Економічна політика як система: визначення, основнікритерії, класифікація.
ЗМІСТ
Вступ. 3
1. Поняття економічної політики держави. 5
1.1 Сутність і цілі економічної політики. 5
1.2 Аспекти загальноекономічноїрівноваги в економічній політиці 8
1.3 Моделі ринку і економічної політики. 9
2. Економічна політика як основанаціональних економічних інтересів. 18
2.1. Національно-економічні інтереси — вихідний пункт визначення національної економічноїполітики. 18
2.2 Оцінка економічних можливостейкраїни як складова економічної політики 21
3. Особливості сучасної економічноїполітики в Україні 26
Висновок. 34
Список використаної літератури. 36
Вступ
Вирішення завданьнаціонального відродження України як розвинутої демократичної країни ізсоціальною ринковою економікою неможливе без чіткої, гнучкої і виваженоїдержавної економічної політики. На цій основі постала проблема створеннямеханізмів досягнення політичної стабільності, консенсусу інтересів різнихінститутів та суб’єктів політичної влади у процесі прийняття політичних рішеньв економічній сфері, обгрунтування значимості устрою суспільно-політичногожиття щодо формування економічної політики держави, яка б відповідала запитамкожного пересічного громадянина. Ця проблема, поряд з проблемою економічноїкризи, яка триває в країні, є наріжним каменем, який визначає актуальністьданого дослідження.
Актуальністьдослідження зазначених напрямів дедалі зростає у зв’язку з проголошенням вУкраїні як суверенній державі курсу на впровадження виваженої економічноїполітики. Даний фактор обумовлює визнання її світовим співтовариством, якерозвивається в нових геополітичних умовах.
Розумінняглибокого взаємозв’язку та взаємопроникнення засад демократичного розвиткусуспільства та соціальної ринкової економіки, вирішальної ролі даних чинниківщодо визначення економічної політики держави простежується в роботах багатьохавторів. Такими є праці В. Безверхого, Г. Бласко, Є. Вятра, К. Гаджиєва,Р.Дарендорфа, В. Лукова, М. Кириченка, О. Панаріна, М.Піскотіна, В.Селіванова,В. Трипольського та ін.
Основна метакурсової роботи дослідити сутність такого поняття як економічна політикадержави. Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов’язанихзавдань:
· вивчитипоняття та сутність економічної політики держави;
· дослідитиособливості впливу економічної політики держави на добробут;
· розглянутиособливості економічної політики України.
Об’єктом дослідження є багатоаспектнавзаємодія суспільно-політичних та соціально-економічних інститутів і процесів приздійсненні державою економічної політики. Предметом дослідження виступаєекономічна політика держави як дійовий засіб впливу на процессоціально-економічного розвитку суспільства і досягнення на цій основігромадсько-політичної злагоди.
Курсова роботаскладається із вступу, основної частини та висновків. У вступі обгрунтовуєтьсяактуальність теми, визначається мета, завдання, предмет та об’єк дослідження.Основна частина присвячена дослідженню поставленої проблеми. У висновкахсформульовано основні результати дослідження.
1. Поняття економічноїполітики держави1.1 Сутність і ціліекономічної політики
Головне питанняполітики — це питання про владу. Не є виключенням з цього правила і економічнаполітика. Для неї найважливішим є питання про економічну владу та їївикористання для досягнення довгострокових та поточних цілей в економіці,реалізації певних економічних інтересів.
Історіяекономічної політики така ж давня, як й історія самої економіки, історіядержави. Незалежно від типу економічної системи головним суб'єктом економічноїполітики є держава. Тому економічна політика — це завжди державна економічнаполітика. Її цілі, механізми та інструменти найтісніше пов'язані із загальнимифункціями держави, характером держави, типом економічної системи, конкретнимстаном національної економіки, кон'юнктурою світового ринку, міжнароднимстановищем.
Певний типдержавного устрою завжди невід'ємний від певного типу економічної системи. Вонивзаємозалежні та коригують один з одним. Звідси, економічна політика, якупроводить держава, зазнає впливу як суто економічних факторів, так і політичнихта ідеологічних. Проте в різних економічних системах вплив і значення цих факторівнеоднакові. В ринковій економічній системі переважне значення мають економічніфактори, які впливають на економічну політику, в командно-адміністративній переважаєвплив політичних та ідеологічних факторів. Однак незалежно від цього можна датизагальне визначення економічної політики як взаємопов'язаної системидовгострокових і поточних цілей економічного розвитку, що визначені державою,комплексу відповідних державних рішень (законів, постанов, інших нормативнихактів) та заходів, спрямованих на досягнен-ня цих цілей з використаннямдержавної влади в сфері економіки.
Кінцевепризначення економічної політики держави — сприяти природному еволюційномуекономічному розвитку, запобігати зловживанням економічною владою з боку окремихосіб, груп, підприємств, а також кризовим явищам, підтримувати господарськийпорядок.
Залежно відконкретних обставин цілі економічної політики можуть і повинні змінюватись,гнучко реагувати на фактичний стан економіки, її проблеми та протиріччя. Можнасформулювати кілька загальних бажаних цілей економічної політики в ринковійекономічній системі.
1. Метаекономічного зростання. Це загальна кінцева мета для кожної національноїекономіки і національної економічної політики в ринковій та перехідній до ринкуекономіці. Вона конкретизується в обсягах виробництва ВНП, рівні життянаселення країни. Заходи економічної політики, спрямовані на досягнення цієїмети, можуть бути різноманітними, проте їх поєднує націленість на активізаціюнайважливіших факторів економічного зростання, серед яких — інвестиціїкапіталу, реструктуризація економіки, ефективна зайнятість і зростанняпродуктивності праці, достатній плато' спроможний попит населення тощо.Використовуються заходи структурної політики загалом.
2. Мета ефективноїзайнятості. Як правило, вона поєднується, з першою і передбачає активнуекономічну політику держави.
3. Метазростання економічної ефективності. Своєрідна «надмета» ринковоїекономіки, досягти яку можливо заходами економічної політики, що мають достатньодовгострокове і стратегічне значення для національної економіки і передбачаютьрозвиток науковотехнічного прогресу, освіти, науки, використання своєріднихпереваг національного характеру, національної економіки в системі міжнародногоподілу праці. Використовуються заходи промислової політики.
4. Метастабільного рівня цін. В розвинутій ринковій економіці досягаєтьсяпереважно заходами грошово-кредитної та бюджетної політики, що маютьантиінфляційну спрямованість. Як правило, в короткостроковий термін ця метавступає в протиріччя з метою найбільшого рівня зайнятості та стимулюванняекономічного зростання. В перехідних до ринку умовах пріоритетне місце внапрямі досягнення даної мети має належати загальній економічній полі-тиці зпідтримки національного товаровиробника.
5. Метазахисту і підтримання конкурентного господарського порядку, принципівекономічної свободи. Досягається заходами антимонопольної політики,контролю за використанням економічної влади, захисту прав людини та інститутуприватної власності. Вступає в певне протиріччя з принципами активної державноїекономічної політики економічного регулювання.
6. Метасоціальної безпеки і стабільності. Досягається засобами збалансуванняекономічних інтересів роботодавців та найманих працівників, політики соціальногострахування та забезпечення, ефективної зайнятості, професійної підготовки таперепідготовки, сприяння малому бізнесу, а також засобами прогресивногооподаткування особистих доходів, оподаткуванням нерухомого майна тощо.
7. Метарівноваги зовнішньоторговельних операцій і платіжного балансу, ефективногокурсу національної валюти. Досягається заходами зовнішньоекономічноїполітики, політики центрального (національного) банку щодо курсу національноївалюти тощо.
Економічнаполітика має реагувати на кон'юнктурні коливання. В умовах, коли ринковаекономіка розвивається циклічно, відображаючи зміни в попиті і пропозиції,важливим загальним завданням економічної політики є завчасна (своєчасна)реакція на можливі зміни економічної кон'юнктури, стану національного і світовогоринків. В умовах, коли економіка зростає, економічна політика повинназапобігати можливому підвищенню «економічної температури», тобтопроводити заходи, сутність яких протилежна економічному зростанню. І навпаки,коли з'ясовується близьке еко-номічне «гальмування», економічнаполітика «включає» стимулюючі заходи щодо інвестицій та діловоїактивності в цілому.
Одночасно досягтивсі основні цілі економічної політики практично неможливо. Тому економічнаполітика завжди постає перед проблемою вибору пріоритетів. Цей вибірзумовлюється впливом багатьох внутрішніх і зовнішніх факторів, орієнтацієюекономічної політики На певні економічні доктрини та теорії, економічніінтереси певних соціально-економічних груп населення. Заздалегідь дуже важковизначити, чи буде вибір пріоритетів ефективним з точки зору кінцевихрезультатів того чи іншого варіанта економічної політики. На. це запитаннявідповідає практика. Проте певне об'єктивне співвідношення між реальноюекономічною ситуацією, загальним станом економіки і пріоритетами економічноїполітики завжди існує. Серед фундаментальних загальнонаціональних критеріївцього вибору можна назвати критерії економічної ефективності (раціональності) івідповідності пріоритетів національнодержавним економічним інтересам, а такожнеобхідності загальноекономічної рівноваги.1.2 Аспектизагальноекономічної рівноваги в економічній політиці
Загальноекономічнарівновага має різні аспекти. Проте можна сформулювати два головних. Перший — рівновага сукупного попиту і пропозиції. Другий — збалансована реалізаціяцілей економічного зростання, високого рівня зайнятості, стабільного рівня цін,рівноваги торговельного балансу. Цей аспект Має умовну назву «магічного чотирьохкутника»,що означає величезну складність одночасної реалізації цих чотирьох цілей та здійсненнявідповідних заходів економічної політики.
Важливим євизначення впливу на економічну політику різних суб'єктів економічного процесу.Держава є головним суб'єктом економічної політики. Однак формування курсуекономічної політики відбувається також під впливом інших суб'єктів економічногопроцесу:
а) впливмонополій — це найзагрозливіший фактор для економічної політики;
б) вплив великогопромислового і фінансового капіталу, що може мати як позитивне, так і негативнезначення. Позитивне пов'язане з інвестиційними можливостями великого капіталу,негативне — з монополістичними тенденціями;
в) впливпрофспілок, який залежить від їх політичної ваги, організованості та маєнеоднакове значення в різних країнах. Політика заробітної плати формуєтьсявеликою мірою залежно від діалогу «уряд — роботодавці — профспілки»;
г) впливполітичних партій і об'єднань. Кожна партія має свою економічну програму(платформу) і пропонує певні цілі економічної політики, на яких вона зосередитьувагу у разі отримання політичної влади. Якщо уряд сформований на однопартійнійабо багатопартійній основі, його рішення відбивають погляди правлячої партіїабо блоку партій, представники яких були запрошені до уряду.1.3 Моделі ринку іекономічної політики
Американська, аболіберальна, модель ринку у своєму класичному вигляді існувала з початку XX ст.аж до кінця 20-х років (економічної кризи 1929-1933 рр.). Ця модель буламодифікована в ході реалізації «нового курсу» Ф. Д. Рузвельта таширокого використання кейнсіанських методів регулювання після другої світовоївійни. Риси ліберальної моделі ринку збереглися й досі, що пов'язано знаявністю величезного внутрішнього ринку, провідних позицій американськихмонополій на світовому ринку, слабкістю профспілкового рухусоціально-демократичного напряму і рядом інших факторів.
Характернимирисами американської моделі ринку можна назвати такі: регулювання економікиздійснюється за залишковим принципом, тобто регулюються ті аспекти відтворення,які не піддаються ефективному регулюванню на основі вільної конкуренції.Залишковий характер має також соціальна політика, яка повинна поповнити те, щоне може зробити ринок, сім'я для задоволення соціальних потреб громадян. Дляамериканської моделі ринку характерна значно менша частина держбюджету у ВВП іменша час-тина соціальних витрат. По-перше, це пов'язано з іншою функцієюподаткової системи: податки беруться не тільки для перерозподілу доходів, аскоріше для впливу на рівень цін для зміни структури пропозиції та попиту(наприклад, американська система екологіч-них податків). По-друге, це пов'язаноз іншою структурою державних витрат: більш низький рівень державних інвестицій(за винятком інвестицій у ВПК, аерокосмічну промисловість та ін.), вищий рівеньдержавних закупок і витрат на підтримку стабільності валютної системи. Доособливостей американської моделі ринку належить яскраво виявленийантициклічний, антиінфляційний характер втручання держави в ринкову економіку.
Посиленнядержавного регулювання після другої світової війни суттєво модифікувалоліберальну модель ринкової економіки у європейських країнах. Ці процеси булипов'язані не тільки з потребами самого ринку, а й з особливостями класовихвідносин, необхідністю великих трансформацій у виробництві та рядом іншихекономічних і політичних факторів.
Німецька, абонеоліберальна, модель ринку. Державне регулювання, згідно з цією моделлю,спрямоване на усунення перешкод вільної конкуренції, передусім таких, якістворюються самою вільною конкуренцією. Тут наявний відхід від залишковогопринципу регулювання ринку, оскільки визнається необхідність свідомої підтримкивідтворення умов вільної конкуренції та заперечується стихійний характервідтворення подібних умов. Під умовами вільної конкуренції крім приватноївласності на фактори виробництва і товари розуміють таку ситуацію, колирозширення ринку здійснюється у зв'язку із зростанням кількості господарськиходиниць і поглибленням суспільного поділу праці на основі структурноїперебудови економіки.
Автори німецькоїмоделі, враховуючи давні і вагомі позиції соціал-демократії в країні, виходилиз наявності суспільних інтересів товаровиробників. Останні виражені не черезконцентрацію частин сукупного доходу в руках держави, а швидше через зростанняринку для всіх. Поняття «ринок для всіх», «добробут длявсіх» означають таке зростання ринку, тобто таке зростання суми товарнихвартостей, які протистоять одне одному як еквіваленти, що супроводжується зростаннямдоходів більшості суб'єктів ринку і зростанням купівельної спроможностігрошової одиниці. На думку Л. Ерхарда, концентрація капіталу і доходів у рукахокремих суб'єктів, врешті-решт, завдає шкоди зростанню ринку, оскільки підриваєінвестиційні процеси в інших галузях та обмежує купівельну спроможністьнаселення. Дійсно, концентрація капіталу і доходу як результат конкуренціїперетворюється в суттєве гальмо для розвитку ринку, що наочно чітко виявилось укризі 1929-1933 рр., спровокованій значною мірою ціновою політикою монополій.Нагромадження капіталу у формі зростання господарських одиниць та вирівнюванняструктури економіки містить більше передумов для зростання ринку, ніжнагромадження капіталу у формі зростання розмірів господарських одиниць принезмінній структурі економіки. Нагромадження капіталу у формі зростаннякількості господарських одиниць і регулярних перебудов в економіці припускаєвідділення нових капіталів із старих, що неможливо без розвинутоїбанківсько-кредитної системи, яка забезпечує концентрацію і перелив капіталів,вільних від продуктивного використання. Кожний товаровиробник не лише виробляєокремий товар та бореться за місце на ринку, а й сприяє виробництву іншихтоварів, оскільки збуджує потреби в інших суб'єктів ринку, примушує їх більшевиробляти, оскільки здійснює нагромадження чи за межами своєї господарськоїодиниці, чи у формі диверсифікації виробництва в межах свого підприємства.Отже, конкуренція виступає не тільки як боротьба за місце на ринку, а й яквзаємодія різних ланок суспільного поділу праці, яка дає поштовх зростаннюринку. Підтримка цієї (другої) сторони конкуренції і є предметом регулювання урамках німецької моделі ринку.
Відмінністюнімецької моделі є регулювання економіки через кредитно-грошову політику, а небюджетно-фінансову, що пов'язано з традиційно вищою організацією фінансовогокапіталу в Німеччині порівняно із США. Вплив на рівень цін, структуру попиту іпропозиції здійснюється не через податкову систему (американська модель), аскоріше через підтримку оптимального поєднування між величиною сукупногопозичкового капіталу та величиною капіталу, зайнятого у промисловості таторгівлі і пов'язану з цим величину відсотка. .
Специфіканімецької моделі виявляється також в бюджетно-податковій політиці. Розміриподатків і держбюджету узгоджуються із зростанням економіки. Держава вилучає тучастину доходів, яка не може бути ефективно реалізованою на ринку без«перегріву» кон'юнктури і посилення інфляційного тиску. Податковаполітика спрямована на стримування надмірного зростання у рамках складеноїнеефективної структури економіки і ставить безпосереднім завданням неперерозподіл доходів, а заморожування інфляційних доходів.
Особливе місце внімецькій моделі займає політика доходів і зайнятості. Держава заохочує доходивсіх виробників (власників і найманих працівників), які роблять внесок узростання ринку, включаючи його експортну частину, прогресивні структурнізрушення в економіці. Зростання доходів населення в цілому і окремих його группов'язується із збільшенням купівельної спроможності марки наоснові зростанняпродуктивності праці і насиченості внутрішньо-го ринку. Ведеться систематична боротьбаз надмірною диференціацією у рівнях доходів як фактора обмеження ринку.
Німеччина займаєсереднє місце серед розвинених країн по частці держбюджету у ВВП і коефіцієнтуДжині, який характеризує диференціацію населення за рівнем доходів. Зайнятістьрозглядається як результат своєчасних структурних перебудов на основіефективності економіки і швидких темпів її зростання. Спостерігається більшвисокий рівень зайнятості, ніж у США (до кінця 70-х років), проте менший, ніж уЯпонії і Швеції.
Англійська, абоєвропейсько-кейнсіанська, модель ринку була найпоширенішою у повоєннійВеликобританії, Франції, Італії, У міру розвитку західноєвропейської інтеграціїу 60-80-ті роки XX ст., уніфікації господарських механізмів відбувався процесрозмивання цієї моделі і посилення рис німецької моделі ринку.
Для англійськоїмоделі характерна наявність значної за масштабами і часткою державної власності,здійснення державних закупок у великих розмірах,: значні державні інвестиціїдля підтримки зайнятості, вирішення соціальних завдань. Державний бюджетвиконує значною мірою функції концентрації попиту в руках держави, яка отримуєдоходи через виробництво і реалізацію товарів і витрачає їх на монопольнеустановлених умовах. Звідси виникає схильність до інфляції як результатдержавного регулювання.
У рамкахамериканської і німецької моделей ринку держбюджет — це фактор впливу на структуруі обсяг пропозиції, оскільки податки, дотації, субсидії, податкові кредити,держкредити збільшують рівень цін на одні товари і знижують його на другі, крімтого, держбюджет повинен заморожувати інфляційні доходи.
В англійськіймоделі держбюджет виступає як фактор впливу на попит шляхом концентрації,перерозподілу доходів, які змінюють структуру попиту і впливають на ціни череззміну попиту.
Характерною рисоюанглійської моделі ринку є державна власність на підприємства капіталоємних імалорентабельних галузей, продукція яких істотно впливає на рівень витрат вінших галузях, особливо експортних. Розвиток інтеграційних процесів у ЗахіднійЄвропі супроводжувався згортанням економічно неефективних виробництв, щопривело до скорочення масштабів державної власності. Такі виробництва, які необхіднідля нормального процесу відтворення, виносяться в країни, що розвиваються тапереходять до ринку.
Необхідновідзначити, що вплив на рівень цін шляхом концентрації попиту в руках держави — це ринковий метод регулювання ринку, несумісний з методами адміністративногорозподілу товарів і пов'язаний з цим адміністративним установленням цін. Протев економічній політиці Великобританії, франції і ряду інших країн останніметоди були поширені під час війни та в повоєнні роки.
Шведська модельринку була поширена у Скандинавських країнах, зустрічалась на окремих етапахреформи в Іспанії, Португалії, Греції. Для цієї моделі характерне переважаннясоціал-демократичного підходу до економічної політики. За шведською моделлю регулюванняринку здійснюється передусім через регулювання трудових відносин назагальнонаціональному рівні (наприклад, встановлення тарифних ставок) і черездержавну власність на підприємствах, які забезпечують відтворення робочої силиі формування величини вартості робочої сили.
Характерною рисоюшведської моделі є сильна соціальна політика, яка забезпечує найменшудиференціацію населення за рівнем доходів, і високий рівень зайнятості, якийприпускає державні витрати на перекваліфікацію робітників і підтримкучисельності робочих місць. Порівняно з США частка витрат на перекваліфікаціюробітників в держбюджеті вища, ніж частка витрат на допомогу по безробіттю.Порівняно з Великобританією зайнятість підтримується більшою мірою черезперекваліфікацію робітників, ніж через підтримку чисельності робочих місць.Соціальна політика забезпечує високий рівень задоволення соціальних потребчерез трансфертні платежі (безкоштовні послуги чи послуги за пільговимицінами).
Для шведськоїмоделі характерні протиріччя між підтримкою зайнятості реалізацією соціальнихпрограм, з одного боку, і забезпеченням високих темпів зростання, підвищеннямефективності, боротьбою з інфляцією — з другого боку. Загострення цих протирічвиявляється в розмиванні деяких корінних рис шведської моделі. Зокрема, мавмісце перехід до укладання трудових договорів на рівні окремих галузей іпідприємств, здійснювалась приватизація частки комунального майна і підприємствдержсектора, відбувалось скорочення ряду трансфертних платежів та пільг тощо.Розвиток виробничої демократії дав змогу організаціям працівників вирішуватисамим деякі питання, які пов'язані з організацією праці, порядком прийому нароботу та звільнення з роботи, участі в роботі правління компаній.
Розвитокінтеграційних процесів в Західній Європі, залучення в нього шведського капіталу(відплив капіталу з країни, створення спільних підприємств), посиленняіноземної конкуренції і нестабільності крони сприяли перегляду економічноїполітики шведськими соціал-демократами у 80-х роках.
Японська модельринку. В цій моделі основним суб'єктом є корпорація зі специфічною внутрішньоюструктурою. Власником корпорації є юридична особа, представлена фізичнимиособами, які привласнюють доход у вигляді не підприємницького прибутку, азаробітної плати за виконання специфічних функцій (розрив у рівнях максимальноїта мінімальної заробітної плати становить не більше 5-6 разів, на відміну відСША, де такий розрив досягає 10-11 разів) і у вигляді дивідендів по акціях,причому частка доходів у вигляді дивідендів по акціях невелика.
Для японськихкорпорацій характерні особливі методи закріплення робочої сили запідприємством: патерналізм на рівні корпорації, довгострокові трудові угоди,сприяння корпорації у вихованні своїх працівників, отриманні ними кваліфікаціїта освіти, набір пільг, створення умов для професійного розвитку і творчості.
Перелив капіталуміж корпораціями здійснюється через рух банківського капіталу: часткапозичкових засобів значно перевищує частку засобів, які отримують від продажуакцій. Звідси більше значення має регулювання через банківсько-кредитну системуі менше — через бюджетно-податкове регулювання.
Для японськогоринку характерне групування дрібного і середнього бізнесу навколо корпорацій,які закуповують продукцію цих підприємств.
Провідні позиціїЯпонії у світовій торгівлі дають змогу підтримувати стабільність єни задопомогою експортно-імпортних операцій, які формують сприятливе для неїспіввідношення цін товарів,.які виражені у єнах, та цін товарів, які вираженіу будь якій іншій валюті.
За японськоюмоделлю ринку використовуються також і адміністративно-економічні методирегулювання. (наприклад, встановлення строків і розмірів оновлення устаткуванняконкретним корпораціям із зазначенням штрафних санкцій за невиконання,прийняття державних рішень про перенесення підприємств тощо).
Моделі ринку внових індустріальних країнах, що розвиваються, характерні для повоєнногорозвитку таких країн, як Бразилія, Мексика, Аргентина, Південна Корея, Тайвань,Сінгапур, Кувейт, Об'єднані Арабські Емірати, Індонезія, Єгипет та ін. Характернариса цих моделей полягає у зламі традиційних структур і формуванніринково-підприємницьких відносин на основі створення підприємств новітньоїтехнології та включення в міжнародний поділ праці на цій основі. Ці процесиздійснюються за рахунок державних ресурсів, які управляються безпосередньодержавою чи передаються в тій чи іншій формі національним підприємцям, а такожза рахунок залучення іноземного капіталу. Такі країни показують приклад ринку,який створюється самою державою за власний рахунок. Держава створює комбінаціюпідприємств, що можуть самостійно господарювати, бути джерелом валютних доходівчи ринком збуту для інших підприємств. Значна частка державних інвестиційвизначає державний контроль за різними сторонами відтворення, включаючи ціни надеякі товари. Інфляційні тенденції пов'язані з значними державними інвестиціямиі державним регулюванням. Проте вони частково паралізуютьсязовнішньоекономічною активністю, яка притягує в країну стійку іноземну валюту,забезпечує завантаження потужностей, структурний маневр національних економік іпов'язані з цим високі темпи економічного зростання. Ефективність цих моделейпов'язана також з невеликими територіями таких країн, як Тайвань, Сінгапур,Південна Корея, високою щільністю населення, Моделі ринку в новихіндустріальних країнах відрізняються від моделей ринку тих країн, щорозвиваються, де підприємницька форма власності взаємодіє з традиційнимиформами власності, підкоряє їх своєму руху, проте не витискує їх з економіки, атакож різко відрізняються від моделей ринку тих країн, що розвиваються, депідприємницька форма власності співіснує з нетрадиційними при слабкій взаємодіїз ними, що виражає «анклавний характер» розвитку підприємництва.
Різні моделіринку можуть бути згруповані за формами власності та механізмом регулювання.Питання про частку державного бюджету у ВВП виражає кількісну сторонурегулювання. Якісна сторона регулювання виявляється через механізм регулювання.Порівняльний аналіз різних механізмів регулювання дає змогу виділити такі ознаки:по-перше, об'єкти регулювання (вплив на пропозицію, тобто на структуру і обсягисукупного виробництва, вплив на попит як результат зрушень у розподілідоходів); по-друге, економічні способи регулювання (бюджетно-податковий,грошово-кредитний, валютно-фінансовий, інвестиційний,адміністративно-економічний), які виражають способи впливу на пропозицію іпопит; по-третє, неекономічні способи регулювання (правовий, моральний,політичний механізми).
2. Економічна політика якоснова національних економічних інтересів2.1.Національно-економічні інтереси — вихідний пункт визначення національноїекономічної політики
Національніекономічні інтереси об'єднують економічні інтереси кожного громадянина, кожноїсім'ї, різних соціально-економічних груп населення, регіонів, держави в цілому.В самому загальному, концентрованому виразі вони зводяться до намагання кожноїкраїни забезпечити високий життєвий рівень народу, стійке економічне зростання,якість життя, що відповідає стандартам високорозвинутих країн. Вирішення цьогозавдання потребує величезних зусиль всіх громадян, ресурсів і часу. Високийжиттєвий рівень, спосіб життя, які народ хотів би взяти за взірець, завждидосягалися і формувалися поступово. Проте сучасний стан розвитку світовоїекономіки, можливості використання кожною державою досягнень науково-технічноїреволюції і переваг міжнародного поділу праці, залучення до розвитку економікияк національних ресурсів, так і міжнародних інвестицій, знань і досвіду,формування національного ринку як складової світового ринку, проведенняпослідовної та виваженої економічної політики, що відповідає національнимінтересам, — все це дає змогу значно скоротити час перебування економіки вперехідному стані. Сьогодні ціла низка країн, які ще відносно недавно вважалисяслабко-, або середньо- розвинутими, впевнено увійшли до групи країн з високимрівнем доходів і споживання.
Слід розуміти, щоце сталося не завдяки якомусь «диву», подарунку або зовнішнійдопомозі, а в результаті загальнонаціонального єднання навколо метиекономічного піднесення, добробуту і державності, формування ефективногоринкового господарства, більш-менш справедливої соціальної політики.
Формуванняукраїнської державності, становлення сучасної національної економіки тіснопов'язані з усвідомленням і реалізацією загальнонаціональних економічнихінтересів. Кожна держава в тяжкі часи об'єднується навколо єдиної мети,акумулює всі свої внутрішні сили, економічний і інтелектуальний потенціал,можливості держави «для подолання негараздів, поступового національно-го.відродження і піднесення.
Сьогодні народУкраїни переживає саме такі часи, коли вкрай необхідне загальнонаціональнеєднання заради подолання кризи суспільства, збереження державної незалежності,виживання і піднесення в нових умовах.
Історичніобставини склалися так, що формування української державності було перервано накілька століть саме тоді, коли у більшості країн Європи були створенінаціональні держави. Знаходячись в конкретному географічному, геополітичному іекономічному просторі, на перехресті державних амбіцій та інтересів кількохімперій, український народ не зміг утвердити свою державність.
Створення СРСРюридичне гарантувало суверенітет України як національної держави. Однак зутвердженням монополії однієї партії і адміністративно-командної системи вУкраїні залишились лише деякі зовнішні, формальні ознаки державності. Їїекономіка була підпорядкована інтересам так званого „єдиногонародногосподарського комплексу“. Саме питання про реальну державність тавласні економічні інтереси народу України підлягало суворій забороні ітрактувалось як „український націоналізм“.
Післяпроголошення в серпні 1991 р. державної незалежності Україна одержаламожливість скористатися законним правом на реалізацію національних економічнихінтересів власними силами, спираючись на свій економічний потенціал, зусиллясвого народу. І для цього були об'єктивні підстави. Україна створювала близько17 відсотків валового внутрішнього продукту (ВВП) колишнього СРСР. На сільськегосподарство України припадав 21 відсоток ство-рюваного в цій галузі ВВП, а повиробництву багатьох видів продукції у натуральному вираженні — близько 25відсотків.
Однак процесформування держави і переорієнтації економіки на власні інтереси виявивсязначно складнішим, ніж уявлялось. Він збігся з кардинальними змінами уекономічних взаємовідносинах з колишніми республіками Союзу, пошуком свогомісця і своєї власної політики в Співдружності Незалежних Держав і вєвропейському просторі, швидким сповзанням до стану безвладдя і хаосу векономіці.
Довгострокованевизначеність економічної політики, непослідовність і нерішучість у здійсненніекономічних реформ, заполітизованість процесу прийняття рішень з економічнихпитань на вищому рівні призвели до цілої низки стратегічних помилок іпрорахунків у внутрішній і зовнішній економічній політиці. Це було зумовлено нелише фактичним усуненням держави в перші роки незалежності від регулюванняринкової трансформації економіки, а й тим, що народ, який має власну державу,робить лише перші самостійні кроки, йде шляхом проб і помилок, вибираючисьз-під уламків „єдиного народногосподарського комплексу“, де йому небуло права на власні економічні інтереси.
Слід враховуватиреальність: національна економіка України ще не є єдиним сформованимкомплексом, що функціонує як складова світового господарства.
Це суттєвогальмує реалізацію національних економічних інте-ресів, які вимагають:
· припиненняспаду, досягнення стабілізації економіки і умов для подальшого економічногопіднесення;
· технологічноїмодернізації економіки; включення національної економіки до міжнародного поділупраці;
· формуваннявласної грошово-фінансової системи;
· прискореногоформування національного ринку та вітчизняного підприємництва;
· досягненняекономічної незалежності та добробуту нації.
Державнийсуверенітет відкрив можливості визначення і досягнення національних економічнихінтересів, реалізація яких, в свою чергу, сприятиме зміцненню державності.Зміцнення державності як об'єднуюча загальнонаціональна ідея дуже важлива.Проте вона повинна спиратися на міцні економічні підвалини. Кризова економіка — вогнище соціального напруження. Затягування з реалізацією національнихекономічних інтересів розвіює надії народу на пристойне життя. Зростає частканаселення з надто низькими грошовими доходами, яка в змозі забезпечити лишенаймінімальніші потреби в продовольчих товарах, а то не в змозі забезпечити йїх.
Провалипопередніх програм виходу з кризи, падіння рівня життя посилили ідею, щоздобуття тільки зовнішніх державних атрибутів не забезпечує задоволеннянеобхідних потреб. Народ втрачає віру в те, що, здобувши державність, зможереалізувати свої національні економічні інтереси повніше. Ностальгія поколишньому Союзу стає реальністю у значної кількості збіднілого населення. Самеце становить найбільшу загрозу для молодої Української держави.
Виходячи з цього,Україні необхідно в стислі строки завершити формування державності,сконцентрувати зусилля на досягненні загальнонаціональних цілей в економіці.Останнє є необхідною умовою зміцнення національної самосвідомості, почуттянаціональної гідності. Внутрішнім фактором реалізації корінних національнихінтересів є національне багатство та економічний потенціал України.2.2 Оцінка економічнихможливостей країни як складова економічної політики
Реальна оцінканаціональних ресурсів та економічних можливостей країни — нагальнанеобхідність. Відсутність такої оцінки вже призвела до необгрунтованих рішень.Ресурси і потенціал економіки — необхідна, проте ще недостатня умова длязабезпечення корінних національних економічних інтересів. Головне — ефективневикористання цього потенціалу, що забезпечують саме ринкові механізми істимули.
Аналіз якісногостану національного багатства та економічного потенціалу країни свідчить пророзвиток і накопичення протягом багатьох років негативних тенденцій, якінабрали, інерційної сили.
По-перше, погіршується якістьвідтворення і розвитку „людської складової“ національного багатства іекономічного потенціалу України. Катастрофічне погіршується середній рівеньздоров'я нації, збільшується кількість тяжких захворювань в працездатному віці.В результаті зменшується чисельність населення. Посилюються процеси, якінегативно впливають на інтелектуальний потенціал нації. За загальнимипоказниками рівня освіти населення криється кризовий стан освіти і науки.Постійне недоінвестування в ці, без перебільшення, стратегічно важливі длярозвитку нації галузі призвело до падіння престижу інтелектуальної праці в країні,втрати роками накопичених здібностей до інновацій. Проте саме останнізабезпечують прогрес сучасної економіки. Побудувати сучасне ринковегосподарство на застарілій технологічній основі неможливо.
По-друге, погіршується станнайважливішої складової національного багатства — землі. Землезабезпеченістьнаселення України знизилась протягом останніх років до 0,8 га, в тому числіріллі — до 0,6 га. Площа порушених земель досягла приблизно 200 тис. га. СлідЧорнобиля залишився на 3,5 млн га земель. Із загальної площі земель 75відсотків використовуються в сільськогосподарському ви-робництві, частка ріллідосягла 80 відсотків.
По-третє, виробничий потенціалекономіки технічно та техно-логічно застарів. Економіка України в ціломухарактеризується:
· величезноюнеоднорідністю технологічного і технічного базису народного господарства;
· вкрайдеформованою і нееластичною структурою виробництва;
· наявністюпереважно монопольних і одержавлених „ринків“;
· приватнимсектором переважно тіньового типу;
· дефіцитнимспоживчим ринком і низьким попитом населення;
· несформованоюфінансово-грошовою системою;
· посиленнямінвестиційного „шоку“;
· масштабнимприхованим безробіттям;
· неспроможністюзабезпечити мінімально необхідні, соціальні гарантії населенню.
Дійсні ринкові реформи,початок стабілізації та економічного зростання в Україні стануть незворотноюреальністю тоді, коли вони відповідатимуть національним економічним інтересам,визначеним у преамбулі Конституції України: забезпечення прав і свобод людинита гідних умов її життя, зміцнення громадської злагоди на основі розвитку ізміцнення демократичної, соціальної правової держави. Держава має створюватисприятливі умови для економічної активності населення, які б посилювали стимулидо високопродуктивної праці, інвестицій, особистих і сімейних нагромаджень.Ринкові реформи повинні дати кожній українській сім'ї можливості збагаченнявідповідно до закону і власних інтелектуальних, трудових, підприємницькихзусиль. Якщо достаток сім'ї успадковується і примножується наступнимпоколінням, то це відповідає й інтересам сім'ї як власника багатства інаціональним економічним інтересам.
Первинною ланкоюринкової економіки є саме сім'я, її власність, її економічна ініціатива,доходи, витрати, нагромадження та інвестиції. Ця проста істина поки що малоусвідомлюється політиками, економістами, урядовцями. Вона ще не стала дійовимфактором економічної політики, хоч і відповідає менталітету українців, ще невтраченим традиціям їхнього' економічного життя.
Зміцненнявласності та добробуту сім'ї — необхідна основа для успіхів в національнійекономіці. Саме в такому контексті приватний економічний інтерес можерозглядатися як вираження національних економічних інтересів у економічнійполітиці найближчих років.
Економічнаполітика, яка здійснювалась у перші роки незалежності в Україні,характеризувалася відсутністю обгрунтованих уявлень про зміст та напрямиформування нової економічної системи, місце та роль держави в здійсненніринкової трансформації адміністративно-командного господарства і, як наслідок,прийняттям суперечливих рішень законодавчою і виконавчою владами.
Практикасвідчить, що за тим чи іншим курсом і конкретними заходами економічної політикизавжди приховуються певні економічні інтереси. Протиріччя між ними — об'єктивнареальність, яку треба враховувати, формування міцної державної влади — необхідна умова збалансування економічних інтересів різнихсоціально-економічних груп населення з загальнодержавними інтересами, аостанніх — з інтересами інших країн. Недостатня увага до цього питанняпризводить, з одного боку, до паралічу державної влади, а з іншого — донеможливості здійснення чіткого курсу економічної політики, який відповідав бинаціональним інтересам.
Досягненняреальної економічної незалежності країни — загаль-нонаціональний економічнийінтерес. Проведення відповідної економічної політики дається Україні дуженелегко. Діють і, внутрішні, і зовнішні фактори, які гальмують цей процес. Одинз них — неправильне розуміння чи свідоме перекручення змісту цього інтересу.Економічна незалежність в сучасних умовах — це не автаркія народногогосподарства, а насамперед:
· самостійневизначення і проведення Україною власної економічної політики з урахуваннямвнутрішніх і зовнішніх політичних і економічних реалій, в яких вона знаходиться;
· створенняумов, за яких нав'язування Україні ззовні рішень, що суперечать коріннимнаціональним інтересам, стає неможливим;
· поєднаннянаціональних економічних інтересів з інтересами інших країн в системіміжнародного економічного співробітництва.
Коріннінаціональні економічні інтереси України пов'язані з її економічною безпекою, ізспроможністю народного господарства за рахунок поєднання власних ресурсів іраціональних міжнародних економічних зв'язків задовольнити хоча б в основномубазові потреби народного господарства та населення. Це насамперед інтересизабезпечення:
· критичнихпотреб народного господарства в паливно-енергетичних ресурсах;
· потребнаселення в продовольстві, промислових товарах і послугах першої необхідності;
· кількостіробочих місць для працездатного населення на рівні мінімальної соціальноїдостатності;
· стабільногофункціонування галузей загальнодержавної виробничої та соціальноїінфраструктури;
· експортногопотенціалу, достатнього для покриття за рахунок валютних надходжень потреб критичногоімпорту та обслуговування зовнішнього боргу;
· достатньоїобороноздатності та державної безпеки відповідно до статусу держави, що неволодіє ядерною зброєю і приєднується до міжнародних стандартів щодо правлюдини.
Реалізаціякорінних економічних інтересів дає змогу в більшій мірі спрямовувати економічнуполітику на забезпечення страте-гічних національних інтересів. Це передусімінтереси:
· збереженняі поліпшення генофонду нації;
· розвиткуїї інтелектуального потенціалу;
· прискореннятехнологічного прогресу;
· забезпеченняекологічної безпеки;
· ефективноговикористання світових досягнень науково-технічного прогресу;
· здатностінаціональної економіки швидко реагувати на зміни в світовій економіці.3. Особливості сучасноїекономічної політики в Україні
В умовахстановлення і розвитку України як незалежної держави першочерговою є потребавироблення власної загальнодержавної економічної політики. Це зумовленонасамперед тим, що до утворення суверенної держави Україна не провадила власноїекономічної політики, оскільки була складовою іншої великої держави — СРСР, аїї економіка входила до складу так званого єди-ного народногосподарськогокомплексу СРСР. Політика розвитку економіки України визначалась із загальносоюзногоекономічного центру. Звідти надходили прямі вказівки, директиви, плани таліміти щодо основних напрямів та пропорцій розвитку народного господарстваУкраїни, які мали на меті насамперед задоволення і реалізацію не національних,а загальносоюзних потреб та інтересів.
В Україніздійснюється інтенсивна робота державних і виконавчих органів та науковихзакладів щодо визначення сутності, засад і основних напрямів самостійноїсоціально-економічної політики, спрямованої на пізнання, визначення і реалізаціюкорінних національно-державних економічних потреб та інтересів. Концентрованевираження ця робота знаходить у відповідних законодавчих актах.
Першочерговогозначення набуває завдання чіткого з'ясування основних цілей і пріоритетівекономічної політики держави на відповідних етапах її розвитку. Центральноюланкою економічної політики держави на сучасному етапі має бути прискоренняринкової трансформації економіки країни через здійснення радикальнихекономічних реформ. Це шлях виходу з кризи і поступового забезпеченняреалізації корінних і стратегічних національних соціально-економічних потреб таінтересів. Саме вони визначають довгострокові пріоритети економічної політикита особливості їх досягнення в поточний момент.
Ринкові реформипотрібні нації не заради власне ринкових реформ, а заради її інтересів, якіможуть бути краще реалізовані саме в ринковій економіці.
Звернення докорінних національних економічних потреб і інтересів закладає об'єктивнийфундамент для розробки пріоритетів економічної політики. Проте реформи іполітику здійснюють люди. В кінцевому підсумку від їх ставлення до проголошенихцілей і заходів залежить реальність економічної політики.
У зв'язку з цимнеобхідними умовами здійснення курсу радикальних ринкових реформ в Україні слідвважати:
· виробленнявиваженої стратегії здійснення соціальне орієнтованої ринкової трансформаціїекономіки України, виходячи із засад (як того вимагає ст. 1 КонституціїУкраїни) суверенності та незалежності, демократичності, соціальноїспрямованості і верховенства права;
· чіткеуявлення про етапи проведення радикальних ринкових реформ, розробку йогомеханізму;
· орієнтаціюна ринкову трансформацію керівництва країни, законодавчих і управлінськихструктур, які розглядають таку трансформацію як таку, що відповідаєнаціональним інтересам;
· досягненняхоча б початкових реальних успіхів на окремих ділянках реформ, насамперед тих,що зачіпають життєві інтереси широких верств населення;
· реальнезалучення до проведення ринкових реформ широких верств населення не як об'єктів,а як суб'єктів цих реформ і формування на цих засадах широкої соціальної базирозуміння, підтримки та захисту національних економічних інтересів, що є шляхомдо встановлення пріоритету особистих інтересів;
· створенняширокого середнього класу як найактивнішої бази незворотності курсу соціальнеорієнтованих ринкових реформ.
Обов'язковоюумовою здійснення реальних і соціальне ефективних ринкових реформ є насампереддосягнення економічної стабілізації в країні. Це означає, по-перше,стабілізацію законо-давства і урядової нормативної бази у сфері економічнихвідносин на конституційних засадах; по-друге, стабілізацію міждержавнихекономічних зв'язків та прямих економічних зв'язків вітчизняних підприємств зпартнерами в тих країнах, що займають провідне становище на традиційних ринкахзбуту або постачання українських виробників; по-третє, стабілізацію державнихфінансів та курсу грошово-кредитної політики; по-четверте, надання державнихгарантій та реального режиму сприяння розвитку приватного сектора тавітчизняного підприємництва; по-п'яте, стимулювання економіїматеріально-технічних (особливо енергетичних) ресурсів та орієнтацію фінансовихресурсів на відновлення і розвиток виробничої сфери.
Об'єктивноюосновою реальної дійової економічної політики Української держави єнеобхідність розв'язання проблем переходу до соціальне орієнтованого ринковогогосподарства з точки зору не тільки економічних виробничих відносин, а йпродуктивних сил, виробничих ресурсів. Цей перехід дуже обтяжений потребоюрозв'язання проблем, що виникли внаслідок розпаду єдиногонародно-господарського комплексу колишніх республік Союзу РСР. Звідсинеобхідність, по-перше, структурної перебудови економіки України для створеннянаціонально-державного економічного комплексу; по-друге, налагодження на грунтівиробничих зв'язків, що існували раніше, економічних рівноправних відносин зкожною з незалежних держав, що утворилися на терені колишнього СРСР, в томучислі з Росією як з основним зовнішньоекономічним партнером; по-третє,входження в світовий економічний простір. Все це потребує не тількистратегічної ясності, наполегливості, а й часу, тим більше, що треба позбутисяпідходу до вирішення таких проблем в суто політичній площині, а перевести йогов політико-економічний простір, виходячи з об'єктивних економічних потреб таінтересів громадян України.
Важливим питаннямекономічної політики розвитку в умовах України є питання про співвідношення тавзаємодію між приватним та державним секторами економіки. На практиці ринковаорієнтація економічної політики підтверджується її ставленням до приватногосектора економіки. Економічна політика має бути реально спрямована на підтримкуі розвиток приватного сектора, який є грунтом для формування реальних, а неквазіринкових відносин. В умовах перехідної економіки можливості держави щодоцього обмежені, тому економічна політика має зосереджуватися на тих ланках, девикористання влади може дати найбільший ефект.
Треба враховуватитакож наявність і формування нових „центрів“ економічної влади(фінансово-банківських груп, промислових монополій, аграрних груп,фінансово-промислових груп тощо). Кожний з них домагається використаннядержавної влади у власних інтересах. В цій ситуації держава має забезпечитипріоритет саме національних економічних інтересів соціальне орієнтованоїринкової економіки. В цьому запорука успіху її економічної політики.
Важливоюнеобхідністю сучасної соціально-економічної політики в нашій державі єобгрунтоване визначення властивих саме сучасному етапу її становлення цілей тапріоритетів національної економічної політики стосовно кожної конкретної сфериринкової трансформації економіки країни.
У сферіфінансово-бюджетної та податкової політики до них належать: утримання дефіцитуДержавного бюджету на рівні 5-7 відсотків від ВВП і забезпечення жорсткоїзалежності державних витрат від отримуваних доходів; концентрація державнихресурсів на пріоритетних напрямах розвитку економіки; реформування бюджетнихвзаємовідносин між центральними, регіональними і місцевими рівнями; фінансовезабезпечення необхідного захисту населення та функціонуваннясоціально-культурної сфери; поліпшення управління коштами Державного бюджетучерез державну скарбницю та вдосконалення управління державним внутрішнім ізовнішнім боргом; забезпечення стабільності в оподаткуванні, розширення бази тазменшення кількості податкових пільг, а також обов'язковості тарівнонапруженості у сплаті податків усіма юридичними і фізичними особами;посилення їхнього стимулюючого впливу на розвиток виробництва; розширення базита прав місцевих органів влади щодо формування доходів місцевих бюджетів зарахунок місцевих податків і зборів; посилення контролю за повнотою сплатиподатків.
У галузігрошово-кредитної та цінової політики такими цілями та пріоритетами є:спрямування ресурсів, включаючи іноземну валюту, на кредитування життєвоважливих і ефективних виробництв та здійснення структурної перебудовиекономіки; скорочення прямих кредитів НБУ на покриття дефіциту бюджету,регулярний перегляд облікової ставки НБУ та дотримання позитивних відсотковихставок; створення умов для залучення комерційних банків до участі укредитуванні довгострокових інвестиційних проектів; лібералізація ідецентралізація внутрішнього валютного ринку та захист національної валюти;орієнтація на пропорції світових цін та усунення деформацій цін насільськогосподарську і промислову продукцію; посилення контролю за цінами напродукцію підприємств-монополістів.
У сферіструктурної та промислової політики увагу слід зосередити на забезпеченнікерованості структурною перебудовою економіки, насамперед на стимулюванніпріоритетного розвитку галузей, що мають швидкий оборот капіталу, а такожефективних наукоємних галузей промисловості; реструктуризації нежиттєздатних виробництв,що втратили оборонне значення; забезпечення всебічної економії енергоресурсів,зменшення потреби держави у паливно-енергетичних ресурсах і зниження обсягів їхпридбання за імпортом; сприянні створенню фінансово-промислових груп,холдингів, що забезпечують інтереси національного економічного розвитку;тимчасове здійснення протекціоністських заходів щодо окремих сфер вітчизняноговиробництва.
В інвестиційнійполітиці слід насамперед забезпечити спрямування бюджетних інвестицій навирішення найгостріших соціальних проблем і завершення будівництва найважливішихвиробничих потужностей; реалізацію політики прискореної амортизації тапосилення контролю за використанням амортизаційних відрахувань; розміщенняцентралізованих капітальних вкладень на конкурсній основі, а також розширеннявикористання недержавних джерел інвестування: інвестиційного потенціалукомерційних банків, ресурсів пенсійних, страхових та інших фондів, іноземнихінвестицій, іноземних кредитних ліній.
В аграрнійполітиці пріоритетами визнано стабілізацію та поступове нарощування обсягівсільськогосподарського виробництва; організацію сучасних ринківсільськогосподарської продукції та продовольства (насамперед зерна, цукру,олії); збільшення експортного потенціалу агропромислового комплексу; послідовнездійснення земельної та господарської реформи, підвищення ролі земельногоподатку (плати за землю).
У сферісоціальної політики пріоритетними цілями і завданнями є підвищенняплатоспроможного попиту населення та зменшення тягаря реформ для найменшзахищених його верств; удосконалення системи оплати праці та активізаціядержавної політики зайнятості; забезпечення на державному рівні мінімальнихсоціальних гарантій, цільової адресної допомоги найбільш вразливим верствамнаселення; реформування системи пенсійного забезпечення і соціальногострахування та впорядкування надання різноманітних пільг; розвиток недержавнихформ соціальної підтримки населення (благодійні організації, кредитні спілки,споживчі товариства тощо).
У галузізовнішньоекономічної політики пріоритетне значення має забезпечення поетапногоскорочення дефіциту платіжно-торгового балансу; стимулювання нарощуванняекспорту, розширення діючих і пошук, нових ринків збуту, а також удосконаленнятоварної структури експорту та імпорту; розбудова інфраструктури зовнішньоїторгівлі та вдосконалення системи митного контролю і тарифного регулювання;визначення обсягів і переліків товарної номенклатури критичного імпорту, атакож переліків імпортозамінної продукції; розвиток співробітництва зміжнародними фінансовими організаціями в національних інтересах; стимулюванняефективних іноземних інвестицій та довгострокових торгових відносин іззарубіжними країнами.
У антимонопольнійполітиці слід забезпечити, по-перше, застосування правових нормантимонопольного законодавства, спрямованих на збереження ціліснихтехнологічних комплексів з високим рівнем концентрації виробництва, якізабезпечують експортний потенціал, і, по-друге, жорсткий контроль занедопущенням виявів монопольних і дискримінаційних цін як у сфері виробництва,так і у сфері торгівлі.
В управліннідержавним сектором економіки головними є такі завдання:
· відновленнякерованості державним сектором економіки через контроль з боку міністерств івідомств, особливо Фонду державного майна, за ефективним використаннямдержавного майна, виконанням державних контрактів, проведеннямнауково-технічної політики у відповідних галузях, вивченням ринків збутупродукції;
· законодавчерозмежування прав і відповідальності різних дер-жавних органів управління таадміністрації підприємств.
Важливе значеннямає також забезпечення державних пріоритетів у розвитку галузей, які виробляютькінцеву продукцію, посідають вагоме місце на внутрішньому ринку, маютьвідповідний експортний потенціал, забезпечують швидкий оборот капіталу і значнінадходження до бюджету, а також сприяють зайнятості населення. Це насампередлегка і харчова промисловість, базові та наукоємні галузі (машино- іприладобудування, металургія, хімічна промисловість), а також галузіпаливно-енергетичного комплексу.
Вагропромисловому секторі — це розвиток бази для переробки та зберіганнясільськогосподарської продукції та розвиток соціальної сфери села.
Практичнареалізація всіх перелічених пріоритетів має на меті забезпечити реальнулібералізацію і макроекономічну стабілізацію економіки країни.
Висновок
Основною засадоюсуспільного життя у правовій державі визначається його багатоманітність — політична, економічна та ідеологічна. Саме на ній, як вважає автор, маєгрунтуватися нова концепція полісуб’єктності економічної політики, згідно зякою справжніми її суб’єктами повинні бути працівники, трудові колективи,громадянські організації тощо. Реальні потреби та інтереси суб’єктівгосподарської діяльності і є об’єктом економічної політики. У даному випадкуполісуб’єктність економічної політики має своїм підгрунтям принципи глобальногоміжсуб’єктного соціального партнерства, які мусять функціонувати в межах усієїдержави.
Механізмреалізації принципів полісуб’єктності економічної політики може бутивпроваджений в дію лише за умов створення в країні засад демократичної,соціальної, правової держави. А вже на основі останніх формуютьсяполітико-правові чинники даної діяльності. Головним політико-правовим аспектомцього процесу має стати створення Центральної Координаційної Міжсуб’єктноїРади, а також міжрегіональних і регіональних узгоджувальних рад суб’єктівекономічної політики в органах управління і місцевого самоврядування з питаньприйняття політико-економічних рішень.
У цьому сенсі,методологічно вірним та актуальним постає вивчення феномену громадянськогосуспільства з точки зору його впливу та взаємодії з економічною системоюдержави. Автором дослідження проведено аналіз взаємозв’язку такихполітологічних категорій як громадянське суспільство, правова держава іекономічна політика, визначено сутність громадянського суспільства.Громадянське суспільство — це людська спільність, яка формується і розвиваєтьсяв демократичних державах і являє собою мережу добровільно утворених недержавнихструктур (об’єднань, організацій, асоціацій, союзів, спілок, центрів, клубів,фондів тощо) в усіх сферах життєдіяльності суспільства і сукупність недержавнихвідносин (економічних, соціальних, духовних, релігійних та ін.).
Очевидно, щогромадянське суспільство і демократична, соціальна, правова держава постійнознаходяться в рамках суспільно-політичного та економічного взаємодоповнення.Держава взаємодіє із громадянським суспільством в різних формах, зокрема, такихяк вивчення громадських ініціатив, виділення матеріальних засобів для розвиткуактивності багатьох суспільних та недержавних об’єднань, організацій, фондів,які діють в межах економічної сфери, створення правового поля тощо.
Розвитоканалогічних й подібних до них структур, а також співробітництво із ними з бокуполітичних, державних установ має неабияке значення для формування реальнодіючої економічної політики і на цій основі подальшого суспільно-політичного таекономічного розвитку нашої держави.
Список використаноїлітератури
1. Барановський Ф. Курс“Економічна політика держави і проблеми регіонального управління” умагістратурі // Вісник державної служби України. — 2007. — №1. — С.79-81.
2. Барановський Ф.В. Економічнаполітика держави як предмет політологічного дослідження // ВісникСхідноукраїнського державного університету. — Луганськ, 2007. — №2. — С.205-210.
3. Дідківська Л.І., Головко Л.С.Державне регулювання економіки. Київ: „Знання-Прес“, 2000, 209 с.
4. Жаліло Я.А., Базилюк Я.Б.,Белінська Я.В. та ін.; За ред. Я.А. Жаліла. Конкурентоспроможність економікиУкраїни в умовах глобалізації. Київ: НІСД, 2005, 388 с.
5. За ред. акад. HAH УкраїниВ.М. Гейця. Трансформаційні процеси та економічне зростання в Україні. Харків:Вид-во „Форт“, 2003, 440 с.
6. Заблоцький Б.Ф. Перехіднаекономіка. Київ: Видавничий центр „Академія“, 2004, 512 с.
7. Іщук С.І. Розміщенняпродуктивних сил (Теория, методи, практика). Київ: Європейський університет, 2001, 216 с.
8. Петренко О.П Проблемиформування економічної політики держави. — Луганськ: Вид-во Східноукр. держ.ун-ту, 2003. — 39 с.
9. Чистов С.М., Никифоров А.Є.,Куценко Т.Ф. Державне регулювання економіки. Київ: КНЕУ, 2000, 316 с.
10. ЧухноА.А., Єщенко П.С., Климко Г.Н. Основи економічної теорії. Київ: Вища школа, 2001, 606 с.