Вдосконалення організації технічного обслуговування виробництва (на прикладі ПП "Ларіс")

Міністерство освіти і науки України
Тернопільський національнийекономічний університет
Вінницький інститут економікиКафедра економіки підприємств і корпорацій

Дипломна робота заосвітньо-кваліфікаційним рівнем «спеціаліст»
ВДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ТЕХНІЧНОГООБСЛУГОВУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА (НА ПРИКЛАДІ ПП «ЛАРІС»)
Спеціальність 7.050107 — економікапідприємства
 
Студентка групи ЕПс-51
Ванжула І.П
Науковий керівник:
к.е. н., доц. Чорнодон В.І.Вінниця – 2010
 

АНОТАЦІЯ
Ванжула І.П. Вдосконаленняорганізації технічного обслуговування виробництва. — Рукопис.
Дослідження на здобуттяосвітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст» за спеціальністю 8.050107«Економіка підприємства» — ВІЕ ТНЕУ. — Вінниця, 2010.
Розглянуто актуальні питання організації процесутехнічного обслуговування виробництва. Досліджується доцільність організаціїтехнічного обслуговування виробництва. Робота пройшла апробацію на ПП «Ларіс»та відображена в доповіді: «Шляхи удосконалення процесу технічногообслуговування виробництва на підприємстві», де підтвердили актуальність даногодослідження.

ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТЕХНІЧНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА НАПІДПРИЄМСТВІ
1.1 Поняттята сутність технічного обслуговування виробництва на підприємстві
1.2 Нормативно-правовезабезпечення організації технічного обслуговування на виробництві
1.3 Методичніпідходи до організації технічного обслуговування виробництва
РОЗДІЛ2. АНАЛІЗ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРОЦЕСУ ТЕХНІЧНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА НА ПП«ЛАРІС»
2.1Організаційно-економічна та фінансова характеристика ПП «Ларіс»
2.2Аналіз показників процесу організації та технічного обслуговування виробництвана ПП «Ларіс»
РОЗДІЛ3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ТЕХНІЧНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА
3.1Напрямки вдосконалення організації технічного обслуговування на виробництві
3.2Покращення системи технічного обслуговування на підприємствах із застосуваннямкомп’ютерних технологій
ВИСНОВКИ
СПИСОКВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ

ВСТУП
Актуальність теми. Найважливішими тенденціями, щовизначають перспективи економіки в епоху інформаційного суспільства, єінтелектуальні складові економічної моделі. Відбувається не просто поступовийперехід до нового технологічного укладу, а глобальна неоекономічна революція,обумовлена, перш за все, технологічними змінами, переходом на новітнінаукоємні, високопродуктивні та гнучкі види виробництва, що затверджуютьдомінування інтелектуальної економіки.
Тому особливе значення набуває визначення пріоритетіврозвитку, які забезпечать як зростання конкурентоспроможності українськоїекономіки, так і економічну безпеку країни.
Серед найбільш пріоритетних напрямків розвиткуекономіки України необхідно виділити технологічне і технічне відновленнябазових галузей економіки.
Приладобудівна галузь переживає період серйознихвипробувань. Особлива роль приладобудування обумовлена тим, що в структуріекономіки країни воно виступає як фондостворюючий комплекс, що формує основніфонди практично для всіх галузей національного господарства і тим самим впливаєна рівень науково-технічного потенціалу країни. Першочерговою задачею державноїнауково-технічної політики для промисловості України є прискорений розвитоквиробничого і науково-технічного потенціалу. Це, в свою чергу, потребуєдослідження етапів розвитку техніко-технологічних систем підприємства івідповідних до них рівнів технічного обслуговування виробничих систем. Саме вподоланні традиційного відставання розвитку обслуговуваннятехніко-технологічних систем від розвитку самих цих систем полягає один ізголовних резервів підвищення ефективності функціонування підприємств країни,зріст рівня конкурентоспроможності продукції.
Проблемами ефективного відтворення виробничих фондівна підприємствах займалася значна кількість науковців. Цій тематиці присвяченіроботи Александрової В.П., Акбердина Р.З., Бельтюкова Є.А., Борисова Ю.С.,Буркинського Б.В., Бутенко А.І., Галперіна А.С., Грузнова І.І., ЗахарченкоВ.І., Колегаєва Р.М., Консона А.С., Маліцького Б.А., Покропивного С.Ф., ОрловаП.А., Осипова В.М., Яковлєва А.І. та інших.
Але недостатнє вивчення питань організації системиобслуговування технічної бази сучасних підприємств, їх важливість для забезпеченняефективного розвитку підприємства зумовили вибір теми роботи і окреслилиосновні напрямки, внутрішню логіку і структуру дослідження.
Мета і задачі дослідження.Мета дослідження полягає в розробцітеоретичних положень та розробці практичних рекомендацій щодо організаціїсистеми обслуговування технічної бази сучасних підприємств, удосконаленні їїфункціонування.
Досягнення зазначеної мети зумовило вирішення такихосновних завдань:
— дослідити поняття та сутність технічногообслуговування виробництва на підприємстві;
— проаналізувати нормативно-правове забезпеченняорганізації технічного обслуговування на виробництві;
— дослідити методичні підходи до організаціїтехнічного обслуговування виробництва;
— розширити аналіз показників технічногообслуговування виробництва;
— сформулювати напрямки вдосконалення організаціїтехнічного обслуговування на виробництві;
— проаналізувати покращення системи технічногообслуговування на виробництві із використанням комп’ютерних технологій.
Об’єкт дослідження – процеси, пов’язані з організацієюсистеми обслуговування технічної бази підприємства.
Предметом дослідження є теоретичні, методичні та практичніпідходи до організації системи обслуговування технічної бази сучаснихпідприємств.
Методи дослідження. Методологічною основою виконаногодослідження є діалектичний метод, що дозволяє розглядати явища і процеси вдинаміці. Теоретичною основою є сучасні концепції розвитку економіки, науковіпраці провідних вітчизняних і зарубіжних учених з проблем розвитку напідприємствах виробничих процесів. Для дослідження існуючих підходіввикористовувалися такі методи дослідження: системний підхід — у визначенісукупності теоретичних, концептуальних і методичних питань, які потребують,відповідно до мети роботи, дослідження і розв’язання; економіко-статистичний,порівняльного і структурного аналізу — для визначення місця технічногообслуговування в удосконаленні організаційно-економічного розвиткупідприємства; проблемно-цільовий і економіко-математичний метод — для розробкиконцепції організації на виробничому підприємстві системи технічногообслуговування.
Інформаційною базою дослідження є законодавчі та іншінормативні документи методичного характеру, статистичні дані ДержкомстатуУкраїни, нормативно-правові документи різних рівнів управління, публікації унаукових та періодичних виданнях з досліджуваної проблеми.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИОРГАНІЗАЦІЇ ТЕХНІЧНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА НА ПІДПРИЄМСТВІ
 
1.1 Поняття та сутністьтехнічного обслуговування виробництва на підприємстві
Технічне забезпечення є важливою передумовоювиробничого процесу. Без нього неможливе виробництво продукції, забезпеченнянаселення продуктами харчування, а промисловість – сировиною.
Товарообмін між промисловістю і сільськимгосподарством є одним із неодмінних умов розвитку всіх галузей народногогосподарства України, в тому числі й аграрної. Без оснащення агарнихтоваровиробників різноманітною сільськогосподарською технікою (машинами,агрегатами, обладнанням) не можна чекати тієї кількості сільськогосподарськоїпродукції, яка необхідна для задоволення потреб населення країни. Отожнеминучий належний розвиток таких галузей народного господарства, які покликанізабезпечувати потреби сільськогосподарських товаровиробників. В свою чергу,оснащення товаровиробників сільськогосподарської продукції технічними засобами,а також утримання їх в належному стані створюють умови для збільшення обсягівсільськогосподарської продукції для забезпечення продовольчої безпеки країни.Цими та іншими факторами обумовлюється необхідність належної організаціїтехнічного забезпечення товаровиробників.
Організація технічного забезпечення господарства цепроцес своєчасного і комплексного задоволення потреб підприємств у технічнихзасобах [19, 114].
Н.Н. Вєдєнін вважає, що відповідно до господарствадоцільно використовувати нарівні з терміном «матеріально-технічне забезпечення»ширше поняття «виробничо-технічне забезпечення», яке охоплює якматеріально-технічне забезпечення господарства, так і різні види йоготехнічного обслуговування.
Об’єднуючи поняття «матеріально-технічне забезпечення»та «виробничо-технічне обслуговування» в одне загальне поняття — виробничо-технічне забезпечення господарства, Н.Н. Вєдєнін робить висновок, щопоняття матеріально-технічне забезпечення не є рівнозначне «виробничо-технічномуобслуговуванню». Матеріально-технічне забезпечення господарства і йоговиробничо-технічне обслуговування — це дві різні, хоча і взаємопов’язані, формивиробничо-технічного забезпечення господарства, їх об’єднання в одне поняття невиключає можливості самостійного розгляду цих правових категорій.Матеріально-технічне забезпечення може бути кваліфіковано і як складова частинавиробничо-технічного забезпечення сільського господарства (Рис. 1.1), і яксамостійна функція відповідних органів [19, 58].
/>

Рис. 1.1. Функції виробничо-технічного забезпеченнягосподарств
Виробничо-технічне забезпечення включає широке колорізних дій з обслуговування підприємств та організацій. До них відносяться:
1) матеріально-технічне забезпечення господарствтехнікою, запасними частинами, мінеральними добривами та іншимиматеріально-технічними засобами;
2) механізовані роботи, меліоративне, агрохімічне та іншівиди виробничого обслуговування підприємств та організацій;
3) ремонт та технічне обслуговування техніки.
На наш погляд така точка зору має право на існування із нею можна погодитися, але при умові, що вище вказані положення булихарактерні для товарно-виробничих відносин радянському періоду господарювання[11, 82].
Прогресу розвитку техніки та технології основного виробництва викликає необхідністьадекватних змін виробничої — інфраструктури підприємств. Підвищення рівнямеханізації і автоматизації виробничих процесів збільшує обсяги та складністьробіт щодо ремонту, догляду та налагоджування устаткування, передбачає значнерозширення номенклатури інструменту, оснастки та пристосувань. Перехід до новихтехнологій та прискорення технологічних режимів роботи устаткування підвищуєвимоги до якості і збільшує потреби у різних видах енергії. Ускладненнявиробничих процесів та поглиблення внутрішньовиробничих зв'язків міжпідрозділами збільшують обсяги робіт по транспортуванню. Постійно зростаютьнавантаження на комунікаційні мережі підприємства. Все це суттєво підвищує рольі значення виробничої інфраструктури підприємства [5, 93].
Длядосягнення високих господарських результатів діяльності підприємстванедостатньо раціонально організувати робочі місця, налагодити їх забезпеченнята функціонування. Важливо створити комфортне соціальне середовище, сприятливийпсихологічний клімат, активізувати соціальну мотивацію праці. Все цебезпосередньо впливає на продуктивність праці і кінцеві результати діяльностіпідприємства.
Всучасних умовах досягнення високих техніко-економічних показників виробництванеможливо без збалансованого розвитку як основного виробництва, так івиробничої та соціальної інфраструктури.
Необхіднимиумовами нормального перебігу виробничого процесу на підприємстві є: підтриманняу робочому стані машин та устаткування; своєчасне забезпечення робочих місцьсировиною, матеріалами, інструментами; живлення агрегатів енергією, виконаннятранспортних операцій. На підприємстві для позначення всіх цих процесів усукупності використовується поняття — система технічного обслуговуваннявиробництва.
Врамках системи технічного обслуговування виробництва виконуються такі функції:
— ремонт технологічного, енергетичного, транспортного та іншого устаткування,догляд за ним та налагоджування;
— забезпечення робочих місць інструментом та пристосуванням як власноговиробництва, так і придбання на стороні;
— переміщення вантажів та виконання вантажно-розвантажувальних робіт;
— забезпечення підрозділів підприємства електричною і тепловою енергією, паром,газом, стиснутим повітрям тощо;
— забезпечення цехів сировиною, основними та допоміжними матеріалами, паливом,зберігання напівфабрикатів власного виготовлення та готової продукції.
Досистеми технічного обслуговування виробництва входять підрозділи, що здійснюютьназвані функції.
Ремонтнегосподарство машин і устаткування складаються із багатьох конструктивнихелементів, які у процесі експлуатації зазнають різних навантажень і томузношуються нерівномірно. Виникає необхідність відновлення та заміни зношенихчастин устаткування, яке ще придатне для подальшого використання.
Ремонт– це процес підтримка устаткування у робочому стані та відновлення йогопочаткової діє спроможності, яка була втрачена в результаті виробничого використання.Підрозділи, що входять до: кладу ремонтного господарства, здійснюють технічнеобслуговування та ремонт основних засобів, монтаж та введення в дію новогоустаткування, виготовлення запасних частин, нестандартного обладнання тамодернізацію діючого [14, 51].
Зацентралізованої форми весь ремонтний персонал підприємства підпорядкованийголовному механіку. Децентралізована форма, навпаки, передбачає, що всі видиремонтних робіт виконуються персоналом цехових ремонтних баз, що підпорядкованіначальникам цехів [27, 59].
Змішанаформа організації ремонту поєднує у собі централізовану та децентралізовану:технічне обслуговування та поточний ремонт здійснює ремонтний зал виробничихцехів, а капітальний ремонт, модернізацію, виготовлення запасних частин тастандартного устаткування — персонал ремонтно-аналітичного цеху.
Взалежності від того, як визначаються потреби у ремонтних роботах, розрізняютьсистему планово-попереджувального ремонту та систему ремонту за результатомтехнічної діагностики.
Сутьсистеми планово-попереджувального ремонту полягає у тому, що всі запобіжнізаходи та ремонти устаткування здійснюються за встановленими попередньонормативами. Після відпрацювання кожним верстатом певної, визначеноїнормативами кількості годин проводять його огляди та планові ремонти,черговість та послідовність яких залежить від призначення верстата, його:конструктивних особливостей, умов експлуатації, типів ремонтних робіт в системірезультатів технічної експлуатації.
Системапланово-попереджувального ремонту найбільш поширена на вітчизнянихпідприємствах. Вона передбачає проведення технічного (міжремонтного)обслуговування устаткування, його періодичних планових ремонтів тамодернізацію.
Впроцесі технічного обслуговування усуваються дрібні ушкодження та дефектиустаткування, проводяться огляди стану вузлів, агрегатів, деталей, здійснюєтьсязаміна мастила та регулювання окремих механізмів. Планові ремонти в залежностівід обсягу, складності та терміни проведення робіт поділяються на поточні такапітальні. Поточний ремонт здійснюється для гарантованого забезпечення дієспроможностіі устаткування. У процесі поточного ремонту замінюються або відновлюютьсяокремі частини (деталі, вузли) устаткування, регулюються його механізми. Підчас капітального ремонту обладнання повністю розбирається, здійснюється ремонтзношених деталей та вузлів, в тому числі і базових, заміна тих, що непідлягають ремонту, регулюються механізми устаткування та його випробування піднавантаженням. Модернізація — це процес підвищення технічного рівня діючогоустаткування шляхом внесення до його конструкції часткових змін.
Регламентаціяремонтних робіт в системі планово-попереджувального ремонту здійснюється задопомогою декількох нормативів. Головними з них є:
1)ремонтний цикл – проміжок часу між двома капітальними ремонтами або міжпочатком експлуатації та першим капітальним ремонтом;
2)міжремонтний період – проміжок часу роботи устаткування між двома суміжними(черговими) ремонтами;
3)структура ремонтного циклу – перелік та послідовність планових ремонтів тапроцесів технічного обслуговування в межах одного ремонтного циклу;
4)категорія складності ремонту – показник, який визначає трудомісткість плановогоремонту того чи, іншого верстата у порівнянні з трудомісткістю аналогічногоремонту еталонного верстата [12, 87].
Проблема утримання обладнання вробочому стані повною мірою може бути вирішена при сполученні ефективногообслуговування та ремонту обладнання з повним відшкодуванням зносу за рахуноквідновлення технічної бази виробництва. СТОіРО розглядається в роботі яквзаємозалежний комплекс елементів, тобто роботи й операції по технічномуобслуговуванню та ремонту технологічного обладнання з відповіднимипросторово-часовими, видовими і структурними характеристиками,матеріально-трудовим та інформаційним ресурсозабезпеченням, а також формами йметодами організації та управління їхнім виконанням з метою ефективноїексплуатації обладнання протягом усього терміну служби. Середматеріально-технічних чинників на систему вирішальне значення має НТП. Підвпливом НТП розширюється область ефективного застосування СТОіРО по потребах.Обсяг і питома вага робіт, що виконуються за цією системою зростають. Проведенедослідження підтверджує, що СТОіРО переживає новий етап, який характеризуєтьсянеобхідністю обслуговування конструктивно складних систем. Вони потребуютьспеціальних знань, обладнання, більш високої якості виконання ремонтних робіт.Надалі, як показує досвід розвинутих країн, ця тенденція буде посилюватися.Крім того, збільшується частка профілактичних робіт у порівнянні з ремонтом. Утой же час цілком відмовитися від капітальних ремонтів не дозволяє ні саматехніка, ні технологія ремонтів, ні матеріали, що використовуються. Однактрадиційний капітальний ремонт поступається більш раціональній формівідтворення – капітальному ремонтусполученому з модернізацією, завдяки чому діюче обладнання можевикористовуватися в єдиних технологічних схемах із принципово новим обладнанням[16, 84].
Чинники, які визначають сучасну рольСТОіРО в індустріальних країнах значимі й для вітчизняної промисловості, деякоюмірою відбивають їх майбутній стан. Крім того, актуальність проблеми підвищенняефективності СТОіРО визначається для української економіки й іншими причинами.По-перше, високий ступінь зносу основних виробничих фондів (по промисловості вцілому 48,7-57,8%, у ряді галузей: машинобудуванні, хімічній, металургійній — до 75-80%) об'єктивно потребує виконання великого обсягу ремонтних робіт дляпідтримки обладнання у робочому стані. По-друге, важке фінансове становищебільшості підприємств базових галузей промисловості на фоні зростання цін наобладнання (незначний розмір амортизаційних відрахувань — до 1-7% на рік)зробили ефективне відновлення технічної бази підприємств практично неможливим.У цій ситуації капітальний ремонт у сполученні з модернізацією частозалишається єдиною формою відтворення, а на сферу СТОіРО покладається основненавантаження по забезпеченню відновлення матеріально-технічної бази підприємствпромисловості [15, 194].
Висока якість досягається прифункціонуванні СТОіРО як єдиної системи, в якій різноманітні форми заводськогота позазаводського обслуговування гнучко доповнюють одна одну. При цьому власнеремонтні роботи складають лише частину комплексу послуг, що забезпечуютьефективне використання засобів виробництва й яких об'єднує поняття «технічнийсервіс». Спеціалізовані виконавці пропонують також різноманітні послуги потехнічному сприянню у впровадженні і експлуатації обладнання, консультують зпитань зниження витрат по СТОіРО. Виробники обладнання також розширюють спектрдіяльності у цій сфері (створюють центри модернізації, фірмового обслуговуванняобладнання, виготовленого конкурентами; розвивають мережі сервісних структур).Як показав аналіз, у розвинутих країнах сфера сервісного обслуговування — одиніз найбільш динамічних сегментів ринку. Він характеризується гостроюконкурентною боротьбою між виробниками обладнання й іншими виконавцями послуг.У роботі виявляється об’єм ринку сервісних послуг,виділяються особливості та закономірності його функціонування. Основнимиумовами формування ринку сервісних послуг на нашу думку є: вільний вибірпартнерів по господарських зв'язках; наявність конкуренції між виробникамиобладнання, спеціалізованими ремонтними підприємствами й іншими виконавцямипослуг; самостійність економічних суб'єктів.
1.2 Нормативно-правовезабезпечення організації технічного обслуговування на виробництві
У нормативних актах радянського періоду, якірегулювали відносини з технічного забезпечення господарства, застосовувалисятерміни «виробничо-технічне забезпечення», «матеріально-технічне забезпечення»та «матеріально-технічне постачання». Технічне обслуговування стосувалося лишеремонту та технічного обслуговування техніки, а матеріально-технічне постачанняі забезпечення ототожнювались. Матеріально-технічне забезпечення таматеріально-технічне постачання зводилися до питання забезпечення господарства,а питання меліорації та будівництва розглядалися та регулювалися окремо.
Єдине поняття правовідносин з технічного забезпеченняне закріплене ні в одному законодавчому акті України. Як в нормативних актах,так і в юридичній і економічній літературі відсутній навіть єдинийзагальноприйнятий термін його визначення, що є дуже важливим відноснонормотворення і практики застосування. Не можна сказати, що не було спробвизначення цього поняття. В різний час вчені-юристи та економісти робили такіспроби. Так, Е.Ю. Локшин та І.М. Рознатовський під терміном «технічнезабезпечення», визначали процес планомірного та комплексного забезпеченнянародного господарства усіма необхідними технічними засобами, потрібними дляйого нормального функціонування.
Після проголошення незалежності України, виникланеобхідність розбудови нової правової системи, в тому числі і в галузітехнічного забезпечення товаровиробників. Слід відмітити, що у новоприйнятихнормативних актах, які регулюють відносини з матеріально-технічногозабезпечення товаровиробників, такий термін, як «виробничо-технічнезабезпечення» не застосовується.
На нашу думку це пов'язано з тим, що технічнезабезпечення не тільки втратило жорстку плановість, а й сам порядок та системуорганів технічного постачання, яка існувала до цього. Проте технічнезабезпечення товаровиробників не тільки не втратило свого значення, а навпакинабуло ще більшої актуальності та необхідності і особливо в сучасних умовах,про що свідчать ряд Постанов Ради Міністрів, Кабінету Міністрів та УказівПрезидента, прийнятих з 1990 року та по теперішній час [5, 7].
Постановою Ради Міністрів УРСР від 28.12.1990 р. № 393«Про стимулювання укладання договорів контрактації сільськогосподарськоїпродукції на 1991 рік матеріально-технічними ресурсами» закріплюється, що зареалізовану державі сільськогосподарську продукцію господарству поставляютьсяматеріально-технічні ресурси за оптовими цінами і тарифами, встановленимизгідно з чинним законодавством. Отоварювання виділених господарствам фондів наматеріально-технічні ресурси проводиться через районні підприємстваагротехнічного постачання і районні виробничі об’єднання по агрохімічномуобслуговуванню за інформацією заготівельних організацій та органівдержстатистики про виконання договірних зобов'язань. Продукція, не охопленадоговорами контрактації, централізовано не забезпечуєтьсяматеріально-технічними ресурсами. Отже постачання матеріально-технічнихресурсів товаровиробникам сільськогосподарської продукції відповідно до цієїПостанови проводилося тільки за реалізовану сільгосппродукцію державі, інтересиінших товаровиробників у цьому нормативному акті не враховуються і вони повиннівживати заходи по самозабезпеченню свого виробництва матеріально-технічнимизасобами. Це свідчить, що в Україні на той момент фактично ще зберігалисятенденції жорстокого планування, а тому порушувався в АПК принцип свободипідприємництва.
Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 22.05.1991 р. №10 «Про своєчасну підготовку до збирання врожаю та організацію його проведенняв 1991 році» з метою своєчасного і високоякісного проведення збирання врожаю,заготівель сільськогосподарських продуктів і кормів Держпостачу УРСР,Держагропрому УРСР, Комітету по забезпеченню нафтопродуктами при Раді МіністрівУРСР, міністерствам і відомствам УРСР, що здійснюють поставки для селаматеріально-технічних засобів, потрібно було впровадити погоджений з КримськоюАРСР і облвиконкомами особливий режим забезпечення сільського господарстваматеріально-технічними ресурсами, і насамперед паливно-мастильними матеріалами,запасними частинами, посівною і збиральною технікою, маючи на увазі, що ціресурси повинні бути поставлені сільським споживачам у повному обсязі. ЦієюПостановою вже передбачалось матеріально-технічне забезпечення всіхтоваровиробників сільськогосподарської продукції, а не тільки тих, які повиннібули реалізувати сільськогосподарську продукцію державі, що передбачалосяраніше. Отже можна сказати, що ця постанова повніше враховувала інтереситоваровиробників АПК [10, 151].
Постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня1995 р. № 1008 «Про забезпечення сільськогосподарських товаровиробниківпально-мастильними матеріалами та іншими матеріально-технічними ресурсами зарахунок товарного кредиту» закріплено, що з метою більш повного задоволенняпотреб сільськогосподарських товаровиробників усіх форм власності впально-мастильних матеріалах та інших матеріально-технічних ресурсах,запроваджується товарний кредит як одна з форм забезпеченнясільськогосподарських товаровиробників основними матеріально-технічнимиресурсами пально-мастильні матеріали, мінеральні добрива, сільськогосподарськатехніка тощо). Постановою установлюється, що матеріально-технічні ресурси,надаються у вигляді товарного кредиту суб’єктам підприємницької діяльності усіхформ власності на підставі угод, укладених ними з Міністерством фінансів,Урядом Автономної Республіки Крим та обласними державними адміністраціями. Вонивикористовуються для забезпечення сільськогосподарських товаровиробників врахунок виконання ними державних і регіональних контрактів насільськогосподарську продукцію та закладення в державний резерв цієї продукціїі продуктів її переробки. У цьому нормативному акті йдеться проматеріально-технічне забезпечення у вигляді товарного кредиту.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня2000 р. № 50 «Про нові підходи до забезпечення сільськогосподарськихтоваровиробників матеріально-технічними ресурсами», визначено, що необхідневпровадження з 1 січня 2000 р. у практику господарювання ринкових підходів,відповідно до яких органи виконавчої влади не беруть безпосередньої участі увирішенні питань, пов’язаних із забезпеченням сільськогосподарськихтоваровиробників матеріально-технічними ресурсами, у тому числі засобамизахисту рослин, мінеральними добривами та пально-мастильними матеріалами, асільськогосподарські товаровиробники закуповують необхідні матеріально-технічніресурси у суб’єктів підприємницької діяльності, зокрема через біржовий ринок.Як у вище наведених нормативних актах (постановах) так і у цій постановіговориться про матеріально-технічне забезпечення.
Необхідність матеріально-технічного забезпеченнятоваровиробників сільськогосподарської продукції передбачена і УказомПрезидента України від 23.02.2001 р. «Про додаткові заходи щодо дальшогорозвитку лізингу в аграрному секторі економіки». Згідно з ним, основнимизавданнями новоствореної Національної компанії «Украгролізинг» є: організаціята здійснення інженерного та матеріально-технічного забезпеченнясільськогосподарських підприємств [9, 31].
Отже у вищенаведених нормативних актах мова саме проматеріально-технічне забезпечення та забезпечення матеріально-технічними ресурсами.Тому на, нашу думку, потрібно говорити про матеріально-технічне забезпеченнятоваровиробників агропромислового комплексу, як таке поняття, що охоплюєвиробничо-технічне забезпечення, виробничо-технічне обслуговування таматеріально-технічне постачання. Матеріально-технічне постачання, як формаматеріально-технічного забезпечення існувало в період, коли ним займалисьорганізації системи Союзголовпостачання, які на основі нарядів та рознарядокпостачали сільськогосподарську техніку, пально-мастильні матеріали, а такожінші матеріально-технічні ресурси. В сучасних умовах застосовується нематеріально-технічне постачання, а саме матеріально-технічне забезпечення.Сільськогосподарські товаровиробники самостійно, шляхом укладення договорівкупівлі-продажу, бартерних, лізингових і т. ін. безпосередньо з виробникамисільськогосподарської техніки та інших матеріально-технічних засобів, або черезпосередницькі організації вживають заходів щодо самозабезпеченняматеріально-технічними засобами на відміну від постачання, яке булозапроваджене в умовах планової економіки. В той період, про що говорилосьраніше, сільськогосподарські виробники не займались ні пошуком постачальників,ні ціновою політикою, ні вирішенням питання щодо асортиментуматеріально-технічних засобів, це все вирішувалось вадміністративно-розпорядчому порядку.
Аналізуючи чинне законодавство та сучасний станматеріально-технічного забезпечення Академік Янчук В.З. обґрунтовано вважає, щопідприємницька діяльність виробників продуктів харчування і сировини рослинногоі тваринного походження значною мірою залежить від рівня їхнього матеріально-технічногозабезпечення продукцією виробничо-технічного призначення(сільськогосподарськими машинами, устаткуванням, запасними частинами до них,пально-мастильними матеріалами, мінеральними добривами, засобами захисту рослинтощо). Із наведеного можна дійти висновку, що до матеріально-технічногозабезпечення входить продукція виробничо-технічного призначення.
Такої ж думки дотримується і Нагребельний В.П.,вказуючи при цьому, що система матеріально-технічного забезпечення — єпроміжним, посередницьким, зв’язуючим ланцюгом між сільським господарством тагалузями, які виробляють для нього засоби виробництва. Це «канал», по якомупересуваються необхідні для нормального функціонування сільськогосподарськоговиробництва техніка, устаткування, матеріали і т. ін. Ми погоджуємося зпоглядами Нагребельного В.П., як і з думкою Гаєвского Р.В, який говорить проматеріально-технічне забезпечення як основну форму надходження засобіввиробництва до сільськогосподарського товаровиробника.
Вище викладене свідчить про те, що в нормативнихактах, які регулюють відносини з матеріально-технічного забезпечення товаро-виробниківсільськогосподарської продукції, а також в юридичній і економічній літературі вяких розглядаються ці правовідносини, існує різноманіття не тільки у визначенніпоняття матеріально-технічного забезпечення, а й його термінів. Це призводитьдо необхідності тлумачення тих чи інших положень нормативних актів, викликає труднощів їх застосуванні і т. ін. [32, 89].
Отже, не викликає сумніву, що матеріально-технічнезабезпечення товаровиробників АПК має першочергове значення в формуванні конкурентоспроможногоаграрно-промислового виробництва, спрямованого на вирішення політичних,економічних, соціальних завдань та забезпечення продовольчої безпеки країни.
Саме це викликає необхідність визначити зміст поняттяматеріально-технічного забезпечення товаровиробників АПК, належного правовоговпорядкування цієї діяльності.
Для його визначення, на нашу думку, необхідно навестиосновні його ознаки та принципи. При цьому слід відзначити, щоматеріально-технічне забезпечення сільського господарства залежить відособливостей сільськогосподарського виробництва, яке тісно пов’язано з обробіткомземлі, обумовлених сезонністю сільськогосподарських робіт, кліматичними таекономічними умовами. Відповідно до цього йому притаманні такі основні ознаки:
1) нерівномірне використання протягом рокугосподарствами тракторів, автомобілів, комбайнів, сільськогосподарської технікивзагалі. Максимальний попит на ці засоби має місце весною, літом та в першійполовині осені, а мінімальний — в другій половині осені та взимку. Окремі видитехніки (сіялки, сінокосилки, та ін.) використовуються тільки в певну пору року.Ця особливість сільськогосподарського виробництва вимагає, щоб кожнегосподарство придбавало таку кількість техніки, яка необхідна для проведенняусього циклу робіт в стислі агротехнічні строки;
2) наявність великої кількості сільськогосподарськихпідприємств різних форм власності;
3) різні потреби в засобах виробництва господарствами,які знаходяться у різних ґрунтово-кліматичних умовах та географічних зонах;
4) використання засобів виробництва в залежності відспеціалізації окремих господарств;
5) віддаленість сільгосптоваровиробників відпромислових підприємств, які виготовляють сільськогосподарську техніку таустаткування;
Незважаючи на певну недосконалість законодавства, якерегулює матеріально-технічне забезпечення товаровиробників АПК, в його нормахвідображені основоположні принципи, відповідно з якими повинно формуватися іудосконалюватися це законодавство. Відносинам з матеріально-технічногозабезпечення товаровиробників АПК притаманні як загально-правові, так іспеціальні принципи. Політична, соціально-економічна і правова значущістьвизначення і послідовного додержання принципів права взагалі, принципіваграрного права зокрема, набувають особливої ваги в формуванні та здійсненнівідносин з матеріально-технічного забезпечення товаровиробників сільськогосподарськоїпродукції [14, 87].
На нашу думку, основними принципами, притаманнимиправовому регулюванню матеріально-технічного забезпечення товаровиробників АПК,слід вважати:
1) примат права власності, зокрема права власності наземлю;
2) право всіх суб’єктів аграрного підприємництвасамостійно здійснювати свою виробничо-господарську діяльність;
3) господарська самостійність і самофінансуванняаграрних товаровиробників;
4) правове забезпечення оптимального використанняаграрно-договірних відносин;
5) захист прав власника;
6) рівноправність усіх суб’єктів господарювання в АПК;
7) нерозривний зв’язок їх прав і обов’язків.
На сучасному етапі матеріально-технічне забезпеченнясільського господарства являє собою складний комплекс відносин, що охоплюютьдіяльність виробників сільгосптехніки, підприємств з матеріально-технічногозабезпечення, заснованих на різних формах власності. Ці відносини неоднорідніза правовою організацією. Необхідно розмежувати такі групи відносин зматеріально-технічного забезпечення сільськогосподарських підприємств:
— по-перше, відносини, що виникають між виробникамисільськогосподарської техніки та організаціями з матеріально-технічногозабезпечення;
— по-друге, відносини між сільгосптоваровиробниками тавиробниками сільськогосподарської техніки та інших матеріально-технічнихресурсів;
— по-третє, відносини між підприємствами зматеріально-технічного постачання і сільгосппідприємствами.
— по-четверте, відносини між самимисільгоспвиробниками.
Ці групи відносин з матеріально-технічногозабезпечення з точки зору їх правової організації не відрізняються. Їх правовоюформою є договір.
Суб’єктний склад відносин з матеріально-технічногозабезпечення товаровиробників є таким: з однієї сторони — сільськогосподарськіпідприємці: фермерські господарства, сільськогосподарські кооперативи,акціонерні сільськогосподарські товариства та інші підприємці, тобто покупцісільськогосподарської техніки та інших засобів матеріально-технічногопризначення. З другої — суб’єкти, які надають предмету матеріально-технічногозабезпечення — безпосередні виготовлювачі або посередники в цих правовідносинах- машинно-технологічні станції (МТС); підприємства з матеріально-технічногозабезпечення (ПМТЗ), створені у вигляді господарських товариств, напрямкомдіяльності яких є реалізація предметів матеріально-технічного забезпечення:сільськогосподарської техніки, тракторів, комбайнів, автомобілів та ін.,мінеральних добрив, ядохімікатів, необхідних для обробіткусільськогосподарських культур, паливно-мастильних матеріалів. В тваринництвітакими предметами є: обладнання для тваринницьких комплексів, сепараторнихпунктів; для цехів з виробництва кормів для підсобних виробництв і промислів[13, 60].
На розвиток вищенаведених відносин впливають такіфактори як: 1) економічний, 2) соціально-психологічний, 3) технічний, 4)організаційний, 5) правовий. Всі вони взаємопов'язані та взаємообумовлені.
Матеріально-технічне забезпечення сільськогогосподарства відбувається у сфері товарного обігу. В цьому сенсі, як різновидекономічних відносин, воно потребує всебічного врахування дії економічнихзаконів. На сьогоднішній день існує велика диспропорція цін насільськогосподарську продукцію та матеріально-технічні ресурси. Нееквівалентнийобмін сільськогосподарської і промислової продукції зумовлює зростання ступенюзносу основних засобів виробництва сільськогосподарської продукції, зниженнятемпів науково-технічного прогресу в аграрному секторі економіки.
Соціально-психологічний фактор. В зв’язку зреформуванням аграрного сектора економіки і реорганізації підприємств зколективною формою власності в приватні підприємства, змінюється психологіялюдей, які працюють на землі. В суспільстві з’являється нова категорія громадян- власників землі сільськогосподарського призначення. Власнику землі необхідносамому планувати свою діяльність, пов’язану з виробництвомсільськогосподарської продукції, в тому числі й з матеріально-технічногозабезпечення: які матеріально-технічні ресурси необхідні та які засоби він можесобі дозволити придбати на конкретному етапі господарювання.
Виробництво та постачання машин за радянських часівбуло зорієнтоване на задоволення потреб великомаштабного сільськогосподарськоговиробництва і стимулювалося діючою системою цін. Технологічні комплекси машиндля селянських господарств, невеликих ділянок, індивідуальних споживачів майже нерозроблялись. Тому виникає постійна потреба в налагодженні і стимулюванні, втому числі і системою цін випуску різних типів машин з урахуванням зональноїспеціалізації та концентрації виробництва, обсягів та умов роботи вгосподарствах різних форм господарювання. Для урегулювання цієї проблеми тазменшення залежності сільського господарства від імпорту техніки ПостановоюКабінету Міністрів України від 16 вересня 1992 р. № 536 була прийнятаНаціональна програма виробництва технологічних комплексів машин і устаткуваннядля сільського господарства, харчової та переробної промисловості. Метоюпрограми є забезпечення агропромислового комплексу сучасною вітчизняноютехнікою. Згідно з цією програмою Україна має забезпечити 70 — 80 % потребсільського господарства в основних машинах. Для підвищення технічного рівнямашин передбачено залучити до їх виготовлення підприємства оборонноїпромисловості. До програми включено близько 3600 найменувань машин іобладнання, засобів автоматизації та приладів, з яких 1500 виготовлялисьпідприємствами України, решту необхідно розробити та освоїти їх виробництво.Але профінансувати виробництво такої кількості держава не в змозі, щорічнозатверджується перелік пріоритетних машин і обладнання, розробка якихфінансуються з держбюджету.
Від того, як організовано матеріально-технічнезабезпечення сільськогосподарського підприємства залежить його успішнадіяльність з виробництва аграрної продукції [27, 86].
Право дозволяє забезпечити упорядкування чисельних тарізноманітних зв’язків (горизонтальних та вертикальних), які виникають упроцесі забезпечення сільського господарства, а також створює визначеність увідносинах, які при цьому виникають. У процесі матеріально-технічногозабезпечення товаровиробників виникає комплекс суспільних відносин, якірегулюються нормами господарського, цивільного, аграрного, фінансового,трудового та інших галузей права в їх комплексі. Приписи, що містяться в нормахцих галузей права, є обов'язковими для виконання всіма підприємствами,організаціями, установами та громадянами, які вступають у відносини зматеріально-технічного забезпечення сільгосппідприємств.
За допомогою правового фактора є можливим :
а) налагодити систему матеріально-технічногозабезпечення товаровиробників;
б) урегулювати відносини, які виникають приматеріально-технічному забезпеченні;
в) стимулювати розвиток його матеріально-технічноїбази;
г) установити відповідальність за порушення правучасників цих відносин.
Отже, проаналізувавши нормативні акти, що регулюютьвідносини з матеріально-технічного забезпечення товаровиробників АПК, якеносить комплексний характер, можна дійти висновку, що на сьогодні не існуєпотрібного правового регулювання матеріально-технічного забезпеченнятоваровиробників. Нормативні акти, які приймаються, носять фрагментарнийхарактер і не регулюють цю проблему комплексно. Нормативні акти використовуютьтерміни «матеріально-технічне забезпечення» та «матеріально-технічні ресурси».Терміни «виробничо-технічне забезпечення», «виробничо-технічне обслуговування»на даний момент в них не зустрічаються. На нашу думку, цілком виправданозаконодавець не використовує ці терміни, тому що ці дві категорії входять, якскладові частини, до поняття «матеріально-технічного забезпечення»товаровиробників АПК.
Матеріально-технічні ресурси – це система засобів таматеріалів, необхідних для забезпечення нормального процесу аграрноговиробництва і повного використання природного і виробничого потенціалусільського господарства.
Матеріально-технічне забезпечення товаровиробників –це сукупність суспільних відносин, які регулюються нормативними актами абодоговорами з забезпечення матеріально-технічними ресурсами, що необхідні длясвоєчасного і безперебійного проведення циклу сільськогосподарських робіт повиробництву, переробці та реалізації сільськогосподарської продукції іналежного функціонування для виконання ним соціальних, економічних завдань тазабезпечення продовольчої безпеки країни.
До матеріально-технічного забезпеченнятоваровиробників відноситься: забезпечення сільськогосподарською технікою,устаткуванням та запасними частинами до них; ремонт та технічне обслуговуваннясільськогосподарської техніки; агрохімічне обслуговування; забезпеченняпаливно-мастильними матеріалами; забезпечення насіннєвою продукцією. Всі цівідносини з матеріально-технічного забезпечення можна розглядати, як окреміелементи [16, 29].
В зв'язку з обмеженням щодо об’єму дисертаційноїроботи неможливо охопити все коло питань, які відносяться до матеріально-технічногозабезпечення товаровиробників АПК, тому у даному досліджені розглядаютьсяпроблеми забезпечення сільського господарства технікою та запасними частинамидо неї.
1.3 Методичні підходи доорганізації технічного обслуговування виробництва
При розробцібільшості методів підвищення ефективності систем технічного обслуговування іремонту обладнання в умовах ринкової економіки обґрунтовуєтьсяорганізаційно-економічна схема побудови і функціонування сервісногообслуговування, викладено методичний підхід до встановлення цін на послуги поСТОіРО, запропоновано економіко-математичну модель планування й організаціїремонтного обслуговування на основі регресивних моделей. Аналіз тенденцій, щоскладаються у вітчизняній промисловості, і світового досвіду організаціїремонтного виробництва дає підстави стверджувати, що у цій сфері будуть діятитакі виконавці послуг: організації, які входять до системи виробниківобладнання (фірмовий сервіс); спеціалізовані ремонтні підприємства, щоформуються за територіальною ознакою; ремонтні підрозділи підприємств — споживачів ремонтних послуг.
Найчастіше розглядаються такі шляхирозвитку СТОіРО: 1) перетворення сформованої ремонтної інфраструктури внапрямку більшого урахування інтересів споживачів; 2) створення користувачамиобладнання сервісних підприємств у вигляді компаній-супутників; 3) створенняспеціалізованої інфраструктури групою підприємств (користувачів і виробниківобладнання). Розвиток фірмового сервісу обмежено такими чинниками: низькаодномодельність, нетранспортабельність обладнання, розосередженість ремонтногофонду. Ступінь охоплення ним обладнання може бути значно вищим, аніж тепер,якщо, по-перше, підходити до вирішення цієї проблеми диференційовано, узалежності від специфіки обладнання, розташування користувачів (організаціяфілій, опорних пунктів, майстерень на площах споживачів, виїзних бригадспеціалістів), а по-друге, використовувати для розвитку фірмового сервісуремонтну інфраструктуру, що склалася. Для цього пропонується використовувати франчайзингта лізинг. Виділення лізингової діяльності як чинника, що стимулює розвитокринку сервісних послуг, обумовлене, сприятливими перспективами лізинговогобізнесу та світовим досвідом лізингової діяльності. В Україні ще не склаласяінфраструктура ринку лізингових послуг, що можна розглядати як слабку сторонувітчизняного лізингового підприємництва. У роботі запропоновано створеннядочірніх компаній для надання сервісних послуг як однієї з форм реалізаціїзацікавленості користувачів обладнання у розвитку сервісної інфраструктури [18,97].
Взаємодії виконавців і споживачів, усфері що досліджується, мають істотні відмінності (утримання та структураробіт, їхня періодичність, тривалість взаємодій, характер зобов'язань, ступіньурахування особливостей споживачів, кількість виконавців тощо). Кожний із видіввзаємодій має особливості, що дало підставу запропонувати три принципові схемиоплати: за єдиними цінами (тарифами); за типом абонемента; за індивідуальнимиконтрактними цінами. Область застосування тарифів — виконання типових ремонтнихробіт, знеособлених ремонтів широкого використання (для даного сегмента ринкуремонтних послуг характерне найбільш широке коло виконавців і споживачів,розвинута конкуренція, умови для виявлення і встановлення ціни рівноваги).Оплата за тарифами повинна передбачати можливість диференціювання цін узалежності від технічного стану, ступеня зносу обладнання, засобу виконанняробіт (централізованого або децентралізованого), а також доповнюватися системоюякості виконання робіт і враховувати індекс цін.
Оплата по типу абонемента, якупропонується використовувати при виконанні сервісного обслуговування протягомгарантійного періоду, припускає, що користувач обладнання перераховує виконавцюсервісних послуг фіксовану грошову суму, а виконавець забезпечує проведеннянеобхідних робіт з СТОіРО і не вимагає за це додаткової плати. Дослідженнясучасної теорії та методів ціноутворення на обладнання в умовах фірмовогосервісу дозволило визначити дві основні моделі цін. Перша припускає формуванняцін на основі обліку власних витрат виробника й нормативного (справедливого)прибутку. Друга модель заснована на врахуванні ймовірного ефекту відвпровадження технологічного обладнання в практику роботи конкретного споживача.Ці дані дозволили автору зробити висновок про те, що ціна на ремонтні послуги вумовах фірмового сервісу може формуватися двома основними шляхами, які вкомплексі встановлюють її межі. Нижня межа визначається по мінімальнійвигідності для виробника обладнання, при якій він зможе покрити свої витрати йодержати прибуток у достатньому для розвитку виробництва розмірі. Ці витратиможуть бути дуже значні. Крім того, виробник може завищити їх як з об'єктивних,так і з суб'єктивних причин. Верхню межу ціни на обладнання та ремонтні послугивстановити значно важче. При цьому необхідно оцінити декілька показників:приріст прибутку у споживача обладнання та ремонтних послуг, характер, вид,номенклатуру й обсяг послуг, їхню тривалість, ціну аналогічного обладнання іпослуг конкурента, більше якої споживач сплачувати не буде. Крім того, споживачобладнання аналізує можливість виконання робіт із СТОіРО спеціалізованимремонтним підприємством і власними силами. Виробник обладнання теж аналізуєподібну ситуацію, одночасно співставляючи необхідні інвестиції, термінирозробки та виготовлення нового обладнання або альтернативної продукції. Йогоготовність знизити ціну на обладнання та ремонтні послуги буде залежати відможливостей споживача самостійно здійснювати СТОіРО. Ці витрати і складутьграничну ціну споживача. На наш погляд для споживача верхньою межею ціниобладнання і СТОіРО буде найменша з його оцінок таких показників:а) власних витрат на утримання СТОіРО; б) вартості обладнання і ремонтнихпослуг у випадку придбання її в іншого постачальника; в) приросту прибутку абоекономії за рахунок фірмового сервісу; г) показник, який враховує можливістьвідмови споживача від запропонованих ремонтних послуг і вибір іншого шляхумодернізації виробництва. Для продавця послуг верхньою межею ціни буде найбільшаоцінка тих же самих показників, що і для покупця послуг.
Формування ринкових відносин ставитьперед сторонами, що взаємодіють на цьому ринку, проблему науково-обґрунтованихпоказників для вибору форм і методів організації ремонтного обслуговування. В їхоснову необхідно покласти принципи розрахунку конкретних графіків ремонтногообслуговування на базі оптимізації завантаження ремонтного персоналу в умовахвизначеної форми організації (централізованої й децентралізованої). Знаходженнярівня централізації здійснюється з використанням оптимізації та кількісногоаналізу конкретних графіків ремонтного обслуговування. Із сказаного вищевипливає, що існують деякі граничні значення рівня централізації (визначенакількість ремонтного персоналу).
У процесі розрахунків рівняцентралізації ремонтного обслуговування передбачається знаходження оптимальнихграфіків ремонтів усього обладнання, яке входить у зону централізованогообслуговування, а також розрахунок залежностей, що характеризують коефіцієнтвикористання трудових ресурсів при різних рівнях централізації персоналу йобсягів робіт. Оптимальне рішення досягається за рахунок такого зсуву базовихграфіків ремонту один відносно іншого, при якому досягається мінімізація витратвід нерівномірного використання ремонтних ресурсів [21, 110].
Зроблені нами аналітичні та плановірозрахунки ремонтного виробництва дозволили одержати залежності, що визначаютьчастки робіт, які виконуються централізованим, або децентралізованим способами(відповідно />, % і />, %):
Для розрахунку оптимального графікапроведення ремонтних робіт на алгоритмічній мові «Паскаль» у середовищі «TurboPascal» для ПЕОМ типу IBM PC/AT, оснащеної операційною системою DOS. Програмарозрахунку коефіцієнтів α і β в залежності від чисельностідецентралізованого персоналу γ маєуніверсальний характер (для конкретного графіка ремонту необхідно задати масиввихідних значень, що являють собою розміри трудомісткості в кожну змінупроведення робіт протягом планованого періоду). Це дозволяє оперативно можнаодержувати графічні залежності α=ƒ(γ) та β=ƒ(γ) (впрограмі вони представлені як А(k) і B(k)). Далі їх можна використовувати увигляді номограм для встановлення рівня централізації ремонтного виробництва.Графік показує, що при збільшенні рівня централізації обсяг робіт, пов'язаних здецентралізованим персоналом зменшується, але при цьому збільшується коефіцієнтзавантаження. Встановлюючи конкретний рівень децентралізації можна визначитичисельність персоналу, яка необхідна для проведення робіт по технічномуобслуговуванню та ремонту відповідно централізованим і децентралізованимспособом.
Прогрес у розвитку техніки та технології основноговиробництва викликає необхідність адекватних змін виробничої — інфраструктурипідприємств. Підвищення рівня механізації і автоматизації виробничих процесівзбільшує обсяги та складність робіт щодо ремонту, догляду та налагоджуванняустаткування, передбачає значне розширення номенклатури інструменту, оснасткита пристосувань. Перехід до нових технологій та прискорення технологічнихрежимів роботи устаткування підвищує вимоги до якості і збільшує потреби урізних видах енергії. Ускладнення виробничих процесів та поглибленнявнутрішньовиробничих зв'язків між підрозділами збільшують обсяги робіт потранспортуванню. Постійно зростають навантаження на комунікаційні мережіпідприємства. Все це суттєво підвищує роль і значення виробничої інфраструктурипідприємства.
Впроцесі технічного обслуговування усуваються дрібні ушкодження та дефектиустаткування, проводяться огляди стану вузлів, агрегатів, деталей, здійснюєтьсязаміна мастила та регулювання окремих механізмів. Планові ремонти в залежностівід обсягу, складності та терміни проведення робіт поділяються на поточні такапітальні. Поточний ремонт здійснюється для гарантованого забезпеченнядієспроможності і устаткування. У процесі поточного ремонту замінюються абовідновлюються окремі частини (деталі, вузли) устаткування, регулюються йогомеханізми. Під час капітального ремонту обладнання повністю розбирається,здійснюється ремонт зношених деталей та вузлів, в тому числі і базових, замінатих, що не підлягають ремонту, регулюються механізми устаткування та йоговипробування під навантаженням. Модернізація — це процес підвищення технічногорівня діючого устаткування шляхом внесення до його конструкції часткових змін.
У вищенаведених нормативних актах мова саме проматеріально-технічне забезпечення та забезпечення матеріально-технічнимиресурсами. Тому на, нашу думку, потрібно говорити про матеріально-технічнезабезпечення товаровиробників агропромислового комплексу, як таке поняття, щоохоплює виробничо-технічне забезпечення, виробничо-технічне обслуговування таматеріально-технічне постачання. Матеріально-технічне постачання, як формаматеріально-технічного забезпечення існувало в період, коли ним займалисьорганізації системи Союзголовпостачання, які на основі нарядів та рознарядокпостачали сільськогосподарську техніку, пально-мастильні матеріали, а такожінші матеріально-технічні ресурси. В сучасних умовах застосовується нематеріально-технічне постачання, а саме матеріально-технічне забезпечення.
Формування ринкових відносин ставитьперед сторонами, що взаємодіють на цьому ринку, проблему науково-обґрунтованихпоказників для вибору форм і методів організації ремонтного обслуговування. Вїх основу необхідно покласти принципи розрахунку конкретних графіків ремонтногообслуговування на базі оптимізації завантаження ремонтного персоналу в умовахвизначеної форми організації (централізованої й децентралізованої).

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ОРГАНІЗАЦІЇТЕХНІЧНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА НА ПП «ЛАРІС»
2.1 Організаційно-економічната фінансова характеристика ПП «Ларіс»
Приватнепідприємство «Ларіс», далі — Підприємство, створено згідно з рішеннямЗасновника.
Підприємство у своїй діяльності керується чиннимзаконодавством України, зокрема: Господарським кодексом; Законом України «Провласність»; Статутом та розпорядженнями Засновника.
Повне найменування Підприємства: Приватне підприємство«Ларіс»;
Місцезнаходження: Вінницька обл., м. Вінниця, Лермонтова,б 30.
Підприємство є юридичною особою з моменту йогодержавної реєстрації.
Підприємствовправі від свого імені укладати договори та угоди, купувати майно і особовінемайнові права, нести зобов'язання, бути позивачем та відповідачем в суді.
Предмет діяльності Підприємства:
— торговельна діяльність у сфері оптової, роздрібноїторгівлі товарами;
— створення та організація профільних, універсальних,комерційних та комісійних магазинів, здійснення фірмової торгівлі, розвитокнових прогресивних форм торгівлі та послуг, включаючи консигнацію, торгівлю покаталогам, посилочну та оптову торгівлю, лізинг, торгівлю в кредит, відкриттямагазинів в вільній митній зоні;
— виробництво, заготівля, переробка і реалізаціясільськогосподарської продукції та продукції тваринництва, закупівля унаселення за готівку необхідних товарів та матеріалів;
— закупівля та реалізація промислових товарівнародного споживання, агропромислової та господарської продукції народнихпромислів та ремесел;
— надання різноманітних консалтингових послуг, в томучислі інформаційних, маркетингових, брокерських, агентських тощо;
— патентування, впровадження винаходів, «ноу-хау»,раціоналізаторських пропозицій у масове виробництво;
— розробка різноманітної конструкторської татехнологічної документації, програмного продукту, організація пускових,налагоджувальних та ремонтних робіт;
— здійснення сервісних послуг, гарантійного тапостгарантійного обслуговування продукції власного виробництва та продукціїінших виробників;
— посередницька діяльність;
— виготовлення і реалізація миючих засобів;
— будівельна діяльність;
— купівля, продаж, оренда та надання у користуваннярухомого і нерухомого майна;
— виготовлення продукції та товарів, в тому числінапівфабрикатів, з вторинної сировини та відходів виробництва;
— благодійна діяльність;
— зовнішньоекономічна діяльність.
Види діяльності, які потребують ліцензування,здійснюються Підприємством за умови одержання відповідних ліцензій (дозволів).
Підприємство є власником майна, переданого йомуЗасновником, продукції, виробленої внаслідок господарської діяльності,одержання прибутків, а також іншого майна, придбаного їм на інших підставах,незаборонених чинним законодавством.
Майно Підприємства становлять виробничі і невиробничіфонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійномубалансі Підприємства.
Для забезпечення діяльності Підприємства, за рахуноквнеску Засновника створюється Статутний капітал у розмірі 20,0 (двадцять тисячгривень) гривень.
Рішення щодо зміни Статутного капіталу набуваютьчинності з моменту реєстрації відповідних змін та доповнень Статуту.
На підприємстві діє одноособовий виконавчий орган — Директор.
Директор вирішує усі питання діяльності Підприємства,окрім віднесених до виключної компетенції Засновника.
Директор призначається Засновником, підзвітний йому таорганізовує виконання його рішень.
Окремі взаємовідносини особи, яка призначається напосаду Директора Засновником, регламентуються трудовим договором.
Директор діє від імені Підприємства без довіреності вмежах, встановлених цим Статутом та рішеннями Засновника.
Рішення Директора проваджуються в життя, як правило,наказами.
Директор Підприємства керує діяльністю Підприємства інесе особисту відповідальність в межах, передбачених трудовим договором тачинним законодавством за виконання покладених на нього завдань.
Підприємство здійснює оперативний і бухгалтерськийоблік результатів своєї праці, веде статистичну звітність за формою,встановленою органами державної статистики і несе відповідальність за їїдостовірність.
Підприємство самостійно визначає фонд оплати праці, атакож інші види оплати для працівників.
Зовнішньоекономічна діяльність здійснюється напідставі Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», міжнародних договорівта інших актів.
Підприємство може бути ліквідовано або реорганізовано(злито, приєднано, поділено, перетворено) за рішенням Засновника та у випадках,передбачених законодавством України (Додаток А).
Для більш повної характеристики Приватного підприємства«Ларіс» розглянемо його основні економічні показники та їх динаміку на протязі2007-2009 рр. (табл.2.1)
Таблиця 2.1 Рівень та динаміка основних економічнихпоказників ПП «Ларіс» 2007-2009 рр.Показники Роки Відносне відхилення 2009 року від, % 2007 р. 2008 р. 2009 р. 2007 р. 2008 р. 1 2 3 4 5 6 1. Дохід (виручка) від реалізації (товарів, робіт, послуг) 929,1 2901,1 3022,3 69,3 4,01 2. Чистий дохід (виручка) від реалізації (товарів, робіт, послуг) у порівняльних цінах, тис. грн. 774,3 2417,6 2873,3 73,1 15,8 3. Середньооблікова чисельність працівників основного виду діяльності, осіб. 31,0 31,0 31,0 0,0 0,0 4. Фонд оплати праці, тис. грн. 182,1 221,5 143,4 -27,06 -54,6 5. Середня продуктивність праці, грн. на особу 29,97 93,58 97,5 69,2 4,04 6. Середньорічна заробітна плата 0,48 0,59 0,38 -26,3 -55,2 /> /> /> /> /> /> />
Показники діяльності підприємства показують про доситьвисокий рівень росту прибутків підприємства, що відображається і на кількостіробочих місць, заробітній платі та інших показниках, які характеризуютьфінансовий стан підприємства, його економічний потенціал.
Так, у порівнянні 2007-2009 рр. обсяг продукціїзбільшився на 69,3%, що свідчить про збільшення обороту продукції,запровадженні системі знижок, що дозволяють користуватися послугами саме цьогопідприємства; урізноманітненні товарів, що знаходяться на реалізації.
Чистий дохід від реалізації на протязі 2007-2009 рр.збільшився на 73,1%. Даний показник свідчить, що підприємство на протязіаналізованого періоду примножило свій чистий дохід за рахунок збільшення обсягуреалізованої продукції, а не за рахунок безпідставного підняття цін.
Не змінилась кількість працівників на протязі 2007-2009рр.
Зменшився фонд оплати праці на 27,6%, що свідчить про зменшеннязаробітних плат.
Зросла продуктивність праці на 69,2%, що свідчить провпровадження новітніх методик удосконалення організації праці такомп’ютеризацію процесу праці.
Середньорічна заробітна плата зменшилась на 26,3%, якнаслідок зменшення фонду оплати праці на підприємстві.
Стійкий фінансовий стан підприємства формується впроцесі всієї його виробничо-господарської діяльності. Тому оцінку фінансовогостану можна об'єктивно здійснити за допомогою системи показників, що детально йусебічно характеризують господарське становище підприємства.
Метою оцінки фінансового стану підприємства є пошукрезервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційногорозрахунку як основи стабільної роботи підприємства і виконання ним зобов'язаньперед бюджетом, банком та іншими установами.
Основними завданнями аналізу фінансового стану є:
— дослідження рентабельності та фінансової стійкостіпідприємства;
— дослідження ефективності використання майна(капіталу) підприємства, забезпечення підприємства власними оборотними коштами;
— об'єктивна оцінка динаміки та стану ліквідності,платоспроможності та фінансової стійкості підприємства;
— оцінка становища суб'єкта господарювання нафінансовому ринку та кількісна оцінка його конкурентоспроможності;
— аналіз ділової активності підприємства та йогостановища на ринку цінних паперів;
— визначення ефективності використання фінансовихресурсів.
Інформаційною базою для оцінювання фінансового станупідприємства є дані:
— балансу (форма № 1) (Додаток Б, Г, Е);
— звіту про фінансові результати (форма № 2) (Додаток В,Д, Ж);
— звіту про рух грошових коштів (форма № 3);
Розрахуємо показники оцінки майнового стану ПП «Ларіс».
Сума господарських коштів, що їх підприємство має урозпорядженні. Цей показник дає загальну вартісну оцінку активів, якіперебувають на балансі підприємства. Зростання цього показника свідчить прозбільшення майнового потенціалу підприємства. ПП «Ларіс» на кінець 2007 рокумало баланс в розмірі 1524,1 тис. грн., на кінець 2008 року – 1878,5 тис. грн.,на кінець 2009 року – 4639,6 тис. грн., тобто за період 2007-2009 років сумагосподарських коштів, що їх ПП «Ларіс» має у розпорядженні збільшується, щосвідчить про позитивну тенденцію в діяльності ПП «Ларіс».
Ліквідність балансу — це ступінь покриття борговихзобов’язань підприємства його активами, строк перетворення яких у грошівідповідає строку погашення платіжних зобов’язань. Ліквідність балансу залежитьвід ступеня відповідності величини наявних платіжних коштів величині борговихзобов’язань.
Аналізуючи ліквідність підприємства, використовують такіпоказники:
— коефіцієнт абсолютної ліквідності;
— коефіцієнт швидкої (проміжної, суворої) ліквідності;
— коефіцієнт покриття (загальний коефіцієнтліквідності, коефіцієнт поточної ліквідності)
Коефіцієнт абсолютної ліквідності є найбільш жорсткимкритерієм платоспроможності й ліквідності підприємства і показує, яку частинукороткострокової заборгованості воно може погасити в поточний момент абонайближчим часом. Для ПП «Ларіс» коефіцієнт абсолютної ліквідності(платоспроможності) складав у 2007 році складає 0,0%, у 2008 році – 0,01%, у2009 році – 0,1%, даний показник є нижчим нормативного рівня та має тенденціюдо збільшення і показує, що у разі звернення всіх кредиторів покороткостроковим зобов’язанням підприємство зможе погасити лише незначнучастину поточної заборгованості.
Коефіцієнт швидкої (проміжної, суворої) ліквідності,або коефіцієнт кислотного тесту допомагає оцінити можливість погашенняпідприємством короткострокових зобов’язань у разі його критичного стану [2,54]. Теоретичне найнижче значення цього показника — 1, найвище — 2. Для ПП «Ларіс»коефіцієнт швидкої ліквідності складав у 2007 році складає 31%, у 2008 році – 30%,у 2009 році – 49%, що має позитивну тенденцію до збільшення.
Коефіцієнт покриття (загальний коефіцієнт ліквідності,коефіцієнт поточної ліквідності) вимірює загальну ліквідність і показує, якоюмірою поточні кредиторські зобов’язання забезпечуються поточними активами,тобто скільки грошових одиниць поточних активів припадає на одну грошовуодиницю поточних зобов’язань. Теоретичне значення цього показника — 1,5-2,5.Для ПП «Ларіс» коефіцієнт покриття загальний складав у 2007 році складає 82%, у2008 році — 55%, у 2009 році — 56% та мав постійну тенденцію до зменшення тавказує на негативну тенденцію забезпечення поточних зобов’язань підприємстваоборотними активами ПП «Ларіс». Дані фінансового стану ПП «Ларіс» показникизанесено до табл. 2.2.
Таблиця 2.2 Оцінка ліквідності ПП «Ларіс» за період2007-2009 роківПоказник Роки Відхилення 2009, (+/-) 2007 2008 2009 Коефіцієнт покриття загальний, % 82,0 55,0 56,0 -46,4 Коефіцієнт швидкої ліквідності, % 31,0 30,0 49,0 +36,7 Коефіцієнт абсолютної ліквідності, % 0,0 0,01 0,1 +100,0
Таким чином, спостерігається стабільна тенденція дозниження ліквідності активів ПП «Ларіс», значна їх частина не відповідаєвстановленим нормативам, що свідчить про недостатній запас товарно-матеріальнихцінностей та грошових коштів, що пов’язано зі специфікою галузі та діяльністюпідприємства.
Платоспроможність – це можливість підприємстванаявними грошовими ресурсами своєчасно погасити свої строкові зобов’язання.Коли підприємство має добрий фінансовий стан, воно стійко платоспроможне, упротивному разі воно періодично або постійно неплатоспроможне.
Коефіцієнт концентрації власного капіталу характеризуєчастку власності самого підприємства у загальній сумі коштів, інвестованих уйого діяльність. Для ПП «Ларіс» коефіцієнт концентрації власного капіталускладає у 2007 році — 8,0%, у 2008 році — 12,0%, у 2009 році — 15,0%, томуданий показник має позитивну тенденцію до росту.
Коефіцієнт концентрації залученого (позиковогокапіталу) відповідно складає 91,0%, 87,0% та 84,0%.
Коефіцієнт фінансової залежності є оберненим допопереднього показника. Для ПП «Ларіс» коефіцієнт фінансової залежності складаєу 2007 році — 1126,0%, у 2008 році — 792,0%, у 2009 році — 632,0%, що показуєзначну фінансову залежність підприємства, оскільки його діяльність фінансуєтьсяза рахунок запозичених коштів.
Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, якачастина власного капіталу використовується для фінансування поточноїдіяльності, тобто яку вкладено в оборотні кошти, а яку капіталізовано. Для ПП «Ларіс»коефіцієнт маневреності власного капіталу складає у 2007 році — -182,0%, у 2008році — -408,0%, у 2009 році — -232,0%, що показує негативну тенденціюманевреності власного капіталу підприємства.
Дані стосовно фінансового стану підприємства занесемодо табл. 2.3.
Таблиця 2.3 Оцінка майнового стану ПП «Ларіс» заперіод 2007-2009 роківПоказник Роки Відхилення 2009, (+/-) 2007 2008 2009 Коефіцієнт концентрації власного капіталу, % 8,0 12,0 15,0 +46,6 Коефіцієнт концентрації залученого (позикового капіталу), % 91,0 87,0 84,0 -8,3 Коефіцієнт фінансової залежності, % 1126,0 792,0 632,0 -78,1 Коефіцієнт маневреності власного капіталу, % -182,0 -408,0 -232,0 -21,5
Таким чином, проаналізувавши фінансову стійкість тазалежність підприємства можна зробити висновки, що підприємство є фінансовонестійким та значно залежить від короткострокових позичальників.
2.2 Аналіз показниківорганізації та технічного обслуговування виробництва на ПП «Ларіс»
На ПП «Ларіс» застосовують три форми організаціїремонтно-профілактичних робіт залежно від масштабів виробництва. Зацентралізованої форми весь ремонтний персонал ПП «Ларіс» підпорядкованоголовному механіку. Децентралізована форма, навпаки, передбачає, що всі видиремонтних робіт виконуються персоналом цехових ремонтних баз, що їхпідпорядковано начальникам цехів. Змішана форма організації ремонту поєднує всобі централізацію і децентралізацію: технічне обслуговування та поточнийремонт здійснює ремонтний персонал виробничих цехів, а капітальний ремонт тамодернізацію, виготовлення запасних частин і нестандартного устаткування — персонал ремонтно-механічного цеху.
Залежно від того, як визначаються потреби в ремонтнихроботах, розрізняють систему планово-запобіжного ремонту (систему ПЗР) ісистему ремонту за результатами технічної діагностики.
Суть системи ПЗР на ПП «Ларіс» полягає в тім, що всізапобіжні заходи та ремонти здійснюються відповідно до встановлених заздалегідьнормативів. Після відпрацювання кожною фізичною одиницею устаткування (одиницеютранспортного засобу) певної, визначеної нормативами кількості годин проводятьйого огляди та планові ремонти, черговість і послідовність яких залежить відпризначення засобу праці, його конструктивних особливостей, умов експлуатації.
Визначення обсягів і видів ремонтних робіт на ПП«Ларіс» у системі ремонту за результатами технічної діагностики здійснюється взалежності від фактичної потреби в них після об`єктивного контролю технічногостану того чи того виду засобів праці.
Перша з наведених систем забезпечує більшу надійність,безперебійну експлуатацію устаткування та інших засобів праці, натомість другає значно дешевшою.
На ПП «Ларіс» поширена система ПЗР. Вона передбачаєпроведення технічного (міжремонтного) обслуговування конкретних засобів праці,їхніх періодичних планових ремонтів і модернізації. У процесі технічногообслуговування усуваються дрібні несправності засобів праці, проводяться оглядистану окремих вузлів та агрегатів, здійснюється заміна мастила та регулюванняпевних механізмів. Планові ремонти залежно від обсягу, складності й термінупроведення робіт поділяються на поточні і капітальні.
Поточний ремонт здійснюється за гарантованогозабезпечення нормального функціонування устаткування та інших засобів праці. Упроцесі поточного ремонту змінюються та відновлюються окремі деталі (вузли)засобів праці, проводяться регулювальні операції.
Під час проведення капітального ремонту обладнання ітранспортних засобів здійснюється: повне розбирання; ремонт спрацьованих деталейта вузлів (в тім числі базових); заміна тих, що не підлягають ремонту;регулювання та випробування під навантаженням.
Модернізація засобів праці (передовсім технологічногоустаткування) проводиться з метою підвищення їхнього технічного рівня(розширення технологічних можливостей, зростання продуктивності) способомчасткових змін конструкції.
У системі ПЗР на ПП «Ларіс» регламентація ремонтнихробіт здійснюється за допомогою кількох нормативів. Головними з них є:
Ремонтний цикл – проміжок часу між двома капітальнимиремонтами або між початком експлуатації та першим капітальним ремонтом;
Міжремонтний період – проміжок часу роботиустаткування чи іншого засобу праці між двома суміжними (черговими) ремонтами;
Структура ремонтного циклу – перелік і послідовністьпланових ремонтів, процесів технічного обслуговування в межах одного ремонтногоциклу;
Категорія складності ремонту – показник, якийвідзначає трудомісткість планового ремонту того чи того виду технологічногоустаткування проти трудомісткості ремонту еталонної фізичної одиниці.
Удосконалення техніко-технологічної бази виробництва,збільшення потужності та інтенсифікація використання машин (агрегатів) об`єктивнозбільшують споживання різних видів енергії. Частка витрат на енергію вструктурі собівартості продукції має тенденцію до зростання. Оскільки енергія(електроенергія насамперед) не може накопичуватися, тобто процес її виробництвазбігається з процесом споживання, будь-які порушення енергопостачання завдаютьпідприємству значних збитків. Усе це підвищує значення безперешкодногофункціонування енергетичного господарства ПП «Ларіс».
До складу енергетичного господарства за звичай входятьтакі окремі його види:
Енергосилове – знижувальні підстанції, генераторні татрансформаторні установки, електричні мережі, акумуляторне господарство;
Теплосилове – котельні, компресори, теплосиловімережі, водопостачання, каналізація;
Газове – газогенераторні станції, газові мережі,холодильні та вентиляційні установки;
Пічне – нагрівальні та термічні печі;
Слабкострумове – власна телефонна станція, різні видизв`язку (в тім числі диспетчерського та селекторного);
Енергоремонтне – технічне обслуговування, ремонт імодернізація різноманітного енергообладнання.
Керівництво енергетичним господарством за значнихобсягів споживання енергії здійснює головний енергетик ПП «Ларіс». Безпосереднєвиконання функції енергозабезпечення підприємства покладається на відділголовного енергетика, енергоцех і відповідні лабораторії.
В основу експлуатації енергогосподарства покладаютьсярозрахунки планового і звітного енергетичного балансів ПП «Ларіс». Розробкапланового енергетичного балансу здійснюється з метою: по — перше, визначенняпотреби в паливі та енергії з урахуванням допустимих витрат у внутрішніхмережах (витратна частина балансу); по — друге, обґрунтування засобівзабезпечення цих потреб за рахунок виробництва енергії зі сторони, використаннявторинних енергоресурсів (прибуткова частина балансу).
Звітний енергетичний баланс використовується дляаналізу фактичного стану енергозабезпечення ПП «Ларіс» й контролю використанняенергоресурсів. Він також служить вихідною базою для розробки стратегічних таоперативних заходів для об`єктивно необхідної економії паливно-енергетичнихресурсів.
Згідно з статистичними даними ПП «Ларіс», до 80%машинно-тракторних агрегатів працюють з невідрегульованими робочими органами табез налагодження на задані режими роботи. За висновками спеціалістів підприємства,відбувається це тому, що трудомісткість регулювань і технологічних налагодженьдоволі значна. Тому, щоб забезпечити високопродуктивну і високоякісну роботумашинно-тракторного агрегату, механізатор має щодня витрачати 1-1,5 год натехнічне обслуговування механізмів, а всього — 2-2,5 год/зміну. Томумеханізатори скорочують час, потрібний для підготовки машинних агрегатів,унаслідок чого знижується ефективність використання техніки. Тобто 34% робочогочасу устаткування простоюють у ремонті.
Надійність і довговічність машин та устаткуваннязабезпечуються на всіх етапах її створення. Насамперед, на стадії проектування,оскільки від конструкції машини та її загального компонування, від використанняматеріалів, режимів термообробки, системи змащування, наявності механізмів підналагодження і захисту від перевантажень та інших конструктивних особливостейзалежать показники надійності.
У сфері виробництва надійність забезпечується завдякиорганізації якісного виготовлення і контролю продукції, управління ходомтехнологічного процесу, застосуванням сучасних методів підвищення термінуслужби виробів.
Надійність і комфортність не слугують безплатнимдодатком до машини, а є вагомим і цінним показником у визначенні вартостімашини.
Без добре налагодженого технічного обслуговуваннямашин не можна забезпечити безперебійне використання машинно-тракторного парку.У структурі собівартості механізованих робіт витрати на технічне обслуговуванняі ремонт становлять 20-22%. Розмір їх значною мірою залежить від додержання встановленоїперіодичності та якості технічного обслуговування і ремонту, машин, правильноїексплуатації їх у процесі роботи. Тому на ПП «Ларіс» застосовуютьпланово-запобіжну систему технічного обслуговування устаткування та іншихмашин, що включає обкатування машин, періодичне техобслуговування, поточний ікапітальний ремонти та зберігання машин та устаткування.
Завданням капітального ремонту є повне відновленнявсіх агрегатів зношеної машини, вузлів і деталей, що служать кілька років, апоточного — тих, які зношуються протягом одного року.
Витрати на технічне обслуговування і ремонти потрібновраховувати при складанні річного плану господарства і госпрозрахунковихмеханізованих планів бригад. Для їх розрахунку складають план проведеннятехнічних обслуговувань, поточних і капітальних ремонтів устаткування та іншихмашин і обчислюють суму всіх витрат на них за встановленими нормативами.Доцільно розробляти річні плани ремонтів і визначати витрати на них спочатку вгоспрозрахункових планах механізованих бригад, а потім використовувати їх дляскладання річного плану господарства.
Періодичність технічних обслуговувань і ремонтів можнавизначати за кілограмами витраченого палива та енергії, відпрацьованимимотогодинами.
Найповніше енергетичні затрати відбиваються у витратахенергії. Тому за цим показником треба планувати проведення технічнихобслуговувань і ремонтів техніки. Для цього складають річний план витрат паливапо кожній машині після останнього капітального і поточного ремонту (для новихмашин — з початку експлуатації) до початку планового року. При цьому враховуютьтехнічний стан машин і рекомендовані міжремонтні строки. Кількість капітальнихремонтів (Рк) можна визначити за формулою
Рк=(П+Пк)/Мк (2.1)
де, П — планові витрати палива, кг; Пк — витрати паливапісля останнього капітального ремонту, кг; Мк — витрати палива в міжремонтністроки для капітального ремонту техніки, кг.
Так само визначають кількість поточних ремонтів (Рп),тільки дані про витрати палива на трактор на початок року беруть починаючи відостаннього ремонту (капітального чи поточного):
Рп=(П+По)/Мп-Рк (2.2)
де, По — витрати палива після останнього ремонтумашини, кг; Мп — витрати палива в міжремонтні строки для поточного ремонту, кг.
Обчислену кількість ремонтів і технічних обслуговуваньзаокруглюють до цілого числа в бік зменшення.
Планові витрати на ремонти, технічне обслуговування,заміну шин і гусениць, а також на зберігання техніки визначають як за питомими,так і за лімітними (річними) нормативами витрат. Питомі нормативи витрат длятракторів і самохідних комбайнів установлено з розрахунку на витрачену машиною1 т дизельного палива. Вартість капітального чи поточного ремонту машинивизначають множенням витрат палива в міжремонтний строк (у тоннах) на питомийнорматив витрат. Добуток вартості одного ремонту на кількість машин, якіпідлягають капітальному чи поточному ремонту, становить планову суму витрат наремонти. Для визначення витрат на технічні обслуговування, зміну деталей ізберігання машин планові витрати енергії та палива машиною даної марки множатьна норматив витрат коштів.
Питомі нормативи витрат на утримання причіпних іначіпних машин установлено з розрахунку на нормо-зміну. Для підвищеннязацікавленості механізаторів у роботі на машинах, які відпрацювали значнийстрок, нормативи витрат на їх ремонт і витрати палива диференціюють залежно відамортизаційного строку машин і періоду їх експлуатації.
У нормативах витрат на утримання техніки (прирозрахунках на одиницю роботи, річних лімітів і оптової ціни ремонтів)ураховують основну і додаткову оплату праці з нарахуваннями на соціальнестрахування; вартість запасних частин і використовуваних ремонтних матеріалів,технічного обслуговування, заміни деталей, включаючи націнки торговихорганізацій, накладні витрати і планові нагромадження. Звичайно такі нормативине викликають сумнівів при виконанні ремонтів на спеціалізованих ремонтнихпідприємствах. А для майстерень ПП «Ларіс» вони мають бути скориговані навеличину накладних витрат і планових нагромаджень ремонтних підприємств.
При плануванні загально-бригадних витрат складаютькошториси з урахуванням конкретних умов (табл. 2.4).

Таблиця 2.4 Витрати на ремонтні заходи на ПП «Ларіс»на протязі 2007-2009 рр.№ п/п Показники 2007 р. 2008 р. 2009 р. Відхилення 2009, % 1 2 3 4 5 6 2 Капітальний ремонт 4,0 11,0 17,0 +76,4 3 Поточний ремонт 9,0 52,0 79,0 +88,6 4 Техогляд 1,5 6,0 9,0 +83,3 5 Ремонт і заміна запчастин 5,0 42,0 57,0 +91,2 6 Зберігання техніки 0,5 5,0 7,0 +92,8
У таблиці 2.4 наведено план витрат на використання машинногопарку ПП «Ларіс». Зокрема потреба в коштах на технологічне обслуговуваннятехніки становить 168 тис. грн., у тому числі для проведення капітальнихремонтів — 17, поточних ремонтів — 79, на техогляди — 9, ремонт і заміну запчастин- 57, на зберігання техніки — 7 тис. грн.
Технічне обслуговування передбачає обов'язковий,завчасно встановлений обсяг робіт для кожного типу механізмів і умов їхексплуатації, який виконується згідно з нормативами періодичності ітрудомісткості.
Операції технічного обслуговування виконуються зпопереднім контролем технічного стану техніки і їх складальних одиниць.Основним методом контролю є технічне діагностування як складова частина технічногообслуговування.
Мета технічного діагностування полягає у визначеннідійсної потреби у виконанні операцій технічного обслуговування, прогнозуваннізалишкового ресурсу складальних одиниць і деталей.
В залежності від періодичності, трудомісткості таобсягу робіт для тракторів встановлені такі види технічного обслуговування:
— щозмінне технічне обслуговування;
— періодичне технічне обслуговування;
— сезонне технічне обслуговування;
— технічне обслуговування при зберіганні татранспортуванні.
В складних умовах використання гусеничних та коліснихтракторів (велике запилення, високогір'я, низькі температури та ін.)проводиться спеціальне технічне обслуговування із зменшеним значеннямперіодичності.
Щозмінне технічне обслуговування повинно забезпечитипрацездатність механізмів на протязі всієї робочої зміни шляхом контролютехнічного стану основних її частин: гальмового обладнання, ходової частини,органів керування, сигналізації, двигуна та усунення виявлених несправностей, атакож дозаправлення пально-мастильними матеріалами, робочого та охолоджувальноюрідинами.
Виконання щозмінного технічного обслуговуванняпокладається на механізаторів та їх помічників, де вони передбачені.
Періодичне технічне обслуговування виконується з метоюзниження інтенсивності зносу деталей і складальних одиниць, визначення їхзалишкового ресурсу, усунення наявних несправностей; здійснюєтьсяспеціалізованими бригадами (ланками) за участю або без участі механіків, заякими закріплені механізми.
Періодичність виконання та обсяг робіт періодичноготехнічного обслуговування залежать від типу техніки, що обслуговується. В залежностівід обсягу передбачених робіт, послідовності їх виконання кожному періодичномутехнічному обслуговуванню надається порядковий номер (ТО-1, ТО-2, ТО-3).
До обсягу робіт технічного обслуговування з більшвисоким порядковим номером включаються роботи, які передбачені до виконання притехнічних обслуговуваннях з більш низькими порядковими номерами.
Сезонне технічне обслуговування виконується двічі нарік при переведенні механізмів на експлуатацію в умови весняно-літнього абоосінньо-зимового періоду. Сезонне технічне обслуговування поєднується зпроведенням чергового періодичного технічного обслуговування.
ПП «Ларіс» на протязі останніх років досить активнопрацює на ринку виробів з нержавіючої сталі. З кожним роком його об’ємивиробництва та продажу продукції зростають. Це свідчить про якість тадоступність продукції підприємства навіть населенню з не досить високимиприбутками.
Продукцію підприємства знають не тільки в межахобласті, ПП «Ларіс» активно працює над створення дилерської мережі по всій територіїУкраїни.
З кожним роком зростає кількість продукції, щовиготовляється і реалізується підприємством, а заразом і зростають прибутки ПП«Ларіс»
Спостерігається стабільна тенденція до зниженняліквідності активів ПП «Ларіс», значна їх частина не відповідає встановленимнормативам, що свідчить про недостатній запас товарно-матеріальних цінностей тагрошових коштів, що пов’язано зі специфікою галузі та діяльністю підприємства.
Підприємство є фінансово нестійким та значно залежитьвід короткострокових позичальників.
На ПП «Ларіс» всі запобіжні заходи та ремонтиздійснюються відповідно до встановлених заздалегідь нормативів. Післявідпрацювання кожною фізичною одиницею устаткування (одиницею транспортногозасобу) певної, визначеної нормативами кількості годин проводять його огляди тапланові ремонти, черговість і послідовність яких залежить від призначеннязасобу праці, його конструктивних особливостей, умов експлуатації.
У порівнянні 2007-2009 рр. обсяг продукції збільшивсяна 69,3%, що свідчить про збільшення обороту продукції, запровадженні системізнижок, що дозволяють користуватися послугами саме цього підприємства;урізноманітненні товарів, що знаходяться на реалізації.
Чистий дохід від реалізації на протязі 2007-2009 рр.збільшився на 73,1%. Даний показник свідчить, що підприємство на протязіаналізованого періоду примножило свій чистий дохід за рахунок збільшення обсягуреалізованої продукції, а не за рахунок безпідставного підняття цін.
Не змінилась кількість працівників на протязі2007-2009 рр.
Зменшився фонд оплати праці на 27,6%, що свідчить прозменшення заробітних плат.
Зросла продуктивність праці на 69,2%, що свідчить провпровадження новітніх методик удосконалення організації праці такомп’ютеризацію процесу праці.
Середньорічна заробітна плата зменшилась на 26,3%, якнаслідок зменшення фонду оплати праці на підприємстві.
Визначення обсягів і видів ремонтних робіт на ПП«Ларіс» у системі ремонту за результатами технічної діагностики здійснюється взалежності від фактичної потреби в них після об`єктивного контролю технічногостану того чи того виду засобів праці.

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯОРГАНІЗАЦІЇ ТЕХНІЧНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА
 
3.1 Напрямки вдосконаленняорганізації технічного обслуговування на виробництві
Процеси ремонтів на підприємствах відчутно відстають, як по своїйтехнологічній, так і по організаційній підготовці. За рахунок низького рівняпродуктивності праці в ремонтних майстернях знижується рівень продуктивностіпраці в цілому по підприємстві.
Це тому, що на підприємстві завжди увага приділяєтьсявипуску продукції, а ремонт обладнання не брався до уваги.
Шляхи вдосконалення ремонтного господарства (Рис. 3.2):
1.        Розробканової системи документації ГОСТ, ОСТ по організації і управлінню процесамиремонту обладнання, в якій в першу чергу повинен бути відображений національнийі зарубіжний досвід
2.        Вдосконаленняметодів планування і економічного стимулювання роботи ремонтних бригад
3.        Спеціалізаціяремонтного господарства на рівні галузі, регіону, підприємства.
На деяких підприємствах отримала розповсюдженняінспекційна система технічного обслуговування і ремонту, при якому проведенняремонту залежить не від строку експлуатації обладнання, а від фактичної потребив ньому.
4. ВведенняАСУ дозволяє планувати ремонтні роботи, контролювати їх виконання, розподілятитрудозатрати по видах ремонту і аналізувати їх, раціонально використовуватиресурси.

/>

Рис. 3.2. Шляхи вдосконалення ремонтного господарства
При виробництві енергетичні витрати мають питому вагув собівартості. Економія енергії при збільшення її потреб стає одним ізцентральних завдань енергетичного господарства.
Неминучі втрати при її виготовлені, розподіленню тавикористанню при правильній організації енергетичного господарства тавиробництва можу бути зменшені та приведенні до мінімуму. Виявлення джерелвтрат палива, електроенергії, пари, тощо, розробка та здійсненняорганізаційно-технічних заходів для їх скорочення – найважливіше завданняенергетиків, механіків.
Аналіз використання енергоресурсів показує, що втратиенергоресурсів пояснюється неповним згоранням палива незадовільним станомелектромереж та електрообладнання, недостатньою теплоізоляцією теплопроводів,технічним відставанням технологій та енергетичного обладнання.
Основні шляхи покращення використання енергії тапалива:
1.        Скороченняабо ліквідація прямих витрат енергії, що досягається організацієюсистематичного контролю за технічним станом енергетичного обладнання,забезпечення рівномірного розподілення електроенергії, систематичного огляду іпрофілактики ізоляції електрогазопроводів, оскільки несправності викликаютьвитікання .
2.        Покращеннятехнології та організації виробництва — введення прогресивних методівзберігання, встановлення оптимальних режимів процесів, підвищення завантаженняобладнання, автоматизації виробничих процесів, не допускати виготовлення браку.
3.        Зменшеннявтрат палива при його транспортуванню, зберіганню та спалюванні, що досягаєтьсяправильною організацією розвантаження, добрим станом складського господарства,удосконалення організації праці, заробітної плати та матеріального стимулюванняробітників енергетичного господарства.
4.        Скороченнявитрат електроенергії на технологічні та освітлювальні цілі, що має важливезначення. Неекономічна робота електродвигунів буває при недостатньомузавантаженні їх за низького коефіцієнта корисної дії. А також несвоєчасноговимкнення електродвигунів при холостому ході машин (Рис. 3.3).
/>

Рис. 3.2. Шляхи покращення використання енергії палива
Вся робота по скороченню втрат та по економії паливата електроенергії повинна бути обґрунтована глибокому та всебічному аналізістану енергетики. Технології та організації виробництва на підприємстві. Планорганізаційно-технічних заходів необхідно засновувати на цілком виразномууявленні про розміри та джерела втрат енергії та палива.
Організація складського господарства складається увиборі і обґрунтуванні виду і складу складів, їх розміщення, розміри,обладнання, а також у визначені порядку роботи складів в залежності відфункцій, які вони
Напрямки вдосконалення складського господарства:
— поглиблення спеціалізації та кооперації;
— використання нових форм автоматизації та механізаціїскладських приміщень, широке використання комп’ютеризованих інформаційнихсистем обліку й обробки інформації та різної документації;
— поліпшення діяльності системи матеріально-технічногозабезпечення, збуту продукції на основі організації й управління оптимальнимрівнем запасів ресурсів і залишків готової продукції, виробів на складах та внезавершеному виробництві;
— раціональне планування розвитку й розміщенняелементів системи складського господарства підприємства та його підрозділами.
Раціонально організоване транспортне господарствозобов’язане безперервно покращувати свою роботу за наступними основниминапрямками: механізація навантажувально-розвантажувальних робіт, покращеннявикористання транспортних засобів, організація попереджувального ремонтутранспортних засобів. Склад транспортного господарства підприємства залежитьвід характеру випускаючої продукції, виробничої структури, типу і масштабіввиробництва.
В зв’язку із збільшенням обсягів виробництва продукціїта розширенням дистриб’юторської мережі виникла проблема у забезпеченнівиробництва транспортом. Наявні транспортні засоби не спроможні забезпечитивиконання встановленого плану реалізації. В автомобільному парку підприємства єв наявності вантажний автомобіль «IVECO», який на даний час знаходиться внеробочому стані. Ремонт даного автомобіля вантажопідйомність якого складає 3,5тони, здатна в повній мірі забезпечити потребу в транспортних засобах.
Після здійснення заходу по ремонту вантажногоавтомобіля буде повністю ліквідовано застої готової продукції на складі. Внаслідок чого ПП «Ларіс» отримувала збитки.
Економічнаефективність інвестицій – це показник, обернений до терміну окупності. Вінпоказує, скільки коштів підприємство отримає на кожну грошову одиницюінвестованих коштів.
Отже, проводити капіталовкладення у проект по ремонтуавтомобіля «IVEKO» досить доцільним і матиме позитивний економічний ефект.
При централізованому методі ремонт всіх видів і деякіроботи по технічному обслуговуванню проводяться силами ремонтно-механічногоцеху РМЦ. Цей цех займається ремонтами і має спеціалізовані ремонтні бригади,необхідне універсальне обладнання, запчастини, матеріали. Він застосовується напідприємствах одиничного і дрібносерійного виробництва.
При децентралізованому методі всі види ремонтних робіті виготовлення змінних деталей здійснюється силами і засобами цехових ремонтнихслужб. РМЦ підприємства виконує роботу по ремонту і модернізації складного ігабаритного обладнання, виготовляє запчастини масового застосування, відновлюєдеталі, які вимагають спецобладнання і оснастки. Цей метод використовують вкрутосерійному і масовому виробництві з великим числом обладнання в кожномуцеху.
Змішаний метод характеризується тим, що ремонтніроботи виконуються як цеховою, так і РМЦ. За РМЦ закріплюють крупні ремонти івиготовлення деталей.
При всіх методах організації ремонту обов'язковопроводяться огляди (технічне обслуговування). Ці види робіт виконуютьсяосновними виробничими працівниками, які повинні вести нагляд за роботоюобладнання на протязі зміни, попереджувати неподання аброзивного матеріалу наповерхні, слідкувати за рівнем масла і холодної рідини, характером шумів вредукторах, коробках швидкостей, прибиранням відходів, змазка обладнання.
Крім того, деякі види робіт здійснюються черговимремонтним персоналом.
Комплексні бригади ремонтників закріплюються завизначеним учасником, цехом для виконання всіх ремонтних робіт.
Капітальний ремонт може проводитися окремимибригадами. Для скорочення пристроїв обладнання в ремонті всі основні ремонтніроботи виконуються в обідні перерви і вихідні дні для чого ремонтному персоналувстановлюють графік роботи, який відрізняється від основних робочих графіків.
Ці способи використовуються при ремонтних роботах беззупинки виробництва.
При капітальному ремонті може здійснюватисямодернізація обладнання. Вона заключається в тому, що в конструкцію машинвносяться зміни з метою підвищення ефективності обладнання. Також примодернізації проводять заміну приладів, пристосувань, нових конструкцій.
Управління ремонтним господарством здійснюєтьсяголовним механізмом, який підпорядковується головному інженеру. Головниймеханік керує роботою РМЦ і ВГМ, а також керує ремонтними службами і координуєроботу по технічному обслуговуванню і ремонтом обладнання на підприємстві.
ВГМ на великих підприємствах складається з підрозділівбюро планово-попереджувальних робіт БППР, конструкторсько-технологічне бюроКТБ, планово-виробниче бюро ПВБ, групи кранового обладнання.
БППР організовує роботу по матеріальній іорганізаційній підготовці обладнання, планує всі види ремонтних іпрофілактичних робіт, організовує правильну роботу по експлуатації обладнання,керує роботою мастильного господарства, створює парк запчастин, веде облік ізберігання обладнання, розробляє міроприємства по механізації ремонтних робіт,створює графіки ремонтів.
КТБ – здійснює всю технічну підготовку системи ППТ івсі види ремонтних робіт, включаючи модернізацію. Воно складається з груп — конструкторської, технологічної, паспортизації обладнання, технологічногоархіву ВГМ.
ПВБ планує, регулює, аналізує і контролює виробничу,екологічну діяльність всіх ланок ремонтного господарства, оформляє замовленнявстановлює ліміти на матеріали, складає звіти.
Група кранового обладнання слідкує за експлуатацією істаном всіх піднімально-транспортних механізмів і підкранових шляхів, планує іконтролює виконання графіків ремонту піднімально-транспортного обладнання.
Ремонтне господарство в цеху очолює механік. Майстри ібригади, які безпосередньо керують роботами по нагляду, ремонту обладнанняпідпорядковуються механіку цеху, а майстрам — чергові слюсарі.
Процеси ремонтів на підприємствах відчутно відстають,як по своїй технологічній, так і по організаційній підготовці. За рахунокнизького рівня продуктивності праці в ремонтних майстернях знижується рівеньпродуктивності праці в цілому по підприємстві.
Це тому, що на підприємстві завжди увага приділяєтьсявипуску продукції, а ремонт обладнання не брався до уваги.
Шляхи вдосконалення ремонтного господарства:
Розробка нової системи документації ГОСТ, ОСТ поорганізації і управлінню процесами ремонту обладнання, в якій в першу чергуповинен бути відображений національний і зарубіжний досвід
Вдосконалення методів планування і економічногостимулювання роботи ремонтних бригад
Спеціалізація ремонтного господарства на рівні галузі,регіону, підприємства.
На деяких підприємствах отримала розповсюдженняінспекційна система технічного обслуговування і ремонту, при якому проведенняремонту залежить не від строку експлуатації обладнання, а від фактичної потребив ньому.
4. Введення АСУ дозволяє планувати ремонтні роботи,контролювати їх виконання, розподіляти трудозатрати по видах ремонту іаналізувати їх, раціонально використовувати ресурси.
3.2 Покращення системитехнічного обслуговування на виробництві із застосуванням комп’ютернихтехнологій
Одним з напрямків підвищення ефективності виробництвастало широке застосування інформаційних технологій, яке у 80-х роках минулогостоліття. Важливим етапом розвитку на цьому шляху стала поява концепції гнучкоївиробничої системи (ГВС).
Відповідно до ГОСТ 26228-90, гнучка виробнича систематрактується як «сукупність технологічного обладнання, яке управляється засобамиобчислювальної техніки, що володіє властивістю автоматизованогопереналагодження при зміні програми виробництва виробів. Принциповоюособливістю ГВС була наявність нового компоненту — комп'ютерної системиуправління, що забезпечує можливість ув'язування окремих виробничих процесів,функцій і задач до єдиної системи.
Від впровадження ГВС очікувалося: зменшення розмірівпідприємств, збільшення коефіцієнту використання устаткування і зниженнянакладних витрат, значне зменшення обсягу незавершеного виробництва, скороченнявитрат на робочу силу в результаті організації «безлюдного» виробництва,прискорення змінюваності моделей продукції, що випускається, відповідно довимог ринку, скорочення термінів постачань продукції і підвищення її якості.
Подальший розвиток робіт у даному напрямку наприкінці80-х — початку 90-х років призвів до появи поняття комп'ютеризованогоінтегрованого виробництва (КІВ). Концепція КІВ мала на увазі новий підхід доорганізації і управління виробництвом, новизна якого полягала не тільки взастосуванні комп'ютерних технологій для автоматизації технологічних процесів іоперацій, але й в створенні інтегрованої інформаційної системи підприємства.
Інформаційна інтеграція процесів досягалася шляхомвикористання загальних баз даних, що дозволяють більш ефективно вирішуватипитання розробки і проектування виробів, підготовки виробництва, планування іуправління виробництвом, вирішення задач матеріально-технічного забезпечення,охоплюючи всі процеси підприємства. Але у практиці ГВС є значна кількістьвипадки неефективної, збиткової їхньої роботи. Заміна людини автоматом длявиконання виробничих задач на першому етапі, як правило, призводить до збільшеннязагальних витрат, тобто збитковості експлуатації засобів – автоматизації. Уцьому і складається «парадокс автоматизації». На етапах впровадження й освоєнняГВС це варто приймати як виробничу неминучість, що пояснюється зміною типутрудової діяльності людини в ерготехнічній системі, несвоєчасною підготовкоювиробництва і його організацією.
При дослідженні загальної проблеми ефективностісучасного виробництва пильної уваги настійно вимагає проблема відставання рівнятехнічного обслуговування. Особливе значення цієї проблеми визначається нетільки відволіканням на обслуговування великої кількості матеріальних, трудовихі фінансових ресурсів, але і впливу рівня їхнього використання на ефективністьвиробництва в цілому.
Найбільш актуальним стає процес технічногообслуговування в сучасному машинобудівному виробництві. Більш того, поняття,принципи, організація — підходи до технічного обслуговування концептуально змінюються.
Сучасному виробництву необхідний принципово новийпідхід до технічного обслуговування. Однією з причин недостатньої ефективностіексплуатації ГВС, перш за все, є недостатня надійність внаслідок конструктивнихі експлуатаційних факторів.
Витрачаються великі кошти на підтримку обладнання вробочому стані. Ці витрати на третину перевищують обсяг капітальних інвестиційна технічне переозброєння і заміну фізично зношеного і морально застарілогообладнання і досягають в цілому 8-12% собівартості виготовленої продукції.
Витрати на капітальний ремонт істотно залежать відйого періодичності. Так, на протязі другого міжремонтного циклу у порівнянні зпершим, витрати на капітальний ремонт зростають у середньому на 8-14%, третьогона 16-24%, четвертого на 30-36% [31, 152]. Основним фактором, що впливає наскорочення обсягу витрат на ремонтообслуговання техніки є прискореневідновлення парку застарілої техніки. Але в складних сучасних умовах заміназастарілого обладнання новим, більш сучасним, складна і, для більшостіпідприємств, нездійсненна задача.
Ми вважаємо, що не менш актуальним є утримання діючогообладнання в працездатному стані. Технічне обслуговування і ремонт є засобомдля підтримки постійної працездатності засобів праці протягом усього періодуїхньої експлуатації. Тому, технічне обслуговування і ремонт являють собоюкомплекс робіт з попередження раптового виходу з працездатного стану обладнанняі відшкодування їх часткового фізичного зносу шляхом систематичного проведенняпрофілактичних операцій, відновлення чи заміни зношених окремих конструктивнихелементів. Причому наголос потрібно робити на технічному обслуговуванні — насистемі профілактичних засобів, а не на здійсненні ремонту.
Необхідне застосування сучасних автоматизованих системдіагностики, інтегрованних у систему управління підприємством. Тобто,необхідним стає залучання новітніх інформаційних технологій у процес здійсненнятехнічного обслуговування – цього вимагає й час.
У концепції КІВ роль інтегрованої автоматизованоїсистеми управління (ІАСУ) стала ще більш значною. На ІАСУ покладені не тількифункції автоматизації процесів проектування і виробництва виробів, але і зовсімнові задачі, пов'язані із забезпеченням інформаційної інтеграції процесів. Цяінтеграція повинна була здійснюватися за рахунок спільного використання однієїі тієї ж інформації (в електронному вигляді) для розв'язання різних задач.
Практика показала, що з усіх задач ІАСУ найбільшсхильними до типізації, виявилися задачі автоматизації проектування іпідготовки виробництва, задачі автоматизації рівня управління підприємством(АСУП) і деякі інші. Задачі технічного обслуговування обладнання до цьогоскладу не потрапили.
Наприкінці 80-х — початку 90-х років, на ринкуз'явилися самостійні програмно-технічні рішення, придатні для використання напідприємствах з різним рівнем автоматизації, у тому числі і поза КІП в його класичномурозумінні. Виникли нові стійкі поняття: CAD/CAM/CAE і MRP (MRP II).
Перше поняття — CAD (Computer Aided Design)/ CAM(Computer Aided Manufacturing) /CAE (Computer Aided Engineering) — позначалокомплекс програмних засобів комп'ютерного проектування, підготовки виробництвай інженерних розрахунків. Друге — MRP (Materials Requirement Planning — планування потреб у матеріалах), а пізніше MRP II (Manufacturing ResourcePlanning — управління виробничими ресурсами) — стало загальноприйнятимпозначенням комплексу задач управління фінансово-господарською діяльністюпідприємства: планування виробництва, матеріально-технічного постачання,управління фінансовими ресурсами і інших [22, 63].
З'явилися перші стандарти і специфікації, щовизначають функціональні вимоги до цих систем. У цей же час було запропонованоконцепцію ERP (Enterprise Resource Planning – управління ресурсамипідприємства). Сьогодні терміни MRP II і ERP практично цілком витиснули термінАСУП і інтегрованих інформаційних систем, призначених для управліннявиробничо-господарською діяльністю підприємства [13, 30].
Відповідно до [ISO /ІЕС 2382-24:1995] системи класуMRP повинні виконувати наступні функції: управління фінансовими ресурсами(Financial Management); управління персоналом (Human Resources); управлінняпортфеля замовлень (Customer Orders); управління запасами (InventoryManagement); управління складами (Warehouse Management); управління закупівлями(Purchasing); управління продажами (Sales); управління сервіснимобслуговуванням (Service); прогнозування обсягу реалізації і продажів(Forecasting); об'ємного планування (Master Production Scheduling); розрахункупотреб у матеріалах (Materials Requirement Planning); оперативно-виробничогопланування (Finite Scheduling); оперативного управління виробництвом(Production Activity Control); управління технічним обслуговуванням обладнання(Equipment Maintenance); розрахунку собівартості продукції і витрат (CostAccounting); управління транспортуванням готової продукції (Transportation) [24,63].
Аналіз розвитку інформаційних технологій у виробничихзадачах показує, що одним з напрямків руху є все більш повне охоплення стадійжиттєвого циклу продукції. Гнучкі виробничі системи вирішували задачі, щостосуються винятково виробництва виробів. У комп'ютеризованому інтегрованомувиробництві коло задач значно розширилося і включило до себе розробку,проектування і виготовлення, матеріально-технічне забезпечення та інші задачіпідприємства, у тому числі й технічне обслуговування.
До середини 90-х років з'явилося усвідомленнянеобхідності створення інтегрованої інформаційної системи, що підтримує весьжиттєвий цикл виробу. По визначенню, приведеному в стандарті ISO 9004-1,життєвий цикл продукції – це сукупність процесів, виконуваних від моментувиявлення потреб суспільства у визначеній продукції, до моменту задоволення цихпотреб і утилізації продукції.
Експлуатація обладнання, його технічне обслуговуванняє стадією життєвого циклу виробу, інформація про яку є актуальною й длясуб'єктів життєвого циклу. Тому рівню здійснення технічного обслуговування повиннаприділятися значна увага.
Вимоги, які встановлені у сучасних міжнароднихстандартах, враховують індивідуальні властивості обладнання за їхнімидинамічним, жорсткістними, віброакустичними властивостями. Це забезпечить більшгнучку систему технічного діагностування та обслуговування, яка спрямована назбільшення безпеки експлуатації і ефективності виробництва.
/>

Рис. 3.4. Можливості системи моніторингу
Сучасні системи моніторингу, як складові системитехнічного обслуговування – це універсальні вимірювальні пристрої на базі багатоканальнихмультизадачних аналізаторів, дозволяють (Рис. 3.4):
— визначити дефекти зборки і монтажу;
— оцінити якість ремонту;
— прогнозувати безаварійний строк експлуатації обладнання(до кількох місяців);
— скоротити витрати на ремонт і запасні частини неменш, ніж на 30%;
— отримати додатковий прибуток за рахунок зниженняпростоїв обладнання.
Для збільшення стабільності якості системдіагностування необхідні інтелектуальні системи управління сучасниммашинобудівним обладнанням. До них належать системи діагностики і управлінняверстатом на основі математичної моделі штучних нейронних мереж [25, 53].Застосування інтелектуальних алгоритмів на основі штучних нейронних мереждозволяє значно поліпшити якість розпізнавання стану технологічного обладнання,що дозволить значно збільшити стабільність якості продукції, якавиготовляється.
Впровадження інформаційних технологій у процес технічногообслуговування є одним з шляхів підвищення ефективності, інтелектуалізаціївиробництва – головною фондоутворюючої галузі економіки нашої країни.
На деяких підприємствах отримала розповсюдженняінспекційна система технічного обслуговування і ремонту, при якому проведенняремонту залежить не від строку експлуатації обладнання, а від фактичної потребив ньому.
Шляхи вдосконалення ремонтного господарства:
1.        Розробканової системи документації ГОСТ, ОСТ по організації і управлінню процесамиремонту обладнання, в якій в першу чергу повинен бути відображений національнийі зарубіжний досвід.
2.        Вдосконаленняметодів планування і економічного стимулювання роботи ремонтних бригад.
3.        Спеціалізаціяремонтного господарства на рівні галузі, регіону, підприємства.
Вся робота по скороченню втрат та по економії паливата електроенергії повинна бути обґрунтована глибокому та всебічному аналізістану енергетики. Технології та організації виробництва на підприємстві. Планорганізаційно-технічних заходів необхідно засновувати на цілком виразномууявленні про розміри та джерела втрат енергії та палива.
Організація складського господарства складається увиборі і обґрунтуванні виду і складу складів, їх розміщення, розміри,обладнання, а також у визначені порядку роботи складів в залежності відфункцій, які вони
Напрямки вдосконалення складського господарства:
— поглиблення спеціалізації та кооперації;
— використання нових форм автоматизації та механізаціїскладських приміщень, широке використання комп’ютеризованих інформаційнихсистем обліку й обробки інформації та різної документації.
Пропонуються такі пропозиції при дослідженні даноїтеми:
1. Розробка нової системи документації ГОСТ, ОСТ поорганізації і управлінню процесами ремонту обладнання, в якій в першу чергуповинен бути відображений національний і зарубіжний досвід.
2. Вдосконалення методів планування і економічногостимулювання роботи ремонтних бригад.
3. Спеціалізація ремонтного господарства на рівнігалузі, регіону, підприємства.
На деяких підприємствах отримала розповсюдженняінспекційна система технічного обслуговування і ремонту, при якому проведенняремонту залежить не від строку експлуатації обладнання, а від фактичної потребив ньому.
4. Введення АСУ дозволяє планувати ремонтні роботи,контролювати їх виконання, розподіляти трудозатрати по видах ремонту іаналізувати їх, раціонально використовувати ресурси.
 

ВИСНОВКИ
Дослідження питань вдосконалення організаціїтехнічного обслуговування виробництва, які здійснено в даній дипломній роботідозволило зробити наступні висновки:
1. Дослідження СТОіРО різного рівняцентралізації показало, що вона не стала регламентованою, але постійнопристосовується до змін кон'юнктури, переорієнтовується відповідно до вимогкористувачів обладнання. Одним з найважливіших напрямків підвищенняефективності СТОіРО є подальший розвиток діяльності спеціалізованих ремонтнихпідприємств фірмового сервісу, що підтверджується вітчизняним і закордоннимдосвідом.
2. Для об'єктивної оцінки чинників,що впливають на ефективність СТОіРО запропонована методика, яка побудована наоснові регресивного аналізу і дозволяє проранжирувати вплив незалежних факторівна витрати по СТОіРО.
3. На основі узагальненнявітчизняного та зарубіжного досвіду в області використання СТОіРО виділено такігрупи господарчих суб'єктів, які повинні бути на нашому ринку послуг:організації, які входять до системи виготовлення виробничого обладнання (тобтосамостійно здійснюючі фірмовий сервіс); спеціалізовані ремонтні підприємства,що діють за територіальною ознакою; підприємства, для яких ремонтне виробництвоне є профільним, але пов'язане з основним напрямком діяльності (лізинговіфірми; організації, що працюють на повторному ринку обладнання та ін.).
4. При оплаті за контрактом цінаповинна враховувати різноманітні експлуатаційні та ремонтні особливостіобслуговування машин. Розроблені в дисертації методичні рекомендації повстановленню контрактної ціни передбачають обґрунтування верхньої й нижньоїмежі як з точки зору споживача, так і з точки зору виконавця ремонтних послуг.
5. Розроблена методика розрахункуграфіка ремонтних робіт, яка дозволяє визначати оптимальну чисельністьремонтного персоналу для проведення робіт по СТОіРО при різних рівняхцентралізації.
ПП «Ларіс» на протязі останніх років досить активнопрацює на ринку виробів з нержавіючої сталі. З кожним роком його об’ємивиробництва та продажу продукції зростають. Це свідчить про якість тадоступність продукції підприємства навіть населенню з не досить високимиприбутками.
Продукцію підприємства знають не тільки в межахобласті, ПП «Ларіс» активно працює над створення дилерської мережі по всійтериторії України.
З кожним роком зростає кількість продукції, щовиготовляється і реалізується підприємством, а заразом і зростають прибутки ПП«Ларіс»
Спостерігається стабільна тенденція до зниженняліквідності активів ПП «Ларіс», значна їх частина не відповідає встановленимнормативам, що свідчить про недостатній запас товарно-матеріальних цінностей тагрошових коштів, що пов’язано зі специфікою галузі та діяльністю підприємства.
Обсяг продукції збільшився на 69,3%, що свідчить прозбільшення обороту продукції, запровадженні системі знижок, що дозволяютькористуватися послугами саме цього підприємства; урізноманітненні товарів, щознаходяться на реалізації.
Чистий дохід від реалізації на протязі 2007-2009 рр.збільшився на 73,1%. Даний показник свідчить, що підприємство на протязіаналізованого періоду примножило свій чистий дохід за рахунок збільшення обсягуреалізованої продукції, а не за рахунок безпідставного підняття цін.
Не змінилась кількість працівників на протязі2007-2009 рр.
Зменшився фонд оплати праці на 27,6%, що свідчить прозменшення заробітних плат.
Зросла продуктивність праці на 69,2%, що свідчить провпровадження новітніх методик удосконалення організації праці такомп’ютеризацію процесу праці.
Середньорічна заробітна плата зменшилась на 26,3%, якнаслідок зменшення фонду оплати праці на підприємстві.
Підприємство є фінансово нестійким та значно залежитьвід короткострокових позичальників.
На ПП «Ларіс» всі запобіжні заходи та ремонтиздійснюються відповідно до встановлених заздалегідь нормативів. Післявідпрацювання кожною фізичною одиницею устаткування (одиницею транспортногозасобу) певної, визначеної нормативами кількості годин проводять його огляди тапланові ремонти, черговість і послідовність яких залежить від призначеннязасобу праці, його конструктивних особливостей, умов експлуатації.
Визначення обсягів і видів ремонтних робіт на ПП«Ларіс» у системі ремонту за результатами технічної діагностики здійснюється взалежності від фактичної потреби в них після об`єктивного контролю технічногостану того чи того виду засобів праці.
На деяких підприємствах отримала розповсюдженняінспекційна система технічного обслуговування і ремонту, при якому проведенняремонту залежить не від строку експлуатації обладнання, а від фактичної потребив ньому.
Шляхи вдосконалення ремонтного господарства:
4.        Розробканової системи документації ГОСТ, ОСТ по організації і управлінню процесамиремонту обладнання, в якій в першу чергу повинен бути відображений національнийі зарубіжний досвід.
5.        Вдосконаленняметодів планування і економічного стимулювання роботи ремонтних бригад.
6.        Спеціалізаціяремонтного господарства на рівні галузі, регіону, підприємства.
Вся робота по скороченню втрат та по економії паливата електроенергії повинна бути обґрунтована глибокому та всебічному аналізістану енергетики. Технології та організації виробництва на підприємстві. Планорганізаційно-технічних заходів необхідно засновувати на цілком виразному уявленніпро розміри та джерела втрат енергії та палива.
Організація складського господарства складається увиборі і обґрунтуванні виду і складу складів, їх розміщення, розміри,обладнання, а також у визначені порядку роботи складів в залежності від функцій,які вони
Напрямки вдосконалення складського господарства:
— поглиблення спеціалізації та кооперації;
— використання нових форм автоматизації та механізаціїскладських приміщень, широке використання комп’ютеризованих інформаційнихсистем обліку й обробки інформації та різної документації.
Технічне обслуговування на підприємстві має будуватисяза принципом системності, доцільності, економічності.
Впровадження інформаційних технологій у процестехнічного обслуговування є одним з шляхів підвищення ефективності,інтелектуалізації виробництва — головною фондоутворюючої галузі економіки нашоїкраїни.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1.Закон України «Про банкрутство» // Відомості Верховної Ради України. – 1992. –№ 31.
2.Закон України «Про власність» // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №20.
3.Закон України «Про господарські товариства» // Відомості Верховної РадиУкраїни. – 1991. – № 49.
4.Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» // Відомості Верховної РадиУкраїни. – 1992. – № 29.
5.Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісноїконкуренції у підприємницькій діяльності» // Голос України. – 1992. – № 78.
6.Закон України «Про систему оподаткування» // Урядовий кур’єр. – 1997. – № 23.
7.Внутрішньогосподарська соціальна інфраструктура підприємства // ЕкономікаУкраїни. – 1994. – № 3.
8.Воспроизводство стоимости научно-технического потенциала // Вопросы экономики.– 1993. – № 3.
9.До питання про ефективність сучасного господарювання // Економіка України. –1993. – № 9.
10.Інвестиційні процеси в Україні в умовах перехідної економіки // ФінансиУкраїни. – 1998. – № 5.
11.Іноземні інвестиції в економіку України: реальність, перспективи // ГолосУкраїни. – 1994.
12.Іноземні інвестиції: їх види, шляхи залучення // Діловий вісник. – 1994. – №3–4.
13.Концепція переходу України до ринкової економіки // Відомості Верховної РадиУкраїни. – 1990. – № 48.
14.Основні положення про склад витрат виробництва (обігу) і формування фінансовихрезервів на підприємствах України // Урядовий кур’єр. – 1993. – № 151.
15.Повышение инвестиционной стратегии и регулярные стратегии структурныхпреобразований // Экономист. – 1994.
16.Постанова Кабінету Міністрів України “Про порядок формування та розміщеннядержавного контракту і державного замовлення у 1994 році” // Урядовий кур’єр. –1993. – № 167.
17.Про єдині тарифні умови оплати праці робітників і службовців за загальними(наскрізними) професіями та посадами // Урядовий кур’єр. – 1992. – № 20.
18.Стратегия фирмы // Вопросы экономики. – 1990. – № 5.
19.Трудові відносини і права людини // Урядовий кур’єр. – 1995. – № 8.
20.Указ Президента України «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії» //Урядовий кур’єр. – 1994. – № 31 – 32.
21.Управление предприятием государственной и смешанной форм собственности //Вопросы экономики. – 1993. – № 10.
22.Як роздержавлювати та приватизувати суспільну власність // Економіка України. –1992. – № 2.
23.Адамов В.Е., Ильенкова С.Д. Экономика и статистика фирм. / В.Е. Адамов, С. Д.Иленкова. – Москва: Финансы и статистика, 2007 – 240 с.
24.Акимова Н.В. Производительность труда в промышленности: проблемы измерения истимулирования. / Н.В. Акимова. – К.: Наукова думка, 2001. – 100 с.
25.Алексеева М.М. Планирование деятельности фирмы: Учебно-методическое пособие. /М.М. Алексеева. – М.: Финансы и статистика, 2008. – 248 с.
26.Антонец А.В., Белов Н.А. и др. Организация, планирование и управлениедеятельностью промышленного предприятия. / А.В. Антонец, Н.А. Белов. – К.:Высшая шк., 2002. – 472 с.
27.Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента. Как управлять капиталом? – М.:Финансы и статистика, 2005. – 383 с.
28.Бланк І.А. Інвестиційний менеджмент. / І.А. Бланк. – К.: МП ”Ітем” ЛТД “ЮнайтедЛондон Трейд Лімітед”, 2005. – 448 с.
29.Бланк И.А. Стратегия и тактика управления финансами. / И.А. Бланк. – Киев: МП“ИТЕМ” ЛТД, СП «АДЕФ — Украина», 2006. – 534 с.
30.Богуслаев В.А., Омельченко В.И. Комплексная система подготовки и организациипроизводства на серийном предприятии. / В.А. Богуслаев, В.И. Омельченко. –Днепропетровск: Січ, 2003. – 356 с.
31.Боумен, Клифф. Основы стратегического менеджмента: Пер. с англ. под ред.Зайцева А.Г., Соколовой М.И. / Клифф Боумен. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 2007.– 175 с.
32.Брігхем Є.Ф. Основи фінансового менеджменту. / Є.Ф. Брігхем. – Київ: Молодь,2007.– С. 571–573.
33.Бусыгин А.В. Предпринимательство: Учебник. / А.В. Бусыгин. – М.: Дело, 2009. –640 с.
34.Волков О.И. Экономика предприятия: Учебник. / О.И. Волков. – М.: ИНФРА, 2008. –416 с.
35.Ворст Й., Ревентлоу П. Экономика фирмы. / Й. Ворст, П. Ревентлоу. – М.: Высшаяшкола, 2004. – 180 с.
36.Гаврилишин О. Основні елементи теорії ринкової системи. / О. Гаврилишин. – К.:Наукова думка, 2002. – 128 с.
37.Герасимчук В.Г. Розвиток підприємства: діагностика, стратегія, ефективність. /В.Г. Герасимчук. – К.: Вища школа, 2005. – 267 с.
38.Горфінкель В.Я. Економіка підприємства. / В.Я. Горфінкель – М., 2006. – 367 с.
39.Градова А.П. Экономическая стратегия фирмы: Учебное пособие. / А.П. Градова. –М.: Специальная литература, 2009. – 589 с.
40.Гризунов В.П. Экономика предприятия и предпринимательство. / В.П. Гризунов. –М., 2004. – 380 с.
41.Жиляев И.Б. Мое малое предприятие: основы успешного предпринимательства. / И.Б.Жиляев. – К.: Венчур, 2005. – 134 с.
42.Иванов Г.П. Антикризисное управление: от банкротства к финансовомуоздоровлению. / Г.П. Иванов. – М.: Закон и право, ЮНИТИ, 2005.
43.Иванов И.И. Проблемы создания организационного механизма ресурсосбережений. /И.И. Иванов. – К.: Наук. думка, 2001. – 254 с.
44.Ильенкова С.Д., Гохберг Л.М. Инновационный менеджмент: Учебник для вузов. /С.Д. Ильенкова, Л.М. Гохберг. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 2007. – 327 с.
45.Козленко Н.Н. Рынок и предприятие. / Н.Н. Козленко. – М.: Агропромиздат, 2002.– 64 с.
46.Конкорев В.П. Оргструктуры управления и маркетинг на предприятиях. / В.П.Конкорев. – Барнаул, 2000. – 140 с.
47.Котлер Ф., Армстронг И. и др. Основы маркетинга: Пер. с англ. – 2-е изд. / Ф.Котлер, И. Армстронг. – К., М., СПб.: Издат. дом “Вильянс”, 2008. – 105 с.
48.Крылова Г.Д. Зарубежный опыт управлением качеством. / Г.Д. Крылова. – М.:Изд-во стандартов, 2002.
49.Ландина Т.В. Организационно-экономические механизмы адаптации предприятия кусловиям рынка. / Т.В. Ландина. – К.: Наук. думка, 2004.
50.Пересада А.А. Інвестиційний процес в Україні. / А.А. Пересада. – Київ: Ліра,2008. – 338 с.
51.Петрович Й.М. Економіка виробничого підприємництва. / Й.М. Петрович. – Львів:Оксарт, 2006. – 416 с.
52.Пилипенко А.Я. Господарське право. / А.Я. Пилипенко. – К.: Вентурі, 2006. – 782с.
53.Покропивний С.Ф. Економіка підприємства: Підручник. / С.Ф. Покропивний. – У 2т.– К.: Хвиля-Прес, 2005.– 280 с.
54.Пруссова Л.Г. Основы рыночной экономики. / Л.Г. Пруссова. – К.: РПО“Полиграфкнига”, 2003. – 304 с.
55.Покропивний С.Ф. Економіка підприємства. / С.Ф. Покропивний. – К.: КНЕУ, 2000.– 528 с.
56.Покропивний С.Ф., Колот В.М. Підприємництво: стратегія, організація,ефективність: Навч. посібник. / С.Ф. Покропивний, В.М. Колот. – К.: КНЕУ, 2008.– 352 с.
57.Ревуцкий Л.Д. Потенциал и стоимость предприятия. / Л.Д. Ревуцкий. – М.:–Перспектива, 2007. – 124 с.
58.Самуельсон П. Економіка. / П. Самуельсон. – Львів: Світ, 2003. – 495 с.
59.Стоянова Е.С. Финансовый менеджмент: теория и практика: Учебник. / Е.С.Стоянова. – М.: Перспектива, 2006. – 194 с.
60.Суторміна В., Федосов В., Андрущенко В. Держава, податки, бізнес. / В.Суторміна, В. Федосов, В. Андрущенко. – К.: Либідь, 2002. – 328 с.