Економічна криза в Україні 1990-1999 рр.: причини, наслідки та шляхи подолання

Міністерствоосвіти і науки України
Кременчуцькийльотний коледж
Національногоавіаційного університету
Цикловакомісія загальноекономічних дисциплін
Курсоваробота
здисципліни «Політична економія»
натему: «Економічна криза в Україні 1990-1999 рр.: причини, наслідки ташляхи подолання»
студенткиІ курсу,
групиБО-23, спеціальності 5.03050901
«Бухгалтерськийоблік»
відділення«Економічних спеціальностей»
ВідановоїН.О.
Керівник:викл. Старчик Н.В.
Кременчук2009 р.

Зміст:
Вступ
1. Загальна характеристика кризовихявищ
2. Економічна, політична та соціальнакриза 90-их років в Україні
3. Сучасна економічна криза в Україніта світі
Практична частина.
Висновки .
Список літератури.

Вступ
Основна властивість світу, у якому економічна теорія почуває себе затишно, — це рівновага і стабільність. Рівновага не знає різких зрушень, колізій старого і нового.Стабільність відбиває процвітання,спокій, стійкість, упевненість. Будь-яка система прагне до стабільного стану і хоче уникнути хаосу. Однак закони діалектики говорять про зворотне становище. Стабільність не можеіснувати сама по собі, без хаосу, без кризи. Стабільний стан і криза виступаютьпостійними антагонізмами в розвитку будь-якої системи. Історично склалося так, що розвитоклюдства був пов'язаний з постійною боротьбою з незгодами — епідеміями, війнами, втратами. У людині, уже на генетичному рівні, закладене прагнення уникати неприємностей, що асоціюютьсяз кризою.
У сучасній літературі ще не встановилося загальновизнаного уявлення прокризи в розвитку соціально-економічної системи. Існувала точка зору, що кризи єхарактерною рисою капіталістичного способу виробництва і повинні бути відсутніпри соціалістичному ладі. У минулому існували навіть такі теоретичні положення,що при соціалізмі немає криз, є тільки «труднощі росту». Багато роківу нашій країні саме це поняття було швидше ідеологічним, ніж реальним факторомрозробки економічної політики розвитку виробництва. Дійсно, з появою проблем насоціалістичних підприємствах труднощі, що виникали, «гасилися» вищимиорганами. Держава, втручаючись в економіку того чи іншого підприємства, недопускала та й не могла допустити банкрутства. Не існувало навіть такогоекономічного поняття, як «банкрутство». Криза, при широкому на неї погляді,так само потрібна системі, що розвивається, як і стабільний стан. Кризу требарозглядати як переломний момент у розвитку системи, що дає простір новому виткуекономічних змін.Криза змінюєтенденції життєдіяльності системи, тобто порушує її стійкість, радикально їїоновлює. Тому очисна сила кризи потрібна системі не менше, ніж спокійнебезтурботне життя. Це дві сторони однієї медалі, одне не може існувати безіншого, це свого роду закон єдності і боротьби протилежностей. Без боротьби — немає розвитку.
Досвід економічної кризи 1990-1999 років нам потрібний сьогодні-в періодсвітової економічної кризи, яка розгорнулася в 2008 році. Як фінансова. Томутема курсової роботи дуже актуальна для України. Мета курсової роботи-з'ясуватипричини економічної кризи 1990-1999 років, антикризову політику держави.

1. Загальна характеристика кризових явищ
Поняття «криза» найтісніше пов'язане із поняттям«ризик», що тією чи іншою мірою впливає на методологію розробкибудь-якого управлінського рішення. Виключте з нього чекання кризи — і пропадегострота сприйняття ризику, стануть несподіваними і від цього ще більш важкимине тільки кризові ситуації, а й цілком звичайні помилки. Можна на проблемукризи глянути й в іншому ракурсі. Соціально-економічна система в будь-якомувигляді і будь-якій формі, чи то суспільна формація, чи то фірма або підприємство,має дві тенденції свого існування: функціонування і розвиток. Функціонування — це підтримка життєдіяльності, збереження функцій, що визначають цілісністьсистеми, якісну визначеність, сутнісні характеристики. Розвиток — це придбаннянової якості, що зміцнює життєдіяльність в умовах середовища, що змінюється. Функціонуванняі розвиток найтіснішим чином пов'язані між собою[8, с.255]. Вони відбивають діалектичну єдність основних тенденційсоціально-економічної системи. Цей зв'язок можна бачити в її характеристиках іпоказниках (рис. 1.1).
/>
Рис. 1.1
Наприклад, функціонування соціально-економічної системихарактеризує обов'язкова наявність предмета праці, засобів праці і людини, щоздійснює трудову діяльність. При цьому функціонування соціально-економічноїсистеми можливе лише при визначеній відповідності таких ознак: засоби праціможуть змінювати її предмет; людина повинна володіти засобами праці; результатповинен відповідати інтересам і потребам людини. Усе це необхідні умовифункціонування підприємства в сучасному економічному просторі. Розвитокхарактеризує зміни в предметі, засобах праці й у людині. Критерієм цих змін єпоява нової якості, що зміцнює стабільність і гармонійність функціонуваннясоціально-економічної системи, чи нові умови, створені принципово для цього.Фактами розвитку є підвищення продуктивності праці, зміна її характеру,виникнення нової технології, посилення мотивації діяльності[3, с. 451]. При цьому, звичайно, змінюються й умови функціонуваннясоціально-економічної системи. Зв'язок функціонування і розвитку маєдіалектичний характер, що й відбиває можливість і закономірність настання тарозв'язання криз. Функціонування стримує розвиток і в той же час є йогоживильним середовищем, розвиток руйнує багато процесів функціонування, але створюєумови для його більш стійкого здійснення. Таким чином, виникає циклічнатенденція розвитку, що відбиває періодичне настання криз. Кризи не обов'язковоє руйнівними, вони можуть протікати з визначеним ступенем гостроти, але їхнєнастання викликається не тільки суб'єктивними, а й об'єктивними причинами,самою природою соціально-економічної системи. Кризи відбивають не тількипротиріччя функціонування і розвитку, але можуть виникати й у самих процесахфункціонування. Це можуть бути, наприклад, протиріччя між рівнем техніки ікваліфікацією персоналу, між технологіями й умовами їх використання(приміщення, кліматичне середовище, технологічна культура й ін.). Криза — цекрайнє загострення протиріч у соціально-економічній системі (організації), щозагрожує її життєстійкості у навколишньому середовищі. Причини криз, щовиникають на підприємствах, можуть бути різними[11, с. 310]. Вони поділяються на об'єктивні, пов'язані з циклічнимипотребами модернізації і реструктуризації підприємств, а також з несприятливимивпливами зовнішнього середовища організацій, і суб'єктивні (рис. 1.2), щовідбивають помилки і волюнтаризм в управлінні. Причини криз можуть носити такожприродний характер, що відбивають явища клімату, землетрусу, повені й іншихкатаклізмів природного походження. А можуть носити техногенний відбиток,пов'язаний з діяльністю людини.
/>
Рис.1.2. Причини економічних криз
Причини кризи можуть бути зовнішніми і внутрішніми. Першіпов'язані з тенденціями і стратегією макроекономічного розвитку чи навітьрозвитку світової економіки, конкуренцією, політичною ситуацією в країні. Другі— з ризикованою стратегією маркетингу, внутрішніми конфліктами, недоліками ворганізації виробництва, недосконалістю управління, інноваційною йінвестиційною політикою.
Якщо кризу розуміти саме таким чином, то можна констатуватиту обставину, що небезпека кризи існує завжди і її необхідно передбачати іпрогнозувати. У розумінні кризи велике значення мають не тільки її причини,а й різноманітні наслідки: можливе відновлення організації чи її руйнування,оздоровлення чи виникнення нової кризи. Вихід із кризи не завжди пов'язаний зпозитивними наслідками. Не можна виключати перехід у стан нової кризи, навітьще більш глибокої і тривалої. Кризи можуть виникати як ланцюгова реакція. Існуєможливість і консервації кризових ситуацій на досить тривалий час. Це можепояснюватися певними політичними причинами. Взагалі наслідки кризи найтіснішепов'язані з двома факторами: її причинами і можливістю управління процесамикризового розвитку.
 Наслідки кризи можуть призвести до різких змін чи м'якоготривалого і послідовного виходу. Післякризові зміни в розвитку економіці буваютьдовгостроковими і короткостроковими, якісними і кількісними, оборотними інеоборотними. Причому вони можуть носити як позитивний, так і негативний характеряк для самої економіки, так і для навколишніх (соціум, екологія і т.д.). Тому антикризовомууправлінню необхідно вкрай відповідально підходити до прийняття рішень антикризового характеру.
 Різні наслідки кризи визначаються не тільки її характером,але й антикризовим управлінням, що може чи пом'якшувати кризу, чи загострюватиїї. Можливості управління в цьому відношенні залежать від мети,професіоналізму, мистецтва управління, характеру мотивації, розуміння причин і наслідків,відповідальності (рис. 1.3).
/>
Рис. 1.3.
Існують загальні і локальні кризи. Загальні кризи охоплюютьсоціально-економічну систему, локальні — тільки частину її. Це поділ криз замасштабами прояву. Звичайно, він носить умовний характер. У конкретному аналізікризових ситуацій необхідно враховувати межі соціально-економічної системи, її структуру і середовище функціонування.
За проблематикою можна виділити макро- і мікрокризи.Макрокризі властиві досить великі обсяги і масштаби проблематики. Мікрокризаохоплює тільки окрему проблему чи групу проблем[8. с. 433].
Особливістю кризи є те, що вона, будучи навіть локальною чимікрокризою, як ланцюгова реакція може поширюватися на всю систему чи всюпроблематику розвитку, тому що в системі існує органічна взаємодія всіхелементів, і проблеми не зважуються окремо. За структурою відносин усоціально-економічній системі і диференціацією проблематики її розвитку можнавиділити окремі групи економічних, соціальних, організаційних, психологічних,технологічних криз.
Економічні кризи відбивають гострі протиріччя в економіцікраїни чи економічному стані окремого підприємства, фірми. Це кризи виробництваі реалізації товару, взаємин економічних агентів, кризи неплатежів, втратиконкурентних переваг, банкрутства й ін.
У групі економічних криз окремо можна виділити фінансовікризи. Вони характеризують протиріччя в стані фінансової системи чи фінансовихможливостях фірми. Це кризи грошового вираження економічних процесів.
Соціальні кризи виникають при загостренні протиріч абозіткненні інтересів різних соціальних груп чи утворень: працівників іроботодавців, профспілок і підприємців, працівників різних професій, персоналуі менеджерів та ін. Часто соціальні кризи є ніби продовженням і доповненнямкриз економічних, хоча можуть виникати і самі по собі, наприклад, з приводустилю управління, невдоволення умовами праці, відношення до екологічнихпроблем, з патріотичних почуттів.
Особливе становище в групі соціальних криз займає політичнакриза. Це — криза в політичному устрої суспільства, криза влади, кризареалізації інтересів різних соціальних груп, класів, в управлінні суспільством.Політичні кризи, як правило, торкаються всіх сторін розвитку суспільства іпереходять у кризи економічні.
Організаційні кризи виявляються як кризи поділу й інтеграціїдіяльності, розподілу функцій, регламентації діяльності окремих підрозділів, яквідділення адміністративних одиниць, регіонів, філій чи дочірніх фірм. Ворганізаційному устрої будь-якої соціально-економічної системи можутьзагострюватися організаційні відносини. Це виявляється в ділових конфліктах, увиникненні плутанини, безвідповідальності, складності контролю й ін., що буваєпри надмірному чи швидкому рості соціально-економічної системи, зміні умов її функціонуванняі розвитку, помилках при частковій реконструкції організації чи організаційнійперестраховці, що породжує бюрократичні тенденції. Організаційна кризавиявляється часто як параліч організаційної діяльності. Однією з його форм є їїнепомірна бюрократизація[5, с. 261]. Психологічнікризи також часті в сучасних умовах соціально-економічного розвитку. Це кризипсихологічного стану людини. Вони виявляються у вигляді стресу, що набуваємасового характеру, у виникненні почуття невпевненості, паніки, страху замайбутнє, незадоволеності роботою, правовою захищеністю і соціальним станом. Цекризи в соціально-психологічному кліматі суспільства, колективу чи окремої групи.
Технологічна криза виникає як криза нових технологічних ідейв умовах явно вираженої потреби в нових технологіях. Це може бути кризатехнологічної несумісності виробів чи криза відторгнення нових технологічнихрішень. У більш узагальненому плані такі кризи можуть виглядати кризаминауково-технічного прогресу — загострення протиріч між його тенденціями,можливостями, наслідками. Наприклад, у даний час переживає явну кризу ідеямирного використання атомної енергії, будівництва атомних електростанцій ікораблів.
За безпосередніми причинами виникнення кризи розділяються наприродні, суспільні, екологічні. Перші викликані природними умовами життя ідіяльності людини. До причин таких криз належать землетруси, урагани, пожежі,кліматичні зміни, повені. Усе це не може не відбиватися на економіці,психології людини, соціальних і політичних процесах. При визначених масштабахтакі явища природи народжують кризи.
Причиною кризи можуть бути і суспільні відносини у всіх видахїх прояву. У сучасних умовах велике значення має розуміння і розпізнавання кризвзаємин людини з природою — екологічних. Це кризи, що виникають при змініприродних умов, викликаних діяльністю людини, — виснаження ресурсів,забруднення навколишнього середовища, виникнення небезпечних технологій,нехтування вимогами законів природної рівноваги.
Кризи також можуть бути передбачуваними {закономірними) інесподіваними {випадковими). Передбачувані кризи настають як етап розвитку,вони можуть прогнозуватися і викликаються об'єктивними причинами нагромадженняфакторів, пов'язаними з виникненням кризи можуть бути потреби реструктуризаціївиробництва, зміна структури інтересів під впливом науково-технічного прогресу.
Несподівані кризи часто бувають результатом чи грубих помилокв управлінні, чи яких-небудь природних явищ, чи економічної залежності, щосприяє розширенню і поширенню локальних криз.
Існують також кризи явні і латентні (приховані). Першіпротікають помітно і легко виявляються. Другі є прихованими, протікаютьвідносно непомітно і тому найбільш небезпечні.
Кризи бувають глибокими і легкими. Глибокі, гострі кризичасто ведуть до руйнування різних структур соціально-економічної системи. Вонипротікають складно і нерівномірно, часто акумулюють безліч протиріч, зав'язуютьїх у заплутаний клубок. Легкі, м'які кризи протікають більш послідовно ібезболісно. їх можна передбачати, ними легше управляти. Уся сукупність можливихкриз поділяється також на групи криз затяжних і короткочасних. Фактор часу вкризових ситуаціях відіграє важливу роль. Затяжні кризи, як правило, проходятьболісно і складно. Вони часто с наслідком невміння управляти кризовимиситуаціями, нерозумінням суті і характеру кризи, її причин і можливих наслідків.
Подолання криз — керований процес. Про це свідчать багатокриз, що відбувалися в історії розвитку людства, виробництва й економіки. Успіхуправління залежить від своєчасного розпізнавання кризи, симптомів її настання.Ознаки кризи диференціюються, насамперед, за їх типологічною приналежністю.Такими ознаками можуть бути: масштаби, проблематика, гострота, галузь розвитку,причини, можливі наслідки і фаза прояву кризи (рис. 1.4).
/>
Антикризове управління — це управління, яке спрямовано напередбачення небезпеки кризи, аналіз її симптомів і усунення загроз появикризових ситуацій, а в разі їх появи — аналіз і прийняття швидких заходівліквідаційного характеру з найменшими втратами та негативними наслідками.

2. Економічна, політична тасоціальна криза 90-их років в Україні
Фінансова криза в Україні пов'язана з руйнівними інфляційнимипроцесами, викликаними деформацією національної системи грошового й кредитногообігу. Найбільших темпів інфляція набула в 1992 році, коли вона становила 1440%,у 1993 році — 6288%, у 1994 році — 850%. Після грошової реформи у 1996 роцівдавалося підтримувати стабільність національної грошової одиниці, однакдорогою ціною завдяки великій заборгованості з виплати з бюджету заробітноїплати населенню, зменшенню різних видів допомоги і пенсій, а також у зв'язку зізростанням заборгованості бюджетних установ за розрахунками за електроенергіюта інші види послуг, завдяки постійному зростанню зовнішнього й внутрішньогодержавних боргів і витрат на його обслуговування. Адже саме це закладаєпідвалини щодо майбутніх кризових явищ у сфері фінансів. Фінансова кризапов'язана також із штучним звуженням місткості внутрішнього ринку з огляду набезпідставне обмеження доходів більшості юридичних і фізичних осіб. Цетрапилося внаслідок випереджаючих темпів спаду національного товаровиробництва,слабких імпортних можливостей, недосконалості державної політики регулюванняринкової рівноваги й діяльності банківської, кредитної та фінансової систем.Звідси — криза платоспроможності, яка набула загрозливої для фінансової системидержави сили. Фінансова криза проявляється у зростанні бюджетного дефіциту.Так, якщо в 1991 році він становив близько 12 відсотків від загальної сумивидатків державного бюджету, то в 1993 році — 27,4 відсотка, в 1994 році — 24,0відсотка, в 1995 році — 23,2 відсотка, в 1996 році — 16,8 відсотка, в 1997 році— 27,3 відсотка, в 1998 році — 11,2 відсотка. Що стосується глибинних причинбюджетного дефіциту, то такими є спад виробництва й зростання витрат на виготовленняпродукції, а також незважена політика бюджетних витрат щодо доходів бюджету. Щостосується конкретних особливостей розвитку економіки, які зумовлюють дефіцитбюджету, то можна виокремити: структурний дисбаланс народного господарства;збереження значної кількості нерентабельних державних підприємств, що одержуютьдотації; неефективний механізм оподаткування суб'єктів господарювання; великомасштабнийоборот тіньового капіталу, необґрунтовано великі соціальні програми й значнідержавні непродуктивні витрати; приписки, крадіжки, втрата виробленої продукції.Під час фінансової кризи в Україні поширюються такі методи фінансуваннядержавних витрат, як грошова емісія й державні позики, а тому постійний дефіцитдержавного бюджету спричиняє збільшення державного боргу як внутрішнього, так ізовнішнього, а також процентів за ним. У 1999 році обсяг Державного боргустановив понад 50 відсотків від обсягів валового внутрішнього продукту.Зростання державної заборгованості створює напруження на ринку позичковихкапіталів, зменшує можливості їх використання для фінансування народногогосподарства, уповільнює темпи розвитку економіки. Фінансова криза в Україніпризводить до різкого зниження життєвого рівня населення. Нині він порівняно з1991 роком зменшився в 6 разів. Фінансова криза впливає й на процеси соціальногорозшарування у суспільстві, призводить до зубожіння більшості населення, якемає низький рівень доходів. Отже, фінансова криза в Україні характеризуєтьсянасамперед ослабленням (а часто й розривом) узгоджених зв'язків міжнайважливішими елементами фінансової системи держави, хронічноюнезбалансованістю бюджетних доходів і видатків, лавиноподібним зростаннямдержавної заборгованості, нераціональною структурою бюджетних витрат,неоптимальним рівнем податкових вилучень для формування бюджетів усіх рівнів. Основниминапрямками подолання фінансової кризи може бути зокрема: запровадженняжорсткого режиму економії щодо витрачання бюджетних коштів, передусім науправління, оборону, фінансування збиткових і низькорентабельних виробництв,різні види дотацій; визначення доцільності фінансування деяких соціальнихвитрат; зменшення обсягів фінансових запозичень для покриття дефіцитудержавного бюджету; вдосконалення інструментів залучення до інвестиційної сфериособистих накопичень населення; забезпечення фінансової підтримки малогобізнесу й посилення відповідальності суб'єктів господарювання за дотриманнявимог податкового законодавства; оптимізація рівня податкових вилучень добюджету.
1991 р.- І половина 1994 р.
Безсистемне утворення і нагромадження боргу. Залучалися прямікредити НБУ, надавались урядові гарантії щодо іноземних кредитів українськимпідприємствам урегульовувалися боргові взаємовідносини з Російською Федерацією Напочаток 1994 р. державний борг України становив 4,8 млрд. дол. (утому числі зовнішній — 75 %).
ІІ половина 1994 р. — І половина 1997.
Поряд з продовженням боргової політики попередніх років,активізувалися зв'язки з міжнародними фінансовими організаціями. За цей періодзовнішній борг зріс на 56 %.Починаючи з 1995 р. внутрішній боргформується переважно шляхом розміщення облігацій внутрішньої державної позики.
З ІІ половини 1997На 1 січня 2000 загальна сума державного боргу становила15,2 млрд. дол., у тому числі зовнішній — 12,4 млрд. дол. івнутрішній — 2,8 млрд. дол.
На кінець липня 2009 сукупний державний (прямий) ігарантований державою борг України становить 33,262 млрд. дол. (угривневому еквіваленті — 256,05 млрд. грн)[1]З початку 2009 держборгу валютному вираженні збільшився на 35,2 %, або на 8,663 млрд. дол. Сукупнийдержавний борг України за 2008 рік збільшився на 40 %, або на7,03 млрд. дол. [16]

Динаміка державного боргу України(таблиця 2.1) 1993 1994 1995 1996 1997 1998 1999 2000 зовнішній борг (млрд. дол.) 0,4 3,6 4,8 8,2 8,8 9,6 11,5 12,4 Внутрішній борг (млрд. дол.) 0,0 0,0 0,0 5,3 2,1 5,4 3,9 2,8 Всього (млрд. дол.) 0,4 3,6 4,8 13,5 10,9 15,0 15,4 15,2
Розмір державного боргу, млн. грн(таблиця 2.2) Внутрішній Зовнішній 2000 р. 20780,6 43435,0 2001 р. 21018,4 42273,9 2002 р. 21386,0 43082,7 2003 р. 20523,7 45609,5 2004 р. 20953,3 46729,0 2005 р. 19188,3 43956,3 2006 р. 16607,7 49506,0 2007 р. 17806,4 53487,9 2008 р. 44666,5 86023,1 2009 р.* 63781,4 121170,9
Як свідчать дані таблиці, у 1992—1994 рр. офіційно визнававсярівень безробіття (частка безробітних від загальної кількостіекономічно-активного населення) набагато менший від природного. Згодом ціпоказники, хоча й були вищими, але, за твердженнями багатьох учених, значновідхилялись від існуючих. Відхилення офіційних даних від фактичних спричиненеособливостями використовуваної методики розрахунку кількості безробітних, атакож існуванням значного прихованого безробіття. Застосування під часрозрахунку рівня безробіття методології Міжнародної організації праці (МОП) івикористання вибіркових опитувань населення дає інші показники. Вонивідображені у табл.2.3.

Таблиця 2.3
Показники рівня безробіття в Україні (за результатамивибіркових опитувань)Роки 1995 1996 1997 1998 1999 2000 2001 2002 2003 Рівень безробіття (% ) 5,6 7,6 8,9 11,3 11,9 11,7 11,7 10,1 9,1
Порівняння даних таблиць свідчить, що показники рівнябезробіття за результатами вибіркових опитувань із застосуванням методологіїМОП у 1995—2003 рр. у середньому в 2—3 рази перевищували дані офіційноїстатистики. У той час безробіття існувалоодночасно у формі фрикційного, структурного і циклічного. У майбутньомупрогнозують прискорене зростання структурного безробіття на тлі збільшення якофіційного безробіття, так і безробіття, розрахованого за методологією МОП.Зростання структурного безробіття зумовлене невідповідністю між існуючоюструктурою пропозиції на ринку робочої сили, діючою системою освіти таструктурою попиту на робочу силу сучасних інвесторів. [15, с. 256]
. У період найбільшого скорочення абсолютних обсягів виробництва(1992—1993) в Україні спостерігалась гіперінфляція (середньомісячний темп зростанняцін перевищував 50 %), яка пізніше переросла у галопуючу інфляцію(середньомісячний темп зростання цін становив 10—50 %). Дані про річнийвідсоток зміни ІСЦ відображено у табл. 2.4
Таблиця 2.4Річний відсоток зміни ІСЦРоки 1992 1993 1994 1995 1996 1997 1998 1999 2000 2001 2002 2003 Річний % зміни ІСЦ 1990 10055 301 82 39,7 10,1 20,0 19,2 25,8 0,1 -0,6 8,2
. Як свідчать дані, пік інфляційного зростання цін в Україніприпав на 1993 р., коли річний темп інфляції перевищив 10 000 %. Інфляція тодібула одночасно інфляцією попиту та інфляцією витрат. Причиною її був надмірнийпопит, оскільки у 1992 р. дефіцит бюджету становив 12,2 % ВВП, а в 1993 р. —6,5 %. Як відомо, граничним є дефіцит в обсязі 3 % ВВП. Інфляція витратвиявлялася у тому, що обсяг реального ВВП лише за 1993 р. скоротився майже на18 %.
У 1995—2000 рр. зі вступом економіки у затяжну депресію,інфляція набула значень галопуючої, а її найменші показники припадали на 1997р. Зміна цін 2000 р. засвідчила, що тенденція деякої стабілізації цін упопередні роки не була стійкою. За оцінками спеціалістів, про інфляційнимичинниками в цей період були зростання витрат на обслуговування зовнішньогодержавного боргу і відповідне збільшення грошової маси в обігу, відсутністьконкурентного середовища і монополістичне становище багатьох виробниківстратегічної продукції (наприклад зерна). Нестійка зовнішньоекономічна позиція.Як відомо, зовнішньоекономічна позиція країни втілює основні параметри зв'язкунаціональної економіки зі світом. Вона охоплює сальдо торгового балансу, сальдорахунку поточних операцій та іноземних інвестицій, обсяг резервних активів ізовнішнього боргу (табл.2.5).
Таблиця 2.5Основні характеристики зовнішньо-економічної позиції УкраїниРоки Баланс товарів і послуг (мли дол. США) Рахунок поточних операцій (мли дол. США) Чисті іноземні інвестиції (млн дол. США) Зростання резервних активів (млн дол. США) Обсяг зовнішнього боргу (млн дол. США) Обсяг зовнішнього боргу в% до ВВП 1993 -1716 - - - - - 1994 -1366 -1163 151 - 7167 18,9 1995 -1190 -1152 257 488 8217 22,2 1996 -1122 -1185 526 873 8840 19,8 1997 -1536 -1335 581 383 9555 19,1 1998 -1207 -1296 747 -1324 11 483 27,4 1999 1821 1658 489 283 12 438 40,4 2000 1406 1481 594 398 10 350 32,2

Зафіксовані утаблиці дані свідчать, що до 1998 р. сальдо балансу товарів і послуг маловід'ємне значення, тобто Україна більше імпортувала, ніж експортувала. Узагальнюючим показникомекономічної ситуації в Україні впродовж 90-х років XX ст. є динаміка реальногоВВП, відображена у табл. 2.6
Показники реального ВВП в УкраїніРоки 1992 1993 1994 1995 1996 1997 1998 1999 2000 Реальний ВВП(млрд.пост./ карб. 1990) 154,94 127,15 78,46 71,07 68,41 69,09 66,83 65,67 67,76
Дані таблиці, зображені на графіку (Таблиця 2.7), свідчать, що у 1992—1994рр. спостерігався глибокий економічний спад, який проявився майже у дворазовомускороченні обсягів реального ВВП. У 1999 р. він сягнув найнижчої точки, а в2000 р. розпочався перехід до позитивних приростів ВВП. Економічне зростання, щопочалося у 2000 р., зумовлене передусім значним збільшенням експорту, 42 %якого становить продукція металургійної галузі.
/>
Кризовий спад у 90-ті роки XX ст. в Україні був не циклічним, оскількивін не був частиною циклу економічної кон'юнктури. Така ситуація спричинена зміноюекономічної та політичної структури суспільства, а саме переходом від економікисоціалістичного типу до ринкової. Тому за причиною виникнення його трактують якструктурний спад, або як структурну кризу[1, с. 451].
Змінився він затяжною економічною депресією, яка тривала упродовж п'ятироків. За оцінками експертів, вона стала наслідком надто повільних, порівняно зіншими постсоціалістичними країнами, перетворень, а в деяких випадках — їхгальмування. Економічна криза, яка переросла у затяжну депресію, крім спадуреального ВВП, була пов'язана зі скороченням зайнятості, нестабільністю цін,нестійкою зовнішньоекономічною позицією.
Причини економічної кризи в Україні успадковані відколишнього СРСР. Найважливішими ознаками економічної кризи в Україні у 90-хроках були: 1) різке зниження виробництва національного доходу, промисловоїпродукції та продовольства; 2) різке зниження життєвого рівня населення; 3)зростаюча армія безробітних; 4) різка поляризація суспільства: з одного боку,швидко формується клас клановономенклатурної еліти, а з іншого —катастрофічнезнижується життєвий рівень більшості населення. Щомісячні й річні доходи першиху тисячу і більше разів перевищують доходи останніх, а мінімальна заробітнаплата покриває не більше 20% фізіологічного мінімуму, або бюджету виживання; 5)реальна загроза генетичному фонду української нації, її майбутньому[3, с. 233]
На відміну від класичної кризи, в Україні, як і в іншихкраїнах СНД, з кінця 1990 р. триває не криза надвиробництва, а кризанедовиробництва. За своїми масштабами вона не має аналогів у світі. Причиниекономічної кризи в Україні доцільно поділити на три основні групи. До першоїналежать ті, що були успадковані нею від колишнього СРСР, до другої —ті, щопостали з часу проголошення незалежності України; до третьої — причини,зумовлені необхідністю самої трансформації існуючої економічної системи,перехідним періодом такої трансформації, який, як засвідчує досвід інших країн,не може не відбуватися у формі певних кризових явищ. Ці три групи (абопідсистеми) причин органічно пов'язані між собою [4. с. 401].
Головні причини першої групи:
1. Майже повне, або тотальне, одержавлення економіки, власності. В цих умовах 92% усіх засобіввиробництва перебували в руках держави, ними розпоряджалися загальносоюзніміністерства й відомства. Внаслідок цього в економіці майже не існувалоплюралізму форм власності (колгоспно-кооперативна форма була значною міроютакож одержавлена) і відповідних форм господарювання, що унеможливлювало діютакої могутньої рушійної сили розвитку, як конкуренція між товаровиробникамирізних форм власності за здешевлення продукції, за зростання якостівиготовлених товарів і послуг, за споживача. Це в кінцевому підсумку спричиняло надзвичайно низькуконкурентоспроможність промисловості СРСР на світових ринках (лише до 12%продукції промисловості вважалися конкурентоспроможними), експорт на ці ринкипереважно енергоносіїв (майже 70%),існування затратної (самоїдської) економіки[8. с. 266].
2. Наявність глибоких диспропорцій в економіці. Так, частка групи «А»(галузей, в якихвиробляються засоби виробництва)становила в 1990 р. 72,4%, групи «Б» (галузей, в яких виробляються предметиспоживання) —27,6%,а в розвинутихкраїнах Заходу існує обернене співвідношення. Це означало існування економіки,орієнтованої не на людину, а на виробництво заради виробництва.
3. Антидемократичний характер управління державною власністю і державнимипідприємствами. Тобтопанування командно-адміністративних важелів у народному господарстві за умовслабкого використання економічних(за допомогою податкової, кредитної, фінансової політики тощо) важелів,надмірна централізація перших уруках загальносоюзних міністерств і відомств.
4. Зосередження 95% всієї власності, розташованої в Україні, в рукахзагальносоюзних міністерств і відомств. Тому на території нашої держави створювали «гнилі» моря, будували атомні станціїпоблизу великих міст, зосереджували надмірнукількість «брудних» виробництв тощо. Власність загальносоюзних міністерств івідомств колишнього СРСР переважно перейшла у власність Української держави,крім частки України в золотому, алмазному фондах, у власності представницькихорганів за межами колишнього СРСР (посольства, консульства тощо). Отже, наперший погляд, цей фактор перестав бути в Україні руйнівним. Але насправді цене так, оскільки лише Чорнобильська катастрофа лежить важким тягарем на плечахУкраїни, а її негативні наслідки позначаться на житті багатьох поколінь.
5. Відчуження працівників від засобів виробництва ірезультатів праці, від самого процесу праці. Тобто відсутність дієвих стимулів допраці, панування зрівнялівки, відчуження від управління власністю, від економічної влади напідприємстві. Найбільше таке відчуження від нічийної власності виявлялося вмасовому її розкраданні. Відчуження працівників від власності на засоби виробництва, результатівпраці тощо — визначальна риса економічної системи в Україні на сучасному етапі, оскільки засоби виробництваузурповані новою клановономенклатурною елітою. Таке відчуження частководолається лише на підприємствах, викуплених трудовими колективами. Частковочерез те, що вони також значною мірою мають кредиторську заборгованість іншим підприємствам і банкам,існує надмірний податковий тягар, тож за таких умов бути повною мірою власниками результатів своєї працінеможливо[8. с.267].
6. Значна мілітаризація економіки. На військові цілі витрачалося до 35% ВНП, або майже250 млрд. крб. на рік. В Україні після розпаду колишнього Союзу залишилося до30% військово-промислового комплексу (ВПК) СРСР, майже 80% підприємств галузеймашинобудування були залучені до виробництва зброї, вироблялося до 17% всієїоборонної продукції, майже 60% промисловості України було зорієнтовано напотреби ВПК. Загальна кількість робочої сили, зайнятої на підприємствах ВПК,становила майже 40% працездатного населення країни.
7. Надмірна централізація при перерозподілі національного доходу черездержавний бюджет. Так, з республік вилучалося до 70% створеного національного доходу, значна частина якого згодомповерталася до них через
механізмзагальносоюзного фінансування розвитку освіти, охорони здоров'я, інвестиційтощо. Це означало зрівнялівку в розподілі створеного національного доходунезалежно від результатів праці кожної республіки колишнього СРСР. З часупроголошення державної незалежності надмірний централізм у перерозподілінаціонального доходу з боку Москви змінився централізмом, але вже щодо областейз боку Києва.
8. Політика пограбування села. Вона виявлялася в «перекачуванні» значної частиниствореного сільськими працівниками національного доходу на користьпромисловості через механізм «ножиць цін» і низький рівень продуктивностіпраці. Така політика продовжує існувати.
9. Значна монополізація економіки
10. Величезне фізичне та моральне зношування основних фондів, низькапродуктивність праці. Фізичне зношування промисловостістановить майже 60%, моральне — до 90%. З часом деякі з названих причин не тільки не були усунені, а ще більше поглибилися.Так, зокрема, тривала ще жорсткіша політика пограбування села, ще більше зрослофізичне і моральне зношування основних фондів, енерговитрати за значногоскорочення обсягів виробництва (витрати енергії, матеріалів в 1999 р. зросливтричі внаслідок передусім погіршення якості основних фондів), поглибилисядиспропорції, посилилося відчуження (технологічне та соціально-економічне)працівників від засобів виробництва та ін. Названі вище причини (у колишньомуСРСР) призвели до того, що в середині 80-х років відчутно знизилися темпизростання економіки, практично не підвищувався життєвий рівень населення тощо.Це добре усвідомлювало тодішнє керівництво Союзу. Тому й почало так звану«перебудову» Але це в жодному разі не означає, що поглибленнясоціально-економічної кризи спричинене суверенітетом України, здобуттям неюдержавної незалежності. Прагнення до незалежності й здобуття її — законрозвитку світової цивілізації.
Головні причини другої групи:
1. Розрив господарських зв'язків з країнами колишнього СРСР. Порушення цих зв'язків,насамперед з Росією, призвело до втрати Україною значної кількості традиційнихринків збуту, до зупинення багатьох підприємств через відсутність комплектуючихвиробів тощо. Адже лише 20% промисловоговиробництва в Україні мализавершений технологічний цикл. Слід зауважити при цьому, що далеко не всігосподарські зв'язки були раціональними (мали місце зустрічні перевезення,великі транспортні витрати тощо). Але їх треба було замінювати ефективнішимипоступово. [11,с. 391]
2. Відсутність науково обґрунтованої стратегії трансформаціїкомандно-адміністративної системи в розвинутішу і досконалішу економічнусистему. Тобто невизначеність моделі такоїтрансформації (ставилася мета одночасного переходу до ринкової, соціальне орієнтованої ринкової тазмішаної економіки).
3. Руйнуваннядержавного управління економікою і запровадження недосконалих ринкових важелів.
4. Ухвалення численних непрацюючих або руйнівних за своїми наслідкамизаконів. Тому вУкраїні не існує науково обґрунтованої правової бази для здійснення пакетаекономічних реформ.
5. Непродумане впровадження купона (без відповідної наукової концепції). Купоно-карбованці не булиоформлені як валютні ресурси власної (національної) банківської системи, немали надійного захисту. Це стало однією з причин катастрофічного знецінення купона.
6. Шокова лібералізація цін і ліквідація та знецінення трудових заощаджень.Це звело домінімуму норму заощаджень, підірвалокупівельну спроможність більшості населення й відкинуло його за межу бідності.
7. Придушення національного виробництва, майже цілковита втратавнутрішнього ринку.
8. Відсутність комплексної військово-технічної політики держави, узгодженої зсоціально-економічною політикою, руйнівний і майже некерований характерконверсійних процесів.
9. Доларизація української економіки. Тобто вільне обертання американськогодолара та інших іноземних валют на території країни.
10. Прийняття численних декретів, постанов уряду тощо, які поставили уневигідне становище виробника.Наприклад, непомірний податковий тягар.
11. Відсутність надійної фінансово-банківської системи, раціонального регулювання НБУдіяльності комерційних банків. В діяльності банківської та фінансової систем України повільновпроваджувалися сучасні методи й засоби обліку і контролю.
12. Тіньовий характер роздержавлення й приватизації. Масове оволодіння державноювласністю клановими угрупованнями,частиною директорського корпусу та ін., відчуження від цього процесу переважної більшості населення.
13. Масовий відплив капіталу за кордон. Щорічно він становить до 5 млрд. дол.
14. Відсутність належного інвестиційного клімату в Україні (за цим показником вона всередині 90-х років посідала135-те місце у світі).
15. Значне зростання управлінського апарату.
16. Майже цілковита відсутність політики структурної перебудовигосподарства. Занепадгалузей, що виробляють товари масовоговжитку, і прискорений розвиток окремих енергозатратних галузей (наприклад,металургійної), які поглиблюють енергетичну та екологічну кризи, сприяють перетворенню Українина сировинний придаток.
17. Стрімке подорожчання енергоносіїв. [11. с. 492]
18. Відсутність науково обґрунтованих наукової, промислової політики,політики ціноутворення.
19. Отримання значних кредитів на невигідних умовах (для закупівлі товарів та ін.).Внаслідок цього зростали зовнішній борг і виплата відсотків за ним, які недавали (або давали незначною мірою) можливості вдосконалювати системупродуктивних сил.
20. Надмірний податковий тягар. Вилучення в окремі роки амортизаційних відрахувань додержавного бюджету разом з іншими факторами унеможливлювало навіть простевідтворення основних фондів.
21. Значні витрати на відшкодування збитків від Чорнобильськоїкатастрофи. Заперіод 1991—1999 рр. вониоцінюються в 5 млрд. дол.
22. Незадовільний стан освоєння власних енергоносіїв, зростанняенергомісткості виробництва.
3. Сучасна економічна криза в Україні та світі.
Глобальна фінансова криза 2008 року — глибока фінансова криза,найгірша криза з часів великої депресії, яка перебуває в активній фазі станомна середину листопада 2008. Криза ясно проявилась у вересні 2008 року під часбанкрутства, злиття або консервації декількох великих американських фінансовихфірм. Причини, що викликали цю кризу, повідомлялись в ділових журналах задекілька місяців до вересня, разом із коментарями про фінансову стабільністьпровідних інвестиційних банків, страхових фірм та іпотечних банків США таЄвропи постраждалих від іпотечної кризи… світова фінансова криза, що зародиласьу США як криза ринку нерухомості і похідних фінансових інструментів, згідно злогікою глобалізації поширилася по всьому світу, вдаривши і по українськомуфінансовому ринку. Основними її причинами експерти називають надмірноекспансивну грошову політику федеральної резервної системи(ФРС) США, наявністьвеличезного дисбалансу у світовій економіці, зокрема, великий профіцит узовнішній торгівлі Китаю, значний торговельний дифіцит США, недоліки системиуправління ризиками в інвестиційних банках, недосконалість регулюванняфінансових ринків на національному і міжнародному рівнях. Також причинами є: 1)США і деякі інші розвинуті країни перенесли свої промислові підприємства в іншікраїни- в основному до Азії, а самі по собі США, перетворилися на центр ємісіїїгрошей і осередок споживання; 2) Видача у США та ЄС незабезпечених кредитів підзаставу нерухомості допомагала західним елітам підтримувати високий рівеньспоживчих мас. Вона виступила замінником колишніх соціальних програм і високихзарплат «держави загального соціального забезпечення», якими системавиблискувала у 70-ті роки 20-го століття, а потім стала нестримно руйнуватися зрозпадом СРСР і перемогою «постіндустріально-ліберальної» глобалізації[13, с.40].
Криза призвела до проблем ліквідності та дерегулюванняфінансових установ в США та Європі, що далі посилило кризу ліквідності.Політичні лідери та міністри фінансів та директори центральних банківкоординували свої зусилля для пониження страху але криза все ще продовжуєтьсята продовжує змінюватись, перетворюючись в кінці жовтня у валютну кризу,викликану бажанням інвесторів перевести свої капітали в сильніші валюти, такіяк єна, долар та швейцарський франк, спонукаючи багато національних економікшукати допомогу в Міжнародного валютного фонду. Криза була викликана іпотечноюкризою та є гострою фазою фінансової кризи 2007—2008. Станом на початок 2004року валовий зовнішній борг України становив $23 811 млн., станом напочаток жовтня 2008 року — $105 429 млн. Починаючи з 2006 рокуУкраїна мала від'ємне сальдо зовнішнього торговельного балансу: в 2006році — $3 068 млн., в 2007 — $8 152 млн., заперші 9 місяців 2008 року — $10 071 млн. В цілому за підсумками2008 року тіньова економіка зросла на 3.1 процентного пункту, до 31% від ВВП,що стало максимальним показником з 2001 року. З метою стабілізації фінансовогоринку та допомоги комерційним банкам, Національний банк України залучив16.5 млрд. дол. США кредиту від Міжнародного валютного фонду. В листопаді2008 року урядом було залучено кредит в розмірі 3 млрд. гривень дляпокриття бюджетного дефіциту Також рядом прийнято низку антикризовихнормативних актів, зокрема в сфері будівництва та банківський сфері. Запопередніми прогнозами Міністерства фінансів України, валовий внутрішнійпродукт знизиться на 5 %. Однак у варіанті бюджету, ухваленому ВерховноюРадою 26 грудня 2008 року, прогнозувалось зростання ВВП на 0.4 %.Урядомбуло заборонено оприлюднення оперативної статистичної інформації промакроекономічні показники України. Інформація про ВВП за перший квартал 2009року було оприлюднена 30 червня. Так, за перший квартал ВВП знизився на20.3 % (в постійних цінах 2007 року), дефлятор ВВП дорівнював 22.4 %.ВВП України за ІІІ квартал 2009 року (в постійних цінах 2007 року), упорівнянні з аналогічним періодом 2008 року, за попередніми даними знизився на15,9%. Оприлюднення остаточних даних за ІІІ квартал очікується 30 грудня 2009року. За даними Міністерства економіки, рівень тіньового сектору економікиУкраїни за підсумками ІІ кварталу 2009 року становить 36% від офіційного ВВП.За попередніми оцінками, державний бюджет України, в результаті збільшеннятіньового сектору, у 2009 році може недоотримати понад 100 млрд. грн. У ІІІкварталі 2009 року Держкомстат України зафіксував двократне — до $432 млн. —прискорення відтоку прямих іноземних інвестицій з України. В результаті відтокута курсової переоцінки притік прямих іноземних інвестицій у ІІІ кварталі 2009року скоротився до $614 млн. Опитування керівництва провідних іноземнихінвестиційних компаній, яке було проведене у жовтні 2009 року дослідницькимцентром компанії SEOLA Group, показало значне погіршення інвестиційного кліматув Україні[6, с. 230]
Так, за даними дослідження, 69% керівників іноземнихінвестиційних компаній не збираються в найближчий час вивчати питанняінвестування в економіку України. При цьому 34% іноземних інвестиційнихкомпаній, які вже працюють в країні, збираються піти з України, а 26% —заморозити свої проекти. Уперше з початку року в Україні знизився показниксередньої заробітної плати. За підсумками серпня він становив 1870 гривень. Цена 60 гривень менше, ніж у попередньому місяці. Протягом жовтня 2008 борги позарплатах зросли ще на 2 відсотки і станом на листопад становили близькомільярда гривень. Найбільше заборгували працівникам машинобудівної,металургійної, транспортної і аграрної галузі. Про затримки зарплатповідомляють також ті, хто працює у бюджетній сфері. Вперше за кілька роківневчасно виплачують пенсії. В порівнянні з серединою 2008 року, середнязарплата влітку 2009 року в доларовому еквівалентні зменшилась з $343 до менш ніж$240, хоча в гривнях вона номінально зросла від 1735 грн до 1845 грн на місяцьПоширення інформації про конфлікт міноритарних акціонерів з керівництвом Промінвестбанкуспричинило появу невпевненості серед вкладників банку. В грудні 2008 рокуросійський Внешекономбанк повідомив про придбання Промінвестбанку. 11 жовтня2008 року НБУ «з метою нейтралізації впливу зовнішньої фінансової кризи»постановою № 319 частково обмежив активні операції банків, заборонивдострокового виконання договорів по внесках і ввів 5-процентний коридорколивань курсу на готівковому ринку. Передбачалось, що обмеження діятимуть достабілізації банківської системи України. Повідомлялось, що постановою№ 413 від 5 грудня 2008 р. Нацбанк скасував дію своєї антикризовоїпостанови № 319. Постановою № 319 зокрема вводилася заборона надострокове розірвання договорів про депозити. Однак згодом банк відзначив, щовказаний пункт постанови № 319 залишається в силі. В першій половинічервня 2009 урядом було націоналізовано три «проблемні» банки: «Укргазбанк», «РодовідБанк» та «Київ». Загалом було витрачено 9.57 млрд. гривен. Мінфін мавнадрукувати ОВДП, ними уряд має сплатити за банки, а потім за ці державніоблігації банки отримають «живі» кошти в НБУ. В Укргазбанку уряд отримає84.21 % акцій за 3.2 мільярди гривень, в «Родовід Банку» —99.97 % за 2.809 мільярди, і в банку «Київ» — 99.93 % за 3.563мільярди. Є підстави вважати, що фінансова криза — це в першу чергу кризавлади, це наслідок неадекватності і неефективності державного управління. Слідзазначити, що в Україні кризові явища розвиваються не так за рахунок зовнішніх,як внутрішніх причин. Таких як: 1) Значне зростання об’ємів зовнішньої заборгованостіприватного сектора (до 100 млрд. доларів) в результаті високих темпівкредитування за рахунок залучення кредитних ресурсів за межами країни, яка єсерйозною загрозою дестабілізації курсу гривні у зв′язку з необхідністюпогашення великих об’ємів короткострокового боргу (29 млрдгривень) і у зв′язкуіз значним дефіцитом рахунку поточних операцій; 2) Невиправдано високий рівеньдолара і значні зобов′язання банків в іноземній валюті; 3) Виникненнядисбалансу між попитом і пропозицією іноземної валюти на міжбанківському ринкузумовило зниження курсу гривні; 4) Неадекватна і неефективна валютний-курсоваполітика, яка спирається виключно на жорсткі монетарні антиінфляційні заходи,слідством чого стало обмеження інвестиційних можливостей українських підприємстві втрата частини своїх коштів громадянами; 5) Неконтрольоване зростання імпортудо України, у зв’язку з чим негативне сальдо зовнішньої торгівлі досягло 12,5млрд. Доларів; 6) Розгортання кризи ліквідності в банківській системі України,зокрема, пов’язаного з рейдерською атакою на Промінвестбанк і наростаннямпаніки вкладників; 7) Зростання недовір’я інвесторів до фінансової системиУкраїни, що зумовило вивіз капіталу і згортання інвестицій до України,відсутності сприятливих умов для зростання ділової активності і розвиткупідприємництва[7, с. 261].

Висновки
Фінансово-економічна криза – глибокий розлад фінансової та економічноїсистем держави, зумовлений економічними й політичними чинниками. До числаекономічних, тих, що зумовлюють кризу, належать становище та рівеньматеріального виробництва у країні. Висока вартість виробництва продукції,виконання робіт і надання послуг, яка зумовлена великою матеріало- іенергомісткістю виробництва, високими трудовими затратами, зменшує обсягинагромаджень в економіці у формі прибутку, що призводить до скороченняфінансових можливостей самих підприємницьких структур, доходів держави йвідповідно купівельної спроможності населення. Фінансово-економічну кризуможуть зумовлювати також нераціональна структура виробництва, яка насампередхарактеризується великою питомою вагою воєнно-промислового комплексу,залежність держави від поставок за коопераційними зв'язками енергоносіїв,сировини, матеріалів, палива. Кризові явища у сфері фінансів можуть бутивикликані трансформаційними процесами в економіці, тобто зміною моделіекономічного розвитку, втратою конкурентоспроможності економіки. Усі згаданівище явища врешті-решт негативно позначаються на обсягах виробництва валовоговнутрішнього продукту в державі й відповідно призводять до зменшення фінансовихресурсів, що обслуговують увесь відтворювальний процес. Вони потребуютьпроведення жорсткої політики в обмеженні споживання й витрат як на державному,так і на рівні підприємницьких структур і населення. Фінансово-економічна кризаможе бути зумовлена також політичними явищами. Це насамперед непомірні воєннівитрати, нераціональне й неефективне витрачання коштів державного бюджету таінших ланок бюджетної системи, наявність значних сум державного боргу яквнутрішнього, так і зовнішнього. Фінансово-економічна криза може бути зумовленазовнішніми причинами, насамперед тими процесами, які проходять на світовихфінансових ринках. Рівень впливу зовнішніх факторів залежить від наявності йрозмірів активів держави, розміщених на світових фінансових ринках. Всевищесказане становить сукупність глибинних факторів. На поверхні явищ фінансовакриза в кожній державі — характеризується наявністю й величиною дефіцитубюджету та стабільністю національної грошової одиниці. Дефіцит бюджету є причиноюгрошової емісії, яка викликає інфляційні процеси. Інфляція є причиною недовіридо національної валюти, бажання позбутися її шляхом обміну на стабільнішуіноземну валюту. За цих умов, якщо центральний банк держави не має достатньорезервів, аби задовольнити попит на іноземну валюту, відбувається знеціненнянаціональної грошової одиниці й відповідні втрати як на державному рівні, так іна рівні господарюючих суб'єктів і населення. Рівень інфляції насампередхарактеризує масштаби зниження платоспроможності населення та підприємницькихструктур. Для покриття дефіциту бюджету урядові структури часто вдаються довведення нових податків, що теж зменшує платоспроможність населення й посилюєкризові явища в економіці.
Наука і практика антикризового управління знаходяться в стадіїпочаткового розвитку. Мінливі умови функціонування компаній, а також деякізміни, що відбуваються в мисленні і психіці людини, формують нові пріоритети іконцепції АКУ. Антикризове управління як новий тип менеджменту, базується напередбаченні появи кризових ситуацій, пом'якшенні плину і наслідків криз угосподарській діяльності підприємств. Проте, система АКУ не існує відособлено,вона заснована на класичній теорії менеджменту й існує разом з нею. Система АКУтісно взаємозалежна з теорією і практикою стратегічного управлінняпідприємством, інноваційним й інвестиційним менеджментом, маркетингом, теорієюмотивації, виробничим (операційним) менеджментом. Вона нероздільна також ізпроблемами прогнозування, теорією ризиків, стійкості й інвестиційних процесів векономіці. Антикризове управління підприємством, відбиваючи професійні знання,уміння і навички менеджера АКУ, поступово перетворюється в самостійну галузьнауки, що має власну структуру знань, практичний досвід і методологію. Однактаких знань і досвіду поки що недостатньо.

Списоклітератури:
 
1. Башнянин Г.І., Шевчук Є.С. та ін.Політична економія. Навч посібник. Львів „Новий світ — 2000", 2004.
2. Башнянин Г.І., Лазур П.Ю.,Медведєв В.С. Політична економія. — К.: Ніка -
Центр Ельга, 2005.
3. Воробйов. Є.М. Економічна теорія — Київ-Харків, 2001
4. Економічна теорія: Політекономія:Підручник / За ред… В.Д.Базилевича. -
К.: Знання, 2006.
5. Економічна теорія: Підручник / Заред… В.М.Тарасевича К: Центр
навчальної літератури, 2006.
6. Економічна енциклопедія: У 3-хтомах (ред… кол.:. С.В. Мочерний (відп. ред..) та ін. ) — К: Видавничий центр„Академія", 2000.
7. Збірник. Перехідна економіка./Заред… В.М.Гейця. — К.: Вища школа. 2003
8. Мочерний С.В. Економічна теорія:Посібник. — К.: Видавничий центр „Академія", 2001
9. Мочерний С.В. Мочерна Я.С. Політична економія: навчальнійпосібник К: Знання, 2007.
10.Основи економічної теорії:Підручник /А.А.Чухно, П.С. Єщенко, Б. Н. Клинко та ін.: За ред… А.А.Чухна. — К… Вища школа, 2001.
11.Основи економічної теорії:Підручник: У 2 кн. За ред. Ю.В. Ніколенка — К
Либідь, 1998
12.Політична економія: Навч.посібник/За ред… К.Т.Кривенка. — К.: КНБУ, 2001
13.Політична економія: Навч.посібник/За ред… К.Т.Кривенка, В.О. Савчук О.О.Белясв та ін. — К.: КНЕУ, 2006
14. Політична економія: Навчальнийпосібник / За ред. В.О.Рибалкіна
В.Г Бодрова. — К.: Академвидав, 2004.
15. Старостенко Г.Г. Економічнатеорія: навч. посібник для дистанційного
навчання. — К.: Університет„Україна", 2004.