Зовнішня торгівля як чинник макроекономічного розвитку

--PAGE_BREAK--Щодо теоретичних основ організації зовнішньої торгівлі, то можна виділити три рівні принципів зовнішньоекономічної діяльності: загальні, специфічні і національні.
Загальні принципи зовнішньоекономічної діяльності — це невелика кількість загальновизнаних у всьому світі правил, що стали своєрідними загальновідомими істинами (аксіомами), яких дотримуються всі учасники міжнародних ділових операцій. І хоча в різноманітних виданнях набір цих принципів може відрізнятися, однак у кінцевому результаті, вони зводяться до трьох головних: науковість, системність, взаємовигідність.

Специфічні принципи зовнішньоекономічної діяльності закріплені у відповідних міжнародних правових актах і є обов'язковими для виконання всіма державами, що підписали той або інший акт. Найбільш повний перелік принципів організації міжнародних економічних відносин є в «Хартії економічних прав і обов'язків держав», прийнятій IVСпеціальною сесією Генеральної Асамблеї ООН у 1974 р.
Національні принципи зовнішньоекономічної діяльності закріплюються в законодавчих актах відповідних країн. Оскільки всі країни використовують тією чи іншою мірою механізми державного регулювання ЗЕД, то існує і відповідна правова основа таких дій. [5, c 40 — 41]
Щодо зовнішньоекономічної діяльності українських підприємств, то її принципи закріплені в ст. 2 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність». Причому ці принципи охоплюють і діяльність іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні. [9]

У відповідності до дії принципів організацізації зовнішньої торгівлі, остання може досягти значного розвитку, що  ми і можемо спостерігати сьогодні на міжнародному ринку.  Основою системи показників цього розвитку є група обсягових індикаторів, до складу якої входять експорт, реекспорт, імпорт, реімпорт, зовнішньоторговельний обіг, гене­ральна торгівля, спеціальна торгівля та фізичний обсяг торгівлі.

Експорт (від. лат. exportare— вивозити) — вивезення то­варів, робіт, послуг, результатів інтелектуальної діяльності, в т. ч. виключних прав на них, з митної території країни за кордон без зобов'язання їх зворотного ввезення.

За визначенням статистичної комісії ООН, експорт — це вивезення з країни товарів:

1) вироблених, вирощених або добутих у країні;

2) раніше ввезених з-за кордону та:

• перероблених на митній території;

• перероблених під митним контролем;

Найбільшими країнами—експортерами товарів і послуг на сві­товому ринку в останнє десятиріччя є Сполучені Штати Америки, Німеччина, Японія, Великобританія, Франція, Італія, Канада, Ні­дерланди та Бельгія, питома вага яких у світовому експорті пере­вищує 50 %.

Імпорт (від лат. importare — ввозити) — ввезення това­рів, робіт, послуг, результатів інтелектуальної діяльності, в т. ч. виняткових прав на них, на митну територію країни з-за кордону без зобов'язання про зворотне вивезення. Цей процес характери­зує показник «імпорт», який розраховується у вартісних одини­цях за певний період, найчастіше, за рік. Обсяги імпорту однорід­них, порівняних товарів можуть розраховуватись у кількісних, одиницях (цукор, пшениця, цемент тощо).Взагалі, експортно-імпортні операції мають значний вплив на економічну ситуацію в окремих галузях і в економіці в цілому (див. табл. 1.1).[2, c.19]
      Таблиця 1.1 

Внесок експорту та імпорту в зростання ВВП, темпи приросту у відсотках до попереднього року

 

2003

2004

2005

2006

2007

Сукупний внутрішній попит

5,8

10,5

3,00

12,1

10,5

Експорт

11,7

2,2

4,1

5,7

6,3

Імпорт

-11,6

-3,6

-1,8

-8,3

-6

ВВП

5,9

9,2

5,2

9,4

10



Вплив експорту на ВВП нічим не відрізняється від впливу на нього з боку споживання, валових інвестицій і державних закупок. Незважаючи на те, що певна частка товарів і послуг, які виробляються в країні, продаються за кордон, витрати на їхнє виробництво – це витрати іноземців на вітчизняний ВВП. Чим більший експорт, тим більше витрат несуть іноземці на виробництво національного ВВП. Тому збільшення експорту збільшує сукупні витрати і ВВП нашої країни.

Імпорт, навпаки, означає, що певна часткавітчизнянихвитрат на споживчі та інвестиційні товари є витратами на виробництво іноземного ВВП. Отже, щоб визначити вартість продукту, виробленого всередині країни, потрібно із загальної суми національнихвитрат відняти ту їхню частку, яка спрямовується на імпортні товари і послуги.

Якщо ж у підсумку врахувати одночасно експорт та імпорт, то чистим результатом, від якого залежить ВВП, є чистий експорт, тобто різниця між експортом і імпортом. За цих умов сукупні витрати в умовах відкритої економіки приймають таку структуру: Y=G+I+C+Xn. [4, c. 12]

Зовнішньоторговельний обіг — сума вартості експорту і імпорту країни або груп країн за певний період: рік, квартал, мі­сяць. Зовнішньоторговельний обіг показує загальні обсяги зовніш|ньоторговельної діяльності, тобто експорту та імпорту в цілому:

ЗТО = Е + І,

де ЗТО — зовнішньоторговельний обіг; Е — обсяг експорту (у вартісних одиницях); I—обсяг імпорту (у вартісних одиницях).

Світовий товарообіг — сума вартості експорту та імпорту всіх країн світу (вартість усіх товарів, що перетинають державні кордони). Вартість світового експорту завжди менша (приблизно на 3—6 %) за вартість імпорту на суму фрахту на страхування внаслідок того, що майже всі країни оцінюють експорт за цінами ФОБ, а імпорт більшості країн обліковується за цінами СІФ (FOB

Генеральна (загальна) торгівля — прийняте у міжнарод­ній статистиці позначення зовнішньоторговельного обігу з урахуванням вартості транзитних товарів. Показує загальне зовнішньоторговельне «навантаження» на країну, включаючи обсяги ввезення, вивезення та транзиту товарів:

ГТ = Е+І+Т,

де ГТ— генеральна (загальна) торгівля; Е — вартість експорту; I—вартість імпорту; Т— вартість транзитних товарів, перевезених через територію країни.

Фізичний обсяг зовнішньої торгівлі — оцінка експорту або імпорту товарів у незмінних цінах одного періоду (як прави­ло, року) для отримання інформації щодо руху товарної маси без впливу коливання цін.

Індекс фізичного обсягу розраховується за формулою:

          І ф.о.=,

де  І ф.о — індекс фізичного обсягу; Р0— ціна товару в базисному періоді;    q1— кількість товару в періоді, що вивчається; q— кількість товару в базисному періоді.

Результуючі показники, до яких належать сальдо торговель­ного балансу, сальдо балансу послуг, сальдо балансу поточних опе­рацій, індекси стану платіжного балансу, індекс «умови торгівлі», індекс концентрації експорту, коефіцієнт імпортної залежності країни, у сукупності характеризують стан зовнішньої торгівлі за критерієм збалансованості експорту та імпорту, ефективності та місця країни в світовій торгівлі.

Розрахунковий баланс — це співвідношення вимог і зобов'я­зань даної країни щодо інших країн на певну дату, незалежно від термінів надходження платежів. Розрахунковий баланс за певний період характеризує лише динаміку вимог і зобов'язань однієї країни стосовно інших, але не може використовуватись для оцінки результативності, збалан­сованості міжнародних економічних, в т. ч. торговельних відно­син. Цю функцію виконує платіжний баланс.

Платіжний баланс — це співвідношення суми платежів, здій­снених даною країною за кордоном, і надходжень, отриманих нею з-за кордону, за певний період (рік, квартал, місяць). За методологією Міжнародного Валютного Фонду, платіжний баланс — це систематичний перелік усіх економічних операцій, що були здійснені за певний проміжок часу між резидентами даної країни та нерезидентами (резидентами всіх інших країн світу).

Сальдо (від італ. saldo— розрахунок, залишок) — різниця між грошовими надходженнями і витратами за певний проміжок часу. Сальдо, розраховані за даними статей балансу поточних опе­рацій, показують результат зовнішньоторговельних операцій (пе­ревищення експорту або імпорту) та абсолютний розмір різниці між експортом та імпортом.

Індекс «умови торгівлі» — відношення експортних цін країни до її імпортних цін.  Якщо індекс розраховується щодо великої сукупності товарів, то він визначається як співвідношення індексів експортних та ім­портних цін. Для цього розраховується індекс експортних цін (в одиницях національної або іншої валюти). Остаточно індекс «умови торгівлі» розраховується як співвідношення двох індексів:

Iy. т. = ,

де Iy. т— індекс «умови торгівлі»; Рх — індекс експортних цін (в одиницях національної або ін­шої валюти); Рm— індекс імпортних цін.

Індекс «умови торгівлі» дає важливу інформа­цію для оцінки змін у зовнішній торгівлі країн, але використову­вати його доцільно тільки в сукупності з даними щодо обсягів торгівлі та причин коливання (зменшення або збільшення) екс­портних та імпортних цін.[14, с. 286]

Експортна квота. У міжнародних зіставленнях експор­тна квота використовується не тільки для характеристики рівня інтенсивності зовнішньої торгівлі країни, а й з метою оцінки рівня відкритості національного господарства, участі в міжнародно­му розподілі праці. Розраховується за формулою:

Ке =,

де Ке — квота експортна; Е — річний обсяг експорту країни; ВВП — валовий внутрішній продукт країни за аналогічний період.

Використовуючи дані щодо експортної квоти країни в аналі­тичних цілях, слід брати до уваги такі закономірності:

·   за стабільних (нормальних) умов відтворення експортна кво­та для кожної конкретної країни протягом певного історичного періоду зберігається більш-менш постійною;

·   експортна квота тим більша, чим вище розвинуті виробничі сили країни;

·   у великих країнах експортна квота, як правило, менша, ніж у малих;

·   за відносно однакового рівня розвитку виробничих сил екс­портна квота тим більша, чим менший економічний потенціал країни;

·   експортна квота країни тим вища, чим розвинутіші її виробничі сили, чим більше в її галузевій структурі виробництв з поглибле­ним технологічним розподілом праці, чим меншим є її економіч­ний потенціал та забезпеченість власними природними ресурса­ми.[2, с. 18]

Імпортна квота як частка імпорту у валовому внутріш­ньому продукті країни характеризує також рівень залежності країни від імпорту товарів і послуг. Розраховується за формулою:

Кі =%,

де Кі— квота імпортна; І– обсяг імпорту країни за певний рік;ВВП — валовий внутрішній продукт країни за аналогічний період.[20, с. 79]

Макроекономічні показники ефективності зовнішньої торгівлі.

Макроекономічний показник ефективності зовнішньо­торговельного обігу:

Ет.о.=,

деЕт.о.  — ефективність зовнішньоторговельного обігу; Ві— економія витрат у результаті імпорту;Ве— національні витрати на експорт.

Макроекономічний показник ефективності експорту:

Ее = ,

де Ее— ефективність національного експорту;Vе— валютна виручка від експорту товарів і послуг; Ве— національні витрати на експорт.

Макроекономічний показник ефективності імпорту:

Еі =,

деЕі— ефективність національного імпорту;Ві— економія витрат у результаті імпорту;Vі— валютні витрати на імпорт.

Сферою застосування цих макроекономічних показників є тільки аналітичні макроекономічні розрахунки з метою розробки та обґрунтування можливих варіантів торговельно-політичних заходів, спрямованих на реалізацію державних інтересів у розвитку зовнішньоторговельної діяльності країни. [4, с. 11]

Одним з напрямів реалізації зовнішньоекономічної політики є державне регулювання зовнішньої торгівлі. Тобто державне регулювання зовнішньої торгівлі – це діяльність держави, яка здійснює цілеспрямований вплив на поведінку учасників зовнішньоторговельних відносин з метою забезпечення реалізації зовнішньоекономічної політики держави та державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності в межах здійснення регуляторної діяльності у сфері зовнішньої торгівлі, діяльності з реалізації положень регуляторних актів, контролю за їх виконанням та застосування заходів примусу за недотримання або їх невиконання. В загальному вигляді розрізняють  митно-тарифні та нетарифні методи регулювання зовнішньоної торгівлі. [18, c. 41]

Митно-тарифні методи регулювання міжнародної торгівлі.

Найвпливовішим видом торговельних обмежень є мито. Митом вважаєть­ся податок, який стягується з товару при перетині ним митного національно­го кордону. Імпортне мито — це податок, який стягується з імпортованих товарів, в той час як експортне мито накладається на експортовані товари. Більшість країн застосовують саме імпортне мито, а експортне в основному застосовується країнами, що розвиваються, по відношенню до традиційного експорту, щоб отримати кращі ціни та збільшити виручку (наприклад, екс­портне мито стягується при експорті кави з Бразилії, або какао з Гани). З іншого боку, імпортне мито накладається з метою захисту окремих галузей економіки.

Мито може встановлюватися на вартість та на кількість товару. Адвалорне мито встановлюється як процент від вартості товару, що є предметом торгівлі. Специфічне мито встановлюється як фіксована сума коштів на фізичний обсяг товару. Комбіноване мито передбачає одночасне встанов­лення як адвалорного, так і специфічного мита.

Таким чином, за допомогою мита проводиться перерозподіл доходів від споживачів, які змушені платити більше, до виробників цього товару в країні, які можуть отримати більш високу ціну за свій товар, також підвищуючи дохідність того фактора, який вважається відносно рідкісним у країні і за­стосовується для виробництва імпортозаміщувальної продукції, і знижуючи дохідність того фактора, який в країні є у великій кількості і використовуєть­ся для виробництва експортних товарів. Такі тенденції призводять до зни­ження загальної ефективності економіки і є ціною, яку необхідно заплатити за введення мита. Якщо ж ми розділимо втрати економіки на кількість «вря­тованих» робочих місць, то отримаємо вартість одного «врятованого» робочо­го місця.[7, с.41- 42]

Розширимо можливості аналізу частко­вої рівноваги для визначення, обчислення впливу ступеня ефективного про­текціонізму. Ця концепція почала розроблялися лише з кінця 60-х років XX ст., але широко використовується в наш час.Дуже часто країна не встановлює мита на імпорт сировинних матеріалів або комплектуючих, необхідних для створення кінцевої продукції на тери­торії цієї країни. Основною причиною цього є спроба заохотити місцеве ви­робництво та створити робочі місці в країні.У такому випадку показник ефективного протекціонізму, який розра­ховується відносно до доданої вартості, що створюється в країні, або обсягів національного виробництва, є більшим за номінальну митну ставку, яка розраховується відносно до вартості кінцевої продукції. Національна додана вартість визначається як різниця між ціною кінцевої продукції та вартістю імпортованих матеріалів і напівфабрикатів, які використовуються для вироб­ництва цього товару. В той час, як номінальне мито має більше значення для споживачів, оскільки визначає ступінь збільшення ціни на внутрішньому ринку, ступінь ефективного протекціонізму має більше значення для виробників, оскільки визначає ступінь реального захисту національного виробництва, яке конкурує з іноземним.[14, с. 273]

Нетарифні методи регулювання міжнародної торгівлі.

Незважаючи на те, що історично мито є найбільш впливовим методом торговельних обмежень, існує велика кількість інших видів торговельних об­межень, таких як імпортні квоти, адміністративні заходи та антидемпінгове регулювання. Значення саме таких нетарифних обмежень істотно зросло у повоєнний період. Найбільш важливим видом нетарифних обмежень є кво­та, що становить собою пряме кількісне обмеження на обсяг товару, який може бути експортованим або імпортованим.

Імпортні квоти можуть застосовуватися з метою захисту національної промисловості, сільського господарства та/або для збалансування торговель­ного та платіжного балансів. Імпортні квоти найбільш широко були розпо­всюджені у Західній Європі після Другої світової війни.Щодо України, то значення її експортної та імпортної квот коливалися від 25% до 55%, що свідчить про важливість зовнішньої торгівлі для економіки країни, адже експорт та імпорт сумарно складають переважну частку ВВП, а також про значну залежність національного виробництва від збуту товарів на ринках інших країн [13, c. 12] (див. рис. 1.1):



Рис. 1.1 Динаміка квот у зовнішній торгівлі України


Розглянемо інші, ніж мита та імпортні квоти, види торговельних обме­жень. До таких ми будемо відносити добровільні обмеження експорту, технічні, адміністративні та інші види регулювання. Такі торговельні обмеження ви­никли в результаті поширення діяльності торговельних картелів, розширен­ня демпінгу та субсидіювання експорту. Останнім часом такі нетарифні об­меження стають дедалі все впливовішими в обмеженні торговельних потоків.

Одним із важливих методів нетарифних обмежень є добровільне обме­ження експорту. Під такими заходами ми будемо розуміти ситуацію, коли країна-імпортер змушує іншу країну, свого торговельного партнера, «добро­вільно» обмежити обсяг експорту під тиском застосування більш жорстких торговельних обмежень, якщо він загрожує діяльності промисловості країни-імпортера. Добровільні обмеження експорту є предметом переговорів між США, Європою та іншими країнами, як розвиненими, так і тими, що розвива­ються, ще з середини 50-х років XX ст. в таких галузях, як сталеплавильна, текстильна, виробництво електроніки, автомобілів.

Потоки міжнародної торгівлі також обмежуються численними технічни­ми, санітарними, адміністративними та іншими правилами і нормами. Незважа­ючи на те, що більша частина таких вимог є розумною, існують і курйозні випадки, зокрема заборона на показ іноземних фільмів на британському те­лебаченні, заборона на рекламу віскі у Франції.

Іншим торговельним обмеженням є законодавча вимога в багатьох краї­нах до власних урядів купувати лише товари вітчизняного виробництва.

Міжнародні картелі є організацією виробників, які знаходяться в різних країнах (або групи урядів), і які погоджуються обмежити виробництво та експорт товарів з метою максимізації або збільшення валового прибутку членів організації. Хоча діяльність національних картелів заборонена в більшості країн, оцінити владу міжнародних картелів не так просто, оскільки їх діяль­ність не підпадає під юрисдикцію жодної з країн. Найбільш відомим у наш час міжнародним картелем є ОРЕС (Організа­ція країн — експортерів нафти), який, обмеживши видобуток сирої нафти у 1973 та 1974 pp., змусив ціни на цей товар збільшитися в чотири рази.

Торговельні перешкоди можуть виникати і внаслідок демпінгу. Демпінг — це експорт товару за ціною, нижчою від витрат на його виробництво, або у випадку, коли його ціна всередині країни є вищою за ціну, за якою продається даний товар за кордоном.

Експортні субсидії — це прямі виплати або надання податкових пільг чи пільгових кредитів національним експортерам або потенційним експор­терам, а також пільгових кредитів іноземним споживачам з метою стимулю­вання національного виробництва. В такому випадку експортні субсидії мо­жуть розглядатися як форми демпінгу. Незважаючи на те, що експортні суб­сидії є незаконними згідно з багатосторонніми міжнародними угодами, вели­ка кількість країн надає їх у прихованій формі.

Заходи протекціонізму можуть стосуватися тих галузей, які повинні конку­рувати з продукцією, що виробляється в країнах, які розвиваються і які ма­ють менше економічної та політичної влади порівняно з розвиненими, щоб ефективно протистояти перешкодам на шляху їхнього експорту.[16, c. 184-185]

Вищезазначені заходи державного та міжнародного регулювання процесів у зовнішньоекономічному секторі спрямовані, в першу чергу, на отримання зовнішньоторговельного прибутку. Адже з економічної теорії відомо, що обмін є продуктивним, що він здатний стрворювати або нарощувати вартість. В зовнішній торгівлі цей ефект є особливо відчутним, оскільки йдеться про великі партії товарів, значні обсяги наданих послуг. Джерелом доходу виступає світовий господарський простір.

Зрозуміло, що зовнішньоторговельний прибуток безпосередньо залежить від ціни товарів і послуг, що складаються на світових ринках. Його реалізація досягається за рахунок вигідної різниці між світовими цінами і цінами внутрішнього ринку. Отже, його можна трактувати як надприбуток, як додаткові надходження, зокрема від експортної діяльності порівняно з прибутком, який можна отримати від реалізації продукції всередині країни. Оцінка зовнішньоторговельного прибутку здійснюється як на рівні підприємства, так і на господарському ринку.

Макроекономічний підхід дозволяє отримати  комплексну оцінку ефективності експорту, оскільки включає результати, які знаходяться за межами підприємства. Мова йде про митні платежі і збори, які виступають частиною народногосподарського доходу. Розрахунок зовнішньоторговельного прибутку передбачає перерахунок інвалютної виручки у національний еквівалент за ринковим курсом валют. Витрати в даному випадку представлені ціною виробника, яка включає витрати на траспортування до кордону і прибуток підприємства. Також потрібно зауважити, що зовнішньоторговельний прибутоквключає прибуток підприємства від експортної діяльності та мита, що надходить до державного бюджету. він може бути розрахований за наступною формулою:

Пі = Зі     продолжение
--PAGE_BREAK--