Вступ
Центральнемісце в економічній теорії Дж.М. Кейнса посідає концепція мультиплікатора, спрямована напошуки кількісних функціональних залежностей суспільного відтворення таобґрунтування концепції походження доходу від інвестицій. Інвестиції в будь-якугалузь сприяють зростання зайнятості, збільшення доходів і споживання не тількив цій галузі, а й у споріднених виробництвах. Зміни в цих галузях, своєючергою, породжують збільшення зайнятості й попиту в галузях «другого порядку»,які віддалені від сфери первинного інвестування. Це означає появу ефектумультиплікації. Обсяг національного доходу, а отже, і сукупного попиту,перебуває в певній кількісній залежності від загальної суми інвестицій.
Мультиплікатор– від латинського слова multiplico – помножую, збільшую. Кейнс зауважував, щоідею мультиплікатора він запозичив у англійського економіста Р.Ф. Кана,який вперше ввів це поняття в економічну теорію. Р.Ф. Кан розробивмультиплікатор зайнятості – коефіцієнт, який показує, у скільки разів прирістсукупної зайнятості буде більшим за приріст первинної зайнятості у галузях,безпосередньо пов'язаних з інвестиціями. Поняття мультиплікатора зайнятостівчений вперше сформулював у 1931 р. у зв'язку з обґрунтуванням доцільностіорганізації суспільних робіт під час кризи для стимулювання зайнятості та подоланнябезробіття.
МультиплікаторКейнса – це коефіцієнт мультиплікації, що фіксує пряму пропорційну залежністьміж приростом інвестицій та приростом національного доходу. Він показує, ускільки разів отриманий приріст національного доходу більший за початковийприріст інвестицій, що обумовив це зростання. Іншими словами, мультиплікаторкількісно визначає множинний вплив змін в інвестиційній активності навідповідні зміни національного доходу, а як наслідок – зайнятості таспоживання.
1. Основні принципи концепції
Підсумкомсвого дослідження Кейнс вважав створення теорії, яка «вказує на життєвунеобхідність створення централізованого контролю в питаннях, які тепер восновному належать приватній ініціативі, тому що «саме у визначенні обсягівзайнятості, а не в розподілі праці тих, хто вже працює, існуюча системавиявилась непридатною». Тому, затвердженням Дж.М. Кейнса, «запровадженняцентралізованого контролю, необхідного для забезпечення повної зайнятості,потребує значного розширення традиційних функцій уряду…Але при цьомузалишаються широкі можливості для виявлення приватної ініціативи івідповідальності».
Ефективністьрегулювання державою економічних процесів, на думку Дж.М. Кейнса, залежитьвід вишукування засобів для державних інвестицій, досягання повної зайнятостінаселення, зниження і фіксування норми процента. Він писав: «Рікардо і йогопослідовники прогледіли той факт, що навіть протягом тривалого часу зайнятістьне обов´язково веде до повної зайнятості, що рівень зайнятості можезмінюватися і що політиці кожного окремого банку відповідає відмінний від іншихрівень зайнятості. Таким чином, існує багато умов довгострокової рівноваги, яківідповідають різним варіантам процентної політики органу, який регулює грошовусистему».
Яквважав Дж.М. Кейнс, державні інвестиції при їх нестачі мають бутигарантовані випуском додаткових грошей, а можливий дефіцит бюджету будезапобігати зростанню зайнятості і падінню норми процента. Інакше кажучи, чимнижча норма кредитного процента, тим вище є стимулювання інвестицій, зростаннярівня інвестиційного попиту, що, у свою чергу, розширює межі зайнятості і ведедо подолання безробіття. При цьому вихідним він вважав таке положення прокількісну теорію грошей, згідно з яким насправді «замість постійних цін приневикористаних ресурсах і цінах, які зростають пропорційно до кількості грошейв умовах повного використання ресурсів, ми практично маємо ціни, що постійнозростають із зростанням зайнятості».
Надумку Кейнса, повна зайнятість залежить від правильного співвідношенняпроцентної ставки і заробітної плати і може бути досягнута швидше шляхомзниження першої, ніж скороченням другої. Основна причина безробіття, як вінвважав, полягає в тому, що ставка процента в довгостроковій перспективізалишається досить високою. Разом з тим, згідно з кейнсіанською теорієюподвоєння грошової маси не призводить до подвоєння цін, але при цьому впливаєна процентну ставку, тому що кейнсіанська функція попиту на гроші, зокремаспекулятивного, враховує «грошову ілюзію» або реакцію індивідів на будь-яке,навіть нелегальне зменшення запасів готівки.
Слідзазначити, що до Кейнса економісти не зввртали належної уваги на те, щозаощадження властиві споживачам, а інвестиції – виробникам, і рішення перших ідругих не завжди узгоджуються між собою. Тому логічним є те, що ефективнийпопит і насамперед інвестиції мають стати об´єктом державногорегулювання.
Кейнсіанськареволюція дійсно мала місце. Проте, слід зауважити, що революція відбулася непросто в економічній політиці, а й у теорії. Це не означає, що всі елементицієї теорії були відразу визнані.
Навпаки,перше видання «Загальної теорії…» ще не було розпродане, як почалася критикаокремих частин учення Кейнса, яка з того часу не припиняється. Невдовзі вченняКейнса спіткала доля теорій Рікардо, Маркса, Вальраса і Маршалла: йогоінтерпретували, зводили до графіків і альтернативних математичних моделей «Кейнс1», «Кейнс 2» і т.д. У результаті Кейнс став автором, якого всі цитують, аленіхто не читає.
Такимчином, можна відзначити такі основні принципи концепції Кейнса.
По-перше, Кейнс ійого послідовники рішуче заперечували відповідність між інвестиціямипідприємців і заощадженнями населення, оскільки і ті, й інші керуються різнимимотивами. Заощадження не завжди вкладаються у банк і тому не можуть бути виданіяк позика підприємцям. Коливання в інвестиціях спричиняють коливання рівняреального виробництва, зайнятості і цін.
По-друге,кейнсіанці вважають сучасні ринки неконкурентними, а тому і нездатнимиавтоматично регулювати попит і пропозицію, особливо співвідношення між цінами ізаробітною платою. Монополії і олігополії, займаючи панівне становище на ринкахбагатьох товарів, можуть штучно підтримувати високі ціни, незважаючи на те, щопопит падає. Водночас профспілки виступають за гарантований рівень заробітноїплати при укладанні трудових угод і колективних договорів з підприємцями. Всеце призводить до того, що ринкове регулювання стає негнучким, і зниження попитуна продукцію хоч і веде до падіння цін, але навряд чи одночасно викличезменшення ставок заробітної плати. У всякому випадку, розраховувати на те, щоробітники добровільно погодяться на зниження заробітної плати, боячиськонкуренції з боку безробітних, навряд чи слід. Ще більш безпідставносподіватися, що загальне зниження ставок заробітної плати забезпечить повнузайнятість, як на це надіялись економісти-класики.
По-третє, оскількиринок не може виступати як саморегулятор економіки і не спроможний забезпечитиповну зайнятість, стабільність виробництва і цін, кейнсіанці вважають, щодержава має відігравати активну роль у здійсненні цих завдань. Втручаннядержави у регулювання економіки має полягати у проведенні такої фіскальної ігрошово-кредитної політики, яка б пом´якшила спади і різкі підйомивиробництва, що періодично виникають, і які отримали в літературі назвуекономічних циклів.
Приклад
Утеорії Дж. Кейнса під мультиплікатором розуміється коефіцієнт, абомножник, який показує залежність зміни прибутку від зміни інвестицій. Щобчіткіше уявити механізм, за допомогою якого відбувається збільшення аборозширення прибутку під впливом інвестицій, розглянемо конкретний приклад.
Підприємствоінвестує 45 млн. гривень для оплати праці додаткової кількості робітників, якихзалучають для випуску додаткової продукції. Припустімо, що у цих робітників 2/3заробітної плати витрачається на споживання, а 1/3 – йде на заощадження,точніше: ГСС (гранична схильність споживання) = 2/3 і ГСЗ (гранична схильністьзаощадження) = 1/3. Таким чином, із 45 млн. гривень – 30 млн. грн. (2/3) йде наспоживання, тобто на закупівлю товарів у виробника. Це перший рівень розгляду.
Длядругого рівня візьмемо приклад, що робітники в свою чергу також будутьвитрачати 2/3 отриманих грошей на споживання і, таким чином, їх витратистановитимуть 20 млн. грн. Припустімо, що і в подальшому ГСС= = 2/3, тодізнайдемо, що на третьому рівні витрати на споживання становитимуть 13,333 млн.грн. Продовжуючи розрахунок, врешті-решт дійдемо до результату, коли вся сумабуде витрачена і витрати дорівнюватимуть нулю. Звідси зрозуміло, що 45 млн. грн.додаткових інвестицій спричинили послідовно вторинні, третинні і т.д. споживчівитрати. Підсумувавши їх, ми побачимо, що в сукупності вони становлять 135 млн.грн. Подамо ці розрахунки у більш наглядній формі:
/>
Управій колонці результати подані у вигляді суми членів спадної геометричноїпрогресії із знаменником, що дорівнює 2/3 і показує величину ГСС.
Беручидо уваги, що 45 млн грн становлять прирощення інвестицій, а 135 млн грн. –прирощення ВВП, ми можемо виразити залежність між прирощенням інвестицій і ВВПза формулою: />
ОскількиГСС = 1 – ГСЗ, то цю формулу можна виразити інакше: />
Величину,обернену ГСЗ, або коефіцієнт, який показує, наскільки збільшується прирістінвестицій, називають мультиплікатором інвестицій і позначають літерою R.
«Коливідбувається прирощення загальної суми інвестицій, – пише Дж. Кейнс, – топрибуток збільшується на суму, яка в R разів більша від приросту інвестицій».
Отже,позначивши коефіцієнт, або мультиплікатор R, отримаємо більш компактну формулу./>
Звідсилегко знайти значення мультиплікатора />
Отже,на думку Кейнса, ріст інвестицій означає залучення до виробництва додатковихробітників, що веде до збільшення зайнятості, національного доходу іспоживання. Первинне збільшення зайнятості, спричинене новими інвестиціями,зумовлює додатковий ріст зайнятості, викликаний необхідністю задоволення попитудодаткових робітників. Цей коефіцієнт додаткового росту зайнятості Кейнс назвавмультиплікатором, який показує співвідношення між ростом інвестицій, з одногобоку, і ростом зайнятості і доходу – з іншого. Формула мультиплікатора (заКейнсом) така:
/>
Чимбільша гранична схильність до споживання, тим більший мультиплікатор, тим вищазайнятість.
Усвоїй економічній програмі Кейнс дотримувався положення, що «держава маєздійснювати свій скеровуючий вплив на схильність до споживання частково черезсистему податків, частково – шляхом фіксування норми процента та іншимиметодами».
Кейнспропонував регулювати не тільки інвестиції, але й національний доход. Засобомдля цього він вважав податки, вимагаючи їх підвищення з метою вилученнязаощаджень для збільшення державних інвестицій.
Далівін доходить висновку про те, що «принцип мультиплікатора» дозволяє датизагальну відповідь на питання, яким чином коливання інвестицій, що становлятьвідносно невелику частку національного доходу, характеризуються значно більшоюамплітудою. Але, за його твердженням, «навіть якщо в нерозвиненому суспільствірозміри великі, вплив коливань у розмірах інвестицій на зайнятість буденабагато сильнішим у розвиненому суспільстві, оскільки можна припустити, щосаме в останньому поточні інвестиції становлять значно більшу частку поточноїпродукції».
Висновки
Отже,суть ефекту мультиплікатора дійсно проста. У результаті державного регулювання(прямого – через інвестиції або непрямого – через фіскальну політику)збільшується споживчий попит, який мультиплікує збільшує (примножує) попит натовари і послуги, що зрештою призводить до зростання національного доходу. Усвою чергу, приріст національного доходу спричиняє зростання інвестицій, щопожвавлює підприємницьку діяльність і сприяє прискореному розвитку виробництва.Після кризи 1929–1933 pp. економісти, щоб вивести економіку із стану застою,зосередили свою увагу на проблемі ефекту від державного попиту. У зв´язкуз цим виникла модель мультиплікатора. Про значення ефекту мультиплікатора М. Блаугписав: «Капіталісти, вчив нас Кейнс, можуть витягти себе зі скрутного становищаза допомогою шнурків від власних черевиків, а саме – через мультиплікатор.Вирішальним моментом при цьому є стимулювання інвестицій».