Міністерство освіти і наукиУкраїни
Черкаський національнийуніверситет імені Богдана Хмельницького
Реферат
Концепції історичних етапівекономічного розвитку
Черкаси 2010
ПланВступІ. Концепції історичних етапівекономічного розвитку за формаційним та технологічним підходами1.1 Етапи економічного розвитку заформаційним підходом1.2 Етапи економічного розвитку затехнологічним підходомІІ. Цивілізаційний підхідвизначення етапів економічного розвиткуВисновкиСписок використаної літератури
Вступ
Актуальністьтеми полягаєв тому, що вивчення економічної теорії передбачає осмислення основнихісторичних етапів економічного розвитку суспільства. Ці етапи не мають однієїситеми їх визначення, арозглядаються за різними підходами до їхкласифікації.Універсальноюзакономірністю прогресу економіки є поступовий перехід від нижчих до вищихступенів розвитку продуктивних сил. В історії еволюції суспільства вирізняютькілька етапів, які поступово змінювали один одного. Сформувались і відповіднікритерії визначення цих етапів. Найтиповіші їх визначення ґрунтуються на такихпідходах: формаційному, цивілізаційному, технологічному.
Об’єктом дослідження стали історичні етапиекономічного розвитку.
Метою реферату є охопленняосновних концепцій трьох підходів до визначення етапів економічного розвитку.
Відповіднодо мети формуються такі завдання:
1. охарактеризувати формаційнийпідхід та основні періоди, що він передбачає;
2. визначити сутністьтехнологічного підходу;
3. ознайомитись з основнимиконцепціями етапів економічного розвитку за цивілізаційним підходом:
4. виокремити недоліки тапереваги всих підходів до економічного розвитку.
Структурареферату. Рефератскладається із вступу, двох розділів з двома підрозділами, висновку та спискувикористаної літератури.
І.Концепції історичних етапів економічного розвитку за формаційним та технологічнимпідходами
1.1Етапи економічного розвитку за формаційним підходом
Формаційнаконцепція всебічно розглядає розвиток суспільного виробництва і взагалілюдського суспільства. Розвиток суспільства повністю базується на розвиткувиробництва матеріальних благ. Продуктивні сили — це така ланка, яка визначаєвесь розвиток, але діє не відокремлено, а в сукупності з виробничими відносинами. Продуктивні сили — динамічніша,революційна сторона. Вони визначають розвиток виробничих відносин. У своючергу, виробничі відносини впливають на продуктивні сили. Оскільки продуктивнісили динамічніші, розвиваються швидше, виникає гострий конфлікт між цимисторонами. Виробничі відносини перетворюються з рушійної сили продуктивних силна їх гальмо. Розв’язання цього конфлікту потребує заміни застарілих виробничихвідносин на прогресивніші, які відповідають рівню та характеру продуктивнихсил. Це пояснюється об’єктивною потребою розвитку суспільства, і саме в цьомуреалізується зміст соціально-економічного закону — обов’язковоївідповідності виробничих відносин рівню та характеру розвитку продуктивних сил.Згідно з дією цього закону відбувається поступова зміна соціально-економічнихформацій [ 2, 75].
Соціально-економічнуформацію, за названою концепцією, становить спосіб виробництва в сукупності задекватною надбудовою, різноманітними та характерними для неї формамидіяльності людей.
Формаційнатеорія грунтується на розумінні суспільства як соціально-економічноїцілісності, тобто вирішальна роль відводиться економічному фактору. Розробкапоняття «суспільно-економічна формація» належить К.Марксу. Саме він впершевисунув ідею матеріалістичного розуміння історії. Суспільно-економічні формації— це конкретно-історичні типи суспільства, послідовні «сходинки» історичноїеволюції, що обумовлені певним способом виробництва. Основними елементамисуспільно-економічної формації є базис і надбудова. Сукупність виробничихвідносин, яка складає економічний лад суспільства, називається базисом. Відбазису залежать всі інші суспільні відносини. Він визначає характер і змістнадбудови — ідеологічних, політичних, правових відносин і ідей, організацій іустанов, через які ці відносини здійснюються [ 2, 76].
В історіїрозвитку людства вирізняють кілька типів соціально-економічних формацій, якіпослідовно формувались, а далі так само змінювалися: первіснообщинну,рабовласницьку, феодальну, капіталістичну. Поряд з ними у 20—80-х роках XX ст.у цілому ряді країн, зокрема СРСР, країнах Східної і Центральної Європи існувавсоціалістичний лад.
Відповіднодо рівня і характеру продуктивних сил первісного суспільства і на основіспільної та колективної за своїм змістом і формою складалися і розвивалисяколективістські первіснообщинні виробничі відносини. Їх основу становила общинна власністьна засоби виробництва. Праця первісної людини не створювала додатковогопродукту, а й виключалась можливість існування приватної власності, класів,експлуатації людини людиною первіснообщинного виробництва була в задоволенніпотреб не окремих осіб, а всіх членів общини. Засобами досягнення метипервіснообщинного виробництва були колективна праця, общинна власність,зрівняльний розподіл.Відповідно й основним економічним закономпервіснообщинного суспільства було забезпечення спільною працею існування ізбереження життєдіяльності общини і кожного з її членів.
Господарство первісної общини носило натуральний характер. В процесі здійсненняпервіснообщинного виробництва виникає і розвивається суперечність між спільнимиекономічними інтересами общини в цілому і індивідуальними інтересами кожного їїчлена. Це — основна економічна суперечність первісного суспільства. Вона не переростала вантагонізм доти, доки власність на засоби виробництва членів общини буласпільною і поділ праці не вийшов з натуральної природньої форми.
Проте напевному ступені розвитку продуктивних сил первіснообщинного суспільства працястає все більше і більше спеціалізованою. Природній поділ праці все більше ібільше уступає місце суспільному поділу праці. Поряд із землеробствомрозвивається скотарство. Там, де для цього були більш сприятливі умови,скотарство стає основним видом трудової діяльності. В окремих районах племеназалишають землеробство і поступово переходять виключно до скотарства. Таким чином, скотарство відокремилось відземлеробства як самостійна галузь господарства.
З виділенняміз загальної маси первісних племен таких, виключно займалися скотарством,відбувся перший великий суспільний поділ праці.
Перший великий суспільний поділ праці сприяв дальшому значному підвищеннюпродуктивності праці і на його основі — виникненню додаткового продукту [ 4,147].
Удосконаленнязнарядь праці призвело до того, що в общинах виділяються люди, які займаютьсяремеслом. Відбувається відокремлення ремесла від землеробства, яке становитьсобою другий великий суспільний поділ праці. Розширюється обмін. Продуктинабувають форми товару. Виникають гроші.
З появоюнових, більш удосконалених знарядь праці виробничі відносини первісногосуспільства перестали відповідати новому рівню продуктивних сил.
Якщоколективна праця первісних людей вимагала спільної власності на засобивиробництва, то індивідуальна праця обумовила зародження приватної власності.
З появоюприватної власності складається майнова нерівність між людьми: як між родамитак і всередині роду, з'являються багаті і бідні. Особи, які займали в родовійобщині посади старійшин, військових вождів і ін., поступово використовують своєстановище в цілях особистого збагачення.
В цих умовахполонених не вбивали, а перетворювали на рабів. Рабами ставали і члени общини,які попадали в боргову залежність.
Так виникперший поділ суспільства на класи – рабовласниківі рабів. З'явилася експлуатація людинилюдиною.
Відбувавсярозпад родового ладу, на зміну якому йшло класове суспільство і держава, якзнаряддя забезпечення панування одного класу вад іншим.
Рабство — перша і найбільш груба форма експлуатації людини людиною. Загальніумови, які підготували перехід до рабовласницькогоспособу виробництва:
-розвиток продуктивних сил суспільствадо такого рівня, коли стає можливим створення не тільки необхідного, аледодаткового продукту;
-поява індивідуального господарства іприватної власності на засоби виробництва;
-розвиток майнової нерівності.
Вумовах рабовласницького ладу специфічною особливістю з'єднання робочої сили іззасобами виробництва було те, що трудяща людина (раб) була не тільки позбавленавласності на засоби виробництва, а й сама відносилась до засобів виробництва івиступала як власність рабовласника. В стародавньому Римі раба називализнаряддям праці, яке говорить.
Рабовласницькі виробничі відносини характеризувалися прямим позаекономічним примусом людини допраці.
Рабовласницькевиробництво за своєю формою було натуральним виробництвом.
Проте нашляху прогресу виробництва в рабовласницькому суспільстві з самого початкуз'явилися істотні перешкоди. До них відноситься передусім головна суперечністьрабовласницького ладу, суть якої заключається в рабській формі праці тарабовласницькій формі власності, в діаметральній протилежності становища раба ірабовласника.
Конкретнимиформами прояву основної суперечності рабовласницького способу виробництва були:
— протиріччя між розумовою та фізичноюпрацею. Рабовласники з презирством дивилися на фізичну працю, примушуючи до неїрабів. Самі ж виконували розумову працю (вели державні справи, займалисянаукою, мистецтвом і ін.);
— протиріччя між містом та селом (містабули центрами ремісницького виробництва, торгівлі і культури, а околиці міста ідалекі провінції їх придатками);
— протиріччя між великим виробництвомрабовласників і дрібним господарством вільних ремісників і селян (розорення тавитіснення вільних дрібних робітників).
В мірурозвитку продуктивних сил, ці протиріччя загострювались і викликали кризу йрозпад рабовласницького способу виробництва. Великі рабовласницькі господарстваставали все менш і менш прибутковими.
В цих умовах рабовласники розбивають свої земельні володіння на невеликіділянки і передають їх в оренду вільним селянам, а також і рабам. Одержавши відвеликого земельного власника-рабовласника ділянку землі, селяни і рабиперетворювалися в підневільних трудівників, зобов'язаних працювати і віддаватиземлевласникам значну частину виробленої на землі продукції. Це системаколонат.
Виникненняколонату свідчило про те, що рабовласницька форма експлуатації зжила себе.Колонат був зародком нових, феодальних відносин всередині рабовласницькогосуспільства.
У середнівіки пануючою стала феодальна земельнавласність, за якої земля не належала виключно окремій особі.Взаємні відносини як усередині класу феодалів (сеньорів і васалів), так і міжземельними власниками і безпосередніми виробниками базувались на особистомуволодарюванні і підкоренні. Як за рабства, так і за феодалізму сільськегосподарство поєднувалось і доповнювалось промислами в межах рабовласницькогочи феодального маєтку, що й формувало тип замкнутого натурального господарства,де обмін товарами був відсутнім.
У надрахфеодального суспільства внаслідок другого суспільного поділу праці, утворенняміст і розвитку ремісництва виникла власність, не пов’язана із землею.Ремісники в містах виступали як відносно відокремлені приватні власники засобіввиробництва і продуктів своєї праці. Тому власність ремісника на продукт, включаючи життєвізасоби, базувалась не на володінні землею, а на володінні знаряддями праці.Приватна власність ремісників уже безпосередньо пов’язана з товарнимвиробництвом і обміном, тому вони формують нову соціальну спільність —товаровиробників.
Розвитоктоварного виробництва, обміну і приватної власності незалежних товаровиробниківпідірвали підвалини феодальних відносин. Первісне нагромадження капіталуприскорило настання епохи буржуазних революцій, які вже юридично утверджувалинову капіталістичну, або буржуазну, систему власності.
Капіталізм характеризується приватноюкапіталістичною власністю на речові ресурси, використанням найманої праці тасистеми ринків чистої конкуренції.
Векономічній теорії є дещо інші визначення сутності капіталізму.
— Капіталізм — це “…виробництво для ринку підприємливими індивідами чиоб’єднаннями їх з метою отримання прибутку” [ 5, 60].
Ознаки капіталізму:
1) приватнавласність на засоби виробництва;
2) системанайманої праці;
3) свободапідприємництва і вибору;
4) ринковасистема та вільна конкуренція;
5) важливароль прибутку;
6) обмеженароль держави
Основні ознаки державного соціалізму:
1. Монополіядержавної власності, яка веде до загального одержавлення економічної та іншихсторін суспільства. Вона утверджувалась як наслідок підміни реальногоусуспільнення виробництва формальним (зміна юридичної форми власності на засобивиробництва), що означає розподіл функцій управління і розпорядження. Длястворення ринкових відносин і свободи підприємництва необхідно подолатимонополію держави на власність (роздержавлення і приватизація).
2. Відносиниадміністративної залежності. Більшість підприємств позбавлені самостійностіщодо формування програми, вибору ресурсів, партнерів, розпорядження доходамитощо. Робота відбувається за планом, управління базується на силі влади, томуяк регулятор господарських зв'язків використовуються не економічні, аадміністративні розпорядження. Супутником командної економіки виступає «тіньоваекономіка», яка діє за своїми правилами. Відносини адміністративної залежності,що використовувались для позаекономічного «залучення» до праці і організаціївиробництва, позбавляють економічної здатності до саморозвитку ісаморегулювання.
3.Надцентралізація суспільного виробництва. Через низьку ефективність виробництваі велику витратну частину бюджету держава концентрує високу частку виробленогопродукту. Переважають великі підприємства-монополісти, які низький рівеньрентабельності покривають високими цінами. Демонополізація економіки означаєпередачу основної частини повноважень місцевим органам.
4.Бюрократизація управління. Бюрократизм — це суспільні відносини, щохарактеризують монополізацію функцій керівництва економічним і суспільнимжиттям відокремленим колом осіб. При наявності спеціалізації в управлінніповністю позбавитися бюрократизму важко. Можна обмежити негативні сторони (виборність,звітність, можливість заміни керівництва тощо).
5. Жорстказалежність економіки від ідеології і політики. Ця проблема виникає череззрощування господарських і політичних структур, коли правляча партія глибоковмонтована в економіку і діє як управлінське ядро економічної і політичноїсистеми, як вищий ешелон адміністративної влади. При цьому держава втрачає своювідносну незалежність від партії, її апарату, керівники державних закладіввлади і господарських організацій зобов'язані регулярно звітувати передпартією. Економічне життя заганяється в жорсткий ідеологічний «корсет».Офіційна наука і пропаганда забезпечує захисний ореол над неефективністюгосподарської системи.
6.Самоізоляція економіки, її несприйнятливість до світового досвіду. Як неринковасистема державний соціалізм розвивався за іншими законами, ніж світовегосподарство, тому для нього характерні замкненість, слабкий зв'язок ізсвітовим ринком. Без входження в світове співтовариство неможливо перейти до нормальноїринкової економіки.
Переходом досоціалізму від капіталізму являється створення соціалістичного способувиробництва. Тобто єдність продуктивних сил, заснованих на вищій машиннійтехніці крупного виробництва, та соціалістичних відносинах, які засновані нагромадській власності та засобах виробництва [ 3, 65].
Формаційнийпідхід, на який спирався К.Маркс в аналізі суспільства, був історичновиправданий. Він належав періоду переходу від феодалізму, до капіталізму, самена даному етапі історії об'єктивні сопіально-економічні, технологічні ітехніко-економічні процеси однозначно визначали функціонування і розвитоксуспільства. Сьогодні формаційний підхід є недостатнім-для поясненняісторичного розвитку. Причому хибним виявився не сам по собі цей підхід, а йогоабсолютизація, догматичне ставлення до нього. По-перше, неправомірностверджувати, що на будь-якому етапі історії соціально-економічні відносинидетермінують суспільне життя в цілому. По-друге, уявлення про єдинузакономірність, лінійне сходження від формації до формації не залишає місця длясвободи людини, для ^вибору альтернативних шляхів розвитку. Насправді-бо,історія є проявом творчої діяльності людей, а процес творчості ніколи не можнаабсолютно передбачити. По-третє, реальна історія народів, суспільств, держав невкладається в тісні рамки формаційного розвитку по висхідній, при такійспрощеній схемі втрачається своєрідність і самоцінність кожної культури іцивілізації, вони виступають лише в якості передумов майбутнього досконалогосуспільства.
Отже, теоріяформаційного розвитку суспільства є історично обмеженою. Вона була адекватнаепосі, яка пройшла під знаком і гаслом наукового і технічного прогресу(ХУІП-ХІХ століття) і відображає об'єктивні тенденції саме цього періоду.
1.2 Етапи економічного розвиткуза технологічним підходом
Технологічний спосіб виробництва — це засоби праці в сукупності зматеріалами, технологіями, енергією, інформацією та організацією виробництва.
Рубежі міжтехнологічними способами виробництва відокремлюють один від одного великі етапиісторії людської цивілізації. Перехід від одного такого способу виробництва доіншого головним чином визначається змінами в характері засобів праці, прогресомнауки і техніки. За багато тисяч років розвитку цивілізації знаряддя праці,наука, техніка, технологія пройшли складний і суперечливий шлях, на якому слідвиділити такі головні етапи.
Перший етаптехнологічного способу виробництва бере початок з виникнення первісного ладу,появи найелементарніших знарядь праці. Він охоплює багато тисяч років існуваннялюдського суспільства і завершується наприкінці ХVIII — на початку XIX ст.,тобто до виникнення машинного виробництва. Технологічний спосіб виробництва нацьому етапі, як правило, базується на ручній праці. З позицій сучасності це —етап занадто повільного екстенсивного економічного зростання, головним факторомякого за витратами енергії була сама людина. Наука і техніка на даному етапірозвивалися окремо одна від одної.
Другий етапнового технологічного способу виробництва почав зароджуватися з кінця ХVIII—початкуXIX ст. Характерним для нього було те, що він базувався на машинній праці.Виробничі функції окремого господарника стали закріплюватися за цілимипідприємствами. У цей період часу (аж до кінця XIX ст.) виробництво стає дедалісуспільнішим, поглиблюється суспільний поділ праці.
З початку40-х років XX ст. домінуючою виявляється подетальна і поопераційна формапоодинокого поділу праці, а її матеріальною основою стає комплексна механізаціята автоматизація виробництва.
З середини50-х років починає формуватися новий технологічний спосіб виробництва, щобазується на автоматизованій праці. У цей період продуктивні сили переростаютьмасштаби окремих національних держав. Тому подетальна і поопераційна формапоодинокого поділу праці розвивається як у межах окремих національних держав,так і у міжнародному масштабі.
Отже,технологічний спосіб виробництва характеризує етапи розвитку суспільноговиробництва з точки зору вдосконалення засобів праці, науки, техніки,технології, енергетичного та інформаційного забезпечення способів організаціївиробництва.
ІІ. Цивілізаційний підхід визначення етапів економічного розвитку
Вивченняекономічної теорії передбачає творче осмислення рушійних силсоціально-економічного прогресу. Це потребує визначення його матеріальних засаді ролі в ньому економічного устрою суспільства при особливому значеннівзаємодії різних форм власності та державного регулювання господарськоїсистеми. При цьому головна рушійна сила соціально-економічного прогресузнаходиться в самому суспільстві у вигляді економічних потреб та інтересівлюдини. Показником ефективності соціально-економічного прогресу є зростаннябагатства суспільства, що відкриває простір для його подальшого розвитку.
Цивілізованість — один з історичних етапів розвитку людства. Видатнийамериканський етнограф Л. Г. Морган (1818-1881) у книзі «Первіснесуспільство», створенню якої він віддав близько 40 років життя, виділявтри головні етапи людської історії — епоху дикості, варварства іцивілізованості.
Люди, які жили в період перших двох епох, споживали переважно готові продуктиприроди. Створені людиною примітивні знаряддя праці були лише побічнимизасобами забезпечення такого споживання.
Становлення цивілізованості пов'язане з переходом від збиральництва допереробної суспільно-виробничої технології.У розвитку цивілізованості, як ілюдського суспільства в цілому, особливе місце посідає природнє середовище [ 1, 68].
Природніумови постійно впливають на розвиток людини, мають важливе значення увизначенні змісту її праці, специфіки суспільно-виробничої діяльності. Відповіднодо цього засоби виробництва, передусім активніша і динамічніша частка їх — знаряддя праці, як і в цілому суспільно-виробнича технологія, пристосовуютьсядо існуючих природних умов, які відбиваються і на багатогранностіцивілізаційного прогресу.
Цивілізація визначається як історичноконкретний стан суспільства, який характеризується особливим способом праці,певною суспільно-виробничою технологією, відповідною матеріальною і духовноюкультурою. Цивілізація відображає органічну сукупність соціально-економічних ікультурних характеристик суспільства, досягнутий рівень продуктивних сил,спосіб взаємодії людини з природою.
Після епохиварварства виникла цивілізація, яка пройшла ряд історичних етапів. Класифікаціяїх може здійснюватися у горизонтальному і вертикальному аспектах.
Горизонтальнийаспект характеризує співіснування і взаємодію неоднорідних за своїм змістомтипів одиничних і особливих локальних цивілізацій окремих країн і народів, щорозвивалися в історично визначені відрізки часу. Такими цивілізаціями булидавньо-грецька, давньоримська, візантійська, азіатських народів, англійська іпівнічногерманська, інків тощо. Кожній з них властиві неповторність,унікальність і соціально-історична особливість.
Вертикальнийаспект, навпаки, характеризує розвиток цивілізації у широкому розумінні цьогопоняття. Він відбиває історичну еволюцію суспільства, його поступальний рух відодного ступеня зрілості до іншого – більшвисокого. Цьому розвиткові притаманна загальна логіка суспільно-історичногопрогресу людства, що відбувається у всесвітньому масштабі.
Перехід від одного рівня світової цивілізації до іншого здійснюється шляхомглобальних за своїм змістом технологічних революцій, що зумовлюють якісні зрушенняв розвитку суспільно-продуктивної сили праці людини, способу її взаємодії зприродою.
Перша вісторії людства технологічна революція, так звана неолітична, забезпечилаперехід від варварства до цивілізації (поняття «неолітична» походитьвід грецького слова lithos — камінь). Завдяки цій революції у сільському господарствіпочали широко використовуватися певним способом оброблені камінні знаряддяпраці. Саме цим було забезпечено перехід від збиральництва до виробничої тапереробної економіки. «Неолітична» революція передувала аграрній(сільськогосподарській) цивілізації, для якої головною формою багатства і посуті головним знаряддям виробництва стала оброблювана земля. Аграрнацивілізація, що значно прискорила розвиток суспільного виробництва, зайнялазначний відрізок історії людства — 8-10 тис. років. Вона була панівною аж досередини XVIII ст.
Промислова революція другої половини XVIII — першої третини XIX ст.започаткувала індустріальну цивілізацію, що розвивається і тепер. Грунтуючисьна застосуванні системи машин і механізації виробничих процесів, індустріальнацивілізація зробила новий велетенський крок у подальшому зростанні продуктивноїсили праці людини й забезпеченні її панування над силами природи. Вперше вісторії людства створені працею людини засоби виробництва, передусім механічнізнаряддя праці, стали основною формою багатства суспільства.
Індустріальнацивілізація зумовила не лише механізацію виробничих процесів, а й якісно новийкрок вперед у розвитку суспільного
поділу праці, спеціалізації та кооперування виробництва. Вона розірваланатуральну структуру господарювання, що існувала протягом тисячоліть, і зробилапанівною товарну форму виробництва та обігу.
Отже, товарневиробництво і ринок, економічна демократія і плюралізм власності притаманні нелише, як це вважалося до останнього часу, певному устрою суспільства, вона єневід'ємними прерогативами індустріальної цивілізації. Багато з того, що донедавнього часу економічна теорія відносила лише до цінностей окремої суспільноїформації, тепер оцінюється як загальноцивілізаційне надбання.
Водночасзабезпечивши небачені до цього можливості розвитку виробничих сил іматеріального багатства суспільства, індустріальна цивілізація створила йекономічні кордони власного розвитку. Такою лімітуючою межею її подальшогопрогресу є розвиток людської особистості. За умов розвитку індустріальноїцивілізації вперше в історії людства основним засобом виробництва стала машина.Відповідно до цього втілена у ній минула (уречевлена) праця зайняла панівнеположення над живою працею людини. Це призвело до того, що виробникперетворився на придаток до машини, частку виробничого процесу. Відповіднообмежувалися і обмежуються й так звані соціальні інвестиції — безпосереднівкладення капіталу в розвиток людини.
Сформуваласяоб'єктивна суперечність між загальною логікою історичного прогресу, що потребуєпідпорядкування виробничого процесу розвиткові людини, її потребам іздібностям, та цілями індустріального розвитку. Формою вирішення цієїсуперечності стало зародження й нагромадження починаючи з середини XX ст. вмежах індустріальної цивілізації нових якісних елементів постіндустріальногорозвитку. Особливий імпульс цьому процесу надав сучасний етап науково-технічноїреволюції, який розпочався в кінці 70-х — на початку 80-х років. Цей період має ознаки нової техно-логічноїреволюції й кваліфікується як перехідний: зберігаючи виробничі структуриіндустріальної цивілізації, він водночас знаменує собою вступ людськогосуспільства у принципово нову постіндустріальну цивілізацію.
Щодопостіндустріальної цивілізації, то нині йдеться, з одного боку, про виробничіструктури найбільш розвинених у економічному відношенні країн, а з іншого – проформування тільки початкових форм постіндустріального суспільства, яке лишезароджується.
Висновки
Отже,формаційний підхід дав можливість марксистам обґрунтувати формаційні етапирозвитку економіки, послідовність переходу суспільного виробництва відекономічної формації нижчого типу до економічної формації вищого типу.К. Марксдосить детально розкрив сутність таких економічних формацій (способіввиробництва), як первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична ікомуністична. Цесукупності специфічних соціально-економічних відносин у взаємодії з рівнем іхарактером розвитку продуктивних сил.
Технологічнийпідхід пов’язаний головним чином іззасобами виробництва, їх еволюцією та розвитком. Технологічний спосіб виробництва характеризує етапи розвиткусуспільного виробництва з точки зору вдосконалення засобів праці, науки,техніки, технології, енергетичного та інформаційного забезпечення способіворганізації виробництва.
На думку йогоприхильників цивілізаційного підходу, названий підхід дозволяє визначитинаступне:
По-перше. У йогорамках з'являється можливість відбиття багатоваріантності суспільного розвитку;впливу, надаваного на господарське життя культурно-історичним середовищем,психологічними стереотипами й т.п.
По-друге.Цивілізаційний підхід ураховує інтереси людини (виробника, власника, споживачата ін), а також створює основу відомої спадкоємності аналізу історичногорозвитку різних країн і регіонів, оскільки оперує не категорією неминучого, акатегорією можливого, категорією вибору. Маючи на меті інтегрального аналізуролі матеріального й нематеріального в суспільному розвитку, цей метод можедопомогти перебороти властиве формаційному підходу їхнє протиставлення, виявитиоснови їхньої співпідпорядкованості в різні періоди історії людства.Цивілізаційний підхід також дозволяє, на думку його прихильників, адекватновідбити три особливості сучасного етапу розвитку: соціалізацію суспільнихвідносин; зближення різних суспільних систем; у сучасному суспільстві, що уженеможливо описати за допомогою схем типу «виробник — споживач»,«суб'єкт — об'єкт власності» і т.п.
Списоквикористаної літератури
1. Амелина Е. Понятие «цивилизация» вчера и сегодня //Общественные науки и современность. – 1992. — №2. – С.99.
2. Базилевич В.Д. Економічна теорія: Політекономія. –К.: Знання-Пресс, 2006. – С.126.
3. Барр Р. Политическая экономия: В 2 т./ Пер. с фр. –М.: Междунар. отношения, 1994. – С. 90.
4. Лич В.С. Концепції людського розвитку в процесіеволюції економічного мислення // Формування ринкових відносин в Україні:збірник наукових праць. – 2005. — №12. – с. 147-151.
5. Туган-Барановський М.И. Основы политической экономии.– М.: РОССПЭН, 1998. – С.93.