Науковий потенціал незалежної України
Незалежна Україна одержала в спадок досить високий науковийпотенціал.
Це, передусім, Національна академія наук, сотні галузевихнауково-дослідних установ, вищих навчальних закладів. За науковим потенціаломУкраїна посідала, за класифікацією ЮНЕСКО, сьоме місце в світі. На середину1990-х рр. науковий комплекс держави включав понад 1300 одиниць. У ньомупрацювало 1,5 тис. академіків і членів-кореспондентів НАН України, понад 9 тис.докторів наук і понад 78 тис. кандидатів наук 50% наукового потенціалу Українибуло зосереджено у вищих навчальних закладах. Тут працювало майже 60% науковихкадрів – кандидатів і докторів наук країни, захищалося до 75% дисертацій.Відповідно до статті 54 Основного Закону України свобода наукової та технічноїтворчості належать до основних видів конституційних прав і свобод людини йгромадянина.
Найбільший обсяг досліджень і розробок у 1990-і рр., як і раніше,виконували наукові організації машинобудівної галузі та Національної академіїнаук України. Значним був також науковий доробок науково-дослідних установпромисловості й системи освіти. Фундаментальні дослідження становили понад 25%загального обсягу науково-дослідних робіт.
Зміни, які відбувались у сфері науки протягом останньогодесятиріччя, були неоднозначними й суперечливими. Гострі соціально-економічніпроблеми перехідного періоду негативно вплинули на стабільність роботибільшості наукових установ. Уже на початку 1990-х рр. окреслилася стійкатенденція до скорочення чисельності спеціалістів. Відбувалося це значною міроюза рахунок провідних учених і здібної молоді. У сфері науки та науковогообслуговування в 1991 р. було зайнято 450 тис. осіб, а в 1997 – 233 тис.Науковими дослідженнями й розробками в 1991 р. займалося 295 тис. чоловік,а в 1997 – 143 тис. За перші сім років незалежності на роботу за кордон виїхалопонад 6 тис. учених. Особливо відчутні втрати серед генетиків,фізиків-теоретиків, фізіологів, біохіміків. Значно скоротилася кількістьпрацівників у науково-дослідних установах Міністерства машинобудівноїпромисловості, Міністерства енергетики, Міністерства промисловості,Міністерства охорони здоров'я, Національної академії наук. Основними причинамивідпливу спеціалістів з наукової сфери було погіршення умов праці, стрімкезниження реальної заробітної плати та престижу наукової діяльності, посиленняпопиту на висококваліфікованих спеціалістів в інших галузях господарства,головно, в комерційних структурах. У малому бізнесі вже на середину 1990-х рр.спостерігалося значне зростання кількості спеціалістів вищої кваліфікації.
У щорічній доповіді Президента України «Економічний і соціальнийрозвиток України у 1995 році» відзначалося поглиблення технологічноговідставання економіки України. «Відбувається не тільки скорочення науковихвиробництв, а й зменшення частки прогресивних технологій майже в усіх сферахекономіки. За останні роки різко знизилась інноваційна активність промисловихпідприємств України» 2. В доповіді також зазначалося, що кількість створюванихдослідних зразків нової техніки щороку зменшувалася в середньому на 400одиниць. При цьому тільки третина з них передавалася на виробництво, а питомавага розробок, технічний рівень яких перевищував світовий, становила 4,1%, тодіяк у 1990 р. вона дорівнювала 6%.
Зміни, які відбувались у науковій сфері країни, так чи інакшепов'язані з її фінансуванням. Якщо в 1991 р. загальні витрати на науку зДержавного бюджету України становили 3,1% валового внутрішнього продукту (ВВП),то в 1995 – 1,3%, а в 1999 – близько 0,3% ВВП. Щорічні витрати на одногонауковця в Україні не перевищують 700 доларів СІЛА, тоді як в Ізраїлі – 41 тис,у Південній Кореї – 60 тис, у США – 180 тис.
Загальні витрати на науку із Держбюджету України на початку 1990-хрр. відповідали середньому показнику в усіх країнах світу, який, за данимиЮНЕСКО, становив: у США – 2,8; Японії – 3,1; ФРН – 2,6; Франції – 2,4. НиніУкраїна перебуває в Групі слабо розвинутих країн, де показник наукоємності ВВПне перевищує 0,8%. Вітчизняні науковці мають обладнання та інформації в сторазів менше, ніж західні колеги. Доступ до найновішої інформації має фактичнолише 1% фахівців. Зменшувалася реальна заробітна плата науковців. Нормою сталопорушення державними органами чинного законодавства. Зокрема, не провадиласяіндексація зарплати у зв'язку з інфляцією. Не виконувалися й положення ЗаконуУкраїни «Про наукову і науково-технічну діяльність», за яким середня заробітнаплата для наукових працівників і професорсько-викладацького складу вищихнавчальних закладів мала виплачуватися в подвійному обсязі середньої зарплати упромисловості. На 1 серпня 2000 р., за даними Мінстату України, середнязарплата становила: у народному господарстві – 238 гривень, у промисловості – 319гривень, а у працівників наукових установ Національної академії наук України – 184гривні. Середня зарплата працівників апарату органів державного управліннястановила 382 гривні. «Підвищення» зарплати науковцям на 25% у 2001 р. – лишеспроба часткової компенсації за суттєве зниження її, пов'язане з інфляцією(лише в 2000 р. – більш як на 25%). За таких обставин наука не дає і неможе давати належної практичної віддачі, що особливо небезпечно в умовах новоїхвилі науково-технічного прогресу, який спирається на досягнення в галузімікроелектроніки, інформатики, біотехнології, освоєння космічного простору. Длявирішення актуальних завдань розвитку науково-дослідної діяльності в Українібула утворена Державна комісія з питань реорганізації в галузі науки. ПриПрезидентові України почала; діяти Рада з питань науки та науково-технічноїполітики.
Для стимулювання наукового пошуку в Україні був створенийДержавний фонд фундаментальних досліджень. У лютому 1996 р. відбуласяВсеукраїнська нарада, що визначила концептуальні підходи до розвитку науки.Вживалися заходи щодо формування нової національної наукової політики танауково-технологічної політики на державному, галузевому й регіональномурівнях.
Перебудова роботи національної науки відповідно до новихсуспільних вимог нині ще не закінчена, проходить болісно й складно. Наука, навідміну від виробничих галузей господарства, має вкрай низькі стартовіможливості для входження в ринок Вони обумовлені довгим періодом міжвиникненням ідеї та її реалізацією, високим ступенем ризику вкладення коштів удовгострокові науково-технічні проекти.
Аналіз нинішнього технічного рівня основних галузей промисловостіпоказує, що науково-технічне забезпечення економіки України значно відстає відпотреб часу, його рівень постійно знижується. Відбувається не тільки скороченнянаукових виробництв, а й зменшення частки прогресивних технологій майже в усіхсферах економіки. Останніми роками різко знизилася інноваційна активністьпромислових підприємств України. «Біда в тому, – наголошує заступник міністраосвіти академік Я.СЯцків, – що в країні немає попиту на науку з бокупромисловості. Вона сама опинилась у важкому становищі. Залишилися одиниці зпромислових концернів, які можуть собі дозволити утримувати наукові центри: «Мотор-Січ»,КБ «Південне»… Але це одиниці… Гірка правда полягає в тому, що наше керівництводосі не усвідомило: тільки наука і науково-технічний прогрес можуть врятуватиУкраїну як високорозвинуту державу. І ніякі «Макдональдси», «Кока-коли», ніякийМВФ з кредитами це зробити неспроможні» 4.
Непріоритетність наукової та інноваційної сфер у системі державноїпідтримки призвела до відставання України від країн, які здійснюють прогресивнуабо наступальну науково-технічну політику. Сьогодні понад 90% продукції, якавиробляється промисловістю України, не має сучасного науково-технічногозабезпечення. Обвальне падіння рівня інноваційного забезпеченняагропромислового розвитку призвело до 2–3-разового зниження обсягів вітчизняногосільськогосподарського виробництва, фактично відкинуло його в технологічномуплані на довоєнний рівень. Існуючий стан у цій галузі унеможливлює успішнепроведення запланованих реформ земельних відносин. В умовах технологічноївідсталості земельний потенціал України – її найцінніше багатство – не тількипогано використовується, а й поступово руйнується.
У 1990-і рр. в світі особливо помітно посилилася спеціалізаціянаціональних економік. У найбільшій ціні – інтелектуальна продукція. Саме вонадала можливість Сполученим Штатам Америки досягти найвищого технологічногорівня виробництва, коли один американський робітник виробляє продукції вп'ятеробільше кількісно та вищої якості, ніж ціла бригада посткомуністичної праці наукраїнському заводі. За оцінкою європейських експертів, енергоємністьукраїнської важкої промисловості вдесятеро більша, ніж у Західній Європі. Тесаме стосується й матеріалоємності. На одну тонну кінцевої продукції припадає(на всьому виробничому ланцюзі, починаючи з видобутку сировини) дев'ять тоннвідходів. Частка такої надто енергоємної та надто матеріалоємної збитковоїпромисловості в Україні – 60% валового внутрішнього продукту. Відповідносередньодушовий ВВП України майже втричі менший від болгарського, більш якусемеро – від польського, майже у сорок два рази – від німецького й становитьусього 600 доларів СІЛА.
В Україні немає достатньої кількості нафти, газу, тому, яквважають експерти, вихід один – інтенсивно розвивати науку, прориватися насвітові ринки високих технологій. Однак вітчизняна наукова система, як ужевідзначалося, має вкрай низькі стартові можливості для входження в ринок.Перехідний період поставив перед нею нові перепони, пов'язані з бракомфінансового забезпечення науково-технічної діяльності, не відпрацьованістю системиохорони інтелектуальної власності, іншими економічними та організаційниминегараздами. До цього додалися труднощі, пов'язані з інформаційним голодом,падінням престижності наукової праці, відпливом та поступовим старінням кадрів.У результаті цього за ефективністю науки в таблицях світових рейтингів Українащороку опускалась дедалі нижче.
Статистичні показники в Україні у 15–20 разів гірші, ніж урозвинутих країнах. За багатьма показниками стан у науковій сфері набагатогірший, ніж це було в умовах планово-централізованої системи господарювання.Тому, попри гостру потребу економіки в глибокому оновленні виробництва,науково-технічна сфера неспроможна сьогодні адекватно відреагувати на цюпотребу, бо вона сама перебуває у кризовому стані.
Йде структурне перегрупування наукових сил. Певний час в Українідіяло спеціальне Міністерство у справах науки та технологій. У 1999 р.воно об'єднане з Міністерством освіти в єдине Міністерство освіти й науки. 1,Засновані Академія наук вищої школи, Українська академія аграрних наук,Академія медичних наук, Академія мистецтв, Академія правових наук, низка іншихгалузевих академій. Виникло кілька дослідних інститутів та центрів якгромадських об'єднань науковців, наукових товариств. Зокрема, у 1989 р.відновило свою діяльність широковідоме в минулому Наукове товариство ім. Т. Шевченка(НТШ).
У березні 1992 р. Президент України видав указ про заснуванняАкадемії педагогічних наук України як вищої галузевої наукової установи зпроблем освіти, педагогіки та психології. Кабінет Міністрів України 16 червня1992 р. ухвалив спеціальну постанову, в якій було накреслено конкретнізаходи щодо створення Академії педагогічних наук України, затверджено їїпрезидента-організатора (МД-Ярмаченко) та 15 дійсних членів-засновників.
У листопаді 1992 р. відбулися установчі збори АПН. У їїскладі розпочали діяльність три відділення: теорії та історії педагогіки,дидактики, методики та інформаційних технологій у світі, психології, віковоїфізіології та дефектології. Академія педагогічних наук України виходила з того,що головним завданням педагогічної науки є методологічне, теоретичне таметодичне забезпечення докорінного оновлення системи освіти на основі реалійсучасного життя, перспектив соціально-економічного розвитку України яксуверенної держави. Відповідно до свого Статуту, АПН покликана сприятинайповнішому використанню й відтворенню інтелектуального та духовногопотенціалу народів України, пріоритетному розвитку людинознавчих наук,забезпечувати випереджальний розвиток незалежної науки з урахуванням перспективсоціально-економічного розвитку України, утверджувати загальнолюдські йнаціональні цінності.
Впродовж 1990-х рр. інститути Академії педагогічних наук працювалинад розробленням основоположних принципів системи безперервної освіти, їїдержавних стандартів, обґрунтуванням структури й основних параметрів змістуосвіти, психолого-педагогічним обґрунтуванням формування у дітей і молодінаціональної свідомості, громадянськості, прищеплення їм почуттів патріотизмута національної гордості, високої моральності, гуманізму і працелюбності.Провадилася велика робота з обґрунтування теоретико-методологічних засаднаціонального виховання, зокрема використання народного педагогічного досвіду.Розроблялися науково-методичні основи вивчення народознавства в школі й увищому закладі освіти, використання народного досвіду виховання. Було виданонавчальні посібники «Українська народна педагогіка» та «Українська родиннапедагогіка». Досліджувалися проблеми дидактичного й методичного забезпеченняреалізації змісту освіти в середній і вищій школі. Йшлося, передусім, простворення на основі виконаних теоретико-експериментальних досліджень новогопокоління підручників, посібників для вчителів і учнів.
Учені Академії розробили основи організації та науково-методичногозабезпечення діяльності психологічної служби загальноосвітньої школи,соціально-психологічної реабілітації дітей, які постраждали внаслідокЧорнобильської катастрофи. Проведено концептуальний аналіз нових інформаційнихтехнологій навчання. На основі вивчення результатів дослідження розробленометодичні рекомендації щодо здійснення психолого-педагогічної експертизи наетапі проектування інтелектуальних навчальних систем та в процесіекспериментальної перевірки їхньої ефективності; здійснено наукові розробки,присвячені педагогічному модулю інтелектуальних навчальних систем,проаналізовано основні шляхи підвищення їхнього рівня та способи використання вдіяльності педагога й учня. Розроблено математичну модель для визначенняемоційного стану людини, що ґрунтується на запропонованій академіком В.Ф. Прісняковимтеорії переробки інформації пам'яттю.
В результаті теоретичних досліджень науковців Академіїпедагогічних наук практичні працівники одержали нові програми, підручники,навчальні посібники з багатьох предметів.
Визначною подією в науковому житті України стало заснування вгрудні 1996 р. Академії мистецтв України як творчо-наукової установи вгалузі художньої культури. Нині в складі Академії 29 дійсних членів і 30членів-кореспондентів – визначних діячів професійного мистецтва, режисерівтеатру та кіно, співаків, музикантів, композиторів, дириґентів, художників,акторів, керівників національних художніх колективів, вищих мистецьких закладівосвіти, мистецтвознавців, які своєю працею роблять вагомий внесок у розвитоккультури та науки України.
У 1990-і рр. українські вчені одержали можливість розвинути новінапрямки наукового пошуку, наприклад, розширити дослідження Антарктики.
В 1995 р. Британська антарктична служба (БАС) безкоштовнопередала Україні свою науково-дослідну базу «Фарадей». Нині вона має назвуУкраїнська антарктична станція «Академік Вернадський». Ця подія означала длянашої країни повернення української науки в коло дослідників одного знайвіддаленіших та найзагадковіших континентів планети. Погляди вчених усьогосвіту привертає не тільки незаймана природа Антарктики, справжня причинаїхнього зацікавлення – запаси благородних металів, коштовних каменів, нафти,вугілля та інших корисних копалин. З часом не важко передбачити гострунеобхідність і технічні можливості розгорнути видобуток цих корисних копалинз-під крижаної шапки. Зрозуміло, що доступ до них отримають насамперед тікраїни, які сьогодні докладуть до цього певні зусилля.
За роки незалежності наукова праця зазнала організаційних змін убагатьох галузях матеріального й духовного життя суспільства – від шкільноїосвіти та виховання до освоєння космічного простору. Маючи високийнауково-технічний потенціал, Україна й далі утверджувалась як космічна держава.В лютому 1992 р. було утворено Національне космічне агентство України.Відновлено також структуру управління фундаментальною та галузевою наукоюкосмічної сфери. В 1997 р. створено Інститут космічних досліджень України.Здійснено заходи щодо зміцнення головних наукових та промислових центрівракетно-космічної галузі, розташованих у Києві, Дніпропетровську, Харкові.Ракетно-космічна промисловість України розгорнула випуск багатьох видівракетно-космічної техніки. Серед них системи керування ракетами та космічнимиапаратами, системи стикування космічних апаратів «Курс», ракети-носії «Циклон»,«Зеніт», «Дніпро», супутники різноманітного призначення. В Україні сформованаунікальна однопунктна система керування космічними апаратами, якапродемонструвала свою ефективність за час дворічної роботи з супутником «Січ-1»,вперше запущеним під юрисдикцією України в 1995 р.
Національним космічним агентством України розроблено Національнукосмічну програму України на 1998–2002 рр., в якій передбачено подальшийрозвиток української науки, техніки та промисловості космічної сфери, участьУкраїни у формуванні міжнародної космічної станції, розвиток супутниковихтехнологій, телекомунікацій, нових видів супутників та ракет-носіїв, участь увеликих міжнародних проектах «Морський старт», «Ґлобалстар», «Укрбалкомсат» таінших.
Для координації наукових досліджень і відбору перспективнихпроектів, що мають реалізуватися на орбітальних космічних станціях, при НАНУкраїни та Національному космічному агентстві України в 1997 р. створеноКоординаційний комітет з наукових досліджень та технологічних експериментів наорбітальних космічних станціях. Очолив його президент НАН України, академікБ.ЄЛатон. Комітет розгорнув активну діяльність щодо налагодження тісноїспівпраці науково-дослідних інститутів Академії та Національного космічногоагентства.
Наприкінці 1990-х рр. на державному рівні здійснено низку важливихзаходів, спрямованих на зміну державної науково-технічної політики. Зокрема,офіційно главою держави проголошено перехід України на інноваційну модельрозвитку економіки. Верховною Радою схвалена нова Концепціянауково-технологічного та інноваційного розвитку України, яка передбачає більшактивну позицію держави у розвитку науково-технологічної сфери, використаннянових знань в економіці та інших сферах. Затверджено зміни до нового законуУкраїни про науку та науково-технічну діяльність. Підвищена пенсія науковцям, авідповідним указом Президента України в 2001 р. підвищена заробітна платаокремим категоріям учених. Вжиті заходи мають стимулювати подальшу трансформаціюнаукової системи України.
Науковий потенціал незалежної України, як бачимо, в основномузбережено, до того ж частково структуровано, а на окремих напрямках іпримножено відповідно до вимог часу та задля утвердження самодостатностіукраїнської економіки й загалом української державності.