ЕКОНОМIЧНАСТРАТЕГIЯ РОЗВИТКУ СОЦIАЛЬНО-ЕКОНОМIЧНИХ СИСТЕМ УКРАЇНИ
Формуванняринкових відносин передбачає низку змiн, якi охоплюють фундаментальнi засади функцiонування економiки i головних її iнституцiй, що визначаютьповедiнку наявних у суспiльствi структур i спрямовують соцiально-економiчний розвитоккраїни. Основою переходу до ринкової економiки є проведення взаємопов’занихреформ, якi передбачають:
-лiбералiзацiю полiтики, надання підприємствамта громадянам прав самостiйно приймати економiчнi рiшення, усунення рiзних заборон i обмежень напідприємницьку дiяльнiсть, вивiльнення цiн з-пiд надмiрного державногоконтролю;
-приватизацiю державних підприємств,створення системи приватної власностi, формування конкурентного середовища;
-забезпеченнямакроекономiчноїстабiлiзацiї,проведення докорiнних iнституцiйних змiн, формування нової законодавчої системи, що регулює права власностi, конкуренціютощо, а також здiйснює змiни в системi соцiального захисту.
На думку вiдомого фахiвця з глобалiзацiї Джорджа Сороса, “миживемо у свiтi загальних ринкiв, де полiтичнi установки, однак, як i ранiше, виходять iз суверенiтету окремої держави. Доглобалізації фiнансових ринкiв забезпечення бiльшої частини суспiльних благ булотурботою уряду кожної окремої держави. Зараз же, в умовах вiльного перемiщення капiталу, окремим країнамдуже складно встановлювати свої правила i вводити свої податки, оскількикапітал країни можуть просто втратити. Більше того, в багатьох країнах простонемає хорошого уряду. Репресивні й корумповані режими, а також слабкі державиє, можливо, найголовнішими причинами злиденності і страждань на сьогодні. Такимчином, вироблення ефективних способів забезпечення суспільних благ углобальному масштабі виявляється недостатнім. Ми маємо знайти способи сприянняпояві ефективного уряду на чолі окремих держав”[8].
Слідзауважити, що наприкінці ХХ ст. більш очевидними стали якісні зміни в природіконкуренції, у джерелах конкурентоспроможності й у принципах економічногорегулювання, що спостерігалися і раніше, але відчутними стали лише в останніроки.
Усучасному світі протягом останніх двох десятиліть система державногорегулювання економіки більшості держав була спрямована на “підтримку порядку вгосподарстві”. Це вимагало відурядів застосування часто дуже непопулярних ринкових заходів, у тому числі: дерегуляція, реструктуризації,скорочення непродуктивних витрат, удосконалення погано функціонуючоїінфраструктури. Проте, як справедливо зазначає С. Соколенко, навіть привиконанні цих непростих програм подальше підвищення продуктивностіпризупинилося, що було особливо характерним для найбільш розвинених країн [7]. На цьому тлі найбільшперспективним стало розширення використання інновацій через створення в країні,регіоні, місті, компанії умов для творчої розробки і наступноїкомерціоналізації нових ідей з метою досягнення стійкого підвищенняпродуктивності.
Екстенсивніметоди, за якими протягом тривалого часу розвивалася світова економіка, коли увиробництві домінували традиційні еволюційні процеси і явища, практичновичерпали себе. Тому, як свідчить досвід розвинутих країн, рушійною силою, щоспроможна забезпечити економічну незалежність України, є лише інновації йінноваційний шлях розвитку. Україна може і повинна, не повторюючи шлях, якимуже пройшли інші держави, вишукуючи та реалізуючи власні потенційні переваги,віднайти свій напрям розвитку з тим, щоб посісти гідне місце на світовомуринку, займаючи провідну позицію у сферах економічної діяльності, де для цьогоще є умови. Це повинен бути процес, що цілеспрямовано й ефективно управляється,не покладаючись лише на дію ринкових регуляторів.
Такезростання може стати реальним лише на основі структурно-інноваційної моделіекономічного зростання, інтенсивного технічного та технологічного оновленнявиробництва. Відповідно до цього розроблена стратегія економічного тасоціального розвитку України на 2004-2015рр.” Шляхом Європейської інтеграції”, яка за основустратегічного курсу, його базовим принципом висуває реалізацію державноїполітики, спрямованої на запровадження інноваційної моделі структурноїперебудови та зростання економіки, утвердження в Україні як високотехнологічноїдержави.
Необхідністьвивчення та впровадження в практику положень інноваційних теорій при переходіна інноваційну модель розвитку зумовлюється декількома причинами.
По-перше,необхідно виходити з того, що інноваційний шлях розвитку економіки є складовоюзагальносвітового наукового-технічного прогресу. І в цьому розумінні було бнеправомірним відривати економічні процеси, які відбуваються в Україні, відсвітової практики, твердити, що в нашій країні визначено свій, неповторний шляхрозвитку науки і техніки, пов’язаний із застосуванням унікальних форморганізації та управління інноваціями.
По-друге,перехід від командно-адміністративного управління до змішаної економіки маєсупроводжуватися відповідними змінами у сфері управління інноваційноюдіяльністю. Аби уникнути помилок, слід визначити й застосувати на практиціпідходи до використання інновацій в умовах ринкових відносин [2].
Інноваційнамодель розвитку економіки –це модель, яка ґрунтується безпосередньо наодержанні нових наукових результатів і їх технологічному впровадженні увиробництво, забезпечуючи приріст ВВП переважно за рахунок виробництва іреалізації наукомістких продукції та послуг. Її головною метою є забезпеченняпідвищення конкурентоспроможності національної економіки за рахуноквикористання вітчизняного і світового науково-технічного та освітньогопотенціалів.
Інноваційнамодель економіки має такі характерні риси:
1) наявністьдержавної політики і законодавства, спрямованого на стимулювання інноваційнихпроцесів;
2) переважання 5-готехнічного укладу і перехід на 6-й;
3) наука і освіта–безумовні пріоритети державної підтримки;
4) переважанняінтелектуального характеру праці над індустріальним;
5) інтегрованітехнології;
6) висока вартістьробочої сили [3].
Впровадженнядосягнень науки і техніки у реальне життя, що передбачає інноваційна модельрозвитку, приведе до модернізації економіки, яка полягає в заміні однихелементів виробничої системи іншими, сучаснішими. Це можуть бути принциповонові технології, які є результатом завершених наукових досліджень і розробок,або такі, що вдосконалені на базі використання нових знань. Таким чином, наукаяк генератор нових знань має бути визнана національним пріоритетом розвитку іголовним фактором реформування економіки. Можливим це стає лише за умовипослідовної державної науково-технічної політики, в основі якої лежатьзабезпечення інноваційної безпеки країни, визнання і реалізація стратегічнихпріоритетів науково-технічного розвитку та створення через заходи державногорегулювання сприятливих інвестиційних умов для підприємств, які активновпроваджують інновації [9].
Слідзазначити, що певні передумови для створення інноваційної моделі розвиткуУкраїни вже має. Найважливішими тут є конкурентні переваги країни, до якихналежать:
-вигіднегеографічне положення в центрі Європи, наявність унікальних природних ресурсів;
-розвинутамережа ВНЗ і державних наукових організацій;
-високийосвітній рівень населення;
-наявністьнаукових надбань у ряді сфер діяльності, які належать до пріоритетнихвисокотехнологічних і визначають світовий рівень розвитку [4].
Уструктурі інновацій розвинутих країн світу близько 60% здійснили прорив увисокотехнологічних сферах економіки, і тільки 10-12% -це поліпшуючі інноваціїв традиційних галузях [2].Сьогодні в Україні ситуація протилежна. Середпідприємств. Які займаються інноваційною діяльністю, домінують галузі нижчихтехнологічних укладів. В Україні 3-й і 4-й уклади разом становлять 95%, 5-йуклад-4,2%. Інвестиції в галузі 5-го укладу становлять 4,5% [5].
Насвітовому ринку практично відсутні програмні продукти українських програмістів.В Україні немає висококваліфікованих маркетинг-менеджерів, які були бспроможними вивести високоякісний програмний продукт на світовий ринок. Крім того,недосконалою є система законодавчого забезпечення захисту інтелектуальноївласності.
Позаувагою залишається інноваційна сфера малого підприємництва в українськійекономіці. Як свідчить статистика, серед країн СНД Україна має найменшукількість малих підприємств на 1тис. населення. Їхня частка у ВВП становитьусього близько 11%. У сфері інноваційної діяльності беруть участь лишеприблизно 4% від загальної кількості малих підприємств України, що ниністановлять понад 200 тис. одиниць [6].
Наданий час учені виокремлюють ряд факторів, які гальмують інноваційну діяльність.Це –відсутність фінансування(89% обстежених), відсутність коштів узамовника(54%), високі кредитні ставки банківських установ(44%), значнівитрати, пов’язані з нововведенням(39%), недосконалість законодавчої бази вподатковій сфері(37%), труднощі з сировиною(32%) [6].
Українамає всі передумови для створення та утвердження інноваційної моделі розвиткуекономіки. Це –і високий науково-технічний, кадровий та інтелектуальнийпотенціали, і розвинута навчально-наукова система, наявність галузевихвсесвітньо відомих наукових шкіл, структурно розгалужених наукових комплексів іряду наукомістких високотехнологічних секторів. Однак стратегічна помилка,допущена на старті ринкового реформування вітчизняної економіки, яка полягала увизначенні України як економічно та науково-технічно нерозвинутої держави,призвела до того, що країна фактично почала рухатися в напрямі демонтажунагромадженого інноваційного потенціалу [10]. Для прискорення процесу утвердженняв Україні інноваційної моделі розвитку економіки необхідним є посиленнядержавного впливу на розвиток інноваційної діяльності. До першочергових заходіву такій сфері слід віднести збільшення фінансування інноваційної діяльності тасприяння розвитку малих і середніх інноваційних підприємств.
Списоквикористаної літератури
1.Гречан А.П.Основи визначенняінноваційного розвитку економіки //Економіка та держава.-2006.-340с.
2.Економіка Україна: стратегія і політикадовгострокового розвитку/За ред.В. М. Гейця.-К.: Ін-т екон. прогнозув.,//Фелікс.-2003.
3.Иванов В. В. Национальная инновационнаясистема как институциональная основа экономики постиндустриальногообщества//Инновации.-2004.-№5.
4.Пашута М. О. Мале підприємництво таінновації як фактори зростання економіки//Економіст.-2004.-№1.-С.51-55.
5.Пирожков С. В. Проблеми прискоренняінноваційного розвитку//Економіст.-2005.-№4.-С.31.
6.Рихтюк В. К. Інноваційнепідприємництво як складова сталого економічного зростання//Актуальні проблемиекономіки.-2004.-№10.-С.135-142.
7.Соколенко С. І. Глобалізація іекономіка.-К.: Логос,1999.-568с.
8.Сорос Дж.Общественные блага глобализации: отсутствующийкомпонент//День.-2001.
9.Федулова Л. К. Інноваційний розвитокекономіки: модель, система,управління, державна політика. К., Інститут економічного прогнозування,2004.
10.Чечетов М.І. Інноваційна складоваринкової трансформації//Економіка України.-2004.-№11.-С.4-14.