вирішення питання пропозиції товарів, то в новихісторичних умовах національну економіку необхідно було розглядати вже як єдинеціле, тобто з позицій не мікро-, а макроекономічного аналізу.
Центральноюпроблемою став сукупний попит, а не пропозиція. Неокласики, як відомо,безробіття трактували як добровільне явище, як індивідуальну справу кожного,хоча на новому етапі розвитку вона стала вимушеною і перетворилася на глобальнупроблему, що потребувала вирішення. Життя спростувало традиційне запереченнянеокласиками втручання держави в економічне життя, навпаки, вимагаючи розробкиі здійснення державного регулювання економіки. Нарешті, не відповідало новимумовам тлумачення неокласиками національного доходу: економічна теоріязаймається лише знаходженням шляхів оптимізації розподілу та перерозподілуостаннього. На порядок денний стало питання забезпечення приросту національногодоходу, а відповідно і всіх доходів суспільства.
Напротивагу неокласиці мала прийти і прийшла нова система поглядів, що більшевідповідала новим історичним умовам економічного розвитку капіталізму зурахуванням державного регулювання на макроекономічному рівні.
Новийнапрям економічної теорії започаткував видатний англійський економіст ДжонМейнард Кейнс, чиї теоретичні погляди і програма практичної економічноїполітики найбільш відповідала назрілим потребам часу. До кінця XX ст.кейнсіанство, невпинно еволюціонуючи, залишається важливим надбаннямтеоретичного аналізу і практичного регулювання економіки провідних країн світу.
/>
3. РОЗРОБКА Д.М. КЕЙНСОМ НОВОЇМЕТОДОЛГІІЇ ЕКОНОМІЧНОГО АНАЛІЗУ
Важливуроль у формуванні кейнсіанства як потужного наукового напряму відігралостановлення філософських позицій вченого та його здатність стати виразникомнових морально-етичних принципів сучасної йому історичної доби.
Дж. М. Кейнс належав до генераціїінтелектуального, філософсько-етичного та навіть художньо-естетичного авангардупершої половини XX ст. У широкому розумінні він став одним з тих, хто очолювавсуспільну трансформацію від буржуазного традиціоналізму до модернізму. В колірадикально мислячої нової генерації початку століття він спромігся зробитивиклик традиційним буржуазним суспільним цінностям та консервативним моральнимнормам Британії вікторіанської епохи.
Нонконформізмзрілого Кейнса в науці та політиці мав глибокі передумови. В молодості він бувактивним учасником Блумсберійського гуртка — спільнотиінтелектуалів-однодумців, високоосвічених критиків та митців, які згуртувалисьнавколо видатної англійської письменниці Вірджинії Вульф. Молодь осмисленостала на шлях бунту проти соціальних, політичних та моральних переконань іпринципів попередніх поколінь, а фактично проти консервативних нашаруваньпопередніх епох. Дж.М. Кейнс та його оточення по Блумсберійському гурткукультивували в собі здатність на власні, відмінні від суспільних, життєвіпозиції та погляди. Вони виступали проти морального диктату суспільства надіндивідом, за право піддавати сумнівам будь-які звичні та незаперечні істини,«прагнули створити дещо нове;… були в авангарді будівельників новогосуспільства, вільного, раціонального, цивілізованого, прагнучого правди такраси».
КритикаДж.М. Кейнса та його однодумців була спрямована на базові принципи традиційногодля XIX ст. суспільного світогляду та панівної економічної ідеології. Так,об'єктом критики стала традиція цілковитого зведення суспільного багатства досуми індивідуальних благ, їх пряме ототожнення. Для більш пізніх економічнихпоглядів ученого суттєве значення мало усвідомлення того, що зусилля,спрямовані на примноження індивідуального багатства, не завжди приводять довідповідного приросту багатства суспільства. Цей новий підхід в подальшомусприяв формуванню макроекономічної спрямованості теорії Кейнса.
Поряд з цимкритиці піддавалися загальноприйняті інтерпретації норм економічної поведінкита домінуючі принципи господарської етики. Зокрема, Кейнсом та його оточеннямкритично сприймалось традиційне схвалення заощадливості та прагненняекономічних суб'єктів до накопичення. Ці етичні принципи вважалисьосновоположними для капіталізму XIX ст. Ощадливість традиційно сприймалась якпозитивний прояв «буржуазного духу», як вагоме джерело нагромадженнякапіталу та розширеного відтворення. Дивлячись на цей процес під кутом зорунових реалій макроекономічної нерівноваги, Дж.М. Кейнс показав економічнізагрози та ризики, пов'язані з відмовою від активного індивідуального тавиробничого споживання, їх недостатній рівень обумовлює недостатність сукупногопопиту, що тягне за собою порушення економічної рівноваги в масштабінаціональної економіки.
В цілому,звільнення економіста від ряду застарілих світоглядних стереотипів, формуваннянових філософських та моральних установок мали велике значення для йогоподальшої наукової та суспільної діяльності. Це не тільки значною міроюсформувало його як особистість, але також стало ідейним підґрунтям теоретичнихвідкриттів та новацій в галузі державного регулювання економіки. «Він мавсміливість і рішучість, щоб виступити проти своєї країни та її традицій ізапропонувати світу нові партнерські відносини між урядом та народом, щобзробити життя кращим».
Новаторствоекономічної теорії Кейнса обумовлено, передусім, новітністю його методологіїдослідження. Особливості методології кейнсіанства викладені нижче.
По-перше,це визначання нового предмета дослідження — макроекономіки, вивчення її якцілісної економічної системи, що підпорядкована власним законам функціонуванняі розвитку. Не заперечуючимікроекономічний аналіз А. Маршалла, коли в центрі уваги знаходилась поведінкаіндивіда, економічного суб'єкта, споживача або підприємця, Дж.М. Кейнс вже напочатку книги «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей»зазначив його обмеженість. Предметомдослідження ученого вперше стала макроекономічна система в цілому, з властивимиїй функціональними залежностями та економічними закономірностями, а немеханічна сума мікроодиниць, згідно з поглядами неокласиків.
Більш того,Дж.М. Кейнс зміг теоретично довести, що закони функціонування макросистеми нетотожні законам мікроекономічного рівня. Тому цілком раціональні та правильніна індивідуальний погляд дії економічних суб'єктів можуть в цілому викликатизагальні руйнівні макроекономічні наслідки. Так, максимізація використанняресурсів та орієнтація на максимальний прибуток на рівні кожного одиничногогосподарства в масштабі економіки неминуче тягне за собою загрозу загальногонадвиробництва.
Поряд з цимКейнс відійшов від традиційного для неокласики уявлення про національнуекономіку як про сукупність окремих ринків: товарів, грошей та капіталів, праціта інших виробничих ресурсів. Він аналізує макроекономічні процеси тафункціональні залежності переважно в межах єдиного національного ринку.
По-друге,відповідно до нового предмета дослідження Дж.М. Кейнс розробив основи новогометоду дослідження — макроекономінного, який передбачав вивчення законівмакросистеми як органічної цілісності. На противагу неокласикам, Кейнс виходивз того, що умови процвітання окремих фірм не ідентичні умовам процвітанняекономіки в цілому. А тому макроекономічний метод дослідження був орієнтованийна пріоритетний аналіз макроекономічних залежностей та процесів, факторівекономічної стабільності та циклічності. Таким чином, учений започаткувавмакроекономічну теорію, що стала самостійним напрямом економічної теорії.
По-третє,методологічним нововведенням є також розробка Дж.М. Кейнсом і введення внауковий вжиток нового категоріального апарату макроекономічного аналізу, якийбазувався на сукупних (агрегованих) величинах.
До основнихкатегорій кейнсіанської теорії належать національний дохід, ефективний та недостатнійпопит, споживання, заощадження та інвестиції в масштабі економіки, рівеньзагальної зайнятості, повна зайнятість, вимушене безробіття, перевагаліквідності, мультиплікатор тощо. Вони і в сучасних умовах є базовими не тількидля кейнсіанського напряму, але й для всієї макроекономічної теорії. Для теоріїДж.М. Кейнса також характерна зміна акцентів у використанні традиційнихекономічних категорій та їх переосмислення на основі нових теоретичнихпідходів.
По-четверте,кейнсіанська «Загальна теорія» ґрунтується на розроблених власнеКейнсом на противагу неокласичній ортодоксії принципово нових методологічнихзасадах макроекономічного аналізу ринку. Зокрема, методології кейнсіанського аналізу властивий кардинальнийвідхід від традиційної класично-неокласичної доктрини загальної ринковоїрівноваги — закону Сея, фокусування, на противагу ортодоксальній неокласичнійтеорії, основної уваги на вивченні факторів макроекономічної нерівно-ваги таекономічної невизначеності.
Методологічноюосновою аналізу природи і причин ринкової циклічності стало переміщення акцентуз довготривалих інтервалів часу на дослідження переважно короткостроковихринкових коливань. На цій основі центральною проблемою дослідження ринку вкейнсіанській теорії став не рівень пропозиції (неокласика), а стан та рівеньсукупного ринкового попиту, його структура та фактори динаміки.
По-п'яте,Дж.М. Кейнс зробив значний внесок у подальший розвиток економічних методівтеоретичного дослідження. Його теорії властиве відновлення каузального методупізнання економічних законів, привнесення його в площину макроекономічногоаналізу. Якщо неокласики використовували головним чином функціональний аналіз,зосереджуючись на дослідженні зв'язків взаємодії, взаємовпливу факторів, тоКейнсу притаманне повернення до використання причинно-наслідкового методуаналізу. Він фіксує визначальні, активні фактори (схильність до споживання,гранична ефективність капіталу, норма процента) і їх вплив на змінні, залежнівеличини (зайнятість, національний дохід). Це означало піднесенняпричинно-наслідкового методу на якісно новий рівень макроекономічного аналізу.
Особливістюкейнсіанської методології є врахування психологічної мотивацїі економічноїдіяльності. Дж.М. Кейнс здійснив новаторську для теорії свого часу розробкупсихологічних основ економічної поведінки ринкових суб'єктів, що обумовлюєреалізацію основних макрекономічних процесів. Він увів в економічну теорію такінові категорії, як основний психологічний закон, психологічна схильність доспоживання, заощадження та інвестицій, психологічні основи надання перевагиліквідності та ін.
Кейнс такожпоширив на нову галузь макроекономічної теорії застосування сучасних на той часкількісних, математичних методів дослідження, зокрема, методу граничногоаналізу. Його новаторське використання збагатило аналітичний інструментаріймакроекономічної теорії такими новими категоріями, як гранична схильність доспоживання та заощадження, граничний дохід, гранична ефективність капіталу,граничні інвестиції тощо. Тим самим учений сприяв універсалізації методологіїмаржиналізму, її поступовій трансформації з виключної складової неокласичноїмікроекономічної теорії у загальнотеоретичний інструмент економічного аналізу.
Слідзазначити, що Дж.М. Кейнс широко застосовував також і метод прогнозування якрезультат екстраполяції на майбутнє економічних процесів, що нимдосліджувались, елементи економіко математичного моделювання, метод врахуванняраціональних очікувань, тобто ті методи дослідження, які в подальшомурозвинулися і увійшли в методологічний арсенал сучасної світової економічноїтеорії.
Нарешті,по-шосте, важливою особливістю кейнсіанської методології, що обумовила новузагальну спрямованість всієї кейнсіанської доктрини, є реалізація в нійпередусім практичної, прагматичної функції економічної теорії, тобтобезпосереднє підпорядкування теоретичного аналізу виробленню ефективноїекономічної політики. Кейнсом було здійснено теоретичне обґрунтуваннянеобхідності регулювальних функцій держави для досягнення макроекономічноїрівноваги та повної зайнятості. Але домінування прагматизму не заперечуєреалізації Кейнсом пізнавальної функції, особливо в галузі дослідженнямакроекономічних закономірностей ринкової економіки, про що свідчитьзапочаткування ним нового наукового напряму — кейнсіанства.
4. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ “ЗАГАЛЬНОЇ ТЕОРІЇЗАЙНЯТОСТІ, ПРОЦЕНТА ТА ГРОШЕЙ”
Головною працею Дж. М. Кейнса є «Загальна теорія зайнятості,процента і грошей». На думку багатьох економістів, «Загальна теорія...» сталаповоротним пунктом в економічній науці XX ст. і багато в чому визначаєекономічну політику розвинених країн і дотепер.
Слідзвернути увагу на те, що вчення Кейнса стало своєрідною реакцією на неокласичнушколу й маржиналізм, які панували в економічній науці до нього і до яких колисьналежав і він сам як учень А. Маршалла і кембриджської школи. Економічна криза1929—1933 pp. різко змінила погляди Кейнса. Він рішуче й безоглядно пориває зпоглядами А. Маршалла, його ідеями фритредерства, проголошуючи, що капіталізмдоби вільної конкуренції вичерпав свої можливості. Попередниками Кейнса, якірозробляли ті чи інші функціональні зв'язки процесу відтворення і положенняяких він розвиває далі, можна вважати так звану стокгольмську школу — Б. Оліна,Е. Ліндаля, Ф. Кана у Великобританії та А. Ханта у Німеччині. Однак тількиКейнс чітко сформулював новий напрям економічної теорії — теорію державногорегулювання економіки.
Необхіднозазначити, щоновизна ідеї Кейнса полягала у визнанні недосконалості та нездатності досаморегулювання системи ринкових економічних відносин, а отже, у визнанніпотреби активного втручання держави в економіку.
Другоюважливою складовою економічного новаторства Кейнса можна назвати обґрунтуванняконцепції так званого «ефективного попиту», тобто потенційно можливого істимульованого державою попиту.
Різкоі аргументовано критикуючи тих економістів, які були прихильниками догматичнихпостулатів «закону ринків» Ж. Б. Сея, у тому числі Кларка, Маршалла, Пігу,Кейнс дійшов висновку, що всі життєво важливі проблеми високорозвинутогокапіталістичного суспільства слід шукати не у сфері пропозиції ресурсів (їхньоїрідкісності, цінності, найефективнішого поєднання для отримання максимумупродукції тощо), чим займалася до цього часу неокласична економічна думка, а усфері попиту, що забезпечує реалізацію цих ресурсів. Сучасний рівень виробництва або національного доходу, за Кейнсом,залежить від сукупного ефективного попиту, тобто попиту, що забезпеченийгрошима, інакше кажучи, від реальних витрат на придбання товарів та послуг.
Ідеїосновної роботи Дж.М. Кейнса розглянемо детальніше, спираючись на його працю«Загальна теорія зайнятості відсотка і грошей» [«The General Theory of Employment, Interest and Money»] (1936) і деякістатті. Докладний розглядекономічного вчення Кейнса дасть можливість зрозуміти його наукове значення івплив на дальший розвиток економічної теорії.
Так,новаторство економічного вчення Дж. Кейнса з погляду предмета вивчення таметодології виявилось у наданні переваги макроекономічному аналізу перед мікроекономічним.Це означає, що на відміну від інших економістів, які зосереджували свою увагуна діяльності окремих господарських одиниць, Кейнс значно розширив рамкидослідження, роблячи спробу розглянути національне капіталістичне господарствов цілому, оперувати переважно агрегатними категоріями — споживання,нагромадження, заощадження, інвестиції, зайнятість, тобто величинами, котрівизначають рівень та темпи зростання національного доходу.
Однакголовним у методі Кейнса було те, що, аналізуючи сукупні народногосподарськівеличини, він прагнув установити причинно-наслідкові зв'язки, залежності тапропорції між ними.Ідея «грошової економіки»
Основою підходу Дж. М. Кейнса до економічного аналізу є ідея«грошової економіки», яка була письмово викладена у маловідомій статті в 1933році.Викладаючи дану ідею, Дж. М. Кейнс різко протиставив себе і класикам, інеокласикам (причому він називав «класиками» і тих, і інших) у виділенні суті іролі грошей. На його думку, об'єктом досліджень «класиків» була «реальна обміннаекономіка» [real exchange economy]. Це економіка, в якоїгроші використовуються тільки як нейтральна ланка в операціях з реальнимипредметами і реальними активами і не впливають на мотиви і вирішеннягосподарюючих суб'єктів. У такій економіці гроші виступають тільки як одиницярахунку і засобу обміну, не будучи активом тривалого користування і невиконуючи функцію засобу збереження цінності, будучи лише деякою зручністю.
Особливість підходу «класиків» полягала в тому, що закономірності«реальної обмінної економіки» переносилися ними на сучасне їм ринковегосподарство. Дж. М. Кейнс вважав, що таке перенесення необгрунтовано і вказав,що більш важливо аналізувати інший тип господарства, названий їм «грошовоюекономікою» [monetary economy]. У такій економіці грошіє активом тривалого користування і використовуються як засіб збереженняцінності. Кейнс вважав, що гроші грають самостійну роль. Тільки у «грошовійекономіці» можливі ділові цикли, пов'язані з коливаннями попиту на гроші як насамий ліквідний актив тривалого користування.
На жаль, Дж. М. Кейнс не розвинув ідею «грошової економіки» вструнку концепцію. Дана обставина, а також її відсутність в «Загальній теорії»зумовила ігнорування даної ідеї в роботах найближчих послідовників Дж. М.Кейнса — представників традиційного кейнсіанства. Важливість ідеї «грошовоїекономіки» полягає в тому, що вона стала теоретичним фундаментом посткейнсіанства,адепти якого зуміли успішно розвинути цю ідею./>
Принцип ефективного попиту
Відправним пунктом макроекономічного аналізу Дж. М. Кейнса єпринцип ефективного попиту. Ефективний попит, по Дж. М. Кейнсу, — це простофактичний сукупний попит на блага, при якому сукупний попит рівний сукупнійпропозиції. Принцип ефективного попиту полягає в тому, що реальний національнийдохід визначається ефективним попитом, і при цьому останній може бути менший,ніж необхідно для забезпечення повної зайнятості. Отже, ресурси суспільстваможуть використовуватися не повністю. Таким чином, Дж. М. Кейнс сформулювавосновне завдання свого економічного аналізу: визначення чинників, що впливаютьна об'єм використання, тобто зайнятості, ресурсів, наявних в економіці.
Для визначення причин неповної зайнятості (вимушеного безробіття)необхідно детально досліджувати чинники, що впливають на компоненти сукупногопопиту. У ринковій економіці без державного макроекономічного втручання ізовнішньої торгівлі сукупний попит складається із споживання і інвестицій.Отже, треба проаналізувати чинники, від яких вони залежать./>Теорія споживання
Природно, що із зростанням доходів росте і попит, збільшуютьсявитрати на споживання. Але це не означає, що витрати збільшуються в тій жесамій пропорції, на ту ж саму суму. Заперечуючи класикам, Кейнс писав пропомилковість твердження, що «вся вартість продукції повинна бути витраченапрямо або побічно на покупку продуктів». Споживання, разом із заощадженнями, єспособом використання національного доходу. Тому функція споживання записуєтьсяяк C = C(Y). У основі запропонованої Дж. М, Кейнсом теорії лежить так званий«основний психологічний закон», згідно якому витрати ростуть не в тому ступені,в якій збільшуються доходи.
Цей закон був сформульований Дж. М. Кейнсом апріорі (на основійого спостережень за особливостями групової поведінки людей), без виведення наоснові якої-небудь оптимізаційної моделі. У формальному вигляді цей законописується таким чином:
0
де DC/Y = MPC так званагранична схильність до споживання.
Звідси витікає для того, щоб збільшений дохід не скоротився,необхідно заповнити цей розрив іншим компонентом сукупного попиту — інвестиціями.
Частина грошей, отримувані у вигляді доходу, відкладається увигляді заощаджень. Тому сукупні витрати представляють лише одну частинусукупного доходу, інша його частина – заощадження.
Зображена на рисунку 4.1 простий функціональний зв'язок представляєодне з початкових положень кейнсианской теорії.
/>
Рисунок 4.1 Схематичне зображення концепції Кейнса
По Кейнсу, дохід є основним чинником, що визначає споживання. Вінвважає, що розміри заощаджень – це залишок, що утворюється у вигляді різниціміж розміром доходу і рівнем споживання. Ідея «основного психологічного закону»дозволила Дж. М. Кейнсу сформулювати концепцію мультиплікатора інвестицій./>/>Концепція мультиплікатора інвестицій
Кейнс дає велике значення ролі інвестицій в економіці. По Кейнсу,об'єм національного доходу, а отже, і сукупного попиту знаходиться в певнійкількісній залежності від загального об'єму інвестицій. Цей кількісний зв'язокКейнс виражає в теорії мультиплікатора доходу. Дійсно, зростання інвестицій єважливою умовою збільшення національного доходу, але на його об'єм він впливаєне прямо, а побічно, через збільшення об'єму функціонуючих засобів виробництваі робочої сили.
Концепція мультиплікатора була запозичена Дж.М. Кейнсом уанглійського економіста Р.Ф. Кана, який в 1931 році висунув ідею«мультиплікатора зайнятості», що показував зв'язки між збільшенням витрат напроведення суспільних робіт і зниженням безробіття.
Якщо сукупний попит складається тільки із споживання і інвестицій,і при цьому весь об'єм споживання визначається виключно доходом, то тоді умовамакроекономічної рівноваги виглядатиме таким чином:
Y = MPC * Y + I. (4.2)
Після перенесення першого доданку правої частини рівняння в лівучастину і невеликих перетворень отримаємо:
Y = I/(1-MPC ) (4.3)
1/(1- MPC )= m (4.4)
Показник m якраз і є мультиплікатором інвестицій. Він показує, вскільки разів зміниться дохід при зміні на задану величину інвестицій. ОскількиMPC
Наприклад, збільшення заощаджень на 1 долар зменшує національнийдохід на m доларів, і збільшення інвестицій на 1 долар збільшує його на mдоларів. І навпаки, зменшення накопичень на 1 долар, збільшує національнийдохід на m одиниць, а зменшення інвестицій на 1 долар зменшує його на mодиниць.
При цьому збільшення граничної схильності до заощадження — різницею, що є, між одиницею і граничною схильністю до споживання, тобтознаменником мультиплікатора — приводить до зменшення мультиплікатора інвестиційі, за інших рівних умов, до зниження рівня національного доходу. Феномен впливузростання заощаджень на зменшення доходу отримав назву «Парадоксу ощадливості».
Концепція мультиплікатора інвестицій важлива перш за все тому, щослужить одним із способів пояснення нестабільності ринкової економіки.Наприклад, невелике скорочення об'єму інвестицій здатне викликати глибокий спадвиробництва і масове безробіття. Тут видно та найважливіша макроекономічнароль, яку в ринковому господарстві грають інвестиції. При цьому в теорії Дж. М.Кейнса, саме інвестиції визначають заощадження, а не навпаки;причинно-наслідковий ланцюжок виглядає тут таким чином: I ® Y ® S, де S –заощадження./>/>Теорія інвестицій
Згідно запропонованої Дж. М. Кейнсом теорії інвестицій, на їхоб'єм впливають два чинники.
а) Очікувана прибутковість інвестицій. Цей показник єпсихологічній змінній, пов'язаній з очікуваннями.
По Дж. М. Кейнсу, інвестиції здійснюються в умовах невизначеності,тому їх очікувану прибутковість — граничну ефективність капіталу — неможливозаздалегідь обчислити, навіть використовуючи методи теорії вірогідності.Значення граничної ефективності капіталу управляється не оптимізаційнимирозрахунками, а «спонтанним оптимізмом» підприємців, тим, що Дж. М. Кейнсназвав «життєрадісністю». Останнє поняття відображає «спонтанно виникаючурішучість діяти», «природжене бажання діяльності».
б) Ставка відсотка. Вона встановлює нижню межу необхідноїприбутковості інвестицій. Ті інвестиції, які приносять граничну ефективністькапіталу, меншу, ніж ставка відсотка, або рівну їй, не здійснюватимуться.
Звідси витікає, що навіть при низькій ставці відсотка інвестиційнаактивність може бути надзвичайне слабкою зважаючи на песимістичну очікуваньпідприємців, тобто унаслідок низького ступеня їх «життєрадісності». Кейнс роздумуєв своїй праці: «… коли життєрадісність затухає, оптимізм похитаний і нам незалишається нічого іншого, як покладатися на один тільки математичнийрозрахунок, підприємництво хиріє і випускає дух...». Таким чином, всього лишеодне песимістичне сприйняття людьми майбутнього здатне породити спад в ринковомугосподарстві.
Якщо ж гранична ефективність капіталу майже не залежить відпоточних економічних змінних, то про ставку відсотка цього сказати у жодномувипадку не можна. Необхідно виявити чинники, що впливають на її фактичнезначення./>/>Теорія відсотка і грошей
Дж.М. Кейнс дає тлумачення відсотка, що фундаментальневідрізняється від неокласичного. В рамках останнього процентна ставкавизначалася взаємодією заощаджень і інвестицій. По Дж. М. Кейнсу, відсоток — цевиключно грошовий феномен, пов'язаний з функціонуванням грошей як самийліквідний актив тривалого користування в економіці.
Конкретніше кажучи, відсоток — це плата за відмову відліквідності; а рівноважне значення процентної ставки визначається з взаємодіїміж пропозицією грошей і тим, що Дж. М. Кейнсом було названий «перевагоюліквідності». Останній термін трактується як попит на гроші або як та частинапопиту на гроші, яка пов'язана з функціонуванням ринку цінних паперів(спекулятивний мотив).
Пропозиція грошей визначається Центральним банком Що ж до попитуна гроші, то його можна підрозділити на декілька видів або «мотивів».
а) Трансакціонний мотив відображає використання грошей дляздійснення операцій. Зберігання грошей здійснюється для заповнення розривів міжгрошовими надходженнями і платежами.
б) Мотив обережності відображає необхідність забезпечення грошовихрезервів для захисту себе від різних випадковостей, що вимагають раптовихвитрат; сюди ж відноситься прагнення зберегти майно у вигляді грошей дляподальшого покриття фінансових зобов'язань. Цей мотив пов'язаний з тим фактом,що гроші є самим ліквідним активом тривалого користування.
Ступінь значущості мотиву обережності залежить від розвиненостіринку цінних паперів. Поява і еволюція ринку цінних паперів приводить допониження ролі цього мотиву, оскільки у грошей виникає близький замінник — високоліквідні і прибуткові фінансові активи. Та зате з розвитком фінансовогоринку збільшується значення ще одного мотиву попиту на гроші.
в) Спекулятивний мотив пов'язаний з прогнозом майбутньою ставкавідсотка на ринку цінних паперів. Але теоретично можлива ситуація, при якійфактична ставка відсотка впаде до такого низького значення, що все безвиключення учасники фінансового ринку чекатимуть в майбутньому її зростання.Тоді в економіці виникне ситуація, названа Дж. М. Кейнсом «абсолютною перевагоюліквідності», а її найближчими послідовниками в рамках традиційногокейнсіанства — «ліквідної пастки».
Мотив обережності і спекулятивний мотив важливі тому, щопороджують нестабільність попиту на гроші. Унаслідок цієї нестабільностіпорушується тісний зв'язок між грошовою масою і рівнем цін.
Проте, значущість відсотка як грошового феномена залишаєтьсяактуальною. На думку Дж.М. Кейнса ставка відсотка може в довгостроковійперспективі стати чинником, що загальмовує економічний розвиток./>/>Основи теорії ділових циклів
Головна причина циклів, по Дж.М. Кейнсу, — коливання граничноїефективності капіталу, що приводять до коливання інвестицій. У цикли такожвносять внесок коливання переваги ліквідності і ефект мультиплікатора. Одна зосновних особливостей циклів, згідно підходу Дж. М. Кейнса, їх внутрішнявластивість ринковому господарству. Воно функціонує циклічно навіть безяких-небудь зовнішніх шоків типу воєн або державної політики. У цьому аспектіДж. М. Кейнс також сильно розходився з «класиками»./>/>Погляд Дж.М. Кейнса на проблему інфляції
Всякий уряд, говорить Кейнс, може існувати довгий час, друкуючипаперові гроші. Це така форма податкового обкладення, відхилитися від якоїнайважче. Кейнс приводить наступний приклад.
Допустимо, що в обігу знаходиться 9 млн. паперових знаків, і що всвоїй сукупності вони представляють цінність в 36 млн. золотих доларів. Хайуряд випустили 3 млн. папірців, тоді їх загальна сума рівна 12 млн. У першомувипадку кожен папірець має цінність 4 дол., в другому 3 дол. В результаті 9млн. первинних папірців має цінність 27 млн. дол. замість 36 млн. Таким шляхомуряд, віддрукувавши додатково паперові гроші, придбав від населення суму, рівну9 млн. дол. точно так, як і якби воно стягнуло цю суму податковим шляхом. Накого ж впав цей податок? Очевидно, на володарів первинних 9 млн. паперових грошей,які знецінилися в порівнянні з колишніми на 25%. Інфляція звелася до податку в25% на всіх володарів паперових грошей в міру їх наявності у кожного.
Цей процес можна продовжувати і далі, але цінність грошейвідповідно падає. Це означає, що кількість банкнотів, яка повинна випускатиуряд, щоб досягти певного результату, повинна бути збільшене. Інфляціяприходить державі на допомогу і іншим шляхом, полегшуючи тяжкість лежачих нанім зобов'язань в грошовій формі (зменшує реальну величину внутрішнього державногоборгу).
Населення починає захищатися від інфляційного податку. Свійгрошовий резерв воно переводить в коштовності і ін. Скорочуються витрати надомашні витрати. У операціях удаються до іноземної валюти. Зведення грошовихресурсів до мінімуму приводить до того, що щоденна потреба в готівці починаєпокриватися кредитом. Тому номінальні процентні ставки стрімко ростуть. Прикритичному рівні інфляції паперові гроші залишаються тільки в дрібній торгівлі,інших функцій вони виконувати вже не можуть. Ступінь знецінення грошей починаєобганяти зростання паперового звернення (гіперінфляція). Інфляційний податокстає неможливим. Наступає розвал фіскальної системи і грошового звернення.
Коли інфляція доведена до цього рівня, то неминучою стає грошовареформа. Створення стійкої грошової одиниці – передумова відновлення нормальнихджерел доходу. «Кращий шлях тому – це користування ще в перебіг деякого часупоганими грошима як джерелом доходу, але разом з тим негайне створеннястабільної рахункової одиниці… з щоденним офіційним встановленням курсу такийпо відношенню до поганих грошей».
Кейнс вважав, що значне безробіття виключає значну інфляцію. А таксамо вважав виключно важливою підтримку стійкості рівня цін. Для цього рівеньгрошової заробітної плати повинен підтримуватися стабільним настільки,наскільки це можливо. Ціни, що проте ростуть, переважно низької грошовоїзаробітної плати. Дефляція гірша за інфляцію, оскільки передбачення пониженняцін скорочує виробництво і погіршує положення виробників.
Кейнса часто звинувачували в тому, що він недооцінив погрозиінфляції. Але в ті роки, які він жив, загроза безробіття була сильніша зазагрозу інфляції, чим і виправдовувалися його погляди. Коли зміниласяекономічна ситуація, почали мінятися і його оцінки. Так, вже в 1945 р. Кейнсвисловився за підвищення процентних ставок, побоюючись інфляційної дії насукупний попит погашення величезних військових позик./>Причини безробіття по Кейнсу
На малюнку 4.2 представлена крива, що зв'язує рівень безробіття U (увідсотках) з рівнем національного доходу Y (у доларах). По Кейнсу рівноважнийрівень національного доходу Y1, тобто макроекономічна рівновага, відповідає умові рівностіінвестицій I заощадженням S. При цьому повна зайнятість може і не досягатися,або тому, що «фірми» не мають необхідних стимулів для достатніх інвестицій увиробництво, що забезпечує повну зайнятість.
/>
Рисунок 4.2 Залежність рівня безробіття U від національного доходуY
Підвищення рівня інвестицій і зниження рівня накопиченьмультиплікативно збільшує національний дохід і знижує рівень безробіття.
Кейнс піддав критиці положення, що панувало в неокласичній теорії,про добровільний характер безробіття. Він показав, що в реальності існує івимушене безробіття, породжене неможливістю отримати робоче місце навіть забажання працювати за меншу плату. В умовах спаду виробництва, коли не задіяназначна частина трудових ресурсів, ті, що працюють не пред'являють підвищенихвимог до зростання заробітної плати, а безробітні згодні отримати роботу поставках нижчим, ніж що діють.
Проте навіть зниження заробітної плати в умовах спаду виробництване приведе до зростання зайнятості. Падіння доходів домашніх господарствскоротить їх споживчі витрати, а отже, і сукупний попит в економіці.Зіткнувшись із звуженням ринку товарів і послуг, підприємці будуть вимушеніпонизити об'єми виробництва і зайнятості. Звідси витікає виведення Кейнса проте, що на сучасному світі з його звичаями і інститутами доцільніше проводитиполітику жорсткої грошової заробітної плати, чим політику гнучкої зарплати, щочутливо реагує на кожну зміну в об'ємі безробіття.
ВИСНОВОК
Загальнийекономічний аналіз Дж. Кейнса з'явився слідством вперше тоді проведеного,такого, що став тепер уже звичним, ділення науки на мікро- і макроекономіку.Про нетривіальність нового підходу свідчить хоч би той факт, що багато помилокекономістів докейнсіанской епохи виникали з їх спроб дати мікроекономічнівідповіді на макроекономічні питання.
Наприклад,на основі теорії ціни пояснювати рівень зайнятості. Сьогодні нам здаєтьсяцілком зрозумілим, що велика система, що складається з малих підсистем — фірм,домашніх господарств — в цілому є вже не просто великою фірмою або великимдомашнім господарством, а щось якісне інше. Але очевидним це зробив Кейнс. Вінпоказав, що економіка країни в цілому не може бути адекватно описана в термінахпростих ринкових відносин. Кейнсу належить відкриття того, що чинники,керівники «великою» економікою, не є просто збільшеними, версією чинників,керівників поведінкою її «малих» частин. Відмінність між макро- імікросистемами зумовлює різницю в термінах і методах аналізу. І якщо, слідуючиза філософом Т. Куном, розглядати розвиток науки поетапно, то можна виявитипоступовий, накопичувальний, і стрибкоподібний, заснований на новій парадигмі,типи розвитку. У економічній науці, спорудженій на класичному фундаменті,першою парадигмою була концепція граничної корисності С. Джевонса (XIX в.), адругий — макроекономічна концепція Дж. Кейнса.
Кейнсіанська школа вважає, що економікарозвивається не так просто, як це вважали прихильники класичної школи, азаробітня плата, ціни, процентні ставки не настільки гнучкі інструментами, якібули б здатні врівноважити попит і пропозицію на макроекономічному рівні. Зарплата на основі офіційного законодавства і договірноїсистеми може не знизитися, а безробіття може зростати. В період депресіїпадіння сукупного попиту приведе до падіння обсягів виробництва і скороченняпопиту на працю.
Згідно зкейнсіанською теорією при державному невтручанні повна зайнятість скорішевипадковість, ніж закономірність. Капіталізм не є саморегулюючою системою, щоспроможна до нескінченного процвітання. Причини безробіття та інфляції криютьсяв значній мірі у відсутності синхронності при прийнятті економічних рішень, аособливо по заощадженнях та інвесиціях.
Кейнсіанцізаперечують механізм, на якому базується класична теорія, тобто, автоматрегулювання ставки процента і співвідношення цін та заробітньої плати. Вонистверджують, що суб’єкти заощаджень таінвестори представляють собою різні групи, які розробляють свої плани заощадженьта інвестицій на різних основах. Відповідно до кейнсіанської теорії кількістьвироблених товарів та послуг та рівень зайнятості знаходяться в прямійзалежності від сукупних витрат.
Відводячивирішальну роль сукупному попитові, а отже, і сукупним витратам, в моделірозрізняють заплановані і фактичні витрати. Модель, у якій поєднано запланованівитрати та фактичні витрати, функції споживання та інвестицій, графічно маєвигляд “кейнсіанського хреста”.
Рівновагатоварного ринку змінюється під впливом зміни обсягів податків та державнихвитрат. Залежність між змінюваними податками та загальним випуском, міждержавними витратами та загальним випуском визначається мультиплікаторами.
Кейнсіанськаямодель макроекономічного регулювання сприймалася як якір порятунку в США іВеликобританії починаючи з часу «великої депресії» 30-х рр. і, особливо, впіслявоєнний період, але вона виявила свою недосконалість в останній третині XXв. З'явилася нова хвороба — «стагфляція», що поєднувала в собі інфляцію істагнацію, пригноблюваний стан кон'юнктури. Тим часом, правовірні кейнсіанці«рятували» економіку від стагнації або кризи за допомогою дозованої інфляції.Очевидним став той факт, що владні важелі держави, що створюють за допомогоюпозик, податків і грошової емісії додатковий попит, нездібні створити товарноїпропозиції, що вони недостатні для подолання всіх і усіляких економічних лих.Адже модель Кейнса орієнтувалася, крім всього іншого, на кризи перевиробництва,була покликана тому активізувати попит. Хотілося б відмітити, що зміни, щовідбулися в останні десятиліття, в світовій економіці не можуть розхитатифундамент кейнсіанського учення, навіть якщо його окремі практичні виводи непоєднуються з вимогами сьогоднішнього дня.
Список літератури
1. Бартнев С.А. Історія економічнихучень.-М.:2001.
2. Курс економіки:Підручник./Под ред.Б.А. Райзберга.-М.: 2001.
3. Кэмпбелл Р.Макконнелл,Стенлі Л. Брю. Економікс. Пер. з англ. 11-го видавництва – До., Хагар-Демос, 1993 р.
4. Кейнс Дж. М. Общая теоріязайнятості, відсотка і грошей. -М.: «Прогрес», 1978 р.
5. Макроекономіка: практичнийкурс. Навчальний посібник. /Под ред.
Луссе А. – СПб.: «Пітер», 1999.
6. Макроекономіка. Навчальнийпосібник. /Под ред. канд. ач. наук.
Е.В. Красникової – М.: «ТЄЇС», 1998.
7. Малкин м.Ю. Дж. М. Кейнс іеволюція кейнсіанства. Н. Новгород, 1998.
8. Миколаєва І. П.Економічеськая теорія. -М.: «Фінстатінформ», 1997 р.
9. Ховард До., Еріашвілі н.Д.,Никітін а.М. Економічна теорія. – М.:2000.
10. Стаття «A Monetary Theory of Production» включена в один зтомів Зібрання Творів Дж. М. Кейнса: The Collected Writings of John Maynard Keynes London, 1973. Vol.XIII.
11. www.economicus.ru та інші