План
1. Ринок праці.Безробіття, його форми і соціально-економічні наслідки.
2. Ринок як регуляторекономічного розвитку держави
Список використаноїлітератури
Ринокпраці. Безробіття, його форми і соціально-економічні наслідки.
Ринокпраці – це система соціально-економічних відносин між роботодавцямита найманими працівниками з приводу купівлі-продажу трудових послуг за цінами,що складаються під впливом співвідношення попиту і пропозиції. Суб'єктамивідносин на ринку праці виступають власники підприємств (працедавці) — «покупці» і окремі особи (працеємці) — «продавці».
Основнимифункціями сучасного ринку праці є такі:
1)суспільний поділ праці;
2)інформаційна — дає інформацію про структуру попиту і пропозиції робочої сили;
3)посередницька — узгоджує економічні інтереси між власниками робочої сили тавласниками робочих місць;
4)професійна консультація тих, хто шукає роботу, або власників засобіввиробництва відносно правових аспектів використання найманої робочої сили;
5)регулююча — профвідбір робочої сили та її профадаптація для формуванняоптимальної професійно-кваліфікаційної структури;
6)ціноутворююча— забезпечення конкурентного середовища для суб’єктів трудовихвідносин;
7)пропорційність розподілу робочої сили відповідно до структури суспільних потребі розвитку науково-технічного прогресу;
8)резервна — сприяє формуванню резерву трудових ресурсів для забезпеченнянормального процесу суспільного відтворення.
Вказаніфункції тісно пов’язані між собою і доповнюють одна одну. Вони характерні длявсіх видів ринку праці: внутрішнього, зовнішнього або потенційного, та дляциркулюючого, що складають національний ринок праці.
Функціонально-організаційна структура ринку праці включає всебе принципи державної політики в галузі зайнятості, правове регулюваннятрудових відносин, систему підготовки кадрів, систему найму, системуперепідготовки і перекваліфікації робітників, яку здійснюють біржі праці.
Крімтого, існують такі різновиди ринку праці, як відкритий і прихований.
Навідкритому ринку представлене все працездатне населення. Це насампередорганізована, офіційна частина ринку — населення, яке перебуває на обліку вдержавних службах зайнятості, тобто безробітні, а також випускники державноїсистеми професійного навчання. Друга, неофіційна, частина охоплює тих громадян,які намагаються влаштуватися на роботу через прямі контакти з підприємствамиабо з недержавними структурами працевлаштування.
Доприхованого ринку належать працівники, які зайняті на підприємствах і ворганізаціях, проте мають велику ймовірність опинитися без роботи з причинизниження темпів розвитку виробництва, його конверсії, ліквідації колишніхекономічних і виробничих взаємозв’язків.
Прогнозуванняпопиту та пропозиції робочої сили на ринку праці здійснюється в межах окремихджерел їх формування.
Пропозиціяробочої сили визначається за сукупністю таких показників:
• зареєстрованігромадяни, не зайняті трудовою діяльністю на початок року;
• вивільненіз галузей народного господарства;
• випускникинавчальних закладів;
• ранішезайняті в домашньому господарстві;
• іншікатегорії незайнятого населення.
Попитна робочу силу розраховується як сума:
• потребв працівниках для заміщення вільних робочих місць, вакантних посад;
• потребв працівниках для комплектування новостворених робочих місць.
В Україні процес державного впорядкування ринку праці тількипочався. Його характерними особливостями є значне перевищення пропозиціїробочої сили над попитом, відчутна невідповідність між якістю робочої сили тарівнем заробітної плати, низька мобільність робочої сили внаслідок несформованостіринку житла, значними цінами на послуги, пов'язані з переїздом на нове місцепроживання та ін.
Безробітні—працездатнігромадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не маютьзаробітку або інших передбачених чинним законодавством доходів черезвідсутність відповідної роботи, зареєстровані у державній службі зайнятості,шукають роботу та здатні приступити до праці.
/>/>/>/>/>/>Причинамибезробіття можуть бути такі явища:
1) темпизростання народонаселення перевершують темпи зростання виробництва;
2) відносневідставання попиту на працю від темпів нагромадження капіталу, зростаннятехнічної та органічної побудови капіталу;
3) вумовах недосконалої конкуренції на ринку праці відбувається підвищення ціни таскорочення попиту па працю;
4) зізростанням доходів люди схильні збільшувати своє споживання, але не тією мірою,якою зростає доход; схильність населення до споживання знижується, а схильністьдо заощадження зростає;
5) циклічнийрозвиток економіки — на стадії економічної кризи спад виробництва призводить дозменшення сукупного попиту на товари та послуги і, як наслідок, до зниженнярівня зайнятості працездатного населення;
6) розвитокнауково-технічного прогресу зумовлює структурні зрушення в економіці,виникнення нових галузей, які потребують кваліфікованіших робітників і більшечасу на професійну підготовку працівників старих галузей народногогосподарства;
7) сезоннізміни у рівнях виробництва знижують попит на працю у сільському господарстві,будівництві та ін.;
8) зростаннякількості населення працездатного віку, молоді, що збільшує пропозицію праці;
9) економічнаполітика уряду щодо збільшення мінімального розміру заробітної плати призводитьдо зростання витрат виробництва і зниження попиту на працівників.
Безробіттяподіляється на такі основні групи:
Абсолютнебезробіття — таке, що виникає, коли робочих місцьменше, ніж працездатного населення (тобто у результаті перенаселення).
Відноснебезробіття виникає, коли в одному місціспостерігається надлишок робочої сили, а в іншому — її дефіцит.
Єтакі основні види безробіття:
· фрикційне;
· структурне;
· циклічне
Фрикційнебезробіття виникає тоді, коли частина людейдобровільно змінює місце роботи, частина шукає нову роботу через звільнення,частина тимчасово втратила сезонну роботу, а частина, особливо молодь, впершешукає роботу.
Структурне безробіття є продовженням фрикційного. Воно виникає тоді, коли врезультаті НТП відбуваються важливі зміни в техніці, технології та організаціївиробництва, які змінюють структуру попиту на робочу силу. Ці зміни призводятьдо того, що попит на деякі професії зменшується або взагалі зникає, а на іншіпрофесії, яких раніше не існувало, зростає. «Структурні» безробітніне можуть знайти роботу без відповідної перепідготовки, додаткового навчання, ато і місця проживання. Фрикційне безробіття має короткостроковий характер, аструктурне — довгостроковий, тому і вважається більш важким.
Циклічне безробіття виникає за циклічних спадів, коли відбуваєтьсяскорочення обсягів виробництва. Внаслідок цього падає сукупний попит на робочусилу і зайнятість скорочується, а безробіття зростає.
Іншимисловами, рівень безробітні за умов повної зайнятості дорівнює сумі рівнівфрикційного та структурного безробітні. Цей показник називають також природним рівнембезробіття; він відповідає потенційному ВВП. Слово «природний» тут означає, щофрикційне та структурне безробіття є неминучим, тоді як циклічне безробіттяможна побороти за допомогою засобів макроекономічної політики.
Крімцього відокремлюється ще добровільне та вимушене, приховане, тривале татимчасове безробіття.
Добровільнебезробіття виникає тоді, коли працівникзвільняється за власним бажанням, оскільки він незадоволений рівнем оплатипраці, умовами роботи: через психологічний клімат у колективі або з іншихпричин усупереч бажанню адміністрації. Закономірність цього виду безробіттяполягає в тому, що чим менше у працівника шансів знайти нову, роботу з кращимиумовами найму, тим менше в нього бажання добровільно покинути робоче місце.
Вимушенебезробіття виникає тоді, коли працівник не бажаєзвільнитися, а адміністрація фірми скорочує персонал. Отже, лише частинабезробітних може претендувати на робочі місця, а інші виявляються вимушенобезробітними через перевищення пропозиції праці над попитом на неї.
Прихованебезробіття — це неповна зайнятість у виглядінадання робочим адміністративних відпусток, установлення неповного робочогодня.
Затривалістю розрізняють також постійне (тривале) та тимчасове безробіття.
Длясуспільства безробіття може мати двоякі суперечливі наслідки: як благо і яквтрати.
Безробіттяяк благо:
1. Безробіття — це резерв незайнятоїробочої сили, який можна задіяти при розширенні виробництва чи при структурнихперебудовах.
2. Наявність безробіття обмежує агресіюпрофспілок, їх вимоги до підвищення заробітної плати і тим самим посилюєстимули до підприємництва.
3. Страх втратити роботу і статибезробітним — найкращий організатор дисципліни праці.
Безробіттяі втрати суспільства:
1. При безробітті недовикористовуєтьсяекономічний потенціал суспільства.
2. При тривалому безробітті втрачаєтьсякваліфікація вивільнених робітників.
3. Зростання безробіття підриває психічнездоров'я нації.
4. Зростання безробіття — фактор зростаннязлочинності.
5. Безробіття викликає:
· зниження купівельної спроможності;
· скорочення заощаджень;
· зниження інвестиційного попиту;
· скорочення пропозиції, спад виробництва.
Ринокяк регулятор економічного розвитку держави
Поняття«ринок» сьогодні є чи не найпопулярнішим в нашому суспільстві.Зумовлено це переходом України до ринкової економіки, ринкових відносин.
Якекономічна категорія, поняття «ринок» відображає сутність економічнихвідносин, що виникають мiж суб'єктами економічної системи (виробниками iпокупцями) з приводу обміну результатами i умовами (факторами) виробництва.
Економiчнiвідносини завжди проявляються як економічні інтереси (усвiдомленi людиноюпотреби, спонукальнi мотиви господарської діяльності). Тому ринок — поняття,яке відображає процес взаємодії економічних інтересів суб’єктів господарськоїсистеми.
Економічнасистема, що функціонує на засадах ринкових відносин, у реальній дійсності єформою організації господарської діяльності суспільства, яку називають по-різному:ринкова система, система вільного підприємництва або ж просто — ринок.
Сучасна ринкова економіка не можеіснувати без державної господарської діяльності. Дискутуються тільки масштабивтручання держави в економіку. Так, класики економічної теорії (А.Сміт,Д.Рікардо) вважали, що ринкова економіка повинна розвиватися на основісаморегулювання. Проте криза капіталістичної економіки 1929-1933 рр.ознаменувала кінець «ери» вільного підприємництва, показала, щоринкова економіка без втручання держави розвиватися не здатна.
Необхідність державного регулювання ринкової економіки теоретичнообґрунтував англійський економіст Дж.М. Кейнс в книзі «Загальна теоріязайнятості, процента і грошей»(1946). Дана теорія набула застосування напрактиці в економіці США (в 50-ті роки) і принесла певні позитивні результати угосподарській діяльності. В подальшому теорія державного регулювання Кейнсалягла в основу економічної політики майже всіх розвинутих капіталістичнихкраїн.
Державне регулювання ринкової економіки — це вплив держави на відтворювальніпроцеси в економіці за допомогою прямого інвестування, правових та економічнихважелів з метою орієнтації господарських суб'єктів і окремих громадян надосягнення цілей і пріоритетів державної соціально-економічної політики.Держава може виконувати свої функції впливу на економіку прямо (через фінансуваннярозвитку державного сектора, науки, культури, освіти, соціального захистунаселення) або непрямо (через систему правових та економічних регуляторів,надаючи їм можливість орієнтувати діяльність господарських суб'єктів і окремихгромадян на досягнення цілей і пріоритетів соціально-економічної політики). Задопомогою правових регуляторів держава встановлює «правила гри» наринку, а через систему економічних регуляторів-цілеспрямовано«настроює» ринковий механізм, щоб на його основі стимулювати або стримуватиділову активність у раціональних рамках.
Про необхідність державного регулювання економіки говоритьвесь світовий досвід. Держава через свою особливу роль у суспільстві за всіхчасів тією чи іншою мірою втручалася в економічні процеси. Але спочатку цевтручання було зумовлене її власним виникненням і необхідністю, що випливає зцього факту, вилучення на свою користь певної частини суспільного продукту дляутримання державної машини: апарату чиновників, державної влади, армії,поліції, судів та ін. Таке вилучення і перерозподіл вимагали від державистворення відповідного законодавства, яке б стояло на сторожі державнихінтересів і визначало обов'язки усіх членів суспільства. Зазначені сутоутриманські інтереси держави визначали її обмежену, пасивну роль у регулюванніекономіки.
За цих умов активну роль відіграв ринковий механізм. Ринковаконкуренція, впливаючи на ціни і доходи, автоматично і досить оперативнопристосовувала розрізнені дії господарських суб'єктів, що постійно змінювалася,регулювала рівновагу між попитом і пропозицією, забезпечувала макроекономічнустабільність. Проте в міру розвитку товарного виробництва, його монополізації іускладнення відтворювальних процесів стали виразно проявлятися обмеження урегулюючих можливостях ринкового механізму. В економіці стали виникати істотнівади: тривалі порушення рівноваги між сукупним попитом і пропозицією, інфляція,безробіття. За зазначених умов виникла об'єктивна необхідність активізації ролідержави у регулюванні економіки.
Разом з тим слід зазначити, що державне регулювання економікине є «чарівною паличкою», яка автоматично усуває недоліки ринковогомеханізму. Дуже багато залежить від ступеня, форм і методів втручання держави векономіку, їх відповідності умовам конкретної країни. Світовий досвід показує,що у застосуванні державного регулювання ринкової економіки не існує світовихстандартів, а сліпе копіювання чужого досвіду може завдати тільки шкоди.
Необхідність державного регулювання ринкової економікивипливає з об`єктивно притаманних державі економічних функцій. Вони доситьрізноманітні. Розглянемо основні з них.
1. Розробкаі впровадження правових основ господарювання дозволяє визначити правилавзаємодії суб`єктів ринку. Закони повинні мати сталий характер ізастосовуватися до всіх без винятку. Правова база передбачає такі заходи, якгарантування права приватної власності і дотримання контрактів.
2. Визначенняцілей і пріоритетів макроекономічного розвитку означає, що держава формулюєстратегічні цілі розвитку економіки, визначає потрібні ресурси, ефективність їхвикористання, соціальні, економічні та світо господарські наслідки цих дій.
3. Реалізаціясоціальних цінностей, яка проявляється в тому, що держава контролює реалізаціюпостанов про мінімальну зарплату, виконання законів про рівне право на працю ісоціальне забезпечення, громадські роботи, встановлення мінімуму та межмонопольних цін.
4. Регулюванняекономічної діяльності спрямоване на вирівнювання сукупного попиту і сукупноїпропозиції. З цією метою використовуються бюджетно-податкові і грошово-кредитніважелі.
5. Захистконкуренції як основного механізму регулювання ринкової економіки. З цією метоюдержава розробляє антимонопольне законодавство і контролює його реалізацію.
6. Перерозподілдоходів спрямований на усунення надмірних відмінностей у рівні доходів,властивих ринковій системі. З цією метою держава розробляє фінансові програмипідтримки, що включають виплату допомог та пенсій, перерозподіл доходів черезсистему податків та дотацій, регулювання ринкових цін тощо.
7. Фінансуваннясуспільних благ і послуг, які є неподільними або неприбутковими: благоустрійнаселених пунктів, будівництво шляхів, музеїв, бібліотек, національна обороната ін.
8. Регулюваннязовнішньоекономічних відносин і валютного ринку, для чого здійснюється регулюванняплатіжного балансу шляхом впливу на зовнішню торгівлю і вивезення капіталу.
9. Стабілізаціяекономіки — важлива функція держави, яка забезпечує повну зайнятість істабільний рівень цін. Реалізується за допомогою проведення відповідноїфіскальної і кредитно-грошової політики, спрямованої на боротьбу з інфляцією ібезробіттям.
Проте в сучасному світі економічні функції держави набагатоширші. В їх числі є такі: захист середовища проживання людини, розвитокінфраструктури, дотації на шкільне навчання, допомоги по безробіттю,різноманітні види пенсій і допомог малозабезпеченим членам суспільства тощо.
Списоквикористаної літератури
1. Базілінська О. Я. Макроекономіка: Навч.посіб. – К.: Центр навчальної літератури, 2005 – 442 с.
2. Базилевич В. Д., Базилевич К. С., БаластрикЛ. О. Макроекономіка: Підручник / За ред. В. Д. Базилевича. — К.: Знання, 2007.– 703 с.
3. Григорук А.А., Палюх М.С., Литвин Л.М.,Літвінова Т.Д. Основи економічної теорії, 2001
4. Економічна теорія. Макро-імікроекономіка / За ред. З. Ватаманюка і С.Панчишина. – К.: Альтернатив, 2001.– С. 259 – 280; 282 – 305.
5. А. Ф. Мельник, Т. Л. Желюк, О. В.Длугопольський Макроекономіка та макроекономічна політика: Навч посібник. – К.:Знання, 2008. – 699с.