Міністерство освіти та науки України
КУРСОВА РОБОТА
з курсу «Економічна діагностика»
на тему “Економічна діагностика діяльності ДЕЗ УкрНДІВЕ”
Студентки гр
(підпис)
Науковий керівник
(підпис)
2006
Реферат
Курсова робота налічує 90 сторінок,, 15таблиць та 12 джерел, 4 додатки,1 рисунок.
Об’єкт дослідження – ДЕЗ УкрНДІВЕ.
Мета курсової роботи – економічна діагностика діяльності підприємства занапрямками: діагностика конкурентного середовища, конкурентноздатності,потенціалу підприємства, структури управління, фінансового стану, економічноїбезпеки, економічної культури.
Засоби дослідження – кількісні та якісні.
В даний час уже стає очевидним, що для більшості вітчизняних підприємстввихід із кризи пов'язаний з розробкою нової стратегії керування, що дозволяєпідприємству в максимальному ступені використовувати свої порівняльні переваги,конкурентні можливостей та керувати конкурентоспроможністю підприємства.
Саме всебічна економічна діагностика діяльності підприємства дозволитьрозробити ефективні стратегічні цілі його діяльності. У курсовій роботіпроведена економічна діагностика діяльності ДЕЗ УкрНДІВЕ й на основірезультатів діагностики розроблені основні шляхи подальшої діяльності заводу.
Також у курсовій роботі розглянуті проблеми діагностики ризиківбанківської установи, а саме кредитних ризиків.
ДІАГНОСТИКА, КОНКУРЕНТНІ ПОЗИЦІЇ, SWOT-АНАЛІЗ, КОНКУРЕНТНОЗДАТНІСТЬ,ПОТЕНЦІАЛ ПІДПРИЄМСТВА, СТРУКТУРА УПРАВЛІННЯ, СТРАТЕГІЧНІ ЦІЛІ, ФІНАНСОВІПОКАЗНИКИ, ЕКОНОМІЧНА БЕЗПЕКА, ЕКОНОМІЧНА КУЛЬТУРА.
План
Вступ
1. Діагностика ризиківбанківської установи:
1.1 Сутність і класифікаціябанківських ризиків
1.2 Основні методи аналізуризиків
1.3 Аналіз системиризик-менеджменту в банках України
Висновки до розділу 1
2. Діагностика діяльності ДЕЗУкрДНІВЕ:
2.1 Загальна характеристикапідприємства
2.2. Діагностикаконкурентного середовища підприємства:
2.2.1 Діагностикаконкурентного середовища за підходом М. Портера
2.2.2 Оцінка конкурентнихпозицій головних конкурентів
2.3 SWOT – аналіз діяльностіпідприємства
2.4 Діагностикаконкурентоспроможності підприємства:
2.4.1 Загальна характеристикаконкурентоспроможності
2.4.2 Оцінка конкурентногостатусу (підхід Ансоффа)
2.4.3 Оцінкаконкурентоспроможності одного з виробів ДЕЗ УкрНДІВЕ
2.5 Діагностика потенціалупідприємства:
2.5.1 Необхідність, завданняй принципи експертної оцінки вартості підприємства
2.5.2 Основні методологічніпідходи оцінки потенціалу підприємства
2.5.3 Оцінка вартості ДЕЗУкрНДІВЕ як цілісного майнового комплексу
2.6 Управлінська діагностика:
2.6.1 Діагностика структуриуправління
2.6.2 Оцінка загальнихрезультатів діяльності підприємства
2.6.3 Оцінка зв’язкупідприємства з зовнішнім середовищем
2.7 Фінансова діагностика
2.8 Діагностика економічноїбезпеки підприємства
2.9 Діагностика економічноїкультури:
2.9.1 Загальна характеристикаекономічної культури
2.9.2 Аналіз професіоналізмувищого керівництва й системи планування на підприємстві
Висновки до розділу 2
Перелік використаноїлітератури
Вступ
Проблема ризику й доходу є однією з ключових концепцій у фінансовій iвиробничій діяльності суб’єктів ринкових відносин.
Під «ризиком» прийнято розуміти ймовірність (загрозу) втрати підприємцемчастини своїх ресурсів, ймовірність недоодержання доходів, появи додатковихвитрат у результаті проведення визначеної фінансової i виробничої стратегії.Сутність ризику складається в можливості відхилення отриманого результату відзапланованого. Більш того, правомірно говорити про ризик упущеної можливоївигоди, тобто ризику непрямого (побічного) фінансового збитку (недотриманийприбуток) у результаті того, що який-небудь захід не було проведено чи булазупинена господарська діяльність. Якщо дивитися на проблему більш формально, томова йде не тільки про ризик втрат, а й про ризик вигоди (одержання додатковогоприбутку). Як відхилення від планованого результату він може мати й позитивнусторону. Отже, ризик як елемент господарського рішення може бути визначений утакий спосіб — це ситуативна характеристика діяльності будь-якого суб’єкта ринковихвідносин, у тому числі банку, що відображає невизначеність її результату iможливі несприятливі (або сприятливі) наслідки у випадку неуспіху (або успіху).
Прийняття ризиків — основа банківської справи. Банки мають успіх тоді,коли прийняті ними ризики розумні, контрольовані i знаходяться в межах їхфінансових можливостей i компетенцій.
1. Діагностика ризиків банківської установи
1.1 Сутність й класифікація основних банківських ризиків
Провідним принципом у роботі банків є прагнення до одержання якомогабільшого прибутку. Воно обмежується можливістю понести збитки. Іншими словами,ризик – це вартісне вираження ймовірності події, що веде до втрат. Чим більшеризик, тим більше шансів отримати прибуток. Ризик утворюється у результатівідхилень дійсних даних від оцінки сьогоднішнього стану і майбутнього розвитку.Ці відхилення можуть бути як позитивними, так і негативними. У першому випадкумова йде про шанси одержати прибутки, у другому – про ризик мати збитки.Зв’язок між прибутковістю операцій банку і його ризиком (у спрощеному варіанті)може бути виражений прямолінійною залежністю.
Рівень ризику збільшується якщо:
— проблеми виникають раптово;
— визначено нові завдання, які не відповідають минулому досвіду банку;
— керівництво не в змозі прийняти необхідні і термінові міри, що можепризвести до фінансового збитку (погіршення можливостей одержання необхідногоі/чи додаткового прибутку);
— існуючий порядок діяльності банку або недосконалість законодавствазаважає прийняттю певних оптимальних для конкретної ситуації заходів.
Наслідки невірних оцінок ризиків або відсутність можливості протиставитидійові заходи можуть біти дуже неприємними.
Існують загальні причини виникнення банківських ризиків і тенденції зміниїх рівня. Разом з тим, аналізуючи ризики українських банків на сучасному етапі,важливо враховувати:
1. Кризовий стан економіки перехідного періоду, що виражається не тількипадінням виробництва, фінансовою нестійкістю багатьох організацій, а йзнищенням ряду господарських зв’язків.
2. Нестійкість політичного становища.
3. Відсутність або недосконалість деяких основних законодавчих актів,невідповідність між правовою базою і реально існуючою ситуацією.
4. Інфляцією та ін.
В усіх випадках ризик має бути визначений і обчислений. Аналіз і оцінкаризику повною мірою засновані на систематичному статистичному методі визначенняймовірності того, що якась подія в майбутньому відбудеться. Звичайно, цяймовірність виражається у відсотках. Відповідна робота може вестися, якщовироблено критерії ризику, які дозволяють ранжирувати альтернативні подіїзалежно від ступеня ризику. Однак вихідним пунктом роботи є попереднійстатистичний аналіз конкретної ситуації.
Взагалі можна виділити наступні види ризиків, що властиві банківськимопераціям:
1. Відсотковий ризик.
2. Валютний ризик.
3. Ризик щодо формування депозитів.
4. Ризик структури капіталу.
5. Ризик ліквідності.
6. Ризик неплатоспроможності банку.
7. Ризик банківських зловживань.
8. Кредитний ризик.
Відсотковий ризик — можливість понести збитки внаслідок непередбачених,несприятливих для банку змін відсоткових ставок і значного зменшення маржі,зведення її до нуля або до негативного показника. Відсотковий ризик виникає утаких випадках.
1. Не збігаються терміни повернення наданих притягнутих коштів.
2. Ставки з активних i пасивних операцій встановлюються різними способами(фіксовані ставки проти перемінних i навпаки). У цьому випадку прикладом можебути ситуація, коли кошти позичаються на короткий термін за перемінамиставками, а кредити видаються на тривалий термін за фіксованими ставками урозрахунку на те, що перемінні ставки не перевищать очікуваний рівень.
3. Банк невірно спрогнозував криву дохідності. Відсотковому ризикунайбільш піддані банки, що регулярно практикують гру на відсоткових ставках зметою добування спекулятивного прибутку, а також банки, котрі не приділяютьдостатньої уваги прогнозуванню змін ставок відсотка.
Валютний ризик — небезпека валютних (курсових) збитків, пов’язаних зізміною курсів іноземних валют стосовно національної валюти. Валютний ризикособливо високий у тих банків, що прагнуть одержати спекулятивний прибуток, щоутвориться через розбіжність курсів тих самих валют на різних валютних ринкахабо ризниці курсу валюти в piзнi моменти часу. Валютний ризик можна розділитина курсовий та інфляційний ризики.
Ринковий ризик тісно пов'язаний із відсотковим, валютним ризиками.Ринковий ризик означає можливі збитки, непередбачені витрати від зміни ринковоївартості активів чи пасивів, зміни ступеня їх ліквідності. Особливо підданітакому ризику вклади в цінні папери. Ринкова вартість формуєтьсяспіввідношенням попиту та пропозиції, тобто котирується. На котирування ціннихпаперів можуть вплинути коливання норми позикового відсотка (зріст відсотковихставок веде до знецінення цінних паперів), зміна прибутковості i фінансовогоблагополуччя компанiй-емiтентiв, інфляційне знецінення грошей.
Особливо важливо враховувати ринковий ризик при прийнятті забезпечення зкредитних операцій, тому що зміни котирувань цінних паперів чи погіршенняположення на ринку нерухомості може привести до втрат при стягненні.
Ризик щодо формування депозитів (ресурсної! бази) тісно пов'язаний зринковим, відсотковим i валютним ризиками. При формуванні ресурсної бази банкповинен враховувати ймовірність збільшення витрат щодо залучення ресурсів уразі зміни ситуації на фінансовому ринку. Депозитна політика банку має на метізабезпечити банк ресурсами на певний час за певною ціною (для здійснення певнихактивних операцій). Її здійснення означає рішення двох протилежних завдань: стабільністьресурсної бази i мінімізація витрат з її формування. Ідеальний варіант — довгострокові вклади мають бути збалансовані довгостроковими депозитами. Віншому випадку (по завершенні терміну депозиту) — банк може постати передпроблемою подорожчання ресурсів i отримати збитки від довгострокового вкладеннякоштів.
Інша форма прояву ризику формування депозитної бази — це збитки у виглядінедоотриманих прибутків через необхідність тримати певний відсоток від обсягуресурсної бази у вигляді готівки для здійснення розрахунково-касовогообслуговування (виплата авансу на відрядження, заробітної плати, зняттядепозиту готівкою і т. ін.). Для банку це активи, що не приносять прибуток. Їхрозмір залежить від зовнішніх обставин (ступінь довіри до банку, держави) i відструктур и клієнтури банку (наприклад, високий відсоток торговельнихорганізацій означає великий обсяг інкасації готівки). Отже, необхідність успеціальному резервуванні готівки для забезпечення зобов’язань з поверненняготівкою депозитів населення відпадає. Доцільно також звернути увагу на обліксезонних, місячних коливань потоків готівки. Наприклад, ощадний банк, щопрацює, як правило, із внесками населення (здійснює комунальні платежі iвиплату заробітної плати), може укладати договори таким чином, щоб оплативипадали на період масових комунальних платежів, але не збігалися з виплатамизаробітної плати. Неабияке значення має також фактор розміщення ресурсної бази.Вважається, що при вкладенні в кредитні операції 85 % i більше суми депозитів,банк проводить ризикову депозитну політику. Це пояснюється тим, що кредитніоперації мають меншу еластичність на предмет своєчасного i достроковоговилучення, ніж ресурсна база. Частково це компенсується більш високоювідсотковою ставкою, частина якої — ризик на збитки, частково — розміщення убільш ліквідні, хоча i менш прибуткові активи. Національний банк зменшує впливцього ризику шляхом введення обов’язкового резервування частини притягнутихкоштів залежно від терміну, на який укладено договір.
Ризик структури капіталу. Власний капітал банку розраховується в такийспосіб: сумуються фонди; прибуток; фонд переоцінки основних засобів;нереалізовані курсові різниці, за винятком валюти, внесеної в статутний фонд.Отримана величина зменшується на суму іммобілізацію, зносу основних засобів,довгострокових вкладень капіталу, суму не донарахованого резерву на можливівтрати із сумнівних боргів і акцій, викуплених у своїх акціонерів. Ризикструктури капі лату полягає в тому, що при структурі капіталу з великою питомоювагою статей переоцінки основних коштів банк, вклав значні кошті клієнтів укредитні операції (з терміном погашення, що перевищує терміни залученняресурсів при зміні ситуації на ринку), може понести як додаткові витрати (увипадку подорожчання ресурсів), так і виявитися банкрутом через визнаннянеплатоспроможним (критичний стан на ринку ресурсів – масове вилучення). Цеконкретний приклад ризику структури капіталу. Кількість варіантів обмежуєтьсялише числом комбінацій складових структури власного капіталу банку.
Ризик ліквідності (ризик незбалансованої ліквідності) – небезпека втрат увипадку нездатності банку виконати свої зобов’язання за пасивами балансу тавимогами за активами. Мінімізація цього ризику досягається через умінняпрогнозувати можливість “відтоку” внесків “до запитання”, а також “ненадійних”стокових вкладів; збільшення попиту на кредит з боку клієнтури; змінуекономічної кон’юнктури та ін.
При цьому варто розрізняти внутрішню і зовнішню ліквідність. Внутрішняліквідність втілена у певних видах швидкореалізованих активів, які є надійнимоб’єктом розміщення грошей стосовно інвестора. Управляння даним ризикомздійснюється шляхом дотримання встановлених Національним банком обов’язковихнорм ліквідності, що являють собою співвідношення різних статей активу і пасивубалансу банку, а також шляхом узгодження термінів повернення розміщених активіві притягнутих банком пасивів.
Зовнішня ліквідність може бути забезпечена шляхом придбання банком наринку таких зобов’язань, що збільшать його запас ліквідних коштів. При цьомубанк, проводячи політику “керування зобов’язаннями”, не тільки підвищує своюліквідність, а й може забезпечити собі додатковий прибуток. Такий спосібзабезпечення ліквідності почав застосовуватись останнім часом. Він можефункціонувати при розвиненому та відкритому фінансовому ринку і характерний длявеликих банків. Великі установи у фінансових центрах проводять агресивнуполітику керування пасивами і не прагнуть “складати” ліквідність в активібалансу. У силу своєї високої репутації і солідного положення останнівикористовують механізм фінансових ринків для купівлі ліквідності в потрібниймомент за допомогою різних угод і операцій. Приклад:
— продаж цінних паперів зі зворотнім викупом;
— випуск на ринки комерційних паперів (сертифікати, облігації, векселі);
— одержання позик та ін.
Ризик неплатоспроможності. Використання банком акціонерного капіталу дляпогашення своїх зобов’язань за відсутності яких-небудь інших джерел (платежі закредитами, залучення нових позик, реалізація активів). Щоб запобігти подібнійситуації, важливо підтримувати співвідношення між акціонерним капіталом іактивами – коефіцієнт достатнього капіталу (capital-to-assets ratio). Цеозначає, що банк з акціонерним капіталом, рівним 10% активів, зможе витриматибільше навантаження (у разі неможливості мати доступ до інших джерел коштів),ніж банк, в якого акціонерний капітал складає тільки 6% від загальної сумиактивів.
Ризик банківських зловживань – це ризик, викликаний недостатньоюкваліфікацією банківського персоналу, корисливими цілями співробітників банку.
Кредитний ризик – ймовірність збитків у зв’язку з несвоєчаснимповерненням позичальником основного боргу і відсотків за ним. Кредитний ризик –поняття, що поєднує в собі усі вищерозглянуті ризики. Вираження ступеня ризикукредитних операцій є найбільш висока відсоткова ставка за операціями, що маєкредитну природу (власне кредити, факторинг, облік векселів, надання гарантій)у порівнянні з іншими активами. Ставки за кредитом повинні компенсувати банкувартість наданих (на певний термін) коштів, ризик зміни вартості забезпечення іризик невиконання позичальником зобов’язань. Ризик невиконання позичальникомзобов’язань визначається великою кількістю факторів, об’єднаних у поняттякредитоспроможності клієнта: юридична правоздатність, фінансове положення,репутація клієнта, якість пропонованого забезпечення, прогноз розвитку фірми,ринковий ризик тощо. Правильність оцінки залежить від обґрунтованості виборуметодики оцінки, своєчасного реагування на зміну фінансового стану клієнта.
Ризиком можна керувати, тобто використовувати засоби, що дозволяютьпевним чином прогнозувати наставання ризикової події і вживати заходів щодойого зниження. Ефективність організації керування ризиком багато в чомузалежить від їх класифікації. [1,289-295]
Найбільш важливими елементами, покладеними в основу класифікаціїбанківських ризиків є:
1. Тип (вид) комерційного банку.
2. Сфера виникнення і пливу банківського ризику.
3. Склад клієнтів банку.
4. Метод розрахунку ризику.
5. Ступінь банківського ризику.
6. Розподіл ризику в часі.
7. Характер обліку ризику.
8. Можливість керування банківськими ризиками.
9. Кошти керування ризиками.
1.2 Основні методи аналізу ризиків
На сьогодні найбільш розповсюдженими методами кількісного аналізу ризикує:
статистичний;
аналіз доцільності витрат;
метод експертних оцінок;
аналітичний;
використання аналогів.
Статистичний метод. Статистичний метод з визначення ризикувикористовується для обчислення очікуваної тривалості кожної роботи і проекту вцілому. Статистичний метод широко застосовується в тих випадках, коли припроведенні кількісного аналізу фірма має у своєму розпорядженні значний обсяганалітико-статистичної інформації з необхідних елементів аналізованої системи(за n – кількість періодів часу).
Суть цього методу полягає в тому, що для розрахунку ймовірностівиникнення збитків аналізуються всі статистичні дані, що стосуютьсярезультативності здійснення фірмою розглянутих операцій.
Аналіз доцільності витрат. Суть методу аналізу доцільності витратґрунтується на тому, що в процесі банківської діяльності витрати з кожногоконкретного напрямку, а також з окремих елементів мають неоднаковий ступіньризику. Визначення ступеня ризику шляхом аналізу доцільності витрат орієнтованона ідентифікацію потенційних зон ризику. Такий підхід раціональний тим, що даєможливість виявити “вузькі” місця в діяльності банку з погляду ризикованості, апотім розробити шляхи їх ліквідації.
Перевитрата витрат може бути викликана одним з чотирьох основних факторівабо їх комбінацією.:
первісною недооцінкою вартості;
зміною меж проектування;
різницею у продуктивності;
збільшенням первісної вартості.
Ці основні фактори можуть бути деталізовані. На базі типового перелікуможна скласти докладний контрольний перелік для конкретного проекту чи йогоелементів.
Мається на увазі можливість звести до мінімуму капітал, що піддаєтьсяшляхом розбивки процесу затвердження асигнувань проекту на стадії (області)затвердження. Стадії затвердження повинні бути пов`язані з проектними фазами іґрунтуватися на додатковій інформації про проект за ступенем його розробки. Накожній стадії затвердження, маючи аналіз коштів, що піддаються ризику, інвесторможе прийняти рішення про припинення інвестицій.
Деякі вчені-економісти пропонують визначати три показники фінансовоїстійкості фірми, з метою визначення ступеня ризику фінансових коштів.
Такими показниками є:
надлишок чи недолік власних коштів;
надлишок чи недолік власних, середньострокових і довгострокових позиковихджерел формування запасів і витрат;
надлишок чи недолік загальної величини основних джерел для формуваннязапасів і витрат.
Ці показники відповідають показникам забезпеченості запасів і витратджерелом їх формування.
Метод експертних оцінок.
Метод визначення ступеня ризику шляхом експертних оцінок носить більшсуб`активний характер (порівняно з іншими методами). Ця суб`активність єнаслідком того, що група експертів, яка займається аналізом ризику, висловлюєвласні суб`єктивні судження як про минулу ситуацію, так і про перспективиризику.
Найчастіше цей метод застосовується при недостатній кількості інформаціїабо при визначенні ступеня ризику такого напряму діяльності, що не маєаналогів.
В узагальненому вигляді суть даного методу полягає в тому, щопідприємство виділяє певну групу ризиків і розглядає. Яким чином вони впливаютьнай його діяльність. Цей розгляд зводиться до подачі бальних оцінок займовірність виникнення того чи іншого виду ризику, а також ступеня його впливуна діяльність банку.
У ході опитування, проведеного серед банків, визначено вплив факторів наступінь ризику. За ступенем впливу на показник рівня ризику факторирозташувалися в такій спосіб: на першому місці – вартість проекту, на другому –обсяги послуг, потім – терміни виконання послуг тощо.
У більшості випадків реалізації проектів виникаючи перерви чи зміни увиконанні робіт призводять до підвищення витрат і до виділення додаткового часуна їх виконання, що згодом викликає додаткові витрати, заборгованість.
Аналітичний метод. Аналіз економічної літератури, присвячений проблемамоцінки ступеня ризику за допомогою використання аналітичного методу, показав,що його варто звести до декількох взаємозалежних етапів.
На першому етапі здійснюється підготовка до аналітичної обробкиінформації, що містить у собі:
визначення ключового параметра. На всіх етапах конкретного напрямудіяльності суб`єкту;
добір факторів, що впливають на діяльність організації, а отже і наключовий параметр;
розрахунок значень ключового параметра на всіх етапах конкретногопроцесу;
сформовані в такий спосіб послідовності витрат і надходжень даютьможливість визначити не тільки загальну економічну ефективність досліджуваногонапряму діяльності. А й виявити її значення на кожній зі стадій.
На другому етапі будуються діаграми залежності обраних результуючихпоказників від величини вихідних параметрів. Зіставляючи між собою отриманідіаграми, можна виділити ті основні показники. Що найбільше впливають на данийвид (чи групу видів) банківської діяльності.
На третьому етапі визначаються критичні значення ключових параметрів. Найпростішепри цьому може бути розрахована критична точка чи точка беззбитковості, щопоказує мінімально припустимий обсяг послуг для покриття витрат банку.
Під час четвертого етапу аналізується (на підставі отриманих критичнихзначень ключових параметрів і факторів) чи впливають на них можливі шляхипідвищення ефективності й стабільності роботи банку, а отже, і шляху зниженняступеня ризику, що визначається одним з попередніх методів./> />
При управлінні ризикомна централізованому рівні центральний банк встановив норматив, що характеризуємаксимальний розмір ризику (Нрмах) на одногопозичальника. Він розраховується за формулою:
де Р – розмір ризику банку (сукупна сума зобов’язань позичальника банкущодо кредитів, а також 90% збалансованих зобов’язань, виданих банком відноснодо даного позичальника, що передбачають виплату в грошовій формі); К – капіталбанку.
При цьому із сукупної суми зобов`язань позичальника виключаєтьсязаборгованість за позикою під заставу державних цінних паперів – 90% від сумизалишку. А також іншої заборгованості за позикою, оформлені заставнимизобов`язаннями під матеріальні цінності, акції підприємств і банків – 40-70%від суми залишку.
Значення цього нормативу кожен банк встановлює самостійно.
При цьому розмір ризику банку на одного позичальника не може перевищувати10% суми активів банку, а сума кредиту (наданого одному позичальнику) неповинна перевищувати суму власних коштів позичальника.
Правилом класичної ринкової економіки ринкової економіки вважається, щопроекти, які припускають найбільш високий очікуваний прибуток, супроводжуєтакож і найбільший ризик. При підготовці даних для аналізу фінансової заможностіпроекту принципово важливим є вибір розрахункової грошової одиниці.
У світовій практиці в цій якості виступає, як правило, «постійний долар»чи інша стабільна грошова одиниця таких країн як ФРН, Швейцарія, Франція,Японія, Великобританія.
Аналіз чутливості моделі. Аналіз чутливості моделі складається з такихкроків:
вибір основного ключового показника, тобто параметра, щодо якого іпровадиться оцінка чутливості;
вибір факторів (рівень інфляції, ступінь стану економіки тощо);
розрахунок значень ключового показника на різних етапах здійсненняпроекту: пошук, проектування, будівництво, монтаж і налагодження устаткування,процес повернення вкладених коштів.
Сформована таким чином послідовність витрат і надходжень дає можливістьвизначити фінансові потоки для кожного моменту часу, тобто визначити показникиефективності.
Спочатку будуються діаграми, що відображають залежність обранихрезультуючих показників від величини вихідних параметрів. Зіставляючи між собоюотримані діаграми, можна визначити «ключові» показники, які найбільше впливаютьна оцінку проекту.
Потім визначаються критичні (для проекту) значення ключових параметрів.Найпростіше може розрахуватись «точка беззбитковості». що виражає мінімальноприпустимий обсяг послуг при якому проект не приносить прибутку, але й невиявляється збитковим.
Якщо проект фінансується з рахунок кредитів, то критичним значенням будета мінімальна величина ставки, за якої проект не зможе погасити заборгованість.Надалі може бути отриманий варіант припустимих значень, у межах якого проектвиявляється ефективним (щодо прибутковості) з фінансової й економічної точокзору.
Аналіз чутливості дозволяє фахівцям з проектного аналізу враховуватиризик і невизначеність. Якщо проект виявиться чутливим до зміни обсягувиробництва продукції проекту, то варто приділити більше уваги програмінавчання персоналу і менеджменту, а також іншим заходам для підвищенняпродуктивності.
Разом з тим аналіз чутливості має два серйозних недоліки. Він не євсеосяжним, тому що не розрахований для обліку всіх можливих обставин.
Крім того він не уточнює ймовірність здійснення альтернативних проектів.
Метод аналогій. При аналізі ризику нового проекту дуже корисними можутьвиявитися дані про наслідки впливу несприятливих факторів ризику на іншіпроекти.
Суть метода використання аналогів полягає в тому, що при аналізі ступеняризику визначеного напряму діяльності суб`єкта доцільно використовувати даніпро розвиток таких самих аналогічних напрямів у минулому.
Аналіз минулих факторів ризику здійснюється на підставі інформації,отриманої з різних джерел. Отримані в такій спосіб дані обробляються з метоювиявлення залежностей між планованими результатами діяльності й облікомпотенційних ризиків.
Доцільність використання цього методу полягає в тому, що якщо необхідновиявити ступінь ризику з будь-якого інноваційного напряму діяльності банку,коли відсутня сувора база для порівняння, краще знати минулий досвід, навітьякщо він не відповідає сучасним умовам.[1,301-307]
При використанні методу аналогій слід дотримуватися певної обережності.Навіть у правильних випадках невдалого завершення проектів дуже важко створитипередумови для майбутнього аналізу, тобто підготувати вичерпний і реалістичнийнабір можливих сценаріїв зривів проектів. Справа в тому, що для більшостінегативних наслідків характерні певні особливості.
1.3 Аналіз систем ризик-менеджменту в банках України
Актуальність аналізу системи банківського ризик-менеджменту пояснюєтьсявнутрішніми потребами комерційних банків, систематизацією поглядів на динамікубанківської системи України та необхідністю вдосконалення функції нагляду, якуздійснює Національний банк України.
Важливість адекватних систем ризик-менеджменту відображена у постановіПравління НБУ від 02.08.2004 р. №361, якою схвалено “Методичні рекомендаціїщодо організації та функціонування систем ризик-менеджменту в банкахУкраїни”.[4,11]
Більшість банків сприймає систему ризик-менеджменту як взаємопов’язанусистему трьох структурних компонентів:
1. Як визначену систему регламентів, процедур, встановлення лімітів,включену в загальну систему менеджменту банку.
2. Як сукупність економіко-математичних моделей, які дають можливість вчисловому вираженні оцінювати ризики банку.
3. Як програмне забезпечення, що на основі економко-математичних моделейдозволяє оптимізувати ризику банку.
Наведеної вище думки дотримується 92% банків, і лише 8% вважають, щосистема ризик-менеджменту банку має бути виключно системою регламентів,процедур та встановлення лімітів.
Структуру системи ризик-менеджменту банку, отриману на основі обробкивсіх експертних оцінок, подано на рисунку 1.
Необхідно зазначити, що наведена на рисунку 1 структура системиризик-менеджменту для найкрупніших та великих банків дещо відрізняється, тасуттєво відрізняється для середніх та невеликих банків. У групах найкрупнішихта великих банків частка економіко-математичних моделей вища (близько 30%), ачастка системи регламентів й процедур – нижча (38-45%). Для середніх та,особливо, невеликих банків ситуація змінюється суттєво в бік зростання часткивадливості регламентів та процедур (до58 та 74% відповідно), та зменшеннячасток економіко-математичних моделей та програмного забезпечення.
Одним з актуальних питань сучасного ризик-менеджменту в світі є питанняпро наявність та тип системи інтегральної оцінки ризику. Еволюція подібнихсистем у західній банківській практиці мала три етапи. На першому етапі(1980-ті роки XX ст..) в банках запроваджувалися системи оцінки ризику заокремими категоріями. Тобто кредитний відділ оцінював ризики неповернення кредитів,валютний відділ – валютні ризики та ін. Подібний підхід є, по-суті,“мікро-ризик менеджментом”. У 1990-ті роки XX ст. в банках започатковуютьсясистеми ризик –менеджменту інтегрального типу “знизу-догори”. Сутність їхполягає в наявності в банку незалежного відділу ризик-менеджменту, якийздійснює моніторинг, кількісну оцінку основних ризиків банку (кредитного,процентного, ліквідності) та створює комплексну інтерговану оцінку потенційнихризиків на рівні банку в цілому. На початку XXI ст. у банках почаливикористовувати принципово новий підхід в інтегральній оцінці ризику –“зверху-донизу”. Його об’єктом виступає сукупний ризик та дохід банку. За такимпідходом спочатку на рівні банку розв’язуються завдання ідентифікації, аналізута оцінки ризиків, які впливають на зниження сукупного прибутку банку та йогоакціонерної вартості. Виходячи з цього здійснюється розподіл ризик-капіталу занапрямками діяльності банку.
Дослідження питання про тип систем ризик-менеджменту в українських банкахвиявило суттєве відставання в організації систем ризик-менеджменту. Так,переважна кількість банків (80%) використовує системи ризик-менеджменту, заякими ризики оцінюються окремо за кожною категорією.
Результати дослідження вказують на наявність певного протиріччя: 74% банківмають незалежні відділи (управління, департаменти) ризик-менеджменту, аінтегральна система оцінки ризиків банку здійснюється лише у 20% банків.Причиною цього протиріччя є цілковите нерозуміння функцій відділівризик-менеджменту, частково обумовлене невисоким рівнем розвитку фінансовоїсистеми в цілому. При цьому основні функції, які виконують підрозділиризик-менеджменту, полягають у незалежному моніторингу ризику, розробці методикоцінки ризику та методів встановлення лімітів, а також аналіз сценаріїврозвитку окремих подій. Як результат, реальна функція відділівризик-менеджменту значною мірою зводиться до контролю та оптимізації ризику закатегоріями. А функції інтегральної оцінки не здійснюються.[4,11-13]
У таблиці 1 наведено отримані пріоритети категорій ризику задесятибальною шкалою (1 – найменший пріоритет, 10- найбільший).[4,13]
Таблиця 1. – Ступінь пріоритетності категорій ризику.Категорія ризику Банківська система в цілому Найкрупніші банки Великі банки Середні банки Невеликі банки Кредитний ризик 8,65 8,71 9,43 8,17 7,67 Ризик ліквідності 7,70 7,86 8,29 7,00 7,33 Ризик зміни процентної ставки 5,78 5,57 6,14 6,83 3,33 Ринковий ризик 5,04 4,71 5,43 5,83 3,33 Валютний ризик 5,57 4,71 6,57 6,17 4,00 Операційно-технологічний ризик 4,70 4,86 4,43 5,33 3,67 Ризик репутації 4,06 5,29 3,43 4,17 4,33 Юридичний ризик 4,30 4,00 3,43 4,67 6,33 Стратегічний ризик 4,96 5,43 3,71 5,67 5,33
Отримані результати чітко фіксують найсуттєвіші категорії ризику. Такимчином, найсуттєвішою категорією ризику в банківській системі України єкредитний ризик. Ця категорія набрала максимальну кількість балів як вбанківській системі в цілому, так і в кожній групі банків. Пояснення випливає зособливостей фінансового ринку України – ринок кредитів є домінуючим, прияскраво вираженій недорозвиненості інших сегментів – ринку акцій, облігацій,похідних цінних паперів.
Другою за ступеням важливості категорією як в банківській системі вцілому, так і в усіх групах банків виступає ризик ліквідності.
Третьою за пріоритетністю категорією в банківській системі в цілому, вгрупах найкрупніших та середніх банків є ризик зміни процентної ставки. У групівеликих банків – валютний ризик. Аналіз показує, що різниця в середніх балахпріоритетності між валютним ризиком та ризиком зміни процентної ставки не євеликою. А в групі найкрупніших банків ризик зміни процентної ставки значноважливіший за валютний. Принципово відрізняється ситуація з групою невеликихбанків. Там третє місце посідає категорія юридичних ризиків, причому з великимвідривом.
Системи оцінки кредитного ризику
Систему оцінки кредитного ризику можна представити у вигляді чотирьохвзаємопов’язаних компонент:
1. Аналіз економічного обґрунтування необхідності фінансування. Тобтоаналізується бізнес-план позичальника, потенційний економічний ефект,можливості залучення коштів з інших джерел, вплив ділового середовища,конкуренція на ринку тощо.
2. Правове оформлення кредитної операції.
3. Аналіз фінансової діяльності позичальника. Цей аспект, на відміну відінших стосується самого позичальника, а не кредитної операції.
4. Забезпеченість кредиту, яка включає заставу, наявність гарантійтретьої сторони, зовнішнє страхування тощо.
Враховуючи, що більше половини всіх кредитів юридичним особам надаєтьсябанками з групи найкрупніших, доцільно представити порівняльний аналізпріоритетів в оцінці кредитного ризику для двох груп: найкрупніших банків таусіх інших. Також, виділено чотири сектори економіки: промисловість, сільськегосподарство, торгівля та сфера послуг, фінансовий сектор. Звичайно, в реальнійекономіці секторів більше, але саме ці сектори економіки за думкою експертів єосновними.
Результати аналізу представлені у таблиці 2.[4,14-15]
Таблиця 2. – Відносні пріоритети компонент оцінки кредитного ризику.Сектор економіки Група банків Компонента 1 2 3 4 Промисловість Група найкрупніших банків 0,26 0,24 0,29 0,21 Всі інші банки 0,24 0,23 0,24 0,28 Сільське господарство Група найкрупніших банків 0,27 0,24 0,27 0,22 Всі інші банки 0,24 0,25 0,21 0,28 Торгівля та сфера послуг Група найкрупніших банків 0,24 0,24 0,3 0,23 Всі інші банки 0,23 0,25 0,24 0,28 Фінансовий сектор Група найкрупніших банків 0,17 0,26 0,38 0,18 Всі інші банки 0,21 0,27 0,33 0,19
Аналіз результаті дає можливість виявити різницю у пріоритетах компонентоцінки кредитного ризику для найкрупніших банків та для всіх інших. Для групинайкрупніших банків найбільш пріоритетною компонентою є аналіз фінансовоїдіяльності позичальника. Ця компонента має найбільшу питому вагу в усіхсекторах економіки, і тільки при розгляді кредитної заявки в сільськомугосподарстві однакову вагу з аналізом фінансової діяльності має економічнеобґрунтування надання кредиту. У фінансовому секторі питома вага аналізуфінансової діяльності сягає майже 40%. Протилежною є ситуація для інших банків.У цій групі в усіх секторах, окрім фінансового, найбільш важливим фактором єзабезпеченість кредиту. У фінансовому секторі, як і для групи найкрупнішихбанків, найбільшу агу має аналіз фінансової діяльності.
При оцінці кредитного ризику необхідно враховувати об’єктивну йсуб’єктивну його компоненти. Причому під об’єктивною складовою розуміютьприродно притаманну кредитній операції невизначеність, а під суб’єктивною –свідомий рівень ризику, який приймається при цьому. У банках України середнячаста об’єктивної складової в кредитному ризику становить 51%, а об’єктивна –49%. Тобто вони, по суті, однакові. Хоча у групі найкрупніших банків переважаєсуб’єктивна частка (66%).
Висновки до розділу 1
Ризик є невід’ємною частиною діяльності будь-якого банку. Й ефективнасистема заходів щодо їх запобігання може врятувати банк від небажаних збитків,а іноді й від банкротства.
Однак, системи ризик-менеджменту в українських банках значною міроювідстають від аналогічних систем в західних банках. Причинами відставання єнерозвиненість фінансового ринку України та його інфраструктури. Недостатнярозвиненість корпоративного управління в банках та недостатній рівень системноїроботи Національного банку в цьому напрямку, що виявляються, зокрема, увідсутності стандартних вимог до функцій ризик-менеджменту.
Таким чином, державним органам влади необхідно прискорити розвитокфінансового ринку в структурному і інфраструктурному контексті. Структурнийконтекст полягає у необхідності системних кроків щодо зміни структурифінансового ринку з метою збільшення частки фондового ринку. Розвиток ринкукорпоративних цінних паперів (акцій та облігацій) сьогодні в Україні єнеадекватно сповільненим, одним з наслідків чого є домінуюча частка кредитногоризику в загальній структурі банківського ризику. Кредитний ризик банку засвоєю сутністю не може бути оцінений з високою точністю, водночас ринковийризик, через ціни ринкових активів, може бути оцінений більш точно.Інфраструктурний контекст включає в Україні таких інфраструктурних складових,як кредитні бюро, рейтингові агентства тощо, які мають забезпечувати необхіднийрівень інформаційної складової при оцінюванні ризиків.
Комерційним банкам доцільно вдосконалити сукупність функцій, покладенихна відділи (управління, департаменти) ризику для розвитку інтегральних системоцінки банківського ризику.
2. Діагностика діяльності ДЕЗ УкрНДІВЕ
2.1 Загальна характеристикапідприємства
Дослідно-експериментальний завод створений наказом № 389 від 14.12.1962р. по Міністерству паливної промисловості СРСР. У середині
70-х років заводбув переведений під юрисдикцію Міністерства електротехнічної промисловостіСРСР. У 1976 році при створенні Донецького науково-виробничого об'єднання«Вибухозахищене електроустаткування» завод ввійшов у його склад як підрозділНДІВЕ. В даний час статус заводу залишився колишнім. Завод діє на підставіПоложення про завод, затвердженій 01.01.95 р. директором ДЕЗ УкрНДІВЕ.Досвідно-експериментальний завод УкрНДІВЕ (ДЕЗ УкрНДІВЕ) спеціалізується навиробництві продукції електротехнічного призначення, призначеної для роботи внебезпечних умовах по газу і пилу в основному на підприємствах вугільної,нафтогазоперероблючої, хімічної і інших галузях, а також на виготовленнімакетів, стендів, спеціального технологічного устаткування, виконанні робіт іпослуг, пов'язаних з науковими дослідженнями і розробками науково-дослідногоінституту.
Основна номенклатура продукції, що випускається, наступна :
пускачі типу ПРВІ на 250А, 320А, 160А, 63А, 400А і 125В призначені дляпрямого пуску і зупинки трифазного асинхронного електродвигуна зкороткозамкнутим ротором;
ел. двигуни типу АІМП, призначені для приводу заглибного насоса, щоперекачує воду, забруднену технічними домішками;
ел. двигуни типу 2 АІМТ — для роботи на підйомно-транспортних механізмах;
комплекти кранового електроустаткування, що дозволяють керуватимостовими, козловими кранами вантажопідйомністю від 2-х до50-ти тонн, як зпідлоги, так і безпосередньо з кабіни;
зварювальні генератори типу ГД-400, малих габаритів, але великоїпотужності;
6) світильники акумуляторні НРП, призначені для експлуатації нанафтоналивних і інших судах морського флоту, а також для застосування у вибухонебезпечнихзонах приміщень усіх класів і зовнішніх установок;
7) сирени сигнальні, як для побутових, так і промислових потреб.
Загальна площа заводу складає 16,3 тис. кв. м. Завод цілком забезпеченийтехнологічним устаткуванням, що дозволяє в замкнутому циклі робити кожну якодиничну, так і серійну продукцію машинобудівного профілю. Але це устаткуванняє морально застарілим.
ДЕЗ УкрНДІВЕ займається тільки основною операційною діяльністю. Згідно зіСтатутом заводу вона полягає в наступному:
/>Виробництво електротехнічних машин,устаткування, апаратури і виробів виробничого призначення.
Державна зовнішня торгівля.
Дослідження і розробки в галузі технічних і природних наук.
Виробництво двигунів, генераторів і трансформаторів.
Виробництво електроустаткування для двигунів і транспортних засобів.
Крім того, завод разом з Українським науково-дослідним,проектно-конструкторським і технологічним Інститутом вибухозахищеного ірудникового електроустаткування (УкрНДІВЕ) займається основними напрямкамиінституту, тобто:
розробка й освоєння виробництва вибухозахищених високовольтних апаратів,трансформаторів і комплектних трансформаторних підстанцій, низьковольтнихапаратів, систем електроприводів, двигунів перемінного струму, і ін.електроустаткування для галузей промисловості з вибухонебезпечними умовамивиробництва;
розробка й освоєння виробництва електроустаткування для гірничо-рудноїпромисловості, відкритих гірських робіт і ін. галузей, де необхідно надійнеелектроустаткування з високим рівнем захисту від зовнішніх впливів.
2.2 Діагностика конкурентного середовища підприємства
2.2.1 Діагностика конкурентного середовища за підходом М.Портера
Модель п’яти сил конкуренції М. Портера є інструментом при систематичнійдіагностиці основних конкурентних сил, що впливають на ринок, і визначенняступеня впливу кожної з них.
По Портету 5 сил конкуренції це:
Конкуренція між продавцями (за кращі риночці позиції та переваги).
Фірми інших галузей, які пропонують заміщуючи продукцію.
Постаяальники.
Покупці.
Потенційно нові учасники.
З п’яти сил конкуренції Портера по ДЕЗ УкрНДІВЕ є інформація про покупців(споживачів), конкурентів й постачальників.
/>/>/>/>Споживачі ДЕЗ УкрНДІВЕ
/>/>/>На будь-якому ринку діє, як правило, безліч споживачіврізного роду продукції. Це різні підприємства найрізноманітніших формвласності, державні підприємства й організації, величезна кількість фізичнихосіб.
Задача підприємства – постачальника (ДЕЗ) полягає в тому, щоб з великогочисла потенційних покупців (споживачів) визначеного виду продукції вибрати такібільш-менш однорідні групи, що при оптимальних умовах підприємства легше ішвидше в порівнянні з іншими групами стануть актуальними покупцями(споживачами) пропонованих товарів і послуг. Рішенню цієї основної задачіпідлегла діяльність ДЕЗ УкрНДІВЕ.
Споживачами ДЕЗ УкрНДІВЕє усі вугільні об'єднання Росії й України.Основні з них: «Донецьквуголь», «Великомостовська» шахта № 9, «Южнодонбаська»шахта, шахта ім. Засядько, «Селідоввуголь», «Красноармійськвуголь»,«Луганськвуголь», «Краснодонвуголь», а також «Кузбассвуголь». Усі вони єпотенційними покупцями заводу і представляють для нього найбільший інтерес,тому що взривозахищне електроустаткування, що випускається підприємством,призначено для вугільної промисловості. Однак цю групу споживачів не можнавважати постійної, тому що вона не зможе забезпечити ДЕЗ УкрНДІВЕ економічнубезпеку і розвиток комерційних операцій у майбутньому черезнеплатоспроможність, як окремого споживача, так і вугільної промисловості вцілому. Тому необхідно в сформованій ситуації намітити пошук нових клієнтів, щозможуть принести підприємству «живі» кошти. Такими споживачами можуть статипідприємства хімічної промисловості, що теж мають потребу у взривозахищеномелектроустаткуванні. Крім того, наявність трудових кадрів і устаткуваннядозволить заводу освоїти продукцію для автомобільної промисловості, сільськогогосподарства, де ринок збуту вітчизняних виробів досить широкий.
Профіль покупця може бути складений по наступним характеристиках:
— географічному розташування;
— демографічним характеристикам;
— соціально-психологічним характеристикам покупця;
— відношенню покупців до продукту;
— торговій силі покупців.
Конкуренти ДЕЗ УкрНДІВЕ
ДЕЗ УкрНДІВЕ прямих конкурентів не має, тільки опосередкованих. Основнісеред них: Торезский електромеханічний завод – по пускачах і станції керування;Донецький енергозавод – по автоматичному вмикачі з дистанційним керуванням АВ –400; Кузбаселектромотор – по пускачах.
Конкурентами ближнього зарубіжжя є:
— по зварювальних генераторах ГД – 400 — м. Москва, м. Рига;
— по пускачах типу ПРВІ – Кемеровський завод низьковольтної апаратури,Польща, Англія. Таку ж продукцію випускає Бельгія і Японія.
— по електродвигунах взрывозащищенным типу АИМП 190, 200 – Болгарія.
По іншій продукції завод є монополістом.
Конкуренти постійно порівнюють свої товари з товарами ДЕЗ УкрНДІВЕ, щодозволяє їм визначити свої конкурентні переваги і недоліки. Тому у своїйконкурентній боротьбі вони використовують такий метод як покупкаконструкторської документації, що дасть їм право на виробництво такої ж продукції,як і у ДЕЗ.
Аналогічні пускачі на 250А випускає Кузбаселектромотор, і освоює випускТорезський електромеханічний завод. Продукція «Кузбаселектромотора» заснованана повітряних контакторах, що дозволяють робити 50 тис. включень, що в 10 разівменше, ніж продукція ДЕЗ УкрНДІВЕ при вартості на 10 – 15 % нижче, ніж у ДЕЗ.Продукція Торезського електромеханічного заводу також заснована на повітрянихконтакторах власного виробництва (конструкція до кінця не відпрацьована) прицьому ціна на 10 – 30% вище, ніж в ДЕЗ УкрНДІВЕ, причому пускачі невідповідають таким вимогам покупців як споживчі властивості, зручністькористування, надійність, відповідність зовнішньому вигляду і розмірам.Виходячи з цього, можна зробити висновок, що якість товарів конкурентів нижче,ніж якість товарів ДЕЗ УкрНДІВЕ, а на рахунок ціни не можна дати однозначноївідповіді, тому що в одних підприємств вона нижче, а в інших – вище.
Постачальники ДЕЗ УкрНДІВЕ
Основними постачальниками ДЕЗ УкрНДІВЕ по продукції є:
— сталь – ЛМК (м. Липецьк), ДМЗ (м.Донецьк);
— ізоляційні матеріали — Хотьковський завод кольорових металів (м.Москва), Завод кольорових металів (м. Северодонецьк);
— лаки, фарби – Днепропетровький завод лакофарбних матеріалів, Одеськийзавод лакофарб них матеріалів.
2.2.2 Оцінка конкурентних позицій головних конкурентів
Оцінка діяльності кожного конкурента здійснюється за допомогою визначеннякількості балів від 1 до 3 експертним шляхом по визначеному перелікупоказників. Результати оцінки діяльності конкурентів варто представити в табл. 3.
Критерієм добору найбільш активних конкурентів є розрахована середняоцінка, що повинна складати не менш 2 балів. Для проведення цього аналізувизначимо всіх підприємців, яких можна віднести до кола реальних чи потенційнихконкурентів.
Таблиця 3. — Оцінка діяльності конкурентівПоказники Торезський електромеханічний завод Кемеровськый завод низьковольтної апаратури Донецький енергетичний завод ДЕЗ УкрНДІВЕ Кузбаселетромотор Клайпедський завод зварювального устаткування Частка ринку 3 2 1 3 1 1 Рентабельність обороту 2 2 1 2 1 1 Рентабельність капіталу 2 2 1 2 1 1 Рівень ціни 3 3 2 2 2 2 Широта асортименту 2 2 1 3 1 2 Якість товару 1 2 2 3 2 2 Система збуту 2 2 1 1 1 1 Рівень сервісу 2 2 1 2 1 1 Система управляння 3 2 1 2 2 1 Середній бал 2,22 2,11 1.22 2,22 1,33 1,33
Таким чином, основними конкурентами ДЕЗ УкрНДІВЕ за більшістю показниківє Торезьський електромеханічний завод й Кемеровський завод низьковольтноїапаратури.
2.3 SWOT – аналіз діяльності підприємства
SWOT-аналіз одержав велике поширення. В даний час він має успіх і вукраїнських підприємців за назвою ССМЗ-аналіз – по початкових буквах слів«сила, слабість, можливості і загрози». Це аналіз сильних і слабких сторінфірми, оцінка її можливостей і потенційних погроз. Можливості ґрунтуються навідновленні, завоюванні нових клієнтів, нових ринків, перебудові організаційнихструктур, поліпшенні ланцюжка цінностей і т.д. Загроза асоціюється з нанесеннямзбитку фірмі, позбавленням переваг і, як правило, виходить із зовнішньогосередовища, з появою нових конкурентів, утратою комерційних секторів. У розробцістратегічних планів багато фірм застосовують SWOT-аналіз.
SWOT-аналіз розбитий на ряд етапів.
На першому етапі SWOT-аналізу глибоко вивчаються сили – конкурентніпереваги підприємства в наступних областях:
— патентоспроможність продукції, що випускається;
— ціна товарів;
— прогресивність технології;
— кваліфікація кадрів;
— вартість ресурсів, застосовуваних підприємством;
— вік основних продуктивних фондів;
— географічне розташування підприємства;
-інфраструктура;
— система менеджменту (у тому числі маркетингу);
— сила конкуренції на вході і виході системи менеджменту підприємства йін.
На другому етапі SWOT-аналізу вивчаються слабості підприємства. Вінпочинається з аналізу конкурентноздатності товарів, що випускаються, по всіхринках. Будується дерево показників конкурентоспроможності: на нульовому рівні– комплексний показник конкурентоспроможності конкретної продукції: на першомурівні – корисний ефект (інтегральний показник якості), сукупні витрати, умовизастосування продукції; на другому рівні — конкурентні показники і т.д.Розраховуються показники відповідно до побудованого дерева. Чи збираютьсяпрогнозуються аналогічні показники по конкуруючим товарах. Визначаютьсяслабості по вивченим на першому етапі конкурентним перевагам підприємства.
На третьому етапі SWOT-аналізу вивчаються фактори макросередовищапідприємства (політичні, економічні, технологічні, ринкові й ін.) з метоюпрогнозування стратегічних і тактичних погроз підприємству і своєчасногозапобігання збитків від них.
На четвертому етапі вивчаються стратегічні і тактичні можливостіпідприємства (капітал, активи і т.п.), необхідні для запобігання погроз,зменшення слабостей і росту сили.
На останньому етапі, п’ятому етапі SWOT-аналізу погодяться сили зможливостями для формування проекту окремих розділів стратегії підприємства.
У таблиці 4 представлений SWOT-аналіз ДЕЗ УкрНДІВЕ.