Розвіток малого та середнього бізнесу в Україні

Міністерство освітиУкраїниЗапорізька ДержавнаІнженерна Академія
Кафедраекономічної теоріїКурсова  робота натему:РОЗВІТОК  МАЛОГО  ТА СЕРЕДНЬОГО  БІЗНЕСУ  В УКРАЇНІ
                                                                  
Запоріжжя

ОглавленняВведення.….… . 3 1.   Економічні  основи  розвітку підприємництва в Україні…
1.1  Становлення підприємництва в сучасних умовах..… .
4
6
2.   Малий та середній бізнес в Україні…
2.1. Загальні основи індивідуального дрібного підприємництва…
2.2. Малі на середні підприємства: суть, система організації та принципи діяльності….…
9
9
10 3.  Розвиток, труднощі та перспективи становлення малого та середнього бізнесу в Україні в 90-ті роки… 3.1             3.1. Розвиток малого та середнього підприємництва в Україні … .
3.2. Фактори, що визначають розвиток малого та середнього бізнесу в Україні….… 3.2             3.3. Юридичне забезпечення розвитку та підтримки малого та середнього підприємництва… .
3.4. Труднощі становлення малого та середнього
бізнесу в Україні….…
13
13
15
17
19
4. Напрямки розвитку малого та середнього бізнесу в Україні… 4.1. Організаційні заходи сприяння малого та середнього бізнесу…
4.2. Напрямки державної підтримки малого та середнього бізнесу .
22
22
26 Загальні висновки….… . 29 Література….… . 31
                                                                                               

Вступ
           Важливимнапрямком економічних реформ в Україні є створення сприятливого середовища дляформування та функціонування суб’єктів малого та середнього підприємництва, якіє одним з дійових засобів розв’язання першочергових соціально-економічнихпроблем. Серед них можна назвати: прискорення структурної перебудови економіки;забезпечення насиченості ринку товарами та послугами; створення конкурентногосередовища; істотне поповнення місцевих бюджетів; створення додаткових робочихмісць; вирішення питання зайнятості в кризових регіонах, які є потенціальнимиосередками високого рівня структурного безробіття; поліпшення загальнихпараметрів інвестиційного клімату; забезпечення ефективного використання місцевихсировинних ресурсів.
У сучасних умовах кризових явищ в економіці таобмеженості фінансових ресурсів найшвидше і найефективніше вирішуватимуть ціпроблеми саме суб’єкти господарювання малого та середнього бізнесу — маліпідприємства, які не потребують великого стартового капіталу і мають високуоборотність ресурсів. Тепер, як ніколи, у ринковому середовищу створеносприятливі об’єктивні передумови для подальшого розвитку малого та середньогобізнесу. Конституцією і законодавством України затверджено рівні права всіхформ власності та право кожного громадянина на підприємницьку діяльність, якуне заборонено законом. На це спрямовані заходи і практичні дії, пов’язані зреформуванням власності та створенням об’єктивних передумов для динамізаціїрозвитку малого та середнього бізнесу. Цьому сприяла і проведена державоюробота з роздержавлення та приватизації державного майна.
1.  ЕКОНОМІЧНІ  ОСНОВИ РОЗВІТКУПІДПРИЄМНИЦТВА  В УКРАЇНІ
Адміністративно-команднасистема управління в Україні, як і у цілому у колишньому СРСР, протягом усієїісторії свого існування ставила непереборні перепони підприємництву. В умовахцієї системи держава монополізує всю господарську діяльність. Практично всіпідприємницькі функції були зосереджені в руках партійно-державної влади. Прицьому заходи щодо централізації господарських рішень обґрунтовувалися такими“аргументами”:
а) орієнтацією набудівництво “державного соціалізму”, в умовах якого державна власністьуявлялася найбільш зрілою, соціалістичною формою власності;
б) логікою розвиткувеликого машинного виробництва. До певної межі воно об’єктивно вимагаєпосилення одержавлення, регламентації господарського життя, веде достандартизації виробництва. Це явище тією чи іншою мірою проявилося фактично вусіх країнах, що стали на шлях індустріального розвитку. Розвинутікапіталістичні країни, наприклад, до “неоконсервативної хвилі” на межі 70—80-хроків йшли аналогічним шляхом, щоправда, не доводили одержавлення до такихмасштабів, як у колишньому СРСР. Тут же державна централізація досяглагігантських, абсурдних розмірів і закріпилася на багато років.
Концентраціядержавної влади у верхніх ешелонах організаційно-управлінської пірамідиавтоматично звузила майже до нуля вільне господарювання, стримуючи пошук таініціативу. Виробничі обов’язки рядових працівників полягали в добросовіснійретельності. Не думаюча виконавська дисципліна пропагандою розцінювалася яксоціалістична добродійність.
Творчі починання втой час були, але вони здебільшого мали ідеологічний, формальний характер і виступали,як правило, у формі “соціалістичного змагання”. Навіть думка про підприємницькегосподарювання в будь-якій формі (сімейної ферми чи кооперативу, не говорячивже про повний перехід останніх у власність трудового колективу) вважаласякрамолою. Ділові люди, починаючи з представників буржуазії і “спеців” ізакінчуючи селянством, кустарями й винахідниками, ставали об’єктамиполітико-ідеологічного й економічного тиску і навіть фізичного знищення.
Все це призвело дозанепаду господарської культури суспільства. Командно-адміністративна системапородила не лише антипідприємницьку, а й антиінноваційну, бюрократичну,консервативну господарську культуру. Безперечний пріоритет загальнодержавногоінтересу, низький престиж професійності й новаторства, заздрість і намаганнярахувати “гроші в кишені сусіда”, підозрілість до конкуренції, ринку,товарно-грошових регуляторів, жорстка залежність від політичної та ідеологічноїстратегії і кон’юнкрути — все це перешкоджало утвердженню підприємницькихцінностей.
У зв’язку з цим начасі постала дуже складна проблема психологічного й культурологічногохарактеру, а саме: подолання антипатії суспільства до підприємництва. Необхідноздійснити “стрибок” від “царства” антиінноваційної, консервативної в “царство”продуктивної, динамічної економічної культури. Інакше кажучи, треба перейти відпринципу “ініціатива карається” до стародавнього принципу римського права —“закон любить дійових”.
Дляадміністративно-командної системи були характерні:
— відсутністьринково-конкурентних регуляторів економічної активності;
— недосконаластруктура господарства (висока частка гірнодобувних і старих традиційнихгалузей і відносно низька — високотехнологічних, а також сфери послуг);
— відомчиймонополізм і фондова система розподілу ресурсів, які не давали можливостінавіть великим господарствам повністю проявити свою підприємливість;
— неефективнакредитно-фінансова система, фактична відсутність ринку капіталу, тобтовідсутність умов, які давали б змогу швидко підкріплювати ініціативунеобхідними ресурсами;
— нерозвиненаділова інфраструктура (підготовка кадрів, інформаційні банки, системаконсультування тощо).
1.1. Становлення підприємництва в сучасних умовах
Усі зазначеніпроблеми нині мають бути вирішені. Причому на перший план висувається проблемаформування корпусу підприємців (з числа управляючих і спеціалістів, робітників,селян), а також необхідних компонентів підприємницької інфраструктури.
Важливимипередумовами розвитку підприємництва є подальша демократизація таурізноманітнення форм власності, подолання недоторканності принципупідпорядкування нижчих економічних структур вищим, формування повноцінногоконкурентного ринку, забезпечення законних прав господарств тощо.
Можливостіпідприємництва відкриваються на базі прийнятих законів України “Про власність”,“Про підприємства”, “Про підприємництво”. На їхній основі в Україні формуютьсятакі форми підприємництва: індивідуальне дрібне підприємництво; системаколективних підприємств (акціонерні товариства, кооперативи та ін.); державніпідприємства; спільні підприємства.
Різні формипідприємницької діяльності в Україні набувають усе більшого поширення. Так, напочаток 1996 року у промисловості в державної власності залишалось меншеполовини (43 %) підприємств галузі проти 70 % у 1992 році. За вісім місяців1996 року промисловими підприємствами недержавного сектора вироблено близько 52% загального обсягу промислового виробництва. Усього за час проведенняприватизації понад 40 тисяч державних підприємств змінили організаційну формугосподарювання. Частка основних фондів, що належить державі, зменшилась з 96 до49 %. Однак, незважаючи на поліпшення кількісних показників збільшеннянедержавного сектора, слід констатувати, що підприємництво ще не стало основнимспособом господарювання в Україні.
З’ясовуючи причинитакого становища, треба виходити з реальної ситуації, яка створилася векономіці країни. Насамперед слід мати на увазі, що перехід відкомандно-адміністративних до ринкових методів господарювання — тривалий процес,у якому необґрунтована поспішність може призвести лише до втрат матеріального йморального характеру.
Крім того, нарозвитку підприємництва негативно позначається кризове становище економіки.Так, лібералізація цін і пов’язана з нею інфляція призвели до ліквідаціїфінансової бази малого бізнесу через обезцінення заощаджень населення і різкепідвищення відсоткових ставок. Слід враховувати й таке: економічна сутьпідприємницької діяльності полягає в одержанні прибутку не будь-яким шляхом, аза рахунок зниження витрат виробництва стосовно до ринкової ціни черезнауково-технічний прогрес. Інфляція, спричинена надто високими цінами на засобивиробництва, фактично закриває доступ багатьом підприємствам до сучаснихтехнологій, найновіших досягнень науково-технічного прогресу.
Негативно позначаєтьсяна розвитку підприємництва також глибокий спад виробництва. Він посилюємонополістичний характер економіки, її дефіцитність, розширює інфляцію,породжує економічний хаос і невпевненість. До того ж простійна інфляція, колизростання цін перевищує збільшення номінальніх доходів населення, веде дозвуження ємності внутрішнього ринку, істотно стримує розвиток підприємницькоїдіяльності у виробничої сфері. Крім того, недосконалими залишаютьсяорганізаційні й правові засади розвитку підприємництва, фінансова-кредитна йподаткова системи. Всі ці та інші факти переконливо свідчать, що процесстановлення підприємництва як форми господарювання відбувається нині доситьсуперечливо. На його шляху необхідно подолати багато труднощів як об’єктивного,так і суб’єктивного характеру.
Розвитокпідприємництва несумісний з командно-бюрократичними методами господарювання,будь-якими суб’єктивно-догматичними підходами в управлінні економікою. Допущенітут помилки катастрофічно відбиваються на становищі підприємця. Лише тойдосягає успіху на цьому шляху, хто здатний творчо мислити, генерувати новіідеї, володіє вмінням організувати трудові колективи на втілення цих ідей угосподарську практику.
 

2. МАЛИЙ ТА СЕРЕДНІЙ БІЗНЕС В УКРАЇНІ
 
2.1. Загальні основи індивідуального дрібногопідприємництва
У кожномусуспільстві підприємництво передбачає функціонування поряд з великими цілоїсистеми малих та середніх підприємств, у тому числі й таких, які базуються наіндивідуальній трудовій діяльності окремих осіб або сімей. Ця форма господарськоїдіяльності в нашій країні фактично не розвивалася. Проте перехід відкомандно-адміністративних до економічних методів господарювання створює реальніумови для розвитку малого та середнього бізнесу.
Дрібнепідприємництво немислиме без ринку. Адже воно безпосередньо не регулюєтьсядержавою; економічні відносини між дрібними бізнесменами можуть здійснюватисялише через ринок.
Розвиток дрібногопідприємництва забезпечується правом кожної людини займатися будь-якоюекономічною діяльністю у межах законів. Приватна власність — неодмінна умовадрібного підприємництва. Справа в тому, що цей вид діяльності має яскравовиражений трудовий характер. Тут прямо простежується взаємозв’язок між тим, хтовиробляє, і тим, хто привласнює.
Важливоюпередумовою дрібної підприємницької діяльності є визначення її сфери. Вибираючивид діяльності, підприємець повинен чітко бачити свою нішу на ринку. Вона має“вписуватися” у великий бізнес, не дублюючи його. Доцільно зосередити увагу натаких видах робіт, які з точки зору великого бізнесу виконувати невигідно.
Поряд з цимпідприємцю необхідне чітко визначитися з характером діяльності, аби вона несуперечила законам. Законом України “Про підприємницьку діяльність” установленіконкретні обмеження підприємницької діяльності. Так, лише окремим державнимпідприємствам дозволяється виготовлення наркотичних засобів, зброї та вибуховихречовин, а також випуск цінних паперів та грошей.  Крім того, не можездійснюватися деяка підприємницька діяльність без спеціального дозволу (ліцензії),що видається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом.
Організаціядрібного підприємництва має базуватися на принципах самоокупності та одержанняприбутку. Слід пам’ятати, що на противагу державним підприємстваміндивідуальний дрібний бізнес передбачає банкрутство у справжньому розумінніцього слова. Тому підприємець повинен навіть за нормального стану його справипостійно поліпшувати економічну діяльність. Необхідно чітко бачити перспективу,а отже, робити відповідні прогнозні розрахунки, маркетингові дослідження тощо.
2.2. Малі та середні підприємства:
суть, система організації та принципи діяльності
Малий та середнійбізнес здійснюється шляхом створення розгалуженої системи малих підприємств.Згідно із Законом України “Про підприємства” до малих відносяться такіпідприємства:
—  у промисловості й будівництві — з числом працюючих до200 чоловік;
— у науці йнауковому обслуговані — до 100 чоловік;
—  в інших галузях виробничої сфери (крім роздрібноїторгівлі) — до 50 чоловік;
— у галузяхнематеріального виробництва — до 25 чоловік;
— у роздрібноїторгівлі — до 15 чоловік.
ЗаконодавствоУкраїни надає широкі права щодо створення малих та середніх підприємств. Так,засновниками їх могуть бути орендні, колективні, спільні підприємства, кооперативи,акціонерні товариства та інші підприємства й організації, а також громадяни,члені сімей, інші особи, що спільно ведуть трудове господарство. 
Малі підприємства —досить поширена й ефективна форма господарювання. Вони мають багато таких рис, якіне можуть бути притаманні великим підприємствам. Саме мале підприємництвоздатне найоперативніше реагувати на кон’юнктуру ринку і таким чином надаватиринковий економіці необхідної гнучкості. Ця властивість малого та середньогобізнесу набуває особливого значення в сучасних умовах, коли відбувається швидкаіндивідуалізація і диференціація споживацького попиту, прискореннянауково-технічного прогресу, розширення номенклатури товарів і послуг.
За характеромдіяльності у малому та середньому бізнесу можна виділити декілька видівпідприємств. До першого виду належать індивідуальні (засновані на особистійвласності окремої особи та виключно на її праці) або сімейні (засновані навласній праці членів однієї сім’ї, які проживають разом) підприємства. Майно такогопідприємства формується з майна громадянина (сім’ї), одержаних доходів та іншихзаконних джерел.
Інший вид —кооперативи або колективні підприємства, чисельність працюючих у яких неперевищує установлених обмежень. Майно кооперативу формується за рахуноквкладів учасників, одержаних доходів та інших законних джерел і належить йогоучасникам на правах пайової часткової власності.
Крім названих вище,можуть створюватися й інші малі підприємства. Законодавством передбачаєтьсяможливість утворення на території України іноземних, а також спільнихпідприємств.
Серед характернихособливостей діяльності малих та середніх підприємств слід виділитинайважливіші моменти: по-перше, підприємець сам вибирає, що, як і для коговиробляти. Будь-якої регламентації “зверху” він тут позбавлений; по-друге,підприємець має можливість застосувати найману працю.
Перспективирозвитку малого та середнього підприємництва дуже великі. Зарубіжний досвідпереконливо свідчить, що в усіх розвинутих країнах такі підприємства давнооформилися в самосійні структурні підрозділи малого бізнесу; вони зайнятивиготовленням продукції невеликих серій, сезонного попиту, виробляютькомпоненти для великих підприємств. Особливо відчутна роль малого та середньогобізнесу в галузі НТП. Невеликі науково-пошукові фірми перетворилися в важливийфактор НТП. Так, а США в середині 80-х років на малий бізнес припадало 63 %всіх зайнятих, 45 % сукупних активів, 35 % чистого доходу. У країнах ЄС намалих підприємствах працює приблизно половина всього самодіяльного населення.
3.  РОЗВИТОК  ТА  ПЕРСПЕКТИВИМАЛОГО  ТА  СЕРЕДНЬОГО  БІЗНЕСУ  ВУКРАЇНІ3.1. Розвиток малого та середньогопідприємництвав Україні в 90-ті роки
 
Кількість діючихмалих та середніх підприємств в Україні збільшилася з 19,6 тис. у 1991 р. до101 тис. у 1997 р., або в 5 разів. Чисельність працюючих на цих підприємствахзросла з 310, 9 тис. до 1 млн. чол. За відповідні роки.
У 1997 р.функціонувало 3,7 тис. кооперативів з 82,5 тис. працюючих, близько 1 млн.індивідуальних підприємців. В агропромисловому комплексі створено 35,5 тис.фермерських господарств, де зайнято 90 тис. чол.
Вцілому в секторі малого та середнього підприємництва працює понад 2 млн.чоловік, що становить майже 10 % зайнятого населення України. Підприємствамалого бізнесу створюються в різних галузях економіки. Проведені в /7/дослідження показали, що найбільша питома вага діючих малих підприємств уторгівлі та господарському харчуванні (51,4 % усіх підприємств малого бізнесу),промисловості (14,0 %), будівництві (9,9 %), побутовому обслуговані (5,2 %). Уневеликій кількості малі підприємства функціонують у сфері науки, транспорту тазв’язку, охорони здоров’я, у матеріально-технічному постачанні і збуті,фінансово-кредитній діяльності, культурі і мистецтві, освіті тощо.
Таким чином,нагромаджений приватний або пайовий капітал направляється переважно не увиробничу сферу, а на  ринок  торговельно-посередницьких послуг, де швидше ібез значних витрат можна отримати великі прибутки.
Результатипроведеного аналізу структури малого підприємництва за формами власностісвідчать про те, що найбільша частина малих підприємств — з колективною формоювласності (64,1 %). Питома вага підприємств з приватною формою власності—34,5%, з державною— лише 1,3 %.
Малі підприємства зприватною формою власності забезпечують 22 % усієї виручки (валового доходу)від реалізації продукції підприємств малого бізнесу та 24 %— балансового їхприбутку, а з колективною формою власності—77 та 75 % відповідно. В сучаснихумовах розвитку підприємництва в Україні малі підприємства з колективною формоювласності стають життєздатнішими за рахунок об’єднання капіталу кількохзасновників, спільного ведення бізнесу, привабливих умов обмеженоївідповідальності порівняно з підприємствами інших форм власності.
Дослідженняструктурного співвідношення малих підприємств за формами власності втериторіальному аспекті показало, що підприємства з колективною формоювласності переважають у м. Києві (78,6 % загальної кількості діючих малихпідприємств), Житомирській (71,0 %), Харківській  (65,5 %), Дніпропетровській(67,8 %), Київській (66,4 % ) та Львівській (65,5 %) областях. Найвищаконцентрація приватних малих підприємств у Івано-Франківській (50,6 %),Черкаській (48,4 %), Сумській (44,4 %) та Херсонській (43,7 %) областях.
На маломупідприємстві працює у середньому 10 чоловік. Із загальної кількості працівниківдіючих малих підприємств питома вага штатних дорівнює 88,0 %, сумісників—8,1 %,працюючих за договорами цивільно-правового характеру—3,9 %.
Кількість діючихмалих підприємств на 1000 чол. у середньому по Україні становить 2 одиниці.Аналіз стану малого підприємництва в регіональному розрізі показав, що набагатовища, ніж у середньому по країні, кількість функціонуючих малих підприємств на1000 чоловік у містах Севастополі (6,9) та Києві (4,9), Харківській (2,7),Донецькій (2,6) областях та Автономній Республіці Крим (2,3).

3.2. Фактори, що визначають розвиток
малого та середнього бізнесу в Україні
Малі підприємницькіструктури є досить нестійкими. Статистичні дослідження, проведені в США таінших західних країнах, свідчать, що з 100 фірм, які розпочинають діяльністьодночасно, у перший рік свого існування зазнають невдачі 20, в другий — 17, накінець третього року продовжують функціонувати близько половини фірм, а на кінецьп’ятого — тільки 33 %. Ще більш нестійкими є малі підприємства України.
На процесформування, розвитку та стабілізації роботи малих форм підприємництва впливаєвелика кількість різноманітних факторів, які доцільно класифікувати за сфероюта характером впливу.
Табл. 1
Класифікація факторів за сферою та характеромвпливу
Ознака класифікації
Групи факторів За сферою впливу
Зовнішні
а)  базові
б) доповнюючи
Внутрішні За характером впливу
Соціально-психологічні
Організаційно-правові
Фінансово-економічні
Зовнішні фактори —це компоненти середовища, в якому функціонує приватне підприємство, зокрема,малий бізнес. Вони поділяються на базові та доповнюючи. Основним базовимфактором є наявність законів, якими держава регулює діяльність малих формпідприємства. Доти, доки держава не дозволяла громадянам створювати кооперативита малі підприємства, малий бізнес у нашій країні не міг легальнофункціонувати.
До інших базовихфакторів можна віднести наявність та доступність основних компонентів дляорганізації підприємницької діяльності (кошти, приміщення, обладнання,сировина, матеріали тощо), співвідношення фіскальної та економічної функціїподатків, яке б давало змогу здійснювати розширене відтворення виробничогопроцесу; загальна економічна стабільність у державі тощо.
Доповнюючимифакторами є: наявність державної підтримки малого бізнесу; інфраструктура, якасприяє розвитку малих підприємств; процедура реєстрації підприємницькихструктур тощо.
Внутрішні факториохоплюють особисті та професійні здібності людей, які стають на шляхпідприємницької діяльності. Це — й рівень їх психологічної готовності, і рівеньмотивації, і професійна підготовка та інші фактори.
Соціально-психологічні,організаційно-правові та фінансово-економічні фактори є взаємозалежними і характеризуютьсязначним впливом один на одного.
В групусоціально-психологічних факторівоб’єднані ті з них, що характеризують сприйняття підприємництва суспільством уцілому та окремими його громадянами, як тими, що прагнуть займатися малимбізнесом, так і тими, хто їх оточують. Ця група факторів має особливе значенняв нашій державі, в якій протягом десятиліть насаджувався культ відчуження відвласності, а словам “підприємець”, “бізнесмен” надалася негативний підтекст.
Політика державищодо малого бізнесу проявляється, по-перше, у створенні законодавчої основифункціонування малих підприємств, і, по-друге, у формуванні громадської думкищодо цього важливого сектора економіки держави.
Серед організаційно-правовихфакторів, які визначають розвиток малих форм підприємництва, одним зосновних є наявність законодавчих актів, що регламентують правові засади малогобізнесу, тобто сукупність законів, нормативних та інструктивних документів, яківизначають порядок створення підприємств, їх правові та організаційні форми,порядок організації виробництва, забезпечення його необхідними ресурсами, збут,систему оподаткування тощо.
Останньою групоюфакторів, які визначають розвиток малих форм підприємництва, не менш важливою,ніж дві попередні, є група фінансово-економічних факторів, якаподіляється на три підгрупи: економічні, фінансові та ресурсні фактори. Нарозвиток малого та середнього бізнесу в Україні значний вплив має системафінансування, кредитування, оподаткування та страхування, а також можливістьзалучання виробничих та фінансових ресурсів. 3.3.Юридичне забезпечення розвитку та підтримки
малого та середнього підприємництва
Розвиток малогопідприємництва здійснюється в результаті проведення послідовної державноїполітики у цьому важливому секторі ринкової економіки.
Державна політикарозвитку малого підприємництва є частиною загальної економічної та соціальноїполітики України і визначає основні принципи, напрями і форми економічного таадміністративно-правового впливу, які передбачаються урядом у сфері малого бізнесу.
Основнимипринципами державної політики є створення сприятливих умов для розвитку малогопідприємництва, зокрема   забезпечення:
— системності такомплексності механізмів державного регулювання розвитку малого підприємництва;
—  цілеспрямованості та адресності підтримки  суб’єктівмалого підприємництва шляхом вибору пріоритетів та концентрації ресурсів для їхреалізації;
— рівноправного доступусуб’єктів малого підприємництва усіх форм власності до фінансових,матеріальних, природних, інформаційних та інших ресурсів.
Останніми роками вУкраїні прийнято ряд важливих рішень щодо державної політики як у сферіпідприємництва в цілому, так і малого бізнесу. Кабінетом Міністрів Українизатверджено Концепцію державної політики розвитку малого підприємництва (від 3квітня 1996р. № 404), головною метою якої є досягнення належного рівнякоординації діяльності органів виконавчої влади, пов’язаної із забезпеченнямрозвитку цього сектора ринкової економіки. В Концепції визначено стратегічнінапрями державної підтримки та регулювання малого бізнесу. З метою прискореннярозвитку малих форм господарювання та подальшого  забезпечення їх державноїпідтримки Кабінет Міністрів  України затвердив  Програму  розвитку малогопідприємництва в Україні на 1997-1998 рр. (від 29 січня 1997 р. № 86). У нійпередбачено здійснення цілого комплексу конкретних заходів з питань формуванняправової бази малого підприємництва, вдосконалення фінансово-кредитноїпідтримки, забезпечення матеріально-технічних та інноваційних умов розвитку малихпідприємств, стимулювання зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів малого підприємництва, інформаційного та кадрового забезпечення бізнесу.
Важливим кроком довдосконалення систем легалізації підприємницької діяльності є розробка рядунормативно-правових документів щодо ліцензування та патентування деяких видівпідприємництва, створення єдиної вертикальної структури органів ліцензування.Так, відповідно до Указу Президента  від 7 лютого 1997 р. № 104/97 створеноЛіцензійну палату України, яка набула статусу центрального органу виконавчоївлади, визначено її функції. Указом також передбачено створення представництвта підрозділів палати в областях, міських м. Києва і Севастополя та районнихдержадміністраціях.
З метою проведеннядержавної політики у підприємницькій діяльності, в тому числі у малому тасередньому бізнесі, Указом Президента України від 29 липня 1997 р. № 737/97створено Державний комітет з питань розвитку підприємництва і визначено йогозавдання щодо підтримки підприємництва.
У грудні 1997 рокуВерховна Рада України прийняла зміни та доповнення до Закону України “Пропідприємництво”, якими встановлено єдиний перелік видів підприємницькоїдіяльності, що підлягають ліцензуванню. Їх кількість скорочено з 112 до 41.
3.4. Труднощі становлення малого та середньогобізнесу в Україні
Незважаючи на  рядприйнятих останнім часом вищими органами державної   влади і управліннянормативних документів, розвиток малого підприємництва в Україні здійснюється унесприятливому макро- та мікросередовищі, є багато проблем, які необхідновирішувати на різних рівнях. Аналіз діяльності суб’єктів малого бізнесусвідчить про те,  що значна кількість новостворених малих підприємств не можерозпочати свою роботу через відсутність достатнього статутного капіталу, сировинита матеріалів,   власних площ і обладнання, практичних навичок тапідприємливості працівників у здійсненні бізнесу. Вони мають проблемивиробничого характеру, труднощі в реалізації продукції, формуванні відповідної клієнтури. Через невеликі обсяги господарської діяльності деякі маліпідприємства неспроможні залучати кваліфікованих фахівців, наймати здібнихробітників і забезпечувати їм високу оплату праці.
Негативновпливають на розвиток малого бізнесу такі стримуючі фактори, як загальний спадвітчизняного товарного виробництва, зростання цін, інфляція, низький рівеньплатоспроможності населення, рекет, корупція тощо. Частка малих та середніхпідприємств  у валовому внутрішньому продукті   України становить лише 9 %,тоді як у країнах ринкової економіки — 50-65 %, у Росії — близько 10-11 %.Виручка від  реалізації продукції (робіт, послуг)  виробничих малих підприємствдорівнює лише 2,3 % від загального обсягу продукції промисловості України.
Результатипроведеного в /7/ дослідження показали, що основними причинами гальмуваннярозвитку малого підприємництва в Україні є :
— неопрацьованістьзаконодавства як з питань розвитку малого підприємництва, так і підприємництвав цілому;
— високі податки, що змушуєдеяких суб’єктів малого та середнього підприємництва йти у тіньову економіку;
— недостатня державнафінансова-кредитна і майнова підтримка малих підприємств;
— відсутність дійовогомеханізму реалізації державної політики щодо підтримки малого бізнесу;
— недосконалість системиобліку та статистичної звітності малих підприємств;
— обмеженість інформаційногота консультативного забезпечення;
— недосконалість системипідготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів дляпідприємницької діяльності;
— відсутність  стимулів для  інвестицій;
— психологічне  неприйняттяпозитивної ролі підприємців у ринкових перетвореннях серед окремих верствнаселення.
Основниминапрямками дальшого розвитку малого підприємництва в Україні у найближчійперспективі є: формування належної законодавчої бази, сприятливої для розвиткумалого бізнесу; вдосконалення фінансово-кредитної підтримки;  забезпеченняматеріально-технічних та інноваційних умов розвитку малих підприємств;інформаційне та кадрове забезпечення бізнесу; стимулювання зовнішньоекономічноїдіяльності суб’єктів малого та середнього підприємництва.
Формуваннявідповідної законодавчої бази розвитку малого підприємництва передбачає,насамперед, встановлення правових гарантій для забезпечення свободи і захиступриватної власності; розробку дійових законодавчо-нормативних актів,спрямованих  на стимулювання малого бізнесу; усунення правових суперечностей іскасування положень, що  гальмують розвиток приватної ініціативи.
Сьогоднінайактуальнішими проблемами є розробка нових та вдосконалення   діючих підходівдо власності та форм її захисту;  створення сприятливішого податкового,інвестиційного, інноваційного та цінового  режимів для суб’єктів малогопідприємництва; упорядкування  механізму державного регулювання та контролюпідприємницької діяльності.

4. НАПРЯМКИ  РОЗВИТКУ
МАЛОГО  ТА  СЕРЕДНЬОГО БІЗНЕСУ  В  УКРАЇНІ
 4.1. Організаційні заходи сприяннямалого та середнього бізнесу
Для активізаціїдіяльності суб’єктів малого та середнього підприємництва існує відповіднаекономічна підоснова. Перш за все це виробничий, науково-технічний та кадровийпотенціал, який був створений до початку ринкових перетворень, але сьогоднівикористовується далеко не в повному обсягу, так само, як ще один засіб длярозвитку малого бізнесу — використання місцевих мінерально-сировинних ресурсів.Порівняно з іншими країнами, і в першу чергу — з розвинутими, Україна маєнабагато гірші не лише якісні, але й кількісні показники, що відображають їхрозвиток.
Так, на середину1997 року /6/ в Україні кількість малих та середніх підприємств на 1000 жителівскладає близько 3,6 од., тоді як у Росії — 6, країнах ЄвропейськогоСпівтовариства — 45, Японії — 49,6, США — 74,2 од. Частка цих підприємств уваловому внутрішньому продукті України становить нині близько 9 %, у країнахЗахідної Європи — 50—67, США — 52, Японії — 55 % (див. табл. 1).
Ще більшоїактуальності набуває розвиток цього сектора економіки у зв’язку з прогнознимиоцінками щодо обсягів вивільнення працівників у 1999 році і необхідностістворення додаткових робочих місць.
На основі детальногоаналізу розвитку малих та середніх підприємств можна зробити такий висновок:формування процесів підтримки малого бізнесу повинне відбуватися на двохосновних рівнях: державному та регіональному.
На державному рівнівизначаються мінімально необхідні нормативи функціонування ринку малогопідприємництва, його загальні межі. Держава повинна забезпечити спрощеннязаконодавства, визначити обсяги прав та обов’язків суб’єктів малого бізнесу,межі втручання місцевих органів виконавчої влади у підприємницьку діяльність.Крім використання нормативів прямої дії, держава повинна здійснювати економічнерегулювання ринкового середовища, створюючи сприятливі умови для функціонуваннясуб’єктів малого та середнього бізнесу через податкову, митну, грошову-кредитну,зовнішньоекономічну системи, а також за допомогою інших заходівмакроекономічному характеру. Тобто можна говорити про вирішальну роль держави уцьому процесі.
Табл. 2.
Кількість малих та середніх підприємств на 1тис. населення Країна
Кількість,
од. на 1 тис. нас.
Великобрітанія
Німеччина
Франція
Країни ЄС
США
Японія
Росія
Україна
46
28
27
45
74
50
6
3,6
Конкретні напрями,форми та заходи, здійснювані державою й цій сфері, повинні реалізовуватисячерез Державну програму розвитку малого підприємництва, яка, в свою чергу, маєстати невід’ємною частиною Програми соціально-економічного розвитку України.Формування та реалізацію державної політики у сфері малого бізнесу перш за всеповинні проводити Міністерство економіки та Міністерство фінансів України. Створенняж окремого державного органу з підтримки підприємництва, який би взяв на себефункції формування державної політики істотних зрушень не дасть.
Макроекономічнерегулювання ринкового середовища суб’єктів малого та середнього бізнесу не можеохопити всіх його аспектів, врахувати особливості територій. Практичний досвідпоказує, що на формування і функціонування ринкового середовища для суб’єктівмалого підприємництва на рівні регіонів мають впливати щонайменше чотири групизаходів:
1) стимулювання пропозиціїсуб’єктів малого та середнього підприємництва (програми щодо професійноїпідготовки людей, які б могли зайнятися підприємництвом, диференційованасистема надання допомоги тощо);
2) стимулюванняпопиту на продукти та послуги малого  бізнесу;
3) співвідношенняпопиту і пропозиції суб’єктів малого підприємництва (інформаційна таконсультативна діяльність для осіб, які хочуть зайнятися підприємницькоюдіяльністю, їх професійна орієнтація тощо);
4) допомогарегіональному розвитку (фінансова, інформаційно-консультативна, локальніпрограми розвитку малого підприємництва тощо).
Визначені заходімають стати основою впливу на ринкове середовище за рахунок створення системирегіонального сприяння розвиткові малого підприємництва. Для цього можнавиділити два типи організацій для її підтримки. По-перше, це структурніпідрозділи місцевих органів виконавчої влади та самоврядування — відділисприяння підприємницької діяльності. Поряд з суто виконавськими  функціямиреєстрація  суб'єктів підприємницької діяльності, видача ліцензій тощо), даніоргани мають здійснювати ще цілий ряд інших функцій, спрямованих безпосередньона підтримку малого підприємництва. Система регіонального сприяння розвиткумалого підприємництва на рівні місцевого органу виконавчої влади включає такіфункції: організація системи моніторингу за ринковим середовищем суб'єктівмалого підприємництва; виділення пріоритетних галузей економіки для розвиткумалого підприємництва; формування в регіоні привабливого середовища дляінвестицій; створення системи підготовки кадрів для малого підприємництва;залучення суб’єктів малого підприємництва до розв'язання регіональних проблем;розробка програми розвитку малого підприємництва; створення недержавнихструктур підтримки малого підприємництва; організація системи навчання;створення фонду підтримки малого підприємництва; залучення міжнародноїтехнічної допомоги; методична допомога; організація єдиного інформаційногополя.
По-друге, церегіональні об’єднання суб'єктів малого підприємництва. Вони повинні створюватисяна добровільних засадах, а їх виконавчі дирекції— за рахунок внесків членівоб’єднань. Основною метою цих структур мають бути: дотримання вимог державноїполітики щодо розвитку малого підприємництва з урахуванням інтересів території;узгодження інтересів підприємців з інтересами населення; поєднання розвиткумалого підприємництва з вирішенням соціально-економічних проблем територій;сприяння концентрації фінансових ресурсів для розвитку малого підприємництва;участь у розробці регіональних програм сприяння малого бізнесу.
Головною складовоюсистеми регіонального сприяння розвитку малого підприємництва повинна стативідповідна програма. Заходи такої програми мають бути зорієнтовані на трипроміжки часу: довго-, середньо- і короткостроковий.
У довгостроковійпрограмі повинні вирішуватися стратегічні цілі малого підприємництва. Одним знапрямів діяльності має стати створення системи підготовки менеджерів длямалого підприємництва за такою схемою: наукові розробки з малогопідприємництва; регіональні вищі навчальні заклади; бізнес-інноваційні центри;сфера малого підприємництва.
Механізмфункціонування цієї системи полягає у формуванні силами академічної наукинапрямку наукових розробок з малого підприємництва. Ці розробки мають дістатитеоретичне втілення у навчальних процесах підготовки менеджерів для малогопідприємництва. Практична ж реалізація теоретичних знань майбутніх менеджерівповинна відбуватися у створених при  регіональних навчальних закладахбізнес-інноваційних центрах. Такій підхід дасть змогу готувативисокопрофесіональних спеціалістів з малого підприємництва.
Програмні заходи,розраховані на середньостроковий перехід, мають забезпечувати реалізаціютактичних цілей. Однією з складових цієї роботи повинні стати створення ітрансформація недержавних структур підтримки малого бізнесу. На рівні областіце матиме такий вигляд: консалтинговий центр; бізнес-інформаційний центр;бізнес-інкубатор.
До складу таких центрів на добровільних засадах можуть входити різні суб’єкти підприємницькоїдіяльності. При цьому учасники, не втрачаючи своєї економічної самостійності ізалишаючись юридичними або фізичними особами, можуть делегувати центру рядуправлінських функцій, виконання яких пов'язане з вирішенням спільних завдань.Їх економічні відносини з центром будуватимуться на принципах платності запроведену роботу, надані послуги тощо.
 
4.2. Напрямки державної підтримки
малого та середнього бізнесу в Україні
Важливе значеннямає фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва. Державну політику щодойого фінансового забезпечення слід проводити у напрямі створення розвинутоїмережі фінансово-кредитних установ, страхових фірм, інвестиційних та страховихфондів; розвитку товариств взаємного кредитування та страхування; розробки івпровадження системи стимулювання комерційних банків, які надавали б пільговікредити малим підприємствам. Доцільно активізувати діяльність Українськогофонду підтримки підприємництва, сприяти розвитку регіональних фондів(відділень) для фінансової допомоги суб’єктам малого підприємництва; розробитичіткий механізм направлення певної частини коштів, отриманих від приватизаціїдержавного майна, на підтримку малих підприємств; створити систему гарантійдля  забезпечення кредитів, що надаються фінансово-кредитними установамисуб’єктам малого та середнього підприємництва, які функціонують у пріоритетнихнапрямках господарської діяльності; забезпечити сприятливі умови для розвиткутакої перспективної форми фінансування малого бізнесу, як лізинг.
Фінансовезабезпечення розвитку малого та середнього підприємництва можуть здійснюватисяза рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, приватних вітчизняних таіноземних інвесторів. Крім того, для фінансування суб’єктів малогопідприємництва державним структурам доцільно використати можливості залученнякоштів Світового Банку, Європейського банку реконструкції і розвитку, іншихміжнародних фінансових організацій.
Однім із значущихнапрямків розвитку малого підприємництва є матеріально-технічна та інноваційнапідтримка. Забезпечення сприятливих матеріальних умов та інноваційного кліматудля розвитку малих підприємств передбачає розробку та впровадження механізмупередачі малим підприємствам виробничих площ і виробничих потужностей тарозширення сфери надання робіт і поставок для державних потреб та сприяннязабезпеченню їх матеріально-технічними й іншими ресурсами з боку державнихструктур.
Мале підприємствоне може успішно розвиватися без створення розвинутої системи інформаційногообслуговування. Державну підтримку суб’єктів малого підприємництва щодо цьогодоцільно здійснювати шляхом створення розвинутої мережі консультативних,юридичних, бухгалтерських фірм, регіональних інформаційно-аналітичних центрівтощо.
У сферізовнішньоекономічної діяльності малих форм господарювання державна політика спрямовуєтьсяна підвищення їх експортних можливостей, розвиток торговельних,науково-технічних, виробничо-технологічних відносин з іноземними партнерами побізнесу, створення сприятливих умов для залучення іноземних інвестицій увітчизняний бізнес.
Держава, спрямуючидіяльність підприємців на забезпечення високої ефективності в економіці,підтримує їх, захищаючи малі та середні підприємства та їхню власність,контролюючи виконання законів.

ЗАГАЛЬНІ  ВИСНОВКИ
            Мале та середнє підприємництво яксамостійний і незамінний елемент ринкової економіки істотно впливає наструктурну перебудову в економіці  країни, робить певний внесок у збільшеннязагальних обсягів виробництва, роздрібного товарообороту, сприяє економії тараціональному використанню всіх ресурсів, створює сприятливе середовище длярозвитку конкуренції та усунення монополізму в здійсненні підприємницькоїдіяльності, забезпечує сильнодіючі стимули до інноваційних процесів тависокоефективної праці.
Пропонуючи своюпродукцію на товарний ринок для реалізації, малі підприємства сприяютьзовнішньому задоволенню споживчого попиту населення. Вони створюють нові робочімісця, залучають працюючих та непрацюючих до суспільно-корисної діяльності,сприяють формуванню середнього класу суспільства.
Загальновизнані перевагималого та середнього бізнесу — це мобільність, гнучкість, раціональнаорганізаційна структура підприємства, здатність швидкого пристосування до змінспоживчого попиту, оперативність освоєння випуску нової продукції малимипартіями, невисокі експлуатаційні витрати.
З теоретичнихпозицій мале підприємництво розглядається як особлива форма економічноїактивності, що передбачає: орієнтацією на досягнення комерційного успіху;інноваційний та ризиковий характер діяльності; перспективність, спрямування на подальшийрозвиток, розширення масштабів і сфері діяльності; несення майновоївідповідальності підприємцем за результатами господарювання; свободу тасамостійність суб’єктів у прийнятті управлінських рішень та здійсненні бізнесу;постійний характер господарської діяльності, укладання регулярних, а неодноразових угод.
Як певний стиль(тип)  господарської поведінки мале підприємництво має такі характерні риси:динамічність, цілеспрямованість, наполегливість у здійсненні бізнесу,ініціативність, підприємливість, творче ставлення до справи, пошукнетрадиційних рішень і нових способів дій, готовність до ризику та вміння нимуправляти, комунікативність, оперативність, орієнтація на потреби споживачів таїх поведінку на ринку.
Головна (кінцева)мета малого та середнього підприємництва — отримання прибутку. Проміжнимицілями їх діяльності є найповніше задоволення споживчого попиту на товари тапослуги, зміцнення позицій на ринку, обслуговування певної групи клієнтів(сегмента ринку), підвищення іміджу фірми.
Відсутністьсучасного досвіду цивілізованої підприємницької діяльності у підприємців — одназ основних причин фінансового краху більшості малих підприємств. Створеннямалого підприємства завжди пов’язане з величезним ризиком та перебореннямопору, що неминуче виникає при народженні нового.
 Становлення малого та середнього бізнесу вУкраїні — тривалий процес, який повинен мати певну етапність, виходячи зекономічного стану країни, існуючих проблем на макро- та мікрорівнях.
                                                                                                      

Література
 
1.    Закон України “Про підприємства в Україні” //Світ бухг. обліку, № 8, 1997, С. 36—47.
2.    Закон України “Про приватизацію майнадержавних підприємств” // Голос України, № 12, 1994.
3.    Закон Украины “Об Антимонопольном комитетеУкраины” // О приватизации, 1994, № 2, С. 3—12.
4.    Закон України “Про захіст від недобросовестнойконкуренції” // Збірник поточн. законодавтсва, 1996, № 29, С.3—5.
5.    Постановление Верховного Совета Украины “Овременном положении и Фонде государственного имущества Украины” // ГолосУкраины 1994, № 149, С.12.
6.    Бутко М., Мурашко М. Організаційні заходисприяння малому бизнесу // Економіка України, № 7, 1997, С. 20—24.
7.    Виноградська А. Розвиток малого підприємництва// Економіка України, № 2, 1999, С. 36—43.
8.    Голиков В. Приватизация как фактор переходаУкраины к рыночной экономике // Економіка України, № 8, 1996, С. 3—21.
9.    Голикова Т. О структуре государственной икоммунальной собственности // Экономика Украины, 1995, № 8, С. 44—52.
10.  Завада О., Малах В. Від монополії до конкуренції //Економіка. Фінанси. Право. 1998, В. 11, С. 2—6.
11.  Загородній А., Громяк Л. Фактори, що визначаютьрозвиток малого бізнесу в Україні // Економіка України, № 6, 1996, С. 65—70.
12.  Мельник Л.Е., Корецкий Н.Х. и др. Государство иэкономика. — Запорожье, 1997.
13.  Мельник Л.Е., Корецкий Н.Х. и др. Рыночнаятрансформация государственно-плановой экономики. — Запорожье, 1996.
14.  Основи економічної теорії. У двох книгах. За ред.проф. Ю.В. Ніколенка. К., “Либідь”, 1998.
15.  Черняк В. Модель экономики: выбор Украины // ЭкономикаУкраины. 1995, № 9, С. 33—54.
16.  Экономика Украины: актуальные вопросы ее современногоразвития. Доклад Президента Украины Л. Кучмы на Всеукраинском совещанииэкономистов 14 сентября 1995 г. // Экономика Украины. 1995, № 11, С. 10—12.