Курсоваробота: «Розробка інвестиційної політики торговельного підприємства»
Зміст
Вступ
Розділ 1. Теоретичні аспектиформування інвестиційної політики торгівельного підприємства
1.1 Цілі і принципи інвестиційноїполітики підприємства
1.2 Аналіз внутрішнього і зовнішньогосередовища підприємства
1.3 Порядок обґрунтування і фінансуванняпроектів
Розділ 2. Розробка інвестиційноїполітики для ресторану «Гриль House»
2.1 Загальна характеристика підприємства
2.2 Аналіз фінансово-господарськоїдіяльності ресторану
2.3 Основні напрями інвестиційноїполітика ресторану «Гриль House»
Висновки
Списоквикористаної літератури
Вступ
Прискорена глибока трансформаціяукраїнської економіки обумовлює необхідність розробки нових підходів до такоїнайважливішої сфери відтворення, який являється інвестування. Підвищенняінвестиційної активності є головним чинником виходу з кризи в Україні,збільшення зайнятості, реалізації структурних, інноваційних і інших програм.
Інвестиційна політика підприємства маєвирішальне значення для його функціонування незалежно від розмірів, галузевоїприналежності, правової форми і інших особливостей. У сучасних умовах розвиткуукраїнської економіки важливо сформувати таку інвестиційну політикупідприємства, яка зумовить ефективну структуру завтрашньої економіки.
У ринкових стосунках процес формуванняінвестиційної політики підприємства спирається переважно на довгострокові ціліекономічного розвитку і займає провідне місце в арсеналі економічнихінструментів підприємства.
Викладене вище дозволяє зробитиув'язнення про актуальність вибраної теми курсової роботи.
Мета роботи — розробка інвестиційноїполітики для ресторану «Гриль House».
Інформаційноюбазою дослідження є вітчизняні та закордонні публікації, закони й нормативніакти України з економічних питань, офіційна статистика, звітно-статистичні даніпідприємства.
Розділ1. Теоретичні аспекти формування інвестиційної політики торгівельногопідприємства1.1 Ціліі принципи інвестиційної політики підприємства
Термін «політика» характеризуєсукупність цілей і завдань стратегічного і тактичного характеру, а такожмеханізм їх реалізації в якій-небудь сфері діяльності (бізнесу).
Інвестиційна політика підприємства — складова частина загальної економічної стратегії, яка визначає вибір і способиреалізації найбільш раціональних шляхів оновлення і розширення його виробничогоі науково-технічного потенціалу. Ця політика часто спрямована на забезпеченнявиживання в складному ринковому середовищі на досягнення фінансової стійкості істворення умові для майбутнього розвинена [6, с. 121-124].
При розробці інвестиційної політикинеобхідно передбачити:
- досягнення економічного,науково-технічного і соціального ефекту від даних заходів — для кожного об'єктуінвестування використовують специфічні методи оцінки ефективності, а потімвідбирають ті проекти, які за інших рівних умов забезпечують підприємствумаксимальну ефективність (рентабельність) інвестицій;
- отримання підприємством найбільшогоприбутку на вкладений капітал при мінімальних інвестиційних витратах(капіталовкладеннях);
- раціональне розпорядження засобами нареалізацію неприбуткових інвестиційних проектів, тобто зниження витрат надосягнення відповідного соціального, науково-технічного і екологічного ефектуреалізації цих проектів;
- використання підприємством дляпідвищення ефективності інвестицій державної підтримки у формі бюджетнихкредитів, податкових пільг і інше;
- залучення пільгових кредитів міжнароднихфінансово-кредитних організацій і приватних іноземних інвесторів;
- мінімізацію інвестиційних ризиків,пов'язаних з виконанням конкретних проектів;
- забезпечення ліквідності довгостроковихінвестиції, тобто зниження періоду їх окупності;
- відповідність заходів які передбаченоздійснити у рамках інвестиційної політики, законодавчим і нормативним актам,регулюючим інвестиційну діяльність.
Вплив комерційних ризиків (будівельних,виробничих, маркетингових і ін.) може бути оцінений через вірогідну змінуочікуваної прибутковості інвестиційних проектів і відповідне зниження їхефективності. Такі риски піддаються зниженню за допомогою самострахування(створення інвесторами фінансових резервів), диверсифікації інвестиційногопортфеля, лімітації, придбання додаткової інформації про предмет інвестуваннята ін. [1, с. 78-79].
Для забезпечення ліквідності інвестиційслід зважити вірогідність значних змін зовнішнього інвестиційного середовища,кон'юнктуру ринку і стратегії розвитку підприємства в майбутньому році. Подібнізміни здатні істотно понизити прибутковість окремих об'єктів інвестування,підвищити рівень ризиків, що зробить негативний вплив на загальну інвестиційнупривабливість підприємства. Через дію цих чинників часто доводиться прийматирішення про своєчасний вихід з неефективних проектів і реінвестування капіталу,що вивільняється. Ось чому доцільно оцінювати ліквідність капіталовкладень вкожен об'єкт. За підсумками оцінки проводять ранжирування проектів за критеріємїх ліквідності (термінам окупності капітальних витрат). Для реалізаціївідбирають ті з них, які мають максимальну ліквідність (мінімальний періодокупності капітальних витрат).
При розробці інвестиційної політикивраховують наступні чинники:
- фінансовий стан підприємства (стійке,нестійке, кризове);
- наявність власних фінансових ресурсів,можливості отримання недорогих кредитів і позик;
- кон'юнктуру ринку капіталу;
- пільги, що отримуються інвестором віддержави;
- комерційну і бюджетну ефективністьнамічаних до реалізації інвестиційних проектів;
- умови страхування і отримання гарантійвід некомерційних ризиків;
- податкове оточення — податки і іншіобов'язкові платежі;
- ціни на продукцію і виручку відпродажів.
При оцінці ринку продукції беруть доуваги :
- географічні межі ринку реалізації цієїпродукції;
- загальний об'єм продажів і його динамікуза останні три роки;
- динаміку споживчого попиту, щопрогнозується на період реалізації інвестиційної політики;
- рівень конкуренції на ринку;
- технічний рівень продукції і можливостійого підвищення за рахунок реалізації конкретних інвестиційних проектів.
При розробці інвестиційної політикирекомендують визначати загальний об'єм капіталовкладень, способи раціональноговикористання власних засобів і можливості залучення додаткових фінансовихресурсів з фінансового ринку. Інвестиційні проекти у рамках довгостроковоїстратегії підприємства доцільно погоджувати між собою по об'ємах ресурсів, щовиділяються, і термінах реалізації, виходячи з досягнення максимальногозагального економічного ефекту. Середньострокову інвестиційну політикурозробляють на період один — три роки, а довгострокову — на тривалу перспективу(понад три роки).
З точки зору управління реальнимиінвестиціями (у рамках інвестиційної політики) можна виділити наступні етапиінвестиційного процесу на підприємстві:
- мотивація інвестиційної діяльності;
- програмування інвестицій (програмарозвитку підприємства);
- обґрунтування доцільності вибраноїінвестиційної програми (оцінка ефективності. ризиків, ресурсного забезпечення);
- страхування реальних інвестицій :
- регулювання інвестиційного процесу;
- фінансове забезпечення інвестиційноїдіяльності;
- проектування;
- забезпечення реальних інвестицій(капіталовкладень) матеріально-технічними ресурсами;
- моніторинг процесу освоєння реальнихінвестицій;
- оцінка результатів інвестування(ефективності реалізованих інвестиційних проектів).
Ці етапи можуть бути змінені виходячи змасштабів інвестиційної діяльності підприємства і характеру проектів, щореалізовуються.
Інвестиційна політика, визначенафахівцями підприємства, підлягає розгляду і затвердженню його керівництвом.Ключові положення цієї політики рекомендують враховувати притехніко-економічному обґрунтуванні інвестиційних проектів, виборі різних джерелїх фінансування.
Ефективність інвестиційної політикиоцінюють по терміну окупності інвестицій який визначають на основі данихбізнес-плану і попередніх розрахунків по обґрунтуванню інвестиційних проектів[3, с. 18-22].
Інвестиційна політика має вирішальнезначення для функціонування кожного підприємства незалежно від його розмірів,галузевої приналежності, правової форми і інших особливостей, В сучасних умовахрозвитку української економіки важливо формувати правильну інвестиційнуполітику, оскільки вона обумовлює структуру і ефективність завтрашньоїекономіки [6, с. 131-132].
Головною умовою формування успішноїінвестиційної політики підприємства є його орієнтація в першу чергу на рішеннядовгострокових завдань, а не на отримання миттєвих результатів. Нині кризовеположення вітчизняної економіки, труднощі переходу до стабільного розвиткупримушують підприємства домагатися, швидше, короткострокових цілей шляхомстворення антикризових програм, необхідних для виживання в умовах перебудовигосподарського механізму. Переважання короткострокової орієнтації в діяльностіпідприємств також пояснюється в першу чергу:
- відсутністю державної програми виходупідприємств з кризи, а також частою зміною пріоритетів в економічній політицідержави;
- відсутністю практичного досвідуформування інвестиційної політики у керівників; недостатньою спрацьованістюметодологічних питань довгострокової стратегічної діяльності фірми вітчизняноюекономічною теорією [7, с. 111-114].
Вумовах ринкових стосунків процес формування інвестиційної політики, щоспирається переважно на довгострокові цілі економічного розвитку, повинензайняти сьогодні відповідне місце в арсеналі економічних інструментівпідприємства.
Дляреалізації цих завдань раніше усію необхідно змінити підхід до формуванняінвестиційної політики, яка має бути заснована на принципах руху відмайбутнього до сьогодення, а не навпаки. Це означає що визначення стратегічнихперспектив розвитку підприємства повинне здійснюватися не лише з екстраполяціїсьогоднішнього положення і тенденцій розвитку фірми в майбутньому, а зуправлінської інтуїції, аналізу потенційних можливостей підприємства і альтернативнихшляхів розвитку.
З точки зору капіталовкладень,використовуваних для розширення виробництва, реалізація цього підходу означаєпереважний напрям інвестиційних ресурсів в перспективні галузі, що мають шансизростання в майбутньому, але порівнянню з галузями, прибутковими в даниймомент. Інвестиції на реконструкцію і технічне переозброєння підприємств, щомають високі витрати, з метою зниження їх не повинні здійснюватися безвідповідного аналізу перспектив цієї галузі[8, с. 216-218].
Такимчином процес формування інвестиційної політики повинен спиратися на стратегіюрозвитку підприємства і мати у результаті створення довгостроковихінвестиційних програм, що охоплюють значний відрізок часу і спрямованих нанайбільш ефективний розвиток фірми.
Ниніз'явилися підприємстві з різною формою власності.1.2 Аналізвнутрішнього і зовнішнього середовища підприємства
Залежновід конкретних умов функціонування підприємства і особливостей господарськогомеханізму можуть вироблятися різні стратегії, що обумовлюють основні напрямиінвестиційної політики. Досвід функціонування західних фірм показує, щоінвестиційна політика окремих підприємств істотно варіюється залежно відбагатьох чинників, найважливішими з яких є :
1) форма власності;
2) тип підприємства (спеціалізоване абодиверсифіковане);
3) галузева приналежність;
4) розмір підприємства (велике, середнє абомале);
5) . Зовнішнє середовище функціонування.
Вумовах ринкової економіки розрізняються спеціалізовані або диверсифіковані підприємства.
Спеціалізовані підприємствахарактеризуються тим, що їх продукція носить в основному однотипний,взаємодоповнюючий характер, а управління відносно централізованого.Диверсифіковане підприємство, навпаки, характеризується багатогалузевимпрофілем продукції, управління таким підприємством відносно децентралізовано азагальне керівництво здійснюється переважно за рахунок перерозподілу фінансовихкоштів [14, с. 51-55].
Кожнепідприємство, відносячись до тієї або іншої групи, має свої особливості як в організаційно-управлінськійсистемі, так і при формуванні і реалізації інвестиційної політики. В умовахринкових стосунків віднесення підприємства до конкретного типу абсолютно наданий момент часу і відносно в тривалій перспективі.
Інвестиційна політика спеціалізованихпідприємств спрямована на підтримку конкурентоспроможності вироблюваного аботакого, що продається виробу. Головним орієнтиром є зростання об'єму продажів,збереження і збільшення частки ринку [7, с. 118-119].
Оцінкапотенціалу розвитку спеціалізованого підприємства ґрунтуватиметься навнутрішніх можливостях зростання. При цьому динаміка розвитку галузі, до якоїналежить підприємство, чинить визначальний вплив на його розвиток.Спеціалізована компанія може забезпечити продуктивніше використання ресурсівшляхом масового виробництва, вирішуючи питання збуту продукції за допомогоюрозширення географічних меж ринку.
Інвестиційнаполітика диверсифікованих компаній орієнтована на пошук можливостей розвиткуфірми за допомогою розробки нових сфер бізнесу Диверсифіковані підприємствароблять упор на прибуток, який виступає загальним вимірником ефективності усіхнапрямів діяльності.
Наслідуючистратегію диверсифікації, підприємства, як правило, не прагнуть до завоюваннязначної частки ринку по кожному вироблюваному продукту. Розвиток виробництв врізних галузях, кожна з яких має свою динаміку, робить підприємство стійкішим ідостатньою мірою незалежним від зовнішнього середовища, що дозволяє проводитигнучку інвестиційну політику. Диверсифікований портфель проектівкапіталовкладень дозволяє проводити активну політику відносно прийняття ризикунаправляючи засоби в найбільш прибуткові і в той же час найбільш ризикованісфери.
Інвестиційнаполітика диверсифікованих компаній має на меті:
1) досягнення прискореного зростанняпідприємства при обмежених можливостях внутрішнього розвинена у сферітрадиційного бізнесу;
2) досягнення стабільнішого розвитку задопомогою обмеження впливу негативних тенденцій окремих галузей;
3) прагнення до отримання більшоїприбутковості за рахунок повнішого і ефективнішого використання фінансовихресурсів.
Диверсифікованепідприємство має більше можливостей для розвитку усередині регіону шляхомрозробки і продажу нових продуктів, вивчення і задоволення нових потреб. Томузначну частину витрат таких підприємств складають інвестиції в дослідженняпотреб, розробку нових сфер вкладення капіталу, нових продуктів і т. д. Успеціалізованих фірм ці витрати, як правило, менше. В цілому стратегія,спрямована на диверсифікацію є переважною для підприємства в умовах великоїневизначеності економічної системи.
Наступним чинником, що значно впливає наінвестиційну політику підприємства, є зовнішнє середовище. З прогнозуваннямвпливу зовнішнього середовища пов'язані в першу чергу завдання забезпеченнянадійною і достовірною інформацією про тенденції розвитку економіки. В умовахринкових стосунків розвиток економічної системи має циклічний характер, щовносить елементи невизначеності. Тому для інвестиційних рішень підприємствнеобхідно виявити, в якій фазі циклу знаходиться економіка У фазі спала,приміром, підприємець, не бачить можливостей для зростання продажів, нездійснюватиме капіталовкладення, пов'язані з ризиком[6, с. 94-96].
Слідзазначити, що в ринковій економіці інвестиційні рішення приймаються на підставісуб'єктивних оцінок підприємцем подій, що реально відбулися. Для того, щобпонизити стихійність прийнятих таким чином рішень, в стадних країнахприводяться прогнозні дослідження розвитку економіки, діють численніконсультаційні служби. При там різноманітність економічних прогнозів дозволяєпідприємцям отримувати найбільш правильну інформацію шляхом їх зіставлення.
Другим напрямом впливу зовнішньогосередовища на інвестиційну політику підприємств є державна активність.Технічний прогрес в сучасній економіці немислимий, якщо його єдиним стимуломбуде споживчий попиту джерелом формування інвестиційних ресурсів — власнізасоби підприємств. Достовірно нові техніка і технології вимагають не лишевеликих капітальних витрат, але, головне, на перших порах не приносять негайнихкомерційних результатів при застосуванні. На підставі одних лише ринковихпринципів неможливо кардинально перетворити матеріальну базу, через відкритийринок можливий тільки еволюційний технічний прогрес, малі удосконалення відомоїі наявної в експлуатації техніки і технології. Тому на формування інвестиційноїполітики підприємств повинна чинити вплив державна науково-технічна іінвестиційна політика [3, с. 217-219].
Одназ сфер державного регулювання — область фундаментальних досліджень. Комерційнийсектор не зацікавлений у фінансуванні таких розробок із-за невизначеності їхрезультатів. Крім того, фундаментальні дослідження носять довгостроковийхарактер і вимагають значних фінансових ресурсів. Тому значна частинанауково-дослідних робіт повинна фінансуватися з державного бюджету.
Наінвестиційну політику підприємств чинить безпосередній вплив державна податковаполітика, яка шляхом надання податкових пільг, гнучкої амортизаційної політикиі інших заходів направляє підприємства на довгострокові завдання. Особливоважливо пов'язати пільги з прискоренням науково-технічного прогресу.
Кредитнаполітика держави, різноманітні пільги, субсидії, система державних замовлень,правове регулювання бізнесу, рівень розвитку інфраструктури в регіоні — усі цічинники впливають на інвестиційну політику підприємств. Міра їх спрацьованостіі спрямованість регулюють процес капіталовкладенні промислових компаній.
Безпосередньоза результатами дослідження зовнішнього середовища і залежно від цілей і стратегіїпідприємства формується політика фірми відносно конкретних напрямів діяльності,які остаточно формулюються в результаті аналізу економічного стану і потенціалурозвитку підприємства, а також аналізу розмірів і структури ринків збуту.
Аналізекономічного стану підприємства представляє оцінку внутрішніх можливостейфірми, найважливішою частиною якої є аналіз фінансового стану, оскільки самефінанси є джерелом і основним обмежувачем розвитку компанії.
Аналізпотенціалу підприємства є оцінкою можливостей по наступних напрямах:
- маркетинг: можливість проникнення на«нові ринки», збереження і укріплення завойованих позицій натрадиційних ринках:
- НІОКР: вірогідність структурнихтехнічних зрушень, технологічних проривів, впровадження інновацій;
- виробництво: оцінка резервіввдосконалення виробництва;
- фінанси; оцінка можливостей фінансуваннярозширення основних фондів політика придбань і поглинань, участь на ринкуцінних паперів;
- управління і організаційна структура:оцінка резервів вдосконалення управління і організаційної структури;
- конкуренція: можлива поведінкатрадиційних конкурентів, поява нових підприємств в сегментації ринку, де дієфірма;
- постачальники: оцінка змін структурипостачальників, динаміки цін на сировину і матеріали, фінансовій стабільностіпостачальників.
Аналіз структури і розмірів ринку збутупотрібний для оцінки загального об'єму потреб, опеньки попиту на конкретнітовари, а також динаміки цін на них. В результаті досліджень з'ясовуютьсяможливості зростання компаній, виявляються обставини, що перешкоджають йому, із урахуванням вивчення місткості ринку і діяльності конкурентів визначаютьсянапрями інвестиційної діяльності [8, с. 119-121].
Українах з ринковою економікою існує декілька типів класифікацій інвестиційнихпроектів. Одним з таких типів є розбиття проектів на великі, середні і дрібні.
Логікарозробки інвестиційної політики включає ряд етапів: вибір об'єктуінвестиційного вкладення: розрахунок інвестицій: аналіз ризику; ухваленнярішення про інвестиції: фінансування і кредитування; контроль за використаннямінвестицій.1.3Порядок обґрунтування і фінансування проектів
Зпропозицією капіталу справа йде дещо складніше. В умовах ринкової економікипідприємство має декілька альтернативних джерел фінансування капіталовкладень.Вони не виключають один одного і можуть використовуватися одночасно, що часто івідбувається на практиці.
Інвестиційніресурси фірми можуть бути підрозділені на дві основні категорії: власні ресурсиі притягнені ресурси. У сучасних умовах у використанні цих джерел є певніскладнощі. У чисто джерел власних ресурсів фірми слід включити амортизаційнівідрахування, нерозподілений прибуток і акціонерний капітал підприємства.
Амортизаційнівідрахування почали грати важливу роль у формуванні засобів, що направляютьсяна інвестиційний розвиток, тоді як раніше вони були формальною бухгалтерськоюкатегорією. Проте амортизаційні відрахування швидко знецінюються, переоцінкаосновних фондів виробляється занадто рідко і не устигає адекватно реагувати наумови господарювання, що міняються, і, крім того, практично не використовуютьсяприскорені норми амортизації.
Нерозподіленийприбуток використовується при порівняно невеликих об'ємах капітальних витратабо поступовому поетапному проведенні технічного переозброєння абореконструкції.
Середвласних інвестиційних джерел фірми особливе положення займає акціонернийкапітал. За рахунок його збільшення можуть бути профінансовані досить великіпроекти, пов'язані з технічним переозброєнням, модернізацією або реконструкцієюпідприємства. Проте слід мати на увазі. що цей шлях зв'язаний зі значнимитруднощами, пов'язаними в першу чергу з емісією акцій, їх розміщенням ізбереженням контролю за діяльністю підприємства.
До основних джерел притягненихінвестиційних ресурсів слід віднести наступні: емісію облігацій і іншихсередньострокових і довгострокових боргових цінних паперів підприємства, усіформи інвестиційного кредиту і фінансовий лізинг[7, с. 94-96].
Емісіяоблігацій є одним з визнаних і традиційних у світовій практиці джерел залученняфінансових ресурсів, необхідних для виробничо-технічного розвитку, реалізаціїмасштабних проектів. Проте в українській господарській практиці цей фінансовийінструмент не отримав належного розвитку з ряду причин.
По-перше,значна доля приватних і інституціональних інвесторів з певною мірою недовіри іскептицизму відносяться до комерційних цінних паперів особливо якщо вони непідкріплені державними гарантіями.
По-друге,прибутковість до погашення комерційних облігацій унаслідок більшого ризикуповинна, вірогідно, помітно перевищувати прибутковість аналогічних державнихцінних паперів.
Протедо теперішнього часу вкладення в державні папери практично не мають на ринкуальтернативи по прибутковості.
По-третє,державні цінні папери терміном більш ніж на півроку ще не стали нормальнимфінансовим інструментом на ринку. Тому ризикові корпоративні папери з великимитермінами погашення достатніми для проведення технічної реконструкції іпереозброєння, але без гарантій уряду, можуть не знайти попиту на такому ринку,як український, — з як і раніше помітними інфляційними очікуваннями.
Докатегорії інвестиційного кредиту, як правило, відносять середні і довгостроковікредити, т. е, кредити на термін зверху одного гола. Існує безліч різновидівтаких кредитів, що розрізняються як механізмом фінансування, так ізабезпеченням.
Основноюпроблемою при отриманні інвестиційного кредиту є надання фінансовому інститутуадекватного забезпечення.
Найчастішевикористовуваним до українських умовах забезпеченням інвестиційних кредитів єрізні форми запоруки, переуступання прав, поручительство і банківська гарантія.Найбільш ліквідною запорукою є запорука грошових коштів на депозитних абопоточних рахунках фірми-позичальника, а також на спеціальних рахунках, щовідкриваються банкам для акумуляції засобів на обслуговування і погашеннязаборгованості. Досить ліквідною є запорука державних цінних паперів. Протецього рідко буває досить, тому використовується додаткове забезпечення.Найпоширеніша форма забезпечення — це запорука основних активів, т. е,технологічного устаткування і нерухомості При фінансуванні інвестиційнихпроектів практично завжди передається в заставу те устаткування, якеотримується на кредитні гроші.
Незважаючи па ряд недоліків дляпідприємства (з одного боку, погіршення структури пасивів фірми, необхідністьзапоруки частини майна, з іншої — необхідність тимчасових і фінансових витратна підготовку кваліфікованого бізнес-плану і на опрацювання кредитної заявки ікредитно-фінансових установах), вказаний спосіб як і раніше є одним з найбільшефективних шляхів фінансування розвитку фірми[11, с. 19-23].
Нарешті,порівняно новим в умовах української економіки і вже досить традиційним закордоном шляхом залучення необхідних ресурсів для реконструкції і розвиткуявляється фінансовий лізинг, На жаль, прийнятні для виробників умови лізинговоїугоди можуть на сьогодні надати, за рідкісним виключенням, тільки зарубіжнілізингові фірми. Найбільш серйозною вимогою таких фірм до лізингоотримувачаможе стати банківська гарантія на суму лізингових платежів надана банкомлізингоотримувача на користь зарубіжного лізингоотримувача.
Використанняцього способу залучення інвестиційних ресурсів має ряд переваг перед звичайнимкредитом. Це відноситься, зокрема, до бухгалтерського обліку витрат, пов'язанихз угодою, яка передбачає стосунки фінансового лізингу. На відміну відінвестиційного кредиту у разі фінансового лізингу на собівартість продукціїможуть бути віднесені не лише відсотки, але і основні платежі. Саме цей аспектобліку лізингових операцій створює реальну базу для їх ширшого впровадження.
Крім того, згідно з українськимзаконодавством, майно, що придбавалося в лізинг, не ставитися на баланслізингоотримувача, відбивається на рахунку як орендоване майно, Ця обставинаістотно знижує розмір податку на майно підприємства. Відмітимо, проте, що цянорма йде врозріз з міжнародними правилами обліку угод фінансового лізингу,яких дотримується значне число зарубіжних держав. Ці міжнародні нормипропонують відбивати майно придбане на умовах фінансового лізингу, не набалансі формального власника — лізинговій компанії, а на балансі реальногокористувача — лізингоотримувача. Така практика порушує давню традицію, згідноякої саме власник майна тримає його у себе на балансі, але відбиває істотуреальних економічних взаємин лізинговій компанії і лізингоотримувача, колиостанній фактично несе вагу риски, пов'язані з придбаним майном[8, с. 118-123].
Томуможна зробити припущення, що у міру розвитку українського законодавства врозділі, що стосується лізингу, і чіткішого прояснення відмінностей міжфінансовим лізингом і орендою слід чекати змін і в правилах обліку такихоперацій. Ці і ряд інших недоліків українського законодавства про лізинг,безумовно, гальмують ширше впровадження лізингових операцій в ціляхреконструкції виробництва.
Порівнюючипредставлені вище дані, слід зробити висновок що в умовах згортання державнихпрограм фінансування інвестиційних проектів, дорожнечі і недоступностібанківських кредитів особливого значення набувають власні джерела фінансуванняінвестицій, такі як нерозподілений прибуток, амортизаційні відрахування іакціонерний капітал.
Протефінансування за рахунок власних засобів вимагає фінансової стабільності, інакшеє небезпека підірвати здатність фірми здійснювати поточні платежі. З іншогобоку, у разі залучення засобів на реконструкцію або переозброєнняобслуговування заборгованості, що утворилася, може виявитися не під силупідприємству. Тому, як правило для фінансування великих програм виробничо-технічногорозвитку жодне з наведених вище інвестиційних джерел не використовується в«чистому» вигляді і відособлено від інших. Найбільш доцільною завждиє оптимальна для фірми комбінація частини або навіть усіх основних варіантівінвестицій.
Численніемпіричні дослідження, що проводилися в різних країнах в умовах ринковоїекономіки, показують, що зовнішній капітал для підприємства значно вигідніший,ніж власний, тобто витрати використання позикового капіталу нижче заальтернативні витрати фінансування з власних засобів.
Втой же час витрати на фінансування з позикових джерел не завжди нижче заальтернативні витрати власних засобів. А саме, з одного боку чим більше доляпозикових засобів загальному капіталі фірми за інших рівних умов, тим вищеприбуток, що падає на одну акцію. Підвищення квоти позикового фінансування,отже, веде до зростання рентабельності власного капіталу і до збільшенняринкової ціни майна підприємства. Але з іншого боку, збільшення долізовнішнього фінансування підвищує ризик, пов'язаний з володінням цимпідприємством і, отже, вимагає збільшення плати за користування власнимкапіталом.
Такимчином, збільшення позикових джерел фінансування позитивно впливає на середнійвідсоток витрат використання капіталу підприємства до певної межі, післяпроходження якого ці витрати зростають значними темпами. З цих міркуваньвиходить, що між власним і позиковим капіталами є оптимальне співвідношеннявідповідне мінімальним середнім витратам на фінансування Ця оптимальнаструктура капіталу залежить від галузевих особливостей, особливих ситуаційусередині підприємства і умов на ринку капіталу. Найбільш загальною єрекомендація, щоб частка позикового капіталу не перевищувала власних засобівпідприємства. Досягши оптимальної структури, щоб дістати можливість додатковіджерела позикового капіталу, не порушуючи при цьому його структури необхіднозбільшувати в тому ж розмірі власний капітал [6, с. 241-241].
Слідтакож відмітити, що головна увага має бути зосереджена не на короткостроковихколиваннях норми відсотка і витрат використання власного капіталу, а передусімнеобхідно враховувати витрати, пов'язані з довгостроковим фінансуванням.
В процесі розробки стратегічних напрямівінвестиційної діяльності підприємства послідовно вирішуються три головнізавдання:
1) визначення співвідношення різних формінвестування на окремих етапах перспективного періоду;
2) визначення галузевої спрямованостіінвестиційної діяльності;
3) визначення регіональної спрямованостіінвестиційної діяльності.
Визначення співвідношення різних формінвестування пов'язане з функціональною спрямованістю діяльності підприємства.Підприємства, що ведуть виробничу діяльність, переважною формою інвестуванняматимуть реальні вкладення в інвестиційні проекти, що дозволить їм розвиватисявисокими темпами, освоювати нові види продукції. Фінансові інвестиції цихпідприємств пов'язані в основному з короткостроковими вкладеннями вільнихгрошових коштів або здійснюються з метою встановлення контролю (впливи) задіяльністю окремих підприємств.
Підприємства — інституціональніінвестори здійснюють інвестиційну діяльність переважно на фондовому ринку.Питома вага реального інвестування у таких підприємств може коливатися в межах,дозволених законодавством. Співвідношення різних форм інвестування в тривалійперспективі істотно коливається залежно від стадій життєвого циклупідприємства. На стадіях народження, дитинства і юності велика доля інвестиційносить реальну форму. Тільки на пізніших стадіях (остаточна зрілість)підприємства істотно розширюють долю фінансових інвестицій.
Розміри підприємства також впливають наспіввідношення різних форм інвестування. Як правило, невеликі і середніпідприємства здійснюють реальні інвестиції більшою мірою, що обумовленоскладністю формування «критичної маси інвестицій».
Великі підприємства мають вищий рівеньфінансової гнучкості, що дає їм можливість проводити фінансове інвестування увеликих масштабах.
Характер стратегічних змін операційноїдіяльності підприємства безпосереднім чином позначається на співвідношенні формінвестування. Стратегічні зміни операційної діяльності підприємства можуть бутипоступовими (обумовлені внутрішньою логікою динаміки операційної діяльності іпов'язані з невеликими об'ємами її нарощування) і переривчастими(характеризуються істотними і стрибкоподібними відхиленнями об'ємів операційноїдіяльності від традиційних). У першому випадку інвестиційні ресурсипідприємства використовуються на потреби реального інвестування в плановомупорядку, а фінансове інвестування носить короткостроковий характер використаннятимчасово вільних інвестиційних ресурсів. У другому випадку у підприємстванакопичується досить значний об'єм тимчасово вільних інвестиційних ресурсів,який може використовуватися в процесі як короткострокового, так ідовгострокового фінансового інвестування.
На співвідношення реальних і фінансовихінвестицій чинить вплив загальний стан економіки, що визначає кон'юнктуруокремих сегментів інвестиційного ринку. В умовах нестабільності економіки,високих темпів інфляції, постійної зміни податкової політики ефективністьреального інвестування істотно знижується при одночасному зростанні рівняризиків. У такі періоди фінансові інвестиції, особливо короткострокові, єефективнішими. Слід зазначити що реальні інвестиції мають високий рівеньзахисту, оскільки ціни на об'єкти реального інвестування зростають зазвичайпропорційно темпу інфляції [7, с. 118-119].
Визначаючи галузеву спрямованість своєїінвестиційної діяльності, підприємства вибирають дві принципово різніінвестиційні стратегії: конкурентна, спрямована на максимізацію інвестиційногоприбутку у рамках однієї галузі, або портфельну, спрямовану на зниження рівняінвестиційного ризику і максимізацію інвестиційного прибутку за рахуноквикористання переваг міжгалузевої діяльності.
Для визначення галузевої спрямованостіінвестиційної діяльності необхідно досліджувати доцільність:
- галузевій концентрації (чидиверсифікації) інвестиційної діяльності;
- різних форм диверсифікації інвестиційноїдіяльності (у рамках певної групи галузей або в розрізі різних, не пов'язанихміж собою груп галузей).
Якправило, початкові етапи діяльності підприємства пов'язані з концентрацією йогоінвестиційної діяльності на одній, добре знайомій галузі. Західна практикапоказує, що багато хто з найбільш удачливих інвесторів досяг високого рівняприбутків завдяки цій стратегії. В той же час серед інвесторів, щовикористовують цю стратегію, спостерігається найбільше число банкрутств, щопов'язано з вищим рівнем ризику.
Стратегіягалузевої концентрації може використовуватися лише на трьох перших стадіяхжиттєвого циклу підприємства. На наступних стадіях у міру задоволення потребиринку в продукції їй на зміну повинна прийти стратегія галузевої диверсифікаціїінвестиційної діяльності.
Галузевадиверсифікація інвестиційної діяльності у рамках певної групи галузей дозволяєінвесторам ширше використовувати накопичений досвід в області маркетингу,виробничих технологій і тим самим підвищувати ефективність інвестування приістотному зниженні рівня інвестиційних ризиків. Стратегія диверсифікаціїінвестиційної діяльності підприємства реалізується при формуванні стратегічнихзон господарювання на яких лежить повна відповідальність за розробкуасортименту конкурентоздатної продукції, ефективної збутової, а такожінвестиційної стратегій.
Стратегіядиверсифікації ефективна лише при сприятливому прогнозі кон'юнктури відповіднихтоварних ринків. Це обумовлено певними її недоліками. По-перше, суміжні галузі,як правило, мають аналогічний в часі галузевий життєвий цикл, що збільшуєінвестиційний ризик (особливо в традиційних галузях). По-друге, продукціясуміжних галузей зазвичай схильна до впливу однакових в часі кон'юнктурнихциклів, що ще більше збільшує інвестиційний ризик.
Необхідністьвикористання стратегії галузевої диверсифікації інвестиційної діяльності врозрізі різних, не пов'язаних між собою груп галузей визначається тим, що длябагатьох великих підприємств, що ведуть свою діяльність упродовж тривалогоперіоду часу, традиційно обрані галузі стримують темпи перспективного розвитку,отримання високої віддачі від інвестицій. Для таких підприємств забезпечитинові можливості розвитку і підвищити рівень конкурентоспроможності можеінвестування в інші альтернативні групи галузей. Умовою такої диверсифікаціїінвестиційної діяльності є формування стратегічних центрів господарювання, доскладу яких включається декілька стратегічних зон господарювання.
Вибір регіональної спрямованостіінвестиційної діяльності підприємства разом з іншими чинниками, що визначаютьінвестиційний клімат конкретних територій і їх інвестиційну привабливість,визначається розмірами підприємства і тривалістю його функціонування [7,с. 118-119].Невеликі і середні підприємства, таксамо як і підприємства, що знаходяться на ранніх стадіях свого життєвого циклу,направляють увагу на інвестиційну діяльність в основному в межах одногорегіону. Обмежені можливості регіональної диверсифікації для них пов'язані знедоліком інвестиційних ресурсів і складністю управління інвестиційною ігосподарською діяльністю.
Принциповаможливість регіональної диверсифікації з'являється лише при фінансовихінвестиціях. Але через невеликі об'єми фінансового інвестування управлінськірішення приймаються не у рамках інвестиційної стратегії, що розробляється, а настадії тактичного управління інвестиційною діяльністю, тобто при формуванніінвестиційного портфеля. Потреба в регіональній диверсифікації для«молодих» підприємств виникає у міру їх розвитку і збільшеннятривалості їх функціонування.
Розділ2. Розробка інвестиційної політики для ресторану «Гриль House»2.1Загальна характеристика підприємства
Ресторан «Гриль House» єтовариством з обмеженою відповідальністю — засноване декількома особамисуспільство, статутний капітал якого розділений на долі визначенихзасновницькими документами розмірів; учасники товариства з обмеженоювідповідальністю не відповідають по його зобов'язаннях і несуть ризик збитків,пов'язаних з діяльністю суспільства в межах вартості внесених ними вкладів.Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається звартості вкладів його учасників. Ця організаційно-правова форма поширена середдрібних і середніх підприємств.
Ресторан «Гриль House»знаходиться на проспекті Маяковського, 3б, р-н: Деснянський.
Місія організації визначає місце, роль істановище в суспільстві, її громадський статус. Іноді це поняття замінюютьтаким вираженням, як «девіз організації». Місія організації — цевиражене словесно, основне соціальне значуще, функціональне призначення організаціїв довгостроковому періоді. Як правило, організація при розробці своєї місіїпідкреслює саме соціальний характер свого призначення для суспільства. Місіяресторану «Гриль House» — це задоволення потреб сучасної людини в їжіі відпочинку, хорошого час відпочинку.
Місія реалізує цілі розвиткуорганізації, які по суті визначають перспективні напрями. Залежно відзначущості, цілі підрозділяються на головну і додаткові цілі, що забезпечуютьдосягнення головної мети. Далі вони розділяються до рівня завдань.
Місією ресторану є максимум увагикожному гостю з тим, щоб його перебування було приємним, комфортним ірозкішним.
Люди ходять в дорогі ресторани для того,щоб відпочити в комфортній для них обстановці в процесі вибору того або іншогокоханого ними блюда, таким чином основними цілями ресторану «ГрильHouse»:
- якісний рівень обслуговування.
- в майбутньому стати одним з кращихресторанів Києва.
- докласти зусилля для підтримки ізміцнення здоров'я задоволеності працею і фінансовим добробутом своїхспівробітників.
Цільовий споживач є групою людей зсхожими потребами відносно конкретного товару або послуги, достатнімиресурсами, а також готовністю і можливістю купувати. Ця група, передусім,визначається тим, якому саме соціальному прошарку призначений товар абопослуга, і тим, як цінові і інші характеристики товару її визначають. Ці умови,як можна бачити, також є єдиним логічним цілим.
Що стосується портрета споживачаресторану — це самі різні люди. Дуже багато молодих, 30-40-річних менеджерів, уяких є власний бізнес, приходять сюди як відпочити, так і укласти дорогі угоди,світські люди, які знаходяться в увазі громадськості, — усе це заможні люди,готові заплатити за якісне обслуговування, розкішну обстановку і статус.
Суть організаційної структури вделегуванні прав і обов'язків для розподілу праці. Організаційна структураготелю є віддзеркаленням повноважень і обов'язків, які покладені на кожного їїпрацівника.
Метою організаційної структури є:
- розподіл праці;
- визначення завдань і обов'язківпрацівників;
- визначення ролей і взаємин.
Генеральний директор оформляє документи,необхідні для здійснення діяльності по наданню послуг громадського харчування;забезпечує надання клієнтам необхідної і достовірної інформації про послуги, щоробляться; здійснює організацію, планування і координацію діяльності ресторану;укладає договори постачання продовольчих товарів, контролює терміни,асортимент, кількість і якість їх вступу і реалізації; надає звітність провиробничу діяльність у тому числі власникові ресторану; представляє інтересиресторану і діє від його імені; встановлює службові обов'язки для підлеглихйому працівників і приймає заходи по забезпеченню їх виконання; приймає рішенняпро призначення, переміщенні і звільнення від займаних посад працівниківресторану, застосовує заходи заохочення працівників, що відрізнилися, накладаєстягнення на порушників виробничої і трудової дисципліни.
Головний бухгалтер займаєтьсякерівництвом здійснення бухгалтерського обліку і звітності, контроль засвоєчасним і правильним оформленням бухгалтерської документації; контроль зараціональним і економним використанням матеріальних, трудових і фінансовихресурсів; контроль за правильним віддзеркаленням на рахунках бухгалтерськогообліку усіх господарських операцій і їх відповідністю законодавству; здійсненняекономічного аналізу фінансово-господарської діяльності за данимибухгалтерського обліку і звітності в цілях виявлення і мобілізаціївнутрішньогосподарських резервів, усунення втрат і невиробничих витрат;формування облікової політики з розробкою заходів щодо її реалізації; наданняметодичної допомоги працівників підрозділів і служб з питань бухгалтерськогообліку, контролю, звітності і економічного аналізу; керівництво забезпеченнямскладання економічно обґрунтованих звітних калькуляцій собівартості продукції(робіт, послуг), розрахунків по заробітній платі, нарахувань і перерахуваньподатків і зборів до бюджетів різних рівнів, платежів до банківських установ;керує працівниками бухгалтерії.
Менеджер здійснює контроль зараціональним оформленням залу, вітрин, і так далі; здійснює перевірку виписанихрахунків і виробляє розрахунок з відвідувачами; приймає заходи до запобігання іліквідації конфліктних ситуацій; розглядає претензії, пов'язані з незадовільнимобслуговуванням відвідувачів, і проводить відповідні організаційно-технічнізаходи; контролює дотримання працівниками організації трудової і виробничоїдисципліни правив і норм охорони праці, техніки безпеки, вимог виробничоїсанітарії і гігієни; інформує керівництво організації про наявні недоліки вобслуговуванні відвідувачів, приймає заходи до їх ліквідації; складає графікроботи офіціантів, хостесов, барменів і гардеробників; виконує окремі службовідоручення свого безпосереднього керівника.
У обов'язки офіціанта входить сервіровкастолу відповідно до встановлених стандартів; контроль за чистотою, станом ікомплектністю приладів, посуд і скатертинами і серветками на закріплених заофіціантом столами; вивчення меню; прийом замовлень від клієнта ресторану;подача блюд і напоїв згідно зі встановленими правилами обслуговування.
Бармен обслуговує відвідувачів за барноюстійкою готовими до вживання алкогольними і безалкогольними напоямикондитерськими виробами і іншими виробами; оформляє вітрини і барну стійку,утримує їх в зразковому стані.
Завідувач господарством забезпечуєгосподарське організовує проведення ремонту приміщень, здійснює контроль заякістю виконання ремонтних робіт; забезпечує підрозділу підприємства, установи,організації меблями, господарським інвентарем, засобами механізації інженерноїі управлінської праці, здійснює спостереження за їх збереженням і проведеннямсвоєчасного ремонту; контролює раціональне витрачання матеріалів і засобів, щовиділяються для господарських цілей; організовує зберігання, забезпечуєзбереження інвентарю і іншого майна підприємства відповідно до своїхфункціональних обов'язків, веде облік і складає звіти про збереження і станінвентарю і іншого майна; робить інвентаризацію, списання малоцінних предметів.
Шеф-кухар здійснює керівництвовиробничо-господарською діяльністю підрозділу підприємства громадськогохарчування;; складає меню; здійснює постійний контроль за технологієюприготування їжі, нормами закладки сировини і дотриманням працівникамисанітарних вимог і правил особистої гігієни; складає графік виходу кухарівроботу; контролює правильну експлуатацію устаткування і інших основних засобів;контролює дотримання працівниками правил і норм охорони праці і технікибезпеки, санітарних вимог і правил особистої гігієни, виробничої і трудовоїдисципліни, правил внутрішнього трудового розпорядку; проводить роботу попідвищенню кваліфікації працівників.
Ресторани часто спеціалізуються напевних типах кухні або представляють конкретну тему.
Спеціалізація ресторанів може бути дужерізноманітною: швидке обслуговування, сімейні, повсякденні і інші. Рестораниможуть спеціалізуватися і на приготуванні національних страв, сніданків, обідіві тому подібне.
Ресторан «Гриль House»спеціалізується на приготуванні національних блюд. Меню ресторану відрізняєтьсявеликою кількістю спеціальних пропозицій.
У кожній організації існують своїпереконання, що склалися з часом, про те, як необхідно здійснювати управління,тобто як організувати роботу управлінського і виробничого персоналу, мотивуватиі контролювати його.
Ресторан «Гриль House» — не цемісце, де відвідувач може просто поїсти, туди люди приходять насолодитисянезвичайним смаком і ароматом добре знайомих і улюблених італійських блюд впалаці з трельяжними колонами, легкою колірною гаммою деталей, фоновою класичноюмузикою.
У вестибюлі назустріч гостям виходятьгардеробники і, приймаючи від гостей верхній одяг, дають їм фірмові номерки.
Формений одяг хостеса офіціанта абобармена є невід'ємною частиною інтер'єру ресторану «Гриль House».
Споживачів обслуговує персонал щопройшов спеціальну підготовку. При прийомі замовлення офіціант стоїть білягостя з правого боку від нього, не торкаючись при цьому столу, стільця, ненахиляючись близько до гостей. Меню пропонується в розкритому виді на першійсторінці ліворуч лівою рукою. Якість обслуговування багато в чому залежить відправильного розподілу обов'язків між офіціантами і їх злагодженої спільноїроботи.
Велика психологічна дія робить на людинумузика. Вона має не менше значення, чим приємна і затишна обстановка в залі,красивий інтер'єр.
Основна умова ефективного управліннябудь-яким бізнесом сьогодні — це глобальний, по можливості, облік, що вимагаєконтролю на усіх етапах технологічного ланцюжка роботи підприємства. Сучасніінформаційні технології пропонують рішення, які допомагають ефективноорганізувати бізнес і майстерно управляти ім. Поліпшити якість і швидкістьобслуговування відвідувачів, здійснити повний контроль над діяльністю усіхпідрозділів значно зменшити ризик зловживань — усі ці можливості даєінформаційна система управління рестораном.
Київський ринок ресторанного бізнесувпритул наближається до насичення, тому головним завданням для лідерів єприскорене збільшення своєї частки ринку і скупка бізнесу конкурентів.
Сьогодні, в період розвиткуінформаційної і сфери послуг, ресторанний бізнес є однією з найперспективнішихгалузей: незважаючи на скрутне соціально-економічне становище в країніресторани, кафе і інші подібні заклади відкриваються, і люди їх відвідують. Прицьому спостерігається також значне зростання конкуренції, тому рестораторамслід враховувати щонайменші, не значущі на перший погляд, економічні коливанняна ринку, зміни в структурі ринку, смакові переваги клієнтів, постійно мінятисяі удосконалюватися не просто для того, щоб добитися успіху, але і для того, щобзуміти його утримати надалі.
Фінансовий менеджмент — один знеобхідних елементів економічного управління діяльністю підприємства.Здійснення будь-якої господарської діяльності супроводжується рухом фінансовихі грошових потоків. Такий рух породжується самим фактом наявності діловихвзаємин цього підприємства з іншими юридичними особами.
Щостосується конкретно ресторану «Гриль House», цілями і завданнями:
- лідерство в боротьбі з конкурентами(оскільки цей ресторан є підприємством з дуже високою мірою фінансовоїстійкості, яке здатне не лише ефективно функціонувати в умовах конкурентноїборотьби, але і утримувати при цьому лідерство);
- ресторан задоволений своїм положенням,але щоб не втратити його, прагне розвиватися на рівні найближчих конкурентів;
- зростання обсягів виробництва іреалізації.
Ресторан«Гриль House» відрізняється вишуканим і дорогим інтер'єром,бездоганною кухнею, сервісом, гучним ім'ям, чим і компенсує високі ціни.
Цілеспрямованацінова політика ресторану полягає в наступному: потрібно встановлювати на своїпослуги такі ціни і так змінювати їх залежно від ситуації на ринку, щобопанувати певну частку ринку, отримати бажаний об'єм прибутку.
- Ресторан використовує метод стимулюваннязбуту — використання різноманітних стимулюючих засобів, сприяючих здійсненнюкупівлі. У ресторані використовуються такі засоби:
- гарантування повернення грошей припоганій якості продукції, невідповідному обслуговуванні; використання«психологічних цін»;
- стимулювання власного персоналу — премії.
Щостосується систем цін на послуги і продукцію, що випускається, і методик їхформування. У ресторані правильне формування цін на блюда в меню — запорукуприбутковості і прибутковості бізнесу.
Аналізформування, розподілу і використання прибули проводитися у декілька етапів:
1. аналізуєтьсяприбуток по складу і динаміці (аналіз починається з оцінки динаміки показниківбалансового прибутку за звітний період;
2. аналізуєтьсяформування чистого прибутку і вплив податків на прибуток;
3. даєтьсяоцінка ефективності розподілу прибули до фонду накопичення і споживання;
4. аналізуєтьсявикористання прибутку фонду накопичення і фонду споживання.
Фахівціз менеджменту вважають, що найбільш ефективним моментом роботи організації єпродумана дія його керівників. Кваліфікована дія керівництва дає можливістьнаправити в потрібне русло поведінку працівників, створити необхідну виробничуорієнтацію і збудити мотивацію їх дій, сприяти ефективній роботі. В результатівиробнича діяльність колективу придбаває потрібну цілеспрямованість,організованість і продуктивність. Таким чином, успіх приходить тоді, колиякісне керівництво породжує активну поведінку працівників, а їх взаємодіяпроявляється в ефективній виробничій діяльності.
Резервизбільшення суми прибутку визначаються по кожному виду товарної продукції.Основними їх джерелами є збільшення об'єму реалізації продукції, зниження їїсобівартості, підвищення якості товарної продукції, реалізація її на вигіднішихринках збуту і так далі
Післясплати податків прибуток розподіляється таким чином: одна частинавикористовується на розширення виробництва (фонд накопичення), інша — накапітальні вкладення в соціальну сферу (фонд соціальної сфери) третя — наматеріальне заохочення працівників підприємства (фонд споживання). Створюєтьсятакож резервний фонд підприємства.2.2Аналіз фінансово-господарської діяльності ресторану
Якфункція управління аналіз господарської діяльності тісно пов'язаний зплануванням і прогнозуванням виробництва, оскільки без глибокого аналізунеможливе здійснення цих функцій. Важлива роль аналізу господарської діяльностів підготовці інформації для планування, оцінці якості і обґрунтованостіпланових показників, в перевірці і об'єктивній оцінці виконання планів. Прицьому враховуються результати виконання попередніх планів, вивчаються тенденціїрозвитку економіки підприємства виявляються і враховуються додаткові резервивиробництва.
Великароль відводиться аналізу в справі визначення і використання резервів підвищенняефективності виробництва. Він сприяє економічному використанню ресурсів,виявленню і впровадженню передового досвіду, наукової організації праці, новоїтехніки і технології виробництва, попередженню зайвих витрат.
Такимчином, аналіз господарської діяльності є важливим елементом в системіуправління виробництвом, дієвим засобом виявлення внутрішньогосподарськихрезервів основою розробки науково обґрунтованих планів і управлінських рішень.
Виробничапрограма є результатом узгодження наступних цілей фірми:
- отримання максимального прибутку;
- облік реальних фінансових і іншихресурсних можливостей;
- повне задоволення потреб ринку збуту;
- максимальне зниження виробничих витрат,оптимальне використання виробничої потужності організації.
Отже,при розробці конкретної виробничої програми слід врахувати терміни і об'ємипостачань продукції на ринок і рівномірне завантаження виробничих потужностей.Відповідно на підставі виробничої програми мають бути сформовані (чискоректовані) усі розділи комплексного плану підприємства. Оптимізаціявиробничої програми полягає в узгодженні суперечливих вимог виконаннякалендарних термінів постачань по договорах із споживачем і зниження виробничихвитрат з урахуванням обмежень, що змінюються, по ресурсах.
Успішнездійснення виробничого процесу залежить від оперативного планування іправильної організації роботи на підприємствах громадського харчування.
Сутьоперативного планування полягає в складанні виробничої програми підприємства.Питаннями планування виробничої програми займаються завідувачки виробництвом(заступники), начальники виробничих цехів, бригадири, працівники бухгалтерії.
Виробничапрограма — обґрунтований план випуску усіх видів продукції власноговиробництва.
Найважливішимелементом матеріальних ресурсів є основні фонди. Основні фонди — це сукупністьматеріально — речових цінностей, які функціонують протягом тривалого періодучасу в незмінній натурально, — речовій формі і переносять свою вартість наготовий продукт частинами у міру зносу. До них відносяться засоби праці,терміном служби більш одного року.
Однимз джерел економічного зростання ресторанного господарства стає підвищенняефективності використання основних фондів.
Економічнаефективність використання основних фондів ресторанного господарствапроявляється в збільшенні об'єму послуг, що надаються, прибутку, економіївитрат праці. Інтенсивне використання основних фондів дає можливістьзбільшувати якісні показники господарської діяльності без додатковихкапітальних витрат.
Уресторанному господарстві фондовіддача визначається відношенням річноговалового товарообігу, або обороту по продукції власного виробництва досередньорічної вартості основних фондів. Цей показник можна застосовувати дляхарактеристики ефективності використання якої-небудь частини основних фондів,наприклад активної.
Виробництвопродукції вимагає різних витрат, які складають витрати виробництва абособівартість продукції. До витрат виробництва відносять витрати сировини,матеріалів, технологічного палива, по оплаті праці працівників, амортизаціїустаткування і інших основних засобів і тому подібне але готова продукція маєбути доведена до споживача. Цей торговельно-технологічний процес, пов'язаний зреалізацією товарів, вимагає певних витрат, які є витратами звернення.
Витративиробництва і звернення класифікуються за різними ознаками: явні і неявнівитрати; граничні; альтернативні; залежно від функцій, що виконуютьсяпідприємством; по видах витрат; матеріальні і нематеріальні; постійні і змінні;по товарних групах; прямі і непрямі; по статтях та ін. В той же час,класифікація витрат дозволяє розкривати резерви економії матеріальних, трудовихі фінансових витрат підприємства, знижувати собівартість продукції збільшуватирентабельність.
Якбачимо витрати звернення — один з основних оцінних показників результатів господарськоїдіяльності ресторану. Вони дозволяють визначити якість і ефективність роботиколективу підприємства. Кожне підприємство повинне постійно знаходити резервиекономії витрат звернення при одночасному підвищенні якості обслуговуванняклієнтів.
Режимекономії витрат звернення сприяє зростанню продуктивності праці і підвищеннюрівня рентабельності, тому цілком очевидно, що їх вивчення з метою успішногоаналізу і прогнозування, дуже актуально в будь-який час. Оскільки від рівнязнання структури витрат, тих чинників, які на них впливають, залежить їхзниження, то, отже, від рівня знання фахівцем такої економічної категорії, яквитрачання звернення, залежить прибуток господарської діяльності підприємства.
Такимчином, витрати виробництва і звернення є одним з найважливіших оціннихпоказників господарської діяльності ресторану, від їх рівня безпосередньозалежить прибуток будь-якої комерційної фірми.
Дохід- один з основних фінансових показників плану і оцінки господарської діяльностіпідприємств. За рахунок прибутку здійснюються фінансування заходів щодонауково-технічного і соціально-економічного розвитку підприємств, збільшенняфонду оплати праці їх працівників.
Підприємствоживлення за послуги, що робляться їм, з виробництва, реалізації і організації споживаннястягує плату, яку можна назвати ціною послуг. Цією платою стає торговельнанадбавка до ціни куплених сировини і товарів, а також націнка на продукціюгромадського харчування. Тому валовий прибуток підприємства живлення можнапредставити як суму надбавок і націнок на продукцію, що реалізовується. Валовийприбуток як економічна категорія є частиною продажної ціни на продукціюгромадського харчування, яка призначається для покриття витрат виробництва ізвернення підприємства живлення і освіти прибули.
Фінансовіресурси підприємства — це грошові кошти, що знаходяться у розпорядженніпідприємства, цінні папери, засоби наявні на активі, кредитні кошти і іншіприбутки і вступи.
Впливфінансових ресурсів на економічний розвиток суспільства не односторонньо. Усвою чергу склад і об'єм фінансових ресурсів залежать від рівня економічногорозвитку держави, від ефективності виробництва. Економічне зростання служитьосновою для збільшення об'ємів фінансових ресурсів а величина фінансовихресурсів, що направляється на розширення і розвиток виробництва, сприяєпідвищенню його ефективності.
Усіджерела фінансових ресурсів умовно можна розділити на три великі групи — власні, позикові і притягнені.
Власніджерела включають:
- статутний капітал;
- фонди, накопичені організацією в процесідіяльності (резервний капітал, додатковий капітал, амортизаційний фонд,нерозподілений прибуток);
- амортизація — це процес поступовогоперенесення вартості основних засобів і нематеріальних активів у міру їх зносуна вироблювану продукцію перетворення в процесі реалізації в грошову форму інакопичення. ресурсів для наступного відтворення активів, які амортизуються;
- інші внески юридичних і фізичних осіб(цільове фінансування, внески, пожертвування).
Позикові- включаючи кредити банків або інших фінансових інститутів, бюджетні,комерційні кредити, емісію облігацій підприємства, а також кредиторськузаборгованість.2.3Основні напрями інвестиційної політика ресторану «Гриль House»
Ресторанний бізнес по обороту займає усвіті дуже високе місце — це один з найприбутковіших, але в той же час, і одинз найризикованіших видів бізнесу.
Ресторан «Гриль House» маєвисокий рівень обслуговування, правильну організацію усього підприємства івідмінну якість продуктів. Ваші відвідувачі будуть упевнені у Вас, а це — запорука процвітання.
Товариство з обмеженою відповідальністює юридичною особою і має власну назву. Усі учасники товариства з обмеженоювідповідальністю відповідають по своїх зобов'язаннях в межах своїх вкладів. Цевідрізняє цю організаційно-правову форму від приватного підприємця, оскількиприватний підприємець відповідає по своїх зобов'язаннях усім своїм майном.Головне достоїнство товариства з обмеженою відповідальністю полягає в тому щоплатоспроможність кожного учасника по зобов'язаннях суспільства обмежена сумою,внесеною їм в статутний капітал відповідно до договору. Це має значення у томувипадку, якщо буде необхідно брати великі суми грошей в кредит або великакількість товарів на реалізацію, або ж плануєте здійснення яких-небудьризикованих господарських операцій. Але і ця форма має ряд певних недоліків:
- величина податкових платежів різкозростає в порівнянні з податковими платежами приватного підприємця;
- істотно збільшується час на оформленнявеликої кількості бухгалтерських документів;
- необхідність офіційно готувати і здаватина аудиторську перевірку бухгалтерські звіти. Вони мають бути такожпредставлені учасникам на щорічних зборах засновників;
- вимагається кожного разу розкриватидеталі свого бізнесу представляючи в державні органи необхідну фінансовудокументацію. У цьому сенсі приватний підприємець має певні переваги;
- усі учасники за домовленістю повиннівнести в цілому половину статутного капіталу на момент реєстрації.
Проект розширення ресторану «ГрильHouse» розрахований на 5 років і передбачає створення розважального центрузагальною площею 2340 кв.м., у тому числі:
- спорт-бар
- інтернет-кафе
- дитяче кафе
- ігрова кімната
- більярд,
- боулінг
- підсобні приміщення
- кухні
- офіс.
Проектпередбачає наступні терміни проведення робіт :
1.Розробка проектної документації — 60 днів.
2.Придбання устаткування — 30 днів.
3.Будівельно-монтажні роботи (БМР) — 180 днів.
Придбанняустаткування і почало БМР співпадають. Таким чином, тривалість робіт помодернізації складу складає 210 днів (7 місяців).
Розрахуноквиробляється з наступних умов:
- площа забудови — 1500 кв. метрів;
- загальна площа будівлі (орієнтовно) — 2340 кв. метрів;
- будівельний об'єм будівлі — 10640 куб.м;
- поверховість — 2 поверхи.
Упроекті закладені певні резерви, такі як включення в розрахунок непередбаченихвитрат у розмірі 10% від інвестиційних витрат, розмір позики прийнятий дещовище розрахованого мінімуму, навмисно не враховано в розрахунках передбаченезаконодавством скорочення бази оподаткування по податку на прибуток приреінвестуванні прибутку.
Порівню ризику проекту відноситься до проектів з невисокою мірою ризику.Проводився також аналіз чутливості проекту до зміни термінів будівництва, дозатримки платежів, до зміни об'ємів реалізації.
Аналізможливих ризиків і чутливості проекту до змін зовнішніх чинників, а такожзакладені в проекті резерви дозволяють вважати проект досить стійким доможливих змін як економічної ситуації в цілому, так і показників, закладених впроекті.
Цілямиі завданнями ресторану «Гриль House» являються:
- створення нової «ніші» наіснуючому сегменті ринку розваг в міста Києва;
- отримання доходу на вкладені кошти неменше 150% в рік;
- створення нових робочих місць.
Метоюмаркетингу є створення умов для роботи розважального центру, при яких вона можеуспішно виконати свої завдання.
Укомплекс заходів щодо маркетингу входять наступні заходи:
- вивчення споживача послуги центру;
- аналіз ринкових можливостей центру;
- оцінка пропонованої послуги і перспективрозвитку;
- аналіз форми збуту послуги;
- оцінка досліджуваних фірмою методівціноутворення;
- вивчення конкурентів;
- вибір «ніші» (найбільшсприятливий сегмент ринку).
Ринковаможливість безпосередньо залежить від площі приміщення, в якому розташовуватиметьсяцентр, оскільки необхідно обмежити його відвідуваність максимальною кількістюлюдей, при якій зберігатиметься комфортна обстановка. Точне число будевизначено в архітектурному плані. При розрахунках береться середня цифра 50чоловік в годині. При аналізі ціноутворення необхідно враховувати:
- собівартість послуг;
- ціни конкурентів на аналогічні послугиабо послуги замінники;
- унікальність цієї послуги;
- ціну, визначувану попитом на цю послугу.
Пристворенні іміджу престижного (модного) розважального необхідно підтримуватиціни відносно високому рівні, але на вже існуючі послуги типу більярда, боулінгі бару ціни не мають бути вище, ніж у конкурентів. На нові види розваг вониможуть бути максимально високі.
Дляуспішного просування цих послуг на ринку необхідно застосовувати методистимулювання продажів, які створюють додаткові переваги для цієї фірми передконкурентами.
Важливимчинником стимулювання продажів послуг є стимулювання роботи персоналу фірми.
Необхідновідмітити, що реклама дуже тісно пов'язана з процесом встановлення іміджуцентру. Для його створення необхідно приділяти увагу розважальним можливостямцентру.
Важливийаспект — облік можливих ризиків. Амбіції підприємця можуть бути дуже високі, які претензія на рівень закладу, а розташування ресторану не завжди відповідаєтаким запитам і не здатне притягнути належну клієнтуру.
Серйознимчинником ризику може стати і неграмотно підібрана команда працівників. Подібнапроблема тільки на поверхні здається несуттєвій, на ділі ж, підібрати хорошийперсонал — справжня проблема. Важливий момент у виборі групи управлінців — адекватна мотивація. Краще якщо вони сприймають себе як партнери по бізнесу.Тим більше, не рідкість, що професіонали подібного рівня готові інвестуватисвої знання, накопичений досвід, і часто маю в розпорядженні відповідну базуданих. Інші працівники повинні відчувати себе командою, іноді вимагаєтьсядеякий час і засоби на навчання кадрів.
Висновки
Інвестиційна політика підприємства — складова частина загальної економічної стратегії, яка визначає вибір і способиреалізації найбільш раціональних шляхів оновлення і розширення його виробничогоі науково-технічного потенціалу. Ця політика часто спрямована на забезпеченнявиживання в складному ринковому середовищі на досягнення фінансової стійкості істворення умові для майбутнього розвинена.
Ефективність інвестиційної політикиоцінюють по терміну окупності інвестицій який визначають на основі данихбізнес-плану і попередніх розрахунків по обґрунтуванню інвестиційних проектів.
При розробці інвестиційної політикирекомендують визначати загальний об'єм капіталовкладень, способи раціональноговикористання власних засобів і можливості залучення додаткових фінансовихресурсів з фінансового ринку. Інвестиційні проекти у рамках довгостроковоїстратегії підприємства доцільно погоджувати між собою по об'ємах ресурсів, щовиділяються, і термінах реалізації, виходячи з досягнення максимальногозагального економічного ефекту.
Сьогодні, в період розвитку інформаційноїі сфери послуг, ресторанний бізнес є однією з найперспективніших галузей:незважаючи на скрутне соціально-економічне становище в країні ресторани, кафе іінші подібні заклади відкриваються, і люди їх відвідують. При цьомуспостерігається також значне зростання конкуренції, тому рестораторам слідвраховувати щонайменші, не значущі на перший погляд, економічні коливання наринку, зміни в структурі ринку, смакові переваги клієнтів, постійно мінятися іудосконалюватися не просто для того, щоб добитися успіху, але і для того, щобзуміти його утримати надалі.
Ресторан «Гриль House» єтовариством з обмеженою відповідальністю — засноване декількома особамисуспільство, статутний капітал якого розділений на долі визначенихзасновницькими документами розмірів; учасники товариства з обмеженоювідповідальністю не відповідають по його зобов'язаннях і несуть ризик збитків,пов'язаних з діяльністю суспільства в межах вартості внесених ними вкладів.Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається звартості вкладів його учасників.
Місія реалізує цілі розвиткуорганізації, які по суті визначають перспективні напрями. Залежно відзначущості, цілі підрозділяються на головну і додаткові цілі, що забезпечуютьдосягнення головної мети. Далі вони розділяються до рівня завдань.
Ресторан «Гриль House» маєвисокий рівень обслуговування, правильну організацію усього підприємства івідмінну якість продуктів. Ваші відвідувачі будуть упевнені у Вас, а це — запорука процвітання.
Проект розширення ресторану «ГрильHouse» розрахований на 5 років і передбачає створення розважального центрузагальною площею 2340 кв. м.
Упроекті закладені певні резерви, такі як включення в розрахунок непередбаченихвитрат у розмірі 10% від інвестиційних витрат, розмір позики прийнятий дещовище розрахованого мінімуму, навмисно не враховано в розрахунках передбаченезаконодавством скорочення бази оподаткування по податку на прибуток приреінвестуванні прибутку.
Порівню ризику проекту відноситься до проектів з невисокою мірою ризику. Проводивсятакож аналіз чутливості проекту до зміни термінів будівництва, до затримкиплатежів, до зміни об'ємів реалізації.
Аналізможливих ризиків і чутливості проекту до змін зовнішніх чинників, а такожзакладені в проекті резерви дозволяють вважати проект досить стійким доможливих змін як економічної ситуації в цілому, так і показників, закладених впроекті./>/>
Список використаної літератури
1. ГончаренкоЛ. П. Инвестиционный менеджмент. — М.: КНОРУС, 2009. – 296 с.
2. ЗиминА. И. Инвестиции. – М.: ИД «Юриспруденция», 2006. – 256с.
3. МаховиковаГ. А. Инвестиционный процесс на предприятии. – СПб: Питер, 2001. – 176 с.
4. АньшинВ. М. Инвестиционный анализ. – М.: Дело, 2009. – 280 с.
5. БланкИ. А. Инвестиционный менеджмент. – М.: Ника — Центр, 2010. – 448 с.
6. БочаровВ. В. Инвестиции. – СПб: Питер, 2009. – 384 с.
7. ЧиненоваМ. В. Инвестиции. — М.: КНОРУС, 2007. – 248 с.
8. ТкаченкоИ. Ю. Инвестиции. – М.: ИЦ «Академия», 2009. – 240 с.
9. КовалеваВ.В. Инвестиции. – М.: Проспект, 2004. – 440 с.
10. БочаровВ. В. Инвестиционный менеджмент.– СПб: Питер, 2000. – 160с.
11. ЛахметкинаН. И. Инвестиционная стратегия предприятия. — М.: КНОРУС, 2006. – 184 с.
12. БурцеваТ. В. Инвестиции. – М.: ИЦ «Академия», 2009. – 240 с.
13. ОрловаЕ. Р. Инвестиции. Курс лекций. – М.: Учебное пособие, 2008. – 345 с.
14. ПодшиваленкоГ.П. Инвестиции: учебное пособие. — М.: КНОРУС, 2006. – 200 с.
15. ШабалинА.Н. Инвестиционный анализ. — М.: МФПА, 2004. – 78 с.
16. ШабалинА.Н. Инвестиционное проектирование. — М.: МФПА, 2004. – 139 с.
17. НешитойА.С. Инвестиции. – М.: Дашков и К, 2007. – 372 с.
18. ВахринП.И. Инвестиции. – М.: Дашков и К, 2005. – 380 с.