Сталий розвиток ВАТ "Павлоградвугілля"

Методичнірекомендації і вимоги
довиконання дипломних робіт
освітньо-кваліфікаційногорівня «Магістр»
студентаминапряму «Специфічні категорії»
спеціальностей
8.000010«Екологія довкілля і природних ресурсів»
Дніпропетровськ,
НГУ
2011

Міністерствоосвіти і науки України
Національнийгірничий університет
Факультетменеджменту
Кафедраприкладної економіки
Пояснювальназаписка
дипломноїроботи
магістра
спеціальності8.000010«Екологія довкілля і природних ресурсів»
натему:
Сталийрозвиток ВАТ «Павлоградвугілля»
Виконавець: А.В. Кириченко
 

ЗатвердженоНаукове завдання
навиконання кваліфікаційної роботи магістра
спеціальності8.000010 – Інститут заочно-дистанційної освіти
«Економікадовкілля і природних ресурсів»
Кириченко Анни Володимирівни
Економічніметоди управління інноваційними процесами на вугледобувному підприємстві
Дніпропетровськ,
2008

1.Підстави для проведення роботи
Наказ ректораНГУ2.Мета й вихідні дані для проведення робіт
Об’єктдослідження – інноваційна діяльність вугледобувного підприємства в ринковихумовах.
Предмет дослідження – теоретико-методологічні підходи іпрактичні аспекти управління інноваційним розвитком вугільної шахти.
Мета дослідження– узагальнити науково-методичні основи та розробити практичні рекомендації щодоекономічних методів управління активністю інноваційного процесу на вугледобувномупідприємстві.
Вихідні дані дляпроведення роботи:
♦ ЗаконУкраїни «Про інноваційну діяльність»;
♦нормативно-законодавчабаза України;
¨ статистичнідані Галузевого інформаційно-розрахункового центру та вугледобувних підприємствЗахідного і Центрального Донбасу;
¨ Національніположення (стандарти ) бухгалтерського обліку: нормативна база;
¨ Господарськийкодекс України;
¨  результатидосліджень Національного гірничого університету за цільовою комплексноюпрограмою «Створення економічних методів управління матеріальними,природними та фінансовими ресурсами».
3.Очікувані наукові результати
Наукова новизна очікуваних результатів має полягати внаступному:
♦ обґрунтуватинауково-методичні засади управління активністю розроблення та впровадженняінноваційних засобів на вугледобувних підприємствах;
♦ систематизуватиекономічні ефекти, яких досягає підприємство при впровадженні інноваційнихпродуктів;
♦ розробитианалітичні моделі первинної, відновної, залишкової йліквідаційної оцінок вартості гірничих виробок, якпасивної частини основних засобів виробництва вугільної шахти;
♦запропонувати організаційно-управлінський механізм інноваційної діяльності вуглевидобувногопідприємства, який передбачає мотивацію учасниківінноваційного процесу.
Практичнацінність результатів полягає у тому, що вони доведені до рівня конкретнихпропозицій із вдосконалення механізму управління інноваційною діяльністювугледобувного підприємства на підставі нових методів мотивації як самогопідприємства, так і учасників інноваційного процесу, а також оптимізації умоврозвитку інноваційного менеджменту вугільних шахт.4. Вимоги до результатів виконання роботи
З метою оцінкикорисності пропозицій автора з результатами магістерської роботи вартоознайомити спеціалістів вугільних шахт ВАТ «Павлоградвугілля», які опікуютьсявирішенням питань розробки та впровадження інноваційних продуктів.
Результатидосліджень магістерської роботи треба доповісти на студентській (або іншій)науково-практичній конференції. Крім того, ці результати слід оформити й податияк наукову статтю для опублікування в науковому віснику (збірнику науковихпраць).5. Етапи виконання робітНайменування етапів робіт Терміни виконання робіт (початок – кінець) На основі матеріалів виробничої та переддипломної практик, огляду літератури обґрунтувати зміст активності вугледобувних підприємств до впровадження новітніх організаційно-технічних рішень. Визначити напрями розвитку інноваційної діяльності вугільних шахт 01.11.2010– 15.11.2010  Розробити аналітичні моделі оцінювання впливу інноваційних заходів на економічні результати виробничої діяльності вугільних шахт. Встановити організаційно-управлінський механізм активізації інноваційної діяльності науково-виробничих центрів. 16.11.2010 – 20.11.2010 Обґрунтувати методичні засади мотивації учасників інноваційного процесу на вугледобувному підприємств. Сформулювати методичні рекомендації щодо оцінки ефективності організаційно-технічних нововведень на вугільних шахтах. 21.11.2010 – 22.12.2010 6. Реалізаціярезультатів та ефективність
Економічнийефект від реалізації результатів магістерської роботи досягається за рахунок більшпродуктивної та економнішої роботи видобувних дільниць, а також додатково йдостроково видобутого обсягу вугілля.
Соціальний ефектвід реалізації результатів роботи очікується позитивним завдяки створеннюсприятливих економічних та організаційних умов інноваційної діяльностівугледобувних підприємств.7. Додаткові вимоги
Дипломна роботамає бути оформлена відповідно до ДСТУ 3008 – 95 «Документація. Звіти усфері науки і техніки. Структура і правила оформлення», а також «Стандартувищої освіти СВО НГУ КР-02. Кваліфікаційні роботи випускників. Загальні вимогидо дипломних проектів і дипломних робіт».
 

Зміст
Вступ
Розділ1. Науково-теоретичні засади забезпечення сталого розвитку гірничодобувнихпідприємств
1.1Виникнення і сучасний стан проблеми сталого розвитку
1.2Огляд наукових праць з проблеми забезпечення сталого розвитку гірничодобувнихпідприємств
1.3Мета, наукові завдання та методи їх вирішення
Висновкиза розділом 1
Розділ2. Діагностика механізму забезпечення сталого розвитку гірничодобувногопідприємства
2.1Характеристика гірничодобувної промисловості України. ВАТ «Павлоградвугілля»
2.2Аналіз природоохоронної діяльності ВАТ «Павлоградвугілля»
2.3Діагностика рівня забезпечення сталого розвитку ВАТ «Павлоградвугілля»
Висновкиза розділом 2
Розділ3. Удосконалення механізму забезпечення сталого розвитку гірничодобувногопідприємства
/>3.1Напрямки удосконалення механізму забезпечення сталого розвитку гірничодобувногопідприємства
3.2Моделювання моніторингу на базі інформаційного забезпечення екологічного облікудля підтримки та прийняття управлінських рішень
Висновкиза розділом 3
Загальнівисновки
Списоквикористаних джерел

Вступ
 
Актуальністьтеми.Сталийрозвиток промислового підприємства як системи передбачає збалансованефункціонування його економічної, екологічної та соціальної підсистем.Незаплановані деформації в процесі функціонування та розвитку будь-якої зпідсистем призводять до втрати стійкості всією системою. Особливо небажаною євтрата стійкості функціонування і тим більше розвитку гірничодобувнимипідприємствами, на ефективності роботи яких базується стратегія сталогоеколого-економічного розвитку України.
Практиказасвідчує, що гірничодобувні підприємства не можуть впливати на ті фактори, якістосуються макроекономіки. У цих умовах основні джерела забезпечення сталогорозвитку лежать у сфері мікроекономіки, тобто всередині самих підприємств. Саметому важливо вміти своєчасно і достовірно діагностувати ознаки можливогонестійкого стану та визначати шляхи вдосконалення економічного механізмузабезпечення сталого розвитку в системі управління гірничодобувнимпідприємством.
Останнім часомбагато вчених займається дослідженням різних аспектів теоретико-методологічноїконцепції сталого розвитку. Так,теоретичним засадам сталого розвитку, розкриттю його змісту й визначенню шляхівдосягнення в умовах перехідної економіки присвячені праці І. Александрова, В. Гейця,Л. Дейнеко, О. Осауленка, Л. Мельника, Е. Хлобистова.Забезпеченню макроекономічної рівноваги,стійкого економічного зростання, державного регулювання цих процесів приділенозначну увагу в працях М. Білопольського, Б. Буркинського, О. Веклич, Б. Данилишина, М. Долішнього,С. Дорогунцова, В. Степанова, С. Харічкова та інших. Серед зарубіжних дослідників цих питань істотна роль відводитьсяпрацям А. Алабугіна, І. Ансоффа, Т. Ділліка,Г. Далі, В. Данилова-Данільяна, Д. Кобба,К. Лосєва, І. Рейфа, А. Урсула та інших.
Проаналізувавширезультати досліджень С. Аптекаря, Н. Метеленко, А. Садєкова, С. Салиги, Г. Семенова,В. Порохні та інших науковців щодо формування й функціонування економічнихмеханізмів управління підприємствами, слід відзначити, що проблеми забезпечення сталого розвитку промисловихпідприємств потребують подальшого вивчення.
Поза увагою ще залишаються питання, пов'язані знеобхідністю вдосконалення відповідного механізму забезпечення сталого розвиткуна гірничодобувних підприємствах. Науково-теоретична та практичназначущість зазначених проблем зумовила вибір теми, актуальність та цільовуспрямованість магістерської роботи.
Метаі завдання дослідження. Метою магістерськоїроботи є розвиток теоретичних положень, розробка методичних підходів іпрактичних рекомендацій щодо вдосконалення механізму забезпечення сталогорозвитку на гірничодобувному підприємстві.
Мета дослідженняобумовлює необхідність вирішення таких завдань:
- надати дефініцію поняття «сталий розвиток»та розкрити особливості реалізації сталого розвитку на рівні підприємств;
- розглянути підходи до формуваннямеханізму забезпечення сталого розвитку гірничодобувного підприємства;
- дослідити тенденції та особливостірозвитку вугільної промисловості України;
- здійснити системну еколого-економічнуоцінку індикаторів сталого розвитку гірничодобувного підприємства;
- удосконалити систему інформаційногозабезпечення сталого розвитку гірничодобувного підприємства.
Об’єктомдослідження є механізм забезпечення сталогорозвитку гірничодобувного підприємства.
Предметомдослідження є теоретико-методичні та практичнізасади вдосконалення механізму забезпечення сталого розвитку гірничодобувногопідприємства.
Методидослідження. Методологічною основою дослідження єосновні положення сучасної економічної теорії, теорії менеджменту, щорозроблені в працях вітчизняних та зарубіжних учених з питань забезпеченнясталого розвитку. Для вирішення окремих завдань було застосовано такі методи: методкритичного аналізу та узагальнення теоретичних досліджень – для визначенняпоняття сталого розвитку промислового підприємства; системний підхід – придослідженні методичних підходів до формування механізму забезпечення сталогорозвитку, системній – при еколого-економічній оцінці індикаторів сталогорозвитку; фінансово-економічний, зокрема скоринговий аналіз – при дослідженніекономічних показників стану механізму забезпечення сталого розвитку; статистичнийаналіз.
Інформаційноюбазою дослідження стали законодавчі й нормативні акти, матеріали Державногокомітету статистики, звітні дані ВАТ «Павлоградвугілля», спеціальні наукові таінші джерела.
Науковановизна одержаних результатів полягає в такому:
удосконалено:
- матрицю, що дозволяє обґрунтуватиперелік альтернативних стратегій управління гірничодобувного підприємства напідставі системної еколого-економічної оцінки індикаторів сталого розвитку;
- діагностики сучасного станугірничодобувного підприємства шляхом системної оцінки індикаторів стійкостійого виробничої, техніко-технологічної, фінансової та екологічної підсистем, щона відміну від відомих діагностичних інструментів, є основою для прийняттязбалансованих еколого-економічних рішень, спрямованих на забезпечення сталогорозвитку гірничодобувного підприємства;
- інформаційне забезпечення сталогорозвитку шляхом розробки інформаційної системи екологічного обліку, що змінюєнапрямок потоків облікової інформації та, на відміну від існуючої системи,дозволяє отримувати релевантні дані про стан екологічної підсистемипідприємства;

набулиподальшого розвитку:
- поняття «сталий розвиток» яктакий розвиток промислового підприємства, при якому поліпшення йогоекономічних показників не погіршує екологічних показників і навпаки, щозабезпечує збалансованість досягнення еколого-економічних цілей та гарантуєсоціальну гармонію.
Практичнацінність результатів дослідження полягає врозробці рекомендацій з вдосконалення механізму забезпечення сталого розвиткуВАТ «Павлоградвугілля».
Сферавикористання – результати магістерської роботиможуть бути використані гірничодобувними підприємствами при оцінці йобґрунтуванні шляхів вдосконалення механізму забезпечення сталого розвиткупідприємства.
 

Розділ 1. Науково-теоретичні засади забезпеченнясталого розвитку гірничодобувних підприємств
1.1Виникнення і сучасний стан проблеми сталого розвитку
Усвідомленнялюдством реальної небезпеки екологічної катастрофи, яка загрожує існуваннюцивілізації, стало причиною початку розробки концепцій світового розвитку.Особливо активно ці розробки почалися в розвинутих країнах Заходу, де в 70−80-тіроки ХХ ст. стало очевидним, що розв’язання глобальних та національнихприродоохоронних проблем не можливе без нового погляду на роль і формиекономічного розвитку. Загострення взаємовідносин суспільства з природоюпоставило перед людством питання про необхідність розробки і впровадження новихпринципів своєї поведінки в природі та експлуатації природних ресурсів нашоїпланети.
Впершетермін «сталий розвиток» концептуально оформлений американськимполітологом У. Офулсом у 1977 р. у роботі «Екологія і політика дефіциту»,в якій він, описуючи «стале суспільство» (steady state society) Г.Делі, використав словосполучення sustainable state society. Об’єднаннякатегорій «екологічний розвиток» (ecodevelopment) і «сталість»(sustainability) привело до появи терміна sustainable development, що вукраїнському перекладі звучить як «сталий розвиток», який і дав назвуновій теорії [1].
У подальшому термін«sustainable development», який у вітчизняних офіційних документахперекладається зараз як «сталий розвиток», було офіційно затверджено наміжнародному рівні, виходячи з доповіді Міжнародної комісії з довкілля ірозвитку, що була створена Організацією Об’єднаних націй в 1983 р. («комісіяБрутланд»). У підсумковому документі цієї комісії визначено, що «стали розвиток– це такий розвиток суспільства, за якого задоволення потреб теперішніхпоколінь не має ставити під загрозу можливості майбутніх поколінь задовольнятисвої потреби» [2]. Сам цей термін вперше офіційно було застосовано наСтокгольмській конференції з проблем оточуючого середовища в 1972 р. (колипредставники 113 країн вперше зібралися на подібну зустріч) генеральнимсекретарем профільної комісії ООН Морісом Стронгом.
В науковійлітературі цей термін став активно вживатися з 1980 року, при цьому наголосробився на необхідності підтримки рівноваги екосистем за умов будь-якогопідвищення якості життя. Також у доповіді Міжнародної комісії з довкілля ірозвитку («комісія Брутланд»), як підсумковому документі роботи комісії, наданодостатньо загальне визначення сталого розвитку, як «розвитку, що дозволяє надовгостроковій засаді забезпечити стабільний економічний зріст, який неприводить до деградаційних змін природного середовища; вихід на рівень сталого,що розраховано на задоволення потреб як сучасного, так й майбутнього поколінь»[3]. Тому, говорячи про «сталий розвиток», звичайно мають на увазі саме«екосталий розвиток». А, взагалі, щодо ідеї сталого розвитку, то її можнавважати за ідеальну модель розвитку, яка має орієнтувати дороговкази розвиткусуспільства. Тому й принципово важливим є вибір тих елементів, які маютьвідігравати роль цих дороговказів, керованих ідеєю сталого розвитку [2].
В 1992 р. подальшастурбованість за долю розвитку цивілізації в зв’язку з вичерпністю невідновлюваних природних ресурсів і глобальним забрудненням навколишньогосередовища призвела до проголошення на всесвітньому форумі в Ріо-де-Жанейро«Порядку денного на ХХІ століття», в основу якого покладено концепцію сталогорозвитку [4].
На даному форуміголовними рекомендаціями були перехід світової економіки на сталий(підтримуваний, екологічно допустимий) розвиток і підвищення ефективностіприродокористування. На Йоханнесбургськом саміті ООН (2002 р.) були підтриманіминулі рекомендації з реалізацією їх до 2015 р. На відкритті саміту Генеральнийсекретар ООН Кофі Аннан сказав: «Дорога до добробуту, який досягається зарахунок виснаження довкілля і зубожіння більшості людства, незабаром виявитьсябезвихіддю для всіх. Сьогодні в світі настав час перетворення, часраціонального управління» [5].
Яквідзначають В. Волошин, В. Трегобчук, концепція сталого соціально-економічногорозвитку визнана світовою спільнотою домінантною ідеологією розвитку людськоїцивілізації в ХХІ ст., стратегічним напрямом забезпечення матеріального,соціального та духовного прогресу суспільства [6]. Ця концепція передбачаєнерозривне поєднання економічної й екологічної політики та посилення значимостіекологічного фактору в прийнятті рішень як на національному, так і глобальномурівнях. По суті йдеться про нову модель економічного розвитку, яка відповідаєреаліям глобальної економіки початку третього тисячоліття.
Вданий час в рамках вказаної стратегії «sustainable development» необхідновиділити наступні основні вимоги [2, 4, 7]:
— в центрі уваги повинна знаходитися людина, яка має право на здорове і пліднежиття в гармонії з природою;
— забезпечення рівності можливостей розвитку і збереження довкілля як длянинішнього, так і для майбутніх поколінь;
— охорона довкілля повинна стати невід'ємною частиною загальногосоціально-економічного процесу і не може розглядатися у відриві від нього;
— на відміну від практики охорони природи, що склалася, акцент слід перенести наздійснення заходів по екологізації господарської діяльності, в першу чергу, наусунення причин негативних техногенних дій, а не їх наслідків;
— соціально-економічний розвиток слід направити на поліпшення якості життя людейв допустимих межах господарської ємкості екосистем;
— екологізація свідомості і світогляду людини, системи виховання і освіти.
Цівимоги в основі своєю виражають сутність екологічного імперативу, нерозривний іорганічний взаємозв'язок соціальних, екологічних і економічних цілей сталогорозвитку, на тому рівні розуміння, який готове прийняти сучасне суспільство.
Але, яквідзначають Дорогунцов С., Федоріщева А., Ральчук А. [8], при загальномудекларуванні світовою спільнотою невідкладної необхідності гармонізуватистосунки «людина-природа» на початках сталого розвитку, реалізація цієїпарадигми (від її схвалення в документах Другої Конференції ООН по довкіллю ірозвитку в червні 1992 р. і по теперішній час) в значній мірі не виправдала тихоптимістичних чекань, які спочатку покладалися на неї.
Основний змістпроблеми подальшого розвитку на сьогодні полягає в тому, що суспільству ідержаві в рівній мірі необхідні і економічний розвиток, і забезпеченняекологічної безпеки, але обмеженість природних ресурсів, недосконалість сучаснихтехнологій, неспроможність вживаних механізмів управління природокористуваннямпродовжують збільшувати розрив між екологічними і економічними інтересами.
Однією зголовних теоретичних проблем на сьогодні є те, що до цих пір ще не склалосяєдиної думки відносно сталого розвитку, його яких-небудь відмітних ознак,проблем, які необхідно вирішувати. Слід зазначити, що до цих пірзагальноприйнятого строгого визначення терміну «сталий розвиток» доки немає. Вданий час існує більше 50 визначень цього терміну і їх кількість продовжуєзбільшуватися. Це зв'язано як із складністю даного поняття, що включаєсоціальні, економічні і екологічні аспекти розвитку людського суспільства, такі з неспівпаданням поглядів представників різних наукових, підприємницьких і політичнихсфер. Як відзначає Щеулін А.С. [9], існує безліч трактувань, що базуються нафундаментальних принципах ноосферного розвитку, коеволюції суспільства іприроди, балансу хаосу і порядку, формування зворотних зв'язків на основівимірності процесів і т.д. По суті, в цій області йде процес руху наукової ісуспільної думки, який завершиться чітким визначенням лише тоді, колиз'являться значимі результати практичної діяльності в цьому напрямі.
Категорія«сталий розвиток» використовується досить в широкому спектрі значень:«збалансований розвиток», «допустимий розвиток» (М.М. Моїсєев), «надійність»,«міцність» (Л.Р. Срібний, А.Ю. Скопін), «стабілізація» (І.І. Ашмарін, Г.Одум,Е.Одум), «тривалий», «безперервний», «життєздатний» розвиток (І.В.Бестужев-Лада, Л.Л. Гончаренко, Г.С. Хозін), «коеволюція людини і біосфери»(В.Н. Барінов, В.В.Зверев, М.Л. Лебедева), що «забезпечує безперервний прогрес»(Л.Браун).
У розробку ідейі принципів стійкого розвитку зроблений ваговитий вклад і українськими ученими:Балацьким О.Ф., Бистряковим І.К., Борщевським п.п., Векліч О.О., Грінівом Л.С.,Данілішиним Б.М., Добряком Д.С., Дорогунцовим С.І., Дяченко Я.Я., Ковалем Я.В.,Лісецким А.С., Мельником Л.Г., Мішеніним Е.В., Міщенко В.С., Новаковським Л.Я.,Паламарчуком О.М., Пілою В.І., Погребняком П.С., Позівайло Ю.М., ТрегобчукомВ.М., Туніцей Ю.Ю., Туркевічем І.В., Харічковим С.А., Хачатуровим В.С.,Хвесиком М.А. і багатьма іншими.
Проведенийаналіз категорії «сталий розвиток» дозволяє говорити про те, що дана категоріядосить багатоваріантна і її основна характеристика полягає в тому, що всірозглянуті аспекти є взаємозв'язаними.
Також немаєєдиного визнання в науковому середовищі доцільності і наукової обґрунтованостістійкого розвитку. Ряд вчених взагалі дотримується думки, що поняття «сталийрозвиток» є одній з утопій людства, а, означає, воно може стати ідеальнимвиправданням наявності різних проблем економічного і соціального характеру іобмеженням перспективних управлінських рішень [10].
Проте,альтернативи стійкому (екостійкому) розвитку на сьогоднішній день немає. Вданий час об'єктом наукових досліджень є досить широкий кругтеоретико-методологічних питань стійкого (екологічно збалансованого,екосталого) розвитку людства і гармонізації взаємодії природи, суспільства і економіки.Проблема переходу до стійкого розвитку полягає в тому, що, з одного боку, єдосить явні екологічні проблеми і сповна свідома проблема вичерпаностіприродних ресурсів, а, з іншого боку, навіть на теоретичному рівні відсутніявні способи вирішення цих проблем економічно доцільним способом. Спроби звестиситуацію до дилеми – природні ресурси або товарне виробництво, нічого непрояснюють.
На даний часосновні принципи концепції сталого розвитку зводяться до збалансуваннямасштабів господарської діяльності з можливостями природного середовища досамовідновлення, мінімізації вилучення з надр вичерпних ресурсів і їх втрат упроцесі виробництва з метою забезпечення права майбутніх поколінь задовольнитисвої потреби в таких же ресурсах, поліпшення рівня життя населення різнихкраїн. Усе це повинно відбуватися на фоні зниження загального техногенногопресу на навколишнє середовище, захисту лісових масивів від винищування іштучного їх відновлення на деградованих територіях, збереження видовоїрізноманітності тощо.
1.2 Огляд науковихпраць зпроблеми забезпечення сталого розвиткугірничодобувних підприємств
Необхідність іневідворотність переходу існуючих світових систем господарювання на принциписталого розвитку зараз не викликає ніякого сумління [1, 6]. Це обумовлено, першза все, тим, що існуюча індустріальна цивілізація заснована на інтенсивномувикористанні не поновлюваних мінерально-сировинних  ресурсів [7]. Така формажиттєдіяльності ставить під сумнів невід'ємне право всіх майбутніх поколіньмати такі ж можливості по доступу до ресурсів і соціального блага, яке ми маємозараз. Під сумнів ставиться сама цінність соціального і науково-технічногопрогресу, що розвернувся в минулому столітті [11].
Зараз на різнихрівнях розглядаються питання, пов'язані з необхідністю переходу на сталийрозвиток як України в цілому, так і на рівні окремих регіонів, галузей іпідприємств. При цьому треба враховувати, що, на думку авторів [12], Українаналежить до групи країн з несприятливими передумовами переходу до стійкого розвитку.
Перспективиреалізації принципів стійкого розвитку в Україні не можна розглядати окремо відздійснюваних в країні ринкових реформ. Як сформулював Трегобчук В.М. [13],«основна мета стійкого розвитку України – забезпечення динамічногосоціально-економічного зростання, збереження якості довкілля і раціональневикористання природно-ресурсного потенціалу, задоволення потреб сучасних імайбутніх поколінь шляхом побудови високоефективної економічної системи, якастимулює екологічну стійкість, продуктивну працю, науково-технічний прогрес, атакож має соціальну спрямованість».
У основіконцепції стійкого розвитку лежать ідеї динамічно-збалансованого розвиткутріади – економіка, природа, суспільство. Ці ж ідеї мають бути покладені і воснову концепції стійкого розвитку гірничодобувних підприємств. При цьомумасштаб і характер заходів, що забезпечують необхідний динамізм ізбалансованість визначаються стартовими умовами через показники і параметри, щохарактеризують поточний стан даної тріади.
Як показаваналіз наукових праць, можна виділити наступні взаємодоповнювані аспектипереходу діяльності гірничодобувних підприємств на принципи сталого розвитку:
— економічні – організація розширеного виробництва, економічне забезпеченнянауково-технічного прогресу на засадах екологізації виробництва і збереженняприродно-ресурсної бази;
— екологічні –природоохоронна діяльність, відтворення порушень навколишнього природногосередовища або мінімізація техногенного впливу гірничої діяльності на довкілля,управління і прогнозування наслідками техногенної дії гірничодобувноговиробництва на навколишнє природне середовище;
— соціальні –забезпечення умов для збереження здоров’я і безпеки населення, організаціяекологічного навчання персоналу, стимулювання робітників до збереженняскладових природного середовища;
— технологічні – організація постійного іефективного пошуку нових оптимальних з точки зору як економіки, так і екологіїтехнічних і технологічних рішень, їх впровадження і функціонування.
Також динамічнеінтегрування української гірничодобувної галузі в світову і, в першу чергу,європейську економіку передбачає необхідність використання загальноприйнятих вміжнародному співтоваристві показників діяльності підприємств, і по-перше,показників сталого розвитку.
Дослідження еколого-економічнихпроцесів, що відбуваються на рівні безпосередньо гірничодобувного підприємства маєключове значення. Саме на цьому рівні управління необхідно глибоко розібратися,які можливості є у кожного господарюючого суб'єкта – гірничодобувного підприємствапо підтримці сталого і ефективного розвитку економіки на різних рівнях. Прицьому необхідно пам’ятати найголовніше – від вирішення підприємствами цихпроблем залежить сталий розвиток економіки країни в цілому.
Науковий напрям,який вивчає сталий розвиток промислових підприємств, досить молодий. Проблемамсталого розвитку підприємств приділяли увагу наступні учені: Балацький О.Ф., Бистряков І.К., БогомоловаІ.П., Воронов А., Глаз’єв С., ДорогунцовС.И., Дяченко Я.Я., Коваль Я.В., Лисецький А.С., Лосєв В., Мельник Л.Г., Мишенин Е.В., Мищенко В.С.,Паламарчук О.М., Петрищенко М.М., ПилаВ.И., Погребняк П.С., Позивайло Ю.М., Рубанов С., Трегобчук В.М., Харичков С.А., Хачатуров В.С.,Хвесик М.А. та ін.
Більшістьдослідників розглядають моделі сталого розвитку через систему описовиххарактеристик. Достатньо уваги приділено проблемі оцінки сталого розвитку черезсистему вимірів сталого розвитку з допомогою відповідних індикаторів, щознайшли своє відображення у відповідних працях щодо міжнародного, національного,регіонального та локального рівнів, а також на рівні окремих суб’єктівприродокористування – суб’єктів господарської діяльності [14, 15].
Аналізпроблеми сталого розвитку промислових підприємств показав, що дослідження вданій галузі ведуться досить інтенсивні, але увага дослідників зосереджена восновному на фінансових і економічних її аспектах. Хоча сталий розвитокпідприємства – комплексна категорія, яка не може бути віддзеркаленням лишеодній із сторін діяльності підприємства.
Слідрозуміти, що сталий розвиток держави, суспільства формується за рахунокрезультатів діяльності окремих суб’єктів господарювання, в тому числі і зврахуванням галузевих особливостей розвитку. На думку В. Трегобчука [16] сталийрозвиток – це насамперед економічне зростання, за якого ефективно розв'язуютьсянайважливіші проблеми життєзабезпечення суспільства без виснаження, деградаціїі забруднення довкілля.
Якщопри цьому врахувати, що «стратегія – це довготерміновий якісно визначенийнапрям розвитку організації, що стосується сфери, засобів і форми їїдіяльності, системи взаємовідносин всередині організації, а також позиціїорганізації в навколишньому середовищі, що приводить організацію до її цілей»[17, 18]. Також поняття «стратегія сталого розвитку підприємства»можна визначити як його діяльність з досягнення поставлених цілей з врахуваннямпроблеми життєзабезпечення суспільства без виснаження, деградації і забрудненнядовкілля.
Активний розвиток гірничодобувної промисловості натериторії України привів до серйозних екологічних проблем, які стали обмежуватирозвиток як мінерально-сировинного комплексу, так і в цілому економічнийрозвиток України.
Особлива значущість переходу гірничопромислових регіонівУкраїни на модель збалансованого еколого-економічного (стійкого) розвиткуобумовлена тією обставиною, що для розвитку України одними з найважливіших ємінерально-сировинні ресурси. За оцінками [19], на мінерально-сировинні ресурси доводиться 26% в структурі їхспоживчої вартості.
Дослідження питань прояву сутності сталого розвиткускладних систем, у тому числі стійкого розвитку підприємств, показалавідсутність на сьогоднішній день єдиної загальноприйнятої думки за визначеннямданої категорії.
Застосуваннясистемного підходу дає змогу розглядати гірничодобувне підприємство як відкритустаціонарну систему, якій притаманні всі властивості систем такого типу, у томучислі й здатність до сталого розвитку [20]. Критичний аналіз теоретичнихпідходів щодо інтерпретації поняття «сталий розвиток» засвідчивнаявність певних суперечностей у визначенні його сутності на макро- тамікрорівнях.
Намакрорівні трактування сталого розвитку хоча й відрізняються окремимипозиціями, але по суті не виходять за межі традиційної концепції, прийнятої у1992 р. у Ріо-де-Жанейро, що проголосила необхідність збалансуванняекономічних, екологічних та соціальних інтересів теперішніх та майбутніхпоколінь шляхом створення соціально-орієнтованої економіки, що спирається нараціональне використання природних ресурсів та охорону навколишнього середовища(пп.1.1).
На мікрорівні сталий розвиток частіше ототожнюється зістабільним економічним розвитком та стійким фінансовим станом. Тобтоігноруються екологічні та соціальні наслідки виробничої діяльності, що порушуєзмістовну сутність сталого розвитку, рамки якого окреслено визнаною у всьомусвіті концепцією. Такий підхід не тільки призводить до постійного збільшенняантропогенного забруднення, але й гальмує економічний розвиток самогопідприємства [21].
Далі розглянемо деякі підходи до проблеми сталогорозвитку підприємства.
Поняття «сталий розвиток підприємства» включає трискладові: стійкість, розвиток, підприємство.
Внауковому світі існує декілька поглядів на сутність терміну «розвиток».Розвиток розглядається розвиток як вищий тип руху, зміни матерії і свідомості;перехід від одного якісного стану до іншого, від старого до нового. Розвитокявляє собою не всяку зміну в структурі об'єкта, а тільки якісну зміну, зв’язануз перетвореннями у внутрішній будівлі об'єкта, у його структурі, що представляєсобою сукупність функціонально зв'язаних між собою елементів, зв'язків ізалежностей [21]. Розвиток – філософська категорія, що виражає процес руху,зміну цілісних систем. До найбільш характерних рис даного процесу відносяться:виникнення якісне нового об'єкта (чи його стану), спрямованість, необоротність,закономірність, єдність кількісних і якісних змін, взаємозв'язок прогресу ірегресу, суперечливість, спіралевидність форми (циклічність), розгортання вчасі [22]. Цього підходу дотримуються Гапоненко О.Л., Пакрухин А.П. «розвиток –рух уперед, формування нових рис, становлення нових структурних характеристикоб'єкта, його еволюцію, поліпшення, удосконалювання, прогрес, а також ріст ірозширення» [23]; Маслеченков Ю.С. розглядає розвиток як перехід від одногоякісного стану до іншого [24]. Деякі вітчизняні вчені теж дотримуються цьогопідходу. Ільїн В.В., Кулагін Ю.І. вважають, що розвиток – це в першу чергузміна, рух [25]. Забродська Л.Д. трактує, що «розвиток можна визначити якпросування від простого до більш складного та ефективного» [26].
Згідноіншого підходу розвиток – необоротна, спрямована, закономірна змінаматеріальних і ідеальних об'єктів. Тільки одночасна наявність всіх трьохзазначених властивостей виділяє процеси розвитку серед інших змін: оборотністьзмін характеризує процеси функціонування (циклічне відтворення постійної схемифункцій); відсутність закономірності характерно для випадкових процесівкатастрофічного типу; при відсутності спрямованості зміни не можутьнакопичуватися, і тому процес втрачає характерної для розвитку єдиної,внутрішньої взаємозалежної лінії. У результаті розвитку виникає новий якіснийстан об'єкта, що виступає як зміна його складу або структури (тобто виникнення,трансформації або зникнення його елементів і зв'язків). Здатність до розвиткустановить одну із загальних властивостей матерії й свідомості [27].
Цієїдумки дотримується Фролова І.Т. яка розглядає розвиток як закономірна,спрямована якісна зміна матеріальних і ідеальних об'єктів [28]; Ожегов С.І.,Шведова Н.Ю. під розвитком розуміють процес закономірної зміни, переходу зодного стану в інший, більш досконалий; перехід від старого якісного стану донового, від простого до складного, від нижчого до вищого [29]. Значну увагутеоретичному висвітленню розглядуваної проблематиці стосовно даного підходуприділяють російські вчені. Коротков Е.М. розглядає розвиток як «сукупністьзмін, що ведуть до появи нової якості і зміцнення життєвості системи, їїздатність чинити опір руйнівним силам зовнішнього середовища [30]. Смирнов Е.А.визначає розвиток як незворотні, спрямовані, закономірні зміни матерії тасвідомості [31].
Термін«стійкість» раніше частіше використовувався в природних і точних науках дляпозначення здатності систем зберігати своє положення при дії всіляких чинниківзовнішнього середовища. Підвищення вірогідності виникнення кризисних явищ векономіці, викликаних динамічністю проблем суспільного розвитку, призвіл донеобхідності використовувати термін «стійкість» і в економічній теорії. Протедля динамічних систем, до яких відносяться господарські системи (у т.ч.підприємства), більш застосовне поняття «стійкий розвиток», що характеризуєпроцеси розвитку.
Більшістьсучасних дослідників пропонують розуміти під стійкістю розвитку бізнесуздатність забезпечити ефективність діяльності в умовах середовища, щозмінюється, і внутрішніх трансформацій. Також значне число економістівдотримується погляду, що під стійким розвитком розуміється стабільне і тривалеіснування організації в підприємницькому середовищі, що динамічно змінюється.
Розвитокпідприємства – якісна і направлена зміна структури і характеру бізнес-процесівпідприємства, при якому досягається його ефективніше функціонування. Розглянемобільш детально це поняття.
Насьогоднішній день вже існує декілька визначень розвитку підприємства. Так, Е.М.Коротков, розглядаючи розвиток на рівні підприємства, трактує його як«…сукупність змін, які ведуть до появи нової якості і зміцнення життєвостісистеми, її здатність чинити опір руйнівним силами зовнішнього середовища» [32].В.А. Забродський та М.О. Кизим дають більш розширене визначення розвитку,конкретизуючи його щодо економіко-виробничої системи. За їхньою точкою зору,розвиток економіко-виробничих систем представляє собою процес переходуекономіко-виробничої системи у новий, більш якісний стан шляхом нагромадженнякількісного потенціалу, зміни й ускладнення структури і складу, наслідком чогоє підвищення її здатності чинити опір руйнівному впливу зовнішнього середовищата ефективність функціонування [33].
Так,А.В. Черних під сталим розвитком підприємства пропонує розуміти обумовленийвпливом факторів внутрішнього і зовнішнього середовища та такий, щохарактеризується збільшенням його потенціалу, попиту на продукції, масштабудіяльності, можливістю забезпечити безперервний процес виробництва та зберігатиплатоспроможність протягом тривалого періоду часу процес змін, які трапляютьсяу функціонуванні підприємства [34]. А.В. Черних не тільки надає поняття сталогорозвитку, але й показує його взаємозв'язок із характеристиками підприємства,такими як адаптивність, гнучкість, організованість, сталість, надійність,економічна безпека, стабільність тощо [34]. Однак, слід зазначити, щопричинно-наслідковий характер такого зв’язку залишається недослідженим іпотребує додаткового аналізу.
Вартовзагалі стисло охарактеризувати поняття розвитку підприємства. Перш за все,розвиток передбачає наявність кількісних та якісних змін, які ведуть до певногополіпшення. Безумовно, поліпшення представляє собою відносну характеристику ідля виявлення або підтвердження наявності розвитку вимагає певноїконкретизації, але для визначення поняття розвитку можна обмежитися тількивизнанням такого поліпшення. Розвиток підприємства має процесний характер,тобто є розподіленим у часі, причому розвитку, як процесу, властивадовготривалість, зважаючи на певну інерційність підприємства як об’єктурозвитку та наявність часового лагу між імпульсом розвитку та відповідними йомузмінами. Слід зазначити, що розподіленість у часі та довготривалістьаксіоматично не приводять до визнання властивості поняттю розвитку підприємстватаких складових як безперервність або постійність. Адже розвиток підприємствапринципово може бути непостійним, тобто таким, що не обов’язково присутній укожний момент часу існування підприємства. Умова можливості відсутностііснування розвитку у кожний момент часу існування підприємства дозволяєстверджувати, що розвиток не обов’язково буде безперервним. Тобтобезперервність та постійність розвитку та умови його визнання таким потребуютьбільш докладних досліджень [35].
Засвоїм змістом розвиток підприємства, є сукупністю процесів, які сумарно ведутьдо збільшення потенціалу підприємства. Явними формами прояву таких процесіввиступають кількісні та якісні зміни, адаптація до зовнішнього середовищапідприємства та внутрішня інтеграція підприємства. Нарешті результативний прояврозвитку для підприємства полягає в реалізації кількісних та якісних змін,збільшенні потенціалу підприємства, забезпеченні здатності підприємствапротидіяти негативним впливам зовнішнього середовища та підвищенніжиттєздатності підприємства [36].
Зарезультатами проведеного аналізу літературних джерел, також поняття розвиткупідприємства у первісному наближенні пропонується розуміти як довготривалусукупність процесів кількісних та якісних змін в діяльності підприємства, якіприводять до поліпшення його стану шляхом збільшення потенціалу підприємства,адаптації до зовнішнього середовища та внутрішньої інтеграції, що сприяєпідвищенню здатності підприємства протидіяти негативним впливам зовнішньогосередовища та його життєздатності.
Також,під стійким (сталим) розвитком підприємства розуміється такий спосіб йогофункціонування, який орієнтований на досягнення взаємодії підприємства зекономічним, соціальним і екологічним середовищами. При цьому забезпечуєтьсяадаптивність і протидія чинникам зовнішнього середовища, за умови не погіршеннясоціальної стабільності, екологічної безпеки і економічної ефективності [37].
Сталістьпідприємства досягається в процесі стратегічного і оперативного управліннятакими складовими, як конкурентоспроможність продукції; фінансова стійкість;здібність до диверсифікації; інвестиційна активність; організаційно-економічнагнучкість. Основою стійкості повинна стати можливість підприємства протистоятидії зовнішнього середовища на основі ухвалення ефективних рішень в областівиробничого, фінансового і маркетингового і інших видів менеджменту, щодозволяють отримувати прибуток і виконувати свої зобов'язання перед партнерами.Таким чином, вміст сталого розвитку підприємства є взаємозв'язком декількохвидів стійкості підприємства (рис. 1.1) [38].
Виробничастійкість дає уявлення про ефективність виробничого менеджменту, сприяючузниженню рівня виробничих втрат, частих збоїв і зупинок, що виникають унаслідокдії чинників риски, недостатньої надійності каналів постачання і робіт зкооперації; підвищенню рівня якості обробки і збірки, відповідної сучаснимсвітовим стандартам.
Сутністьфінансової стійкості визначається стабільним перевищенням доходів надвитратами, забезпеченням вільного маневрування фінансовими ресурсами шляхомефективного їх використання, що сприяє безперебійному процесу виробництва іреалізації продукції.
Організаційно-економічнастійкість характеризується конкурентоспроможністю організаційної і виробничої структурипідприємства, рівнем організації виробництва і праці персоналу, внутрішньогоуправління і зовнішніх взаємин з клієнтами і постачальниками, партнерами іконкурентами, державними інститутами.
Маркетинговастійкість відображає сукупність маркетингових стратегій в реалізації досягненняцілей підприємства. А саме здобуття точної і об'єктивної спеціалізованоїінформації про попит на різних сегментах ринку, зменшення риски нерегулярностіздобуття замовлень, збільшення завантаження потужностей і підвищення рейтингупідприємств; а також вивчення залежності підприємства від ринкових чинників, утому числі від ємкості ринку, конкуренції, еластичності попиту.
Соціальнастійкість показує міру соціальної захищеності персоналу підприємства, у томучислі доля участі персоналу в прибутку і управлінні виробництвом, стабільністьв збереженні робочих місць, наявність і ефективне використання фондусоціального розвитку, ув'язка розміру оплати праці з прожитковим рівнем.
Стійкістьтехніко-технологічного рівня характеризується прогресивністю вживаної техніки ітехнологічних процесів, механізацією, впровадженням гнучких автоматизованихвиробництв і нової техніки.
Екологічнастійкість визначає взаємозв'язок економіки підприємства, його екологічнійбезпеці (облік рівня комплексного вирішення економічних і екологічних питаньпри ухваленні інвестиційних рішень, співвідношення споживаня обмеженогоприродного капіталу і поновлюваного в процесі виробництва) і мінімізаціїшкідливого впливу виробничо-господарської діяльності підприємства на довкілля.
Інноваційнастійкість характеризує здібність підприємства до впровадження нових технологійі способів організації і виробництва, до випуску нових видів продукції,виконання нового вигляду робіт, надання нового вигляду послуг.
Інвестиційнастійкість забезпечує перевищення грошових припливів над грошовими відтоками,необхідне для розвитку інвестиційної діяльності і зростання вартості їїбізнесу.
Стійкістьі стабільність фінансового стану залежать від результатів виробничої,комерційної, фінансово-інвестиційної діяльності підприємства, а стійкийфінансовий стан, у свою чергу, робить позитивний вплив на його діяльність.Фінансова стійкість в тривалому періоді може бути досягнута лише на основістійкого зростання підприємства.
Основнимиознаками, що характеризують стійкий розвиток підприємства, виступають [36]:
1)використання найкращих на даний період часу технологій, що забезпечуютьмінімізацію шкідливого впливу виробничо-господарської діяльності на довкілля;
2)забезпечення міри соціальної захищеності персоналу підприємства не нижчесереднього рівня по галузі;
3)встановлення оптимального балансу між споживаними і створюваними ресурсамипідприємства;
4) забезпеченнянайбільш раціонального рівня виробництва зточки зору регіонального і національного збалансованого розвитку;
5) забезпеченняреалізації всіх зобов'язань, перейнятих на себе підприємством.
Очевидно,основним недоліком трактування поняття «сталий розвиток» на рівні підприємств єігнорування (повне або неповне) системи механізмів природоохоронної діяльності.
Особливістюпідприємств гірничодобувних галузей промисловості є використання природногосередовища як джерела споживаних ресурсів, так і як середовища для зберіганнякорисної продукції, а також скидання і поховання відходів виробництва. Отже,два основні аспекти природокористування: раціональне використання природнихресурсів і захист природного довкілля в процесі здійсненнявиробничо-господарської діяльності підприємств – виступають в діалектичнійєдності. Чим досконаліше виробництво, тим менше відходів і втрат, і,відповідно, менше витрат на захист і відновлення природного середовища [26].
Томупід сталим розвитком промислового, у тому числі гірничого, підприємства доцільнорозуміти такий розвиток, при якому поліпшення його економічних показників непогіршує екологічних показників і навпаки, що забезпечує збалансованістьдосягнення еколого-економічних цілей та гарантує соціальну гармонію. Прицьому слід враховувати, що з позицій системного підходу стійкий розвитокповинен включати не лише чисто екологічні аспекти, але в цілому цілеспрямованийі ефективний розвиток цілісної еколого-соціально-економічної системи.
Зрозуміло,що на даний час досягнення гірничодобувними підприємствами цілей сталогорозвитку неможливо; і основна задача на сьогодення – це максимально можливеприближення діяльності гірничодобувних підприємств, їх дії і наслідків нанавколишнє природне середовище вимогам сталого еколого-економічного розвитку.
Очевидно,що забезпечення сталого розвитку гірничодобувного підприємства залежить віддосконалості і ефективності відповідного механізму управління. Він є частиноюсистеми управління, що активно реагує на зміну факторів зовнішнього тавнутрішнього середовища, підтримуючи стійкість об’єктів управління. На підставіпослідовної характеристики об’єктів, цілей, критеріїв, факторів, методів,ресурсів управління та зв’язків узгодження між ними, може бути збудованоструктуру механізму забезпечення сталого розвитку гірничодобувного підприємства.Цей механізм, на відміну від існуючих, здатний створити умови для такогофункціонування гірничодобувного підприємства, що не має негативних наслідків якдля нього самого, так і для навколишнього середовища [22].
Прицьому, при розробці механізму сталого розвитку доцільно зосередити увагу на тихоб’єктах управління, стійкий стан яких більшою мірою може забезпечити сталийрозвиток промислового підприємства. Синтез наукових досліджень за цим напрямкомдав змогу стверджувати, що з позиціїзабезпечення сталого розвитку має значущість стійкість виробничої, фінансової,техніко-технологічної та екологічної підсистем підприємства [15, 23-27].
Підводячипідсумок розгляду існуючого положення справ даній проблемі в світовій івітчизняній літературі, можна виділити наступні основні ознаки поняття «сталийрозвиток підприємства»:
— сталий розвиток підприємства має бути направлений на поліпшення якості життялюдей (якості довкілля, добробут, підвищення тривалості життя, здобуваннянеобхідної освіти і т.д.);
— збереження природного довкілля повинне складати невід'ємну частину процесустійкого розвитку підприємства і не повинне розглядатися у відриві від нього, водне ціле має бути сполучений економічний розвиток, справедливий розвитоксоціальної сфери і екологічна безпека;
— сталий розвиток підприємства має бути заснований на невичерпному використанніресурсів, безпечній утилізації відходів, розробці для цих цілей відповіднихвисоких технологій;
— формування стійко-орієнтованої економічної системи розвитку підприємств,повинно забезпечувати «вписування» антропогенної діяльності в біосферні цикли;
— сталий розвиток підприємства підтримується широким використанням принципуобережності, випереджаючого вживання ефективних заходів по попередженнюпогіршення стану довкілля, превентивних дій із запобігання екологічним катастрофам;
— сталий розвиток підприємства можливий при розвитку і становленні відкритогосуспільства, включаючи правову державу, ринкове господарство і цивільнесуспільство;
— провідна рольв створенні умов, що забезпечують реалізацію завдань і цілей стійкого розвиткупідприємства, повинна належати державі як гарантові забезпечення економічногорозвитку, соціальної справедливості і охорони природного довкілля.
 

1.3Мета, наукові завдання і методи їх вирішення
В Україні до цихпір реалізується проста економічна модель, пов'язана із забезпеченнямекономічного зростання і розвитку за рахунок використання природних ресурсів,тобто як і раніше переважає екстенсивна модель розвитку. Вже впродовж декількохдесятиліть першочерговим завданням вважається підйом економіки країни, аекологічні проблеми відсунуті на задній план. Необхідно розуміти, що пошукдоріг економічного підйому України має бути невід’ємним від механізмуреалізації екологічних інтересів розвитку. А самий економічний розвиток Україниневіддільно від сталого розвитку її гірничодобувної промисловості і їїгірничопромислових регіонів, тобто гірничопромислових підприємств.
Сталийрозвиток будь-якого промислового, у тому числі гірничодобувного підприємства яксистеми передбачає збалансоване функціонування його економічної, екологічної тасоціальної підсистем. Незаплановані деформації в процесі функціонування тарозвитку будь-якої з підсистем призводять до втрати стійкості всією системою.Особливо небажаною є втрата стійкості функціонування і тим більше розвитку гірничодобувнимипідприємствами, на ефективності роботи яких базується стратегія сталогоеколого-економічного розвитку України.
Останнім часомбагато вчених займається дослідженням різних аспектів теоретико-методологічноїконцепції сталого розвитку. Проаналізувавши результати різноманітних дослідженьсучасних вчених щодо формування й функціонування економічних механізмівуправління підприємствами, слід відзначити, що проблеми забезпечення сталого розвитку промислових підприємств потребуютьподальшого вивчення.
Поза увагою ще залишаються питання, пов'язані знеобхідністю вдосконалення відповідного механізму забезпечення сталого розвиткугірничопромисловими підприємствами. Науково-теоретична та практичназначущість зазначених проблем зумовила вибір теми, актуальність та цільовуспрямованість магістерської роботи.
Метоюмагістерської роботи є розвиток теоретичних положень, розробка методичнихпідходів і практичних рекомендацій щодо вдосконалення механізму забезпеченнясталого розвитку гірничопромислового підприємства.
Мета дослідженняобумовлює необхідність вирішення таких завдань:
- узагальнити поняття «сталий розвиток» тарозкрити особливості реалізації сталого розвитку на рівні гірничодобувних підприємств;
- розглянути методичні підходи доформування механізму забезпечення сталого розвитку гірничопромисловимпідприємством;
- дослідити тенденції та особливостірозвитку вугільної промисловості України;
- провести аналіз природоохоронноїдіяльності ВАТ «Павлоградвугілля»;
- розробити методику еколого-економічноїоцінки індикаторів сталого розвитку гірничопромислового підприємства;
- запропонувати послідовність реалізаціїзаходів, спрямованих на забезпечення сталого розвитку гірничопромисловогопідприємства.
Об’єктомдослідження є механізм забезпечення сталого розвиткугірничопромислового підприємства.
Предметомдослідження є теоретико-методичні та практичнізасади вдосконалення механізму забезпечення сталого розвитку гірничопромисловогопідприємства.
Інформаційноюбазою дослідження стали законодавчі й нормативні акти, матеріали Державногокомітету статистики, звітні дані гірничопромислових підприємств (ВАТ «Павлоградугілля»),спеціальні наукові та інші джерела.
У першомурозділі надано узагальнення поняття «сталийрозвиток», розглянуто методичні підходи до формування механізмузабезпечення сталого розвитку в системі управління гірничодобувним промисловимпідприємством. Застосування системного підходу дає змогу розглядати промислове(гірничопромислове) підприємство як відкриту стаціонарну систему, якійпритаманні всі властивості систем такого типу, у тому числі й здатність досталого розвитку. Критичний аналіз теоретичних підходів щодо інтерпретаціїпоняття «сталий розвиток» засвідчив наявність певних суперечностей увизначенні його сутності на макро- та мікрорівнях.
Встановлено,що на макрорівні трактування сталого розвитку хоча й відрізняються окремимипозиціями, але по суті не виходять за межі традиційної концепції, прийнятої у1992 р. у Ріо-де-Жанейро, що проголосила необхідність збалансуванняекономічних, екологічних та соціальних інтересів теперішніх та майбутніхпоколінь шляхом створення соціально-орієнтованої економіки, що спирається нараціональне використання природних ресурсів та охорону навколишньогосередовища.
Намікрорівні сталий розвиток частіше ототожнюється зі стабільним економічнимрозвитком та стійким фінансовим станом. Тобто ігноруються екологічні тасоціальні наслідки виробничої діяльності, що порушує змістовну сутність сталогорозвитку, рамки якого окреслено визнаною у всьому світі концепцією. Такийпідхід не тільки призводить до постійного збільшення антропогенногозабруднення, але й гальмує економічний розвиток самого підприємства. Тому підсталим розвитком промислового підприємства пропонується розуміти такийрозвиток, при якому поліпшення його економічних показників не погіршуєекологічних показників і навпаки, що забезпечує збалансованість досягненняеколого-економічних цілей та гарантує соціальну гармонію.
Забезпеченнясталого розвитку промислового підприємства залежить від досконалості відповідногомеханізму управління. Він є частиною системи управління, що активно реагує назміну факторів зовнішнього та внутрішнього середовища, підтримуючи стійкістьоб’єктів управління.
Економічниймеханізм, що забезпечить сталий розвиток підприємств, буде забезпечувати сталийрозвиток і систем вищого рівня: галузі, регіону, країни тощо. Виходячи з цього, особливої актуальності проблемизабезпечення сталого розвитку набувають для підприємств тих галузей економіки, функціонуванняяких супроводжується суттєвими еколого-економічними суперечностями, щоперешкоджають сталому розвитку всієї країни. В Україні такою галуззю є гірнича.
У другомурозділі виявлено тенденції та особливостірозвитку гірничопромислових підприємств України, шляхом аналізу економічних тамоніторингу екологічних показників стану механізму забезпечення сталогорозвитку, визначено стійкість функціонування виробничої, техніко-технологічної,фінансової та екологічної підсистем гірничопромислового підприємства тапроведено системну еколого-економічну оцінку індикаторів сталого розвитку.
У третьомурозділі розроблені напрямки удосконалення механізму сталого розвиткугірничодобувного підприємства.
Висновкиза розділом 1
1. Досліджено теоретичні засади концепціїсталого розвитку, в основі якої лежать ідеї динамічно-збалансованого розвиткутріади – економіка, природа, суспільство. Наданий час основні принципи концепції сталого розвитку зводяться дозбалансування масштабів господарської діяльності з можливостями природногосередовища до самовідновлення, мінімізації вилучення з надр вичерпних ресурсіві їх втрат у процесі виробництва з метою забезпечення права майбутніх поколіньзадовольнити свої потреби в таких же ресурсах, поліпшення рівня життя населеннярізних країн. Усе це повинно відбуватися на фоні зниження загальноготехногенного пресу на навколишнє середовище. Ціж ідеї мають бути покладені і в основу концепції стійкого розвиткугірничодобувних підприємств.
2. Виділенінаступні взаємодоповнювані аспекти переходу діяльності гірничодобувнихпідприємств на принципи сталого розвитку:
— економічні;
— екологічні;
— соціальні;
— технологічні.
3. Дослідження питань прояву сутності сталого розвиткускладних систем, у тому числі стійкого розвитку підприємств, показалавідсутність на сьогоднішній день єдиної загальноприйнятої думки за визначеннямданої категорії.
4. Встановлено,що на мікрорівні (рівні підприємств) сталий розвиток частіше ототожнюється зістабільним економічним розвитком та стійким фінансовим станом. Тобтоігноруються екологічні та соціальні наслідки виробничої діяльності, що порушуєзмістовну сутність сталого розвитку.

Розділ 2. Діагностика механізму забезпечення сталогорозвитку гірничодобувного підприємства
2.1 Характеристика гірничодобувної промисловостіУкраїни. ВАТ «Павлоградвугілля»
Гірничодобувнапромисловість України представляє один з найбільш важливих елементівсоціально-економічної структури держави. У цій промисловості задіяне до 10% їїтрудових ресурсів і вона є однією з найбільш крупних галузей за вартістюосновних і оборотних фондів. Це визначає суттєвий вплив економічної ситуації вній, тенденцій її розвитку, позитивних і негативних процесів, що відбуваються вній, на соціально-економічну та екологічну сфери.
Вугільнапромисловість це найбільш розвинена галузь як гірничодобувної, так і паливноїпромисловості України, яка за обсягом видобутку палива в натуральному вираженіпосідає перше місце серед інших галузей паливно-енергетичного комплексу. Тутзосереджена більшість працівників (93%) і основних фондів (78%) паливної промисловості.Вугільна промисловість є, по суті, базою для розвитку електроенергетики,коксохімії, металургії.
У світовійекономіці вугілля використовується як основний енергоносій, посідаючи третюпозицію за обсягами використання після нафти та природного газу.
У світовомувиробництві електроенергії частка вугілля – (2009 р.) – 39,1%, природного газу– 17,4%; гідроенергії – 17,1%; атомної енергії – 16,9%; нафти – 7,9%. В країнахЄС частка вугілля у виробництві електроенергії нижча – 15–27%, в Україні – 26%.
Світові запасивугілля є найбільшими серед горючих копалин і в перерахунку на горюче паливоскладають 66% їх загального обсягу.
На нафтуприпадає 18%, на природний газ – 15%. В Україні ці показники становлятьвідповідно 95,4% 2 і 2,6%.
Найбільшізагальні ресурси вугілля знаходяться в США, КНР, Росії, Австралії, Канаді, ФРН,ПАР, Великобританії, Польщі, Індії, Україні.
Найбільшимивугледобувними країнами в наш час є Австралія, Індія, Китай, Польща, ПАР,Росія, США, Україна. Вони дають близько 85% кам'яного вугілля.
За геологічнимизапасами викопного вугілля Україна посідає перше місце в Європі й восьме місцеу світі. Розвідані запаси вугілля в Україні складають 34,0 млрд. т у. п. абоблизько 50 млрд. т (станом на 1998 р.). Прогнозні запаси – близько 120 млрд. т.У структурі балансових запасів представлені всі марки від вугілля бурого довисокометаморфізованих антрацитів.
Питома вагамарок вугілля складає (%): буре (Б) – 6,6; довгополуменеве (Д) – 22,4; газове(Г) – 36,1; газово-жирне (ГЖ) – 4,1%; жирне (Ж) – 4,7%; коксівне (К) – 3,1%;опіснене спікливе (ОС) – 3,3%; пісне (П) – 8,4; антрацити (А) – 11,3%.Географічно вугільні запаси зосереджені в п’яти областях України – насамперед уДонецькій, Луганській, Дніпропетровській. Переважна частка запасів вугіллязосереджена в Донецькому вугільному басейні. Вугілля характеризується порівняновеликою зольністю – близько 25% і високою сірчистістю – 2,5%.
Історіявугільної промисловості України налічує понад 200 років. Історія видобуткувугілля в Україні починається з відкриття рудознавцем Г.Капустіним у 1721 роціна р. Кундрючій (поблизу Сіверського Дінця) і в Оленевих горах поблизуЛисичанська кам’яного вугілля. У 1795 році у м. Лисичанську була спорудженаперша кам’яновугільна шахта. А з 1796 по 1806 роки в Донбасі вже було видобуто40 тис. т вугілля. З 1870 по 1923 роки видобуток вугілля зріс у 100 разів.
Заминуле сторіччя (1901-2000 рр.) в Україні видобуто 9,4 млрд. т вугілля, у томучислі за друге півсторіччя (1951-2000) – 8,0 млрд. т, тобто відпрацьована майжечверть тих запасів, якими володіє держава. Через невідтворюваність запасівпоступово доводиться переходити на роботу в менш сприятливихгірничо-геологічних умовах, і ця обставина є об’єктивним чинником, що ускладнюєстановище в галузі.
Найбільшийвплив на розміщення вугільної промисловості справляє сировинний фактор, якийзумовлений розміщенням родовищ кам’яного та бурого вугілля. Деякі його видинетранспортабельні і потребують переробки на місцях видобутку. Обсяги сировиниперевищують масу готової продукції, тому підприємства, які переробляють такусировину, повинні розміщуватися поблизу зон видобутку (збагачувальнікомбінати).
Основнимспоживачем вугілля є виробництво енергії, металургійна промисловість та ін.,але споживчий фактор не є вирішальним у територіальній організації вугільноїпромисловості.
Найбільшимв Україні центром видобутку кам’яного вугілля є Донбас. Вугленосні площа наЛівобережжі становлять понад 150 тис. квадратних кілометрів, що дорівнюєприблизно четвертій частині площі країни. Тут зосереджено приблизно 92 % їїзапасів кам’яного вугілля. У Донбасі переважає енергетичне вугілля (56 %).Основні його запаси зосереджені в Луганській області. У Донбасі знаходитьсянайглибша в Україні шахта «Глибока» (1405 м), загальна кількість коксівних шахт тут складає 81.
Коксівневугілля становить 44 % від загальних запасів і залягає переважно в Донецькійобласті. Тут зосереджено найбільше шахт і сформувалися найпотужніші центривидобутку вугілля: Донецьк, Макіївка, Єнакієве, Торез, Красноармійськ. Донецькевугілля використовують як енергетичне паливо на теплових електростанціяхпереважно в Донбасі та як сировину для виробництва коксу в Донбасі таПридніпров’ї. Найбільшими виробниками вугілля є тут об’єднання: Антрацит,Красноднвугілля, Лисичанськвугілля, Стахановвугілля, Донбасантрацит,Первомайськвугілля, Макіїввугілля, Павлоградвугілля. Діють шахти: Дніпровська,Західно-Донбаська, Новодонецька, Павлогарадська, Степова, ім. Стаханова, ім.Сташкова, ім. Димитрова, Білореченська, Княгинінська, Краснолуцька,Суходільсько-Східна, ім. Артема, ім. Мельникова та багато інших.
Врайоні діє багато коксохімічних заводів. Найбільші центри коксохімії: Алчевськ,Стаханов, Авдіївка, Горлівка, Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Донецьк,Єнакієве, Запоріжжя, Кривий Ріг, Макіївка, Маріуполь.
Найбільшийвидобуток вугілля зафіксовано в 1976 р. – 218,1 млн. т, на сьогодні (2007 р.) –75,5 млн. т. При цьому по Мінвуглепрому видобуто 42,2 млн. т. (Донецька область– 19,3 млн. т, Луганська – 19,4 млн. т).
Шахтний фондскладає на 01 січня 2009 р. 160 шахт, із них 140 – державні. У 1991 р.нараховувалося 276 шахт. Діючий шахтний фондвугільної промисловості України має несприятливу структуру, тому що складаєтьсяз великого числа шахт в основному малої потужності, які знаходяться вексплуатації тривалий час, що призвело до ускладнення підземного господарства ішахтної поверхні.
Виробничапотужність наявного шахтного фонду в 2009 р. – 95 млн. т вугілля на рік. У 1991р. – 193 млн. т.
Кількість діючихлав МВП у 2009 р. – 253, у т. ч. комплексно-механізованих вибоїв – 143.
Навантаження надіючий очисний вибій становить: завдання 790 т на добу (реально в 2009 р. – 742т на добу).
Продуктивністьпраці робітника (2009 р.) – 21,9 т/місяць.
Середня глибинарозробки вугільних пластів – понад 720 м. Близько 20% шахт працюють нагоризонтах 1000–1400 м.
Середня товщинавугільного пласта – близько 1 м. У Донбасі близько 85% вугілля укладено впластах потужністю до 1,2 м.
Заляганняпластів: пологе (65%) і крутоспадне (35%).
Тривалі терміниексплуатації шахт призвели до зростання глибини розробки, наслідком чого єпідвищена температура порід, висока газовість, небезпека раптових викидіввугілля, газу і гірничих ударів. Складні гірничо-геологічні умови сприяютьзниженню ефективності роботи шахт галузі. Зольність вугілля протягом 50 роківзросла більше ніж у два рази і наближається до 35-40%, що негативно впливає наекономічні показники роботи підприємств галузі. Продуктивність праці увугільній промисловості України після її істотного зростання в 70-ті рокизнизилась до величини, яка була 50 років тому, а собівартість видобутку вугіллязросла за минулі 50 років майже в 10 разів (у розрахунку на 1 т рядовоговугілля). Аналіз геологічної бази галузі показує, що природні умови функціонуванняі розвитку вугільної промисловості України не тільки складні нині, алезалишаться такими ж, а можливо, і більш складними в майбутньому.
Факторинебезпеки:
·  90%шахт небезпечні через метан;
·  60%– через вибухи вугільного пилу;
·  45%– через раптові викиди;
·  22%– через самозаймання вугілля.
У 2002 р.коефіцієнт травмування складав на 1 млн. т 26,7 осіб, коефіцієнт смертельноготравматизму – 3,3 особи. Кількість професійних захворювань – 56 тис. осіб.
Людськийпотенціал вугільної галузі. За останні 16 років чисельність працівників угалузі зменшилася на 640 тис. чол. (74% загальної кількості) і сьогодні складаєблизько 224 тис. чол.
Загальнакредиторська заборгованість вугледобувних підприємств перевищує7 млрд. грн., більшість із них банкрути.
Вугільна промисловість у цілому й основна частина діючихшахт стійко зберігають стан нерентабельних підприємств, і за показникомрентабельності галузь варто було б віднести до економічно неефективних. Однактака однозначна і спрощена оцінка не характеризує належною мірою роль іефективність вугільної промисловості як складової частини паливно-енергетичногокомплексу і базової галузі економіки країни.
При оцінці розвитку вуглевидобувних підприємств,вугільних шахт необхідно враховувати такі важливі складові, як науково-технічнийпрогрес, безпека праці та екологія. Економіка всіх країн, особливо зі значнимпромисловим потенціалом, до яких відноситься і Україна, рухається в напрямкувисоких технологій, і темп цього руху зростає. Вугільна промисловість, зважаючина особливості структури основних фондів, не відноситься до галузей з високоютехнологією навіть за умови, що рівень механізації виробничих процесів будеістотно підвищено. Отже, витрачаючи значні ресурси, держава буде відтворюватигалузь низького технічного рівня, що обтяжує економіку України. Негативногозначення набуває і проблема безпеки праці. Складні і небезпечні умови праціспричиняють значний рівень травматизму і професійної захворюваності. Невиключено випадки катастрофічних подій, що відбуваються від необережності абовнаслідок дії некерованих факторів, наприклад раптових викидів вугілля і газу.Кількість таких подій не зменшується і, що найголовніше, вони призводять дозагибелі значного числа людей. Зі збільшенням глибини розробки зростаютьоб'єктивні передумови небезпечних подій і погіршуються умови праці.
Видобутоквугілля супроводжується значним негативним впливом на навколишнє середовище іпризводить до порушення природної екологічної рівноваги, що проявляється увиснаженні і забрудненні підземних вод, рік і водоймищ, затопленні ізаболочуванні прилягаючих до підприємств територій, зневоднюванні і засоленніґрунтів, забрудненні атмосфери, вилученні земельних площ ізсільськогосподарського обороту, деформації земної поверхні. Незважаючи наістотне зниження обсягів видобутку вугілля в Україні, екологічні проблемизагострюються.
Такимчином, головним фактором, що визначає шляхи і напрями розвитку вуглевидобувнихпідприємств, є вирішення питання і прийняття принципової вихідної передумовипро перспективу розвитку галузі нині і в майбутньому.
У вересні 2001 р.був прийнятий системний документ – Програма «Українське вугілля»,розрахований на період 2001–2010 рр. Він передбачав курс на роздержавленнявугільної галузі, зокрема пришвидшення процесу корпоратизації шахт, визначенняінвестиційно привабливих об’єктів та проведення їх приватизації.
Однак у2002–2003 рр. відбувалася структурна реформа галузі, яка не відповідалапрограмі «Українське вугілля». Мінвуглепром передбачав роздержавлення неокремих об’єктів, а цілісних комплексів, які починали створюватися. На базідержавних холдингових компаній, виробничих об’єднань та самостійних шахтстворено 21 державну компанію. До їх складу входили як рентабельні, так інерентабельні підприємства, які втрачали статус юридичної особи. За такоїструктури рентабельні підприємства не мали стимулу для розвитку. Виняток – ДХК«Павлоградвугілля», яка приватизувалася.
У липні 2005 р.Кабінетом міністрів України була схвалена Концепція розвитку вугільноїпромисловості. Згідно з Концепцією основні напрями реформування галузівключають:
– приватизаціюна конкурсних засадах привабливих для інвестування шахт (розрізів), здатнихзабезпечити самофінансування подальшого розвитку;
– приватизаціюмалопривабливих для інвестування шахт (розрізів) як цілісних майновихкомплексів на пільговій основі з проведенням конкурсів програм їхньогорозвитку.
Найважливішоюпередумовою формування у вугільній промисловості ринкового конкурентногосередовища є створення відкритого, прозорого внутрішнього ринку вугілля.
РеалізаціяКонцепції розділена на три етапи:
На першому етапі(2006–2010 роки) приділено увагу комплексному розв'язанню проблеми розвиткушахтного фонду шляхом його відтворення на сучасній технічній і технологічнійоснові та подальшого роздержавлення. До 2010 року обсяг видобутку вугілляпередбачалось збільшити до 90,9 млн. тонн на рік, а виробничих потужностей – до105,8 млн. тонн на рік. Для цього необхідно ввести в експлуатацію виробничіпотужності обсягом 17 млн. тонн за рахунок завершення будівництва других чергна трьох шахтах, а також реконструкції діючих вугледобувних підприємств. Обсягекспорту енергетичного вугілля поступово зменшиться до 5 млн. тонн.
На другому етапі(2011–2015 роки) передбачається збільшити обсяг вуглевидобутку до 96,5 млн.тонн, а виробничих потужностей – до 112,2 млн. тонн на рік. Для цього необхідноввести в експлуатацію виробничі потужності обсягом 8,8 млн. тонн за рахунокзавершення будівництва трьох нових шахт, які були закладені до 2001 року, тапродовження реконструкції діючих вугледобувних підприємств. З метою підтриманняпозитивної динаміки розвитку виробничих потужностей необхідно з 2011 рокуздійснити закладення чотирьох нових шахт.
На третьомуетапі (2016–2030 роки) із урахуванням позитивної динаміки попередньогодесятиріччя як в економіці держави в цілому, так і у вугільній промисловостізокрема обсяг видобутку вугілля повинен бути збільшений у 2030 році до 112 млн.тонн на рік. Обсяг виробничих потужностей на кінець періоду, що розглядається,повинен зрости до 124,4 млн. тонн на рік при коефіцієнті їх використання 90відсотків.
У травні 2008 р.прийнято «Концепцію реформування вугільної галузі».
Мета Концепції –забезпечення прискореного розвитку вугільної промисловості та досягненняпоказників роботи, передбачених Енергетичною стратегією України на період до2030 року (145а-2006-р), шляхом ринкового реформування підприємств і системногоусунення кризових чинників.
Вцей же час в галузі відмічається цілий ряд проблем. Однією з головних єзастаріле обладнання та відсталі технології. Десятками років комплекс непереоснащувався. Тому близько 90 % обладнання фізично і морально спрацьовано. Уперіод спаду виробництва та складної економічної кризи в Україні майже невідбувається технічне й технологічне переозброєння паливно-енергетичногокомплексу, що негативно позначається на техніко-економічних та екологічнихпоказниках.
Крімтого, українське вугілля в основному має високу собівартість. Укам’яновугільних басейнах це пов’язане з глибоким заляганням пластів та невеликоюїхньою потужністю. Буре вугілля невигідно перевозити на далекі віддалі, тому щовін має низьку теплотворну здатність, сипучість, підвищену вологість.
Такождо сьогодні немає чіткого механізму управління і належного державного наглядуза використанням і охороною надр, що призводить до негосподарного ставленнягірничодобувних підприємств до мінеральної сировини та становища природногосередовища. Через недосконалі технології видобування та переробки мінеральноїсировини, незадовільне рішення комплексного освоєння родовищ, недолікиорганізації управління еколого-економічними процесами на підприємствах галузі узалишаються надрах чи втрачаються до 28% вугілля.
Нерозв’язаноює проблема геологічного вивчення і використання техногенних родовищ кориснихкопалин – відвалів видобутку і відходів збагачення та переробки мінеральноїсировини, які містять цінні корисні копалини і мають промислове значення. Вжесьогодні в Україні обсяги цих відходів перевищують 25 млрд. тонн, займаючиплощу понад 150 тис. га. З кожним роком їх кількість збільшується. Таким чиномв Україні утворено сотні великих, середніх та малих техногенних родових різнихкорисних копалин, придатних для промислового освоєння. Потенційна вартістьтехногенних родовищ за попередніми розрахунками обчислюється десятками млрд.доларів США. Така маса вторинних продуктів у перерахунку на 1 кв. км територіїУкраїни перевищує аналогічний показник для США у 6 разів, для державЄвропейського Союзу – у 3 рази.
Історія одного знайбільших вуглевидобувних підприємств України — ВАТ «Павлоградвугілля» — розпочинається з 60-х років минулого століття. У січні 1965 року Рада міністрівУкраїнської РСР ухвалила організувати трест «Павлоградвугілля» на базі двохдіючих шахт Західного Донбасу — «Першотравневой» і «Терновськой». Потім трестбув реорганізований у виробниче об'єднання, і до нього увійшли 11 шахт,побудованих в цьому регіоні за 20 років. У 1989 році «Павлоградвугілля» досягрекордного об'єму видобутку — більше 14 млн. тонн.
З 1991 рокувнаслідок економічної кризи в країні і в гірничий промисловості, зокрема,рівень видобутку і ведення гірничих виробок в об'єднанні почав різко падати. У1997 році «Павлоградвугілля» добув 8,4 млн. тонн.
Шахту«Першотравнева» закрили, а її невідпрацьовані запаси передали шахті «Ювілейна».Об'єм гірничих виробок на «Павлоградвугіллі» в 1998 році впав до рівня1970-1971 року. Переломний момент настав в 1998 році, після акції протестугірників Західного Донбасу, які пішки пішли в Київ. Вуглепрому повернулидержавні дотації, а в 2000 році уряд погасив частину боргів по зарплатішахтарям. Наступного року видобуток вугілля на «Павлоградвугіллі» виріс до 11млн. тонн, проведення гірничих виробок — до 100 км в рік.
З червня 2004року в права власності активами холдингу «Павлоградвугілля» вступило ВАТ«Авдеевський коксохімічний завод». У тому ж році «Павлоградвугілля» увійшов вТОВ «Донбаську паливно-енергетичну компанію» (ДПЕК). Це стало знаменним етапомв історії розвитку і процвітання підприємства.
На сьогодні у складіВАТ «Павлоградвугілля» працює 10 шахт, 9 філій і 4 структурні підрозділи.Об'єднання є найбільшим і завдяки ефективному менеджменту найефективнішоювуглевидобувною компанією в Україні. У липні 2007 року у рамкахреструктуризації бізнесу Групи СКМ пакет акцій ВАТ «Павлоградвугілля», належнийАвдеевському коксохімічному заводу (Група Метинвест) був переданий ТОВ «ДПЕК».Усі інвестиційні зобов'язання за договором купівлі-продажу акцій«Павлоградвугілля» також перейшли ДПЕК.
Впровадженняінноваційних технологій значно поліпшило якість вугілля, яке поставляється натеплові електростанції і коксохімічні підприємства. Запорукою успішної роботиВАТ «Павлоградвугілля» стала розроблена власником концепція розвитку, щовключає модернізацію виробництва, використання сучасних методів управління,підвищення безпеки праці. Перспективним напрямом розвитку у ВАТ«Павлоградвугілля» вважається впровадження технології анкерного кріпленнягірничих виробок і стругової виїмки вугілля, а також високоефективногогірничошахтного устаткування зарубіжного виробництва. Видобуток вугілля у ВАТ«Павлоградвугілля» за результатами 2009 року склав 14,16 млн. тонн, виробничеоб'єднання збільшило свою долю в загальноукраїнському об'ємі вуглевидобуваннядо 18,2%. Прохідниками «Павлоградвугілля» було пройдено 106 847 п.м.розкриваючих і готуючих гірничих виробок.
ВАТ«Павлоградвугілля» реалізує Програму соціального партнерства з містами ірайонами присутності підприємства. У 2009 році було спрямовано більше 3 млн.грн. на програми, що сприяли підвищенню якості життя населення трьох міст, — Павлоград, Тернівка, Першотравенск — і двох районів — Павлоградський іПетропавловський — Дніпропетровській області.
Сьогодні«Павлоградвугілля» — стабільно працююче підприємство з великою перспективою.Власник розглядає вугільне об'єднання як один з основних активів, тому вкладаєкошти в його розвиток. У 2008 році ДТЭК інвестував у вуглевидобування на шахтах«Павлоградвугілля» близько 1 мільярда гривен, що більш ніж на 80% перевищуєоб'єм інвестицій 2007 року (551 млн. 355 тис. грн.). Ці засоби використані дляпридбання нового гірничошахтного устаткування — 8-ми очисних і 11-типрохідницьких комбайнів, 18-ти скребкових конвеєрів і перевантажувачів і 23-хстрічкових конвеєрів, — і поліпшення умов праці працівників виробничогооб'єднання, виконання вимог охорони праці і соціальних програм. Оплатаподатків, зборів і інших обов'язкових платежів ВАТ «Павлоградвугілля» робитьсвоєчасно і в повному об'ємі, також робиться передоплата по ресурсних імісцевих видах платежів до бюджету. Це в цілому сприяє не лише досягненнювисоких і стабільних фінансово-економічних показників діяльності вугільногооб'єднання, але і рішенню цілої низки соціально-економічних і екологічнихпроблем регіону.
2.2Аналіз природоохоронної діяльності ВАТ «Павлоградвугілля»
Жоденвид промислової діяльності людини не має такого широкого і глибокого впливу нанавколишнє середовище, як гірниче виробництво. Впливу зазнають усі елементинавколишнього середовища. Із загальної кількості шкідливих речовин, щовідходять від джерел, на пилогазоочисні споруди надходить тільки 37,2%.Уловлюється головним чином тверда фаза, ефективність пило-газоуловлювачів ізтвердої фази становить 93,7%. Газоподібних речовин уловлено 9,3% від тих, щонадійшли на очищення. Дефіцит води в Україні досягає 4 млрд. м3/рік. Більшістьрічок належить до категорії забруднених і дуже забруднених. Рівень забрудненнярічок перевищує гранично-допустимі норми (ГДН) у 17-26 разів. Шахтні води, щозабираються після їх освітлення і знезаражування на очисних спорудах,скидаються до басейнів Азовського і Чорного морів. При цьому основнимиприймачами шахтних вод є річки Азовського моря, на частку яких припадає близько80% загального обсягу шахтних вод, що скидаються. Загалом в Україні обсяг забрудненихі недостатньо очищених шахтних вод становив у 2008 р. 83,7%. Негативний впливна навколишнє середовище в Донбасі мають накопичувачі рідких промвідходів,промстоків, у тому числі шахтних вод, і хвостосховищ збагачувальних фабрик.Кількість таких об'єктів у Донбасі досягає 1600, їх загальний обсяг — 1744 млн.т, а зайнята ними площа — 10043 га. Гідроізоляцію днищ сховищ в основному небуло зроблено, внаслідок цього такі об'єкти є джерелами і місцями забрудненняводних ресурсів, ґрунтів. На значній частині об'єктів пропускна спроможністьводоочисних споруд не відповідає обсягу промстоків, що скидаються в них. Виробничадіяльність підприємств вугільної промисловості призводить до значних порушеньландшафту на відведених землях, загальна площа яких досягає 23,4 тис. га. Угалузі відвалами зайнято близько 6,7 тис. га, під більше як 130 горизонтальнимивідстійниками з примикаючими до них муловими майданчиками — близько 300 га, під222 ставками-відстійниками і 51 шламонакопичувачем — 2008 га. У загальній площі відведених земель до пошкоджених віднесено 11,3 тис. га. Складне становищев галузі створюється з відновленням відпрацьованих земель. У 2008 р.рекультивовано лише 5,9% загальної порушеної площі.
При підземнійрозробці корисних копалин розрізнюють такі види порушень земної поверхні:просідання (15%), засмічення шахтною породою і затоплення стічними водами(22,1%), забудова поверхні технологічними комплексами (39,2%). Площа дефляційнонебезпечних земель зросла до 51,5%. Усі ґрунти, які в 30-ті роки належали довисокогумусних, перейшли в середньогумусні, а решта — в малогумусні. Гумусністьгрунтів знизилася з 4-9 до 2,5-4%. У Донбасі найбільша питома вага (68%)еродованої землі. Внаслідок промислової діяльності підприємств порушено 30 тис.сільськогосподарських угідь. Рекультивації потребує 5 тис. га.
Дослідженнявітчизняних і зарубіжних вчених дають підстави оцінити вплив чинників навколишньогосередовища на здоров'я населення орієнтовно в межах 17-20%. Незадовільний станекології у вугільних регіонах надто негативно відбився на життєдіяльностінаселення. Так, коефіцієнт смертності в Україні збільшився з 12,1 до 15,2 на1000 чоловік. Захворювання дітей у вуглепромислових районах на 20% вище середніхпоказників по Україні.
Такимчином, стан навколишнього середовища тісно корелює з впливом на ньоговугільного виробництва. Зниження напруженості цієї проблеми бачиться взменшенні техногенного навантаження шляхом використання латентного потенціалувугілля як при видачі його на поверхню, так і при залишенні його в шахті. Міжтим рівень утилізації відходів у вугільній промисловості становить 7%, авикористання твердих відходів не перевищує 100-150 тис. т/рік. Статистикасвідчить про стабільну тенденцію в Україні скорочення обсягів утилізації іпереробки відходів.
Вугільнагалузь є лідером по ресурсоємності. Вона споживає за рік понад 250 млн. м3питної води. З видобутком вугілля витягується близько 753 млн. м3 на рікшахтних вод. Цей об’єм містить понад 180 тис. т зависей і 1500 тис. т різнихсолей. За рік з вугільних пластів і суміжних вміщуючих порід виділяється 1,87млрд. м3 метану, з яких 90% виділяється в атмосферу вентиляційними системами.Об'єм використання шахтного метану становить лише 5-8%.
Природоохороннадіяльність на ВАТ «Павлоградвугілля» здійснюється у повної відповідності зполітикою ТОВ «ДТЕК» у цьому напрямку.
Діяльністьвугледобувних підприємств пов’язана з виробничими циклами, які мають істотнийвплив на довкілля. Екологічний баланс є необхідною умовою не тількиконструктивних взаємин з органами державної влади і місцевимиспівтовариствами, але й перспектив розвитку бізнесу ТОВ ДПЕК в цілому.
ПланиУкраїни щодо інтеграції в європейський енергетичний простір, а такожсинхронізації енергосистеми України та UCTE спричиняють необхідність виконаннянайпрогресивніших екологічних норм. Підвищуються вимоги до моніторингунавколишнього середовища, до національного законодавства вносяться значнізміни, як і приводять його у відповідність з європейськими нормами, ростутьекологічні податки та збори.
Саметому компанія приділяє особливу увагу питанням охорони навколишньогосередовища. Екологічні ризики в рамках єдиної системи управління ризиками ДТЕКвиділені як пріоритетні. У ДТЕК функціонує департамент з техніки безпеки йохорони довкілля. На всіх підприємствах, у тому числі і на ВАТ«Павлоградвугілля» діють екологічні служби, які розробляють програмиприродоохоронних заходів, погоджують їх із місцевими органами виконавчої владий регіональними екологічними інспекціями.
Стратегічнамета ДТЕК у сфері природоохоронної діяльності – підвищення рівня екологічноїбезпеки, зростання капіталізації активів компанії за рахунок забезпеченнянадійного й нешкідливого виробництва. Компанія визначила такі напрями досягненняпоставленої мети:
· упровадження єдиної системи екологічногоменеджменту;
· реалізація програми для виконання вимогДирективи ЄС 2001/80/ЄС;
· здійснення екологічної програми навугільних і генеруючих активах;
· реалізація проектів зі зниження викидів парниковихгазів у атмосферу в рамках Кіотського протоколу.
У2008 році на підприємствах ДТЕК розпочаті роботи з упровадження системиекологічного менеджменту відповідно до міжнародних стандартів ІSO 14001:2004.Система повинна стати складовою частиною системи корпоративного управління йнайважливішим інструментом управління нефінансовими ризиками, що діють уКомпанії.
Очікуванийефект від упровадження системи екологічного менеджменту:
· зниження негативного впливу нанавколишнє середовище;
· підвищення рівня екологічної безпекипідприємств;
· вигідніші умови залучення інвестицій зарахунок зниження екологічних ризиків;
· економія енергії та ресурсів
· залучення висококваліфікованогоперсоналу.
Усіроботи зі створення в ДТЕК системи екологічного менеджменту світового рівнязаплановано завершити протягом 3 років.
Сьогодніекологічна програма ДТЕК направлена на вирішення таких проблем, успадкованих урезультаті приватизації державних підприємств:
· незадовільний стан пилогазоочисногообладнання;
· застаріле обладнання та пристрої дляочищення передачі й скидання стічних вод;
· значні обсяги попутно добуваних шахтнихвод;
· підтоплювані території та порушеніземлі;
· розміщення відходів.
Наразіці проблеми перебувають у стадії вирішення: інвестиції спрямовуються наоновлення природоохоронного й виробничого обладнання та модернізаціютехнологічних процесів на підприємствах. У 2009 році сумарний обсяг екологічнихвитрат компанії збільшився в 1,95 разу порівняно з 2008 роком і склав близько178 млн. грн.
Усегменті генерації електроенергії розроблена й запущена довгострокова програмаз охорони навколишнього середовища, розрахована до 2021 року. Сумапередбачуваних інвестицій на її реалізацію складає 6 881,7 млн.грн, зокрема813,3 млн. грн. у рамках реконструкції енергоблоків і 356,8 млн. грн. у рамкахреконструкції електрофільтрів енергоблоків.

/>
Рис.2.1. Сумарний обсяг викидів шкідливих речовин, т/рік
У компаніїрозробляються проекти, направлені на зниження викидів парникових газів. У 2009році завдяки зменшенню витрати умовного палива досягнуто скорочення викидівпарникових газів (у перерахунку на вуглекислий газ) порівняно з 2008 роком на3,6%, або на 802 475,37 тонн у перерахунку на вуглекислий газ.

/>
Рис. 2.2. Викидипарникових газів у перерахунку на вуглекислий газ, млн. тонн
Одниміз найважливіших завдань для маловодних регіонів, до яких належить регіондіяльності Компанії, є збереження водних ресурсів і вирішення проблемизабезпечення населення питною водою.
У2009 році за рахунок проведення ремонтних й організаційних заходів напідприємствах ДТЕК споживання води на господарсько-питні потреби знижено на1627 тис. м3 (на 17,8% порівняно з 2008 роком). Споживання води на виробничіпотреби за підсумками року вдалося скоротити на 3391,17 тис. м3 (на 4,75%порівняно з 2008 роком).
/>
Рис. 2.3.Споживання води на господарсько-питні потреби, млн. м3
У ВАТ«Павлоградвугілля» шахти використовують на технологічні потреби попутно добувнуводу, що дозволяє економити близько 3 млн. м3 води питної якості та зменшититехногенне навантаження на викиди у р. Самара. З метою впровадження сучаснихметодів знезаражування води розроблена проектна документація й почата замінастарих хлораторних установок, небезпечних для довкілля, на нове знезаражувальнеобладнання «Полум’я».
/>
Рис. 2.4.Споживання води на виробничі потреби, млн. м3
Більшістьвідходів, які утворюються на підприємствах ДТЕК, не є небезпечними. Проте черездефіцит земель залишається актуальною проблема розміщення великотоннажнихвідходів вугільної породи.
Компаніяведе роботи з нарощування дамб ставків-накопичувачів збагачувальних фабрик і зїх очищення. Це дозволяє обійтися без додаткового відведення земель длярозміщення рідких відходів вуглезбагачення. На ЦЗФ «Павлоградська» реалізуєтьсяпроект модернізації водно-шламової схеми, що призведе до скорочення розміщеннявідходів збагачення у хвостосховищі на 724,2 тис. тонн у 2009-2017 роках (усередньому на 80,5 тонн на рік).
УЗахідному Донбасі поклади вугілля знаходяться під заплавою річки Самара, томувиїмка пов’язана з осіданням земної поверхні, затопленням і заболочуваннямземель. Для відновлення порушених земель у складі ВАТ «Павлоградвугілля» працюєспеціалізоване підприємство з гасіння териконів і рекультивації земель.
Рекультиваціяпросілих і підтоплюваних земельних ділянок ведеться одночасно з виробничоюдіяльністю. У 2009 році для цієї мети було використано 90 млн. тонн гірничоїпороди. Сьогодні завдяки рекультивації, що проводиться, половина шахтпідприємства працює без порідних відвалів, а отже, додаткового відведенняземель.
Крімтого, ВАТ «Павлоградвугілля» здійснює компенсаційну висадку лісового масиву.Для зниження рівня ґрунтових вод у районі села Вербки Дніпропетровської областіпрацює дренажна система, яка захищає 1295 га лісового масиву від підтоплення.
Площарекультивованих у 2009 році земель склала 15,9 га.
2.3 Діагностика рівня забезпечення сталого розвиткуВАТ «Павлоградвугілля»
Длятого, щоб запропонувати шляхи вдосконалення механізму управліннягірничодобувним підприємством в напрямку забезпечення його сталого розвитку,необхідно оцінити поточний стан об’єктів управління, тобто встановити, чивідповідає рівень стійкості окремих підсистем перспективам сталого розвиткупідприємства. Конкретні умови функціонування механізму забезпечення сталогорозвитку багато в чому залежать від того, наскільки великою є розбіжність міжфактичними і бажаними показниками економічного та екологічного стануконкретного підприємства. Ефективний механізм повинен ліквідовувати цюрозбіжність, приводячи систему в стійкий стан.
Проблемаоцінки та діагностики рівня забезпечення сталого розвитку гірничодобувногопідприємства останнім часом набула особливої актуальності. Це обумовлено цілоюнизкою причин, з яких основними є: незворотний негативний вплив гірничихрозробок на навколишнє природне середовище, важке економічне становищегірничодобувних підприємств (особливо вугільних), соціальна нестабільність угірничих регіонах та інші. Ефективність майбутнього функціонування і самеіснування цих підприємств, соціально-економічний розвиток гірничодобувнихрегіонів прямо залежить від ступеня сталості їх розвитку, чим значною міроювизначається сталий розвиток держави в цілому.
Середпроблем забезпечення сталого розвитку гірничодобувного підприємства (у даномувипадку – ВАТ «Павлоградвугілля»), що підлягають рішенню, у першу чергу, вартозгадати наступні:
— неповнувизначеність з набором складових сталого розвитку підприємства;
— наявністьзначних утруднень формалізованого опису динамічних властивостей підприємства зточки зору забезпечення його сталого розвитку, у взаємозв’язку з діямидестабілізуючих факторів;
— існуючіутруднення з визначенням складу оціночних критеріїв складових сталого розвиткугірничодобувного підприємства, а також їхньою градацією для різних рівніврозвитку;
— відсутнізагальновизнані вітчизняні методики оцінки рівня сталого розвитку підприємства,оскільки підходи, що одержали визнання в закордонній практиці, не завжди можназастосувати в умовах економіки України;
— відсутністьметодик комплексної оцінки рівня забезпечення сталого розвитку підприємства, зурахуванням усіх його складових. Ця проблема досить істотна, оскільки рівнірізних складових визначаються за різними шкалами, що утрудняє їх зведення вєдиний комплексний показник.
Перелікпроблем можна було б продовжувати. Всі вони вимагають наукового осмислення зметою визначення або удосконалення (якщо вони існують) підходів до їхефективного рішення.
Розробимовласну методику оцінки рівня забезпечення сталого розвитку гірничодобувногопідприємства на прикладі ВАТ «Павлоградвугілля».
Розробкуварто почати з уточнення самого поняття індикаторів (чи критеріїв) сталогорозвитку.
Індикатори(критерії) – це показники, що характеризують зміни стану виробництва, економікиі навколишнього природного середовища у часі. Вони надають кількісну та якіснухарактеристику проблеми і дозволяють оцінити ситуацію, відзначити її зміни.
ДляВАТ «Павлоградвугілля» розробка індикаторів сталого розвитку є логічнимпродовженням екологічної програми, яка проголошувана і провадиться напідприємстві.
Актуальністьрозробки методики оцінки рівня забезпечення сталого розвитку підприємства ідоповнення ними існуючої екологічної програми обумовлено наступними чинниками:
1) застарілі основні виробничі фонди, якіне можуть забезпечити комплексне і раціональне використання природних ресурсіві, відповідно, максимізувати природокористування;
2) високим антропогенним навантаженням наекосистеми регіону, що є головною причиною втрати біологічного різноманіття іпредставляє загрозу для виконання екологічних (очистка повітря і води,детоксикація і утилізація відходів та ін.), рекреаційних функцій;
3) багаторазове перевищування темпів ростузабруднених і порушених земель над темпами їх рекультивації, низьким рівнемпереробки та утилізації вторинних й попутних ресурсів, відходів виробництва іспоживання, незначною часткою впроваджених ресурсозберігаючих і маловідходнихтехнологій;
4) наявністю у регіоні значної часткитериторії, за всіма ознаками відповідної зоні екологічного лиха, що визначаєрозвиток екологічно обумовленої патології, лімітує соціально-економічнийрозвиток регіону;
5) недосконалістю екологічногозаконодавства.
Забезпеченнясталого розвитку передбачає виділення, аналіз і оцінку існуючих показників(індикаторів, критеріїв) по кожній з складових розвитку і розробку на ційоснову системного механізму забезпечення сталого розвитку підприємства.
Уході аналізу економічних показників стану механізму забезпечення сталогорозвитку досліджено динаміку видобутку вугілля, стан основних виробничихпотужностей, розраховано коефіцієнти оновлення та вибуття основних засобів.Встановлено, що протягом досліджуваного періоду (2007-2009 рр.) ВАТ«Павлоградвугілля» нарощували обсяги виробництва. Спостерігалося поступове,повільне оновлення виробничих потужностей підприємств, що характеризується дужевисоким рівнем зносу.
Зазначимо,що поняття сталого розвитку гірничодобувного підприємства у даному випадкувключає виробничу, техніко-технологічну, фінансову, екологічну складові(підсистеми). Розглянемо їх більш детально.
Виробничапідсистема характеризує виробничу діяльність підприємства; результатомвиробничої діяльності шахт є вилучення на поверхню трьох продуктивнихкомпонентів: вугілля, породи і рудникового газу. Рівень виробничої підсистемисталого розвитку підприємства може бути визначений показником фактичноговидобутку вугілля за рік. Критерієм стійкостібуде перевищення рівня видобутку наступного року над попереднім:
Івt= Qt; Івt — Івt-1 > 0
Техніко-технологічнапідсистема характеризує технологічний потенціал і ступінь його прогресивності.До основних негативних факторів належать: фізичне та моральне старінняобладнання, моральне старіння використовуваних технологій. Показникомтехніко-технологічної підсистеми може бути розрахований загальний коефіцієнтзношування основних виробничих фондів:
Кзнош.заг= 1 – (1 – Кф.знош.) * (1 – Кмор.знош1)= Ітt
Критерійстійкості розвитку техніко-технологічної системи буде:

Ітt- Ітt-1
Фінансовапідсистема характеризує фінансову стійкість підприємства. Про ослабленняфінансової стійкості свідчать: зниження ліквідності; підвищення кредиторської ідебіторської заборгованості; зниження фінансової стійкості і т.п.
Для загальної оцінки фінансового стану ВАТ«Павлоградвугілля» доцільно визначати інтегральний індикатор фінансовоїстійкості на основі методики скорингового аналізу. Застосування простоїскорингової моделі, що враховує показникифінансової незалежності, ліквідності та рентабельності, дало змогувстановити, що стан ВАТ «Павлоградвугілля» оцінюється як кризовий. Інтегральнийіндикатор стійкості фінансової підсистеми:
Іфt — Іфt-1>0
Екологічнапідсистема характеризує дію гірничодобувного підприємства на навколишнєприродне середовище. При розрахунку показників даної підсистеми необхідновраховувати недосконалість існуючої інформаційної системи забезпечення сталогорозвитку гірничодобувних підприємств. Тому моніторинг екологічних показниківстану механізму забезпечення сталого розвитку гірничодобувних підприємствобмежено показниками, що відображаються в офіційній звітності та впливають нафункціонування їх економічних підсистем. До таких показників належать: викидизабруднюючих речовин в атмосферу стаціонарними та пересувними джереламизабруднення, скиди забруднюючих речовин у водні об’єкти, розміщення відходів,екологічні збори за забруднення, екологічні штрафи, поточні та капітальнівитрати на охорону навколишнього природного середовища та ін. Індикаторомстійкості розвитку екологічної підсистеми приймемо зниження екологічнихплатежів:

Іеt — Іеt-1
Індикаториоцінки механізму забезпечення сталого розвитку ВАТ «Павлоградвугілля» після їхрозрахунку зведемо у табл. 2.1.
Таблиця 2.1 Визначеннястійкості поточного стану механізму забезпечення сталого розвитку ВАТ«Павлоградвугілля»Об’єкт управління Інди-катор Критерії стійкості Розрахунок значення індикатора зміна інди-катора значення індикатора зміна інди-катора 2007 2008 2008 2009 Виробнича підсистема Ів Івt — Івt-1 > 0 4,01 3,82
-0,19
нестійкий 3,82 4,16
0,34
стійкий Техніко-технологічна підсистема Іт Ітt — Ітt-1 -0,01
стійкий 0,80 0,73
-0,07
стійкий Фінансова підсистема Іф Іфt — Іфt-1 >0 1,85 1,79
-0,06
нестійкий 1,79 1,69 -0,1 нестійкий Екологічна підсистема Іе Іеt — Іеt-1 >0 3767 4461
694
нестійкий 4461 4673 212 нестійкий
За допомогоюрозрахунку еколого-економічних показників розвитку підприємства ВАТ«Павлоградвугілля» встановлено, що покращення економічних показників йогофункціонування пов’язано зі збільшенням випуску промислової продукції, щопризводить до зростання негативного впливу на довкілля. Зниження обсягів випускупродукції спричиняють і зниження забруднення, однак темпи падіння виробництвавипереджають темпи зниження навантаження на навколишнє природне середовище.Водночас, погіршення екологічних показників негативно позначається і наекономічних показниках розвитку підприємств, збільшуючи загальну суму витрат, аотже, зменшуючи прибуток. Це дозволяє констатувати, що фактично взаємодіяпідсистем ВАТ «Павлоградвугілля» не забезпечує передумов для його сталогорозвитку.
Висновкиза розділом 2
1. На базіаналізу розвитку і сучасного стану вугільної промисловості України встановлено,що видобуток вугілля завжди супроводжується значним негативним впливом нанавколишнє середовище і призводить до порушення природної екологічноїрівноваги. Незважаючи на істотне зниження обсягів видобутку вугілля в Україні,екологічні проблеми загострюються. Діяльністьвугледобувних підприємств пов’язана з виробничими циклами, які мають істотнийвплив на довкілля. Екологічний баланс є необхідною умовою не тількиконструктивних взаємин з органами державної влади і місцевими співтовариствами,але й перспектив розвитку бізнесу ТОВ ДПЕК, як управляючий компанії для ВАТ«Павлоградвугілля».
2.Проаналізовані природоохоронна та екологічна діяльність компанії ДТЕК, у складіякого знаходиться ВАТ «Павлоградвугілля». Стратегічна мета ДТЕК у сферіприродоохоронної діяльності – підвищення рівня екологічної безпеки, зростаннякапіталізації активів компанії за рахунок забезпечення надійного й нешкідливоговиробництва.
3.Для того, щоб запропонувати шляхи вдосконалення механізму управліннягірничодобувним підприємством в напрямку забезпечення його сталого розвитку,необхідно оцінити поточний стан об’єктів управління, тобто встановити, чивідповідає рівень стійкості окремих підсистем перспективам сталого розвиткупідприємства. Індикатори (критерії) – це показники, що характеризують змінистану виробництва, економіки і навколишнього природного середовища у часі. Вонинадають кількісну та якісну характеристику проблеми і дозволяють оцінитиситуацію, відзначити її зміни.
4. Аналізрозрахованих індикаторів дозволяє констатувати, що фактично взаємодія підсистемВАТ «Павлоградвугілля» не забезпечує передумов для його сталого розвитку.

Розділ3. Удосконалення механізму забезпечення сталого розвитку гірничодобувногопідприємства
3.1Напрямки удосконалення механізму забезпечення сталого розвитку гірничодобувногопідприємства
На теперішній час проблема забезпечення сталого розвитку на рівніпідприємства є недостатньо розробленою. Однак багатьма науковцями одним з основнихнапрямків вдосконалення механізму забезпечення сталого розвитку підприємствавважається розробка і впровадження стратегічного еколого-економічногоуправління розвитком підприємства (еколого-економічної стратегії сталогорозвитку) та вдосконалення існуючих підходів до інформаційного забезпеченнясталого розвитку. На базі цього визначаються можливі альтернативні стратегіїсталого розвитку підприємства. Для цього повинна бути запропонованопослідовність реалізації заходів, спрямованих на формування і впровадження(реалізацію) цього механізму забезпечення сталого розвитку підприємства.
У процесідіагностики факторів забезпечення сталого розвитку ВАТ «Павлоградвугілля»встановлено, що функціонування виробничої, техніко-технологічної, фінансової таекологічної підсистем даного підприємств когерентне, взаємопов'язане івзаємозумовлене. У зв'язку з цим зазначені підсистеми можуть утворювати пари, уяких перший елемент виступає метою (підсистема-мета), а другий – засобом їїдосягнення (підсистема-засіб).
Гірничодобувнепідприємство, приймаючи в якості головної мети управління забезпечення сталогорозвитку, може досягти цієї мети, реалізуючи різні за своєю спрямованістюальтернативні стратегії. Для полегшення процесу формування наборуальтернативних стратегій доцільно використовувати матрицю, засновану накоординації факторів забезпечення сталого розвитку в парах (підсистема-засіб,підсистема-мета) (рис. 3.1).
Для визначенняальтернатив необхідно дотримуватись такої процедури:
1) на підставі системноїоцінки індикаторів сталого розвитку визначити, у якому стані (стійкому чинестійкому) перебувають виробнича, техніко-технологічна, фінансова таекологічна підсистеми гірничодобувного підприємства;
2) визначити пари(підсистема-мета; підсистема-засіб);
3) за допомогою запропонованоїматриці сформувати набір альтернативних стратегій управління підприємством;
4) вибрати з наборуальтернатив конкретні стратегії та адаптувати їх відповідно до особливостейфункціонування підприємства.
При цьому слідкеруватися прийнятою концепцією виконання місії, яка в контексті цьогодослідження зводиться до забезпечення сталого розвитку гірничодобувногопідприємства.