Оновлення економіки
У країні розпочавсядругий, найвідповідальніший і найскладніший етап перебудови — практична реалізаціянової економічної стратегії, нового господарського механізму переведення підприємств,об'єднань та інших систем господарства на умови госпрозрахунку, самоокупності ісамофінансування, всебічного розвитку демократичних форм управління. Розробленіі затверджені червневим (1987 р.) Пленумом ЦК КПРС «Основні положення докорінноїперебудови управління економікою» являють собою розгорнутий комплекс заходів,спрямованих на радикальні економічні перетворення. У матеріалах Пленуму підкреслюється,що здійснення господарської реформи є головним політичним завданням партії в галузіекономіки на сучасному етапі. Одна з центральних ланок реформи введення «цілісної,ефективної і гнучкої системи управління, яка дає змогу максимально повно реалізуватипереваги соціалізму». При цьому основний наголос у перебудові робиться на якіснупереорієнтацію економічного зростання з проміжних на кінцеві соціально значимі результати,органічне поєднання складної ієрархії економічних інтересів, перетворення людськогофактора і науково-технічного прогресу на головні чинники господарського оновленняі розвитку. Досягнення збалансованості ресурсів і потреб, що виключатиме дефіцитпотрібних і випуск непотрібних споживачам виробів, пов'язане з перебудовою структуриі методів господарювання, наданням споживачеві пріоритетів у економічному виборі,створенням надійно діючого протизатратного механізму функціонування народного господарства.
Суть докорінноїперебудови управління економікою країни криється в переході «від переважноадміністративних до економічних методів керівництва на всіх рівнях, до управлінняінтересами і через інтереси, до широкої демократизації управління, всемірної активізаціїлюдського фактора» (там же).
Звісно, булоб помилкою розуміти цю вимогу, як відмову від адміністративних методів керівництвавзагалі і заміну його виключно методами економічними. Йдеться про відмову від волюнтаризму,так званого «голого адміністрування», диктату з боку верхніх ланок управлінняпідприємствами без належної економічної відповідальності за результати нав'язанихтрудовим колективам управлінських рішень і вказівок. Щодо економічно обгрунтованогогосподарського управління, то воно успішно здійснюється тільки в оптимальному поєднанніадміністративних і економічних методів, коли будь-які стратегічні, як і тактичнідії, обумовлені й забезпечені економічно. Оперативне керівництво господарством немислимебез чіткого управління затратами і результатами, вибору здешевлюючих структур витраті ресурсів для випуску маси високоякісних виробів з низькою собівартістю під реальнийпопит споживачів. У цьому й полягає конкретний прояв протизатратного механізму,зростання прибутків на здоровій економічній основі.
Введення новогоекономічного (господарського) механізму потребує відповідного повороту в мисленнікерівників усіх ланок управління, всіх трудящих. Адже тепер за рахунок заробленихпідприємством коштів мають покриватися всі його витрати, включаючи оплату праці,і формуватися необхідні фонди накопичення на модернізацію і реконструкцію, оновленняі розширення виробництва, на соціальний розвиток. З переходом на справді госпрозрахунковіпринципи господарювання держава знімає з себе економічну відповідальність за кінцевурезультативність фінансової і матеріальної діяльності підприємств. Безвідплатнебюджетне фінансування, як правило, виключається. Воно зберігається тільки для реалізаціївеликих проектів на тих самих принципах госпрозрахункового ресурсовикористання,яке не припускає марнотратства. Водночас істотно розширюються можливості відповідальногокористування банківськими кредитами.
В ролі головнихфінансових джерел бюджетних надходжень і активної економічної діяльності трудовихколективів є їхні доходи, що утворюються за рахунок виручки від реалізації виготовленихтоварів і наданих послуг. Чим добротніші і з нижчою собівартістю виготовлені вироби,чим більше їх, чим повніше задовольняють вони попит і відшкодовують вартість, тимбільша маса виручки, валового і чистого доходу підприємств. Звідси збільшення сумплатежів у держбюджет, внутрішньогосподарських фондів стимулювання і накопиченняна розширення і технологічне оновлення господарства, реалізацію соціальних програм.Кожне підприємство (об'єднання) повинне самостійно використовувати амортизаційнівідрахунки на відтворення і оновлення своїх фондів. їх невиправдана централізаціястримує процеси технічного переозброєння виробництва. Пряма зацікавленість трудовогоколективу у високих кінцевих результатах відповідно спонукає до прискорення подальшихтемпів економічного зростання.
Протизатратниймеханізм ставить собі за мету аж ніяк не стримувати і скорочувати затрати взагалі(хоча це також необхідне при марнотратному використанні ресурсів і господарюваннів циклах, що передували цьому), а в розрахунку на одиницю вироблених продуктів іпослуг. У міру зростання інтенсифікації господарства, модернізації і реконструкції,введення принципово нових технологій ресурсозберігаючого типу, інвестиції і поточнівитрати на це, як правило, збільшуються, але в розрахунку на одиницю випуску вонимають скорочуватись. Науково-технічному прогресу належить здешевлювати виробництво,чого довгі роки, на жаль, не було. Ми не мали раніше і не маємо поки що й досі чітконалагодженого виробництва надійних технологічних систем на базі найновіших науково-технічнихвідкриттів. Причина цього, з одного боку, у відставанні наукової розробки найновішихтехнологій, а з другого — в затримці їх масового промислового освоєння.
Як відомо, економіявитрачання ресурсів на одиницю випуску продукту і національного доходу органічнопов'язана зі структурними зрушеннями в економіці, широким введенням менш енергомістких,матеріаломістких, трудомістких, а в ідеалі — комплексно ресурсомістких технологійіз замкненим циклом і повною утилізацією відходів. Вирішення цієї надзвичайно складноїпроблеми має не тільки для нашої країни, а й для всього сучасного світу величезнезначення. Тільки комплексний підхід до її розробки як у науковому і проектно-конструкторському,так і в суто технологічному аспектах господарського розвитку може дати позитивнірезультати. Тенденції до ресурсозберігання, особливо щодо гостродефіцитних і дорогихприродних ресурсів (нафта, газ, кольорові метали, рідкісні елементи), очевидні вбагатьох країнах світу. Поряд з вишукуванням шляхів їх економного витрачання, ведутьсянаполегливі пошуки штучних замінників, синтезу якісно нових сполук, які були б дешевшіі не поступалися б якістю природним.
У цьому питанніє чималий позитивний досвід і в нашій країні. Зокрема, створена, наприклад, індустріявиробництва штучних алмазів, вирощення чистих кристалів, створення гами синтетичнихкомпозиційних матеріалів для авіаційної, космічної та інших видів техніки, замінниківбіологічної сировини тощо. Ведуться роботи в галузі конструювання більш економічнихі надійних двигунів, різного роду нових, ефективніших технологічних систем. Алетенденції до ресурсозберігання у практиці господарювання поки що не набули достатньостійкого характеру. Скоріше навпаки, марнотратне ставлення до ресурсів все ще переважає,чому немалою мірою сприяв пануючий раніше принцип переважної безплатності експлуатованихприродних ресурсів (землі, лісів, вод, надр тощо). Справжні госпрозрахункові принципиведення господарства покликані покласти край і цим ненормальним явищам «знеособлення»і «безгоспність!» цінного всенародного багатства. Кожен трудовий колектив,експлуатуючи ті чи ті види ресурсів, повинен повертати суспільству відповідну часткуїхньої вартості, кошти йтимуть на відновлення, збереження і розвиток ресурсногопотенціалу — і не тільки для нинішніх, а й для майбутніх поколінь.
Природа і господарство,суспільство і людина, як відомо, існують в органічному взаємозв'язку і взаємодії.Порушення балансової рівноваги в цій взаємодії несе в собі катастрофічні наслідки.Фундаментальними дослідженнями останньої чверті двадцятого століття економіко-екологічнихпроблем виявлені переконливі факти і тенденції до зростання дисгармонії у співвідношенняхміж господарською діяльністю людини і станом природного середовища — повітряногоі водного басейнів, ґрунтового і рослинного покривів. Прискорення темпів науково-технічногопрогресу з нераціональним використанням найновіших наукових відкриттів (не кажучивже про створення згубних систем глобальної атомної руйнації), господарювання наоснові критерію одержання миттєвого ефекту не поєднуються з об'єктивною необхідністюпідтримувати екологічну рівновагу, зберігати і поліпшувати природу, що нас оточує.
Неекономне використанняземельних ресурсів супроводжується щорічним виведенням з активного господарськогообороту родючих орних земель, які йдуть під переважно неоптимальне (а то й марнотратне)розміщення нових об'єктів міської і сільської забудови, промислових комплексів,транспортних артерій, під затоплення штучними водосховищами, завали всілякими відходамидобувної і переробної промисловості тільки один бік питання, а другий — більш небезпечний,полягає в тому, що в результаті науково необгрунтованої хімізації, обробки і меліораціїземель, осідання на них шкідливих промислових викидів з атмосфери, вихлопних газівпорушується родючість грунтів, відбувається їх забруднення токсичними речовинами,радіонуклідами, кислотами та іншими забруднювачами, які потрапляють також у воду,в організми рослин і тварин, отруюючи їх з необоротними наслідками. Це однаковоюмірою стосується і всіх середовищ проживання, нераціональне використання і забрудненняяких не обіцяє людству нічого доброго. Особливо гострою є ця проблема для умов УкраїнськоїРСР, з великою густотою населення, низькою землезабезпеченістю і високим ступенемрозораності земель. Скорочення їх у сільськогосподарському обороті вимагає дедалібільших капіталовкладень для збільшення продуктивності кожного гектара площ. Доцього слід додати і послідовне зменшення робочої сили в сільському господарстві.
Інтенсивне господарюваннянемислиме без раціонального і економічного використання земельних, водних і лісовихресурсів, покладів корисних копалин і палива, матеріальних, трудових і фінансовихресурсів. Важливо добиватися планового збільшення випуску продукції і доходів притому ж (а ще краще меншому) обсязі залучених в господарський оборот ресурсів, атакож через введення нових технологічних систем. Інакше кажучи, поряд зі збільшеннямвипуску і оновленням асортименту продукції і послуг відповідно до попиту госпрозрахунковийпринцип господарювання визначає об'єктивну необхідність своєчасного відтворенняі якісного оновлення сукупного ресурсного потенціалу під інтенсивні технології.І це найбільш надійний фактор здешевлення виробництва, випуску товарів з низькоюсобівартістю і вартістю, яка гарантує в умовах швидкого обороту високі і сталі доходидержави і соціалістичних підприємств.
Курс на інтенсифікаціюекономіки за рахунок прискорення науково-технічного прогресу потребує одночасножорстких заходів щодо надійності і безпеки функціонування дедалі складніших, а деколиі вкрай небезпечних для життя людей і природи виробничих об'єктів типу потужнихатомних енергоблоків, хімічних комплексів, надшвидкісних транспортних і багатьохінших систем. Автоматизація управління ними потребує особливо ретельної підготовкиінженерно-технічного персоналу. Тільки високий рівень професіоналізму, дисципліни,чіткості і уваги в роботі кожного члена колективу гарантує безпеку. Але й при цьомунеобхідне надійне страхування від можливих неправильних дій людини. Надто великийризик і непередбачені наслідки суб'єктивних помилок, щоб нехтувати ними у системісучасного управління високоінтенсивним господарством.
Нова структурнай інвестиційна політика, випереджуючий розвиток наукомістких виробництв інтенсивноготипу базуються на якісно новому ступені пізнання, який належить освоїти, по суті,всім трудівникам міста і села. З цим же пов'язані й успіхи в реалізації нового господарськогомеханізму, більш дієвих економічних методів управління. Прогрес у галузі техніки,технології, організації і управління (коли все це розширено трактується в одномупонятті — технології) визначається в кінцевому рахунку людським фактором. Оволодінняновим горизонтом знань і госпрозрахункова зацікавленість трудящих є могутнім стимуломефективного ведення господарства, швидкого його якісного оновлення. Трудові колективиз їхньою цілеспрямованою творчою діяльністю зрештою визначають як загальний рівеньгосподарювання, його інтенсивності і якості, темпи відтворення, ресурсомісткостіі ефективності, так і ступінь надійності, стійкого динамізму і безпеки. При цьомуйдеться не тільки про дотримання техніки безпеки в безпосередній роботі виробничихоб'єктів, а й про систему якнайсуворішого контролю усього ланцюга їх створення,місця розташування і планування, починаючи від науково-дослідних, пошукових і проект-то-конструкторськихрозробок, точного визначення закладених у них гарантій надійності, якості і комплексностівиготовлення, і закінчуючи спорудженням цехових корпусів, монтажем устаткування,введенням їх в експлуатацію і самою експлуатацією.
Сучасні засобиавтоматизації і комп'ютеризації дають змогу виключати фактори риску і невизначеностів технологічному управлінні, обумовленому прямою залежністю безпеки від уміння,дисципліни, відповідальності і волі людей. Неправильні дії тієї чи тієї особи, якізагрожують катастрофою, можуть і повинні попереджуватись дублюючими системами автоматичноговідключення, своєчасної зупинки технологічного процесу, погашення швидкості рухутощо. Аналіз величезних аварій на Чорнобильській АЕС, хімічних об'єктах, на залізничному,автомобільному, водному і повітряному транспорті свідчить про наявність слабкихланок у загальному ланцюгові безпеки, комплексі надійності створення і експлуатаціїтих чи тих систем. Винні тут не тільки ті, хто був безпосередньо біля пульта управління,а й ті, хто створював ненадійні об'єкти, планував і розміщував їх у непридатнихмісцях, де аварії можуть призвести до непоправної шкоди, пов'язаної з загрозою дляжиття людей.
З цього поглядув нашій країні, яка має величезні неосвоєні території, практику розміщення, скажімо,атомних енергокомплексів, по 6-8 і більше блоків потужністю в 1 мільйон кіловаткожен у густонаселених районах поблизу великих міст і промислових центрів, не можнавизнати достатньо обгрунтованою. Потрібні нові фундаментальні рішення енергетичнихпроблем з позицій надійного і безпечного функціонування енергосистем.
Оновлення економікипотребує глибоких якісних і структурних змін, динамізму продуктивних сил і системивідносин, збалансованості виробництва і попиту споживачів на макро- і мікроекономічнихрівнях, повноти забезпечення дедалі більших потреб за рахунок ресурсного потенціалу,що розвивається і оновлюється. Стабільне і стійке енергопостачання народного господарствакраїни є найважливішим фактором його якісної досконалості, прискорення темпів економічногозростання, здійснення соціальної політики. Реалізація довгострокової енергетичноїпрограми визначає і інтенсифікацію і ефективність всього суспільного виробництва.Але при цьому критерії надійності і безпеки, мінімізації сукупних інвестицій і поточнихзатрат на одиницю виробленої і споживаної енергії є визначальними.
Звісна річ,вести боротьбу за максимум ефекту і повну гарантію безпеки енерговиробництва і енергопостачаннянемислимо за рахунок штучного стримування науково-технічного прогресу і тим більшеповернення назад, до примітивних безпечних технологій.
Цю життєво важливупроблему, як переконує світовий досвід індустріального розвитку, можна і треба вирішуватиза рахунок того ж таки науково-технічного прогресу, комплексного і раціональноговикористання найновіших наукових відкриттів у творчих цілях, створення нових і реконструкціїдіючих об'єктів із суворим обліком критеріїв надійності, оцінок економічних результатів- і не миттєвих, а довготермінових. Однаковою мірою такий підхід є єдино правильнимі в боротьбі із забрудненням природного середовища, і в його відновленні, і якісномуполіпшенні з допомогою найновіших науково-технічних досягнень.
Питання в тому,який напрям використання сучасних науково-технічних відкриттів — творчий чи руйнівний.Курс на всемірний розвиток першого і виключення з життя суспільства другого є визначальниму стратегічній політиці КПРС і Радянської держави. Концепція перебудови і прискореннябазується на новому мисленні в галузі внутрішньої і зовнішньої політики, спрямованоїна збереження вселюдської безпеки і миру, усунення загрози ядерної катастрофи, концентраціїресурсного потенціалу людства виключно на творчих цілях.
Разом з тим,найгостріша сьогодні проблема збереження миру залежить не тільки від миролюбноїполітики СРСР та інших соціалістичних країн, а й від політики імперіалістичних державта їх агресивних кіл. Це вимагає відповідного зміцнення обороноздатності країни,збереження рівня військового паритету при активній політичній боротьбі за роззброєння.За таких умов гострого протиборства сил добра і зла доводиться відволікати на потребиоборони певну частину ресурсів, щоб, зберігаючи рівновагу сил, спонукати агресивнікола до згоди на роззброєння, ліквідацію насамперед ядерної та інших видів зброїмасового знищення. Активізація нашої зовнішньої політики йде саме в цьому стратегічномунапрямі, визначеному XXVI! з'їздом КПРС.
Все це органічновзаємозв'язане з активним здійсненням внутрішньої політики, спрямованої на перетворенняфункцій централізованого управління, підвищення його ефективності, включаючи перетворенняметодів планування, матеріально-технічного забезпечення, ціноутворення, фінансово-кредитногомеханізму, а також перебудову організаційних структур управління з оптимізацієюпоєднання його галузевого й територіального принципів, посиленням соціальної спрямованості.Отже, відбувається докорінна перебудова всього господарського механізму і методівгосподарювання на базі радикального вдосконалення соціалістичних виробничих відносинз активізацією зворотного впливу їх на розвиток і якісне перетворення продуктивнихсил, процеси усуспільнення виробництва, формування дедалі ефективніших господарськихструктур.
Для умов УкраїнськоїРСР з порівняно високим рівнем індустріального, агропромислового і науково-технічногопотенціалу при обмежених (значною мірою вже вичерпаних) паливно-сировинних ресурсахдальший прогрес прямо наштовхується на необхідність структурної переорієнтації економіки.Тільки глибокий економічний маневр міг би, на наш погляд, різко збільшити внесокреспубліки в економіку єдиного народногосподарського комплексу. Йдеться про назрілунеобхідність випереджуючого розвитку поряд з машинобудуванням інших наукомісткихвиробництв по створенню і випуску найсучасніших технологічних систем, високоякіснихтоварів харчової і легкої промисловості. Зрушення в економічній структурі від пануючогоу попередні роки випуску сировинних і проміжних виробів до різкого збільшення виробництвакінцевих продуктів також слід віднести до однієї з найважливіших цілей перебудови.Саме прискорені темпи росту енерго- і ресурсозберігаючих, екологічно безпечних виробництвдля задоволення найбільш масового попиту обіцяють максимальний приріст ефекту ідоцільно було б звернути його в головне русло інвестиційної і структурної політики.Інтенсивний розвиток сільського господарства республіки, як показують розрахунки,може забезпечувати виробництво достатньої кількості сировинних ресурсів для різкогозбільшення випуску різноманітних продуктів харчування і натуральних виробів дляпотреб людини. Це забезпечило б суттєве прискорення процесу економічного обороту,темпів приросту національного доходу, накопичень держави і трудових колективів госпрозрахунковихву робництв. Водночас можна більш доцільно вирішити проблему ринкових дефіцитів,структурної збалансованості економіки і енергозбереження, що зменшує потреби у нарощуванніенергетичних потужностей. Формувати народногосподарську структуру не можна тепербез урахування критеріїв екологічної безпеки.
Тут роль вищихланок управління, Держплану СРСР і планових органів союзних республік є вирішальною.Ніхто за них цієї проблеми розв'язати не може. Звичайно, функції управління в центрій на місцях зараз змінюються в напрямку розвитку демократії, соціалістичного самоврядування,з одного боку, а з другого — посилення відповідальності за прийняті рішення кожноюсходинкою управлінської ієрархії. Якісно нового характеру набуває централізованекерівництво економікою. Воно покликане концентрувати свою увагу на проблемах виробленнязагальнодержавної стратегії розвитку, структурної збалансованості, міжгалузевихі міжрегіональних узгоджень і заходів по створенню стабільних економічних умов длягоспрозрахункової діяльності підприємства і об'єднань, галузей і регіонів з урахуваннямконкретних ситуацій і стартових рубежів чергових відтворювальних циклів. Перебудоваозначає оптимальне поєднання централізованого планового керівництва економікою ігоспрозрахункової самостійності її окремих ланок, розвиток товарно-грошових відносин,використання комплексу економічних методів і важелів активного впливу на виробництво,його структуру, якість і ефективність. Змінюються відповідно зміст і форма демократичногоцентралізму. Посилюється роль стимулюючих факторів, всемірна активізація трудящих,внутрішній самоконтроль, розвиток соціалістичної підприємливості, викорінення бюрократизму,міжвідомчої розрізненості та інших складових механізму гальмування.