Економічна теорія (основні поняття та терміни)

Зміст
1.       Поняття «економіка»:історія, розвиток у давньому світі
2.       Хто ввів поняттятерміну «Політична економія»?
3.       «Економікс»-(продовжити визначення)
4.       Структурапредмету економічної теорії
5.       Функції економічноїтеорії (перелічити, дати коротке визначення)
6.       Підходи до методологіївивчення економічної теорії
7.       Методи діалектично-матеріалістичногопідходу
8.       Яку роль у творенніекономічних категорій відіграє метод наукової абстракції
9.       Економічний експеримент- це (продовжити визначення)
10.     Економічна модель,величини, що задіяні в її побудові
11.     Сутністьекономічного блага
12.     Економічні інеекономічні блага
13.     Благаіндивідуальні і колективні
14.     Потреби та їхкласифікація
15.     Корисність благ
16.     Дати характеристикуресурсів, що використовуються для виробництва благ
17.     Обмеженість ресурсів.Відносна і абсолютна обмеженість
18.     Марксистська концепціякласифікації факторів виробництва
19.     Неокласична (маржиналістська)концепція факторів виробництва
20.     Сутністьвиробничої функції
21.     Альтернативнацінність блага
22.     Характеристика кривоївиробничих можливостей
23.     Вартість виборуіндивіда, суспільства
24.     Сутність економічнихзаконів. Назвати їх
25.     Економічнізакони загальні, специфічні
26.     У чому проявляєтьсязакон зростаючих потреб
27.     У чому проявляєтьсязакон економії часу?
28.     У чому проявляєтьсязакон зростаючою продуктивності праці?
29.     У чому сутністьпоняття «категорія» і які категорії породила ринкова економіка?
30.     Економічна ситуація,економічна доктрина, економічна програма
31.     Які види багатствау суспільстві виділяв Аристотель?
32.     В чому бачили джерелобагатства середньовічні мислителі ?
33.     Сутність меркантилізмута його основні ідеї
34.     Прибічники меркантилізмув Росії і Україні
35.     Фізіократи та їхідеї. Хто в Україні був прибічником фізіократії?
36.     Чому А. Сміта вважаютьосновоположником економічної науки?
37.     В чому бачили джерелобагатства суспільства класики А.Сміт, Д. Рікардо
38.     Марксистський напрямокв економічній теорії. В чому заслуга Маркса?
39.     Які постулати економічногоаналізу були закладені неокласичною школою?
40.     Чому видатні економістиXX століття вважають Дж.М.Кейнса вченим, що зробив «революцію у політичнійекономії»"?
41.     Чому сучасна економічнанаука досить грунтовно розвиває інституціальний напрямок?
42.     Дати визначенняекономічної системи. Що є підґрунтям для визначення систем?
43.     Охарактеризуватитрадиційну економіку. Навести приклади її існування у сучасному світі
44.     Формаційнийпідхід до визначення систем
45.     Планова економіка(охарактеризувати командно-адміністративну)
46.     Ринковаекономіка
47.     Змішанаекономіка
48.     Охарактеризуватиліберальну модель ринкової економіки (на прикладі США)
49.     Соціально-орієнтованаринкова економіка
50.     Китайський шляхрозвитку
51.     Японська модельринкової економіки
52.     Шведська модель
53.     Економічнийзміст власності
54.     Юридичний зміствласності
55.     Власність іпривласнення
56.     Законивласності І привласнення
57.     Право володіння,користування, розпорядження
58.     Сутністьприватної власності.
59.     Сутністьсуспільної власності
60.     Роздержавлення — шлях до якого типу економіки
61.     Приватизація іреприватизація власності
62.     Націоналізація,денаціоналізація власності
63.     Найновіші тенденціїу правах власності у сучасних найбільш розвинених країнах
64.     Що сприяєрозвитку тіньової економіки?
65.     Суспільнийпродукт і стадії його руху
66.     Формисуспільного виробництва
67.     Чому при ринку вільноїконкуренції виробництво стало носити суспільний характер
68.     Чи було присутнєтоварне виробництво при командно-адміністративній системі
69.     Поняття «товарневиробництво» і «ринкова економіка» тотожні?
70.     Сутність,функції закону вартості
71.     Товар і йоговластивості
72.     Охарактеризуватидві (на вибір) теорії вартості товару
73.     Гроші:сутність, історія
74.     Металістичнатеорія грошей.
75.     Номіналістичнатеорія грошей
76.     Кількіснатеорія грошей
77.     Законигрошового обігу
78.     Золотий стандарті його еволюція
79.     Повноціннігроші
80.     Неповноціннігроші
81.     Функції грошей
82.     Сутністьінфляції
83.     Повзуча,галопуюча Інфляція
84.     Гіперінфляція. Навестиконкретні приклади з економічного життя країн
85.     Наслідкиінфляції        
86.     Методи боротьбиз інфляцією
87.     Доходи у ринковійекономіці. Заробітна плата: номінальна, реальна
88.     Доходи від акціонерноївласності. Акція, курс акції
89.     Поняття економічноїренти. Земельна рента. Ціна землі
90.     Капітал:сутність
91.     Основний,обернений капітал
92.     Постійний ізмінний капітал
93.     Основні фондита їх зношуваність
94.     Амортизація.Методи амортизації
95.     Рух підприємницькогокапіталу (пояснити формулу)
96.     Ким привласнюєтьсядодана вартість
97.     Доход Іприбуток підприємця
98.     Норма прибутку.Формулу пояснити
99.     Ринок:визначення, елементи
100.   Види ринків
101.   Спотовий,строковий ринки
102.   Ринок досконалоїконкуренції
103.   Монополістичнаконкуренція
104.   Олігополія
105.   Монополія, формимонопольних об'єднань
106.   Антимонопольнезаконодавство
107.   Попит. Законпопиту. Детермінанти попиту
108.   Пропозиція. Законпропозиції. Детермінанти пропозиції
109.   Ринковарівновага
110.   Еластичністьпопиту
111.   Еластичністьпропозиції
112.   Переваги танедоліки ринкової економіки
113.   Ринковаінфраструктура і її функції
114.   Біржа:визначення, види
115.   Основні біржовіоперації
116.   Фондова біржа
117.   Товарна біржа
118.   Банки:визначення, види
119.   Активнібанківські операції
120.   Пасивнібанківські операції
1.        Поняття «економіка»:історія, розвиток у давньому світі
 
Эконо́мика (от греч. éikos — дом и nomos — закон, буквально — правила ведения хозяйства)—хозяйственная деятельность(производство, распределение, обмен и потребление товаров).2.        Хто ввів поняття терміну«Політична економія»?
 
Політи́чнаеконо́мія— наука, сферою інтересів якої є суспільно-економічні відносини, економічні закони, що складаються на різнихщаблях розвитку людськогосуспільства в процесі виробництва, розподілу, обміну й споживанняматеріальнихблаг.Вивчає всю систему економічних відносин, їх єдність і взавємодіі з обмеженимипродуктивними силами та політичними, ідеологічними та соціальними інститутами суспільства.Вонапоказує, як люди і суспільство мають здійснювати кінцевий вибір рідкісних ресурсів,як найкраще виробляти різні товари та послуги й обмінювати їх з метою максимальногозадоволення потреб людини.Ввів до наукового лексикону французький економістАнтуан де Монкретьєн.3.        «Економікс»- (продовжитивизначення)
 
Экономикс — раздел экономической теории, который концентрируетсяна изучении экономики рыночных отношений. В английском языке термин был введён Альфредом Маршаллом[1]. Экономическаятеория — дисциплина экономической науки. Представляет собой теоретическое и философское основание экономической науки. Состоит измножествашкол и направлений. Основная задача экономическойтеории — дать объяснения происходящих событий в экономической жизни с помощью моделей действительности, отразить в себе реальную экономику.
4.        Структура предмету економічноїтеорії
 
Економічнікатегорії і закониутворюють складну субординовану систему. Одні категорії відбивають поверхневі явища,інші — більш глибинні процеси, треті виступають синтезом сутності і форм проявутощо. Можна виявити вихідну категорію, з якої починається розгортання системи, основнийзакон, який відображає сутність системи і спрямованість її руху і т. ін. Пізнатиекономічну дійсність — означає теоретично її відтворити за допомогою системи економічнихкатегорій і законів.5.        Функції економічної теорії(перелічити, дати коротке визначення)
 
Теоретико-пізнавальна(розкриває зміст економічної теорії), прогностична,методологічна(використання економічних знань для здійснення досліджень угалузі соціології), практична(обґрунтуванні практичного застосування економічнихзаконів для вирішення господарських завдань).6.        Підходи до методології вивченняекономічної теорії
 
Позитивнаяэкономическая теорияизучает реальное состояниехозяйства и то, как это состояние может изменяться в результате тех или иных событий.Нормативная теория любое событие может оценивать (говорить,хорошо это или плохо) с точки зрения соответствия этому «идеальному» состоянию.Прикладная экономикаЭкономическая теория изучает хозяйство как бы со стороны. Прикладная экономика фирмы — совокупностьдисциплин, определяющих действия различных управляющих любой фирмы.
7.        Методи діалектично-матеріалістичногопідходу
Своимисловами: диалектически материальный подход заключается в том, что экономическаямодель строиться в зависимости от специфики социальной жизни.8.        Яку роль у творенні економічнихкатегорій відіграє метод наукової абстракції
 
Науковаабстракціяяк метод поглибленого пізнання дійсності ґрунтується на звільненні інформаційногоматеріалу від випадкового, неістотного і виокремленні в ньому сталого, типового.Результатами застосування методу наукової абстракції, його продуктом є теоретичніабстракції, наукові поняття, категорії, економічні закони. Наукова абстракція даєможливість глибше зрозуміти дійсність, виокремити в досліджуваному явищі найголовніше,істотніше, позбутися другорядних обставин, що ускладнюють розуміння досліджуваногоявища.9.        Економічний експеримент- це (продовжити визначення)
 
Експеримент — форма пізнання об'єктивної дійсності, один з основних методів наукового дослідження, в якому вивчення явищвідбувається в доцільно вибраних або штучно створених умовах, що забезпечують появутих процесів, спостереження яких необхідне для встановлення закономірних зв'язківміж явищами.10.      Економічна модель, величини,що задіяні в її побудові
 
Модель — це спеціально створений об'єкт, на якомувідтворюються певні характеристики досліджуваного явища, а моделювання — це конкретневідтворення цих характеристик, що дає змогу вивчати можливу поведінку явища безпроведення експериментів над ним. Величини: ВВП, споживання, інвестиції,зайнятість, процентну ставку, кількість грошей тощо.11.      Сутність економічного блага
 
Економічнеблаго.Благо, що обмежене стосовновеличини, яку потребують. Тому воно має розподілятися, звичайно, через призначенняцін.12.      Економічні і неекономічніблага
 
Блага — средства, с помощью которых удовлетворяютсяпотребности имеются в распоряжении общества в неограниченном количестве (воздух)– неэономические в ограниченном количестве –єкономические13.      Блага індивідуальні і колективні
 
Общественные блага— блага, обладающие следующими признаками:
-          признак неисключения — практически невозможноисключить человека из круга потребителей данного блага
-          признак неконкурентности в потреблении —потребление блага одним человеком не уменьшает возможностей потребления его другим
-          признак неделимости — благо нельзя разложитьна отдельные единицы
Это определение хорошо иллюстрируется следующимипримерами:
-          маяк, направляющий моряков ночью светит всем,до кого доходит его свет.
-          обеспеченная внутренняя и внешняя безопасностьгосударства доступна всем, кто находится на его территории.
Кобщественным благам относятся: оборона, бесплатное образование, общедоступное посещениепарков, музеев и т.п.14.      Потреби та їх класифікація
 
Потребность — это нужда личности или общества в чем-либонеобходимом для поддержания жизнедеятельности или развития.
Внаиболее общем виде потребности разделяют на материальные, духовные и социальные.
На первом плане всегда стоит удовлетворениематериальных по-требностей — в пище, одежде, жилье и пр. Материальные товарами,так и услугами (ремонт автомо-биля, консультация юриста.). Духовные потребностиудовлетворяются в занятиях наукой, искус-ством, в получении образования. По мереразвития общества растут возможности расширения и удовлетворения социальныхпотребностей, таких, которые связаны с участием в коллективной деятельности.
Классификация А. Маслоу
1) физиологические (еда, питье и т. д.);
2) в безопасности (защита от боли, страхаи т. д.);
3) в социальных связях (любовь, участие вгруппах по интересам);
4) самоуважение (достижение цели, признания);
5) в самоактуализации (реализация способностейи т. д.).
Согласно А. Маслоу, первые две группы потребностейотносятся к низшему порядку, две последние — к высшему. До тех пор пока не удовлетвореныпотребности низшего порядка, не действуют потребности высшего порядка.15.      Корисність благ
Полезность блага или товара есть способностьего удовлетворять какой-нибудь человеческой потребности.
Полезность блага тем выше, чем большему числупотребителей оно служит, чем настоятельнее и распространённее эти потребности ичем лучше и полнее оно их удовлетворяет.16.      Дати характеристику ресурсів,що використовуються для виробництва благ
 
Ресурсы или факторы -совокупность различных элементов производства,которые могут быть использованы в процессе создания благ и услуг./>
Труд какфактор производства представлен физической или интеллектуальной деятельностью, направленнойна изготовление благ и предоставления услуг/>
Земля рассматриваетсякак естественный фактор. Она не является результатом человеческой деятельности./>
Капитал Эторазнообразные орудия работы, инструменты, механизмы, помещения, средства связи,пути соединения и др
Предпринимательскиеспособности — особый вид человеческого капитала представленногодеятельностью по координации и комбинированию всех других факторов производствас целью создания благ и услуг. 17.      Обмеженість ресурсів. Відноснаі абсолютна обмеженість
Подабсолютной понимают недостаточность производственных ресурсов для одновременногоудовлетворения всех потребностей членов общества. Но, если сузить круг потребностей,то в таком случае абсолютная ограниченность ресурсов становится относительнойпотому, что для ограниченных потребностей ресурсы относительно безграничные.
Абсолютнаяограниченность преимущественно характерна для естественных и трудовых ресурсов,относительная — для материальных, финансовых, информационных ресурсов.
 18.      Марксистська концепція класифікаціїфакторів виробництва
 
Марксистскаятеорияв качестве факторов производства выделяет три компонента: рабочую силу человека,предметы труда и средства труда, подразделяя их на две группы: личныйфактор и вещественный фактор производства.
Вкачестве личного фактора производства всегда рассматривается рабочая сила — совокупностьфизических и интеллектуальных способностей человека к работе. Предметы труда и средстватруда выступают как вещественный фактор производства, как средства производства.19.      Неокласична (маржиналістська)концепція факторів виробництва
 
Неоклассическаятеориятрадиционно выделяет четыре группы факторов: труд, землю, капитал и предпринимательскиеспособности.
 20.      Сутність виробничої функції
Виробнича функція – залежність кінцевоговиходу продукції чи її вартості від використання різних факторів виробництва, конкретнихвидів ресурсів і затрат, подана в математичній формі. Як правило, застосовують простіфункції з однією або кількома змінними – лінійну, квадратичну, степеневу, показникову,гіперболічну тощо.
 
21.      Альтернативна цінність блага
Альтернативная стоимость (ценность) — в экономике— наилучшая из упущенных в результате выбора конкретного варианта альтернатива.Иногда альтернативную стоимость называют экономической стоимостью.
Также имеет названия — альтернативные издержки,скрытые издержки, внешние издержки и при производстве может быть определено какколичество другого товара, которым приходится жертвовать (уменьшать его производство)для увеличения производства данного товара.22.      Характеристика кривої виробничихможливостей
Производственныевозможности -это возможности общества по производствуэкономических благ при эффективном использовании всех имеющихся ресурсов при данномуровне развития технологии. Объясним это на условном примере.
Допустим, что в обществе вырабатываются лишьдва блага: зерно и ракеты
/>/>
Изтаблицы видно, что всякое увеличение производства ракет (с 0 до 6 штук) снижаетпроизводство зерна (с 5 млн. до 0 млн. т), и наоборот.
Еслипроисходит одностороннее увеличение эффективности производства одного из благ, тосдвиг носит асимметрический характер (см. рис. 3.2). Например, при повышении эффективностипроизводства зерна кривая AG смещается к положению. А1G, при повышении эффективностипроизводства ракет — к положению AG1.
 23.      Вартість вибору індивіда,суспільства
 
Ва́ртість— втілена й уречевлена в продукті суспільна праця
Споживча вартість— це здатність товару задовольняти певну потребу людини. Споживча вартість прямозалежить від споживчих властивостей, тобто визначається корисністютовару.
Мінова́ ва́ртість— видиме кількісне співвідношення, в якому споживні вартості одного роду обмінюютьсяна споживні вартості іншого. Кожний окремий товар можна обмінювати на безліч іншиху різних кількісних пропорціях; отже, він має безліч мінових вартостей.24.      Сутність економічних законів.Назвати їх
 
Економі́чний зако́н— об'єктивний закон розвитку суспільства, що відображає виробничі відносини людейв процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ або послуг.Цей закон виражається в тому, що людьські забаганки є необмежені, а блага є обмеженими.Економічні законизавжди відображають необхідні, причинно-зумовлені зв'язки і взаємозалежністьекономічних явищ і процесів. Економічні закони виражають найбільш суттєві, типовіриси функціонування і розвитку тієї чи іншої економічної системи. Кожен із них євиразом якісних і кількісних сторін економічних явищ та процесів у їх єдності іслужить їх внутрішньою мірою.
Зако́н ва́ртості— загальний економічний закон, який виражає внутрішньо необхідні, суттєві і сталізв'язки між суспільно необхідною працею (затраченою навиробництво товару з урахуваннямумов його відтворення) і цінами товарів за умов відносної відповідності попиту тапропозиції.
Закон попиту— величина (об'єм) попиту зменшується у міру збільшення ціни товару. Математичноце означає, що між величиною попиту і ціною існує обернено пропорційна залежність(проте не обов'язково у вигляді гіперболічно представлено формулою y=a/x).
Закон пропозиції — при інших незмінних чинникахвеличина (об'єм) пропозиції збільшується у міру збільшення ціни на товар.25.      Економічні закони загальні,специфічні
 
Экономическиезаконыотличаются по своему содержанию и продолжительности действия. Наряду со специфическимизаконами, действующими на протяжении какой-либо одной общественно-экономическойформации, функционируют общие экономические законы, присущие всем или ряду общественно-экономическихформаций. Например, общие законы рыночной экономики, закон экономии времени, законповышения производительности труда, закон соответствия производственных отношенийуровню производительных сил.26.      У чому проявляється законзростаючих потреб?
 
Законзростанняпотреб– закон, що виражає внутрішньонеобхідні, сталі і суттеві звязки між виробництвом і досягнутим рівнем задоволення потреб людей,розвиток яких (зв'язків) сприяє появі нових потреб та засобів їх задоволення27.      У чому проявляється законекономії часу?
 
Закон економії часуСутність цього закону полягає у подоланні суперечності між необхідністю збільшеннявільного часу і зайнятим часом.28.      У чому проявляється законзростаючою продуктивності праці?
 
Закон зростання продуктивності праці
Цей закон відображує існування суперечностіміж зростанням потреб і обмеженими можливостями екстенсивного розвитку економіки.Розв'язання суперечності здійснюється на основі підвищення продуктивності праці,що знаходить конкретне вираження в економії робочого часу.
Підвищення продуктивності праці свідчитьпро випереджальне зростання обсягу продукту порівняно зі зростанням витрат праці.Протилежний процес спричиняє появу негативних форм вияву закону зростання продуктивностіпраці: нестачу робочої сили, зниження трудової активності.29.      У чому сутність поняття«категорія» і які категорії породила ринкова економіка?
Економічнікатегорії — це узагальнені логічні поняття, які виражають суттєві сторони економічнихявищ і процесів, наприклад, товар, вартість, гроші, ціна, рівновага, пропозиція,маркетинг, менеджмент і т.д.30.      Економічна ситуація, економічнадоктрина, економічна програма
Економічнадоктринасприяє поясненню теоріїта здійснення аналізу економічних механізмів, відображає необхідність вибору міжсукупностями основоположних принципів, на основі яких може розвиватися пояснювальнатеорія.
Программа – сукупність дій в економіці задля досягнення деякогорезультату ????31.      Які види багатства у суспільствівиділяв Аристотель?
 
Арістотельрозрізняв два види багатства: багатство як сукупність споживних вартостей (природне,істинне багатство) і багатство як накопичення грошей. Багатство першого виду маємежу, якою є споживання. Багатство, виражене у грошовій формі, не знає меж.32.      В чому бачили джерело багатствасередньовічні мислителі?
Убагатогранному творі «Повість времєнних літ» (кін. XI — поч. XII СТ.),автором якого був чернець Києво-Печерського монастиря Нестор, твердиться, що джереломвсякого багатства є праця.АБО Джерелом багатства вважався нееквівалентний обмін у результатіторгових взаємовідносин з іншими державами33.      Сутність меркантилізму тайого основні ідеї
 
Меркантилизм (итал. mercate — торговец, купец) — система взглядов экономистовXV—XVII вв., ориентированная на активное вмешательство государства в хозяйственнуюдеятельность. Крупнейшие представители направления: Томас Мэн, Антуан де Монкретьен, УильямСтаффорд (1554—1612)1. XV-XVIст. Ранний меркантилизм.Другими словами монетаризм. Основные положения:всестороннее ограничение импорта товаров; вывоз золота и серебра из страны каралсясмертной казнью; установление высоких цен на экспортируемые товары. Главной являласьтеория денежного баланса, которая обосновала политику, направленную на увеличениеденежного баланса. В целях удержания денег в стране запрещался вывоз за границутоваров, и сумму, вырученную за товар, тратить на покупку местных товаров.
2. 2я пол. XVI-XVII ст. Поздний меркантилизм. Основныеположения: снятие жестких ограничений по импорту товара и вывозу денег; доминируетидея торгового баланса; появляется протекционизмэкономической политики государства. Характерна система активного торговогобаланса, который обеспечивался путем вывоза готовых изделий своей страны и при помощипосреднической торговли в связи с чем разрешается вывоз денег за границу. Появляетсяпринцип покупки дешевле в одной стране и продажи дороже в другой34.      Прибічники меркантилізмув Росії і Україні
Представники раннього меркантилізму О. Ордін-Нащокінв Росії. Представниками пізнього меркантилізму були І. Посошков і В. Татищев у Росії,Ф. Прокопович в Україні.35.      Фізіократи та їх ідеї. Хтов Україні був прибічником фізіократії?
 
Фізіократи(від грец. — природа, влада, тобто влада природи) критикувалимеркантилізм і вважали, що увага держави має бути зосереджена на створенні багатстваіз «утворів землі». Заслуга фізіократів полягає у тому, що вони перенесли дослідженняпро походження прибутку зі сфери обігу в сферу виробництва. Однак вони обмежиливиробництво тільки галуззю землеробства. Джерелом багатства вважали тільки працюу сільськогосподарському виробництві. Вважали, що промисловість, транспорт і торгівля— безплідні сфери, а праця людей у цих сферах лише покриває витрати на їхнє існуванняі не прибуткова для суспільства. Представники: Ф. Кене, А. Тюрго, В. Мірабо,Д. Hope.
В Україні Головним представником фізіократіїбув В. Н. Каразін (1773-1842), ініціатор заснування Харківського університетуі реформи освіти в Російській імперії.36.      Чому А. Сміта вважають основоположникомекономічної науки?
А. Сміт став засновником систематизованоїнауки, генератором нових ідей, які були сприйняті й розвинуті наступними поколіннямиекономістів. Економічна думка Заходу схвально поставилася до таких визначальнихідей цього видатного економіста, як свобода людини, особи, вільна конкуренція, невтручаннядержав:! в економіку. Саме ці принципи стали теоретичною основою сучасних концепційекономічного консерватизму, неолібералізму, соціального ринкового господарства.
Теорія моральнихпочуттів, дослідження природи та причин багатства народів, теорія рівноваги на ринку,теорія розподілу доходів,
Найвідоміший афоризм Сміта — невидима рукаринку — фраза, яку він використовував для пояснення того як егоїзм стає ефективнимважелем в розподілі ресурсів.37.      В чому бачили джерело багатствасуспільства класики А.Сміт, Д. Рікардо
Сміт стверджує: праця і природа. Рікардодає однозначну відповідь — праця. Вона єдиний творець вартості. Проте пізніше вінприпускає, що другим джерелом може бути час (колись пустеля Сахара була житницею.Потепління на Землі вносить багато змін у проблему її цінності).
Саме вони започатковують трудову теорію вартості,а ринок розглядають як саморегулюючу систему38.      Марксистський напрямок векономічній теорії. В чому заслуга Маркса?
Марксизм,або політична економія праці. Засновники цього напрямуК. Маркс і Ф. Енгельс досліджують систему законів капіталістичного суспільства зпозицій робітничого класу. Продовжуючи дослідження трудової теорії вартості, зробилианаліз розвитку форм вартості, запропонували свої концепції додаткової вартості,грошей, продуктивності праці, відтворення, економічних криз, земельної ренти. Однакположення марксизму про заперечення приватної власності і ринку, посилення експлуатаціїі зростання зубожіння трудящих, про єдиний фактор формування вартості, перевагисуспільної власності, неминучість краху капіталізму не мали належної наукової обґрунтованостій не знайшли практичного підтвердження. Тому нині вони піддаються справедливій науковійкритиці.
Ніхто до Маркса не давав настільки глибокогообґрунтування класової структури суспільства, виводячи її з фундаментального аналізувсієї системи економічних відносин. Ніхто до нього не давав настільки всебічногорозкриття класових відносин у капіталістичному суспільстві, механізму експлуатаціїу тому капіталістичному суспільстві, що існувало в його час. Ключем до розуміннямарксової теорії класового розподілу суспільства є відкриття К.Маркса, яке він самвважав своїм головним досягненням — двоїстий характер праці39.      Які постулати економічногоаналізу були закладені неокласичною школою?
Неокласична економічна теорія входить у новуфазу, набирає нових рис, чітко окреслюються її функції — нормативна (формулюютьсяпрограми розвитку, визначаються його основні напрями, розробляються практичні рекомендації,тобто формуються засади економічної політики) та позитивна, науково-дослідна (вивчаютьсяекономічні закономірності та фактори прогресу суспільства). Широко використовуютьсяекономіко-математичні, статистичні методи моделювання економічних процесів, системнийта факторний аналіз.
Але основний принцип — орієнтація на потенціалринкової системи та ринкових механізмів — об'єднує всі напрями і школи.40.      Чому видатні економістиXX століття вважають Дж.М.Кейнса вченим, що зробив «революцію у політичнійекономії»"?
 
Кейнсіанство— одна з провідних течійекономічної думки сучасності, яка дістала назву за прізвищем автора основних їїконцепцій — Джона Мейнарда Кейнса (1883—1946),англійського економіста, державного й політичного діяча. Вплив кейнсіанства на сучаснуекономічну думку такий великий, що це вчення вважається кейнсіанською революцієюв економіці. Воно стало своєрідною реакцією на неокласичну школу й маржиналізм,які панували в економічній науці до часів великої депресії. Значення теорії Кейнсапередусім пов'язане зі зміною структури викладу економічної теорії, появою її новогорозділу — макроекономіки, без якої нині неможливе функціонування будь-якої економічноїсистеми. Кейнсіанство стало основою державного регулювання економіки та процесусуспільного відтворення в 30-х роках XX ст.Прихильникиі послідовники Кейнса (Дж. Робінсон, П. Сраффа та ін.) виступають за активну участьдержави у структурній перебудові економіки, визнають за необхідне запровадженняантикризового та антициклічного регулювання, перерозподілу доходів, збільшення соціальнихвиплат.41.      Чому сучасна економічнанаука досить грунтовно розвиває інституціальний напрямок?
Одним з напрямів політекономії є інституціоналізм,який склався наприкінці XIX—на початку XX ст. у різних модифікаціях. Прихильникиінституціоналізму основою розвитку економіки суспільства вважають соціальні інститути.Сучасні інституціоналісти Уеслі Мітчел (1874—1948), Джон Гелбрейт (1909 р. нар.),Рональд Коуз (1910 р. нар.) критикують неокласичні теорії, вони виступають за реформуваннякапіталізму.
Інституціоналізм, абоінституціонально-соціологічний напрям, представниками якогорозглядають економіку як систему, в якій відносини між господарюючими суб'єктамискладаються під впливом як економічних, так і політичних, соціологічних і соціально-психологічнихфакторів. Об'єктами вивчення для них є "інститути", під якими вони розуміютьдержаву, корпорації, профспілки, а також правові, морально-етичні норми, звичаї,інстинкти і та ін.42.      Дати визначення економічноїсистеми. Що є підґрунтям для визначення систем?
 
Економі́чна систе́ма— сукупність усіх видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованоїна
-          виробництво,
-          обмін,
-          розподіл
-          споживання товарів і послуг,
-          на регулювання економічної діяльності.
В економічній літературі існують різні підходидо визначення економічної системи, а саме:
-Як сукупність відносин між людьми, щоскладаються з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання економічних благ;
-Як сукупності людей об’єднаних спільнимиекономічними інтересами;
-Як особливим чином упорядкованої системизв’язків між виробником і споживачем матеріальних і нематеріальних благ;
-Як історично визначеного способу виробництва;
-Як сукупність усіх економічних процесів,що функціонують у суспільстві на основі притаманних йому відносин власності та організаційно-правовихнорм43.      Охарактеризувати традиційнуекономіку. Навести приклади її існування у сучасному світі
Традиційна економіка або натуральна організаціясуспільного виробництва — нерозвинена економіка, в якій економічні суб'єкти зосередженіпереважно на виробництві товарів для власного споживання, а економічні відносинита рішення регулюються традицією. Це один з типів господарювання, що традиційновиділяється в західній економічній науці (два інших планова та ринкова економіки).Це макроекономічний поділ що грунтується на способі координації (регулювання) економічноїдіяльності. Термін вельми розпливчастий та суперечливий і відповідно дуже умовний.Насправді очевидно, що «традиційність» та «натуральність» це два асолютно різнихкритерія, однак оскільки вони часто співпадають то часом їх ототожнення є доситькоректним.
Характерні риси:
-          Економічна замкненість
-          Універсальний характер робочої сили
-          Низький рівень спеціалізації і продуктивностіпраці
-          Консерватизм
-          визначальна роль природних ресурсів, переважанняручної праці
-          безпосередній зв’язок виробництва і споживання44.      Формаційний підхід до визначеннясистем
У вітчизняній політичній економіці тривалийперіод панував формаційний підхід до класифікації економічних систем, який розробленоі обґрунтовано у працях К. Маркса. Поняття економічної формації є наріжним каменемйого методу. Саме економічна формація є основою суспільно-економічної формації,яка являє собою спосіб виробництва, що розглядається в єдності з ідеологічною іполітичною надбудовою, з усіма характерними для нього формами діяльності людей.
Категорія «економічна формація» характеризуєсуспільне виробництво на певній стадії його розвитку, тобто це — специфічне формоутворення,яке характеризується певною цілісністю і системністю. Кожній економічній формаціївластива певна структура, тобто єдність розгалуженої системи елементів, що перебуваютьу глибокому взаємозв’язку і взаємодії.
З точки зору формаційного підходу доцільнов курсі політичної економії розглядати дві протилежні, можна сказати антагоністичніекономічні системи або формації — капіталістичну у вигляді моделі чистого капіталізмуі комуністичну (соціалістичну).45.      Планова економіка (охарактеризуватикомандно-адміністративну)
Економічна система, за якої головні економічніпитання розв'язують на підставі рішень центральних органів, називають командною.
За умов командної (планової) економіки головніекономічні питання розв'язує певний центральний орган, який спершу визначає, щоі скільки виробляти, й неодмінно контролює виконання своїх розпоряджень. У такийсамий спосіб вирішуються всі питання стосовно того, як виробляти. Центральний органвирішує також питання «для кого» виробляти.
За умов командної економіки існують доситьжорсткі обмеження рівнів заробітної платні, пенсій, тривалості відпусток працюючимтощо. Центр визначає обсяги розподілу за районами вироблених товарів, а також встановлюєціни на них.
Головною особливістю командної системи євідсутність у виробників свободи вибору.
Саме відсутність свободи вибору зумовлюєвідсутність у виробників зацікавленості (або стимулу) виробляти кращі й дешевшітовари, збільшуючи їх асортимент і розробляючи нові моделі. Через це задоволенняпотреб споживачів у такій системі перебуває на низькому рівні. Але слід зазначититакож, що планування як метод управління окремим підприємством широко використовуєтьсяв господарській практиці і може сприяти підвищенню загальної ефективності виробництва.
Характерні риси:
-          Надмірне одержавлення економіки
-          Надмірна централізація виробництва(понад 90 % підприємств — державна власність)
-          Диктат виробника
-          Бюрократизаціяапарату управління
-          Спрямування значної частини дефіцитних ресурсівна потреби військово-промислового комплексу
Командно-адміністративна економіка. Основнимихарактерними її рисами є державна власність на всі майнові ресурси та централізованеекономічне планування. Підприємствам доводиться план господарської діяльності звизначенням покупців і виділяється необхідна кількість матеріальних ресурсів з визначеннямїх постачальників. У цій моделі державний план є законом для господарюючих суб’єктів.Що виробляти визначала держава, як виробляти (технології, оплату праці тощо) встановлюваладержава, для кого виробляти визначала держава через план реалізації товарів за встановленимицінами. Звичайно, при такій моделі господарювання суб’єкти підприємницької діяльностіне могли вплинути на ефективність використання ресурсів та формування доходів.
46.      Ринкова економіка
 
Ри́нкова еконо́міка— форма організації економіки,за якої продукт, що виробляється, стаєтоваром,тобто виробляється з метою продажуна ринку.
Ринкова економіка дає можливість людям купуватите, чого вони хочуть, а також реалізовувати виготовлені ними товари.При цьому ціни визначаються рівнемпопиту на товари та їхньою кількістю.
Характерні риси:
-          Приватна власність
-          Обмежена роль держави
-          Свобода вибору
-          Ціновий механізм
-          Маркетингова система управління виробництва
-          Гнучкістьсистеми
 47.      Змішана економіка
 
Змішана економічна — це система, що базується на гнучкому механізмі державного втручання у соціально-економічніпроцеси, при чому як ринок та і держава не переважають один над одним.
Вона називається змішаною, оскільки в нійпоєднуються і ринкові, і державні механізми регулювання; існує велика різноманітністьформ власності і, відповідно, різноманітні типи господарської діяльності; розвиваютьсяпроцеси соціалізації економіки; принципово нову роль відіграє держава.
Основні характеристики:
-          функціонування економіки на засадах плюралізмуформ власності — приватної, колективної, державної та розмаїття форм господарювання— оренди, акціонування, кооперації, партнерства;
-          розвиток державного підприємництва і формуваннядержавного сектору економіки;
-          макроекономічне прогнозування, плануванняі програмування розвитку економіки загалом та її окремих галузей;
-          розподіл і перерозподіл державою ресурсіві доходів на основі формування державного бюджету та державних фінансів, здійсненняподаткової політики і соціального регулювання;
-          модифікація ринкового ціноутворення внаслідокзапровадження внутрішньофірмових (трансфертних) цін і державного регулювання цінна ресурси і продукти;
-          державне регулювання науково-технічного таінноваційного розвитку; • регулювання державою та профспілками умов, оплати та ринкупраці;
-          соціалізація економічної системи капіталізмуна засадах соціального страхування і соціального захисту населення, соціальногопартнерства;
-          підтримання конкурентних умов господарюванняі запобігання монополізму. 48.      Охарактеризувати ліберальнумодель ринкової економіки (на прикладі США)
 
Американська модель– це ліберальна ринкова модель, про яку заговорили у 90-х роках, коли лідерствов економічному зростанні перейшло до США. Ця модель будується на системі сприянняусякому заохочуванню підприємницької активності, збагаченню найбільш активної частининаселення, на стимулюванні розвитку нової техніки і технології, найбільш перспективнихі ефективних виробництв. Малозабезпеченим громадянам створюється прийнятний рівеньжиття за рахунок часткових пільг і допомог. Забезпечується високий рівень соціальноїдиференціації. Цю модель характеризують високий рівень продуктивності праці і масовоїорієнтації на досягнення особистого успіху. Вплив держави спрямований на підтримкустабільної кон’юнктури і економічної рівноваги. Серед всіх інших моделей вона вважаєтьсянайефективнішою.
У основу покладена система сприяння підприємництву,досягненню особистого успіху, збагачення найбільш активної частини населення. Проблемисоціальної рівноваги не розглядаються. втручання держави у функціонування економікинезначне.достатній рівень малозабезпечених шарів населення забезпечується за рахунокперерозподілу частини національного доходу або податкових регуляторів. В ціломунаціональне господарство характеризується високим рівнем економічного благополуччя.
Вирішальну роль відігравають біржі (товарна,сировинна, фондова, праці), а не банки.
США формувалися як країна переселенців зіСтарого Світу, тому для підприємців характерні риси мігрантів: прагматизм, авантюризм,індивідуалізм, працездатність, тому ринковий лад має відбитки свободолюбства, вільногопідприємництва, мінімального втручання держави в розвиток економічних подій. Основнийтягар витрат на оплату послуг з охорони здоров«я, дитячих і шкільних установ,на отримання вищої освіти, пенсійне забезпечення лягає на плечі окремих громадянта їхні сім»ї. Американська філософія бізнесу за мету ставить отримання максимальноможливого прибутку, задовольняючи споживацькі потриби.49.      Соціально-орієнтована ринковаекономіка
Соціально-орієнтована (змішана) економіка.Економічні моделі, що діють реально, є чимось середнім між ринковою та командно-адміністративноюекономікою і дають змогу певним чином обмежити їх недоліки. При цьому господарськудіяльність підприємств регулюють два механізми економічних відносин: ринковий ідержавний. Соціально-орієнтована ринкова економіка передбачає втручання державиу формування правових засад функціонування ринку та забезпечення добробуту не лишеприватній особі, а й всім громадянам держави. На практиці впровадження ідеї соціально-орієнтованоїринкової економіки означає забезпечення загальнодержаних потреб, справедливу винагородуза працю, безпеку і здорові умови праці, свободу підприємництва та обмеження монополізму,підтримку з боку держави власних товаровиробників тощо. При змішаній економіці ніринок, ні держава не панують повністю. Поряд із стихійними регуляторами ринку активнуроль в економічних процесах відіграє держава.50.      Китайський шлях розвитку
Особливістю економічної системи Китаю є поєднанняпланових важелів управління (директивне планування)з ринковими. Державаздійснює регулювання на макрорівні, ринок — на мікрорівні. Принцип розподілу запрацею (соціалістичний принцип) поєднується з принципом розподілу за вкладеним капіталом(капіталістичний принцип).51.      Японська модель ринковоїекономіки
 
Японська модель– модель регульованого корпоративного капіталізму. Ця модель будується на дуже високомурівні розвитку національної самосвідомості, переважанні інтересів нації над інтересамиконкретної людини. Корпоративні принципи, ідеї і символи панують як на мікроекономічному,так і макроекономічному рівнях. Держава забезпечує створення сприятливих умов длягосподарської діяльності, стимулює динамічний розвиток найбільш перспективних галузейекономіки. Малий і середній бізнес спеціально не стимулюються, але й перешкод дляїх розвитку не робиться
Поєднання ринкового та макроекономічногорегулювань
Керівна роль держави на основні напрями розвиткугосподарства. Вона приймає участь у становленні окремих галузей. Вся господарськадіяльність підпорядковується загальнонаціональним інтересам, де високо розвиненопочуття національної гордості. У країнах сформовано найвищий рівень організованості,якості продукції, технологій, але не найвищої зарплати.52.      Шведська модель
Економіка — є капіталістичною. Понад90 відсотків промисловості знаходиться в приватній власності. Рішення про виробництвоі розподіл товарів приймає ринок. Практично всі витрати на освіту і соціальне забезпеченнябере на себе держава в особі уряду. Особливість — соціальна спрямованість, скороченнямайнової нерівності шляхом перерозподілу національного доходу на користь менш забезпеченихшарів суспільства. Характерно наявність кваліфікованої робочої сили. Головна метаекономічного ладу — всемірне поліпшення життя людей, правового і соціального захисту,стабільний соціальний розвиток, збереження основних засобів виробництва у особистомуволодінні.
Виплати на соціальне забезпечення становлятьу Швеції 90 % середньої заробітної плати робітників, зайнятих у промисловості. Щобкористуватися встановленими пільгами, шведи платять одну з найвищих у світі ставокподатку — 36,5% ВВП, за рік кожен швед має віддати до державного бюджету як податок56,7% свого доходу.53.      Економічний зміст власності
З економічної точки зору власність відображує,з одного боку, відносини між людьми з приводу присвоєння засобів виробництва, газ іншого — спосіб поєднання робочої сили з засобами виробництва.
Власність в економічному розумінні є історичноі логічно визначеною. Як соціально-економічна категорія вона визначається ступенемрозвитку продуктивних сил і характеризується системою об'єктивно обумовлених, історичномінливих відносин між суб'єктами господарювання в процесі виробництва, розподілу,обміну та споживання благ, що характеризуються привласненням засобів виробництвата його результатів.
Інакше кажучи, соціально-економічна сутністьвласності розкривається і реалізується в площині взаємодії «людина — людина».54.      Юридичний зміст власності
З юридичної точки зору власність характеризуєвідносини щодо присвоєння, володіння та використання людиною різних цінностей (матеріальних,духовних).
Власність же в юридичному розумінні відтворюєтьсясистемою зв'язків «людина — річ». Як юридично-правова категорія власністьвідображує майнові відносини, свідомі, вольові взаємозв'язки юридичних і фізичнихосіб з приводу привласнення благ, що закріпляються системою відповідних прав власності.55.      Власність і привласнення
 
Власність — це сукупність виробничих відносини між людьми з приводу привласнення ними об'єктіввласності, в першу чергу засобів виробництва, які породжують право володіння, користуванняй розпорядження цими об'єктами та результатами їх функціонування.
Проте значення власності визначається не лише тим, що вона породжує право володіння,розпорядження й користування, — це її зміст у вузькому розумінні. В широкому планізначення власності полягає в створенні соціального середовища, в якому функціонуєсуспільне виробництво (господарюючі суб'єкти).
Привласнення —це економічний процес, спосіб перетворення предметів, явищ природи і суспільства,їхніх корисних властивостей на реальні умови життєдіяльності економічних суб'єктів.Складовими привласнення є відносини володіння, розпорядження і користування.56.      Закони власності І привласнення
 
Закон власностіє сутнісним, сталим причинно-наслідковим зв’язком і між потребою та привласненнямі є одним з провідних факторів розвитку людини і суспільства в цілому. Із законувласності випливає, що виробництво завжди підпорядковується потребам і що головноюумовою його здійснення є привласнення благ, для того, щоб відбулося подальше вилученняїх корисних якостей у інтересах виробника
Відомо два закони власності і два законипривласнення, які діють парно, у взаємозв'язку. Першим є закон власності напродукт своєї праці. Йому відповідає закон привласнення: праця — початковий спосібпривласнення. Він створює власність і її ціну.
На базі першого закону власності функціонуєнатуральне і просте товарне виробництво. Привласнення тут здійснюється двояким чином:безпосередньо через працю і через обмін продуктами своєї праці на ринку. Власністьна створений продукт виступає при такому привласненні як що безпосередньо виникаєз праці її власника. Це трудова власність. Сучасне ринкове господарство своїм походженнямзобов'язане найманій праці і капіталу. Перетворення трудової приватної власностів капіталістичну відбувається на основі переходу першого закону власності в другій- в закон власності на продукт чужої праці. Йому відповідає вже інший закон привласнення:товарне звернення — початковий спосіб привласнення. На базі цих законів заснованекрупне суспільне виробництво. Привласнення тут здійснюється також двояким чином,але через інші форми — товарне звернення і розподіл доходів.57.      Право володіння, користування,розпорядження
 
Право володіння– це юридично забезпечена можливість власника бути в безпосередньому фактичномузв’язку з річчю. Володіння треба розуміти як постійну можливість матеріального зв’язкувласника з річчю. При наявності юридичних підстав володіння називають титульним.Воно пов’язане з волевиявленням власника. Володіння може бути фактичним і юридичним,законним, незаконним і давнішнім.
Право користування– це заснована на законі можливість вилучення корисних властивостей речі для задоволенняпотреб власника чи інших осіб. Право користування може належати не тільки власникам,але й іншим особам на підставі, зокрема, цивільно-правових договорів або адміністративнихактів.
Право розпорядження– це закріплена нормами права за власником можливість визначити долю належної йомуречі шляхом знищення, відчудження або передачі її в тимчасове володіння іншим особам.Правомочність розпорядження може запроваджуватися в юридичну практику через поняттяповного господарського відання.58.      Сутність приватної власності
Відмінною рисою приватної власностіє те, що власник безпосередньо здійснює і реалізує право володіння, розпорядження,використання і привласнення. Підкреслюємо — безпосередньо. Особисто. На свій страхі ризик. Діє він на ринку, де господарює жорстока конкуренція. Проте успіх на ринкуможе бути повним. І це заслуга власника. Він присвоює здобутки свого успіху. Алена ринку панує стихія і анархія. Отже, він може і програти. Але і програш — йогопровина. Якщо він не отримав вигоду, то вона дісталась іншому. Тому приватний власниквчиться, шукає, взнає, придумує, купує, фінансує наукові дослідження. Однозначнорозвиває продуктивні сили, а відповідно, суспільство в цілому. В цьому глибоке,прогресивне значення приватної власності.59.      Сутність суспільної власності
 
Суспільна власністьпередбачає спільне володіння, розпорядження і виключає індивідуальне. Всі членисуспільства володіють спільно, індивідуально ж — ніхто. Суспільна власність на засобивиробництва зрівнює всіх членів суспільства як співвласників. Вони всі власники.Ніхто не має права на перевагу у володінні. Разом з тим в межах суспільної власності,оскільки суспільство не може розпоряджатися об'єктами власності безпосередньо, виникаєадміністративна монополія, і при суспільному володінні розпорядження і привласненняздійснюється бюрократією (bureucratie — буквально влада столу).60.      Роздержавлення — шлях доякого типу економіки?
Сутність роздержавлення полягає вобмеженні адміністративного втручання державних управлінських структур (можливодо межі повного виключення) в господарську та інвестиційну діяльність підприємств.
В широкому розумінні роздержавлення означаєруйнування управлінської монополії держави. Роздержавлення пов'язане насампередіз прагматичними міркуваннями на макро- і мікроекономічному рівнях. У першому випадкувоно покликано зміцнити ринкові основи в економіці, здійснити децентралізацію іскорочення масштабів державної підприємницької діяльності для підвищення ефективностівсієї державної системи, зменшити бюджетний дефіцит. На мікроекономічному рівнізавдання полягає в поліпшенні техніко-економічних показників роботи підприємств.
Роздержавлення і приватизація мають однумету — створення багатоукладної соціально-орієнтованої ринкової економіки.61.      Приватизація і реприватизаціявласності
 
Приватиза́ція —політика чи процес продажу або передачі державної чи суспільної власності (особливонаціоналізованої промисловості) у руки приватних інвесторів. Приватизація сферипослуг включає державні контракти з приватними фірмами для забезпечення послуг,які раніше виконувалися громадськими установами. Основна мета приватизації — передачаоб'єктів державної власності ефективному власнику, здатному налагодити ефективнийменеджмент, а також здійснити інвестиції в розвиток виробництва, його модернізаціюі технічне оновлення. Не менш важлива мета — поповнення державного бюджету, йогодохідної частини на сучасному, грошовому етапі приватизації.
Реприватизація– відновлення в правах власності осіб, незаконно позбавлених майна в результатіконфіскаційної націоналізації. Основними формами реприватизації є: реституція (поверненнявласності колишнім власникам у натуральному виді), і компенсація (повернення вартостіконфіскованого майна грошима або спеціальними ваучерами). Найбільш сприятливо реприватизаціяпротікає в тих випадках, коли вона передує основним акціям по приватизації. Запізненняз проведенням реприватизації, особливо у формі реституції, може призвести до конфліктівміж інвесторами, які вже вклали свої капітали, і особами, що пред’являють прававласності як колишні власники майна. Така ситуація дуже несприятлива для залученняіноземних інвестицій.62.      Націоналізація, денаціоналізаціявласності
 
Націоналізація— це захід держави із захисту національних інтересів, унаслідок якого майно, щоперебуває в приватній власності, відчужується у власність держави на підставі спеціальногоакта державного органу за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.Зазвичай націоналізацію здійснюють стосовно галузей і виробництв, які мають стратегічнезначення і потребують значних і довгострокових вкладень, що даватимуть відчутнувіддачу в державний бюджет.
Денаціоналізація —повернення, зворотний перехід колишньої приватної власності в державну; поверненняв державну власність тієї приватної власності, яка виникла в результаті раніше проведенійприватизації. Д. проводиться найчастіше у зв'язку з низькою ефективністю використанняресурсів державними підприємствами.
Денаціоналізація– процес трансформації державної власності у приватну й колективні типи власностіта їх різновиди. Здійснюється у зв’язку з надмірним одержавленням власності та економіки,бюрократичним характером управління державною власністю.63.      Найновіші тенденції у правахвласності у сучасних найбільш розвинених країнах
Думаю что нада прлсто сказать что развиваетсяпроиватна власність64.      Що сприяє розвитку тіньовоїекономіки?
 
6 груп причин виникнення та розвиткутіньової економіки.
1.Антропологічні причини. Ця група причин пов'язана з двоїстою природою людини. Недаремнорелігійні вчення виходять з того, що людина являється ареною боротьби добра та зла,де добро не завжди перемагає зло. Особистий інтерес досить часто приходить в суперечністьз інтересами суспільства. Спонукаюча сила егоїстичних мотивів може перекривати існуючіобмеження людської діяльності зафіксовані в моралі, традиціях та праві. В цьомувипадку людина порушує існуючий в суспільстві порядок, що може призвести до деструктивнихнаслідків для соціального життя.
2.Економічні причини. По своїй суті ринкове господарство носить стихійний характер.Відомо, що для ринкового господарства характерний нерівномірний розвиток різнихсекторів, інфляція, різкі зміни обмінних курсів. Все це є сприятливим підґрунтямдля злочинів. Тіньова економіка зростає, коли держава не може регулювати ці явищаі створювати сприятливі умови для функціонування підприємництва. В періоди криз,коли порушується хитка рівновага ринкового господарства, тіньова економіка отримуєдодатковий поштовх для свого розвитку.
3.Соціальні причини. Українська влада в останні роки зіштовхнулась з рядом соціальнихпроблем, головною з яких є соціальна диференціація суспільства. В тіньову економікузалучались представники мало імущих та маргінальних верств — молодь, безробітті,робітники-емігранти. Основна частина безпосередніх виконавців власне злочинних економічнихдій також формується в цьому середовищі.
4.Правові причини. Головним тут є недосконалість правової бази. Справа в тому, щоекономічний процес навіть в промислово розвинутих країнах завжди випереджає правовуоснову підприємництва. Державне законодавство, як правило, відстає від нових реалійекономічного життя. Тому удосконалення правової бази носить перманентний характер.Суперечності між швидко змінюваними умовами ринкового господарства та існуючою законодавчоюбазою дозволяють учасникам тіньової економіки використовувати прогалини, які утворюютьсяв правовій сфері.
5.Соціокультурні причини. Сюди відноситься все, що можна вважати слабкою етичною основоюпідприємництва. Особливо необхідно виділити протиріччя між законодавством і морально-етичноюскладовою підприємництва. Звичайно, самі закони багато в чому відображають морально-етичніцінності певного часу. Однак інтереси держави, які реалізуються в законодавстві,не завжди співпадають з інтересами більшості суспільства, а інколи знаходяться впротиріччі з ними.
6.Політичні причини. Одним із принципових аспектів тут є відношення влади і великогокапіталу. Відомо, що їх злиття підсилює олігархію, існування якої придає якіснонові риси тіньовій економіці. Справа не тільки в тому, що під тиском фінансовихі промислових магнатів влада приймає закони, які створюють сприятливі умови дляекономічної діяльності олігархів. Більш широким негативним наслідком стає те, щоподібні дії повністю підривають принципи соціальної справедливості. Державна казнанедоотримує значних коштів, малий бізнес опиняється в нерівноправному положенні.Багато угод олігархи заключають в тіні владних кабінетів. З точки зору закону вонимало уразливі, але по суті ці дії необхідно віднести до тіньової економіки. Слабкістьполітичної влади є основною причиною корупції державних чиновників, яка в свою чергупризводить до загрозливих масштабів тіньової економіки.65.      Суспільний продукт і стадіїйого руху
 
Суспільний продукт — це виражена в ринкових цінах сукупність товарів і послуг, вироблених протягомодного року.
Кажучи про суспільний продукт, мається наувазі така комбінація чинників виробництва, що є в суспільстві, яка дозволяє протягомодного року одержувати можливо велику масу товарів. Тому в ньому відображаєтьсяефективність національної економіки і добробут народу.
Створюваний у процесі виробництва суспільнийпродукт проходить у своєму русі стадії розподілу, обміну і споживання. Навсьому шляху його руху між людьми складаються, постійно підтримуються і розвиваютьсяпевні економічні відносини. Головними, визначальними є відносини, що містяться усамому виробництві. Вони накладають відбиток на весь наступний ланцюжок економічнихвзаємозв'язків, визначають їхній характер, спрямованість розвитку.
К. Маркс відзначав, що кожному способу виробництвавластивий свій спосіб розподілу створюваного продукту. Але розподільні відносинине пасивні. В одних випадках вони можуть гальмувати виробництво, в інших виступатиприскорювачами.
Через розподіл і обмін забезпечується поверненняу виробництво різних засобів виробництва і робочої сили. Тим самим підтримуєтьсяпропорційність у господарстві чи відбувається розлад у всьому господарському механізмі(бюджетний дефіцит, інфляція, безробіття і т.д.).
На стадії розподілу встановлюється часткарізних класів, соціальних груп і окремих людей у виробничому продукті. Ця часткадоходить до споживача через обмін. Обмін опосередковує зв'язок між виробництвомі розподілом з однієї сторони і споживанням з іншої. Обмін — це купівля-продаж сукупногопродукту. Продавцями і покупцями виступають підприємства, організації і населення.Обов'язковою умовою безперервності самого процесу виробництва є повна реалізаціяствореного продукту.
При цій умові виробництво отримає необхіднийприплив матеріальних і людських ресурсів, а населення — свою частку в продукті,визначену розподільними відносинами.
Завершальною стадією руху суспільного продуктує споживання. Почавши рух з виробництва, продукт цілком чи поступово зникає в споживанні.Тим самим забезпечується відтворення самого життя людини і його діяльностей.66.      Форми суспільного виробництва
Існує дві форми організації суспільного господарства— натуральне і товарне виробництво
Натуральне виробництво — це така форма господарювання, за якої продукти праці призначаються для задоволеннявласних потреб безпосередніх виробників життєвих благ, тобто для внутрігосподарськогоспоживання.
У натуральному господарстві виробничі відносинивиявляються в нематеріалізованому вигляді, як прямі відносини між учасниками створенняблаг. Матеріальні блага переважно не передавалися на сторону і не купувалися, тобтовони не обмінювалися. Суспільство, в якому панувало натуральне господарство, складалосяіз великої кількості роздрібнених, розрізнених та однорідних господарських одиниць:патріархальних селянських сімей, примітивних сільських общин, феодальних помість.Кожна така одиниця виробляла всі види робіт, починаючи від добування різних видівсировини і закінчуючи підготовкою їх до споживання.
Товарне виробництво — це така форма організації суспільного господарства, за якої продукти виробляютьсяекономічно відособленими виробниками, котрі спеціалізуються на виготовленні певногопродукту, що потребує обміну у вигляді купівлі-продажу на ринку. При цьому продуктипраці, якими вони обмінюються, стають товарами.
До визначальних рис товарного господарстваслід віднести: суспільний поділ праці, економічна відособленість виробників, еквівалентністьвідносин, ринковий зв'язок між виробниками і споживачами, визнання суспільного характерупраці через ринок, здійснення економічних процесів у товарно-грошових формах шляхомкупівлі-продажу, виробництво для обміну і в розрахунку на вигоду, наявність конкуренції,вільне ціноутворення.67.      Чому при ринку вільної конкуренціївиробництво стало носити суспільний характер
 
Виробниче споживання — це використання засобів виробництва і робочої сили працівника для виготовленнясуспільне необхідного продукту. Отже, даний вид споживання фактично означає виробництво.З ним пов'язане й особисте споживання, в процесі якого відбувається відтворенняробочої сили.
Споживання визначає мету виробництва і йогоструктуру. Виробництво створює предмет споживання, породжує нове споживання, визначаєйого спосіб.
Таким чином, дещо відрізняючись за своїмифункціями і роллю, власне виробництво й споживання взаємопов'язані і лише в своїйєдності можуть представляти виробництво. З цього взаємозв'язку слід виокремити особистеспоживання як процес задоволення потреб членів суспільства в матеріальних і духовнихблагах. Воно виступає логічною кінцевою метою будь-якого виробництва. Тому весьпроцес суспільного виробництва має споживацький характер. Якщо зв'язок між виробництвомі споживанням десь втрачається, то трудова діяльність стає безглуздою або перетворюєтьсяу виробництво заради виробництва, а не заради особистого споживання.68.      Чи було присутнє товарневиробництво при командно-адміністративній системі
ТАК69.      Поняття «товарне виробництво»і «ринкова економіка» тотожні?
У сучасній науковій і навчальній літературі,в політичних й законодавчих документах поняття „ринок”, „ринкове господарство”,„ринкова економіка” вживаються, як тотожні, однозначні. Товарне виробництво — цетака форма організації суспільного господарства, за якої продукти виробляються економічновідособленими виробниками, котрі спеціалізуються на виготовленні певного продукту,що потребує обміну у вигляді купівлі-продажу на ринку.
70.      Сутність, функції законувартості
Закон, що регулює розвиток товарного виробництвашляхом обміну товарами відповідно до кількості втіленої в них абстрактної суспільнонеобхідної праці, називається законом вартості. Він є основним законом простоготоварного виробництва.
Закон вартості виражає внутрішньо необхіднийі стійкий зв’язок між суспільно необхідною працею, витраченою на виробництво товаруі цінами товарів за умов відносної відповідності попиту і пропозиції.
Закон вартості відтворює: внутрішньо необхідніістотні і стійкі зв’язки між індивідуальним і суспільно необхідним робочим часом;внутрішньо необхідні і стійкі зв’язки між вартістю і цінами товарів; наявність стійкихзв’язків між виробниками одного виду товарів через конкуренцію, за якої забезпечуєтьсявзаємний вплив одного виробника на іншого; внутрішньо необхідні зв’язки між працеювиробника товарів (суспільно необхідним робочим часом та умовами виробництва); наявністьстійкого зв’язку між попитом і пропозицією; обмін еквівалентів, тобто обмін товаріввідповідно до кількості та якості витраченої на них суспільно необхідної праці.
Механізм дії закону вартості в умовах стихійногогосподарства припускає коливання цін навколо вартості. Відхилення цін від вартостіє своєрідним барометром, що показує диспропорції в розподілі суспільної праці. Якщов даній сфері докладається недостатньо суспільної праці і попит на товар, вироблюванийтут, не задовольняється, ціна товару перевищуватиме вартість. Якщо в дану сферувкладається занадто багато суспільної праці і пропозиція товарів для продажу перевищуєпопит на них, ціна впаде нижче за вартість. Проте на відміну від звичайного барометра,що тільки показує погоду, але не може на неї впливати, механізм коливання цін нетільки констатує зміну пропорцій, але й є знаряддям їх стихійного регулювання.
Якщо ціна на товар підвищується, то виграютьвиробники цього товару, а споживачі (покупці) програють. Якщо ціна знижується, то,навпаки, програють виробники, а покупці виграють. За визначеними межами втрати відзниження цін можуть виявитися настільки значними, у першу чергу для тих виробників,в яких індивідуальна вартість вища за суспільну, що вони не зможуть продовжуватипроцес виробництва: виторг від продажу товару буде менше, ніж необхідно для купівлісировини і забезпечення виробника та його сім’ї засобами існування. 71.      Товар і його властивості
 
Товар — це продукт праці, який виробляється для обміну шляхом купівлі-продажу.
Кожний товар має дві властивості: по-перше,задовольняє певну потребу людини, по-друге, здатний обмінюватись на інші блага впевних пропорціях. Тобто йому властиві споживна вартість і вартість. Товаром можебути як матеріальне, так і нематеріальне благо, в тому числі й послуга.
В умовах товарного виробництва кожне благовиробляється як товар. Він являє собою економічну клітинку товарних відносин. Якклітинка є складовою всіх елементів живого організму, так і товарні відносини пронизуютьусі зв’язки спеціалізованого товарного господарства. Обмін товарів — складне явищеекономічного життя, саме в обміні приховані і зосереджені таємниці ринкової економіки.Тому аналіз сутності товару є важливим аспектом предмета політичної економії.
Товар є попередником багатьох інших економічнихкатегорій ринкової економіки — грошей, капіталу, найманої праці, капіталізму таін. Тому, щоб зрозуміти ці та інші категорії сучасної економічної системи, важливопізнати і зрозуміти сутність товару.
Кожен товар має кілька властивостей. Слідуючиза К. Марксом, у нашій літературі традиційно називають дві властивості товару: споживчувартість і вартість. Щодо цього аспекту питання у авторів є дещо інша думка: товар,крім цих властивостей, має ще одну властивість, а саме — відносну рідкість.
Властивість товару задовольняти будь-якупотребу людини називається його корисністю. Інша властивість товару — це його відноснарідкість. Все те, що продається, має бути обмеженим, тобто рідкісним. У світі, якийвін є, навіть діти знають, що на питання “який з двох?” не можна відповідати “обидва”.Ця рідкість є іншим вираженням закону зростаючих потреб та закону обмеженості виробничихресурсів. Якби всі блага, що виробляються, не були щодо наших потреб відносно рідкісними,тоді не було б економічних благ, товарів і грошей. Всі блага були б безплатними,як повітря.
Наступна властивість товару — це його вартість.Продукт, який суспільство виробляє в необмеженій кількості, не може бути товаром,він не може містити в собі таке економічне явище, яке політична економія називаєвартістю. Вартість є категорією відносно рідкісних благ, які за цих умов виступаютьяк товари спеціалізованого виробництва, з іншого боку, вона є категорією спеціалізованоговиробництва та відносин обміну.
У сфері обміну товарами виникає і функціонуєкатегорія мінової вартості. Мінова вартість характеризується перш за все як кількіснеспіввідношення, пропорція, в якій один товар обмінюється на інший.72.      Охарактеризувати дві (навибір) теорії вартості товару
 
Трудова теорія вартості.Підхід, згідно з яким за основу цінності товару беруть кількість витраченої праці,дістав назву вартісного, а теорія, на якій він заснований — вартісної. Основи вченнятрудової теорії вартості заклали англійські економісти У.Петті, А.Сміт, Д.Рікардо.Але найбільш повно її розробив К.Маркс. Розкриваючи еволюцію форми вартості, віндовів, що форма вартості, хоча вона реально й існує, безпосередньо не сприймається,а виявляється лише у мінових відносинах. Товар набуває форми вартості лише при зіставленніз іншими товарами. Світовій економічній науці відомі й інші теорії вартості: ті,що в центр уваги ставили витрати, і ті, що перемістили його на кінцеві результативиробництва.
Крім трудової вартості, до «витратних»концепцій належать також теорія витрат виробництва і теорія трьох факторів виробництва.Представники теорії витрат виробництва (Р.Торренс, Н.Сеніор, Дж.Мілль) розглядаютьвитрати виробництва як основу мінової вартості і цін, вважаючи, що нова вартістьстворюється не лише живою, а й минулою, уречевленою працею.
Теорія граничної корисності.Основою цінності товару теорія граничної корисності вважає ступінь корисного ефекту,який він приносить споживачу. Цей напрям економічної теорії виник у останній третиніминулого століття. Найбільш відомими його представниками були У.Джевонс, А.Маршал,К.Менгер, Ф.Візер, Е.Бем-Баверк, Д.Кларк. Головна ідея даного підходу полягає втому, що зведення вартості до витрат (самої праці чи праці, землі, капіталу) є неприйнятною,тому що не дає змоги врахувати корисність товару. Вартість на їхню думку, визначаєтьсясуб'єктивною граничною корисністю останньої реальної одиниці певного блага.
Корисність блага полягає у здатності задовольнятипотреби і в міру її задоволення корисність блага знижується. Кожна наступна одиницяблага, яка задовольняє найменш суттєву потребу, становить граничну корисність. Самевона і визначає цінність товарів і в кінцевому підсумку їх ринкову ціну.
Теорія попиту і пропозиції.Представники цього напряму в економічній науці вважають, що реальна цінність товарудорівнює фактичній ціні, яка встановлюється на ринку відповідно до попиту і пропозиціїтоварів (послуг). Попит і пропозиція є реальним відображенням стану ринкової економіки,в якому протистоять інтереси господарюючих суб'єктів — покупців і продавців. Способомрозв'язання цієї суперечності є формування ринкових цін, що веде до встановленнярівноваги між попитом і пропозицією, а отже, і до відтворення стимулів економічнихсуб'єктів виробляти і купувати товари. Ця ситуація можлива і досягається при такихцінах і обсягах товарів, коли обсяг попиту відповідає обсягу пропозиції. Саме затаких умов утворюється ціна рівноваги. Розвиток сучасної технологічної революції,соціалізація виробничих процесів, перетворення інформації в домінуючий об'єкт власності,основний ресурс виробництва, що втілює в собі переважно витрати інтелектуальноїробочої сили, привів до появи і поширення серед західних дослідників інформаційноїтеорії вартості.73.      Гроші: сутність, історія
 
Гроші– це одне з найвеличніших досягнень людства. Їх виникнення пов’язане з 7-8 тис.до н.е., коли у древніх племен з”явились залишки якихось продуктів, які можна булоб обміняти на інші такі ж продукти в яких була потреба. Історично як засіб полегшенняобміну використовувались каміння, худоба, шматки металів чи інші предмети, які отримализагальне визнання у продавців та покупців як засіб обміну. Тобто все, що визнавалосуспільство в якості обігу, — це і були гроші.
Гроші – це специфічний товар, що має властивістьобмінюватися на будь-який інший товар, тобто є загальним еквівалентом.
Суть грошей визначається, як правило, лишена основі їх функціонального застосування. Прикладом такого підходу може бути характеристикасуті грошей в підручнику “Економікс” Макконнела та Брю. На питання “що таке гроші?”автори підручника дають відповідь: “Гроші є тим, що вони роблять. Все те, що виконуєфункції грошей, є грішми”.
Незважаючи на багатовікові дослідження івелику кількість теоретичних концепцій грошей, людство сьогодні не має однозначноїй остаточної відповіді на питання, що таке гроші. Уявлення, які не викликали сумнівівв одних суспільних умовах, зі зміною останніх вступали в суперечність з реальноюдійсністю і відкидалися.
На ранніх етапах розвитку людського суспільствавідбувався безпосередній обмін товару на товар. Спочатку це був випадковий і епізодичнийобмін, коли у первісних людей внаслідок щасливого збігу обставин (наприклад, вдалеполювання, рибалка) з’являлись деякі надлишки продуктів, якими можна було обмінятись.Розвиток суспільного поділу праці, зокрема виділення скотарства і землеробства,сприяв подальшому розвитку товарних відносин. Відбувся перехід від випадкового,епізодичного обміну до регулярного. Поступово із загальної маси товарів стихійновиділялись такі, які почали відігравати роль головних предметів обміну. Такими товарамив одних місцевостях була худоба, в інших – зерно, в третіх – хутро тощо. У одногой того ж народу в різні часи, на різних місцевих ринках і у різних народів в одині той же час існували різні найбільш ходові товари, які виконували роль загальногоеквіваленту. Врешті-решт, у процесі історичної еволюції товарного виробництва ітоварного обміну відбувається перехід від загального товарообміну до грошової формиобміну.
Подальшим ступенем у розвитку грошей сталокарбування металевих монет. Вважається, що перші монети з’явилися в Китаї та в країнахБлизького Сходу в 8-7 ст. до н.е. Це були здебільшого мідні монети. Близько 4 тис.років тому в Асирії почали карбувати монети із золота.
Від 2-ї половини 19 ст. становище змінилося.Номінальна вартість монет почала відділятися від їхньої реальної вартості. В обігуз’явилися розмінні монети, номінальна вартість яких значно перевищувала їхню ваговувартість. Емісія таких монет стала прибутковою. Прибуток, отриманий від різниціміж номінальною вартістю випущених в обіг грошей та витратами на їх емісію, дістівназву сеньйорат. Сеньйорат присвоювався скарбницями або центральними банками, щоздійснювали грошову емісію.
Для багатьох країн із функціонуванням товарнихгрошей було характерним використання системи біметалевого обігу – паралельної емісіїзолотих і срібних монет. У цьому випадку державою встановлювалися фіксовані пропорціїміж їх номінальним визначенням. Паралельний обіг золотих і срібних монет породжувавтруднощі. При біметалевій системі гроші, вартість яких на ринку цінних металів нижчаза їхню номінальну вартість, витісняють ті грошові одиниці, що коштують дорожчесвоєї офіційної ціни.
Епоху товарних (металевих) грошей заступилаепоха грошей паперових. Як знаки вартості повноцінних товарних грошей, паперовігроші почали використовуватися понад тисячу років тому. Вважається, що вперше паперовігроші з’явились у Китаї ще у 18 ст. н.е. У Європі це сталося значно пізніше. У Франціїемісія розпочалася 1783 р. Наприкінці 18 ст. банкнотний обіг мав місце в Англії.
Повний відхід од конверотованості паперовихгрошей в золото відбувся значно пізніше. Більшість країн Заходу припинила такийобмін під час великої депресії і в перші післякризові роки. Проте такий обмін залишивсяу сфері міжнародних валютних відносин. Однак від середини 1970 –х рр. Практика конвертованостіпаперових грошей у золото зовсім припинилася і на рівні міжнародних валютних відносин.Відбулось цілковіте витіснення дорогоцінного металу зі сфери грошових відносин.Золото повністю втратило грошові функції.
З цього випливає, що:
Гроші– не просто товар, а носій певних суспільних відносин, формування яких зумовиловиділення із широкого ряду товарів одного – грошового
Як результат тривалого історичного розвиткутовару і форм вартості гроші самі не можуть бути застиглим, раз і назавжди данимявищем, а повинні постійно розвиватися як по суті, так і за формами існування.74.      Металістична теорія грошей
Представники металістичної теорії грошейототожнюють грошовий обіг з товарним обміном і стверджують, що золото і срібло вжеза своєю природою є грошима. Вони не враховують суспільної природи грошей (ототожнюючиїх із золотом і сріблом) і вважають гроші простим засобом обміну, а резервній функціїметалевих грошей надають фундаментального значення.
Паростки металістичної теорії з'явилися щев античні часи, коли другий великий поділ праці (виділення ремесла із землеробства)зумовив появу в ролі загального еквіваленту металів: заліза та олова, свинцю таміді, срібла та золота.
Подальший розвиток металістична теорія одержалав епоху первісного нагромадження капіталу, коли вона відіграла певну прогресивнуроль у боротьбі проти псування монет. У найбільш закінченому вигляді ця теорія буласформульована меркантилістами, які пов'язували її з вченням про гроші як про багатствонації. Ранні меркантилісти ототожнювали багатство із золотом та сріблом і зводилифункції грошей до засобу нагромадження. Представники пізнього меркантилізму підбагатством розуміли надлишок продуктів, який повинен перетворитись на зовнішньомуринку на гроші. Вони вбачали у грошах не тільки засіб нагромадження, а і засіб обігута платежу.
Ототожнюючи багатство з грошима, меркантилістиігнорували проблему вартості товару і замінювали її міновою вартістю. На їх думку,товар має вартість, бо він купується за гроші. Пізні меркантилісти розуміли, щогроші — це товар, але вони не змогли пояснити, як і чому товар стає грошима, в чомусуть вартості самих грошей.
Уявлення меркантилістів про роль грошей відображалипогляди купців, що займалися зовнішньою торгівлею. Центральним пунктом теорії пізньогомеркантилізму була система активного «торгового балансу». При цьому вважалося,що держава тим багатша, чим більша різниця між вартістю вивезених та ввезених товарів.
Із завершенням первинного нагромадження капіталузовнішня торгівля перестала виступати основним джерелом збагачення. Дедалі більшестала виявлятися роль капіталістичних мануфактур і капіталістичного землеробстваяк сфери виробництва додаткової вартості. Ідеологи промислової буржуазії стали протиставлятикапітал в обороті «мертвим» скарбам у вигляді золота і срібла. А оскількирозвиток промисловості в капіталістичних країнах вимагав розвитку внутрішнього ринку,критики меркантилізму різко виступали проти металістичної теорії грошей. Вони стверджували,що для внутрішнього обігу зовсім не потрібні повноцінні металеві гроші, які викликаютьнепродуктивні витрати нації.
У XIX ст. виникла золотодевізна система грошовогообігу, яка всупереч традиційним уявленням металістів передбачала не безпосереднійрозмін кредитних грошей на золото, а розмін їх на валюти (девізи) провідних імперіалістичнихдержав.75.      Номіналістична теорія грошей
Номіналістична теорія грошей виникла прирабовласницькому ладі. Вона заперечувала внутрішню вартість грошей для виправданняпсування монет з метою збільшення доходів казни.
Ця теорія повністю сформувалась у ХVІІ — ХVIII ст., коли грошовий обіг був наповнений неповноцінними (білонними) монетами.Першими представниками номіналізму були англійці Дж. Берклі і Дж. Стюарт. Вони вважали,що, по-перше, гроші створюються державою; по-друге, їх вартість визначається номіналом;по-третє, сутність грошей зводиться до ідеального масштабу цін. Наприклад, Дж. Стюартвизначав гроші як масштаб цін з рівними поділами.
Номіналісти повністю відкинули вартісну природугрошей, розглядаючи їх як технічну зброю обміну. Панівне становище номіналізм зайнявв політекономії в кінці XIX — на початку XX ст., але, на відміну від раннього номіналізму,об'єктом його захисту стали не білонні монети, а паперові гроші (казначейські білети).
Найбільш яскраво сутність номіналізму проявиласьв теорії грошей німецького економіста Г. Кнаппа в праці 1905 р. «Державна теоріягрошей». Основні її положення зводились до наступного:
 гроші — продукт державного правопорядку, творіння державної влади;
 гроші — хартальний платіжний засіб, тобто знаки, наділені державою платіжною силою;
 основна функція грошей — засіб платежу.
Помилковість теорії грошей Кнаппа полягаєв тому, що: по-перше, гроші — категорія не юридична, а економічна; по-друге, металевимгрошам притаманна самостійна вартість, а не отримання її від держави, представницькавартість паперових грошей також визначається не державою, а обумовлена об'єктивнимиекономічними законами; по-третє, основною функцією грошей є не засіб платежу, аміра вартості.
В сучасних умовах номіналізм — одна з домінуючихтеорій грошей. Так, відомий американський економіст П. Самуельсон вважає, що грошіє умовними знаками та розглядає їх як штучну соціальну умовність.76.      Кількісна теорія грошей
Кількісна теорія грошей, яка стверджує, що ціни товарів визначаються об'ємом платіжних засобів, що знаходяться в обігу, належить до числа найстаріших доктрин в історії економічної думки. Період її зародження датується XVI ст., коли бурхливе зростання товарних цін в Європі наполегливо вимагало пояснення причин цього явища. Крім того, це був період панування в економічних трактатах ідей меркантилізму з його благоговійною вірою в особливі властивості благородних металів як важливого елементу суспільного багатства.
Найбільш розповсюджений у ХVIII-ХІХ ст. варіант кількісної теорії стверджував, що при умові саеіегіа рагіЬиз (незмінності інших умов) рівень товарних цін в середньому змінюється пропорційно зміні кількості грошей. Це положення спочатку застосовувалось до металевих (золотих та срібних) грошей, а після виходу робіт Д. Рікардо, і до паперових (нерозмінних) грошей. Кількісна теорія включає, як правило, два базисних положення:
постулат причинності (ціни залежать від кількості грошей) і постулат пропорційності (ціни змінюються пропорційно зміні кількості грошей).
В період свого зародження кількісна теорія не претендувала на пояснення причин зміни цін. Її головним завданням було обґрунтування погляду, що гроші принципово відрізняються від інших представників товарного світу завдяки відсутності в них внутрішньої вартості. І лише з часом в кількісній теорії почала домінувати теза про зв'язок стану грошового обігу з динамікою цін.
Першим, хто висловив припущення про залежність рівня цін від кількості благородних металів, був французький філософ Жан Боден. Однак він не висував твердження про пряму, а тим більше пропорційну залежність між зміною кількості грошей та зміною цін.77.      Закони грошового обігу
Закон грошового обігу встановлює необхідну кількість грошей в обігу, це закон кількості грошей в обігу. Кількість грошей, необхідних для обігу, можна визначити за такою формулою:
/>
де СЦ — сума цін усіх реалізованих за рік товарів і тарифів за послуги; К — сума цін товарів, проданих у кредит; Π — сума платежів за зобов'язаннями (за кредитом минулого періоду); ВП — сума платежів, що взаємно сплачуються; О — швидкість обігу грошей (середня кількість оборотів грошей на рік).
Закон обігу повноцінних грошей (золота) може бути виражений так: за певної суми вартостей товарів, що реалізуються за готівку, і платежів, що надходять (за вирахуванням тих, які взаємно сплачуються), і за певної середньої кількості оборотів маса грошей залежить від вартості грошового матеріалу (золота). Якщо, наприклад, вартість золота зменшилась унаслідок зростання продуктивності праці в золотодобувній галузі, то знадобиться відповідно більша його кількість, щоб забезпечити процес реалізації тієї самої маси товарів, адже ціни останніх зростуть.
В умовах золотомонетного обігу використовувалась необхідна кількість повноцінних грошей. Коли потреба в грошах зменшувалася, частина золотих монет випадала з обігу, перетворюючись на скарб; якщо ж потреба в грошах зростала, їх додаткова кількість із скарбу надходила в обіг. Якщо в сферу обігу випускається необхідна для обігу кількість паперових грошей, то паперові гроші функціонують так само, як і золоті, і мають таку саму купівельну силу. Але становище змінюється, якщо в обіг випускають більше грошей, ніж було б потрібно золотих. Паперові гроші, на відміну від золотих, не випадають з обігу, продовжуючи залишатись там. Тому вартість паперових грошей залежить від їх кількості в обігу, що й відповідає кількісній теорії грошей.
З наведеного вище випливає важливий принцип грошового обігу— грошова маса повинна відповідати потребам обігу. Підтримання рівноваги в економіці, збалансованості попиту і пропозиції значною мірою залежить від обсягу грошової маси.78.      Золотий стандарт і йогоеволюція
Золото́й станда́рт— монетарная система, в которой основной единицей расчётов является некоторое стандартизированноеколичество золота.
В экономике, построенной на основе золотогостандарта, гарантируется, что каждая выпущенная денежная единица может обмениватьсяна соответствующее количество золота. При расчётах между государствами, использующимизолотой стандарт, устанавливают фиксированный обменный курс валют на основе соотношенияэтих валют к единице массы золота.
Сторонники золотого стандарта отмечают, чтоего использование делает экономику более стабильной, менее подверженной инфляции,поскольку при золотом стандарте правительство не может печатать деньги по своемуусмотрению, не обеспеченные золотом. Однако дефицит платежных средств вызывает спадв производстве из-за кризиса ликвидности.
Основные причины выбора именно золота в качествестандартной денежной единицы: относительная высокая стоимость, долговечность, неизменяемостьпри хранении, делимость и объединяемость, возможность идентификации по цвету, весу,степени ковкости, акустическим свойствам.
Постепенно от непосредственного использованиязолота стали отказываться. Основные причины:
-          невозможность быстрой дополнительной эмиссии
-          траспортировка золотаявляется техническитрудной и дорогой
-          потеря золотых монет приводила к нарушениюбаланса и для его восстановления требовалось новое аналогичное количество золота
-          изготовление монет из сплавов золота, естественныйизнос монет приводили к нарушению коэффициентов обмена
Разновидностями «золотого стандарта»являются:
1) золотомонетный стандарт, при котором банкамиосуществлялась свободная че-канка золотых монет (действовал до начала XX в.);
2) золотослитковый стандарт, при которомзолото применялось лишь в междуна-родных расчетах (начало XX в. начало первой мировойвойны);
3) золотовалютный (золотодевизный) стандарт,при котором наряду с золотом в расчетах использовались и валюты стран, входящихв систему «золотого стан-дарта», который известен как Генуэзский (1922г. начало второй мировой войны).
Вторая мировая война привела к кризису ираспаду Генуэзской валютной системы79.      Повноцінні гроші
 
Повноцінні гроші– гроші, у яких номінальна вартість (позначена на них) відповідає реальній вартості,тобто вартості матеріалу, з якого вони зроблені.
Именно такими деньгами являются все видытоваров, которые выступали эквивалентами на начальных этапах развития товарногообращения (скот, зерно, меха, жемчужины, ракушки и т. п.), а также металлическиеденьги — медные, бронзовые, серебряные, золотые полновесные монеты.
Разные товары и сегодня выполняют роль денегв специфических условиях. Например, сигареты у заключённых и военнопленных.
Но постепенно товарные деньги уходят из оборота.Они неудобны для частого обращения, так как слишком тяжелы, неделимы или портятсяпри хранении. Но самое главное — они слишком дороги в изготовлении.
В настоящее время товарные деньги используютсякак средство сбережения и для коллекций (инвестиционная монета).80.      Неповноцінні гроші
 
Неполноценные деньги(бумажные деньги государства, коммерческие векселя, банкноты, чеки, пластиковыекарточки, электронные деньги), или заменители денег, сохраняющие их некоторые свойства,это деньги, номинал которых выше их внутренней стоимости.
Неполноценные деньги– это деньги, не имеющие внутренней собственной стоимости, но обладающиепредставительной стоимостью.
Неполноценные деньги имеют ценность и способнывыполнять функции денег, поскольку государство принимает их в качестве уплаты налогов,а также объявляет законным платёжным средством на своей территории.
Характерными свойствами неполноценныхденег являются:
— отсутствие внутренней стоимости;
— превышение номинальной стоимости надреальной;
— подверженность обесценению;
— невозможность физического использованиякак товара;
— объективная необходимость осуществленияспециальных мер по государственному регулированию количества денег в обращении.81.      Функції грошей
Деньги проявляют себя через свои функции.Обычно выделяют такие функции денег как:
Мера стоимости.Разнородные товары приравниваются и обмениваются между собой на основании цены (коэффициентаобмена, стоимости этих товаров, выраженных в количестве денег). Денежная единицаявляется эталоном для товаров.
Средство обращения.Деньги используются в качестве посредника в обращении товаров. Для этой функциикрайне важны лёгкость и скорость, с которой деньги могут обмениваться на любой другойтовар (показатель ликвидность). Возможность продать свой товар сегодня, а купитьсырьё позже Таким образом, деньги как средство обращения преодолевают временны́еи пространственные ограничения при обмене.
Средство платежа.Деньги используются при регистрации долгов и их уплаты. Эта функция получает самостоятельноезначение для ситуаций нестабильных цен на товары. При покупке товара в долг (суммадолга в деньгах) изменения цены на товар не влияют на сумму долга.
Средство накопления.Деньги, накопленные, но не использованные, позволяют переносить покупательную способностьиз настоящего в будущее. Функцию средства накопления выполняют деньги, временноне участвующие в обороте. Однако нужно учитывать, что покупательная способностьденег зависит от инфляции.
Организующее начало.Функция, упрощающая управление обществом, позволяющая строить высоко кооперированныепроизводства, устанавливать правила взаимоотношений между людьми, общественнымиобразованиями и т. д.82.      Сутність інфляції
 
Інфляція– це знецінення грошей, породжене диспропорціями в суспільномувиробництві й порушенням законів грошового обігу, яке виявляється у стійкому зростанніцін на товари і послуги.
Інфляція виникає тоді, коли в обігу знаходитьсянадлишкова кількість грошей (готівкових і безготівкових). Таке становище веде доїх знецінення, гроші “дешевіють”, а ціни набувають тенденції до зростання.
Під час інфляції має місце:
-          знецінювання грошей по відношенню до золота;
-          знецінювання грошей по відношенню до товару;
-          знецінювання грошей по відношенню до іноземноївалюти. 83.      Повзуча, галопуюча Інфляція
 
Помірна (повзуча).Ціни зростають на 10% на рік, вартість грошей зберігається, відсутній ризик підписанняконтрактів в номiнальних цінах. Багато сучасних економiстів, в тому числі сучасніпослідовники економічного вчення Кейнса вважають таку інфляцію необхідною для ефективногоекономічного розвитку. Така інфляція дозволяє ефективно корегувати ціни стосовнодо умов виробництва і попиту, що постійно змінюються.
Галопуюча.Ціни зростають на 20-100% на рік, гроші прискорено матеріалізуються в товари, контрактиприв'язуються до зростання цін.84.      Гіперінфляція. Навести конкретніприклади з економічного життя країни
 
Гіперінфляція.Ціни зростають астрономічне (1-2% щодня або на 500% і більше за рік), розходженняцін і зарплати, руйнується добробут навіть забезпечених верств товариства.
Приклад. ВНімеччині, гіперінфляція відбулась в 1923 році. В 1922 р., банкнота з найбільшимноміналом була 50 000 марок. В 1923 набільший номінал банкноти був 100 000 000 000000 марок. В грудні 1923 обмінний курс дорівнював 4 200 000 000 000 марок за 1 доларСША.
В 1923 році темп інфляції становив 3.25 ×106 відсотки на місяць (тобто, ціни подвоювались кожні два дні).85.      Наслідки інфляції
Інфляція звужує мотиви до трудової діяльності,
Інфляція є прихованим податком
Інфляція послабляє позиції владних структур.
До негативних наслідків інфляційнихпроцесів відносяться:
-          зниження реальних доходів населення (принерівномірному зростанні номінальних доходів);
-          знецінення заощаджень населення (підвищеннявідсотків на внески, як правило, не компенсує падіння реальних розмірів заощаджень);
-          втрата у виробників зацікавленості в створенніречовинних товарів (збільшується випуск товарів низької якості, скорочується виробництвощодо дешевих товарів);
-          посилення диспропорцій між виробництвом промисловоїй сільськогосподарської продукції;
-          обмеження продаж сільськогосподарських продуктіву силу зниження зацікавленості, чекаючи підвищення цін на продовольство;
-          погіршення умов життя переважно представниківсоціальних груп із твердими доходами (пенсіонерів, службовців, студентів, чиї доходиформуються за рахунок держбюджету).86.      Методи боротьби з інфляцією
Свiтовий досвiд виробив двi головнi концепцiїантиiнфляцiйних заходiв, що спираються на кредитно-грошову i фiскальну полiтику.
Перший метод (безкомпромiсної боротьби)реалiзустьєя шляхом змiн у системi оподаткування (як правило пiдвищення податкiв)та введенням жорсткого державного контролю цiн та зарплати.
Другий метод (адаптацiя до життя в умовахiнфляцiйної нестабiльностi) – це iндексацiя доходiв, застосування механiзмукорегування процентних ставок вiдповiдно до темпiв iнфляцiї та iн. Адаптацiйна полiтикамає своi недолiки: кошти на компенсацiйнi надбавки населенню треба брати з державногобюджету, тобто врештi-решт через податки, або робити грошову емiсiю, що знову призведедо зростання iнфляцiї.
Як правило, в умовах боротьби з iнфляцiєюцi методи використовуються комплексно, що дає бiльш виражений ефект, i дозволяєпом’якшити труднощi, припадаючi на долю економiки краiни.87.      Доходи у ринковій економіці.Заробітна плата: номінальна, реальна
 
Номінальна заробітна плата –сума грошей, яку одержує працівник за свою працю. Одиницею виміру тут є погодиннаставка заробітної плати, яка визначається коливанням попиту і пропозиції на ринкупраці. На погодинну ставку впливають і такі чинники: продуктивність і якість праці,рівень застосованої технології праці, кваліфікації найманих працівників.
Номінальна заробітна плата не дає повногоуявлення про, тому що в різний час за одну і ту ж кількість грошей можна купитирізну кількість життєвих благ. Тому визначення рівня оплати праці здійснюється черезреальну заробітну плату.
Реальна заробітна платавизначається масою товарів і послуг, які можна придбати за номінальну заробітнуплату за існуючого рівня цін після відрахування податків та інших платежів. Отже,рівень реальної заробітної плати визначається сумою номінальної оплати праці, рівнемподатків і цін на життєві блага. 88.      Доходи від акціонерної власності.Акція, курс акції
Акционерная форма собственности предполагаетобразование акционерного капитала путем выпуска акций
Акція —вид цінних паперів, що являє собою власність частки статутного капіталу підприємстваі покладає на її власника (акціонера) певні права і зобов'язання, зокрема: правона частину прибутку підприємства у випадку його розподілу (дивіденд), а у випадкуліквідації — на частину залишкової вартості підприємства.
Одночасно акція є одиницею капіталу, переданогоакціонерами у користування акціонерному товариству.
Курс акції— її ціна на продаж, яка в умовах вільного ринку не є величиною постійною і якавстановлюється на фондовій біржі. Вона прямо пропорційна величині дивіденду і оберненопропорційна рівню позичкового відсотока (тобто доходу, отримуваного вкладникамибанку). Акція продається за таку суму грошей, яка при її поміщенні в банк принеседохід не нижче за дивіденд.
Курс акції = ( Дивіденд / Банківський відсоток) * 100%89.      Поняття економічної ренти.Земельна рента. Ціна землі
Економічнарента – це ціна, яка виплачується за використання землі та інших природних ресурсів,кількість яких (їх запаси) обмежена
Земе́льнаре́нта—дохід, який отримують землевласники, реалізуючи власність на землю.
Ціна землі — це покупна ціна не самої землі, а тієї земельної ренти, що приносить дана ділянка.
Ціна землі дорівнює тій сумі грошей, що,будучи вкладена в банк, принесе щорічно у вигляді банківського відсотка такий жедоход, який раніш забезпечувала земельна рента.
Ціна землі— це капіталізована рента чи рента, перетворена в капітал.90.      Капітал: сутність
 
Капіта́лза визначенням класичної економіки — один із факторів виробництва, усе те, що використовуєтьсядля виробництва, але беспосередньо не споживається в ньому (за винятком повільноїамортизації). На відміну від іншого фактора виробництва, землі й природних ресурсів,капітал складається з раніше виробленого продукту.91.      Основний, обернений капітал
Отже,основний капітал – це та частина продуктивного капіталу, яка:
1.повністю бере участь у виробництві і тривалий час зберігає свою споживну вартість;
2.вартість його переноситься частинами на продукцію, що виробляється впродовж всьогоперіоду використання і повертається до свого власника теж по частинах, в міру реалізаціїготової продукції;
3.матеріально не втілюється в готовій продукції;
4.відновлюється після фізичного і морального погашення через декілька кругооборотів.
Отже,оборотний капітал – це частина продуктивного капіталу, яка:
1.впродовж одного періоду виробництва втрачає свою стару споживчу вартість і матеріальноможе втілюватись в створеному продукті;
2.вартість її повністю переноситься у вартість товару, що виробляється, і повністюповертається до свого власника у грошовій формі після реалізації товару:
3.відшкодування оборотного капіталу здійснюється після кожного кругообороту.92.      Постійний і змінний капітал
 
Постійний капітал— це сукупність виробничих ресурсів, вартість яких не змінюєтьсяу процесі виробництва (сировина, обладнання і т.ін.)
Змінний капітал— частина капіталу, яка авансується на купівлю робочої сили,і у процесі виробництва змінює величину своєї вартості
 93.      Основні фонди та їх зношуваність
 
Основнівиробничі фонди– це ті, які приймають безпосередню участь у виробничому процесі. Вони поділяютьсяна активні (безпосередньо беруть участь у виробничому процесі, завдяки чому забезпечуєтьсяналежний обсяг і якість продукції – машини, обладнання, транспортні засоби) і пасивні(створюють умови для здійснення процесу виробництва – будівлі, споруди).
Основніневиробничі фонди– це фонди, які знаходяться на балансі підприємства і призначені для обслуговуванняпрацівників.
Фізичнийзнос— це поступова втрата основними фондами своєї первісної споживної вартості, якаобумовлена не тільки їх функціонуванням, а й їх бездіяльністю (руйнування від зовнішнього,атмосферного впливу, корозії).
Моральнийзнос– це зменшення вартості машин і устаткування під впливом скорочення суспільно необхіднихвитрат на їхнє відтворення (моральний знос першої форми); у результаті впровадженнянових, більш прогресивних і економічно ефективних машин і устаткування (моральнийзнос другої форми).94.      Амортизація. Методи амортизації
 
Амортизáція (нізньолат. amortisatio — погашення, сплатаборгів) — процес поступового перенесення вартості основних фондів на продукт, що виготовляється з їх допомогою(наприклад, на видобуте вугілля).
метод прямолінійного списання; метод зменшеннязалишкової вартості; метод прискореного зменшення алишкової вартості; кумулятивнийметод; виробничий метод; метод, передбачений податковим законодавством. Методи нарахуванняамортизації умовно можна поділити на два види: методи амортизації, що базуютьсяна часі використання основних засобів. До них відносяться прямолінійний метод, методзменшення залишкової вартості, метод прискореного зменшення залишкової вартості,кумулятивний метод; метод амортизації, що базується на кількості одиниць, отриманихвід використання об’єктів основних засобів. До нього відноситься виробничий методнарахування амортизації.95.      Рух підприємницького капіталу(пояснити формулу)
 
Рух підприємницького капіталу.
Якщо продаж одного товару здійснюється задлякупівлі іншого, то форма товарного обігу має такий вигляд: Т—Г—Т. Тут гроші обслуговуютьобмін товарів у функції засобу обігу. Безумовно, що і за такої форми товарного обігув руках окремих осіб можуть сконцентруватися значні суми грошей. Виникне майноверозшарування, але воно не розкриває сутності категорії “капітал”.
Загальна формула руху капіталутака:
Г—Т—Г¢,
де Г¢ = = Г + ∆Г, а ∆Г —це приріст грошей над первісною сумою.
Таким чином, первісно авансована вартістьГ не тільки зберігається в обігу, але й змінює свою величину, долучає до себе додатковусуму грошової вартості ∆Г, тобто зростає. І саме цей рух перетворює грошів капітал.
Формула руху капіталу Г—Т—Г¢ є загальною,тому що в усіх галузях розвинутого товарного господарства рух капіталу виступаєв цій формі. Крайні буквені члени цієї формули свідчать, що їй властива суперечність.Оскільки Г¢ > Г, то виникає питання, що є джерелом ∆Г, прибутку. Цеє однією з ключових проблем даного курсу політичної економії.
 96.      Ким привласнюється доданавартість
 
Додана вартість— різниця між вартістю вироблених фірмою товарів і
послуг та вартістю матеріалів і сировини,які куплені у постачальників. За концепцією К. Маркса ДВ — надлишок нової вартостінад вартістю робочої сили, яка створюється працею найманих робітників і безоплатнопривласнюється власником капіталу
За концепцією К. Маркса додана вартість — надлишок нової вартості над вартістю робочої сили, яка створюється працею найманихробітників і безоплатно привласнюється власником капіталу.
97.      Доход І прибуток підприємця
Прибуток є однією з основних категорій товарноговиробництва. Це передусім виробнича категорія, що характеризує відносини, які складаютьсяв процесі суспільного виробництва.
Прибуток– це винагорода, яку одержує підприємець. Власник землі одержує ренту, працівник– заробітну плату, власник грошового капіталу – процент, а підпри¬ємець винагороджуєтьсяприбутком. Це є плата за те, що він організовує виробництво, управляє ним, впроваджуєінновації (нововведення), ризикує. Виконуючи свої функції, підприємство забезпечуєперевищення виручки (доходу) від ре¬алізації продукції фірми над витратами на виробництво.
Доход —надходження зарплати, процента, дивідендів та інших грошових виплат, які одержуєособа чи країна протягом певного часу (звичайно, року).98.      Норма прибутку. Формулупояснити
 
Норма прибутку Середньорічнийчистий прибуток, одержаний на капітал, виражений як відсоток від цього капіталу.Відношення чистого прибутку, одержаного компанією, до загальної суми інвестованогокапіталу.
Норма прибутку — це процентне відношеннямаси прибутку до авансованого капіталу. Позначивши норму прибутку через Р', отримаємоформулу:
Р1 = (Р · Q — В) / В*100;
З формули видно, що норма прибутку визначаєтьсяціною реалізації, обсягом продажу та витратами: вона знаходиться в прямій залежностівід ціни і обсягу виробництва і в оберненій залежності від витрат (собівартостіпродукції).
Норма прибутку характеризує ефективністьгосподарювання: чим вона вища, тим вищою є ефективність виробництва. Інколи нормуприбутку звуть рівнем рентабельності.99.      Ринок: визначення, елементи
 
Рынок — этотип хозяйственных связей между субъектами хозяйствования, это общественная формафункционирования экономики, форма движения общественного продукта и услуг.
Самым распространенным является определениерынка как механизма, сводящего вместе покупателей (предъявителей спроса) и продавцов(поставщиков) отдельных товаров и услуг.
В ринковому механізмі розрізняють ведучіта ведені елементи. Ведучі – це ті складові, закони руху яких прийнятіяк задані. як закон про власність, (підприємства, підприємництво, оподаткування,про зайнятість, антимонопольний закон та ін). Веденими називають елементимеханізму, закони руху яких визначаються ведучими, називають веденими (попит, пропозиція,ціна, товар, гроші, конкуренція та ін.)100.   Види ринків
Оскільки в ринкові відносини вступають різнісуб'єкти, а до сфери обміну надходять різноманітні товари й послуги, то в країніформується досить складна ринкова структура, яка включає найрізноманітніші видиринків. Їх можна розглядати в різних аспектах.
З точки зору об'єктів обміну, ринки бувають:ринок засобів виробництва, ринок товарів народного споживання, ринок послуг ринокпозичкових капіталів, ринок цінних паперів, ринок валюти, ринок інформації, ринокнауково-технічних розробок, ринок робочої сили, ринок житла і т. д. У середині цієїструктури можна говорити про продовольчий ринок, ринок зерна, нафти, золота та ін.Тобто, ринкова економіка складається з великої кількості окремих ринків. Кожнийтовар чи послуга має свій ринок.
З територіальної точки зору, ринок може бутивнутрішнім і зовнішнім. Внутрішній ринок у свою чергу може бути національним, регіональнимі локальним (місцевим). Національний — це весь внутрішній ринок даної країни, обмеженийрамками її кордонів. Регіональний — ринок окремого територіального підрозділу (республіки,краю, області, району). Локальний — ринок якоїсь місцевості, яка включає певну сукупністьнаселених пунктів. Регіональні й локальні ринки, на відміну від національних, немають чітко окреслених кордонів.
Кожен вид ринку має свої особливості. Всівони тісно пов'язані й органічно взаємодіють: якщо відбувається порушення в одномуз них, то це викликає перебої в роботі інших і системи в цілому.
Всі види ринків можуть бути зведені принаймнідо чотирьох економічних утворень: ринок товарів і послуг; ринок грошей, ринок ціннихпаперів; ринок робочої сили. За ними стоять реально діючі вищеназвані ринки. 101.   Спотовий, строковий ринки
 
Спотовий ринок — система відносин з купівлі-продажу електричної енергії, відповідно до якої формуєтьсяєдина погодинна гранична ціна системи на основі цінових заявок виробників електричноїенергії та прогнозу споживання на добу вперед.
Спотовий ринок— це ринок, на якому здійснюються операції поточного, негайного (або касового) обмінувалютами між двома країнами. Дві сторони домовляються про обмін банківськими депозитамиі негайно здійснюють угоду. До недавнього часу для здійснення валютної операції«спот» потрібно було два дні. Нині, за бажанням клієнта, за допомогоюелектронних засобів конвертування валют відбувається в день укладення угоди.
Строкові валютні ринки.Поставка валюти від 3-х днів до декількох років. Строковий валютний ринок існує,бо ринок спот поставляє валюту в надто короткий строк для багатьох міжнародних угод.
Курс строкового ринку не співпадає з курсомспот через різні рівні %ставки.102.   Ринок досконалої конкуренції
Наличие большого числа фирм, множества покупателейи продавцов, отсутствие ценовой дискриминации. Важной предпосылкой выступала полнаямобильность всех ресурсов. Совершенная конкуренция характеризуется также однородностьютоваров и услуг, т.е. производством стандартной продукции и абсолютной информированностьюпроизводителей и потребителей.103.   Монополістична конкуренція
 
Монополістична конкуренція–це тип ринку, на якому за умови неоднорідної пропозиції діє велика кількість невеликихпостачальників при більшій кількості споживачів.104.   Олігополія
 
Олигополия — это такая рыночная структура, при которой доминирует небольшое число продавцов,а вход в отрасль новых производителей ограничен высокими барьерами.
105.   Монополія, форми монопольнихоб'єднань
 
Монополія— виключне право (виробництва, торгівлі, промислу і т.п.), що належить одній особі,групі осіб чи державі.
Монополия — фирма (ситуация на рынке, на котором действует такая фирма), действующая в условияхотсутствия значимых конкурентов (выпускающая товар(ы) и/или оказывающая услуги,не имеющие близких заменителей)106.   Антимонопольне законодавство
 
Антимонопольное законодательство — законодательство, направленное против накопления фирмами опасной для обществамонопольной власти. Антимонопольное законодательство может пониматься в узком ишироком смысле слова. В первом случае оно направлено против чистых монополий и крупныхолигополий, обладающих избыточной монопольной властью, а также на предотвращениенечестных действий, нарушающих общепринятые нормы делового общения. Широкая трактовкаантимонопольного законодательства направлена против всех форм накопления монопольнойвласти (в том числе и мелкими фирмами), любых форм монопольного поведения.107.   Попит. Закон попиту. Детермінантипопиту
 
Спрос — это количество товара, которое потребители желают и в состоянии купить по ценеиз ряда цен в определенный момент времени.
Закон попиту:когда цена падает, то спрос возрастает, когда цена возрастает — спрос снижается.
Детермінанти попиту:
1) смаки, уподобання, мода на даний товар(якщо товар стає модним – попит зростає та навпаки);
2) очікування змін у ціні даного товару (якщоочікується підвищення ціни даного товару, то попит на цей товар зростає та навпаки);
3) зміни в ціні супроводжуючих (спряжених)товарів: взаємозамінників, взаємодоповнювачів, взаємобайдужих.
Зростання ціни на товар — замінник даноготовару веде до зростання попиту на даний товар: Pз? – Qд.т? і навпаки. Підвищенняціни на товар — доповнювач веде до зменшення попиту на даний товар: Рд? – Qд.т?;
4) зміни в доходах покупців. При цьому товариподіляються на:
• нормальні (доброякісні);
• товари низької категорії.
Із зростанням доходів покупців попит на звичайнітовари зростає та знижується на товари низької категорії та навпаки;
5) кількість покупців на ринку (чим більшепокупців на ринку, тим попит більший).108.   Пропозиція. Закон пропозиції.Детермінанти пропозиції
 
Пропозиція– категорія продавця – бажання й можливість продати певну кількість товару за кожноюз цін, яка складається протягом певного часу.
Законом пропозиціїназивається положительная зависимость между ценой и величиной предложения.
Детермінанти пропозиції:
1) зміни в цінах на ресурси, із допомогоюяких виготовляється даний товар (якщо вони збільшуються, пропозиція даного товарузменшується);
2) зміни в технології виробництва (перехідна нові технології як правило призводить до збільшення пропозиції);
3) зміни в оподаткуванні та датуванні підприємців(збільшуються податки – зменшується пропозиція; збільшуються дотації – збільшуєтьсяпропозиція даного товару);
4) зміни в цінах інших товарів (збільшенняціни на інші товари призводить до зменшення пропозиції на даний товар);
5) очікування змін у ціні даного товару (якщоочікується підвищення ціни даного товару, то пропозиція на нього зменшується);
6) кількість продавців на ринку (чим більшепродавців на ринку, тим пропозиція більша);
7) державна політика, наприклад, відмовавід квот і митних тарифів на імпорт благ веде до збільшення їх пропозиції;
8) особливі фактори; наприклад, погода здійснюєсильний вплив на сільське господарство.109.   Ринкова рівновага
 
Рыночное равновесие — это точка пересечения кривых спроса и предложения. Рыночное равновесие устанавливаетсятогда, когда количества, представленные к продаже, совпадают со спросом при даннойцене110.   Еластичність попиту
 
Эластичность спросапо цене показывает относительное изменение объема спроса под влиянием измененияцены на один процент111.   Еластичність пропозиції
 
Эластичность предложенияпо цене показывает относительное изменение объема предложения под влиянием измененияцены на один процент
112.   Переваги та недоліки ринковоїекономіки
Недоліки:
ведет к дифференциации доходов, а следовательно,и уровня жизни населения;
не создает условий для реализации права натруд;
не гарантирует полную занятость населения;
не создает стимулов для производства товарови услуг коллективного пользования;
не создает мотиваций для фундаментальныхнаучных исследований;
не защищает среду обитания человека от загрязнения;
рынок готов удовлетворить любую потребность,вплоть до патологической.
Переваги:
неограниченным числом участников рыночныхотношений и свободной конкуренцией между ними;
свободным доступом к любым видам хозяйственнойдеятельности всех членов общества;
неограниченной свободой продвижения капиталаи рабочей силы;
наличием у каждого участника полной информациио рынке;
стихийным установлением цен в ходе свободнойконкуренции;
на свободном рынке ни один участник не всостоянии изменить рыночную ситуацию по своему усмотрению.113.   Ринкова інфраструктура іїї функції
Під ринковою інфраструктурою пропонуютьрозуміти весь комплекс елементів і видів діяльності, які створюють організаційно-економічніумови для функціонування ринкового механізму
ринкова інфраструктура як сукупність (в ідеальномувипадку – комплекс) установ, організацій та інших суб’єктів сфери обігу, що забезпечуютьнеобхідні умови функціонування ринкової економіки у даній країні чи регіоні.
Ринкова інфрастррутктура – це система установі організацій (банків, бірж, страхових компаній, консультаційних та інформаційно-маркетинговихфірм тощо), які забезпечують вільний рух товарів і послуг на ринку.
Функції:
1. Доведення товару до безпосереднього споживача.Інститути інфраструктури допомагають товару знайти свого споживача. Важливо організувативиробництво продукції, але не менше важливо забезпечити її реалізацію. Спеціалізаціяна посередницьких операціях дозволяє скоротити час на реалізацію товару, зменшитивитрати обертання, прискорити оборот фондів підприємства, у більшому ступені врахуватизапити споживачів.
2. Забезпечення зворотної зв'язок між виробництвомі споживанням. Інфраструктура відчуває на собі вплив як виробника (пропозиція товару),так і споживача (попит на нього). Аналізуючи просування того або іншого товару наринку, посередник може виявити тенденції, урахування яких дозволить краще орієнтувативиробництво на інтереси споживачів.
3. Перерозподіл ресурсів між різноманітнимигалузями й усередині них. Ця функція забезпечується як через переорієнтування навипуск нової продукції, так і через обслуговування ринку цінних паперів. Мінливийкурс акцій призводить до переміщення капіталів з однієї галузі в іншу, підтримуючитим самим визначений рівень пропорційності в розвитку економіки.
4. Акумуляція тимчасово вільних коштів, регулюваннягрошового обігу. Банківські заснування інфраструктури ринку, зайняті кредитним підприємництвом,здійснюють мобілізацію вільних коштів населення і підприємств. У результаті формуєтьсяринок грошей, розширюються інвестиційні можливості підприємств, пришвидшується товарообмін.Крім того, через зміну ставки банківського відсотка фінансово-кредитні заснуванняможуть впливати на структуру інвестицій, забезпечуючи їхній перерозподіл між галузями,пришвидшуючи або уповільнюючи темпи економічного росту.114.   Біржа: визначення, види
 
Біржа — організована форма оптової торгівлі товарами (по зразках і проспектам), ціннимипаперами, валютою. В умовах нестійкості цін і курсів біржа виступає барометром кон'юнктури,а також є ареною гри для біржових спекулянтів.
Біржа— ринок, на якому відбувається оптова торгівля товарами або цінними паперами у виглядіугод. На біржі складаються і реєструються ціни на товари і створюється курс акцій.
Види:
-          товарні і товарно-сировинні;
-          валютні;
-          фондові;
-          біржі праці.115.   Основні біржові операції
Все совершаемые на фондовой бирже сделкиможно разделить на три группы: сделки с полной гарантией; нормально-спекулятивныесделки; сверхспекулятивные сделки, риск по которым невозможно учесть.
К первой группе относятся операции с ценнымибумагами государства; ко второй — с акциями и облигациями промышленных фирм, банкови т.п.; к третьей — с новыми эмиссиями ценных бумаг малоизученных компаний, впервыепопавших в биржевой оборот. Естественно, что риск может быть чреват разными последствиями.
116.   Фондова біржа.
 
Фондова біржа — це передусім місце, де знаходять один одного продавець і покупець цінних паперів,де ціни на ці папери визначаються попитом і пропозицією на них, а сам процес купівлі-продажурегламентується правилами і нормами, тобто це певним чином організований ринок ціннихпаперів.117.   Товарна біржа
 
Товарна біржа— організація, що об'єднує юридичних і фізичних осіб, які провадять виробничу ікомерційну діяльність, і має на меті надання послуг в укладенні біржових угод, виявленнятоварних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшеннятоварообігу і пов'язаних з ним торговельних операцій.
Товарна біржа— гуртовий, регулярно чинний ринок, де відбувається торгівля товарами за зразкамиабо стандартами, в яких вказано перелік необхідних ознак (якість, сортність тощо).118.   Банки: визначення, види
 
Банк— кредитно-фінансова установа, яка зберігає кошти і капіталовкладення, надає кредитита здійснює послуги по фінансових операціях для фізичних та юридичних осіб.
Види:
За формою власності/бізнес-моделлю:
*державні;
*приватні/комерційні;
*кооперативні.
За масштабами операцій:
*роздрібні (акумулюють кошти численних клієнтів,невеликі за обсягом. При цьому потрібна розвинута інфраструктура);
*оптові. Обслуговують незначну кількістьвеликих клієнтів, а необхідні ресурси залучають на фінансовому ринку.
За територіальним охопленням:
*міжнародні;
*регіональні;
*банки, що ведуть діяльність у національномумасштабі (колишні спеціалізовані банки).
За колом виконуваних операцій:
*спеціалізовані;
*універсальні.
За порядком формування статутного фондукомерційні банки поділяються на акціонерні товариства відкритого і закритого типута пайові банки. Характерні ознаки цих господарських товариств регламентуються ЗакономУкраїни «Про господарські товариства» від 16.12.93.
За наявністю мережі філій або безфілійні.
 119.   Активні банківські операції
 
Активні операції банківполягають у діяльності, пов'язаній із розміщенням і використанням власного капіталу,залучених і позичених коштів для одержання прибутку при раціональному розподіліризиків за окремими видами операцій і підтриманні ліквідності.
Активні операції банків поділяються на кредитніта Інвестиційні.120.   Пасивні банківські операції
 
Пасивні операції — це операції, за допомогою яких банки формують свої грошові ресурси для проведеннякредитних, інвестиційних та інших активних операцій.
До власних пасивів відносяться акціонерний,резервний капітал і нерозподілений прибуток.