1. Політеком мікроеконта макро як складові економ теорії
Об'єктом вивчення для всіх економічнихдисциплін є економіка в цілому. Проте якщо об'єкт вивчення для них є спільним,то предмет вивчення, тобто коло проблем, які розглядає та чи іншаекономічна наука, різний.
Розглянемо єдність івідмінність предмета вивчення зазначених складових економічної теорії. В економіці діють економічнісубєкти. Свою діяльність вони спрямовують на економічні об'єкти і вступають упевні взаємовідносини. Тобто, є суб'єкти, об'єкти і економічні відносини.Кожний Із цих елементів стає предметом вивчення відповідної складової частиниекономічної теорії. Політична економія вивчає виробничі відносини в їхєдності та взаємодії з організаційно-економічними відносинами і продуктивнимисилами. Політекономія досліджує закони, які керують виробництвом, розподілом,обміном і споживанням життєвих благ, та розробляє методологічні основимеханізму їх використання суспільством з метою підвищення ефективностівиробництва і зростання добробуту людей. Але економічні (виробничі) відносинине Існують самі по собі, вони виявляються лише через діяльність і поведінкуекономічних суб'єктів перш за зсе фірм і домогосподарств. Це предметмікроекономіки. Мікроекономіка як складова економічної теорії вивчаєповедінку і механізм прийняття рішень окремими економічни-ми суб'єктами(Індивідами, домашніми господарствами, приємствами, організаціями, тобтомікросистемами), які прагнуть досягти мети за наявних обмежених ресурсів і дляяких до того ж можна знайти альтернативне використання.
Нарешті внаслідоквзаємодії фірм, домогосподарств держави створюється і відповідним чиномрозподіляється валовий внутрішній продукт (ВВП), який є головним економічнимоб'єктом, економіка функціонує як ціле. Саме це вивчає макроекономіка. Макроекономікарозкриває механізм функціонування національної економіки на основімакроекономічних теорій концепцій, моделей, обгрунтованих світовою тавітчизняної наукою й опробованих економічною практикою.
Однак не слідзабувати й про те, що мікроекономіка макроекономіка — це самостійні теоретичніекономічні дисципліпи, які вивчають, насамперед, функціональні залежності мі;економічними процесами та явищами на відповідних рівня проблеми ефективностівиробництва, оптимізації прибуток тощо. В той же час ці науки індиферентні до вирооничих відносин, форм власності, соціальноїструктури суспільства розглядають Інтереси класів, соціальних груп, колективів, окремих особистостей.
2. Методидос-ня економ явищ і процесів
Термін «метод»походить від грецького слова, що буквально означає: «шлях до чогось»,«шлях пізнання» (або дослідження). „вчення“, „теорія“.Метод економічної теорії — шлях пізнання системи економічних відносин у їхвзаємодії а розвитком продуктивних сил, мисленого відтворення у теорії діалектики,у системі економічних законів та категорій цієї взаємодії. Система такихприйомів і операцій не може бути довільною. Вона повинна узгоджуватися зоб'єктивними законами розвитку Діалектичний метод — гносеологічне й логічневідображення всієї діалектики. Водночас до складу цього методу слід віднести йсуб'єктивний підхід, за якого об'єктом економічного аналізу стає поведінкалюдини, а отже, людська діяльність. Найважливішими категоріями такого підходу єпотреби, інтереси, цілі людини, корисність, споживча вартість.
До філософських належатьпринципи матеріалізму, розвитку, саморуху, відображення, суперечності,детермінізму, взаємодії, об'єктивності тощо. До загольнонаукових принципів іметодів — принцип системності, структурно-функціональний підхід, методи аналізуі синтезу, індукції та дедукції тощо. Найелементарнішою, найпростішою клітиноюв системі теоретичного знання, а водночас вихідним елементом у системідіалектики є метод абстракції.
Метод абстракції — метод,який передбачає відмову від поверхневих, несуттєвих сторін явища для розкриттяйого внутрішніх, суттєвих, сталих і загальних зв'язків, дійсної тенденцій руху.Результатом абстракції (поряд з використанням інших елементів діалектики) єобгрунтування економічних категорій. Абстракція лише відображає у формі думкизміст, закладений у речах.
Метод; сходження від абстрактного доконкретного — перехідвід загальних і збіднених за змістом понять дорозчленованих і багатших за змістом.Аналіз — розчленування предмета (явища чипроцесу) на складові частини, окремі сторони. Синтез – поєднання розрізненихраніше частин і сторін у цілісність з урахуванням взаємозв’язків між ними.
3. Економічніпотреби і виробничі можливості суспільства
економічніпотреби — ідеальний внутрішніймотив людини.що спонукає її до економічноїдіяльності для забезпечення власного добробуту та добробуту членів родини. За ступенем задоволення розрізняютьабсолютні, дійсні та платоспроможні (фактичні) потреби. Абсолютні економічні,потреби визначаються максимально можливим обсягом виробництва матеріальнихблаг і послуг за найсприятливіших: умов, які могли б бути спожиті суспільством.Дійсні економічні потреби — це потреби, які задовольняхугьа аоптимальних розмірів виробництва, у даному випадку за ж-дчного недовантаженнявиробничих потужностей. Фактичні економічні потреби виявяякпься у формізадоволення платоспроможного попиту. Розрізняють також економічні потребисуспільства, класів, соціальиих верств, прошарків і груп, економічні потребиокремих людей. Розвиток та задоволення потреб у кінцевому підсумку залежить відступеня зрілості економічної системи. За первіснообщннного ладу людиназадовольняла лише найелементарніші фізіологічні потреби. Економічні потребиокремої людини, трудового колективу й сукупного працівника слід групуватинавколо потреб людини-працівника і людини-власника. Потребилюдини-працівника народжуються у виробництві і пов'язані з процесом праці,з можливістю працювати. З-поміж них — насамперед потреби у якісномувдосконаленні умов праці: передусім санітарно-гігієнічні умови (ступіньзабруднення повітря, вібрація, освітленість, во-яогість, рівень температури,наявність або відсутність кондиціонерів, інтенсивність шуму), фізичнінебезпеки, контакти з іншими людьми. Близькі до цих умов фізичні вимоги, середяких важливу роль відіграє встановлений темп роботи, тривалість робочого циклу,прив'язаність до робочого місця тощо. Умови праці повинні стимулювати робітникадо ефективної, високопродуктивної праці, до творчого пошуку в процесівиробництва. З розгортанням НТР, розвитком автоматизованого виробництва з-поміжпотреб людини вирішальну роль відіграватимуть потреби у вільній і творчійпраці.
4. Економ сисма суп-ва:властивості структура моделі
Сучасна наука розглядаєсустльство як цілісну складну, динамічну, систему, розвиток якої підпорядкованооб'єктивно діючим законам. Важливого підсистемою суспільства, основоюсоціальної системи є економічна система. В економічній науці Існують різніпідходи до визначення економічної системи. „Економічна система -це сферафункціонування продуктивних сил і економічних відносин, взаємодія якиххарактеризує сукупність організаційних форм та видів господарської діяльності.Реальна практика постійно підтверджує системний характер економіки. Об'єктивноіснуючі економічні системи знаходять своє наукове відображення в теоретичних(наукових) економічних системах.
Перший розгорнутийаналіз економіки як системи чдійснив основоположник класичної школиполітекономії А. Сміт у (.головній науковій праці “Багатство народів»( 1776) Їз наступних наукових систем слід перш за все виділити системи,створені Д. Рікардо (1817 р-), Ф. Лістом (1841 р.), Дж. С. Міллем (1848 р.), К.Марксом (1867 р.), К, Менгером ( 1871 р-), А. Маршал-лом (1890р.), Дж. Кейнсом(1936 р.)„ П. Самуельсоном (195] р.). Головною проблемою сучасного періодуформування наукових економічних систем у вітчизняній економічній науці можнавважати проблему поєднання універсальних підході, які вироблені світовою.
Розглянемо структурніелементи економічної системи. Будь-яка економічна система характеризується ієрархічніс-тю. Ієрархія системи визначається місцемЇЇ елементів у соціальній структурі та механізмом їх субординації. Тип взаємо'зв'язку елементів системи може бути «вертикальним» або «горпзонтальним».Верт'икальна залежність виявляється у вІдносинахпримусу, влади — підкори, керованості — підлеглості. І'оризонтальні зв'язки єпартнерськими, добровільними, конкурентними. Особливе місце в становленні,функціонуванні та розвитку економічної системи належить її суб'єктам.Кожний суб'єкт є носієм певних прав, обов'язків та відповідальності, якіреалізує в процесі своєї функціональної діяльності. Залежно від цього існуютьрізноманітні класифікації економічних суб'єктів: ікдивід, колектив, держава;виробник ( продавець), посередник, споживач (покупець), фізичні та юридичніособи; вітчизняні та іноземні; інституціональнІ (виробничі підприємства, банки,біржі тощо). Економічна система має три госновні ланки, підсистеми:
— екомимічну структурупродуктивних сил суспільства;
— систему економічнихвідносин;
механізм господарювання.
5. Людина якпровідний елемент продуктивних сил і вир-х відносин
Продуктивні сили- це одне з основних понять полі-тичноЇ економії- їх розглядають які сукупністьособистих і речових факторів виробництва в Їх взаємодії та взаємозв'язку. Речовий фактор — засоби виробництва (предмети праці та засоби праці). Дня того, щоб почався процес виробництва, їхнеобхідно поєднати з робочою силою (особистий фактор). Людина з її умінням, виробничимдосвідом, навичками до праці — вирішальний елемент будь-якого виробництва.Перехід від одного етапу розвитку суспільства до наступного мас передбачатимаксимальне використання наявних продуктивних сил та їх піднесення на якісноновий рівень. Виробничі відносини - це сукупність соціально-економічнихта організаційню-виробничих зв'язків між госпо-господарюючими суб'єктами впроцесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ, послугі доходів. Під виробництвом, а точніше «суспільним виробництвом „економісти розуміють (весь процес відтворення, який включає чотири ланки(стадії): безпосередньо виробництво як процес створення матеріальнихблаг (послуг); розподіл, в результаті якого кожен учасник суспільноговиробництва отримує свого частку у виробленому національному продукті (в натуріабо в іювній сумі грошей); обмін, в промесі якого отримана часгка прирозподілі (натуральна, грошова) обмінюється на необхідні конкретні засобиіснування; споживання — тут вироблений продукт завершує свій рух,відбувається його кінцеве споживання, й тим самим дасться поштовх дорозпочинання нового виробничого циклу. Виробничі відносини виникають також впроцесі організації виробництва та управління ним. Ця група відносин іназивається організаційно-економічними відносинсши.
Специфікаорганізаційно-економічних відносин полягає в му, що вони характеризують лишестан виробництва, відображав особливості розвитку факторів виробництва» їхсуспільну комбінац При цьому не зачіпаються соціально-економічні форми виробний(феодалізм, капіталізм, соіалізм тощо). Тому організаційно-економІчні цідносиниможуть мати спільний зміст па різних історичних ступеней розвитку.
6. Типи і еволюціяекономічних систем
У світовійекономічній літературі існують різні підходи до виділення типів економічнихсистем Для цього, як правило, використовують декілька різних критеріїв: — рівень розвитку продуктивних сил; — форми власності; — співвідношення секторівнаціональної економіки;
— різні узагальненіпоказники тощо.
Перший критерійхарактеристики різних економічних систем суспільства — це рівень розвиткупродуктивних сил суспільства.
З цієї точки зору класичною можнавизнати теорію, яка в історії розвитку людського суспільства виділяє тристадіїв розвитку: — доіндустріальне суспільство ~економічну систему, в якій домінує ручна праця; — індустріальне суспільство, основою якого є машинна праця; — постіндустріаяьне суспільство, що грунтується наавтоматизованій праці, оснащеній комп'ютерною інформацією.
Однак ці системи суттєворозрізняються і механізмом господарювання, і домінуючим об'єктом власності, ірізноманітністю суб'єктів економічної діяльності. Американський економіст Джон КеннетГелбрейт індустріальне і постіндусїріальне суспільство ділить кожне на два етапи:старе і ноне індустріальне суспільство: пості ндустріальне — те, яке вжереально с в деяких розвинених країнах. Основний недолік даної характеристикиекономічного розвитку суспільства заключається в тому, що при такому підході невраховуються соціальні відносини між людьми. Командно-адміністративна система. Заснована на:
— пануванні державноїформи власності, одержавленнІ народного господарства; — відсутності конкуренції; — директивному плануванні;
— неринковихгосподарських зв'язках; — зрівняльному характері розподілу; — Ігноруванні законів товарно-грошового обігу; — жорсткому ієрархічному підпорядкуванні суб'єктівгосподарювання; — нерозвиненості або й відсутностіршжового менталітету тощо.
На три основні питаннявідповідає: виробляти те, так і для тих, як це передбачається державнимиорганами, які ре-гулють всі основні економічні процеси. Позитивним у цій системі є те, що вона дозволяє вирішуватицілий ряд соціальних проблем.
Негативним — те, що вонане створює економічних стимулів на мікрорівні, не чутлива до запитів споживача.
Ринкова економіка.Основними характерними рисами е такі: — різноманітність форм власності; — свободапідприємництва; — конкурентний механізмгосподарювання; — матеріальне стимулювання; — вільне ціноутворення, що грунтується на взаємодії попиту іпропозиції;
— регулююча економічнароль держави; — особиста свобода; — домінування індивідуального інтересу тощо.
На три основні запитаннявідповідає: виробляти те, так і для тих, як цього вимагає ринок.
Позитивне в цій системіте, що вона продукує потужні економічні стимули на мікрорівні; негативним — недозволяє вирішувати цілий ряд соціальних проблем.
Змішана економічнасистема. Характеризує сучасні розвинені країни, еволюціонувала з економікичистого ринку, врахувала його недоліки і відмови. Сучасні розвинені економічні системихарактеризуються: — різноманітністю форм власності та господарювання; — якісними зрушеннями у відносинах приватної власності, конкурентному механізмі;- значною роллю держави, прогнозуванням соціально-скоіїо;їїічіїнх процесівтощо.
7. Відносинивласності в економічних системах
Відносини власності есоціально -економічною основою функціонування економічної системи.Власність — комплекс відносин;, багатомірне та багаторівневе явище. Яксоціальпо-екоіїомічний процес власність характеризується полі функціональністюпояірезультативністю.
Відносини власностівиникають між людьми з приводу привласнення матеріальних і духовних благ.Спочатку відносини власності виступали у формі певних історичних звичаїв. Звиникненням держави стали розроблятися юридичні закони, котрі визначали, заякими правовими нормами привласнюється і розподіляється суспільне багатство міжокремими громадянами, соціальними ірупами, класами, державою. Однак власність — це не лише юридична, я й економічна категорія. Причому остання євизначальною саме економічні відносини власності детермінують Їхню юридичнуформу. Власність відіграє важливу роль в економічному житті 1) впорядковуєекономічну взаємодію в суспільстві, важливим елементом економічної організації,встановлює правомочність на ресурси, кінечні товари, доходи;
2) створює, при певних умовах,конкретну зацікавленість в ефективному використанні обмежених економічнихресурсів; виділяє конкретний економічний інтерес, дозволяє персоніфікувативідповідальність за конкретні економічні об'єкти. Разом з тим сама по собівласність не гарантує ефективного Їх використащія. Вона є однією і передумовефективності;
3) приватна.власність пакапітал, вироблений продукт, підприємницький доход і його державний захист соднією з умов вільного підприємництва; 4) створює економічну захищеністьлюдини, сім'ї, підприємства, с стимулом діяльності.
1-2. Струкгура власності
Структура відносин власностібагаторівнева і різноманітна.
Класифікацію відносинвласності здійснюють за такими критеріями:
— внутрішньогенетичними;
— суб'єктами і економічнимиріннями;
— об'єктами;
— типами, формами тавидами.
Внутрішню побудовувідносин власності у науковійлітературі розкривають через аналіз взаємодії відносин привласнення івідчуження.Привласнення — це економічний процсс, спосіб перетворення предметів, явищприроди і суспільства, їхніх корисних властивостей на реальні умови життєдіяльностіекономічних суб'єктів. Об'єктом привласнення можуть бути рсзультати праці.тобто матеріальні блага і послуги, нерухомість ,- робоча сила, гроші- (цінніпапери тощо) Складовими привласнення є відносини володіння розпорядження ікористування. володіння характеризує не обмежену в часі належністьоб'єкта власності пешюму суб'єкту, фактичне панування суб'єкта над об'єктомвласності. Розпоряджелння - це здійснювати власником або делеговане ниміншим економічним суб'єктом право прийняття планових І управлінський рішень зприводу функціонування і реалізації об'єкта власності. Користування (використання) - цс процес виробничого застосування іспоживання корисних властивостей об'єктавласності, а також створених за його допомогою благ. Користувач окремих благ може функціонувати, зовсім нереалІзуючи прав володаря і розпорядника.
Проте тільки в комплексі відносиниволодіння, розпорядження і користування становлять процес привласненнявласності.
Однак сутність відносин власностіне слід обмежувати відносинами привласнення, хоча вони і е визначальними. Парною категорієюпривласнення є відчуженім. Відчуження — процес перетворення діяльності таздібностей людини на самостійну силу, уречевлення резуль татів функціонуючої тасуспільної праці з перетворенням власності суб'єктів на об'єктиекономічних відносин.
Поряд з власником завжди присутнійневласник. Привласнити можна тільки те. що відчужується. Акт привласненняоб'єкта власносгі одним суб'єктом є одночасно моментом відчуження ноги дляіншого суб'єкта.
Об'єктамивласності є: засоби виробництва; земля, її надра, рослинний і тваринний світ;робоча сила та результати її діяльності (предмети матеріальної та духовноїкультури); цінні папери, гроші тощо. Визначальним серед цього різномані'п'я є засобиі фактори виробництва.
9. Сутністьфункції та еволюція грошей
Гроші — спец-йтовар який виконує роль загального еквівалента завдяки чому в ньому виражаєтьсявартість усіх інших товарів і встановлюються економічні відносини міжсуб’єктами госп-ї діяльності. Функйфї грошей: 1) функція міри вартості,полягає в тому що вартість усіх товарів виражається у грошах що за їх допомогоюпорівнюється вартості різних товарів. 2) вагова кільсть металу прийнятого вкраїні за грошову одиницю, — це масштаб цін. Гроші виконують також функцію засобу обігу,тобто вони засобом реалізації товарів, посередником в їх обміні. Паперовігроші — це грошові знаки або символи повноцінних грошей, які наділеніпримусовим курсом і випускаються для витрат держави. Третя функція грошейвипливає з попередньої. Вони вилучаються з обміну, переривають свій обіг іперетворюються на скарб, засіб нагромадження, бо за них завжди можнакупити будь-який товар. Оскільки для придбання предметів споживання значноїцінності (житло, меблі, автомобіль тощо) необхідно попередньо накопичити певнусуму грошей, то за стабільної грошової одиниці окремі особи нерідко тримаютьгроші вдома. З розвитком товарно-грошових відносин гроші починають виконувати іфункцію платежу, тобто стають засобом оплати боргового зобов'язання,коли продавець є кредитором, а покупець — боржником. Кредитні гроші —найрозвинутіша форма грошей, яка є знаком (символом) вартості, виконує рользагального еквівалента, забезпечує рух позичкового капіталу та еволюціюкредитних відносин. В обігу між різними країнами грошівиконують функцію світових грошей. Спочатку її могло виконувати лишезолото. Воно було передусім загальним міжнародним платіжним засобом.
10. Грошовийобіг та його закони
Кількість грошей,необхідних для обігу, тобто форми грошей, підпорядковуються своїм особливимзаконам. З урахуванням перших двох функцій грошей такий закон виражаєтьсяформулою, в якій кількість грошей залежить від суми цін товарів (що, у своючергу, визначається кількістю товарів і рівнем цін на кожний із них) ішвидкості обігу одноіменної грошової одиниці:
К=Ц/О
де К — кількістьгрошей, необхідних для товарного обігу в певному році; Ц — сума цінтоварів, що реалізуються у певному році; О — середнє число оборотів зарік грошової одиниці. Це загальний закон кількості грошей в. обігу.
З розвитком функціїгрошей як засобу платежу ця формула набуває складнішого вигляду:
/>
де СЦ— сума товарних цін; К— сума цін товарів,проданих у кредит; П— сума платежів за борговими зобов'язаннями; ВВ— сума взаємопогашуваних безготівкових платежів, Шo — середнякількість оборотів грошової одиниці (як засобуобігу та платежу).
На перший погляд може здатися,що для виконання функції засобу платежу необхідна додаткова кількість грошей.Однак це не цілком так. Річ у тому, що частину товарів продають у кредит іоплачують за межами певного періоду. Отже, на відповідну величину зменшуєтьсяпотрібна кількість грошових одиниць. Крім того, значну частину борговихзобов'язань погашають не сплатою готівки, а їх взаємним зарахуванням. Слідтакож урахувати в певному періоді суму платежів за товари, продані в кредитраніше.
Основними елементамизакону грошового обігу є товарна маса, що перебуває в обігу, рівень цін товаріві швидкість обігу грошей. Причому не рівень цін товарів залежить вад кількостігрошей в обігу, а навпаки, кількість грошей, які перебувають в обігу, залежитьвід рівня цін. Крім того, не швидкість обігу грошей залежить від їх кількості,а кількість грошей залежить від швидкості обігу. Збільшення швидкості обігугрошової одиниці рівноцінне зменшенню грошової маси. Однак в обігу, крім повноцінних грошей, із XVII ст.перебувають паперово-кредитні гроші, підпорядковані закону обігу паперовихгрошей. Сутність цього специфічного закону полягає в тому, що кількістьгрошей у сфері обігу повинна дорівнювати кількості золотих грошей, потрібнихдля нормального функціонування товарообороту. Кожен паперовий долар прирівнювавсядо золотого і мав таку саму купівельну ціну, як і золотий. Закон обігупаперових грошей діяв в умовах, коли в основі грошової вартості лежало золото.
Згідно із сучасноюкількісною теорією грошей і цін, основоположником якої є американський економістІ.Фішер, кількість грошей в обігу визначається за формулою:
/>
де Р — абсолютнийрівень цін; У— реальний обсяг виробництва; V— швидкість обігу грошей.
Загалом у сучаснійзахідній економічній літературі головним фактором попиту на гроші вважаютьбагатство. Крім того, беруться до уваги зміни в очікуваннях (у разіоптимістичних прогнозів щодо економічної кон'юнктури попит на гроші зростає інавпаки) населення, обсяги номінальних і реальних доходів, реальної таномінальної ставки відсотка та ін.
Із сформульованих законіввипливає дуже важливий принцип грошового обігу, а саме: у підтриманні рівновагив економіці, збалансованості попиту та пропозиції важливу роль відіграє грошовамаса. Вона є сумою купівельних та платіжних засобів, що обслуговуютьгосподарський обіг і належать державі, фірмам та окремим особам. У грошовіймасі розрізняють активні гроші, які використовуються в готівковому табезготівковому обігу; пасивні гроші (заощадження, резерви, залишки нарахунках), які лише потенційно можуть використовуватися в угодах.
11. Інфляція сутністьпричини со-но-економічні наслідки шляхи подолання
Інфляція— знецінення грошей, зниження їх купівельної спроможності, що виявляється у зростанні цін.
Причинами інфляційнихпроцесів у цих країнах є також диспорції в народному господарстві, кризовіявища у валютно-фінансовій системі та ін. Деякі з цих причин пояснюють інфляціюу країнах колишнього СРСР, у тому числі й в Україні. На відміну від відкритоїінфляції у розвинутих країнах Заходу, вона мала тут до кінця 80-х роківприхований характер. Це означає, що держава не визнавала зростання цін, а зазбереження гострого дефіциту товарів і послуг за них треба було частопереплачувати чиновникам апарату, торговельній мафії або на додаток до цінинадавати інші послуги. Так, внаслідок прихованого зростання цін в СРСР одинкарбованець 1960 р. знецінився в 1988 р. до 42 копійок. Найбільш узагальнюючою,а внаслідок цього надто абстрактною (оскільки вона зумовлює низку іншихдеформацій, вад економічної системи) причиною інфляції є тотальне одержавленняекономіки, через що її називають державною економікою. Серед найважливіших,конкретніших причин інфляції у країнах СНД, у тому числі в Україні, слідназвати, по-перше, глибоку деформацію основних пропорцій народногогосподарства, насамперед співвідношення між групою “А» і групою«Б», а також галузеву незбалансованість. Таку інфляцію називають структурноюПо-друге, надмірна мілітаризація економіки. По-третє, певна монополізаціяекономіки. Так, в Україні у 1994 р. понад 900 промислових підприємств булимонополістами у виробництві понад 2365 найважливіших видів промисловоїпродукції (більш як 35% її загального обсягу). Водночас 185 підприємств булиєдиними виробниками 840 видів продукції. За цих умов необдумана політикалібералізації цін у першій половині 90-х років значною мірою зумовилаінфляційне підвищення цін, грошова емісія стала наслідком такої політики. Щеоднією причиною інфляції була дотація державою нерентабельних підприємств,колгоспів і радгоспів, неефективного капітального будівництва. Інфляційнезростання цін зумовлене також руйнуванням старої грошово-кредитної й фінансовоїсистеми й запізнілим формуванням нової, до того ж малоефективної, розладомсистеми безготівкових розрахунків, надмірним податковим пресом, політикоюдешевих грошей НБУ в 1992 р. тощо. Ще однією причиною швидкого зростання цін українах СНД є велика кількість посередників між виробниками й споживачем. ВУкраїні їх нерідко буває до п'яти, внаслідок чого ціна товару підвищується в4—5 разів. Посилення інфляції спричиняють також значні всезростаючі витратиуряду на управління та інші фактори. Узагальнюючи розвиток інфляції, слідвиділити три її види: 1) «повзуча» — ціни зростають унезначному обсязі (до 5% за рік); 2) «галопуюча»— цінизростають за рік на 10% і трохи більше; 3) «гіперінфляція» —ціни зростають на 1—2% щодня.
З'ясуванняосновних причин (внутрішніх і зовнішніх) інфля-ії дає змогу визначитинайважливіші шляхи боротьби з нею. озрізняють такі три методи стабілізаціїгрошового обігу: нуліфіадія, ревалоризація й девальвація. Нуліфікація(лат. — знищення) означає такий різ-овид грошової реформи, коли знеціненігрошові знаки анулюється, тобто оголошуються недійсними. Цей метод використовуєтьсяза наявності супергіперінфляції. Ревалоризація — повернення попередньоїкупівельної сили рошовим знакам. Для цього з обігу вилучають зайві гроші.Та-сий метод застосовують за незначної інфляції. Девальвація — зниженняобмінного курсу (ціни) грошової адиниці однієї країни до грошової одиницііншої. За своєю сутністю вона протилежна ревальвації. Під час пануваннязолотого; тандарту девальвація означала офіційне зниження золотого вмістугрошової одиниці, а її наслідком був обмін такої грошової одиниці на меншукількість золота.
Для боротьби зінфляцією необхідно усунути причини, які її зумовили, зокрема здійснюватидержавне регулювання сукупного попиту і сукупної пропозиції. Але навіть якщоусунути всі причини, що породжують інфляцію, вона певною мірою може тривативнаслідок інфляційних очікувань населення — вони продовжують ще деякий часкупувати товари «про запас».
12. Риноксутність функції та моделі
Американськийекономіст П.Хейне стверджував, що «ринок — це набір взаємозв'язків, абопроцес конкурентних торгів». Наведені визначення об'єднує те, що всі вонивиходять із тлумачення західними науковцями предмета економічної науки, тобтобез акцентування на вивченні виробничих або економічних відносин. Крім того, у перших двох визначенняхнаголошується на тенденції до вирівнювання цін, тобто називається важливафункція ринку. При цьому не слід обмежувати ринок лише сферою товарного обміну,оскільки ринок передбачає грошовий обіг, у тому числі ринок цінних паперів. Сучасний ринок — певна сукупність економічних відносинміж домашніми господарствами, різними типами фірм та організації (насампередкрупними компаніями) і державою (у тому числі наднаціональними органами) зприводу купівлі товарів і послуг у сфері обігу та механізм забезпечення цьогопроцесу відповідноде законів товарного виробництва 1 грошового обігу.
Щоб дати комплексне (абосистемне) визначення сутност ринку, необхідно з'ясувати його основні функції.Такими функціями є:
1) остаточне визначеннявартості товарів і послуг та їх реалізація, перетворення продукту праці натовар. Ця функція може бути названа ціноутворюючою;2) забезпечення безперервності процесу суспільноговідтворення (зокрема зв'язку між виробництвом і споживанням), формуванняцілісної національної економічної системи та її зв'язку з іншими національнимиекономіками в масштабі світового ринку. Цю функцію можна назвати відтворювальною,оскільки з її допомогою здійснюється оборот сукупного суспільного продукту тайого складових частин; 3) спонукання виробників товарів іпослуг знижувати індивідуальні витрати порівняно із суспільне необхідними,підвищення суспільної корисності товарів і послуг, їх якості та споживчихвластивостей. Це спонукаюча функція; 4)регулюючий вплив на економіку загалом, на пропорції між різними сферами тагалузями економіки, приведення у відповідність платоспроможного попиту йпропозиції, нагромадження й споживання та інших пропорцій. Це — регулюючафункція. Внаслідок цього ринок не знає дефіциту, товарного голоду та іншихнегативних явищ, властивих командно-адмістративній системі; 5) сприяння контролю споживачів за виробництвом, вирівнюванняЦін, або контролююча функція. 6) функція посилення конкуренціїміж виробниками товарів і послуг у межах окремих країн і світовогогосподарства; 7) функція санації, тобтоочищення економічної системи від неефективних і нежиттєздатних підприємствчерез механізм конкуренції. Це унеможливлює або значно ослаблює виробництвозаради виробництва, а отже, витратний характер економіки; 8) інформаційна функція, тобто постійна наявність такихринкових сигналів, як ціни, ставки за кредит тощо, з допомогою яких можнаоперативно вносити зміни у плани господарської діяльності. Сучасна економіка являє собою синтезвеликої кількості взаємодіючих ринків. Існують різні класифікації видів ринку.
13.Класифікація ринків і загальні ознаки їх функціонування
За територіальноюознакою виділяють внутрішній і зовнішній ринок. Внутрішнійринок у свою чергу може бути національним, регіональним і локальним (місцевим).Національний — це весь внутрішній ринок даної країни, обмежений рамками їїкордонів. Регіональний — ринок окремого територіального підрозділу (республіки,краю, області, району). Локальний — ринок якоїсь місцевості, яка включає певнусукупність населених пунктів. Регіональні й локальні ринки, на відміну віднаціональних, не мають чітко окреслених кордонів. За організаційною ознакою,тобто за ступенем обмеження конкуренції, виділяють чотири основні ринковіструктури: — ринок досконалої конкуренції; — ринок монополістичної конкуренції; — олігополістичний ринок; — ринок чистої монополії.
З точки зору суб'єктарозрізняють ринки: попукпців, продавців, посередників, проміжних продавців,ринок державних закладів .
За характером продажринок буває: оптовий і роздрібний. За рівнем насичення товарної маси іступенем задоволення попиту ринок рівноважний, дефіцитний інадлишковий. З точки зору відповідності функціонування ринку діючому занонодавствурозрізняють: легальний і нелегальний (тіньовий, чорний) ринки. З точки зору об'єктакупелі-продажу деякі економісти розрізняють два види ринку: ринок ресурсіві ринок споживчих товарів. Зустрічаємо і таку класифікацію: ринки споживчихтоварів і послуг: — ринок продовольчих товарів; — ринок непродовольчих товарів;- ринок послуг; ринки факторів виробництва: — ринок робочої сили (ринок праці);- ринок засобів виробництва; — ринок сировини; ринки нерухомості: — ринокжитла; — ринок землі; фінансовий ринок: — фондовий ринок; — грошовий ринок; — ф'ючерсний чи ринок ринок термінових контрактів; інформаційний ринок: — ринокдуховно-інтелектуального продукту. На ринку предметів споживаннявідбувається купівля-продаж предметів споживання. Продавцями на цьому ринкувиступають виробники, які поставляють на ринок товари, споживачами — домашнігосподарства. Іноді на такому ринку покупцями можуть бути підприємства, фірми,державні організації, які купують, наприклад, машини, побутовутехніку, канцелярські товари і т.п.
В залежності від об'єктівпродажу такий товарний ринок підрозділяється на ринок продовольчих товарів іпромислових товарів. Ринок продовольчих товарів, або продовольчий ринок,призначений для продажу продавцр.мй і придбання покупцями продуктів харчування,продовольства. На цьому ринку торгують усім, чим харчуються люди і тварини, атакож товарами, з яких готується їжа. З певним ступенем умовності до ринкупродовольчих товарів відносять продаж тютюнових і виногорілчаних виробів. Ринокпродовольчих товарів може у свою чергу поділятися на різні ринки: м'ясний,молочний, хлібний, рибний, овочевий. Ринок промислових (непродовольчих)споживчих товарів призначений для продажу великої групи товарів народногоспоживання, включаючи одяг, взуття, головні убори, предмети галантереї і парфумерії,побутові товари, предмети господарського побуту, меблі, культтовари, книги іписьмове приладдя, ліки, окремі види будівельних матеріалів, транспортні засобиособистого і сімейного користування та інші товари аналогічного призначення.
14. Попит пропозиціята ринкові ціни
Попит — це кількістьпевного товару, яку споживачі бажають і спроможні купити на ринку за певну цінуза певний проміжок часу.
Бажання, підкріплені грошовимиможливостями, перетворюються на попит. Попит — це потреби людей, представленіна ринку і забезпечені грошима;іншими словами, попит — цеплатоспроможні потреби людей. Згідно із законом попиту, чим вища ціна натовар, тим меншу його кількість купуватимуть споживачі. І, навпаки, чим нижчаціна товару, тим більшу його кількість купуватимуть. Отже, закон попитувідображає обернену залежність між ціною товару і величиною попиту на нього. Цюзалежність можна зобразити за допомогою простого графіка (рис. 1.1), на якомупо горизонталі відкладено кількість ( 0 ), а по вертикалі — ціну (Р).З рис. 1.1 видно, що чим вища ціна на товар, тим менша крива індивідуального попитуна продукт
/>
Наприклад, якщо ціна на лимони підвищилася, ми купуємоменшу їх кількість і шукаємо продукти-замінники ( апельсини. мандарини тощо), через що попит лимони зменшується. На попитвпливають такі основні чинники: — ціна товару; — ціна на взаємозамінювані (якщо зниження ціни на один товар веде до зменшення попиту на інший) тавзаємодоповнювані (якщо зниження ціни на один товар збільшує попит на інший)товари; — індивідуальні смаки й уподобання. За незмінних усіх іншихчинників зміна ціни на товар змінює величину попиту на нього. Графічно цюситуацію показують як рух по сталій кривій попиту(рис. 1.2.).
/>/>
Рис.1.3. Вплив зміннецінових чинників на попит
Якщо змінюютьсянецінові чинники, то відбуваються зміни у попиті. Графічно цю ситуаціюпоказують як переміщення кривої попиту. Зі збільшенням попит вонапереміщується вправо, а зі зменшенням — вліво.
Пропозиція – цета кількість товарів, яку виробникбажає та спроможний виробляти і постачати для продажу на ринку за певну ціну івпродовж визначеного проміжку часу.
/>
Пропозиція визначаєтьсявиробнищ'вом, але не завжди збігається з ним, бо не все, що виробляється,потрапляє на ринок. Між ціною та кількістю пропонованого товару існує пряма,або позитивна, залежність. Якщо ціна зростає, відповідно збільшується йвеличина пропозиції: якщо цінс знижується, то зменшується величинапропозиції.Цю залежність називають законом пропозиції.
З рис. 2.1. видно, що зізростанням ціни продукту величині його пропозиції збільшується. Якщо ціназростає, величина пропозиції збільшується, мі переміщуємося вгору покривій , якщо ж ціна знижується величина пропозиції зменшується, і мипереміщуємося донизу по кривій. Положення самої кривої не змінюється.
Ціну, щовстановлюється на ринку під впливом взаємоді попиту та пропозиції, називаютьринковою ціною, або цінокрівноваги. За умов конкуренції на ринку будь-якого товару існує багатопокупців і продавців. Тому можемо перейти від індивідуальним попиту іпропозиції до ринковою попиту та ринкової пропозиції підсумувавши величинупопиту кожного покупця та величину про позиції кожного продавця. Точка перетинуцих двох кривих і визна час ринкову ціну (рис. 3.1.).
/>
Через це ринковуціну і називають ціною рівноваги, або рівноважною ціною,оскільки вона передбачає рівність величини попиту й величини пропозиції товару-
15. Домогосподарствояк суб’єкт господарювання
Отже, домогосподарствомає вирішити проблему; при певній структурі та рівні потреб і доходів знайтитак; комбінацію споживчих благ, яка б максимальне відповідала його потребам.Якщо потреби домогосподарства є варіаційнок величиною, то рівень доходів — наявна величина, яка; фінансового боку встановлює межу задоволення потребінакше кажучи, являє собою бюджетне обмеження.
Оскільки згідно зпопередніми припущеннями вс доходи домогосподарства мають витрачатися наспоживання бюджетне обмеження набуває вигляду:
М = Р1Х1 +… РІХі +…+ Р пХп,
де М - отриманийза певний період доход; Р1, Рі, Рп – ціни споживчих благ; XI, Хі, Хп- обсяг споживання певного блага.
Так, якщо отримуванийдоход дорівнює 100 г.о., а ціні на продукти XI та Х2становлять відповідно 5 і 10 г. о. бюджетне обмеження матимевигляд 100 = 5Х1+ 10Х2. Сукупність планів споживання, яка задовольняє цеобмеження, називають фінансова можливими планами споживання. Як видно зрис.1, сукупність фінансове можливих планів обмежена прямою, яка відповідаєбюджетному обмеженню. Плани споживання А та В є фінансовеможливими, тоді як- С - ні
/>
Проте оскількидомогосподарство, згідно з припущенням, має витратити всі наявні гроші наспоживання, воно буде реалізовувати лише ті плани, що лежать на бюджетнійпрямій М. Точки перетину графіка бюджетного обмеження з осями координатпоказують, яку кількість одного блага може спожити індивід, якщо повністювідмовиться від споживання іншого. На фінансові можливості домогосподарствавпливають: • розмір отримуваного доходу М (чим він більший, тим ціможливості за інших незмінних обставин ширші); • розмір цін на блага (зростанняцін вестиме до зміщення бюджетного обмеження вниз і навпаки); • фактори, щозумовлюють зміну цих параметрів, наприклад, оподаткування доходів.
16. Мікроекономічнамодель підприємства
Об’єктом мікроекономічнихдосліджень є мікросистема. До основних суб’єктів мікросистеми належатьдомогосподарства, ділові одиниці (підприємства, фірми) та держава.
/>
Рис.1. Підприємство(фірма) в системі ринкових відносин
У цій моделі представленіреальні та грошові потоки, що мають місце між господарськими суб'єктами. Домогосподарствапродають фактори виробництва (1) діловому сектору та державі, за що отримуютьвідповідні доходи, а також соціальні трансферти від держави, купують за цідоходи споживчі блага у підприємств (2) та, сплачуючи податки, користуютьсясуспільними благами, що їх надає держава (3).
Підприємства (діловіодиниці) купують фактори виробництва у домогосподарств (1), а такожкористуються послугами (суспільними благами) держави (3), сплачуючи за цеподатки, продають вироблені приватні блага домогос-подарствам та державі (2),отримуючи за це виручку, та отримують субвенції.
Нарешті, держава виробляєдля господарських суб'єктів суспільні блага (3), отримуючи за них платню увигляді податків, та витрачає свої доходи на придбання факторів виробництва удомогосподарств (приватних благ у ділового сектора (2), надання соціальнихтрансфертів та субвенцій діловому сектору.
(директор підприємства — начальник цеху, робітник-робітник тощо) або соціально-економічний(власник — невласник, акціонер — акціонер, кредитор-позичальник тощо) характер.
17. Вир-во, основніфактори
Вир-во – це процеспраці, який має завершений результативний характер. Якщо виготовлено продуктпроцес вир-ва відбувся, але може статися так, що праця мала місце, а продуктне створено. Таке вир-во має незавершений характер. Суспільне вир-во передбачаєнаявність таких факторів :
18. Варіації факторіввир-ва оптимум товаровиробника
Фактори вир-ва – важливіоб’єкти або елементи, які здійснюють вирішальний вплив на можливість ірезультати виробництва. Капітал під яким розуміють переважно засоби вир-ва,приносить капіталісту прибуток, земля — ренту землевласнику, а праця – платню робітникові.
Розглянемо варіант колизмінними є 2 фактори виробництва, які при певному сполученні дають в результатіодин обсяг виробництва блага.
Двофак горна виробнича(функція у табличній формі подається у вигляді так званої виробничої сітки,її приклад див. у таблиці 1
Виробнича сітка
Робочий чиє (L) людичо-днів за міс
Витрати капіталу (К), одиниць за міс
1
2 3 4
1
1
2
3 4
2
2 4 5 19
3
3 5 10 15
4
4
6
13 20 5 5 10 15
22
6 6 12 17 23 7 7 13 19
24
8 8 14 20 25
Кожна клітина таблиці відображаємаксимальний; обсяг випуску, який забезпечується відповідними обсяг агамифакторів. Для побудови двофакторної функції у графічній формі слідвибрати к табл.І всі різні комбінації ресурсів, що забезпечують один ітон же обсяг випуску, і нанести точки з відповідними координата ми (L, К) на координатну площину (рис.2).
/>
Так. випуску Qo= 10 відповідають точки Ao(2,4), B(3.3), Do(5,2) на рис. 2. Якщо з'єднати ціточки плавкою кривою, отримаємо лінію незмінного випуску — ізокванту.Ізокванта - не крива, що показус всі можливі комбінації ресурсів (LК), які дозволяють отримати певний фіксований обсягвиробництва (Qo)
Аналогічно можнарозглянути різні варіанти досягнення обсягів випуску Q1=5, Q2=15 та побудуватипідновідні їм ізокванти.
Якщо обсяги викори-няфакторів змінюються в одному, Ю а не в протилежних напрямках, можна казати прозміну масштабу вир-ваа, яка може спостерігатись у довгостроковому періоді, коливсі фактори є змінними
Оптимум товор-ка.
Кожний виробник купуючифактори для орг-ї вир-ва має обмеження в коштах. Припустимо. що змінними єпраця (L) і капітал (К). вони мають певніціни які на період аналізу залиш незмінними (PL, Pk- const)
19. Витрати вир-ва іприбуток під-ва
Витрати виробництва — цете, у що обходиться створення і продукту підприємству. Водночас суспільнівитрати на створення продукту включають також додаткову працю, втілену в.додатковому продукті.
Витрати виробництва благ- це загальноекономічна категорія. Процес виробництва являє собою продуктивнеспоживання факторів виробництва, заміщення яких є необхідною умовою процесувідтворення. Соц. –екон-на сутність витр вир-ва полягає в тому, що вони відоб-ть виробничі відносини з приводу витрат власне капіталу, а не праці навир-во про-ї. Динаміка рівня витрат та кількості створеного продукту пов’язаназ категорією “граничні витрати”. Сума постійних і змінних витратфірми при виробництві певної кількості продукту становить загальні(сукупні) витрати. Їх можна обчислити як витрати на виробництво однієї одиниціпродукції плюс додаткові витрати на виробництво другої, плюс додаткові.витратина. виробництво третьої і т. д., включаючи п-у одиницю продукції.Збільшення кількості вироблюваної продукції супроводжується зростанням сукупнихвитрат. Для того щоб порівняти витрати на виробництво продукту з його ціною,треба підрахувати витрати на виробництво одиниці продукту, або середні витрати.Середні витрати поділяються на середні постійні та середнізмінні. Середні постійні витрати зі зростанням виробництва знижуються. Цепояснюється тим, що сукупні постійні витрати у короткостроковий періодзалишаються незмінними. Відповідно зі збільшенням випуску продукції постійнівитрати на одиницю продукту знижуються. Середні змінні витратизнижуються до мінімального рівня, який відповідає випуску максимальноїкількості продукту, що припадає на зростаючі змінні ресурси. Після цьогосередні змінні витрати починають зростати, оскільки збільшення виробництвацього продукту потребує непропорційного збільшення змінних факторів ( табл. І).Зміна витрат залежно від кількості створеного продукту відображаєтьсякатегорією «граничні витрати», тобто ті, які додатково необхідні длявиробництва кожної нової одиниці продукції.
Граничні витрати визначаються, по-перше, відніманнямсукупних витрат (при незмінних постійних) на виробництво певної кількостіпродукції від таких витрат на збільшення виробництва і,-по-друге, діленням цієїрізниці на зрослу кількість одиниць продукту.
Зміна кількостівиготовленої продукції залежить від зміни кількості змінних ресурсів. Цюзалежність відбиває категорія граничний продукт", тобто продукт,отриманий у результаті застосування додаткової одиниці змінного ресурсу.
Зворотним боком витратвиробництва є прибуток. Він тим більший, чим менші витрати виробництва,і навпаки. Кількісно прибуток — це різниця між доходом від реалізаціїпродукції та сукупними витратами на виробництво.
Чистий доход - виражена у вартісній формі вартістьдодаткового продукту, який являє собою основну складову доходу. Джерело чистогодоходу — додаткова і певною мірою необхідна праця. Оскільки чистий доход єкатегорією розподілу, то його можна також визначити як реалізований надлишоквартості товару понад виробничі витрати. Внаслідок відхилення ціни товару відйого вартості чистий доход кількісно не збігається з вартістю додатковогопродукту. А. Сміт розглядав прибуток, по-перше, як результат праці робітника,оскільки вартість, яку він додас: до вартості матеріалів, розкладається на двічастини: оплату його праці та прибуток підприємця;
по-друге — як результатфункціонування капіталу.
Д. Рікардо вважав, щовеличина прибутку залежить від заробітної плати: прибуток зростає, якщознижується заробітна плата. Одним з головних чинників підвищення прибутку єсуспільна продуктивність праці, яка- зростаючи, зумовлює зниження вартостіробочої сили.
20. Капітал під-ва
Вир-чі фонди ( засобивир-ва) розглядаютья не просто як засоби для вир-ва мат-х благ, а як капітал,тобто як вартість, яка принести додаткову вартість.
Життєвий шлях капіталуісторично і логічно починається з грошової форми. Гроші самі по собі не єкапітал. Щоб перетворити гроші в капітал, їх необхідно авансувати.
Підприємець із своїмгрошовим капіталом (Г) спочатку звертається до товарного ринку і ринкупраці. Тут він купує засоби виробництва (3В) і робочу силу (РС).Цей акт руху капіталу можна виразити формулою:
/>
Виконуючи функціюкупівельного засобу й засобу платежу, гроші виступають як грошова формакапіталу. Причому відбувається не просто купівля звичайних товарів загроші, а авансування вартості в грошовій формі для придбання факторіввиробництва, у процесі якого в майбутньому повинна бути вироблена додатковавартість. Саме це й перетворює грошову форму капіталу на продуктивну.Перетворення грошового капіталу на продуктивний — це перша стадія рухукапіталу. Вона протікає у сфері обігу.
Після цього процес обігукапіталу переривається, хоча рух його продовжується. Куплені підприємцем усфері обігу фактори виробництва, повинні бути застосованими. І це застосуваннявідбувається в процесі виробництва, яким починається друга стадія рухукапіталу:
У процесі виробництва врезультаті поєднання робочої сили із засобами виробництва відбуваєтьсяпродуктивне їх споживання, в якому робітники своєю конкретною працею переносятьна продукт, що виробляється, вартість засобів виробництва, що споживаються, аабстрактною працею створюють нову вартість, причому більшу, ніж вартістьробочої сили. Тому вироблені товари відрізняються від товарів, що були купленіпідприємцем на першій стадії, по-перше, своєю натуральною формою (був.наприклад, бавовник, а стала пряжа), по-друге, за вартістю (бо не тількивідшкодовують авансовану на першій стадії вартість, але включають в себе те йдодаткову вартість). При цьому капітал знову змінює свою форму — з продуктивноївін перетворюється на товарну (Т).
Проте й на цьому рухкапіталу не припиняється, бо ж створена в процесі виробництва додатковавартість поки що «річ у собі», тому вона прихована у вартості новоговиробленого товару (Т). Тому підприємець знову повертається на то варнийринок, але вже не як покупець, а як продавець. У цьому акті капітальна вартістьскидає з себе товарну форму й набуває первісної грошової форми.
Товарний капітал зновуперетворюється на грошовий. Це третя стадія руху капіталу.Здійснюється вона у сфері обігу і виражається формулою
Г--Г'.
Таким чином, капітал усвоєму русі послідовно проходить три стадії і тричі змінює свою форму. Цей рухможна представити такою схемою (див. схему 2.2.).
/>
Процес руху капіталу,який охоплює три стадії, де він послідовно набуває трьох різних форм, кожна зяких виконує певну функцію, називається кругооборотом промислового капіталу. Слово " промисловий тутвживається у широкому значенні. Тобто мова йде не лише про промисловевиробництво. Такий кругооборот є характерним для будь-якого капіталу,вкладеного у виробничу діяльність: промисловість, сільське господарство,будівництво, транспорт тощо.
Основ-й капітал- це тачастина продуктивного капіталу, яка повністю бере участь у вир-ві і тривалийчас зберігає свою споживчу вартість, а вар-ть його перенос частинами на прод-ю. яка вир-ся впродовж усього періоду викор-ня і повертається до свого власникатеж по частинах в міру реал-ї ГП. Оборотний кап-л- це та частина продуктивногокапіталу, яка впродовж 1-го період втрачає свою стару споживчу вартість, а їїварт-ть повністю переноситься у вар-ть товару, що вир-ся. і повністюпереноситься до свого власника у грошовій формі після реа-ї тов.
22. Підпр-во сутністьйого види
Під-во – це первинналанка СПП і одночас основна структурна ланка н/г комплексу і основний суб’єктринкової економіки
Основни якіснимпараметром, за яким відбувається класифікація підприємств, є власність.Згідно з законами України «Про власність», «Про підприємства вУкраїні», «Про господарські товариства», підприємства України зацим параметром поділяються на такі види. Див. схему 1.2.
/>
Схема 1.2. Соціально-економічні видипідприємств України
Відповідно до обсягівгосподарського обороту й кількості працівників підприємства поділяються на великій малі.
З точки зору умовкористування майном і результатами праці підприємства поділяються на первинні,де користування основане на праві власності, й орендні, де користуваннязумовлено правом тимчасового володіння.
За способом формуваннястатутного капіталу ти відповідальності юридичних і фізичних осіб розрізняють:
приватні фірми,колективні підприємства з необмеженою відповідальністю, колективні підприємстваз обмеженою відповідальністю (акціонерні товариства).
Нарештіпідприємства, згідно з Законом «Про підприємства» можуть надобровільних засадах об'єднуватись в асоціації, консорціуми, концерни, трестита інші об'єднання (навіть транснаціональні) як за галузевою, так і затериторіальною та іншими ознаками.
23. акціонерне тов-вояк сучасна форма під-ва в Укр.
Акціонерна компанія —основна форма організації великих, частини середніх та малих підприємств. Акціонернакомпанія — компанія, власність якої формується внаслідок злиття капіталів їїзасновників, а також випуску цінних паперів (акцій, облігацій) та їх продажудля отримання прибутків.
Щоб досягти стратегічноїмети, компанія може прагнути збільшити ринкову вартість акцій, дохід на окремуакцію тощо. Розрізняють види акцій: іменні, на пред’явника, привілейовані(дивіденди виплач-ся у формі фіксов-го % незалежно від прибутку компанії),прості (дивіденди залежать від величини прибутку)
24. Позичковий капіталі під-ка діяль-тьКредит є конкретною формою руху позичкового капіталу
Позичковий капітал - це певна сума вільних грошей, якінадаються їх власником у тимчасове користування іншій особі (підприємцю) зметою отримання процента. Поява тимчасово вільних грошових коштів суперечить самійсуті капіталу (бо ж капітал — це вартість, яка приносить податкову вартість)Тому за таких умов об'єктивно утворюється особлива група підприємців, якаконцентрує у своїх руках тимчасово вільні гроші і пускає їх в обіг з метою забезпечитиїх зростання, Саме такі гроші, передані одними підприємцями в тимчасовекористування іншим з метою їх самозростання набувають форм позичковогокапіталу.
Підприємництво — це цесамос-не організаційно-господарське новаторство на основі використання різнихможливостей для випуску нових або старих товарів новими методами, відкриттянових джерел сировини, ринків збуту тощо для отримання прибутку тасамореалізації власної мети.
За формами власності таорганізацією розрізняють такі оснвні форми підприємництва: 1) індивідуальна— заснована на приватній власності фізичної особи та її особистій праці(фермеї ремісники, окремі винахідники); 2) сімейна — базується на щватній власності та праці членів сім'ї; 3) колективна — заснова навласності трудового колективу та праці його членів; 4) приватнокапіталістична— базується на власності й праці окреме підприємця та найманої ним робочоїсили; 5) колективна ка талістична — заснована на власності кількох(багатьох) власиків капіталу та найманої ними робочої сили; 6) орендна —оре дована за певну плату на різний період, що дає змогу орендар бути власникомчастини результатів праці та розпоряджатися мг ном; 7) інноваційна —створення та використання інтелектуаної власності (патентів, ліцензій,«ноу-хау») тощо; 8) спільна, а змішана — заснована напоєднанні різних форм капіталу, в то числі із залученням іноземного капіталу;9) державна — базується на державній власності.
25. Капітал у сферіторгівлі
Торговельний же капітал — це капітал, який обслуговує процес перетворення товарної вартості в грошову всфері обігу.
Отже, сутністьтоговельного капіталу полягає в тому, що він, по-перше виступає як відокремленачастина промислового капіталу і, по-друге, він займається не просто реалізацієютоварів, а перетворенням товарного капітану в грошовий.
Інакше кажучи, тоговельний капіталвиконує функцію промислового капіталу у сфері обігу.
Торговельний капітал авансуєтьсяособливою категорією підприємців — торгівцями й постійно перебуває у сферіобігу. Він виступає лише в двох формах — грошовій і товарній, а формулою йогоруху є; Г — Т – Г’ тобто купівля товарів і Їх наступна реалізація. Наглядносутність торговельного капіталу розкривається в схемі 1
/>
26. Інфрас-ра ринкусутність основні елементи
Розрізняють:
1) організаційно-технічнуінфраструктуру (товарні біржі й аукціони, торгові доми й торгові палати,холдингові й брокерські компанії, інформаційні центри та ярмарки, сервісніцентри, пункти прокату й лізингу, державні інспекції, різного роду асоціаціїпідприємців і споживачів, транспортні комунікації і засоби оперативного зв'язку.
2) фінансово-кредитну інфраструктуру(банки, фондові й валютні біржі, страхові та інвестиційні компанії, фондипрофспілок та інших громадських організацій).
3) науково-дослідницькуінфраструктуру (наукові інститути з вивчення ринкових проблем, інформаційно-консультативніфірми, аудиторські організації, спеціальні навчальні заклади.
Знаходимо й іншукласифікацію: всі елементи ринкової інфраструктури зводяться в трифункціональні групи. Виходячи з цього, виділяється два види ринковоїінфраструктури:
— спеціалізована, тобтотака, яка обслуговує окремі ринки: товарний ринок та ринок природних ресурсів -товарнібіржа; ринок праці — служба зайнятості (біржа праці)', риноккапіталів і грошей — банки та фінансово-кредитні посередники; ринокцінних паперів — фондові біржі та ін.;
-загальна, тобто така, яка обслуговуєвсю економічну систему, нею зайнятий весь економічний простір віл виробникадо споживача. До основних елементів спеціалізованої інфраструктури, тобто,інфраструктури, яка сприж організаційному оформленню ринкових відносин,відносяті біржі, системи Оптової й роздрібної торгівлі, ярмарки аукціони,торговельні доми і т. ін. (схема 1).
Основні елементиспеціалізованої інфраструктури
/>
Загальна інфраструктура обслуговує ринковуекономіку в цілому. З певною мірою умовності сюди відносять: грошову,фінансову, кредитну й податкову системи.
Отже, в сучаснійекономічній системі інфраструктура ринку виконує функції:
— виступає як механізмфункціонування підприємництва. Вона заповнює величезний економічний простір відвиробництва до споживання. Отримуючи вироблену продукцію, вона організовуєукладання контрактів на постачання, просуває товарні потоки по галузях ірегіонах, регулює збут і обслуговування економічної системи;
— сприяє учасникам ринкових відносинреалізовувати власні інтереси;
— підвищує оперативність іефективність роботи ринкових суб'єктів на основі спеціалізації окремихсуб"єктів економіки і видів діяльноссті;
забезпечуєорганізаційне оформлення ринкових відносин;
— полегшує форми юридичного таекономічного контролю, державного і суспільного регулювання ділової практики.
27. Підпр-во в аграрній сфері
Науково-технічнареволюція здійснюється на основі ринкових механізмів, ідо в сільськомугосподарстві передбачає не просто використання техніки, а створення системимашин. Система машин повинна враховувати особливості й специфіку виробництвакожного виду продукції в їх поєднанні, виходячи з принципу максимальноговикористання робочих машин, агрегатів, транспортних засобів.
Дуже важливотакож забезпечувати максимальну кількість необхідних засобів виробництва вкритичні строки, •з тим щоб виконати всі роботи в оптимальний період і недопустити втрат врожаю внаслідок. Скажімо. Затримки при посіві чи збиранніврожаю. Тому в сільському господарстві необхідна більша маса засобіввиробництва, більш висока енергоозброєність праці.
У сільськомугосподарстві підприємець обмежений вибором виробництва тих чи інших продуктівприродними умовами і специфікою цієї галузі. Головною особливістюпідприємницької та й всієї господарської діяльності в аграрному секторіекономіки є те, що вцій сфері особливу роль виконує земля. Земля вданому випадку виступає не просто як місце для виробництва, але і як предмет ізасіб праці.
У зв'язку з цим ваграрній сфері господарства виникають особливі рентні відносини і утворюєтьсяособливий вид факторного доходу — земельна рента ( від лат. гесісіла — повернена назад)
Поняття«рента» в економічній літературі трактується у широкому і вузькомузначенні.
В широкомузначенні рента — доход, який регулярно отримує власник капіталу, майна, землі,облігацій і т.п. В даному випадку зміст ренти багато де в чому співпадає -зізмістом процента, якщо його також розглядати в широкому значенні. У вузькомузначенні рента — це доход від землі, який отримує й власник (землевласник)навідміну від доходу, який отримує підприємець (орендатор-землекористувач),використовуючи землю як об'єкт господарства. Іншими словами, рента — це доходземлевласника, тобто фізичної чи юридичної особи (держави, банку, фірми), якімають право власності па дану земельну ділянку. Землекористувач — це орендатор.Підприємець, який отримує звичайний прибуток. Ціну землі розрах-ть за формулою: Цз=(Р: НПВ)х100
НПВ- норма позичковоговідсотка; Р- рента.
28. Модель ринкудоско-ї конкуренції та її характеристики
Для ринку чистої(досконалої) конкуренції ні ознаки такі:
/. Дуже багато продавців, які нарівних умовах конкурують між собою.
2. Стандартнапродукція, що пропонується для продажу. Це означає, щоспоживач не відрізняє товар одного продавця від товару іншого, навіть якщо вонимають відмінності. Тому йому однаково, у якого з продавців придбати товар.
3. Відсутністьможлливості у окремого продавця впливати на ринкову ціну. Продавець може запропонувати свою продукцію за нижчими цінамипорівняно з тими, що склалися на ринку.
4.Вільний вступ до галузі тавихід з неї.Ринок буде конкурентним лише тоді, коли не існуватиме ніяких законодавчих,технологічних, фінансових чи інших перепон, що могли б завадити появі чизникненню нових фірм, які виробляють певний продукт. Па цій особливостідосконалої конкуренції слід наголосити, оскільки саме н;і ній грунтуєтьсяпояснення механізму пристосування галузі до вимог ринку у довготерміновому періоді.
5. Відсутністьнецінової конкуренції. Основою для проведення неціновоїконкуренції, як правило, є диференціація товару. Оскільки на конкурентномуринку товари стандартні, то підстав для нецінової конкуренції В умовах чистоїконкуренції, як уже зазначалося, фірма не може проводити власної ціповоїполітики. Вона може лише пристосовуватися до тих цін, які на даний час склалисяна ринку. Отже, можна зробити дуже важливий висновок: скільки продукції дляпродажу не запропонувала б конкурентна фірма, це ніяк не вплине на ринковуціну.
Модель “чистої”монополії та її характеристики
Цей ринок маєтакі характеристики:
1. на ринкуфункціонує лише один виробник якоїсь продукції.
2.Товар, який виробляємонополіст, немає близького замінника.
3. Чистий монополіст сам установлюєціну на свій товар.
Якщо конкурентнуфірму ми назвали такою, що погоджується з ціною, то монополіст — це той, хтодиктує ціну. Щоб зрозуміти механізм диктату монополіста, треба згадати, яквзагалі формується ринкова ціна. Ціна рівноваги є результатом взаємодії попитута пропозиції. Оскільки для монополіста попит збігається з ринковим, і йогоможна розглядати як заданий, то встановити рівноважну ціну він може, маневруючипропозицією: збільшення пропозиції знижує ціну і, навпаки, зменшення пропозиціїпризводить до зростання цін.
4.Вступу галузь іншихвиробників заблокований. Практично кожен виробник бажає стати монополістом та обмежитиконкуренцію на ринку його товарів. Монополізація ринку може досягатися:
1. Зростанням фірми за рахунок капіталізаціїприбутку, банкрутством конкурентів, їх поглинанням до досягнення фірмою повногопанування у галузі.
Об'єднаннямкапіталів на добровільних засадах і перетворенням такого об'єднання напанівного виробника.
Олігополістичнийринок: основні ознаки, особ-ті організації.
Ознаки :
1.панування наньому кількох фірм
Олігополістичний ринокформується за умови досягнення високого ступеня концентрації виробництва.
Для його вимірувикористовується ціла система показників, серед яких такі:
— частка кількох найбільшихвиробників (як правило, чотирьох чи восьми) у загальному обсязі галузевогопродажу.
— індексХерфіндаля-Хіриімана (ІХХ), в основу розрахунку якоготеж покладена частка окремих виробників на галузевому ринку продаж.
Вінрозраховується за формулою
ІХХ=Sd.де d- частка кожної окремої фірми нагалузевому ринку продаж, %.
Продукт, який виробляєолігополія, може бути як стандартним,так ідифенційованим.
3. Оскільки частка будь-якоговиробника на загальному ринку відповідного товару досить значна, кожен з них можепроводити самостійну ціпову політику. Чи то зниження цін окремим виробникомта збільшення обсягів продажу, чи то підвищення цін за рахунок обмеженняпропозиції певним чином впливають на загальну динаміку цін у галузі. Однак слідвраховувати, що результати цього впливу багато в чому будуть залежати відреакції на дії одного учасника ринку з боку інших виробників.
4.Вступ у галузь новихвиробників дещо обмежений.
Ринок праці
Запаси праці векономіці вимірються показником робоча сила: це працездатне населення,тобто кількість людей, які досягли певного віку ( в Україні 16 років) іпрацюють або хоча й не мають роботи, то шукають її чи очікують, що їмзапропонують роботу. Ринок праці - ринок одного з факторів виробництва,де домогосподарства в ролі найманих робітників пропонують свою працю, а фірми — виробники товарів та послуг ( працедавці) — потребують її. На ринку працівстановлюється ціна праці — ставка заробітної плати — та обсяг використанняпраці. Працедавець - це фірма, яка, виходячи із попиту на своюпродукцію, утворює вторинний попит на працю та надає можливість найманимробітникам працювати і отримувати заробітну плату. Харктернстика досконалоконкурентного ринку праці Аналіз функціонування ринків факторів виробництваздійснюється за тими ж принципами, що й ринків продукції. З урахуванням типуринкової структури досліджується, як формується попит на фактори(індивідуальний і ринковий), які чинники його визначають; як формуєтьсяпропозиція факторів (індивідуальна і ринкова) і які чинники визначають цюпропозицію
Щоб ринок факторавважався повністю конкурентним, фірма повинна бути також конкурентною і наринках готової продукції. Вважається, що всі учасники ринку факторів поводятьсебе раціонально і максимізують кожний власну вигоду: власники факторів — доходи від їхнього продажу; фірми купують фактори за такими цінами і в такихобсягах, щоб максимізувати прибуток від продажу готової продукції.
Якщо припустити,що для ринкових попиту і пропозиції фактора (наприклад, праці) діють законипопиту і пропозиції, то відповідні криві попиту і пропозиції на конкурентномуринку праці дають змогу визначити рівноважні ціну фактора — ставку заробітноїплати, pl=ple і обсяг праці, L=Le
/>
Конкурентнафірма, що має потребу в послугах праці, не може наймати робітників за ставками,які відрізняються від ринкового рівня рLе,тому що вона єціноодержувачем, тобто не впливає на ринкову ставку.
33. Ринок капіталів
Капітал- це виробничіресурси тривалого користування, тобто будь-які створені блага. що використовуютьсяу вир-ві інших благ.
Процент - це чистий доход (прибуток),який отримує власник капіталу (позичкових грошей) внаслідок їхньоговикористання протягом певного проміжку часу (року).
Альтернативноювартістю інвестицій є процентна ставка - ціна одиниці фінансовихресурсів, що використовується протягом року.
Ринок капіталу- це ринокчи група пов'язаних ринків, на яких капітал у фінансовій формі позичається нарізний термін (короткий, довгий або взагалі невизначений, як у випадку закціями) І на різних умовах; на кожному ринку існує свій рівень процентноїставки.
Окремі ринкикапіталу досить пов'язані між собою, через те шо для вкладників і позичальниківіснує можливість переходу з ринку на ринок, а бажання переходити залежить відумов отримання кредитів і доходності операцій. Тому для спрощення можнавважати, що існує єдиний ринок капіталу.
В лекціїрозглядається проста модель ринку капіталу, а саме — модель ринку позичковихкоштів. Учасниками цього ринку є фірми, які формують інвестиційний попит напозичкові кошти dk, що необхідні для створеннянового капіталу, а також домогосподарства, які формують пропозицію позичковихкоштів sk, тобто пропозицію фінансовихресурсів за рахунок власних заощаджень (puc.la). На цьому ринку (якийрозглядатиметься лише в умовах досконалої конкуренції) утворюється ринковапроцентна ставка re як рівноважна ціна позичкових коштів тарівноважний обсяг позичкових коштів Ке
/>
Рис. 1. (а)Конкуреитиий ринок інвестиційних ресурсів (S) Попит конкурентної фірми наінвестиційні ресурси ма конкурентному ринку
Тривалий періодкористування капітальними благами є принциповою особливістю цього факторавиробництва.
Отже, дляприйняття рішень щодо доцільності інвестицій і розподілу їх у часі виникаєпотреба попередньо звести витрати і вигоди від здійснення інвестиційногопроекту до одного періоду.
Рівноважнаринкова ставка процента встановлюється тоді, коли ринкові обсяги попиту іпропозиції позичкових грошей збігаються і відсутня тенденція до зміни ставки таобсягу інвестицій за інших рівних умов.
34. Ринокземлі
Природні ресурсипод-ся на ті що відтворюються і ті що не відтворюються (нафта, природній газ).Через обмеженість земельних ресурсів попозиція є абсолютно нееластичною, тобтокрива пропозиції землі є вертикальною лінією.
/>
Попит на землю.Фактори впливу на попит на землю
Попит на землю визначається цінністю землідля корисгувачів. На цінність землі сільськогосподарського призначення впливаєякість грунтів, клімат. Отже. чинники, які визначають попит напродовольство і стан рівноваги на ринку продовольства, прямо впливають насільськогосподарський попит.
На цінністьземель несільськогосподарськоіо призначення головним чином впливас їїрозміщення — цінність землі порівняно вища у містах, ніж у сільськіймісцевості, і надзвичайно висока в центрі великих міст.
Отже — кривіпопиту па землю є спадними, тому що при збільшенні обсягів використанняземельних ресурсів доводиться залучати все менш прибуткові ділянки землі. Зновуми зустрічаємось із дією закону спадної граничної продуктивності факторіввиробництва. Крива несільськогосподарського попиту також є спадною,тому що зв'язана головним чином з місцем розташування. І тут також є своїобмеження, тому що приходиться використовувати не тільки землі в центрі міста(наприклад, для житлового будівництва й офісів), але і на окраїнах. Кривасукупного ринкового попиту на землю утворюється як горизонтальна сума кривихсільськогосподарської о га несідьськогосподарського попиту .
Економічна рента- це плата за ресурс, пропозиція якого строго обмежена. Земельна рента – цеплата за використання землі й інших природних ресурсів, пропозиція яких строгообмежена
37.Макроекономічні показники в сис-мі нац-х рах-в
Системанаціональних рахунків (СНР) - це система взаємопов'язаних показників і класифікацій, яківикористовуються для описування та аналізу найзагальніших результатів іаспектів економічного процесу па макрорівні. СНР сформульована в категоріях ітермінах ринкової економіки, її концепції та визначення передбачають, щоекономіка, описана за її допомогою, функціонує на основі дії ринковихмеханізмів та інститутів.
Головнимпоказником при розробці СНР, основним показником результатів економічноїдіяльності на макрорівні є валовий внутрішній продукт (ВВТ), якийхарактеризує сукупну ринкову вартість кінцевих товарів і послуг, виробленихпідприємствами, організаціями та установами в поточному періоді на економічнійтериторії країни.
/>
Розглянемо особливостіта приципи розрахунку макропоказників у СНР.
І. Першаособливість полягає в тому, що в СНР існує відмінність між національною тавітчизняною «основами» реєстрації показників. Тому й розрізняютьпоказники валового внутрішнього продукту та валового національногодоходу (проце йшла мова в попередньому параграфі).
2. Друга особливість, друге правило,яке закладене в основу розрахунків макроекономічних показників, — це рівністьдоходів і витрат. Це правило випливає із замкненості економічної системи істверджує, що всі витрати на купівлю товарів І послуг неминуче є доходамивиробників цієї продукції. Виходячи з такого правила, будь-яка дія, що впливаєна витрати, мусить обов'язково відбитися на доходах, і навпаки — все, щовпливає на доходи, надалі відбивається на витратах.
3. Наступний принцип — це чітке розмежуваннякатегорій запасу і потоку.
Четвертаособливість полягає в тому, що при вимірюванні випуску важливо уникнутиподвійного рахунку -ситуації, коли одна й та сама операція може бутиврахована двічі. З цією метою в СНР вирізняють такі поняття:
При розрахункуВВП враховується вартість кінцево, продукції. і віднімається вартістьпроміжних товарів і послугю.
5. П'яте питання, яке заслуговує наувагу: в СНР для розрахунку загальної вартості виробництва використовують ринковуціну товарів і послуг. Та оскільки певні товари і послуги не продаються наринку і не мають ринкової ціни, то для їхньої оцінки застосовують умовнонараховану, або імпутовану вартість.
Одна із сфер, дезастосовують Імпутування, — домашні господарства. Наприклад, людина, що орендуєжитло, платить орендну плату, яка входить в рахунки ВВП як доходивласника будинку і як витрати тієї людини, котра це житло орендує. Протезначна кількість людей проживає у власних будинках; зрозуміло, що вони несплачують орендної плати, хоча й користуються такими само послугами, що й люди,які житло орендують. Тому, аби врахувати цей обсяг послуг, у ВВП внесено«оренбну плату», яку власник будинку ніби сплачує сам собі.
Ринковою ціноютакої послуги є сума орендної плати, яку власникові будинку довелося б сплатитиза умови, якби він орендував аналогічний будинок, або якби його будинок дійсноздавався в оренду. Це є 'імпутована рента, І вона входить у рахунки ВВПі як витрати, і як доходи власника будинку.
ВВП за витратами=видатки на спожив домогос(С) + інвестиційні видатки фірм (Ід)+ держ видатки натов і посл (Ст.) + видатки іноземців (NE)
ВВП за доходами= W + R + i + P + платежі не пов’язані з витр дох + поправки
ВНП за витр= C+Ig+G+Xn
C- споживчі витр; Ig- валоі приватні інвестиції ;G- держ витр ;Xn- чистий експорт
ВНП за доходами= W+R+ I + p +A+Tн
W- зар плата; R- рента; I- процент; Р-прибуток; А –амортизація
38. Нац-небагацтво і його структура
Нац баг-во є сукупністювсіх балг, що знаходяться у розпорядженні сус-ва, країни. Найважливішоюознакою НБ є застосування при його створенні суспільної праці… Джерелами СБ єпраця і природа.
Національне багатствоскладається з двох частин: матеріальної та нематеріальної. До першоїналежать:
-створені людиноюматеріальні фонди, шо поділяються на основні (засоби праці) та оборотні(предмети праці); основні фонди, що функціонують у соціальній сфері; — природніресурси. До другої — духовні цінності, шо знаходяться у розпорядженнісуспільства.
Облік національногобагатства Україниздійснюється за методом прямого підрахунку (дані інвентаризації, бухгалтерськата статистична звітність). Враховуються такі чинники: — основні та оборотні виробничіфонди, тобто фонди матеріального виробництва, що складаються із засобів праці(машин, устаткування, транспортних механізмів, будівель виробничого призначеннятощо) і предметів праці, які пройшли обробку (сировина, паливо,матеріали); — невиробничі фонди суспільства, тобто основні фонди соціальноїсфери, до яких належать житловий фонд та фонди культурно-побутового призначення,що е власністю державних, колективних та громадських організацій;
— особисте (споживче) майно населення(в тому числі й житловий фонд) та засоби виробництва, що перебувають у йоговласності. Крім того, до цих чинників належать товарні запаси виробничогопризначення на підприємствах сфери матеріального та нематеріальноговиробництва;
— державні резерви, в тому числі йстрахові; — золотий та валютний запаси: — матеріальні запаси для потребоборони; — природні ресурси, наявні у виробничому процесі,-сільськогосподарські угіддя, ліси, корисні копалини, гідроенергетичні ресурси.
Зміст складових частиннаціонального багатства та частка іх не залишаються незмінними.
39. Економічнвідтворення сутн-ть види
Відтворення єніщо іншим як безперервність, повторюваність вир-ва.Розрізняють два види відтворення:просте й розширене. Просте означає, що виробництво з року в рікповторюється в незмінних масштабах. Це може відбуватися за умов, коли всястворена додаткова вартість буде використовуватися на задовсдення особистихпотреб товаровиробника. Розширене відтворення передбачає, що виробництвоз року в рік повторюється у зростаючих масштабах. Це можливо лише за умови,коли частина додаткової вартості буде використовуватися для нагромадження.Отже, розширене відтворення передбачає розподіл додаткової вартості на двічастини: частина відходить в особисте споживання (фонд споживання), а частинайде на додаткове придбання засобів виробництва та робочої сили (фонд нагромадження).Тількирозширене відтворення забезпечує постійне збільшення обсягів виробництва, а цимсамим більш повне задоволення зростаючих потреб суспільства. Тому простевідтворення не є характерним для людського суспільства, Воно може бути лише якокремий епізод, а не як постійно діюча форма суспільного виробництва.
/>
ФС- фонд споживання; ФН-фонд нагромадження
40. Циклічність якформа економічного розвитку
Економічний цикл — рухвиробництва від початку поперед/ до початку наступної кризи.
Криза — головна фазаекономічного циклу, що супроводжуєтьс різким скороченням обсягів виробництва,зростанням безробітті накопиченням товарів у сфері торгівлі та Ін.
Депресія — застій урозвитку народного господарства.
/>
Пожвавлення — зростання виробництва в обсягаг які були досягнуті передкризою. Піднесення – швидке зростання вир-ва яке супроводжується скороченнямбезробіття, розширення обсягів кредиту та ін.
41. Зайнятістьбезробіття
1) зайняті – цеті люди,які виконують будь-яку оплачувану роботу, а також ті, що мають роботу, алетимчасово не працюють ють через хворобу, страйк чи відпустку. До цієї категоріїнале-жять і ті, хто зайнятий неповний робочий день;
2) безробітні - ті, хто не маєроботи, але активно шукає ЇЇ або чекає, щоб повернутися на попереднє місцероботи. Конкретніше: людина вважається безробітною, коли вона відповідає трьомкритеріям, які мають місце одночасно: • «без роботи»; • «робитьактивні спроби знайти роботу»; • «готова відразу ж стати дороботи». Зайняті і безробітні становлять робочу силу, або економічноактивне населення в даний момент часу;
3) особи поза робочою силою, абоекономічно неактивне населення - це перш за все люди у віці до 16 років,а також ті, хто перебуває в спеціалізованих установах (наприклад, психіатричнихдиспансерах, лепрозоріях, виправних закладах тощо); до цієї категорії належатьі особи, що вибули зі складу робочої сили, " дорослі, які потенційно маютьможливість працювати, але не працюють І не шукають роботи (навчаються,перебувають на пенсії, надто хворі; щоб працювати, або просто не шукаютьроботи).
Таким чином,
Населення ~= Робочасила + Особи поза робочою силою
Робоча сила = Зайняті +- Безробітні
Рівень безробіття визначається відношенням числабезробітних до чисельності робочої сили. Позначається буквою u і вимірюється у відсотках: u= (Безробітні: Робоча сила) х 100%
Рівень іайиятості визначається як частка від діленнячисла зайнятих до чисельності населення у віці від 16 років і старше; Рівеньіайняюсті = (Зайняті: Особи у віці від 16 років і старше) ж, 100%
Економісти розрізняютьтри види безробіття:
— фрикцішіе;
— структурне;
— циклічне.
42. Зарплата сутністьта види
Зарплата — це грошовий вираз вартості й ціни товару робоча сила тачастково результативності функціонування робочої сили.
Заробітна плата Існує удвох основних формах: почасовій і відрядній.
Почасова заробітнаплата — оплата вартості та ціни робочої сили за її функціонування впродовжпевного робочого часу.
Для визначення рівняоплати робочої сили визначають погодинну ставку заробітної плати, яка має назву«ціна праці».
деннавартість
Ціна робочої сили=______________________________
середнятривалість робочого дня
Відрядна або поштучназаробітна плата — оплата вартості й ціни товару робоча сила залежно відрозмірів виробітку за одиницю часу.
Тарифна системазаробітної плати — система, яка залежить від безперебійно! роботи устаткування,від складності праці, вираженої відповідним тарифним розрядом і ставкою. Тарифніставки використовують таким чином, щоб стимулювати працівників до підвищенняякості продукції, оволодіння суміжними професіями та Ін. Преміальні системизаробітної плати — системи, які пов'язують тарифні ставки з нормами витратпраці певною фуикціональ ною залежністю. їх застосовують там, де роботамає характер одноманітних операцій, може бути виміряна й виконується в темпі,який підлягає контролю окремої особи або групи працівників.
44. Сукупний попит ісукупна пропозиція
СП (AD) – це величина обсягу продукції якуготові купити за кожного рівня цін макроекономічні суб’єкти
СП- це запланованівитрати усіх макроекономічних суб’єктів
Сукупна пропозиція (AS)- це обсяг товарів і послуг, якіфірми готові виробити та продавати протягом року за кожного рівня цін.
/>/>Р AS/> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> />
АS (короткострокова) довгострокова
Водночас сукупнийпопит і сукупна пропозиція залежать і від інших, конкретніших факторів: рівнядоходів населення, рівня та темпів зростання цін, обсягу заощаджень інагромаджень» податкової діяльності держави, закупівлі нею певної частинитоварів, обсягу експорту та імпорту.
З поглядуматеріально-речового змісту сукупний попит складається зі споживчого (товариширокого вжитку і предмети розкоші) та інвестиційного (засоби виробництва). Зпогляду вартісного змісту сукупний попит може не збігатися з розмірами доходівнаселення: він може бути і більшим, і меншим залежно вігі того, яка частинадоходу вилучається з обігу та перетворюється на заощадження або, навпаки,вилучається із заощаджень і стає частиною сукупного доходу.
45. Споживання заощадженнята інвестиції
Споживання — сума грошей,які витрачають люди на придбання матеріальних благ 1 послуг для задоволеннявласних потреб (фізіологічних, соціальних 1 духовних).
Обсяг і структураспоживання формуються насамперед у домашньому господарстві, в сім'ї. Післясплати податків у сім'ї залишається дохід, який переважно витрачається наспоживання, а частина, що залишається, — на заощадження. Згідно з обґрунтованимДж.Кейнсом законом, із зростанням доходів людей зростає споживання, але нетакою мірою, як зростає доздд. Конкретизацією цього закону є широко вживані взахідній економічній літературі поняття «гранична схильність доспоживання» (що означає частку споживання в кожній додатковій грошовійодиниці доходу сім'ї) і «середня схильність до споживання» (щоозначає зменшення співвідношення між споживанням і доходом із зростаннямостаннього).
Загалом споживаннязалежить від розміру доходу та податку, рівня цін, відсоткової ставки (хоча цейфактор, на думку Дж.Кейн-са, незначним чином впливає на обсяг і структуруспоживання), відсотків по заощадженню, стабільності грошової одиниці, розмірунагромадження. Заощадження залежать від стану економіки (у періоди спадів Ікриз вони скорочуються), доходів населення чим вищий дохід» тим більшаймовірність, що певна його частина буде заощадження), політики держави щодоінфляції, стабільності грошової системи, наявності пенсійних гарантій длятрудящих. Заощадження — відкладений попит, або частина доходу, що залишається урозпорядженні, за вийнятком витрат на особисте споживання. Заощадження•здійснюють домашні господарства і підприємства (фірми, компанії) таорганізації. Заощадження залежать насамперед від величини доходу, а отже, е функцієюдоходу. Тому збільшення заощаджень зменшує і споживання, і нагромадження інавпаки. Інвестиції залежать насамперед вія величини відсоткової ставки, аотже, е функцією останньої. Крім того, вони залежать від стану економіки,стабільності грошового обігу, перспективи попиту на нову продукцію, рівнявідсотків на вклади і кредити, розміру податків, вартості основних факторіввиробництва — сиро вини, обладнання, робочої сили, терміну окупності, величиниприбутків тощо. Інвестиції- це вкладення у розвиток виробничих відносин наоснові постійного вдосконалення продуктивних сил.
46. Інвестиції інагромадження капіталу
Одним з напряміввикористання національного доходу є нагромадження. Отже нагромадження — цевикористання частини додаткового продукту для розширення виробництва або йогокапіталізація, А сума додаткового продукту, виділена для нагромадження впроцесі розподілу та перерозподілу національного доходу, утворює фонднагромадження.
Нагромадження передбачає:по-перше, збільшення виробничих І невиробничих фондів; по-друге, використання увиробництві додаткової робочої сили, її підготовку, перепідготовку тапідвищення кваліфікації. Нагромадження здійснтоється в певних конкретнихформах.
1. Виробниче нагромадження — церозширення обсягів виробництва, засобів виробництва к покращення їх якості.
Нагромадження споживчого призначення(невиробниче) -це збільшення виробництва предметів особистого й суспільногоспоживання або покращення Їх якості нагромадження споживчого призначення
Приріст резерів істрахових запасів
Інвестиції, абокапіталовкладення, — це вартість доданих упродовж року до національногокапіталу машин, устаткування, виробничих будівель, житлових будинків тощо.Розрізняють, валові й чисті інвестиції. Валові інвестиції – Ї — це вартістьусіх машин, фабрик, будинків, споруджених протягом року, включаючи ті, якіпросто заміщують старі капітальні блага, що зносилися. Однак валові інвестиціїне є точним вимірником збільшення капіталу країни. Вони включають амортизацію,або вартість зношених капітальних благ. Такий підхід справедливий і длякапіталу. Щоб визначити чистий приріст капіталу- потрібно з валових інвес-тицїйвирахувати вибуття капіталу у вигляді амортизації.
Отже, чисті Інвестиціїдорівнюють валовим інвестиціям мінус амортизація.
48. Господарський механізмсутність, структурні елементи
Крім цихнайважливіших функцій, господарський механізм виконує Й другорядні, наприклад,стимулювання науково-технічного прогресу, раціональне використання ресурсівтощо.
Якщо узагальнити основніфункції господарського механізму, то він повинен забезпечити ефективнувзаємодію всіх елементів економічної системи (продуктивних сил,техніко-економічних, організаційно-економічних і виробничих відносин) в усіхсферах суспільного відтворення, а також усіх компонентів кожного з названихелементів.
Характеризуючигосподарський механізм, слід зауважити, що процес взаємодії всіх елементівекономічної системи два століття тому здійснювався переважно через ринок, черезмеханізм попиту та пропозиції, періодичні економічні кризи, конкурентнуборотьбу тощо. Отже, такий ринковий механізм був ядром господарського механізмутого часу; зв'язки між сотнями тисяч дрібних капіталістичних та дрібнотоварнихпідприємств відбувалися переважно за допомогою ринку І виявлялися як відносиниконкуренції. Основними методами і важелями державного регулювання є податкове,фінансово-кредитне, грошове та інше регулювання, проведення активноїамортизаційної політики тощо. Основні форми, в яких реалізуються законипланомірного і пропорційного розвитку, — державне регулювання, планування,прогнозування й програмування економіки. Таким чином, можемо дати повневизначення господарського механізму.
Господарський механізм— система основних форм, методів і важелів використання економічних законів,розв'язання суперечностей суспільного способу виробництва, реалізаціївласності, а також всебічного розвитку людини, формування її потреб, створеннясистеми стимулів узгодження економічних інтересів основних класів, соціальнихгруп.
50. Теорії ДРЕ
В другій Пол ХVI ст. розв-ся і досягає розківту в XVII ст. так званий пізній меркантилізм (Т.Мен — Англія, А. Серра — Італія, А. Монкретьсн — Франція та Ін.).
Держава, як стверджувалиприхильники пізнього меркантилізму, тим багатша, чим більша різниця міжвартістю вивезених із країни і завезених у неї товарів. Пропонувалися дваспособи домогтися цієї різниці. По-перше, за рахунок вивезення виробівсвоєї країни, причому дозволялося тільки вивезення готових виробів (від їхньогопродажу отримується більше грошей, ніж від вивезення сировини), заборонялосяввезення предметів розкоші. По-друге, така різниця могла бутизабезпечена за рахунок посередницької торгівлі, для чого дозволялося вивезеннягрошей за кордон- При цьому висувався принцип: купувати дешевше в одній країні,продавати дорожче — в іншій. Для формуваннія активного торгового балансу ізахоплення зовнішніх ринків уряд повинен був регулювати ввезення шляхомобкладання митом іноземних товарів і заохочувати вивезення, видаючи, зокрема,премії організаторам підприємств, продукція яких користувалася великим попитомна зовнішніх ринках. З цією метою, а також для того, щоб звільнити країну віднеобхідності імпортувати промислові вироби, пропонувалося заохочувати розвитокпромисловості, особливо мануфактурної. Ідеї меркантилізму стали теоретичногобазою державної політики, яка одержала назву протекціонізму, спрямованої назаохочення вітчизняної економіки, її захист від іноземна конкурентів, нарозширення зовнішніх ринків. Із завершенням етапу первісного нагромадженнякапіталу теорії меркантилізму втрачають колишню популярність. Новий час вимагаєнових ідей, торговий і особливо зростаючий промисловий капітал жадаютьзвільнення від державної опіки. У працях економістів усі частіше зустрічаєтьсярізка критика позицій меркантилізму. Всебічне обгрунтування нових поглядівекономічного лібералізму дали творці класичної школи політичної економії А.Сміт (1723-1790) і Д. Рікардо (1772-1823).
В основі вчення Сміта,викладеного в книзі «Дослідження про І природу і причини багатстванародів» (1776 р.), лежало уявлення про економічні закони, які діютьподібно законам природи і визначають розвиток суспільства. Йому була близькаідея «природної гармонії» (рівноваги), що встановлюється в економіцістихійно при відсутності зовнішнього (державного) втручання і с оптимальнимрежимом функціонування ринкової економічної системи Сміт називав таке природнефункціонування економіки принципом «невидимої руки», а роль державиобмежував функцією «нічного сторожа» — підтримки порядку, охорони ізахисту приватної власності і конкуренції- «Свобода.підприємництва», «свобода торгівлі» — ці принципи замінили і втеорії, і в політиці ідеї державного протекціонізму. Д. Рікардо був такожприхильником всілякого обмеження втручання держави в економіку Сміт і Рікардовважаються творцями теорії і політики фрітредерства (від анг- свободаторгівлі). Вони представляли цю політику як ідеальну, завжди вигідну всімкраїнам І народам- Однак найбільш повне втілення вона знайшла у Великобританіїсередини XIX ст. У книзі «Печатки політичної економії іоподаткування» (1817 р.)
Велика група вчених,очолювана М-Д. Кондратьєвим (1892-1938), розвивала висловлену ранішеМ.І.Туган-Барановським (1865-1919) ідею про те, що будь-який суб'єктивний впливна економіку повинен погоджуватися з закономірностями ринкової система М-Д-Кондратьєвнаполягав на необхідності прискорення розвитку економічної науки з метоюглибокого дослідження, насамперед динамічних закономірностей розвиткугосподарства і прогнозування його тенденцій і перспектив. Він вважав, щовнутрішні закони розвитку ринку пізнавані, і механізм саморегулювання,закладений у ринкових відносинах, можна і потрібно використовувати й умеханізмі державного управління народним господарством. НеокласнчииЙ напрямоквисунув у XX ст. чимало видатних учених. Серед них — засновник напрямкуанглійський економіст А. Маршалл, американці Е. Чемберлин, Л- Мізес, Ф. Хайс-к,М. Фрідмеи (два останніх — лауреати Нобелівської премії). Основи кейнсіанськогонапрямку економічної думки були закладені анг економ Кейнсом у праці “ Заг-натеорія зайнятості процента і грошей” (1936) Як і неокласики економісти цьогонапрямку є прихильники ринкової економіки. Однак оцінка можливостей цьогомеханізму в них інша. З цієї причини відрізняється і точка зору на місце,роль, та функції держ в економіці. На відміну від мікрок-го підходу неокласиківкейнсіанці у дослідженні явищ екон-го життя віддають перевагу застосуваннюмакрос-го підходу.
51. Методи ДРЕ
методи ДРЕ –це способивпливу держави на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційнийсектор економіки з метою створення умов для їхнього ефективного функціонуваннявідповідно до напрямків державної економічної політики. Кожен метод грунтується навикористанні сукупності інструментів (регуляторів, важелів). Методи державного регулюванняекономіки класифікуються за двома ознаками: за формами впливу та засобамивпливу. За формами впливу методи державного регулювання економікир поділяютьсяна дві групи: — методи прямого впливу; — методи непрямого впливу — Залежно відзасобів впливу виділяють наступні методи:
— правові; — адміністративні; — економічні; пропагандистські
Методи прямого впливубезпосередньо діють на функціонувння суб'єктів ринку — Такий безпосередній вплив здійснюється за допомогоюінструментів адміністративно-правового характеру, які регламентують діяльністьсуб'єктів господарювання, та економічних інструментів прямого впливу. Останніспрямовано на регулювання темпів зростання та структури економіки, обсягіввиробничого та невиробничого споживання, масштабів діяльності суспільного секторуекономіки та ін. Беручи загалом, можна сказати, що основними Інструментамипрямого державного регулювання є: — нормативно-правові акти; — макроеко немічніплани та цільові комплексні програми; — державні замовлення; — централізовановстановлені ціни. нормативи, ліцензії; квоти, державні бюджетні витрати, лімітиі т. д. Методи непрямого впливу — це методи, які регламентують поведінкусуб'єктів ринку не прямо, а опосередковане, через створення певногоекономічного середовища, жсе змішує їх діяти а потрібному державі напрямку.Опосередковане регулювання — це вплив на економічні інтереси. Держава втілює вжиття свої рішення на нідсгаві мотивації- У даному контексті мотивація — цепроцес спонукання суб'єктів ринку до діяльності в напрямку державнихпріоритетів. До методів непрямого регулювання належать інструменти фіскальної. бюджетної,грошово-крелигної. інвестиційної, амортизаційної, інноваційної іа Іншихнапрямків економічної політики, а також методи морального перєконуваиня-
/>
52. Бюджетно-податкова(фіскальна політика)
53. Под-ва політика тадерж бюджет
Фіскальна політика – цесукупність заходів держави у сферах оподаткування та держ втрат. Функції ФП: 1.вплив на стан госп-ї конюктури; 2. перерозподіл НД; 3. нагромадження неохідних ресурсівдля фінансування соціальних програм. До ФП відносяться тільки такі маніпуляціїдерж бюджетом, які не змінюють кількість грошей. Найважливішу роль з-поміждержавних фінансів вццграє державний бюджет. Державний бюджет (з поглядусуспільної форми) — відносини власності між державою, з одного боку,фізичними та юридичними особами — з іншого з приводу вилучення(привласнення) в останніх частини необхідного та додаткового доходу розподілуйого відповідно до функцій держави. З погляду речового змісту державнийбюджет є річним планом акумуляції державних доходів та їх витрат згідно звимогами закону про бюджет. Як частина фінансів, бюджет виконує розподільчу таконтрольну функції. Перша полягає в акумуляції грошових коштів у руках державита їх використання для виконання загальнодержавних, регіональних та місцевихфункцій держави. Контрольна функція бюджету виявляється в контролі зафінансовим забезпеченням програми соціальної-економічного розвитку на кожнийфінансовий рік, за ефективністю державного регулювання економіки з допомогоюфінансів Бюджетна система — сукупність усіх бюджетів країни в їх взаємодії.Цілісність бюджетної системи забезпечується докладним ув’язуванням доходівта видатків уряду, закріплених у юридичних нормах. Ця система залежить віддержавного устрою країни, її економічної, політичної та інших підсистем іскладається з двох або трьох ланок.
55. Регулятивнийпотенціал под-ї системи
Податкияк економічна категорія— примусове вилучення (привласнення) державою частини необхідного тадодаткового продукту з фізичних та юридичних осіб відповідно до прийнятихзаконів. більш повно ця сутністьрозкривається у виконуваних податками функціях, основними з яких є фіскальна(збирання грошових коштів з фізичних та юридичних осіб для формуванняфінансових ресурсів держави), регулююча (регулювання грошових доходів, процесунагромадження, функціонування національного ринку та ін,), стимулююча(стимулювання інвестиційного процесу, прискорення темпів економічного зростаннятощо) І розподільча (розподіл і перерозподіл доходів між соціальними верствамиі групами, між сферами і галузями економіки). Основними принципамиоподаткування А.Сміт називав всезагальність податки та їх встановленняпропорційно доходу; чітке визначення величини податків, часу та способувилучення; простоту та зручність вилучення у платників податків, а такожмінімальність витрат при їх вилученні (тобто недороге утримання податковихслужб та податкових інспекторів). Нині основними принципами оподаткування єтакож стабільність, зменшення кількості податків, корисність (вилучені утрудящих кошти повинні здебільшого повернутися до них у формі соціальнихвиплат).
Об'єктами оподаткування вподатковій системі є доходи, вартість окремих товарів, майно фізичних таюридичних осіб, окремі види діяльності, додана вартість вироблених товарів іпослуг та ін. Розмір податку на одиницю оподаткування — це податкова, ставка. У випадку зростання ставок іззбільшенням доходів створюються прогресивні ставки оподаткування; якщо ставкиоподаткування із зростанням доходів не змінюються, формуються прямо пропорційніставки оподаткування. Основними видами податків у розвинутих країнах світу єособистий подохідний податок, податок на додану вартість, податок на прибутки компанійта податок на соціальне страхування.
56. Механізмфункціонування грошового ринку
Грошова система –це форма організації грошового обігу яка історично та законодавчо утворилася укожній країні елементи ГС: грошова одиниця; масштаб цін (вагова кіл-ть грошовогометалу прийнята в країні за грошову одиницю); емісійна система; форми грошей;інститути грошової системи; валютний паритет( співвідношення з інш валютами)
58. Механізгрошово–кредитного регулювання
ГКР економіки – цекомплекс взаємопов’язаний скоординованих на досягнення певних цілей заходівщодо регулювання грошового ринку, який проводить держава через свій держ банк.Головним суб’єктом ГКР є Нацбанк. Цілями монетарної політики є: стратегічні;проміжні; тактичні. Грошово-кредитне реіулювання Національного банку Українигрунтується на основних критеріях і макроекономічних показникахзагальнодержавної програми економічного і соціального розвитку на певнішперіод. До таких макроекономічних показників належать:
— обсяг валового внутрішнього продукту,- прогнозований рівень інфляції', — розмір дефіциту державного бюджету таджерела його покриття;
— платіжний торговельний балацсн-і У процесіздійснення грошово-кредитного регулювання НБУ використовує певнийінструментарій. який охоплює: — визначення норм обов'язкових резервк;: — процентну політику': — рефінансування комерційних банків:
-операції з цінними паперами на відкритомуринку: — підтримання курсу національної валюти;
-регулювання імпортута експорту капіталу. Визначення норм обов'язкових резервів полягає в тому, що НБУ встановлює,комерційним банкам та іншим кредитним установам нормативи обов'язковогорезервування залучених коштів.
61 Економічнезростання та його фактори
Постійне зростанняобсягів вир-ва, яке здій-ся на основі розширеного відтворення, складає змістекономічного зростання.
/>
62. Тіньовий сектор векономічному відтворенні
Тіньова економіка– це сукупність неврахованих і протизаконних видів діяльності: ухилення відсплати податків, вир-во і збут заборонних видів прод-ї та надання забороннихпослуг. На сучас етапі дотаких не закон-х видів дія-ті в Укр. вивезення товарів з метою наживи, надання кредитівКБ за солідну винагороду, незако-не вивезення валюти за кордон ( за межі Укр.вивезено 40 млрд. Дол. ., тов на суму майже 5 млрд дол.), а також незаконнівалютні операції в середині країни.
67. Соціалістичнаекон-на сис-ма та її еволюція
Заснована на:пануванні держ форми власності, одержавленні н/г; відсутності конкуренції; директивномуплануванні; неринкових госп-х зв’язках; зрівняльному характері розподілу;ігнорування законів товарно-грошового обігу; жорсткому ієрархічномупідпорядкуванні суб’єктів господ-ня. — нерозвиненості або й відсутностіркнкс'зого менталітету тощо. На три основні питання відповідає: виробляти те, так і для тих, як цепередбачається державними органами, які ре-гулють всі основні економічніпроцеси. Позитивним у цій системі є те, що вона дозволяє вирішувати цілий рядсоціальних проблем. Негативним — те, що вона не створює економічних стимулів намікрорівні, не чутлива до запитів споживача.
68. Закономірності іособливості розвитку перехідних економік
Змішанаекономічна система органічно поєднує в собі переваги ринкової,командно-адміністративної і навіть патріархальної економіки (наприклад,японська чи китайська вір ність кращим національним традиціям) і тим самим упевній мірі ліквідує недоліки кожної з них або зменшує їх негативні наслідки. Класичним прикладом змішаноїекономіки є економічна система Швеції, Японії, Китаю, інших «азіатськихдраконів». В Японії інтенсивно впроваджується індикативне державнепланування. Японія і Китай зберігають свої національні традиції й одночаснозапозичують у інших те, що для них корисно. Перехідна економічна системахарактерна для країн, які відходять від адміністративно-командної системи.Серед них вирізняють: — країни Східної Європи (Албанія, Болгарія, Угорщина,Польща, Румунія, Чехія, Словаччина); — країни, що утворилися після розпаду СРСР( Росія, Україна, Білорусь, Казахстан, Узбекистан, Киргизстан, Турк-меністан,Таджикистан, Вірменія, Молдова, Азербайджан, Грузія, Латвія, Литва, Естонія; — нові країни, що утворилися після розпаду Югославії ( Сербія, Чорногорія,Хорватія, Македонія, Боснія і Герцеговина). Дослідження процесів ринковоїтрансформації економік країн з централізованим управлінням лише розпочинається.Нині практика економічних реформ у країнах з перехідними економіками випереджаєтеорію, як правило, даючи неоднозначні результати Для більшостіпостсоціалістичних краї, особливо тих, що виникли на терені колишнього СРСР,об'єктивно зумовленим є процес переходу до ринкової економіки з урахуваннямдвох факторів: спрямованості на змітану форму власності та соціальнеорієнтовану ринкову економіку; неможливості ефективного переходу від держцентралізованого упр-ня до регулювання без спеціальних цілеспрямованих зусильуряду.
69. Особливостіринкової трансформації економіки України
За роки кризи в Українідеградували продуктивні сили і насамперед основна продуктивна сила — людина. Цевиявляється, по-перше, в значному погіршенні якості відтворюваної робочої сили.Так, якщо на початку 90-х років середня заробітна плата забезпечувала приблизнополовину раціональних норм споживання продуктів і послуг (інша частина — зарахунок соціальних витрат держави), то в 1998 р. — менше 20% від величининеобхідних витрат на відтворення робочої сили… По-друге, в існуваннівеличезної армії безробітних (офіційно зареєстровані і приховані формибезробіття — до 35% від сукупної робочої сили), які втрачають своїпрофесійно-кваліфікаційні якості та навички (так, понад 2 мли. так званих«човників» — спеціалісти з вищою освітою). По-третє, у зростаннікількості мігрантів: за роки кризи у пошуках роботи, кращих умов життя емігрувало(постійно та тимчасово) приблизно 7 мли. наймобільніших працівників, переважновисокоосвічених і висококваліфікованих. По-четверте, у значному ускладненнідоступу дітей з малозабезпечених сімей до вищої освіти. По-п'яте, у зростаннісмертності людей працездатного віку, скороченні тривалості їх життя.
Якщо виходити з того, щов пост-індустріальному або інформаційному суспільстві, на переконання західнихучених, вирішальними елементами розвитку стане творча діяльність людини наоснові високого рівня розвитку науки, освіти та інформації, а в Українівідбувається їх деградація, то з погляду розвитку системи продуктивних силперехідна економіка України характеризується поступовим регресом.
У 90-х роках економікаУкраїни внаслідок розриву навіть раціональних економічних зв'язків з країнамиколишнього СРСР стала значною мірою закритою щодо країн СНД. Зростаннювідкритості української економіки могла посприяти поява значної кількостіспільних з іноземними підприємств (майже 4600 у 1998 р.). Крім того, в Українііснувало понад 2000 крупних підприємств, підпорядкованих загальносоюзнимміністерствам і відомствам. За час кризи втілюється не завжди продуманаполітика демонополізації; здійснюється нераціональне розукрупнення цихпідприємств, що в недалекому майбутньому зробить економіку держави беззахисноюперед іноземним капіталом, експансією ТНК. Отже, з погляду техніко-економічнихвідносин перехідна економіка 90-х років також характеризується певним регресом.Характерною особливістю нього процесу є бартеризація торгівлі та натуралізаціягосподарських зв'язків.
Продуктивні сили ітсхніко-економічні відносини, як уже зазначалося, формують технологічний спосібвиробництва. У 90-ті роки, по-йерше, значно погіршилася якість технологічногоспособу виробництва, що базується на машинній праці, оскільки зросло фізичне таморальне зношування основних фондів; по-друге, зменшилася питома вага та якістьтехнологічного способу виробництва, що базується на автоматизованій праці
70. Світовегосподарство: сутність, структура
Під світовим гос-мрозуміють сукупність нац-х господарств та економічних зв’язків між ними
/>
Навіть приповерховому огляді наведеної схеми можна зробити висновок, що сучасне світовегосподарство являс собою коніломерат найрізноманітніших країн — великих,середніх І малих, економічно й технологічно передових І дуже відсталих, дужебагатих і дуж& бідних.
Сюди входять країни, шознаходяться на різних шаблях: суспільного розвитку, — від країн посгкаппалістичнпхдо країн з багатоукладними, а тому числі напівфеодальними йнапівпатріархальними структурами,
71. Форми МЕВ (72, 73,74 ,75)
Основними формамиекономічних відносин, через які проявляється функціонування світової системигосподарства.
/>
Роглянемо ці форми посуті.
Міжнародна торгівля - це форма функціонування світовогоринку, під яким розуміється система обміну товарами й послугами наміжнародному рівні.
Міжнародний рух капіталу.Найважливішою тенденцією в міжнародних економічних відносинах з 20 ст. сталоте, що поруч з вивозом товарів набуває все більшого значення вивіз капіталу. Всучасних умовах це практично основна форма міжнародних економічних відносин.Необхідністю і головною причиною вивозу капіталу є його відносний надлишок імонополізація національного ринку, що не гарантує його прибутковогозастосування. Отже, капітал спрямовується за кордон у пошуках більш високогоприбутку. Існує дві основні форми вивозу капіталу, вивіз позичкового йпідприємницького капіталу.
Позичковий капіталвивозиться у вигляді міжнародних почіо;. що гадаються як державами, так івеликими міжнародними банками та валютними фондами (Міжнародний банкреконструкції- Світовий банк, Міжнародний валютний фонд тощо).
Позичковий капіталвивозиться:
а) у вигляді будівництва за кордоном власних (або на паях)підприємств;
б) шляхом придбання акцій закордонних підприємств; віїшїяхомвідкриття за кордоном власних філій або дочірних підприємств
Міжнародна міграціяробочої сили. Створення великої машинної індустрії викликав розвиток і такоїформи міжнародних економічних відносин- як міжнародна міграція робочої сили.Вона проявляється в еміграції (виїзді робочої сили за кордон) та ім-міграції(приплив робочої сили з-за кордону). Звичайно, на міжнародну міграцію робочоїсили впливають і національні, й політичні, й ідеологічні фактори. Протевизначальними виступають фактори економічні.
Необхідність міжнародноїміграції робочої сили зумовлена нерівномірністю нагромадження капіталу.Існуванням відносного перенаселення (безробіття) як постійного джереланадлишкових робочих рук в одних країнах і недостача дешевої робочої сили вінших.
Характерною рисоюміжнародної міграції робочої сили в сучасних умовах є рух двох рі-іних типівмігрантів з відсталих країн у розвинуті- Один тип — це наукові кадри йспеціалісти (так звана втеча розуму), інший тип — це некваліфікована абомалокваліфікована робоча сила, основною сферою зайнятості якої є галузі, депереважає важка ручна праця.
Міжнародний обмінтехнологіями. Вумовах НТР великих масштабів досягає міжнародний технологічний обмін. Вінвідбувається в різних формах, які включають продаж готових товарів,комплектуючого обладнання для виробництва, а також патентів, ліцензій, ноу-хауПродаж технологій має двояку мету. По-перше, вони продаються як звичайнийтовар, по-друге, продаж технологій використовується як ефективний засібконкурентної боротьби на світовому ринку.
Міжнародні валютнівідносини. В зв'язкузтим, що практично всі міжнародні економічні відносини мають вартісне вираженняй опосередковуються грошовими формами, між країнами світового господарстваформуються певні міжнародні валютні відносини. Важливою характеристикою станутій чи іншої країни в системі цих відносин є стан платіжного балансу.
Платіжний баланс - це виражене у валюті кожної окремоїкраїни співвідношення між сумою платежів, отриманих з-за кордону, й сумоюплатежів, переведених за кордон за певний період часу, як правило, за рік. Станплатіжного балансу залежить від багатьох факторів. Серед них: станзовнішньоторговельного балансу, міжнародного балансу послуг і рухуінвестиційних доходів (прибутків, дивідендів, процентів), балансу міжнародногоруху довгострокового й короткострокового кредиту тощо.
Стан платіжного балансубезпосередньо впливає на курс валюти тієї чи іншої держави. При активномуплатіжному балансі курс даної національної валюти підвищується відносно валютінших країн, при пасивному — навпаки понижується.
У сучасних умовах усвітовому господарстві функціонує так звана ямайська міжнародна валютнасистема.
76.Глобалізація як основний етап розвитку інтеграційних процесів у світовійекономіці
Найбільшого поширенняінтег-ні процеси отримали в Зах Європі зокрема функціонують митний, потім економічнийсоюз Бельгії, Нідерландів і Люксембурга. Своє завершення цей інтег-ний процесодержав з моменту укладення між цими шістьма державами 25 березня 1957р. у Риміугоди про створення Європейського економічного співтоварйсгва (ЄЕС). якеотримало назву спільного ринку. Паралельно з спільним ринком у 1960р. утворюється другийзахідноєвропейський інтеграційний блок — Європейська асоціація вільної торгівлі(ЄАВТ). До його складу ввійшли Великобританія, Австрія, Данія, Норвегія,Португалія, Швейцарія, а з 1961р. — в якості асоційованого члена — Фінляндія.
Програма ЄЕС спочаткупередбачала тринадцятирічний (до Ї970 року) «перехідний період»,впродовж якого планувалось здійснити такі заходи:
а) скасувати митні тарифий кількісні обмеження на всі товари у взаємній торгівлі й встановити єдиниймитний тариф, а також єдину торговельну політику проти «третіхкраїн»;
б) зняти обмеження длявільного переміщення робочої сили. послуг і капіталів у межах співтовариства;
в) виробити єдинуполітику в галузі сільського господарства й узгодити загальну економічнуполітику;
г) скоординуватисоціальне-економічне законодавство країн-учасниць, створити політичний союз.
А в 80-х рр. рамки ЄЕСрозширилися за рахунок вступу до нього Греції, Ісландії й Португалії. Отже,тепер до нього входить 12 держав. Окрім того, ЄЕС має договори з абсолютноюбільшістю країн світу й багатьма міжнародними економічними об'єднаннями.
Реальні досягнення ЄЕС заперіод його Існування досить відчутні. Скасування митних обмежень сприялозбільшенню товарообороту в рамках співтовариства. Зросло світове господарськезначення ЄЕС- Відчутно збільшилась потужність західноєвропейських монополій. Асаме ЄЕС отримало нову назву Європейське співтовариство (ЄС), яке з01.01.1994р. трансформувалось у Європейський союз (ЄС) Нині в світінараховується близько 15 регіональних економічних об'єднань. Найвідоміші з них:а)Асоціація держав Південно-СхідноЇ Азії (АССАН), куди входять Індонезія,Малайзія, Тайланд, Філіппіки; б)Латиноамериканська асоціація Інтеграції (ЛАІ),яка об'єднує Аргентину, Болівію, Бразилію, Венесуелу, Колумбію, Мексику,Парагвай, Перу, Уругвай, Чилі. Еквадор,
Розвиток економічноїінтеграції країн світу й надалі буде поширюватись і виступати внайрізноманітніших формах тому, що це магістральний шлях в майбутнє планетарноїцивілізації. Нині найбільш поширеними є види економічної інтеграції,представлені нарис4.
/>
Зона вільноїторгівліКраїни-учасниці цього об'єднання обмежуються скасуванням митних бар'єрів увзаємній торгівлі. Митний союз. Вільне переміщення товарів і послуг асе-
77. ТНК
Транснаціональнікорпорації
Транснаціональнікорпорації (ТНК) — основний суб'єкт закордонного капіталовкладення в сучасномусвіті. ТНК — міжнародні компанії за характером своєї діяльності:
вони володіють чиконтролюють виробництво продукції (чи послуг) поза межами країни базування,розташовуючи в різних країнах світу свої філії, і функціонують відповідно доглобальної стратегії, що розробляється головною компанією. Таким чином,«міжнародність» ТНК визначається роллю, яку мають зарубіжні операції в усіхаспектах економічного життя цих компаній.: Комісією з ТИК 00Н розроблененаступне визначення: • ТНК — це компанія, що включає одиниці в двох або більше країнах,незалежно від їх юридичної форми та сфери діяльносисті. її система прийняттярішень дозволяє проводити утзгоджену політику і здійснювати загальну стратегіючерез єдиний керівний центр. Окремі одиниці пов'язані власністю так, що одна з них можемати значний вплив на діяльність інших І, зокрема, ділити знання, ресурси івідповідальність з іншими. Основні мотиви «транснаціоналізації» бізнесу; 1)забезпечення свого виробництва іноземною сировиною;
2) закріплення на закордонних ринкахзбуту шляхом створення своїх філій;
78. Економічніпередумови вирішення глобальних проблем
Нераціональневикористання енергоресурсів значною мірою спричинене неоколоніалістськоюполітикою імперіалістичних держав, зокрема «політикою дешевоїсировини», яка знекровлює економіку країн, що розвиваються. Так, ціни насировину, яку експортують з цих країн, відповідають цінам 1929—1953 рр. Лише за1980—1986 рр. ціни на сировину, не враховуючи нафту і газ, знизилися на 26%порівняно з цінами на непродовольчі товари, а ціни на цукор з 1974 по Ї987 рікзнизилися більш як у 9 разів. Якщо 15—20 років тому для придбання одноготрактора країни, що розвиваються, повинні були продати приблизно 11 т цукру, тонині — понад 150 т. З 200 млрд. дол., які споживачі розвинутих капіталістичнихкраїн сплачують за сировинні товари, імпортовані з країн, що розвиваються,останні отримують лише приблизно ЗО млрд. дол. Ціна на нафту з цих країн такожнайнижча в останні 50 років.
Величезні витратиенергетичних ресурсів мали місце в затратній економіці колишнього СРСР та країнахСхідної Європи. У країнах СНД на виробництво одиниці національного доходувитрачається в середньому вдвічі більше сировини, ніж у розвинутих країнахЗаходу. Шляхи розв'язання інших глобальних проблем. Основними шляхамирозв'язання екологічної, паливно-енергетичної та сировинної проблем з поглядуречового змісту суспільного способу виробництва є; по-перше, швидкийрозвиток і використання основних видів відновлюваної енергії: сонячної, енергіївітру, океану та гідроенергії річок. По-друге, структурні зміни увикористанні існуючих невідновлюваних видів енергії, а саме: зростання часткивугілля в енергобалансі й зменшення газу та нафти, оскільки запасів цихкорисних копалин на планеті менше, а їхня цінність для хімічної промисловостінабагато більша. По-третє, створення екологічно чистої вугільноїенергетики, яка б працювала без викидів шкідливих газів. Все це вимагає більшихвидатків держав на природоохоронні цілі. Але якщо США та ФРН на ці заходивитрачали 2% ВНП, Японія — 3, то колишній СРСР — 1,2%. Значно скоротилися таківитрати в останні роки в Україні.
По-четверте, розробка усіма країнамиконкретних заходів дотримання екологічних стандартів, тобто стандартів чистотиповітря, водних басейнів, раціонального споживання енергії, підвищенняефективності своїх енергетичних систем. По-п'яте, вивчення запасів усіхресурсів з використанням найновіших досягнень НТР. Як відомо, нині розвіданийвідносно неглибокий шар земної кори — до 5 км. Тому важливо відкрити нові ресурси на більшій глибині Землі, а також на дні Світового океану. По-шосте,Інтенсивний розвиток власних сировинних господарств, зокрема переробних галузейсировини у країнах, що розвиваються. Для розв*язання проблеми голоду у цихкраїнах слід розширювати посівні площі, запроваджувати передову агротехніку,високопродуктивне тваринництво, високоврожайні культури, використовуватиефективні добрива та засоби захисту рослин тощо. По-сьоме, пошукефективних важелів управління процесом зростання народонаселення для йогостабілізації на рівні 10 млрд. осіб.По-восьме, припинення вирубуваннялісів, особливо тропічних, забезпечення раціонального лісокористування, заякого кількість посаджених дерев значно перевищувала б кількість вирубаних. По-дев'яте,формування в людей екологічного світогляду, що дало б змогу розглядати всіекономічні, політичні, юридичні, соціальні, Ідеологічні, національні, кадровіпитання у межах окремих країн і на міжнаціональному рівні, насамперед з поглядурозв'язання екологічної проблеми, впроваджувати на всіх рівнях принципипріоритету екологічних проблем. По-десяте, комплексна розробказаконодавства про охорону довкілля, зокрема законодавчі норми про відходи. Так,у Франції та інших країнах уряд зобов'язаний надавати технічну і фінансовудопомогу підприємствам та організаціям для переробки відходів, вилучення з нихцінних компонентів, проведення науково-дослідних робіт у цій сфері, поширюватипередовий досвід тощо. З цією метою держава використовує податкові пільги,надає субсидії, знижує тарифи на перевезення вторинної сировини тощо. В Україніу 90-ті роки різко знизилося впровадження мало- і безвідходних технологій,зростає кількість техногенних катастроф, послаблюється екологічний контроль,прискорюється накопичення відходів, мають місце інші негативні явища. По-одинадцяте,збільшення екологічних інвестицій. В Австрії, наприклад, такі інвестиціїстановлять понад 15% усіх капіталовкладень. В Україні на охорону довкілля в1995 р, було освоєно вдвічі менше капіталовкладень, ніж в 1990 р.