КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. Т. ШЕВЧЕНКА
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни: “Економіка Збройних СилУкраїни”
на тему: “Військова галузь як особливагалузь суспільної праці”
КИЇВ–2010
План
Вступ
1. Військова праця, як особливагалузь суспільної праці
2. Колектив,як соціальне утворення військової праці
3. Стимулюваннявійськової праці
4. Військовапраця в умовах науково-технічної революції
Висновок
Списоклітератури
Вступ
Людина задовольняє свої життєві потреби через активнувзаємодію з навколишнім середовищем. Основними видами людської діяльності єпраця в її різних виявах і спілкування. Від них походять усі інші видидіяльності: навчання, військова служба, спорт. Споконвічною потребою людини,суспільства була потреба жити в мирі, спокої. Вона вимагала пошуку шляхів ізасобів, у тому числі й воєнних, що гарантували б безпеку.
Праця – основна умова людського існування. Завдяки праці людина зумілаоволодіти силами природи і поставити її на службу своїм інтересам, навчиласьвиробляти знаряддя праці, змогла розвинути свої здібності і знання, що всукупності визначило прогрес суспільного розвитку.
Праця – цілеспрямована діяльність людини, яка організовується нею взалежності від того, якими знаряддями праці вона володіє.
В процесі розвитку суспільства, появи нових знарядь праці іпояви нових видів діяльності відбувається розподіл праці. Процес розподілупраці являється спільним законом розвитку суспільства, обов’язковим для всіх суспільно-економічнихформацій.
Поява військової праці належить до того періоду, колипочала створюватись озброєна сила, як особлива організація в суспільстві.Військова праця – це праця зі специфічною організацією і специфічнимизнаряддями праці.
Види праці в сферах матеріального і нематеріальноговиробництва складають взаємопов’язаний процес між собою. Працівники виробничоїсфери (матеріального виробництва) забезпечують матеріальні умови утриманняпрацівників нематеріального виробництва, а останні, в свою чергу, сприяють більшповному задоволенню потреб всього населення держави, всебічному розвитку іпідвищенню виробництва суспільної праці.
Військовапраця відрізняється від всіх інших видів праці своєю складністю йінтенсивністю. Військовослужбовці у мирний час повинні бути готові до умовсучасної війни, що потребує найвищої напруги сил, волі і високого ступеняпідготовки. А для підготовки до таких умов, необхідні щоденні затрати праці наоволодіння військовим фахом, часто спорядженої із підвищеною небезпекою дляжиття.
Військоваслужба у Збройних Силах — це дуже важливий вид діяльності, покликанийгарантувати національну безпеку України. За своєю суттю вона є діяльністю військовослужбовцівз певними обмеженнями: відсутність звичних умов життя, наявність певногодискомфорту, особлива регламентованість поведінки, звуження кола людей, з якимиспілкується юнак, тощо.
1.Військова праця, як особлива галузь суспільної праці
В сучасному суспільстві працю можна поділити на працю всферах матеріального і нематеріального виробництва (рис. 1).
/>
Рис. 1
Військова праця являється різновидом суспільної праці понаданню специфічної послуги суспільству в збройному захисті і територіальнійцілісності держави. Вона пов’язана з забезпеченням оборони країни, часткововнесена в виробничу сферу (військове виробництво, військове будування) і деякіінші видів військової праці в Збройних Силах. На оборонних підприємствахвійськова праця являється виробничою і утворює кінцевий військовий продукт,призначення якого є матеріальною основою обороноздатності країни. До цього видупраці у військовій сфері належить і праця в тилових підрозділах (ремонтпобутової техніки, майна і т.д.).
Праця військовослужбовців задіяних в бойових частинах, єпереважно невиробничою, належить до сфери нематеріального виробництва.
Виділення військової праці як важливої галузі невиробничоїсфери дозволяє підвищувати ефективність спільної суспільної праці держави. Цезумовлено тим, що військова праця здійснює свої функції захисту держави на базіспеціалізації.
Діалектний взаємозв’язок між працею в цивільній сфері і військовоюпрацею полягає в тому, що Збройні Сили споживаючи частину суспільного продуктуі здійснюючи свої функції забезпечують найважливішу суспільну потребу –охороняють мирну працю людей, захищають країну від зовнішньої агресії.
Специфічна особливість військової праці полягає в тому, що вонажорстко регламентована, підкорена нормам і правилам, сформульованим увійськовій присязі і військових статутах, посібниках і інструкціях, основана наточному дотриманні їх вимог усіма військовослужбовцями, зв’язана з ризиком дляжиття.
Особливість сучасної військової праці полягає в тому, що їїколективний характер породжений все більшим введенням в армії і на флоті новихвидів зброї і військової техніки, які постійно потребують обслуговуваннявійськовослужбовцями. Успішне застосування таких видів зброї і військовоїтехніки може бути забезпечено лише вмілими і узгодженими діями багатьох людей,їх високою організованістю, дисциплінованістю, бездоганним виконанням кожнимсвоїх обов’язків.
Аналіз рис і особливостей військової праці дозволяє визначити їїсутність. В економічній суті вона означає таку форму суспільного поділу праці,при якій частина суспільства зайнята в Збройних Силах, використовує військовутехніку і озброєння по їх призначенню і лише виробляє специфічну послугу суспільству.Або, кажучи інакше, військова праця – це цілеспрямована діяльність особовогоскладу Збройних Сил по захисту держави, яка виражена в формі військової служби.
Військова праця виступає складовою частиною сукупноїсуспільної праці і носить корисний і необхідний характер. Поява військовоїпраці відноситься до того періоду, коли почали створюватися Збройні Сили якособлива організація в суспільстві. Військова праця пов’язана зі специфічнимисуспільним утворенням із специфічними знаряддями праці.
Природувійськової праці можна зрозуміти на основі досліджень та вивчення історичнихфактів та реалій про війну й армію та взаємозв’язку її з суспільною працеювцілому. Політичну природу, призначення і сутність армій можна виразити черезтаке поняття, як “історичний тип армій”, що знаходиться в залежності відекономічного базису суспільства і типу держави. Кожній суспільній економічнійформації властива своя визначена армія: рабовласницькому ладу — арміярабовласницького типу; феодальному ладу — феодальна армія; капіталізму — буржуазна армія і т.д.
Водночасрізноманітні історичні типи армій мають свої конкретні закономірності розвиткута соціально-економічні риси, що відображаються в характеристиках тих або іншихнапрямків діяльності армій.
Загальней особливе в характеристиках різноманітних історичних типів армій відслідковуєтьсяй у період поділу суспільства на класи і відповідне зникнення певних соціальнихгруп, що автоматично призводить до зникнення необхідності у Збройних Силах.
Вумовах ринкового розвитку військова праця спрямована на захист і забезпеченнямирної праці по будівництву та розвинутого демократичного суспільства. Вонавиступає важливою складовою частиною суспільно-корисної праці, здійснюваної вінтересах усього народу. Військова праця відноситься до одного з видівнепродуктивної праці.
Військовапраця в міру росту витрат суспільства на військові цілі займає все більшу ібільшу частину суспільної праці. Визначену необхідну частку займає військовапраця й в умовах демократичного товариства.
Визначенівиди непродуктивної праці є необхідними в конкретних умовах розвитку даногосуспільства. Перебудова у всіх сферах життя нашого суспільства, пошук шляхівнайбільш раціонального використання матеріальних, трудових і фінансовихресурсів потребує подальшої активізації взаємозв'язків економіки країни йекономіки Збройних Сил з урахуванням конкретного розв’язання задач. У цихумовах соціальна й економічна значимість військової праці характеризуєтьсяновими рисами.
Цінові риси не тільки проявляються в тому, що Збройні Сили України роблять свійвнесок у будівництво демократичного суспільства, створюючи умови для робити танеобхідні матеріальні блага, але й у прямій участі в будівництвіматеріально-технічної бази, ідеологічному вихованні трудового і фахового колективуйого навчанні та розвитку.
Усучасних умовах широке розповсюдження одержує господарсько-технічна задача, якарозв’язується працею воїнів. Сюди відноситься робота військових будівельниківпо спорудженню об'єктів господарського, культурно-побутового призначення,включаючи роботу з будівництва меліоративних систем, залізничних колій, а такожі велику діяльність з фахової підготовки сотень тисяч військових.
Необхідновідзначити, що військовослужбовці тилових підрозділів ведуть об’ємну роботу постворенню нових об'єктів, нових видів майна й озброєння безпосередньо в самих ЗбройнихСил України, що задовольняють матеріальні потреби Збройних Сил.
Військовадіяльність, як уже зазначалося, характеризується особливою екстремальністю,напруженістю порівняно з діяльністю інших галузей і вимагає великого напруженняфізичних і психічних сил, вміння регулювати свою поведінку, психічні процеси.
Томуважливою складовою військової праці можна відзначити емоційно-вольовуготовність військовослужбовців до військової служби. Вона характеризуєтьсяздатністю особистості регулювати свої емоційні стани (тривожність, страх,невдоволення, обурення, радість), витримувати складні умови, обмеження,труднощі армійського життя. Чим краще у військовослужбовців сформовані вольовіякості, чим глибше усвідомлення суспільного значення військової служби, тимвищий у нього рівень емоційно-вольової готовності до неї, що дає високірезультати в праці вцілому в системі відносин в Збройних Сил України.
Отжевиходячи з вище зазначеного можна сказати, що поняття «військова праця» єспецифічною категорією економіки Збройних Сил України, яка визначає особливий напрямоксуспільної праці зі своєю економічною характеристикою, своїми суспільнимипризначеннями і зі своїми особливостями.
Характернариса військової праці полягає в самому результаті праці. Праця в сферіматеріального виробництва виражається у визначеній кількостях речовогопродукту, що має натуральне вираження, а військова праця, як правило, не маєтакого вираження і характеризується визначеною діяльністю по досягненнюнамічених ступенів бойової готовності, військової майстерності.
Специфікавійськової праці полягає в тому, що в її основі лежать особливі матеріальнічинники людської діяльності. Кожна праця пов'язана з визначеними матеріальнимичинниками, тобто засобами виробництва, за допомогою яких людина впливає наречовину природи у своїх цілях або організує свою діяльність у нематеріальнійсфері. Для військової праці матеріальним чинником виступає озброєння івійськова техніка. Але цей матеріальний чинник є засобом специфічного виробництва,що має основну ціль — створити умови для мирної діяльності робітниківматеріальної сфери, а не виробництво продукту.
Військовапраця відрізняється особливим характером особистого чинника. Відомо, що впроцесі бойової підготовки матеріальний чинник військової праці входить уз'єднання з особистим чинником. Озброєння і військова техніка, незважаючи надосягнуті успіхи в створенні засобів управління складними системами зброї, неможуть діяти самі по собі, необхідна жива праця військових з особливою її організацієюта управлінням.
Вирішенняпитань щодо ефективності військового будівництва насамперед пов'язано зпроблемою найбільше раціонального поєднання матеріальних і особистих чинниківвійськової праці.
Головнимчинником військової праці є військовослужбовці які у результаті діяльності інапруженого навчання одержують специфічні знання та якості роботи. Ця військоваробоча сила одержує підготовку для дії в умовах миру і війни в з'єднанні згрізною бойовою технікою, що потребує високого рівня фахової майстерності, іздуже жорсткими вимогами до морально-психологічних, фізичних і вольових якостей.
Процеспоєднання матеріальних і особистих чинників військової праці — це водночас іпроцес споживання цих двох чинників. Озброєння, військова техніка і військовемайно зношуються і заміняються новими; робоча сила військових потребуєбезупинного її відшкодування; вона повинна знаходиться в постійній готовностідо дії в особливих умовах, що і визначає специфіку заходів для виконаннявитраченої фізичної і розумової енергії військових.
Компенсаціязатрат робочої сили військових повинна здійснюватися в суворій відповідності зінтенсивністю процесу бойової підготовки: чим напруженіший у фізичному іпсихологічному відношенні процес бойового навчання, тим більш інтенсивнішим іраціональним повинен бути процес відшкодування затраченої енергії. Цедосягається створенням специфічних норм навантаження, норм відпочинку,харчування, сну.
Процесвідшкодування витраченої розумової і фізичної енергії військових будується зурахуванням особливостей застосування військової праці і має дві сторони:
Перша- це створення умов для швидкого приведення військових у робочий стан. Вонапов'язана з адміністративно-правовими питаннями: суворе дотримання вимогТимчасових статутів ЗСУ, наказів МО України про організацію служби військ, тривалостітих або інших нормативів бойового підготовки (навчання), експлуатації озброєнняі військової техніки, раціональному використанні праці військових.
Другасторона цього процесу полягає в відшкодуванні можливості працювати, виконувативійськовий обов’язок. Вона виступає у вигляді винагороди за працю. Відомо, щопроцес відтворення затраченої енергії, як і весь процес відтворення робочоїсили взагалі, знаходить свій відбиток у матеріальних потребах. Матеріальні потребивійськових виникають в залежності від природних, фізіологічних потреб людини, знаходженнявійськового в загальній системі військової служби, реальних витрат фізичної ірозумової енергії.
2. Колектив, як соціальнеутворення військової праці
військовий праця армія колектив
Колектив– це не просто група індивідів, поєднаних спільним географічним положенням, аособлива соціальна структура, яка має особливі, властиві тільки їй внутрішніпроцеси та зовнішні прояви.
Зпевної точки зору практично всяка групова активність тобто праця можехарактеризуватись як колективна поведінка та очікувані результати в праці.Колективна активність військовослужбовців означає, що індивіди діють разомпевним чином, що між ними існує якийсь розподіл праці, тобто що кожен маєобмежене коло обов’язків, які він мусить або виконувати.
Можнавиділити декілька ознак військового колективу:
По-перше, колектив має низку спільнихцілей, завдань та інтересів, які діють колективно та направлені на досягнення поставленоїмети і результатів роботи.
По-друге, наявність певної метизумовлює спільну, злагоджену, системну діяльність у військовому колективі, щоозначає наявність певних обов’язків кожного з них, при чому це коло обов’язківє обмеженим для кожного з членів колективу тобто обумовлене конкретною сфероюдіяльності кожного військовослужбдвця
По-третє, колектив має авторитет, якийтісно взаємопов’язаний з авторитетом кожного в колективі і має тіснідвосторонні причинно-наслідкові зв’язки.
Отже військовийколектив, не є окремий типом колективу, оскільки так само, як індивіди не схожіодин на одного і їх можна поділити на будь-яку кількість типів за будь-яким знаявних або відсутніх критеріїв, так само і колективи, як соціальні одиницімають безліч критеріїв, за якими їх можна поділити, тому ставити професійнийкритерій за основу було б недоцільно.
Однакособливості військової служби слід враховувати при характеризації цього типуколективів, і от чому: військовий колектив, особливо під час бойових дійвиконує особливо важливе завдання, яке може вплинути на фактори державного таміждержавного значення.
Можнавиділити наступні ознаки військового колективу, що відрізняє його з-поміж іншихколективів:
Високазначущість мети. Оскільки військові підрозділи виконують завдання, які стосуються захистуБатьківщини, то мета діяльності військового колективу є іноді занадто високоюдля помилки будь-якого з індивідуумів, що складають такий колектив.
Специфічністьвиконуваного завдання тісно пов’язана з метою утворення та існування такогоколективу і знову ж таки хочеться наголосити на державному значенні завданьпідрозділів. Також слід урахувати, що ця діяльність тісно пов’язана з можливимризиком для життя військовослужбовців.
Особливістьзасобів досягнення мети військового колективу пов’язана не лише із ризиком для свогожиття але і з використанням зброї, тобто завдання поранень та ураженняворогові, а значить і з убивством людини, а також і з втратою сослуживців щоозначає потребу у вихованні психологічної стійкості не просто до смерті людини,а до смерті товариша.
Колективнийхарактер діяльності полягає у чіткому розподілі обов’язків. Головним правилом в такому видідіяльності є невтручання без особливої, виключної потреби в діяльність іншогохоча б для того, аби не завадити йому виконати свою задачу і не нашкодити такимвтручанням собі.
Високийрівень регламентації та дисципліни є загальноприйнятою особливістю військової служби іобумовлений усіма попередніми ознаками, а також принципом єдиноначалля іозначає не просто підпорядкованість, а чітке виконання наказу, враховуючи йогоособливу важливість для держави.
Принципєдиноначалля полягаєу чіткій визначеності особи-лідера (формального), який має не просто переважне.А виключне право віддавати накази колективу. Наказ прямого начальника є aprioriі повинен виконуватися беззастережно і без жодних вагань.
Особливостіумов комплектування (утворення) колективу полягають у зверненні уваги перш завсе на професійні характеристики, при цьому психологічні особливостімайбутнього члена колективу або не враховуються зовсім, або відходять на другийплан.
Різноманітністьчленів обумовлена об’єднанням їх лише за одним критерієм – виконанням бойових завдань, причому інші їх індивідуальні (національні, релігійні, політичні) особливостіпросто нівелюються.
Інтенсивністьдіяльностіозначає постійне, безперервне несення служби протягом всього строку перебуванняв колективі, неможливість змінити колектив або взагалі вийти з нього, щозумовлює «ефект набридання» індивідуумів один-одному.
Поняттявійськового колективу зазвичай вживається для характеристики таких спільностейвійськовослужбовців і таких підрозділів, які в своєму соціальному розвиткудосягли високого рівня. В зв'язку з цим колектив має ряд ознак ступіньвираженості яких дає можливість судити про рівень його зрілості:
1.Колективом є сукупність військовослужбовців, яка характеризується єдністю мети,основних інтересів і моральних принципів високо розвинутою свідомістюколективізму і взаємної прихильності.
2.Однією з основних ознак колективу є єдність вирішуваних завдань цілей і процесудіяльності; колектив припускає колективну (сукупну) діяльність, якареалізується колективною майстерністю, навиками ділового взаємодії і припускаєсистему керівництва і дисципліни.
3.Важливою ознакою колективу є система соціально-психологічних явищ, якіформуються на основі різних форм спілкування воїнів і служать тим дзвоном, якийзв'язує їх в єдиний соціальний організм. Колектив характеризується такожздоровим соціально психологічним кліматом, дисципліною і моральним станом.
Самечітка характеристика військового колективу дає змогу об’єктивно оцінити йогоможливості по досягненню мети та завдань. Для надання характеристики слід більшдетально розібратися у внутрішніх процесах в колективі, у відносинах між йогочленами, а також у явищах які проявляє колектив у своїй діяльності.
Взаємовідносиниміж індивідуумами у військовому колективі є дуже різноманітними, так само, як ідетермінанти цих відносин. Кожен військовослужбовець є індивідуальністю, тобтотаким, якому притаманний свій, неповторний набір особливостей психологічного інепсихологічного характеру, які і впливають на його взаємовідносини з іншими.Набір таких особливостей у всьому колективі називається композицією, тобтоіндивідуальним складом колективу.
Восновному відносини в колективі характеризуються за колом учасників, як прості(між двома індивідуумами), складні (між індивідуумом і всіма іншими) таускладнені (між двома або більше неформальними групами індивідуумів). Ефективнірезультати керування колективом досягаються, якщо його чисельність не перевищує10 осіб, хоча все залежить від харизми та таланту керівника групи. В цьомусенсі Збройні Сили України підібрали оптимальний склад найменшого колективу(відділення) – 9 чоловік. За такої кількості відбувається оптимальне поєднаннякількості, потрібної як для виконання бойового завдання, так і для ефективногокерування цим підрозділом.
Великуроль також відіграє психологічний клімат в колективі, який обумовлюється типомвідносин, психологічною сумісністю індивідуумів, чіткістю формулювання мети тазавдань колективу, рівнем підтримки основної ідеї колективу, рівнем мотиваціїперебування кожного індивідуума в ньому.
Як мивже з’ясували, військова діяльність, порівняно з іншими видами соціальноїдіяльності характеризується високою динамічністю: швидким темпом, великимифізичними і психічними навантаженнями, раптовими переходами з одного видудіяльності на інший, а також строгою регламентацією, чіткою організацією,суворою дисципліною (на основі вимог військових статутів, наказів), щообумовлено необхідністю підтримання високої боєготовності військ.
Такождо структури військового колективу входять взаємні оцінки військовослужбовцямиодин-одного, з чого випливає природне бажання здаватися або об’єктивно бутикращім за інших, притягання до певної ролі, наприклад бажання формальноголідера стати неформальним, особливо в колективі, де неформальний лідер вжевстановився, копіювання, бажання бути схожим на сильнішого за себе, якеперетікає в бажання самоствердитися, встановити певний власний авторитет вколективі, а також підвищити авторитет колективу, як частки себе та ін.
Чималуроль відіграють в існуванні колективу і в його процесах колективні настрої. Підцим поняттям розуміється загально емоційний стан, сукупність спільних переживаньіндивідуумів в колективі, які значною мірою визначають спрямованість таорієнтацію характеру психологічних виявів окремих індивідуумів і колективу вцілому. Властивостями колективного настрою, які слід враховувати є наступні:
- залежність від соціального загальносуспільногонастрою;
- особлива заразливість (легка передача міжіндивідуумами в колективі);
- велика спонукаюча сила;
- динамічність;
- здатність швидкого переростання в дію;
Колективнінастрої тісно пов’язані із суспільною думкою, яку визначають як сукупністьоціночних суджень, у яких виражається відношення більшості до зовнішніх івнутрішніх факторів, які так чи інакше стосуються всього колективу, а також доповодження і діяльності як окремих індивідів в колективі, так і колективу вцілому. Фактори, які впливають на колективну думку: державна ідеологія, впливполітичних настроїв у суспільстві, вимоги керівництва, рішення зборівколективу, традиції і звичаї, а також деякі інші фактори, що прямо не пов’язаніз думкою колективу.
Окрімтого, слід виділити психологічні особливості поведінки індивідуума ввійськовому колективі, такі як зовнішній виглад — військова форма, однакова длявсіх; індивідуальність мотивації, емоційно-вольових процесів; спрямованістьособистості.
Такимчином, військовий колектив є особливим видом колективу, організованою групоюозброєних людей, які об’єднані лише одним спільним обов’язком – збройнимзахистом держави, обтяжених при цьому певними умовами військової служби, як топостійністю та незмінністю колективу, унеможливленням приватного життя,особливим режимом дня та несення служби, фізичними навантаженнями та ін.
Колективнаповедінка з'являється тому, що всі особи повинні володіти загальним розуміннямвідносно того, якими повинні бути результати їх праці.
Такимчином, кожна соціальна група, кожен колектив має певні правила, які формуються,закріплюються, змінюються і зникають із певним часом, тобто не є стабільними,однак достатньо тривалі для того, щоб здаватися стійкими для кожного членаколективу, за умови, звісно, достатньо тривалого існування самого колективу.
3.Стимулювання військової праці
Матеріальніпотреби військових, що задовольняються за допомогою винагороди за працю ісистеми стимулювання військової праці, виступають у цілому в загальнійкатегорії економічних інтересів.
В яких би сферах виробництва не були зайняті члени суспільства,розподілення життєвих засобів між ними здійснюється у відповідності зекономічним законом розподілу праці. У зв’язку з цим оплата праці в будь-якійсфері суспільного виробництва допускає якісну оцінку і кількісні виміритрудових затрат. Це означає що суть заробітної плати робітників матеріальноговиробництва і сфери нематеріального виробництва одна і таж.
Всі основні закономірності формування оплати праціпрацівників Збройних Сил такі як і для працівників сфери матеріальноговиробництва. Для визначення розмірів їх оплати праці застосовуєтьсяпорівняльний метод, суть якого полягає в тому, що при встановленні заробітноїплати працівнику-спеціалісту сфери специфічних послуг береться заробітна платаспеціаліста однакової кваліфікації приблизно таких-самих умов праці в сферіматеріального виробництва.
В ринкових умовах, коли багатьом трудовим колективам самимпредставлено право встановлювати оклади і ставки, коли іншим стає підхід дорегулювання розподільних процесів, вибір надійного орієнтира для формуванняоплати військової праці стає проблематичним.
Специфічний характер військової діяльності (бойовапідготовка, знаходження військ у бойовій готовності, проводження збройноїборотьби, зв’язаної з ризиком для життя) здійснює вплив на вибір форм і методівзадоволення матеріальних потреб особового складу Збройних Сил України, робитьскладним рішення проблеми всебічного стимулювання військової праці.
Військова праця носить форму чіткого зобов’язання,незаперечного підкорення, що ускладнює реалізацію особистого інтересу вспоживанні. Цей інтерес наче висувався на другий план перед необхідністю виконаннявійськового обов’язку.
Реалізація особистих інтересів військовослужбовців здійснюєтьсяза допомогою стимулів, які можуть визначається в формі нагород, відзнак тарізного роду цільовими формами матеріального стимулювання до високихрезультатів у праці.
Особисті матеріальні стимули військовослужбовців виступаютьв двох основних формах: у грошовій та натуральній формі (рис. 2).
/>
Рис. 2
Специфіка військової служби об’єктивно потребує щоб, арміяі флот мали здібності в різних умовах забезпечити задоволення матеріальних ікультурно-побутових потреб особового складу, необхідних для збереження йогобоєздатності. Внаслідок цього форми реалізації особистих матеріальних інтересіввійськовослужбовців визначаються, перш за все характером військової праці.
В процесі матеріального забезпечення військової працірозрізнюють два поняття:
— винагорода за працю
— стимулювання праці.
Винагорода за працю — це основа задоволення матеріальнихпотреб військовослужбовців, що визначається в залежності від обсягувикористаної військової праці в даних суспільних умовах. В обсязі винагороди запрацю, виражається індивідуальна характеристика військовослужбовця, якапов’язана з певними обов’язками особи, та спеціальними умовами тобтонеобхідністю задоволення культурних і побутових потреб як самого військовослужбовцятак і членів його сім’ї.
Вширокому розумінні винагороди за військову працю і заходи стимулювання працізнаходять вираження в одному понятті „економічне стимулювання військової праці”.
Стимулюваннявійськової праці виступає в системі визначених додаткових матеріальних благ,які мають цілі віддати перевагу, виділити окремі сфери військової діяльності,які відрізняються від звичайних своєю інтенсивністю, роботою в екстремальнихумовах, кліматичними та іншими особливостями здійснення праці, а також ступеняминебезпеки для здоров’я і життя військовослужбовця. Стимулювання успішноївійськової праці може виступати й у звичайних умовах, коли необхідно виділити векономічному плані високі досягнення в бойовій підготовці.
Стимулювання представляє собою систему взаємопов’язаних заходівматеріального і морального впливу, направлених на підвищення кількісних іякісних результатів праці. Основна мета стимулювання — всесвітнє підвищенняефективності суспільної праці і всебічний розвиток всіх членів суспільства.
Особистіінтереси — це загальна властивість людей і форма безпосередньої реалізаціїматеріальних інтересів. Для військових вони визначаються особливостямифункціонування даного суспільного організму і характером військової праці.Система винагороди за військову працю і його стимулювання враховує особливостісамих Збройних Сил, умови проходження служби і комплектування військових,конкретний характер праці й обсяг енергії, що витрачається на виконаннявійськових обов'язків. Винагорода за працю і система стимулів повинні будувати натаких обґрунтуваннях щоб викликати інтерес до військової служби, особливо восновному ключовому осередку Збройних Сил України — кадрового офіцерськогоскладу.
Основним показником, який характеризує кількість і якістьвійськової праці в теперішній час є посада яка виконується військовослужбовцем.В самій назві посади закладений обсяг праці, величина відповідальності, масштабкерівництва, освіта військовослужбовця, яку він повинен мати. Показником якостіпраці є тривалість служби. Як правило, чим більший стаж служби, тим більшцінним є військовослужбовець як одиниця військової праці. Виходячи з викладенихпоказників якості, в нинішній час застосовуються такі принципи матеріальногостимулювання:
— матеріальна зацікавленість кожного військовослужбовця вбільш якісному здійснені своїх обов’язків, поставлених задач, підвищеннямайстерності і кваліфікації, рівня бойової підготовки;
— неприпустимість зрівнювального підходу при визначеннірозмірів грошового забезпечення ;
— матеріальне стимулювання військової праці здійснюється вінтересах розвитку і удосконалення Збройних Сил України, забезпеченнянеобхідної достатності оборони країни;
— матеріальне стимулювання повинно забезпечити застосуванняпраці військовослужбовцями там, де це необхідно у відповідності з цілями іінтересами захисту держави.
Таким чином, військова праця являється працею специфічноїобласті діяльності. Ця праця, хоч і є невиробничою, але суспільно-корисною,тому проблема вірного, найбільш раціонального його стимулювання виникає і вЗбройних Силах України.
Система матеріального стимулювання повинна носитикомплексний характер і забезпечувати найбільш раціональне і всебічнезадоволення потреб військовослужбовців тобто повинна включати в себе якнатуральні види забезпечення так і грошові виплати.
Матеріальне стимулювання забезпечує матеріальнузацікавленість в результаті праці, активізацію діяльності військовослужбовців,що в кінцевому результаті має добрий вплив на підвищення бойової готовностіЗбройних Сил України.
4.Військова праця в умовах науково-технічної революції
Військовийколектив – являє собою певну групу людей, в якому особливо відчуваютьсяколективістські якості особистості, де координація зусиль воїнів доведена досвоєї досконалості.
Особливезначення військова праця набуває в період науково-технічної революції в засобахведення збройної боротьби. Збройні Сили оснащені зброєю колективногокористування, для застосування якої потрібно чітке узгодження, швидкі діїособового складу. Гнучкість взаємодії різнорідних сил і засобів, взаємнадопомога та їхні чіткі дії обумовлюють в сучасних умовах бойовий успіх.
Насампередтреба відзначити, що військова праця істотно відрізняється від усіх видів праців сфері матеріального і нематеріального виробництва засобом залучення людей дляучасті в трудовому процесі. Військова служба в Україні це є особливий виддержавної служби, що базується у виконанні громадянами військових обов'язків ускладі частин і установ Збройних Сил.
Особливостізалучення громадян для участі в трудовому процесі на основі принципу загальноговійськового обов'язку знаходить свій відбиток в економічних аспектах військовоїпраці, у специфічних економічних відношеннях по задоволенню матеріальних потребвійськових (обов'язку військових, організація праці і система управління всистемі матеріального і грошового забезпечення, організація побутукультурно-оздоровчих заходів).
Усфері матеріального виробництва цивільних галузей визначальним принципом залученнялюдини до праці в поєднанні з засобами виробництва є принцип особистоїматеріальної зацікавленості.
Уякості правового інструмента, у якому знаходиться відбиток принципуматеріальної зацікавленості, виступає трудовий договір, що є основною формою поєднанняробочої сили з засобами виробництва. Трудовий договір закріплює рівністьсторін, а держава надає можливість будь-якому члену суспільства працювати вбудь-якій галузі діяльності, у котрій трудящий може найбільш ефективнореалізувати принцип матеріальної зацікавленості в результатах праці.
Можнавизначити основні відмінності військової праці від інших сфер діяльності:
1) військовапраця відрізняється від цивільних сфер виробництва тим, що їй властива більшвисока ступінь організації розпорядження трудовими ресурсами. Високий ступіньорганізації військової праці був властивий завжди Збройним Силам, але особливийхарактер цієї діяльності виявляється в період науково-технічної революції.Складні системи зброї і бойового забезпечення, велика вражаюча міць сучаснихзасобів збройної боротьби настійно потребує більш високого ступеня організації.
2) військовапраця має відмінність від праці в інших сферах суспільної діяльності по своїйкінцевій цілі, задачі, заради якої вона організується. Військова працяспрямована на підготовку військових до можливої війни, до бою як засобу досягненняперемоги. Цілком інший цільовий характер праці в інших сферах життя, особливо всфері матеріального виробництва, покликаної забезпечувати всім необхіднимпотреби людини.
3) військовапраця також відрізняється від цивільної сфери більш високою дисципліною,суворим обов'язком норм поводження військових не тільки безпосередньо в процесіратної праці, але і за її межами.
Дисциплінапраці є обов'язковою для будь-якого виду діяльності людей, для кожноготрудового процесу. Але особливе значення дисципліна має при організаціївійськової діяльності, яка заключається в питаннях добробуту людей, свободи дійі незалежність країни.
Спільнадіяльність людей у трудовому процесі порушує питання і про управління вбудь-якій праці. Процес організації управління у військовій праці відрізняєтьсявід управління організацією праці в інших ланках. У сфері матеріальноговиробництва в системі управління застосовуються економічні, адміністративні,соціально-психологічні методи; до управління виробництвом залучаються різноманітніланки, діяльність яких відповідно координуються. У військовій праці ці методиуправління здійснюються військовими органами, для яких характерніцентралізація, система єдиноначальності, що відбивається на ступенівикористання тих або інших методів у реальній практика.
Увійськовій праці розвиваються і використовуються насамперед ті їїхарактеристики, що посилюють міць, ударну силу військової організації.Зосередження великих мас людей під єдиним командуванням розвиває і множитьспільну силу, для подальшого вирішення поставлених задач. К. Маркс указує, що«сила напрямку ескадрону кавалерії або сила опору полку піхоти істотно відміннівід суми тих сил нападу й опори, що спроможні розвити окремі кавалеристи іпіхотинці...». Цілісна трудова діяльність колективу завжди дає високірезультати як в цілому так і в окремих своїх частинах.
Ступіньрозвитку спільної праці військовослужбовців залежить від оснащення озброєнням івійськовою технікою, та професійною підготовкою особового складу. Водночасважливе значення мають соціально-політичні умови формування і функціонування даноїпраці. Організація діяльності кожного військовослужбовця є одночасно і засобомформування його свідомості й особистості, що визначає вплив на ефективність іякість праці у військовій сфері.
Перевагидемократичного суспільства створюють всі умови для прояву високоморальних якостейвоїнів. Але для практичної реалізації цих якостей в армійському середовищінеобхідна велика робота з укріплення військових колективів, усуненню негативнихявищ, породжуваних нестатутними взаємовідносинами, хибами в організаціївиховного процесу. Без такої роботи неможливо використовувати ті сприятливіможливості, що надає військова праці. Особливо важливо це враховувати в умовахпереходу на якісні параметри в підготовці особового складу.
Правильнерозуміння основ військової праці, її вигода і перевага, процесу поєднаннявійськової праці з об'єктом військової сили — озброєнням і військовою технікою- дає можливість більш повно впроваджувати в життя принцип економії матеріально-технічних,трудових і фінансових ресурсів.
Поділвійськової праці в Збройних Силах, розвивався протягом багатьох сторіч увідповідність із ростом продуктивних сил, удосконаленням матеріальних засобівведення війни, на етапі впровадження результатів науково-технічного прогресу увійськову практику. У першу світову війну було усього 15-20 основних військовихфахів у роки другої світової війни – близько 160, зараз їх нараховується біля2000. Відзначається, що в останні 8-12 років з'явилося військових фахів значнобільше, ніж за минулі 500 років.
Поділвійськової праці сприяє спеціалізації цілих колективів і окремих військовослужбовцівпо окремих напрямках діяльності.
Якщорозглядати виконання важливих та складних завдань військовослужбовців як сукупністьвійськової діяльності, як визначену загальну галузь занять людей і в тісномузв'язку з засобами специфічного виробництва, то вона може бути розділена навиди, форми і методи.
Видвійськової діяльності — це більш значний поділ праці. У основу його покладенийзв'язок із тим або іншим основним видом озброєння і військової техніки, а такожзасобом ведення збройної боротьби, рівнем стратегічних і військових задач.Поділ по видах військової діяльності знаходить свій відбиток у видах Збройних Сил,родах військ.
Формавійськової діяльності — подальший поділ виду діяльності, що виявляється ворганізаційних одиницях певних військ (з'єднання, військові частини), дедіяльність воїнів виробляється в конкретних специфічних формах.
Методвійськової діяльності військових виступає у виді визначених професій, що свідчатьпро конкретний приклад, засобі дій військовослужбовця. Метод військовоїдіяльності військових виступає у виді визначених професій (льотчик, танкіст,моряк) і більш вузьких фахів (кулеметник, снайпер, навідник, механік-водій).
Науково-технічнареволюція в засобах ведення збройної боротьби в зв'язку з появою усе нових інових систем зброї, видів діяльності неминуче призводить до подальшоїдиференціації різноманітних видів праці. Крім того, характерним явищем сталиріст технічної оснащеності праці військових; посилене впровадження розумової,інтелектуальної праці; підвищення вимог до освітнього рівня військових, доінтенсивності їхньої праці і навчання.
Длязміцнення та захисту країни, Збройні Сили України комплектуються найбільшдієздатним населення, кваліфікованими трудовими ресурсами, що виконуютьобов'язкові найвищої соціальної значимості задачі. У таких умовах основнезначення відводиться питанням про необхідність ефективної організації системивійськової праці, усього процесу навчально-бойової діяльності.
Рішеннязадач раціональної, ефективної організації військової діяльності здійснюєтьсянасамперед шляхом встановлення чіткого статутного порядку, нормуваннярізноманітних сфер використання військової праці. Є оперативно-тактичні норми(швидкість прямування в бою, глибина різноманітних бойових порядків, рубежі),матеріальні норми, норми фінансові. Всі ці норми достатньо відпрацьовані ішироко застосовуються в практиці, складаючи основу організації керування військами.
Нормуванняв умовах Збройних Сил поширюється на усі види діяльності військових іздійснюється на основі керівних документів Збройних Сил; статутів, положень,інструкцій, посібників, наказів МО України. Водночас розпорядженнямивідповідних командирів (начальників) на основі досвіду можуть вводитисявизначені положення по нормуванню військової праці як розвиток або тлумаченняіснуючих норм. Крім того, слід враховувати, що для багатьох дій, операцій,видів військової праці немає нормативів праці як більш деталізованої норми наокремі операції, вузли, машини і важко в централізованому порядку визначититаку норму часу.
Виділяютьсятри функції нормування військової праці:
1) нормуванняяк одна з основ наукової організації військової праці, підвищення бойовоїготовності військ;
2) нормуванняяк одне з засобів навчання і виховання воїнів;
3) нормуванняяк засіб оцінки ступеня участі особового складу у військовій праці.
Увійськовому організмі важко переоцінити значення нормування. Воно об'єднує зачасом дії різноманітних учасників навчально-бойового процесу, дозволяє ставити обґрунтованізадачі виконавцям, доцільно й ефективно використовувати особовий склад, домагаєтьсяекономії матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.
Урізноманітній і насиченій військовій діяльності необхідно використовувати різніформи нормування. Нормування військової праці починається з найпростіших форм:визначення кількості виконаних дій за одиницю часу кількість одиницьобслуговування техніки і виконання операцій. Потім ці прості норми витрат часуоб'єднуються в більш укрупнені, загальні для підрозділу і частини норм дляексплуатації визначених видів озброєння і військової техніки.
Найважливішемісце серед усього процес розробки норм праці займають нормативи бойовоїпідготовки. Нормативи бойової підготовки — це система науково-обґрунтованихметодів військової праці, що відображаються насамперед в сучасних вимогах доексплуатації озброєння і військової техніки і нових засобах ведення бойовихдій. Разом із ростом вимог до бойової готовності військ ростуть і вимоги донормативів по окремим сферам військової праці. Так, дії, що потребують добрерозвинутих рухових і розумових навичок, зросли в дійсний час у порівнянні зтридцятими роками на 70%.
Проблеминайбільш ефективної організації військової праці, його нормування має важливевійськово-економічне значення. Військова праця прямо і безпосередньо пов'язаназ матеріальними об'єктами бойової підготовки і характером особистих чинниківбойової готовності, що виражається в обсязі ресурсів, та витрат, що потребуютьпостійного поновлення у виді визначеного обсягу, що виділяються на ту або іншуціль ресурсів.
Науковаорганізація праці військових підвищує ефективність їхньої діяльності, дозволяєзаощаджувати матеріальні, трудові і фінансові ресурси, раціональновикористовувати час, створювати необхідні сприятливі умови для всебічногорозвитку воїнів.
Одиніз дослідників проблем підвищення ефективності військової праці Ю.Я. Киршинвисуває три критерії (показника), що характеризують ступінь науковості і раціональностіорганізації праці. Військові критерії визначають бойову готовність військ,наявність можливостей для перемоги над супротивником у короткі терміни знайменшими втратами і мінімальними витратами:
1) соціальний критерій визначаєрівень розвитку розумових і фізичних спроможностей воїнів, їхньої політичноїсвідомості, моральної стійкості, змістовності й інтелектуальності військовоїпраці;
2) економічний критерій визначаєекономічну обґрунтованість заходів щодо організації військової праці,доцільність і заходи для його стимулювання;
3) фізично-психологічнийкритерій визначає інтенсивність діяльності, заходи для швидкого відновленнявитрачених сил, виключення фахових захворювань, травм і аварій.
Висновок
Військовадіяльність є колективною діяльністю людей, яким держава довірила найновішузброю і техніку для забезпечення миру та спокою. Військовий колектив — цесоціальна група, головною метою діяльності якої є військовий захист, оборонадержави. Специфічні особливості військового колективу полягають у тому, що
по-перше,його діяльність має високу суспільну значущість, яка забезпечує успішнефункціонування колективів та суспільства в цілому;
по-друге,ця діяльність детально регламентована і вимагає від військовослужбовцівчіткості, точності, узгодженості під час виконання наказів, розпоряджень тапоставлених завдань;
по-третє,стосунки між військовослужбовцями діляться на чітко обумовлені — службові, абоофіційні, що регламентуються статутами Збройних Сил України, та неслужбові, абонеофіційні, які виникають на основі спільних інтересів, нахилів.
Привизначенні підходу щодо організації військової праці не повинні бути допущеніабсолютизування визначеної групи питань і недооцінок інших. Всі критеріїповинні оцінюватися в діалектичному зв'язку, тому що кожний із них характеризуєважливу сторону трудової військової діяльності. Особовий склад діє у визначенійсистемі, що характеризується своєю різнобічністю, складністю, і необхідністюсистемного підходу до оцінки ратної праці військових.
Питанняраціональної організації праці військових стали вивчатися нещодавно, іприродно, у цій області є цілий ряд невирішених проблем. Одним із шляхівраціоналізації використання праці військових, підвищення його ефективності євивчення можливостей упровадження вартісних оцінок обсягу праці, його норм,нормативів і посилення впливу фінансових важелів на поліпшення використаннявійськової праці.
Посиленнявпливу фінансових важелів на поліпшення організації і використання військовоїпраці може йти по лінії удосконалення штатної структури частин, підрозділів,активної боротьби фінансової служби з використанням особового складу не попризначенню, зазначеному в штаті, із відривом особового складу від бойовоїпідготовки і від виконання інших обов'язків у цивільних установах іорганізаціях.
Важливемісце в раціональному, високоефективному використанні наявних ресурсіввійськової праці мають різноманітні міри економічного стимулювання найбільшедефіцитних і важко відновлюваних видів військової праці, пов'язаних з виконаннямобов'язків в екстремальних умовах (екіпажі підводних човнів, літаків). Усистемі грошового забезпечення військових добре розвинуті фінансові міристимулювання високоякісної військової служби на особливо важливих із поглядувисокої бойової готовності військ об'єктах, служби в найбільше важких для життярайонах. Але не завжди міри матеріального стимулювання якісної військовоїслужби підкріплюються мірами морального стимулювання, не завжди ці два засобизаохочення військових використовується з належною ефективністю. Практикапоказує, що як тільки міри матеріального і морального стимулювання починаютьвідставати від життя, відразу ж з'являються традиції, що протидіють зберіганнювисоких рубежів у військовій майстерності, що заважають просуванню вперед.
Навчання та розвиток висококласних фахівців з особливоважливих видів військової діяльності, пов'язаної з виконанням обов'язків векстремальних умовах, потребує не одноразових, а постійних мір економічногостимулювання, що є вираженням особистих матеріальних інтересів військових, що тіснопов’язане з обсягом витрачається на виконання службових обов'язків розумової іфізичної енергії.
Список літератури
1. Конституція України.
2. Закон України „Про соціальний і правовий захиствійськовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 року № 2011-XII.
3. Закон України „Про пенсійне забезпеченнявійськовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніхсправ та деяких інших осіб” від 9.04.1992 року № 2262-XII.
4. Закон України „Про Статут внутрішньої службиЗбройних Сил України” від 24.03.1999 року № 548-XIV.
5. Наказ Міністра оборони України „Про затвердження Інструкціїпро порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних СилУкраїни та деяким іншим особам” від 11.06.2008р. №260.
6. Буянова М.О., Кондратьева З.Л., Кобзева С.И. Правосоциального обеспечения: Учеб. Пособие. — М., 1997. — С.13.
7. Котляр А.И., Боченков С.Г. „Пенсии и льготывоеннослужащим и их семьям” – М.: Военное издательство, 1984.
8. Давыдов В.В. Психология и марксизм //Психологический журнал. — 1993. — № 1. — Т. 14. — С. 3-17.
9. Карнеги Д. Как вырабатывать уверенность в себе ивлиять на людей, выступая публично. — К.: Наукова думка, 1989.