ЗМІСТ
Вступ…………………………………………………………………………………..3
1. Теорія економічного зростання …………………………………………………...4
2. Типи економічного зростання …………………………………………………….5
3. Фактори економічного зростання ………………………………………………...8
4. Державне регулювання економічного зростання ……………………………….11
5. Економічне зростання в Україні, його риси……………………………………....12
Висновки ……………………………………………………………………………...14
Список літератури ……………………………………………………………………15
ВСТУП
Теорія економічного зростання є одним з найбільш складних розділів економічної науки, присвяченої дослідженню ринкового господарства. Як визначити внесок кожного з факторів виробництва в процес збільшення суспільного продукту? Як вимірити якісне удосконалювання праці, капіталу і землі, тобто які показники можуть відбити ці зміни? Особливе значення аналіз економічного зростання має в останні десятиліття. Саме по собі економічне зростання має суперечливий характер. Так, можна домогтися збільшення виробництва і споживання матеріальних благ за рахунок погіршення їхньої якості, за рахунок економії на очисних спорудженнях і погіршення умов життя. Домогтися тимчасового зростання виробництва можна і за рахунок хижацької експлуатації ресурсів. Таке зростання або хитливе або взагалі небажане. Тому економічне зростання має сенс тоді, коли воно сполучиться із соціальною стабільністю і соціальним оптимізмом. Таке зростання припускає досягнення ряду збалансованих цілей: збільшення тривалості життя, зниження захворюваності і травматизму; підвищення рівня освіти і культури; більш повного задоволення потреб і раціоналізації споживання; соціальної стабільності і впевненості у своєму майбутньому; подолання убогості і різких розходжень у рівні життя; досягнення максимальної зайнятості; захисті навколишнього середовища і підвищенні екологічної безпеки; зниженні злочинності.
Характер і динаміка економічного розвитку країни є предметом найпильнішої уваги економістів і політиків. Від того, які процеси відбуваються в динаміці і рівні розвитку, які при цьому відбуваються структурні зміни в національній економіці, залежить дуже багато чого в житті країни і її перспектив.
Проблеми економічного зростання особливо гостро постали перед людством у XX ст., але це не означає, що вони нікого не хвилювали раніше. Уперше про економічне зростання заговорили меркантилісти, а більш-менш предметно цю проблему поставив фізіократ Ф. Кене. Протягом останніх десятиліть однією з найважливіших довгострокових цілей економічної політики уряду будь-якої країни є стимулювання економічного зростання, підтримка його темпів на стабільному та оптимальному рівні. Усе це вимагає чіткого уявлення про економічне зростання, фактори його стимулювання і стримування, адже воно є надзвичайно складним явищем. З даного приводу відомий американський історик економічної думки Б. Селігмен зазначав, що теорія економічного зростання повинна враховувати природні ресурси, політичні інститути, законодавство, а також багато психологічних і соціальних факторів. Розробка такої всеохоплюючої теорії, на думку вченого, — майже нездійсненне завдання. Відомі економісти, автори теорій економічного зростання, ясна річ, не претендували на створення всеохоплюючої та універсальної теорії, не робили спроб «обійняти неосяжне». Тому кожна теорія або модель мають відповідні припущення та абстракції, які дозволяють виділити і вивчити найбільш суттєві фактори економічного зростання!
З точки зору етимології (походження) терміну «зростання» близьким є поняття «розвиток», але останнє ширше за змістом. Економічний розвиток — це процес переходу країни від одного стану економіки до іншого, більш досконалого — тобто якісно нового на основі відповідних структурних та інституціональних зрушень, що комплексно проявляється в якісному вдосконаленні всієї економічної системи.
ТЕОРІЯ ЕКЧНООНОМІГО ЗРОСТАННЯ
Теорія зайнятості ставить наступне основне питання: «Що необхідно зробити для повного використання існуючих в економіці виробничих потужностей?» Що ж качається теорії економічного зростання, її основна проблема формулюється так: «Яким образом можна збільшити обсяг виробничих потужностей або ВНП в умовах повної зайнятості?»
Економічний зростання у масштабі всього суспільного виробництва представлений збільшенням річного обсягу виробництва товарів і послуг. Тому показником, за допомогою якого вимірюється економічне зростання звичайно виступає ВНП. Крім того, використовується динаміка валового внутрішнього продукту (ВВП). При цьому в розрахунок приймаються всі зміни тільки реального ВНП, тобто зміна номінального (у ціновому вираженні) ВНП не може розглядатися як економічне зростання. Справді, якщо в даному році ніяких змін у загальному обсязі кінцевої продукції не відбулося, а ціни виросли, наприклад у 4 рази, свідчила б така ситуація про економічне зростання? Негативна відповідь очевидна.
Для виміру економічного зростання, особливо при зіставленні на міжнародному рівні, широко використовується такий показник, як «величина ВНП на душу населення» (і темпи його зростання). Цей показник звичайно використовується для характеристики рівня життя і динаміки добробуту населення тієї або іншої країни. При однаковому обсязі реального національного продукту його величина, що приходиться на душу населення, буде залежати від чисельності населення даної країни. Так, ВНП Індії майже на 70% перевершує ВНП Швейцарії, однак за рівнем життя населення Індії відстає від Швейцарії більш ніж у 60 разів. Тому, якщо зміни ВНП використовувати як узагальнений показник життєвого рівня, необхідно враховувати зміни, що відбуваються в чисельності населення. Наприклад, якщо реальний ВНП за рік збільшився на 1,5%, але загальна чисельність населення за цей період теж виросла на 1,5%, те в середньому рівні життя населення ніяких змін не відбудеться. Підвищення середнього рівня життя викликає лише таке збільшення обсягу виробництва (ВНП), що перевищує зростання населення.
ТИПИ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ
2.1 Екстенсивний тип
Екстенсивний тип економічного зростання – це історично первісний шлях розширеного відтворення (екстенсивний – від латинського слова extensivus – «що розширюється»). У цьому випадку розширення обсягів виробництва відбувається за рахунок трьох факторів: (а) основного капіталу (фондів); (б) робочої сили; (в) матеріальних витрат (природної сировини, матеріалів, енергоносіїв).
Для виявлення ролі кожного з зазначених факторів у збільшенні випуску продукції застосовується економетрика (наукова дисципліна, що вивчає кількісні зміни в економіці). З її допомогою створюються економетричні моделі зростання національного господарства. Так при розгляді економічного зростання лауреат Нобелівської премії Роберт Солоу (США) використовував формулу виробничої функції:
Як відомо, виробнича функція показує кількісну залежність (F) випуску продукції (Y) від основного капіталу (K), праці(L) і “землі” (природних матеріальних ресурсів – N):
Y=F(K,L,N)
Р. Солоу встановив, що модель економічного зростання при відсутності технічного прогресу (тобто при екстенсивному розширенні виробництва) має властивість постійної віддачі від масштабу збільшення факторів:
ZY=F(ZK,ZL,ZN).
Дана формула виражає наступну функціональну залежність. Якщо капітал, праця і матеріальні витрати зростають на величину Z, то й обсяг виробництва збільшиться в Z раз. Саме ця властивість характерна для екстенсивного збільшення виробництва: воно прямо пропорційно величині витрачених виробничих факторів.
Екстенсивне економічне зростання – це найбільш легкий шлях господарського розвитку. З його допомогою відбувається швидке освоєння природних ресурсів, а також вдається порівняно швидко скоротити або ліквідувати безробіття, забезпечити велику зайнятість робочої сили.
Такий шлях збільшення виробництва має і серйозні недоліки. Йому властивий технічний застій, при якому кількісне збільшення випуску продукції не супроводжується техніко-економічним прогресом, який є важливим двигуном економічного зростання. За визначенням, технічний прогрес включає не тільки нові методи виробництва, але також нові форми керування й організації виробництва — мається на увазі відкриття нових знань, що дозволяють по новому комбінувати дані ресурси з метою збільшення кінцевого випуску продукції. При екстенсивному економічному зростанні випуск продукції підвищується пропорційно величині використовуваних виробничих основних фондів, матеріальних ресурсів і чисельності працівників, отже на незмінному рівні залишаються значення таких економічних показників, як фондовіддача, матеріалоємність і продуктивність праці. Інакше кажучи, загальна ефективність виробництва залишається, у кращому випадку, незмінною.
Екстенсивний тип економічного зростання дозволяє швидко освоїти природні ресурси. Але внаслідок того, що використання цих ресурсів при екстенсивному типі йде нераціонально, відбувається швидке виснаження рудників, орного шару землі, корисних копалин, а такий показник як матеріалоємність залишається фактично незмінним. Отже, виникає необхідність витрачати більше праці і засобів виробництва для видобутку кожної тонни сировини і палива. У результаті економічне зростання набуває витратного характеру.
Довгострокова орієнтація на переважно екстенсивний шлях зростання випуску продукції приводить до кризових явищ.
Отже, екстенсивний тип економічного зростання забезпечується за рахунок кількісного збільшення обсягів функціонуючих факторів виробництва і практично за збереження незмінними їх попередніх техніко-технологічних параметрів.
2.2. Інтенсивний тип
Більш складний тип економічного зростання інтенсивний (від французького слова intensif – напруга). Його головна відмітна ознака – підвищення ефективності виробничих факторів на базі технічного прогресу. Інтенсивний тип економічного зростання характеризується розширенням виробництва на основі якісного поліпшення всіх його факторів, тобто раціонального використання всього виробничого потенціалу.
При даному типі розширеного відтворення з'являється новий фактор економічного зростання – підвищення ефективності всіх традиційних факторів. У силу цього виробнича функція перетвориться. Її найпростіше вираження таке:
Y=AF(K,L,N)
У даній формулі А – це сукупна продуктивність факторів. З формули бачено: якщо величина витрат виробничих факторів не міняється, а їхня сукупна продуктивність А збільшується на 1%, те обсяг виробництва зростає також на 1%.
Інтенсивний тип економічного розвитку ґрунтується на широкому використанні більш ефективних засобів виробництва, що забезпечується за рахунок застосування більш прогресивної техніки, передових технологій, досягнень науки, підвищення кваліфікації кадрів. Завдяки цим факторам досягається також підвищення якості продукції, зростання продуктивності праці, ресурсозбереження, поліпшення використання наявної матеріальної бази виробництва.
Безсумнівним достоїнством інтенсивного збільшення виробництва є переборення перешкод, породжених обмеженістю природних ресурсів і можливість досягнення дуже високих темпів економічного зростання. Найбільш вигідним фактором його розширення стає ресурсозбереження. Наприклад, щоб зберегти одну тонну умовного палива (7000 ккал) шляхом застосування нової технології, потрібно в 3-4 рази менше витрат у порівнянні з витратами на видобуток такого ж обсягу палива.
Працезаощаджувальний вид інтенсифікації припускає, що нова техніка витісняє з виробництва робочу силу. У цьому випадку весь приріст виробництва досягається частково або цілком за рахунок підвищення продуктивності праці.
Такий вид найбільш характерний для початкових періодів розвитку машинного виробництва – індустріалізації народного господарства.
Капіталозаощаджувальний вид інтенсифікації: завдяки застосуванню більш ефективних машин і устаткування, сировини і матеріалів досягаються ощадливі витрати засобів виробництва. Ці процеси в найбільшій мірі стали виявлятися на початковому етапі НТР (науково-технічної революції), коли широко освоювалися високопродуктивне автоматичне устаткування, удешевлявшее продукцію, а також досягнення хімії полімерів і інші високоефективні речовинні фактори виробництва.
Нарешті, всебічна інтенсифікація – це такий вид економічного зростання, при якому використовуються всі зазначені форми ресурсозбереження. Тоді заощаджуються і трудові, і речовинні умови виробництва. Даний вид економічного зростання практично впроваджується в умовах сучасного етапу НТР і новітньої технологічної революції.
У противагу витратному екстенсивному нарощуванню виробництва, всебічна інтенсифікація забезпечує антивитратну траєкторію економічного зростання. Вона наочно зображена на графіку (мал. 6), де приведені умовні дані.
На графіку видно, що швидше усього зростає обсяг національного доходу (НД), трохи повільніше збільшується випуск засобів виробництва (До) і чисельність робочої сили (Р). У підсумку знижується вартість одиниці продукції (Сс), розширене ж відтворення здобуває якісно нові риси.
Нова якість економічного розвитку виражається у зменшенні витрат праці і засобів виробництва в розрахунку на одиницю національного доходу. Істотно поліпшується весь господарський розвиток, неухильно підвищується науково-технічний рівень і якість продукції, що випускається. Це є прямим наслідком переходу до більш технологічного способу виробництва.
Така структурна зміна – результат ощадливої витрати сировини, матеріалів і енергоносіїв при створенні кожного виробу.
ФАКТОРИ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ
Іноді здається дивною бурхлива реакція, з якою економісти сприймають найнезначніші, здавалося б, зміни в темпах зростання. Чи дійсно настільки істотна різниця між чотирма і трьома відсотками економічного зростання? Так, істотна. Для Сполучених Штатів з їх реальним ВНП, що складає зараз приблизно $3995 млрд., різниця між темпами зростання в 3% і 4% виражається сумою 40 млрд. доларів у рік. Для населення дуже бідної країни навіть півпроцентне зниження в темпах економічного зростання цілком може означати перехід від недоїдання до голодної смерті.
Що стосується темпів зміни реального ВНП на душу населення, то при однакових темпах економічного зростання різниця в життєвому рівні населення буде ставати усе більшої і більшою. Наприклад, дві країни Г и Д розвиваються однаковими темпами (5% у рік); але якщо в країні Г ВНП на душу населення складає 10 тис. грн, а в країні Д – 500 грн, то 5%-ий приріст для країни Г означає приріст рівний 500 грн., а для країни Д – усього лише рівний 25 грн. у рік.
Очевидно також, що економічне зростання має більш важливе значення, чим стабільність.
Політико-економічний аналіз змісту рушійних сил економічного зростання (прогресу) передбачає врахування не лише дії базисних економічних категорій (внутрішніх суперечностей, потреб, інтересів тощо), але й функціонування надбудови держави, політичних, ідеологічних, правових, культурно-духовних та інших відносин і відповідних інституцій: політичних партій (рухів), релігійних концепцій і т. ін. Таким чином, економічне зростання виступає завжди як результат дії економічних і неекономічних факторів. До останніх належать географічно-кліматичні, національно-демографічні, військово-політичні, культурні, інституціональні тощо. Вплив кожного з факторів може бути різним (як позитивним, так і негативним), але не правомірно абстрагуватись від них, а тим більше від їх сукупності.
Економічне зростання будь-якої країни визначається шістьма основними факторами, чотири з яких зв'язані з фактичною здатністю економіки до зростання:
1) кількість і якість природних ресурсів країни;
2) кількість і якість трудових ресурсів країни;
3) обсяг основного капіталу;
4) технології.
Ці чотири фактори економічного зростання можна об'єднати за назвою факторів пропозиції. Саме вони роблять зростання виробництва фізично можливим.
Загальне представлення про взаємодію всіх цих факторів може дати крива виробничих можливостей – мал. 1.
Ця крива щонайкраще відбиває максимальну кількість варіантів різноманітної продукції, що може бути вироблена при даній кількості і якості природних, трудових ресурсів і основного капіталу на основі даного технологічного потенціалу. Посилення позитивного впливу з боку кожного з факторів пропозиції (збільшення кількості і поліпшення якості ресурсів і технологічний прогрес) зміщають криву виробничих можливостей вправо, що показано як зрушення від АВ до СД.
1) Але можливість економіки цілком реалізовувати свій виробничий потенціал обмежується факторами попиту і розподілу. Крива виробничих можливостей може зміститися вправо, та дійсний рівень виробництва не досягає можливого. Інакше кажучи, крива реальної економічної діяльності знаходитиметься усередині площі, обмеженої кривою виробничих можливостей.
Приклад. Чистий приріст робочої сили в США складає 2 млн. у рік. Сам по собі цей приріст збільшує виробничі потужності, або потенціал економіки. Але для того, щоб збільшення економічного потенціалу виразилося в прирості виробництва, необхідно знайти роботу всім 2 млн. безробітніх, причому саме в тих галузях і підприємствах, де їхні здібності цілком реалізуються. Суспільство не має потреби ні в нових безробітних, ні в педіатрах, що працюють водопровідниками.
При всьому значенні факторів попиту і розподілу ресурсів основна увага в обговоренні проблем економічного зростання приділяється факторам пропозиції. Економічний зростання визначається факторами, що зміщають криву сукупної пропозиції вправо – мал. 2.
На мал. 2 збільшення сукупного попиту показаний як зсув кривій AD вправо, від AD1 до AD2. Це зрушення показує, що при різних рівнях цін бажаний обсяг товарів і послуг зросте.
Можна сказати, що реальний ВНП у будь-який час визначається як працевтрати (у людино-годинах), помножені на продуктивність праці (реальне годинне вироблення на один зайнятого).
Або: ВНП = число відпрацьованих чіл.-годин х продуктивність праці.
Приклад. Припустимо, у господарстві зайнято 10 чоловік, кожний з яких відпрацьовує 2 тис. годин у рік (50 тижнів по 40 робочих годин у тиждень), так що загальне число відпрацьованих людино-годин складає 20 тис. Якщо середнє вироблення в розрахунку на людино-годину складає 5 доларів, то загальний випуск продукції або реальний ВНП, складе 100 тис. доларів (20 тис. х 5 діл.).
Продуктивність праці знаходиться під впливом таких факторів, як технічний прогрес, фондоозброєність, якість робочої сили й ефективність розподілу, сполучення і керування різними ресурсами. іншими словами, продуктивність праці збільшується в міру поліпшення здоров'я, професійної підготовки, утворення і підвищення зацікавленості; у міру зростання забезпеченості машинами й устаткуванням, а також природними ресурсами; при кращій організації і керуванні виробництвом; при переміщенні робітників їх менш у більш ефективні галузі.
На практиці технічний прогрес і капіталовкладення (інвестиції) тісно взаємозалежні: технічний прогрес часто спричиняє інвестиції в нові машини й устаткування.
На перший погляд, хід технічного прогресу історично характеризується глибиною і стрімкістю. Газові і дизельні двигуни, конвеєри і складальні лінії приходять на розум як найбільш істотне досягнення минулого. зовсім недавно «чарівна лампа технології» випустила «джина автоматизації» і разом з тим усі можливі чудеса фабрики, що приводиться в рух одним натисканням кнопки. Надзвукові літаки, транзистори й інтегральні схеми, комп'ютери, ксерокси, контейнерні перевезення і ядерна енергія, не говорячи вже про космічні польоти, — це ті технологічні досягнення, що відносилися до області фантастики в недалекому минулому. Подібні нововведення сприятливо впливають на економічний зростання.
ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ
Держава відіграє значну роль у регулюванні економічного зростання, і тому варто розглянути які міри державного регулювання щонайкраще можуть стимулювати цей процес:
1. Кейнсіанці розглядають економічне зростання переважно з погляду факторів попиту. Звичайно вони пояснюють низькі темпи зростання неадекватним рівнем сукупних витрат, що не забезпечує необхідного приросту ВНП. Тому вони проповідують низькі ставки відсотка (політику «дешевих грошей») як засіб стимулювання капіталовкладень. При необхідності фінансово-бюджетна політика може використовуватися для обмеження урядових витрат і споживання, для того щоб високий рівень капіталовкладень не приводив до інфляції.
2. На противагу кейнсіанцям, прихильники «економіки пропозиції» концентрують увагу на факторах, що підвищують виробничий потенціал економічної системи – закликають до зниження податків як засобу, що стимулює заощадження і капіталовкладення, що заохочує трудові зусилля і підприємницький ризик. Наприклад, зниження або скасування податку на дохід від відсотків приведе до збільшення віддачі від заощаджень. Аналогічно, якщо обкладати необхідним податком суми, що йдуть на виплати по відсотках, це приведе до обмеження споживання і стимулювання заощаджень. У відношенні капіталовкладень ці економісти пропонують зменшити або скасувати податок на прибуток корпорацій, надати значні податкові пільги на інвестиції.
3. Економісти різних теоретичних напрямків рекомендують і інші можливі методи стимулювання економічного зростання. Наприклад, пропагують політику, за якої уряд бере на себе активну роль у формуванні структури промисловості; вживає заходів, що прискорюють розвиток високопродуктивних галузей; збільшує витрати на фундаментальні дослідження і розробки, стимулюючи технічний прогрес.
При цій численності і складності можливих методів стимулювання економічного зростання більшість економістів єдині в тім, що збільшення темпів економічного зростання є досить непростим завданням, — капіталомісткість і схильність до заощаджень важко піддаються заходам регулювання.
ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ В УКРАЇНІ. ЙОГО РИСИ
Будь-яка перехідна економіка переживає період спаду виробництва, що підтверджується досвідом усіх європейських країн, котрі здійснюють ринкові реформи. Спочатку ці країни зіткнулися практично з тими ж проблемами, що й Україна: успадкована адміністративно-командна система, зношені виробничі фонди, ірраціональна галузева і виробнича структура. Як і Україні, їм довелося переборювати наслідки стрибкоподібного підвищення цін на імпортні енергоносії, розриву економічних відносин із сусідніми державами.
Країнам Центральної Європи — західним сусідам України — вдалося подолати спад протягом трьох—п'яти років, у нас же цей процес набрав затяжного характеру.
Чинники такого небувалого падіння обсягу виробництва в Україні можна поділити на дві групи:
o ті, що склалися внаслідок перебування України у складі Радянського Союзу;
o ті, що виникли вже після проголошення незалежності, або, інакше кажучи, суб'єктивні прорахунки.
Україна робила перші незалежні кроки за найнесприятливіших умов: дві світові війни, роки голодоморів забрали життя понад 20 мільйонів українців.
Вагомою причиною нинішнього стану економіки України стало багаторічне втілення в життя догми про випереджувальне зростання виробництва засобів виробництва порівняно з виробництвом предметів споживання. Внаслідок такої політики Україна успадкувала від СРСР украй нераціональну структуру промисловості, три чверті виробництва якої становила продукція важкої промисловості і лише чверть — продукція, призначена для задоволення потреб споживачів.
Ще однією причиною безпрецедентного спаду виробництва в Україні є незавершеність виробничого циклу в національній економіці. На момент здобуття незалежності в Україні вироблялося 15—20% кінцевої продукції промисловості, а в Росії — понад 70%. Тому розрив старих господарських зв'язків болюче відбився на вітчизняній економіці: численні чинники відтворення залишилися за межами країни. У господарській структурі переважають галузі, що мають потребу в державних дотаціях і тому важко піддаються перебудові.
На стані української економіки вкрай негативно позначається катастрофічна екологічна ситуація. Внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС радіонуклідного забруднення зазнали понад 12 млн. гектарів земель.
Падіння обсягів виробництва зумовлене також чинниками, що почали діяти вже в роки незалежності — суб'єктивними прорахунками. При цьому важливо зазначити, що сам курс на демонтаж командно-адміністративної системи й розбудову сучасної, заснованої на ринкових засадах відкритої національної економіки у стратегічному плані є правильним. Тому причини неадекватності економічної політики конкретним умовам українського сьогодення лежать передовсім у площині визначення шляхів та конкретних механізмів здійснення зазначеного курсу. Непослідовність у проведенні економічних реформ призвела до того, що перехід від адміністративно-командної системи до ринкової супроводжується зростанням тіньової економіки. Адже тіньова економіка найбільше процвітає там, де реформи проходять мляво, а високі податки практично внеможливлюють розвиток нових приватних структур. Наявність гігантського тіньового сектора спотворює усі національні рахунки, не дає змоги державним органам точно визначити потреби економіки в різних ресурсах, давати обгрунтовані економічні прогнози. Водночас створюються сприятливі умови для корупції, хабарництва, криміналізації економіки.
Згадані чинники викликали те, що нині обсяг національного виробництва становить трохи більше як третину від рівня 1990 р. Щоправда, нарешті вдалося зупинити падіння виробництва.
Перебудова структурної політики передовсім ґрунтуватиметься на визнанні пріоритетності наукомістких і високотехнологічних галузей економіки, які ще до кінця не зруйновано і які в змозі зберегти здатність України ввійти у світовий економічний простір з високим технологічним потенціалом.
Особлива роль у відновленні економічного зростання належить земельній реформі, яка покликана підтримувати на селі найефективніші форми власності та господарювання.
Нині особливо важливою умовою переходу до економічного зростання є створення привабливого інвестиційного середовища для вітчизняних та іноземних інвесторів. Україна має великі можливості для активної діяльності інвесторів — значний споживчий ринок, вигідне геополітичне розташування, багаті природні ресурси, кваліфіковану й водночас дешеву робочу силу, потужну наукову базу. Однак макроекономічне середовище дуже несприятливе для інвестицій — високі реальні процентні ставки, високі податкові ставки, суперечливе і невідповідне сучасним реаліям господарське законодавство, тінізація економіки та ін.
У сфері зовнішньоекономічних зв'язків головним завданням є поступове входження України у світовий економічний простір. Для цього слід створити стабільну і сприятливу правову основу для залучення іноземних інвестицій і повернення українського капіталу у твердій валюті в Україну. Водночас необхідний захист молодого національного виробника від конкуренції іноземних фірм.
Суттєвим чинником стабілізації економіки України має стати активізація малого і середнього бізнесу. Світовий досвід показує, що саме малі підприємства можуть розв'язати такі завдання, як структурна перебудова економіки, насичення ринку найрізноманітніший ми товарами і послугами, створення додаткових робочих місць. Малий бізнес послаблює монополізм і забезпечує конкуренцію. Однак поки що він іще не став в Україні реальною базою для становлення ринкової економіки.
Розвиток малого бізнесу гальмують: недосконала державна політика щодо його підтримування, високі податки, обмеження на окремі види діяльності, адміністративні бар'єри, бюрократична тяганина в отриманні ліцензій, ще не сформована позитивна громадська думка стосовно підприємницької діяльності тощо.
ВИСНОВКИ
З усього, що написано в моїй роботі, можна зробити наступні висновки:
1. Економічний зростання можна визначити як зростання реального ВНП або зростання реального ВНП на душу населення. Він забезпечує приріст виробництва, використовуваний для рішення внутрішніх і міжнародних соціально-економічних проблем.
2. Економічний зростання визначається такими факторами пропозиції, як природні ресурси, трудові ресурси, капітал, технологія. Два інших фактори – достатній рівень сукупних витрат і ефективність розподілу ресурсів – істотні для реалізації здібностей економіки до зростання.
3. При екстенсивному типі економічного зростання багато працівників не є висококваліфікованими. Екстенсивний шлях розвитку носить застійний характер, фактично немає технологічного прогресу, зношуються виробничі основні фонди.
4. Інтенсивний тип економічного зростання є більш складним. Головна відмінність цього типу економічного зростання від екстенсивного в тім, що підвищення ефективності виробничих факторів здійснюється на базі технічного прогресу.
5. Держава може відігравати значну роль в економічному зростання при правильній податковій політиці і політику інвестування.
6. Нині в розвинутих країнах переважає інтенсивний шлях економічного розвитку. В Україні після тривалого спаду виробництва необхідно підготувати матеріальну базу для інтенсивного економічного зростання і підвищення його показників.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:
1. Зубко Н. М., Экономічнаая теорія / К.: «НТЦ АПИ», 1998
2. Лановик Б.Д. Економічна історія: Курс лекцій/ Б.Д. Лановик, М.В. Лазарович. -5-е вид., випр -К.: Вікар, 2005.
3. Політекономія: Підручник/ Ред. Ю.В. Ніколенко. -К.: Центр навчальної літератури, 2003.
4. Экономика: Учебник./Под ред. доц. А. С. Булатова. 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Издательство БЕК, 1997г.
5. Юхименко П.І. Економічна історія: Навч. посіб./ П.І.Юхименко. -К.: Вікар, 2004.