ЗМІСТ
Вступ
1. Умовипсихічного розвитку
2. Активністьдитини
Висновки
Списоквикористаної літератури
ВСТУП
Моторика немовляти з народження має досить складну організацію. Вонавключає безліч механізмів, призначених для регуляції пози. В новонародженогонерідко виявляється підвищена рухова активність кінцівок, яка має позитивнезначення для формування в майбутньому складних комплексів координованих рухів.
Психічний розвиток дітей характеризується інтенсивним розвитком всіх сферпсихіки, яке не лише зумовлює його готовність до навчання, але і служитьсвоєрідним фундаментом для подальшого психічного розвитку на пізніших віковихетапах.
1. УМОВИ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ
Психічний розвиток індивіда, формування особистості є біологічно ісоціальне зумовленим процесом. Людський індивід розвивається і як біологічнаістота, як представник біологічного виду Homo sapiens і як член людськогосуспільства. Історія попереднього розвитку людини, тобто її філогенез, впливаєна індивідуальний розвиток (онтогенез) двома шляхами — біологічним ісоціальним.
За даними Г.С. Костюка, онтогенез людського організму визначаєтьсябіологічною спадковістю, онтогенез особистості — соціальною спадковістю. Ці двідетермінанти тісно пов'язані в процесі розвитку людини. Біологічна спадковістьмає своїм джерелом генетичний апарат людини, що сформувався в процесібіологічної еволюції і визначає розвиток її організму. Соціальна спадковістьпредставлена сукупністю культурних досягнень людства, накопичених у процесійого історичного і суспільного розвитку.
Наявність цих двох детермінант визначила й два протилежних погляди начинники походження особистості. Представники першого погляду вважали, щоонтогенез психіки людини детермінується лише біологічним фактором, біологічноюспадковістю. Згідно з іншою думкою, психічний розвиток індивіда визначається неприродою, а соціальними умовами його життя.
З точки зору сучасної науки в онтогенезі психіки людини існує єдністьбіологічних і соціальних умов. Останнє слово у розвитку особистості належитьсоціальним умовам, але цей розвиток неможливий без біологічних передумов. Діябіологічних передумов полягає в тому, що з людського зародку виникає людськийорганізм з притаманними йому можливостями подальшого розвитку. Становленнялюдського організму відбувається за певною програмою, заданою в його генотипі.Генотип визначає людський тип анатомо-фізіологічної структури організму, йогоморфологічних і фізіологічних ознак, будови нервової системи, статі, характерудозрівання тощо. Генотип визначає також динамічні властивості нервовихпроцесів, безумовно рефлекторні мозкові зв'язки, з якими народжується дитина іякі регулюють перші акти поведінки, пов'язані з її органічними потребами.
Хоча вихідний фонд спадково організованих потреб і актів поведінки вдитини невеликий, однак її нервова система має у собі спадково обумовленівеличезні можливості утворення нових потреб та форм поведінки, яких немає утварин.
Людські задатки — це природні потенції виникнення, розвитку іфункціонування психічних властивостей особистості. Задатки реалізуються упсихічних властивостях тільки в суспільних умовах життя. Надбання суспільстване фіксуються і не передаються в генах. Вони засвоюються через спілкування,виховання, навчання, трудову діяльність. Тільки шляхом соціалізації індивідаздійснюється його розвиток як особистості.
Одних задатків замало для формування психічних властивостей. Як свідчатьрезультати експериментальних досліджень психічного розвитку одно яйцевихблизнюків (вони мають ідентичні генетичні якості, бо розвиваються з однієїзаплідненої яйцеклітини), притаманні їм психічні властивості можуть помітновідрізнятися залежно від умов виховання. Схожість в їхньому психічному розвиткузбільшується, якщо вони виховуються спільно, і зменшується, якщо вихованняздійснюється за різних умов. Відмінність між близнюками зростає при переходівід простих психічних функцій до складних.
Численні експериментальні дані, здобуті в дослідженнях О.Р. Лурії,Р.Заззо, Б.М. Теплова, В.Д. Небиліцина, М.Ю. Малкова та інших, свідчать, щопсихічні властивості людей не можна безпосередньо й прямолінійно виводити зїхніх задатків. Вони, як підкреслює Г.С. Костюк, є «результат індивідуальноїісторії розвитку, зумовлюваної не тільки природними даними, а й суспільнимиобставинами і діяльністю самою дитини».
Суспільні, соціальні умови впливають на психічний розвиток індивіда завдякиісторично виробленим засобам, притаманним лише людству. Соціальне середовище, вяке потрапляє і в якому розвивається дитина, — це і об'єкти, явища природи, істворене людством штучне предметне середовище, а передусім це люди, їхнівзаємини, створені ними речі, знаряддя діяльності, мовні засоби, духовніцінності, загалом культура людської цивілізації. За думкою В.І. Вернадського, —це ноосфера, що має планетарний характер.
Зумовлені історичним розвитком людської цивілізації матеріальні тадуховні цінності передаються кожному новому поколінню не через хромосомнийапарат, а завдяки спілкуванню дітей з дорослими, у процесі спеціальноорганізованої пізнавальної та практичної діяльності. На психічний розвитокдитини безпосередньо впливають не всі соціальні умови, а лише ті, з якими вонавступає в контакт.
Вплив суспільного середовища змінюється залежно від процесу дозріваннядитини, зростання її фізичних і розумових сил, становлення потреб і прагнень,здатності сприймати об'єкти та наслідувати їх, від виникнення нових видівдіяльності. Життєві зв'язки дитини з навколишнім соціальним середовищемхарактеризуються вибірковістю, а з віком розширюються і збагачуються. Спочаткуголовним соціальним середовищем для дитини є сім'я, батьки, родичі, якідоглядають її. Пізніше поруч з дітьми з'являються інші люди — вихователі тавчителі освітніх установ, товариші, шкільні й позашкільні групи. Дитина поринаєу суспільне оточення, з яким установлюються як безпосередні, так іопосередковані контакти — через засоби масової інформації, участь у спільнійдіяльності тощо. Впливи соціального оточення опосередковуються також рівнемвласної активності дитини у діяльності й поведінці, характером відносин зіншими людьми, рівнем культури, освіченості, індивідуальними рисами характеру тощо.
2. АКТИВНІСТЬ ДИТИНИ
Завдяки активності дітей, виступаючій в різних видах і формах, процес діїсередовища на дитину перетворюється на складний двосторонній процес взаємодіїпідростаючої людини з довкіллям. Цей складний процес і є причиною розвитку дитини.
Дитя засвоює знання, досвід, здобутий багатьма поколіннями людей, що жилидо нього. Він повинен освоїти безліч понять, які вже склалися в досвіді людей.Ці знання дитя отримує в готовому вигляді або безпосередньо від старших, або зкниг, через мистецтва і культури. Дитя засвоює і закони, правила, оцінні думки,яким вимушений підкорятися і якими навчається користуватися в своїй власнійпрактиці. Так, засвоєння досвіду дорослих стає в той же час процесомнакопичення дитям власного індивідуального досвіду. У цьому процесі дитяопановує багато прийомів і способи дії: він навчається умиватися і писати, шитиі вирішувати завдання, міркувати і доводити.
Проте сам процес передачі досвіду і його засвоєння дитям не можна уявлятисобі спрощено. Дитя з перших днів свого існування потрапляє в складні і мінливістосунки з середовищем. І чим старше він робиться, чим ширшим, багатшим стаєйого власний досвід, тим усе більш складними, заплутаними і деколисуперечливими виявляються його стосунки зі світом людей. Причина цього полягаєв тому, що дитя із самого початку є активним членом найближчого до ньогосередовища. Він сам впливає на дорослих, висловлюючи свої бажання, свої потребиі інтереси. Він дуже рано починає вибірково відноситися до різних людей,іграшок, їжі. Його темпераментні особливості виступають в тому, до а до вінреагує на вимоги старших, як радіє і засмучується, як переживає засмучення іпокарання, як довго пам'ятає образу і похвалу, як швидко встановлює контакт зтоваришами і багато в чому, багато чому іншому.
Окрім індивідуальних особливостей, що визначилися, на взаємодії дитяти зсередовищем робить великий вплив його загальний емоційний стан в конкретниймомент спілкування з дорослим. Засмучене або радісно збуджене дитя «не чує»вимоги дорослого, а інколи абсолютно несподівано для вихователя відповідає найого слова бурхливими сльозами, плачемо, навіть грубістю.
Складність взаємодії дитини з середовищем посилюється і тим, що для ньогоабсолютно небайдуже, хто говорить з ним, хто пред'являє вимоги, хто карає абовиучує. Папа говорить спокійним, рівним голосом, і хлопчик негайно виконує йоговимоги. Бабуся наполягає на тому ж, але вона кричить, сердиться або обіцяє датищось смачне, але хлопчик не обертає на її слова жодної уваги… Один вчитель маєавторитет у школярів, і вони слухаються його з півслова; вимоги іншого для нихнеобов'язкові.
Значить, дія дорослого зовсім не викликає з боку навіть одного і того ждитяти однотипну, завжди заздалегідь передбачену вихователем реакцію. Тимбільше всілякі реакції різних дітей на одні і ті ж дії, які надають на нихнавіть одні і ті ж вихователі або вчителі. З кожним з них у кожного дитяти вжесклався відомий тип (або стиль) стосунків. Тому одне і те ж, здавалося б, дія,падаючи на різний ґрунт, викликає неоднакову реакцію дитяти. «Зовнішнє дієзавжди через внутрішні умови» (С.Л. Рубінштейн). Якщо взяти до уваги і мінливістани дорослих, стане ясно, що одні і ті ж вимоги до дітей, розповіді про щось,оцінки дій дітей мають в різний час абсолютно різну силу дії на них.
Надзвичайна складність взаємодії дитяти з середовищем посилюється тим, щоз перших років свого життя дитя проявляє себе як активний суб'єкт, що не лишевідповідає на падаючі на нього роздратування, але і впливає на своє середовищеі на себе самого. При цьому не можна забувати, що з кожним днем життя рольцього чинника (активності) різко підвищується.
Особливо велика роль активної діяльності людини в процесі пізнаннянавколишнього світу. У цій області величезні досягнення належать радянськійпсихології.
Дослідження А.Н. Леонтьева, П.Я. Гальперіна, А.С. Запоріжця, А.А.Люблінськой показали, що активність дитяти виступає не лише в його іграх, праціабо на фізкультурних заняттях. Вона грає істотну роль в будь-якомупізнавальному процесі і має різні форми, проходить на різних рівнях, але завждиє одним з вирішальних умов будь-якої діяльності дитяти і його розвитку вцілому.
Ігнорування ролі активності дитини в її розвитку є однією з причин тієїбезвиході, в яку зайшла західна психологія в рішенні питання про чинники іпричини розвитку. Тим часом поза активністю дитини немає її спілкування зсередовищем, а поза спілкуванням немає розвитку. При цьому значення, форми іхарактер активності, її роль в розвитку дитини змінюються з кожним днем життяпідростаючої людини.
Активність дитини виражена в її діях. Бути активним — означає знаходитисяв діяльному стані. На ранніх рівнях розвитку, навіть у внутріутробному періодіжиття, активність зародка виявляється в його рухах, які мають безумовнорефлекторний, мимовільний характер. Після народження ці рухи змінюються завдякиутворенню багато чисельних умовно рефлекторних зв'язків. Так, в процесібагатократних вправ неузгоджені спочатку рухи обох очей стають координованими іпрямують на фіксацію сприйманого предмету. Руки тягнуться до предмету інавчаються схоплювати його. Дитя все частіше маніпулює предметами, а до кінцяроку сам пересувається у напрямку до іграшки, піднімає її, кидає, наслідуючидорослим, колише ляльку, возить автомобіль. Так виникає гра.
Активність дитини перед дошкільного віку виражена в тому, що вона засвоюєбагато показаних йому дій. В результаті навчання дитя освоює безліч навиків ідо трьох років вже уміє умиватися, самостійно є, одягатися. Дошкільник умієчергувати в своїй груповій кімнаті і в куточку живої природи. Він рахує олівціі ложки, розглядає картину, малює за задумом, ліпить, розповідає, запитує,міркує.
Активність шести-, семирічної дитини набуває організований і надзвичайновсілякий характер. Вона все більше включає активність розумову. Дитя, що вступаєдо школи, проявляє свою активність в плануванні майбутньої трудової справи,свого малюнка і так далі Активність дитини яскраво виражена в її міркуваннях, суперечках,питаннях, з якими він звертається не лише до дорослих, але і до книг, і досамого себе.
Розвиток активності дитини може прослідити по наступних лініях:
1. Реактивні дії, якими немовля відповідає на дію якогось конкретногоподразника (у тому числі і на словесний наказ дорослого), стають усе більшдовільними, якісь дії гальмуються, якісь здійснюються, висловлюючи наростаючібажання і потреби самої дитини. Активність набуває творчого характеру.
2. Прості одноактні рухи — відсмикування ноги, крик, поворот голови — перетворюються під впливом системи навчання, показу, наслідування в складну поструктурі систему цілеспрямованих дій з предметами (зав'язування, складання іт. д.), а потім в цілую складну діяльність: гру, спостереження за тваринами,учбову роботу, малювання. Ця діяльність підпорядкована певним мотивам інаправлена на певну мету. Вона приймає усе більш організований і керованийхарактер.
3. У міру опанування мови активність дитини набуває інтелектуальногохарактеру і включає обдумування майбутньої споруди, задум гри, пошуки доріг длявиконання трудового доручення і тому подібне До кінця дошкільного вікуактивність дитини вже може приймати форми чисто розумовій діяльності.
4. На всіх рівнях розвитку активність дитини виражена:
а) у наслідувальних діях (словах, іграх, манері поведінки);
б) у виконавчих діях, коли дитя, підкоряючись вимогам дорослого, здійснюєпотрібні рухи і дії, — таким дорогою виробляються навики;
в) у самостійних діях, коли дитя зустрічається з новими предметами,обмацує їх, перебирає, кидає, обсмоктує. Основою цих довільних самостійних дійє могутній дослідницький (орієнтування) рефлекс «що таке?» З освоєнням мови цейдослідницький рефлекс виявляється в багато чисельних питаннях, з якими дитязвертається до дорослих.
Все частіше діти прибігають і до практичних проб: вони експериментують,намагаючись знайти відповідь на все те, що для них незрозуміло і дивно.Починаючи з середини дошкільного віку діти із задоволенням займаються«дослідами»: вони пересипають, переливають, змішують найнесподіваніші длядорослого матеріали — зубний порошок і чорнило, шевську ваксу і пластилін.Старші люблять розбирати і конструювати прості механізми: будильник, радіо,навушники. Діти намагаються вигадувати вірші, вигадують якісь дивні історії…Активність шести-, семирічних дітей набуває творчий характер. Вона виявляєтьсяв самостійних ініціативних діях.
5. Активність дітей рано прямує на дорослого, викликаючи з його бокузворотну дію на дитя. Маля відноситься до старших спочатку чисто споживацьки.Чекає від них допомоги у всьому: у усуненні голоду, болі, досягненнірезультатів в споруді, грі. Проте в процесі розвитку це відношення міняється.Для дошкільника, а ще більше для школяра дорослий стає джерелом знань,всезнаючим і справедливим суддею всього, що відбувається довкола. Дитини чекаєйого думок і оцінок, намагається їх викликати і, орієнтуючись на них, нерідконавмисно порушує правила, чекаючи у відповідь дій з боку дорослого, вступає вспори з товаришами, дратує їх, пустує, поступає по-своєму.
6. Починаючи з перед дошкільного віку дитина вчиться направляти своюактивність на самовдосконалення, самовиховання. Поставлена і бажана метаспонукала дитини до зусиль. Все частіше і наполегливіше він добивається, абийого визнали гідним учасником різних ігор, змагань.
На всіх рівнях вікового розвитку виявляються різні види активності дитини,проте вміст кожного з них, роль в загальному процесі розвитку і місце середінших форм активності дитяти істотно міняються.
Якщо дошкільник наслідує перш за все дії конкретної, близької людини — мами, виховательки, то школяр наслідує не лише діям, але і думкам, манерірозмовляти тих людей, яких він вважає видатними. При цьому у старших школярівобраз конкретної людини набуває узагальненої форми. То ж відбувається і звиконавчими діями. Три-, чотирилітні діти освоюють багато простих дій, якізакріплюються багатократними повтореннями і впродовж дошкільного вікуперетворюються на навики. Молодші школярі освоюють складніші спортивні, учбовіі достовірно трудові всілякі дії, опановують навики випилювання, листа,аплікації, моделювання. Освоювані дії дитя усе більш підпорядковує поставленомузавданню, обдумує їх і критично оцінює.
Індивідуальні відмінності в активності накладають відбиток на всівзаємини дитини з іншими людьми.
Одні лише темпераментні особливості, тобто міра сили, врівноваженості ірухливості нервових процесів, будучи природженими, помітно впливають наспілкування дитяти з тими, що оточують. Збудливе, неврівноважена дитина заінших рівних умов отримує від дорослих більше зауважень, покарань, чим дитяспокійного і урівноваженого типа нервової системи. Навіть хвороби дитини,особливо якщо вони часто повторюються, роблять певний вплив на вміст і характерспілкування з ним дорослих людей. Якщо хронічні ангіни, астма або сердечнанедостатність не впливають безпосередньо на психічний розвиток дитини, то вони обов'язковопозначаються на його способі життя, а тим самим і на всьому утриманні іхарактері його активності, на взаємодії його з довколишніми людьми. Такимчином, дитина завжди бере участь як активний діяч в спілкуванні з дорослимилюдьми.
Чим старше стає дитина, тим більшим виявляється її досвід, тим ширшевиявляється його самостійність і ініціатива, які роблять усе більш помітнийвплив на вміст і особливості спілкування дитяти з середовищем. Визнавшиспілкування, або взаємодію, дитяти з навколишнім світом однієї з причинпсихічного розвитку і діалектично личить до проблеми (тобто розуміючи діїкожного чинника і умови в системі цілісного життя дитяти), дослідники можутьуспішно розкрити закони психічного розвитку підростаючої людини.
Спадковість визначає найбільш сприятливого для розвитку дитини типавзаємодії з середовищем. Виховання є організація цієї взаємодії з метою усесторонньогорозвитку молодої людини. Чинники ці не можуть протиставлятися один одному. Позаспілкуванням на дитину не може робити вплив ні спадковість, ні середовище.Функціональне розуміння кожного чинника знімає ті протиріччя, які штучновстановлювали учені, неправильно розуміючи природу і дію кожного з них.
Формуюча роль середовища здійснюється виключно через її взаємодію з дитиною.Організація цієї взаємодії, тобто всіх видів і форм спілкування дитяти здорослими і однолітками на різних рівнях його розвитку, є педагогічнадіяльність дорослих, тобто здійснювана ними система навчання і виховання.
Завдяки активності дитини в його поведінці, інтересах, думках виявляютьсяриси, які взялися неначе невідомо звідки. В той же час далекий не все те, чогохоче досягти вихователь, формується у його вихованця.
Складність, мінливість і глибока, внутрішня суперечність — характерніособливості процесу взаємодії дитяти з середовищем.
Розвиток дитини — процес, насичений протиріччями, які вирішуються шляхомвдосконалення психічних якостей особи, що розвивається.
Аби успішно управляти складним і суперечливим процесом розвитку дитини,необхідно, використовуючи закони вищої нервової діяльності людини, законипсихології і педагогіки, створювати такі умови, при яких виховання і навчаннястають такими, що розвивають.
ВИСНОВКИ
Таким чином, в розвиток активності дітей важливу роль грає дорослий,зокрема вихователь, тому від того, як педагог сприятиме розвитку активності удітей залежатиме їх положення серед однолітків.
Проте, унаслідок пануючого аналітичного способу науково-дослідногомислення психічний розвиток традиційно досліджується як розвиток різних психічнихфункцій і здібностей: розумовий розвиток, спілкування, довільність рухів,рухова (моторна) активність. Причому кожна з цих сторін психічного розвиткувизначається як предмет досліджень виходячи з різних передумов і підходів, якправило, не співпадаючих один з одним
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. МарцинковскаяТ.Д. Детская практическая психология – М.: Гардарики, 2006 – 564 с.
2. РеанА.А. Психология и педагогика. – П.: Спб, 2006 – 240 с.
3. Возрастнаяпсихология: феноменология развития, детство, отрочество: Учебник для студ.вузов. — 4-е изд., стереотип. — М.: Издательский центр «Академия»,1999. — 456 с.
4. АбрамоваГ.С. Практическая психология. Учебник для студентов вузов… — М.: ЮНИТИ, 2004. –224 с.