Міністерство освіти і науки України
Вінницький гуманітарно-педагогічнийколедж
Музично-педагогічне відділення
Курсова робота з педагогіки
Інноваційна спрямованістьпедагогічної діяльності
студента 4 курсу, 41-М групи
Кифорука В.О.
Вінниця 2008
Зміст
Вступ
1.Інновації в освіті
2.Передовийпедагогічний досвід і впровадження досягнень педагогічної науки
3.Підвищення кваліфікації вчителів та їх атестація
Висновки
Література
Вступ
Учительська професія вимагає особливої чутливості дотенденцій суспільного буття, що постійно змінюються, здатності до адекватногосприйняття, потреб суспільства і відповідного коригування своєї роботи.Особливу значущість має ця здатність за постіндустріальної, інформаційної доби,яка потребує багатьох принципово відмінних від попередніх навичок, умінь івідповідного мислення. Школа як один із найважливіших інститутів соціалізаціїлюдини, підготовки молоді до ролі активних суб'єктів майбутніх суспільнихпроцесів повинна бути винятково уважною як до нових реалій і тенденційсуспільного розвитку, так і до нововведень у сфері змісту, форм і методівнавчання та виховання. Відповідно інноваційність має характеризувати професійнудіяльність кожного вчителя. Нововведення (інновації) не виникають самі собою, ає результатом наукових пошуків, аналізу, узагальнення педагогічного досвіду.
Інновації (італ. іппоуаііопе — новина, нововведення) — нові формиорганізації праці та управління, нові види технологій, які охоплюють не тількиокремі установи та організації, а й різні сфери. Вони є суттєвим діяльним елементомрозвитку освіти взагалі, реалізації конкретних завдань у навчально-виховномупроцесі. Виражаються у тенденціях накопичення і видозміни ініціатив інововведень в освітньому просторі; спричиняють певні зміни у сфері освіти.
Інновація освіти — цілеспрямований процес часткових змін, що ведуть домодифікацій мети, змісту, методів, форм навчання й виховання, адаптації процесунавчання до нових вимог.
Стрижнем інноваційних процесів в освіті є впровадженнядосягнень психолого-педагогічної науки в практику, вивчення, узагальнення тапоширення передового педагогічного досвіду.
Інноваційну спрямованість педагогічної діяльності зумовлюютьсоціально-економічні перетворення, які вимагають відповідного оновленняосвітньої політики, прагнення вчителів до освоєння та застосування педагогічнихновинок, конкуренція загальноосвітніх закладів, яка стимулює пошук нових форм,методів організації навчально-виховного процесу, диктує відповідні критеріїщодо добору вчителів.
Інноваційний заклад освіти — навчальний загальноосвітній заклад,в якому педагогічний та учнівський колективи експериментують, апробують чивпроваджують нові педагогічні ідеї, теорії, технології.
Виділяють реактивні (або пристосовані), активні,активно-адаптовані, часткові, системні інноваційні заклади.
Реактивні (таких більшість) — заклади, які завжди запізнюються,реагують на зміни лише тоді, коли вже не реагувати неможливо.
Активні — заклади, які прагнуть змінювати свою діяльність,вміють прогнозувати зміни в освітній діяльності, але лише в своєму навчальномузакладі.
Активно-адаптовані — здійснюють нововведення незалежно один від одного.Кожний інноваційний проект зорієнтований на зміни тільки частини школи і непередбачає змін діяльності усієї школи. Відносно незалежна реалізація окремихінноваційних проектів може призвести до позитивних змін, а може породжуватинеузгодженість нововведень на різних ступенях освіти.
Часткові — заклади, в яких нововведення зорієнтовані лише на деякіпозитивні зміни у навчально-виховному процесі (звернена увага лише на процесвиховання, нововведення відбуваються тільки в початковій школі або в основнійтощо).
Системні — заклади освіти, в якихнововведення розраховані на загальний позитивний результат. Керівники прагнутьдо гармонізації різних нововведень; орієнтації їх на досягнення загальноїрезультативності, прогнозування змін на майбутнє. Модернізація змісту освітиреалізується за організаційних, змістових, технологічних таматеріально-технічних умов.
До системних інноваційних закладів відносять школу-лабораторіюнаукової установи — заклад, в якому системно експериментують соціальне значущіосвітні нововведення в навчально-виховний процес та забезпечують їхнєвпровадження. Пріоритетними принципами роботи є диференціація, гуманізація,індивідуалізація навчання й виховання учнів, де поряд з проведенням науковихдосліджень учень почуває себе комфортно.
Школи-лабораторії — заклади освіти, де експериментуються,апробуються і впроваджуються педагогічні нововведення різних рівнівекспериментування (державного, регіонального, місцевого).
Для інноваційногозакладу освіти принципово важливим є характер процесу його становлення. Якпоказує досвід, більшість навчальних закладів пішли шляхом застосуваннянайпрогресивніших освітніх моделей, розроблених раніше. Найбільш вдалий підхіддо вибору моделі й визначає рівень інноваційності навчального закладу, якийзростає в умовах сформованої потреби та інтенсивного розвитку.
1. Інновації в освіті
Поняттям "інновація" позначають нововведення,новизну, зміну, введення чогось нового. Стосовно педагогічного процесу інноваціяозначає введення нового в цілі, зміст, форми і.методи навчання та виховання; ворганізацію спільної діяльності вчителя і учня, вихованця. Інновації самі пособі не виникають, вони є результатом наукових пошуків, передового педагогічногодосвіду окремих учителів і цілих колективів.
Сучасний етап розвитку освіти в Україні характеризуєтьсявідходом від тоталітарної уніфікації і стандартизації педагогічного процесу,інтенсивним переосмисленням цінностей, пошуками нового в теорії та практицінавчання і виховання. Цей процес не може бути стихійним. Він потребуєуправління.
Основуінноваційних процесів в освіті складають дві важливі проблеми педагогіки — проблема вивчення, узагальнення і поширення передового педагогічного досвіду тапроблема впровадження досягнень психолого-педагогічної науки в практику.Результатом інноваційних процесів є використання теоретичних і практичнихнововведень, а також таких, що утворюються на межі теорії і практики. Учительможе виступати автором, дослідником, користувачем і пропагандистом новихпедагогічних технологій, теорій, концепцій.
Управління інноваційним процесом передбачає оцінку введених учителямипедагогічних інновацій, створення умов для їх успішної розробки і застосування.Водночас керівники навчального закладу проводять цілеспрямований відбір, оцінкуй застосування на практиці досвіду колег, нових ідей, методик, запропонованихнаукою.
Потреба в інноваційній спрямованості педагогічної діяльностів умовах реформування освіти спричинені певними обставинами:
По-перше, входження України у гуманітарний контекст світовоїцивілізації викликало необхідність докорінної зміни системи освіти, методологіїі технології організмі, навчально-виховного процесу у навчальних закладахрізного типу: середній загальноосвітній школі, ліцеях, гімназіях, авторськихшколах, коледжах тощо. Пошуки, які ведуть колективи навчальних закладів новоготипу, можуть збагатити не лише шкільну практику, а й педагогічну науку.
По-друге, виконання соціального замовлення формування всебічнорозвиненої особистості, здатної засвоювати й творчо розвивати культуру,потребує постійного пошуку нових методів, організаційних форм, технологійнавчання і виховання. В цій ситуації суттєво зростає роль і авторитетпедагогічного знання, яке може стати теоретичною базою для інновацій.
По-третє, змінився характер ставлення учителів до фактузасвоєння і застосування педагогічних нововведень. Якщо раніше інноваційнадіяльність обмежувалася використанням рекомендованих зверху нововведень, тосьогодні вона набуває дослідницько-пошукового характеру: учитель обирає новіпрограми, підручники, використовує нові прийоми і способи педагогічноїдіяльності.
По-четверте, створилася реальна ситуаціяконкурентне-спроможності закладів освіти, спричинена входженням загальноосвітніхнавчальних закладів у ринкові відносини, створенням нових типів навчальнихзакладів, у тому числі й недержавних.
Інноваційні процеси є механізмами інтенсивного розвитку школита педагогіки. Інновації функціонують на рівнях створення, освоєння і втілення.Дослідниками сформульовано ряд законів перебігу інноваційних процесів.
Закон необоротної дестабілізації педагогічного середовища. Сутність його полягає в тому,що будь-який інноваційний процес вносить у педагогічне середовище необоротнізміни. Цілісна система, що існує, починає руйнуватися і потребує деякого часудля створення нової системи на базі нових елементів або асиміляції старої.
Закон обов'язкової реалізації інноваційного процесу. Будь-який інноваційнийпроцес, в основі якого є педагогічне відкриття, рано чи пізно, стихійно абосвідомо повинен реалізуватися. Достатньо пригадати досвід видатних педагогів — А.С. Макаренка, В.О. Сухомлинського, С.Т. Шацького, вчителів-новаторів В.Ф.Шаталова, І.П. Волкова, 1.П. Іванова та ін.
Закон стереотипізації педагогічних інновацій. Будь-яка інновація поступовоперетворюється у звичні поняття і дії, отримуючи статус стереотипної.
Ці закониобумовлюють і певні етапи функціонування інновацій. На першому етапі інновація сприймаєтьсяяк чужорідний елемент у педагогіці, часто викликає різку протидію, здається прожектерством.З часом інновація перевіряється практикою, набуває масового визнання. Наостанньому етапі новий підхід до навчання чи виховання стає відомим і входитьдо системи навчально-виховної роботи.
2. Передовий педагогічний досвід і впровадження досягненьпедагогічної науки
Педагогічний досвід — це система педагогічних знань, умінь і навичок, способівздійснення творчої педагогічної діяльності, емоційно-ціннісних ставлень,здобутих у прощ практичної навчально-виховної роботи. Педагогічний досвід можебути масовим і передовим. Передовий педагогічній досвід формується на основі масовогозавдяки оволодінню об'єктивними педагогічними закономірностями (Ю.К.Бабанський).
Передовий педагогічний досвід — це діяльність педагога, яказабезпечує стійку ефективність навчально-виховного процесу шляхом використанняоригінальних форм, методів, прийомів, засобів навчання та виховання, новихсистем навчання і виховання або вже відомих форм, методів, прийомів, засобів роботина основі їх удосконалення.
Передовий педагогічний досвід розрізняють за обсягом і рівнемтворчої самостійності його автора. За обсягом виділяють такі види досвіду:система роботи установи (школи, відділу народної освіти, методичного кабінету іпод.); система роботи працівника (учителя, директора, інспектора-методиста тощо);вирішення важливої педагогічної проблеми у закладі освіти (моральне вихованняучнів); вирішення важливої педагогічної проблеми у діяльності окремих педагогів(індивідуалізація навчання у процесі викладання математики); певні форми,методи І прийоми, які застосовуються у навчальному закладі; форми, методи іприйоми, якими послуговуються окремі педагоги.
За рівнем творчої самостійності виділяють такі види передового педагогічного досвіду: раціоналізаторськийі новаторський.
Раціоналізаторський досвід — це досвід, створений у рамках відомихформ, методів і прийомів педагогічної діяльності, який вирізняється новиморигінальним підходом до їх використання, що спричиняє підвищення якостінавчання, виховання та управління.
Прикладом раціоналізаторського досвіду є досвід роботивчительки початкових класів з м. Кіровограда С.П. Логачевської, сконцентрованийна вмілу реалізацію в практичній діяльності ідей педагогічної науки з питаньдиференціації навчання. На основі розроблених структурно-логічних схем С.П. Логачевськаздійснює диференційований підхід до учнів на всіх етапах засвоєння знань. Цьомусприяють диференційовані завдання, дібрані за ступенем складності й ступенемсамостійності. Так, наприклад, на етапі закріплення навчального матеріалудиференціація навчальної роботи має таку послідовність: на першому етапі сильніучні виконують основне завдання самостійно, середнім надаються допоміжніматеріали (вказівка на зразок виконання, пам'ятки, додаткова конкретизація,запитання тощо), а слабші учні працюють з учителем; на другому етапі сильніучні виконують творче завдання, середні — основне, слабші — завдання, щосупроводжуються допоміжними матеріалами. На третьому етапі сильні учні працюютьнад виконанням цікавого завдання, середні — творчого завдання, а слабші учнівиконують основне завдання. На четвертому етапі всі учні виконують спільнезавдання .
Новаторський (від лат. — обновник) досвід — це досвід, який запроваджує іреалізує нові прогресивні ідеї, визначає нові шляхи вирішення окремих ізагальних педагогічних завдань; використовує нові форми, методи, прийоми,системи діяльності, донині не відомі педагогічній науці та шкільній практиці;істотно модифікує відомі форми, методи й прийоми діяльності, переорієнтовуючи кна вирішення сучасних завдань.
Школа за роки свого існування нагромадила багатийпедагогічний досвід — джерело розвитку педагогічної науки, підґрунтя зростанняпрофесіоналізму, майстерності вчителів-практиків. Його постійне вивчення,осмислення, оновлення зумовлене змінами парадигм освіти, концепцій навчання йвиховання, форм і методів практичної діяльності педагогів. Але часто в практиціроботи загальноосвітніх шкіл він ігнорується, оскільки не у всіх учителів такерівників освітніх закладів сформована потреба та навички щодо його вивчення,застосування, що зумовлює необхідність з'ясування сутності даного феномену. Педагогічнийдосвід передусім знаходить своє втілення в технології навчальне-виховногопроцесу. Передовий педагогічний досвід постає як ідеалізація реальногопедагогічного процесу завдяки абстрагуванню від випадкових, неістотнихелементів і конкретних умов педагогічної діяльності й виділення в ньомупровідної педагогічної ідеї чи методичної системи, які зумовлюють високуефективність навчально-виховної діяльності. Він збагачує практику навчання йвиховання, сприяючи розпитку педагогічної думки, будучи найнадійнішим критеріємістинності вироблених педагогікою теоретичних положень, принципів, правил,методів, форм навчання й виховання. Йому властива історична обмеженість,оскільки на кожному новому етапі з розширенням матеріальних, методичних,кадрових можливостей школи виникають нові вимоги до педагогічної діяльності.Водночас йому властиві й певні постійні елементи. У формуванні та поширеннійого велике значення має позиція вчителя.
Різновидами передового педагогічного досвіду є новаторський ідослідницький. Новаторському педагогічному досвіду властиві оригінальність,новизна, емпіричний характер практичної діяльності.
В основі його — педагогічне новаторство — діяльність учителівта вихователів, спрямована на поліпшення, раціоналізацію процесу навчання йвиховання. Діяльність новаторів стосується завдань, методів і прийомівнавчання, форм організації навчально-виховного процесу. Найчастішеорганізаційною формою реалізації педагогічного новаторства є діяльністьекспериментальних, авторських шкіл, навчально-виховних комплексів.
Кожній історичній епосі притаманні відповідні особливостіпедагогічного новаторства, які залежать і від національних традицій,ментальності народу. Найбільш значущого масштабу вони досягли наприкінці XIX — початку XX ст. у Росії, Німеччині, Франції,США, характеризуючись яскраво вираженою творчою зорієнтованістю інестандартністю підходів до навчання й виховання.
Педагогіка вільного виховання — одна з найзагальніших концепцій,яка набула поширення в Європі завдяки діяльності Гелени Кей (1849—1926) —шведської письменниці та громадського діяча. Вона висунула Ідею самонавчання ісамовиховання, за якої дітей треба виховувати спеціально, надавати можливістьпоступово виховуватися й розвивати свої здібності самим. Головне завданнявихователя — допомагати дитині в цьому, не нав'язуючи своїх думок і вимог.
Теорію «громадянського виховання» і «трудової школи» сформулював німецький педагогГеорг Кершенштейнер (1854—1932). Він вважав, що головне завдання школи —«громадянське виховання», тобто виховання у дусі беззастережної слухняності,відданості державі. Для цього він мусить оволодіти професією як засобом служіннядержаві, вбачати в цьому мету свого життя.
Педагогіка прагматизму (педагогіка дії) була поширеною в США та Англії,заснована американським філософом і педагогом Джоном Дьюї (1859—1952). Йогопогляди будувались на твердженнях, згідно з якими різні види людськоїдіяльності — це інструменти, створені для розв'язання індивідуальних ісоціальних проблем. Істина має визначатися її практичною ефективністю йкорисністю. Тому необхідно заснувати школу на принципах практичної підготовки,яка б забезпечувала вияв особистої активності й індивідуальності учнів.
«Метод проектів», розроблений французьким педагогом і мислителем СелістеномФрене (1896—1966), передбачав організацію навчання, за якої учні набуваютьзнань і навичок у процесі планування й виконання практичних завдань-проектів.Немає традиційного вчителя, бо навчають самі форми організації загальноїсправи, які проектуються педагогом разом зі школярами.
Ідею вільного виховання, гуманного підходу до дитинипідтримав російський педагог і письменник Лев Толстой (1828—1910), показавшинаочний приклад вільного пошуку кращої школи, нових стосунків між вчителями таучнями. Він шукав способів викладання так, щоб учневі було зручно навчатися, ана уроці панувала довіра й повна рівність.
Нові концепції виховання й навчання пропонували способипедагогічного розв'язання проблеми людини та її ставлення до суспільства,природи, культури й пізнання. Деякі з них реалізувалися на практиці у форміавторських шкіл. Так виникли «Бадьоре життя» С. Шацького, «Технологія вільноїпраці» С. Френе, «Вальдорфська школа» Р. Штейнера, «Яснополянська школа» Л.Толстого, «Наш дім» та «Дім сиріт» Я. Корчака та ін.
В Україні протягом XX ст. педагогічне новаторство розвивалося у руслі педагогічних пошуків, наякі могла зважитися радянська педагогіка.
Серед них найчастіше були окреслені концепція гуманістичноїпедагогіки (В. Сухомлинський), ідея творчого педагогічного колективу, щовизріла в лоні традицій колективної педагогіки А. Макаренка, В.Сороки-Росинського.
Пізніше заявили про себе новаторські Ідеї, що розвивалися вконтексті теорії та методики навчання й виховання (Ш. Амонашвілі, В. Шаталов,С. Лисенкова, Є. Ільїн, Б. Нікітін та ін.). Вони практично довели, що за певнихобставин можливе різке підвищення ефективності різних ланок педагогічногопроцесу. Однак їх діяльність неоднозначне була оцінена як науковцями, так іпрацівниками системи народної освіти. У 70-ті—80-ті увагу педагогічноїгромадськості привернула концепція «авторської школи» (М. Щетинін, О.Тубельський, Н. Гузик та ін.), в основу якої покладено нові творчі принципиорганізації навчання й виховання.
Авторська школа — оригінальна загальнопедагогічна,дидактична, методична чи виховна система, опрацьована з урахуванням надбаньпсихології, педагогіки, вітчизняного й зарубіжного педагогічного досвіду, якареалізується під керівництвом чи за участю її автора (авторів) принаймні водному навчально-виховному закладі. Вона є іменною (наприклад, школа В.Сухомлинського, школа М. Гузика тощо). Однак часто такі школи виокремлюють і заузагальненою назвою філософської, соціологічної, психолого-педагогічної ідеї,покладеної в основу навчально-виховної системи (школа розвиваючого навчання,школа діалогу культур тощо). Ідею авторської школи нині використовують приорганізації гімназій, ліцеїв тощо.
Однак справжнє педагогічне новаторство не набуло значногопоширення і, попри певні спроби аналізу та узагальнення, воно не стало цілісноюнауковою системою. Дослідницькому досвіду властиве вдосконалення форм, методів,засобів навчання й виховання на основі їх теоретичного аналізу, узагальнення,творчого використання. Відбувається це у процесі щоденних спостережень зароботою педагогів-новаторів, на нарадах, семінарах-практикумах, конференціях. Упровадженняпередового педагогічного досвіду в шкільну практику потребує належнопідготовлених, готових до інноваційної діяльності вчителів, здатних на творчийпошук, керівників шкіл. Інноваційна поведінка і креативність (творчість)учителя формуються під впливом середовища. Воно повинно мати високий ступіньневизначеності і потенційну багатоваріантність (багатство можливостей).Невизначеність стимулює пошук власних орієнтирів; багатоваріантність забезпечуєможливість їх знаходження. Крім того, середовище повинно містити зразкикреативної поведінки та її результати. Педагогічні інновації визначаються задопомогою критеріїв, які засвідчують ефективність того чи іншого нововведення.Беручи до уваги наявний досвід досліджень з педагогіки, визначають такі критеріїпередового педагогічного досвіду:
актуальність — критерій, який означає, що досвід спрямований нарозв'язання найважливіших проблем навчання, виховання і розвитку учнів;
оригінальність — означає, що в практиці роботи даного педагога, педагогічногоколективу використовуються форми, методи, прийоми, засоби або їх системи, якіще не застосовувалися в умовах сучасної школи;
висока ефективність — досвід можна вважати передовим лише тоді, колипедагогом досягнуто вищих порівняно з масовою практикою результатів навчання,виховання і розвитку;
стабільність результатів — виявлений передовий педагогічнийдосвід характеризується стійкою ефективністю і стабільністю результатівпротягом тривалого часу;
оптимальність — це витрати часу, зусиль учителів та учнів на досягнення результатів;оптимальними є ті інновації, що досягають високих результатів при найменшихфізичних, розумових і часових витратах;
можливість творчого застосування передового педагогічного досвіду в масовій практиці.
Виділяють критерії готовності до інноваційної діяльності:усвідомлення необхідності інноваційної діяльності; готовність до творчоїдіяльності щодо нововведень у школі; впевненість у тому, що зусилля, спрямованіна нововведення в школі, принесуть результат; узгодженість особистих цілей зінноваційною діяльністю; готовність до подолання творчих невдач; органічністьінноваційної діяльності, фахової та особистісної культури; рівень технологічноїготовності до інноваційної діяльності; позитивне сприйняття свого минулогодосвіду і вплив інноваційної діяльності на фахову самостійність; здатність дофахової рефлексії. Суттєво впливає на цей процес впровадження педагогічногодосвіду, творчий пошук, морально-психологічний клімат, матеріально-технічні,санітарно-гігієнічні та естетичні умови праці. В організації творчої діяльностіважливим є вибір актуальної та посильної для педагогічного колективу теми,чітке формулювання мети і завдань творчого пошуку як усього колективу, так ікожного педагога зокрема, оптимальний розподіл і кооперація праці. Процесупровадження інновацій доцільно розподілити на основні етапи, врахувавшитеоретичну та практичну підготовку вчителів, на підставі всебічного аналізусвоєчасно коригувати його зміст, темп та етапи, накреслюючи нові перспективироботи.
Інноваційна спрямованість роботи вчителів містить і такускладову, як впровадження результатів педагогічних досліджень у практичнудіяльність, яке передбачає ознайомлення з ними вчителів, обґрунтуваннядоцільності їх використання. Для вивчення результатів нових досліджень тапоширення передового досвіду створюють групи підготовлених учителів, творчихкерівників освітніх закладів. Потреба в таких групах зумовлена тим, що авторпедагогічного нововведення не завжди впевнений у його цінності йперспективності, інколи не має змоги займатися впровадженням своїх ідей.Нововведенням часто не вистачає обґрунтованого, наукового та методичногопідтвердження, нерідко вони наштовхуються на опір вчителів-колег. Спеціальнагрупа кваліфікованих, творчих учителів бере на себе відповідальність щодоаналізу, корекції досвіду, систематичного відбору нових ідей, технологій,концепцій. Це дає змогу об'єднати зусилля автора педагогічних нововведень іззорієнтованими на інноваційну діяльність педагогами.
3. Підвищення кваліфікації вчителів та їх атестація
Професійна підготовка вчителя не закінчується у стінах педагогічногонавчального закладу. Вона продовжується протягом усієї професійної діяльностіпедагога. Відповідно до планів підвищення кваліфікації педагоги проходятьспеціальне навчання в Інститутах підвищення кваліфікації педпрацівників,інститутах післядипломної освіти або на спеціальних факультетах вищихпедагогічних навчальних закладів. Проте знання, одержані вчителями в процесінавчання на базі ІУВ і педвузів, потребують осмислення й апробації в школі.Цьому сприяє спеціально організована система науково-методичної роботи.
Нове поняття «науково-методична робота» (К.С.Фаріно) вводиться у зв'язку з тим, що сучасній загальноосвітній школі іособливо навчальним закладам нового типу властиві такі форми наукової роботи,як проведення експериментальних досліджень на широкій основі; засвоєнняінновацій, наближених до досвіду даної школи; розробка довгострокових дослідно-експериментальнихпроектів і под.
Аналіз педагогічного досвіду кращих шкіл і сучаснідослідження свідчать, що у діяльності творчого вчителя завжди присутнідослідницькі елементи.
Ще в початковий період своєї роботи у Павлиській школі В.О.Сухомлинський публікує статтю «Постановка експерименту педагогічнимколективом середньої школи», в якій описує методику колективногоексперименту, що проводився в очолюваній ним школі. Він ставив проблему такимчином, щоб у самому експерименті, реалізації його результатів і загальнійоцінці брав участь весь педагогічний колектив.
У Павлиській школі кожен учитель досліджував якийсь одинаспект навчально-виховного процесу. В.О. Сухомлинський вважав, що методичнаробота і наукове дослідження зближаються тим, що ґрунтуються на аналізі фактіві передбачають наукове прогнозування очікуваних результатів.
Учитель, за В.О. Сухомлинським, який не вміє проникати мисленоу глибину фактів, причинно-наслідкові зв'язки між ними, неминуче перетворюєтьсяу ремісника. Тому однією з необхідних умов ефективної реалізації методичноїроботи він вважав активну творчу діяльність усього колективу йдослідницько-пошукову атмосферу, що панує в ньому.
Науково-методична робота як цілісна динамічна системаскладається з двох підструктур — навчально-методичної і науково-дослідницької,які тісно взаємопов'язані. Навчально-методична підструктура спрямована напідвищення професійно-педагогічної культури педагогів і комплексне методичнезабезпечення навчально-виховного процесу; науково-дослідницька підструктурастимулює процес створення і впровадження нових педагогічних ідей, технологійнавчання і виховання, забезпечує експериментальну перевірку їх ефективності.
У сучасному загальноосвітньому навчальному закладі в системінауково-методичної роботи вирішуються такі основні завдання:
— поглибленняфілософсько-педагогічних знань, які сприяють реформуванню загальноосвітньоїшколи;
— підвищеннярівня теоретичної (предметної) і психолого-педагогічної підготовки;
— організаціяроботи по вивченню нових освітніх програм, навчальних планів, освітніхдержавних стандартів;
— систематичневивчення, узагальнення і поширення передового педагогічного досвіду,впровадження досягнень педагогічної науки;
— збагаченняновими педагогічними технологіями, формами і методами навчання та виховання;
— організація діяльності єдинихдослідницьких колективів, які об'єднують дослідників-педагогів, учнів тавчених;
— підвищення загального рівняпрофесійно-педагогічної культури, надання допомоги у розвитку якостей івластивостей особистості, необхідних для сучасного педагога.
Зміст науково-методичної роботи визначається метою (завданнями) науково-методичноїроботи, а також завданнями, які випливають із аналізу результатів діяльності,педагогічного колективу, окремих педагогів. У загальноосвітній школі склаласяпевна система науково-методичної роботи з педагогами, до складу якої і входятьіндивідуальні, групові та масові форми, що і взаємодіють, доповнюють одна одну.Індивідуальні форми науково-методичної роботи. У статті 55 Закону України«Про освіту» наголошується, що педагогічні та науково-педагогічніпрацівники мають право на «вільний вибір форм, методів, засобів навчання,виявлення педагогічної ініціативи». У цьому плані особливої актуальностінабуває індивідуальна науково-методична робота педагога. Під індивідуальноюнауково-методичною роботою розуміють цілеспрямовану, планомірну та систематичнуроботу педагога над удосконаленням теоретичної та практичної підготовки. Найважливішоюіндивідуальною формою науково-методичної роботи є самоосвіта педагогів. Самоосвіта- це самостійно надбані знання з урахуванням особистих інтересів і об'єктивнихпотреб загальноосвітньої школи, одержані з різних джерел додатково до тих, щоотримані в базових навчальних закладах. Відмінною рисою самоосвіти педагога єте, що результатом його роботи виступає поліпшення якості викладання предмета,якості виховної роботи, підвищення рівня знань, вихованості і розвитку учнів. Найдосвідченішийпедагог ніколи не повинен спинятися на досягнутому, бо якщо нема руху вперед,то неминуче починається відставання. До найважливіших завдань самостійної роботиучителя можуть бути віднесені: вивчення нових програм та підручників, аналіз їхніхдидактичних та методичних особливостей; самостійне засвоєння нових технологійнавчально-виховного процесу; оволодіння методологією і методикою педагогічногодослідження; активна участь у роботі науково-методичних семінарів і методичнихоб'єднань, різних творчих груп; підготовка методичних розробок; систематичневивчення передового педагогічного досвіду.
Результати самоосвіти вчитель репрезентує на кожному їїетапі, беручи участь у семінарах, інформуючи на засіданні методичногооб'єднання, кафедри, доповідаючи на педагогічних читаннях, науково-практичнихконференціях і под. Самоосвіта є найгнучкішою формою отримання знань, тому щовона здійснюється на діагностичній індивідуалізованій основі. Сутністьіндивідуалізації полягає в тому, що зміст, форми та методи самоосвітипідпорядковуються індивідуальним особливостям педагога, рівню йогопрофесійно-педагогічної культури, умовам педагогічної праці, реальнимможливостям. Серед останніх велике значення має сформованість різносторонньогоінтересу до пізнання, наполегливість і воля у подоланні труднощів, розвиненарефлексія і самокритичність. Одним із важливих видів самостійної діяльностіпедагога є його індивідуальна робота над шкільною науково-методичною темою (проблемою).У процесі індивідуальної роботи над науково-методичною темою (проблемою) вчительвивчає джерела науково-методичної інформації, досвід педагогів-новаторів,аналізує власну педагогічну діяльність з метою подолання недоліків у ній абоудосконалення сильних сторін діяльності, теоретичного узагальнення й осмисленнявласного досвіду. Результати індивідуальної роботи учителя над обраноюнауково-методичною темою (проблемою), як правило, оформляються письмово.Найчастіше використовують реферативну форму, оскільки реферат найкращевідображає основні етапи діяльності вчителя:
І) обґрунтування доцільності вибору індивідуальної проблеми вракурсі завдань загальношкільної науково-методичної теми (проблеми);
2) короткий аналіз літератури з теми (проблеми);
3) опис особистого досвіду роботи в рамках обраної теми(проблеми);
4) вплив роботи над темою на результати навчально-виховноїдіяльності з предмета;
5) висновки з наслідків індивідуальної роботи наднауково-методичною темою (проблемою).
Основні групові форми науково-методичної роботи. Групові форми об'єднуютьпедагогів за інтересами, в них створюються оптимальні умови для обміну досвідомроботи, для творчих дискусій, виконання практичних завдань. До групових формналежать: методичні об'єднання і кафедри, школи передового педагогічногодосвіду, проблемні, ініціативні групи та ін. Найбільш поширеною груповою формоюнауково-методичної роботи є методичні об'єднання або кафедри педагогів.Організовуються вони за територіальною ознакою (шкільні, міжшкільні, кущові,районні), за типами шкіл, навчальними предметами, їх циклами. У школахметодичні об'єднання створюються за наявності трьох і більше вчителів однієїспеціальності. Якщо в одній школі менше трьох учителів — утворюються міжшкільніметодичні об'єднання. Керують методичними об'єднаннями надзвичайно компетентні,авторитетні вчителі — методисти чи старші вчителі. До змісту роботи методичнихоб'єднань входять питання підвищення рівня навчально-виховної роботи і якостізнань учнів; обговорення методик викладання, що використовуються різнимиучителями; впровадження передового педагогічного досвіду і досягненьпедагогічної науки; розробка шляхів впровадження інновацій; обговореннянайважчих розділів і тем нових програм та підручників; організація позакласноїроботи з учнями в позаурочний час (проведення олімпіад, конкурсів, аукціонівзнань, громадських оглядів знань тощо); професійна допомога молодим учителям;вироблення єдиної позиції викладання предмета. Методичні об'єднання готуютьтематику і види контрольних робіт для перевірки знань і умінь учнів,систематично проводять зрізи успішності учнів з основних розділів програм урізних класах, обговорюють результати контрольних робіт з метою наданнясвоєчасної допомоги учителю і учням. Основними формами роботи методичнихоб'єднань можуть бути: заслуховування і обговорення доповідей з актуальнихпитань, огляд новітньої наукової та педагогічної літератури, обговоренняцікавих публікацій; проведення відкритих уроків, практичних занять(розв'язування задач, виконання лабораторних робіт, використання технічнихзасобів тощо); організація консультацій; заслуховування звітів учителів,вихователів, класних керівників; участь в атестації вчителів; участь увивченні, узагальненні та впровадженні педагогічного досвіду; проведенняконтрольних зрізів навчальних досягнень учнів; прийняття рішень про моральне таматеріальне стимулювання вчителів, вихователів, класних керівників тощо. Напочатку 90-х років XX ст. виникла нова формаорганізації науково-методичної роботи з педагогами -кафедри. Завідувачів кафедробирають з числа високодосвідчених учителів. Кафедра розподіляє обов'язки міжучителями, встановлює порядок науково-методичних досліджень, планує та здійснюєфахову перепідготовку, забезпечує зростання професійної майстерності. Кафедриведуть організаційно-методичну та науково-дослідну роботу з учителямивідповідного предмета, залучають педагогів до створення й освоєння новихтехнологій навчання та виховання, удосконалення навчально-виховного процесу.Почасти на кафедрах формуються дослідницькі колективи, які об'єднуютьдослідників-педагогів, учнів та вчених — членів кафедр на громадських засадах.
Школи передового педагогічного досвіду реалізують ідеюнаставництва. Вонистворюються за наявності в педагогічному колективі одного або кількох учителів-майстрівпедагогічної праці, носіїв передового досвіду і сприяють передачі цього досвідуіншим педагогам. Ці школи можуть мати внутрішкільне значення, передбачаючироботу з групою вчителів, котрі працюють у тій самій школі, а можуть мати іміжшкільне значення — охоплювати учителів різних шкіл.
Робота керівника школи передового досвіду з педагогами, якінавчаються у цій школі, передбачає:
— спільнепланування чергової темп навчальної програми і конкретного уроку;
— взаємневідвідування уроків і їх аналіз;
— консультаціїз теорії і методики викладання навчального предмета;
— спільнепланування виховної роботи;
— взаємневідвідування виховних справ;
— консультаціїз теорії і методики виховної роботи;
— допомогув підготовці перевірних і лабораторних робіт;
— обговорення книг і статей, зміст якихвідповідає змісту досвіду, що вивчається, та інше.
Поряд із цим у школі передового педагогічного досвідузастосовуються і своєрідні «домашні завдання», які слухачі виконуютьсамостійно в період між заняттями. Завдання включають опрацювання відповідноїлітератури, підготовку та проведення уроків або виховних справ із застосуваннямзаздалегідь визначених методів або прийомів роботи. Мета таких занять — закріплювати знання, які слухачі отримують у школі передового педагогічногодосвіду. Така творча співдружність допомагає удосконалювати роботу не тількиприкріпленого вчителя, а й самого керівника школи передового досвіду.
Проблемна (інноваційна) група — форма творчої діяльності педагогів,спрямована на вивчення, узагальнення та поширення передового досвіду і запровадженняу шкільну практику досягнень педагогічної науки.
Члени проблемної групи вивчають науково-педагогічнулітературу з проблеми, досвід, що існує, консультуються з ученими іметодистами. Досягнувши високого рівня компетентності, вони розробляють рекомендаціїз питань впровадження в практику нових досягнень. Під керівництвом і за участючленів проблемної групи в школі формується передовий педагогічний досвід здослідницької проблеми. У зв'язку з тим, що правовий статус навчальних закладівз питань організації науково-дослідницької роботи збільшується, діяльністьпроблемних груп набуває дослідницького характеру. Вони розробляють і реалізуютьна практиці власні методичні знахідки, концепції. Зокрема, група виконуєдослідно-експериментальну роботу відповідно до основних вимог науково-дослідноїроботи: обґрунтовує проблему і тему дослідження, формулює гіпотезу, визначаєосновні етапи й очікувані проміжні результати, обирає методи дослідження,визначає контрольні й експериментальні класи. Така робота здебільшогоздійснюється під науковим керівництвом викладачів вищих педагогічних навчальнихзакладів, НДІ, ІУВ. Діяльність проблемних груп сприяє створенню у педагогічномуколективі творчої атмосфери, яка благотворно впливає на інших учителів,стимулює їх до участі в проблемних групах.
Ініціативнігрупи, якправило, утворюються на час підготовки і проведення найвагоміших науково-методичнихзаходів (педагогічної ради, науково-педагогічної конференції, педагогічнихпитань тощо). Ініціативна група вивчає стан актуальних питаньнавчально-виховної та науково-методичної роботи, відвідує уроки й позакласнізаходи, проводить бесіди з учителями, анкетування, узагальнює думки тависловлює побажання щодо удосконалення певної ділянки роботи. Унауково-методичній діяльності педагогічних колективів останнім часомвикористовуються такі нетрадиційні форми впровадження нових педагогічних Ідей,як «мозковий штурм» (мозкові атаки), методичний ринг, методичнийфестиваль, педагогічний КВК, творчий звіт майстрів педагогічної праці, спеціальнітворчі тренінги; такі ігри, як «Аукціон ідей», «Прес-бій»,«Референдум» тощо. Масові форми науково-методичної роботи сприяютьзбагаченню професійних інтересів педагогів, удосконаленню їх знань, виробленнюпозицій із важливих педагогічних проблем сучасності, виявленню й узагальненнюнайкращого педагогічного досвіду. До масових форм науково-методичної роботиналежать шкільні семінари і семінари-практикуми, педагогічні читання,науково-практичні конференції, виставки тощо. Теоретичний семінар є формою, яказабезпечує педагогам методологічну підготовку з тим, щоб сформувати у нихуміння самостійно оцінювати педагогічні явища і факти. Водночас семінари сприяютьвивченню сучасних педагогічних теорій, єдності теоретичної і практичної їх підготовки.Це досягається шляхом визначення конкретних конструктивних пропозицій щодо поліпшенняпрактики навчання і виховання учнів, організації самоосвіти педагогів.
Семінари-практикуми — форма навчання учителів, класних керівників, вихователів,змістом якої є спостереження й аналіз відкритих уроків, інших форм навчальної роботи;спостереження і аналіз проведеної колективної творчої справи, вирішення педагогічнихситуацій і завдань. У процесі практикуму педагоги опановують методику спостереженняуроку чи виховної справи, вчаться проводити їх системний аналіз. Протягом останніхдесятиріч особливо активізуються практичні заняття у вигляді ділових, рольовихігор, організаційно-діяльнісних ігор, різного роду тренінгів. Перевага цих форму варіативності ситуацій, що програються, моделюванні ситуацій, можливостіколективного обговорення, зіткнення різних точок зору, що допомагає викорінитиспрощений підхід до складних педагогічних явищ.
Педагогічні читання є підсумковою формою науково-методичної роботи. Вонипроводяться за підсумками роботи певного часового відрізка або у зв'язку іззавершенням певного етапу роботи. У доповідях, рефератах, повідомленняхпедагоги інформують колег про результати своїх пошуків з тієї чи іншоїпроблеми. Слухачі знайомляться з новою інформацією, співвідносять її з власнимиздобутками, обмінюються досвідом, розширюють свій педагогічний кругозір. Шкільніпедагогічні читання готує науково-методична рада школи. Вона визначає темидоповідей і виступів, організовує консультації, бібліографічні огляди, виставкилітератури і напрацювань учителів. Усі заплановані доповіді та виступи, якправило, проходять апробацію у шкільних методичних об'єднаннях або на кафедрах.
Науково-практична конференція є формою підбиття підсумків роботипедагогічного колективу над актуальною науково-методичного проблемою, а такожформою виявлення й узагальнення найкращого педагогічного досвіду.
На конференції обговорюються теоретичні й практичні питаннянавчання і виховання, що мають здебільшого міжпредметний характер. Наприклад, «Формуваннягромадянської культури учнівської молоді», «Індивідуалізація і диференціаціянавчання учнів», «Шляхи підвищення ефективності уроку», «Модель компетентногоучня», «Інтерактивні освітні технології», «Формування життєвої компетентностіособистості» і под.
Найкращі доповіді шкільних педагогічних читань,науково-практичних конференцій рекомендуються на районні, а потім — на обласні,всеукраїнські педагогічні читання і науково-практичні конференції. Педагогічнавиставка є формою пропаганди і впровадження передового педагогічного досвіду ушкільну практику. Тематика експозицій передбачає репрезентацію досягненьпедагогічного колективу у справі реформування школи, пропаганду найефективнішихформ і методів навчання і виховання, показ системи роботи найкращих учителів школи,висвітлення діяльності батьківських і учнівських органів самоуправління тощо. Атестаціяпедагогічних працівників. Атестація педагогічних працівників — це визначення їхньоївідповідності зайнятій посаді, рівню кваліфікації. Залежно від цього та стажупедагогічної роботи їм установлюється кваліфікаційна категорія, визначаєтьсятарифний розряд оплати праці, присвоюється педагогічне звання. Атестаціяпедагогічних працівників загальноосвітніх шкіл проводиться відповідно до ст. 49Закону України «Про освіту» та регулюється діючим Типовим положеннямпро атестацію. Основною метою атестації є активізація творчої професійноїдіяльності педагогів, стимулювання безперервної фахової та загальної освіти,якісної роботи, підвищення відповідальності за результати навчання і виховання,забезпечення соціального захисту компетентної праці. В основі проведенняатестації лежать принципи: демократизму, загальності, всебічності,систематичності, колегіальності, доступності та гласності, безперервної освітиі самовдосконалення, морального і матеріального заохочення. Відповідно додіючого положення атестаційні комісії створюються при навчальних закладах,районних (міських) органах державного управління освітою, управліннях освітиобласних (міських) держадміністрацій. Кожна комісія розглядає коло питань своєїкомпетенції. Основним рішенням, яке приймається атестаційною комісією, єрішення про присвоєння кваліфікаційної категорії. За наслідками атестаціївстановлюються такі кваліфікаційні категорії: «спеціаліст», «спеціаліст II категорії», «спеціаліст І категорії»,«спеціаліст вищої категорії» та може бути присвоєно педагогічне звання:«старший учитель», «старший викладач», «старший військовий керівник», «майстервиробничого навчання І категорії», «майстер виробничого навчання II категорії», «вчитель-методист»,«військовий керівник – методист», «вихователь – методист», «старший вожатий –методист». Здійснення атестації. Атестація здійснюється на основі комплексноїоцінки рівня кваліфікації, педагогічної майстерності, результатів педагогічноїдіяльності шляхом проведення «зрізів навчальних досягнень учнів»,контрольних робіт, тестування; відвідування уроків, позакласних заходів;здійснення аналізу освітнього процесу в навчальних закладах з урахуванням думкибатьків та учнів.
Атестація у навчальному закладі є неперервним процесом. Вонарозпочинається у вересні з моменту опублікування наказу по школі «Про створенняатестаційної комісії» і завершується у квітні поточного навчального року;завершення атестації поточного навчального року є початком атестації новогоскладу педагогічних працівників у наступному. Тому атестацію розглядають якскладову діяльності педагогічного колективу протягом усього навчального року. Атестаціюпедагогічних працівників проводять у три основні періоди.
На першому, підготовчому періоді члени педагогічногоколективу ознайомлюються з основними атестаційними умовами й вимогами, щосприяє узгодженню громадської думки, запобігає майбутнім конфліктам. З цієюметою проводяться інструктивно-методичні наради, засідання методичнихоб'єднань, профспілкові збори, виготовляються спеціальні стенди. Формуєтьсяатестаційна комісія. Протягом другого періоду здійснюється оцінюванняпрофесійної діяльності педагогічних працівників за двома комплекснимипоказниками — узагальненими підсумками діяльності; експертною оцінкоюпрактичної діяльності. За першим показником учитель має право представититворчий звіт, науково-методичну чи дослідно-експериментальну роботу. Другийпоказник включає оцінку адміністрації школи, шкільного і районного методичногооб'єднання, учнів і батьків, одержану на основі діагностування педагогічноїдіяльності, уточненого і скорегованого атестаційною комісією.
На третьому, заключному етапі здійснюється фіксаціярезультатів роботи вчителя, встановлюється кваліфікаційна категорія,присвоюється педагогічне звання. Атестація педагогічних працівниківзагальноосвітніх навчальних закладів, незалежно від підпорядкування, типів іформ власності є обов'язковою і здійснюється, як правило, один раз на п'ятьроків.
Глибоке і всебічневивчення, узагальнення, об'єктивне оцінювання результатів професійноїдіяльності педагогів сприяє підвищенню рівня навчально-виховного процесу,баченню перспективи подальшого розвитку школи.
Висновки
Головною рушійною силою інноваційної діяльності є вчитель,оскільки суб'єктивний чинник є вирішальним і під час впровадження і поширеннянововведень. Педагог-новатор є носієм конкретних нововведень, їх творцем,модифікатором. Він має широкі можливості і необмежене поле діяльності, оскількина практиці переконується в ефективності наявних методик навчання і можекоригувати їх, проводити докладну структуризацію досліджень навчально-виховногопроцесу, створювати нові методики. Основна умова такої діяльності —інноваційний потенціал педагога.
Інноваційний потенціал педагога — сукупність соціокультурних ітворчих характеристик особистості педагога, яка виявляє готовністьвдосконалювати педагогічну діяльність, наявність внутрішніх засобів та методів,здатних забезпечити цю готовність.
Наявність інноваційного потенціалу визначають:
Творча здатність генерувати нові уявлення та ідеї. Обумовлюється професійноюустановкою на досягнення пріоритетних завдань освіти; вміннями проектувати імоделювати свої ідеї на практиці. Реалізація інноваційного потенціалу вчителяпередбачає значну свободу дій і незалежність його у використанні конкретнихметодик, нове розуміння цінностей освіти, прагнення до змін, моделюванняекспериментальних систем.
Високий культурно-естетичний рівень, освіченість,інтелектуальна глибина і різнобічність інтересів педагога. На перший план виступаєнеповторна своєрідність кожної особистості, самооцінка соціокультурного таінтелектуального рівня розвитку; вибір різних форм культурної та наукової,творчої активності.
Відкритість особистості педагога до нового розуміння ісприйняття різних ідей, думок, напрямів, течій. Базується на толерантностіособистості, гнучкості та широті мислення.
Інноваційна поведінка і креативність (творчість) учителяформуються під впливом середовища. Воно повинно мати високий ступіньневизначеності і потенційну багатоваріантність (багатство можливостей).Невизначеність стимулює пошук власних орієнтирів; багатоваріантність забезпечуєможливість їх знаходження. Крім того, середовище має містити зразки креативноїповедінки та її результати.
Виділяють критерії готовності до інноваційної діяльності:
— усвідомлення необхідності інноваційної діяльності;
— готовність до творчої діяльності щодо нововведень у школі;
— впевненість у тому, що зусилля, спрямовані на нововведенняв школі, принесуть результат;
— узгодженість особистих цілей з інноваційною діяльністю;
— готовність до подолання творчих невдач;
— органічність інноваційної діяльності, фахової таособистісної культури;
— рівень технологічної готовності до інноваційної діяльності;
— позитивнесприйняття свого минулого досвіду і вплив інноваційної діяльності на фаховусамостійність;
— здатність до фахової рефлексії.
Суттєво впливає на цей процес впровадження педагогічногодосвіду, творчий пошук, морально-психологічний клімат, матеріально-технічні,санітарно-гігієнічні та естетичні умови праці. В організації творчої діяльностіважливим є вибір актуальної та посильної для педагогічного колективу теми,чітке формулювання мети і завдань творчого пошуку як усього колективу, так ікожного педагога зокрема, оптимальний розподіл і кооперація праці. Процесвпровадження інновацій доцільно розподілити на основні етапи, врахувавшитеоретичну та практичну підготовку вчителів, на підставі всебічного аналізусвоєчасно коригувати його зміст, темп та етапи, накреслюючи нові перспективироботи.
Інноваційна спрямованість роботи вчителів містить і такускладову, як впровадження результатів педагогічних досліджень у практичнудіяльність, яке передбачає ознайомлення з ними вчителів, обґрунтуваннядоцільності їх використання.
Для вивчення результатів нових досліджень та поширенняпередового досвіду створюють групи підготовлених учителів, творчих керівниківосвітніх закладів. Потреба в таких групах зумовлена тим, що автор педагогічногонововведення не завжди впевнений у його цінності й перспективності, інколинемає змоги займатися впровадженням своїх ідей. Нововведенням часто не вистачаєобґрунтованого, наукового та методичного підтвердження, нерідко вонинаштовхуються на опір вчителів-колег. Спеціальна група кваліфікованих, творчихучителів бере на себе відповідальність щодо аналізу, корекції досвіду,систематичного відбору нових ідей, технологій, концепцій. Це дає змогуоб'єднати зусилля автора педагогічних нововведень із зорієнтованими наінноваційну діяльність педагогами.
Критерії педагогічних інновацій. Інноваційна спрямованість роботивчителів визначається критеріями педагогічних інновацій, до яких належать:
а) новизна, що дає змогу визначити рівень новизни досвіду.Розрізняють абсолютний, локально-абсолютний, умовний, суб'єктивний рівніновизни;
б) оптимальність, який сприяє досягненню високих результатівза найменших витрат часу фізичних, розумових сил;
в) результативність та ефективність, що означає певнустійкість позитивних результатів у діяльності вчителя;
г) можливість творчого застосування в масовому досвіді, щопередбачає придатність апробованого досвіду для масового впровадження взагальноосвітніх закладах.
Маючи чітке уявлення про зміст та критерії педагогічнихінновацій, володіючи методикою їх застосування, учителі, керівники навчальнихзакладів послідовно впроваджують їх у свою практику. Але часто буває, щопедагогічні інновації, у зв'язку з відсутністю належної педагогічної експертизита апробації, недостатньою організаційною, технічною, психологічноюпідготовленістю педагогічних кадрів, не знаходять подальшої реалізації. Частопоспішне впровадження нововведень призводить згодом до відмови від них. Увесьцей комплекс причин свідчить про несформованість у школах потрібноїморально-психологічної ділової атмосфери, іншими словами — інноваційногосередовища.
Відсутність такого середовища спричиняє методичнунепідготовленість учителів, недостатню їх поінформованість щодо педагогічнихнововведень. Натомість сприятливе інноваційне середовище дає змогу долати опірконсервативно налаштованих учителів щодо нововведень, допомагає подоланнюстереотипів професійної діяльності. Воно притаманне інноваційним закладамосвіти.
Література
1.Ангеловский К. Учителя й инновации: Кита для учителя: Пер. с макед. -М… 1991.
2.Волкова Н.П. Педагогіка. – К., 2001- С. 402-412.
3.Волков І.П. Вчимо творчості // Педагогічний пошук / Упор. І.М. Баженова – К.,1988. – С. 90-126.
4.Гузик Н.П. Учить учиться. – М., 1981.
5.Жерносек І.П. Науково-методична робота в школі. — К… 2000.
6.Загвятинский В.Й. Учитель как исследователь. -М., 1980.
7.Закон України « Про освіту» — К., 1993.
8.Красовнцкий М.Ю., Беседа Т.И., Сердюк А.В. От педагогической науки кпрактике.-К., 1990.- С. 36-120.
9.Круцнло О., Захарчук В. Атестація педагогічних працівників. — К., 2006.
ІльїнЄ.М. Мистецтво спілкуватися // Педагогічний пошук / Упор. І.М. Баженова – К.,1988. – С. 189-250.
10.Логачевська С.П. Дійти до кожного учня / За ред. О.Я. Савченко. — К., 1990.
11.Мазоха Д.С., Опанасенко Н.І. Педагогіка. – К., 2005.- С. 174-178.
12.Мармаза О.І. Інноваційні підходи до управління навчальним закладом. -X., 2004.
13.Мойсеюк Н. Педагогіка. – К., 2007. – С. 601-629.
14.Педагогічні інновації у сучасній школі.-К., 1994.
15.Педагогічний пошук / Упор. І.М. Баженова; Пер. з рос. — К., 1988.
16.Сластенин В.А… Подьімова Л.С. Педагогика: инновационная деятельность. — М.,1997.
17.Типове положення про атестацію педагогічних працівників України // Інф. збірникМО України. — 1994. — № 5-6.
18.Юсуфбскова Н.Р. Общие основьі педагогической инноватики: Опьгг разработкитеорнн иниовационннх процессов в образованнн.-М., 1991.