Економічнасутність лізингових відносин
ВСТУП
Організаційно-економічниймеханізм лізингу, його сутнісні елементи у вигляді орендних відносин успішно застосовувалисяпрактично на всіх етапах розвитку людського суспільства при різних способахвиробництва, хоча спочатку уявлення про багатство, достаток і успіхи людипов'язували виключно тільки з поняттям «власність».
Задавніх-давен як велике відкриття було виявлено, що для отримання доходу необов'язково купувати і мати необхідне майно, землю та інші засоби у власності,а достатньо мати право на їх використання і отримувати бажані блага. У 350 р.до н.е. Аристотель стверджував, що багатство полягає у користуванні, а не вправі власності. Можливість володіти речами без права власності на них і матиблага від володіння, становлять основу лізингових відносин, що стало одним знайбільших досягнень людського розуму. Перша у світі лізингова компанія«Бірмінгем Вагон компані» була зареєстрована 20 березня 1855 р. уВеликобританії. Вона спеціалізувалася спочатку на здачі в лізинг залізничнихвагонів для перевезення вугілля й інших мінеральних ресурсів, а потім – машин іобладнання. У 1940 році, коли у світі був накопичений значний досвід лізинговихоперацій, президентові США Ф. Рузвельту довелося довго доводити американськомуСенату, що доцільно не продавати есмінці, танки та інше військове спорядженнякраїнам – союзникам по Другій світовій війні, а передати його їм на умовахоренди (лізингу). Упродовж Другої світової війни лізинг набув значногопоширення як засіб фінансування поставок обладнання за рахунок коштів, щонадавалися в рамках урядових контрактів. 11 березня 1941 р. був прийнятий законпро ленд-ліз, обсяги поставок по ленд-лізу становили 49,1 млрд. дол. (військоватехніка, обладнання, що мало подвійне застосування як щодо військових, так іщодо цивільних цілей, а також матеріали і сировина). Особливо поширився лізингв США після другої світової війни. Спочатку лізингові угоди укладалися вневеликих обсягах, а згодом в лізинг стали масово надаватися основні засобивиробництва: технологічне обладнання, машини, механізми, судна, літаки. Усередині 70-х років лідером в освоєнні лізингу стали США, американська економікапостала перед необхідністю широкого оновлення основних фондів. Причин тому булодекілька, але серед них найважливішими були фізичний знос значної частинизасобів виробництва і прискорений моральний знос, викликаний зростанням цінчерез енергетичну кризу 1973-1974 рр., що зробило невигідним використанняенергоємного устаткування. І зараз США є явно вираженим лідером як по валовомуоб'єму лізингових послуг, так і по частці лізингу в загальному об'єміінвестицій. У США частка лізингу в нових інвестиціях в країні складає більше 30%. Для порівняння, аналогічний показник для України, за даними різнихпублікацій, складає 2%.
НаМіжнародній конференції в 1974 році [14, с.9] провідними фахівцями в галузіекономіки були розглянуті такі ознаки лізингу:
а)тривалість лізингу не менше 75% терміну експлуатації майна, або
б)передбачена повна або суттєва виплата вартості майна протягом терміну діїдоговору, або
в)передбачена можливість відновлення лізингу за зустрічне задоволення, якеістотно менше існуючих ставок періодичних платежів на відкритому ринку на тойсамий період.
УБельгії фахівці у сфері лізингових відносин користуються поняттям«фінансова оренда». Розглянемо основні ознаки, наявність якихсвідчить про укладення договору фінансової оренди (лізингу):
а)обладнання має використовуватися орендарем тільки в професійних цілях;
6)обладнання має бути придбане орендодавцем, з метою його подальшого здавання воренду і відповідати вимогам майбутнього орендаря;
в)термін оренди повинен співвідноситися з терміном експлуатації обладнання;
г)установлюється такий розмір орендної плати, який дозволив би повернути вартістьорендованого майна орендодавцеві впродовж терміну дії договору;
д)у контракті повинно бути передбачене право орендаря стати власником орендованогомайна після закінчення терміну оренди за погоджену в договорі ціну, щовідповідає залишковій вартості обладнання
Конвенціяпро міжнародний фінансовий лізинг 1988 року [8, с.47-57] дала таке визначення:
Угодафінансового лізингу – фінансова операція, що включає такі характеристики:
а)орендар визначає обладнання і вибирає постачальника, не покладаючись у першучергу на досвід і думку лізингодавця;
б)обладнання отримується орендодавцем у зв'язку з договором лізингу, якийукладений (і постачальник поінформований про це) або повинен бути укладений міжлізингодавцем і користувачем;
в)періодичні платежі, що підлягають виплаті за договором лізингу, визначаються,зокрема, з урахуванням амортизації всієї або істотної частини вартостіобладнання.
Векономічній зарубіжній і вітчизняній літературі на сьогодні поки що не існуєєдиного, найбільш оптимального визначення поняття “лізинг”. У світовійекономічній спільноті поняття «лізинг» використовується достатньошироко. Міжнародне трактування цього терміну зовсім не виключає відмінностейпри його вживанні в різних країнах. Певний інтерес представляє аналіз лізингу взахідній економічній літературі. В Англії використовують термін«leasing», який не має аналогів у російській і українській мовах.Часто в економічній літературі лізинг трактується як передача матеріальнихцінностей у тимчасове користування, що нагадує традиційну оренду, проте,насправді, це різні категорії. Французький аналог лізингу – «Creditbail» (кредит-оренда) в дослівному перекладі також розглядається багатьмафахівцями як синонім оренди, тоді як насправді кредит-оренда є частиноюлізингу. У законодавстві Бельгії й Італії лізинг розкривається через такітерміни: “location financement” (фінансування оренди) і «Oper-azion dilocazione finanziaria»(операції з фінансової оренди), які не відображають усієї суті лізинговихвідносин. Англійські фахівці застосовують терміни «leasor» – сторона,яка передає майно в тимчасове користування, і «leasel» – сторона, якаприймає майно в тимчасове користування. Пряме смислове перенесення цих термінівв російську та українську мови лише ускладнить характеристику лізингу. ВУкраїні сторони, які беруть участь в орендному договорі, іменуються:«орендар» і «орендодавець». Це пояснюється тим, що до 1995 рокулізингові операції регулювалися інститутом оренди, оскільки була відсутнянормативно-правова база про лізингові відносини. Але такі назви сторін невідповідають дійсному стану речей і реальному обсягу їх прав і обов'язків улізингових відносинах. У нашому дослідженні суб'єктів лізингової операції мипропонуємо називати «лізингоотримувач» і «лізингодавець».
Так,у Цивільному кодексі України дане таке визначення: за договором фінансовоїоренди (договору лізингу), орендодавець зобов'язується придбати у власністьвказане орендарем майно у визначеного ним продавця і надати орендареві це майноза плату в тимчасове володіння і користування для підприємницьких цілей.Орендодавець в цьому разі не несе відповідальності за вибір предмета оренди іпродавця [4 с.261].
Увітчизняній економічній літературі лізинг трактується по-різному: як оренда,довгострокова оренда, середньострокова оренда, різновид орендних операцій,єдині господарські боргові відносини, специфічна форма кредиту, майновийкредит, складна торгово-посередницька операція і так далі.
Нанашу думку, наведені визначення лізингу, які виведені або спираються на оренднівідносини, не є повними. Це пояснюється різними відмітними особливостямилізингу й оренди, що мають єдину економічну суть (докладніше ці відмітніособливості аналізуватимуться далі). Визначення, в яких під лізингомрозуміються відносини, що виникають у процесі передачі майна в тимчасовекористування (за Чекмаревою О. [19, c.9]) – безумовно вірні, але є однобічнимиі не відображають основних цілей й завдань, що вирішуються за допомогоюлізингу.
Нанаш погляд, лізинг – це один зі способів організації і фінансування інвестиційу специфічній формі товарного кредиту, оскільки в результаті відбуваєтьсяінвестування тимчасово вільних або залучених фінансових коштів. Зовні ж цівідносини проявляються в кредитній формі. Наприклад, за формою організаціїпозичкової вартості лізинг зовні схожий з товарним кредитом, оскільки лізингтакож припускає вкладення коштів в основний капітал на основі повернення.Лізингодавець надає техніку та обладнання (елементи основного капіталу) втимчасове користування, отримує винагороду у вигляді лізингових платежів ічерез певний час отримує своє майно назад. Таким чином забезпечується існуванняі реалізація принципів платності і повернення. Незважаючи, що лізинг має деякіриси кредитних відносин між ними існують принципові відмінності. Одна звідмінностей стосується відносин власності при товарному кредиті та лізингу.При товарному кредитуванні з передаванням у тимчасове користування товарів одночаснопередається і право власності на об'єкт операції, тобто на товар, у власністьнадходить споживна вартість товарів, оплата яких у даний момент неможлива івідстрочена за часом. На відміну від товарного кредиту при лізингу власникомоб’єкту лізингу залишається лізингодавець.
Нанашу думку, лізинг треба розглядати як економічну категорію, оскільки целогічне поняття, що відображає одну з особливостей економічного життясуспільства, реальну економічну дійсність, її розвиток, тенденції і динаміку.Визначення економічної категорії виражає форми буття, умови існування, частотільки окремі сторони цього певного суспільства [15, с.732]. Лізинговівідносини, які виникають у процесі взаємодії суб'єктів лізингу – первинноговласника майна, лізингодавця і лізингоодержувача, характеризують окремі сторониекономічного явища, пов'язаного з передачею майна в тимчасове користування.Лізингові відносини також можна розглядати як специфічну форму виробничихвідносин, котрі виникають з приводу ефективного використання лізингоодержувачемматеріально-речових елементів основного капіталу. Лізинг як економічнакатегорія характеризується внутрішньою єдністю і зовнішньою відособленістю, щодозволяє розглядати його як сформоване, логічне поняття, що має певний набірвласних ознак (були розглянуті вище), які відрізняють його від інших явищ.
Щебільше різних тлумачень у вітчизняній і світовій економічній літературі існуєщодо відносин власності в операціях лізингу чи оренди. Одні автори вважають, щоорендар стає співвласником засобів виробництва [9, с.12], інші – орендаротримує власність у тимчасове володіння і користування [13, с.6]. Дехто вважає,що орендар отримує засоби виробництвав повне розпорядження [8, с.16]. На нашу думку, у будь-якого майна може бутитільки один власник, котрий володіє ним без обмежень. Інші будують відносиниволодіння, користування і розпорядження. Лізингодавець, будучи власником майна,на власний розсуд може передати лізингоодержувачу відносини володіння ікористування на це майно, залишивши собі відносини розпорядження. Цепідтверджується тим, що лізингодавець у разі порушення лізингоодержувачем умовлізингу може повернути собі передане в лізинг майно.
Усіці погляди доповнюють, а іноді і суперечать один одному. На нашу думку,найбільш повно й послідовно розкривається категорія власності в працях Г.В.Ф.Гегеля. Він є родоначальником напряму ставлення людини до речі, “якдо своєї”.У своїй роботі “Філософія права” він писав: “… Що за часом вступив у володіннянею, є, оскільки другий не може вступити у володіння тим, що вже є власністюіншого” [50] або “… Для власності… недостатньо мого внутрішнього уявлення імоєї волі, що щось повинно бути моїм, для цього потрібно вступати у володінняним...”, що “… включає в себе і визнання інших” [5]. Тобто Гегель, розглядаючивласність як ставлення людини до речі, “якдо своєї”,зовсім не виключає при цьому відносин між людьми з приводу привласнення речей.
Першніж лізингодавець стане власником майна, він повинен його спочатку купити.Лізингоодержувач, отримавши майно в лізинг, не стає його власником, вінпродовжує визнавати власником лізингодавця.
Власність- історична категорія, і характеризується як історично визначена формапривласнення матеріальних благ. Особливу важливість для визначення власностімає характер поєднання робітників із засобами виробництва. При цьому певнийспосіб поєднання зумовлює історично визначену форму виробництва. Відносинивласності виявляються не тільки у фазі безпосереднього виробництва, але і вінших фазах відтворювального процесу – розподілу і споживання. Так, власність єсоціально-економічною формою споживання. Велике значення для характеристикисуті власності має положення про те, що власність є вищою економічною владою[5]. Таким чином, власність як економічні відносини – багатопланове поняття, їїнеобхідно розглядати різнобічно, зокрема з позиції економічного і правового їїзмісту. Юридичний підхід до її визначення обмежується зазначенням щодовинятковості й абсолютності прав власника стосовно свого майна. Для правознавцянемає жодної різниці, чи користується власник доходами від своєї власності, чивона стоїть безгоспною в покинутому стані. Для нього має значення той факт, щодана власність належить виключно своєму власникові.
Зекономічної точки зору, “… власність,назавжди відрізана від користування доходами, була б не тільки даремна, а йузагалі не була б уже власністю”[10]. Якщо власність не реалізується економічно, тобто якщо вона не приноситьдохід власникові, то вона залишається юридичною фікцією.
Самедля того, щоб власність економічно реалізовувалася, лізингодавець передає її влізинг лізингоодержувачу, при використанні якої лізингоодержувач здобуваєдохід, частину якого у вигляді лізингових платежів повертає лізингодавцю. У тойсамий час, не дивлячись на різні підходи до розуміння і визначення власності,остання виражає собою сукупність як правових, вольових, так і економічнихоб'єктивних відносин в суспільстві. Юридичний і економічний зміст власностівзаємопов'язані і взаємообумовлені, через що власність є одночасно категорієюекономіки і права. Економічні відносини власності виступають в юридичній формі,оскільки дія економічних відносин оформляються юридично у вигляді законів ізаконодавчих актів. Проте в цій єдності визначальне значення належитьекономічній стороні. Правові відносини вторинні.
Цікавепитання майнової відповідальності лізингодавця, лізингоодержувача іпостачальника. Захист майнових прав лізингодавця здійснюється виходячи з того,що він є власником майна, яке передається в тимчасове користування. Об'ємвідповідальності лізингодавця перед лізінгоодержувачем обмежений розмірамизаподіяного лізингоотримувачу збитку, що став можливим унаслідокнекомпетентного втручання лізингодавця у вибір майбутнім користувачемпостачальника або визначення специфікації об'єкту лізингу.
Длязабезпечення прав власника майна на лізингоодержувача накладається обов'язоквикористовувати об'єкт лізингу у суворо визначених в угоді цілях, підтримуватийого в працездатному стані, у якому воно було надане з урахуванням нормальногоморального і фізичного старіння. Користувач зобов'язаний своєчасно і в повномуоб'ємі за узгодженим графіком проводити лізингові платежі. При порушеннілізингоодержувачем своїх обов'язків власник майна має право вимагати отриманняплатежів, що належать йому, і відшкодування нанесеного через недотриманнядоговору збитку.
Юридичнаформа власності не тільки пасивний результат виробництва, вона робить на ньогоактивний вплив прискорюючи або уповільнюючи розвиток виробництва у випадках,коли закони не відображають об'єктивної економічної потреби. Тому юридичнінорми права власності є формою конкретизації економічних відносин. У зв'язку зцим, наведені вище визначення лізингу більше носять юридичний характер і неповністю визначають економічну суть лізингових відносин. Повнішу характеристикуостаннім можна дати розглядаючи проблему з економічної точки зору.
Якекономічний, так і правовий зміст відносин власності в лізингових операціяхрозкриваються через відносини володіння, користування і розпорядження. Цеобумовлено тим, що при лізингу відбувається розділення цих відносин: володінняі користування об'єктом лізингу переходить до лізингоотримувача, а відношеннярозпорядження залишається у лізингодавця. У своїй складній сукупності вони іскладають зміст відносин власності.
Володіння- це є фактичне панування над річчю. Гегель вважає володіння первинним повідношенню до користування і розпорядження, оскільки для того, щобвикористовувати річ для задоволення своїх потреб, необхідно спочатку тим абоіншим чином оволодіти річчю. Лізингоотримувач, перш ніж користуватисялізинговим майном, повинен узяти його в лізинг, забезпечивши тим самим для себеможливість використовувати його у своїх інтересах. Або, наприклад, перш, ніжробочий почне працювати на отриманому в лізинг верстаті, почне вироблятипродукцію, тобто користуватися споживними властивостями верстата, майстерспочатку повинен визначити, що на цьому верстаті може працювати саме цейробочий, а не якийсь інший. Таким чином, у верстата з'явився власник. По Гегелю“вступ до володіння є частково безпосередньо фізичне захоплення, частковоформування, частково просто позначення ”[5].
Фізичнезахоплення є найбільш простим способом вступу у володіння, оскільки в цьомуакті безпосередньо присутня людина.
Формуванняречі, або додання їй форми “є найбільш відповідне ідеї вступу до володіння,тому що воно поєднує в собі суб'єктивне і об'єктивне, отримує тим самимсуб'єктивну форму, що відповідає моїм бажанням і потребам ”[5]. Поле, яке яобробляю, саме по собі об'єктивне, отримує тим самим суб'єктивну форму, щовідповідає моїм бажанням і потребам. Формування може бути і не завжди прямим:“Якщо я споруджую вітряк, то я не надаю форму повітрю, але роблю форму длякористування повітрям яку в мене не можуть відняти на тій підставі, що я ненадав форму йому самому”.
Вступу володіння за допомогою позначення «є знак на речі, значення якого повиннеполягати в тому, що я вклав в неї свою волю».
Категоріяволодіння об'єктивно властива і лізинговим відносинам. Передача в лізинг майнаозначає для лізингоодержувача володіння ним. На наш погляд, вступ до володінняпри лізингових операціях відбувається за допомогою позначення, при укладеннілізингового договору. Договір лізингу є знак, який дозволяє лізингоотримувачуоволодіти майном, що є об'єктом даної угоди, Завдяки цьому актулізингоотримувач отримує фактичне панування над майном і набуває можливістькористуватися їм.
Користування- є отримання корисних властивостей речі. Користування означає отримання доходув натуральній та інших формах шляхом використання споживних властивостей речі.Вступивши у володіння річчю, людина прагне задовольнити свої потреби і бажання,збільшені відповідно до споживних властивостей речі, яка служить засобом їхзадоволення. Користування — є споживання речі, “є реалізація моєї потреби задопомогою зміни, знищення, поглинання речі, і річ таким чином виконує своєпризначення”[7].
Лізингоотримувачкористується узятим в лізинг майном, витягуючи з нього корисні властивості,Так, при роботі на узятому в лізинг верстаті, лізингоотримувач є власникомвиробленої продукції, яку він може споживати. Проте при цьому частина вартостіверстата переноситься на саму продукцію. В результаті лізингоодержувач споживаєчастину вартості верстата.
Власністьна саму річ — є вільна повна власність, яку слід відрізняти від відносинтимчасового або часткового володіння і користування. Власність або є, або їїнемає, але вона не може бути зв'язана умовами або застереженнями. Саме подібноючастковою привласнення і тимчасовими обмеженнями й характеризуються лізинговівідносини. Лізингоотримувач за умовами лізингового договору набуває можливостіпротягом лише певного терміну користуватися лізинговим майном. По закінченнідоговору лізингу він зобов'язаний повернути майно власникові. Крім того,привласнення результатів праці, отриманих в результаті користування об'єктамилізингу з боку лізингоодержувача, носить частковий характер, оскільки зотриманого доходу він зобов'язаний певну частину сплатити власникові за наданнямайна в тимчасове користування. При цьому, лізингодавець залишається власникомсвого майна внаслідок того, що:
1)він передав його лізингоодержувача на певний час згідно своєї волі;
2)його власність знаходить свою економічну форму реалізації в лізинговихплатежах, тобто лізингодавець отримує зі своєї власності дохід на тій підставі,що він — власник переданого в лізинг майна.
Такимчином, лізингоодержувач, тимчасово частково користуючись об'єктом лізингу, не єїх тимчасовим власником, оскільки власність не може бути тимчасовою. Разом зтим, категорія користування об'єктивно властива лізинговим відносинам, алехарактер її змісту дещо модифікується і відрізняється тимчасовістю івідшкодуванням.
Розпорядження- є відчуження власності, зміна відносин власності, заперечення відносинволодіння і користування і затвердження іншої власності. Відчужувати — означаєусунути від себе свою річ як безгоспну, передати її у власність іншій особі,продати. “Дійсне відчуження єволевиявлення, що я не хочу більш розглядати річ як мою”[50].Разом з тим, відчуження речі з боку однієї особи є безпосередній вступ уволодіння цією річчю з боку іншої. “Вступ у володіння — є перший моментвласності. Власність отримується за допомогою споживання, і третій момент — цеєдність цих двох моментів — вступ у володіння за допомогою відчуження”[13].
Розпоряджатисяріччю може лише власник речі. У лізингових відносинах лізингодавець,залишаючись власником зданого в лізинг майна, має можливість розпоряджатисяним. В умовах лізингу відбувається не відчуження власності, а лише передачамайна у користування на певний час за відповідну плату.
Якщоопустити, що в лізингових відносинах присутні відносини розпорядження, то тимсамим заперечується відношення лізингодавця як власника і затверджуєтьсявласність лізингоотримувача, і в той самий час, як це було розглянуто вище,зберігається відношення лізингодавця як власника, що заперечує власністьлізингоотримувача. Це стан абсолютної суперечності, оскільки не може бути, щолізингодавець відмовлявся від власності при цьому не припиняючи бути власником,а лізингоодержувач стає власником, не припиняючи бути не власником.
Отже,відносини розпорядження не властиві лізинговим відносинам.
Лізингоотримувачзможе розпоряджатися лізинговим майном лише після його викупу у власника. Алетоді він сам стає власником цього майна, що вже виходить за межі лізинговихвідносин.
Лізингоотримувачє власником прирощеного майна, придбаного за рахунок власного доходу,отриманого їм в результаті використання лізингового майна. Користування жозначає задоволення потреб за допомогою споживання корисних властивостейматеріально-речових елементів основного капіталу. Отже, якщо взяти до уваги, щов основному, об'єктами лізингу є основний капітал: обладнання, будівлі, тоспоживання споживних властивостей верстатів виражається у виробництвіпродукції. Реалізація останньої задовольняє певну потребу лізингоотримувача, асаме — отримання доходу, який він частково привласнює на тій підставі, щотимчасово користується лізинговим майном. Користування, як визначалося вище,припускає не тільки витягання корисних властивостей речі, але й її плодів,тобто означає й отримання доходу.
Такимчином, реалізувавши продукцію і сплативши лізингові платежі, лізингоодержувачстає повноправним власником отриманого доходу. Природно, що купуючи на власнікошти додаткове обладнання, останнє також є власністю лізингоодержувача.Узагальнюючи вищевикладене, на наш погляд, лізинг можна розглядати як тимчасове(на термін вказаний в договорі лізингу) відшкодувальне володіння, користуваннямайном, необхідним лізингоотримувачу для здійснення його діяльності.
Слідвідмітити, що лізинг припускає і принцип відшкодування, Цілком природно, що занадане лізингоотримувачу у володіння і користування майно йому доводитьсяплатити.
Прилізингу відношення володіння і користування майном відокремлюються відвідношення розпорядження ним. При укладенні лізингової угоди праворозпоряджатися майном, тобто власником його, залишається лізингодавець,лізингоодержувач набуває права користування і за це право виплачує лізинговіплатежі. Для подальшого аналізу суті лізингових відносин необхідно розглянутипричини і закономірності їх розвитку. Оскільки в лізингових відносинах берутьучасть три сторони (лізингодавець, лізингоодержувач і продавець), то їхрозвиток відбувається в результаті вирішення протиріч між цими сторонами. Цісторони можна назвати протилежностями лізингових відносин, які взаємновиключають і одночасно взаємно передбачають одна одну. Боротьба цихпротилежностей є рушійною силою розвитку лізингових відносин.
Вонавиступає в лізингових відносинах, як процес, у якому є свої стадії розвитку ізміни. Коли лізингодавець купує обладнання у продавця для передачі його влізинг, стикаються дві протилежності, оскільки лізингодавець зацікавленийкупити якомога дешевше, вибране обладнання, він усіма силами прагне збити ціну,у продавця завдання протилежне — продати дорожче. Після цього на це жобладнання укладається договір лізингу з лізингоотримувачем, тут лізингодавецьхоче отримати найвищу ціну. Відбувається процес перетворення протилежностей,який підтверджується тим, що на першому етапі лізингодавець, знижуючи ціну,стимулює укладення лізингової угоди й робить позитивний вплив, на другому етапівже гальмує і ускладнює лізингову операцію і робить негативний вплив. Процесперетворення протилежностей в лізингових відносинах є найважливішоюзакономірністю їх розвитку.
Проте,досліджуючи лізингові відносини, було б недостатньо тільки позначити наявністьтрьох протилежностей, які супроводжують їх учасників. Необхідно проаналізувативідносини між лізингодавцем, лізингоотримувачем і продавцем, як протилежнимисторонами лізингових відносин, тобто виявити суперечності між ними. Вирішенняданих економічних протиріч є основною рушійною силою розвитку лізинговихвідносин. Суперечностям у лізингових відносинах притаманні властивостізагальності й вони носять специфічний характер. Загальність суперечностейвиражається в тому, що вони властиві всім учасникам лізингової операції. Протеу кожного учасника з рештою різні суперечності, що означає їх специфічність. Нанаш погляд, можна виділити суперечності, які виникають попарно: лізингодавець — лізингоотримувач, лізингодавець — продавець, лізингоотримувач — продавець. Цісуперечності виникають через різноспрямовані економічні інтереси кожного зучасників операції, які взаємно виключають і одночасно взаємно передбачаютьодна одну. Як приклад можна привести суперечності економічних інтересівучасників лізингових відносин:
— між лізингоотримувачем і лізингодавцем суперечність — за розміром лізинговихплатежів і термінами лізингової операції. Оскільки лізингоодержувачзацікавлений отримати найбільш сучасне, функціональне обладнання, яке дозволитьйому отримувати прибуток від роботи на ньому, в той самий час заплатити якомогаменше;
— між лізингоодержувачем і первинним власником обладнання — по технічному станулізингового обладнання і термінам його постачання. Оскільки вибір обладнання іпідписання акту приймання його здійснює лізингоотримувач;
— між лізингодавцем і первинним власником обладнання — за вартістю обладнання.Оскільки лізингодавець повинен купити дане обладнання.
Намуявляється, що основною причиною даних суперечностей між суб'єктами лізинговоїоперації є їх різні економічні інтереси.
Коженрозраховує отримати якомога більший прибуток від операції, швидше, з меншимивитратами і при відносно малому ризику.
Внутрішнядинаміка будь-якої діалектичної суперечності, у тому числі і учасниківлізингових відносин, полягає в наступному: у той самий час різні суперечності йвиникають, й існують ті, що раніше виникли, і вирішуються [9, с.114]. Можнавиділити наступні стадії розвитку суперечностей: виникнення, прояв, зрілість івирішення.
Уякості прикладу розглянемо докладніше суперечність між лізингодавцем ілізингоотримувачем. Виникають вони, як тільки лізингоотримувач звертається долізингодавця із заявкою про лізинг обладнання. Кожен пред'являє свої вимоги понаступних питаннях: яке обладнання передається в лізинг, на який термін, якимчином і в які терміни відбуватимуться лізингові платежі, Лізингодавець ілізингоотримувач висувають вимоги найбільш придатні їм самим, а значить непридатні іншому, оскільки їм властиві протилежні економічні інтереси.
Отже,перша суперечність безпосередньо пов'язана з самим обладнанням: лізингодавецьзацікавлений, перш за все віддати в лізинг найбільш незатребуване, швидше завсе морально застаріле обладнання, на яке у нього немає клієнтів.Лізингоотримувач, навпаки, хоче отримати найсучасніше і найбільш продуктивнішеобладнання.
Другасуперечність пов'язана з термінами лізингу; лізингодавець зацікавлений віддатиобладнання в лізинг на термін зіставний або близький до терміну повноїамортизації обладнання, після закінчення якого, сума отриманих лізинговихплатежів покриє всі його витрати. В результаті лізингодавцю не треба будешукати нового клієнта на це обладнання. Лізингоотримувач прагне отриматиобладнання на короткий термін, оскільки обладнання може швидко застаріти,якість товарів, що виробляються на ньому, перестане відповідати конкурентнимвимогам. Надалі лізингоотримувач, по закінченні терміну договору лізингу» зможевибрати інше, сучасніше обладнання.
Третясуперечність пов'язана з видом, об'ємом і термінами лізингових платежів:лізингодавець зацікавлений отримати грошові платежі щонайшвидше, тобто більшучастину, на початку терміну дії лізингового договору. Лізингоотримувача більшвлаштував би варіант, коли лізингові платежі можна було б платити самоюпродукцією, виготовленою на узятому в лізинг обладнанні або по мірі їїреалізації; з термінами платежу якомога пізніше, тобто основна частина платежівприпадала б на закінчення терміну дії лізингового договору.
ВИСНОВКИ
лізинг фінансовий економічний
Длятого, щоб лізингова операція відбулася необхідно вирішити ці основніпротиріччя. Вирішення протиріч відбувається шляхом ухвалення компроміснихваріантів, що влаштовують як лізингодавця, так і лізингоотримувача. Урезультаті відбувається розвиток лізингових відносин: від первинної ідеїлізингу до чітких умов лізингового договору, і далі до передачі обладнання влізинг і виплат лізингових платежів.
Слідрозрізняти повне вирішення суперечності, внаслідок чого воно виявляється знятимв процесі розвитку і приведення в стан відносної відповідності протилежнихсторін суперечності.
Оскількисуперечності між різними економічними інтересами об'єктивні, процес їхвирішення є об'єктивний процес, що здійснюється як закономірність. Основноюпричиною, що лежить в основі суперечностей, є суперечність економічнихінтересів суб'єктів лізингових відносин з приводу привласнення. Структураекономічних інтересів розглядається в літературі як триланкова: у її рамкахвиділяють суспільні, колективні і особисті інтереси.
Існуєі внутрішня структура економічних інтересів — це відносини між виробництвом іспоживанням, яке опосередковане обміном і розподілом. Виробництво цезагальність, обмін і розподіл — особливість, а споживання — одиничність. Звідсий інтереси підрозділяються на інтереси у виробництві, обміні, розподілі йспоживанні. Кожен з цих інтересів тим чи іншим чином властивий будь-якомусуб'єктові економічних відносин.
Такимчином лізинг як економічна категорія виражає певну внутрішню структуруекономічних відносин, які зумовлюють його специфічні відмінності від іншиханалогічних категорій, таких як оренда, різні форми комерційного кредиту.
Література
1. Лизинг: экономические и правовые основы:учеб. пособие для вузов / Карп М.В., Шабалин Е.М., Эриашвили Н.Д., Истомин О.Б.– 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001. – 191 с.
2. Лизингв агропромышленном комплексе: учеб. пособие / Бусыгин Н.Г., Лещенко М.И.,Лимарев В.Я. и др. – М.: МГИУ, 2007. – 416 с.
3. Лизинговыйдоговор: рекомендации по подгот. –М.: СП “Интерпринт”: СИС “Факт”, 1990. – 11 с.
4. Лизинги факторинг: метод. указания по проведению факторинговых и лизинговых операций.– М.: Кредитно-финансовыйНИИ банков,1991. – 40 с.
5.Лизинг: мировой опыт и его значение для России: моногр. / Медведев Н.А.,Рамазанов С.В., Иванова Н.И. и др. – М.: МГУЛ, 2004. – 155 с.
6) Лизинги коммерческий кредит. – М.: ИСТ-сервис, 1994. – 100 с.
7) Лизинг:общая характеристика, история, применение в аграрном секторе/ П.А.Андреев, В.М. Баутин, Р.П. Голиков, А.Т. Юсупова. – М.: Минсельхозпрод РФ,1993. – 48 с.
8) Лизинг:правовое регулирование, практика / Кабатова Е.В., Акиндинов А.Ю., Шляфер Л.Г.,Четыркин Е.М. – М.: Инфра-М, 1998. – 203 с.
9) Лизинговыеи факторинговые операции: метод. разработки. – М.: Диамонд, 1992. – 54 с.
10) ЛимаревВ.Я. Лизинг в АПК – итоги, проблемы и перспективы / В.Я. Лимарев. – М.: АО“Росагроснаб”, 1996. – 16 с.
11.Лимитовский М.А. Методы оценки коммерческих идей, предложений, проектов/ М.А. Лимитовский. – 2-е изд., испр. и доп. –М.: Дело ЛТД, 1995. – 128 с.
13.Моніторинг ринку сільськогосподарської техніки та запасних частин /Мінагрополітика, Департамент науково-технічної політики. – К.: Техніка, 2004. –58 с.
14.МаксимовМ. Лизинг –новые возможности финансирования поставок оборудования в СССР /М. Максимов // Внешняяторговля. – 1991.– № 5.– С. 15–16.
15.МарксК. Сочинения: [в30 т.] / К. Маркс, Ф. Энгельс – 2-е изд.– М.: Политиздат, 1954Т. 23: [К. МарксКапитал: критика полит. экономии. – Т. 1, кн. 1: Процесс производствакапитала]. – 1960. – VI, 907 с.
16.МарксК. Сочинения: [в30 т.] / К. Маркс, Ф. Энгельс. – 2-е изд.– М.: Политиздат, 1954– Т. 12 [Апрель 1856–январь 1859]. –1958. – XXIV, 879 с.
17.МарксК. Капитал: критика полит. экономии: [пер.] / предисл. Ф. Энгельса. – М.:Политиздат, 1973– Т. 3. Кн. 3:Процесс капиталистического производства, взятый в целом.–1975. – Ч. 1. – 508 с.
18.МарксК. Сочинения: [в30 т.] / К. Маркс, Ф. Энгельс – 2-е изд.– М.: Политиздат, 1954– Т. 25, ч. 1. [Маркс К. Капитал:критика полит. экономии. Т. 3, кн. 3. Процесскапиталистического производства, взятый в целом]. – 1961. – VI, 545 с.
19.МартыновА.Ю. Банки и лизинг / А.Ю. Мартынов. – М.: МАКС Пресс, 2001. – 15 с.
20.Машиностроение:экономика перестройки: (эконом. механизм ускорения науч.-техн. прогресса вотрасли) / под общ. ред. С.Э. Пивоварова, А.И. Майзеля. – Л.: Машиностроение,1989. – 255 с.
21.МедведковС.Ю. Лизинг в экономике США / С.Ю. Медведков // США: экономика, политика,идеология. – 1975. – № 5. – С. 95–104.
22.Международнаяпрактика лизинга: [учеб. пособие] / М.И. Лещенко