Оцінка ефективності дивідендної політики підприємства в умовах розвитку

/>/>/>/>Реферат
/>

Курсова робота: 53сторінки, 9 таблиць, 3 малюнки, додатків, 24 використаних джерела.
Об’єктдослідження – оцінка ефективності дивідендної політики підприємства в умовахрозвитку.
Ціль роботи:дослідити поняття дивідендної політики, її ефективності та резервів поліпшення.
Методдослідження: описовий, аналітичний, порівняльний.
Дивідендна політика, як ікерування, структурою впливає на положення компанії на ринку капіталу, зокремана динаміку ціни його акцій. Дивіденди являють собою грошовий доход акціонеріві деякою мірою сигналізують їм про те, що комерційна організація, в акції якоївони вклали свої гроші, працює успішно. Можна виділити два основних завдання,розв'язувані в процесі вибору оптимальної дивідендної політики. Вонивзаємозалежні й укладаються в забезпеченні: а) максимізації сукупного надбанняакціонерів; б) достатнього фінансування діяльності підприємства. Для рішенняпоставлених завдань, у даній роботі необхідно розглянути: джерела дивідендів,порядок їхніх виплат, види дивідендних виплат і ін. Оптимальність дивідендноїполітики може розумітися лише в тім, щоб нараховувати дивіденди після того, якпроаналізовані всі можливості для ефективного реінвестування прибутку й зарахунок цього джерела профінансовані всі прийнятні інвестиційні проекти.
Дивиденд, акція, товариство, виплати, оптимальність, політика,діяльність, формування, акціонери, фінансування, інвестиції, компанія.
/>Зміст
Вступ
Розділ 1. Сутність,поняття і види дивідендної політики
1.1Дивідендна політика
1.2Значення дивідендної політики для розвитку підприємства
1.3Види дивідендної політики
1.4Стабільність дивідендної політики підприємства
Розділ 2. Дивідендна политика закритого акціонернотовариства «Барошник»
2.1Характеристика підприємства ЗАТ «Барошник»
2.2Формування капіталу ЗАТ «Барошник»
2.3Фінансові показники діяльності підприємства.
2.4Аналіз керування в ЗАТ «Барошник»
Розділ 3. Удосконалювання дивідендної політики ЗАТ «Барошник»
Висновки
Список використаноїлітератури
дивідентна політика фінансова
Вступ
Дивідендна політика, як ікерування, структурою впливає на положення компанії на ринку капіталу, зокремана динаміку ціни його акцій. Дивіденди являють собою грошовий доход акціонеріві деякою мірою сигналізують їм про те, що комерційна організація, в акції якоївони вклали свої гроші, працює успішно.
З теоретичної позиціївибір дивідендної політики припускає рішення двох ключових питань:
- чи впливає величина дивідендів на зміну сукупногобагатства акціонерів?
- якщо так, то яка повинна бути оптимальна їхнявеличина?
У теорії фінансів одержалипопулярність три підходи до обґрунтування оптимальної дивідендної політики:теорія іррелєвантності дивідендів, теорія істотності дивідендної політики,теорія податкової диференціації.
Теорія іррелєвантностідивідендів розроблена Ф.Моділ’яні й М.Міллером. У своїй статті, опублікованої в1961 р., вони доводять, що величина дивідендів не впливає на зміну сукупногобагатства акціонерів, що визначається здатністю фірми генерувати прибуток, ібільшою мірою залежить від правильності інвестиційної політики, ніж від того, уякій пропорції прибуток підрозділяється на виплачену у вигляді дивидендів іреінвестовану. Іншими словами, оптимальної дивідендної політики як факторупідвищення вартості фірми не існує в принципі, 1961
У розвиток своєї теоріїМоділ’яні й Міллер запропонували нараховувати дивіденди по залишковомупринципі. Обґрунтовуючи цю ідею, вони знову вказують на пріоритетністьправильної інвестиційної політики, що, зрештою, і визначає досягнення основноїмети, що коштує перед компанією. Саме тому послідовність дій повинна бутитакий;
а) складається оптимальнийбюджет капіталовкладень і розраховується необхідна сума інвестицій;
б) визначається схемафінансування інвестиційного портфеля за умови максимально можливогофінансування за рахунок реінвестування прибутку й підтримки цільової структуриджерел;
в) дивіденди виплачуютьсяв тому випадку, якщо не весь прибуток використаний з метою інвестування.
Інвестори, виходячи ізпринципу мінімізації ризику, завжди предпочитають поточні дивіденди можливиммайбутнім, так само як і можливому приросту акціонерного капіталу. Крім того,що течуть дивідендні виплати зменшують рівень невизначеності інвесторів щододоцільності й вигідності інвестування в дане підприємство; тим самим їхзадовольняє менша норма доходу на інвестований капітал, що приводить дозростання ринкової оцінки акціонерного капіталу. Навпроти, якщо дивіденди невиплачуються, невизначеність зростає, зростає й прийнятна для акціонерів нормадоходу, що приводить до зниження ринкової оцінки акціонерного капіталу. Томукожне підприємство повинне вибирати свою суб'єктивну політику виходячи насампередіз властивих йому особливостей.
Метою даної курсовоїроботи є аналіз оптимальної дивідендної політики підприємства й напрямки їїрозробки. Можна виділити два основні інваріантні завдання, розв'язувані впроцесі вибору оптимальної дивідендної політики. Вони взаємозалежні йукладаються в забезпеченні: а) максимізації сукупного надбання акціонерів; б)достатнього фінансування діяльності підприємства. Для рішення поставленихзавдань, у даній роботі необхідно розглянути: джерела дивідендів, порядок їхніхвиплат, види дивідендних виплат і ін.
Таким чином, оптимальністьдивідендної політики може розумітися лише в тім, щоб нараховувати дивідендипісля того, як проаналізовані всі можливості для ефективного реінвестуванняприбутку й за рахунок цього джерела профінансовані всі прийнятні інвестиційніпроекти. Якщо весь прибуток доцільно використати для реінвестування, дивідендине виплачуються зовсім, навпроти, якщо в компанії немає прийнятнихінвестиційних проектів, прибуток у повному обсязі направляється на виплатудивідендів.
дивідентнаполітика фінансова
/>/>Розділ 1. Сутність,поняття і види дивідендної політики/>1.1 Дивідендна політика
Підвищена увагавітчизняних і закордонних авторів до різних аспектів дивідендної політикивизначається рядом обставин. Основні з них, на наш погляд, сформульовані Д.-К.Шимом і Д.-Г. Сігелом. Останні відзначають наступне:
- по-перше, дивідендна політика впливає навідносини з інвесторами. Акціонери негативно ставляться до компаній, якіскорочують дивіденди, тому що зв'язують таке скорочення з фінансовимитруднощами компанії й можуть продати свої акції, впливаючи на зниження їхньоїринкової ціни;
- по-друге, дивідендна політика впливає на фінансовупрограму й бюджет капіталовкладень підприємства;
- по-третє, дивідендна політика впливає на рухгрошових коштів підприємства («компанія з поганою ліквідністю може бутизмушена обмежити виплати дивідендів»);
- по-четверте, дивідендна політикаскорочує власний капітал, тому що дивіденди виплачуються з нерозподіленогоприбутку. У результаті це приводить до збільшення коефіцієнта співвідношенняборгових зобов'язань і акціонерного капіталу.
Теорія дивідендноїполітики багатогранна. Всі дослідники в тім або іншому ступені аналізують такіпитання, як:
- роль дивідендної політики;
- вплив дивідендної політики компанії на рух їїкоштів і ринкову ціну її акцій;
- переваги й недоліки різних типів дивідендноїполітики (стабільний розмір дивіденду на акцію, постійний коефіцієнт виплатидивіденду, залишкові дивіденди);
- фінансові й операційні фактори, що впливають насуму виплачуваних дивідендів;
- розходження між дивідендною політикою йчленуванням акцій на менші акції, причини, по яких компанія може викуповуватисвої акції, і фінансовий результат таких дій і інших.
Але насамперед змістдивідендної політики й проблеми її розробки вимагають виявлення природидивідендів. Здобуваючи акцію підприємства й стаючи, таким чином, йогоспіввласником, власник грошового капіталу розраховує одержати не тількинеобхідну ставку прибутковості, але й премії, реалізуючи своєріднийпідприємницький доход. Його розмір залежить від багатьох факторів: компетентностікеруючих, ризикованості обраної для вкладень сфери діяльності, економічноїкон'юнктури й т.п. На відміну від відсотка (наприклад, по депозиті в банку абооблігаціям з фіксованою ставкою доходу) розмір дивіденду заздалегідь невідомий.Тому, вкладаючи гроші у звичайні акції, акціонер піддається відомому ризику,але при нормальному ході справ на підприємстві винагороджується за цепідвищеним доходом. Відзначимо також, що, якщо ставка дивіденду не перевищуєрівень інфляції, він виконує ту ж функцію, що й відсоток в ощадному банку.
Вкладаючи свої кошти вакції, їхній власник відкладає своє споживання, що є важливою обставиною длябалансування споживчого ринку. Дивіденд у цьому змісті — кошти стимулюваннярозподілу особистого споживання в часі. Фактор часу необхідно врахувати й убільше загальному виді: незалежно від інфляції ситуація в економіці незалишається незмінної, тому та сама сума грошей із часом стає не рівної собі.Через різні види відсотка це протиріччя дозволяється.
З теоретичних позиційвибір дивідендної політики припускає насамперед рішення ключового питання: чивпливає величина дивідендів на зміну сукупного багатства акціонерів. Звідси втеорії дивідендної політики виділяються два основних підходи. Перший базуєтьсяна теорії нарахування дивідендів по залишковому принципі. Основоположники цієїтеорії (Міллер-Моділ’яні) вважають, що величина дивідендів не впливає на змінусукупного багатства акціонерів. Тому оптимальна стратегія в дивіденднійполітиці укладається в тім, щоб дивіденди нараховувалися після того, якпроаналізовані всі можливості для ефективного реінвестування прибутку. Тобтодивіденди виплачуються після того, як профінансовані всі прийнятні інвестиційніпроекти. Якщо весь прибуток доцільно використати для реінвестування, дивідендине виплачуються. І навпаки, якщо таких проектів ні, те прибуток у повномуобсязі направляється на виплату дивідендів.
Для встановленнянайважливіших залежностей між інвестиціями, прибутком і дивідендамиМіллер-Моділ’яні використали математичні моделі: ринкова вартість акціонерноготовариства представляється в їхній моделі як функція від ряду величин: готівки,інвестиційного бюджету й ринкової ставки відсотка в певний момент часу.Головний висновок: ринкова вартість акціонерного товариства (АТ) (ринкова вартістьакцій АТ) визначається тільки його інвестиційною політикою. Дивідендна політикабезвідносна до вартості АТ.
Суть другого підходу:дивідендна політика впливає на величину сукупного багатства акціонерів. Надумку М. Гордона, Ван Хорна й інших, що течуть дивіденди переважніше майбутніх,так само як і можливий приріст власного капіталу.
Такий висновок базуєтьсяна принципі мінімізації ризику. Поточні дивіденди зменшують для інвесторіврівень невизначеності щодо доцільності й вигідності інвестування. Крім тоговідзначається, що навіть відносно менша норма доходу на інвестиційний капіталприводить до зростання ціни акціонерного капіталу.
Розходження в підходахозначають власне кажучи обґрунтування ролі дивідендів: пасивної — при першомупідході й активної — при другому. Дж. К. Ван Хорн, на нашу думку, праввідзначаючи, що перший підхід застосуємо лише в умовах зроблених ринківкапіталів, де немає трансакційних витрат, витрат компаній-емітентів нарозміщення цінних паперів, податків, відомі майбутні доходи фірми. На активнуроль дивідендів, дивідендної політики, на його думку, впливають такі фактори,як перевага з боку інвесторів дивідендів іншим доходам з капіталу,оподатковування, витрати, пов'язані з розміщенням цінних паперів, трансакційнівитрати й подільність цінних паперів, інституціональні обмеження, фінансовесігналізування.
Дивідендна політикамістить у собі ухвалення рішення про виплату акціонерам прибутку у формідивідендів або втриманні її для інвестування на підприємстві. Рішення провиплату дивідендів фактично є рішенням про фінансування, оскільки збільшеннякоефіцієнта дивідендних виплат (частка прибутку, виплачуваної акціонерам уформі дивідендів) зменшує обсяг реінвестуємого прибутку. Якщо розглядатидивідендну політику тільки як рішення фінансування, то виплата дивідендіввиступає в пасивній ролі. При розгляді дивідендів як пасивного залишку,обумовленого тільки наявністю вигідних інвестиційних пропозицій, мається наувазі, що для інвестора не існує розходження між виплатою дивідендів і нагромадженнямпідприємством нерозподіленого прибутку. Якщо інвестиційні проекти обіцяютьрівень рентабельності, що перевищує необхідний, інвестори можуть віддатиперевагу варіанту нагромадження. Якщо очікуваний прибуток від інвестиційдорівнює необхідної, те, з погляду інвестора, жоден з варіантів не має переваг.У противному випадку інвестори віддадуть перевагу виплаті дивідендів.
Друге ключове питання привиборі дивідендної політики — це питання вибору оптимальної дивідендноїполітики, тобто політики, що забезпечує як максимізацію сукупного багатстваакціонерів, так і достатнє фінансування діяльності підприємства. Знаходженняоптимальної дивідендної політики — винятково важке завдання: необхідно знайтибаланс між поточними дивідендами й майбутнім ростом, що максимізував би цінуакцій підприємства. Складність укладається ще в тім, що оптимальна дивіденднаполітика — це суб'єктивна політика кожного окремого підприємства, обиранавиходячи з особливостей підприємства, його власників, інвестиційних можливостейі інших факторів, що впливають на дивідендну політику. У числі таких факторів унауковій літературі називаються: темп росту компанії, її рентабельність,стабільність доходів, утримання контролю над діяльністю компанії, ступіньфінансування за рахунок позикового капіталу, можливість фінансування іззовнішніх джерел, стадія життєвого циклу й масштаби компанії, податкові ставкина дивіденди й доходи із приросту капіталу, переваги акціонерів, обмеженняправового характеру й ін. />1.2 Значення дивідендної політики длярозвитку підприємства
Одне з найцікавіших питаньекономічної думки, пов'язане з виплатою дивідендів у акціонерних товариствах.Ця тема цікавить не лише науковців, але й бізнесменів та менеджерів. Такий підвищенийінтерес можна зрозуміти, оскільки в уяві людей отримання дивідендів асоціюєтьсяз багатством та персональним добробутом. Хто з нас не зацікавлений володітицінними паперами тих корпорацій, які проводять зрозумілу та позитивну дляінвестора дивідендну політику. В цій статті ми розглянемо деякі практичніаспекти, що стосуються дивідендів.
Перш за все зазначимо, щоза кордоном дивідендні виплати характерні тільки корпоративним формаморганізації бізнесу. Акціонерне товариство або корпорація, як його прийнятоназивати на Заході, — це єдина форма організації бізнесу, створена дляфункціонування в умовах розподілу управління та володіння. Вся корпоративнасистема управління, контролю та внутрішнього і зовнішнього аудиту скерована назабезпечення ефективного функціонування в умовах мінімального втручаннявласників у процес менеджменту корпорації. Так склалося історично, що самекорпоративна форма організації бізнесу привела до утворення об'єктивнонезалежно існуючої від свого власника форми — юридичної особи. Пояснимо цетрохи детальніше.
Як зазначає ДжеймсВан-Хорн, корпорація — це знеособлене підприємство, створене на підставізакону; воно може володіти майном та брати на себе зобов'язання. У відомомурішенні, прийнятому Дартмурською колегією 1819 року в США, суддя Маршалзаявляв: «Корпорація — це штучне створіння, невидиме, нематеріальне, яке існуєлише законодавче. Будучи простим породженням закону, вона володіє тільки тієювласністю, яку дарує їй статут про створення».
Зазначимо, що всі іншіформи організації бізнесу в США не створюють юридичне відокремленої особи.Учасники таких форм оперують власним майном та банківськими рахунками в процесіведення спільного бізнесу і замість дивідендних виплат за результатамидіяльності здійснюють внутрішній перерахунок взаємних вимог та зобов'язань.Такий розподіл аж ніяк не можна назвати дивідендами, оскільки він не показуєрозподілу грошового потоку підприємства на реінвестування та споживання.
Зовсім інша ситуаціяскладається в акціонерних товариствах, котрі існують об'єктивно незалежно відвласників акціонерів. У ході проведення власного бізнесу ними генеруєтьсягрошовий потік, здійснюються видатки та отримуються доходи. Стандартамифінансового обліку регламентують прибуток фірми як перевищення доходів корпораціїнад її витратами, в той час перевищення витрат над доходами прийнято називатизбитками.
Прибуток займає важливемісце у фінансовому житті компанії, оскільки він показує максимально можливезбільшення (приріст) потенційних майбутніх економічних вигод компанії.Очевидно, що, збільшуючи багатство власника, прибуток стає об'єктомрозпорядження останнього. Як наслідок, власник самостійно вирішує, яка частинацього прибутку повинна скеровуватись на його власне споживання, а якареінвестується у виробництво. Тобто прибуток, як правило, розділяється на дварізних за величиною потоки, один із яких скеровується в бізнес, а другий — укишеню власника.
Реалізація цього процесу вумовах існування акціонерних корпорацій із великою кількістю акціонерівпризвела до виникнення механізму дивідендних виплат, який фактично, представляєсобою розщеплення прибутку на велику кількість відносно малих грошових потоківвласникам (акціонерам) та нерозподіленого прибутку, який залишається врозпорядженні компанії.
Можна сказати, що вукраїнських умовах дивідендні виплати характерні для всіх підприємств взагалі,оскільки практично будь-яка форма організації бізнесу (господарські товариствата приватні підприємства) є юридичною особою, тобто особою об'єктивновідокремленою і незалежно існуючою від свого власника. І законодавствомпередбачено розподіл частини їхнього прибутку, що фактично є дивіденднимрозподілом. Проте на практиці ті товариства, які функціонують в умовахневеликої кількості власників, які самі активно займаються бізнесом (а цепрактично всі неакціонерні господарські товариства), рідко застосовують цеймеханізм через потребу проведення грошового потоку через стадію утворенняприбутку, який обкладається податком. Тому більшість таких підприємств вУкраїні застосовують усі можливі законодавчо-податкові резерви для організаціївиключно внутрішнього перерозподілу багатств.
Коротко підсумуємовищесказане: дивіденди виникають у тих фірмах, де існує розподіл управління таволодіння, і є механізмом обслуговування розподілу згенерованого бізнесомчистого прибутку на власне споживання та реінвестування.
Більшість українськихінвесторів вважає дивіденди одним із найважливіших індикаторів ефективностіфункціонування бізнесу. Проте, не применшуючи ролі дивідендів та дивідендноїполітики, зазначимо, що це не зовсім так.
Справа в тому, що дохідакціонера (інвестора) традиційно складається з двох важливих складових: власнедивідендних виплат та прибутків чи збитків, пов'язаних зі зміноюкапіталізаційної вартості фірми. Таким чином, доходність вкладеного акціонеромкапіталу може бути обчислена у вигляді відносного прибутку періоду володінняакціями:
/>
деr — відносний прибуток за весь період володіння цінними паперами(виміряний у сотих долях від вкладеного капіталу);
Р0 — цінакупівлі цінного паперу, гр. од.;
P1 — цінапродажу цінного паперу, гр. од.;
D — дивіденди виплаченіза період володіння цінними паперами, гр. од.
Таким чином, із наведеноївище формули бачимо, що в цілому дохід інвестора складається не лише здивідендних виплат D, але і з капіталізаційних прибутків чи збитків,котрі виявляються в різниці цін акцій Р1 — Р0.Останні можуть становити значну величину в практиці ведення корпоративногобізнесу, чим власне і пояснюється більша стурбованість корпоративногоменеджменту курсом власних акцій замість дивідендної політики. Оскільки зміни вкапіталізації можуть бути як позитивними, так і негативними, крім того, значноперевищувати найщедріші дивідендні виплати, то стурбованість менеджерів курсомвласних акцій виглядає абсолютно виправданою. Вони розглядають курс власнихакцій як барометр, що індикує ефективність менеджменту компанії. Барометр, посуті, недосконалий, оскільки існують випадкові коливання (флуктуації) на ринку,проте кращого ніхто ще не придумав.
Важлива властивість данихколивань — часткове їх реагування на зміну капіталу, реінвестованому у фірму.Деякі менеджери, розуміючи це, взагалі не виплачують дивідендів. Прикладом можепослужити всесвітньо відома корпорація «Microsoft».
Для більшості акціонернихтовариств України характерне функціонування в умовах закритості стосовновторинного ринку. Таким чином, закриті акціонерні товариства не можутьскористатися з переваг ринкового регулювання курсу, а їхні акціонери свідомо чинесвідомо відмовляються від отримання можливих капіталізаційних прибутків. Утаких умовах ставка робиться виключно на дивіденди, значення дивідендноїполітики суттєво зростає.
А чи важливі дивідендивзагалі? Виявляється, це парадоксальне питання не лише має право на існування.Деякі теорії подають серйозні аргументи стосовно не важливості дивідендноїполітики.
Цю проблему досліджувалиФ. Модільяні та М. Міллер, роботи яких стосуються двох тісно пов'язаних міжсобою проблем: залежністю між вартістю підприємства з одного боку і політикоюдивіденду та структурою капіталу (структурою джерел фінансування підприємств)із іншого боку.
Виходячи з утворенняконкурентних ринків, автори стверджують, що вартість підприємства визначаєтьсяздатністю активів цього підприємства до управління потоком майбутніх доходів,тобто вартість — капіталізована вартість цього потоку. На їхню думку, його неможна збільшувати, розділяючи на кілька різних потоків. Міллер та Модільянівважають залежною вартість цього потоку від пропорції його розділення надивіденди та відсотки від кредиту. Крім того, в опублікованій 1951 року роботі,автори сформулювали тезис, що політика дивіденду не має впливу на вартістьпідприємства. Отже, і в цьому випадку ми можемо спостерігати, що про вартістьпідприємства говорить не його здатність до управління майбутніми доходами.Прибутки можуть бути призначені для виплати дивіденду або залишатися напідприємстві. В першому випадку акціонер здобуває користь із дивіденду, вдругому — має капітальний прибуток (прибуток, який виникає від росту цін наакції). Підприємство може почергово використовувати ці два канали трансферувартості до акціонера, але не може збільшувати суму вартості, вибираючи ту чиіншу форму трансферу.
Дане твердження отрималоназву ефекту Міллера-Модільяні. Через парадоксальність воно ще названоММ-парадоксом. Отже, в цьому випадку ми можемо спостерігати, що про вартістьпідприємства говорить не його здатність до управління майбутніми доходами. Ціприбутки можуть бути призначені для виплати дивіденду або залишатися напідприємстві. їхні міркування, обґрунтовані точними математичними викладками,котрі тим не менше, базуються на ряді економічних припущень.
Автори виходили з того, щозагальний прибуток акціонера складається не лише з дивідендів, але ікапіталізаційних прибутків чи збитків, як це показано у формулі прибуткуперіоду володіння.
Нагадаємо, що дивідендивиплачуються з чистого прибутку і правління вирішує, яку частину прибуткувиділити на виплату дивідендів.
Послідовність даних рішеньназивають дивідендною політикою компанії. Нехай на початковий момент купівліакцій компанія мала капітал К0, розділений на N акцій.Чисто формально ціна акцій Р0 — це доля капіталу, щозалишається з неї. Тобто:
/>
За квартал фірма заробилаприбуток Y, котрий складає долю rn від її початковогокапіталу:
/>

З даного прибутку буловиділено частку g на виплату дивідендів, так, що на кожну акціюприпадає:
/>
При цьому ми припускаємо,що число акцій залишилось незмінним.
В такому випадку капітал К1,що залишився в розпорядженні акціонерної корпорації та здатний приноситиприбуток, дорівнюватиме:
/>
нова ціна Р1дорівнюватиме:
/>
Якщо тепер ми підставимовираз для ціни та дивідендів у формулу очікуваних прибутків, побачимо, щоостанні не залежать від дивідендної політики, а визначаються виключнорентабельністю rn фірми:
/>
В даному випадку логікавиглядає бездоганно, проте варто зауважити, що ціна акції введена формально якдоля капіталу, і навіть у випадку існування можливості об'єктивно оцінитикапітал, ринкова ціна акції не відповідатиме даній оцінці. Ціна, котравстановлюється на основі балансової оцінки активів (балансова або книжна ціна),скоріше за все не відповідатиме дійсній ціні акції на ринку з ряду причин.Серед них: наявність на ринку спекулятивних ексцесів, котрі зумовлюютьвипадкові коливання; умовна та неточна оцінка вартості нематеріальних активівкомпанії, що не дає достатньо обґрунтовано оцінити балансову вартістьакціонерних цінних паперів; неоднакова вартість інформації та її повна чичасткова недоступність для деяких учасників ринку; гетерогенність у трактуванніданої інформації тими інвесторами, котрі все-таки мають до неї доступ; неоднаковавартість укладання фондових угод на вітчизняному інвестиційному ринку. Вартоконстатувати факт, що дані чинники, впливаючи на кон'юнктуру фондового ринку,перш за все викликають динамічні зміни у співвідношенні попиту та пропозиції,так що рівноважна ринкова ціна більше змінюється під впливом саме цих чинників,а не завдяки рентабельності виробництва даної акціонерної корпорації, як цебуло зазначено Міллером-Модільяні. Отже, дивідендна політика корпорації маєреальні та поважні підстави бути одним із чинників ефективності діяльностікомпанії. />1.3 Види дивідендної політики
Сказане вище примушуєзвернути нашу увагу на дивідендну політику компанії. В даному контексті відразупостає питання: а чи потрібно фірмі визначати наперед та дотримуватисявизначеної дивідендної політики взагалі? Відповідь однозначна — так. Справа втому, що акціонери (власники) фірми демонструють різноманітні очікуваннястосовно майбутніх дивідендів. Правління, котре безпосередньо формує дивіденднерішення, приймає на себе фактично ризик невдоволення частини акціонерівіснуючою дивідендною політикою. Проте відомо, що «друзі приходять та відходять,а ворогів збільшується». Отже, компанія без попередньо визначеної дивідендноїполітики нагромаджує антипатію невдоволених акціонерів, у той час, як чіткадивідендна політика (нехай навіть політика повної невиплати дивідендів)зберігає число акціонерів компанії. Це вигідно правлінню, яке, як відомо, тежобирається акціонерами.
Отже, залежно від власнихстратегічних цілей, акціонерна корпорація може застосовувати наступні видидивідендної політики.
1. Політика «нульового»дивіденду
Політика «нульового»дивіденду полягає в невиплаті дивідендів взагалі. Це означає, що компаніясвідомо попереджає акціонерів про «нульову» дивідендну політику, а акціонерипідтверджують свою згоду (чи незгоду) з даною політикою, голосуючи за цефактами купівлі (чи продажу) акцій компанії. Керівництво такої корпораціїфактично будує свою дивідендну концепцію на припущеннях Міллера-Модільяні. Якзазначалося вище, прикладом такої дивідендної політики може служити корпорація«Microsoft», яка взагалі не виплачує дивідендів. Така політика виправдана увипадку корпорації «Microsoft», оскільки ринкова ціна акцій даної компаніїпонад 10 разів перевищує балансову ціну, тобто ту кількість власного капіталу,яка еквівалентна одній акції. За такого співвідношення, менеджмент компаніїфактично вирішує чи скерувати, наприклад, грошовий потік чистого прибутку надивіденди, чи поповнити ним власний капітал компанії за рахунок нерозподіленогоприбутку. Кожний скерований таким чином долар чистого прибутку означає: упершому випадку збагачення акціонерів рівно на $1.00, а у другому випадку —утворення з одного долара бази потенційного зростання курсу акцій на $10.00 ібільше. Зрозуміло, який варіант у цьому випадку обирає менеджмент. Зазначимо,що це можливо лише в тому випадку, коли акціонери пов'язують свої очікування ззначним зростанням акцій компанії, довіряють її менеджменту, або якщо їхньогосукупного корпоративного впливу недостатньо для того, щоб змінити цю політику.
2. Політика «100%»дивіденду
Ця політика відносно рідкотрапляється у практиці діяльності підприємств. Її сутність полягає у виділенні100 відсотків нерозподіленого прибутку на виплату дивідендів. Таким чином, дана політика фактично — антипод «нульової» дивідендної політики. Виділення 100відсотків чистого прибутку на виплату дивідендів фактично означає, що врозпорядження компанії не надходить нерозподілений прибуток, отриманий у даномуобліковому періоді. Таким чином, за даної облікової політики не відбуваєтьсязбільшення власного капіталу компанії, а отже, і не закладається фінансова базадля наступного зростання курсу акцій. Така політика може бути виправдана виключнодля підприємств, які обмежені у зростанні специфікою своєї діяльності.Наприклад, підприємства, що займаються видобутком корисних копалин. Убудь-якому випадку, даний тип політики не можна відносити до особливораціонального.
3. Політика фіксованогодивіденду
Цей вид дивідендноїполітики досить часто застосовується в практиці акціонерних корпорацій. Вонаполягає у виділенні однієї і тієї самої абсолютної величини дивідендів ізрозрахунку на одну акцію. Оскільки чистий прибуток корпорації має тенденціюстановити різну величину в різних облікових періодах, то для збереженняфіксованої абсолютної величини дивіденду на одну акцію виділяють адекватну тазавжди різну частину на виплату дивідендів. Коли немає чистого прибуткукомпанії в даному обліковому періоді, на виплату дивідендів можуть скеруватинавіть резервний фонд компанії. Політика фіксованого дивіденду ординарнохарактерна для привілейованих акцій, проте декотрі корпорації можутьзастосовувати її і до звичайних акцій. Позитивний аспект такого застосування —наближення звичайних акцій за своїми характеристиками ризику до привілейованихакцій при ординарній наявності в них, як і в усіх інших звичайних акцій, правана участь в управлінні компанією. Оскільки за даними акціями виплачуютьсяфіксовані дивіденди, то для таких цінних паперів відносно легко побудуватимодель їх оцінки, базуючись на дисконтних грошових потоках.
4. Політика фіксованогодивіденду з преміальними виплатами
Такий тип дивідендноїполітики дуже подібний до попередньо наведеного. Проте політика фіксованогодивіденду з преміальними виплатами передбачає на додаток до фіксованої(гарантованої) частини дивідендів ще і додаткові преміальні виплати в тіперіоди, коли керівництво компанією вирішить їх виплатити. Преміальні коштивиплачуються тоді, коли компанія досягає особливо позитивних фінансовихрезультатів. Такі преміальні виплати, як правило, — позитивний чинник для курсуцінних паперів корпорації, оскільки відповідно до деяких теорій поведінкиінвесторів на фондовому ринку останні чекають позитивних змін у дивіденднійполітиці.
5. Політика виділення надивіденди фіксованого відсотка з прибутку
Політику виділення надивіденди фіксованого відсотка з чистого прибутку традиційно вважаютьнайпоширенішою. Метод вирахування суми дивідендів, що належать виплаті зрозрахунку на одну акцію за цієї дивідендної політики, відносять до класичних,оскільки його наводять у більшості підручників із корпоративного управління тафінансів. Сутність даної дивідендної політики визначається саме методом обчисленнядивідендів із розрахунку на одну акцію. Для такого обчислення, початковевирішують, яку частку (відсоток) чистого прибутку може бути виділено на виплатудивідендів. Потім знаходять абсолютне значення даної частки чистого прибутку.Це і буде сума виділена на виплату дивідендів за акціями. Для того, щоб знайтисуму дивідендів, яка припадає на одну акцію, потрібно суму, виділену на виплатудивідендів за акціями, поділити на кількість звичайних акцій, що перебувають вобігу.
До позитивних моментів даноїдивідендної політики варто віднести її простоту та зрозумілість у застосуванні.Ще однією перевагою можна вважати прозорість механізму нарахування. Акціонерикорпорації, яка використовує цю дивідендну політику, розуміють що величинаїхніх персональних дивідендних доходів залежить не від мінливих (та часомволюнтаритських) рішень менеджменту компанії, а від об'єктивних фінансовиххарактеристик корпорації, перш за все величини отриманого в даному обліковомуперіоді чистого прибутку Зважаючи на те, що чистий прибуток корпораціїпереважно має тенденцію до зростання в часі, акціонери часто очікують ізростання дивідендних виплат із розрахунку на одну акцію.
Один із важливих моментівданої дивідендної політики, який визначає його специфіку, — наявність сезонниханомалій у прибутках корпорацій залежно від специфіки їхньої операційноїдіяльності. Це пов'язано, перш за все, із сезонністю їхнього продажу. Чистийприбуток та сума, призначена для дивідендних виплат, виступають тіснопов'язаними величинами з продажами компанії, тобто вони переважно коливаютьсявідповідно до сезонності продажу. Як результат, сезонні аномалії продажувідображаються в сезонних аномаліях дивідендів, коли здійснюється політикавиділення на дивіденди фіксованого відсотка з прибутку.
6. Прогресивна дивіденднаполітика
Прогресивна дивіденднаполітика — одна з найпопулярніших серед акціонерів. Перш за все тому, що вонапередбачає поступове постійне збільшення дивідендних виплат із розрахунку наодну акцію. Дуже часто це поступове збільшення дивідендів проявляєтьсяпостійним темпом приросту дивідендних виплат. Практика країн із розвинутимиринковими економічними системами показує, що більшість акціонерних корпораційздійснюють поквартальну виплату дивідендів. Із причин, наведених вище, квартальнідивідендні виплати відображають сезонні аномалії продажу корпорації. Отже, длязапровадження прогресивної дивідендної політики, треба забезпечувати прирістстосовно дивідендних виплат аналогічного кварталу попереднього року. Отже, якщоакціонерна корпорація дотримується прогресивної дивідендної політики, то, першза все, в процесі визначення величини поточних дивідендних виплат варто:
- встановити величину дивідендних виплат на однуакцію в аналогічному кварталі минулого року;
- прийняти рішення стосовно темпу приросту поточнихдивідендних виплат порівняно з аналогічним кварталом минулого року;
- на основі встановленого темпу приросту, визначитипоточні дивідендні виплати на одну акцію;
- визначити, яка сума грошей потрібна длязабезпечення даних поточних дивідендних виплат, для цього треба поточнідивідендні виплати на одну акцію перемножити на кількість звичайних акцій вобігу;
- визначити, який відсоток чистого прибутку становитьсума потрібна для забезпечення поточних дивідендних виплат;
- вирішити остаточно, чи може акціонерна корпораціявиділити цю частину прибутку на дивідендні виплати.
Якщо дана частина чистогоприбутку може бути виділена на дивідендні виплати, то переходять до реалізаціїдивідендної політики, а якщо ні, то зменшують темп приросту поточнихдивідендних виплат та повторюють наведену вище послідовність дій, або навітьвідмовляються від прогресивної дивідендної політики.
7. Регресивна дивіденднаполітика
Регресивна дивіденднаполітика — фактично це антипод прогресивної дивідендної політики, оскількипередбачає стале та поступове зменшення дивідендних виплат, що еквівалентно їхприросту з від'ємним темпом. Це найменше популярний вид дивідендної політикисеред акціонерів. Застосування даної політики часто приводить до того, що акціонеривирішують продати акції даної корпорації. Якщо прогресивна дивідендна політикачасто приводить до зростання курсу акцій, то регресивна — до падіння. Тим неменше акціонерні товариства часто бувають змушені застосовувати дану дивіденднуполітику в силу об'єктивних обставин. Зростання конкуренції часто приводить дозменшення величини чистого прибутку. На початку ринкових перетворень в Українідеякі вітчизняні акціонерні товариства отримували значні прибутки викликанінизьким рівнем конкуренції та неефективністю вітчизняного ринку. В ті часи вонивстановлювали невиправдано великі дивідендні виплати за своїми акціями. З часомрівень конкуренції суттєво вплинув на прибутки таких компаній, проте задавшизначний темп високих дивідендних виплат, тепер ці акціонерні товариства змушенізапровадити непопулярну регресивну дивідендну політику.
8. Політика негрошовихвиплат
Деколи, за бракомпотрібних фінансових ресурсів акціонерні корпорації вдаються до політикинегрошових дивідендних виплат. У цьому випадку замість прямих грошовихдивідендних виплат використовують, як правило, найближчі грошові замінники.Заслуговує на увагу політика виплати дивідендів випуском нових цінних паперів,наприклад, акцій чи облігацій. Оскільки найцінніші папери володіють цілимспектром специфічних фінансових характеристик, то політика негрошових витратможе далеко виходити за рамки даного дослідження та звестися до поясненняхарактеристик цінних паперів взагалі.
9. Політика нагромадженихкумулятивних дивідендів
Деколи, не бажаючи застосовуватиполітику негрошових виплат та не маючи достатніх фінансових ресурсів длягрошових дивідендних виплат, корпорація вирішує застосувати політикунагромаджених грошових дивідендів. У цьому випадку дивіденди оголошуються,проте виплата їх відкладається до кращих часів.
Практика та теоріяреалізації дивідендної політики знають багато прикладів реалізації дивіденднихвиплат до зазначених вище політик, чи навіть відповідно до певних специфічнихобставин, у яких перебуває дана корпорація. Науковці роблять спробирозкласифікувати теоретичні засади, відповідно до яких здійснюється на практиціта чи інша дивідендна політика. Так, відповідно до класифікації наведеної І.О.Бланком, теорії, котрі пробують пояснити, як «правильно» застосовуватидивідендну політику, висовують гіпотези стосовно поведінки інвесторів залежновід дивідендної політики. Це перш за все теорії: про незалежність дивідендів,про надання переваги дивідендам, про мінімізацію дивідендів, сигнальна теоріядивідендів (теорія сигналізування), теорія відповідності дивідендної політикискладу акціонерів (теорія клієнтури).
Як бачимо, серед теорій,згаданих вище, часте суперечливих, жодна не може остаточно та вичерпнопояснити, як «правильно» застосовувати різні види дивідендної політики. Надумку автора, абсолютну відповідь можна знайти у сфері практичного застосуваннядивідендної політики українськими корпораціями. />1.4 Стабільність дивідендної політикипідприємства
Через велику кількістьфакторів, а також через зміну відносної значимості цих факторів у часі й наокремих підприємствах неможливі розробка й застосування загальної моделі дляформування дивідендної політики. Тому здійснюється вибір із трьох можливихтипів політики визначення коефіцієнта дивідендних виплат, виходячи з оцінкифінансових потреб підприємства й підтримки його ліквідності. Оцінюючи фінансовіпотреби, варто брати до уваги прогнози грошових потоків підприємства,довгострокових інвестицій і інші фактори, що впливають на стан грошовихзалишків підприємства. Основне в цій оцінці — визначення можливих потоківкоштів і можливого їхнього стану з урахуванням зміни дивідендних ставок іризику. Інакше кажучи, аналізується здатність фірми підтримувати стабільнийрівень дивідендів у зв'язку із імовірним розподілом майбутніх потоків коштів. Зпозицій другого критерію — ліквідності — необхідно враховувати ризик зменшеннязапасу ліквідності при визначенні розміру дивідендних виплат, особливо при йогозростанні. Корпорації прагнуть використати один із трьох типів політики виплатидивідендів:
- Стабільний або безупинно зростаючийдивіденд на акцію.
- Низький регулярний дивіденд плюс додаткові виплати,які залежать від річного прибутку.
- Постійний коефіцієнт виплат.
Політика низького регулярногодивіденду плюс додаткові виплати є в даному ряді політикою компромісної. Аоскільки прибутки й рух готівки підприємств непостійні, то представляється, щоця політика повинна бути базової. Ухвалення рішення підприємством (радоюдиректорів) щодо дивідендних виплат може складатися з наступних етапів:
- Визначення довгострокової політикивідносно частки виплати (відсоток від прибутку).
- Зосередження уваги назмінах дивідендів: чи виправдані ці зміни обставинами?
- Оцінка доцільності змінидивідендів слідом за змінами норми прибутку.
- Збереження розмірудивідендів на колишньому рівні.
- Доведення фактичного розміру дивідендудо запланованого.
Стабільність подібноїдивідендної політики є кращою характеристикою акціонерного товариства в планійого надійності й фінансової стабільності. Але на практиці вона найчастіше невитримується, оскільки в окремі моменти спрацьовують ті або інші доводи взахист високих або низьких дивідендів:
Підприємстваз високими дивідендними виплатами більше цінуються ринком, тому що багатоакціонерів уважають, що краще дивіденди сьогодні, чим ріст курсової вартостіакцій у майбутньому (свого роду «синиця в руках»).
Виплатанизьких дивідендів допомагає уникнути додаткових витрат на залучення новихінвестицій. Політика високих дивідендних виплат збільшує вартістьобслуговування акціонерного капіталу.
Низькі дивідендизменшують податкові зобов'язання інвесторів, оскільки податки на прирісткапіталу в розвинених країнах, як правило, набагато менше, ніж податки надивіденди. Мінімізація дивідендів означає мінімізацію податкових зобов'язань іріст ринкової вартості підприємства
Як уже вказувалося вище,не може бути єдиної для підприємств теоретичної моделі, що підтримує конкретнудивідендну політику. У певні моменти перевага віддається політиці високихдивідендів, в інші низькі. Підприємства, як правило, прагнуть платити високідивіденди, хоча імовірно, що переважніше політика стабільних дивідендів.
При рішенні питання пророзподіл прибутку між дивідендними виплатами й реінвестуванням дуже важливепроведення обґрунтованої дивідендної політики не тільки на рівні підприємства,але й в аспекті руху ринкових курсів акцій на фондових біржах. Це пов'язане зтим, що зміна курсів акцій служить для інвестора основною інформацією пророботу конкретного емітента. При наявності в суспільства достатньої кількостіоб'єктів для інвестування, що забезпечують високу норму прибутковості,привабливість грошових дивідендів буде прагнути до нуля: чим більшуприбутковість можуть принести інвестиції, тим більше інвестори будуть схилятисядо одержання прибутку не за рахунок дивідендів, а за рахунок росту курсовоївартості акцій. Інакше кажучи, чим більше передбачувана прибутковістьінвестицій АТ стосовно необхідної ринкової норми прибутковості по акціях, тим дивіденд,що нараховує менше. Звичайно, необхідно враховувати, що курс акцій підвищуєтьсяне тільки в результаті інвестування, але й при збільшенні коштів, щонаправляють на виплату дивідендів акціонерам. Крім того, на ринкову вартістьакцій вплив роблять внутрішні й зовнішні фактори: внутрішні — прибуток,фінансова стабільність, популярність АТ; зовнішні — стан ділової активності вкраїні, рівень інфляції (поточна й очікуваний), законодавча й податкова зміни,ріст кількості акціонерних товариств, ефективність ринку цінних паперів.
У кожному разі, дивіденднаполітика акціонерного товариства — це активний спосіб впливу на курсовувартість акцій. Тому модель дивідендної політики необхідно будувати ізприв'язкою до курсу акцій, вартості підприємств.
При росту ринкових цін наакції може наступити момент, коли в чинність їхньої високої ціни попит на акціїпочинає падати, а виходить, падає їхня ціна, знижується вартість підприємства.Як правило, для підтримки курсової вартості акціонерні товариства в цьому випадкуприбігають до членування акцій на менші акції: число акцій в обігузбільшується, а прибуток і дивіденди на акції, а також ціна на акціюзнижуються. Попит у чинність більшої доступності акцій для інвесторів зростає.Важливо в цьому процесі правильно визначити розміри дроблення. Доходи назагальне число акцій після дроблення не повинні зменшити доходи акціонерів дочленування акцій на менші акції, а більш бажано, щоб відбулося деяке збільшеннядоходів акціонерів. Членування акцій на менші акції застосовується з метоюпідтримки ціни акцій.
Застосовується на практицій такій формі підтримки ліквідності й ринкової ціни акцій, як збільшенняномінальної вартості акцій (консолідація).
Альтернативою виплатідивідендів є власні акції в портфелі — звичайні акції, що купують самимемітентом. При покупці корпорацією частини своїх акцій число акцій в обігузменшується, ринкова ціна акцій підвищується, оскільки дивіденди на, щоперебувають на балансі суспільства акції не виплачуються. При покупці власнихакцій необхідно правильно визначити обсяг їхньої покупки для того, щоб новаринкова ціна акцій залишилася б оптимальної, тобто устраивающей корпорацію, щодіють і потенційних акціонерів. За допомогою покупки власних акцій корпораціїміняють структуру свого капіталу. Акції можуть бути продані, якщо підприємствунеобхідні додаткові кошти для рішення вартих перед ним завдань.
Для реалізації комплексноїдивідендної політики необхідна правильна оцінка реального рівня дивідендів.Положення більшості російських акціонерних товариств не дозволяє їм витратитизначну частину прибутку на дивіденди акціонерам, тому вони застосовуютьнекоректні прийоми при розрахунку й виплаті дивідендів:
- затримують виплатудивідендів, і інфляція знецінює їхню більшу частину;
- завищують отриманийприбуток;
- виплачують дивіденди акціями, не задіючиреальний прибуток.
Оцінка реального рівнядивіденду в нашій країні, в умовах високої інфляції й несумлінної реклами, неможе й не повинна бути побудована на результатах порівняння абсолютних величинтипу відносини оголошених дивідендів до номінальної вартості акцій. Оцінкадивідендів за поточною ціною акцій різко знижує прибутковість акцій. Але й такаоцінка не відображає зниження вартості грошей за час від покупки акцій довиплати дивідендів. Поточна прибутковість акцій (відношення дивіденду доринкової вартості акцій) істотно нижче ставки дивіденду (розраховується щодономінальної вартості). Реальна оцінка може бути досягнута тільки у випадкувикористання дисконтованої ціни акції й дисконтованої величини дивіденду,обліку їхньої різночасності. Але в цьому випадку при виборі ставкидисконтування є проблеми при визначенні індексу інфляції, насамперед складностівизначення змін купівельної спроможності рубля на дату покупки акцій і датувиплати дивідендів. Проте, використовуючи такий підхід і дані офіційноїстатистики, цілком можливо визначити відношення фактичної й оголошеноїприбутковості і її динаміку. Таке зіставлення можна використати для порівнянняз динамікою цього показника в інших емітентів. При розрахунку даного показникаварто враховувати оподатковування дивідендів і витрати по придбанню акцій.
Дивідендна політикаповинна бути зрозуміла всім, тому будувати її необхідно виходячи з тієїпосилки, що дивідендна політика є певна система передачі інформації. Наукраїнському ринку така інформація практично відсутня: дивіденди не містятьналежної інформації про політиці, що проводиться підприємствами, а курси акцій- про очікування інвесторів. Це, безумовно, відображається на інвестиційномупроцесі й стримує формування ефективного ринку цінних паперів — ринку, на якомуцінні папери з тим самим рівнем ризику приносять однаковий доход. Припроведенні дивідендної політики акціонерні товариства (ради директорів) повиннівраховувати, що:
- регулярно виплачувані дивідендизменшують невизначеність інвесторів;
- виплата дивідендів свідчить про гарний стансуспільства;
- інвесторів цікавить стабільність величинидивідендних виплат, скоректованої з урахуванням інфляції;
- підвищення дивідендів за певний період вартопроводити тільки при наявності розрахунків, що свідчать про можливостіпідтримки їхнього розміру в майбутньому. Якщо такої впевненості ні, то доцільнозаявити про виплату екстрадивідендів.
Раціональна дивіденднаполітика дозволяє максимізувати добробут акціонерів підприємства й одночаснозабезпечити фінансування його діяльності.
/>/>Розділ 2. Дивіденднаполитика закритого акціонерно товариства «Барошник»2.1 Характеристика підприємства ЗАТ «Барошник»
Розвиток ринкових відносинв економіці України опиралося на процеси масової приватизації, що забезпечуєперехід власності в приватні руки в різній формі.
Перехід підприємств уприватну власність за допомогою акціонування повинен був, по ідеї реформаторів,забезпечити ріст ефективності виробництва. Однак замість підйому економікипротягом 90-х років спостерігається спад промислового виробництва.
Через цього дослідженнядіяльності підприємств, що акціонувалися, пошук причин погіршення їхньоїдіяльності й банкрутства представляється винятково актуальним у сформованійекономічній ситуації.
Основною метою ЗакритогоАкціонерного Товариства «Барошник» є витяг прибутку, забезпечення безперервногозабезпечення населення області якісним борошном по нижче ринковій ціні.
Суспільство здійснюєнаступні види діяльності:
- заготівля, зберігання й переробка зерна, випускборошна й комбікормів їхня реалізація.
- виробництво макаронних виробів і їхня реалізація.
У цей час перетворенеАкціонерне Товариство зберегло свій профіль, тобто основне заняття — переробказернових культур і продаж їх.
АТ «Барошник» уведено вексплуатацію в 1977р. Діяльність Акціонерного Товариства визначається якпромислова. У промисловість входять цеху:
- млин трьох сортного млива, продуктивністю – 220 т/доба.
- комбікормовий завод – 315 т/доба.
- елеватор місткістю 30тис. тонн зерна.
- ТОВ «КІТЛАП» — 15 тонн у добу
Закрите АкціонернеТовариство «Барошник» укомплектований виробничими кадрами відповідно довиробничої необхідності. Чисельність робітників на підприємстві 375 чоловік, утому числі ІТП 92 чіл, робітників 240. Середня заробітна плата 1000 грн.
Виробнича діяльність напідприємстві здійснюється промислово-виробничим персоналом основної діяльностій допоміжним персоналом.
До промислово-виробничогоперсоналу відносяться: працівники основних і допоміжних цехів; млина, комбіцеху,цеху попередньої суміші, складу готової продукції, тароремонтних майстерень, електроцеху,мех. цеху, котельні.
До непромисловогоперсоналу ставляться: залізниця, житлово-комунальний відділ, будівельна група,підсобне господарство, ОРС.
До керівників ставляться:голова Ради Директорів і його членів, Голова Правління.
У правлінні 7 чоловік. Зфахівців: головний механік, головний інженер, головний енергетик, головнийбухгалтер а також працівники, зайняті в інженерно-технічних, економічних іінших відділах.
В Акціонерному Товариствівипускаються на сьогоднішній день борошно вищого, першого й другого сортів. Єпотужності по випуску комбікормів у різноманітному асортименті. Комбікормиможуть бути 2х видів: у розсипному й гранульованому виді. Відбувся спадвиробництва по всій товарній продукції. У зв'язку з порушенням економічнихзв'язків із країнами СНД випуск борошна скоротився в 3 рази в 1998 р., в 2004мв 5 разів скоротився.
Спочатку 1990-х роківзначно знижувався випуск комбікормів. А с 2005 року випуск припинився. Рік зароком попит на комбікорми відсутній. На ЗАТ «Барошник» відбувається загальнезниження випускаємої продукції, по всіх асортиментах. Для цього є об'єктивніпричини. Ріст цін на сировину, руйнування зв'язку з постачальниками, загальнезниження купівельної спроможності населення у зв'язку інфляцією, появіконкурентів, міні млина, загальна криза неплатежів в економіці України. />2.2 Формуваннякапіталу ЗАТ «Барошник»
Власний капіталпідприємства включає різні по економічному змісті, принципам формування йвикористання джерел: статутний капітал, додатковий капітал, резервний капітал,фонди нагромадження, нерозподілений прибуток.
Статутний капітал — зареєстрована в уставі підприємства частина власного капіталу. Головнимджерелом поповнення статутного капіталу виступає прибуток (це якщо державнепідприємство).
У ЗАТ «Барошник» статутнийкапітал являє собою об'єднання внесків власників підприємства в грошовомувираженні в розмірах, обумовлених установчими документами (малюнок 2.1).
/>
Малюнок 2.1 — Змінастатутного фонду акціонерного товариства.
Статутний фонд ЗАТ «Барошник»становить 1694070 гривень. Він розділений на 6776280 штук простих іменних акційномінальною вартістю 0.25 гривень кожна.
Акції ЗАТ «Барошник»можутьбути придбані за рахунок споруджень, устаткування, інших матеріальнихцінностей, цінних паперів, передачі майнових і немайнових прав.
Вартість майна, щоакціонери передають у статутний фонд ЗАТ «Барошник» у натуральній формі,визначається незалежним експертом, що призначається правлінням суспільства(малюнок 2.2)
/>.
Малюнок 2.2 — Формуваннястатутного фонду акціонерного товариства, створюваного шляхом приватизації абокорпоратизації державного підприємства.
Суспільство має правоміняти розмір статутного фонду.
Розмір статутного фондупісля повної оплати всіх раніше випущених акцій може бути збільшений у зв'язкуз:
- випуском нових акцій;
- обміном облігацій на акції;
- збільшенням номінальної вартості випущених акцій.
Розмір статутного фондуможе бути зменшений шляхом:
- зменшення номінальної вартості випущених акцій;
- зменшенням кількості акцій шляхом викупу частиниакцій у їхніх власників з метою анулювання цих акцій.
Додатковий капітал — цеемісійний доход акціонерного товариства (суми, отриманих понад номінальнувартість розміщених акцій суспільством за мінусом витрат по їхньому продажі),суми від дооцінки необоротних активів, кошти асигнувань із бюджету, використаніна фінансування довгострокових вкладень, кошти, спрямовані на поповненняоборотних коштів, а також інших надходжень у власний капітал підприємства.
Резервний капітал включаєту частину власного капіталу підприємства, що призначена для покриттянепередбачених втрат (збитків), а також для виплати доходів інвесторам, колинедостатньо прибутку на ці мети. Основним джерелом утворення резервногокапіталу служить прибуток.
Фонди нагромадження: у цихфондах акумулюється значна частина власного капіталу підприємства,зарезервована або спрямована на будівництво й придбання основних коштів, тобтона створення нового майна. Головним джерелом формування фондів нагромадженняслужить чистий прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства.
Важливою особливістюобліку фондів нагромадження є те, що в міру уведення об'єктів основних коштів,придбання нематеріальних активів і інших фінансових вкладень суми фінансуванняне зменшуються, тому що являють собою джерела утворення майна підприємства.
Нерозподілений прибутокхарактеризує частину власного капіталу, що є джерелом фінансування певнихнапрямків поточної діяльності підприємства. Збільшення частки власних коштівсприяє посиленню фінансової стабільності підприємства.
/>2.3 Фінансові показникидіяльності підприємства.
 
Аналіз фінансовогостановища ЗАТ «Барошник» зроблений по фактах 2008-2009року. При цьомурозраховувалися різні коефіцієнти, що відображають певні співвідношення міжокремими статтями балансу, що дають подання про фінансово-економічне положенняпідприємство, у т.ч. коефіцієнт ;
- ліквідності, що дозволяють визначити здатністьпідприємства оплачувати свої зобов'язання;
- фінансової стабільності;
- рентабельність
Про вкрай низький рівеньліквідності свідчить готовий фонд, що кредиторська заборгованість перевищуєдебіторську заборгованість.
Абсолютно відсутніоборотні кошти. Якщо взяти динаміку зниження оборотних коштів по роках, то вонисклали до рівня 1995 року:
- в 2004р. — склали 80%
- в 2005р. — склали 20%
- в 2007р. — склали 5%
- в 2008р. — 0%, тобто оборотні кошти АТ буливідсутні повністю
На початок 2008 рокудебіторська заборгованість становила 11 млн. грн. сума, що утворилася,кредиторської заборгованості по колгоспах і радгоспам становила 18 млн.грн. Зних :
- Довгострокові кредити й позики — 4 млн.грн.
- Короткострокові позики й кредити — 4,8 млн.грн.
- Держрезервів основний борг — 6,4 млн.грн.
- Інші заборгованості — 2,8 млн.
Підприємство перебувало впередкризовому стані. Дані аналізу показують, що необхідно було вживатистабілізуючих заходів по стягненню дебіторської заборгованості, реалізаціїзайвих запасів, залученню інвестицій і прискоренню оборотності оборотнихкоштів.
Таблиця 2.1 Інформація профінансово-господарську діяльність, що публікується емітентом у друкованихвиданняхНайменування емітента Закрите акціонерне товариство “Борощник” Код за ЭДРПОУ 05393116 Номер свідоцтва про державну реєстрацію емітента 10059-АТ Дата видачі свідоцтва про державну реєстрацію 28 грудня 1994р. Кількість акціонерів 10097 Чисельність працівників в емітента на кінець звітного періоду 11807 Статутний капітал (тис. грн.) 5 388.5 Номінальна вартість простої акції (грн ) 0.25 Кількість простих акцій (шт.) 32 331 000 Частка простих акцій у статутному капіталі (%) 150 Дата проведення останніх зборів акціонерів (для ВАТІВ) 26 грудня 2004р.
Таблиця 2.2 Інформація про фінансово-господарськудіяльність, що публікується емітентом у друкованих виданняхЮридичні особи, послугами яких користується емітент Найменування Місцезнаходження Номер ліцензії Реєстратор емітента АБ “Кредит-Дніпро” Україна, 49600, м. Дніпропетровськ, вул. Леніна, 17 № 003-Р Юридичні особи, уповноважені емітентом продавати (купувати) його цінні папери “Фондова торговельна система ПФТС” Україна, 01001, м. Київ, вул. Щорса, 31 Аудитори (аудиторські фірми), які надають аудиторські послуги емітент “Інсайдер”
Україна, 49600, м.Дніпропетровськ, вул.Набережна В.І.Леніна
29-АЯ АБ № 000417
Таблиця 2.3 Основніпоказники фінансово-господарської діяльностіНайменування показника Період Звітний Минулий Чистий доход (виторг) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (тис. грн.) 934 000 797 575 Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) (тис. грн.) 686 344 662 191 Чистий прибуток (збиток) (тис. грн.) 154 337 46 006 Необоротні активи (тис. грн.) 486106 497 650 Оборотні активи (тис. грн.) 377 051 271 467 Довгострокові зобов'язання (тис. грн.) 24 637 24 997 Поточні зобов'язання (тис. грн ) 256 820 302 752
Таблиця 2.4Ідентифікаційні реквізити, місцезнаходженні й кошти зв'язку емітентаПовне найменування Закрите акціонерне товариство “Барошник” Скорочене найменування ЗАТ “Барошник” Організаційно-правова форма Відкрите акціонерне товариство Код за ЭДРПОУ 05393116 Область Запорізька обл. Район Запорізький р-н. Поштовий індекс 49081 Населений пункт г. Запоріжжя Вулиця, будинок пр.Леніна, 121 Міжміський код і телефон (0612) 127-301 , Факс (0612) 349-099
Таблиця 2.5 Інформаціяпро державну реєстрацію емітентаНомер свідоцтва 05393116 Дата видачі 28 грудня 1994 р. Орган, що видав свідоцтво Виконком Запорізької міської ради народних депутатів Зареєстрований статутний капітал (грн.) 5 388 500
Банківські установи, які обслуговують емітента Найменування банку (відділення банку), що обслуговує емітента за основним поточної АБ “Аваль” МФО банку 305749 Найменування банку (відділення банку), що обслуговує емітента за валютним рахунком АБ “Аваль” МФО банку 305749
Таблиця 2.6 Інформаціяпро власників іменних цінних паперів емітентаКількість акціонерів (засновників) — юридичних осіб 78 Частка акцій, які належать юридичним особам, від їхньої загальної кількості (відсотків) 13.77 Кількість акціонерів (засновників) – фізичних осіб 10019 Частка акцій, які належать фізичним особам, від їхньої загальної кількості (відсотків) 86.23 Кількість замовлених бланків сертифікатів цінних паперів (штук) 32 331 000
у тому числі:
— сертифікатів акцій 32 331 000 — сертифікатів облігацій Кількість виданих власникам сертифікатів цінних паперів (штук) 25 554 000
у тому числі:
— сертифікатів акцій 25 554 000 — сертифікатів облігацій
Таблиця 2.7 Інформаціяпро обличчя, які володіють 5 % і більше акцій емітентаНайменування юридичної особи Код ЄДРПОУ Місцезнаходження Дата внесення до реєстру Кількість акцій (шт.) Від загальної кількості Кількість по видах акцій прості іменні прості на пред’явника Привілейовані іменні Привілейовані на пред’явника “ALLIED STEEL HOLDING B.V.” 10.02.96 5 246 244 24,34 5 246 244 Приватне мале впроваджувальне підприємство “Інтертайп” 14.07.96 4 481 523 20,79 4 481 523 “WOOD & COMPANY C.R.O.” 30.01.97 1 619 142 7,51 1 619 142 АБ “ІНГ Банк Україна” 12.04.97 1 941 231 9,01 1 941 231 Ф.И.О. Фізичної особи Дата внесення до реєстру Кількість акцій (шт.) Від загальної кількості Кількість по видах акцій прості іменні прості на пред’явника Привілейовані іменні Привілейовані на пред’явника Усього: 13 288 140 61,65 13 288 140
Таблиця 2.8 Інформаціяпро володіння посадовими особами емітента акціями емітентаПосада ПІБ посадової особи Дата внесення до реєстру Кількість акцій (штук) Від загальної кількості акцій (%) Кількість по видах акцій прості імені прості на пред'явника привілейовані імені привілейовані на пред'явника Голова правління Козловський А.І. 10.02.96 78400 15.2 78400 Заступник голови правління Осавулів Г.О. 10.02.96 65001 12.6 65001 Член правління Воробйов М.О. 15.12.96 57009 11 57009 Член правління Шифрін Е.І. 19.01.97 46500 9 46500 Член правління Горб Е.В. 19.01.97 42100 8 42100 Член правління Дерюгін О.О. 11.02.96 37600 7.3 37600 Член правління Гроденський М.О. 30.02.98 36420 7.1 36420 Член правління Троян О.С. 12.12.97 35208 6.8 35208 Член правління Черкашенко Ю.В. 10.02.96 33005 6.4 33005 Член правління Ахременко В.О. 22.01.97 32020 6.2 32020 Голова Наглядацької ради Киричко О.І. 11.12.98 25805 5.1 25805 Голова ревізійної комісії Мелікідзе О.О. 04.11.96 15704 3.1 15704 Головний бухгалтер, член правління Поганий М.В. 12.07.97 10012 1.9 10012 Усього: 514 784 100 514 784
 
Таблиця 2.9 Інформаціяпро випуски акцій
Дата
реєстрації
емісії
Номер
свідоцтва
про
реєстрацію
емісії
Найменування органа, що
зареєстрував
емісію
Вид
акцій
Форма
випуску
Номінальна
вартість
(грн.)
Кількість
акцій
(штук)
Сума за
номіналом
(грн.)
Частка в
статутному
капіталі
( %) 4 січня 1995р. № 2/1/95 Державна комісія цінних паперів і фондового ринку Іменні прості Докумен-тарна 0.25 21 554 000 5 388 500 100 16 липня 1998р. № 142/04/1/98 Запорізьке територіальне керування Державної комісії цінних паперів і фондового ринку Іменні прості Докумен-тарна 0.25 32 331 000 8 082 750 150 2006 Іменні прості Документарна 0.25 43 108 000 10 777 000 200
 
Показники рентабельностіхарактеризують відносну прибутковість або прибутковість, обмірювану у відсоткахдо витрат коштів або майна.
Показники рентабельності — це важливі характеристики факторного середовища формування прибутку й доходупідприємств. Із цієї причини вони є обов'язковими елементами порівняльногоаналізу й оцінки фінансового стану підприємства. При аналізі виробництвапоказники рентабельності використаються як інструмент інвестиційної політики йціноутворення.
Аналіз рентабельностіукладається в дослідженні рівнів і динаміки різноманітних фінансовихкоефіцієнтів рентабельності, які є відносними показниками фінансовихрезультатів діяльності підприємства.
Розглянемо найбільшважливі фінансові коефіцієнти рентабельності (R).
1R) Рентабельність продажів.
/> (2.1)
2008 рік
/>
2009 рік
/>
ДО1R показує,скільки прибутку доводиться на одиницю реалізованої продукції. Зменшення ДО1Rсвідчить про зниження цін при постійних витратах на виробництво або про ріствитрат на виробництво при постійних цінах. Ріст ДО1R є слідствомросту цін при постійних витратах на виробництво реалізованої продукції(робіт, послуг) або зниженні витрат на виробництво при постійних цінах.
2R) Рентабельність усього капіталуЗАТ «Борошник».
/> (2.2)
2008 рік
/>
2009 рік
/>
ДО2R показуєефективність використання всього майна підприємства.
3R) Рентабельність основнихкоштів і інших внеоборотных активів.
/> (2.3)
2008 рік
/>
2009 рік
/>
ДО3R відображаєефективність використання основних коштів і інших внеоборотных активів, вимірюванувеличиною прибутку, що перебуває на одиницю вартості коштів.
4R) Рентабельністьвласного капіталу.
/> (2.4)
2008 рік
/>
2009 рік
/>
ДО4R показуєефективність використання власного капіталу.
5R) Рентабельність перманентногокапіталу.
/> (2.5)
2008 рік
/>
2009 рік
/>
ДО5R відображаєефективність використання капіталу, вкладеного в діяльність підприємства на тривалийстрок (як власного, так і позикового).
Відіб'ємо ці фінансовікоефіцієнти рентабельності на діаграмі (малюнок 2.3)
/>
Малюнок 2.3. Найбільшважливі фінансові коефіцієнти рентабельності/>2.4 Аналізкерування в ЗАТ «Барошник»
ЗАТ «Барошник» булоперетворено 11 травня 2004 року зі статутним фондом у розмірі 4817 тис. грнвиключивши з оцінної вартості об'єкт соцкультпобуту й житла 100% акцій належалодержаві.
Відповідно до Концепціїроздержавлення й приватизації держвласності на 2008-2009 року, переданабезоплатно трудовому колективу «Барошник» 5% акцій статутного фонду.
Передбачено в програмі спеціалізованихкупонних аукціонів на 2009-2010 роки, продаж 25% акції статутного фонду.
Частка держави становила70% статутного фонду. Було доручено в органах керування ЗАТ «Барошник»розробити індивідуальні проекти приватизації 70% пакета акцій суспільства.
Розглянуто індивідуальнийпроект приватизації про викуп 70% акцій суспільства й затверджений постановоювід 29 травня 2008р. № 07/2-99.
Установлено строки викупуакцій частки учасників. Згідно з постанові Фонду держмайна від 18 липня 2009р.№ 123 минулого відкликані в держвласність 19,73% акцій у зв'язку із закінченнямустановлених строків оплати за викуп акцій суспільства.
На даний моментрозподілений пакет акцій у наступному порядку:
- 70% — колектив, працівники суспільства.
- 19,73% — фонд держмайна.
- 10,27% — непрацюючі в суспільстві.
До викупу державної часткиколективом акціонерного товариства система керування залишалася такий же.
У країні бурхливопроходила процес приватизації. Із за межі запрошені експерти по проведеннюприватизації, системі керування й майнових прав акціонерів, їхньої ролі вучасті керуванні в акціонерному товаристві. Міжнародний досвід показує, щороз'яснення є необхідною умовою ефективного функціонування підприємства, їхньоїжиттєздатності й конкурентноздатності протягом тривалого часу. Досвідекономічно розвинених країн показує, що діяльність і динаміка підприємств узначній мірі залежить від того, як акціонери здійснюють свої права й обов'язкипо забезпеченню ефективності й прибутковості керування діяльністю підприємств, здійснюємістькеруючими й іншими призначеними для цього посадовими особами на повсякденнійоснові.
Керування акціонернимтовариством у різних країнах відрізняються друг від друга. Це пояснюєтьсярізними в культурі традиціях, правових базах, практиці здійснення господарськоїдіяльності, різними політичними, економічними й інституціональними умовами.Наприклад, у США й Великобританії структура керування елітарна. У компанії дієтільки один орган — рада директорів, що в основному складається зі старшихкеруючих компанією. Щоб забезпечити дотримання інтересів акціонерів іздійснювати функції стримування й противаг (або функцію нагляду) за діяльністюкерування, сучасна унітарна рада директорів буде, як правило складатися зневиконаних директорів, що працюють по сумісництву й інтереси, що представляє,акціонерів.
Неретельні директорипризначаються для здійснення діяльності як безпосередніх представниківакціонерів — аутсайдерів, які звичайно досить численні й у значній мірірозосереджені. Вони виконують роль у здійсненні об'єктивного спостереження задіяльністю керування в інтересах акціонерів. Вони не виконують функцій побезпосередньому керуванню, але в їхньому обов'язку ставиться здійсненняспостережливих і наглядових функцій з метою забезпечення здійснення виконавчимкеруванням своєї діяльності в країнах відповідності з уставом компанії й вінтересах власників. У чинність їхнього нейтралітету в таких питаннях і ступеніїхньої незалежності на неретельних членів ради директорів часто покладають акціонерамиповноваження за рішенням питань від оплаті виконавчих членів ради.
Однак з юридичної точкизору вони несуть таку ж відповідальність за прийняття рішень по керуваннюкомпанією, як і виконавчі директори, і в багатьох випадках одночасно євиконавчими директорами інших компаній. До деякої міри це є ознакою подібностіміж виконавчими й неретельними директорами, що викликало в багатьох сумніви вїхній дійсній незалежності й ефективності їхньої ролі спостерігачів.
Розділ 3. Удосконалення дивідендної політики ЗАТ «Барошник»
Джерело виплати дивідендів- чистий прибуток суспільства за минулий рік, попривілейованих акціях дивіденди можуть виплачуватися за рахунок спеціальностворених для цього фондів (останні використаються для виплати дивідендів увипадку недостатності прибутку або збитковості суспільства). Тому теоретичнокомерційна організація може виплатити загальну суму поточних дивідендів урозмірі, що перевищує прибуток звітного періоду. Однак базовим є варіант розподілучистого прибутку поточного періоду. Оскільки законом не передбачаєтьсявикористання нерозподіленого прибутку минулих років для виплати дивідендів,істотно підвищується відповідальність ради директорів і акціонерів відноснонапрямків розподілу чистого прибутку звітного року, тобто не можна рік по томупередумати й частина раніше реінвестованого прибутку пустити на виплатудивідендів. Це обмеження деякою мірою порушує права власників відносноможливості використання власних коштів.
Варто звернути увагу на деякітермінологічні особливості. У бухгалтерському обліку й у ряді нормативнихдокументів явно або побічно розрізняють поняття «резервний капітал» і«резервний фонд». Резервний капітал створюється в акціонерних товариствахвідкритого типу в обов'язковому порядку, причому напрямку його використаннярегламентовані законом; зокрема, він не призначений для виплати дивідендів.Проте, суспільство може створювати спеціальні фонди (у тому числі й з назвою«резервні») за рахунок чистого прибутку, які вже й можуть бути використані длявиплати дивідендів по привілейованих акціях.
Величина чистого прибуткубудь-якої компанії піддається коливанням, не виключена також ситуація, коливона може відробити зі збитком. Ухвалення рішення про розмір дивідендів укожному разі є непростим завданням. По-перше, в умовах ринку завжди єможливості для розширення виробничих потужностей або участі в новихінвестиційних проектах. По-друге, нестабільність виплати дивідендів або різказміна їхньої величини чреваті зниженням курсової вартості акцій.
Додатковим аргументом накористь стабільності дивідендної політики є феномен так називаного «ефектуклієнтури». Під «клієнтурою» розуміється сукупність інвесторів, по тій абоіншій причині зацікавлених саме в даній компанії. У кожної компанії складаєтьсясвоя «клієнтура», тобто інвестори, яких цілком улаштовує пропонована компанієюполітика в області доходів і дивідендів. Оскільки раціональні акціонери більшоюмірою віддають перевагу стабільності й певній передбачуваності дивідендноїполітики, чим одержання якихось екстраординарних доходів, будь-які її зміниповинні вводитися вкрай обережно.
Не випадково багатокомпаній на Заході воліють виплачувати дивіденди навіть у відносно несприятливіу фінансовому відношенні періоди. Найбільше що часто зустрічається практикою єрозподіл серед акціонерів частини прибутку поточного року. Маючи на увазісигнальний ефект, що має місце при виплаті (невиплаті) дивідендів, компаніївіддають перевагу стабільність у відносинах з акціонерами. Крім того, виплатадивідендів навіть при наявності збитків за звітний період має позитивнийсигнальний ефект у тому розумінні, що цією акцією керівництво компанії вказуєна тимчасовий характер труднощів, з якими зштовхнулася компанія й направильність її стратегічного курсу.
Також при формуваннідивідендної політики варто звернути увагу на те, які можливості має компаніяпри формуванні фінансових ресурсів з альтернативних джерел ( крім чистогоприбутку компанії ). Основними факторами є:
а)      достатністьрезервів власного капіталу, сформованих у попередньому періоді;
б)      вартістьзалучення додаткового акціонерного капіталу;
в)      вартістьзалучення додаткового позикового капіталу;
г)       доступністькредитів на фінансовому ринку;
д) рівенькредитоспроможності акціонерного товариства, обумовлений його поточнимфінансовим станом.
При виплаті дивідендівакціями акціонери одержують замість грошей додатковий пакет акцій. Причинизастосування даної методики можуть бути різними. Наприклад, компанія маєпроблеми з готівкою, її фінансове становище не дуже стійко. Щоб хоч якосьуникнути невдоволення акціонерів, директорат компанії може запропонувативиплату дивідендів додатковими акціями. До речі, саме такий підхід бувзастосований багатьма чековими інвестиційними фондами в нашій країні в 1994 р.
Можливий і другий варіант:фінансове становище компанії стійко, більше того, вона розвивається швидкимитемпами, тому їй потрібні кошти на розвиток — вони й надходять до неї у виглядінерозподіленого прибутку.
Нарешті можливі й такіпричини, як бажання змінити структуру джерел коштів, бажання наділити успішнопрацюючий вищий управлінський персонал акціями для того, щоб «прив'язати» їх дофірми й тим самим стимулювати їх ще більш активну роботу й т.п.
При цій методиці акціонерина ділі практично не одержують нічого, оскільки виплачений їм дивіденд дорівнюєпо величині зменшенню приналежних їм коштів, капіталізованих у статутномукапіталі й резервах. Кількість акцій збільшилося, валюта балансу не змінилася,тобто вартісна оцінка активів на одну акцію зменшилася. Проте, певною мірою цейваріант улаштовує й акціонерів, оскільки вони все-таки одержують цінні папери,які можуть бути при необхідності продані ними за наявні.
Залежно від розмірувиплачуваного акціями дивіденду ринкова ціна акцій поводиться по-різному.Уважається, що невеликі дивіденди практично не роблять впливу на ціну; якщодивіденд істотний, ринкова ціна акцій після виплати дивідендів може значновпасти.
Виплата дивідендів акціямиможе супроводжуватися або одночасним збільшенням статутного капіталу й валютибалансу, або простим перерозподілом джерел власних коштів без збільшення валютибалансу. В економічно розвинених країнах другий варіант зустрічається частіше.У цьому випадку відбувається збільшення статутного капіталу за рахунокзменшення емісійного доходу й нерозподіленого прибутку минулих років.
Що стосується методикидроблення акції, те тут варто звернути увагу на наступні факти. Операціячленування акцій на менші акції, називана також їхнім розщепленням або сплитом,не ставиться безпосередньо до форми виплати дивідендів, однак вона можевпливати як на розмір дивідендів, так і на курсову вартість акцій. У літературіописані ситуації, коли членування акцій на менші акції приводило до ростукапіталізованої вартості компанії через підвищення ліквідності акцій і, отже,росту числа потенційних акціонерів. Так, у лютому 1989 р. компанія «GeneralMotors » уперше з моменту свого утворення в 1955 р. оголосила про членуванняакцій на менші акції у відношенні 2:1; у результаті ціна акцій різко зросла, щопривело до збільшення капіталізованої вартості компанії на 1,3 млрд дол.
Членування акцій на меншіакції провадиться звичайно процвітаючими компаніями, акції яких згодом значнопідвищуються в ціні. Багато компаній намагаються не допускати занадто високоїціни своїх акцій, оскільки це може відбитися на їхній ліквідності.
Техніка дроблення така.Одержавши дозвіл від акціонерів на проведення цієї операції, директораткомпанії залежно від ринкової ціни акцій визначає найбільш кращий масштабдроблення: наприклад, дві нові акції за одну стару, три нові акції за одинстару й т.д. Далі провадиться заміна цінних паперів. Валюта балансу, а такожструктура власного капіталу в цьому випадку також не міняється — збільшуєтьсялише кількість звичайних акцій. Можлива й зворотна процедура — консолідаціяакцій, кілька старих акцій міняються на одну нову (пропорції можуть бутибудь-якими).
Що стосується дивідендів,те тут все залежить від директорату й самих акціонерів, зокрема, дивідендиможуть змінитися пропорційно зміні номінальної вартості акцій, тобто членуванняакцій на менші акції в принципі не впливає на частку кожного акціонера вактивах компанії. Однак якщо нова номінальна вартість і новий розмір дивідендубули встановлені з використанням різних алгоритмів, це може вплинути наодержуваний акціонерами доход.
Слід зазначити, що й ця, іпопередня методика мають одну загальну негативну рису — вони супроводжуютьсядодатковими витратами по випуску нових цінних паперів.
Якщо вибирати що краще: 100%-авиплата дивідендів акціями або членування акцій на менші акції в співвідношенні“дві до однієї” то здається, що переважніше 100% -а виплата дивідендів акціями.Тому що на підставі всього вищевикладеного можна зробити висновок, що придробленні акції фактично капітал акціонера не змінюється, а збільшується лишекількість акцій. Що надалі, звичайно, може привести й до збільшення йогокапіталу через зрослу ліквідність акції. Але це можливо лише в перспективі. Щож стосується 100%-ой виплати дивідендів акціями, то тут мають місце наступніпереваги. Якщо компанії потрібні кошти на розвиток, то вони надходять до неї увигляді нерозподіленого прибутку. До того ж це дозволяє змінити структуруджерел коштів або наділити успішно працюючий вищий управлінський персоналакціями для того, щоб «прив'язати» їх до фірми й тим самим стимулювати їх щебільш активну роботу й т.п. До того ж при гострій необхідності в коштах,акціонер завжди може продати акції на фондовому ринку.
Якщо розібрати чи є змісту тім, щоб залучати банківські кредити для виплати дивідендів, то здається, що змісту в даній операції немає. Тому що це приводить дододаткових витрат, пов'язаним з погашенням кредиту. У результаті це погіршуєфінансовий стан компанії, а значить і стан акціонерів. Але якщо виплатадивідендів стосується привілейованих акцій, і якщо немає інших джерел виплати,те, напевно, варто взяти кредит.
Крім того, здається, щодоцільно брати кредит лише в тому випадку, коли є впевненість у тім, щовкладені кошти окупляться й принесуть прибуток. У даному ж випадку, кошти будутьпросто виплачені у вигляді дивидендів, отже, ніякого доходу не принесуть.
Висновки
 
Дивідендна політика повинна розглядатисяу світлі загального фінансового завдання компанії, що укладається вмаксимізації багатства акціонерів. Це не завжди означає виплату максимальнихдивідендів, тому що може бути знайдене більше прибуткове застосування длядивідендів усередині самої компанії. Дивідендна політика має велике значення,тому що вона впливає на структуру капіталу й фінансування компанії, а у випадкуз акціонерними компаніями й на інформаційну цінність.
Існує дві точки зору на значеннядивідендної політики для загальної оцінки фірми й завдання максимізаціїбагатства акціонерів: одна полягає в тому, що дивіденди не грають ролі при загальнійоцінці фірми (теорія відсутності значимості), а інша затверджує, що дивідендимають велике значення для оцінки фірми (теорія значимості).
Аргументи на користь значимостідивідендів для оцінки фірми взяті із практики й підтверджуються всією попередньоюпрактичною діяльністю на ринку. Існує чотири основних аргументи: інформаційнийзміст дивідендів, перевага інвесторами поточного доходу, якість доходу,отриманого у формі дивіденду, і коливання ринкової вартості, які не пов'язані зефективністю діяльності компанії.
Противагою цим аргументам на користьдивідендних виплат є більше сприятливе оподатковування доходів від приростукапіталу, однак труднощами розгляду питання про оподатковування є те, щовирішальним фактором буде податковий статус окремого акціонера, що часто буденеможливо встановити. Якщо дивідендна політика є чисто фінансовим рішенням, токількість привабливих інвестиційних проектів, доступних для фірми, будевизначати рівень виплат. Якщо усередині фірми є гарні інвестиційні можливості,то повинні аналізуватися відповідні ціни позикового капіталу й нерозподіленогоприбутку. Якщо в цей час інвестиційні можливості відсутні, але вони можливі вмайбутньому, то може бути переважніше виплатити дивіденд, щоб акціонери змоглиіндивідуально знайти найкраще застосування коштам, а не залишати в компаніїнадлишкові кошти чекаючи майбутніх можливостей з невизначеним результатом.
Щоб оголосити дивіденд, вам необхідномати достатній поточний або нерозподілений прибуток для його покриття, але длявиплати дивіденду вам необхідні наявні кошти. Отже, при ухваленні рішення подивідендній політиці варто враховувати ліквідність, а також можливості поодержанню позички. У періоди інфляції бухгалтерський облік по первіснійвартості завищує операційний прибуток компанії. Виплата дивідендів із прибуткупо первісній вартості в такий час приведе до розподілу частини капіталукомпанії. Відповідно до закону дивіденди можуть виплачуватися тільки зпоточного або нерозподіленого прибутку. Вони не можуть виплачуватися, якщонемає достатнього прибутку для їхнього покриття. Іноді можуть установлюватисязаконодавчі обмеження на припустимий рівень підвищення дивідендів. Угоди наодержання позички можуть обмежувати або забороняти виплати дивідендів на часстроку їхньої дії. Якщо нерозподілений прибуток зменшується через високийрівень дивідендних виплат, то може виникнути необхідність у наступномуодержанні додаткового власного капіталу. Це може привести до розмиванняконтролю за компанією з боку акціонерів.
Досвід показав, що фірми, що завждимають стабільні дивідендні потоки, звичайно вище котируються на ринку, чимфірми з менш стабільними потоками. Дивіденди можуть виплачуватися у формідодаткових акцій, а не коштів, особливо коли є проблеми з ліквідністю.Членування акцій на менші акції (також називане пільговими випусками) — це те жсаме, що й виплата дивідендів акціями, але звичайно воно провадиться на додатокдо виплати дивідендів у грошовій формі.
Список використаної літератури
1.  Національні стандарти бухгалтерського обліку: нормативна база — X.:Фактор, 2003.-100с.
2.  Бандурка О.М., Коробова М.Я., Орлов П.І., Петрова К.Я. Фінансовадіяльність підприємства: Підручник. — К.: Либідь, і 998-312с.
3.  Гридчина М.В. Фінансовий менеджмент: Курс лекцій. — К.: МАУП, 2003.-136с
4.  Ізмайлова К.В. Фінансовий аналіз: Навч.досібник-; К.: МАУП, 2004.-152с.
5.  Кононенко О. Аналіз фінансової звітності1.-X: Фактор, 2006.-144с.
6.  Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент банку: Навчальний посібник. — ::К.: КНЕУ, 2003.-280С
7.  Фінанси підприємств: Підручник / За ред. професора А.М.Поддєрьогіна-К.: КНЕУ, 1998.-368с
8.  Фінансовий менеджмент: Навч.-метод, посібник для самост. вивч. дисц./А.М.Поддєрьогін, Л.Д.Буряк; Н.Ю. Калач та ін. — К.: КНЕУ, 2005 .-294с.
9.  Бланк И.А. Стратегия и тактика управлення финансами. – К.: ИТЕМлтд,АДЕФ-Украина, 1996. – 534 с.
10. Гончаров А.Б. Фінансовий менеджмент: Навчальнийпосібник. – Х.: ВД «ІНЖЕК», 2007 р. – 240 с.
11. Десятнюк О.М. Дивідендна політика: формування йаспекти оподаткування // Фінанси України. – 2007. — №2. – С. 21-27.
12. Дивідендна політика як складова сучасної моделікорпоративного розвитку: Автореф. дис… канд. екон. наук: 08.04.01 / НаталіяГеоргіївна Пігуль; Українська академія банківської справи. — Суми, 2006. — 19с.
13. Клоченок Л.В. Методичні підходи до обґрунтуваннярівня дивідендних виплат // Регіональні перспективи. – 2004. — №2-3. – С.243-245.
14. Ковалев В.В. Финансовый анализ .– М.: Финансы истатистика, 1998. – 511 с.
15. Прибуток підприємницьких структур в умовах ринковоїтрансформації економіки: Автореф. дис… канд. екон. наук: 08.04.01 / Ю.Л.Субботович; Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 2006. — 20 с. — укp.
16. Прокопенко І.Ф., Ганін В.І., Петряєва З.Ф. Курсекономічного аналізу: Підруч-ник для студентів вищих навчальних закладів / Заред. Прокопенка І.Ф. – М.: Харків: Легас, 2008. – 384 с.
17. Румянцев С. Міжнародний досвід корпоративногоуправління // Цінні папери України. – 2006. — №16. – С. 6.
18. Стахорская С. Украинские АО: дивидендная политика впериод становления. // Бизнесинформ. – 1997. — №21. – С. 56-59.
19. Степаненко А. Участь у розподілі прибутку АТ //Цінні папери України. – 2006. — №15. – С. 24-25.
20. Стеценко Б. Дивідендна політика акціонерноготовариства: українські реалії в контексті світового досвіду. // Цінні папериУкраїни. – 2004. –№ 11. – С. 6-7.
21. Стеценко Б. Політика залишкового дивіденду:можливості використання в Україні // Цінні папери України. – 2006. – №12. – С.20-21.
22. Стеценко Б. Розмір дивіденду як фактор оптимізаціїдивідендної політики корпорації // Цінні папери України. – 2005. – №9. – С.10-11.
23. Стеценко Б. Стабілізація дивідендних виплат якфактор оптимізації дивідендної політики АТ //Цінні папери України. – 2006.–№18. – С. 11.
24. Фінансовий менеджмент акціонерних товариств:Автореф. дис… канд. екон. наук: 08.04.01 / В.Г. Суржик; Нац. акад. держ.податк. служби України. — Ірпінь, 2008. — 17 с.
азмещено на