Зміст
Вступ
РОЗДІЛ І. РИНКОВІВІДНОСИНИ ТА ЇХ ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ
1.1 Поняття ринку та ринкових відносин
1.2 Державне регулювання конкурентних відносин
РОЗДІЛ ІІ. ПІДПРИЄМСТВО ЯК СУБ’ЄКТ РИНКОВИХ ВІДНОСИН
2.1 Поняттяпідприємства та його основні ознаки
2.2 Підприємництво та підприємницька діяльність суб’єктівгосподарювання
2.3 Капітал підприємства. Основні засоби та ефективність їхвикористання
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Невід'ємнимелементом ринкового господарювання, однією з найактивніших форм економічноїдіяльності є підприємництво, або особливий тип господарювання.
Підприємництво — ініціативна, новаторська діяльність господарюючого суб'єкта, спрямована напошук і знаходження найбільш оптимальних економічних рішень з метою одержаннямаксимальної вигоди. Підприємництво передбачає конкретну діяльність підприємцяі часто ототожнюється з поняттям «власник».
Науковаекономічна література розглядає підприємництво з різних сторін: як економічнукатегорію, як метод господарювання, як тип економічного мислення.
Як економічнакатегорія підприємництво виражає відносини між його суб'єктами з приводувиробництва, розподілу і привласнення благ та послуг.
Сутьпідприємництва як методу господарювання розкривають його основні функції:ресурсна, організаційна та творча.
Ресурсна функціяпідприємництва передбачає, що воно націлене на найбільш ефективне використанняматеріальних, трудових, фінансових та інформаційних ресурсів з урахуваннямдосягнень науки, техніки, управління і організації виробництва.
Організаційна функціязводиться до діяльності по організації виробництва, збуту, маркетингу,менеджменту і реклами.
Творча функція полягає усприянні генеруванню та реалізації нових ідей, здійсненню техніко-економічних,наукових розробок, проектів, що пов'язані з господарським ризиком.
Для підприємництва якметоду господарювання характерні такі основні ознаки: самостійність інезалежність господарюючих суб'єктів, господарський ризик, економічна відповідальність.
Підприємництво якособливий тип економічного мислення характеризується оригінальними поглядами іпідходами до прийняття рішень, які реалізуються у практичній діяльності.Центральну роль тут відіграє особа підприємця. Підприємництво розглядається неяк рід занять, а як особливість розуму і людської натури.
Таким чином, підприємець- суб'єкт, що поєднує у собі новаторські, комерційні та організаторськіздібності для пошуку і розвитку нових видів, методів виробництва, нових благ таїхніх нових якостей, нових сфер застосування капіталу. А звідси іпідприємництво — це тип господарської поведінки підприємців з організації,розробки, виробництва і реалізації благ з метою отримання прибутку ісоціального ефекту.
Сутність підприємництвазосереджується у вияві ініціативної, новаторської, самостійної діяльності. Амета зводиться, з одного боку, до отримання прибутку або особистого доходу, врезультаті передбачення точного розрахунку, а з іншого — до найбільшефективного використання факторів, прагнення реалізувати творчій потенціаллюдини.
РОЗДІЛІ.РИНКОВІВІДНОСИНИ ТА ЇХ ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ 1.1 Поняття ринку та ринкових відносин
Ринок — досягнення всього людства. Ринкове господарство є середовищем,«атмосферою» в рамках і з допомогою якого відтворюються і пануютьвідносини товарного виробництва. Саме вони і є тим «робочим одягом»,в якому діють економічні закони товарного суспільного виробництва. Зполітико-економічної точки зору ринкове господарство є обов'язковим,невід'ємним компонентом товарного виробництва. Отже, природа, економічнийзміст, функції і структура ринкової господарської системи зумовлюються товарнимвиробництвом, його принципами та законами.
У сучаснійнауковій літературі, в політичних та законодавчих документах поняття «ринковегосподарство» нерідко ототожнюється з такими поняттями, як«ринок», «ринкова економіка», «ринкова організаціявиробництва». Ці поняття в цілому можна використовувати як тотожні дляекономічних систем, господарська діяльність яких ґрунтується на конкуренції [12, 208].
Ринкова економікапередбачає свої відповіді на основні запитання економічні: Що і в якому обсязівиробляти? Як виробляти? Для кого призначена вироблена продукція? Який життєвийцикл виробленого товару? На більшість цих питань ринкові відносини відповідаютьтаким чином:
— виробляєтьсяте, на що є попит;
— виробляєтьсястільки, яка величина попиту;
— виробляєтьсяпродукція для того, у кого є гроші;
— виробляється наоснові технології, яка зумовлює зменшення витрат і т. д.
Ринкова економікаґрунтується на могутньому фундаменті матеріальних інтересів.
Конкурентно-ринковесередовище визначає найбільш життєздатні структури. Ринок спонукає дораціонального господарювання, вміння рахувати витрати й прибутки. Ринокстимулює диференціацію прибутків відповідно до кінцевих результатівгосподарської діяльності.
Суб'єктамиринкових економічних відносин є ті, хто є їх носієм, тобто хто продає та купує:практично кожна фізична особа, що не обмежена законом у правоздатності тадієздатності; групи громадян; трудові колективи; юридичні особи всіх формвласності, держава.
Носії ринковихвідносин — це ті, хто займається індивідуально-трудовою діяльністю; державніпідприємства; кооперативи; орендні підприємства; фермерські господарства;колективні господарства; народні підприємства; акціонерні товариства;асоціації, консорціуми; спільні (змішані) підприємства, міжнародні економічніорганізації тощо.
Одночасносуб'єктів ринкових відносин поділяють на виробників (продавців) та споживачів(покупців). Окрім того виділяють посередників, які «зводять» покупцівта продавців. Такими посередниками є приватні комерсанти, банки, біржі, торговіфілії, торгово-промислові палати, страхові компанії. Найбільш крупнийпосередник — держава. Прийнято виділяти чотири крупні суб'єкти ринковогогосподарювання: домогосподарства, фірми, банки та державу (уряд).
Об'єктамиринкових відносин є те, щодо чого вони існують: насамперед, це товари тапослуги (предмети споживання та засоби виробництва), капітал, праця, земля таінша нерухомість, цінні папери, інтелектуальні досягнення (ідеї, відкриттятощо), інформація (в т. ч. реклама). Тобто об'єктами ринкових відносин є всете, що продається і купується.
Є декількавизначень ринку. Серед них:
— сфера обміну, уякій здійснюються угоди купівлі — продажу товарів і послуг; тобто це торгівля;
— сфера обігу,тобто форма товарно-грошового обігу, який включає не лише товарний обмін, а йгрошовий обіг, обіг цінних паперів тощо;
— місце, дезустрічаються покупці та продавці;
— формаорганізації і функціонування економічних суб'єктів, що групуються на основікупівлі — продажу.
В цілому ринок якекономічну категорію визначають:
— як сукупністьекономічних відносин, що виникають між суб'єктами економіки з приводу обмінурезультатами виробництва, товарного і грошового обігу та розподілу умоввиробництва (виробничих факторів);
— як сферуекономічних інтересів (потреб) суб'єктів економіки, де відбувається їхзіткнення і взаємодія;
— як формуоб'єктивного і само регульованого функціонування товарного виробництва [7, 167].
Ринкова економіказа своїм соціально-економічним змістом є капіталістичною економікою; вонабазується на капіталістичному способі виробництва. Капіталістична економічнаформація охоплює такі інститути і принципи:
1) приватнувласність;
2) клас капіталістів,власників засобів виробництва;
3) клас найманихпрацівників — робітників, інженерів і техніків, менеджерів, науковців;
4) свободупідприємництва і вибору;
5) особистийінтерес як головний мотив вибору;
6) конкуренцію;
7) опору насистему цін або ринкову систему;
8) обмежену рольдержави.
Ринкова економікачітко виявляє значення свободи, підприємництва і вибору. Споживачі вільні купуватите, що їм подобається; підприємства — виробляти і продавати те, що вонивважають доцільним; постачальники ресурсів можуть за власним вибором знаходитимісце застосування матеріальних і людських ресурсів.
Складовоюринкової економіки є ринкова система. Ринкова система — це система ринків, ціні конкуренції. Саме система ринків, цін і конкуренції забезпечує координуючі йорганізаційні механізми, що виключають капіталістичний хаос у ринковійекономіці, який породжують свобода підприємництва і вибору. Ринкова система,яку ми починаємо вивчати в цій темі, являє собою механізм, що виконує одночаснодві корисні функції: по-перше, сповіщає споживачів, виробників і постачальниківресурсів про рішення, які кожен з них прийняв, по-друге, синхронізує цірішення, що забезпечує узгодження виробничих цілей.
Конкретнимиланками ринкової системи є такі категорії, як попит, пропозиція, рівноважнаціна, конкуренція, ринок.
Ринковівідносини, їх суб’єкти і об’єкти. Ринкові відносини — це відносини і зв’язки,які складаються між продавцями і покупцями в процесі купівлі-продажу товарів.
Суб’єктамиринкових відносин є споживачі, виробники і постачальники ресурсів.
Споживачамивиступають ті суб’єкти, які мають гроші: підприємці, наймані працівники, дрібнітоваровиробники, пенсіонери, учні та студенти. Таким чином, суб’єктом ринковихвідносин виступає майже все населення країни. За умов ринкової економіки щобспоживати, потрібно спочатку купити на ринку.
Виробникамипродукції виступають підприємства — капіталістичні і прості товаровиробники.Вони виробляють товари і послуги, які мають задовольнити потреби споживачів —покупців.
Постачальникамиресурсів, таких як земля, праця, капітал і підприємницький хист, є власники цихресурсів. Землю як виробничий ресурс постачають землевласники, працю — її носії— робітники, інженерно-технічні працівники, менеджери, інші спеціалісти.Капітал постачають власники засобів виробництва — капіталісти, а підприємницькіздібності — підприємці.
При аналізіринкових відносин прийнято також виділяти два таких основних суб’єкти:домогосподарства і підприємства. Ці суб’єкти властиві для моделі чистоїринкової економіки, за якої роль держави в економічних процесах мінімальна.
Домогосподарствавиконують дві основні функції в ринковій економіці: вони є основнимипостачальниками всіх економічних ресурсів і водночас основною видатковою групоюв національному господарстві.
Підприємства єдругим основним компонентом приватного сектору. Підприємства — це основна ланканародного господарства, яка забезпечує виробництво товарів і послуг та здійснюєкомерційну діяльність з метою одержання прибутку. Підприємства, як ідомогосподарства вкрай різноманітні — від гігантів, таких як холдинговакомпанія “Луганськ-вугілля”, яка має 35 підприємств із загальною кількістю 29тис. працівників, до крихітних майстерень і бакалейних крамничок — зодним-двома працівниками[5, 128].
У змішаній ринковійекономіці важливим суб’єктом ринкових відносин є держава (за визначеннямзахідних економістів — уряд). Держава і ринкова система ділять між собоюосновні фундаментальні проблеми ринкової економіки. Завдяки цьомуфункціонування приватного сектору на основі ринкової системи модифікуєтьсядержавним сектором різними способами, такими, наприклад, як перерозподіл доходуі багатства; коригування розподілу ресурсів, контроль за рівнем зайнятості таінфляції тощо.
Основнимиоб’єктами ринкових відносин є:
— товари іпослуги, які постачені на ринок або які можуть бути постачені за певного рівняціни. До товарів ми включаємо і капітальні блага, тобто засоби виробництва;
— робоча сила,або праця;
— земля та іншіприродні ресурси;
— нерухомість:будівлі, споруди, житло.1.2Державне регулювання конкурентних відносин
Здійснюючигосподарську діяльність суб'єкти господарювання прагнуть до одного — забезпечити собі найвигідніші умови виробництва та продажу товарів на тому чиіншому ринку, використовуючи при цьому насамперед позитивні риси конкуренції тамонополізму. Однак деякі з учасників економічної конкуренції зловживають своїмиможливостями, ігноруючи публічні інтереси та приватні інтереси окремихучасників ринкових відносин. Для забезпечення збалансованого врахування цихінтересів у сфері економічної конкуренції відповідає державне її регулювання.
Державне регулюванняконкуренції та монополізму здійснюється з метою:
— задоволення потребнаселення як кінцевих споживачів, що досягається шляхом захисту прав споживачівяк економічно слабшої сторони у відносинах з товаровиробниками;
— забезпечення свободиконкуренції, що сприяє розвитку суперництва між товаровиробниками занайвигідніші умови виробництва та продажу товарів і відповідно забезпечує розширенняїх асортименту, покращення якості тощо;
— сприянняпідприємництву, що забезпечує появу на ринку нових суб'єктів господарювання,нових товарів та покращення умов їх реалізації (з врахуванням інтересівспиживачів);
— захистунаціонального товаровиробника, що відповідає інтересам національної економікита сприяє економічній самостійності України [4, 178].
Державнерегулювання економічної конкуренції забезпечується за допомогою системизаходів, що здійснюються уповноваженими органами і спрямовані на попередженнянедобросовісної конкуренції та монополістичних зловживань, їх усунення тазастосування заходів відповідальності до порушників відповідно до встановленихдержавою правил у сфері економічної конкуренції. Система цих заходів складається з:
— нормативного регулювання;
— контролю за станомринку і дотриманням її учасниками встановлених державою правил щодозабезпечення економічної конкуренції з метою попередження порушень, відновленнястану ринку у разі порушення зазначених правил і вжиття відповідних заходів допорушників.
Нормативне регулюванняздійснюється, насамперед, Верховною Радою України у формі актів вищої юридичноїсили:
— Конституції України (ч. 4 ст. 13передбачає забезпечення державою соціальної спрямованості економіки України,відповідно до п. 8 ст. 92 виключно законами України визначаються правилаконкуренції та антимонопольного регулювання, згідно з п. 24 ст. 85 і п. 14 ст.106 голова Антимонопольного комітету призначається та звільняється Президентомза згодою Верховної Ради України);
— Господарського кодексу України — глава 2 (ст. 18 “Обмеження монополізму та сприяння змагальності у сферігосподарювання”), глава 3 “Обмеження монополізму та захист суб'єктівгосподарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції” (статті 25-41),глава 28 “Відповідальність суб'єктів господарювання за порушенняантимонопольно-конкурентного законодавства” (статті 251-257). Проте, слідзазначити, що положення ГК містять менш ґрунтовні положення щодоантимонопольного регулювання, ніж спеціальний Закон — “Про захист економічноїконкуренції”; Цивільного кодексу України — ст. 13,відповідно до якої межі здійснення цивільних прав включають і необхідністьдотримання вимог антимонопольно-конкурентного законодавства;
— Законів:
“Про захист економічноїконкуренції” від 11 січня 2001 p.; встановлює основні засади регулюванняекономічної конкуренції з метою її захисту від недобросовісної конкуренції тамонополістичних зловживань; передбачає відповідальність за певні види такихпорушень та засоби попередження монополізації товарних ринків;
“Про захист віднедобросовісної конкуренції” від 07.06.1996 р. встановлює відповідальність запевні види та прояви недобросовісної конкуренції;
“Про Антимонопольнийкомітет” від 26 листопада 1993 р. — визначає правове становище антимонопольних органів на чолі зАнтимонопольним комітетом України, його склад, основні функції, компетенцію;
— “Про зовнішньоекономічну діяльність”від 16.04.1991 p., — закріплюючи рівність правовогостановища вітчизняних та іноземних суб'єктів господарювання на ринках України,з метою захисту інтересів вітчизняних товаровиробників, передбачає можливістьзастосування заходів дискримінаційного характеру щодо нерезидентів у відповідьна аналогічні дії урядів їх країн щодо українських виробників;
— інші закони [5, 178].
На підставі та увідповідність з актами вищої юридичної сили приймаються підзаконнінормативно-правові акти, серед яких Укази Президента (зокрема, від 19.11.2001р. № 1097/2001 “Про Основні напрями конкурентної політики на 2002-2004 роки),постанови Уряду (в т. ч. від 28.02.2002 р. № 219 “Про затвердження Порядкунадання Кабінету Міністрів України дозволу на узгоджені дії, концентраціюсуб'єктів господарювання”), відомчі акти;
Крім того, нормативнерегулювання відносин у сфері економічної конкуренції здійснюється міжнароднимидоговорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (нормитаких договорів мають пріоритет перед нормами національного законодавства, якщоостаннє встановлює інші, ніж міжнародні договори, правила); наприклад,укладений між державами — учасницями СНД Договір про проведення узгодженоїантимонопольної політики (25.01.2000 p.), ратифікований Законом України від16.01.2003 р.
Спеціальним відомством,на яке покладається здійснення державної політики в сфері економічноїконкуренції, є Антимонопольний комітет, що виконує складні функції, в томучислі регулятивну, яка полягає у прийнятті на підставі названих законів і умежах наданих повноважень відомчих нормативно-правових актів з певних питань усфері конкуренції; контрольну, спрямовану на забезпечення та здійсненняконтролю за станом товарних ринків і дотриманням її учасниками встановленихдержавою в цій сфері правил; розслідувально-юрисдикційну, що проявляється черезпроцедуру виявлення порушень, встановлення їх складу, особи порушника тазастосування до нього тих форм господарсько-правової відповідальності, щовіднесені до компетенції антимонопольних органів.
На виконання регулятивнихфункцій Антимонопольним комітетом України прийнята низка нормативно-правовихактів:
— Про затвердження Тимчасових правилрозгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України:Розпорядження АМК України від 19.04.1994 р. № 5-р, з наступними змінами;
— Про затвердження Положення пропорядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднєотримання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання (Положення проконцентрацію): Розпорядження АМК України від 19.02.2002 р. № 33-р; Про затвердження Положення про порядок подання заяв до Антимонопольногокомітету України про попереднє отримання дозволу на узгоджені дії суб'єктівгосподарювання (Положення про узгоджені дії): Розпорядження АМК України від19.02.2002 р. № 26-р;
Про затвердженняТимчасових вимог до узгоджених дій суб'єктів господарювання для загального звільненнявід попереднього одержання дозволу органів Антимонопольного комітету України наузгоджені дії суб'єктів господарювання: Розпорядження АМК України від19.02.2002 р. № 27-р; Про Положення про територіальневідділення Антимонопольного комітету України: Розпорядження АМК України від19.02.2002 р. № 27-р;
Про затвердження Методикивизначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання наринку: Розпорядження АМК України від 05.03.2002 р. № 49-р;
Про Положення про порядокпроведення перевірок додержання законодавства про захист економічноїконкуренції: Розпорядження АМК України від 25.12.2001 р. № 182-р та ін. Правовий статус антимонопольних органів визначаєтьсявищезгаданими законами, насамперед Законом України “Про Антимонопольний комітетУкраїни”, та Положенням про територіальне відділення Антимонопольного комітетуУкраїни, затвердженим розпорядженням АМК України від 19.02.2002 р. № 27-р [23,116].
До системиантимонопольних органів входять:
— Антимонопольний комітетУкраїни, що утворюється у складі Голови, призначеного на строк до семи роківПрезидентом України за погодженням з Верховною Радою України, десяти державнихуповноважених, з числа яких призначається два перших заступники та тризаступники Голови, адміністративних колегій, а також структурних підрозділівапарату, що забезпечує організаційну, технічну, аналітичну,інформаційно-довідкову та іншу роботу по забезпеченню діяльності АМК. Формамироботи АМК є засідання — як вищий колегіальний орган і постійно діючі татимчасові адміністративні колегії АМК, що створюватися для розгляду окремихсправ про порушення конкурентного (антимонопольного) законодавства з державнихуповноважених та голів територіальних відділень;
— створені АМКтериторіальні відділення в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києвіта Севастополі (у разі необхідності можуть створюватися і в іншихадміністративно-територіальних одиницях);забезпечують реалізацію завдань АМК на відповідних територіях на підставізатверджених АМК положень.
— Антимонопольний комітетУкраїни, його територіальні відділення є юридичними особами, мають рахунки вустановах банку, печатки із зображенням Державного Герба та свого найменування.
Антимонопольний комітетУкраїни відповідно до покладених на нього завдань:
— контролює дотриманняантимонопольно-конкурентного законодавства:
— у процесі економічноїконцентрації (зокрема, при створенні, реорганізації, ліквідації суб'єктівгосподарювання, створенні об'єднань підприємств, вступі одного або кількохсуб'єктів господарювання в об'єднання, при перетворенні органів влади, органівмісцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління таконтролю в об'єднання суб'єктів господарювання, придбанні чи набутті будь-якиміншим способом у власність, одержанні в управління (користування) часток(акцій, паїв), активів (майна) у вигляді цілісних майнових комплексів суб'єктівгосподарювання або їх структурних підрозділів, оренді цілісних майновихкомплексів суб'єктів господарювання або їх структурних підрозділів, набуттібудь-яким іншим способом контролю господарської діяльності);
— при здійсненнігосподарської діяльності суб'єктами господарювання, насамперед монополістів тамонопольних утворень, та при реалізації повноважень органами влади, органамимісцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління таконтролю щодо суб'єктів господарювання;
— здійснює інші дії щодоконтролю за дотриманням антимонопольно-конкурентного законодавства відповіднодо встановлених повноважень;
— розробляє й організовуєвиконання превентивних заходів, спрямованих на запобігання порушеннямантимонопольно-конкурентного законодавства;
— розглядає справи пропорушення антимономольно-конкурентного законодавства та приймає рішення зарезультатами розгляду в межах своїх повноважень;
— звертається до суду(господарського суд) з позовами (заявами) у зв'язку з порушеннямантимонопольно-конкурентного законодавства, надсилає правоохоронним органамматеріали про порушення законодавства, що містять ознаки злочину;
— дає рекомендаціїорганам державної влади, установам, органам місцевого самоврядування, суб'єктамгосподарювання та їх об'єднанням щодо вжиття заходів, спрямованих на: а)обмеження монополізму, розвиток підприємництва і конкуренції, б) запобіганняпорушенням конкурентного (антимонопольного) законодавства шляхом усуненняпричин їх вчинення та умов, що їм сприяють; в) припинення дій (бездіяльності),що містять ознаки порушень конкурентного (антимонопольного) законодавства; г)усунення наслідків цих порушень у визначені Комітетом строки;
— дає роз'яснення тависновки рекомендаційного характеру щодо відповідності дій суб'єктівгосподарювання (на підставі наданої ними інформації) положенням Закону “Прозахист економічної конкуренції” (статей 6, 10 та 13) з метою запобіганняпорушенням законодавства про захист економічної конкуренції, підвищенняпередбачуваності його застосування;
— бере участь: а) урозробці проектів актів законодавства, що регулюють питання розвиткуконкуренції, конкурентної політики та демонополізації економіки; з метою їх внесенняу встановленому порядку на розгляд відповідних органів; б) в укладанніміждержавних угод; в) розробці реалізації міжнародних проектів та програм, атакож здійснює співробітництво з державними органами і неурядовимиорганізаціями іноземних держав та міжнародними організаціями з питань, щоналежать до компетенції Антимонопольного комітету України;
— узагальнює практикузастосування антимонопольно-конкурентного законодавства, розробляє пропозиціїщодо його удосконалення;
— затверджує кошторисдоходів і видатків Антимонопольного комітету України та його територіальнихвідділень;
— систематично інформуєнаселення України про свою діяльність [7, 24].
Антимонопольний комітетУкраїни в межах наданої йому компетенції має право:
— визначати межітоварного ринку, а також монопольне становище суб'єктів господарювання наньому;
— видавати суб'єктамгосподарювання обов'язкові для виконання рішення про припинення порушеньантимонопольного законодавства та про відновлення початкового становища, пропримусовий поділ монопольних утворень;
— видавати органам влади,органам місцевого самоврядування, органам адміністративно-господарськогоуправління та контролю обов'язкові для виконання рішення про скасування абозміну прийнятих ними неправомірних актів, про припинення порушень і розірванняукладених ними угод, що суперечать антимонопольно-конкурентному законодавству,забороняти або дозволяти створення монопольних утворень органами влади,органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарськогоуправління та контролю, а також суб'єктами господарювання;
— вносити до органіввлади обов'язкові для розгляду подання щодо скасування ліцензій, припиненняоперацій зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання у разіпорушення ними антимонопольного законодавства;
— накладати штрафи,застосовувати інші санкції у випадках, передбачених законом [15, 205].
РОЗДІЛІІ. ПІДПРИЄМСТВО ЯК СУБ’ЄКТ РИНКОВИХ ВІДНОСИН2.1Поняттяпідприємства та його основні ознаки
Правове становищепідприємств в українському законодавстві, що почало формуватися після здобуттяУкраїною державної незалежності, вперше було визначено Законом України від27.03.1991 р. “Про підприємства в Україні, більшість положень якого булаврахована при розробці Господарського кодексу України (набув чинності з01.01.2004 p.). Слід зазначити, що в новому Цивільному кодексі поняттяпідприємства подається в главі 12 “Загальні положення про об'єкти цивільнихправ” у ст. 191 “Підприємство як єдиний майновий комплекс”. Відповідно до цієїстатті “підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується дляздійснення підприємницької діяльності, і як така є сукупністю нерухомих ірухомих речей, майнових та інших прав, а також може бути в цілому чи в частиніоб'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів. На відміну відЦивільного кодексу, Господарський кодекс (статті 62-72) визначає підприємствосамостійним суб'єктом господарювання, якому притаманні такі риси:
— належність доосновної ланки економіки;
— безпосереднєздійснення виробничої, науково-дослідницької і комерційної діяльності та іншоїгосподарської діяльності — як комерційної (підприємницької), так інекомерційної;
— можливістьфункціонування на будь-якій формі власності: державній (державні та казенніпідприємства), комунальній (комунальні підприємства), колективній (підприємствау формі виробничих кооперативів, господарських товариств, колективнихпідприємств), приватній (приватні підприємства);
— установчийдокумент — зазвичай статут, якщо інше не встановлено законом (так, дляпідприємств, що діють у формі повного чи командитного товариства, установчимдокументом буде засновницький договір — ч. 1 ст. ГК 82);
— функціонуванняна базі відокремленого майна, що знаходить вираз у наявності самостійногобалансу та рахунку в банку; це майно може бути закріплено за підприємством направі власності (підприємства у формі господарських товариств і виробничихкооперативів, приватне підприємство, якщо засновник (власник майна) сам (безнайманого керівника) управляє цим підприємством), праві господарського відання(державні підприємства, комунальні підприємства, приватні підприємства знайманим керівником, а також підприємства громадських, релігійних,кооперативних організацій, якщо засновник застосував цей правовий титул призакріпленні за підприємством виділеного йому майна), праві оперативногоуправління (казенні підприємства, а також інші унітарні — зазвичай некомерційні — підприємства, якщо власник для закріплення за останніми майнаобирає цей правовий титул), праві користування (може застосовуватися якдодатковий правовий титул до одного з вищеназваних, як це має місце, наприклад,в орендному підприємстві);
— наявністьгосподарської правосуб'єктності, в тому числі статусу юридичної особи з одночасноюзабороною мати у своєму складі інших юридичних осіб; підприємство можескладатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень,дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), функціональних структурнихпідрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо), а такожмати філії, представництва, інші відокремлені підрозділи;
— індивідуалізація підприємства як самостійного суб'єкта господарюваннязабезпечується наявністю у нього власного найменування (фірмової назви), щовідображається в його вихідних документах, печатці; як платник податкупідприємство повинно мати ідентифікаційний код;
— порядокуправління підприємством залежить від типу підприємства — унітарного(управління здійснюється одноособовим керівником, що призначається власникоммайна підприємства) чи корпоративного типу (управління здійснюється задопомогою створених учасниками органів: збори учасників, виконавчий таконтрольний органи);
— ступіньсамостійності підприємства (обсяг його прав та обов'язків) залежить відправового режиму майна підприємства: (а) підприємства-власники майна маютьмаксимальний обсяг прав (затверджують свій статут, вирішують усі питаннястратегічного плану — щодо реорганізації і ліквідації підприємства, змінинапрямків діяльності, використання майна (у т. ч. розподіл прибутку тощо) тамінімум обов'язків (сплата податків та інших обов'язкових платежів, веденнябухгалтерського обліку та подання статистичної звітності, внесення змін довідомостей державної реєстрації у разі наявності підстав для цього; дотриманнявимог екологічного, трудового, містобудівного та іншого законодавства;виконання умов укладених договорів та дотримання прав і законних інтересівінших осіб); (б) щодо підприємств — не власників (правовий титул майна такогопідприємства — або право повного господарського відання, або право оперативногоуправління) стратегічні питання створення та діяльності таких підприємстввирішуються власниками їхнього майна (їх представниками), які затверджуютьстатут підприємства, призначають його керівника, визначають правовий титулмайна та межі майнової самостійності підприємства, в т. ч. порядок використанняйого прибутку, вирішують питання реорганізації та ліквідації підприємства тощо[13, 208].
Частина питаньпогоджується з власником майна (створення філій, представництв підприємства,випуск облігацій підприємства тощо).
Лише деякіпитання вирішуються підприємством самостійно (формування виробничої програми,прийняття (неприйняття) державного замовлення, встановлення господарськихзв'язків, наймання та звільнення працівників, організація виробничого процесу іт. ін.). Таке підприємство має додаткові обов'язки, крім вже названих:виконувати вказівки власника або погоджувати з ним питання діяльностіпідприємства у передбачених законом та статутом підприємства випадках (якщо цене суперечить вимогам законодавства), відраховувати власникові визначену нимчастину чистого прибутку підприємства; використовувати закріплене запідприємством майно лише в межах, визначених законом та статутом підприємства.2.2Підприємництво та підприємницька діяльність суб’єктів господарювання
Підприємництво – особливий вид діяльностілюдини у сфері економіки – ініціативно-самостійна, виробнича, комерційнадіяльність окремих осіб, яка зорієнтована на отримання прибутку.
Така діяльністьздійснюється: від свого імені, на власний ризик, під особисту майновувідповідальність підприємця.
/>
Рис.1. Функції підприємництва
Творча:народження підприємницької ідеї, врахування ризику.
Ресурсна:формування виробничих ресурсів, ефективне використання ресурсів.
Організаційно-супровідна:реєстрація підприємства, створення документації, організаційна побудова.
Принципипідприємництва:
1. Вільний вибірвиду діяльності.
2. Залучення надобровільних засадах грошових коштів і майна підприємців.
3. Самостійнеформування програмної діяльності, вибір споживачів, цілі.
4. Вільнерозпорядження прибутком.
5. Врахуванняумов конкуренції.
6. Вільний вихідна зовнішній ринок.
Формипідприємництва:
Індивідуальна (одноосібна власність) –підприємцем є особа або сім’я.
Переваги:
— простотазаснування;
— хороша мотиваціяпраці;
— збереженнякомерційної таємниці.
Недоліки:
— не великірозміри діяльності;
— важко залучитиінвестиції;
— повнавідповідальність за борги;
— відсутністьефективності менеджменту.
Колективна
1. малий бізнес –базується на особистій власності декількох осіб або на їх оренді;
2. спільнепідприємство – базується на колективній власності або на різних формахвласності.
Дана формапідприємництва організується у вигляді: ТзОВ, ТзПВ, КД, СП та ін. [13, 176].
Переваги:
— ширшіможливості діяльності;
— більшафінансова незалежність;
— ефективнеуправління та використання прибутку.
Недоліки:
— загроза членампідприємства майнової відповідальності;
— більшийгосподарський ризик, більша кількість помилок.
Корпорація (акціонерне товариство) –майно підприємства формується за рахунок акцій, які вільно обертаються наринку, а управління здійснюється акціонерами.
Переваги:
— залученнянеобхідних інвестицій;
— можливістьпостійно нарощувати обсяги діяльності;
— обмеженавідповідальність акціонерів;
Недоліки:
— розбіжності міжфункцією управління, функцією контролю і функцією виробництва;
— сплата більшихподатків;
— посадові особиможуть впливати на діяльність корпорації у власних інтересах
Моделіпідприємництва.
1. Класична –орієнтується на ефективне використання ресурсів та досягнення мети.
2. Інноваційна –орієнтується на використання інноваційних рішень(техніка, технологія, економіката ін.).
Дана модельпередбачає вивчення зовнішнього середовища прибутку стратегій діяльності, впровадженняНТП.
2. Залежно від того які функції,у якій сфері діяльності виконує підприємство, розрізняють такі типипідприємства: виробниче, посередницьке і фінансове.
Виробничепідприємство
1. Основне –виробництво продукції або послуг;
2. Допоміжне:
— консалтинговадіяльність;
— лізинговадіяльність;
— маркетингова;
— проектувальна;
— інжинірингова.
Посередницькепідприємство – цеспрямоване на координацію інтересів виробників і споживачів.
— агентування;
— торгово-комерційна діяльність;
— аукціон;
— біржі.
Агентування – здійснюють діяльність задопомогою агентів (осіб, які мають певні права функції і обов’язки)
Розрізняють такихагентів:
1.агенти-представники — уповноважені, які представляють інтереси однієї чидекількох фірм;
2. агенти-збутовики– допомагають збути продукцію;
3.агенти-закупівельними – допомагають формувати необхідний асортимент товарів.
Залежно відповноважень і організацій агенти можуть мати такі різновиди:
— дистриб’ютори;
— дилери;
— консигнанти;
— брокери.
Торгово-комерційнадіяльність здійснюється гуртовими базами і гартівнями, гуртовими домами,окремими видами агентів (дистреб’юторами, брокерами).
Аукціоннаторгівля –оприлюднені торги з попереднім оголошенням стартової ціни і лоту (неподільнапартія товару). Є два види аукціонів: внутрішньодержавні і міжнародні.
Біржова торгівля– формапостійно-діючого оптового ринку:
— товарів –товарні біржі;
— сировини — сировинні біржі;
— цінних паперів– фондова біржа;
— валюти, золота,металів, каміння – валютна біржа;
— праці – біржапраці [22, 189].
Фінансовепосередництво –діяльність підприємців у сфері надання фінансових послуг:
— банки і банковіустанови;
— інвестиційнікомпанії та фонди;
— страховікомпанії.
Правовою формоюпідприємництва є договір (контракт, угода) – це форма документальногозакріплення партнерських зв’язків, яка обумовлює предмет договору, взаємніправа та обов’язки та відповідальність сторін.
Є два видидоговорів:
1. Установчий –документ, який засвідчує взаємне бажання осіб (фізичних або юридичних) дозаснування нового підприємства.
2.Підприємницький договір – засвідчує згоду сторін до здійснення вибраноїпідприємницької діяльності, форми бізнесу.
Різновидпідприємницького договору:
У сферікупівлі-продажу
— договір напоставку товарів;
— договір проаукціонний продаж;
— договір продажумайна;
— договір орендимайна;
— договірлізингова угода – право на користування машинами та обладнання.
У сферірозрахунків і кредитів
— лізинговийдоговір – договір, який укладається між власником конкретної інновації іособою, що буде її використано плата – роялті.
— договірпоручительства – угода між трьома сторонами (кредитором, боржником іпозичальником), за якої поручитель зобов’язується відшкодувати позичену сумузамість боржника.
Договірстрахування – угода між страховиком і страхувальником, яка зводиться до оплатистрахувальником виплат до страховика у випадку необхідності.
— договірстрахування від нещасних випадків;
— страхуваннямайна;
— договірмедичного страхування.
Колективнийдоговір – укладається у сфері трудових відносин адміністрації з найманимипрацівниками; обумовлює права і обов’язки, режим праці, відповідальність івинагороди. Також можуть укладатися контракти про наймання працівників.
Підприємницькідоговори мають приблизно однаковий зміст. Їх укладанню передують переговори підчас яких висловлюють пропозиції та наміри сторін (оферта).
Включають:
1. Преамбули –містить інформацію про назву договору, місце і час укладання, факт укладання іповну назву сторін.
2. Основну частину:
— специфічніумови – предмет договору, якість, ціна, терміни, відповідальність сторін ізастереження.
— загальні умови– фосмажорні обставини, арбітражний припис.
3. Завершальначастина – необхідні додатки, зразки, схеми, юридичні адреси сторін і підписи.
4. Підприємницька діяльністьдекількох суб’єктів здійснюється на основі партнерських зв’язків. Формиспівробітництва залежать від особливостей бізнесу і пропозицій партнерів [12,157].
Розрізняють такіосновні форми співробітництва.
1. Виробництво
— Виробничекооперування – співпраця декількох підприємців з приводу виготовлення кінцевоїпродукції.
— Проектнефінансування – один партнер фінансує проект іншого, який його реалізує.
— Управління законтрактом – один підприємець передає іншому право управляти ( ноу-хау ).
— Спільнепідприємство.
— Підряднепідприємство.
2. Торгівля
— Звичайніпоставки
— Форвардськіугоди – термінова поставка усієї партії
— Експорт товарів
— Імпорт товарів
— Провстановлення прями зв’язків.
3. Товарообмін
— Бартерніпоставки – обмін товарів певної номенклатури і кількості.
— Зустрічнаторгівля – поставка одних товарів взамін на інші.
— Комерційнатріангуляція – бартерні операції у яких беруть участь три чи більше сторін.
4. Фінансові відносини.
— Факторинг –взаємовідносини між підприємцями, фактор-фірмами(банками), які беруть на себедебіторську заборгованість або борги підприємця і оперують ними.
— Комерційнийтрансферт – партнери придбають капітал у національній валюті за договірною ціноюа потім зараховують її на рахунок покупця в національному банку країни подавця.
5. Міжнароднийбізнес – взаємокориснеспівробітництво міжнародних партнерів у сфері науки, техніки, виробництва,торгівлі, фінансування, інвестування.
Суб’єктамиміжнародної підприємницької діяльності є:
1. фізичні особи;
2. юридичніособи;
3. структурніодиниці (дочірні фірми, філії, представництва);
4. спільніпідприємства.
Регулюванняміжнародного бізнесу здійснюється різними органами:
1. Вищимзаконодавчим органом України (ВРУ).
2. Центральнимвиконавчим органом України (Урядом, КМУ).
3. НаціональнимБанком.
4. Міністерствомекономіки і зовнішньо-економічних зв’язків і Міністерством фінансів
До міжнародногобізнесу також причетні: міжнародні організації(МВФ, Міжнародний банкреконструкції і розвитку, БМР, ЮНЕСКО, ЮНІДО) [17, 189].
Найбільшрозповсюдженими формами міжнародної підприємницької діяльності є:
1. Здійсненняокремих зовнішньоекономічних операцій (експорт, імпорт, лізинг).
2. Міжнароднакорпорація.
3. Спільніпідприємства.
4. Територіально-виробничі,прикордонні райони (вільні економічні зони, міжнародний консорціум,корпорації). 2.3Капітал підприємства. Основні засоби та ефективність їх використання
ринокконкурентний підприємницький засоби
Для веденнядіяльності кожне підприємство формує ресурси – сукупність матеріальних інематеріальних грошових цінностей і робочої сили, які можуть бути використані упроцесі виробництва і усієї господарської діяльності. Для формування ресурсівпідприємство вкладає капітал (власний, позичений і залучений).
Ресурсипідприємства – цете, чим підприємство може розпоряджатися, його економічні потенціали, який незавжди може використовуватися.
Наприклад:підприємство може мати будівлі, які простоюють або здані в оренду.
Ресурсипідприємства діляться на чотири групи: матеріальні, нематеріальні, трудові іфінансові.
Більш детальновраховуючи особливості використання ресурси можна поділити так:
1. Просторові –це будівлі, споруди, земельна ділянка, під’їзні шляхи.
2. Технічні –машини, обладнання, інструменти, сировина, товари, паливо.
3. Технологічні –це технології, ліцензії патенти, ноу-хау.
4. Інформаційні –доступ до джерел інформації, ЕОМ, програми, бази даних і ін. інформація, яка єкомерційною таємницею.
5. Кадровіресурси – чисельність працівників, склад та їх якісні характеристики (вік,стать, кваліфікація, ділові якості).
6. Комунікації –засоби зв’язку, способи передачіінформації.
7. Фінансові –грошові кошти, цінні папери, інвестиції.
8. Інформація проресурси міститься у балансі, у технічній документації, паспортах обладнання устатистичній та оперативній звітності.
Ресурсипідприємства (капітал), які використовуються і приносять дохід називаються активними.Склад активів підприємства можна зобразити так:
/>
Рис.2. Активи підприємства
Основні засоби –будівлі, споруди, машини та ін.
Оборотні засоби:сировина, товари, гроші.
Інше майносоціального призначення: виробництво будівлі, дитсадки, будівлі відпочинку,їдальні та ін.
Об’єкти промислової власності: винаходи,промислові зразки, фірмові знаки.
Об’єкти інтелектуальної власності:авторські права, суміжні права.
Нетрадиційні об’єкти:ноу-хау, раціоналізаторські, комерційна таємниця.
Враховуючирізноманітний склад ресурсів їх завдань в єдине ціле за допомогою вартісноїоцінки [14, 178].
Використаннятрьох видів вартісної оцінки:
1. Балансовавартість – визначається на основі балансу підприємства, який складаєтьсящоквартально:
/> (1)
ОЗ – основнізасоби;
ОбЗ – оборотнізасоби;
ФОП – фонд оплатипраці(5 разів на рік).
/> (2)
Оборотні засобирозраховуються аналогічно.
2. Ринковавартість – визначається за цінами, по яких окремі складові ресурси можуть бутипродані на ринку.
3. Економічна(капіталізована) вартість – вона враховує не вартість капіталів підприємства, асуму доходів, яку приносить підприємство.
/> (3)
КВ –капіталізована вартість;
Д – доходи,середньорічна сума;
К – позичка –сума кредитів включена підприємством;
% — процентнаставка за користування кредитом;
r – ставкакапіталізації, яка показує частину капіталізації доходу економічної вартостіпідприємств. Вимірюється у %, середньому по галузі в даній формулі береться увигляді коефіцієнта.
Економічнавартість як правило розраховується тоді, коли треба визначити: ліквідуватипідприємство чи зберегти, реорганізувати, якщо економічна — вартість:
/>
/> — ліквідаційна вартість
/>
Усі видивартісної оцінки підприємства дають поняття про його розміри, склад капіталу івизначає доцільність фінансового підприємства.
Основні засоби – це сукупність засобіввиробництва, які довготривалий час беруть участь у виробництві; зберігають своюнатурально-речову форму і свою вартість переносять на господарську продукцію,поступово частинами в міру амортизації.
Основні засобиділяться:
1. Залежно відтого, які процеси вони обслуговують:
— промислово-виробничі – обслуговують процеси основного виробника.
— непромислово-виробничі– задіяні у іншій непромисловій але виробничих підрозділах (торгівля, їдальня,підсобне господарство)
— невиробничі –задіяні у соціально-культурній сфері (медпункт, сауна, жилий будинок, дитсадокта ін.)
2. Занатурально-речовим складом:
— земельніділянки
— капітальнівклади для нарощування землі
— будівлі
— передавальніпристрої
— машини іобладнання (робочі, силові, електро-обчислювальні, вимірювальні і регулюючі)
— транспортнізасоби
— інструменти,господарський інвентар (більше 1р.)
— багаторічнінасадження
— робоча іпродуктивна худоба
— інші основнізасоби
3. За характеромвпливу на предмети праці
— пасивна: групи1, 2, 3, 4, 5, 8
— активи: всіінші групи
4. Залежно віднарахування амортизації основних засобів поділяється на три групи:
— будівлі,споруди, передавальні пристрої. />=5%
— електро-механічне обладнання, ЕОМ, транспорт, офісні меблі. />=25%
— інші основнізасоби. />=15%
Співвідношеннярізних груп основних фондів у їх вартості називається структурою основнихфондів, яка вимірюється у процентах [22, 147].
Види структуриосновних фондів:
1.виробничо-технічна;
2. прогресивнаструктура;
3. вікова –співвідношення ОЗ з різними терміном служби.
Основні засобивимірюються у натуральному виразі (кількість одиниць, назва, площа, потужність,склад) та вартісному (грн.).
Існують такі видивартісної оцінки:
1. Первісна (початкова)– вартість основних засобів на момент придбання включають витрати на доставку,монтаж і розмитнення.
2. Відноснавартість – вартість основних засобів на кожен новий момент часу враховуючизміну цін на обладнання, інфляцію та інші економічні умови; визначається шляхоміндексації основних засобів.
/> (4)
3. Ліквідаційнавартість – вартість на момент вибуття ОЗ з підприємства (продаж, списання).Залежно від врахування амортизації вартість основних засобів може бути повною ізалишковою.
— повна вартість– це первісна або відновна без врахування амортизації;
— залишковавартість – це повна вартість за мінусом суми зношення ОЗ;
/> (5)
Дані по вартостіОЗ міститься в балансі, додатках до нього та в техніко-економічнійдокументації.
У процесівикористання основних засобів амортизують – переносять частину вартості наготову продукцію.
Амортизація – процес списання вартостіосновних засобів на вартість готової продукції згідно чинного законодавства інорм амортизації [21,189].
Існують такінорми амортизації:
1. Методрівномірного списання
Однакова нормаамортизації діє протягом багатьох років, а сума нарахування від первісноївартості.
/> (6)
2. Методскладного залишку – з кожним роком вартість основних засобів зменшується насуму попередньої амортизації і утворюється залишкова вартість; амортизаційненарахування від цієї вартості.
/> (7)
Вданому випадкуНа є трьох видів.
3. Методприскореної амортизації використовується для трьох груп основних засобів іполягає у прискореному списанні, щоб скоріше отримати кошти на оновленняосновних засобів.
Сума амортизаціїнарахувань за схемою:
1рік –15%
2рік – 30%
3рік – 20%
4рік — 15%
5рік – 10%
6рік – 5%
7рік – 5%
Слід враховувати,що даний метод впливає на ціну продукції в бік її збільшення.
4. Методкумулятивний
5. Виробничаамортизація
Четвертий і пятий метод існують в теорії, але рідко використовуються на практиці.
Амортизаціяосновних засобів відображає їх фізичне спрацювання, яке може бути усувне (усуваєтьсяшляхом ремонту) і неусувне (основні засоби треба замінювати новими)
Однак в економіцімає місце моральне сиріння основних засобів, яке зводиться до:
— появи новихзасобів, більш продуктивних і дешевших;
— появи на ринкунового обладнання з сучасними технологічними властивостями і новим дизайном.
Економічний вибірстаріння основних засобів здійснюється за формулою:
/>/> (8)
/> — ціни старих і нових засобівпраці
/> — продуктивність старих інових засобів праці
Техніко-економічнестаріння основних засобів можна усунути шляхом повної їх заміни абоамортизації.
Висновки
Суспільне виробництво — складна система, яка включає різні організаційно-правові структурні ланки.Основною одиницею підприємницької діяльності в межах суспільного виробництвавиступає підприємство. Кожна галузь народного господарства складається ізсукупності окремих підприємств, які виробляють одну або споріднені видипродукції, що необхідні для задоволення певних потреб населення та суспільства.
Традиційно підпідприємством розуміють завод, фабрику та подібні об'єкти з відповідноюсистемою виробничих відносин. В умовах ринкової економіки підприємство — це товаровиробник, основнавиробнича ланка економіки. Слід звернути увагу на те, що саме на підприємствівідбувається поєднання робочої сили із засобами виробництва. Від рівнядіяльності підприємства залежить процес виробництва матеріальних благ,задоволення потреб населення, життєвий рівень, результати використаннявиробничих фондів, впровадження досягнень науково-технічного прогресу, тобтоефективність господарювання.
Згідно з діючим вУкраїнській державі законодавством, підприємство — це самостійний господарськийсуб'єкт, що має право юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну такомерційну діяльність з метою одержання прибутку.
Сутність підприємстванайповніше виявляється в принципах його діяльності. Як самостійна одиниця,підприємство користується правами юридичної особи, тобто має праворозпоряджатися майном, одержувати кредит, укладати господарські договори зіншими підприємствами. У філії банку підприємство має розрахунковий рахунок, наякий надходять кошти за реалізовану продукцію та із якого оплачуються рахункиінших підприємств за постачання сировини, напівфабрикатів, виплачуєтьсязаробітна плата працівникам підприємства, здійснюються інші платежі.
Принцип самоокупностізатрат вимагає точного обліку й зіставлення витрат і результатів, повноговідшкодування собівартості продукції. Самоокупність властива тількирентабельним підприємствам.
Суть принципусамофінансування не тільки у самоокупності витрат, а й у закріпленні частиниодержаного прибутку за підприємством у його повне розпорядження. Тобто розвитокпідприємства повністю забезпечується за рахунок власних коштів, кредитів банкуна комерційній договірній основі і за рахунок валютної виручки.
Принципматеріальної зацікавленості у кінцевих результатах праці передбачає подоланнявсе ще існуючої зрівнялівки в оплаті праці, створення умов для заохоченняініціативи, підприємливості, досягнення найкращих результатів.
Підприємство несе повнуекономічну, майнову відповідальність за результати своєї діяльності. Кожнепідприємство для розв'язання завдань, пов'язаних з виробництвом і реалізацієютоварів та наданням послуг, має бути укомплектоване певною кількістю людей,здатних виконувати ці роботи.
Підприємства виконуютьряд функцій. Основні з них такі:
— економічна: задоволенняпотреб споживача в продукції (роботах, послугах); впровадження досягненьнауково-технічного прогресу; забезпечення конкурентоспроможності підприємства;ріст продуктивності праці; розвиток виробничої інфраструктури; самофінансування;отримання прибутку;
— соціальна:формування трудового колективу; вдосконалення кваліфікаційного складупрацівників; покращення житлово-побутових умов працівників; розвиток соціальноїінфраструктури;
— екологічна:вдосконалення технологічних процесів; створення і розвиток екологічноїінфраструктури; наукові і технічні вирішення проблем навколишнього середовища іраціонального природокористування.
Будь-яке підприємствояк організаційно-правову форму підприємництва можна розглядати і яквиробничо-технічну діяльність, спрямовану на випуск конкретного товару абопослуг, і як колектив людей зі своїми економічними інтересами в отриманніприбутку і особистого доходу.
Списоквикористаних джерел
1. Бойчик І.М., Харів М.І. Економікапідприємств. – Львів: В-во „Сполом”. – 2007.
2. Бондар Н.М. Економікапідприємства: Навч. посібник. – К.: А.С.К., 2009.
3. Верхов А.Г. Основи економічнихтеорій: Навчально-методичний посібник. – Житомир: ЖІТІ, 2005.
4. Володькіна М.В. Економікапромислового підприємства: Навч. посібник. – К.: ЦНЛ, 2006.
5. Гаврилюк Л. І. Економікапідприємства: Навчально-методичний посібник. – Ж.: ЖІТІ, 2005.
6. Гальчинський А.С., Єщенко П.С.,Палкін І.Ю. Основи економічних знань: Навч. посібник. – К.: Вища школа, 2008.
7. Гетьман О.О. Економікапідприємства: Навч. посібник / О.О. Гетьман, В.М. Шаповал. – К.: ЦНЛ, 2008.
8. Економічний аналіз:Навчальний посібник / М.А. Болюх, В.З. Бурчевський, М.І. Горбатюк та ін.; Заред. акад. НАНУ, проф… М.Г. Чумаченка. – Вид. 2-ге, перероб. і доп. – К.:КНЕУ, 2006.
9. Економіка підприємства: Навч.посібник. / А.В. Шегда, Г.М. Литвиненко, М.П. Нахаба та інші; За ред. А.В.Шегди. – 3-тє випр. – К.: Знання-Прес, 2005.
10. Економіка підприємства: Підручник/ За ред. С.Ф. Покропивного. Вид. 2-ге, перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2008.
11. Економічна теорія: Навчальнийпосібник для підготовки студентів до бакалаврського іспиту з економічнихтеоретичних дисциплін. – Житомир: ЖДТУ, 2006.
12. Крайник О.П. Економікапідприємства: Навч. посібник / О.П. Крайник, Є.С. Барвінські. – Л.: ІНТЕЛЕКТ+,2008.
13. Ковальчук В.М. Основи економічноїтеорії: короткий курс. Навч. посібник. – Тернопіль: Астон, 2007.
14. Мочерний С.В., Устинко О.А.,Чоботар С.І. Основи підприємницької діяльності: Посібник. – К.: Видавничийцентр „Академія”, 2007.
15. Олійник О.В. Економічний аналіз:Практикум для студентів вищих навчальних закладів економічних спеціальностей. /За ред. проф. Ф.Ф. Бутинця, 2-е вид., доп. і перероб. – Житомир: ПП “Рута”,2006.
16. Основи бізнесу: Навчальнийпосібник. / за ред. проф. Ф.Ф. Бутинця, К.В. Романчук. – 2-ге вид., доп. іперероб. – Житомир: ПП „Рута”, 2007.
17. Примак Т.О. Економікапідприємства: Навч. посібник. – К.: МАУП, 2003.
18. Попович П.Я. Економічний аналіздіяльності суб’єктів господарювання. Підручник. – Тернопіль: Економічна думка,2005.
19. Савицька Г.В. Економічний аналіздіяльності підприємства: Навч. посіб. – К.: Знання, 2006.
20. Семернікова І.О.,Мєшкова-Кравченко Н.В. Економіка підприємства: Навчальний посібник (Курслекцій). – Херсон: ОЛДІ-плюс, 2002.
21. Цал-Цалко Ю.С., Холод Б.І.Економіка підприємства: Навчальний посібник. – Житомир: ЖІТІ, 2008.
22. Шваб Л.І. Основи підприємництва: Навч.Посібник. – Житомир: ЖДТУ, 2006.