ЕКОНОМІЧНАСИСТЕМА. СПОСОБИ І ТИПИ СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА
Вступ
Продуктивні силисуспільства системно організовані. Їх конструктивними системостворюючимиелементами є праця людини, предмети і засоби праці у всій їх сукупності ібезперервній взаємодії. До структури продуктивних сил входять також технологія,організація, виробнича і соціальна інфраструктури.
Технологія –сукупність способів дії людини на предмет праці з використанням відповіднихзасобів праці, а також різних режимів протікання виробничих процесів.
Організаціявиробництва – сукупність виробничих структур суспільства, різних галузейекономіки, а також способів, прийомів, форм їх взаємодії, механізму їхвиробничо-господарських зв'язків.
Інфраструктуроюпродуктивних сил є їх допоміжні складові частини, що забезпечують нормальнефункціонування всієї системи продуктивних сил. Виробничу інфраструктуруутворюють транспорт, зв'язок, енергетика, особливе місце займає маркетинговадіяльність, науково-технічна,ринково-кон'юнктурна та інша виробничо-господарська інформація. До соціальноївідносяться: освіта, охорона здоров'я, житлово-комунальне господарство, якіобслуговують функціонування і розвиток особистого фактора виробництва.
1.Технологічний спосіб виробництва
Суспільневиробництво має 2 сторони – соціальну і матеріально-речовинну. З соціальногобоку, виробництво виступає як сукупність процесів взаємодії між людьми убезпосередньому виробництві плюс процеси привласнення і розподілу результатівпраці між членами суспільства.
Зматеріально-речовинної сторони суспільне виробництво є всією сукупністю діїлюдей на предмети праці за допомогою відповідних засобів праці. Способи,прийоми впливу дій людей на предмети праці, що ґрунтуються на механічних,фізичних, хімічних та інших природних властивостях засобів виробництва,утворюють технологію виробництва. Технологія виробництва специфічна у кожномуокремому випадку, але всі конкретні види виробничих технологій базуються, восновному, на єдиному досягнутому в кожен даний історичний відрізок часу рівнірозвитку фундаментальних, природничих наук і на рівні оволодіння людьми силамиприроди. В результаті складається єдиний в основному рівень технологічності у всіхконкретних виробництвах, і технологія виступає як загальна форма продуктивнихсил і важливий їх внутрішній структурний інструмент. У крупному, глобальномуісторичному плані процес розвитку технології як загальної форми продуктивнихсил характеризується наявністю ряду специфічних етапів або технологічнихспособів виробництва.
Технологічнийспосіб виробництва є сукупністю способів, прийомів, приватних технологій,створення життєвих благ і послуг, що характеризується історично певним рівнемрозвитку природничих наук і прикладного використання їх досягнень увиробництві. Технологічний спосіб виробництва охоплює всю сукупністьпродуктивних сил і організаційно-економічні відносини, на відміну відсуспільного або соціального способу виробництва він не включає соціально-економічнівідносини. Технологічний спосіб виробництва є матеріальною основою виникнення ірозвитку соціально-економічних відносин і матеріальним базисом суспільногоспособу виробництва.
Історія людствазнає такі технологічні способи виробництва: збиральництво, мануфактурневиробництво, машинно-фабричне індустріальне виробництво і постіндустріальнеінформаційне виробництво.
Кожен попереднійтехнологічний спосіб виробництва історично вичерпує себе, вступає у кризовийстан, тобто нездатність до розширення виробництва відповідно до збільшенихпотреб суспільства. Перехід до нового технологічного способу виробництва єновим революційним стрибком.
Історично першийтехнологічний спосіб виробництва – це збирання готових продуктів природи:плодів, рослин; полювання на тварин; рибальство. Він відповідає історіїпервісного суспільства.
Революція,пов'язана з відкриттям вогню, зумовила перехід від збиральництва домануфактурного виробництва, яке характерне для епох рабства і феодалізму і буломатеріальною основою зародження капіталізму в його ранніх формах простоїкооперації і мануфактури.
Машинно-фабричнеіндустріальне виробництво виникло при капіталізмі у другій половині XVIII століття і панує до наших часів.Перехід до нього відкрив промисловий переворот, що ознаменував перехід відручного до машинного виробництва. Основним осередком організації виробництвапри ньому була фабрика – підприємство, засноване на застосуванні машин, демашини доповнюють одна одну.
Основні елементимашинного комплексу: руховий механізм; передавальний пристрій; робоча машинаабо виконавчий механізм.
Сучасна НТР породила новий ступінь у розвиткумашинного виробництва. Сучасні машини в своїй більшості доповнюються 4 ланкою –автоматичним контрольно-регулюючим пристроєм. На основі створених і широковпроваджуваних автоматизованих систем розвивається автоматизоване виробництво.
Сучасна НТР зумовила серйозні структурні зміни всуспільному виробництві. Виникли і набули прискореного розвитку новітнінаукоємні, ресурсозберігаючі технології, а в біотехнології – виробництво нових нетрадиційнихконструкційних матеріалів. Також сучасна НТР зумовила бурхливий розвиток засобів інформації – інформаційневиробництво.
Науково-технічнаінформація є обов'язковою умовою роботи сучасної системи машин, які містятьпристрої, що управляють; вона є засобом підвищення якості робочої сили. Вцілому науково-технічна, економічна, комерційна інформація є необхідноюпередумовою успішної організації всієї виробничо-господарської діяльностіпідприємств та їх стратегічного планування та поточного оперативногорегулювання. В економічно розвинених країнах склався інформаційний секторекономіки. Його підприємства здійснюють збір, високоякісну комп'ютерну обробкуі продаж різної інформації з передачею значних об'ємів на великі відстані задопомогою різних засобів зв'язку (до нього відносяться і підприємства, яківиробляють комп'ютерне устаткування).
Інформаційнийсектор займає достатньо міцні позиції в економіці розвинених країн. Багатозарубіжних дослідників приходять до висновку про становлення і розвитокпостіндустріального інформаційного суспільства.
2.Система виробничих відносин суспільства
Суспільневиробництво завжди є єдністю двох сторін: ставлення людей до природи(продуктивні сили) і ставлення людей один до одного (виробничі відносини).
Люди в процесівиробництва незалежно від своєї волі і свідомості вступають у певні зв'язки івідносини. Ці відносини одержали назву виробничих або економічних відносин.
Виробничівідносини не зводяться тільки до відносин у процесі виробництва. Справа в тому,що процес виробництва не є одноразовим актом. Він повинен безперервнопоновлюватися, оскільки люди не можуть перестати виробляти, як не можутьперестати споживати.
Виробництво, щорозглядається як постійно поновлюваний процес, є відтворення, яке включає нетільки сам процес виробництва, але і розподіл, обмін і споживання. Все цічотири елементи відтворення знаходяться в тісній взаємодії, але визначальнароль завжди залишається за виробництвом.
Власневиробництво виступає як процес створення життєвих благ і послуг. Розподіл –проміжна фаза або стадія в русі суспільного продукту з виробництва успоживання, на якій визначається частка кожного учасника суспільноговиробництва в спільно проведеному продукті. Обмін – це фаза у русі суспільногопродукту з виробництва в споживання, на якій виробники обмінюють вироблені нимипродукти на грошові доходи та на інші продукти і послуги, необхідні длязадоволення їх потреб. Споживання – завершальна фаза в русі суспільногопродукту, що полягає у використанні створених предметів для задоволення потреб.
Ці 4 процеси неіснують поза їх взаємодіючою єдністю. Виробництво і споживання – початковий ікінцевий пункти руху продукту, при цьому кожен з них містить в собі інший,виявляє себе як інший або через нього. Виробництво є також і споживанням, інавпаки. Виробництво – це продуктивне споживання. Розподіл і обмін займаютьпроміжне положення між виробництвом і споживанням. Примат у цій єдностіналежить виробництву, оскільки розподіляти, обмінювати і споживати можна тільките, що вироблено. Розподіл, обмін і споживання не тільки знаходяться поряд звиробництвом, але і походять з нього. Обмін, перш ніж бути обміном продуктами,є обміном діяльністю в самому виробництві, який і складає суть виробництва.
Щоб виробництвоздійснювалося безперервно, у наявності постійно мають бути всі його фактори,створюючи продуктивні сили суспільства.
Відтворенняпродуктивних сил насамперед припускає відтворення робочої сили, людей, тобтоособистого фактора. Воно охоплює такі процеси:
1) відновленняпрацездатності економічно активного населення;
2) безперервнезростання кваліфікації, науково-технічного, загальнокультурного рівняпрацівників;
3) відтвореннясамої людини, нових поколінь людей, їх виховання і спеціальну професійнупідготовку до трудової діяльності;
4) безперервнийприхід нових поколінь працівників на зміну тим, що вибувають.
Відтворенняпродуктивних сил припускає далі відтворення засобів виробництва. Воно включаєремонт і заміну будівель, споруд, верстатів, машин, що поступово зношуються увиробничих процесах, а також відновлення перехідних запасів, повністюспоживаних при створенні нових продуктів, сировини, матеріалів тощо.
Відтворенняпродуктивних сил суспільства припускає також відтворення виробничої і соціальноїінфраструктури, особливо наукового забезпечення матеріального виробництва івсіх інших сфер життєдіяльності суспільства. При цьому наука повинна неухильноперетворюватися на безпосередню продуктивну силу суспільства.
Всі елементипродуктивних сил мають відтворюватися в певних пропорціях і лише тоді процессуспільного відтворення протікатиме безперервно і ефективно.
Відповідно наоснові і у взаємодії з відтворенням продуктивних сил здійснюється відтвореннявиробничих відносин. При цьому перш за все здійснюється відтворення власневиробничих відносин, які складаються в процесі формування продуктивних сил якбезпосередньо трудові техніко-технологічні відносини людей. На основі цихвідносин здійснюється відтворення відносин власності з усіма їх функціями, атакож відносин розподілу й обміну результатів праці, системи економічнихінтересів і всіх інших елементів соціально-економічних відносин.
Відтворенняорганізаційно-економічних відносин виявляється в подальшому розвитку іпоглибленні суспільного розподілу праці, спеціалізації і кооперації виробництвата його внутрішньої організації.
Розрізняютьпросте, розширене і звужене відтворення.
Простевідтворення характеризується відновленням виробництва в колишніх масштабах і наколишньому науково-технічному рівні. Докапіталістичним формаціям в основномубуло властиве просте відтворення. Просте відтворення – це початковий пункт іскладова частина розширеного відтворення.
Поступальномурозвитку суспільства властиве розширене відтворення, яке характеризується зростаннямоб'єму виробництва і життєвого рівня населення.
Іноді має місцезвужене відтворення, яке характеризується занепадом відтворювальних процесів.
Продуктивні силиі виробничі відносини в їх єдності утворюють спосіб виробництва.
У системіекономічних відносин функціонують дві підсистеми: організаційно-економічні відносини ісоціально-економічні відносини.
Організаційно-економічнівідносини – це відносини з приводу організації виробництва як процесу створенняжиттєвих благ. Вони мають місце у зв'язку з розподілом праці, спеціалізацією,концентрацією і централізацією виробництва, економічною інтеграцією.
Концентрація –укрупнення, розширення підприємств, фірм.
Централізація –об'єднання декількох підприємств в єдине ціле.
Економічнаінтеграція – господарське об'єднання підприємств, галузей, країн.
Соціально-економічнівідносини – це відносини з приводу володіння факторами виробництва івикористання його результатів. Сюди входять відносини власності, вся сукупністьекономічних інтересів, відношення господарювання, відношення розподілу, обмінуі споживання.
3.Відносини власності
Основу виробничихвідносин у суспільстві складає форма власності на засоби виробництва.
Відносинивласності мають багатовікову історію. З ними пов'язані стимули до економічної,підприємницької діяльності людей, система цілей і інтересів, форми і методигосподарювання. Ними зрештою визначається реальна влада в суспільстві.
Учені постійнопрагнули розкрити об'єктивний зміст власності. Спочатку власність намагалисявизначити як категорію божественного походження. Потім власність розглядали якбіологічну категорію, виходячи з передумов, що процес привласнення матеріальнихблаг властивий будь-якій живій істоті. Розглядали натуралістичне походженнявласності, трактуючи відносини власності як відносини людини до речі незалежновід суспільних відносин. Визначали власність як категорію юридичну, тобто яквольове ставлення людини до речі, закріплене юридичним шляхом. Деякі дослідникивласність визначали як морально-етичну категорію.
Сьогодні основурозуміння власності складає положення про те, що власність виражає історичнопевні відносини між людьми з приводу відчуження і привласнення результатіввиробництва.
Саме діалектичносуперечлива єдність відчуження і привласнення складає матеріальний зміст такогоекономічного явища, як власність, оскільки привласнення яким-небудь суб'єктомоб'єкта власності можливе лише через відчуження його у іншого суб'єкта.
Власність – цесукупність відносин окремих індивідів, груп людей і їх асоціацій до речей, якдо своїх, і відносин між людьми з приводу приналежності речей.
Власність якекономічне явище є сукупністю неіснуючих поза зв'язком між собою такихелементів:
— об'єктивласності;
— суб'єктивласності;
— відносинивласності.
Об'єкти(матеріально-речовинний зміст) – привласнені речі, що знаходяться урозпорядженні людей: фактори виробництва і життєві блага. За об'єктамивласності розрізняють:
— власність нафактори виробництва, зокрема на засоби виробництва, робочу силу;
— власність напредмети споживання;
— інтелектуальнувласність.
Суб'єкти абоносії відносин власності – це люди, їх різні об'єднання і асоціації, щопривласнюють, володіють і розпоряджаються об'єктами власності.
Відносинивласності беруть свій початок у виробництві. Виробництво – не тільки процес створенняжиттєвих благ, це також процес їх привласнення людьми відповідно до їх участі увиробництві.
Власність – нетільки результат і одна з істотних рис виробництва, у зв'язку з безперервністювиробничих процесів вона є неодмінною передумовою виробництва.
Виробничепривласнення – це первинний початок власності, подальший рух відносин власностіздійснюється у формах відчуження і вторинного привласнення на стадіях розподілуі обміну.
Відносинивласності є системостворюючим чинником у всій системі економічнихвідносин, а тому і основою існуючого ладу. У зв'язку з цим вони законодавчозакріплюються і захищаються державою. В результаті економічні відносинивласності набувають юридичної форми, а їх суб'єкти наділяються правомвласності.
Економічнівідносини власності первинні, фундаментальні, оскільки вони виникають увиробництві і розподілі об'єктів власності і зрештою визначаються участю людейу виробничо-господарській діяльності.
Право власностівторинне, похідне, проте за допомогою законодавства держава може активновпливати на розподіл матеріального багатства в країні.
Залежно відоб'єкта привласнення виділяється власність на засоби виробництва і власність напредмети споживання. Особливе місце серед форм власності за її об'єктами займаєвласність на засоби виробництва. Матеріальному виробництву належить визначальнароль у розвитку людського суспільства, тому власність на засоби виробництва єсистемостворюючим чинником, центральним ядром всієї системи відносин власності.
Робоча сила якособистий фактор виробництва невід’ємна від особи працівника, вона є надбаннямкожного працездатного індивіда і знаходиться в його індивідуальній власності.Робоча сила може продуктивно використовуватися безпосередньо самим її володарему власній виробничо-господарській діяльності абож у законодавчо встановленому порядку відчужуватися в тимчасове користуванняіншими юридичними (або фізичними) особами у формі найму.
Предметиспоживання спочатку привласнюються виробничо-господарськими осередками замісцем їх виробництва. За допомогою відчуження і вторинного привласнення вонинадходять безпосередньо до споживача.
Розширення сферирозумової праці і збільшення маси його продукту зумовило його зростаючезначення. Об'єктами інтелектуальної власності можуть бути твори мистецтва,науки, літератури, науково-технічні розробки, винаходи, відкриття,раціоналізаторські пропозиції, а також фірмові знаки.
В економічномузмісті власності слід розрізняти дві сторони: матеріально-речовинну (об'єктивласності) і соціально-економічну (відносини між людьми у зв'язку з їхпривласненням). Окремою проблемою є юридичне оформлення вказаних відносин.
Разом з тим, хочавласність і привласнення нерозривні, не слід їх повністю ототожнювати.Привласнення – ширше поняття. Воно виражає об'єктивний процес перетворенняпредметів і явищ природи, їх властивостей у реальні компоненти життєдіяльностівсіх економічних суб'єктів (суспільства, окремих колективів, сімей і кожногоіндивіда). Але привласнення в такому широкому сенсі завжди здійснюється у форміпевних суспільних відносин між людьми. Основу цих відносин саме і утворюютьвідносини власності.
Власність назасоби виробництва є основою економічної системи. Зазначимо, що економічнасистема включає суспільне виробництво як ціле, тобто весь спосіб виробництва.Поняття «економічна система» використовується насамперед для позначеннясукупності об'єктивних виробничих відносин. Оскільки виробничі відносини вельмирізноманітні, то економічна система визначається, перш за все, пануючими вданих конкретних історичних умовах специфічними виробничими відносинами. Такимвузловим елементом є власність на засоби виробництва.
По-перше,відносини власності на засоби виробництва виявляються, розгортаються у всійсистемі виробничих відносин.
По-друге,відносини власності пронизують всі фази відтворення
(і розподіл, і обмін, і споживання).
По-третє, наоснові відносин власності формується соціальна структура суспільства.
Ключовоюпроблемою власності є проблема реалізації. Реалізація власності – фактичнепривласнення, тобто отримання життєвих благ на підставі власності.
Економічні формиреалізації власності:
1) розвитоквиробництва для задоволення системи виробничих і особистих потреб суспільства;
2) підвищенняефективності виробництва;
3) зростаннясуспільного багатства.
Соціальні формиреалізації власності:
— підвищеннярівня задоволення потреб (матеріальних і духовних) членів суспільства;
— повнішийрозвиток потенційних здібностей особи.
Рівні реалізаціївласності:
1) всесуспільство (державна власність);
2) регіональнийрівень (муніципальна власність);
3) виробничийрівень в особі окремої групи, індивіда (акціонерна, приватна власність).
Власністьфункціонує і реалізується в процесах:
— володіння абофактичного володіння її об'єктами;
— користуванняабо вилучення з об'єктів корисних властивостей;
— розпорядженняабо визначення долі її об'єктів.
Невід'ємнимиатрибутами права власності є: право володіння, право користування і праворозпорядження.
Право володіння –означає господарське володіння річчю. Володіння пов'язане з фактичним використаннямоб'єктів привласнення і частковим привласненням результатів діяльності.
Правокористування – економічні відносини, пов'язані з вилученням з матеріальних благкорисних властивостей. Це відношення між людьми в процесі реалізації споживноївартості речей (засобів виробництва).
Праворозпорядження означає можливість визначати долю матеріальних благ (подарувати,продати, обміняти, заповідати, знищити тощо). З економічної точки зоруреалізація повного привласнення – це управління об'єктами привласнення.
Існують двіосновні форми власності: державна і приватна. Їх взаємодія породжує проблемутак званих змішаних, похідних, гібридних або симбіозних утворень. На основі базових формвласності шляхом об'єднання майна виникають і функціонують різні змішані формивласності, зокрема за участю іноземних громадян і юридичних осіб.
Державнавласність функціонує у складі загальнодержавної власності і власностіадміністративно-територіальних одиниць, або комунальної.
Об'єктизагальнодержавної власності (окрім специфічно державних) – це майно, щозабезпечує діяльність Верховної Ради, Президентських структур, КабінетуМіністрів та інших створюваних ними державних органів, майно збройних сил,органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ, оборонні об'єкти,єдина енергетична система країни, система транспорту загального користування,зв'язку та інформації загальнодержавного значення, кошти державного бюджету,майно основної мережі вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, майнодержавних підприємств, майно, що становить матеріальну основу суверенітетуУкраїни і забезпечує її економічний і соціальний розвиток.
Об'єктикомунальної власності – майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад істворюваних ними органів, кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд,об'єкти житлово-комунального господарства, майно основної частини установмережі народної освіти, культури, охорону здоров'я, місцеві енергосистеми,транспорт, системи зв'язку та інше необхідне для забезпечення економічного ісоціального розвитку відповідних територій.
Специфічнимиоб'єктами державної власності в Україні є: надра землі, повітряний простір,водні та інші природні ресурси континентального шельфу і виняткової морськоїекономічної зони.
Земля можезнаходитися у власності будь-якого суб'єкта власності.
Фінансовіресурси, продукти інтелектуальної праці можуть бути об'єктами всіх, у томучислі і змішаних форм власності.
Держава створюєрівні умови і юридичний захист для всіх форм власності.
Приватнавласність громадян складає економічну основу їх особистої незалежності, прав ісвобод людини. Вона вказує на основоположну роль громадянина в господарськомужитті і на кінцеву спрямованість останньої на індивідуальне споживаннягромадян.
Структураприватної власності:
— особиставласність, що носить споживчий характер;
— приватнавласність, що допускає застосування найманої праці.
Об'єктами єдоходи споживчого призначення, предмети особистого і сімейного споживання, атакож домашнього вжитку і зручності (дома, дачі, машини).
Функціонуваннювласності властиве різноманіття її форм.
Так суб'єктамиколективної власності є колективні підприємства, кооперативи, акціонернітовариства та інші господарські об'єднання, які мають статус юридичної особи.Вона виникає на основі або шляхом добровільного об'єднання грошових коштів,майна громадян та інших юридичних осіб з метою створення кооперативів,акціонерних товариств тощо.
У майніколективного підприємства визначаються долі його членів у вигляді внесків,паїв, акцій, відповідно до яких розподіляються доходи.
Об'єктамивласності профспілок, добродійних та інших суспільних фондів є майнокультурно-побутового, просвітницького призначення, необхідне для здійсненнядіяльності, передбаченої статутом.
Об'єктамивласності політичних партій і організацій є будівлі, грошові кошти, споруди,необхідні виключно для виконання статутних функцій.
Об'єктамивласності релігійних організацій є культові споруди, предмети релігійнихобрядів тощо, необхідні для здійснення діяльності.
4.Економічна система суспільства
Кожне явище вприроді і суспільстві пов'язане з іншими явищами і взаємодіє з ними. Достатньотісні зв'язки і міцна стійка взаємодія між визначеними довкола явищамиприводить до утворення відповідних систем.
Система –органічне утворення, що складається з ряду його частин, закономірно і міцнопов'язаних між собою причинно- наслідковими зв'язками і залежностями.
У навколишньомусвіті взаємодіють дві системи: природа і суспільство. Людина – частина природи;суспільна система виникла і функціонує на основі природної системи і не існує увідриві від неї, адже подвійна сама глибинна суть людини.
Людськесуспільство як система є взаємодіючою сукупністю окремих індивідів, їх різнихгруп і об'єднань як соціальних феноменів.
Економічнасистема – сполучна ланка між природною і суспільною системами. При цьому вонарізними своїми сторонами входить до складу і природи, і суспільства. У сферіекономіки функціонують ресурси, науково-технічні, організаційні досягнення, якіформуються суспільною системою. Суспільна система формує потреби, якісні такількісні характеристики продуктів, що виробляються.
Під економічноюсистемою розуміється реальна національна економіка, тобто економіка окремоїкраїни з її внутрішньогалузевою структурою, фірмами, підприємствами, домашнімигосподарствами. Всі виробничо-господарські осередки, всі галузі економікиміцно, стійко пов'язані між собою розподілом праці та обміном.
Основні складовічастини економічної системи:
– продуктивнісили суспільства, представлені особистими і речовинними факторами;
– техніко-економічнівідносини;
–соціально-економічні відносини;
– господарськиймеханізм.
Продуктивні силиі техніко-економічні відносини утворюють технологічний спосіб виробництва. Атехнологічний спосіб виробництва разом з соціально-економічними відносинамиутворює соціальний або суспільний спосіб виробництва.
Господарськиймеханізм – сукупність техніко-економічних, соціально-економічних відносин,юридичних відносин в області господарства і цивільного права та економічноїполітики.