Міністерствоосвіти і науки України
Чернігівськийдержавний технологічний університет
Кафедраекономічної теорії і економіки підприємства
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з курсу:
«Історіяекономічних вчень»
ТЕМА:
«Виникненнята розвиток марксистської економічної теорії»
Чернігів 2009
Вступ
Марксистська політична економія була започаткована у 40-і рр. XIX ст. Засновникамиоригінального напряму економічної думки стали видатні німецькі мислителі К. Маркс(1818–1883) і Ф. Енгельс (1820–1895). Активна участь уреволюційно-демократичному русі, прагнення довести необхідність докоріннихсоціально-економічних перетворень та дати теоретичне обґрунтування революційноїборотьби пролетаріату проти капіталістів спонукали цих учених до дослідженняекономічних процесів і явищ у яких вони вбачали першоджерела суспільного розвитку.Відтак марксизм став не просто вираження великодушних устремлінь, аоригінальною науковою системою.
Історичніумови зародження марксистської економічної теорії
Обґрунтовуючи неминучість загибелі капіталізму під натиском йоговнутрішніх суперечностей, К. Маркс та Ф. Енгельс створили ціліснукартину еволюції людського суспільства, яка охопила усі соціальні науки:філософію, Історію, політичну економію, політологію тощо. Економічне ученнямарксизму стало своєрідним, теоретичним узагальненням досвіду капіталістичногорозвитку європейських країн епохи вільної конкуренції.
В свою чергу найважливішими історичними передумовами формуваннямарксизму стали:
• промисловий переворот, який відбувся на початку XIX ст. спочатку в Англії,а потім і в інших західноєвропейських країнах; виникнення фабричної системи тарозвиток машинного виробництва; піднесення економіки розвинених капіталістичнихкраїн на основі прискорення технічного прогресу, зростання продуктивностіта підвищення інтенсивності найманої праці;
• зміна соціальної структури суспільства в процесіпервісного нагромадження капіталу, який супроводжувався масовим розореннямселян і ремісників, вибитих із дрібнотоварного укладу, що складався протягомстоліть; формування пролетаріату як особливого класу, який відрізнявся відробітників мануфактур та дрібних товаровиробників більшою згуртованістю таорганізованістю;
•загострення соціальних суперечностейу результатіпогіршення становища найманих робітників: зростання фізичних, психічних,нервових навантажень; виникнення масового безробіття та жахливої злиденності,які знайшли правдиве відображення у праці Ф. Енгельса «Становищеробітничого класу в Англії» та у 3-7-му відділах І т. «Капіталу» К. Маркса(10–14-годинний робочий день, нічні зміни та робота у вихідні без компенсації,масове застосування дитячої праці, починаючи з 7–8-річного віку, виробничий травматизмтощо);
•соціальні потрясіння, боротьба робітничого класу за свої права, посиленняорганізованості робітничих виступів, які набували все більш активних ізагрозливих форм (збройне повстання ліонських робітників у Франції 1931 і 1834рр. з вимогами підвищення заробітної плати і розширення прав робітників;масовий організований чартиський рух робітників на захист своїх інтересів уАнглії (1830–1850 рр.); повстання сілезьких ткачів у Німеччині проти жорсткоїексплуатації і безправного становища тощо);
•періодичні кризи надвиробництва, потрясіння ринкової економіки, які засвідчувалинеспроможність саморегулюючого конкурентного механізму забезпечити високуефективність та соціально-економічну стабільність суспільства.
Таким чином, до середини XIX ст.соціально-економічний розвиток європейських країн нагромадив новий матеріал длятеоретичних узагальнень. Ставала все більш очевидною послідовність змін економічнихсистем та обумовленість політичного розвитку еволюцією економічних відносин.Низка антифеодальних революцій у Західній Європі наштовхувала дослідників нависновок про неминучість зміни соціально-економічного устрою насильницькимшляхом.
Принагідно зазначимо, що економічна наука в цей період переживалаперіод невизначеності, зародження нових наукових шкіл, альтернативних класичнійполітичній економії, які критикували індивідуалізм, економічний лібералізм такосмополітизм попередників. Водночас економічні та соціальні потрясіння, якіпереживав капіталізм у першій половині XIX ст., сприяли зростаннюпопулярності інтервенціоністських, націоналістичних та соціалістичних ідей.
Суттєво модернізувавши теорію суспільного прогресу марксизмувібрав у себе багато досягнень наукової думки свого часу. Ідейно-теоретичнимиджерелами економічної теорії Маркса стали:
•класична політична економія, насамперед учення Д. Рікардо;
•німецька філософія, репрезентована діалектикою Г. Гегеля(1770-1831) та матеріалізмом Л. Фейєрбаха (1804–1872);
•французький утопічний соціалізм.
Водночас необхідно зазначити, що сприйнявши ідеїкласичної школи та виявивши їх слабкі сторони, К. Маркс прагнув не скількидо продовження та зміцнення учення Д. Рікардо, стільки до побудови власноїтеоретичної системи, заснованої на виявленні внутрішніх суперечностейкапіталізму як рушійної сили його еволюції.
Вчений досліджував економічні процеси і явища на основі загальнихзаконів діалектики Г. Гегеля (єдності й боротьби протилежностей; заперечення;взаємного переходу кількісних змін у якісні) і відповідного категоріальногоапарату (сутність і явище; форма і зміст; випадковість і необхідність; одиничнеі загальне тощо).
Зазначаючи, що у своєму раціональному вигляді діалектика вносить упозитивне усвідомлення існуючого «розуміння його заперечення», «неминучоїзагибелі», розглядаючи кожну здійснену форму в русі, «ні перед чим несхиляючись» і будучи «самою суттю своєю критичною і революційною», К. Марксводночас стверджував, що його»… діалектичний метод щодо своєї основи не тількивідмінний від гегелівського, але є його прямою протилежністю. Для Гегеля процесмислення…є деміург (творець) дійсного, яке становить лише його зовнішній прояв.У мене ж, навпаки, ідеальне є не що інше, як матеріальне, пересаджене в людськуголову і перетворене в ній».
Предметний метод дослідження в працях К. Маркса
Характерні риси методологіїК. Маркса:
•абстрактно-теоретичний підхід, що вирізняєтьсяглибинним проникненням у сутність економічних явищ та процесів, виокремленнямїх найсуттєвіших рис та побудовою системи логічно взаємопов'язаних та взаємообумовленихнаукових категорій;
•нерозривна єдність історичного і логічногов кожнійкатегорії теоретичної системи. До К. Маркса факти економічної історіївключались в теорію лише в ролі ілюстрації або, можливо, для перевіркирезультатів. Вони змішувалися з нею лише механічно. Впровадивши економічнуісторію в аргументацію, з допомогою якої обґрунтовувались теоретичні висновки,К. Маркс створив не механічну, а «хімічну суміш» і став «першим економістом високого рангу,який побачив і послідовно учив інших тому, як економічну теорію можнаперетворити в економічний аналіз»;
•матеріалістичне розуміння історії, її економічнаінтерпретація з урахуванням діалектичного взаємозв'язку продуктивних сил івиробничих відносин; учення про базис і надбудову. «В суспільномувиробництві свого життя, – писав учений, – люди вступають в певні, необхідні,від їх волі незалежні відносини – виробничі відносини, які відповідають певномуступеню розвитку їх матеріальних продуктивних сил. Сукупність цих виробничих відносинстановить економічну структуру суспільства, реальний базис, на якомупідноситься юридична і політична надбудова і якому відповідають певні формисуспільної свідомості. Спосіб виробництва матеріального життя зумовлюєсоціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі. Не свідомість людейвизначає їх буття, а, навпаки, їх суспільне буття визначає їх свідомість».Відтак К. Маркс досліджував економіку як базисну самодостатню структуру,стверджуючи, що за всієї важливості надбудови матеріальне виробництво єнезалежною змінною і не потребує залучення до аналізу позаекономічних явищ тапроцесів;
• лінійна модель розвитку суспільства, аналіз його еволюції якзакономірної зміни соціально-економічних формацій,в основі якоїлежить суперечність розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. «Напевному ступені свого розвитку, – писав К. Маркс, – матеріальніпродуктивні сили суспільства приходять у суперечність з наявними виробничимивідносинами… всередині яких вони до цього часу розвивались. Із форм розвиткупродуктивних сил ці відносини перетворюються в їх кайдани. Тоді наступає епохасоціальних революцій». Відтак, на думку вченого,»… ні одна суспільна формаціяне гине раніше, ніж розвинуться всі продуктивні сили, для яких вона дає доситьпростору, а нові більш високі виробничі відносини ніколи не появляються раніше,ніж дозріють матеріальні умови їх існування в надрах самого старого суспільства»;
• підпорядкованість економічного дослідження ідеї неминучостізагибелі капіталізмуі заміни його новим, прогресивним суспільнимустроєм – комунізмом. Аналізуючи «розвиток економічної суспільної формації якприродно-історичний процес…» та виокремивши»… азіатський, античний, феодальнийі буржуазний способи виробництва» як прогресивні епохи економічної суспільноїформації, К. Маркс був твердо переконаний, що «буржуазною суспільноюформацією завершується передісторія людського суспільства» і «на місце старогобуржуазного суспільства з його класами і класовими суперечностями приходитьасоціація, в якій вільний розвиток кожного є умовою розвитку всіх».
• поділ суспільства на два антагоністичні класи (власників іпозбавлених власності) і трактування класової боротьби як рушійної сили історії,засадноїхарактеристики економічного розвитку, найвищим проявом якої є соціальнареволюція. «Історія усіх до цього часу існуючих суспільств, – писали К. Маркста Ф. Енгельс, – була історією боротьби класів. Вільний і раб, патрицій іплебей, поміщик і кріпак, майстер і підмайстер, коротше, гнобитель іпригноблений перебували у вічному антагонізмі один з одним, вели безперервну,то приховану, то явну боротьбу, яка зажди закінчувалася революційноюперебудовою всієї суспільної побудови…». Визначаючи предметом політичної економіїзакони розвитку виробничих відносин, К. Маркс трактував економічну теоріюяк ідеологічну, партійну науку, яка відображає інтереси панівного класу. Такимчином, спрямована на обґрунтування всесвітньо-історичної місії пролетаріату,марксистська теорія з самого початку була заснована на ідеології пріоритетностікласового підходу.
Основні праці К. Маркса і Ф. Енгельса та їхзначення для сучасної економічної науки
Система економічних поглядів К. Маркса знайшла найповнішевідображення у його фундаментальній праці «Капітал», над якою він працювавбільше сорока років. Задуманий як практичний огляд поширених у ті часиекономічних теорій, цей твір знайшов початкове втілення у економічних рукописах1857–1858, 1861–1865 рр., на основі яких К. Маркс планував видати працю в6 томах, розглянувши проблеми капіталу, земельної власності, найманої праці,держави, міжнародної торгівлі, світового ринку.
Однак після видання першої книги («До критики політичної економії»)вчений змінив свої наміри. У 1866 р. він писав про підготовку «Капіталу»,який планував видати у 4 книгах: І – «Процес виробництва капіталу», II – «Процес обігукапіталу», III – «Форми всього процесу в цілому», IV – «До історіїтеорії».
І том «Капіталу» був опублікований у Німеччині в 1867 р.тиражем 1000 екземплярів. Закінчити II і III томи К. Марксне зміг, їх видав Ф. Енгельс після смерті К. Маркса у 1885 та 1894рр. У 1905–1910 рр. К. Каутський опублікував під назвою «Теорії додатковоївартості» ще чотири томи економічних досліджень із Марксової спадщини (IV том «Капіталу»).
Доля праць К. Маркса виявилась драматичною. Більша частинайого цілісних фундаментальних досліджень, у т.ч. II–IV томи «Капіталу»,залишилась після смерті вченого в рукописах і була опублікована лише у кінці XIX ст. – першійполовині XX ст. Відтак багато ідей німецького мислителя ввійшли внауковий вжиток лише у XX ст., залишаючись довгий час невідомим широкомузагалу. На думку відомого американського економіста Дж.К. Ґелбрейта, «Збіблейських часів немає іншої видатної особистості, чия творчість піддаваласьби настільки різним інтерпретаціям, як «Капітал» К. Маркса».
Система економічних поглядів Маркса була підпорядкована ідеїобґрунтування неминучості загибелі капіталізму в силу притаманних йомувнутрішніх суперечностей.
Досліджуючи об'єктивні закономірності еволюції капіталістичногосуспільства на основі розвитку концентрації та централізації капіталу,поглиблення кооперації праці, вчений дійшов висновку про неминучістьзагострення суперечностей між суспільним характером виробництва та приватнимхарактером привласнення його результатів. За цих умов, на думку автора«Капіталу», неминуче наступає момент, коли усуспільнення праці стає несуміснимз «капіталістичною оболонкою». Вона вибухає. Соціалістична революція, якаохоплює одночасно усі розвинені країни, та встановлення диктатури пролетаріатууможливлюють прихід нового суспільного устрою – комунізму.
Ще одним видатним німецьким мислителем, другом і соратником К. Марксапо революційній діяльності був Фрідріх Енгельс (1820–1895).
Перші статті Ф. Енгельса, присвячені проблемам робітничогоруху були опубліковані у 1839 р. у журналі «Телеграф». У 1844 р. у «Німецько-французькомущорічнику» була надрукована його політекономічна праця «Нариси до критикиполітичної економії», в якій вчений здійснив спробу систематизації відомих йомуекономічних теорій від меркантилістів до Дж. Мілля, а також висловив міркуваннящодо різних форм власності як основи відмінних типів суспільного устрою.Зазначивши, що монополія приватної власності є причиною криз та зубожіннянаселення, Ф. Енгельс пов'язував усунення суперечностей капіталістичногосуспільства з ліквідацією останньої. За оцінкою К. Маркса ця робота булагеніальною, в ній»… були уже сформовані деякі загальні принципи науковогосоціалізму».
Проблеми детермінізму суспільного устрою панівною формою власностізнайшли відображення у підготовлених у співавторстві з К. Марксом «Святомусімействі» (1844) та «Німецькій ідеології» (1845–1846).
У 1845 р. Ф. Енгельс опублікував працю «Становищеробітничого класу в Англії», в якій обґрунтував правомірність класовоїборотьби, виходячи із жахливого злиденного становища робітничого класу всередині XIX ст. в одній із найрозвинутіших країн того часу.
Приводом для написання праці Ф. Енгельса «Анти-Дюринг» (1877–1878),послужили публікації німецького філософа Євгенія Дюринга. Критикуючи суб'єктивнийідеалізм Є. Дюринга, вчений дав розгорнутий виклад матеріалістичного розумінняісторії. Історичний матеріалізм та відкриття таємниці виробництва додатковоївартості він виокремив як видатні досягнення марксизму, які перетворилисоціалізм на науку. По-новому трактуючи предмет економічної науки, Ф. Енгельсстверджував, що політична економія у широкому розумінні є наукою про законивиробництва та обміну матеріальних благ у людському суспільстві. У вузькомурозумінні – це наука, яка вивчає виробничі відносини певноїсуспільно-економічної формації.
Величезну ерудицію Ф. Енгельса у питаннях еволюції людськогосуспільства відобразила його праця «Походження сім'ї, приватної власності та держави»(1848). Значний інтерес для дослідників економічної думки становить здійснений вчениманаліз розвитку поділу праці, товарного виробництва та власності.
Перша спільна робота К. Маркса і Ф. Енгельса «Святесімейство, або Критика критичної критики (проти Бруно Бауера і компанії)» (1844)була присвячена критиці методології суб'єктивного ідеалізму та поясненнювласних методологічних підходів, заснованих на трудовій теорії вартості тавизнанні пріоритетності відносин власності у еволюції економічних систем. «НімецькаІдеологія» (1845–46) стала по суті продовженням «Святого сімейства», що знайшловідображення у її підзаголовку: «Критика новітньої німецької філософії в особіїї представників Фейєрбаха, Б. Бауера і Штірнера і німецького соціалізму вособі різних пророків». Обґрунтовуючи матеріалістичне розуміння історії, КМаркс і Ф. Енгельс виклали в цій праці власну концепцію базису танадбудови, акцентувавши увагу на неминучості загибелі капіталізму та приходуепохи комуністичних революцій.
Необхідно зазначити, що у працях К. Маркса та Ф. Енгельсавідсутня наукова модель соціалізму, уявлення класиків про майбутнійсправедливий устрій не оформлені у чітку систему. Вчені сформулювали лише деякізагальні положення, які відобразили їх бачення комуністичного суспільства. Надумку класиків марксизму:
Комуністичне суспільство пройде у своєму розвитку дві стадії(фази): нижчу – соціалізм і вищу – комунізм. Спільними рисами обох фаз будуть:
•утвердження суспільної власності, рівність усіх трудящих щодозасобів виробництва;
•відсутність товарного виробництва, конкуренції, ринку та грошей;
•знищення експлуатації, колективізм, планомірне та безкризове веденнягосподарства тощо.
«Раз суспільство візьме у володіння засоби виробництва, то будеусунене товарне виробництво, – писав Ф. Енгельс. – Анархія всерединісуспільного виробництва замінюється планомірністю….Це є стрибок із царстванеобхідності у царство свободи».
• Для соціалізму характерним буде збереження деяких риспопереднього історичного розвитку («передісторії»): поділу праці,розподілу за працею, держави (диктатури пролетаріату), яка є виразникомінтересів робітничого класу і «сама становить лише перехід до знищеннябудь-яких класів».
На думку класиків марксизму, на нижчій фазі розвитку комуністичноїформації кожен працівник буде отримувати «від суспільства квитанцію про те, щоним надана певна кількість праці (за вирахуванням його праці на користьсуспільних фондів), і за цією квитанцією він отримає із суспільних запасів такукількість предметів споживання, на яку витрачено стільки ж праці».
• Комунізм як вища стадія є «дійсною історією», якапов'язана з докорінним перетворенням людського суспільства.«На вищійфазі комуністичного суспільства, – писав К. Маркс, – після того, як зникнепідпорядкування людини поділу праці, яке поневолює її, коли зникне разом з цимпротилежність розумової і фізичної праці; коли праця перестане бути лишезасобом для життя, а стане сама першою необхідністю життя; коли разом ізвсебічним розвитком індивідів зростуть і продуктивні сили і всі джереласуспільного багатства поллються повним потоком, лише тоді суспільство зможе написатина своєму прапорі: «Від кожного за здібностями, кожному за потребами».
Водночас зазначені положення не конкретизовані, не розроблениймеханізм їх реалізації. Відтак ідея комунізму у К. Маркса маєхарактер довгострокового футурологічного прогнозу, утопії, відірваної відемпіричної історії. Водночас вона включає в себе значний гуманістичнийпотенціал, який справив помітний вплив на еволюцію соціалістичної думки.
Розвиток В.І. Леніним марксистської політекономії
Економічні вчення Маркса і Енгельса отримали свій подальшийрозвиток у працях В.І. Леніна.
Ленін розгорнув непримириму боротьбу проти прихованих і відкритихворогів марксизму. На основі узагальнення нового історичного досвіду класовоїборотьби пролетаріату він підняв вчення марксизму на новий, вищий щабель.
Ціннішим внеском в марксистську політичну економію є праці Ленінапо аграрному питанню, в яких науково узагальнений матеріал з розвиткукапіталізму в сільському господарстві Росії та інших країн. У своїх працях«Аграрне питання і «критики Маркса»» (1901–1907 рр.), «Аграрна програмасоціал-демократії в першій російській революції 1905–1907 років» (1907 р.),«Нові дані про закони розвитку капіталізму в землеробстві» (1914–1915 рр.) таінших Ленін глибоко і всебічно дослідив закони капіталістичного розвиткусільського господарства, які були намічені Марксом лише в загальних рисах.
Велике значення для розвитку марксистської теорії має та боротьба,яку Ленін вів на захист діалектичного і історичного матеріалізму у відомійроботі «Матеріалізм і емпіріокритицизм». Ця книга нанесла руйнівний удар в самекоріння ревізіоністських теорій – по їх ідеалістичній філософії.
Спираючись на основні положення «Капіталу» і узагальнюючи новіявища в економіці капіталістичних країн, Ленін першим із марксистів даввсебічний аналіз імперіалізму як останньої фази капіталізму. Цей аналізміститься у його класичній праці «Імперіалізм, як вища стадія капіталізму»(1916 р.) та в інших працях періоду першої світової війни.
Таким чином, завдяки працям В.І. Леніна марксистська політичнаекономія зазнала ще більш якісного розвитку і доповнення.
Сучасний марксистський напрям в західній економічній теорії
Теоретичний спадок К. Маркса – важливий та багатий за змістомнапрям економічної думки, який вражає дослідників глибиною узагальнень,логічною строгістю аргументації, органічною єдністю історичного та логічногоаналізу. «Маркс був, безумовно, генієм, – зазначають Р. Хейлбронер і Л. Туроу,– людиною, яка змінила характер нашого мислення про суспільство (у всіхаспектах, як в історичному і соціологічному, так і економічному) настільки жрадикально, як Платон змінив характер мислення філософського, а Фрейд – психологічного…вінвплинув на більшість з нас, навіть якщо, ми самі цього не визнаємо».
Найважливіші здобутки марксизму:
• Збагачення методологіїдослідження економічних і соціальних процесів, створення оригінальногоаналітичного апарату наукового аналізу заснованого на виявленні взаємозв'язкутехнічних, економічних, політичних проблем, звернення до соціальних аспектівекономічних процесів і явиш.
• Обґрунтуванняконцепції історичної єдності людського суспільства.
• Глибокедослідження еволюції індустріально-ринкового господарства, яке дало змогувиявити ряд важливих рис капіталістичної економічної системи.
• Розвиток теоріїсуспільного відтворенняна основі застосування балансового методумоделювання натуральних і вартісних відповідностей результатів виробництва, їхрозподілу і споживання, що у подальшому сприяло формуванню нових розділівекономічної теорії: моделювання економічного зростання та аналізу міжгалузевихзв'язків методом «затрати-випуск».
• Поєднання в єдиній теоретичній схемі ідей регулярності відтворювальногопроцесу та системної обумовленості економічних криз.
• Поглиблення трудової теорії вартості та розв'язання на їїоснові ряду проблем, невирішених класичною школою;розвиток теоріїпотреб, еволюційної концепції грошей; аналіз органічної будови капіталу тавпливу науково-технічного прогресу на процес капіталістичного нагромадження іекономічного зростання тощо.
Парадоксальним виявився той факт, що теорія К. Маркса, розробленана основі вивчення досвіду розвитку європейських країн, отримала найбільшепоширення у відсталій на той час Росії, де у 1917 р.була здійснена соціалістична революція.
Після перемоги Жовтневої революції в Росії теорія К. Марксабула поставлена на службу тоталітарному режиму, задогматизована івульгаризована. У країнах, де марксизм був проголошений офіційною ідеологією,учення К. Маркса протиставлялось західній економічній науці і трактувалосьяк єдино правильне. Основний акцент робився на ідеях К. Маркса – політика,його економічне учення підганялось під потреби ідеології.
Крах тоталітарних комуністичних режимів на рубежі 80–90‑хрр. XX ст. відкрив новий етап вивчення та оцінки теоретичної спадщини К. Маркса,прагнення переосмислити основні ідеї його праць з позиції змін, що відбулися всуспільстві та економічній науці.
Сприймаючи багатоваріантність ідей і теорій соціалізму, сучаснаекономічна наука визнає той факт, що соціалізм у марксистському варіантіпотерпів поразку. «Обіцянка свободи стала, безсумнівно, найсильнішою зброєюсоціалістичної пропаганди, яка зміцнила в людях впевненість, що соціалізм принесезвільнення, – писав ідеолог економічного неолібералізму Ф. Хайєк, – тимжорстокішою буде трагедія, якщо виявиться, що обіцяна нам Дорога до свободи є вдійсності Верстовий Шлях до Рабства».
Сучасні дослідники вважають теоретичну систему К. Марксаодним із важливих напрямків світової економічної думки, якому притаманнінаукові помилки і прозріння і без якого було б не повним мозаїчне полотносучасної економічної науки: «Коли б наука могла сьогодні вирішити піднятіМарксом проблеми, то він належав би минулому. Оскільки цього дотепер несталося, то Маркс залишається нашим сучасником».
Висновок
Теорія К. Маркса справила значний вплив на еволюціюсоціалістичної думки у XIX–XX ст., розвиток впливових політичних партій,суспільних рухів, долю мільйонів людей.
У 70-ті рр. XIX ст. отримало поширення поняття «марксизму», якепослідовники К. Маркса ототожнювали з перетворенням утопічного соціалізмув науку та з ідеєю революційного переходу до нового суспільного устрою. Уподальшому марксизм став ідеологічною основою соціал-демократичного руху, якийна початку XX ст. розділився на революційну та реформістську течії.Представники останньої піддали критиці теорію К. Маркса, відмовившись уподальшому від її основних положень. У революційній течії перемогло крайнє ліветрактування марксизму.
Отже, економічне учення марксизму стало своєрідним, теоретичнимузагальненням досвіду капіталістичного розвитку європейських країн епохивільної конкуренції.
Література
1. Історіяекономічних учень: Підручник: У 2 ч. – Ч. 1 / За ред. В.Д. Базидевича.– 2-е вид., випр. – К.: Знання, 2005. – 567 с.
2. Политическая экономия:Учебник. / Под ред. С. Митрофановой. Государственное издательствополитической литературы. М.: 1954 г.