Рефератна тему:
«Правовасвідомість та правова культура»
2010
Зміст
Вступ
1.Поняття та система правосвідомості: правова ідеологія, правова психологія,правова поведінка
2. Функціїправосвідомості
3.Види правосвідомості
4. Правовакультура особи та правове виховання
5.Поняття та види деформації правової свідомості
Висновки
Списоквикористаних джерел
Вступ
Розбудова вУкраїні соціальної, демократичної, правової держави потребує суттєвогопідвищення правосвідомості громадян, їх правової культури, законослухняності,подолання явищ правового нігілізму тощо. У Засадах державної політики України вгалузі прав людини, затверджених постановою Верховної Ради України від 17червня 1999 p. № 575-XIV підвищення рівня правової культури і правосвідомостілюдини і громадянина, формування поваги до закону та визначення механізмузахисту їх прав, значення діяльності в цій галузі піднято до рівня основнихнапрямів державної політики.
Проблемаправової культури (суспільства, особи, держави, окремих категорій громадян),незважаючи на деяку активізацію досліджень у цій галузі, залишається недостатньорозробленою у юридичній науці. Досі нема ясності у понятійній характеристиціправової культури особи і суспільства, її структурі, щодо співвідношення різнихелементів, а також пов'язаної з нею категорії — правосвідомості людини ігромадянина. Подальшого дослідження потребує також визначення місця правовоїкультури у системі соціокультури, пошук шляхів і способів її формування.
До часівнезалежності України у визначенні поняття правової культури та правовоїсвідомості увага акцентувалась на суб'єктивно-психологічних характеристиках:знання особою законодавства, усвідомлення змісту і спрямованості законів тапідзаконних актів, формування поваги до них, почуття законності тасправедливості. При цьому недостатньо враховувалась світова теорія культури —фундаментправової культури як суспільства, так і кожної людини зокрема.
1. Поняття та системаправосвідомості: правова ідеологія, правова психологія, правова поведінка.
Якщоправо визнати об’єктивною реальністю, то слід визнати і наявність суб’єктивноїреакції людей на право, що називають правосвідомістю. Це зумовлено тим, щоправо регулює відносини між людьми, що наділені волею та свідомістю.
Правосвідомість— цесукупність поглядів, ідей, які виражають ставлення людей, соціальних груп,націй до права, законності, правосуддя, їхнє уявлення про те, що є правомірнимі неправомірним.
Правосвідомістьсуспільства складається з трьох груп елементів: психологічних, ідеологічних іустановочно-поведінкових.
Правовапсихологія.
Виникненнята існування правової психології пов'язане з властивістю людей безпосередньо,чуттєво сприймати правову реальність, емоційно реагувати на зовнішні стосовноних правові явища (наприклад, радість чи смуток з приводу прийняття нового чискасування старого закону, відчуття задоволення чи незадоволення практикоюзастосування юридичних норм, дій правоохоронних органів, нетерпиме чи байдужеставлення до порушень юридичних норм). Отже, правова психологія виявляється упочуттях, емоціях, настроях членів суспільства щодо права.
Правовапсихологія —це стихійний, „несистематизований" пласт правової свідомості, якийвиражений в окремих психологічних реакціях кожної людини тієї чи іншоїсоціальної групи на державу, право, законодавство, інші юридичні феномени.
Концентрованимвиразом правосвідомості є правова ідеологія.
Правоваідеологія —це сукупність юридичних ідей, теорій, поглядів, які в концептуальному,систематизованому вигляді відображають і оцінюють правову реальність. Правоваідеологія формується в результаті раціонального, наукового, теоретичноговідображення правової дійсності, на основі узагальнення і розвитку найбільшвідомих і значущих державно-правових теорій минулого і сучасності, вивченняосновних закономірностей становлення, розвитку і функціонування держави і права(проявом правової ідеології є теорії правової, демократичної, соціальноїдержави тощо).
Поведінковучастину правосвідомості складають мотиви правової поведінки та правові установки(схильність, готовність виконувати або, навпаки, порушувати правові норми). Цеті елементи, які безпосередньо зумовлюють і визначають правову поведінкусуб'єктів права, її напрямок та характер. Вони утворюють вольову сторонуправосвідомості, синтезують у собі раціональні й емоційні компоненти. Правоваповедінка безпосередньо виступає об'єктом правового регулювання, але вплив наповедінку є впливом на свідомість шляхом формування відповідних мотивів іправових установок.
Істотнийвплив на правосвідомість виявляють інші форми суспільної свідомості, перш за всеполітична свідомість і мораль, а також суспільна психологія, історичнітрадиції, спосіб та уклад життя, який склався, та ін./>2. Функціїправосвідомості
Функціїправосвідомості — це основні напрямки її впливу на правові явища, правову систему в цілому.
Доосновних функцій правосвідомості належать:
1) когнітивна— пізнання правової дійсності, в результаті чого формуються правові теорії,концепції, ідеї, носії правосвідомості набувають правових знань;
2) правотворча— правосвідомість знаходить своє об'єктивування, вираження, закріплення управі. Нормативно-правові акти виступають як форми зовнішнього виразуправосвідомості суспільства в цілому і правотворчих органів держави зокрема.
3) регулююча— право впливає на суспільні відносини через правосвідомість суб'єктів права,їхні правові знання, оцінки, почуття, мотиви й установки;
4) оціночна— правосвідомість оцінює явища реальної дійсності, дії суб'єктів суспільногожиття з позиції їхньої відповідності вимогам закону, і навпаки.
Взаємозв'язокправової свідомості і права має складний характер.
Зодного боку, правосвідомість передує праву, оскільки останнє є виразом волісуспільства або певної його частини, тобто виражає погляди та настановисуспільства або певної його частини, тобто їхню правосвідомість. З другогобоку, правова система, яка склалася у суспільстві, виступає одним знайважливіших факторів, що впливають на правосвідомість. І, врешті,функціонування права, його застосування і дотримання залежать від рівня правовоїсвідомості. 3. Види правосвідомості
Захарактером діяльності носіїв правосвідомість поділяється на:
1)професійно-юридичну, яка в свою чергу поділяється на:
а.практично-юридичну (тобто правосвідомість суддів, прокурорів, юрисконсультівтощо);
б.науково-юридичну (правосвідомість науковців юридичних дослідних установ,викладачів юридичних навчених закладів тощо);
2)професійну-неюридичну (правосвідомість керівників підприємств, підприємців,лікарів тощо);
3)непрофесійну або буденну (правосвідомість учнівської молоді).
Зазмістом правових поглядів:
1.Правові знання (обізнаність із законодавством, поінформованість щодо зміступравових норм тощо). Суб'єкт правосвідомості набуває правові знання у процесіосмислення різних правових явищ, включаючи відомості про конкретні норми права,призначення правового регулювання, роль тих чи інших правозастосувальних іправоохоронних органів держави тощо. Разом з тим, наявність певного обсягуправових знань ще не визначає рівня правосвідомості, який визначається такожрозумінням сутності права, правових норм, інших правових явищ, їхніх вимог,цілей та призначення.
2.Правові оцінки (ставлення до законодавства — позитивне, негативне, ставлення довласних дій чи до дій інших осіб). Роль правових оціночних уявлень полягає утому, що особа не просто здійснює дії, передбачені певними юридичними нормами,а осмислює свою поведінку з точки зору її законності, відповідності вимогамзакону.
3.Правові установки — психологічна установка щодо поведінки, врегульованоїправом.
Засуб’єктами (носіями) правосвідомості:
1.індивідуальна;
2.колективна: а) загальнонаціональна; б) національна; в) класова; г) групова.
Заформою (способом) відображення:
1.поняття про правові явища (наприклад, поняття держави);
2. правовіпогляди (наприклад, на причини правопорушень);
3.правові уявлення (наприклад, уявлення про „образ" судді);
4.правові почуття (почуття справедливості, с особистої відповідальності завиконання вимог договору)./>4. Правовакультура особи та правове виховання.
З правовоюсвідомістю нерозривно пов'язаний такий феномен, як правова культура, що єскладовою духовного багатства суспільства.
Рівень правовоїкультури визначається станом підсистем, що її утворюють, зокрема правовоюкультурою особистості та правовою культурою суспільства.
Правовакультура особи – цеобумовлена правовою культурою суспільства властивість, що характеризуєтьсяповагою до права, достатнім знанням змісту його норм і вмінням їх застосовувати,а також правомірною поведінкою. Це позитивна правосвідомість у дії.
Правовукультуру особистості складають такі елементи:
1. знання і розуміння права, здатністьособи тлумачити зміст норм права, визначати мету видання певногонормативно-правового акта, сферу його дії;
2. повага особи до права, заснована наособистій переконаності в його ефективності як засобу регулювання суспільнихвідносин. Така повага повинна мати місце навіть у разі несхвалення людиноюокремих правових приписів;
3. звичка вчиняти свої дії відповідно доприписів правових норм;
4. вміння особи використовувати упрактичній діяльності правові знання, реалізовувати і захищати свої суб'єктивніправа і законні інтереси, виконувати юридичні обов'язки;
5. висока правова активність особи усприянні реалізації правових приписів, розуміння нею необхідності протидіятиправопорушенням.
Правова культураособистості нерозривно пов'язана з правовою культурою суспільства. Правовакультура охоплює сукупність усіх правових цінностей, створених людьми вправовій сфері.
Правовакультура — це якісний стан правового життясуспільства, який характеризується досягнутим рівнем розвитку правової системи— станом та рівнем правової свідомості, юридичної науки, системи законодавства,правозастосовної практики, законності і правопорядку, правової освіти, а такожступенем гарантованості основних прав і свобод людини.
Правовакультура суспільства —цескладова частина загальної культури, система правових цінностей, що створюютьсяі накопичуються людьми (суспільством) у процесі їх соціально-правовоїдіяльності; сукупність факторів, що характеризують рівень правосвідомості,досконалості законодавства, стан законності й правопорядку.
Правовакультура складається з цілого ряду елементів (рівнів).
1. Досягнення якісного стану юридичноїохорони та захисту основних прав і свобод людини і громадянина.
2. Ступінь впровадження в практикусуспільного і державного життя принципів верховенства права і правового закону.
3. Рівень правосвідомості громадян тапосадових осіб. Суспільна правосвідомість визначається масовістю правомірноїповедінки, рівнем правового виховання, масштабами і якістю юридичної освіти.
4. Досконале як за формою, так і за змістомзаконодавство.
5. Стан законності в суспільстві.
6. Ефективність роботи правозастосовних,зокрема правоохоронних, органів (суду, прокуратури, органів внутрішніх справ таін.).
7. Стан розвитку юридичної науки, ступіньзалучення вчених-юристів до розробки проектів нормативно-правових актів іудосконалення їх змісту, програм боротьби зі злочинністю тощо.5. Поняття та види деформаціїправової свідомості
У ціломувзаємодія права і правосвідомості має конструктивний характер. Разом з тим напевних етапах розвитку держави і права можуть створюватися історичні передумовидля формування дефектної правосвідомості, яка є антиподом високої правовоїкультури.
Деформаціяправосвідомості проявляється у викривленні уявленьпро цінність права.
Проявамидефектної правосвідомості є: правовий інфантилізм,правовий ідеалізм, правовий дилетантизм, «переродження»правосвідомості та правовий нігілізм.
Спільнимдля всіх видів деформації є правованеосвіченість, низький рівень правосвідомості і політико-правової культурисуб'єктів права. Разом з тим кожен з названих видів деформації має і своюспецифіку.
Правовийінфантилізм проявляється у несформованості правовихзнань або їх недостатній глибині, однак при особистій переконаності в наявностіналежної юридичної підготовки. Він розглядається як відносно м'яка занаслідками форма деформації правосвідомості. Найбільшого поширення правовийінфантилізм набуває серед працівників правоохоронних та інших правозастосовчихорганів, які не здобули фундаментальної юридичної освіти.
Правовийідеалізм (романтизм) характеризується такимстаном правосвідомості громадян, зокрема посадових осіб державного апарату, приякому відбувається переоцінка реальних можливостей форм права впливати насуспільні відносини і процеси. Очікування від права результатів, які вонооб'єктивно не здатне забезпечити, закономірно призводить з часом дорозчарування в ньому і далі до нігілістичних поглядів і оцінок права.
Правовийдилетантизм означає вільне поводження із законом(поверхове або неадекватне тлумачення правових норм, відсутність системногопідходу при їх оцінці тощо) або з оцінкою юридичної ситуації, що в ціломуобумовлено легковажним ставленням до права. Особливої небезпеки ця форма моженабути в разі тиражування таких підходів через засоби масової інформації(наприклад, всупереч дії презумпції невинуватості твердження про визнання особидо судового рішення винною у вчиненні злочину).
Правовадемагогія передбачає легковажне або свідомездійснення такого впливу окремої особи або громадських організацій насвідомість людей, наслідком якого стає формування однобічного або викривленогоуявлення про правову дійсність. Небезпека правової демагогії полягає в тому, щоособа, яка на неї орієнтується, припускає наявність певної цінності права,усвідомлює існування довіри до нього з боку інших і саме тому використовує йогодля досягнення власних корисливих інтересів, прикриваючи свої наміри розмовамипро суспільне благо. Найбільшого поширення така форма деформаціїправосвідомості набуває під час проведення виборів або референдумів ісупроводжується використанням широких можливостей засобів масової інформації тареклами впливати на суспільну думку (чорний піар).
Найпоширенішою,а відтак і особливо небезпечною, формою викривлення правової свідомості є правовийнігілізм, який має широкий діапазон проявів: від скептичного ставлення доправа, негативного ставлення до правових форм організації суспільних відносин,через заперечення соціальної цінності права і до свідомого ігнорування вимогзакону. Правовий нігілізм слід відрізняти від конструктивної критики чинноїсистеми права, юридичної практики, діяльності правоохоронних органів, якасприяє виявленню існуючих недоліків і спрямована на удосконалення правовоїсистеми держави.
Розвиткунігілістичних поглядів та установок, особливо серед молоді, на сьогодні суттєвосприяє романтизація злочинного світу в кінематографі, в художній літературі таінших сферах мистецької діяльності.
«Переродження»правосвідомості обґрунтовано визнається одним знайнебезпечніших проявів деформації правосвідомості громадян. Йому притаманнамаксимальна ступінь викривлення правових ідеалів, свідченням чого стає свідомевчинення людиною навмисних, переважно тяжких кримінальних злочинів, мотивамияких найчастіше стають жорстокість, користь та ін.
Висновки
Правова культураособи —цесукупність знань особи про право та правову дійсність;
Правовасвідомість особи — це її ставленнядо дійсності з урахуванням правових знань, яке виражається у емоціях,переживаннях, стражданнях тощо;
Правоваповедінка особи — це результатвпливу правової культури на правову свідомість, тобто її дії, каталізаторомяких стала оцінка особою певної життєвої ситуації, через ставлення до власнихзнань та бажання діяти певним чином.
Отже,що більше знань про право має особа, то вища її правова культура, то більшазалежність правової свідомості від недотримання правових приписів, тим більшаймовірність правомірності правової поведінки такої особи. Ідеї, погляди,переконання осіб за таких умов сформують високий рівень правової культури таправової свідомості суспільства, котре буде ставити задачі та вимагати їхвиконання правлячою елітою, яка і покликана втілювати в життя інтереси табажання суспільства, що є предметом правової політики держави.
Проблема правової свідомостіі правової культури ще тривалий час буде актуальною, а необхідність їїдослідження безпосередньо випливає із конституційного проголошення Україниправовою державою. Це обумовлює потребу в неухильному зростанні і досягненнівисокого рівня правової культури кожного громадянина, кожної посадової особи,кожного державного службовця і, особливо, професійних юристів, на яких припадаєголовна робота у законотворчості і застосуванні права. Лише тоді рівеньправової культури населення досягне найвищого щабля розвитку, лише тоді коженгромадянин держави відчує власну приналежність до правового життя країни, будеактивним учасником правового процесу і матиме змогу самостійно аналізуватичинне законодавство, відзначаю чи його здобутки і недоліки.
Наразі передУкраїнською державою та суспільством у цілому постала об'єктивна і одночаснонагальна потреба широкого розповсюдження (в томучислі й засобами юридичної освіти та правового виховання)новітньої правової ідеології, в основі якої лежать ідеї незаперечної поваги доправа, правового характеру державних законів, верховенства права, знання іадекватне розуміння ролі права в регулюванні суспільних відносин. Це дозволитьактивно боротися з правовим нігілізмом, який наразі дається взнаки на всіх безвиключення рівнях, сприятиме прискоренню процесів побудови демократичної, правовоїдержави, а також розвитку в Україні громадянського суспільства.
Списоквикористаних джерел
1. Заворотченко Т. Діалектичнийвзаємозв'язок правової ідеології і правової культури//ЮридичнаУкраїна. – 2006. – № 7.
2. Менюк О. Правова культура в умовахрозбудови незалежності України: поняття, структура//Право України. – 2001. – №4.
3. Почтовий М. Про співвідношення поняття «правовасвідомість» та «правова культура»//Юридична Україна. – 2009. – №11-12.
4. Толстенко В. Правова ідеологія в процесі формування правовоїкультури: проблеми теорії і практики//Юридична Україна. – 2009. – № 4.