Господарство як підсистема суспільства та об’єкти економічної науки

ДЕРЖАВНИЙВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
„КИЇВСЬКИЙНАЦІОНАКЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
іменіВАДИМА ГЕТЬМАНА”
Реферат
 
Здисципліни „Історія економіки та економічної думки”
 
Натему: Господарство як підсистема суспільства та об’єкти економічної науки
СтуденткиІІ курсу
заочноїформи навчання
спеціальність:
„Бухгалтерськийоблік і аудит”
Виконала:
ТимофеєваТетяна Сергіївна
Науковийкерівник:
доцентЛогінов М.М.
Київ2007

Зміст
 
1.  Вступ
2.  Господарство – сутність іосновні риси
3.  Структура господарства і йогосуперечності
4.  Проблеми глобалізаціїсвітової економіки
5.  Висновок
6.  Список використаноїлітератури
 

Вступ
 
Загальнолюдськісоціально-економічні цінності і розвиток економічних зв`язків. У сучасному господарствізнайшли свій вияв як загальні, так і специфічні економічні категорії. Цимвизначається теоретичне і практичне значення розкриття тенденцій, суперечностейі перспектив його розвитку.
Від часівзародження держави спостерігається взаємозв`язок політики і товарно-грошовихмеханізмів. Він має загальний характер і відповідає історії, традиціям та культурітієї чи іншої країни, а на певному етапі розвитку виходить за національні межіна рівень світових господарських зв`язків.
Товарневиробництво зумовлює наявність тісних економічних зв`язків між людьми(народами, країнами) у вигляді суспільного (міжнародного) поділу праці,економічну відокремленість виробників, а його середовище – ринок – визначаєефективність виробів, їх ціну, встановлює попит, зміцнює позиції того чи іншогопідприємства в конкурентній боротьбі. Механізм товарного виробництва склався вході історичного розвитку людства як дійовий засіб спонукання товаровиробниківдо зниження індивідуальних витрат порівняно з їх суспільно необхідним рівнем. Вумовах сьогоднішнього взаємозв`язаного і цілісного світу суспільно-необхідногорівня якості, витрат, ефективності виробництва взагалі може бути лише світовийрівень.
Основу будь-якоїекономічної системи становить власність, насамперед на засоби виробництва.Відносини власності визначають становище людини в суспільстві, систему їїсоціальних і моральних цінностей, суспільний устрій виробництва. Вони єпідґрунтям усієї економічної, соціальної і політичної структури суспільства.Трансформація відносин власності утверджує нові методи господарювання всерединіокремо взятих країн і спонукає до пошуку нових форм міжнародногоспівробітництва, ефективного засвоєння загально людського досвіду веденнягосподарства.
Розвитокгосподарства. Економічні засади розвитку господарства, що закладаються у сфері обігу,починають виявлятися вже на етапі творення місцевого ринку, пов`язаному з першимвеликим суспільним поділом праці, що збігся в часі з мідним, бронзовим тараннім періодом залізного віку.
Другий великий суспільний поділпраці зумовив появу грошової форми вартості та вихід торгового обміну за межімісцевого ринку на рівень регіонального. З появою держави на формуваннясвітового господарства крім економічних впливають позаекономічні(війсково-колоніальні) чинники.
Третій великий суспільний поділпраці, що полягав у відокремленні торгівлі від землеробства та ремесла, сприявподальшому залученню різноманітних господарських одиниць до товарообміну,пізніше – прискореному розвитку простого товарного виробництва і, як наслідок,зумовив переростання регіональних ринків у регіонально-світові. При цьому слідзазначити зигзагоподібний розвиток ринку, що віддзеркалює нерівномірністьрозвитку продуктивних сил і виробничих відносин у різних регіонах земної кулі.
Становленняміжнародного економічного зв`язків завжди ґрунтувалося на розвиткупідприємництва, невіддільними умовами існування якого є приватна власність,товарне виробництво, а також такі політичні інститути, як громадянські свободи,приватне договірне право тощо, тобто юридично вільна праця, уособлена у вільнійлюдині. Необхідною умовою панування підприємництва є посідання капіталомдомінуючих позицій у виробництві.
Широкий розвитокпідприємницької форми господарювання є надійною основою масштабних міжнароднихекономічних зв`язків і утворення сталих міжнародних господарських систем.Перехід виробництва до підприємницької форми господарювання потребує певногорівня розвитку людської цивілізації, її матеріальної основи, економічногоусторю як загальної умови і таких спеціальних умов, як наявність необхіднихкапіталів та вкладання їх у сферу виробництва, наявність армії найманихпрацівників – вільних і водночас позбавлених засобів виробництва і коштів дляведення власного господарства людей.
Отже, хоч капіталі зародився у сфері обігу, проте перемоги над традиційною (феодальною,патріархально-клановою, общинною тощо) земельною і дрібнотоварною власністю вінпочав торувати з промисловості. Формування світового господарства ілюструютьтри стадії становлення і розвитку класичного підприємництва в промисловостіекономічно більш розвинених країн: підприємницька проста кооперація (відзародження підприємництва у промисловості і приблизно до середини XVI ст.),мануфактурне виробництво (XVI-XVIII ст.), велике машинне виробництво (XVIII-XXст.). У період промислового перевороту в економічно більш розвинених країнах(починаючи з середини XVIII ст.) і розгортання електротехнічної революції(остання третина XIX-XX ст.) історично завершується формування світовогогосподарства.
Економічна наукавважає, що у майбутньому господарство буде єдиним організмом, якийфункціонуватиме на ринковій основі й характеризуватиметься високим рівнемінновативності, швидкими змінами у формах поєднання чинників виробництва,відсутністю панування умов праці над безпосереднім виробником, новим трудовимстилем.
Економічнимизасадами функціонування господарства є міжнародний поділ праці, якийвизначає спеціалізацію виробництва країн відповідно до їхніхприродно-кліматичних, історичних та економічних умов, що, в свою чергу, напевному етапі виявляється як процес інтернаціоналізації виробництва івсього господарського життя. На цій основі розвиваються процеси економічноїінтеграції, які зумовлюють тенденцію до економічної єдності світу,глобалізації економічних явищ і процесів. Необхідність спільного розв`язанняглобальних проблем сучасності, зокрема соціально-економічних та екологічнихпроблем, є одним з факторів посилення цієї тенденції.
Отже, сучаснесвітове господарство є складовою системою національних господарств окремихкраїн та їхніх угрупувань, що взаємопов`язані на основі міжнародного поділу праці.

Господарство –сутність і основні риси
 
Господарствояк економічна категорія. Починаючи вивчати світову економіку, необхідно з`ясувати, щоозначає цей термін і чому всі країни мають економічні зв`язки одна з одною,яких форм набувають ці зв`язки і як вони впливають на національно економіку,яким чином можна класифікувати країни світу за групами.
Світовегосподарство –це сукупність національних господарств, які беруть участь у міжнародному поділіпраці і пов’язані між собою системою міжнародних економічних відносин. Воноявляє собою глобальний економічний організм, в якому склалися і зростають взаємозв’язокі взаємозалежність усіх країн і народів світу.
(В. С. Савчук, О.В. Ткаченко)   
Світовегосподарство складається з соціально-економічних підсистем, що підпорядковуютьсяпевним зовнішнім і внутрішнім закономірностям.
На початку 1998року кількість населення нашої планети становила майже 5,8млрд. осіб. Защорічного зростання приблизно на 90 млн. осіб до 2000 року за прогнозами, наЗемлі повинно було проживати майже 6 млрд. осіб.
Нині існуєприблизно 5 тис. народів, понад 230 держав, відокремлених між собою майже 20сухопутними кордонами. У світі в обігу налічується понад 300 найменуваньнаціональних грошей.
Окремінаціонально організовані господарства країн розвиненої ринкової економіки,країни ринкової економіки, що розвиваються, та держави перехідної відцентралізовано керованої до ринкової економіки у своїй суперечливій єдностістановлять матеріальну основу, речовий зміст світового господарства і одночасноє його основними соціально-економічними підсистемами. Міжнародні економічнівідносини пов’язують ці господарства у цілісну систему. Сучасна форма існуваннясвітового господарства є наслідком багатовікового розвитку продуктивних сил тапоглиблення поділу праці.
Основнісоціально-економічні підсистеми сучасного світового господарства визначають затакими критеріями, як:
1. Рівеньі характер розвитку продуктивних сил у взаємозв`язку їх зорганізаційно-економічними відносинами, тобто зі ступенем розвитку ринкувсередині тієї чи іншої країни – стосується структури виробництва, характеручинників економічного зростання і, зрештою, ступеня задоволення різноманітнихпотреб людей. Він визначає можливості окремих країн у міждержавних економічних зв’язках,у міжнародній спеціалізації.
2. Специфікабагатоукладності економіки. Країнам розвиненої ринкової економіки властива технологічнаі соціально-економічна багатоукладність. Проте в різноманітних формахвисокоорганізованого ринкового господарства на основі розвитку приватної тасуспільної власності, індивідуальних свобод та правових інститутів функціонуютьдосить налагоджені механізми саморозвитку; господарство високо інтегроване.Специфіка країн перехідної від централізовано керованої до ринкової економікиполягає у започаткуванні процесу роздержавлення і приватизації, формуваннісучасного багатоукладного господарства.
3. Особливостідержавного регулювання господарського життя (співвідношення позаекономічних таекономічних форм і методів регулювання, роль держави в цьому процесі).Специфіка багатоукладності в країнах ринкової економіки, що розвиваються, та вкраїнах перехідної від централізовано керованої до ринкової економікивідбувається у слабкому ступені суспільної інтеграції. У цих країнахособистість не відселена з колективу, свободи особи та інститути демократіїнерозвинені. Складності в розвитку цих країн полягають у тому, що за різнихрівнів соціально-економічних та техніко-економічних показників механізмсаморозвитку або відсутній, або є вкрай неефективним. Переважання позаекономічнихформ і методів організації господарства, запроваджених державою, характерне длявсіх країн з малорозвиненою системою ринкових відносин.
Для того щобвіднести конкретну країну або групу країн до певної соціальної підсистеми,потрібна наявність усіх трьох згаданих критерій.
Світовегосподарство– це сукупність національних господарств та економічних взаємозв’язків міжними, або сукупність економічних відносин, які функціонують на національному таміжнародному рівнях. (С. В. Мочерний)
 Основою розвиткусвітового господарства був світовий ринок, який зародився ще в XVI ст. в періодвеликих географічних відкриттів.
Світовий ринок – це сукупність національнихринків окремих країн у їх взаємодії, пов’язаних міжнародними економічнимивідносинами. На його основі почав формуватися міжнародний поділ праці, дляякого формою реалізації були торговельні угоди між країнами. Всі ці процеси, яквже було зазначено вище, зумовили виникнення і розвиток світового господарства.
У сучасних умовахгосподарство дедалі більше набуває ознак цілісності. Цей процес об’єктивнозумовлений дією певних факторів:
1. Прагненнянародів світу вижити за умов нарощування ядерних потенціалів і загрози можливої ядерноївійни, політикою мирного співіснування.
2. РозгортаннямНТР. Нині жоднакраїна світу не може самостійно використати всі досягнення сучасної науки ітехніки, тому країни повинні об’єднувати свої зусилля у цій сфері, що сприятимевстановленню тісних економічних і науково-технічних зв’язків між ними,формуванню стійких структур у світовому господарстві.
3. Інтернаціоналізаціюгосподарського життя, міжнародним поділом праці. Нині країни світового співтоваристваможуть ефективно розвивати виробничі процеси на рівні світових стандартів,випускати високоякісну продукція, використовуючи процеси спеціалізації такооперування виробництва на міжнародному рівні. Завдяки цьому можна значнознизити собівартість продукції, підвищити її якість, надійність, зекономитипаливно-енергетичні, сировинні ресурси, підвищити продуктивність праці, раціональновикористовувати робочу силу. Все це також сприяє налагодженню постійнихекономічних зв’язків між державами-партнерами у міжнародній сфері.
4. Необхідністьоб’єднання зусиль країн для розв’язання глобальних проблем (екологічних, продовольчихтощо). Потребою у взаємній допомозі в екстремальних ситуаціях (землетруси,ядерні аварії тощо), доцільність об’єднання господарських зусилькраїн-партнерів для освоєння багатств Світового океану й космосу, як длязбереження уже набутих людських знань, ідей, так і для переробки й використаннявсе складніших інформаційних систем, створення міжнародного інформаційногобанку даних, яким могла б користуватися відповідно до своїх потреб кожна країнасвітового співробітництва.
Формуваннюцілісності світового господарства сприяє розвиток відпорної інфраструктури:прокладання трансконтинентальних залізниць, світових систем зв’язку та ін.
Сукупністьекономічних відносин виявляється в системі властивих йому економічнихінтересів: інтересів окремих держав, національних підприємств, об’єднань,міжнародних економічних організацій та інтересів інтеграційних угрупувань.
Розв’язаннясуперечностей, що виникають між економічними інтересами партнерів у межах суспільства,відбувається через погодження їх економічних інтересів, пошук та реалізаціюоптимальних форм, принципів, методів їх існування, знаходження компромісів. Прицьому країнам-партнерам необхідно йти на певні поступки.
Отже,господарство слід розглядати як цілісну і взаємозалежну систему національнихгосподарств, які взаємодіють на основі спільних економічних інтересів, потребта цілей.
Особливостідії економічних законів та закономірностей. Об’єктивність виникненнягосподарства означає, що його функціонування охоплює не випадкові відносиниекономічного характеру, що складаються між окремими країнами, а є закономірнимпроцесом, в основі якого лежать вимоги певних об’єктивних економічних законів.Оскільки господарство формується як сукупність національних господарств, цілкомочевидно, що закони, регулюючі національні економіки, повинні розповсюджуватисвій вплив і на світовий господарський рівень, набуваючи, звичайно, певноїспецифіки.
Основнимсередовищем, в якому відбувається формування господарства, є ринковесередовище. А це означає, що практично всі відносини функціонування світовоїекономіки, особливо на сучасному рівні, опосередковується через міновівідносини.
У науковійлітературі до законів, які визначають розвиток господарства відносять:
· законвартості;
· законконкуренції;
· законзростання продуктивності праці;
· законпопиту і пропозиції;
· законінтернаціоналізації виробництва.
Закон вартості насвітовому ринку проявляється через інтернаціональну вартість і світові ціни.Інтернаціональна вартість виступає як прояв суспільно-необхідного робочого часув міжнародному масштабі. Національний же суспільно-необхідний робочий часвиступає як індивідуальний робочий час. Тобто, інтернаціональна вартістьформується як середньосвітова величина, в результаті конкуренції між різнимидержавами та іншими суб’єктами світових ринкових відносин.
Проте уформуванні інтернаціональної вартості беруть участь не всі товари, щовиробляються в різних країнах, а лише ті, що експортуються на світовий ринок.Тому ступінь впливу національної вартості на інтернаціональну залежить відпитомої ваги окремих країн у загальному обсязі продажу окремих товарів насвітовому ринку.
Інтернаціоналізаціявиробництва– економічна форма розвитку міжнародного поділу праці та міжнародногоусуспільнення виробництва. (С.В.Мочерний)
Інтернаціоналізаціявиробництва– це встановлення безпосередніх стійких виробничих зв’язків між підприємствамирізних країн, внаслідок чого виробничий процес в одній країні стає частиноюпроцесу, що відтворюється у світовому масштабі.
 У цьому випадкупоняття «виробництво» вживається у вузькому значення слова, тобто воно охоплюєне всі сфери суспільного відтворення (безпосереднє виробництво, розподіл,обмін, споживання), а лише визначальну з-поміж них – безпосереднє виробництво.Міжнародний поділ праці та міжнародне усуспільнення виробництва знаходятьконкретний вияв у міжнародній спеціалізації, кооперації, комбінуванні,концентрації виробництва тощо. Ці процеси формують важливий елементгосподарського механізму на інтернаціональному рівні.
Інтернаціоналізаціявиробництва нерозривно пов’язана з переходом міжнародного поділу праці відчасткового до одиничного. Вона сприяє підвищенню ефективності виробництва вокремих країнах, прискореному розвитку науки і техніки, підвищенню життєвогорівня населення. Тому вона стала економічно необхідною для кожної країни, щосвідчить про таку рису закону інтернаціоналізації виробництва, як необхідністьі внутрішній характер таких зв’язків.
Законінтернаціоналізації виробництва – закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєвізв’язки між процесом переростання виробництвом меж національних країн, з одногобоку, і поступовим формуванням механізму поєднання особистісних і речовихфакторів виробництва, взаємодії людини з природою, відтворення самої людини наінтернаціональному рівні – з іншого. (С. В. Мочерний)
 Основнимсуб’єктом інтернаціоналізації виробництва є ТНК (транснаціональні корпорації).
Законінтернаціонального обігу – закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі і суттєві зв’язкиміж процесом інтернаціоналізації безпосереднього виробництва, формуваннямінтернаціональної вартості у цій сфері та її перетворення на інтернаціональнуціну виробництва в процесі конкуренції між підприємствами різних країн наоснові випереджаючого зростання світової торгівлі на регіональному таглобальному рівнях. (С. В. Мочерний)
Аналогічно цимзаконам з певною специфікою проявляються, як регулятори тих чи інших сферфункціонування світового господарства,  й інші закони: попиту й пропозиції,продуктивності праці тощо.
Разом з тим длясвітового господарства, як єдиної цілісної системи, властиві й свої специфічнізакономірності:
· Тенденціядо інтернаціоналізації господарського життя, яка протистоїть іншій тенденції –до національного відокремлення.
· Нерівномірністьрозвитку його окремих частин і загострення суперництва між ними на цій основі.
· Безперервнаконкурентна боротьба за ринки збуту, сфери прикладання капіталу, джереласировини й дешевої робочої сили.
У своїйсукупності особливості дії економічних законів та закономірностей у світовомугосподарстві відображають удосконалені форми і культуру господарювання, яківикристалізовуються в процесі суспільного добору, що відбувається одночасно зрозвитком і поглибленням міжнародного поділу праці. Один процес дає суспільствуможливість неухильно підвищувати ефективність праці, інший – більш раціональноорганізовувати суспільне виробництво і продуктивніше розпоряджатися йогорезультатами. Доповнюючи та стимулюючи один одного, ці процеси зумовлюютьрозвиток світового господарства.

Структурагосподарства та його суперечності
 
Структуригосподарства. Оскільки інформація до цієї роботи береться з багатьох джерел, то будедоцільно показати в ній декілька моделей структури світового господарства зарізними авторами.
У попередньомурозділі вже було зазначено про нерівномірність розвитку різних країн. Суть утому, що економіка країн і регіонів світу неоднаково диференційована, і це євиявом різностадійності їхнього розвитку. В економічно розвинутих країнах,частина яких досягла постіндустріальної стадії розвитку, тенденції динамікипромисловості й господарства в цілому складаються під впливом науково-технічноїреволюції та інформаційної революції. У найменш розвинутих країнах ще чекаютьсвого вирішення проблеми (які часто зростають до глобальних), породженіісторичною спадщиною економічної залежності та структурної відсталості,неосвоєністю економічних ресурсів, тягарем демографічної ситуації тощо.
Виходячи з цього,структура сучасного світового господарства може бути представлена як сукупністьтаких типів країн.
Постсоціалістичні країни з перехідною економікою  
Розвинуті капіталістичні країни  
Світове господарство    /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> />
Середньо розвинуті країни з перехідною економікою   />
Країни, що розвиваються   /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> />
Країни з порівняно зрілою структурою господарства  
Нафтодобувні країни   /> /> /> /> /> /> />
Індустріальне перетворення відбулося із запізненням  
«нові індустріальні країни»   /> /> />


Групаекономічно розвинутих країн з рисами постіндустріального розвитку налічує лишепівтора-два десятки держав, де проживає 1/6 – 1/7 населення планети, алевиробляється 3/5 промислової продукції світового господарства, в тому числі 2/3продукції машинобудування. Потужний виробничий потенціал нагромаджений нині нетільки в Північній Америці, особливо в США, а й у Західній Європі та Японії.Економіка цих країн досягла високого ступеня насичення засобами і предметамипраці, в них зосереджені величезні фінансові ресурси, і в інвестиційний прогрестут залучаються не тільки власні ресурси, а й 9/10 прямих іноземних інвестиційсвітового ринку капіталу. Приблизно і таких самих масштабах залучають ці країниу свій інноваційний процес інтелектуальний капітал планети. На ці країниприпадає більша частина світової торгівлі та міжнародного руху капіталу.
У групі середньорозвинутих країн з перехідною економікою теж сформулювалися доволі високийтехнічний потенціал і сучасні механізми ринкової економіки, але їхнєгосподарство має поки що скромніші економічні показники порівняно з економнорозвинутими країнами. В цій групі можна вирізнити такі підгрупи:
1. Країни,в яких індустріальні перетворення відбувалися із запізненням. Це Іспанія, Португалія,Туреччина, Греція тощо. Розвиток їхньої економіки в певному проміжку ХХстоліття стримувався пережитками суспільних відносин попередніх формацій. Алепротягом останніх десятиліть саме тут відбуваються динамічні процесиекономічної перебудови. Прискорено розвивається невиробнича сфера, стабільнопрацюють будівельна індустрія ті транспорт, сільське господарство за відносногоскорочення його частки в структурі економіки демонструє ефективнефункціонування в рамках агропромислового комплексу, в обробній промисловостізростає вага машинобудівних галузей, надзвичайно велику роль відіграє індустріятуризму.
2. Новііндустріальні країни. На Сході Азії це так звані далекосхідні «тигри» (або«дракони») – Республіка Корея, Тайвань, Сінгапур, у перспективі й інші держави;в Латинській Америці – Мексика, Бразилія, Аргентина, Чилі, Уругвай та ін. В цихкраїнах ідуть особливо динамічні процеси перебудови економіки. Поштовхприскоренню економічного розвитку дало залучення значних інвестицій іноземногокапіталу та передових технологій із промислово розвинутих країн. Подальшепросування структурних перетворень пов’язане із вдало проведеними економічнимиреформами, у процесі яких створено сучасну організаційно-управлінську тафункціонально-галузеву структуру господарства. Ключову роль у структурігосподарства.
Постсоціалістичнікраїни з перехідною економікою, що стали на шлях побудови ринкового господарства, маютьпотужну індустріальну базу і розгалужений агропромисловий комплекс.
Враховуючиспецифіку становлення суверенітету молодих незалежних держав, динаміку іступінь завершеності економічних реформ, а також особливостіекономіко-географічного положення, серед постсоціалістичних країн вирізняютькраїни Євразії і незалежні країни – колишні республіки СРСР.
Допостсоціалістичних країн Євразії в Центральній Європі належать Польща, Чехія,Словаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Югославія (у складі республік Сербія іЧорногорія), Словенія, Хорватія, Боснія та Герцеговина, Македонія, Албанія; вАзії – Монголія.
Молодимнезалежним державними на теренах колишнього Радянського Союзу стали Росія,Україна, Білорусь, Литва, Латвія, Естонія, Молдова, Грузія, Вірменія,Азербайджан, Казахстан, Таджикистан, Туркменістан.
Головніособливості структури господарства цих двох підгруп країн такі: високий рівеньсуспільного й територіального (географічного) поділу праці, розгалужені йцілком сформовані функціонально і територіально господарські системи, які засвоїми ознаками мало відрізняються від відповідних структур економічнорозвинутих країн. Але на сучасному етапі постсоціалістичним країнам бракуєкапіталу, а в більшості галузей використовується застаріла техніка ітехнологія. Тут тільки формуються сучасні організаційно-управлінські структуриринкового господарства.
Країни, щорозвиваються, — це понад 120 держав Азії, Африки, Латинської Америки та Океанії, в якихпроживає більша частина населення Землі. Багато з них стали незалежними тількиз середини (або з 60-70-х років) ХХ століття, частина має досить тривалийдосвід самостійного розвитку, зокрема країни Латинської Америки, якіздебільшого здобули незалежність протягом ХІХ століття. У другій половині ХХстоліття у країнах, що розвиваються, відбулися значні зміни: помітно зріснаціональний прибуток, формується сучасне господарство, стабілізується їх місцев міжнародному поділі праці. Ці країни – важливий постачальник сировини насвітовий ринок. Проте на шляху самостійного розвитку молоді держави натрапляютьна значні труднощі.
Країни зпорівняно зрілою структурою господарства – це, наприклад, Індія, Пакистан,Таїланд, Філіппіни, Індонезія – в Азії; Венесуела, Перу, Колумбія, Еквадор,Ямайка тощо – в Латинській Америці; Марокко, Туніс, Єгипет та ін. – в Африці. Вцих країнах відбуваються процеси, що супроводжували свого часу економічнезростання в сучасних «нових індустріальних» країнах, активно взаємодіютьмісцевий та іноземний капітал, набирає потужностей молода промисловість, де,крім гірничовидобувної, розвивається й обробна, енергетика, вдосконалюютьсятранспортні комунікації, сфери обслуговування, активно ведеться підготовканаціональних кадрів.
Середній підтипутворюють нафтовидобувні країни, що розвиваються. Це Саудівська Аравія,Кувейт, ОАЕ, а також Ірак, Іран та інші. Завдяки величезним надходженням відторгівлі нафтою вони мають сприятливі можливості для розвитку сучасногогосподарства, фінансової сфери, містобудування та соціальної сфери.
Численним є підтипнайменш розвинутих країн. Це країни з надзвичайно слабким розвиткомпродуктивних сил. Їм майже нічого запропонувати на світовий ринок. У країнахцього типу переважають традиційна система господарства, докапіталістичні(здебільшого феодальні) відносини. Серед найбідніших країн: Ангола, Ефіопія,Сомалі, Танзанія, Чад, Мозамбік, Буркіна-Фасо, Гвінея-Бісау, Малаві та ін. вАфриці; Кампучія, Бангладеш, Ємен, Афганістан тощо – в Азії.
Таку структурусвітового господарства пропонують нам деякі підручники з світової економіки таеконом теорії.
За іншоюорганізаційно-економічною структурою сучасного світового господарства визначаєпоєднання регіональної та функціональної підструктур. Регіональна підструктурасвітового господарства представлена економічними об’єднаннями країн, щоґрунтуються на територіальному принципі і мають на меті розв’язання широкогокола економічних проблем. До неї належать міждержавні загальноекономічні об’єднаннята регіональні економічні комісії Організації Об’єднаних Націй (ООН).
Функціональнапідструктура представлена міждержавними економічними організаціями з певнихпитань функціонування світового господарства. Це спеціалізовані економічні об’єднанняООН із загально функціональних та галузевих напрямів; міждержавні галузевіорганізації; міжнародні галузеві організації підприємців; Міжнароднікооперативні організації.
У регіональнійпідструктурі виділяють економічні інтеграційні об’єднання, які діють на основікомплексу спільних економічних інтересів. Життєздатність цих об’єднаньзабезпечують також географічна і культурна близькість, природний фактор,спільність наукових інтересів різних країн району. Економічний та екологічнийаспекти сучасного розвитку науки і техніки розширюють сферу взаємних інтересів.Організаційно-економічні умови, міждержавна уніфікація суспільних потребсприяють створенню передумов для спільних дій.
Одним із головнихсуб’єктів світової економіки, який теж можна внести до структури світовогогосподарства є ТНК. Вони представляють собою господарські об’єднання, щоскладаються з головної (материнської) компанії та зарубіжних філіалів. Головнакомпанія контролює діяльність об’єднань підприємств, що входять до ТНК, шляхомволодіння частин їх капіталів. ТНК виступають рушійною силою у процесі транснаціоналізації, вони є торговцями, інвесторами та розповсюджувачами сучаснихтехнологій, а також стимуляторами міжнародної торгівельної міграції. ТНК вбагатьох випадках визначають динаміку та структуру, рівеньконкурентоспроможності на світовому ринку товарів та послуг, а такожміжнародному русі капіталів та передачі технології (знань) ТНК грають головнуроль в інтернаціоналізації виробництва, про яке вже згадувалося. Повертаючисьдо попередньої структури можна зазначити, що усі основні ТНК належать США,Японії та ЄС.
Цілісністьсоціально-економічних підсистем світового господарства сприяє розвитку йогорегіональної та функціональної підструктури. У такому взаємозв’язку криєтьсявнутрішнє джерело розвитку сучасного світового господарства.
Суперечностігосподарства. Розвиток господарства, пристосування його до змін, пов’язанимз науково-технічним прогресом, зумовили розмаїття структур –соціально-економічної, регіональної та функціональної. Єдність світовогогосподарства досягається через розв’язання суперечностей його різноманітності.
Еволюціягосподарства є невіддільною від інтернаціоналізації обміну і виробництва. Ці взаємопов’язаніекономічні процеси розгортаються у сфері міжнародних економічних відносин,позначаються на підвищенні ролі різних форм промислової кооперації, зростаннігосподарської та організаційно-економічної взаємозалежності різних країн іміжнародних економічних організацій.
Інтернаціоналізаціяобміну і виробництва все більше набуває незворотного характеру, відбиваючирозвиток єдності як національних господарств, так і різноманітних структур усвітовому господарстві, сприяючи розв’язанню його суперечностей. Відкритістюекономіки визначається суспільний прогрес для всіх держав, а замкнутістьзгубна. У більшості країн процес відтворення практично неможливій без зовнішніхекономічних зв’язків.
Перехідний стан,в якому знаходиться господарство, найповніше виявляється у процесісоціалізації, що тією чи іншою мірою охопив усі країни. На фоні розгортанняцього процесу розвиваються суперечності світового господарства. Виваженість сучасногонаукового підходу полягає у визнанні існування суперечностей і поступовому розв`язанніїх у процесі взаєморозвитку, а не через знищення однієї із сторін суперечності.
Важливоюсуперечністю господарства є суперечність між країнами розвинутої ринковоїекономіки та державами перехідної від централізовано керованої до ринковоїекономіки.
Одним ізсерйозних теоретичних і практичних питань залишається подальше поглибленняєвропейської інтеграції та формування європейського економічного простору. Цяпроблема охоплює не тільки власне економічну сферу.
У світовійпрактиці відпрацьовується ефективний механізм захисту регіональних економічнихінтересів при одночасній активній взаємодії з третіми країнами. Це одна з новихтенденцій у розвитку міжнародного поділу праці, яка певним чином  впливає настановище країн перехідної економіки в світовому господарському середовищі тавимагає від них пошуку і створення власних механізмів входження у світовийринок. Створення спільних підприємств, у кращому випадку, дасть можливість лишенаблизитись до світового рівня, але перевищити його можна тільки завдякизапровадженню власних технологій. Отже виникають завдання, розв’язання якихлежить у площині пошуку оптимального співвідношення процесів  внутрішньоїтрансформації господарства в країнах перехідної економіки з новими тенденціямиу зовнішньоекономічній діяльності їх та у світовій економіці.
За всеосяжноїкризи, що охопила практично всі країни перехідної економіки, у сфері спільногопідприємництва західні партнери відчувають практичну відсутність серйознихстимулів і реальних умов для великих капіталовкладень в економіку країн СхідноїЄвропи. Проте на Заході поступово перемагає конструктивний підхід до подоланняцієї форми суперечності. Він полягає у визначенні необхідності  спільногопошуку ефективних механізмів розв’язання передусім глобальнихсоціально-економічних проблем.
Суперечності міжкраїнами розвинутої ринкової економіки і країнами, що розвиваються, також єсуперечністю світового господарства. Вона особливо помітно виявляється у відносинахасиметричної, деформованої взаємозалежності транснаціонального капіталу такраїн ринкової економіки, що розвиваються. ТНК, діючи в цих країнах, орієнтуютьі матеріально сприяють переходу їх на інтенсивний тип економічного зростання,але паралельно відтворюють відносини залежності. Кожна країна відповідно дохарактеру та рівня розвитку її економіки або сприяє діяльності іноземногокапіталу, або уникає економічних відносин з ним, або юридично регулюєдіяльність ТНК.
Усерединівеличезного масиву країн ринкової економіки, що розвиваються, також єсуперечності. Об’єктивно вони спричинені дією закону нерівномірності розвиткуна рівні світового господарства. Внаслідок цього спостерігається процесдиференціації між цими країнами. Однією з форм вияву процесу диференціації єрізний ступінь залучення національних економік до світового поділу праці, щовизначається за часткою експорту в національному доході. Іншою формою виявусуперечностей між країнами ринкової економіки, що розвиваються, є різні темпиструктурної перебудови економіки, тобто переходу від трудоємних докапіталоємних і далі – до науково ємних галузей. Як правило, різні країни платятьрізну соціальну ціну за модернізацію своїх внутрішніх структур.
Суперечності міжкраїнами, що переходять до ринкових відносин, і країнами з розвиненою ринковоюсистемою пов’язані з тим, що ці країни мають неоднакові умови для веденняекономічної конкуренції.
Суперечностігосподарства зачіпають усі його структури – соціально-економічну, регіональну,функціональну. Дія цих суперечностей переплітається як на національному, так іна субрегіональному та глобальному рівнях. Розв’язання зазначених суперечностейможливе за умови переростання світового господарства в єдиний організм, у якомурозвиватимуться держави усіх соціально-економічних систем.
Характер розвиткувзаємозалежностей і суперечностей, взаємозв’язків, що утворюються угосподарстві, впливає на всі складові його частини. Зміни технічниххарактеристик і поліпшення якості продукції, коливання світових цін на сировинуі готові вироби, нестійкість у валютно-фінансовій сфері, загостренняенергосировинної та продовольчої проблем, як і проблем навколишнього середовищата демілітаризації тощо, — все це тією чи іншою мірою залежно від значенняпроблеми позначається на кожному національному господарстві, на економіцібудь-якої групи країн.
 
Проблемиглобалізації світової економіки
В останнідесятиріччя у світі виникло чимало проблем, які безпосередньо стосуються долівсього людства, торкаються інтересів всіх народів і вийшли на загальнопланетний рівень. Від їх своєчасного розв’язання залежить існування земноїцивілізації. Цього можна досягти лише спільними зусиллями всіх країн,міжнародних організацій. До таких проблем належать відвернення світової ядерноївійни та забезпечення стабільного миру, необхідність ефективної та комплексноїохорони навколишнього середовища, ліквідація відсталості країн, щорозвиваються, продовольча, сировинна, енергетична та демографічна проблеми,ліквідація хвороб, раціональне використання глибин Світового океану та мирнеосвоєння космічного простору, проблема розвитку самої людини, перспективизабезпечення її гідного майбутнього.
Поняття«глобальні проблеми» походить від французького слова «global», що означає«всезагальний», «той, що охоплює всю земну кулю».
Глобалізаціясвітової економіки – це складна, багатоаспектна проблема, за якою приховується безліч явищта процесів, що відбуваються одночасно, а також проблем, котрі зачіпають уселюдство і які прийнято називати глобальними проблемами сучасності. (В. С.Савчук, О. В. Ткаченко)
Глобальніпроблеми –це всезагальні проблеми, що відзначаються загально планетарним за своїмимасштабами і значенням характером, пов’язані з життєвими інтересами народівусіх країн, становлять загрозу життю для всього людства і можуть бути вирішеніспільними діями всіх країн. (В. С. Савчук, О. В. Ткаченко)
Нині розвиваєтьсянаука, що займається вивченнями глобальних проблем та пропонує шляхи їхвирішення.
Глобалістика – самостійна галузь знаньпро найзагальніші, планетарні проблеми сучасного і майбутнього розвиткулюдської цивілізації (В. С. Савчук, О. В. Ткаченко)
Глобальніпроблеми мають яскраво виражений економічний аспект. Вони впливають наструктуру відтворення, на динаміку економічних процесів, на пошуки ефективнихформ і методів управління. Успішне вивчення глобальних проблем можливе лише врамках аналізу всієї системи світового господарства.
Кожна зглобальних проблем породжена специфічними причинами, зумовленими, з одногобоку, специфікою розвитку продуктивних сил,  географічним середовищем, рівнемпрогресу техніки, природно-кліматичними умовами, тобто речовим змістомсуспільного способу виробництва, а з іншого – специфічною суспільною формою,особливістю причин глобальних проблем існують спільні для них причинно-наслідковізв’язки, властиві розвиткові технологічного способу виробництва.
Глобальнеспівробітництво на основі створення формальних чи неформальних міжнароднихінститутів представляє важливий механізм для вирішення проблем, породженихпроцесом глобалізації. З його допомогою можна стабільності в глобалізованомусвіті, пройти до спільного економічного росту, контролю робочої сили,прискорити розвиток найбідніших держав, а також вирішити проблеми глобалізації,що носять економічний та неекономічний характери.

Висновок
Характернимирисами сучасного світу є різноманітність і багатоваріантність форм розвиткуйого складових частин, з одного боку, та зростаюча єдність, взаємозалежністьцих складових – з другого. Якщо різноманітність світу породжує безлічінтересів, на основі яких і розгортаються суперечності, то взаємозв`язок йогоскладових частин призводить до появи загального інтересу.
Основнимитенденціями розвитку сучасного світу є кардинальні соціально-економічні зміни,прискорений розвиток продуктивних сил суспільства, зростаюча взаємозалежністьдержав світового співтовариства. Ці тенденції перебувають у діалектичнійвзаємодії. У розвинених країнах вони зумовлюють перехід від суспільнихпродуктивних сил як результату екстенсивного розвитку суспільства до загальних.Духовно розкріпачена, вільна творча індивідуальність як форма виробничихвідносин набуває адекватного характеру загальних продуктивних сил. Починаєформуватись якісно нова система цінностей, мотивацій і суперечностей сучасноїцивілізації.
Науково-технічнийпрогрес зумовлює зростання можливостей людини. Він докорінно змінив рользасобів інформації та комунікації, стан ресурсів планети, інтенсифікувавсвітові господарські зв’язки. Крім того, багато проблем, таких як економічні,продовольчі, енергетичні, екологічні, інформаційні, демографічні, що недавнобули національними і регіональними, перетворилися на глобальні. Новітні засоби зв’язку,швидке поширення інформації, сучасний транспорт, спрощення міжнародногоспівробітництва на основі розвитку світового господарства і створення системизагальної безпеки.
Сучасний світпрагне мирного розвитку, припинення гонки озброєнь, усунення зростаючоїекологічної загрози, розв’язання проблем на головних напрямках світовихекономічних зв’язків.
Суспільнийпрогрес потребує налагодження конструктивної, творчої взаємодії держав інародів у масштабах усієї планети і створення для цього необхідні передумови.Забезпечення миру і соціального прогресу як загальнолюдського інтересу стаєдомінантою сучасної епохи. Загальнолюдські інтереси завжди існували, але вумовах посилення загрози ядерного взаємознищення та екологічного самознищеннявони набули пріоритетного значення
Можливість інеобхідність забезпечення цих інтересів лежать у довгостроковому співіснуваннята співробітництві різних країн х їхніми різноманітними специфікуми економічнихсистем.

Списоквикористаної літератури:
 
1. Основиекономічної теорії: політ економічний аспект: Підручник / Г.Н.Климко, В. П.Несторенко, Л. О. Каніщенко та ін.; За ред… Г. Н. Климка,   В. П. Несторенка.– 2-ге вид., перероб. і доповнене. – К.: Вища шк… – Знання, 1997. – 743с.:іл.
2. МочернийС. В. Політекономія: Підручник. – К.: Вікар, 2003. -386с. – (Вища освіта ХХІст.)
3. Экономичекаятеория. Ученик для Вузов. Под ред. А. Добрынина, Л.Тарасевича – СПб.«ПитерКом», 1999.
4. Экономическаятеория: Учебник. – 2-е изд. испр. и допол. – К.: И-во «Знання», КОО, 2003, — 662с.
5. МочернийС.В. Політична економія: Навчальний посібник – К.: Знання – Прес, 2002. – 687с.
6. Міжнароднаекономіка: Підручник / За ред. А. П. Румянцева. – К.: Знання – Прес,2003.-447с. (Вища освіта ХХІ ст.)
7. Экономическаятеория (политическая экономия). Ученик. Под общей редакцией В. Видяпина, Г.Журавлевой. — М. ИНФРА-М, 1997.
8. Основиекономічної теорії: Підручник / за загал. ред Ю. В. Ніколенка. -   3-тє вид. –К.: ЦУЛ, 2003 – 540с.
9. Політекономія:Підручник / за загал. ред. Ю. В. Ніколенка. – К.: ЦУЛ, 2003. – 412с.
10. Курсэкономической теории. Ученик / Под ред. Проф. М. Чеурина,                   Е.Киселёвой. – Киров. Узд. «АСА», 2001.
11. МочернийС. В. Економічна теорія: Посібник. – К.: Видавничий центр «Академія», 2003. –656с. (Альма-матер)
12. Основиекономічних знань: Навчальний посібник / А. С. Гальчинський, П. С. Єщенко, Ю.І. Палкін. – К.: Вища шк., 1998. – 544с.: іл.
13.  Світоваекономіка: Підручник / А. С. Філіпченко, О. І Шнирков та ін. – К.: Либідь,2000. – 582с.
14. Курсэкономической теории. Общии основы экономической теории, микроэкономика,макроэкономика, переходная экономика. Учебное пособие. Руководитель авторськогоколлектива проф. А Сидорович. МГУ им. Ломоносова. – М. Узд. «ДИС», 1997.
15.  Політичнаекономія: Навчальний посібник / К. Т. Кривенко,                     В. С.Савчук, О. О. Бєляєв та ін.; За ред… д-ра економічних наук, професора К. Т.Кривенка – К.: КНЕУ, 2001. – 508с.
16.  ПолітичнаЕкономія. Підручник / За ред. Б. Д. Базидевича. – 3-тє вид., перероб. і доп. –К.: Знання – Прес, 2004. – 615с. (Вища освіта ХХІ ст.)
17. Курсэкономики. Ученик. / Под ред. Б. Райзерберга. ИНФРА-М. М. -1997.