Міністерствоосвіти і науки України
Чернігівськийдержавний технологічний університетКафедра гуманітарних наук
Секціяекономічної теорії і підприємництваРЕФЕРАТ
ЗДИСЦИПЛІНИ “ЕКОНОМІЧНА ІСТОРІЯ”
На тему: “Економічний розвиток провідних країнсвіту на початку XX ст.”
Виконав
ст.грФК-033
ПеревіривШадура Н. Т.Чернігів 2004
Зміст
Вступ
1. Індустріалізація
2. Особливостіаграрного розвитку6
3. Міжнародніекономічні відносини
Висновок
Література
Вступ
В кінці XIX ст. у західноєвропейських державахі США відбувся промисловий переворот, який ознаменував собою завершенняпереходу від аграрної до індустріальної цивілізації.
На початку XXст. зміст розвитку світової економіки в індустріальну епоху полягав уздійсненні структурних зрушень, внаслідок яких змінилося значення сфер ігалузей господарства, їх частки у виробництві валового внутрішнього продукту танаціонального доходу. Випереджаючими темпами розвивалася промисловість, щозабезпечувало її перевагу над сільським господарством у світовому танаціональних господарствах. Зростання важкої промисловості почало змінюватигалузеву структуру індустріального потенціалу.
/>1. Індустріалізація
Із завершеннямпромислового перевороту почався процес індустріалізації. Основним його змістомбули структурні зрушення в національних господарствах окремих країн, внаслідокяких з'являлись нові та модернізувалися старі галузі виробництва, змінюваласьїхня роль в економіці, тобто частка у виробництві валового національногопродукту (ВНП) і національного доходу (НД). Завершення індустріалізаціїзабезпечувало перевагу промисловості над сільським господарством, важкоїіндустрії над легкою. Машинне виробництво перемогло в усіх галузяхгосподарства. Відбувалися зміни в організації та управлінні виробництвом.Провідне місце належало системі акціонерного підприємництва. Торговий іпромисловий капітал поступався першістю фінансовому. Було утворено акціонернімонополістичні об'єднання — картелі, трести, синдикати, концерни.
Темпи та строкиіндустріалізації залежали від конкретних історичних умов кожної країни,вихідного рівня промислового перевороту, загальносвітового економічногорозвитку. Так, у Великобританії завдання індустріалізації почали розв'язуватипід час промислового перевороту. В інших розвинених країнах індустріалізаціяпроходила після промислового перевороту та була його продовженням.Індустріальний розвиток було перервано першою світовою (1914— 1918 pp.) тадругою світовою (1939—1945 pp.) війнами.
У кінці XIX — напочатку XX ст. індустріалізація відбувалася на ґрунті технічної революції, щоознаменувалася впровадженням у виробництво наукових винаходів, змінами втехніці та технології. Змінилася енергетична база економіки. Пара булавитіснена електрикою. Почалася електрифікація виробництва, транспорту, побуту.Цьому сприяло використання машин для отримання електричного струму:динамо-машини Е. Сіменса (1876 p.) та генератора Т. Едісона (1883 p.),електродвигуна для обертання агрегатів. Запроваджувалися нові досягнення вгалузі електротехніки: електроплавлення сталі, електролітичний спосіб отриманнякольорових металів, лампа розжарювання, електрозварювання, передачаелектроенергії на відстань.
Істотний впливна зміну структури економіки мав винахід нових способів виплавляння сталі — бесемерівського,мартенівського, томасівського. Було винайдено нові двигуни. Серед нихдинамо-машина, двигун внутрішнього згоряння, парова турбіна, водяна турбіна(перша гідроелектростанція на річці Ніагара в США в 1898 p.). З'явилися новівиди транспорту: автомобіль, тепловоз, аероплан, а також вагон-холодильник,телефон, фонограф, лінотип, фотоплівка, кінематограф, гусеничний трактор,паровий екскаватор, пристрої для автоматичного навантажування. Винаходи вгалузі хімії дали поштовх до появи виробництва синтетичних барвників,лікарських та парфумерних синтетичних сполук. Для розвитку металообробноїпромисловості важливе значення мало використання автоматичних верстатів.
Структурнізрушення останньої третини XIX — початку XX ст. зумовили зміни у галузевійструктурі машинної індустрії, її провідними галузями стало виробництвоелектроенергії, продукції органічної і неорганічної хімії (соди, добрив,сірчаної кислоти тощо), добувної, металургійної, машинобудівної, хімічної,транспортної промисловості.
Розвивалися новігалузі: сталеварна, нафтодобувна і нафтопереробна, електротехнічна, алюмінієва,будівельна і будівельних матеріалів, автомобільна. Ускладнилася структурамашинобудування. Найбільш динамічно розвивалося транспортне виробництво таверстатобудування. За умов масового виробництва зросло значення стандартизації.Старі галузі, такі як текстильна, харчова, суднобудівна, розширювалися тамодернізувалися.
За динамікоюпромислового розвитку склалося три типи промислове розвинених країн:американський — з відносно високими, німецький — з середніми, англійський – знайнижчими темпами розвитку промислового виробництва.
Дляпромисловості були характерні порівняно високі темпи щорічного приросту.Нерівномірно розвивалися окремі галузі, з них випереджаючими темпами — важкапромисловість. Так, видобуток вугілля з 1890—1913 pp. — в 18 разів, видобутокнафти —27 разів, виплавляння сталі — в 3 рази, споживання бавовни збільшилосямайже у 2 рази. Зросла частка важкої промисловості країн.
Змінилася часткакраїн у світовому промисловому виробництві. Закінчився період"євроцентризму". З початку XX ст. США вийшли на перше місце в світіза обсягом промислової продукції, її вартість перевищувала вартість продукціїанглійської промисловості. Великобританія втратила роль «фабрикисвіту», відстала від США і Німеччини — спочатку за темпами економічногорозвитку, а потім і за абсолютними показниками. Німеччина випередилаВеликобританію, Францію та посіла друге місце після США.
У зв'язку зінтенсивним зростанням промисловості змінилася її частка в структурігосподарства провідних індустріальних держав. Так, у США вартість продукціїпромислового виробництва переважала вартість сільськогосподарського в 1900 p. —в 3 рази.
Післягромадянської війни 1861—1865 pp. були сприятливі політичні умови дляекономічного зростання. Конгрес США проводив політику підтримки індустріальногорозвитку. Оточення слаборозвиненими країнами, мирні умови існування давализмогу вільно розвивати господарство, не витрачаючи значно кошти на воєнніпотреби.
Економічніуспіхи мали географічну основу. Протяжність морського узбережжя, що досягала 18тис. миль, надавала переваги для розвитку мореплавства, рибальства, зовнішньої торгівлі. Озера і річки зканалами з'єднували різні штати в одне економічне ціле.
Догосподарського обігу залучалися великі природні ресурси: вугілля, залізна руда,нафта, кольорові метали, ліс, камінь, сірка, глина. Їх запаси забезпечувалирозвиток важкої промисловості. Проте бракувало олова, калійних солей.
Швидкими темпамиосвоювалися землі американського Заходу. Переміг фермерський напрям сільськогогосподарства. Значних розмірів досягло сільськогосподарське виробництво.
Активнозапроваджувались власні та європейські винаходи. Лише за 1890—1900 pp. буловидано 234 956 патентів. Використовувалися переваги нового будівництва.Морально застаріле обладнання практично було відсутнє і не гальмувало розвитокпромисловості. Активна роль належала спеціалізації робітників і підприємств,географічному поділу праці. Промисловість було орієнтовано на масовевиробництво, стандартизацію деталей. Значно зросли продуктивність,інтенсивність праці, зменшувалися витрати виробництва.
Існував широкиймісткий внутрішній ринок. Високою була конкурентоспроможність американськихтоварів на зовнішньому ринку. США будували своє господарство під захистоммитних бар'єрів.
Пришвидшувалирозвиток економіки концентрація виробництва і капіталу, акціонування іутворення корпорацій. Економічне піднесення спиралося на інвестиції, щопостійно зростали. Якщо в 1859 p. капітал, вкладений у промисловість, становив1010 млн. дол., то в 1914 p. — 22 791 млн. дол. Велике значення малиєвропейські капітали. В 1899 p. — 3300 млн. дол., в 1914 p. — близько 5 млрд.дол., з них англійських — 755 млн. дол.
США розвивалисвоє господарство, використовуючи робочу силу всього світу. За перші 14 роківXX ст. іммігрувало 146 млн. осіб. У 1910 p. населення країни становило 92 млн.осіб.
США пізновключилися до територіального поділу світу. В 1867 p. у Росії за 6,7 млн. дол.була куплена Аляска, кожен гектар землі якої обійшовся лише в 5 центів. У 1898p. Конгрес США узаконив анексію Гавайських островів. Колоніальними володіннямистали Куба, Гуам, Пуер-то-Рико, Філіппіни, частина островів Самоа. Загальнаплоща колоній США в 1914 p. дорівнювала 0,3 млн. км2 з населенням 9,7 млн.осіб. Одночасно США стали на шлях економічної експансії, основною зоною якоїбула Латинська Америка, і збільшували інвестиції за кордоном та експорттоварів, будували філіали своїх підприємств, використовуючи дешеві робочу силута сировину.
Промисловепіднесення США на початку XX ст. найяскравіше виявилося у будівництвізалізниць, їх протяжність за 1870—1913 pp. збільшилася у 8 разів. Вони зв'язаливсі штати, а чотири трансконтинентальні лінії поєднали Атлантичне таТихоокеанське узбережжя. Розмах будівництва залізниць стимулював розвитокважкої промисловості, зміцнив економічну єдність країни, розширив географіюпромисловості на Південь і Захід.
Отже, вгалузевій структурі промисловості США значно збільшилася частка важкоїпромисловості. Однак з розвитком сільського господарства зберегли своє значеннягалузі переробки сільськогосподарської продукції, особливо борошномельна,консервна.
Зміниласягеографія розміщення промисловості. Східні штати (Пенсільванія, Нью-Йорк,Массачусетс, Нью-Джерсі) зберігали своє індустріальне значення, особливо вобробній промисловості. Однак її центри з'явилися на Заході, Півдні. Темпиіндустріалізації південних районів випереджали середні показники по країні в 2рази.
Швидко збільшуваласячисельність робітників. У 1870 p. їх налічувалося 2 млн., а в 1909 p. — 6,6 млн.осіб.
У процесііндустріалізації початку XX ст. Німеччина за обсягом і темпами промисловоговиробництва зайняла друге місце у світі та перше в Європі. Передумови такогоекономічного зростання склалися на початку 70-х років XIX ст. Завершилосяоб'єднання Німеччини під владою Прусії. Утворилася так звана друга імперія. Цепривело до ліквідації внутрішніх митних кордонів, створило державну системуфінансів, грошового обігу, мір і ваги, залізничного і поштового права. Зрослиінвестиції в промисловість. Нагромадження капіталів сприяло акціонуванню.Активну роль у будівництві залізниць брав уряд. Перемога у франко-пруськійвійні 1870 — 1871 pp. дала контрибуцію в 5 млрд. фр. Існували переваги новогобудівництва. Для розвитку важкої промисловості були значні запаси вугілля,залізної руди, калієвої солі. Економічні позиції Німеччини зміцнило приєднанняЕльзасу і Лотарингії, багатих на залізну руду високої якості, з розвиненою бавовняноюпромисловістю.
Перевагинімецької промисловості забезпечували висока продуктивність праці (за 1850—1914pp. зросла в 3 рази) і відносно низька заробітна плата. Машинна індустріявитіснила ремісників і забезпечила себе кваліфікованими робітниками. Аграрніреформи знищили залишки феодальних відносин на селі.
У і галузевійструктурі зросло значення важкої промисловості. Темпи її розвитку за 1870—1913pp. випередили легку (800 і 350%). Третина капіталів функціонувала в добувній промисловості. В металургії,що поступалася лише американській, виплавляння сталі зросло в 100 разів, чавуну— в 13 разів. Значна роль належала машинобудуванню, зокрема виробництвудвигунів внутрішнього згоряння. Розвивалися нові галузі: хімічна,електротехнічна, виробництво електроенергії. Промисловість забезпечувалапотреби країни й експортувала електродвигуни, трансформатори, турбіни,анілінові фарби, соду, добрива, сірчану кислоту. Німеччина залишалася напершому місці за обсягом воєнної промисловості.
Продовжуваларозвиватися легка промисловість. Так, потужність бавовняних заводів збільшиласяна 40%. Проте, на відміну від США, обмеженість власної сировини та необхідністьімпорту її збільшували вартість продукції.
Швидкий розвитокпромисловості змінив склад населення. В 1911 p. чисельність робітниківстановила 67%.
Причини втрати Великобританієюпромислової монополії були різними. Інтенсивний процес індустріалізації США,Німеччини, Росії, Японії зумовив виникнення нових центрів промисловоговиробництва. Англійська промисловість втратила іноземні ринки за рядом товарів.Одночасно німецькі, американські товари, що були якіснішими та дешевшими,потрапляли на внутрішній ринок країни. Спостерігався застій у техніці. Фабричнаіндустрія працювала на морально застарілому обладнанні. Модернізація технікивідбувалася повільно; оскільки була справою складною та дорогою. Гальмуючу рольвідігравала монополія на експлуатацію колоній, що забезпечувала високі прибуткипри застарілій техніці. Продукція нових галузей становила лише 6,5% всієї промисловоїпродукції країни. Так, у світовому електротехнічному виробництві часткаВеликобританії становила 13, а Німеччини — 32%. У 1913 p. англійські заводивиготовляли лише 34 тис. автомобілів. Розвиток нових і технічне переобладнаннястарих галузей потребували великих інвестицій. Проте капітали не вкладались урозвиток національної промисловості, а експортувалися. Досягнувши у 1913 p. 4 млрд.ф. ст., вони давали 5 % річних. Щорічний прибуток англійських рантьє (8 млн.осіб) становив 200 млн. ф. ст. Загострилася проблема постачання сировини длянових галузей промисловості. Негативну роль відігравала політика протекціонізмуз боку США, Німеччини, Франції. На 10—15 років пізніше почалося акціонуванняпромисловості та утворення корпорацій. Однак у структурі англійськоїпромисловості відбувалися якісні зміни так само, як і у США, Німеччині. Протеза кількісними показниками індустріалізація у Великобританії відбуваласяповільно, непослідовно. Знизилися темпи економічного розвитку. Порівняно високітемпи характеризували важку промисловість, особливо нові галузі: сталеварну.електротехнічну, хімічну. В 7 разів збільшився обсяг залізничних перевезень (1200 млн.т). Зросла роль машинобудування. З традиційних галузей модернізувалосясуднобудування. За 1870—1913 pp. тоннаж суден подвоївся, чистий доходсудноплавства досяг 94 млн. ф. ст., 3/5 нових кораблів світу будувалося уВеликобританії. Протягом 1870 —1913 pp. порівняно з американськими танімецькими незначними були темпи видобутку вугілля (в 2,6 раза), виплавляннячавуну (в 1,7 раза), споживання бавовни (в 1,8 раза). На початку XX ст. завартістю продукції легка промисловість продовжувала переважати важку в 1,7раза.
Франціявідставала від США, Німеччини, Великобританії не лише за темпами розвитку, а йза структурною перебудовою промисловості. Так, за 1884—1909 pp. загальнапродукція промисловості зросла на 75 %, а за 1909—1914 pp. — лише на 25 %. Цеможна пояснити втратами в франко-прусській війні, переважаючим розвитком легкоїпромисловості, низьким технічним рівнем виробництва. Негативно впливали наекономічний розвиток парцелярний характер землеробства, його низький технічнийрівень, зменшення сільськогосподарського виробництва внаслідок завезеннядешевого хліба з-за океану. Послабленню економіки Франції сприяв експорткапіталів, що становив 30% світових інвестицій. За даними 1908 p., у французькупромисловість і торгівлю було вкладено 9,5 млрд.фр., в облігації та закордонні цінності — 104,4 млрд. фр. Франція вивозилакапітал у формі позикового, що привело до зростання чисельності рантьє. Напочатку XX ст. їх налічувалося 2 млн. при населенні 40 млн. Для експортутоварів і капіталів Франція створила колоніальну імперію, територія якої в 21раз була більшою. Метрополія вивозила в свої колонії 10% експортного капіталу,13% товарів.
Інтенсивнорозвивалося транспортне машинобудування, зокрема виробництво автомобілів,суднобудування. За темпами будівництва залізниць Франція поступалася лише США,їх протяжність в 1911 p. досягла 50,2 тис. км. У легкій промисловості зберігалосязначення виробництва предметів розкоші, текстилю, галантереї.
Перед першоюсвітовою війною відставання французької промисловості від американської,німецької, англійської досягло відповідно: в металургії — 6, 3 і 2 рази; завидобутком вугілля — 12,4; 6 і 7 разів; за виробництвом чавуну — 6,6; 3,9 і 1,6рази; за виробництвом сталі — 6,3; 7 і 1,9 раза.
На початку XXст. відносно швидкими темпами почало розвиватися господарство Японії. Буржуазнареволюція і реформи «Мейдзі» (освіченого правління) сприялистановленню індустріального суспільства. Було ліквідовано політичнуроздробленість країни, декларовано уніфікацію законів, рівність всіх підданих,свободу вибору професій і діяльності, торгівлі, імміграції населення, запровадженоєдині грошову та податкову системи, відмінено цехи та гільдії. Дозволялисяіноземні інвестиції, впроваджувалися досягнення науки та техніки. Аграрнареформа санкціонувала приватну власність на землю, її купівлю-продаж.
Особливістюекономічного розвитку Японії був збіг у часі процесів промислового переворотута індустріалізації. Активну участь у створенні фабричної промисловості бравуряд. Було конфісковано підприємства, що належали сегуну (правителю) і князям.Інвестиції вкладалися в будівництво залізниць, підприємств воєнної промисловості.Практикувалися надання субсидій приватним підприємцям, звільнення їх відподатків. Державний сектор включав 3 верфі, 5 воєнних підприємств, 10 родовищ,52 фабрики, 51 торгове судно, залізниці, телеграф. Приватні капітали вкладалипереважно в сферу обігу та кредиту.
Почався якісноновий етап в розвитку господарства Японії. Державні підприємства продавалитовари приватним особам за цінами в 2—4 рази меншими від їх вартості.
Індустріальнийрозвиток в Японії визначався тими самими закономірностями, що й в Європі. Першіфабрики виникли в бавовняній промисловості, що працювали в основному наіндійській сировині. В 1913 p. Їх кількість становила 2,4 млн. Ткацькевиробництво механізувалося повільніше. В 1900 p. працювало 32 тис. механічнихверстатів і 700 тис. ручних. У фабричній формі виникла сукняна промисловість.Ремесло зберігалося у шовківництві. Будувалися заводи з переробки сільськогосподарськоїсировини.
У важкійпромисловості швидше розвивалися ті галузі, що мали сировинну базу в країні. За1880—1913 pp. видобуток вугілля зріс у 20 разів, міді — 13 разів. Потреби узалізній руді на 70 % покривалися за рахунок імпорту. Розвиток металургіїприскорився після прийняття в 1895 p. 10-річної програми розвитку господарстваз метою реорганізації та зміцнення збройних сил. 90% контрибуції, отриманоїпісля війни з Китаєм, спрямовувалося у важку промисловість. У 1913 p.виробництво чавуну і сталі забезпечувало потреби країни на 48 і 34 %.Інтенсивно зростало будівництво залізниць. До 1906 p. було побудовано 2/3колій, що існують до цього часу. Повільно розвивалося машинобудування. В 1913p. в цій галузі працювало 60 тис. осіб. Прискорені темпи характеризувалисуднобудування, воєнну промисловість.
У цілому напочаток першої світової війни механізація промисловості не завершилась.Чисельність фабричних робітників у 1913 p. становила 948 тис., у ремеслі, намануфактурах — близько 2 млн. осіб. Була поширена праця жінок і дітей.
Порівняно зєвропейськими країнами Японія за абсолютними показниками випуску продукціївідставала. Однак темпи економічного зростання були високими.
Якісно новізміни відбувалися в організації та управлінні виробництвом у промисловерозвинених країнах. Провідна роль належала товариствам на основі акціонерноїколективної власності. Посилився процес концентрації виробництва тацентралізації капіталу, що охопив основні галузі господарства. Акціонернасистема підготувала умови для монополізації. Контроль за виробництвом і збутомвід локальних ринків і промислових районів охопив цілі галузі промисловості,національний та світові ринки. Монополістичні об'єднання почали виникати тарозвиватися в банківській сфері. Банки перетворилися на фінансові центри, щоконтролювали як грошовий капітал, так і промислове виробництво. Злиттябанківського капіталу з промисловим зумовило формування фінансової олігархії.
У США процесиакціонування, концентрації виробництва і капіталу прискорилися після кризи 1873p. Кількість підприємств збільшувалася повільніше, ніж вартість їхньоїпродукції. Так, в обробній промисловості за 1900—1913 pp. зростання становиловідповідно 130 і 210 %. У 1914 p. акціонерні товариства становили 28,3 % всіхпідприємств, випускали 83,2% промислової продукції, на них працювало 80робітників. У 1910 p. підприємства за обсягом виробництва поділялися наневеликі (до 20 тис. дол.) — 67,2%, середні (від 20 до 100 тис. дол.) — 21,3,великі (100 тис. дол. і більше) — 11,5%. Корпорації, вартість продукції якихбула понад 1 млн. дол., виробляли міді — 99%, свинцю — 92, прокату — 91, чавуну— 85,8, автомобілів, сільськогосподарських машин, продукції хімічної,електротехнічної, текстильної галузей — 50, переробляли м'яса — 80% .
Монополізаціярозпочалася з виникненням залізничної імперії Вандербільта. Першою формоюмонополістичних об'єднань були пули (картелі), які встановлювали ціни,розподіляли замовлення та прибутки. Панівною формою монополій спочатку влегкій, потім у важкій промисловості стали трести. Першим з них був нафтовийтрест Рокфеллера «Стандарт ойл Компані», утворений у 1870 p.
У 90-х рокахпровідна роль у монополізації промисловості, транспорту, банків перейшла дохолдинг-компаній та концернів. У 1901 p. в США налічувалося 440 трестів ззагальним капіталом 20,3 млрд. дол.
Одночасновідбувалася монополізація банків. У 1890 p. у Нью-Йорку було 64 банки, щоволоділи капіталом 302 млн. дол., у 1900 p. — 58, капітал яких збільшився до548 млн. дол. Інтенсивно, внаслідок злиття банківського та промисловогокапіталів, формувався фінансовий капітал.
Найбільшимиамериканськими монополіями були групи Рокфеллера (контролювали 95%американського видобутку нафти і 90% її експорту, промислові підприємства,банки, залізниці), Моргана («Юнайтед Стейтс Стіл», що монополізуваввиробництво 2/3 сталі, трести в сільськогосподарському машинобудуванні,торговому пароплавстві, електротехнічна корпорація «Дженералелектрик», підприємства зв'язку, міського транспорту, страхові компанії),Пенсільванська група, група Вандербільта, групи Гульда, Гаррімана, триавтомобільні корпорації: «Форд», «Дженерал моторс»,«Крайслер» та ін. Фінансові групи Рокфеллера та Моргана контролювали112 банків.
Уряд намагавсяобмежити економічне панування монополій. У 1890 p. було прийнято закон Шерманапро заборону монопольної змови, який регулював торгівлю за межами окремогоштату. В 1914 p. закон Клейтона заборонив встановлювати різні ціни на товаридля окремих категорій покупців, скуповувати акції для послаблення конкурента,обмінюватися директорськими посадами. Однак антитрестовське законодавствофактично не застосовувалося.
У Німеччині активнийрозвиток акціонерної власності (грюндерства) почався з будівництва залізниць.Процес монополізації охопив усі галузі промисловості. На відміну від США, монополіїоб'єднували більшу кількість підприємств (кілька сотень), існували у формікартелів і синдикатів. У 1879 p. їх кількість становила 14, в 1900 p. — 300,перед першою світовою війною кількість їх зросла в 2 рази. На початку XX ст.з'явилися перші трести: електротехнічні корпорації АЕГ і товариство«Сіменс».
Інтенсивноформувався фінансовий капітал. У 1913 p. існувало 1850 банків; 9 берлінськихбанків контролювали 85 % банківського капіталу (11,3 млрд. марок). До такихбанків належали Німецький (капітал 3 млрд. марок і контроль за 87 банками).Дрезденський, Дармштадтський банки, Облікове товариство (власний капітал 300 млн.марок), їхній прибуток в 1900—1905 pp. становив 38,6—67,7% щорічно. Німецькібанки вкладали капітали в основному в промисловість. Так, 6 берлінських банківконтролювали 751 підприємство.
У Великобританіїще на початку 60-х років XIX ст. було 639 акціонерних корпорацій. Проте першімонополії виникли лише в кінці 80—90-х pp. XIX ст. Поступово монополіїз'явилися в хімічній, трубопрокатній, воєнній промисловості, суднобудуванні, натранспорті. В 1913 p. у Великобританії їх налічувалося 93. Отже, формуваннямонополій розпочалося пізніше, ніж в США та Німеччині, здійснювалосяповільніше. В основному вони об'єднували 30—50 фірм. Контроль над галузями бувпрактично відсутній. Найменше монополій було в легкій і добувній промисловості.
За темпамимонополізації банківський капітал випереджав промисловий. На початку XX ст.кількість приватних банків зменшилася до 172, а кількість акціонерних досягла91. Депозити в банках за 1880—1908 pp. зросли в 2,8 раза, їм належало 25% всіхцінних паперів світу. В 1913 p. 12 банків на чолі з Англійським зосередили 70%всього світового капіталу.
Для економікиФранції характерним було збереження великої кількості невеликих підприємств,повільний процес концентрації виробництва. На початку XX ст. лише 30% підприємствмали понад 50 робітників. Швидке зростання кількості акціонерних товариствпочалося в перші роки XX ст., коли щорічно виникало 600—700, а в 1907 p. — 1000нових компаній. Монополізація у формі картелів і синдикатів почалася в 70-хроках XIX ст. На початку XX ст. велика кількість картелів виникла в хімічній,текстильній, вугільній, металургійній промисловості, на торговому флоті, умашинобудуванні.
Виняткововисокими були темпи концентрації банківського капіталу. За 1870—1909 pp. трибанки «Ліонський кредит», «Національна облікова контора»,«Генеральне товариство» збільшили обсяг капіталів в 4,4 раза, вкладів— у 10,2, кількість відділень — у 19,2 раза. Загальна сума банківськогокапіталу досягла в 1914 p. 11 млрд. фр. Головним центром фінансового капіталубув Французький банк. Однак діяльність банків була спрямована не на інвестиціїі у промисловість, а на позиково-лихварську діяльність. Капіталовкладеннявсередині країни щорічно зростали на 1 %, експорт капіталу — на 3 %. Передвійною обсяг експортованого капіталу був в 1,6 раза більший, ніжкапіталовкладення в національну промисловість і торгівлю.
Акціонування тамонополізація економіки в Японії розпочалися в 80-х роках XIX ст. Лише за1905—1906 pp. виникло 180 акціонерних компаній. У 1913—1914 pp. 25% усіхробітників працювали на підприємствах з кількістю працюючих понад 500 чол. У1913 p. капітал акціонерних корпорацій досяг 2 млрд. дол. З них 38% належало0,4% корпорацій, кожна з яких мала понад 5 млн. єн. Першими монополіями булистарі банківсько-торгові компанії, Міцубісі (панували у судноплавстві,транспортному машинобудуванні). Процес монополізації прискорили фінансовакриза 1887—1898 pp. та світова криза перевиробництва 1900—1903 pp. Основнимиформами монополій були картелі, синдикати, концерни.
Швидко зроставбанківський капітал. Перший Національний банк Японії був утворений у 1873 p.компаніями Міцуї та Оно. В 1879 p. кількість банків досягла 153. У 1912 p.банківський капітал становив 570 млн. єн.
Індустріальнийрозвиток не був поступальним. Починаючи з 1873 p. його переривали кризи (1873,1883, 1893, 1901—1902 pp.), внаслідок чого він набув циклічного характеру.Розорення невеликих і середніх підприємців сприяло концентрації тацентралізації виробництва, капіталу.
/>2. Особливості аграрного розвитку
Для європейськихаграрних відносин на початку XX ст. визначальним було збереження великогоземлеволодіння. У Великобританії у 70-х роках XIX ст. 250 землевласникамналежало більше половини всієї землі. У Франції в 1815 p. 0,6% власників (21,4тис.) володіли 42,3% землі. У Німеччині 118 тис. дворян мали понад 600 моргівземлі кожний, що разом становило 60 % земельної площі. В кінці XIX ст.поміщицьким і фермерським господарствам, які становили 13% усіх господарств,належало 71,4% сільськогосподарських угідь.
Сільськегосподарство Великобританії розвивалось на фермерській основі. Фермериорендували у лендлордів землю, господарювали на ній, використовуючи наймануробочу силу. Концентрація виробництва призвела до знищення невеликих ферм.Перед першою світовою війною у Великобританії було понад 500 тис. ферм,найбільшим належала третина оброблюваних земель. Характерним було те, що значначастина земель не оброблялася.
Англійськіфермери інтенсивно господарювали, поліпшуючи агротехніку і агрокультуру.Поширилися сівозмінна система, травосіяння. Широко застосовували парові плуги,машини, дренажні роботи, використовували мінеральні добрива. В 1846 p. буловідмінено протекціоністські «хлібні закони». Проте фермери, якісплачували високу земельну ренту, не витримували конкуренції дешевогоамериканського зерна. Аграрна криза, що продовжувалася з середини 70-х досередини 90-х років XIX ст., прискорила переведення сільського господарства наіндустріальну основу. Було скорочено посівні площі під зерновими культурами,зменшено земельну ренту. Основним напрямом стало інтенсивне тваринництво. В1913 p. сільськогосподарська продукція становила 8% національного доходукраїни. Потреби країни в продуктах харчування та сировині задовольнялися зарахунок імпорту. Рівень забезпеченості країни залежав від становища насвітовому ринку.
У Франціїсільське господарство розвивалося на основі парцелярного землеволодіння. У 1815p. 1,5 млн. селян (37,9 % усіх власників) володіли 19,5% землі, середній розміргосподарства коливався від 3 до 12 га землі. Більше половини з нихкористувалися ділянками 0,5 га. Протягом XIX ст. йшов повільний процесконцентрації земельних володінь і одночасного зростання кількості парцелярнихгосподарств. Формувалося фермерство. В 1908 p. 84% всіх господарств належало28,8 % оброблюваних земель, з них менше 1 га мали 38 %, від 1 до 10 га — 46 %.Великі господарства займали 2/3 землі. Селянське господарство складалося зневеликих парцел розміром від 0,05 до 0,4 га. Для зміцнення матеріальногостановища селяни орендували землю. Була поширена як і «чиста»(капіталістична) оренда, так і дольщина, коли землю брали під заставу. В кінціXIX ст. селяни сплачували лихварям щорічно 2 млрд. фр., значна частина їх була номінальнимивласниками землі.
Селянськегосподарство залишалося провідною галуззю французької економіки. В 1912 p. уньому було зайнято 40 % населення, а в промисловості — 36 %.Сільськогосподарська продукція збільшилася в 2,5 раза і за вартістю перевищувалапромислову. Відбулися певні прогресивні зрушення. Посівні площі зросли з 23млн. до 26 млн. га. Із зернових культур найпоширенішою була пшениця, зтехнічних — цукровий буряк. Розширювалося шовківництво. Аграрна криза кінцяXIX ст. прискорила механізацію сільського господарства. За перші десятиліття XXст. кількість молотарок зросла в 2,5 раза, сівалок — в 4 рази, жниварок — у 8,сіножаток — у 4, використання мінеральних добрив — в 5 разів.
Проте порівняноз іншими європейськими країнами рівень розвитку сільського господарства бувнизьким. Врожайність підвищувалася повільно. Поголів'я худоби на 1 тис. газемлі становило 262 голови великої рогатої худоби, тоді як у Великобританії —367, Німеччині — 395, Бельгії — 727. Механізацію, агротехніку запроваджувалилише у великих господарствах. Перед війною Франція за врожайністю пшениціпосіла десяте місце в світі. В окремі роки імпорт сільськогосподарськоїпродукції перевищував її експорт.
Гальмом розвиткусільського господарства Франції була його парцелярність, залишки такої оренди,як половинщина, заборгованість селян в банку, державні прямі та непряміподатки. Торгова неспроможність селян гальмувала розвиток внутрішнього ринку.
Для розвиткуаграрних відносин у Німеччині характерною була поступова ліквідація феодально-кріпосницькихвідносин. «Жовтневий едикт» 1807 p. у Прусії дав селянам особистусвободу і право розпоряджатися землею, залишив за юнкерами судову таадміністративну владу. За законами 1811, 1816,1821 pp. селяни мали змогувикупити землю за умови сплати суми, в 25 разів більшої від щорічних рентнихплатежів, чи віддати поміщику від 1/3 до 1/2 своєї землі. Цей порядок булопоширено на заможних селян, які мали повну упряжку худоби і були записані вособливі податкові списки. Революція 1848 p. прискорила ліквідацію феодальнихвідносин. Лише в областях на схід від Ельби селяни виплатили юнкерам протягом50 років 1 млрд. марок.
Посилився процесмайнової диференціації серед селянства. В 1882 p. селянські господарства площеюдо 10 га (87% всіх господарств) володіли 28,6% оброблюваних земель. З млн.господарств, що становило половину загальної кількості їх, мали менше ніж 2 газемлі. Основна частина селян перетворилася на наймитів із наділом та орендарів,становище яких було складне в зв'язку з високою земельною рентою.
У Німеччині натой час було два типи розвитку аграрних відносин. Для східних районівхарактерним був юнкерський шлях аграрної еволюції. У північних тапівденно-західних районах і в Баварії, де засилля юнкерського землеволодіннябуло меншим, розвивалися селянські та фермерські господарства.
На інтенсивнийшлях розвитку сільське господарство перейшло під впливом аграрної кризи1876—1895 pp. Значна роль в цьому належала урядовій політиці аграрногопротекціонізму. В землеробстві поширилися сівозмінна і травопільна системи. За1870—1913 pp. врожайність зросла на 33—50 %. Визначилася спеціалізаціяюнкерських господарств: цукрові буряки, картопля, тваринництво, насампередсвинарство. В помістях будували цукрові та винокурні заводи. Імпортували пшеницю,бавовну, вовну. Створювали сільськогосподарські товариства, станції, школи. Почавдіяти Союз сільських господарів, у 1909 p. — Імперський союз сільськогосподарськихтовариств, який об'єднував 13 тис. кредитних товариств з 1 млн. членів і річнимоборотом 4,5 млрд. марок.
У ціломуіндустріалізація сільського господарства Німеччини відбувалася повільно, темпийого розвитку відставали від промисловості. Факторами, що стримував цей процес,були обезземелення і малоземелля більшості селян, їх низька купівельна спроможність,висока земельна рента, заборгованість.
У США XX ст. —це період утвердження фермерського господарства як пануючої формиземлеволодіння. Внаслідок боротьби за демократизацію аграрного законодавстваполіпшилися умови продажу землі, але залишалося скватерство — система вільногозайму земель, яка була санкціонована в 1841 p. На Півдні зберігалосяплантаційне рабовласницьке господарство, що спеціалізувалося на вирощуваннібавовни. Типовими були плантації площею від 700—900 до 20 тис. акрів, на яких працюваловід 20 до 500 рабів. Розвивалася оренда землі. На Заході орендарями були15—20%, на Півдні — до 40% землевласників.
На початок XXст. в США налічувалося 5,8 млн. ферм, що утворилися в основному в результатікупівлі землі у держави та великих землевласників, оренди. З них 35% булиорендовані, 23% — заставлені в банках і страхових компаніях, 42% перебували вруках власників. Відбувався процес концентрації земельної власності. Так, 1 млн.ферм функціонували, використовуючи 2/3 сільськогосподарських робітників, ідавали 52% продукції. У 1910 p. 1% фермерів володіли п'ятою частиноюфермерських земель. Розміри великої ферми в середньому становили 1,5—2 тис. га,середньої — 55—80 га, невеликої — 1,5 га.
Сільськегосподарство США розвивалося на основі індустріалізації, що забезпечило йогопереваги в світовому сільськогосподарському виробництві. Високими були темпизростання: валовий збір пшениці і кукурудзи зріс відповідно в 3,5 і 3 рази,бавовни — в 2 рази. В 1900—1914 pp. врожай пшениці збільшився на 70%. кукурудзи— на 27, бавовни — на 58 %.Зерновий напрям був визначальним для сільськогогосподарства. Серед технічних культур переважала бавовна. Важливе місце займаломолочне і м'ясне тваринництво. Розвиток техніки сприяв механізації сільськогогосподарства. У 1860 p. на полях працювало 250 тис. молотарок, у 1911 p. — 17тис. тракторів з паровими двигунами. Щорічні витрати на машини і обладнання длясільського господарства зросли на 424,4 млн. дол. Будували польові залізниці,створювали систему елеваторів. Застосовували мінеральні добрива, обсяг якихзбільшився за 1900—1914 pp. у 2,7 раза. Найману робочу силу використовувалаполовина американських ферм.
На Півднірозвиток сільського господарства відбувався повільніше через ліквідаціюздольщини (кропперства) і системи боргового рабства (пеонажу).
На початку XXст. вартість сільськогосподарської продукції швидко зростала. У 1890 p. вонастановила 2,5 млрд. дол., у 1900 p. — 5, у 1914 p. — 10 млрд. дол.
Господарствозаможного фермера мало товарний характер. США стали одним з головнихекспортерів збіжжя і м'яса на світовий ринок. З 1862 по 1901 p. експорт пшеницізбільшився майже у 5 разів, кукурудзи — в 16. Це призвело до європейськоїаграрної кризи 1875—1896 pp., коли ціни на пшеницю впали майже вдвічі. Завоюваннязовнішнього ринку було зумовлено тим, що американський фермер обробляв землю,вільну від ренти, тоді як європейські селяни і фермери були змушені платитизначні рентні платежі. На початок XX ст. колонізація земель завершилася. Цінина землю зросли, США в конкурентній боротьбі втратили переваги і, як наслідок,американський експорт значно скоротився.
Отже, аграрнівідносини в США розвивалися в умовах панування фермерського господарства, щобуло тісно пов'язане з ринком. Це сприяло піднесенню продуктивності таінтенсивності праці, розвитку механізації, агрокультури, використанню найманоїробочої сили.
Для розвиткусільського господарства Японії велике значення мала земельна реформа 1872—1873pp. Було анульовано феодальне право і утверджено буржуазну власність на землю.Селяни — спадкові держателі землі отримали її у власність, а селяни, які дализемлю в заставу, втратили її на користь своїх кредиторів. З селянськогоземлеволодіння було вилучено до третини орної землі. 70 % селян залишилисямало- та безземельними, орендували землю за умови сплати 65—70% врожаю. Общинніземлі були проголошені державними, а пізніше продані поміщикам. Податок, щораніше збирали з врожаю, був замінений на єдиний поземельний податок, якийсплачували у грошовій формі. Він становив 50% вартості середнього врожаю. Землюобробляли вручну. Погано розвивалося тваринництво. Перед війною Японія булааграрно-індустріальною країною, 60 % населення якої займалосясільськогосподарським виробництвом.
Отже, на початкуXX ст. розвиток сільського господарства в США, Японії та європейських країнахвідбувався двома шляхами: революційним (з переходом на індустріальну основу) таеволюційним, або поступовим переростанням господарств з феодальних уфермерські./>3. Міжнародні економічні відносини
На початку XXст. сформувався світовий ринок як підсистема господарства, пов'язана з обміномтоварів за межами національної економіки та валютно-фінансовим забезпеченнямтакого обміну. Він став формою усталених зв'язків між національними ринками, щовнаслідок успіхів на транспорті, особливо залізничному, в будівництві дорігостаточно утвердилися як складова частина загальносвітової ринковоїгосподарської системи. Зовнішня торгівля набула світового характеру. Формувалисясвітовий кредитний та валютний ринки. Масова міграція трудових ресурсівсвідчила про виникнення міжнародного ринку праці. Отже, склалася системаміжнародних економічних відносин як результат взаємодії всієї сукупностісвітових господарських зв'язків. Основними чинниками цього процесу булирозвиток великої машинної індустрії, утворення колоніальної системи,міжнародний поділ праці, що розподілив світ на промислове розвинені йекономічно відсталі країни.
Визначилисягалузі, які працювали на основі імпортних надходжень або на експорт. Лишезовнішній ринок міг поглинути масовий випуск фабричних товарів. Для збереженняпанування на внутрішньому ринку національні корпорації повинні булизабезпечувати світовий рівень з якості та цін.
Важливимфактором формування світового ринку було утворення колоніальних володінь. У1914 p. територія колоній промислове розвинених держав становила 85 млн. м2 знаселенням 560 млн. осіб. Найбільшими колоніальними імперіями сталиВеликобританія, яка володіла 33,5 млн. м2 колоній з населенням 393,5 млн. осіб,і Франція, площа колоній якої становила 10,6 млн. м2 з населенням 55,5 млн.осіб. Німеччина і США у 20-х роках XIX ст. стали на шлях колоніальнихзагарбань, площа їх була в 1914 p. відповідно 2,9 і 0,3 млн. м2.
Основою формуваннясвітового ринку став міжнародний поділ праці (МПП) зі спеціалізацією окремихкраїн у виробництві певних видів продукції для задоволення потреб світовогоринку. Переважною формою МПП була міжгалузева предметна спеціалізація.Великобританія як «майстерня світу» спеціалізувалася на виробництвіта продажу машин і устаткування. Німеччина зайняла чільне місце у світовомувиробництві сільськогосподарської техніки, залізничного устаткування, паровихкотлів, картоплі, спирту, цукру, виробів хімічної промисловості, Франція —текстильних машин, шовкових і суконних тканин, Великобританія — машин, взуття,шкіргалантереї, виробів харчової промисловості, чорних металів, Бельгія — зброїта інструментів, Австро-Угорщина — металів, цукру, хмелю. Колоніальні країниспеціалізувалися на виробництві бавовни, прянощів, кави, цукру, натуральногокаучуку.
Набула розвиткутака форма МПП, як внутрішньогалузева спеціалізація. Так, у металургійномувиробництві експортерами чорних металів були Великобританія, Бельгія,Люксембург, кольорових — Австро-Угорщина, Франція.
Зароджувалисяелементи кооперації з виробництва та взаємообміну. Так, у всьому світівикористовували гвинти та підшипники англійського виробництва, вимірювальніприлади та крани німецької промисловості. Почався процес інтернаціоналізаціївиробництва.
Провідною інайстарішою формою світогосподарських зв'язків була міжнародна торгівля, доякої були залучені всі незалежні та колоніальні країни. Отже, світовийтоварообмін перевищував темпи зростання виробництва. Ця тенденція була властивадля зовнішньої торгівлі промислове розвинених країн, світу.
Провідну роль усвітовій торгівлі займала Великобританія. Частка торгівлі та транспорту внаціональному доході постійно зростала: з 1871 p. — 22% до 27,5% в 1907 p. Цеможна пояснити наявністю значної кількості товарів внаслідок промисловогоперевороту, що почався швидше, ніж в інших країнах; існуванням колоніальноїімперії; індустріалізацією в Європі та США; низькою вартістю товарів; великимторговим флотом, тоннаж якого становив 21 млн. т з 49 млн. т загального тоннажусвітового флоту.
Великобританіяпроводила політику вільної торгівлі та поміркованого протекціонізму, прагнучивстановити економічне панування над усім світом. Цього вона досягла лише увідносинах з колоніями. Так, індійські товари, що були більшконкурентоспроможні порівняно з англійськими, були обкладені 10—30%-м митом відвартості, а англійські товари, що експортувалися в Індію, — в розмірі 2—5% відвартості. Це призвело до збагачення англійських фабрикантів і розоренняіндійських ткачів. Там, де не можна було економічно підкорити країну,Великобританія вдавалася до воєнної сили.
Негативновплинув на Великобританію режим торгової політики світового ринку. Зєвропейських країн лише Прусія, а потім об'єднана Німеччина у перші роки свогоіснування проводили політику вільної торгівлі, оскільки були зацікавлені векспорті сільськогосподарської продукції з Великобританії. Французький урядпідвищував протекціоністські мита. США неодноразово приймали актипротекціоністського характеру, які збільшували кількість товарів, обкладенихмитом, і його розміри. Всі країни, крім Великобританії, проводили політикуаграрного протекціонізму.
Зовнішньоторговийбаланс Великобританії був пасивний, тобто імпорт переважав над експортом. Однакплатіжний баланс за усіма формами зовнішньоекономічних відносин був активним. Векономіці країни швидко розвивалася сфера послуг, значення якої в експортізростало (посередницькі, торгові, банківські операції за кордоном, фрахт,транспортні послуги). Із зростанням світового товарообороту часткаВеликобританії скорочувалася: в 1900 p. — 19,5, в 1913 р— 15,5%.
Німеччинадосягла неабияких успіхів у зовнішній торгівлі. У 1913 р. її зовнішньоторговийоборот оцінювався в 20,7 млрд. марок. На початку XX ст. Німеччина була морськоюдержавою. Тоннаж торгового флоту протягом 1871—1913 pp. зріс з 982 тис. т до 3 млн.т. Застосовуючи підвищені мита на імпорт промислових і сільськогосподарськихтоварів, вона збільшувала експорт у промислове відсталі країни.
У США динаміказовнішньої торгівлі за 1870—1913 pp. зросла в 5,3 раза. Визначальним булошвидке зростання експорту порівняно з імпортом (за 1870—1913 pp. відповідно 6,5і 4,1 раза), а також із обсягом промислового виробництва, тобто промисловістьСША почала працювати на експорт.
Франція заобсягом зовнішньоторгового обороту займала друге місце після Великобританії.Внаслідок зростання зовнішньої торгівлі США і Німеччини вона в 1913 р.перемістилася на четверте місце. Переважав імпорт товарів. Відставанняекспорту в 1,6 раза пояснювалося повільним розвитком господарства.
Для Японії булохарактерним велике зростання обсягу зовнішньої торгівлі: за 1870—1913 pp. вцілому — в 28 разів, експорт — у 46,3, імпорт — в 21,6 раза. Вирішальнезначення для торгової експансії мали прискорена індустріалізація,монополізація, ввезення сировини, необхідної для промисловості.
У світовійторгівлі зменшилася частка Європи, одночасно зросло значення американських іазіатських країн.
Європа зазналавтрат в основному через Великобританію (на 3,6%) і Францію (на 1 %). Частка СШАпід тиском конкуренції зменшилася з 11,5 до 11,1 % у світовій торгівлі. Вцілому частка Великобританії, Німеччини, Франції, США в 1900 p. становила42,9%, а в 1913 p. — 38,79% світової торгівлі.
Відбулися змінив структурі товарообміну. Якщо для XIX ст. був характерний обмін промисловихтоварів на сировину і продукти харчування, то на початку XX ст. зросло значенняфабрикатів у експорті всіх європейських країн, США та Японії. Перше місцезаймала Великобританія — 77,9% всього експорту в 1913 p., потім Франція — 60,8,Німеччина — 58,7%.
Характерноюознакою зовнішньоекономічних відносин був імпорт сировини з колоніальних країн,оскільки найрозвиненіші країни, за винятком США, були мінімально забезпеченісировиною. У 1913 p. в усьому імпорті Великобританії частка сировини досягала36%, Німеччини — 56,1 %, Франції — 58,7 %, США — 53,2 %.
Для світовоїторгівлі сільськогосподарськими продуктами був притаманний аграрнийпротекціонізм, який поглибився кризою 1875—1896 pp. Лише Великобританіязаборонила хлібні мита, що було викликано інтересами промислового капіталу. Нашлях вільної торгівлі стали Бельгія, Шотландія. На початку XX ст. відбувсяперелом у світових цінах на хліб, почалося їх підвищення. Різко скоротивсяекспорт зернових культур із США, а посилився з Росії, Канади, Аргентини,Австрії, Румунії. Значна роль належала експорту м'ясо-молочних продуктів таптиці.
Для зовнішньоїторгівлі характерною була тенденція зростання протекціонізму і встановленнямонопольних цін. Країни укладали торгові договори, підписували інвестиційніугоди.
З розвиткомміжнародної торгівлі дедалі більшого значення набув експорт капіталу.Найбільшими експортерами були Великобританія, Франція, Німеччина, Бельгія,Швейцарія, Голландія.
США мали великузовнішню заборгованість, що в 1912 p. становила 6750 млн. дол. Одночаснопротягом першого десятиліття XX ст. вони збільшили ввіз капіталу з 500 млн.дол. до 2,5 млрд. дол. в 1913 p.
Експорт капіталувід 2/3 до 3/4 був спрямований у колонії та залежні країни. Великобританія 52,2% капіталів вклала в колонії та домініони, 21,9% — у залежні країни. У 1910 p.вона мала 72 банки з 5,5 тис. відділень у колоніях. Сферами розміщеннякапіталів були залізниці та автомобільні дороги (61,4%), торгівля (19,9%),банки та страхова справа (2,5 %), видобуток сировини, плантації чаю та кави(9,2 %).
СШАорієнтувалися на зміцнення своїх економічних позицій на своєму континенті. Так,частка Латинської Америки становила 49,9%, американських експортних капіталів,Канади — 28,8, Європи — 13,4% .
Франціярозпочала свою роль світового кредитора з шестипроцентної позики саксонськомукоролю в 1811 p. Капітали спрямовувалися в облігації, акції промисловихпідприємств. На початку XX ст. Франція вивозила капітал переважно у позиковій формі, тобто надавалайого у вигляді державних позик і цінних паперів. Перед першою світовою війноюфранцузькі позики розподілялися так, млрд. марок: Європа — 22, в тому числіРосія — 12 (40% французьких вкладень), Німеччина — 1, балканські країни — 3,Австрії — 2,5, в країни Латинської Америки — 6, у свої колонії — всього 10%капіталу.
Німеччинавкладала 98 % капіталу, що вивозився, в освоєння джерел сировини і ринків збутув залежних країнах (Туреччина, Китай та ін.).
Важливою формоюзовнішньоекономічних зв'язків були міжнародні міграційні процеси, пов'язані зпереселенням європейців до Америки. В кінці XIX ст. найінтенсивнішою булаеміграція з розвинених країн: Великобританії, Німеччини, Франції. На початку XX ст. збільшилася кількість емігрантівз країн Східної та Південної Європи: Австро-Угорщини, Італії, Росії. Так, зусієї кількості емігрантів частка Італії становила 21,1 %, Австро-Угорщини —19,9 %, Росії — 20 %.
Основноюімміграційною країною були США, частка якої серед країн-іммігрантів була доситьвисокою і становила в 1913 p. 61,9 %. Зросло значення Канади (до 13,1 %),Аргентини (15,6 %), Бразилії (9,4 %).
Важливимекономічним результатом міжнародної міграції робочої сили було прискореннярозвитку промисловості та сільського господарства в країнах імміграції,посилення міжнародного поділу праці, збільшення експорту товарів з цих країн іодночасно імпорту товарів у країни імміграції.
На початку XXст. відбулися зміни у валютних відносинах між капіталістичними країнами.Система металевих грошей у формі біметалізму, коли роль грошей закріплюваласязолотом і сріблом, була витіснена валютною системою золотого стандарту(системою класичного монометалізму). Ця система виникла у Великобританії вкінці XVIII ст., а на початку XX ст. стихійно сформувалася як сукупністьнаціональних валютних систем. Основу валютних курсів становив золотий паритет,коли грошова одиниця будь-якої країни мала відповідний золотий вміст.Відхилення допускалося лише в межах так званих золотих точок — не більше 1 %від золотого паритету. Золото було основою міжнародних розрахунків, щоздійснювалися оплатою боргових зобов'язань через банки. Не обмежувався обміннаціональної валюти на іноземну. Золото вільно вивозилося і ввозилося. Крімзолотих монет в обігу були білонни (розмінні) монети, що виготовлялися зсрібла, міді, бронзи та інших металів, паперові гроші у формі білетів державноїскарбниці, банківські білети. З усіх грошей, що були в обігу країн у 1885—1913pp., 70 —80 % становили золоті та срібні монети. За 1880—1908 pp. в усіхкраїнах було викарбовано на 30 млрд. марок золотих монет. Система класичногозолотого стандарту була зруйнована під час першої світової війни. Золотий обігзаконодавче був скасований.
/>Висновок
Початок XX ст. знаменувавсярадикальними змінами в аграрному секторі економіки світу. В сільськомугосподарстві США, Великобританії, Франції розвивалось фермерство. Аграрнийрозвиток у Німеччині відзначався дуалістичністю. Крім фермерських господарств,зберігалось велике землеволодіння юнкерів та залежність селян від них.
Кардинальнізміни в усіх сферах господарського життя на початку XX cт. призвели доутворення світового господарства як системи світогосподарських відносин,матеріальної основи індустріальної цивілізації. Світове господарство — цесукупність національних господарств як макроекономічних організмів, пов'язанихміж собою міжнародними економічними відносинами в цілісну систему.Матеріальною основою формування світового господарства були машинневиробництво, міжнародний поділ праці, завершення формування світового ринку.Істотним чинником розвитку світового господарства стала інтернаціоналізаціягосподарського життя.
Прискорилосяекономічне зростання. Загальні середньорічні темпи зростання ВВП провіднихіндустріальних держав Західної Європи, Північної Америки в 1870—1913 рр.становили 2,5%, зокрема США — 4,1%, Японії — 2,5%, Німеччини — 2,8%, Франції —1,7 %, Великобританії. — 1,9%.
Характерноюособливістю світової економіки був перехід від моно- до поліцентризму. Серйознимиконкурентами Великобританії, яка першою стала на шлях промислового перевороту йіндустріального розвитку і була «майстернею світу», стали США таНімеччина. Економічний розвиток мав переважно екстенсивний характер. Темпизростання продуктивності праці відставали від темпів економічного зростання істановили в середньому 1,7 %. У США за 1870—1914 pp. екстенсивні факторизабезпечували 73% приросту продукції.
Національневиробництво дедалі більше визначалося міжнародними зв'язками. Залежно відступеня включення його до системи міжнародної спеціалізації та кооперації вонопочало набувати форми міжнародного господарського процесу.
/>Література
1. Економічнаісторія України і світу: Підручник/ За ред. Б. Д. Лановика. — К.: Вікар, 1999.— 737 с. — (Вища освіта XXI століття).
2. Історіяекономічних вчень: навчальний посібник / Л.Я. Корнійчук. – Київ: КНЕУ. — 2001.
3. Школа І.М. Міжнародні економічні відносини. Чернівці,1996