Регіональніособливості розвитку і розміщення м’ясомолочної промисловості.
ПЛАН
Вступ. 3
1. Місце м’ясомолочної промисловості в економіці України. 5
1.1 Місце і значення м’ясомолочноїпромисловості у розвитку сучасної економіки 5
1.2 Світовий ринок молока і Україна. 11
1.3 Тваринництво як основа м’ясногокомплексу України. 14
2. Передумови регіональних відмінностей у розвитку ірозміщенні м’ясомолочної промисловості 17
2.1. Природноекономічні умови. 17
2.2. Історичні передумови. 18
2.3. Соціально-демографічні передумови(виробник, споживач) 20
2.4. Економічні передумови. 23
3. Тенденції розвитку і розміщення м’ясомолочноїпромисловості України. 26
3.1 Територіальна організаціям’ясомолочної промисловості України. 26
3.2 Перспективи розвитку і розміщенням’ясомолочної промисловості в умовах ринкової економіки. 31
Висновок. 36
Список використаної літератури. 38
Вступ
М’ясомолочна промисловість є складовою частиноюхарчової промисловості України. Забезпечення населення якісними продуктамихарчування є одним з головних напрямів соціально – економічного розвитку будь –якої держави. В Україні є всі об’єктивні передумови для створення високорозвиненоїіндустрії продуктів харчування, спроможної задовольнити внутрішні потреби впродовольстві та забезпечити значні валютні надходження від його реалізації насвітовому ринку.
Формуваннясоціально орієнтовної економіки вимагає вирішення стратегічного завданнястворення в Україні потужної харчової індустрії і, м’ясомолочної промисловостізокрема, для забезпечення нормальної життєдіяльності її населення, відновленняі збереження його здоров’я, розвитку експорту вітчизняної продукції. З оглядуна це, розвиток м’ясомолочної промисловості повинен стати одним з пріоритетнихнапрямів економічної політики України. Необхідно зорієнтувати цю галузь наодержання кінцевого результату діяльності всього агропромислового комплексу(АПК), що забезпечить істотне підвищення його ефективності, а також станенадійним джерелом поповнення державного бюджету і значних валютних надходжень.
Питаннямудосконалення розвитку і підвищення ефективності розміщення галузейтваринництва, формуванню ринку м’ясо-молочної продукції присвячено багатонаукових праць українських вчених-аграрників. Серед них наукові розробки БойкаВ.І., Березівського П.С., Березіна О.В., Зубця М.В., Зимовця В.Н., КрисальногоО.В., Товкача М.І., Топіхи І.Н., Омельяненка А.А., Пабата В.О., Рабштини В.М. іін. В опрацювання теоретико-методологічних проблем розвитку виробництвам’ясо-молочної продукції в умовах переходу до ринкової економіки значний внесокздійснили: Андрійчук В.Г., Борщевський П.П., Дем’яненко М.Я., Лукінов І.І.,Малік М.Й., Месель-Веселяк В.Я., Підлісецький Г.М., Рижков В.Г., Саблук П.Т.,Юрчишин В.В., Шпичак О.М. і ін.
Основна метаданої курсової роботи полягає у дослідженні особливостей територіальногорозміщення м’ясомолочної промисловості України.
Предметомкурсової роботи виступають структурні та територіальні особливості розміщенням’ясомолочної промисловості.
Об’єктом виступаєм’ясомолочна промисловість України.
Основнимизавданнями курсової роботи є:
· дослідженняісторичних умов розвитку, принципів і факторів розміщення галузей м’ясомолочноїпромисловості;
· визначенняструктури галузі м’ясомолочної промисловості;
· аналізсучасного рівня розвитку м’ясомолочної промисловості України; дослідженнятериторіальної організації галузі за економічними районами.
Для розв’язаннявизначених завдань, досягнення мети використовувався комплекс взаємодоповнюючихметодів дослідження: описовий, метод, історичний метод, методи системногоаналізу, методи порівняльного аналізу, методи прямого структурного аналізу.
Курсова роботаскладається із трьох розділів, в яких послідовно досліджується поставленапроблема.
1.Місце м’ясомолочної промисловості в економіці України 1.1Місце і значення м’ясомолочної промисловості у розвитку сучасної економіки
За кількістюзайнятих та за обсягом валової продукції харчова промисловість належить донайважливіших галузей господарства у більшості країн світу. Її розміщення тіснопов'язане з сільським господарством та, меншою мірою, з промислом риби. Їйвластива вельми складна структура: понад двадцять підгалузей, що виробляють якготову продукцію, так і напівфабрикати. Основними факторами її розміщеннявважаються сировинний та споживчий. На сировину орієнтуються цукрова,плодоовочекон-сервна, рибна, маслобійна, а на споживача — хлібопекарна,кондитерська, молочна та броварна підгалузі.
Найбільші ареалисучасної харчової промисловості — Європа та Північна Америка — мають складнугалузеву структуру. Їхні підприємства базуються як на місцевій, так і наімпортній сировині. Так, м'ясна промисловість Франції та Данії, маслоробнаНідерландів, виноробна Франції та Іспанії працюють на власній сировині. Значнучастину продукції, котру виробляють ці країни, експортують. З імпортноїсировини у країнах Європи виробляють цукор, шоколад та інші продуктихарчування. У США, Канаді, які володіють величезними ресурсами, харчовапромисловість розвивається на власній сировині; тільки незначна кількістьпідприємств використовує імпортну сировину. Тому тут яскраво вираженаорієнтація харчової промисловості на спеціалізовані сільськогосподарськірайони. Особливе місце у світовій харчовій промисловості займають Австралія таНова Зеландія. Ці країни мають великі спеціалізовані сільськогосподарськірайони, завдяки яким вони постачають на світовий ринок первиннусільськогосподарську продукцію. Значна її частина переробляється та вивозитьсяза кордон.
У більшостікраїн, що розвиваються, промислову переробку проходить незначна частинасільськогосподарської продукції. Високий рівень розвитку харчової промисловостіє в небагатьох країнах, що розвиваються: Аргентині, Бразилії, Уругваї, Індії таін. В інших країнах є тільки первинні стадії переробки, часто — не промислової,а ручної, завершальні стадії розташовуються у Північній Америці, ЗахіднійЄвропі, Японії.
У харчовійпромисловості розвинена спеціалізація за стадіями технологічного циклу, колиперші стадії наближені до сировини, а подальші — до споживача. Прикладом можеслужити овочеконсервна галузь: виробництво пульпи з томатів безпосередньо усільськогосподарському районі та виготовлення з неї пасти, соків у центріспоживання. У виноробстві: первинне та повторне; у тютюновій промисловості —ферментаційне та тютюнове виробництва тощо. У складі харчової промисловості —понад 20 галузей, найважливішими з яких є цукрова, м'ясна, млинарська,маслосироробна, виноробна, маслобійна, консервна, рибна, соєва.
При загальномусвітовому виробництві м'яса на рівні 53 — 54 млн. т в рік його виробництво надушу населення має величезний діапазон коливань. Так, при середньому світовомувиробництві на душу населення 33,2 кг, на країни Європи доводиться 83,5 кг, наКитай 29,4 кг, на Данію 326,9 кг, Бельгію 144,2 кг, на Україну 50 кг.
У світовійторгівлі яловичиною чітко виділяються по регіонах основні країни експортери іімпортери цієї продукції. Так по експорту яловичини і телятини лідерами єАвстралія і Нова Зеландія, яким належить більше 25% світового експорту, а такожБразилії, Аргентини, Уругваю, країн ЄС і США. Основним імпортером їх продукціїє Японія, Республіка Корея, Іран, Єгипет.
Що стосуєтьсясвітової торгівлі свининою, то тут яскраво виражених лідерів-експортерів цієїпродукції немає. Можна виділити Данію, країни Бенілюксу, Канаду, США. Основніекспортери баранини і ягнятини – Нова Зеландія і Австралія, по експорту птицівиділяються країни ЄС і США.
Ціни на ринкум'яса схильні до значних коливань і залежать від якості, умов постачання іінших чинників.
Особливе місце всвітовій торгівлі м'ясом і м'ясопродуктами займають США. Відносно низькісвітові ціни на ці товари привели до того, що ця країна віддає пріоритетімпорту перед власним виробництвом. Аграрна політика США все більш направленана підтримку експорту зернових, в т.ч. фуражного зерна, внаслідок чогопотенційні можливості США сконцентровані не на експорті тваринництва, а наекспорті «сировини» для їх виробництва.
Щорічний об'ємсвітової торгівлі молочними товарами перевищує 11 млн. т. Найбільш поширенаторгівля такими видами молочних товарів, як сири, вершкове масло, сухе молоко.Основними постачальниками цих продуктів виступають країни ЄС і Нова Зеландія.Об'єми імпорту істотно розрізняються по конкретних видах товарів і країнах.
Стосовно України,то сприятливі природноекономічні умови для тваринництва, і зокрема, длям'ясного скотарства, беконного, м'ясо беконного і сального свинарства,вівчарства і птахівництва сприяти розвитку м'ясної промисловості, яка сталанайбільшою галуззю харчової промисловості. Підприємства м'ясної промисловостіпереробляють тваринну сировину на харчові продукти, м'ясо, ковбаси, м'ясні консерви,концентрати та інші види продукції. М'ясна промисловість дає також багато видівкормів, м'ясо кров'яне і квіткове борошно, шкіри, технічний жир, щетину,лікувальні та інші препарати. Головними підприємствами м'ясної промисловостістали великі м'ясні комбінати, на яких комплексно переробляється всятваринницька продукція. Вони обладнані високопродуктивними машинами ізастосовують сучасні технології виробництва різних м'ясопродуктів. Сучаснийм'ясокомбінат випускає за зміну до 150 т різних м'ясопродуктів від 100 до 150найменувань. В Україні працює понад 100 м'ясокомбінатів. Зосереджені вонипереважно у великих містах і в районах високоінтенсивного тваринництва.Найбільші з них в Києві, Полтаві, Харкові, Одесі, Донецьку, Луганську,Дніпропетровську, Львові, Запоріжжі, Волині, Чернігові, Черкасах.
Зовсім новоюгалуззю стало промислове тваринництво, яке стало надійною сировинною базою длям'ясної промисловості. Великі птахокомбінати набудовані навколо Києва, Харкова,Одеси, Херсона, Сімферополя, Миколаєва та інших міст.
Про обсягвиробництва м'яса і м'ясопродуктів можна судити з даних таблиці 1.1.
Таблиця1.1
Виробництвом’яса і ковбасних виробів, тис. т.Види продукції Роки 2004 2005 2006 2007 Яловичина і телятина 1494 672 292 276 Баранина 23,6 19,1 2,9 1,6 Свинина 724 156 54,3 75,4 М’ясо птиці 355 655 21,1 26,7 Ковбаси — всього 900 277 155 175 Варена ковбаса 450 120 56,1 65,4
Зменшенняпоголів'я великої рогатої худоби, овець, свиней і птиці призвело до скороченнясировинних ресурсів м'ясної промисловості. Багато підприємців галузі тількинаполовину використовували свої потужності, окремі із них стали на консервацію.Починаючи з 1990р. виробництво всіх видів м'яса і м'ясопродуктів постійноскорочується, погіршується його якість. Окремі види м'ясної продукції настількипогіршились, що стали непридатними для споживання. Отже, проблема збільшеннявиробництва м'яса і м'ясопродуктів, підвищення поживної цінності і поліпшенняїх цінності стає однією з найважливіших у справі розвитку харчової промисловості.
Молокопереробнапромисловість охоплює маслоробну, сироробну, молочно-консервну та інші галузі.Основна продукція молочної промисловості — масло, сир, молочні консерви, сухемолоко, вироби з незбираного молока, сухе, жирне і знежирене молоко та іншівиди продукції.
Розміщеннямолокопромислових підприємств склалося залежно від розвитку і розміщеннямолочного скотарства і масового споживання молока і молочних продуктів. Заводи,що випускають молочну продукцію знаходяться в містах її споживання. Наприклад,у Києві працює три великі молокозаводи, є вони у Харкові, Одесі,Дніпропетровську, Донецьку, Чернігові, Львові, Черкасах, Запоріжжі та іншихмістах. Маслоробні комбінати та молококонсервні заводи розміщені в зонах ірайонах високоінтенсивного молочного скотарства. Найбільші такі підприємства вБердянську (Запорізька область), Жашкові і Тальному (Черкаська область),Рітках, Козельці, і Бахмачі (Чернігівська область), первомайську (Миколаївськаобласть), Смілі (Чркаська область), Кременчуці (Полтавська область).
Виробництвомолочної продукції в Україні характеризується такими показниками (табл. 1.2).
Таблиця1.2
Виробництвомолочної продукції за видами, тис. т.Види продукції Роки 2004 2005 2006 2007 Молоко незбиране 2580 488 291 263 Кисломолочна продукція 380 116 119 158 З них: Кефір 292 95,9 78,7 103,0 Сметана 476 77,3 395 17,9 Сир кисломолочний 138 30,0 16,9 54,1
Молокопереробнагалузь загалом є однією з галузей, що найдинамічніше та найстабільнішерозвиваються: щорічний приріст ринку молока та молочних продуктів оцінюється нарівні 10-12% упродовж останніх років. Ємність цього ринку, залежно від оцінок,коливається в межах від 2,8 до 3 млрд. гривень за оцінками 2007 року.
Серед основнихтенденцій вітчизняного ринку молочних продуктів сьогодні можна виділити тривалуреструктуризацію й концентрацію власності, розширення сфери впливу великихгравців, розвиток регіональних ринків, технічну модернізацію виробництва,впровадження нових технологій, появу інноваційних продуктів. Молочна промисловістьпоступово йде від випуску нефасованої продукції, багато виробників прагнутьвідійти від «класичного» продукту убік продуктів з більшим вмістомбіологічних добавок.
Що стосуєтьсяпроблем, як і раніше гострим залишається якість молочної сировини і його ціноутворення,низька купівельна спроможність населення, у результаті чого можливості молочноїпромисловості повною мірою не реалізуються, практично відсутні державнісоціальні програми, особливо стосовно молочного бізнесу (наприклад, організаціяхарчування в дитячих установах тощо).
Загалом, упродовжостанніх років спостерігається зростання обсягу виробництва майже у всіхсегментах молочної галузі, а темпи зростання виробництва окремихмолокопродуктів у 2007 р. порівняно з 2006 р. коливаються у різних сегментахвід 4% (у промисловому виробництві морозива) до 36% (у випуску плавленогосиру).
Структурно — динамічний аналіз розвитку харчової промисловості свідчить, що по мірінаростання потреб у промислових товарах і нарощування виробництвасільськогосподарської продукції будувалися нові підприємства і нарощуваннявиробничих потужностей існуючих.
1.2 Світовий ринок молока іУкраїна
Світовий ринокмолока сьогодні визначається обсягом, приблизно в 600 млн.т. З них коров’ячемолоко становить понад 80%, решта — буйволяче, козяче, овече.
Найбільшимвиробником молока і молочних продуктів є Європейський Союз. ЄС має такожнайбільший у світі експортний потенціал, що на сьогодні становить, уперерахунку на молоко, близько 15 млн т. Дещо менший експортний потенціал маєНова Зеландія, третю сходинку посідає Австралія. Далі йде країна, яку зазвичайяк виробника молока переоцінюють, — це США. Щороку можна чути про те, щоСполучені Штати розгортають черговий експортний наступ, але щоразу наприкінціроку з’ясовується, що оголошений наступ не відбувся. Пов’язано це зі швидкимзбільшенням населення США: в останні роки воно зростає пересічно на 9,2%щорічно, тоді як населення ЄС майже не змінюється. Таким чином, збільшеннявиробництва молока в США компенсується збільшенням його споживання.
І СполученіШтати, і Євросоюз мають суворо регульовані ринки. Тому навіть якщо вершковемасло з України є дешевшим, воно не зможе конкурувати на європейському ринкучерез чинні там системи квот і дотацій. Ринки ж Нової Зеландії й Австралії єдоволі ліберальними.
За цінами намолоко країни світу можна умовно розділити на три основні групи. Перша — цекраїни з цінами на рівні 15–18 євро/100 кг (Океанія, Південна Америка, Індія).До другої належать США і більшість країн Західної Європи: ціни тут коливаютьсяв межах 27–34 євро/100 кг. І третя група — це країни з високим рівнем цін намолоко (Японія, Швейцарія, Канада).
Можна виділитиряд країн із традиційно низьким споживанням молока; навіть за умови успішногоїх розвитку споживання молока там перебуватиме на досить низькому рівні. Дочисла таких країн належать Китай, Мексика, Іспанія, Італія, Японія.
В інших країнах —до них належать Україна і Росія — споживання молока традиційно доволі високе,проте в останні роки із загальноекономічних причин воно скоротилося. Іззбільшенням виробництва молока на душу населення буде зростати і споживання.
У країнахПівнічної Європи і США рівень споживання молока високий, але його зростання невідбувається. Навпаки, у найбільш розвинутих країнах цей показник дещовід’ємний: -1,5% за рік.
Водночас уСхідній Європі, Латинській Америці, Азії й Африці вбачається перспективнимзбільшення виробництва молока, оскільки в цих регіонах на молоко і молочніпродукти є незадоволений попит.
У цілому ж можнаконстатувати, що споживання молока зростає швидше, ніж його виробництво. Унаступні роки, якщо попит на молоко буде випереджати пропозицію, вартоочікувати і зростання цін. Зокрема, у найближчі роки варто очікувати збільшенняспоживання масла, сухого незбираного молока, сиру. Водночас світовий риноксухого знежиреного молока вже насичений, і в нього навряд чи варто робитиінвестиції.
Обсяг світовоїторгівлі молоком і молочними продуктами становить приблизно 56 млн т (дані 1999р.), тоді як його виробництво наблизилося до позначки в 600 млн т. Як видно зцих цифр, на зовнішній ринок надходить лише невеличка частина виробленоїпродукції, і цим молочний ринок різниться з ринками інших аграрних товарів.
Приблизнополовина з усіх зовнішньоторговельних обсягів молока реалізується в рамкахрегіональних торгових потоків, наприклад, у рамках ЄС або СНД. Інші 50%міжнародної торгівлі — це міжконтинентальні товаропотоки.
Для того, щобзбільшити збут продукції найбільших виробників молока, у рамках СОТ ниніведуться переговори, спрямовані на полегшення доступу розвинутих країн на ринкикраїн менш розвинутих.
Молочний секторУкраїни, щоб набути конкурентоздатності, потребує дотацій та інших формдержавної підтримки. Проте Україні не варто копіювати політику Євросоюзу.
Ще в 50–60-іроки, коли Європейський Союз лише створювався, ідея підтримкисільгоспвиробників полягала в тому, щоб запропонувати їм ціну, яка перевищуєціну світового ринку. З погляду “приборкання” імпорту це доволі легко: доситьзастосувати мито. Проте в цьому разі стає набагато складніше експортуватитовар. Подібну ситуацію Україна переживала торік із зерном, коли ціна на ньогопіднялася вище за світову і експорт зупинився.
Щоб врегулюватиці проблеми, у ЄС було вирішено запровадити систему інтервенцій, тобто обсягипродукції, що перевищують розмір внутрішнього споживання, держава повинна буласкуповувати. Передбачалося, що ці надлишки будуть викидатися на світовий ринок.Таким чином, бюджет країн Євросоюзу став субсидувати на молочне виробництвовеликі суми. У 1995 році в цілому по ЄС молочний ринок поглинув 9,4 млрд євробюджетних коштів, з них 2,3 млрд пішло на відшкодування експорту. З поглядунинішніх бюджетних можливостей України, подібні цифри вбачаються абсолютнонереальними.
Крім того, питомівитрати на відшкодування експорту в ЄС значно випереджають аналогічні показникизростання виробництва молока. Так, при збільшенні виробництва за останні рокина 9% експортні відшкодування збільшилися вдвічі. Це пояснюється тим, щоспоживання молока всередині “єврозони” не збільшувалося, тому вся прибавкаповинна була надходити на зовнішній ринок. Тому в ЄС було вирішено запровадитиспеціальні стабілізатори, що дали б змогу дещо зменшити пропозицію молока.Почали виплачувати спеціальні премії за забій худоби. Були впроваджені квоти,що визначають граничні обсяги виробництва для кожного підприємства. Проте квотине могли бути стабільними, оскільки в середовищі підприємств проходили процесизлиття, банкрутств, перепрофілювань тощо. Тому була запроваджена торгівляквотами, ціна квоти також лягла на собівартість молока. І що більшою була цінамолока, то більший вона забезпечувала прибуток, то дорожчою була квота. Запідсумками минулого року, на дотування молочної галузі ЄС повинен виділити 80млрд євро. Цей тягар зрештою лягає на споживача. Проте в Європі споживачвитрачає на продукти харчування 15% свого прибутку, в Україні ж — 60%, і значнібюджетні витрати на підтримку окремо взятої галузі можуть призвести досоціальної дестабілізації. 1.3 Тваринництво як основам’ясного комплексу України
Тваринництво — цекомплекс взаємопов'язаних галузей сільського господарства. Воно забезпечуєнаселення найбільш цінними продуктами харчування (м'ясо, молоко, яйця),промисловість — сировиною (шкіри, хутро, вовна, пух, перо), а рослинництво — органічними добривами. Тваринництво охоплює ряд підгалузей. основними з яких єскотарство, свинарство, вівчарство, птахівництво. Крім того, виділяються ще іменш значні і дуже вузькі галузі: кролеводство, рибництво, шовківництво,звірівництво, бджільництво та ін. Різні галузі і підгалузі виконують своїспецифічні функції в задоволенні потреб населення, в продуктах харчування, упредметах першої необхідності (одязі і взутті), в забезпеченні промисловості сировиною.
Скотарство — найбільша галузь тваринництва, яка ґрунтується на розведенні великої рогатоїхудоби. В галузі зосереджено 65% умовного продуктивного поголів'я худоби.Головна її продукція — м'ясо і молоко. Залежно від того визначають такі напрямиспеціалізації скотарства: молочний, молочно-м'ясний, м'ясний і м'ясомолочний.Крім того, воно дає велику кількість сировини (шкіри, копита, роги) дляпереробної промисловості. Скотарство споживає найрізноманітні і дешеві корми(зелені, грубі, соковиті, концентровані) і дає найбільшу кількість органічнихдобрив.
Свинарство — друга за масштабами галузь тваринництва. Вона дає одну третину всього валовоговиробництва м'яса. На нього припадає 15% умовного поголів'я продуктивноїхудоби. Вона дає м'ясо, сало, шкури та іншу сировину для переробноїпромисловості. Залежно від типу годівлі в свинарстві розрізняють беконний,м'ясний, м'ясо-сальний і сальний типи. Висока плодючість, короткий ембріальнийперіод розвитку, скороспілість і вигідність, висока оплата кормів і високийвихід м'яса при забої зумовлюють значні економічні переваги свинарства надіншими видами тваринництва.
Вівчарство маєзначно меншу питому вагу в тваринництві, ніж скотарство і свинарство, всьоголиш 6%, але воно є джерелом таких цінних продуктів як м'ясо і молоко і сировинидля промисловості (вовна, хутрові і шубові овчини, шлунки і шкури). Овечемолоко, сири, бринза — цінні і висококалорійні продукти харчування. Залежно відякості і призначення продукції розрізняють тонкорунне, напівтонкорунне, напівгрубововняне,смушкове, м'ясо-сальне і м'ясо — вовняне вівчарство.
Конярство — одназ важливих галузей тваринництва. Коней використовують як робочу худобу, тягловусилу. Однак м'ясо коней є також і продуктом харчування, а шкіри — цінноюсировиною для шкіряної промисловості. У зв'язку з розвитком особистого іселянського фермерського господарств кількість коней в них постійно зростає.
Птахівництвозабезпечує населення найбільш дієтичними продуктами харчування — яйцями ім'ясом. Тут і сировина для легкої промисловості. А пташиний послід є найбільшцінним органічним добривом. Птиця характеризується високою плодючістю,скороспілістю та продуктивністю, високою окупністю корму, за затрати праці ікоштів.
Поряд зосновними, більшими галузями тваринництва, важливе значення мають і такі яккролівництво, звірівництво, шовківництво, бджільництво та інші.
Економічнепризначення тваринництва забезпечувати населення високоякісними, калорійними,дієтичними і вітамінізованими продуктами харчування, а промисловість — сировиною. Екологічне значення полягає в забезпеченні землеробства органічнимидобривами, внесення у ґрунт яких повертає в природу значну кількість органічноїмаси, сприяє підвищенню його родючості, вмісту гумусу, розвитку мікрофлори,інтенсифікації ґрунтотворного процесу і кругообігу речовин в породі. Томупроблемам розвитку тваринництва, удосконаленню чистоти його ведення необхіднонадавати особливо важливого значення. На жаль, протягом останнього періоду вУкраїні відбувається катастрофічне зменшення поголів'я продуктивної худоби ідосить великий занепад тваринництва. Статистичні дані щодо поголів’япродуктивної худоби наведено у табл. 1.3.
Таблиця1.3
Поголів'япродуктивної худоби, тис. гол.Роки Велика рогата худоба В тому числі корови Свині Вівці, кози 2002 17557,3 7531,3 13144,4 4098,6 2003 15313,2 6971,9 11235,6 3047,1 2004 12758,5 6264,8 9478,7 2361,8 2005 11721,6 5840,8 10083,4 2026,0 2006 10626,5 5431,0 10072,9 1884,7 2007 9423,7 4958,3 7652,3 1875,0
Постійнезростання цін на промислові засоби виробництва (комбайни, сільськогосподарськімашини і обладнання для тваринницьких ферм) і предмети праці (комбікорми імікробіологічні добавки, мінеральні добрива і хімічні меліоранти, пальне,мастильні та інші матеріали), збільшення матеріальних затрат на виробництвопродукції і зростання її собівартості зумовило значне зниження рентабельностітваринницької продукції. Фактично виробництво всіх її видів стало збитковим длягосподарств, що стало основною причиною зменшення їх виробництва і реалізаціїна внутрішньому ринку.
2.Передумови регіональних відмінностей у розвитку і розміщенні м’ясомолочноїпромисловості 2.1.Природноекономічні умови
Формуванням’ясомолочної промисловості і особливості її територіальної організації залежать від сукупної дії природно і суспільно-географічних факторів. Водночаскожен фактор зокрема впливає на формування м’ясомолочної промисловості впевному напрямі.
Найбільший вплив на формування м’ясомолочної промисловості України мають такі суспільно-географічні фактори: рівень господарського освоєння території, науково-технічний прогрес, потреби населення в продуктах харчування, характер розселення і рівень забезпечення трудовими ресурсами.
Для формування м’ясомолочної промисловості України дуже велике значення мають природно-географічні фактори. Під впливом природних умов формуєтьсятериторіальна структура м’ясомолочної промисловості України.
Важливою галуззюсільського господарства, яке сприяє розвитку м’ясомолочної промисловостіУкраїни є тваринництво, скотарство, а в гірських районах ще й вівчарство, що зумовлено великими площами природних пасовищ — полонин.
Водні ресурсивідіграють важливу роль у розвитку аграрно-промислового комплексу. Основнимиджерелами задоволення сучасних і перспективних потреб м’ясомолочноїпромисловості України в прісній воді є водні ресурси поверхневого стоку (річки,озера і водойми) і підземного стоку.
Україна має досить обмежені ресурси поверхневих вод. Загальне водоспоживання в країні досягло 65% її середнього багаторічного поверхневого стоку.Забезпеченість водними ресурсами місцевого стоку у розрахунку на однулюдину становить 1000 м3 на рік. Найвищим є цей показник в Карпатах,на Поліссі та в західній частині Лісостепу, найменшим — у Степу.
Важливою умовоюстворення розвиненого природно-ресурсного потенціалу м’ясомолочноїпромисловості є дотримання при його використанні наступних принципів: єдностівикористання і охорони природних ресурсів; комплексності використанняприродно-ресурсного потенціалу; оптимальність норм природокористування,дотримання балансу між використанням і відтворенням природних ресурсів;збільшення обороту природних ресурсів, що використовуються; зниження природомісткостіготової продукції. Необхідним кроком до реалізації цих принципів є усвідомленнянегативних наслідків господарської діяльності підприємств сільськогогосподарства і харчової промисловості відносно природного ресурсногопотенціалу, особливо земельних і водних ресурсів, екстенсивного характеру їхвикористання.
Отже, природніумови і ресурси України в цілому сприятливі для розвитку м’ясомолочноїпромисловості. 2.2. Історичні передумови
Харчовий комплексУкраїни в цілому і м’ясомолочна промисловість зокрема пройшли довгий і складнийшлях історичного розвитку. До 1917р. м’ясо-молочна промисловість тільки почаларозвиватись. У 1940р. обсяг виробництва продуктів в УРСР майже в 6 разівперевищив рівень 1913р. Основні потужності створювались у післявоєнний час.Поліпшилась галузева структура харчової промисловості, зокрема зросла питомавага м’ясо-молочної промисловості.
Як відомо післястворення СРСР у країні почалася політика індустріалізації. Це, звичайновідобразилось і на промисловості України. У першій п’ятирічці в харчовійпромисловості виникли нові галузі – маргаринна, сироробна, комбікормова,хлібопекарська. Передбачалося створення чималої кількості нових підприємств,зокрема у цукровій промисловості планом першої п’ятирічки передбачалосябудівництво 11 нових підприємств. Але х часом виявилося, що сільськегосподарство не може забезпечувати сировиною такий приріст потужності.
У післявоєнніроки, за роки четвертої п’ятирічки, значно збільшився випуск продукціїм’ясомолочної промисловості. Так, довоєнний рівень по виробництву м’яса у1950р. був перевищений на 25%, молока – на 47%.
В 1951 —1960 рр. швидкимитемпами нарощувалось поголів’я худоби і птиці. Так, великої рогатої худобистало більше майже на 6 млн. голів (або на 54,8%), свиней — на 9,5 млн. (або в2,4 рази), овець і кіз — на 5,8 млн. (або в 2 рази) і т.д.
Слід зазначити,що і в ті роки збалансованість у розвитку сільського господарства незабезпечувалася. Відставала кормова база галузі, внаслідок чого продуктивністьтварин практично не підвищувалася і була значно нижчою від їх біологічнихможливостей. Так, у 1980 році середньорічний надій молока від 1 корови становив2272 кг, що є всього на 82 кг (або на 3,7%) більшим, ніж у 1970 році, і на 75кг меншим, ніж було вже в 1975 році. На рівні 1970 р. — у розмірі 3 кг —залишився середньорічний настриг вовни з 1 вівці ( в 1975 р. він був на 0,1 кгбільшим). Обсяги виробництва нарощувалися, головним чином, екстенсивним шляхом.Поголів’я великої рогатої худоби збільшилося з 21,4 млн. голів на початок 1971р. до 25,4 млн. — на початок 1981 р., овець і кіз — відповідно, з 8971 тис. до9185 тис. Поголів’я свиней за ці роки скоротилося на 4,6%.
У часи УРСР скотарствобуло провідною галуззю тваринництва і було, в основному, сконцентровано уПівнічно-Східному економічному районі. Поголів’я рогатої худоби на 100 гасільськогосподарських угідь у Північно-Східному економічному районі становило55-65 голів. Загальне ж поголів’я рогатої худоби у Харківській та Полтавськійобластях становило понад 900 тис. голів. У Сумській області поголів’я дещоменше (750-900). В основному переважав молочно-м¢ясний напрямок, а навколовеликих міст (Харків, Суми, Полтава, Кременчук) переважав молочний напрямок.
На сьогодення тутзберігаються традиційні для району м’ясо-сальний і сальний напрямок свинарства.поголів’я свиней на 100 га орної землі у Полтавській та Харківській областяхстановить в середньому понад 35голів, у Сумській – 30-35. поголів’я свиней уПолтавській та Харківській області також наближається до максимального вУкраїні – понад 600 тис. голів.
Тваринництво єсировинною базою для м¢ясної промисловості. Головними підприємствами цієї галузі є м’ясокомбінати,що зосереджені в основному у великих містах, а також у районах розвиткутваринництва. Найбільшими у Північно-Східному економічному районі є Харківськийта Полтавський. 2.3. Соціально-демографічні передумови(виробник, споживач)
М’ясомолочнапромисловість — одна з найбільших розвинених і типових для центральноукраїнського району галузей. Вона зосереджена як у великих промислових центрах,так і в численних невеликих містах, центрах адміністративних районів.
У зв’язку з тим, що в Україні сільське господарство поступається промисловості як защільністю основних виробничих фондів, так і за обсягом виробництва товарної продукції, в країні переважає промислово-сільськогосподарський тип освоєння території. Важливою складовою частиною освоєння території України є рівень розвитку інфраструктури території, особливо комунікаційної. Від територіальної організації інфраструктури, густоти транспортної мережі, її технічного стану, напрямку залізниць і автомобільних доріг залежать особливості територіальноїорганізації м’ясомолочної промисловості, регулярність зв’язків між їїосновними ланками.
Провідна роль у структурі перевезень вантажів м’ясомолочної промисловості належить автомобільномутранспорту. Спеціалізовані транспортні засоби (автоцистерни, спеціалізованіавтомашини, рефрижератори тощо) перевозять вантажі, залізничний транспорт займає провідне місце у здійсненні зовнішніх зв’язків м’ясомолочноїпромисловості.
Одним з головнихчинників, що впливають на формування і територіальну організацію м’ясомолочноїпромисловості і споживання її кінцевої продукції є характер розселення, густотасільського населення і рівень забезпечення трудовими ресурсами.
В Україніпоказник урбанізації становить 68%. Найвищий відсоток міського населення вУкраїні – у Донецькій (90%), Дніпропетровській (84%), Луганській (87%) таХарківській (79%) областях. Найнижчий – у Чернівецькій, Тернопільській,Івано-Франківській та Закарпатській областях (41–43%). Міське населення більшзосереджене у промислових районах Донбасу й Придніпров’я. Західні реґіониУкраїни недостатньо урбанізовані.
Поняттяурбанізації тісно пов’язане з системами розселення населення – територіальноцілісними і функціонально взаємопов’язаними сукупностями поселень. Два основнихтипи поселень – міські й сільські мають істотні відмінності щодо функціональноїструктури й людності, причому функціональна характеристика є вирішальною привизначенні типу поселення. Виникнення й розвиток систем розселення – ценаслідок територіального розподілу праці. Кожне поселення в системі виконуєсвої соціально-економічні функції.
Для системирозселення характерні тісні внутрішні зв’язки між її елементами (поселеннями),що втілюється в інтенсивні міжселенні потоки: виробничі, культурні, інформаційнітощо.
За ступенемрозвитку й територіальним охопленням системи розселення поділяються на локальній реґіональні. Локальні системи охоплюють відносно невелику територію (вУкраїні – звичайно область або навіть її частину). Критерієм межування такої системиє показник транспортної доступності, який визначає відстань (у годинах) відцентру системи до її крайнього поселення; для регулярних поїздок населення водин кінець ця відстань не повинна перевищувати 1,5 години. Локальні системидають змогу активного спілкування людей, сприяють найбільш інтенсивнимекономічним зв’язкам між об’єктами системи. Центром локальної системи єнайбільше багатофункціональне місто. Навколо нього групуються міста нижчихрангів; так утворюється міська агломерація. Сільські поселення, що входять всистему, також ранжируються за величиною і функціональним призначенням (центриадміністративних районів, сільськогосподарські центри, селища при фермах тощо).
Найбільші тавеликі міста є одним з найважливіших факторів формування приміських м’ясомолочнихкомплексів. Навколо цих міст створюються спеціалізовані підприємстваприміського типу для забезпечення міського населення молоком та м’ясом.
Різні природно-географічні зони України нерівномірно забезпечені трудовими ресурсами.В результаті одні регіони України мають надлишок трудових ресурсів у м’ясомолочнійпромисловості, а інші відчувають їх недостачу. Найкраще забезпеченітрудовими ресурсами лісостепові області, де найвищою є густота сільського населення. Найбільша потреба в трудових ресурсах відчувається у степовихобластях, де густота сільського населення найменша. Ступінь забезпеченості трудовими ресурсами впливає на спеціалізацію аграрно-промислових комплексів. Так, у регіонах, краще забезпеченихтрудовими ресурсами, формуються АПК, що виробляють працемістку продукцію.
Потреби населенняв продукції м’ясомолочної промисловості визначаються науково обґрунтованими нормами споживання на душу населення і реальними можливостями їх задоволення.Певною мірою на обсяг і асортимент необхідних продуктів харчування впливають природно-географічні умови, місцеві національні особливості ітрадиції.
2.4. Економічні передумови
Форми суспільноїорганізації виробництва – важлива складова частина системи економічнихпередумов розміщення м’ясомолочної промисловості. Таких форм нараховуєтьсячотири: концентрація, спеціалізація, кооперування й комбінування.
Зараз мирозглянемо їхню роль як передумов розміщення м’ясомолочної промисловості. Щодає концентрація? Як правило, зростає ефективність виробництва за рахунокмасовості випуску продукції. На великих підприємствах більше можливостей дляманеврування матеріальними ресурсами та виробничим персоналом.
Збільшеннявиробничої потужності – не єдина форма концентрації. Вона виявляється також уцентралізації управління шляхом об’єднання підприємств, але такий процеснайчастіше називається централізацією.
Великепідприємство є районотвірним фактором: довкола нього виростаютьпідприємства-суміжники, створюються філії. Таке підприємство стимулює розвитокусього реґіону, де воно розташоване.
Концентраціявиробництва часто виглядає як зосередження великих підприємств на обмеженійтериторії, цебто як територіальна концентрація. Це властиво м’ясомолочноїпромисловості Центрально-північного економічного району: за приклад можутьправити Донбас і Криворіжжя. Крім того, у таких випадках відбувається економіяза рахунок кращого використання інфраструктури. Проте концентрація має своїмежі, які не варто переступати. На певному етапі розрощування підприємствоприпиняє давати ефект, собівартість продукції – порівняно зі зростанням витратна будівництво підприємств – знижується повільно, а фондовіддача падає. Зізбільшенням розмірів підприємства неуникно зростає радіус перевезень сировини,палива й готової продукції, що робить її дорожчою. Наприклад, консервні й молочнізаводи не можуть бути занадто великими, бо довелося б здалеку звозити до нихсировину, а це призводило б до її псування. Розумніше поєднувати невеликі(первісна обробка сировини) й великі (випуск готової продукції) підприємства.
Треба такожпам’ятати про екологічну небезпеку зосередження деяких видів виробництва. І щеодне: великі підприємства погано піддаються перепрофілюванню – переходу довипуску принципово нової продукції. Тому в добу НТР концентрація виробництва невважається безумовним благом. В економічно розвинутих країнах – поруч згігантами – з’являється дедалі більше невеличких підприємств (так звані«венчурні підприємства»). Оптимальним варіантом у сучасній економіці єпоєднання підприємств різних розмірів, що виконують свої специфічні функції уреґіоні. І тому, безперечно, українській економіці треба дещо розосередитивиробництво, що підвищить загальну його ефективність.
Спеціалізаціяпідприємства на певному виді продукції означає, що з внутрішньореґіональних ілокальних причин саме у цій точці простору створюються сприятливі умови длявиробництва цієї продукції. Слушність такого висновку доводиться економічниманалізом. Якщо ефективність спеціалізованого виробництва досить висока, то цеозначає, що підприємство перебуває у фокусі збігу сприятливих факторів дляданого виробництва. Територіальною спеціалізацією називається орієнтаціяреґіону на виробництво товарів і послуг для позарайонного споживання узагальній системі територіального поділу праці.
Кооперування – цеорганізований взаємозв’язок спеціалізованих підприємств. Кооперування буваєвнутрішньогалузеве, якщо кооперативні поставки здійснюються між підприємствамиоднієї галузі, й міжгалузеве.
У територіальномурозумінні кооперування поділяється на внутрішньорайонне й міжрайонне.Внутрішньорайонне кооперування, особливо якщо воно сполучається з міжгалузевим,є основою формування реґіональних територіально-виробничих комплексів. Нарешті,важливою формою є міжнародне кооперування. Воно розповсюдилося завдякитранснаціональним корпораціям і створенню реґіональних економічних спільнот.
До перевагкомбінування відноситься економія на транспортних витратах, можливістькомплексно використовувати сировину, оперативність управління.
Є три видикомбінування: на основі послідовної обробки сировини, на основі комплексноговикористання сировини й на основі використання відходів. Часто ці видикомбінування сполучаються. На розміщення продуктивних сил істотно впливаютьформи суспільної організації виробництва, визначаючи територіально-виробниче«обличчя» реґіону.
Територіальнийподіл праці як економічна передумова розміщення продуктивних сил є вирішальним.Власне, розміщення виробництва є територіальним аспектом суспільного поділупраці. Територіальний поділ праці на міжрайонному рівні формуєнародногосподарський комплекс країни. Чим розвиненіша економіка країни, чимглибший поділ праці, тим чіткіше визначається реґіональна економічна структурай тим більше можна виокремити економічно цілісних територіальних комплексів. Умасштабах країни – аналізуючи ефективність реґіональної спеціалізації – требавраховувати транспортний фактор, особливо якщо територія країни достатньовелика.
Таким чином,економічним передумовам властива різноманітність проявів. Вони не лишевпливають на галузеву структуру й просторову конфігурацію виробництва, але йвизначають динамічність процесу розміщення продуктивних сил.
3.Тенденції розвитку і розміщення м’ясомолочної промисловості України 3.1Територіальна організація м’ясомолочної промисловості України
М’ясомолочну промисловість України можнарозділити на м’ясопродуктовий комплекс та молокопродуктовий комплекс.Розглянемо докладніше їх територіальну організацію.
М’ясопродуктовий комплекс– це система спеціалізованих галузей,пов’язаних з кормо виробництвом, виробництвом м’яса, його промисловоюпереробкою, реалізацією кінцевої продукції, виробничою та соціальноюінфраструктурою, що обслуговує ці галузі.
Основою формування м’ясопродуктового комплексуУкраїни є м’ясне скотарство, свинарство, птахівництво і вівчарство.
Скотарство в усіх природно – кліматичних зонахУкраїни є провідною галуззю, але залежно від природно-економічних умовхарактеризується певними територіальними відмінностями у виробничійспеціалізації. На Поліссі та в Лісостепу розвивається молочно0м”сне ім’ясо-молочне скотарство; у Степу переважає м’ясне і м’ясо-молочне; уприміських зонах, особливо великих міст, — молочно-м’ясне.
Свинарство набуло переважного розвитку врегіонах інтенсивного землеробства, зокрема картоплярства, промисловоїпереробки сільськогосподарської сировини, фуражного зернового господарства.Воно зосереджено у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій,Київській, Полтавській, Харківській та Черкаській областях. Розміщенню в цихобластях великих м’ясокомбінатів сприяє кормова база, зокрема наявністьконцентрованих кормів. Лісостепова і степова зони України – головна базавиробництва свинини. У господарствах Полісся і Лісостепу свинарство маєм’ясо-сальну, а у Степу – сальну спеціалізацію.
Птахівництво – це система взаємопов’язанихспеціалізованих підприємств і виробництв, зайнятих вирощуванням, переробкою,транспортуванням птиці, виробництвом кормів. В Україні розвиток птахівництвахарактеризується концентрацією та спеціалізацією. Найвища концентраціяпоголів’я птиці (понад4/5) в господарствах Степу та Лісостепу; на Поліссі таКарпатах вона становить близько 19 відсотків від загального поголів’я. Урозміщенні птахівництва чітко простежується тенденція наближення його доспоживача.
Вівчарство – найменш інтенсивна галузьтваринництва, що розвивається переважно на дешевих пасовищах і грубих кормах знезначним витрачанням концентрованих кормів. У структурі продукції тваринництванв вівчарство припадає в середньому 2 відсотки.
В Україні основною зоною вівчарство є степовіобласті, де зосереджено близько 2/3 всього поголів’я овець і виробництва вовни.У степових областях вівчарство має тонкорунну і напівтонкорунну спеціалізацію,а в лісостепових, поліських та гірських – м’ясововняну.
Заготівлю м’яса та його переробку здійснюютьпереважно підприємства м’ясної промисловості. Основним типом таких підприємствє м’ясокомбінат, де поєднується забій худоби, і первинна і вторинна переробка,виробництво м’яса і м’ясопродуктів, м’ясних напівфабрикатів і консервів, жирів,тваринних кормів, медичних препаратів, тощо. Спеціалізовані підприємства м’ясопереробні та ковбасні комбінати – виробляють м’ясопродукти лише з м’яса, щонадходить з м’ясокомбінатів.
Найбільші м’ясокомбінати розміщені в Києві,Вінниці, Черкасах, Чернігові, Житомирі, Дніпропетровську, Донецьку, Харкові,Полтаві. Ковбасне виробництво переважає в Києві, Одесі, Донецьку.
Виробництво м’яса за період 2002-2007 рр.Представлено на рис.3.1.
/>
Рис. 3.1 Виробництвом’яса за період 2002-2007 рр., тис. тон.
За даними діаграми можна сказати, щовиробництво м’яса є майже стабільним на протязі року. Лише в період загостренняекономічної кризи в аграрній промисловості його виробництво зменшилось.
Молокопродуктовий комплекс– взаємопов’язана системи підприємств звиробництва молока, його промислової переробки та обслуговування цихпідприємств. Основою молоко продуктового комплексу є молочне скотарство. Відрівня і масштабів його розвитку залежать масштаби виробництва і, певною мірою,спеціалізація підприємств молочної промисловості. до складу останньої входять:масло, сироробна молочноконсервна галузі та виробництво продукції з незбираногомолока. Основна продукція: масло, сир, молочні консерви, продукція знезбираного молока, сухе молоко, морозиво тощо.
В Україні переважають середні та великіпідприємства молоко продуктового комплексу потужністю 25-250 т переробки молоказа зміну.
Територіальна спеціалізація молоко продуктовогокомплексу за підгалузями сформувалася залежно від наявності ресурсів молока,його якості та особливостей розміщення населення.
Найбільші заводи з виробництва маслазнаходяться в Вінницькій, Полтавській, Чернігівській, Черкаській областях. Длявиробництва твердого сиру використовують молоко лише певних якостей тахімічного складу.
Найсприятливіші умови сироваріння склалися впередгірних і гірських регіонах Українських Карпат та деяких областях степовоїзони. Найбільші сироробні заводи: Новгород- Сіверський, Дубнівський (Рівенськаобласть), Городенківський (Івано – Франківська область), Старосамбірський(Львівська область), Дніпрорудненський (Запорізька область); заводи звиробництва сухого знежиреного молока Старокостянтинівський (Хмельницькаобласть), Веселинівський( Миколаївська область), Бобровицький ( Чернігівськаобласть), Гуринський (Сумська область), Маловиськівський; молочних консервів:Тальнівський (Черкаська область), Смілянський (Черкаська область), Первомайський(Миколаївська область), Гніванський (Вінницька область), Лубенський (Полтавськаобласть).
Великі підприємства з виробництва продукції знезбираного молока споруджено переважно у великих містах і промислових центах –Дніпропетровську, Києві, Донецьку, Харкові, Макіївці, Одесі, Львові, Маріуполі.
Виробництво продукції з незбираного молокапредставлено на рис.3.2.
/>
Рис.3.2 Виробництвопродукції з незбираного молока за період 2002-2007 рр., тис. тон.
Виробництво молока також є майже стабільним напротязі року. Але криза в аграрній промисловості і не обминуламолокопродуктового комплексу, тому його виробництво зменшилось в цей період,але ми вже помічаємо подальший ріст його виробництва.3.2 Перспективи розвитку ірозміщення м’ясомолочної промисловості в умовах ринкової економіки
Для кожної галузі м’ясомолочної промисловостіповинна бути розроблена комплексна програма його виходу із кризової ситуації взалежності від стану її економіки, значення для продовольчого забезпеченнянаселення, кількості необхідних дотацій, ефективності капітальних вкладень,зоо-інженерно-ветеринарних і агортехнічинх заходів, та природно — екологічних умов.
Розвиток скотарства має базуватися на основіінтенсифікації, спеціалізації, удосконалення його ведення, поліпшенняселекційно-племінної роботи, створення зоо-інженерно-ветеринарної служби,організації агросервісного обслуговування господарств, відновлення поголів'явеликої рогатої худоби, поліпшення її породного складу і племінних якостей,поглиблення спеціалізації господарств на виробництві яловичини і молока,поліпшення системи утримання і годівлі тварин.
Особливо важливого значення необхідно надати проблемамрозвитку кормової бази і удосконалення годівлі тварин. Переорієнтація польовогокормовиробництва на збільшення зернофуражних і зернобобових культур,багаторічних і однорічних трав, корінне поліпшення лук, збагачення раціонівгодівлі тварин концентрованими і високобілковими кормами дозволить вперспективі вивести скотарство із занепаду і збільшити виробництво молока іяловичини.
Важливе значення для розвитку скотарства матимейого розміщення і спеціалізація. Так, на Поліссі наявність великої кількостіприродних кормових угідь (лук і пасовищ), висока врожайність зернобобовихкультур (кормового люпину, кормових бобів, вики, гороху), багаторічних травдозволяє формувати структуру кормовиробництва і раціональної годівлі тварин,які найбільше відповідають умовам вирощування м'ясного і м'ясо-молочногоскотарства. Тому в перспективі зона Полісся повинна стати основною зоноюм'ясного скотарства.
Скотарство в зоні Лісостепу повинно матим'ясо-молочний і молочний напрям спеціалізації. Такому напряму відповідаютьструктура і напрям спеціалізації кормовиробництва, висока врожайністьзернофуражних, зернобобових і кормових культур, багаторічних трав, наявністьзначної кількості лук і пасовищ і можливості їх корінного поліпшення.Використання кормів і відходів виробництва дозволяють спеціалізувати скотарствона виробництві молока і яловичини. Застосування висококонцентрованої годівлітварин, збалансування раціонів за перетравним протеїном і всіма мікроелементамидозволить значно підвищити м'ясну і молочну продуктивність великої рогатоїхудоби.
В зоні Степу на основі розширення посівноїплощі зернофуражних і зернобобових культур та багаторічних трав (люцерни іконюшини), розширення площі зрошувальних пасовищ, використання зрошуванихземель для розвитку кормовиробництва сприятиме збільшенню поголів'я великоїрогатої худоби і підвищенню його продуктивності.
Навколо великих міст і промислових центрівнеобхідно поглибити спеціалізацію господарств на виробництві молока і свіжогом'яса. З цією метою товарні ферми, скотовідгодівні мають запрацювати так, щобзабезпечити населення цільним молоком і свіжим м'ясом.
За умови переведення господарства наіндустріальну, високоінтенсивну і спеціалізовану основу, переорієнтаціїкормовиробництва на вирощування концентрованих і високобілкових кормовихкультур, застосування науково обґрунтованих норм годівлі тварин господарстваУкраїни здатні будуть утримувати щорічно не менше 30 млн. гол. великої рогатоїхудоби, в тому числі 10 млн. гол. корів і виробляти щорічно 2,5-3,0 млн. тм'яса яловичини, і 32 -35 млн. т молока. При високоінтенсивній концентраціївідгодівлі тварин середньодобовий їх приріст молодняка на відгодівлі можестановити 800 -1000 г, а надій від однієї корови — 4,5 — 5,0 тис. літрів. Такіпоказники продуктивності великої рогатої худоби мають фермерські господарствабагатьох зарубіжних країн.
Так, наприклад, у Канаді надій молока на однукорову становить 6852 кг, у Великобританії — 6157 кг, Данії — 6565 кг,Нідерландах — 6852 кг, США — 8043 кг, Фінляндії — 6435 кг. Виробництво молокана одну особу становить: в Данії — 857,6 кг, в Нідерландах — 692,4 кг, уШвейцарії — 522,5 кг, у Фінляндії — 522,5 кг. Отже, за умови індустріалізації,інтенсифікації і спеціалізації сільськогосподарського виробництва, розробки івпровадження науково обґрунтованої системи ведення скотарства ікормовиробництва, годівля тварин за науково обґрунтованими методами можутьзабезпечити значне збільшення в Україні і м'яса яловичини і свинини і повністюзабезпечити власне населення цим важливим продуктом харчування.
Основною галуззю сільськогосподарськоговиробництва в Україні було, як свинарство. Відновлення і дальше збільшенняпоголів'я свиней, переведення його на індустріальну і високоінтенсивнуспеціалізовану основу, організація свиновідгодівельних комплексів, поглибленняспеціалізації господарств на виробництві свинини, переорієнтація частиникомбікормових заводів на виробництво спеціальних кормів для відгодівлі свиней,збільшення концентрованих кормів безпосередньо в господарствах, застосуванняконцентрованого типу годівлі свиней дозволить значно збільшити виробництвосвинини в Україні. Реальні можливості України -щорічно відгодовувати 27 — 30млн. гол. свиней і виробляти 2,0 — 2,5 млн. т свинини.
На півдні України на основі збільшеннявиробництва концентрованих кормів можна розвивати м'ясо-сальне і сальнесвинарство, в зоні Лісостепу і Полісся — м'ясне і беконне. Необхідно поновитироботу свиновідгодівельних комплексів і створити сприятливі економічні умовидля поглиблення спеціалізації господарств на виробництві свинини.
Природно-економічні умови окремих зон і районівУкраїни сприятливі для розвитку вівчарства. Автономна республіка Крим, Одеська,Миколаївська, Запорізька, Херсонська, Луганська і Донецька області маютьсприятливі умови для розвитку тонкорунного, а гірські райони Карпат-грубововного і кожушного вівчарства. Тому розвитку тут вівчарства треба надативажливого значення. Господарства України мають можливість довести поголів'яовець до 13 — 15 млн. голів, виробництво вовни — до 5 тис. т, а м'яса баранини- 60 тис. т.
Птахівництво завжди відігравало велику роль узабезпеченні населення високоякісними продуктами харчування. Тому його розвиткуу перспективі слід приділити особливу увагу. На Поліссі, де багато, озер іставків, доцільно розвивати водоплавну птицю: гусей, качок, індиків. Гусей ікачок можна утримувати в господарствах, що прилягають до водосховищ,магістральних і розподільчих каналів. Багата природна кормова база водойм,озер, лиманів і водосховищ, природних лук і пасовищ повинна бути використана ідля розвитку птахівництва. Його розвитку необхідно надати індустріального,спеціалізованого і високоінтенсивного характеру. Великі птахофабрики,птахокомбінати та інші спеціалізовані підприємства в умовах індустріалізації іінтенсифікації, спеціалізації і концентрації виробництва створюють умови дляорганізації птахівничих комплексів, об'єднань, птахокомбінатів і птахофабрикрізних напрямків спеціалізації. Ще недавно в Україні працювало 17 об'єднань,птахокомбінатів і птахофабрик різних напрямків спеціалізації. Одним із такихоб'єднань було Київське об'єднання виробництву курячих яєць, до складу якоговходили репродукторний птахорадгосп „Рухівський”, де виробляли яйця дляінкубації та виводили добових курчат, Семитолківська птахофабрика, яка спеціалізуваласяна вирощуванні решітних курчат, три птахофабрики по виробництву дієтичних яєць(Київська, Богданівська і Гаврилівська). В Яготині працювала великаптахофабрика. У тодішній Кримській області на основі агропромисловоїінтеграції, вертикальної і горизонтальної кооперації функціонувалонауково-виробниче об'єднання, до складу якого входили відділення Українськогонауково — дослідного Інституту птахівництва з дослідним радгоспом «Птахозавод „Кримський”, племптахорадгоспи — репродуктори, інкубаторно -птахівничістанції колгоспів і радгоспів, бройлерні фабрики колгоспів і радгоспів звирощування птиці від добового віку до забою. Отже, у перспективі птахівництвоповинно розвиватися на індустріальній основі. Навколо великих міст іпромислових центрів, у зонах і районах зернового господарствах доцільностворити великі спеціалізовані підприємства, птахокомбінати і птахофабрики дляповного забезпечення населення в таких цінних продуктах харчування як м'ясоптиці та яйця.
Висновок
Для сільськогосподарського виробництвахарактерні певні закономірності розміщення на території країни. Вони зумовлені,насамперед, відмінностями земельних та агрокліматичних ресурсів різних їїчастинах. Різну спеціалізацію сільського господарства визначають такожекономічні і соціальні чинники. Це, передусім, потреби населення та окремихгалузей господарського комплексу у сільськогосподарській продукції, географічнеположення переробних промислових підприємств, забезпеченість територіїтрудовими ресурсами, наявність транспортних шляхів. Під впливом цих факторів вУкраїні сформувалися три сільськогосподарські зони, серед яких можна виокремитизону молочно-м’ясного скотарства та свинарства яка займає частину Полісся таПівнічно-Східний економічний регіон.
Для неї характерний низовинний рельєф, помірноконтинентальний, з незначним надмірним або достатнім зволоженням клімат, атакож лісова й лучна рослинність на дерново-підзолистих, інколи заболоченихгрунтах. Такі природні умови визначили виробничу спеціалізацію сільськогогосподарства. Основний зональний тип сільського господарства – поєднанняскотарської і льонарської спеціалізації з виробництвом картоплі і жита. Так,наприклад, на Полісся припадає 25% виробництва молока і м'яса в Україні.Зернове господарство задовольняє, в основному, місцеві потреби.
М'ясна промисловість забезпечує населеннясвіжим та мороженим м’ясом, напівфабрикатами, готовими виробами. За вартістювиробленої продукції ця галузь посідає перше місце у харчовій промисловості. Увеликих містах розміщені м'ясокомбінати, в яких комплексно переробляєтьсяпродукція тваринництва.
Молочна промисловість виробляє масло, сир,молочні консерви, сухе, жирне і знежирене молоко. За вартістю продукції ухарчовій промисловості України вона займає третє місце після м'ясної іцукрової. Підприємства, які спеціалізуються на випуску фасованого молока,сметани, вершків розміщуються переважно у містах, а виробництво масла, сиру,консервованого молока має сировинну орієнтацію.
Потужні харчові підприємства галузі розміченнів основному в великих містах у районах з доброю ресурсозабезпеченістю.Економічні зв’язки, які існують з такими містами, дозволяють реалізовуватипродукцію як на внутрішньому так і на зовнішньому ринках. На внутрішньому ринкупродовольча продукція майже не поступається за якістю іноземним аналогам, протена зовнішніх ринках її конкурентно спроможність невелика. Розвиток і рекламавітчизняної продукції дозволить зміцнити місце харчових продуктів на ринку тапоповнити державний бюджет. Для удосконалення харчової промисловості потрібновиконувати ряд процедур в економічній сфері. Звичайно, для цього потрібна іфінансова підтримка з боку держави, але вклавши деяку суму грошей у їїрозвиток, принесе непогану віддачу в бюджет держави. Тому багато підприємцівзайняті саме у цій сфері з метою нагромадження капіталу, як власного, так ідержавного. Тому, на мою думку, в подальші роки харчова промисловість будедосить на високому рівні, як по якості продукції, так і прибутковості.
Списоквикористаної літератури
1. БорщевськийП.П., Дейнеко Л.В. Важливі проблеми галузі //Харчова і переробна промисловість.- 2006.- N 1.- С. 3-5.
2. ВступУкраїни до СОТ: новий виклик економічній реформі / За ред. І.Бураковського,Л.Хандріха, Л. Хоффманна. — К.: Вид. «Альфа-Принт», — 2003. – 290 с.
3. ГаврилюкО. Взаємозв’язок структурних та експортних пріоритетів в м’ясомолочнійпромисловості України //Економічний часопис. -2007. -№2. -С.42-44.
4. ГорбенюкА. Економічні аспекти експорту продукції м’ясомолочної промисловості//Економіка. Фінанси. Право. -2006. -№11. -С.3-8.
5. ДейнекоЛ.В. Розвиток харчової промисловості України в умовах ринкових перетворень(проблеми теорії та практики).- К.: Знання, 2006. – 331 c.
6. ДейнекоЛ.В., Мельник А.Н., Савчур-Шекмар Н.А. Модель заслуговує на увагу //Харчова іпереробна промисловість.- 2005.- № 12.- С.5-6.
7. ДейнекоЛ.В., Цимбалюк А.В. Ефективність розвитку харчової промисловості в регіоні. — Ірпінь: УФЕІ, 2005. – 285 c.
8. Дзись Г.Роль регионов в становлении национальной экономики Украины //Экономика Украины,2005, №10, с.19-28
9. КистановВ.В., Копылов Н.В. Размещение производительных сил. – Симферополь, 2004.
10. КовалевскийВ.В., Михайлюк О.Л., Семёнова В.Ф. Размещение производственных сил в Украине –Донецк, 2007. – 275с.
11. МишоглоГ.О. Экономическая география Украины с основами производства. – Одесса, 2005. –357с.
12. ПокрытанА. О характере производственных отношений в современной Украине //ЭкономикаУкраины, 2006, №10, с.61-69
13. ПрейгерД. Сільське господарство України: вчора, сьогодні, завтра. – К., 2004. – 131с.
14. Продуктивнісили України: аналіз і короткостроковий прогноз розвитку: В 2 т. /НАН України,РВПС України.-К.: РВПС України, 2005.- Т.1.- 235 с.
15. Регіональніагропромислові комплекси України /П.П.Борщевський, В.О. Ушаренко, Л.Г. Чернюк,Л.О. Мармуль / За ред. П.П.Борщевського.- К.: Наукова думка, 2006.- 260 с.
16. Розміщенняпродуктивних сил України /За редакцією Є.П. Качана. – Київ., 2006.
17. Саблук П.Агропромисловий комплекс: проблеми розвитку. – Львів, 2005. – 235с.
18. Соціально-економічнагеографія. Підручник / Під ред. О.Н.Шаблія. – Львів: Світ, 2004. – 317с.
19. Статистичнийщорічник України за 2006 рік. — Київ. Техніка. 2007.
20. Сучаснааграрна політика України: проблеми становлення. /П.Т.Саблук, І.І.Лукінов, В.В.Юрчишин та ін.- К.: ІАЕ УААН, 2006. – 664 c.
21. Україна:стратегічні пріоритети. Аналітичні оцінки / ред. Гальчинський А.С. — К.:НІСД,2007. — 328 с.
22. ШпичакО.М. Економічні проблеми АПК України в умовах формування ринкових відносин. –К., 2005.
23. ЯкубовськийМ., Щукін В. Інфраструктура – фактор прискорення інноваційного розвиткупромисловості. «Економіка України» № 2, 2007, с. 27-38;