Академія педагогічних наук України
Університет менеджменту освіти
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни: «Мікроекономіка»
на тему: «Виробництво та виробнича функція. Законспадної граничної продуктивності»
Чернігів 2009 р.
ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Теоретичні основи формуванняконцепції виробничої функції
1.1 Дослідження етапів формування виробничої функції
1.2 Методики визначення виробничої функції за факторами
1.3 Формування ізоквант виробничої функції
Розділ 2. Дослідження і аналіз застосування виробничої функції
2.1 Аналіз необхідності технічнихзмін у виробництві
2.2 Оцінка ефективності застосування ефекту масштабу
2.3 Аналіз змін ізокванти при застосуванні ефекту масштабу
Розділ 3. Напрямки впровадження виробничої функції у діяльностіпідприємств
Висновки
Список літератури
/>Вступ
Мікроекономіка вивчає поведінку і механізм прийняття рішень окремимиекономічними суб’єктами (індивідами), домашніми господарствами, підприємствами,галузями, громадськими системами і державними агентствами, тобтомікросистемами.
Мікроекономіка — це розділ економічної теорії, що вивчає обґрунтуваннявиборів, які здійснюються невеликими економічними одиницями.
Знання мікроекономіки сприяє більш ефективному розподілу власних коштів,раціональному веденню справ, допомагає в управлінні підприємствами, тощо.
Підприємство — економічний агент, що є споживачем факторів виробництва наринках факторів, виробником продукції та її продавцем на ринках товарів іпослуг; головна мета діяльності підприємства— максимізація прибутку як різниціміж виручкою та вартістю виробництва, підвищення його ефективності за рахунокраціонального використання ресурсів.
Суттєвими припущеннями теорії при розгляді підприємства є:
– раціональністьїї поведінки — фірмамаксимізує власну вигоду (прибуток) і здатна шукати й знаходити шляхидосягнення цієї мети;
– суверенітету прийнятті рішень щодо своєї діяльності.
Припущення про єдину мету діяльності фірми є певним спрощенням, фірмаможе мати й інші цілі, особливо у короткостроковому періоді, але домінуючоюметою довгострокової діяльності повинна бути саме максимізація прибутку, інакшефірма не зможе втриматись у своєму бізнесі в ході конкурентної боротьби і незможе боротися за досягнення інших цілей.
Тому наявна актуальність теми даної роботи – найефективніше використанняресурсів в процесі виробництва.
Теорія виробництвадосліджує зв'язок між задіяними у виробництві ресурсами, щовзаємодіють між собою у виробничому процесі, та результатом цієї взаємодії —продуктом.
Принцип економічності вимагає від підприємств раціонального використанняобмежених виробничих факторів при виготовленні продукції. Досягнення даногопринципу можуть забезпечити два альтернативних підходи. При першому підходіставиться вимога, щоб необхідна кількість вихідної продукції була виготовлена змінімальними витратами вхідних факторів.
При другому підході завдання полягає в тому, щоб при даних витратахфакторів виробництва отримати максимальну кількість готової продукції. Якщопідприємства притримуються принципу економічності при комбінуванні факторів,тобто при виготовленні продукції, то таке виробництво є ефективним.
Оскільки виробництво здійснюється у відповідності з певнимитехнологічними правилами, то важливо визначити і виразити кількісніспіввідношення між випуском продукції та рівнем вхідних факторів виробництва.
Це співвідношення між затратами і випуском продукції називають виробничоюфункцією, яка показує максимально можливий випуск продукції, що може виробитифірма при кожному конкретному поєднанні мінімально необхідної кількостіфакторів виробництва.
Об’єктом дослідження курсової роботи є: Виробнича функція.
Предметом дослідження є: Теоретичні, практичні, концептуальні елементиформування виробничої функції.
Метою даної курсової роботи є: визначення теоретичного та практичногозмісту виробничої функції.
Задачами даної курсової роботи є:
– описати елементи виробничої функції;
– дослідити методики визначення виробничої функції за факторами;
– розглянути види ізоквант виробничої функції;
– обґрунтувати необхідності технічних змін у виробництві;
– оцінити застосування ефекту масштабу;
– проаналізувати зміни ізокванти при застосуванні ефекту масштабу.
Інформаційна база: Підручники, навчальні посібники, тематичні статті, монографії,Інтернет.
/>
Розділ 1. Теоретичні основи формуванняконцепції виробничої функції
/>1.1 Дослідження етапівформування виробничої функції
В мікроекономіці процес виробництва розглядається суто функціонально — якпроцес перетворення вхідного потоку затрат, тобто ресурсів, у вихідний потік випускуз використанням певної технології виробництва.
Випуск —це товари або послуги у грошовому чи натуральному вимірі, які вироблені фірмою(галуззю) за певний проміжок часу з використанням необхідних для цьогоресурсів.
Для здійснення процесу виробництва необхідні певні умови — факторивиробництва.
Фактори виробництва — це всі необхідні елементи, які використовуються длявиробництва матеріальних і духовних благ.
В економічнійнауці поряд з поняттям «фактори виробництва» використовується і такакатегорія як «ресурси виробництва». Вони становлять сукупністьприродних, капітальних і людських сил, які потенційно можуть бути використані впроцесі виробництва. Фактори виробництва, на відміну від ресурсів, це вжереально використані в процесі виробництва ресурси. Інакше кажучи, факторивиробництва — це " працюючі ресурси".
Для виробництва того чи іншого блага є свій набір факторів. Тому виникаєпотреба у їх класифікації, в об'єднанні у певні групи. В економічній науці єрізні підходи до класифікації факторів виробництва.
Так, марксистська теорія поділяла всі фактори виробництва на дві великігрупи: особистий фактор виробництва та речовий фактор виробництва. Під особистимфактором виробництва розуміють робочу силу як сукупність фізичних таінтелектуальних здібностей людини до праці. Під речовим фактором виробництва розуміютьсукупність засобів праці, предметів праці та природних умов.
Однак такий розподіл факторів виробництва не визнається сучасноюекономічною наукою. По-перше, тому, що він має занадто спрощений характер і невраховує тих змін, котрі відбулися в структурі факторів виробництва за останніпівтора століття. По-друге, марксистський розподіл факторів виробництва маєяскраво виражену соціальну спрямованість, він виходить з класового підходу доаналізу природного процесу виробництва. Відповідно до цього підходу єдинимфактором, що створює прибуток, є праця найманого робітника. Власники ж інших факторіввиробництва виступають як нестворюючі суб'єкти суспільства.
Згодом економічна теорія звільнилась від соціально-класових, ідеологічнихпоглядів на фактори виробництв, розширила їх межі і досліджує їх як загальнітехніко-економічні елементи, без яких процес виробництва неможливий вбудь-якому суспільстві.
У другій половині XIX ст. ряд західних економістів всупереч марксистській класифікації ввели внауковий обіг три фактори виробництва: працю, капітал, землю, кожен з якихстворює його власнику певний вид доходу. На початку XX ст. засновник неокласичної теорії А.Маршалл поряд з названими трьома факторами визначив четвертий — підприємницькіздібності щодо організації та управління виробництва.
Така «чотирьохфакторна» класифікація елементів виробництва (праця, капітал,земля, підприємницькі здібності) довгий час в економічній науці вважаласькласичною і наче б завершеною. Однак на кожному етапі розвитку суспільноговиробництва під впливом науково-технічного прогресу постійно з'являються новіскладові процесу виробництва, які з часом досягають такого рівня розвитку ізначення, що перетворюються на самостійні фактори виробництва. Тому економічна наука постійно розширюєі доповнює класифікацію факторів виробництва.
Сучасна вітчизняна і світова економічна наука до складу факторіввиробництва відносить: працю, капітал, землю, підприємницькі здібності, науку,інформацію, екологію.
Праця якфактор виробництва є фізичною та інтелектуальною діяльністю людини, спрямованоюна виробництво економічних благ і надання послуг.
В економічній науці протягом останнього часу сформувалася концепція«людського капіталу», згідно з якою праця освіченого такваліфікованого працівника розглядається як головний фактор економічного ісоціального прогресу суспільства.
Людський капітал — сформований у результаті інвестицій і накопичений людиною певний запасзнань, навичок, здібностей, мотивацій і стан здоров'я, які доцільно й ефективновикористовуються в тій чи іншій сфері суспільного виробництва.
Капітал —це економічний ресурс, що визначається як сукупність усіх технічних,матеріальних і грошових засобів, використовуваних для виробництва товарів тапослуг.
Цей фактор виявляється в основному в двох формах: натурально-речовій тагрошовій. Натурально-речовий склад капіталу представлений машинами, станками,обладнанням, спорудами, транспортними засобами, сировиною, матеріалами, якізадіяні у процесі виробництва. Крім того, капітал виступає у вигляді певноїсуми грошей, необхідної підприємцю, який розпочинає свою діяльність, дляпридбання матеріально-речових елементів виробництва та наймання робочої сили.
Земля якфактор виробництва включає в себе саму землю, а також лісові й водні ресурси,родовища корисних копалин та інші природні багатства, що використовуються увиробничому процесі.
При цьому сама земля в цій сукупності факторів розглядається якосновоположний фактор виробництва, що має ряд специфічних ознак:
– по-перше,земля єкількісно обмеженим фактором виробництва. Площа землі чітко обмежена поверхнеюсуші нашої планети і становить лише 29 % від її загальної площі. В Україніплоща землі становить 61 млн. га, в тому числі площа сільськогосподарськихугідь — 42 млн. га;
– по-друге,земля єневідтворюваним фактором виробництва. Це дар природи й у разі втрати тієї чиіншої частини природного багатства його практично неможливо штучно відтворити;
– по-третє,земля, навідміну від інших факторів виробництва, є фізично непереміщуваним факторомвиробництва, що суттєво обмежує можливості вибору профілюсільськогосподарського виробництва для суб'єктів господарювання;
– по-четверте,земля як факторвиробництва при належному її використанні на основі досягненнянауково-технічного прогресу та агротехніки має здатність не зношуватись фізичнота не старіти морально;
– по-п'яте,земля широковикористовується і в несільськогосподарському виробництві як територія длябудівництва виробничих будівель, розміщення транспортних та інших комунікацій,добування корисних копалин та ін.
В надрах землі України знаходиться близько 20 тис. родовищ 113 видівкорисних копалин. За вартістю розвідані запаси цих родовищ оцінюються в 7,5трлн дол. США. Запаси залізних руд становлять понад 14 % загальносвітових,марганцевих — більше 43 %. Провідні позиції у світі Україна посідає і зазапасами вугілля, титану, урану, графіту, сірки, калійних солей, каоліну,декоративного каменю тощо.
Все сказане вище дозволяє зробити висновок про те, що землю якспецифічний та невідтворюваний фактор виробництва необхідно берегти тараціонально використовувати.
Наука — цеспецифічна форма людської діяльності, спрямована на отримання та систематизаціюнових знань про природу, суспільство і мислення.
Втілюючись у виробничій діяльності людей у вигляді створення новихзасобів праці, впровадження прогресивних технологій, використання нових видівенергії, матеріалів, передових методів організації виробництва та праці тощо, наукаперетворилась на головну продуктивну силу суспільства.
Вона виступає як фактор, що інтегрує та постійно революціонізує всі іншіфактори виробництва (працю, капітал, підприємницькі здібності, інформацію,природокористування), збагачує їх якісно новим змістом.
Інформація всучасних умовах є найважливішим фактором суспільного виробництва, який можнавизначити як систему збирання, обробки та систематизації різноманітних знаньлюдини з метою використання їх у різних сферах життєдіяльності й насамперед векономічній сфері.
Виступаючи опосередкованою ланкою між наукою та виробництвом, інформаціясправляє суттєвий вплив на розвиток економічних процесів. Завдяки розвиткуінформації відбувається переоцінка ролі та місця матеріально-речових факторівсуспільного виробництва. Відбувається поступове скорочення матеріальних тазростання інформаційних джерел економічної життєдіяльності людини. Тому значнозростає інформаційна місткість виробництва, праці та продукту.
У наш час стало зрозумілим, що науково-технічна революція переростає вінформаційну революцію, яка стає вирішальним фактором економічного тасоціального розвитку сучасного суспільства. І в цих умовах те суспільство, якене стало на шлях інформатизації та радикальної трансформації на її основігосподарської та інших сфер життєдіяльності, приречене на відставання тапоступову деградацію.
Екологічний фактор виробництва. В другій половині XX століття у зв'язку із змінами внавколишньому природному середовищі та якістю мінерально-сировинних ресурсів, атакож створенням ринку екологічних послуг значно зросла роль екологічногофактора в процесі відтворення суспільного продукту та робочої сили.
Тривалий час природокористування здійснювалось людським суспільствомнераціонально. Нині світове співтовариство усвідомило, що забезпечення стійкогосоціально-економічного розвитку неможливе без раціонального споживання,збереження та підтримання життєво необхідних екологічних процесів. Кінець еридешевої сировини та безвідплатного споживання природних ресурсів призвів дозростання витрат в добувних та обробних галузях, збільшення витрат навпровадження очисних технологій, вжиття природоохоронних та природновідновлюваних заходів. Виходячи з викладеного, екологічний фактор можнавизначити як систему спеціалізованих видів трудової діяльності та витрат,спрямованих на раціональне використання природних ресурсів, охоронунавколишнього середовища, а також на його відтворення.
Екологічний фактор у сучасних умовах набуває все більшого значення як намікро-, так і на макрорівні.
На мікроекономічному рівні господарювання екологічний фактор може абоздешевлювати випуск конкретної продукції, або навпаки, значно збільшувативитрати виробництва. Практика господарювання показала, що впровадження дорогихза вартістю, але економно споживаючих вихідну сировину та природозаощаджуючихновітніх технологій, є, безумовно, економічно вигіднішим за всіма параметрами,ніж витрати підприємств на очищення та утилізацію відходів, що утворюються накінцевій стадії виробничого процесу.
На макроекономічному рівні стало очевидним, що зростання суспільних екологічних витратсправляє суттєвий вплив на динаміку окремих показників господарської діяльностідержави — продуктивність суспільної праці, обсяги ВВП та національного доходу.
Підприємницькі здібності — особливий, специфічний фактор виробництва, щохарактеризує діяльність людини стосовно поєднання та ефективного використаннявсіх інших факторів виробництва з метою створення благ та послуг.
Специфіка цього фактора полягає в особливому типі поведінки суб'єктагосподарювання, якому притаманні ініціатива, новаторство, гнучкість, певнийступінь ризику та відповідальності. Підприємницькі здібності керівниказабезпечують розвиток та вдосконалення виробництва, його постійне оновлення,створення інноваційного середовища, зміну традиційних стереотипів в управлінніпроцесом виробництва та відкривають дорогу новому. Підприємницька діяльність засвоєю значущістю та результативністю прирівнюється до витрат інтелектуальногокапіталу.
Зазначаючи роль і значення вищенаведених факторів виробництва, потрібнозауважити, що вони переплітаються і взаємодіють один з одним. Жоден з них сампо собі не спроможний виробити продукт і принести дохід. Відсутність хоча бодного з них може призвести до руйнування системи і зробити неможливим самвиробничий процес.
Крім того, факторам виробництва властива взаємозамінність, котраобумовлена специфікою споживчих властивостей і конструктивними особливостямипродукту, що виробляється, а також обмеженістю того чи іншого виду ресурсу.
/>1.2 Методики визначеннявиробничої функції за факторами
Співвідношення між будь-яким набором факторів виробництва і максимальноможливим обсягом продукції, що виробляється за допомогою цього набору факторів,характеризує виробничу функцію.
Виробнича функція — це технологічне співвідношення, що відображає залежністьміж сукупними витратами факторів виробництва, з одного боку, і максимальнимобсягом випуску продукції — з іншого.
Якщо врахувати весь набір факторів виробництва (працю, капітал, матеріалита інші фактори), то виробнича функція матиме такий вигляд:
Q = f(L, K, C, …, Xn)(1.1)
де L – праця;
K – капітал;
С – витрати матеріалів;
Xn – витрати інших факторів виробництва.
Виробнича функція вказує на існування альтернативних можливостей, за якихрізне поєднання факторів виробництва або їхня взаємозаміна забезпечують такийсамий максимальний обсяг випуску продукції.
З огляду на можливості фірми змінювати обсяги використання ресурсів упроцесі виробництва визначаються короткостроковий і довгостроковий періоди.
Короткостроковий період — період у виробничій діяльності фірми, протягом якого вона може змінитиобсяги використання лише деяких із ресурсів, що забезпечують випуск продукції;його тривалість залежить від технологій виробництва.
Довгостроковий період — період у діяльності фірми, достатній для зміни обсягів використання всіхбез винятку факторів виробництва, які потрібні фірмі для випуску продукції (навідміну від короткострокового періоду).
Ефективним є виробництво, яке дає змогу випустити максимальний фізичний обсягвисокоякісного продукту за допомогою заданого обсягу введених до виробничогопроцесу ресурсів або, інакше кажучи, яке дає змогу випустити заданий фізичнийобсяг високоякісної продукції за допомогою мінімального обсягу введенихресурсів.
Для спрощення у подальшому аналізі будемо розглядати використання лишедвох узагальнених видів ресурсів — капіталу (K), що може варіюватись лише вдовгостроковому періоді, і праці (L), обсяги використання якої можутьзмінюватись і в короткостроковому періоді. Будемо також вважати, що кожна фірмавипускає лише один вид продукції в обсязі Q.
Виробнича функція з одним змінним ресурсом має вигляд:
Q=f(F)(1.2)
де F – обсяг змінного продукту;
Q – обсяг продукту.
Ця функція дає можливість дослідити вплив приросту кожної додатковоїодиниці змінного ресурсу на обсяг загального випуску (загальний продукт ТР абоQ) на величину середнього продукту (АРF) та на величину граничногопродукту (МРF).
Процес трансформації ресурсів у готову продукцію характеризуєтьсяпоказниками сукупного, середнього та граничного продуктів.
Загальний продукт (ТР або Q) — це максимальний фізичний обсяг продукту (обсяг продукту в натуральнійформі), вироблений певним обсягом змінного ресурсу, за незмінного обсягу всіхінших ресурсів та незмінного технологічного рівня (способу) виробництва.Загальний продукт є мірилом сумарної (загальної) продуктивності змінногоресурсу.
Для прийняття управлінських рішень виробником (підприємством) на основівиробничої функції, важливим індикатором (показником) є також обсяг середньогопродукту.
Середній продукт (АР) — цезагальний продукт у розрахунку на одиницю змінного ресурсу, що використовуєтьсяу виробництві:
AP=TP/L=Q/L (1.3)
де TP=Q – загальний продукт,
L – обсяг змінного ресурсу «праця»
Цей показник має також назву продуктивність праці (APL), аякщо змінним ресурсом буде капітал (К), то, продуктивність капіталу (APK).
Важливість цього показника визначається тим, що він є мірилом середньоїпродуктивності змінного ресурсу.
Дослідження найбільш прийнятної комбінації ресурсів з метою максимізаціїобсягу випуску на основі виробничої функції потребує визначення граничноїпродуктивності кожного ресурсу.
Граничний продукт ресурсу (МР) — це додатковий продукт (або додатковий приріст виробництва), отриманий урезультаті приросту обсягу одного із ресурсів на одну додаткову одиницю(нескінченно малу величину), за умови, що обсяги всіх інших ресурсів (а тому йзатрати на них) залишались незмінними.
Таким чином, граничний продуктпоказує зміну обсягу загальногопродукту внаслідок зміни на одну одиницю змінного ресурсу, тобто
MP=ΔTP/ΔL(1.4)
де ΔL –приріст змінного ресурсу праця.
(праці — МРL чи капіталу — МРК МРL = ΔТР/ΔL;МРК=ΔТР/ΔК)
Для дослідження впливу нескінченно малої зміни одного змінного ресурсу наобсяг загального, середнього та граничного продуктів, будується графік дезображають динаміку цих показників у короткостроковому періоді, оскільки самецьому економічному періоду властива зміна обсягу принаймні одного із ресурсів.
Змінним ресурсом у нас є праця (L). Розглянемо графік (Рис. 1.1).
Відрізок ОА кривої ТР (рис. 1.1, а) опуклий донизу. Це означає, щоприріст обсягів випуску здійснюється швидше (вищими темпами), ніж зростаютьобсяги ресурсів, що використовуються у виробництві.
Відрізок АВС кривої ТР опуклий догори. Це означає, що, починаючи з точкиА, зростання обсягів випуску відбувається повільніше з кожною додатковоюодиницею залученого змінного ресурсу.
Звідси випливає, що на проміжку від початку координат до точки А дієзакон зростаючої віддачі (зростаючої продуктивності) ресурсу «праця».Починаючи з точки А, діє закон спадної віддачі (спадної продуктивності ресурсу«праця»).
Простежимо дію цього закону на кривій граничного продукту праці МРL(рис.1.1 б). Крива MРL складається з двох відрізків: висхідного(МА') та низхідного (А'С'). Висхідний відрізок свідчить про дію законузростаючої продуктивності ресурсу «праця», а спадний — спадної продуктивності(віддачі).
У тому інтервалі, в якому чисельність працівників зростає від 0 до 8, девідбувається зростання обсягів загального продукту від точки О до С (рис. 1.1 а),граничний продукт праці (рис. 1.1 б) додатний (ТР↑, МРL > 0).
Там, де чисельність найманих працівників зростає від 0 до 3, граничнийпродукт є не просто додатною величиною, оскільки на цьому відрізку має місцеприскорене (порівняно з темпами приросту обсягів змінного ресурсу) зростанняобсягів загального продукту [TP↑ > L↑; (МРL > 0)↑].
Максимальної додатної величини граничний продукт праці досягає за умови,що L = 3 (TP↑= L↑, (МРL > 0) = mах). Цій ситуаціївідповідає точка А', у якій темп приросту обсягів ресурсу дорівнює темпуприросту обсягів загального продукту.
Там, де чисельність найманих працівників зростає з 3 до 8, темп зростанняобсягів загального продукту уповільнюється. Граничний продукт праці продовжуєзалишатися додатною величиною, але приріст МРL уповільнюється [ТР↓,(МРL > 0)↓].
/>
Рис. 1.1 Криві загального, середнього та граничного продуктів змінногоресурсів
При чисельності зайнятих 8, загальний продукт досягає максимальногорівня, а граничний продукт дорівнює нулеві (ТР = mах, МРL = 0).
Якщо чисельність найманих працівників перевищить число 8, то обсягзагального продукту почне зменшуватись, граничний продукт продовжуватиме такожзменшуватись, але уже як від'ємна величина.
Крива середнього продукту відображає дію обох законів: зростаючої таспадної продуктивності. Особливість кривої середнього продукту полягає в тому,що вона реагує на зміну обсягу змінного ресурсу з певним запізненням.
На кривій АРL максимальній продуктивності відповідає точці В',а починаючи з цієї точки середня продуктивність зменшується, але повільніше,ніж гранична продуктивність.
Всі три кривих (ТР, АРL і МРL) взаємопов'язані. Закривою загального продукту (загальної продуктивності) можна визначити величини АРLта МРL. Точка перетину кривих МРL та АРL (точкаN) є точкою найвищої ефективності використання змінного ресурсу (у нашомуприкладі — праці), оскільки це точка найвищої середньої продуктивності праці.
Кількісне співвідношення між величиною граничного та середнього продуктумає важливе значення для вироблення ефективного плану підприємства (фірми).
Якщо МРL >АРL, то збільшення змінного ресурсу (L)спричиняє зростання середньої продуктивності, тобто крива АРL висхідна,хоча крива МРL спадна. Якщо МРL
Залежно від динаміки загальної, середньої та граничної продуктивності, заумови збільшення використання одного змінного ресурсу, виділяють чотири стадіїрозвитку виробництва:
І стадія: TP↑; АРL↑; МРL↑. Всікриві є висхідними (до точок АА');
ІІ стадія: ТР↑; АРL↑ до точок ВВ', а МРL↓;
ІІІ стадія: ТР↑ до точки С, а МРL↓ і АРL↓;
IV стадія: ТР↓; АРL↓; МРL↓.
Ці стадії розвитку виробництва також свідчать про дію закону спадноїграничної продуктивності змінного ресурсу. Закон спадної граничноїпродуктивності (сформульований англійськимекономістом Дейвидом Рікардо ще на початку XIX ст.) – принцип, якийсвідчить, що при збільшенні одного і незмінності всіх інших видів витрат, будедосягнута точка, за якою граничний фізичний продукт змінних витрат почнескорочуватися.
Він ґрунтується на тому факті, що взаємозв'язок між змінним виробничимфактором і обсягом випуску продукції не означає, що останній завжди зростаєпропорційно до зростання змінного фактора. Найбільш вагоме зростання загальногопродукту приносять початкові прирости змінного фактора.
Потім настає момент, після якого такі ж його прирости приносять щоразменший ефект. Із часом можливою стає ситуація, коли приріст змінного факторапризводить до зменшення загального обсягу випуску.
Наприклад, якщо при фіксованій кількості капіталу (наприклад верстатів)будуть постійно найматися додаткові робітники, то їхній граничний продуктспочатку зростатиме, далі зменшуватиметься і врешті дійде до нуля. Це явище векономічній теорії отримало назву закону спадної граничної продуктивності, чиспадної віддачі.
Причина ефекту спадної віддачі достатньо очевидна. Оскільки всі факторивиробництва використовуються разом, то необхідно дотримуватись визначеногоспіввідношення між ними. Зміна одного виробничого фактора при фіксованомузначенні інших породжує диспропорції. Кількість працівників, наприклад, уже невідповідає кількості устаткування, а кількість устаткування — виробничим площамтощо. В таких умовах збільшення одного виду ресурсу не викликає адекватногозбільшення загального продукту. Віддача змінного ресурсу зменшується.
Закон спадної граничної продуктивності встановлює співвідношення міжзатратами ресурсів (виробничих факторів), з одного боку, і випуском продукції —з іншого. При цьому розглядається, яким чином приріст затрат одного з факторіввиробництва впливає на збільшення випуску продукції при інших незміннихфакторах.
Необхідно підкреслити, що дія такого закону обмежена часовими межамикороткострокового періоду. Науково-технічний прогрес пропонує нову техніку,засоби захисту рослин, добрива, джерела енергії і таке інше, що забезпечуєзростання граничної продуктивності у довгостроковому періоді.
/>1.3 Формування ізоквантвиробничої функції
Розглянемо приклад, коли підприємство використовує два змінних ресурси —працю (L) і капітал (К). Виробнича функція з двома факторами виробництва(працею і капіталом) записується такою формулою:
Q=f(L,K)(1.5)
Для прикладу наведемо в табл. 1.1 різні обсяги випуску за різних комбінацій двохзмінних ресурсів.
Таблиця 1.1Обсяги випуску при використанні двох змінних ресурсівЗатрати капіталу Затрати праці 1 2 3 4 5 1 10 30 45 55 60 2 30 50 65 75 80 3 45 65 80 90 95 4 55 75 90 100 105 5 60 80 95 105 110
Цифра 10 першого стовпчика означає, що при застосуванні однієї одиницікапіталу та однієї одиниці праці максимальний (технологічно-ефективний) обсягвипуску дорівнюватиме 10 одиницям, а, наприклад, при застосуванні трьох одиницьпраці і п'яти одиниць капіталу, максимальний обсяг випуску становитиме 95одиниць і т. ін.
Рухаючись зліва направо по рядку, можна спостерігати, що за незмінногообсягу капіталу, з кожною додатково використаною одиницею ресурсу«праця», зростає обсяг випуску. Разом з тим, динаміка кожного рядкапоказує, що кожна наступна одиниця праці (за незмінного обсягу капіталу)забезпечує менший приріст загального обсягу випуску.
Рухаючись згори донизу по кожному зі стовпчиків, ми спостерігаємодинаміку загального випуску, за незмінного обсягу ресурсу «праця»,при зміні обсягу капіталу на одну одиницю. Тут теж чітко простежується діязакону спадної продуктивності при змінному ресурсі «праця».
Зобразимо графічно вплив змін у затратах праці та капіталу на загальнийобсяг випуску за допомогою ізоквант (рис. 1.2).
/>
Рис. 1.2 Обсяги випуску за різнихкомбінацій двох змінних ресурсів.
Ізокванта —це крива, що показує різні комбінації змінних ресурсів, що забезпечуютьоднаковий випуск продукції.
На рис. 1.2 зображено три ізокванти, побудованих за даними табл. 1.1.Наприклад, ізокванта Q показує всі можливі комбінації ресурсів праці такапіталу, що забезпечують максимальний обсяг випуску 45 од. Ізокванта Q2зміщена праворуч вгору від ізокванти Q1 Це означає, що будь-якакомбінація ресурсів на цій кривій забезпечує більший, (ніж на кривій Q1),обсяг випуску (Q2= 65 од). Ізокванта Q3показує різні комбінації ресурсів, що забезпечують максимальний обсяг випуску80 од.
Карта ізоквант — це набір ізоквант, кожна із яких показує максимально можливий обсягвипуску за різних комбінацій ресурсів. Вона є альтернативними способом опису виробничоїфункції, подібно до того, як карта кривих байдужості є альтернативним описомфункції корисності.
Ізокванти демонструють наявність багатоваріантності при прийняттівиробничих рішень керівництвом фірми. Можна домогтися певного обсягу випускупродукції, використовуючи різні поєднання виробничих факторів. Ізоквантизвичайно вказують на існування багатьох альтернативних можливостей длязабезпечення певного обсягу продукції при різних співвідношеннях між факторамивиробництва. Ця обставина має надзвичайно важливе значення для підприємств,оскільки вони вишукують такі співвідношення, які забезпечують мінімальнівитрати виробництва.
При аналізі ізоквант можна обмежитись ефективними комбінаціями факторівна ізокванті, оскільки заміщуваність доцільна лише тоді, коли за допомогоюзбільшення затрат одного фактора забезпечується зниження затрат іншого фактора.Якщо при виробництві визначеного обсягу продукції збільшення затрат однихфакторів не супроводжується зменшенням затрат хоча б одного іншого фактора, тотакий процес суперечить принципу ефективності.
Чим далі від початку координат розміщена ізокванта, тим більший обсяг випускузабезпечують різні комбінації ресурсів на ній.
Варто зауважити, що лише двофакторна виробнича функція (праця і капітал)дає можливість графічного аналізу виробництва. Якщо ж ураховувати більшефакторів, то необхідно застосовувати математичний аналіз.
Отже, ми розглянули виробничу функцію за умови, що обидва ресурси єзмінними. У зв'язку з цим виникає питання про доцільність (чи недоцільність)заміни одного ресурсу іншим.
Гранична норма технологічного заміщення (МRTS, від англ. marginal of technical substitution)— це величина, на яку можна зменшити обсяг одного ресурсу за рахуноквикористання додаткової одиниці іншого ресурсу за незмінного обсягу випуску.
Граничну норму заміщення капіталу працею математично можна подати увигляді формули:
МRTSKL = – ΔK / ΔL = – dK / dL(1.6)
де ΔK та ΔL – малі обсяги зміни капіталу і праці за ізоквантоюпри Q = const
У формулі (1.6) капітал заміщується працею. Якщо ж є потреба в тому, щобпрацю замістити капіталом, формула МRTS матиме зворотний вигляд:
МRTSKL = – ΔL / ΔK = – dL / dK(1.7)
Оскільки співвідношення зміни обсягу праці та обсягу капіталу — величинивід'ємні, то гранична норма заміщення праці капіталом чи капіталу працею маєбути величиною додатною.
Економічний зміст того, що МRTS — величина додатна полягає в тому, щоякщо капітал заміщується працею і МRTS = 10, то це означає, що з кожноюодиницею приросту ресурсу «праця» обсяг капіталу зменшується на 10одиниць.
Розглянемо графічну інтерпретацію МRTS (рис. 1.3). Для цьогоскористаємось однією (середньою) ізоквантою, зображеною на рис. 1.3.
Як видно із рис. 1.3, рухаючись по ізокванті Q2 = 65, МRTSКLзменшується від 1 до 1/2 .
/>
Рис. 1.3 Гранична норма технологічного заміщення
Із формули МRTSКL = MPL / MPK випливає,що рухаючись вздовж ізокванти, безперервне заміщення капіталу працею зумовлюєзростання граничного продукту капіталу та зменшення граничного продукту праці.Внаслідок цих змін МRTS зменшується, а ізокванта стає пологішою.
Конфігурація ізоквант залежить від ступеня взаємозамінності чивзаємодоповнюваності ресурсів, про що свідчать графічні зображення на рис. 1.4.
/>
Рис. 1.4 а, б Конфігурація ізоквант.
/>
Рис. 1.4 в, г Конфігурація ізоквант.
Пояснення до рисунку 1.4: а —ресурси абсолютно взаємозамінні, MRTS = const у будь-якій точці ізокванти; уточці А обсяг випуску Q1 досягається переважно за рахунок капіталу;в точці В — в основному за рахунок праці; у точці С — за рахунок поєднаннякапіталу і праці. Приклад використання такої функції продаж білетів уметрополітені автоматами та вручну касирами; б — функція має сталі (незмінні)пропорції між працею і капіталом; ні окреме зростання праці, ні окремезростання капіталу не можуть забезпечити збільшення обсягу випуску; ↑Qвимагає водночас зростання в однакових пропорціях L i К. Приклад: лісозаготівляпотребує обов'язкового ↑L і ↑K; в — ламана ізокванта передбачаєтільки декілька способів виробництва; MRTS, рухаючись по ламаній ізоквантізверху вниз праворуч, спадає. Прикладом використання функції є лінійнепрограмування.
Більшість інженерів, підприємців та виробників вважають, що ламанаізокванта найбільш реалістично показує виробничі можливості більшості сучаснихвиробництв; г — постійна, але недосконала взаємозамінність ресурсів; спаднагранична норма заміщення, за певною межею заміщення одного ресурсу іншим стаєабо технічно неможливим, або неефективним, виробництво потребує збалансуванняресурсів. Традиційна економічна теорія звичайно оперує гладкими ізоквантами,подібними зображеній на цьому рисунку, оскільки їх аналіз не вимагаєзастосування складних математичних методів.
/>Розділ 2. Дослідження іаналіз застосування виробничої функції
/>2.1 Аналіз необхідностітехнічних змін у виробництві
Структура факторів виробництва потребує відповіді на запитання: якимчином слід поєднати різноманітні складові економічних ресурсів з метоювироблення певного продукту. Таку відповідь можна отримати, звернувшись допоняття «технологія».
Технологія —це система знань про технічні засоби здійснення виробничого процесу.
Важливою обставиною є те, що рівняння функції виробництва має прив'язокдо певної технології. Саме технологія визначає здатність виробляти продукти привідповідних витратах факторів виробництва. У міру технологічного поступу фірмаотримує можливість виробляти більше продукції з такого ж набору вхіднихресурсів. У реальному житті технологія постійно вдосконалюється, що приводитьдо змін у виробничому процесі.
Вплив технології на результативність виробничого процесу відбувається затакими основними напрямками:
– по-перше,науковівідкриття, що мають визначальний вплив на створення нових машин, устаткуваннята інструментів з вищою, ніж у попередніх поколінь, продуктивністю;
– по-друге,відкриття, щозабезпечують економію сировини, матеріалів, палива, енергії;
– по-третє,впливтехнологічного прогресу на загальноосвітній рівень працівників, їх кваліфікаціюта продуктивність.
Прикладом революційних стрибкоподібних впливів технологічного прогресу нарезультативність (ефективність) виробництва може слугувати перехід суспільствавід мануфактурного до великого машинного виробництва, а від нього — доавтоматизованого.
Щодо другого напрямку, то перехід від використання вугілля як основногопалива до використання нафти та нафтопродуктів, а також впровадження штучнихматеріалів хімічного походження послугували могутнім поштовхам для суттєвогоприскорення обсягів індивідуального, національного та світового виробництв.
І, насамкінець, запровадження комп'ютерних та інтернет-технологій сталореволюційним переворотом щодо швидкості збирання, обробки, збереження тапередачі інформації. Ці нові технології породили нову генерацію робочої сили.
Запровадження їх здійснюється з метою збільшення обсягів виробництва,економії затрат на виробництво одиниці продукції або ж з метою поліпшення якостівиробленого продукту. Інакше кажучи, технологія є визначальним чинником, щовпливає на ефективність виробництва.
Досі ми розглядали виробничі функції коротко- та довгостроковогоперіодів, припускаючи незмінність технологічного процесу. Наразі ми маємодослідити вплив змін у технології на виробничу функцію. Зміни в технологіяхможуть відбуватися або в бік їх поліпшення, або ж погіршення в результатіприродних катаклізмів, політичних потрясінь і т. ін. Оскільки погіршеннятехнологій пов'язане з екстремальними ситуаціями, ми їх розглядати не будемо.
Об'єктом нашого дослідження буде поліпшення технологій, властивенормальному руху суспільного та економічного процесу, оскільки, справді, внормальних умовах знання суспільства про методи здійснення виробничих процесівпостійно вдосконалюються. Головною метою технологічних удосконалень є вплив назростання продуктивності економічних ресурсів.
Вплив зміни технології в бік її поліпшення для короткострокового періодувиявляється в тому, що заданий обсяг випуску можна забезпечити використаннямменшого обсягу одного із ресурсів (змінного), тоді як обсяг іншого ресурсузалишається незмінним. Або ж, інакше кажучи, можливо збільшити загальний обсягвипуску за незмінного обсягу змінного ресурсу.
Для довгострокового періоду, в якому змінюються всі ресурси виробництва,зростання обсягів введених ресурсів зумовлює прискорене розширення виробництва.Такий результат не є безумовним. А збільшення обсягу випуску при незмінномуобсязі ресурсів або виробництва того самого обсягу випуску за меншого обсягуресурсів залишається результатом технологічного впливу на виробничу функцію і вдовгостроковому періоді.
За певного технологічного рівня виробництва виробнича функція можепоказувати різні комбінації ресурсів, що забезпечують однаковий обсяг випуску. Технологічно ефективнішим є той спосіб, який забезпечуємаксимальний випуск при використанні хоча б одного ресурсу в меншому обсязі (занезмінності обсягів усіх інших ресурсів).
Якщо перший спосіб пропонує використання одних ресурсів у більшомуобсязі, а інших — у меншому порівняно з другим способом, то ці способивважаються незіставними за їх технологічною ефективністю.
У такому разі обидва випадки вважаються технологічно ефективними івключаються у виробничу функцію. Який варіант варто обрати виробникові,залежатиме від співвідношення цін на ресурси, з яких виробляється продукт.
Графічно вплив технологічного прогресу на виробничу функцію зображаєтьсязміщенням кривої ізокванти ліворуч всередину до початку координат (рис. 2.1).
/>
Рис. 2.1 Вплив технологічних змін на виробничу функцію.
На рис. 2.1 ізокванта Q1 = 10 відображає виробничу функцію дозапровадження нових технологічних змін, а ізокванта Q2 = 10 — післязапровадження технологічних змін. Вона показує, що обсяг випуску 10 одиниць наізокванті Q2 досягається використанням меншого обсягу праці, аджеточкам А1 i А2 відповідає обсяг випуску 10 одиниць іобсяг капіталу К0.
Але в першому випадку для обсягу випуску 10 одиниць знадобилось Lходиниць праці, а в другому — тільки L2, де L1 > L2.
Виробничу функцію використовують як в макро-, так і в мікроекономіці. Умікроекономічному аналізі використовують значну кількість виробничих функцій,адже для величезного числа підприємств є безліч можливих комбінацій поєднанняресурсів для виробництва певного обсягу продукції.
Саме за допомогою виробничої функції підприємство приймає управлінськерішення щодо вибору технологічно ефективного способу виробництва.
Найвідомішою виробничою функцією є функція Кобба — Дугласа, яка описуєзалежність обсягу випуску від двох ресурсів (праці та капіталу).
Вперше ця функція була запропонована Кнутом Уїкселлом (Knut Wicksell1851-1926). Потім перевірена на статистичних даних Чарльзом Коббом (CharlesCobb) і Паулом Дугласом (Paul Douglas). Перше повідомлення про неї було зроблено в докладі назборі Американської економічної асоціації в 1928 р.
Дуглас Поль Говард (1892-1976), американський економіст і статистик.Отримав освіту в Колумбійському університеті (докторський ступінь — 1921).Викладав в університеті (1920-1948) Чикаго, був сенатором США від штату Ілінойс(1948-1966), потім викладав в Новій школі соціальних досліджень до 1969 р. праціпо теорії виробництва і попиту на робочу силу, теорії заробітної платні.
Загальний вид функції Кобба — Дугласа:
Q=A, Kα, Lβ (2.1)
де А – технологічний коефіцієнт пропорційності (масштабності);
α і β – коефіцієнти еластичності, які показують вплив 1%-їзміни ресурсу капіталу (α) та праці (β) на загальний обсяг випуску.(А, α і β > 0; α і β
Якщо сума показників ступеня (α + β) рівна одиниці, то функціяКобба-Дугласа є лінійно однорідною, тобто вона демонструє постійну віддачу призміні масштабів виробництва. Якщо сума показників ступеня більше одиниці,функція відображає зростаючу віддачу, а якщо вона менше одиниці – убуваючу.
Вперше виробнича функція була розрахована в 1920 році для оброблювальноїпромисловості США, у вигляді рівності: Q ~ L0,73 * K0.27
При цьому α + β = 1. Але ні Кобб ні Дуглас не надали теоретичнообґрунтованих причин чому коефіцієнт λ залишається постійним або повинензалишатися незмінним між різними секторами економіки.
Пізніше до цієї функції було введений ще один чинник — технологічнийпрогрес, внаслідок чого вона набула вигляду:
Q=A, Kα * Lβ * lt (2.2)
де lt – вплив технологічного прогресу та інших якісних змін назагальний обсяг випуску.
Величина цього впливу залежить в кожному конкретному випадку та якісної технологічноїзміни в кінцевому результаті.
/>2.2 Оцінка ефективностізастосування ефекту масштабу
Довгостроковий період— період, достатній для зміни всіх ресурсів. Це означає, щоекономічний зміст довгострокового (до речі, як і короткострокового) періодувизначається не календарним часом, а саме здатністю підприємства здійснитизміни в усіх ресурсах, які воно використовує. Тривалість довгостроковогоперіоду визначається не законодавством, не бажанням підприємців, а, насамперед,особливостями технологічного процесу. Для кіоску, що торгує морозивом,довгостроковий період може визначатися декількома місяцями, длясталеплавильного заводу — десятками років.
Фундаментальною проблемою виробництва в довгостроковому періоді євиявлення залежності приросту обсягу випуску від збільшення обсягів всіхвведених до виробничого процесу ресурсів.
Можливі три варіанти такої залежності:
– якщообсяг ресурсів зростає такою самою мірою, якою зростає обсяг випуску, має місцепостійний ефект масштабу;
– якщообсяг ресурсів зростає більшою мірою, ніж обсяг випуску, має місце спаднийефект масштабу;
– якщообсяг випуску зростає більшою мірою, ніж обсяг ресурсів, має місце зростаючийефект масштабу (зростаюча віддача від масштабу).
Зобразимо ці три варіанти ефекту масштабу графічно (рис.2.2).
/> />
/>
Рис. 2.2 Ефекти масштабу: а – постійний, б – спадний, в – зростаючий.
Із рис. 6. видно, що відстань між ізоквантами ілюструє різні ефекти змінимасштабу виробництва:
– якщозростання обсягу випуску на кожні додаткові 10 одиниць потребує пропорційногозбільшення обсягів ресурсів і однакові прирости Q зміщують на однакові відстаніізокванти, має місце постійна економія віддачі від масштабу (рис. 2.2 а).
– якщо длязбільшення обсягу випуску на кожні додаткові 10 одиниць необхідно, щоб ресурсизростали на більшу величину, відстань між ізоквантами зростає і має місце спаднавіддача від масштабу (рис.2.2 б);
– якщозбільшення обсягу випуску на кожні наступні 10 одиниць потребує все меншихприростів ресурсів, відстань між ізоквантами зменшується і має місце зростаюча віддачавід масштабу (Рис. 2.2 в).
Промінь, проведений з початку координат, який поєднує технічно ефективніобсяги (плани) випуску, називається лінією зростання. Вона показує можливостірозширення виробництва шляхом залучення до виробничого процесу додатковихресурсів. Інакше кажучи, лінія зростання показує, якими приростами ресурсівможна домогтися переходу на вищу ізокванту (виробничу функцію). Лініязростання, для якої MRTS за будь-якого обсягу випуску, постійна (MRTS — const),називається ізокліналлю.
/>2.3 Аналіз змін ізокванти призастосуванні ефекту масштабу
Для характеристики віддачі від масштабу використовують показникеластичності випуску від масштабу. Еластичність випуску від масштабу показуєзалежність відсоткової зміни обсягу випуску від відсоткової зміни масштабу.
EQK = (ΔQ/ΔK)*(K/Q)(2.3)
Якщо виробнича функція безперервна, то формула (2.3) має вигляд:
EQK = (dQ/dK)*(K/Q)(2.4)
де EQK – коефіцієнт еластичності випуску відмасштабу; ΔQ – приріст обсягу випуску; ΔK – приріст обсягу капіталу; K– початковий обсяг капіталу; Q – початковий обсяг випуску; dQ та dK – похіднівід Q та K
Коефіцієнт ЕQK показує на скільки відсотківзміниться обсяг випуску, якщо масштаб виробництва зміниться на 1%. Уматематичному аспекті коефіцієнт ЕQK характеризує ступіньоднорідності виробничої функції.
Виробнича функція називається однорідною, якщо зростання обсягу ресурсівв п разів зумовлює зростання обсягу випуску в пе разів, тобто:
Q1(nK, nL)= neQ0(K, L)(2.5)
де e — коефіцієнт еластичності, який характеризує ступінь однорідностівиробничої функції.
Виробничу функцію називають неоднорідною, за умови:
Q1(nK, nL) ≠ neQ0(K, L)(2.6)
Ступінь однорідності виробничої функції використовують для визначеннятипу віддачі від масштабу:
· якщо e =1, то віддача від масштабу постійна, а виробнича функція лінійно-однорідна;
· якщо e
· якщо e >1, то віддача від масштабу зростає.
Незмінний ефект масштабу полягає у відсутності зростання економічної ефективності призбільшенні масштабів господарської діяльності.
Спадний ефект масштабу відображає зниження економічної ефективності при збільшеннімасштабів господарської діяльності. У цьому випадку пропорційне зростання витрат усіх вхіднихфакторів дає менше, ніж пропорційне зростання вихідної продукції. Іншимисловами, подвоєння всіх вхідних факторів веде до меншого, ніж у два рази,зростання рівня виробництва.
Причиною появи спадного ефекту масштабу є додаткові витрати на управлінняв умовах зростання розмірів фірми. На великій фірмі виникають труднощі,пов'язані з координацією, контролем, організацією виробничої діяльності, якізменшують середню продуктивність.
Зростаючий ефект масштабу відображає зростання економічної ефективності при збільшеннімасштабів господарської діяльності. У цьому випадку пропорційне зростання усіх вхідних факторівспричиняє більше ніж пропорційне зростання рівня виробництва. Інакше кажучи:подвоєння всіх вхідних факторів зумовлює більше ніж у два рази зростання рівнявиробництва.
Чинники, що зумовлюють зростаючу віддачу від масштабу:
· великімасштаби виробництва створюють підґрунтя для поглиблення спеціалізації якменеджерів, так і тих, хто здійснює виконавчу діяльність;
· великомасштабнепідприємство має можливість використовувати досконаліші технології танайсучасніше устаткування;
· великіпідприємства можуть диктувати ціни на свою продукцію та плідно взаємодіяти зурядом;
· великомасштабніпідприємства можуть здійснювати економію на трансакційних затратах.
/>Розділ 3. Напрямки впровадження виробничоїфункції у діяльності підприємств
У ринковій економіці підприємство – це товаровиробник і основна виробничаланка економіки. Воно є й суб’єктом господарювання, товаровиробником,організаційною формою господарювання, суб’єктом індивідуального відтворення;суб’єктом і водночас об’єктом маркетингу і менеджменту тощо.
Економічна сутність виробника полягає в тому, що воно має на меті одержанняприбутку, її діяльність спрямована на отримання прибутку після реалізаціїтовару, об’єктивними умовами її існування є безперервний, постійно повторюванийпроцес виробництва, тобто відтворювання.
Як економічне явище виробник характеризується певною сукупністюпродуктивних сил – факторів виробництва і виробничих відносин. Він має певнукількість засобів виробництва (капіталу) і робітників (виробничий фактор –праця), що дає можливість виконувати закінчений цикл операцій і здійснювативипуск продукції з метою отримання прибутку. А це в свою чергу дає можливістьотримуючи вигоду собі – давати добробут суспільству.
Отже, вивчення особливостей ефективного виробництва є досить актуальнимна сьогодення, особливо в період мирової фінансової кризи.
Виробнича функція показує співвідношення між будь-якою комбінацієюфакторів виробництва і максимально можливим обсягом продукції. Вона можевикористовуватись як на макро-, так і на мікрорівні. На мікрорівні вонабудується для певної технології, з урахуванням всіх умов даного виробництва. Зчасом, ураховуючи НТП, може змінюватися використання кількості виробничихфакторів, але яких і наскільки – можна дізнатися завдяки даної виробничоїфункції.
Використання виробничої функції при аналізі діяльності підприємства даєможливість власнику знайти найефективніший спосіб виробництва. За допомогоюцього виробник має можливість визначити мінімальну кількість витрат длявиробництва будь-якої кількості товарів.
Бувають одно-, двох- чи багатофакторні види виробничої функції. Яку з нихвибрати для аналізу – залежить від практичних умов підприємства. Найпростіша –мається на увазі однофакторна функція – розглядає виробництво вкороткостроковому періоді, при неможливості змінювати декілька факторіввиробництва.
З однієї сторони аналіз на основі функції з одним змінним фактором (вданому випадку це праця) дає поняття того, що використання висококваліфікованоїпраці, при незмінності обсягів капіталу, призводить до збільшення випускупродукції, і як наслідок – до більшої прибутковості підприємства. З іншоїсторони – можна підрахувати наскільки, і до якого моменту збільшення цьогоресурсу дає потрібний економічний ефект.
Враховуючи все вищесказане, можна зробити висновок, що інвестиції(витрати) в людський капітал дають позитивний ефект для прибутку і діяльностіпідприємства в цілому. Особливо враховуючи те, що останнім часом людина сталамабуть основним капіталом у виробництві.
Серед усіх виробничих факторів не всі з них прямо і одразу впливають наобсяг загального випуску продукту. Наприклад, наука – на основі якої роблятьдослідження з метою отримати більш ефективні технології.
Заздалегідь не можливо розрахувати ефективність цих інвестицій якщоведуться науково-дослідницькі розробки. Але підприємство, яке в змозі, має вкладатикошти в наукові дослідження з розрахунку, що в подальшому воно буде матимебільшу продуктивність свого виробництва від використання новітніх технологій. Насьогодення забагато підприємств працюють на застарілому обладнанні. Керівникицих підприємств явно недооцінюють важливість питання зміни технологійвиробництва.
Очікуваний ефект від впровадження інновацій – підвищення не тільки виробіткута прибутку підприємства, а й економіки країни в цілому.
/>Висновки
1. Ефективним є виробництво, приякому заданий максимальний фізичний обсяг випуску продукції забезпечуєтьсямінімальними обсягами введених ресурсів.
2. Максимальний обсяг випуску,який підприємство може виробити за різних комбінацій ресурсів, описуєтьсявиробничою функцією.
3. Виробнича функція з однимзмінним ресурсом Q = f(F) дає можливість дослідити вплив приросту кожноїдодаткової одиниці змінного ресурсу на обсяг загального випуску, а також навеличину середнього та граничного продуктів.
4. У короткостроковому періодідіє закон спадної граничної продуктивності (віддачі) змінного ресурсу. Змістзакону полягає в тому, що за умови, коли всі ресурси постійні, а один —змінний, граничний продукт від кожної додаткової одиниці змінного ресурсузменшується.
5. Виокремлюють чотири стадіїрозвитку виробництва при виробничій функції з одним змінним ресурсом, за умовийого зростання: на І стаді всі криві: (ТР, АРL та МРL) єзростаючими; на II стадії криві ТР та АРL зростають, а МРLспадає; на III стадії крива ТР продовжує зростати, а АРL та МРLспадають; на IV стадії криві: (ТР, АРL, МРL) є спадними.
6. Ізокванта — це крива, щопоказує максимальний, за даного технологічного рівня виробництва, обсяг випускупри різних комбінаціях ресурсів. Виробнича функція підприємства може бутипредставлена картою ізоквант, які показують різні обсяги випуску при різномуобсязі залучених ресурсів.
7. Ізокванти — криві спадні. їхформа може описуватися за допомогою граничної норми технологічного заміщення.
8. Гранична норма заміщеннякапіталу працею (MRTS) визначається кількістю капіталу, який можна зекономити,залучивши до виробничого процесу додаткову одиницю ресурсу «праця»,за незмінного обсягу випуску.
9. Конфігурація ізоквантвизначається ступенем взаємозамінності чи взаємодоповнюваності ресурсів, з якихвиробляється продукт.
10.Головною проблемою для підприємства в довгостроковому періоді є вибірмасштабу діяльності. При зростанні обсягу випуску такими самими темпами, зякими зростає обсяг використаних ресурсів, має місце постійний ефект масштабу.Якщо обсяг випуску зростає повільніше, ніж обсяг ресурсів, має місце спаднийефект масштабу. Якщо обсяг випуску зростає швидше, ніж обсяг ресурсів, маємісце зростаючий ефект масштабу.
11.Позитивні технологічні зміни поліпшують виробництво як у коротко- так і вдовгостроковому періодах. У короткостроковому періоді це проявляється в тому,що заданий обсяг випуску можна забезпечити меншим обсягом змінного ресурсу,або, за незмінного обсягу використаних ресурсів, можна забезпечити більший обсягвипуску. У довгостроковому періоді, крім того, зростання обсягів використанихресурсів забезпечує прискорене розширення обсягів випуску.
/>Список літератури
1) Бажал Ю.М. Економічна теорія технологічних змін: Навч. посібник. — К.: Заповіт, 1996. —240 с.
2) БазилевичВ. Д. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / 6-те вид. – К: Знання-Прес,2007. – 719 с.
3) БазилевичВ.Д. Мікроекономіка: Підручник – К: Знання, 2007. – 677с.
4) БашнянинГ.І., Лазур П.Ю. Політична економія. Підручник. К.: Видавничий центр «Ніка-Центр»,2002. – 528с.
5) БудаговськаС. М., Кілієвич О. І. Луніна І. О. Мікроекономіка і макроекономіка: Підручник у2 частинах – К: Вид. Основи, 2001. – 517 с.
6) Бутук А.И.Экономическая теория: Учебное пособие – К: Викар, 2000. – 644с.
7) ВатаманюкЗ. А., Панчишин С. І. Економічна теорія: Макроекономіка і мікроекономіка: Навч.посібник – К.: Видавничий дім «Альтернативи», 2001. – 606 с.
8) Видяпин В. И.,Журавлева Г. П. Экономическая теория (Политэкономия): Учебник – М: ИНФРА-М,1997. – 560с.
9) ВэрианХ.Р. Микроэкономика.Промежуточный уровень. Современный подход: Учеб. для вузов / Пер. с англ. Н.Л.Фроловой. — М.: ЮНИТИ, 1997.
10) ГальперинВ. М., Игнатьев С. И., Моргунов В. И. Микроэкономика: В 2 т. / Под ред. В. М.Гальперина. — СПб.: Экон. шк., 1994. — Т. 1. — 349 с.; 1998. — Т. 2 т. — 503 с.
11) ГальчинськийА.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань: Навч.посіб. — К.: Вищашк., 1998. – 544 с
12) Горобчук Т.Т.Мікроекономіка. Навчально-методичний посібник. Київ: ЦУЛ, 2002, 236 с.
13) ГрабовецькийБ. Є., Мороз О.В., Савчук Л. М. Виробнича функція як засіб вдосконалення економічнихдосліджень: Кафедра менеджменту та моделювання в економіці. Вісник Вінницькогополітехнічного інституту 2006. №2
14) ДоланЭ.Дж., Линсей Д. Микроэкономика: Пер. с англ. В.Лукашевича и др., Под общ.ред.Б.Лисовика и В.Лукашевича. – С.-Пб., 1994. – 448 с.
15) Задоя А.О. Мікроекономіка: Курс лекцій. – К.: Товариство „Знання", 2000. – 176 с.
16) ЗаглинськийА.О., Матусевич М.К. Політична економія. Навчальний посібник. – Рівне, «Волинськібереги», 2000. – 408с.
17) ЗадорожнаН.В. Мікроекономічна теорія виробництва і витрат: Навч. посібник — К.: КНЕУ,2003. — 219 с.
18) ЗайченкоЮ. П. Дослідження операцій: Підручник. — 4-те вид., перероб. і допов. — К.,2000. — 688 с.
19) КарагодоваО. О., Черванев Д. М. Мікроекономіка: Навч. посібник. — К.: Четверта хвиля,1997. — 204 с.
20) КосікА.Ф., Гронтковська Г.Е. Мікроекономіка: Навч. посіб. — К.: Центр навч. літ., 2004… –386 с.
21) Коуз Р. Фирма, ринок и право. — (Пер.с англ.) – М.: Дело LTD, –1993. — 192 с
22) КрупкаМ.І., Островерх П.І., Реверчук С.К.Основи економічної теорії: Підручник / – К.:Атіка, 2001. – 344 с.
23) Мочерний С.В. Політична економія: Навчальний посібник – К: Знання – Прес, 2002. – 686 с.
24) НаливайкоА. П., Євдокимова Н. М., Задорожна Н. В. Мікроекономіка: Навч.-метод. посібникдля самостійного вивчення дисципліни / За заг. ред. А. П. Наливайка. — К.:КНЕУ, 1999. — 208 с.
25) Наржина Л.Д.Пономарьова Л.Н. Мікроекономіка в схемах: Навчальний посібник.–К.: Центрнавчальної літератури, 2007.–160с.
26) НуреевР.М. Курсмикроэкономики: Учеб. для вузов. — 2-е изд., изм. — М.: Норма, 2004. – 428 с.
27) ПиндайкР. С., Рубинфельд Д. Л. Микроэкономика: Пер. с англ. — М.: Дело, 2000. — 808 с.
28) РайхлинЭ. Основыэкономической теории. Микроэкономическая теория рынков продукции. — М.: Наука,1995. – 354 с.
29) РудийМ.М, Михайлов С.І. Мікроекономіка (Навчальний посібник для студентівекономічних спеціальностей). – К.: «Юнівест Медіа», 2005. – 312с.
30) СамуельсонП. Економіка:Підручник – Львів: Вид. Світ, 1993. – 496с.
31) ТомпсонА., Формби Д. Экономика фирмы: Пер. с англ. — М.: ЗАО «Изд-во БИНОМ»,1998. — 544 с.
32) УльянченкоО. В. Методи оптимізацій в економіці: Навч. посібник / Харк. держ. аграр. ун-тім. В. В. Докучаєва. -Харків, 2001. –224 с.
33) УльянченкоО. В. Сучасні моделі дослідження операцій в економіці: Навч.посібник /Харківський державний аграрний університет ім. Докучаєва В. В… — Харків, 2000.– 429с.
34) ФандельГ. Теорія виробництва і витрат: Пер. з нім. — К.: ТАКСОН, 2000. — 520 с.
35) Хайман Д.Н. Современная микроэкономика: анализ и применение: Пер. с англ. — М.: Финансыи статистика, 1992. — Т. 1. — 384 с.; Т. 2. — 384 с.
36) ЧепуринаМ.Н. Курс экономической теории: Курс лекцій – Киров: – «АСА», 2001. –176 с.