МІНІСТЕРСТВООСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙНАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ТЕХНОЛОГІЙ ТА ДИЗАЙНУ
ІНСТИТУТПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ
Контрольнаробота
зкурсу: Гроші та кредит
Причиниінфляції та їх аналіз в Україні
Викладач: доц. Семененко В. М.
Виконала ст. групи ЗФ-3-08
Чалбаєва Тетяна Михайлівна
№ залікової книжки 08235
Варіант 26
Київ-2009
Найефективнішиміндикатором «здоров’я» економіки країни є її фінансовий стан, адже фінансовасистема не лише забезпечує необхідні взаємозв’язки в економіці, вона є одним знайвпливовіших важелів макроекономічного регулювання, інструментом, задопомогою якого уряди мають змогу регулювати економічний розвиток. Саме томудіяльність виконавчої влади кожної країни спрямована на забезпеченнястабільності фінансово-кредитної системи та фінансового стану в цілому.Запорукою цього, серед іншого, має бути стан “керованості” інфляційнимипроцесами. Необхідність у цьому викликана тим, що інфляція не лише призводитьдо тяжких соціально-економічних наслідків – за умов інфляції втрачаєтьсяефективність дії та відбувається деформація інструментів макроекономічногорегулювання.
Термін«інфляція» (від лат. Inflatio — надування) вперше почав вживатися в ПівнічнійАмериці в період громадянської війни 1861 — 1865 рр. І означав процес збільшенняпаперове — грошового обігу.
Інфляція– це процес зростання загального рівня цін в країні внаслідок порушення законугрошового обігу. Інфляція виникає тоді, коли в обігу знаходиться надлишковакількість грошей (готівкових і безготівкових). Таке становище веде до їх знецінення,гроші “дешевіють ”, а ціни набувають тенденції до зростання. Інфляція є тонкесоціально — економічне явище, породжене диспропорціями виробництва в різнихсферах ринкового господарства, але одночасно інфляція – одна із найбільшгострих проблем сучасного розвитку економіки практично всіх країн світу.
Незалежновід стану грошової сфери товарні ціни можуть підніматися в наслідок змін вдинаміці виробничої праці, циклічних і сезонних коливань, структурних зрушень вдинаміці виробництва, монополізації ринка, державного регулювання економіки,введення нових податків, зміна кон’юнктури ринку, дія зовнішньоекономічних зв’язків,стихійних лих і т.д. Отже, ріст цін викликається різними причинами. Але невсякий ріст цін — інфляція. Серед причин росту цін важливо виділити справдіінфляційні.
Рістцін, пов’язаний з циклічними коливаннями кон’юнктури, неможна назватиінфляційним. По мірі проходження різних фаз циклу (особливо в його «класичній»формі характерній для ХІХ — початку ХХ століття) буде мінятися і динаміка цін. Їхпідвищення в період буму і змінюється їх падінням в фазах кризи й депресії ізнову ростом в фазі пожвавлення. Підвищення продуктивності праці, при іншихнезмінних умовах, повинно привести до зниження цін. Але, якщо підвищенняпродуктивності праці супроводжується випереджуючим — це підвищення ростузаробітної плати. Таке явище називається інфляцією витрат.
Стихійнілиха не можуть бути причиною інфляційного росту цін. Так, якщо в результатіповені в якій-небудь місцевості зруйновані дома, то, очевидно зростуть ціни набудівельні матеріали. Це буде стимулювати виробників будівельних матеріаліврозширити пропозицію своєї продукції і по мірі насичення ринка ціни почнутьпадати.
Єчотири основні причини виникнення інфляції:
- диспропорційність,або незбалансованість державних витрат і доходів, що проявляється в дефіцитідержавного бюджету. Якщо цей дефіцит фінансується за рахунок активноговикористання «друкарського верстата», це призводить до збільшення маси грошей вобігу, а відповідно і до інфляції.
- інфляційнезростання цін може відбуватись, якщо фінансування інвестицій проводитьсяаналогічними методами. Особливо інфляційне небезпечними є інвестиції, пов’язаніз мілітаризацією економіки. Так, наприклад, непродуктивне використаннянаціонального доходу на воєнні цілі означає не тільки втрату національногобагатства, але і одночасно військові витрати створюють додатковий платоспроможнийпопит, що веде до збільшення грошової маси без відповідного товарного покриття.Збільшення військових витрат є однією з головних причин хронічних дефіцитівдержавного бюджету і збільшення державного боргу в багатьох країнах, дляпокриття якого держава збільшує грошову масу.
- ззростанням «відкритості» економіки тої чи іншої країни, все більшим втягуваннямїї в мікрогосподарські зв’язки збільшують небезпечність «імпортованої»інфляції.
- інфляціянабуває самопідтримуючий характер в результаті інфляційних очікувань. Багатовчених країн Заходу і нашої країни особливо виділяють цей фактор, що подоланняінфляційних очікувань населення і виробників — найважливіше завданняантиінфляційної політики.
ПроректорЛьвівського інституту банківської справи УБС НБУ, доктор економічних наукРостислав Слав’юк назвав десять головних причин для зростання цього рокуінфляції в Україні.
Першапричина випливає із даних Держкомстату — протягом 2006-2007 років в Українічітко простежувалось зростання цін виробників. Таке зростання з певним часовимлагом нині виявляється на споживчих цінах. На кінець 2007 року ріст цінвиробників становив майже 15%. Це дало «вхідні» відсотки інфляції на споживчомуринку в 2008 році.
Другоюпричиною є «інфляція росту». В Україні у 2005-2008 роках відбувалося економічнезростання. У таких умовах значно зростає попит на метал, деревину, цемент,енергоресурси, землю, і на гроші (високі ставки за кредитами). Зростання цін на«ресурси зростання» є часто не у відсотках, а кількаразовими.
Третяпричина – зростання доходів населення у 2007 році і поступове пожвавленняспоживчого попиту.
Четвертоюпричиною стало значне пожвавлення споживчого кредитування у попередні роки, якепривело до «розігрівання» платоспроможного попиту, тим самим банки підштовхнулиспоживчі настої населення.
П’ятоюпричиною є зростання надходжень від «гастарбайтерів» з-за кордону, незважаючина усі труднощі з міграцією робочої сили.
Шостоюпричиною є деяке сповільнення операцій на вторинному ринку житла. В Українізростає кількість низько ліквідного житла. При цьому до цієї категоріїпотрапляє житло, яке ще три роки тому було високоліквідним. Такі процесипризводять до зростання заощаджень у потенційних покупців житла.
Такожсуттєво на інфляцію в Україні впливає запас овочів і фруктів. Цих запасівменше, ніж у минулому році. Тому сьомою причиною є імпорт і відповідні на цітовари ціни.
Такожбули суттєві втрати під час страйку польських митники Наслідком цього страйку єзменшення і навіть зникнення окремих товарів з ринку під час стояння вантажівна кордоні, що призвело до значного їх подорожчання. Збитки ж під час страйкумитників українські підприємці переклали на плечі споживача.
Дев’ятапричина – боротьба з контрабандою. Зменшення контрабандних постачань в Україну,як не парадоксально, але завжди дає приріст інфляції на кілька відсотків.
Десятоюпричиною є суттєвий вплив тіньової економіки.
Алепрофесор вважає, що акції з виплат заощаджень населенню Ощадбанком не маютьвагомого впливу на інфляцію в Україні.
Векономічній теорії традиційно виділяються два первинних фактори поширенняінфляції – зростання попиту і зростання собівартості виробництва. Інфляціяпопиту обумовлюється перевищенням темпами зростання кількості грошей векономіці та темпами зростання товарного виробництва. У результаті порушуєтьсярівновага між реальною і монетарною складовими, що запускає механізм ціновоїкорекції, який полягає у пристосуванні цін на товари, послуги і працю доіснуючої кількості грошей. Відсутність рівноваги між монетарною й реальноюскладовими не обов’язково обумовлюється збільшенням кількості грошей – такаситуація може виникнути і в разі зменшення обсягів виробництва товарів іпослуг, як це відбувалось в Україні у 1995 – 1999 роках в умовах жорсткоїмонетарної політики.
Воснові поширення інфляції витрат лежать не монетарні, а виробничі фактори.Зростання витрат на виробництво змушує його власника робити вибір: абозбільшити ціну на готову продукцію, щоб не зменшити рентабельності виробництва,або знизити обсяги її виробництва, що в кінцевому підсумку також призведе дозростання цін внаслідок зниження пропозиції товарів і послуг по відношенню дономінального попиту.
Зростаннясобівартості виробництва може відбуватися, по-перше, внаслідок зростання цін наосновні складові собівартості продукції, якими є сировина, енергоносії тазаробітна плата; по-друге, внаслідок збільшення споживання складових собівартостіу виробничому процесі через зношеність основних фондів, технологічневідставання, погіршення умов виробництва (це стосується передусімгірничодобувної галузі), зростання витрат, пов’язаних з нейтралізацієюнегативного впливу виробничого процесу на екологію. Ще одним фактором зменшеннярентабельності виробництва може бути високий податковий тиск на виробника,внаслідок чого держава вилучає до бюджету значну частину його доходів.
Розмежуванняінфляції попиту та витрат здійснюється з метою визначення першопричини виникненняінфляції та є досить умовним, оскільки фактори інфляції попиту одночасноактивізують інфляцію витрат і навпаки. З тим, що на практиці важко визначаєтьсяяких первинний фактор – попит чи витрати – дав імпульс інфляційній спіралі,тому для аналізу причин інфляції доцільно буде відокремити ці фактори, бо якщособівартість виробництва продукції ті надання послуг разом із прибуткомпідприємця перевищує існуючу ціну на продукцію, то в середньо- тадовгостроковому періодах відбудеться корекція ціни в бік збільшення, оскільки,за відсутності такої корекції, підприємці втрачають стимули для організаціїпроцесу розширеного відтворення. Тобто за будь-яких умов ціна продукції усередньо- та довгостроковому періодах не буде нижчою за собівартість і нормальнийприбуток. А збільшення попиту в разі підвищення ціни внаслідок зростаннясобівартості є похідним явищем, а отже, таку інфляцію вважають інфляцієювитрат. Якщо ж темпи фактичної інфляції перевищують темпи розрахунковоїінфляції витрат, то різниця пояснюється дією інфляції попиту.
Ключовимифакторами інфляції витрат у 2004 – 2007 роках стало зростання ціни наенергоносії та номінальної заробітної плати. У собівартості виробництва цістатті витрат становлять близько 30%, а вартість енергоносіїв і номінальноїзарплати за рік збільшилась на 64%. Зокрема, за звітами Міністерства вугільноїпромисловості, собівартість вугілля у 2004 – 2007 роках зросла відповідно на29, 28, 21 і 31%. Ціна імпортного газу зросла з 6,4% у 2005 році до 63,8% у2006 році, бензину – з 2,4% у 2005 році до 39% у 2007-му, дизпалива – з 11% у2005 році до 45% у 2007-му.
Длярозрахунку кількісного впливу цих факторів вчені економісти провели економічнийаналіз. Основними видами енергоносіїв в Україні є вугілля, частка якого всобівартості вітчизняної продукції становить близько 1,9%, імпортний газ –близько 2%, бензин – 1,3-1,9%, дизпаливо – 1,8-2,3%, мазут – 0,1-0,3% (данізведені у таблиці 1).
Засобівартість вітчизняної продукції взято різницю між валовим випуском товарів іпослуг та отриманим фінансовим результатом до оподаткування. Атомна енергія небралась до уваги через відсутність даних щодо підвищення цін на сировину.Інфляція витрат за рахунок зростання цін на енергоносії шляхом множення часткивитрат на цей вид палива у структурі собівартості продукції в попередньому роціна показник зростання цін на нього; було враховано бажання бізнесу отримуватипевний зиск від здійснення своїх підприємницьких функцій, що дорівнюєсередньому показнику норми рентабельності за витратами, що склалася у 2000 –2003 роках на рівні 4%, тобто були відсутні ознаки існування інфляції попиту.
Таблиця1. Визначення інфляції витрат у 2003 – 2007 роках в УкраїніРік Валовий випуск продукції, млрд грн Собівартість продукції, млрд грн Ціни Споживання Інфляція за рахунок зростання цін на енергоносії, % Зростання мінімальної зарплати, % Оплата праці найманих працівників, млрд. Грн. Інфляція за рахунок зростання номінально зарплати, % Інфляція витрат, % Вугілля, грн./т
Імпортний газ, дол. США/1000м3 Бензин, тис. грн./т Дизпаливо, тис. грн./т Мазут, тис. грн./т Вугілля, лн… т Імпортний газ, млрд. т Бензин, млн. т Дизпаливо, млн. т Мазут, млн. т 2003 604 584 166 47,0 3,0 2,6 1,2 63 53 3,6 5,2 0,8 - 19,5 122 - - 2004 810 765 214 55,0 3,3 3,1 1,2 67 53 3,7 5,6 0,7 1,6 27,7 157 5,8 7,4 2005 996 931 273 58,0 3,4 3,5 2,1 66 52 3,7 5,1 0,7 1,0 44,9 217 9,1 10,1 2006 1202 1125 329 95,0 3,8 3,7 2,3 64 51 4,4 5,5 1,1 1,8 25,1 265 5,7 7,5 2007 1616 1494 432 130 5,3 5,4 4,2 71 49 5,0 6,0 1,5 3,1 31,1 353 7,1 10,2
Отриманірезультати засвідчили досить помірний вплив зростання вартості енергоносіїв наінфляцію. Але застосування методики розрахунку методики дослідження впливузростання заробітних плат на інфляційні процеси є не зовсім коректними,оскільки ґрунтується на припущенні, що заробітна плата розглядається якнезалежна зміна, а це не відповідає дійсності. Повністю незалежним від інфляціїпопиту є ціни на імпортний газ, тоді як заробітна плата здатна реагувати назбільшення монетарної бази. Тобто реальний вплив зростання заробітних плат наінфляційні процеси є меншим через існування зворотних зв’язків. Водночас прирозрахунку інфляційних процесів не було враховано ряд інших складовихсобівартості випуску – імпорт товарів і послуг, що використовується увиробничому процесі та надані послуг, який не залежить від внутрішньогономінального попиту. Але учені вважають, що наведені результати адекватновідображають показники інфляції витрат, які спостерігалися б у разі відсутностіінфляції попиту. Зокрема, у 2004 році інфляція витрат становила 7,4% (менше відфактичної на 4,9%), у 2005-му – 10,1% (менше на 0,2%), у 2006-му – 7,5% (меншена 4,1%), у 2007 році – 10,2% (на 6,4% менше від фактичної).
Якщовивчати складові доданої вартості у структурі номінального обсягу реалізаціїтоварів і послуг, які реагують на диспропорції у темпах зростання попиту іпропозиції, то можна судити про домінування факторів інфляції попиту надінфляцією витрат. Зростання внутрішнього попиту понад спроможність вітчизнянихтоваровиробників покривати його відповідно товарною масою надає їм можливістьустановлювати рівень рентабельності за витратами вище рівня, який биспостерігався за відсутності надмірного попиту, конкурувати один з одним заробочу силу шляхом підвищення заробітної плати і водночас із самими найманимипрацівниками з приводу розподілу новоствореної валової доданої вартості.Враховуючи те, що збільшення рентабельності за витратами – це збільшення платипідприємцю за організацію виробництва, що здійснюється підвищенням ціни наготову продукцію виходячи із співвідношення між попитом на продукцію й тимобсягом продукції виробництва, який підприємець і його конкуренти спроможніорганізувати, вчені дійшли висновку, що надзвичайно різке збільшеннярентабельності за витратами починаючи із 2004 року зумовлено зростаннямвнутрішнього попиту.
Таблиця2. Вплив зростання рентабельності за витратами на інфляцію в Україні у 2000 –2007 рокахРік Фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування, млрд. грн. Рентабельність за витратами, % Частка прибутку у ВВП, % Інфляція за рахунок зростання рентабельності понад 4% Оплата праці найманих працівників, млрд… грн. Частка оплати праці у ВВП, % 2000 13,9 3,9 8,2 - 57,8 42,3 2001 18,7 4,2 9,2 - 71,9 42,3 2002 14,6 3,0 6,5 - 86,4 45,7 2003 19,6 3,4 7,3 - 103,1 45,7 2004 44,6 5,8 12,9 1,8 122,2 45,6 2005 64,4 6,9 14,6 2,8 157,5 49,1 2006 76,3 6,8 14,0 2,7 216,8 48,8 2007 121,4 8,1 17,1 4,0 265,4 49,7
Згідноданих таблиці 2 у 2000 – 2003 роках максимальна рентабельність за витратамистановила 4,2%. Проте починаючи з 2004 року норма рентабельності різко зростає:у 2004 році – з 3,4% до 5,8%, у 2005-му – до 6,9%, у 2006-му – до 6,8%, у 2007році до 8,1%. Це підтверджує припущення щодо реакції товаровиробників нанадмірне зростання внутрішнього попиту підвищенням норми рентабельності.Збільшення рентабельності за витратами відбувається за рахунок збільшення ціни.Виходячи з того, що збільшення норми рентабельності у 2004 – 2007 роках – цепохідна від надмірних зовнішніх надходжень, а збільшення інфляції відбуваєтьсяза рахунок збільшення норми рентабельності за витратами можна визначити впливзбільшення номінального попиту на інфляцію, визначивши різницю у відсотках міжфактичним номінальним обсягом реалізації товарів і послуг та номінальнимобсягом реалізації, який спостерігався б у разі збереження рентабельності 2000– 2003 років на рівні 4%. Розрахована вченими економістами інфляціявнутрішнього попиту у 2004 році становила 1,8%, у 2005-му – 2,8%, у 2006-му –2,7, у 2007 році – 4% (таблиця 3). Розрахунки проведені по даним ДержкомстатуУкраїни.
Якщопорівняти показники інфляції попиту, визначеної на основі збільшеннярентабельності за витратами, та інфляції попиту як різниці між фактичноюінфляцією та інфляцією витрат, можна зробити висновок, що вони різняться.Інфляція попиту, визначена як різниця між фактичною інфляцією та інфляцієювитрат, за останні чотири роки в середньому перевищує інфляцію попиту,визначену за допомогою рентабельності, на 1,1%. Такі відмінності пояснюються якзапізніла реакція суб’єктів господарювання на збільшення витрат так іневрахуванням інших складових собівартості, що зменшило показник інфляціївитрат і, відповідно, збільшило інфляцію попиту.
Таблиця3. Показники інфляції попиту, розраховані за різними методиками, %Рік Зростання цін за рахунок росту рентабельності за витратами понад 4% Різниця між фактичною та інфляцією витрат 2004 1,8 4,9 2005 2,8 0,2 2006 2,7 4,1 2007 4,0 6,4 Середнє арифметичне 2,8 3,9
Прирозгляді динаміки розподілу валової доданої вартості між суб’єктами економічнихвідносин вчені економісти дають характеристику випереджальному характерузростання прибутків від звичайної діяльності поряд із заробітною платоюнайманих працівників як основний фактор активізації інфляційних процесів. Одниміз ключових факторів інфляції у попередні роки була невідповідність між темпамизростання заробітної плати і продуктивності: за період з 2001 по 2007 рокиреальна заробітна плата зросла у 2,9 рази, тоді як продуктивність праці – лишеу 1,7 рази. Різниця між цими показниками формує додатковий внутрішній попит натовари й послуги, не забезпечені товарною масою. Але при цьому потрібновраховувати, що зростання заробітної плати відбувалося через можливість вумовах неконтрольованого внутрішнього попиту за рахунок підвищення цін напродукцію. І інша частина валової доданої вартості – фінансові результати дооподаткування – зростали набагато швидше. За період з 2001 – 2007 рокиспіввідношення зростання обсягу фінансових результатів до номінальної заробітноїплати становило відповідно 6,5 та 4,3 рази; з 2003 по 2007 роки – 6,2 та 2,9рази, що в середньому за рік становить 1,6 та 1,3 рази відповідно. Часткаприбутку у ВВП за останні чотири роки зросла на 10%, тоді як частка заробітноїплати — на 4%. Також потрібно брати до уваги, що продуктивність праці залежитьне лише від зусиль найманих працівників, а й від забезпечення власникамивиробництва відповідних умов для зростання продуктивності: використаннявисокотехнологічного обладнання і сучасних технологій. Тому деяке перевищеннятемпів зростання заробітної плати (за рахунок підвищення заробітних плат удержавному секторі та мінімальних заробітних плат) є стимулом для власниківвиробництва впроваджувати високопродуктивне устаткування й підвищувати продуктивністьпраці.
Отже,причини інфляції за останні декілька років мали здебільшого монетарнийхарактер. Протягом 2002 – 2007 років основним каналом здійснення НБУ первинноїбезготівкової емісії був викуп іноземної валюти, що надходила до країнивнаслідок залучення й запозичення зовнішніх капіталів, а також позитивногосальдо поточного рахунку у 2002 – 2005 роках. У 2002 році за рахунок викупувалюти НБУ забезпечив 100% безготівкової емісії, у 2003-му – 102%, у 2004-му –93%, у 2005-му – 124%, у 2006-му – 62%, у 2007 році 100%. У цих умовах інші дваканали здійснення первинної безготівкової емісії НБУ – рефінансуваннякомерційних банків з урахуванням мобілізаційних операцій та чисте сальдовідносин НБУ з урядом за борговими зобов’язаннями – виконували переважнофункцію коригування нерівномірності зовнішніх надходжень протягом року.
Яксвідчать дані Нацбанку України у 2003 – 2005 роках відбулося погашеннязаборгованості уряду перед НБУ в розмірі відповідно 1,8 млрд., 0,7 млрд. і 6,6млрд. грн., що мало помітний від’ємний вплив на накопичений обсяг первинноїемісії (рисунок 1).
/>
Рисунок1. Фактори зростання грошової бази у 2002 – 2007 роках
Алезбільшення безготівкової емісії не призводить до автоматичного збільшеннягрошової бази, оскільки уряд може вилучити значну її частину, збільшившизалишки коштів на єдиному казначейському рахунку (ЄКР), які зберігаються в НБУ.Це відбулося у 2005 – 2006 роках – різке збільшення безготівкової емісії в розмірі41 млрд. грн. вдалося зменшити на 12 млрд. шляхом накопичення залишків на ЄКР.У результаті грошова база зросла лише на 29 млрд. грн. Проте вже у 2007 рокувідбувся приріст грошової бази гривні за рахунок зменшення коштів на ЄКР на 9млрд. грн. Зниження темпів приросту грошової бази у 2006 році порівняно зпопередніми роками зумовлено застосуванням іншого механізму регулюваннягрошової маси, а саме зменшення обов’язкових нормативів резервування до 0,5 –5% обсягу залучених ресурсів, що дало змогу вивільнити понад 10 млрд. грн.обов’язкових резервів.
Такимчином, грошово-кредитна політика НБУ в середньостроковій перспективі повністюзалежала від обсягу зовнішніх надходжень. За цих умов банк не мав змогиузгоджувати параметри грошово-кредитної політики з потребами вітчизняноїекономіки у грошовій базі. Спроби НБУ зменшити обсяги безготівкової емісії у2006 році через обмеження придбання іноземної валюти призвели до доларизаціїрозрахунків і структури грошової маси. Повторні спроби банку не виходити на міжбанківськийвалютний ринок у першій половині 2008 року обернулися на штучну ревальваціюгривні на 4,5% та продовження доларизації грошової маси.
Щеодним важливим фактором інфляційних процесів є дефіцит бюджету. Стимулюючийінфляційні процеси вплив дефіциту бюджету відбувається в основному через змінуструктури внутрішнього попиту в бік збільшення споживання. Оскільки головноюскладовою державних видатків є соціальні, то різка зміна переважно профіцитногобюджету в першому півріччі на дефіцит у другому півріччі спричиняє підвищеннярівня споживання. Внаслідок цього утворюється тимчасова нерівновага міжтоварною масою і внутрішнім попитом, що позначається на рівні інфляції, якатрадиційно є вищою від інфляції в першій половині року. Підтвердженням цьоготакож є той факт, що до 90% дефіциту бюджету фінансується за рахунок зовнішніхнадходжень (включаючи приватизаційні надходження), що в разі їх використаннядержавою на фінансування видатків автоматично призводить до зростання грошовоїбази. І хоча НБУ вживає заходів для обмеження впливу цього фактора на зростаннягрошової бази, однак це призводить до того, що у другому півріччі основнимканалом зростання грошової бази є державні видатки, профінансовані за рахунокдефіциту бюджету.
Дляефективного контролю за рівнем інфляції згідно з міжнародним досвідом ємонетарна стратегія – інфляційне таргетування. Режим інфляційного таргетуванняпередбачає офіційне проголошення кількісних цільових орієнтирів щодо рівняінфляції на певний прогнозний горизонт, досягнення яких є обов’язком іпершочерговою метою центрального банку. В Основних засадах грошово-кредитноїполітики на 2009 прогнозний рік передбачається певний цільовий показникінфляції. Проте цей показник не має експліцитного статусу, тобто публічнооголошеного з відповідним зобов’язанням Національного банку щодо йогодотримання. Тому не випадково, що фактична інфляція значно відрізняється відпрогнозної величини. Згідно з Основними засадами грошово-кредитної політики на2006 рік інфляція передбачалася на рівні 8,5 – 9,5%, а фактичний її рівеньстановив 11,6%. Відповідно до цього документа у 2007 році прогнозована інфляціямала дорівнювати 7,5%, а фактично вона зросла до 16,6%.
Нарисунку 2 на основі даних Держкомстату України наведено графік фактичних ірозрахункових показників інфляції у 2002 – 2007 роках.
Такяк Україна є державою з перехідною економікою, з надмірною та нестабільноюінфляцією, то за цих умов запровадження інфляційного таргетування маєпередбачати проходження двох етапів:
1) етапдезінфляції, спрямований на оптимізацію рівня інфляції;
2) етапцінової стабільності, покликаний забезпечувати умови для підтримання інфляціїна оптимальному рівні.
/>
Рисунок2. Фактичні та розрахункові показники інфляції в Україні у 2002 – 2007 роках
Етапдезінфляції – це період, протягом якого монетарна влада у співпраці з урядомповинна внести такі зміни в режим монетарної політики, які здатні забезпечитизниження інфляції до оптимального рівня. Серед цих змін можна виділитизабезпечення інституційної незалежності Національного банку та посиленнякоординації його діяльності з Урядом, підвищення ефективності монетарнихінструментів регулювання грошового та валютного ринків, запровадження режимугнучкого курсоутворення, створення технічних передумов щодо якісногопрогнозування інфляційних процесів.
Наетапі дезінфляції особливої гостроти набуває проблема підтримання бажанихтемпів зростання ВВП, оскільки застосування дезінфляційних заходів, як правило,породжує певні економічні втрати. Тому бажане зростання ВВП (реального) повиннобути контрольною метою центрального банку з експліцитним статусом і слугуватиобмежувальним фактором дезінфляційної стратегії. Це означає, що потребизростаючої економіки у збільшенні грошової маси мають задовольнятисяНаціональним банком не будь-якою ціною, а з мінімальними втратами ВВП, що проявляєтьсячерез певне гальмування темпів його зростання.
Длявиявлення величини втрат ВВП від дезінфляції в макроекономічному аналізівикористовується коефіцієнт дезінфляційних втрат, який визначається якспіввідношення між двома величинами – втратами ВВП від циклічного безробіття (упроцентах порівняно з потенційним рівнем) та зниженням темпів інфляції.
Перехіддо етапу цінової стабільності передбачає необхідність розробки чіткихметодичних рекомендацій щодо кількісного вимірювання оптимального рівняінфляції. Оптимальним є такий рівень інфляції, втрати від якої для приватноїекономіки є меншими, ніж від прямого оподаткування та здатний підтримувати номінальнупроцентну ставку на нульовому рівні. Концептуальною основою довгостроковогооптимального рівня інфляції в Україні має бути орієнтація на рівень інфляції вЄврозоні. Використовуючи певну систему трендових розрахунків та порівнянь івраховуючи необхідність запобігання зниженню номінальної ставки процента донульового рівня довгостроковий рівень інфляції для України має становити 4%. Укоротко- і середньостроковому періодах оптимальний рівень інфляції можевідхилятися від довгострокового оптимуму.
Вдовгостроковій перспективі Україна має наближатися до європейських стандартівінфляції. Проте довгострокова інфляційна мета не може визначатися екзогенно,без її узгодження з інфляційними таргетами на окремих етапах довгостроковогоперіоду. Довгостроковий оптимальний рівень інфляції повинен бути ендогенноювеличиною, яка має випливати з тренду прогнозної інфляції на відповіднуперспективу. Тобто така перспектива, в межах якої держава здатна контролюватизміни в ринкових умовах формування цін та оцінювати позитивні результати інегативні наслідки від підтримання інфляції на оптимальному рівні.
Значнопоширеною є думка про те, що оптимальною може бути лише позитивно низькаінфляція в межах 2 – 3%, оскільки нульовий і високий її рівні справляютьнегативний вплив на зростання виробництва та добробут населення. Наведенийпідхід спирається на спрощене уявлення про оптимальний рівень інфляції, воснові якого лежить принцип «чим нижче, тим краще». Але оптимальний, тобтонайкращий, рівень інфляції є не абсолютною, а відносною величиною. Такийвисновок випливає з аксіоматичного положення, згідно з яким досягнення бажаногорівня інфляції слугує не самоціллю монетарної політики, а передумовоюдосягнення більш високої мети економічної політики – зростання ВВП. Це означає,що поняття «оптимальний рівень інфляції» не завжди може збігатися з поняттям«низький рівень». Якщо, наприклад, за інфляції на рівні 2% приріст ВВПстановить 1%, а за інфляції на рівні 4% він сягає 7%, то перевагу слід віддатиінфляції на рівні 4%, оскільки за останньої інфляційної ситуації створюютьсякращі умови для зростання економіки. Отже, чистий результат від зростання ціндорівнює різниці між його позитивними і негативними ефектами, що в підсумкупроявляється через певне зростання ВВП.
На рисунку3 показано графік змін в граничній інфляційності ВВП під впливом зростаннясукупного попиту. Співвідношення між ціною і ВВП виражено за допомогоюінфляційної функції ВВП, яка має відображати зв'язок між темпом приросту ВВП таінфляцією (темпом приросту цін). Цей оптимальний зв'язок може бути за умов,якщо максимальний результат досягається мінімальною ціною. Зростання ВВП – церезультат, а інфляція – ціна його досягнення. Отже, оптимальним слід вважатитакий рівень інфляції, за якого чистий результат максимізується на умовахмінімального зростання цін. Щоб визначити оптимальний рівень інфляції, слідвідповісти на два запитання:
1) за якихумов мінімізується співвідношення між інфляцією та темпом приросту ВВП;
2) якийприріст слід вважати максимальним.
Показникомспіввідношення між інфляцією та темпом приросту ВВП може бути граничнаінфляційність ВВП, яка показує, на скільки процентних пунктів змінюєтьсяінфляція при зміні ВВП на 1 процентний пункт. Умови, від яких залежить граничнаінфляційність ВВП, формуються на товарному ринку.
Награфіку модель AD – AS показує умови граничної інфляційності ВВП.Короткострокова крива сукупної пропозиції AS є зростаючою функцією від ціни Р ітому має додатний нахил. Крива сукупного попиту AD є спадною функцією від ціниР і тому має від’ємний нахил. Крива AS – це довгострокова крива сукупноїпропозиції, яка бере свій початок у точці потенційного ВВП (Yp).
/>
Малюнок3. Зміни в граничній інфляційності ВВП під впливом зростання сукупного попиту
МодельAD – AS ілюструє зміни, що відбуваються в економіці в короткостроковому періодівнаслідок зростання сукупного попиту. Точка К1 фіксує базовеположення економіки: неповна зайнятість, за якою ВВП дорівнює Y1, аВВП-розрив відображає відрізок Y1 -Yp; рівноважна цінастановить Р1.
/>Якщо припустити, що збільшеннясукупного попиту (AD1 AD2) переміщує економіку в точкуК2, то приріст цін до Р2 (інфляція) графічно є меншоювеличиною, ніж приріст ВВП до Y2. Одночасно зменшується ВВП-розрив,який дорівнює відрізку Y2 –Yр. За таких умов граничнаінфляційність ВВП свідчить про те, що на 1% приросту ВВП припадає менш як 1%інфляції. Якщо ж продовжити рух економіки вправо вздовж кривої AS до точки К3,то графічно приріст цін до Р3 суттєво перевищить приріст ВВП до Y2.За цих умов ВВП-розрив скорочується до відрізка Y3-Yр, агранична інфляційність ВВП істотно збільшується: на 1% приросту ВВП припадаєбільш як 1% інфляції.
Графічнийаналіз показує, що гранична інфляційність ВВП коливається залежно від величиниВВП-розриву і кута нахилу тієї ділянки кривої AS, на якій рухається економіка.Якщо на ділянці К1- К2 крива AS має похилий нахил, то гранична інфляційністьВВП є невисокою. Якщо на ділянці К2 – К3 крива AS приймає крутий нахил, тогранична інфляційність ВВП істотно збільшується. Чим більше економіканаближається до стану повної зайнятості та меншим є ВВП-розрив, тим крутішоюстає крива AS і тим більшою є гранична інфляційність ВВП. Макроекономічнатеорія пояснює цей феномен тим, що у процесі наближення економіки до стануповної зайнятості відбувається поступове збільшення в її складі тих галузей,які виходять на межу своїх виробничих можливостей. Ті ж галузі, які вичерпалисвої виробничі можливості, на зростання попиту починають реагувати лишепідвищенням цін на відповідних ринках. У міру збільшення частки таких галузейзагальне підвищення цін дедалі більше випереджає зростання ВВП. До прискореногопідвищення цін спонукає також і збільшення попиту на робочу силу, яке виникає вміру наближення економіки до стану повної зайнятості та зменшення ВВП-розриву.Роботодавці, конкуруючи між собою за додаткову робочу силу, змушені підвищуватиномінальну заробітну плату. У результаті кожна додаткова одиниця праці стаєдорожчою, що спричиняє прискорене зростання цін на кінцеву продукцію.
Кутнахилу кривої сукупної пропозиції постійно змінюється залежно від того, якдинаміка сукупного попиту узгоджується з динамікою потенційного ВВП, щопроявляється через величину ВВП-розриву. Якщо в межах короткострокового періодусукупний попит збільшується швидше, ніж потенційний ВВП, то ВВП-розривзменшується, а кут нахилу кривої сукупної пропозиції зростає, і навпаки. ПротеВВП-розрив здатний змінюватись і з іншої причини – внаслідок змін у сукупнійпропозиції, які можуть спричинятися змінами в затратах на виробництво одиницікінцевої продукції, що є проявом інфляції (або дефляції) витрат. До факторівінфляції витрат належать зміни в рівні цін. І продуктивності ресурсів, субсидійпідприємствам і податків на підприємства. Під впливом затратних факторів криваAS зміщується у відповідний бік. Залежно від цього загальна інфляція можеприскорюватися при одночасному гальмуванні динаміки ВВП або уповільнюватися наумовах її прискорення, що спричиняє відповідну динаміку граничної інфляційностіВВП.
Зв'язокміж граничною інфляційність ВВП і ВВП-розривом можна підтвердити тенденціями,які спостерігаються в Україні. Аналіз показує, що в останні роки вітчизнянаекономіка демонструє наближення до стану повної зайнятості та скороченніВВП-розриву. Про це свідчить зменшення розриву між фактичним і природним рівнембезробіття. Фактичний рівень безробіття в Україні, обчислений за методологієюМОП, перевищував природний рівень у 2003 році на 4,8 процентного пункту, у 2004році – на 3,9, у 2005 році – на 2,4 процентного пункту. Внаслідок цьогопротягом зазначеного періоду відбулося збільшення граничної інфляційності ВВП.У 2001 – 2003 роках на 1% приросту ВВП у середньому припадало 0,57% підвищеннярівня споживчих цін, у 2004 – 2004 цей показник збільшився до 1,75%, а в2007році до 2,2%, тоді як у країнах ЄС він, як правило, не перевищував 1%.Високий рівень граничної інфляційності ВВП в Україні ускладнює запровадженняінфляційного таргетування, оскільки за цих умов воно може викликати великідезінфляційні втрати. Тому перехід України до інфляційного таргетування івходження до етапу дезінфляції може біти доцільним лише після істотного зниженняграничної інфляційності ВВП. До важливих передумов цього зниження можнавіднести завершення переходу України на європейський рівень цін на природнийгаз і гармонізацію темпів зростання доходів населення, які мають узгоджуватисяз темпами зростання ВВП, а динаміка заробітної плати не повинна випереджатидинаміку продуктивності праці.
Підсумовуючизагальний аналіз причин інфляції в Україні, можна зробити висновок:визначальними факторами зростання інфляції у 2006 – 2007 роках в Україні булимонетарні. Збільшення відношення абсолютного приросту ВВП на 1% призводить дозростання інфляції на 0,64%. Тобто враховуючи, що ці співвідношення у цейперіод досягли рівня 10,4%, їх вплив на інфляцію становив до 6,6%.
Привідношенні дефіциту зведеного бюджету до ВВП у 2006 – 2007 роках як 0,7% та1,1% його вплив на інфляцію становив усього 0,7- 1,1%.
Такимчином, вжиті НБУ заходи щодо обмеження споживчого кредитування, установленнявищих нормативних резервів за споживчими кредитами, обмеження припливукороткострокового спекулятивного капіталу, збільшення облікової ставки булиправильними, проте дещо запізнілими.
Література
1. ЛагутінВ. Д. Гроші та грошовий обіг. – Навчальний посібник. Київ, «Знання», 1999.
2. Журнал«Фінанси України» №11/2008, під ред. І. Я. Чугунов, стаття Карпенко Г. В.,Башко В. Й. «Аналіз основних факторів інфляції в Україні», с.29 – 40.
3. Журнал«Економіка України» №7/2008, під ред. В. М. Гаєць, стаття А. Савченко, Ю.Семенова «Інфляційне таргетування: проблеми та перспективи його запровадження вУкраїні», с.46 – 55.
4. Інтернет– ресурси:
portal.lviv.ua/news/2008/02
www.voanews.com/ukrainian/archive/2008