ПЛАН
ВСТУП
Розділ 1. Теоретичні основи державного регулювання ринку праці
1.1 Саморегулювання ринку праці (за класиками)
1.2 Обгрунтування державного впливу на рівновагу ринку праці
Розділ 2. Служба зайнятості як суб’єкт ринку праці.
2.1 Аналіз структури і функцій центру зайнятості
2.2 Показники діяльності Центру зайнятості
Розділ 3. Аналіз діяльності служби зайнятості на Україні
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Ринок праці якекономічна категорія довгий час розглядався як явище, властиве лишекапіталістичним країнам, а безробіття — як наслідок пануючих відносин на ринкупраці, що виникають у результаті численних протиріч між працею і капіталом.
Довгий часвважалося, що поступальний розвиток радянської економіки дає необмеженіможливості для повної зайнятості в суспільному виробництві, і завдання полягаєлише в тім, щоб втягнути в його все працездатне населення за принципом«хто не працює, той не їсть». Загальна обов'язковість праці іпріоритет суспільного над особистим, визначали соціальний клімат радянськогосуспільства протягом десятиліть.
Але і тодіреалії життя вступали в протиріччя з пануючою філософією загальності праці.Так, поряд з вимушеною незайнятістю в одних регіонах існувала зверхзайнятість вінші.
Перехід до ринкузагострив проблеми зайнятості і додав до них нові, пов'язані зі структурноюперебудовою української економіки і виникненням нових трудових відносин,обумовлених різними формами власності. У результаті, неминуче вивільненняпрацівників з підприємств в умовах переходу до ринкових відносин і поповненняними вже і без того численної армії безробітних. Однак розглядати безробіття якявище перехідного періоду помилково. Вона зв'язана і з економічним розвитком, ізі зміною потреби в робочій силі і соціальному статусі самого працівника.
Ціль даногодослідження — показати сутність ринку та моделі його функціонування вмакроекономічному регулюванні. З урахуванням специфіки даної роботи і колапорушених питань структура роботи дозволяє послідовно освітити на всіпоставлені питання, що є базисними в розкритті суті досліджуваної теми.
Актуальність теми. Стансправ в сфері зайнятості є визначальним щодо існування й розвитку будь-якогосуспільства. Саме тому органи й установи, для яких зайнятість є об'єктомуправлінського впливу, несуть значну відповідальність за процеси, щовідбуваються в цій сфері. Зогляду на те, що ключова роль в регулюванні процесівна ринку праці належить державній службі зайнятості, важливим є підвищенняефективності її діяльності на основі встановлення зворотнього зв’язку між даноюустановою і суб’єктами зацікавленими в реалізації через неї своїх інтересів.
Метаі завдання дослідження. Метою роботи єпоглиблення теоретико-методологічних основ дослідження ефективності діяльностіслужби зайнятості.
Об’єктомдослідження є процеси виробництва та наданнясоціальних послуг незайнятим особам та роботодавцям в центрах зайнятості.
Предметомдослідження є теоретико-методологічні, методичні таприкладні питання оцінювання та підвищення ефективності діяльності центрівзайнятості базового рівня з надання соціальних послуг.
Методидослідження. Методологічними засадами курсової роботиє положення економічної теорії, наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених,що стосуються питань оцінювання ефективності. У роботі використано такі методидослідження: системний підхід; історико-логічний (для виявлення особливостейрозвитку досліджень з проблем оцінювання ефективності в різних сферахдіяльності, розробки класифікації чинників протидії підвищенню ефективностідіяльності служби зайнятості); методи соціологічного дослідження (для апробаціїметодики оцінювання внутрішньої соціальної ефективності, оцінюванняефективності професійного навчання працівників служби зайнятості).
РОЗДІЛ 1.ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ
1.1Саморегулювання ринку праці
Під визначеннямринок розуміють інститут чи механізм, що зводить разом покупців (пред'явниківпопиту) і продавців (постачальників) окремих товарів і послуг. Подібним чиномвипускники різних університетів і висококваліфікованих фахівців підписуютьконтракти зі своїми роботодавцями, щоб одержувати заробітну плату за своїнавички й уміння, а роботодавці, у свою чергу, розглядають запропонованікандидатури як один з економічних ресурсів, здатний у гармонічному сполученні зіншими приносити стійкий прибуток. Останнім часом серед вітчизняних економістів(багато в чому під впливом західних учених) одержала поширення точка зору, що всеекономічно активне населення (зайняті плюс безробітні) є учасником ринку праці,пов'язуючи це твердження з поняттями фрикційного і структурного безробіття. Наїхню думку, фрикційне безробіття вважається неминучим і навіть бажаним, тому щопрацівники, які шукають роботу чи чекають одержання роботи в найближчомумайбутньому, переходять з низькооплачуваної, малопродуктивної роботи на більшвисокооплачувану і більш продуктивну. Це означає більш високі доходи дляробітників і більш раціональний розподіл трудових ресурсів, а, отже, і більшийреальний обсяг національного продукту. [7, c. 156]
З часом уструктурі споживчого попиту відбуваються важливі зміни (які підігріваютьсяпостійно можливостями науково-технічного прогресу і їх реалізацією з метоюодержання прибутку виробниками), що, у свою чергу, змінює структуру загальногопопиту на робочу силу. Виникає структурне безробіття, що змушує робітниківпроходити серйозну перепідготовку, для того щоб домогтися створюваного зановомісця. Один з найважливіших принципів ринкової економіки — конкуренція викликаєперевагу одних фахівців над іншими, що породжує основну з проблем нашогостоліття — безробіття, тому що знамените «рівність можливостей» на практицідалеко не завжди реально.
Існує такождумка, що робочі місця на ринку праці не обертаються, тому що вони є об'єктамиіншого ринку — ринку робочих місць. Його суб'єктами виступають лише фірми,оскільки оборот робочих місць здійснюється між ними. Наймані робітники в цьомуобороті не беруть участь через відсутність впливу на оплату їхньої праці. Якщоне враховувати впливу профспілок, то кожен окремий працівник виявляєтьсябезпомічним пішаком у руках сучасних гігантських концернів, що нав'язують своїумови гри. З іншого боку, фахівці, що вступили на ринок праці, змушенівважатися з одночасною присутністю на ньому конкурентів. Таким чином,розбіжність контрагентів (продавець робочої сили і роботодавець як покупець наринку праці), розходження об'єктів звертання (робоча сила і робочі місця) даютьпідстави вітчизняним ученим, що займається економікою праці, вважати ринкипраці і робочих місць автономними. Сумарно вони формують пропозицію праці іпопит на працю, співвідношення яких визначає загальну кон'юнктуру.
Неокласичнаоцінка ринку праці виділяє чотири основних підходи до аналізу йогофункціонування. В основі першої концепції лежать постулати класичноїполітекономії. Її дотримуються в основному неокласики (П.Самуельсон,М.Фелдстайн, Р. Хол), а в 80-х рр. її підтримували також прихильники концепціїекономіки пропозиції (Д.Гілдер, А.Лаффер і ін.). Прихильники цієї концепціївважають, що ринок праці, як і всі інші ринки, діє на основі цінової рівноваги,тобто основним ринковим регулятором служить ціна — у даному випадку робочоїсили (заробітна плата). Саме за допомогою заробітної плати, на їхню думку,регулюється попит та пропозиція робочої сили, підтримується їхня рівновага.Інвестиції в освіту і кваліфікацію (у людський капітал) — це аналоги інвестиційу машини й устаткування. [7, c.35]
Відповідно домаргінальної концепції індивід "інвестує в кваліфікацію" доти, покине знижується норма прибутку на ці вкладення. З неокласичної концепціївипливає, що ціна робочої сили гнучко реагує на потреби ринку, збільшуючись чизменшуючись у залежності від попиту та пропозиції, а безробіття неможливе, якщона ринку існує рівновага. Заперечення класичною теорією можливостінедостатнього рівня витрат частково ґрунтується на законі Сея (Пропозиціяпороджує свій власний попит, тому що сам процес виробництва створює доход, уточності рівний вартості вироблених товарів), що, однак, не враховуєзаощадження, тобто вилучення засобів з потоку доходів, і, у результаті,непродані товари, скорочення виробництва, безробіття і падіння доходів. Цей законбув би справедливий за умови короткострокової затримки засобів у домашніхгосподарств і не заважав би інвестиціям підприємців — тоді б він не привів доскорочення обсягу реального виробництва за умови, що ціни на продукцію(конкуренція між виробниками) знижувалися пропорційно зниженню доходів(скорочення заробітної плати як зниження оплати ресурсу, щоб виробникам буловигідно робити продукцію при новому рівні цін). При збереженні ставокзаробітної плати це моментально приведе до появи надлишків робочої сили, тобто викликаєбезробіття. Тому економісти-класики прийшли до висновку, що вимушене безробіттянеможливе: будь-який бажаючий працювати по визначеній ринковій ставці, у томучислі досить низькій, може легко знайти роботу. [11, c.87]
Іншого підходудо пояснення формування і функціонування ринку праці дотримують кейнсіанці імонетаристи. На відміну від неокласиків вони розглядають ринок праці як явищепостійної і фундаментальної нерівноваги. Кейнсіанська модель (Дж.М.Кейнс,пізніше Р.Гордон і ін.), зокрема, виходить з того, що ціна заробітної платижорстко фіксована і звичайно не змінюється убік зменшення (цей елемент моделініяк не доводиться, а просто приймається як безумовний факт). Оскільки ж ціназаробітної плати не є регулятором ринку, він (регулятор) повинний бутипривнесений ззовні. Його роль приділятися державі, що, зменшуючи чи збільшуючисукупний попит, може ліквідувати дану нерівновагу. Так, знижуючи податки,державу стимулює ріст попиту і споживання. Це, у свою чергу, приводить дозростання виробництва і зайнятості. Таким чином, попит на робочу силу по ціймоделі регулюється не коливаннями ринкових цін на працю, а сукупним попитом,інакше — обсягом виробництва. Кейнсіанці вважають неспроможними твердженнякласиків про те, що фірми будуть інвестувати більше, якщо домогосподарствапідвищать рівень заощаджень, тому що суб'єкти заощаджень і інвестори є різнимигрупами людей і рішення приймають також роздільно. Ставка відсотка також не єєдиним чинником, тому що більш важливим є норма прибутку, що фірми очікуютьодержати від інвестицій.[9, c.48]
Під час спадувиробництва надії на прибуток настільки примарні, що рівень інвестицій буденизьким, а можливо буде ще і падати, незважаючи на значне зниження ставкивідсотка. Позиція кейнсіанців полягає в тому, що плани заощаджень і інвестиційне відповідають один одному, і тому можуть відбуватися коливання загальногообсягу виробництва, доходу, зайнятості і рівня цін, тому що кількість зробленихтоварів і послуг і відповідно рівень зайнятості знаходяться в прямій залежностівід рівня загальних, чи сукупних, витрат. У монополістів-виробників, щодомінують на ринках багатьох головних продуктів, є і можливість і бажанняпротистояти зниженню цін на продукцію в умовах падіння попиту. Та й на ринкахресурсів сильні профспілки витримують тверду лінію проти зниження заробітноїплати (не говорячи про те, що наймачі дуже обережно відносяться до зниженнязаробітної плати, з огляду на його негативний вплив на взаємини в колективі іпродуктивність праці робітників.) Тільки коли заплановані інвестиції ізаощадження рівні, рівень чистого національного продукту буде стабільним, чирівноважним, інакше виникає безробіття й інфляція (а повна зайнятість є скорішевипадковістю, а не закономірністю).
Представникишколи монетаристів (насамперед, М.Фрідмен) виходять із твердої структури цін наробочу силу і, більш того, з передумови їхнього односпрямованого,підвищувального руху. Монетаристами вводиться поняття деякого природного рівнябезробіття, який відбиває структурні характеристики ринку праці, що робить цінина ньому негнучкими, перешкоджаючими нормальному його функціонуванню, щозбільшують його нерівновагу і, стало бути, безробіття. На думку представниківданої школи, для, наприклад, американського ринку праці такими негативними факторами,що підсилюють ринкову нерівновагу, є встановлення державою мінімального рівнязаробітної плати, сильні позиції профспілок, відсутність усієї необхідноїінформації про наявність вакансій і резервної робочої сили. Для зрівноважуванняринку вони пропонують використовувати інструменти грошово-кредитної політики.Мова, зокрема, йде про необхідність використовувати важелі дисконтної ставкиЦентрального банку, розміри обов'язкових резервів комерційних банків нарахунках центрального банку, що дозволить, зокрема, стимулювати інвестиційну іділову активність і в такий спосіб збільшити зайнятість у країні. [9, c.55]
Ще одинрозповсюджений теоретичний підхід до механізму функціонування ринку праціпредставлений школою інституціоналістів (Дж.Данлоп, Л.Ульман і ін.) Основнаувага в ній приділяється професійним і галузевим розходженням у структуріробочої сили і відповідних рівнів заробітної плати. Тут просліджується відхідвід макроекономічного аналізу і спроба пояснити характер ринку особливостямидинаміки окремих галузей, професійних демографічних груп, що приймає усе більшезначення в сучасному житті, особливо оглядаючись на країни з домінуючимположенням одних галузей і відсутністю чи нерозвиненим станом інших.
У марксистськійекономічній теорії ринок праці визначається як ринок особливого роду. Йоговідрізняє від інших ринків різниця товару «робоча сила» і фізичногокапіталу. Якщо робоча сила в процесі праці створює вартість, то всі інші видиресурсів лише переносяться на нову вартість самою працею. Це кардинальновідрізняє робочу силу від всіх інших ресурсів, забезпечує її ключове значення всуспільному виробництві. Крім того, марксисти думають, що ринок робочої сили,хоча і підкоряється загальним ринковим закономірностям, має істотніособливості, оскільки сама робоча сила як суб'єктивний фактор виробництва,будучи товаром, може в той же час активно впливати на співвідношення попиту тапропозиції. [12, c.150]
Кожний зперерахованих підходів не дає абсолютно адекватної картини механізмуфункціонування ринку робочої сили, однак їхній комплексний аналіз відбиваєпрактично усі відомі аспекти сучасного життя. У той же час навряд чи можна погодитисяз тими з них, що виходять з посилки про повну порівнянність ринку робочої силиз всіма іншими ринками ресурсів, наприклад, про заданість і незмінність рядупараметрів робочої сили, що приходить на ринок праці. Думають, зокрема, щокваліфікація працівника завжди здобувається до приходу його на ринок праці, аце далеко не завжди вірно, тому що в багатьох випадках працівник одержуєкваліфікацію вже на виробництві, тобто після прийому на роботу. Це значить, щооцінити на ринку його потенціал досить складно. Інший постулат говорить, щопродуктивність праці людини заздалегідь відома. Але і це не так, оскільки існуєбезліч методів мотивації, здатних підняти продуктивність праці. Очевидно також,що не тільки заробітна плата служить для працівника достатньою оцінкою йогопраці і відображенням ступеня його задоволеності своїм положенням навиробництві і на ринку праці. Це також ставить під сумнів спрощений ринково-ціновийпідхід до людини.[13, c.67]
Дуже нелегкооцінити потенціал людини, що вперше приходить на ринок праці. Ще сутужнішеоцінити потенціал людини на ринку праці тому, що в процесі праці основнийвнесок досягається шляхом не індивідуальних, а колективних зусиль. Таким чином,ринок праці, підкоряючи в цілому законам попиту та пропозиції, по багатьомпринципам свого креативу і функціонування являє собою специфічний ринок, що маєряд істотних відмінностей від інших товарних ринків. Тут регуляторами є факторине тільки макро- і мікроекономічні, але і соціальні і соціально-психологічні,аж ніяк не ті, що завжди мають відношення до ціни робочої сили — заробітнійплаті.
1.2Обгрунтування державного впливу на регулювання ринку праці
Усі методи і міри,за допомогою яких держава впливає на зайнятість і безробіття, можна розділити надві групи: активні і пасивні.
Активні заходи спрямованіна створення додаткових робочих місць. До числа активних мір належать, у — перших, кейнсіанська макроекономічна політика, спрямована на стимулювання сукупногопопиту за рахунок засобів держбюджету. В — других, організаційні законодавчі і фінансовіміри держави, що включають: організацію системи освіти і виробничо — технічногонавчання кадрів на базі служб по працевлаштуванню і підприємств; регулювання галузевоїі регіональної мобільності кадрів; розширення виробництва товарів і послуг за рахунокросту державних субсидій; здійснення програм суспільних робіт у комунальному господарстві,будівництві, ремонтно — відбудовних роботах; створення робочих місць для молоді;субсидії по зайнятості облич, що бідують у соціальному захисті; інвестування найбільшперспективних чи трудомістких галузей; заходу для скорочення пропозиції на ринкупраці; стимулювання самостійної зайнятості населення; сприяння в розвитку дрібногоі середнього бізнесу.
Пасивна політиказайнятості, включає створення системи соціального страхування і матеріальної допомогибезробітним. Система соціального страхування передбачає виплату посібників по безробіттюз урахуванням колишніх заробітків, система матеріальної допомоги спрямована на забезпеченнябезробітному прожиткового мінімуму. [15, c.130]
Стосовно доринкової економіки ідеї економічного лібералізму тобто політики невтручаннядержави в економіку найбільше повно обґрунтував А. Сміт у своїй праці«Дослідження про природу і причини багатства». Відповідно до йоготрактування, ринкова система здатна до саморегулювання, в основі якого лежить«невидима рука» — особистий інтерес, пов'язаний із прагненням доприбутку. Як уже говорилося, ця концепція не є надбанням історії: з її виходятьсучасні теорії монетаризму і раціональних чекань.
Але в роботахДж.М. Кейнса ця теорія зазнала критики і значній модифікації. Він заперечувавфакт існування в умовах досконалої конкуренції стосовно до ринку працівнутрішніх механізмів пристосування, що приводять до його рівноваги в умовахповної зайнятості. Кейнс, виступаючи за активне втручання держави в трудовівідносини, вважав, що тільки тверда негнучка заробітна плата забезпечує станрівноваги національного доходу. Хоча при цьому і зберігається змушенебезробіття, що пояснюється недостатністю сукупного попиту на працю, алеліквідується нестабільність, властивій системі зробленої конкуренції.
Стосовно досьогоднішніх українських умов політика держави на ринку праці не повинназамикатися на пошуку оптимальної глибини втручання в трудові відносини.Регулююче вплив держави не повинний перешкоджати реалізації вимог економічноїефективності, що припускають мобільність робочої сили, вивільнення зайвихпрацівників. Досить високий ступінь зайнятості населення повиннийзабезпечуватися не збереженням зайвої чисельності працівників, а створеннямнових робочих місць, зниженням потреби населення в робочих місцях і т.п.[16,c.98]
Перспективизайнятості визначаються динамікою і рівнем економічної ефективностівиробництва, тому більш раціональне використання працівників є пріоритетнимнапрямком у порівнянні зі збереженням існуючих робочих місць. Скорочення зайвихпрацівників і збільшення за рахунок цього числа безробітних (при їх достатнійматеріальній підтримці) у багатьох відносинах ефективніше, чим збереження напідприємствах схованого резерву робочої сили.
Для рішення всіхцих задач держава повинна прогнозувати ситуацію на ринку праці, знаходити іпідтримувати, або формувати «крапки росту» в економіці, проводитивідповідну структурну, регіональну й інвестиційну політику, регулюватизовнішньоекономічні зв'язки, сприяти адаптації працівників до вимог ринкупраці. Варто також враховувати, що можливості держави в області створення новихробочих місць менше можливостей приватного капіталу. Це, однак, не знижує ролідержави як гаранта зайнятості, воно повинно стимулювати активність підприємців.У той же час державі необхідно обмежувати визначеними рамками їхнє поводженняна ринку праці, забезпечуючи захист соціально уразливих груп населення ірегулюючи в складних ситуаціях вивільнення робочої сили.
Дуже важливоуникнути такого положення, при якому поновлення економічного росту будевідбуватися при високому і застійному безробітті. Загострення проблемизайнятості в цьому випадку просто неминуче. По-перше, може збільшитисявивільнення робочої сили на підприємствах. Для рішення цих проблем знадобитьсядокорінний перелом у динаміку інвестицій, активізація роботи з перепідготовкикадрів, стимулювання приватного підприємництва, розширення допомогибезробітним. Разом з тим у міру посилення економічної віддачі від ринковихперетворень буде збільшуватися інвестиційний потенціал, стабілізуватися економічнийріст, розширюватися потребу народного господарства в робочій силі.[17, c.132]
Для забезпеченняекономічного росту, супроводжуваного збільшенням зайнятості потрібно:
· поява ринково орієнтованою, захищеноюдержавою і соціально відповідального власника виробничих і фінансових ресурсів,заохочення його підприємницької активності;
· залучення внутрішніх і іноземнихінвестицій;
· забезпечення умов для матеріальноїзацікавленості працівників, розвитку їхніх потреб, розширення інфраструктуридля їхнього задоволення, а також відповідності професійного рівня трудящихрівню матеріально-технічної бази.
Реалізація цихвимог можлива лише на основі використання розвитого ринкового господарськогомеханізму в сполученні з державним регулюванням. Насамперед, необхідно, удосконалюваннятериторіальної структури виробництва, а саме: подолання нерівномірностірозвитку продуктивних сил по регіонах, надмірній спеціалізації регіонів, більшповне використання місцевих ресурсів і можливостей з обліком особистоготрудового потенціалу, усунення відставання сфер соціальної інфраструктурирегіонів від потреб. Для цього необхідна територіальна мобільність робочоїсили, що вимагає визначеного регулювання, тому що велика небезпека посиленнярозходжень у забезпеченості регіонів робочою силою, зокрема зростання дефіцитукадрів у регіонах зі складним рівнем проживання.[18, c.52]
Можливостірегіонів у поліпшенні територіального розміщення виробництва обмежені. Основнезначення для цього мають перелив капіталу, взаємодія фінансового і промисловогокапіталу, діяльність фінансово-промислових груп і інших економічних об'єднань.
Для забезпеченнязайнятості населення велике значення сфери послуг. Однак дотепер розвиваєтьсяпереважно одне посередництво, а не виробничі послуги. Відбувається це через відсутністьдіючої системи підтримки малого бізнесу, недостатнього рівня платоспроможногопопиту населення, відсутності необхідних навичок, обмеженості можливостейодержання відповідних професій.
Значно знижуютьтрудову мотивацію працівників зрівняльні тенденції, що виявляються як у старих,так і в нових формах. Цьому сприяють компенсаційні надбавки, натуралізованаоплата. Різко зросли розходження між оплатою праці керівного складу і рядовихпрацівників. Має місце необхідність гарантувати виплату заробітку, формуватистосовно до нових умов ціну робочої сили, еквівалентно оплачувати підвищенівитрати праці, стимулювати ріст його якості. Особливою проблемою є доцільністьув'язування заробітку різних категорій працівників з рентабельністювиробництва.
Умовою рішенняцих задач є не тільки збільшення ресурсного забезпечення на основі економічногоросту, але і розвиток законодавства і відповідна зміна суспільних відносин доданих проблем.[20, c.145]
Класичний аналiзпропозицiї робочого часу використовує концепцiю корисностi, яка базується наперевагах, що розкриваються через вибiр. Наприклад, перевага товарiв сукупностiХ перед товарами сукупностi Y означає, що сукупнiсть Х бiльш корисна, нiжсукупнiсть Y. Отже, кориснiсть у такiй iнтерпретацiї визначає силу переваг.
На ринку робочоїсили iндивiд, який бажає отримати доход, обмiнявши свій час і послуги на грошi,має визначитись, яку частину часу iз свого денного, тижневого, мiсячного i т. д.бюджету треба запропонувати на ринку, а яку — використати для вiдпочинку. Часвiдпочинку — це час поза ринком — включає в себе не тiльки час, використаний зметою одержання задоволення (кiно, театр, книги тощо), а й такi види трудовоїдiяльностi поза ринком, як прибирання квартири, турбота про дiтей, ремонт i т. п.
Якщо ми розумiємодоход як сукупнiсть усiх товарiв, то вiдпочинок можна розглядати як поняття,протилежне доходу, тому що вiдпочинку можна досягти лише за рахунок доходу, iнавпаки. Бажання одержати доход протиставляється бажанню вiдпочити, i длякожної можливої комбiнацiї доходу та вiдпочинку iснує свiй рiвень корисностi.Спiввiдношення мiж такими комбiнацiями та рiвнем корисностi називають функцiєюкорисностi, або функцiєю переваги. Загальна формула для цiєї функцiї така:
U = f(Y, L),
де U — рiвенькорисностi, Y— характеризує одиницi доходу, L — години вiдпочинку.
Щоб побудуватиграфiк цiєї функцiї — кривої байдужостi, припустимо, що:
1) рiзнiсукупностi товарiв можуть бути ранжированi як первинний, вторинний вибiр i т. д.;
2) для кожноїпари (В1, В2) сукупностi характерне: якщо (а) В1 переважає В2, (в) В2 переважаєВ1, то iндивiд однаково вiддає перевагу i В1, i В2 або однаково байдужий докожного з них. Останнє називається припущенням про порiвнюванiсть;
3) для всiхтоварних сукупностей, а саме В1, В2, В3, iснує таке положення: якщо В1переважає В2 i В2 переважає В3, тодi В1 має переважати В3. Крiм того, iндивiд,який не вiддає переваги нi В1, нi В2, i не бачить рiзницi мiж В2 i В3, має бутибайдужим також i до В1, i до В3. Це називається припущенням перехiдностi;
4) більшакiлькiсть усякого товару має перевагу над меншою. Це називається припущеннямненасиченостi. [23]
Ми вже визначилифункцiю корисностi за допомогою двох змiнних, а саме доходу та часу вiдпочинку.Розмiстимо доход на вертикальнiй осi, а час вiдпочинку — на горизонтальнiй,визначивши в такий спосіб положення площини можливостей для рiзних споживчихсукупностей.
Розглянемо сукупнiсть,показану точкою А на рис. 2.1. Ця сукупнiсть має Y1 одиниць доходу та L1одиниць часу вiдпочинку. Двi лiнiї — горизонтальну та вертикальну — проведеночерез точку А. Вони дiлять площину можливостей на 4 квадранти. Згадаємо базовеприпущення (4), згiдно з яким бiльша кiлькiсть товару має перевагу над меншою.Порівнюючи сукупнiсть А з будь-якою точкою квадранта N, робимо висновок, що Амає перевагу над будь-якою точкою (сукупнiстю) квадранта N, тому що точцi Авiдповiдає бiльша кiлькiсть i грошей, i часу вiдпочинку. З iншого боку, всiсукупностi в квадрантi Р вiдповiдають бiльшiй кiлькостi i грошей, i часувiдпочинку, нiж точка А. Тобто всi точки квадранта Р мають перевагу над точкоюА. У випадках з точками квадрантiв N i P iндивiд не залишиться байдужим,порiвнюючи сукупностi з цих квадрантiв із сукупнiстю А. Але цього не можнасказати, розглядаючи квадранти В i С. У них завжди знайдеться ряд сукупностей,якi не мають переваг над точкою А з погляду рiвня корисностi, тому що цiквадранти мають бiльшу кiлькiсть однiєї зі змiнних i меншу кiлькiсть іншої.
/>
Рис. 1. Низхіднакрива байдужості
Якщо з’єднативсi цi точки байдужостi, дістанемо криву байдужостi (U1), яка є межею мiжчастинами площини, що мають бiльше i менше переваг. Як бачимо, крива байдужостiє похилою (злiва направо) кривою через припущення про поведiнку iндивiдiв.Сiм’я таких кривих називається картою байдужостi.[23]
Розглядаючикриву байдужостi (U) на рис. 2.2, помiчаємо, що перехiд вiд однiєї точки доiншої (наприклад, вiд А до В) означає вiдмову вiд певної величини доходу накористь певної величини часу вiдпочинку. Виникає природне запитання: вiд якоївеличини доходу потрiбно вiдмовитись, щоб досягти однiєї додаткової годинивiдпочинку? Для цього треба роздiлити Y1 – Y2 = DY на L2 – L1= DL. З графiка нарис. 2.2 видно, що спiввiдношення АС\СВ = DY\DL близьке до значення кута нахилудо горизонтальної осi дотичної до кривої байдужостi в точцi D. Цi два значення(спiввiдношення АС\СВ i тангенса) будуть тим ближчi одне до одного, чим ближчедо точки D лежатимуть точки А i В. Отже, чим бiльший тангенс кута нахилудотичної, тим бiльшим значенням доходу треба жертвувати, щоб одержати одиницючасу вiдпочинку. I навпаки, чим менший тангенс кута нахилу дотичної, тим меншимзначенням доходу треба жертвувати, щоб одержати одиницю часу вiдпочинку.Порiвняння точок Е, D i F показує, що тангенс даного кута зменшується в мiрутого, як доход замiнюється на вiдпочинок уздовж кривої байдужостi.
/>
Рис. 2.Випуклість кривої байдужості
Зазначенийтангенс, або спiввiдношення DY\DL, називається граничною нормою замiни доходуна вiдпочинок (MRS), i його величина визначається як втрата рiвня задоволення,що припадає на кожну одиницю грошового доходу, вiд якої вiдмовились, в обмiн назбiльшення задоволення вiд кожної добавленої години вiдпочинку, з тим щобзабезпечити постiйний загальний рiвень задоволення. [23]
Сучаснийекономiчний аналiз широко використовує кривi байдужостi, якi, однак,представляють лише половину аналiзу. Для того щоб завершити картину аналiзу, потрiбнорозглянути iнший iнструмент — бюджетну лiнiю.
Розглянемо теперрис. 2.3. На вертикальнiй осi вiдкладемо величину одержуваного доходу. Йогопотенцiйно максимальна величина Y1 вiдповiдає точцi S. На горизонтальнiй осiвiдкладемо величину часу вiдпочинку. Його потенцiйно максимальна величинадорiвнює 168 годин на тиждень. При цьому зауважимо, що рух по осi злiва направо(тобто вiд 0 до 168) вiдповiдає збiльшенню часу вiдпочинку. З iншого боку,рухаючись справа налiво, ми можемо визначити кiлькiсть годин, витрачених нароботу за один тиждень. Отже, час вiдпочинку визначається при русi погоризонтальнiй осi злiва направо, а кiлькiсть робочих годин — справа налiво.З’єднання двох точок максимального споживання формує на графiку бюджетну лiнiю.Її нахил характеризується спiввiдношенням DY\DL. Бiльш точно абсолютна величинацього спiввiдношення визначає величину доходу, який можна одержати замiною однiєїгодини вiдпочинку на одну годину роботи, тобто ставку заробiтної плати. Бiльшкрутий нахил бюджетної лiнiї асоцiюється з вищою заробiтною платою. Водночасспiввiдношення DY\DL дорiвнює тангенсу кута нахилу бюджетної лiнiї довертикальної осi i називається граничною нормою ринкової замiни (MRMS).
/>
Рис. 3. Обмежуючабюджетна лінія
Звернемо теперувагу на одну деталь: бiльшiсть людей розглядають заробiтну плату (трудовийдоход) як основне джерело доходу, але не єдине. Рис. 2.4 iлюструє, як наявнiстьнетрудового доходу збiльшує кiлькiсть грошей, якi можуть бути витраченi привикористаннi заданої кiлькостi вiдпочинку (бюджетна лiнiя пересувається догорипаралельно самiй собi на величину нетрудового доходу). За вiдсутностiнетрудового доходу максимальний можливий доход становить Y2. За наявностiнетрудового доходу в розмiрi Y1 максимальний можливий загальний доход дорiвнюєY3. Бюджетна лiнiя переміщується (див. мал. 2.4) з BL1 на BL2, i тепер вона вжепройде через точки Y3, K, T1. Вона йде вiд максимальної точки доходу Y3 черезперегин у точцi К до максимальної точки вiдпочинку Т1. Збiльшений дохододержано без змiн у ставцi заробiтної плати, тому нахил бюджетної лiнiї незмiнюється. [23]
/>
Рис.4. Бюджетналінія і нетрудовий доход.
Розглянувшиокремо поняття кривої байдужостi, карти байдужостi, бюджетної лiнiї,нетрудового доходу, вiзьмемо тепер комбiнацiю цих понять для аналiзу рiвновагина ринку робочої сили. Економiчна задача може бути визначена як максимiзацiякорисностi за умови обмеженостi бюджету часу. Доступнi можливостi визначаютьсябюджетною лiнiєю, а сукупнiсть з найбiльшою перевагою — це найвища точка кривоїбайдужостi. Аналiз рiвноваги на ринку робочої сили показано на рис. 2.5. (Хочакiлькiсть кривих байдужостi на картi байдужостi нескiнченна, в процесiобговорення рiвноваги ми розглянемо для прикладу лише чотири з них.) [23]
/>
Рис.5. Рівновагана ринку праці
Припустимо, щоiндивiд вiдмовився вiд значної кiлькостi годин вiдпочинку (має лише L1 годинвiдпочинку на тиждень) на користь досить великого доходу (Y1), тобто вiн займаєпозицiю S на кривiй байдужостi U1. Як вiдомо, карта байдужостi свiдчить про те,що iндивiд отримує бiльше задоволення при бiльшiй, нiж у точцi S, кiлькостiгодин вiдпочинку i меншiй величинi доходу. Такий висновок можна зробити тому,що справа вiд точки S розміщується безлiч iнших кривих байдужостi з бiльшоюкiлькiстю годин вiдпочинку i бiльшим рiвнем задоволення вiд сполучення величинидоходу i кiлькостi годин вiдпочинку. Не можна забувати, що оптимальний набiрцих двох товарiв розміщується на бюджетнiй лiнiї. Отже, бiльшу величинузадоволення ми мусимо шукати, рухаючись уздовж бюджетної лiнiї BKL3. При такомуперемiщеннi бюджетною лiнiєю перетинаються всi вищi кривi байдужостi доти, покине буде досягнуто точки R на кривiй байдужостi U3. Якщо це дiйсно найвищаможлива крива, бюджетна лiнiя торкнеться саме її. А подальший рух вправо вздовжбюджетної лiнiї завершиться досягненням нижчих рiвнiв задоволення. Зупинка вточцi R є досить привабливою з погляду максимiзацiї корисностi зі споживаннямY2 грошових одиниць доходу i L2 годин вiдпочинку на тиждень. Зауважимо, що,наприклад, точка Q є бiльш привабливою з погляду задоволення, але вона лежитьвище бюджетної лiнiї i не може бути взята до уваги. А взагалi, можемо сказати,що будь-яку криву байдужостi, яка перетинає бюджетну лiнiю, не можна взяти якоптимальну, тому що завжди можна знайти щонайменше ще одну криву, крiмзазначеної, з вищим рiвнем корисностi. [23]
Отже, мирозглядаємо далi бюджетну лiнiю BKL3 на мал. 2.5, яка дотикається до кривоїбайдужостi U3 у точцi R. Цiй точцi вiдповiдає Y2 — величина грошового доходу iL2 — кiлькiсть годин вiдпочинку. Очевидно, що в точцi дотику MRMS дорiвнює MRS.Гранична норма ринкової замiни характеризує спiввiдношення, за яким вiдпочинокможна замiнити на години роботи, а гранична норма замiни характеризуєспiввiдношення, за яким iндивiд хоче замiнити вiдпочинок на години роботи.Отже, поки MRMS не зрiвняється з MRS, можна переходити до вищої кривоїбайдужостi. А звiдси випливає загальний принцип: якщо ставка заробiтної платине дорiвнює MRS (граничнiй нормi замiни — величинi, яку бажає одержатиiндивiд), то вибiр iндивiда буде спрямований вздовж бюджетної лiнiї додосягнення сукупностi величини доходу i годин вiдпочинку, яка задовольняєнайбільше.
Узагальнюючинаведене, вiдповiмо на питання, що означає для iндивiда знаходитись, наприклад,у точцi R на рис. 2.5? Теоретично MRMS дорiвнює MRS. Можемо сказати, що в цiйточцi iндивiд максимiзує задоволення, коли за умови наявностi ОР нетрудовогодоходу вiн може вибрати PY2 трудового доходу i OL2 годин вiдпочинку. Змаксимального можливого часу OL3 лише OL2 використовується як час вiдпочинку, арешта (L2 – L3) пропонується iндивiдом на ринку як робочий час. [23]
РОЗДІЛ 2. СЛУЖБАЗАЙНЯТОСТІ ЯК СУБ’ЄКТ РИНКУ ПРАЦІ
2.1Аналіз структури і функцій центру зайнятості
Службазайнятості в Україні відразу формувалася як централізована державна система направовій основі Закону «Про зайнятість населення» і на базі широкорозгалуженої державної служби працевлаштування з використанням їїматеріально-технічної бази, системи обліку й кадрового складу працівників.Колишня служба працевлаштування перебудовувалася з урахуванням становленняринку праці. Під час створення служби зайнятості враховувався світовий досвід іміжнародні норми. Її обов'язки й права були визначені статтею 19 Закону України«Про зайнятість населення» .[3,c.3]
/>
Рис. 1.Структура служби зайнятості в Україні
Перший(базовий) рівень — це районні, міські, міськрайонні, районні в містах центризайнятості, які безпосередньо приймають громадян і надають їм послуги згідно зчинним законодавством про зайнятість.
Другийрівень — це центр зайнятості Автономної Республіки Крим, обласні, Київський іСевастопольський міські центри зайнятості зі статусом обласних, що здійснюютьтериторіальний розподіл трудових ресурсів і беруть участь у розробцірегіональних програм зайнятості відповідно до місцевих особливостей і потреб.
Третій(верхній) рівень — це Державний центр зайнятості, який відповідає за реалізаціюєдиної політики зайнятості на всій території України, заходів соціальногозахисту та сприяння зайнятості незайнятих громадян, організаційно-методичне,правове та нормативне забезпечення, створення єдиної інформаційно-довідковоїсистеми, розвиток матеріально-технічної бази служби зайнятості, підготовкукадрів усіх рівнів, міжнародні зв'язки, раціональне використання коштів фондузайнятості населення, а після його ліквідації, фонду загальнообов'язковогодержавного соціального страхування на випадок безробіття (з 1 січня 2001 p.).
Доскладу державної служби зайнятості входять також навчальні заклади професійноїпідготовки незайнятого населення, інформаційно-обчислювальні центри,територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри реабілітації населення,підприємства, установи й організації, підпорядковані службі зайнятості.
Регулюванняправового становища державних службовців, які працюють у зазначених підрозділахдержавної служби зайнятості, здійснюється відповідно до Закону України«Про державну службу». Оподаткування діяльності підприємств таорганізацій, що входять до складу державної служби зайнятості, здійснюєтьсявідповідно до чинного законодавства України.[6, c.67]
Відповідно доПоложення про Державну службу зайнятості державна служба зайнятості складаєтьсяз Державного центру зайнятості Мінпраці, центру зайнятості АвтономноїРеспубліки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних,міськрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центріворганізації професійного навчання незайнятого населення, центрів професійноїорієнтації населення, інспекцій по контролю за додержанням законодавства прозайнятість населення .
До складудержавної служби зайнятості входять також навчальні заклади професійноїпідготовки незайнятого населення, інформаційно-обчислювальні центри,територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри реабілітаціїнаселення, підприємства, установи та організації, підпорядковані службізайнятості.
Діяльністьдержавної служби зайнятості провадиться під керівництвом Мінпраці, місцевихдержавних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.
У 1950 р.набрала чинності Конвенція МОП № 88 про організацію служби зайнятості, якапередбачала організацію роботи служб, що фінансуються державою. Основнимобов'язком цих служб було забезпечення найкращої можливості організації ринкупраці як невіддільної складової національних програм досягнення і підтриманняповної зайнятості населення.[8, c.34]
У ст. 6Конвенції № 88 детально описуються функції служби зайнятості. «Службазайнятості:
1) реєструє тих,хто шукає роботу, веде облік їх професійної кваліфікації, навичок, досвіду тапобажань, опитує їх з метою пошуку їм роботи, у разі необхідності перевіряє їхстан здоров'я і рівень професійної підготовки, сприяє в професійній орієнтації,підготовці і перенавчанні;
2) одержує відпідприємців точні дані про вакантні посади і вимоги, яким повинні відповідатипрацівники;
3) направляє навакантні посади кандидатів з необхідною кваліфікацією і придатних за своїмфізичним станом».
До функційслужби зайнятості входить також вжиття заходів для полегшення працевлаштуваннябезробітного. Для цього служба зайнятості сприяє безробітному:
а) у змініпрофесії, для того щоб пропозиція робочої сили відповідала попиту на неї;
б) у полегшеннітериторіальної мобільності для отримання роботи в тих районах, де є вакансії;
в) узабезпеченні тимчасового переведення працівника з одного району в інший у разітимчасової нестачі чи перевантаження робочої сили в тому чи іншому районі. [13,c.78]
Згідно з чиннимзаконодавством державній службі зайнятості надано право:
• одержувати відпідприємств, установ і організацій незалежно від форм власності статистичнідані про наявність вакантних робочих місць, про вивільнюваних працівників ізаходи, що можуть призвести до вивільнення працівників;
• розробляти івносити на розгляд місцевих державних адміністрацій пропозиції щодовстановлення для підприємств (установ, організацій) усіх форм власності квотиприйняття на роботу осіб, які потребують соціального захисту і не здатні нарівних умовах конкурувати на ринку праці, і направляти таких громадян дляпрацевлаштування;
• направляти дляпрацевлаштування на підприємства (в установи, організації) усіх форм власностіза наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) громадян, якізвертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійноїпідготовки;
• направлятибезробітних громадян за їх бажанням на оплачувані громадські роботи;
• оплачувативартість професійної підготовки осіб, працевлаштування яких потребує здобуттянової професії (спеціальності), а також встановлювати їм на період навчанняматеріальну допомогу у розмірах, передбачених законодавством України прозайнятість населення;
• надаватигромадянам матеріальну допомогу по безробіттю, припиняти і відкладати виплатудопомоги;
• вноситипропозиції до місцевих державних адміністрацій про зупинення на строк до 6місяців рішення підприємств про вивільнення працівників у разі утруднення їхподальшого працевлаштування з одночасною частковою або повною компенсацієювитрат підприємств, що спричинюються цією відстрочкою, згідно із законодавствомУкраїни;
• відвідуватипідприємства (установи, організації) для контролю за дотриманням законодавствапро зайнятість населення і вирішення питань, пов'язаних із соціальним захистомгромадян;
• розпоряджатисякоштами фонду сприяння зайнятості;
• стягувати зпідприємств (установ, організацій) незалежно від форм власності суми прихованихабо занижених обов'язкових зборів і недоїмок до Державного фонду сприяннязайнятості населення;
• компенсуватидо 50 % витрат підприємствам (установам, організаціям) на перепідготовкупрацівників, які підлягають скороченню у зв'язку зі змінами в організаціївиробництва і праці, за умови їх працевлаштування;
• стягуватиштрафи з підприємств (установ і організацій) усіх форм власності в разі:
— відмови уприйнятті на роботу громадян, які потребують соціального захисту і не здатні нарівних умовах конкурувати на ринку праці, у межах установленої броні;
• використанняпраці іноземців або осіб без громадянства без дозволу державної служби зайнятості;
• наданняпослуг, пов'язаних з профорієнтацією населення, посередництвом упрацевлаштуванні громадян в Україні та за кордоном без дозволу (ліцензії),виданого Державним центром зайнятості;
— неподання абопорушення строків подання державній службі зайнятості письмового повідомленняпро наступне вивільнення працівника, як це передбачено п. 5 ст. 20 Закону прозайнятість; [11, c.234]
• припиняти діюнаказів, інструкцій та інших рішень підприємств (установ, організацій) усіхформ власності, що суперечать законодавству про зайнятість населення. У разіпотреби вносити до вищих органів пропозиції про скасування зазначених наказів;
• стягувати зпідприємств, установ та організацій суми витрат, пов'язаних ізпрацевлаштуванням, професійною підготовкою, перепідготовкою, виплатою допомогипо безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю в разі відмови у прийняттіна роботу спеціалістів, які раніше були ними заявлені.
2.2Показники діяльності Центру зайнятості
ДержкомстатУкраїни склав систему аналітичних показників ринку праці визначивши такі їїосновні розділи:
1. Економічнаактивність населення характеризується розподіл населення за статусомекономічної активності, сюди відносять абсолютні показники і відносні рінніекономічної активності, зайнятості, безробіття.
2.Чисельність і категорії зайнятих містить показники чисельності основнихкатегорій зайнятого населення.
Рухробочої сили — дає змогу простежити рух робочої сили, тобто процесприйому-звільнення працівників та зовнішню трудову міграцію. Інформацію про нихмає статистична звітність підприємств і дані Державної служби зайнятості.
З. Робочий час ійого використання охоплює показники робочого часу та його використання, якірозраховуються в основному за даними статистичної звітності підприємств, аледані стосовно встановленої та фактичної тривалості робочого часу є й увибіркових обстеженнях домашніх господарств та підприємств.
4.Оплата праці дає можливість простежити об'ємні та середні показники оплатипраці, їх структуру й динаміку. Основним джерелом їх визначення також естатистична звітність підприємств. Подібні дані надають і вибіркові обстеженняпідприємств, але вони публікуються рідше.
5. Умови праці та соціальнийзахист працівників містить показники, що характеризують умови праці, соціальнийзахист працівників та підвищення їхньої кваліфікації. Інформаційною базою длявизначення цих показників е статистична звітність та вибіркові обстеженняпідприємств.[9, с.250]
Системапоказників ринку праці Держкомстату України
Піднаселенням, зайнятим в усіх сферах економічної діяльності розуміють осібпрацездатного і старшого віку та підлітки, які були зайняті економічноюдіяльністю: працювали по найму на умовах повного (неповного) робочого дня(тижня), роботодавці особи, які самостійно забезпечували себе роботою, в тому «числій підприємців та безкоштовно працюючих членів сімей, служителів релігійнихкультів, військових кадрової служби, спецконтингент та інші.
Підзареєстрованим безробіттям розуміють чисельність безробітних, зареєстрована вДержавній службі зайнятості. Згідно з Законом України „Про зайнятістьнаселення“ безробітними можуть бути визнані працездатні громадянипрацездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку абоінших передбачених чинним законодавством доходів, через брак підходящої роботи,зареєстровані в Державній службі зайнятості, справді шукають роботу та здатніприступити до праці.
Підрівень зареєстрованого безробіття розуміють відношення кількості офіційнозареєстрованих безробітних до працездатного населення працездатного віку.
Підекономічно активним населенням розуміють Населення обох статей віком 15—70років, яке протягом певного періоду забезпечує пропозицію робочої сили длявиробництва товарів та послуг. До економічно активних належать особи, зайнятіекономічною діяльністю, яка приносить дохід (зайняті), та безробітні.
Підрівнем економічної активності розуміютьвідношення чисельності економічно активного населення довсього обстеженого населення або населення по відповідній групі. .[9, с.259]
Підособами які зайняті економічноюдіяльністюрозуміютьособи у віці 15—70 років, які виконували роботу по найму на умовахпивного або неповного робочого часу, працювали індивідуально (самостійно) або вокремих громадян, на власному (сімейному) підприємстві, безкоштовно працюючічлени домашнього господарства, зайняті в особистому підсобному сільськомугосподарстві, а також тимчасово відсутні на роботі.
Під рівнем зайнятостірозуміютьпідношення чисельності зайнятого населеннядо всього обстеженого населення або населення по відповідній групі.
Під незайнятимирозуміютьособи обох статей у віці від 15 до 70років, які протягом обстежуваного тижня були безробітними або економічнонеактивними.
Під рівнем безробіття (за методологією МОП)розуміють відношення (у відсотках) кількостібезробітних до економічно активного населення (робочої сили) по відповіднійгрупі.
Підекономічно неактивним населенням (позаробочою силою) розуміють Особи, які не можуть бути класифіковані як „зайняті“або „безробітні“. До окладу цієї категорії населення входять: учні тастуденти; пенсіонери; особи, зайняті в домашньому господарстві, вихованнямдітей, доглядом за хворими; особи, які зневірились знайти роботу; особи, які немали потреби у працевлаштуванні чи шукали роботу, але не були готові приступитидо неї найближчим часом.[9, с.262]