МІНІСТЕРСТВООСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙНАЦІОНАЛЬНИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедраекономічної теорії
КУ Р С О В А Р О Б О Т А
зоснов економічної теорії, мікроекономіки
тамакроекономіки
натему № 36
Бюджетнаполітика як інструмент державного регулювання економіки
Студентки 2 курсу 15 групи
денної форми навчання
Факультету економіки
менеджменту і права
Карасьової Г.А.
Науковий керівник – асистент
Міняйло О.І.
Київ– 2008
Зміст
Вступ
1. Сутність,цілі та засоби бюджетної політики держави
2. Поняттядержавного бюджету та бюджетне обмеження
3. Державнерегулювання бюджетної політики України
4. Бюджетнаполітика в Україні: проблеми та перспективи розвитку
5. Напрямкибюджетної політики України у 2008 році
Висновки та пропозиції
Список використаної літератури
Вступ
Розвитоксуспільно-економічних відносин в Україні підтверджує необхідність якомогаскорішого вирішення проблеми фінансової стабілізації — основи загальнодержавноїстабілізації і виходу з економічної кризи. Бюджетна політика становить основуфінансової політики, яка пов'язана насамперед із формуванням і виконаннямбюджетів усіх рівнів, цільових загальнодержавних фондів.
Державний бюджет – цеголовний фінансовий документ за яким живе країна протягом року. Від йогозбалансованості залежить подальший розвиток економіки, добробут громадян цієїкраїни. Використання різних методів бюджетної політики дозволяє суттєвовпливати на основні макроекономічні показники розвитку країни: інфляцію,зайнятість, розмір валового внутрішнього продукту. За рахунок бюджету фінансуютьсязагальні блага, які необхідні суспільству, проте кожний окремий громадянин неможе визначити скільки він на ці блага повинен витратити.
Таким чиномнеобхідно відмітити, що вивчення загальних засад формування державного бюджетута визначення основних напрямків бюджетної політики є дуже важливою таактуальною темою дослідження.
Ціллю моєїкурсової роботи є вивчення структури державного бюджету та основнихінструментів бюджетної політики.
Для досягненнявстановленої мети у курсовій роботі були вирішені наступні завдання:
— визначити сутність бюджету та бюджетної політики, тарозглянути основні її форми;
— проаналізувати бюджетну систему України, та визначити бюджетну політику України;
— дослідити структуру державного бюджету, та розглянутипричини виникнення дефіциту бюджету та форми його фінансування.
Об’єктом дослідження є процесформування бюджетної політики.
Предмет дослідження – розробка і обґрунтування механізму формування державної політики в Україні
При написанні роботи були використанітеоретичні роботи вітчизняних та закордонних авторів, статистичні данні тазаконодавство України.
державнийбюджетний політика
/>/>1. Сутність, цілі та засоби бюджетноїполітики держави
Бюджетна політика– це цілеспрямована діяльність держави (в особі органів державної влади імісцевого самоврядування) щодо регулювання бюджетного процесу, управліннябюджетним дефіцитом, а також використання бюджетної системи для реалізаціїзавдань економічної політики в країні.
Бюджетна політикаУкраїни постійно перебуває в центрі суспільної уваги, оскільки вона є ключовоюланкою економічної політики держави. Від якості бюджету, закладених у ньогопараметрів залежать рівень соціального захисту громадян, інвестиційніможливості держави, ступінь впливу України на міжнародній арені, підприємницькаактивність суб’єктів господарювання і громадян. У бюджетній політиці найбільшяскраво висвітлюються і найбільш гостро стикаються інтереси різних суспільнихгруп.
Бюджетна політикаяк складник фінансової, тісно взаємодіючи з податковою, грошово-кредитною,обліковою, інвестиційною та валютною політикою, відіграє важливу роль узабезпеченні фінансової стабільності в державі, що є передумовою розвиткувиробництва, підвищення його ефективності, підтримання підприємницькоїактивності та підвищення добробуту населення.
Суть проблемипобудови ефективної бюджетної політики полягає в її науковому обґрунтуванні ітому, наскільки вона базується на фундаментальних теоретичних засадах, виходячиз певної фінансової доктрини держави. У плануванні бюджетної політики державамає виходити з необхідності забезпечення фінансової та соціальної стабільності,враховуючи всю сукупність національних, історичних, політичних,соціально-економічних та інших особливостей розвитку держави.
Бюджетна політикапоєднана нерозривно з розвитком держави. Тому важливою передумовою для розробкиоптимальної моделі бюджетної політики та ефективного механізму її реалізації єнеобхідність врахування зовнішніх і внутрішніх чинників.
До зовнішніхчинників треба віднести залежність держави від економічних взаємовідносин зіншими державами щодо поставок палива, сировини, матеріалів, обмінутехнологіями, експортних можливостей самої держави, її інтеграції зі світовимисистемами тощо.
До внутрішніхчинників, які суттєво впливають на бюджетну політику, можна віднести:економічні – пов’язані з макроекономічними процесами, що відбуваються в сферісуспільного виробництва; соціальні – пов’язані з особливостями відтворення робочоїсили та населення країни в цілому, це перш за все: кошти на освіту, охоронуздоров’я, соціально-культурні заходи, соціальний захист населення, обсяг ірівень заробітної плати тощо; політичні – пов’язані із забезпеченнямобороноздатності держави і підтримкою внутрішнього правопорядку, укріпленнязаконодавчої та виконавчої влади.
Важливим урозумінні впливу цих чинників є не кількісне вимірювання їх відносної вагомостіабо питомої ваги у сукупному впливі, а те, які умови їх прояву приводять допозитивного чи негативного ефекту. Як засвідчує практика, за умови стабільноїекономіки об’єктивно існує висока передбачуваність економічних показників накороткостроковий період, що є достатнім для планування щорічного балансу. Утому випадку, коли економіка нестабільна, фінансова політика хаотична,об’єктивно зменшується вірогідність прогнозування та планування економічнихпараметрів. Зрозуміло, що непослідовність і непередбачуваність нормативного тазаконодавчого середовища в Україні знаходить своє відображення в бюджетнійсфері, зокрема в бюджетній політиці.
Проблемавзаємозв’язку між зовнішніми та внутрішніми чинниками, які впливають набюджетну політику, полягає в тому, наскільки вони сприяють зростанню ВВП,нарощуванню та ефективному використанню фінансових ресурсів, формують ідеологіюбюджетної політики.
Розробка чіткоїстратегії бюджетної політики передбачає визначення узагальнених контрольнихпоказників, затвердження яких має здійснюватися на найвищому урядовому рівні.Помилки в прогнозуванні соціально-економічного розвитку, недооцінка наслідківнегативних процесів, що розвиваються в економіці, соціальній сфері тафінансовому секторі, прирікають бюджетне планування на невдачу.
Одним з головнихнедоліків процесу формування бюджету є те, що економічні прогнози Міністерстваекономіки та з питань європейської інтеграції і проекти витрат галузевихміністерств, відомств та органів місцевого самоврядування складаються практичноне залежно один від одного.
Як відомо, заоснову формування державного бюджету приймається розрахунок річного обсягувалового внутрішнього продукту. Від того, який його обсяг визначено нанаступний рік, залежить і розмір бюджетного фонду України.
Основнимипроблемами, що потребують розв’язання і пов’язані з бюджетним процесом, є:
— максимальноточне визначення обсягу ВВП, враховуючи інші макроекономічні показники:інфляцію, виробництво товарів, споживання, нагромадження;
— впровадженнянауково обґрунтованих розрахунків прибуткової частини бюджету, оскількиостаннім часом постійно завищувалася дохідна частина бюджету за рахунокнеобґрунтованих прогнозних обсягів промислового виробництва, коштів від процесуприватизації, платежів від ренти, що фактично не досягалися.
Уряди багатьохкраїн оприлюднюють такі показники для того, щоб стимулювати обговореннябюджетної політики в суспільстві та досягти злагоди щодо її цілей і засобів їхдосягнення. Контрольні бюджетні показники є відображенням як поглядів уряду навплив держави на економіку, так і його пріоритетів щодо обсягів оподаткування,позик і видатків. До контрольних показників бюджетної політики належать:
— відносніпоказники – виражені у відсотках до ВВП або іншого показника сукупноїекономічної діяльності держави. Наприклад, відносний показник може стосуватисьобсягів державного боргу, державних позик, надходжень, видатків;
— темпи змінобсягу видатків – зростання величин контрольних цифр може бути виражене вномінальних показниках, тобто з урахуванням підвищення цін, у такому випадкутемпи зростання оприлюднюються разом з відносними показниками;
— абсолютніпоказники – планові цифри, які мають грошовий вираз.
Сукупність цихпоказників є підґрунтям для визначення основних напрямів бюджетної політики нанаступний бюджетний період.
Бюджетна політикає активним інструментом економічної та соціальної політики держави. З огляду наконкретну соціально-економічну і політичну ситуацію та наявну стратегіюсоціально-економічного розвитку країни бюджетна політика може передбачатирізний ступінь перерозподілу національного доходу держави за допомогою бюджету,більший чи менший рівень централізації фінансових ресурсів у рамках бюджетноїсистеми, посилення чи послаблення регламентації використання бюджетних коштів,пріоритетність бюджетного фінансування тих чи інших заходів, вибір шляхівдосягнення збалансованості бюджетних доходів і видатків тощо.
Бюджетна політиказмінюється і корегується залежно від тих завдань, що постають перед державою напевних етапах її розвитку.
2. Поняттядержавного бюджету та бюджетне обмеження
Державнийбюджет – це зведена відомість доходів та витрат держави,яка являє собою основний фінансовий план держави на поточний рік і має силузакону.
Бюджетзатверджується законодавчими органами влади- парламетами, ( в Україні ВерховноюРадою). За матеріальним складом державний бюджет – це централізований фондгрошових коштів держави; за соціально- економічною суттю – це основний засібперерозподілу національного доходу та інших макроекономічних результатівсуспільного виробництва для реалізації спеціальних завдань суспільства.
Організаціябюджету вимагає чіткого бюджетного устрою і продуманого бюджетного процесу.
Бюджетнийустрій — це організаційні принципи і структура побудови бюджетної системи.Бюджетний устій у різних країнах не є однаковим, тому що він визначаєтьсяспецифікою державного устрою даної країни. Державна бюджетна ситема нашоїкраїни включає державний бюджет України, бюджет республіки Крим, обласні тамісцеві бюджети.
Бюджетнийпроцес – це діяльність органів влади щодо складання, розгляду, затвердження тавиконання бюджетів усіх рівнів. У більшості країн світу, у тому числі і вУкраїні, бюджетний процес охоплює чотири основних етапи:
· Складанняпроекту бюджету
· Розгляді затвердження бюджету
· Виконаннябюджету
· Складаннязвіту про виконання бюджету і його затвердження
Складовоючастиною бюджетного процесу є бюджетне регулювання, тобто частковийперерозподіл між бюджетами різних рівнів. Тривалість бюджетного процесу складаєблизько трьох років, при цьому складання, розгляд і затвердження займаютьблизько 20 місяців, виконання – календарний рік, складання звіту про виконаннябюджету та його затвердження –5 місяців.
Оскількибюджет – це сума доходів і витрат держави, основну увагу при аналізі бюджетнихпроблем економічна наука приділяє розгляду цих двох основних частин єдиногоекономічного процесу.
Доходибюджету в залежності від державного устрою країни поділяються: в унітарнійдержаві на доходи центрального (державного) бюджету і доходи місцевих бюджетів;у федеральній державі на доходи федерального бюджету, доходи бюджетів членівфедерації і доходи місцевих бюджетів. Основним матеріальним джерелом доходівбюджету всіх рівнів є національний доход. Коли національного доходу не вистачаєдля покриття фінансових потреб, держава залучає національне багатство.
Основнимиметодами утворення державних доходів є податки, позики і емісія грошей.Співвідношення між цими трьома інструментами формування доходів у різнихкраїнах різне. Однак головним методом формування головної частини бюджету увсіх країнах світу є податки. Їх частка в більшості країн світу складає близько90% доходної частини бюджету. Другим за значенням джерелом доходів бюджету єдержавні позики. При надзвичайних обставинах, коли можливості отримання новихплатежів і позик вичерпані, держава звертається до емісії паперових грошей. Цейметод є найнеефективнішим і найнепопулярнішим, тому що він підсилює інфляційніпроцеси і негативні соціально-економічні наслідки, пов’язані з інфляцією.Економіка країни в період 1991-1996 років стала наочним прикладом цих положень.
Другоюскладовою частиною бюджету є витратна частина. Витрати бюджету –це затрати, яківиникають у державі в зв’язку з виконанням нею своїх економічних, соціальних,політичних і адміністративних функцій.
Утеорії і практиці фінансів існує декілька критеріїв (ознак), згідно якихвідбувається класифікація витрат бюджету.
Першимтаким критерієм є вплив витрат на процес розширеного відтворення на макрорівні.За цією ознакою державні бюджети поділяють на поточні і капітальні. Поточнівитрати пов’язані з наданням засобів на утримання і покриття поточних потребінфраструктури, державних установ тощо. Капітальні витрати – це грошовізатрати, спрямовані на збільшення (приріст) основних фондів, нематеріальнихактивів, а також на приріст запасів.
Другимважливим критерієм класифікації витратної частини бюджету є предметнаспрямованість грошових фондів (потоків). В сучасних розвинутих країнах ринковоїта змішаної економіки з точки зору предметної спрямованості державного бюджетувиділяють 5 основних груп витрат: військові, втручання держави в економіку,утримання державного апарату, соціальні цілі, надання субсидій та кредитівіншим країнам та державам. При цьому військові витрати складають від 20 до 40%загальної суми витрат державного бюджету. Затрати на включання в економікувключають в себе затрати на НДДКР, на підтримку сільського господарства,забезпечення зайнятості, стимулювання експорту. Затрати на соціальні цілі — цевитрати на освіту, охорону здоров’я, соціальне страхування і соціальнезабезпечення.
Третімважливим критерієм класифікації витратної частини бюджету є територіально-адміністративнаознака. З цієї точки зору в унітарних державах витрати бюджету поділяються навитрати загально-федерального бюджету, витрати бюджетів членів федерації івитрати місцевих бюджетів.
Реалізаціявитрат бюджету досягається при допомозі бюджетного фінансування. Важливимаспектом використання засобів бюджету є фінансовий контроль. Вищим спеціальниморганом фінансового контролю є Лічильна палата, яка в Україні підзвітнаВерховній Раді. Вона здійснює експертизу бюджету, контролює його виконання.Важлива роль в системі фінансового контролю належить Казначейству.Організаційно Казначейство — це єдина централізована система, яка включає всебе Головне управління і територіальні органи.
Вирішальнуроль в формуванні бюджету на всіх рівнях виконує податкова система. Особливезначення цієї проблеми зумовлює необхідність приділити їй особливу увагу.
ЗгідноЗакону України «Про систему оподаткування» під податком і збором ( обов’язковимплатежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розумітиобов’язкових внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільовогофонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законамиУкраїни про оподаткування.
Платникамиподатків і зборів (обов'язкових платежів) є юридичніта фізичні особи, на яких згідно з законами України покладено обов'язоксплачувати податки і збори.
Об'єктамиоподаткування є доходи ( прибуток), додана вартістьпродукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числімитна, або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів,майно юридичних та фізичних осіб та інші об'єкти, визначені законами Українипро оподаткування.
Ставки податків і зборіввстановлюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної РеспублікиКрим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до законів України прооподаткування і не змінюються протягом бюджетного року за винятком випадків,пов'язаних із застосуванням антидемпінгових, компенсаційних і спеціальнихзаходів відповідно до законів України.
Зміна податкових ставок і механізмсправляння податків і зборів не можуть запроваджуватися Законом України проДержавний бюджет України на відповідний рік. Сьогодні на території України збираєтьсяблизько 50 видів податків і зборів. Всю сукупність цих податків згідно ЗаконуУкраїни «Про систему оподаткування» поділяють на загальнодержавні податки ізбори та місцеві податки та збори.
До загальнодержавних належать такіподатки та збори:
1)податок на додану вартість;
2)акцизний збір;
3)податок на прибуток підприємств;
4)податок на доходи фізичних осіб;
5)мито;
6)державне мито;
7)податок на нерухоме майно;
8)плата(податок) на землю;
9)рентні платежі;
10)податок з власників транспортнихзасобів та інших самохідних машин та механізмів;
11)податок на промисел;
12)збір за геологорозвідувальніроботи, виконані за рахунок державного бюджету;
13)збір за спеціальне використанняприродних ресурсів;
14)збір за забруднення навколишнього природньогосередовища
15) збір на обов’язкове соціальнестрахування
16) збір на обов'язкове державнепенсійне страхування
17) збір до Державного інноваційногофонду
18) плата за торговий патент на деяківиди підприємницької діяльності
19) фіксований с/г податок
20) збір на розвиток виноградарства,садівництва і хмелярства.
Загальнодержавні податки і зборивстановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території країни.
До місцевих податківналежать:
1) податок зреклами
2) комунальнийподаток
До місцевих зборів належать:
1) готельнийзбір
2) збір наприпаркування автотранспорту
3) ринковийзбір
4) збір завидачу ордера на квартиру
5) курортнийзбір
6) збір заучасть у бігах не іподромі
7) збір завиграш на бігах на іподромі
8) збір зосіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі
9) збір направо використання місцевої символіки
10) збір заправо проведення кіно- і телезйомок
11) збір запроведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей
12) збір запроїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон.
13) Збір завидачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг
14) Збір звласників собак
Місцеві податки і збори, механізмсправляння та порядок іх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радамивідповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установленихзаконами України, крім збору за проїзд по території прикордонних областейавтотранспорту, що прямує за кордон, який встановлюється обласними радами.
Існуючі податки можна класифікуватиза різними принципами:
Об'єктом ( податки на доход,прибуток, власність), суб'єктами оподаткування, платниками (індивідуальніта корпоративні податки), характером стягування податку ( прямі, непрямі).
В даний час податкуивиконують такі основні функції
· Розподільча– перерозподіл вартості створеного ВНП між державою і юридичними та фізичнимиособами.
· Фіскальна– централізація частини ВНП у бюджеті на загальносуспільні потреби.
· Регулююча– вплив податків на різні сторони діяльності їхніх платників
Фінансово-бюджетнерегулювання є основою фіскальної політики — кейнсіанського методу досягнення макроекономічноїрівноваги.
Підфінансами розуміють систему економічних відносин, що склались у суспільствіщодо формування і використання грошових ресурсів. У більш вузькому розумінні,фінанси — це грошові фонди (готівкові і безготівкові), за якими стоятьматеріальні ресурси, необхідні для функціонування підприємств і здійсненнядержавою своїх функцій. Суть фінансів більш повно виявляється у виконуваних нимифункціях: розподільчої, регулюючої і контрольної.
Фінансовасистема будь-якої країни складається із трьох тісно переплетених сфер: фінанси держави,фінанси фірм і фінанси домашніх господарств.
Фінансидомашніх господарств (населення) — це грошові фонди, що формуються з доходівдомашніх господарств. За допомогою фінансів фірм (підприємств) створюється національнийпродукт, який є джерелом формування фінансових ресурсів населення і держави. Протеу виконанні згаданих функцій фінансів основна роль належить фінансам держави.
Отже,державні фінанси — це сукупність грошових засобів, зосереджених у руках державиі призначених для забезпечення властивих їй функцій, а також сукупність форм іметодів, через які ці функції реалізуються.
П.Самуельсонкоротко сформулював основні функції держави, які вона реалізує через своїфінансові засоби — ефективність, справедливість і стабільність.
Ефективністьозначає, що держава через податкову систему та пільги, регулюючи грошовий обігі кредитування, сприяє переливанню капіталів, підвищенню ділової активності, найбільшдоцільному використанню виробничих ресурсів. Справедливість полягає увідповідній податковій політиці, яка забезпечує формування фондів держави дляфінансування соціальних програм, спрямованих на фінансову підтримку найменш захищенихчленів суспільства за рахунок найзаможніших. Стабільність – це спрямованістьфінансової і кредитної політики на досягнення макроекономічної рівноваги.
Використаннядержавних фінансів, таким чином, лежить в основі фінансового макроекономічного регулювання.Державні фінанси зосереджуються у бюджетні держави і бюджетах місцевих органіввлади.
Державнийбюджет – це фінансовий план утворення і використання грошових фондів державипротягом року; це баланс доходів і витрат держави, який складає міністерствофінансів.
Державнийбюджет (місцеві бюджети) завжди складаються з двох частин — доходної івитратної. Доходна частина показує обсяги і джерела надходження доходівбюджету, а витратна — бюджетні видатки та їх обсяги.
Доходибюджету складаються насамперед з різноманітних податків з фірм і домашніх господарств(понад 90% центрального і 70% місцевого бюджетів формується за рахунок податків),а також митних зборів, процентних платежів державі і державної позики.
Витратибюджету мають таке спрямування: на виконання соціальних програм, оборону. утриманняапарату державного управління, державні інвестиції і закупівлі, а також виплатупроцентів по державному боргу.
Основудоходів бюджету складають податки. Усі податкиподіляютьсяна чотири групи:
— прямі (оподаткування особистого доходу і прибутку фірм);
— непрямі (акцизи або податок з продаж, податок з обороту, з доданої вартості);
— податки на власність (з майна, землі, дарінь або спадщини)
— платежі на соціальне страхування (страхові внески з заробітної плати, прибуткукорпорацій по старості, медичному обслуговуванню, безробіттю).
Рольподатків як регулятора економіки зростає. Держава, маніпулюючи податковимиставками і видами податків, має змогу стимулювати чи обмежувати розвитококремих галузей або сфер економіки, підприємств чи монополістичних об'єднань. Наприклад,звільняючи від оподаткування суми, що йдуть на технічний розвиток виробництва(на інновацію і модернізацію), держава сприяє НТП. Не оподатковуютьсяінвестиційні, страхові і соціальні фонди тощо. Так держава через регулювання податкамиможе впливати на ефективність і стабільність економічного розвитку.
Особливезначення мають прямі податки, які утворюють більшу частину державного бюджету.Світовий досвід переконливо свідчить, що найвищими темпами розвивається економіка(10- 15% на рік) при мінімальному оподаткуванні прибутку(ставка 10 — 12%). Приставці податку нижче від 10% нагромадження капіталу відбувається швидше, ніжстворюються умови для його ефективного використання. Тому податкові пільги неповинні бути значними і тривалими.
Водночасрівень податків на прибуток і доходи визначає майбутній обсяг державних витрат,які спрямовуються на розв'язання гострих соціальних проблем, регулювання«ефективного попиту». Тому при встановленні податкових ставок держававраховує дві обставини: з одного боку, надмірний податковий тиск напідприємства створює структуру цін, веде до згортання виробництва, а з іншого — зменшення податкових ставок сприяє пожвавленню виробництва і економічномузростанню, а в кінцевому рахунку веде до зростання доходів підприємств, населення,держави і нації в цілому.
Державатак повинна будувати свою систему оподаткування, щоб охопити податками різнівиди доходів і ефективно впливати на їх формування. При цьому слід застосувати принцип:однакові доходи обкладаються однаковими податками. Це дає змогу реалізуватиодин із аспектів соціальної справедливості: хто більше одержує доходів, той більшевіддає на фінансування суспільних потреб. Тому держава застосовує такий принципоподаткування, як прогресивний податок.
Прогресивнимназивають податок, який зростає швидше від оподаткованого доходу. Прогресивним оподаткуваннямобкладаються доходи громадян і прибутки фірм, майнова власність при спадщині чидарінні. Регресивний податок, який зростає повільніше від оподаткованогодоходу, — це податкові відрахування соціального страхування на випадокбезробіття і акцизні збори. Регресія полягає у тому, що заможнішому сплатити ціподатки легше, адже вони охоплюють меншу частку в його доході. Пропорційнийподаток передбачає незмінність податкових ставок незалежно від доходу. Основнимподатком у державний бюджет є прогресивний податок.
Бюджет- це грошове вираження збалансованого кошторису доходів та видатків за певнийперіод.
Фактичнийбюджет відображає реальні видатки, надходження і дефіцити за певний період.
Структурнийбюджет відображає, якими мають бути урядові видатки, надходження і дефіцити,якщо економіка функціонує за потенційного обсягу виробництва (визначаються дієюдискреційних програм, що запроваджені законодавчо).
Циклічнийбюджет показує вплив ділового циклу на бюджет та вимірює зміни видатків,надходжень і дефіцитів, які виникають через те, що економіка не працює запотенційного обсягу виробництва, а перебуває у стані піднесення або спаду (визначаєтьсядією автоматичних стабілізаторів). Циклічний бюджет є різницею між фактичним іструктурним бюджетами.
/>
Державнийбюджет />/>
/>
Балансдоходів і витрат держави
ДОХОДИ:
*Податок на прибуток корпорацій.
*Податок з продажу.
*Місцеві податки.
*Доходи від зовнішньоекономічної діяльності.
*Рентні платежі.
*Неподаткові доходи.
*Прибутковий податок.
*Інші статті доходів.
ВИТРАТИ:
· Фінансування економіки.
· Соціально-культурні програми і НТпрограми.
· Оборона.
· Управління.
· Цільові програми.
· Кредити і допомога іншим державам.
ВИПЛАТИЗ ДЕРЖБЮДЖЕТУ:
Асигнування– видача грошових засобів із держбюджету на утримання підприємств і установ.
Субсидії– вид державної грошової допомоги, яка надається організаціям і установам.
Субвенції– вид державної грошової допомоги місцевим органам влади або окремим галузевимгосподарським органам для розвитку.
Дотації– вид державної грошової допомоги організаціям, підприємствам для покриттязбитків з метою підтримки.
ФІНІНСОВІПІЛЬГИ/> /> /> /> /> /> />
СТАНДЕРЖБЮДЖЕТУ:
· Нормальний, коли витратна частинадержбюджету дорівнює доходній.
· Дефіцитний, коли витрати перевищуютьдоходи.
Дефіцитдержбюджету не є небезпечний для економіки в цілому, якщо він знаходиться нарівні 2-3% ВНП. У противному випадку він негативно відбивається нафункціонуванні грошової, кредитної систем і всієї економіки в цілому.
ДЕФІЦИТНИЙБЮДЖЕТ/> /> /> /> /> /> />
Державнебюджетне обмеження:
B= B + rB+ T – Tr– (G + I)
ДеB — чисті фінансові активи в n-муроці;
B-чисті фінансові активи держави в (n-1)-муроці;
r-проценти по чистим фінансовим активам В попе-
редньогороку;
T-податки в n-му році;
Tr– трансферти в n-муроці;
G-державні споживчі витрати в n-муроці;
I-державні інвестиційні витрати в n-муроці./> /> /> /> />
Чисті фінансові активи
Резерв іноземної валюти, золото
Валові фінансові активи держави = +
Бюджетнеобмеження можна записати в термінах чистого державного боргу (D),де D = -В
D= D + rD + G + I – T
або
D– D = rD + G + I — T
деD – D-бюджетний дефіцит (DEF)
Бюджетнийдефіцит (DEF)– це перевищення видатків бюджету над його доходами.
Видидержавного дефіциту:
— Циклічнийдефіцит бюджету – це дефіцит, який є результатом циклічного падіння виробництва(скорочення національного доходу та обсягу виробництва) внаслідок кон’юнктурнихколивань.
— Структурнийдефіцит бюджету – це дефіцит, який є результатом дискреційної політики (встановленняставок оподаткування, виплати на соціальне забезпечення, розмір обороннихвидатків).
Основніфактори зростання дефіциту бюджету:
Ø Збільшенняоборонних видатків.
Ø Зростаннявиплат пол державному боргу.
Ø Збільшеннятрансфертних платежів.
Ø Зниженняподатків.
3.Державне регулювання бюджетної політики України
Становленнябюджетної політики України відбувалося в умовах економічної кризи, що дісталасядержаві у спадок від Радянського Союзу. Упродовж 1991–1994 років основнізусилля у бюджетній політиці були спрямовані на досягнення фінансовоїстабілізації, розбудову правових основ бюджетного процесу. Видатки бюджету втой час значною мірою визначалися потребами, що сформувалися у попереднійперіод. Це призводило до значного перевищення видатків бюджету над йогодоходами. Проблема фінансування дефіциту бюджету вирішувалася шляхом емісії такредитів Національного банку України. У період з 1995 до 1998 року було зміненоструктуру бюджетних видатків у бік скорочення фінансування галузей економіки танадання бюджетних позичок і збільшення видатків на соціальний захист населення,соціально-культурну сферу. Відбувалося реформування фінансової системи,вживалися заходи із забезпечення ефективного витрачання державних коштів,зміцнення фінансів суб’єктів господарювання, удосконалення податкової системи.Бюджетна політика вимагала жорсткої залежності державних витрат від надходженьдо бюджету.
1997 року з метоюпосилення фінансово-бюджетної дисципліни було запроваджено єдиний кошторисбюджетних установ і їх щомісячну звітність, встановлено черговість витрачаннябюджетних коштів і персональну відповідальність за використання коштів запризначенням. Із створенням 1995 року Державного казначейства України булозапочатковано казначейське обслуговування виконання Державного бюджету України.Казначейська система дала можливість упорядкувати витрачання коштів відповіднодо чинного законодавства та посилити поточний контроль за цільовим витрачаннямкоштів бюджетними організаціями. З 1999 року почала впроваджуватися системафункціонування єдиного рахунку Державного казначейства з обліку коштівдержавного бюджету. Введення єдиного казначейського рахунку дало змогу матиоперативну щоденну інформацію про доходи і витрати державного бюджету,оперативно управляти коштами бюджету. Ухвалені впродовж останніх роківзаконодавчі та нормативно-правові акти охопили практично всі етапи бюджетногопроцесу.
Результатомпослідовної реалізації бюджетної політики стали розробка та впровадженнябездефіцитного державного бюджету 2000–2001 років, коли було вжито низкуефективних заходів з розв’язання структурних проблем у бюджетній сфері тавдосконалення бюджетної політики, серед яких насамперед треба виділити такі:скасовано більшість пільг в оподаткуванні; припинено взаємозаліки та вексельнірозрахунки з бюджетом; обмежено кількість головних розпорядників коштівдержавного бюджету; затверджено порядок складання, затвердження та виконаннякошторисів бюджетних установ і розпису бюджету, що дало змогу чіткорегламентувати певні етапи бюджетного процесу; завершено переведення наказначейське обслуговування всіх розпорядників бюджетних коштів, що підвищуєпрозорість процесу виконання бюджету, започатковано чітку систему розподілудоходів між державним і місцевими бюджетами, що стало однією з передумовпочатку реформи міжбюджетних відносин.
Основна метабюджетної політики – забезпечити розширене відтворення фінансових ресурсівдержави, закріпити досягнуті темпи економічного зростання, створити сприятливіумови для детінізації економіки, поліпшення інвестиційного клімату.
Головним напрямомполітики держави із соціально орієнтованою економікою є соціальний захистнаселення за умови, що обсяги соціальних витрат у видатках бюджету повиннізіставлятися з економічними можливостями держави. До того ж немає науковообґрунтованих норм фінансового забезпечення соціальних програм, що фінансуютьсяз бюджету. Доцільно було б тимчасово не приймати нових соціальних програм, ареалізувати завдання щодо скорочення знеособленого дотування з бюджету окремихблаг і послуг і надавати адресну допомогу найбільш не захищеним верствамнаселення. Загальна зрівнялівка не може дати позитивних результатів, а тількидеформує соціальну політику держави. За останні роки відбулося зростанняпитомої ваги витрат на соціальний захист населення, соціально-культурну сферу увидатках зведеного бюджету, але з метою більш ефективного використаннябюджетних ресурсів на розвиток соціальної сфери в регіонах ці видаткифінансувалися за рахунок місцевих бюджетів.
Значні внутрішнірезерви в питанні раціонального використання витрат бюджету є в напряміскорочення асигнувань на утримання органів державної влади за рахунокоптимізації їх структури і функцій, розмежування повноважень між центральнимиорганами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування,подальшого скорочення штатної чисельності, реформування окремих центральнихвідомств у корпорації з утриманням їх за рахунок власних коштів.
Аналіз видатківна утримання управлінського персоналу та централізоване керівництво даєпідстави зробити висновок про зростання частки цієї категорії витрат у валовомувнутрішньому продукті. Це є свідченням безгосподарності у державній діяльностіта потребує віднесення цих даних до показників бюджетної статистики.
Підвищення рівняуправління економікою, ефективності її регулювання значною мірою зумовлюєтьсяузгодженістю та стабільністю в розподілі повноважень між державою та їїсуб’єктами. Згідно з цим принципового значення набуває передача регіонамповноважень, визначених у Конституції України та Бюджетному кодексі.
В Україні насьогоднішній день не забезпечено головне – подолання кризи падіння життєвогорівня народу. Причин, що не дали повною мірою досягти наміченої стабілізації,багато, але більшість з них не належить до об’єктивних, а породжена прорахункамифінансового планування. Тобто їх можна було б уникнути. Головна з цих причин –ухвалення нереального за обсягами доходів і не збалансованого у видатковійчастині державного бюджету. Наслідком цього стало неповне фінансуванняпідприємств, установ та організацій бюджетної сфери, соціальних допомог ісубсидій, що негативно позначилося на сукупному платіжному попиті, обсягахпродажу та виробництва.
За період реформцілі, які ставилися перед бюджетною політикою, досягнуті не були. Однак требавідзначити позитивні моменти: прискорився процес розгляду бюджету законодавчимиорганами, з’явилася відповідальність за своєчасне ухвалення бюджету тареальність його показників, затверджено Бюджетний кодекс, розвивається системаДержавного казначейства, зроблено деякі кроки в напрямі вдосконаленняміжбюджетних відносин.
Але це лише першікроки, тому необхідно і в подальшому впроваджувати та розвивати конкретнімеханізми та заходи з формування ефективної бюджетної політики.
Вдосконалення тавпровадження бюджетного законодавства, а саме ухвалення Бюджетного кодексу, насьогодні є гарантією подальшого впровадження бюджетних реформ. Набуття чинностіБюджетним кодексом України повинно означати початок реалізації заходів іполіпшення системи подальшого вдосконалення у сфері державних фінансів.
Середпершочергових завдань бюджетної політики провідне місце займає розробка науковообґрунтованої концепції доходів держави, побудова ефективної моделі податковоїсистеми, механізму дотримання податкового законодавства.
В основу концепціїстворення ефективної системи оподаткування в Україні має бути закладено немеханічне поєднання існуючих і нових податків та обов’язкових платежів, аякісну зміну методів формування податкових інструментів на основі вивчення їхвпливу та взаємозв’язків між ними.
Основною метоюреформування системи оподаткування повинно стати сприяння стабілізаціїматеріального виробництва, підвищення його ефективності і на цій основізадоволення державних і соціальних потреб. Система оподаткування повинназабезпечувати оптимізацію структури розподілу та перерозподілу національногодоходу. Основним документом, що регулює всі положення нарахування і сплатиподатків, має бути Податковий кодекс, який повинен узгоджуватися з Бюджетнимкодексом.
Важливим напрямомформування ефективної бюджетної політики в дохідній частині бюджету має статидокладний аналіз виконання кожної статті впродовж попередніх років і врахуванняпевних об’єктивних причин відхилення від передбачених показників. На базі цьогоаналізу необхідно робити прогнози надходжень до бюджету.
Реальністьбюджетної політики визначається як наповненням дохідної частини бюджету, так іобґрунтуванням планованих витрат. Принцип формування витратної частини бюджетуна основі наявних фінансових ресурсів застосовується для формування бюджету зметою реального його виконання.
Відомо, щовидатки є інструментом державного регулювання соціально-економічних процесів усуспільстві і від того, наскільки вдало побудований механізм управління ними,залежить ефективність їх функціонування.
Як і в багатьохкраїнах з перехідною економікою, в Україні зменшення реальних обсягів бюджетнихвидатків характеризується нерівномірністю. Рівень бюджетних витрат у відсоткахдо валового внутрішнього продукту в середньому за 1992–1998 роки склав 47,7%, щозагалом відповідає загальносвітовим стандартам і політиці перехідного періоду.Скорочення у першу чергу зазнали обсяги капітальних інвестицій і витрати наохорону здоров’я, освіту, науку.
У перспективідержавна стратегія у сфері розподільних відносин повинна бути спрямована наскорочення державних витрат, і зокрема бюджетних, паралельно з якіснимиструктурними змінами.
Передумовамискорочення державних витрат повинні стати: реформування оплати праці,лібералізація податкової системи, збільшення витрат на розвиток стратегічнихгалузей економіки, підвищення рівня обґрунтованості доходів, витрат, зміцненнянедержавних форм власності. Лише за таких умов соціальна спрямованістьконсолідованого та державного бюджетів буде виправданою і матиме результати,які в кінцевому варіанті забезпечать зростання реальних доходів населення, якосновного макроекономічного показника розвитку суспільства.
Обґрунтованістьбюджетного планування в Україні має низький рівень, про що свідчить невиконаннязапланованих завдань з доходів і видатків державного бюджету. Для йогополіпшення необхідно виважено підходити до майбутніх бюджетних надходжень іпроводити реальну політику витрат.
В основувидаткової частини державного бюджету доцільно закладати концепцію бюджетноїполітики, базовими критеріями якої повинні бути параметри, яких зобов’язуєтьсядосягти держава за рахунок бюджетних асигнувань. Важливими завданнями державиє: подальша реалізація програми економії бюджетних видатків; здійсненняжорсткого контролю за цільовим використанням фінансових ресурсів; здійсненнявитрат державного та місцевих бюджетів винятково на конкурсній основі; розробкаєдиної нормативної бази витрат бюджетних установ у розрізі кожної галузі якобов’язкової для формування обсягу місцевих бюджетів під час затвердженнядержавного та місцевих бюджетів і їх виконання.
Для поліпшенняпрозорості та обґрунтованості бюджету в частині конкретних видатків державнихорганів, підвищення ефективності діяльності розпорядників бюджетних коштів, атакож посилення зв’язку між їхніми завданнями та бюджетним фінансуванням проектдержавного бюджету має складатися на основі програмно-цільового підходу. Сутьцього методу полягає у кардинальному перегляді існуючої практики складання тавиконання бюджету, яка базувалася переважно на принципах утримання бюджетнихустанов і фінансування заходів, виходячи з підрахунку затрат.Програмно-цільовий метод передбачає, що всі видатки державного бюджету можутьздійснюватися винятково у відповідності з програмами, які мають мету, завданнята критерії оцінки. Такий підхід значно підвищить ефективність використаннябюджетних коштів.
Важливим моментому розробці стратегії бюджетної політики на наступні роки є врахування новоїсистеми міжбюджетних відносин, закладеної в Бюджетному кодексі. Бюджетний кодекспропонує чотири важливі структурні зміни регулювання міжбюджетних відносин, якіпередбачають:
— раціональнийрозподіл видатків між різними типами бюджетів;
— закріпленнядохідних джерел за різними типами бюджетів;
— системутрансфертів між державним і місцевими бюджетами;
— системуцільових субвенцій на соціальний захист.
Метою регулюванняміжбюджетних відносин є забезпечення відповідності між повноваженнями наздійснення видатків, закріплених законодавчими актами України, та бюджетнимиресурсами, які повинні забезпечувати виконання цих повноважень.
Бюджетна політиказнаходить реальне відтворення в бюджетному механізмі, який розкриває конкретнуцілеспрямованість бюджетних відносин на вирішення економічних і соціальнихзавдань. За допомогою бюджетного механізму бюджет практично використовується увигляді інструменту державного регулювання економіки, стимулювання виробничих ісоціальних процесів. Для регулювання економіки відбувається маневруваннягрошовими коштами держави. Тобто бюджетний механізм – це сукупність способіворганізації бюджетних відносин, які застосовує держава для забезпеченняналежних умов економічного та соціального розвитку. Структура бюджетногомеханізму складна, до неї входять різні елементи, які відповідаютьрізноманітним бюджетним відносинам. Виходячи з того, що бюджетний механізм єінструментом реалізації бюджетної політики, аналізуючи його структуру, требазазначити, що зміст бюджетної політики відображається в статтях доходів івидатків бюджету, джерелах їх формування та напрямах використання, авиявляється у формах і методах мобілізації бюджетних коштів та їхньоговикористання на державні потреби. Через динаміку бюджетних показників можнапростежити за рухом економічних і соціальних процесів, беручи до уваги чинники,що впливають на відхилення фактичних даних від запланованих показників.Відхилення є індикатором економічної та соціальної ситуації в країні та базоюдля ухвалення рішень щодо напрямів бюджетної політики.
Нераціональний,нереальний, незбалансований бюджет, який не є основою розумної і виваженоїбюджетної політики, – джерело багатьох бід як соціального характеру(заборгованості із зарплат, пенсій тощо), так і того стану, в якому опинивсявесь господарський комплекс України. Тому дуже важливим є питання про своєчаснуоцінку ефективності бюджетної політики, тобто оцінку рівня виконання нею певнихфункцій. З огляду на це ефективність бюджетної політики повинна розглядатися,по-перше, з погляду виконання державного бюджету (фіскальна ефективність),по-друге – з погляду впливу на соціально-економічне становище в країні(стратегічна ефективність).
Найважливішимипоказниками фіскальної ефективності бюджетної політики є збирання бюджетнихдоходів, виконання бюджетних зобов’язань, управління бюджетним дефіцитом ідержавним боргом. Критеріями ефективності бюджетної політики за цим напрямомможуть бути:
— рівеньзбирання бюджетних доходів у цілому і податків зокрема;
— рівеньвиконання бюджетних зобов’язань;
— величинабюджетного дефіциту, параметри та швидкість зростання державного боргу;
— обсягфінансових ресурсів, що спрямовуються на обслуговування державного боргу;
— величинавалютних резервів, що використовуються для фінансування бюджетного дефіциту;
— рівеньвиконання законодавчих і прирівняних до них актів про бюджет;
— величина простроченоїзаборгованості з грошових виплат внаслідок відсутності бюджетного фінансування;
— величинапростроченої заборгованості бюджетних установ через їх недофінансування.
Критеріямистратегічної ефективності бюджетної політики є динаміка основних макроекономічнихпоказників у зіставленні з наміченими структурними пріоритетами:
— динамікаВВП та обсягів виробництва;
— рівеньінфляції;
— динамікавалютного курсу;
— рівеньзайнятості та реальних доходів населення.
Стратегічнаефективність бюджетної політики залежить від того, яким чином вона пов’язана зіншими складниками економічної політики і, насамперед, з грошово-кредитноюполітикою.
Державний бюджетуособлює та пояснює бюджетну політику уряду і те, як ця політика впливає нанапрям змін основних показників економічного зростання. Обговорення бюджету іпідготовчі заходи, що їм передують, є надзвичайно важливим засобом публічноїрозробки бюджетної політики за участю громадськості, який визначає роль уряду вжитті держави.
До 2002 року настадії складання проекту бюджету основні напрями бюджетної політики на плановийрік визначались у спеціальній постанові – бюджетній резолюції, що булазапроваджена в практику 1994 року та підкріплена Законом України «Про бюджетнусистему України». В основу розробки бюджетної резолюції покладалися матеріали,які готували Міністерство фінансів, Міністерство економіки України, центральнігалузеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування.
У бюджетнійрезолюції визначалися головні пріоритети бюджетної політики на плановий рік,які повинні були стати орієнтиром для уряду, що керував складанням проектубюджету, і для Верховної Ради України під час розгляду бюджету. В нійвизначалися макроекономічні цілі й обов’язково розмір дефіциту та загальнийобсяг податкових надходжень, положення, які враховувалися у формуваннівидаткової частини бюджету, та завдання уряду.
Основною новацієюбюджетного кодексу є відсутністьбюджетної резолюції на наступний плановий рік. Бюджетним кодексом запропонованозапровадити парламентські слухання з питань бюджетної політики на наступнийбюджетний період. У статті 33 Бюджетного кодексу України зокрема зазначено, що«не пізніше 1 червня або першого наступного за цією датою дня пленарнихзасідань Верховної Ради України у Верховній Раді України відбуваютьсяпарламентські слухання з питань бюджетної політики на наступний період». Здоповіддю про Основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний періодвиступає Прем’єр-міністр України або за його дорученням міністр фінансівУкраїни. Кабінет Міністрів подає до Верховної Ради України проект Основнихнапрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період не пізніше як зачотири робочі дні до початку проведення парламентських слухань з бюджетноїполітики на наступний бюджетний період.
Проект Основнихнапрямів бюджетної політики ґрунтується на прогнозних макропоказникахекономічного та соціального розвитку України на наступний бюджетний рік,зокрема:
— обсязівалового внутрішнього продукту;
— індексахспоживчих і гуртових цін;
— прогнозованомуофіційному курсі гривні у середньому за рік і на кінець року;
— прогнозованомурівні безробіття.
Своєю чергоюНаціональний банк України подає до Верховної Ради України та Кабінету МіністрівУкраїни проект основних засад грошово-кредитної політики та проект кошторисудоходів і видатків Національного банку України на наступний бюджетний рік.Орієнтуючись на макропоказники економічного і соціального розвитку України таосновні засади грошово-кредитної політики на наступний бюджетний рік, КабінетМіністрів України готує проект Основних напрямів бюджетної політики нанаступний бюджетний період, який містить пропозиції щодо:
1) граничногорозміру дефіциту (профіциту) Державного бюджету України у відсотках допрогнозного річного обсягу валового внутрішнього продукту;
2) часткипрогнозного річного обсягу валового внутрішнього продукту, щоперерозподіляється через зведений бюджет України;
3) граничногообсягу державного боргу та його структури;
4) питомоїваги обсягу міжбюджетних трансфертів у видатках Державного бюджету України такоефіцієнта вирівнювання для місцевих бюджетів;
5) питомоїваги капітальних вкладень у видатках Державного бюджету України та пріоритетнихнапрямів їх використання;
6) взаємовідносинДержавного бюджету України з місцевими бюджетами в наступному бюджетномуперіоді;
7) змін дозаконодавства, ухвалення яких є необхідним для реалізації бюджетної політикидержави;
8) перелікуголовних розпорядників коштів Державного бюджету України;
9) захищенихстатей видатків бюджету;
10) обґрунтуваннянеобхідності поділу бюджету на загальний і спеціальний фонди.
Верховна РадаУкраїни або схвалює, або бере до відома Основні напрями бюджетної політики нанаступний бюджетний рік. Своє рішення Верховна Рада України оформляєвідповідною постановою, яка може містити пропозиції Верховної Ради до проектуОсновних напрямів і відповідні доручення Кабінету Міністрів України.
Бюджетна політикаповинна змінюватися та корегуватися залежно від тих завдань, які постають переддержавою на певних етапах розвитку. Сьогодні пріоритетними завданнями тактики єсприяння виходу України з економічної кризи та фінансова стабілізаціяекономіки. Серед першочергових завдань щодо вдосконалення розробки бюджетноїполітики провідне місце посідають:
— підвищенняякості розрахунків основних макроекономічних показників і прогнозів зобов’язковим проведенням попередньої незалежної експертизи їх коректності;
— перехід досередньострокового бюджетного планування як основи формування державногобюджету на певний рік;
— перехідвід багатоканальної до одноканальної системи фінансування закладів, установ таорганізацій бюджетної сфери, а також окремих бюджетних програм, зокрема вчастині передачі функцій фінансування лише одному головному розпоряднику;
— реальнезапровадження бюджетів розвитку на державному та регіональному і місцевомурівнях;
— визначеннякритеріїв оцінки ефективності бюджетних видатків, що здійснюються головнимирозпорядниками бюджетних коштів.
Складникомбюджетної політики повинна стати розробка конкретного механізму їївпровадження. Щодо програмно-цільового методу планування видатків важливимметодологічним питанням є визначення результативних показників, зокремапоказників ефективності. Для бюджетних програм необхідно розраховувати бюджетнуефективність, яка визначає фінансові наслідки реалізації конкретних державнихзаходів, а для цього необхідно перш за все визначити критерії, за допомогоюяких може бути оцінена їхня ефективність.
Підвищенняефективності бюджетної політики в Україні потребує вжиття такого комплексузаходів.
1) Підвищеннякваліфікованості та професіоналізму розробки та реалізації бюджету на всіхрівнях. Якісне поліпшення нормативно-правової бази, що регламентує бюджетнийпроцес в Україні, шляхом її консолідації, спрощення, увідповіднення дозаконодавства, що регламентує соціальну сферу життєдіяльності країни.
2) Вдосконаленнявсієї системи бюджетного планування, безумовного дотримання бюджетно-фінансовихі грошово-кредитних пропорцій. Зокрема необхідно підвищувати якість розробкипроектів Державного бюджету України за рахунок підвищення якості прогнозівосновних макроекономічних показників; обов’язкового проведення попередньоїнезалежної експертизи щодо реалістичності таких прогнозів.
3) Необхідневстановлення контролю за діяльністю уряду шляхом зіставлення бюджетних видатківі досягнутих результатів і запровадження безпосередньої відповідальності урядуза виконання положень закону про державний бюджет
4) Зменшеннякількості головних розпорядників коштів Державного бюджету України і збереженняїї впродовж принаймні 5 років, що дасть змогу не лише поліпшити бюджетнепланування і контроль за використанням бюджетних коштів, а й наблизитися допобудови чіткої, організаційно досконалої системи державного управління.
5) Розробкасистеми оцінки ефективності використання бюджетних коштів, яка охоплювала б:
— встановленнябезумовної відповідальності за використання бюджетних коштів керівниківміністерств, відомств, установ, що є головними розпорядниками;
— визначеннякритеріїв, за якими можна оцінити ефективність бюджетних видатків, щоздійснюються головними розпорядниками бюджетних коштів і розпорядниками нижчогорівня;
— розробкумеханізмів, методик здійснення оцінки ефективності використання бюджетнихкоштів;
— оцінкуефективності програм за визначеними критеріями;
— організаціючіткої взаємодії Міністерства фінансів України з міністерствами, відомствами,установами, державними адміністраціями, що відповідають за здійсненняконкретних програм.
6) Забезпеченняповної (звичайно, за винятком статей, що містять державну таємницю) прозоростіформування та виконання Державного бюджету України та місцевих бюджетів.
7) Проведенняінвентаризації всіх зобов’язань держави та оцінки ефективності їх виконання.
8) Скороченняприхованого дефіциту Державного бюджету України шляхом ліквідації заборгованостііз заробітної плати, пенсій, стипендій, допомог, платежів за енергоносії таводопостачання, недопущення недофінансування решти бюджетних видатків.
9) Посиленняконтролю за реалізацією державою права власності на підприємствах державної тазмішаної форм власності для спрямування частини доходів від цієї власностівідповідно до орієнтирів бюджетної політики.
10) Завершеннястворення єдиної системи управління державним боргом, що дасть можливістьздійснювати активну боргову політику та диверсифікацію методів управліннядержавними активами на основі їх інвентаризації й оцінки ефективності.
11) Вдосконаленняміжбюджетних відносин.
4. Бюджетна політика в Україні:проблеми та перспективи розвитку
Бюджет як фінансовий план державиформується під впливом бюджетної і податкової політик. В Україні остання формувалася вумовах надзвичайно жорсткої економічної кризи, що не могло не позначитися нахарактері змін. Оскільки, з одного боку, постійною залишалася проблемамобілізації коштів до бюджету для виконання державою своїх функцій ізобов’язань, а з іншого — об’єктивним був безперервний процес втрати однихджерел фінансових надходжень до бюджету і, у зв’язку з цим, пошуку інших, які бвідповідали новій системі господарювання. Це постійно загострювало проблему дефіцитубюджету та методів його фінансування. Крім того, серед принципово нових умовз’явилися такі, які пов’язані з низькою фінансовою й управлінською дисципліною,тінізацією економіки, неефективністю здійснення окремих видів видатків,марнотратством, фактами розкрадання державних коштів.
Україна пережила проблеми наповненнябюджету грішми, уникнення надходження до бюджету шляхом взаємозаліків,невиконання більшості прийнятих щорічних бюджетів, реструктуризації боргів якзасобу поліпшення фінансового стану підприємств та їх розрахунків з бюджетом.Із часом завдяки трансформації бюджетної і податкової систем окремі іззазначених явищ відійшли в минуле, а деякі змінили свій характер, хоча щезалишаються не розв’язаними повною мірою. Але такі проблеми, як масове ухиляннявід податків, втрати доходів бюджету від податкових пільг, зростання зовнішньоїзаборгованості, залишаються актуальними.
Незважаючи на значні суперечностіреформ, у деяких своїх частинах зміст податкової системи відповідає вимогам, щосклалися у світовій практиці. Так, основу податкової системи України утворюють податки, які становлятьядро податкових систем розвинених західноєвропейських країн, — податок надоходи громадян, податок на прибуток підприємств, податок на додану вартість,акцизний збір і мито.
Водночас податковасистема України характеризується низкою особливостей, які відрізняють її відподаткових систем розвинених країн. До них належать:
— існування двохпідсистем оподаткування — стандартної і спрощеної, що порушує цілісність податковоїсистеми;
— значнанерівномірність розподілу податкового тягаря внаслідок масштабного ухиляння відсплати податків та наявності податкових пільг;
— високий рівеньподаткової заборгованості;
— неповна відповідністьподаткової системи України основним принципам оподаткування — справедливості,ефективності, стабільності, адміністративної простоти й економічності.
Нині можнастверджувати, що головні проблеми етапу становлення бюджетної та податковоїсистем України і вирішення завдань фінансової стабілізації для виходу економікиз кризи були певною мірою розв’язані, оскільки інфляція як основний показникфінансової нестабільності увійшла сьогодні в межі контрольованості. Але слідзауважити, що економіка України, як і кожної країни, з тих чи інших причин можеопинятися під загрозою зростання інфляції й фінансової нестабільності. Тому ці питання мають постійно перебувати у центрі увагиекономічного блоку уряду та Національного банку.
Розвиток економікиУкраїни повинен відзначатися надалі активізацією економічної діяльності. Узв’язку з цим важливо оцінити, наскільки зміни, що відбуваються йвідбуватимуться у бюджетній та податковій системах, відповідають по сутізасадничим вимогам стабільного зростання.
З цієї точки зоруважливим є рівень співвідношень між податковими і неподатковими надходженнямидо бюджету й те, наскільки одночасно відбувається концентрація доходів бюджетуза рахунок головних бюджетоутворюючих податків: ПДВ, податки на прибуток,податки на доходи фізичних осіб, акцизний збір. Водночас у цій частині існуєряд суперечливих тенденцій. Зокрема простежувалося зменшення фіскальноїефективності прямих податків відносно ВВП від 15,0% у 1994 р. до9,2% у 2001 р. і непрямих податків — від 12,9 до 7,1%. 2002 року частка прямих податків у ВВП збільшилася до 10,3,непрямих — до 8,0%.
Зниженняфіскальної ефективності прямих податків відбувалося за рахунок податку наприбуток (дохід) підприємств, фіскальна ефективність якого зменшилася заозначений період з 11,9 до 3,9% відносно ВВП, тобто більш ніж утричі; 2002 рокувона трохи зросла — до 4,3%. Натомістьфіскальна ефективність прибуткового податку з громадян характеризуваласястійкою тенденцією до зростання з 2,8% в 1994 р. до 4,9% відносно ВВП у2002 році. При цьому 2001 та 2002 рр. фіскальна ефективність прибутковогоподатку з громадян уперше перевищила фіскальну ефективність податку на прибутокпідприємств. З одного боку, ця тенденція свідчить про формування в Україніподаткової структури, сприятливої для економічного зростання. З іншого — вонастала наслідком надмірного податкового тягаря на доходи громадян.
Зниження фіскальноїефективності непрямих податків зумовлене передусім зниженням фіскальноїефективності ПДВ від 10,8% відносно ВВП у 1994 р. до 5,0% 2001 року.2002 року частка цього податку у ВВП зросла до 6,1%. Однак, по-перше, цевідбувалося на тлі перевищення надходжень ПДВ із ввезених на територію Українитоварів над надходженнями від вітчизняних товарів; по-друге, надходженняподатку зростали на тлі зниження виконання державою вимог з відшкодування ПДВ.
Слід також зауважити,що коли порівнювати співвідношення неподаткових надходжень до бюджету і до ВВП,то існувала тенденція зростання останніх. Якщо 1998 року неподатковінадходження до бюджету становили 2,5% до ВВП, то у 2001 р. вони досягли 8,0%,і лише починаючи з 2002-го цю негативну тенденцію певною мірою було подолано(6,8% у 2003 р.). Водночас неподаткові надходження у співвідношенні з ВВПза підсумками 2003 року залишалися у 2,7 разу вищими, ніж 1998 року(період жорсткої фінансової кризи).
Наведені дані свідчать,що при формуванні дохідної і видаткової частин бюджету органи влади виходили нетільки з реальних розрахунків. Недосконалість і нестабільність податковогозаконодавства сприяє розширенню впливу на цей процес політичних, корпоративних таінших факторів. Крім того, при формуванні видаткової частини бюджету нерідкоприймаються популістські рішення, які вимагають відповідних джерелфінансування.
5.Напрямки бюджетної політики України у 2008 році
Згідно/> Закону України />„Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” />( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2008, N5-6, ст.78 )
Визначено доходи Державного бюджету України на 2008 рік у сумі 215.359.392,3 тис. гривень, у тому числі доходи загального фонду Державного бюджету України — у сумі 168.965.709,3 тис. гривень та доходи спеціального фонду Державного бюджету України — у сумі 46.393.683 тис. гривень, згідно з додатком N 1 до цього Закону.
/>Затверджено видатки Державного бюджету України на 2008 рік у сумі 232.372.003,8 тис. гривень, у тому числі видатки загального фонду Державного бюджету України — у сумі 186.738.567,2 тис. гривень та видатки спеціального фонду Державного бюджету України — у сумі 45.633.436,6 тис. гривень.
/>Затверджено на 2008 рік:
/>Ø обсяги повернення кредитів до Державного бюджету України у сумі 1.567.659,6 тис. гривень, у тому числі повернення кредитів до загального фонду Державного бюджету України — у сумі 368.234 тис. гривень та повернення кредитів до спеціального фонду Державного бюджету України — у сумі 1.199.425,6 тис. гривень;
/>Ø обсяги надання кредитів з Державного бюджету України у сумі 3.377.260,2 тис. гривень, у тому числі надання кредитів із загального фонду Державного бюджету України — у сумі 518.028 тис. гривень та надання кредитів із спеціального фонду Державного бюджету України — у сумі 2.859.232,2 тис. гривень.
/>Установлено граничний розмір дефіциту Державного бюджету України на 2008 рік у сумі 18.822.212,1 тис. гривень, у тому числі граничний розмір дефіциту загального фонду Державного бюджету України — у сумі 17.922.651,9 тис. гривень та граничний розмір дефіциту спеціального фонду Державного бюджету України — у сумі 899.560,2 тис. гривень, згідно з додатком N 2 до цього Закону.
/>Установлено оборотну касову готівку Державного бюджету України на 2008 рік у розмірі до двох відсотків видатків загального фонду Державного бюджету України, визначених цією статтею.
На засіданніГромадської ради при Міністерстві фінансів, яке відбулось 23 лютого, заступникМіністра фінансів України Анатолій МЯРКОВСЬКИЙ інформував громадськість проосновні завдання та цілі Бюджетної декларації на 2008 рік. Бюджетна декларація складається ізп’яти чітко окреслених розділів, в кожному із яких поставлені одна або двіголовні цілі.
Перший розділ стосується завданьекономічної політики. “Державний бюджет є не лише сухими цифрами і таблицямидоходів та видатків, він також є індикатором взаємовідносин, наприклад,платників податків та реального сектору економіки. Саме тому в основу Бюджетноїдекларації були покладені завдання економічної політики, оскільки без нихнеможливо сформувати повноцінний бюджет”, — наголосив Анатолій МЯРКОВСЬКИЙ. — Головна ціль економічної політики — після періоду стабілізації, на який відведенокінець 2006-го-2007 рік, розбудувати в 2008 році потужну таконкурентноспроможну економіку. І для цього потрібно докласти дуже багатозусиль”.
За словамиАнатолія МЯРКОВСЬКОГО, пріоритетними серед завдань економічної політики буливизначені:
— інноваційнийрозвиток економіки з метою започаткування і активної підтримки оновленняосновних фондів і технологічних ліній по всіх галузях;
— покращенняінвестиційного клімату – завдання, яке стосується і регуляторної політики, ізахисту та залучення інвестицій;
— виробленняполітики щодо приватизаційних процесів, і, зокрема, продажу земель державноївласності, в тому числі сільськогосподарського призначення;
— забезпеченняенергетичної безпеки держави;
— визначенняпорядків використання бюджетних коштів з метою побудови дієздатної системизв’язків на горизонтальну і вертикальному рівнях між місцевими органами влади.
Другий розділ, за словамизаступника Міністра фінансів, стосується основних завдань бюджетної політики.“Головна ціль бюджетної політики – це забезпечення збалансованості і стійкостібюджетної системи, — наголосив він. — Ми ставимо на меті забезпечити реальніпоказники бюджету”. Одним із них є показник рівня дефіциту бюджету. Як сказавАнатолій МЯРКОВСЬКИЙ, Уряд планує незбільшувати цей показник, а підтримувати його на рівні, визначеному всередньостроковому бюджетному прогнозі на 2008-2010 роки, який затвердженийУрядом 15 вересня 2006 року. Те саме стосується і рівня перерозподілу ВВП череззведений бюджет.
Що стосується мінімальної зарплати та прожиткового мінімуму, то, підкреслив урядовець, планується, що в 2009 році буде досягнуто тотожності мінімальної заробітної плати і прожиткового мінімуму. Длядосягнення цієї мети як в змінах до бюджету-2007, так і в майбутньому бюджетіна 2008 рік будуть передбачені певні кроки, щоб забезпечити баланс в цьомупитанні та не робити різкий стрибок в пропорціях між рівнем мінімальноїзаробітної плати і прожиткового мінімуму.
В третьому розділімістяться основні завдання податкової політики. Але, наголосив Анатолій МЯРКОВСЬКИЙ,більш ґрунтовним та розширеним документом стосовно цього питання є Концепціяподаткової реформи, на яку і робиться посилання в Бюджетній декларації.
Четвертий розділстосується реалізації державних цільових програм. Пріоритетними серед них є ті,які стосуються соціальної галузі. Наприклад, за словами Анатолія МЯРКОВСЬКОГО,зараз відбувається робота із визначення стандартів оплати праці в галузевомувимірі в бюджетній сфері. Крім того, важливим напрямком також є забезпеченнязбалансованості Пенсійного фонду, оскільки без цього неможливо продовжуватиреформування системи пенсійного забезпечення. Також окреслені державні цільовіпрограми по галузі житлового будівництва, освіти, науки, медичній галузі.
Крім того, підкресливзаступник Міністра, зараз вивчаються пропозиції, які стосуються пріоритетнихнапрямків використання бюджетних коштів. Так, в реальному секторі економікиодним із головних напрямів визначено приведення державних програм підтримки увідповідність до вимог та принципів СОТ.
Останній, п’ятийрозділ Бюджетної декларації, стосується регіональної політики та стимулюваннярегіонального розвитку. Узв’язку із цим Міністерство фінансів також планує затвердження змін доБюджетного кодексу.
Отже, резюмувавАнатолій МЯРКОВСЬКИЙ, завчасне прийняття Бюджетної декларації дасть Урядуможливість підготувати і прийняти всі необхідні нормативні акти щодо бюджетноїполітики у термін до 15 серпня, погодити їх із Президентом, і, таким чином,офіційно підготувати проект державного бюджету на 2008 рік. Крім того, Уряд планує в рамкахзагальнодержавного середньострокового бюджетного планування перейти також допланування на рівні головних розпорядників бюджетних коштів, чого раніше вУкраїні не було.
Висновки та пропозиції
Отже, держава, використовуючи бюджет,здійснює фінансування розвитку окремих галузей, регіонів і сфер діяльності.Крім прямого фінансування та прямих державних інвестицій, витрати державногобюджету здійснюються у таких формах, як дотації, субсидії, субвенції. Удержавному бюджеті передбачається резервний фонд КМ України у розмірі не більше1 % від обсягу видатків загального фонду бюджету для фінансування невідкладнихвитрат у народному господарстві, соціально-культурних та інших заходів, що немогли бути передбачені під час затвердження державного бюджету. Коштидержавного бюджету витрачаються лише на цілі і в межах, затверджених закономпро державний бюджет. Збалансованість бюджетів, які входять до складу бюджетноїсистеми держави, є необхідною умовою фінансово-бюджетної політики. Перевищення доходів над видаткамистановить надлишок (профіцит) бюджету. Перевищення видатків над доходамистановить дефіцит бюджету. Надлишок бюджету уряд може використовувати занепередбачених обставин для дострокових виплат, погашення державного боргу,кредитування або переведення його в дохід наступного бюджетного року. Граничнийрозмір дефіциту державного бюджету та джерела його покриття визначаютьсяВерховною Радою України під час затвердження державного бюджету. Покриттядефіциту здійснюється за рахунок внутрішніх державних позик, позик іноземнихдержав та інших фінансових інститутів. Рішення про залучення позик у кожномуконкретному випадку ухвалює Верховна Рада України. У затвердженому бюджетіграничний розмір дефіциту не повинен перевищувати розміру видатків бюджету нарозвиток. Безінфляційним засобом подолання бюджетного дефіциту є емісія ціннихпаперів. Держава в особі своїх органів може випускати цінні папери длязадоволення потреб у фінансуванні видатків відповідних бюджетів. Тим самимдержава як емітент стає суб'єктом ринку цінних паперів і фондового ринку.
Основними напрямкамиудосконалення бюджетної політики України будуть:
1) Вдосконаленнята забезпечення ефективного фінансового прогнозування та бюджетного планування,визначення реальних бюджетних показників як основи фінансово-економічноїпередбачуваності.
2) Визначеннята розмежування функцій органів державної влади у бюджетному процесі, а такожфінансових органів, які здійснюють управління фінансово-бюджетною системою,правового та організаційного визначення природи і функцій фінансових органів.
3) Увідповідненняконституційних і законодавчих зобов’язань держави щодо надання управлінських,громадських і державних послуг громадянам з фінансовими можливостями держави.
4) Визначеннясоціально-економічних пріоритетів і пріоритетів бюджетного фінансування,концентрація бюджетних коштів на найбільш важливі соціально-економічніпрограми.
5) Вдосконаленнята правове закріплення організації бюджетного процесу та бюджетних процедур якна центральному, так і на рівні органів місцевого самоврядування.
6) Законодавчеврегулювання касового виконання бюджетів.
7) Розмежуваннявидатків між рівнями бюджетної системи, зміцнення власної дохідної базитериторіальних громад, запровадження нової системи фінансового вирівнювання,бюджетних трансфертів, формульного розподілу трансфертів.
8) Вдосконаленнярозподілу фінансування ресурсів (податків) між ланками бюджетної системи.Підвищення зацікавленості органів державної влади та місцевого самоврядування вефективному адмініструванні податків і зміцненні податкової бази.
9) Оптимізаціята раціоналізація мережі закладів і установ, що фінансуються з державного тамісцевих бюджетів, з метою підвищення рівня та якості послуг, які надаютьсягромадянам, підвищення ефективності використання бюджетних коштів.
10) Створенняефективного механізму державних і місцевих запозичень, обслуговуваннядержавного боргу.
11) Організаціяефективного фінансового контролю за виконанням державного та місцевих бюджетів,використанням коштів цих бюджетів.
Списоквикористаної літератури:
1. АнтиповВ.І. Податково-бюджетна політика держави і проблема тінізації економіки //Бюджетно-податкова політика в Україні. – Ірпінь, 2002.
2. БіласІ.Г. Бюджетна політика та її законодавче забезпечення //Бюджетно-податковаполітика в Україні.- Ірпінь, 2002.
3. БулгаковаС.О. Василенко Л.І., Єрмошенко Л.В., Огонь Ц.Г., Масленнікова Т.О., ЧечулінаО.О. Бюджетна система України: Навчальний посібник..-К.: КНТЕУ, 2003.
4. Бюджетнийкодекс України. Закон від 21 червня 2001 року № 2542-ІІІ // Урядовий кур’єр. –2001. – № 131.
5. ГацькаЛ.П. Бюджетна політика: податковий аспект // Податкова політика України тамеханізм її реалізації в Податковому кодексі. – Ірпінь, 2005.
6. ГерчаківськийС. Регіональна бюджетна політика: особливості формування дохідної бази місцевихбюджетів // Регіональні аспекти розвитку і розміщення продуктивних сил України.– Тернопіль, 2001.
7. ДяченкоЯ. Державне споживання у бюджетних програмах регулювання економіки // ЕкономікаУкраїни. – 2002.
8. Закон України”Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деякихзаконодавчих актів України” Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2008, N5-6, ст.78.
9. Казначейськасистема виконання бюджету: Навч. посіб. /За ред. С.О. Булгакової- К.: КДТЕУ,2000.
10. КовалевськаТ.Б. Бюджетна політика і регулювання розвитку соціальної сфери // Механізмрегулювання соціальної сфери. – К., 2002.
11. ЛагутінВ.Д. Бюджетна та монетарна політика: координація в трансінформаційнійекономіці: Монографія. – К.: КНТЕУ, 2007.
12. Музика О.Трансформація підходів щодо визначення бюджету // Право України. – 2002.- № 2.
13. НевськаО.О. Бюджетна політика як складова економічної політики держави // Науковіпраці. – К., 2002.
14. ПавлюкК.В. Фінансові ресурси держави. – К.: НІОС, 1998.
15. ПасічникЮ.В. Бюджетна система України та зарубіжних країн. – 2002.
16. ПлужниковІ.О. Інформаційно-аналітичне забезпечення прогнозування і планування бюджетноїполітики держави // Актуальні проблеми економіки, 2002. №9. – c.56-58.
17. ПлужниковІ.О. Засади визначення пріоритетів бюджетної політики держави // Економіст,2003, №2. – с.25-29.
18. П’ятаченкоГ.О. Бюджетна і податкова політика в Україні та їх віддзеркалення в соціальнійполітиці // Бюджетно-податкова політика в Україні. – Ірпінь, 2002.
19. РадовецьЮ.І. Бюджетна політика держави // Перехідні економічні системи. – Львів, 2003.
20. СавченкоЛ.А. Бюджетна політика держави і роль фінансового контролю у її здійсненні //Бюджетно-податкова політика в Україні. – Ірпінь, 2002.
21. Семчик О.Доходна частина бюджету як складова Державного бюджету України // ПравоУкраїни. – 2003.
22. Семчик О.Правові аспекти формування Державного бюджету України // Право України. 2002. — №8.
23. СтоянВ.І. Удосконалення податкової системи України // Фінанси України. – 2001. – №7.
24. ТалавиряО.В. Фіскальна політика і державний бюджет // Науковий вісник. – К., 2002.
25. Ткач Є.Особливості обліку надходжень коштів в державний бюджет України через органидержавного казначейства України // Наук.зап. – Тернопіль, 2006.
26. www.dt.ua/2000/2040/45494- стаття журналу „Фінанси", розділ гроші „Бюджетна політика в Україні:проблеми і перспективи. Валерій Геєць”.
27. www.me.gov.ua – сайт Міністерства економікиУкраїни.
28. www.zakon.rada.gov.ua – законодавство України.
29. www.treasury.gov.ua – сайт Державногоказначейства України.