Зміст
Вступ
1. Економічна школа фізіократів
2. Економічні погляди Франсуа Кене
3. Економічні погляди А. Тюрго
4.Зародження економічної школи фізиократів.
Висновки
Використана література
Вступ
Історію людстваділять на доісторичну та історичну. Межа між ними не чітко визначена. Алевважається, що історія повинна бути документована. А документування можливелише з появою писемності. Вона відповість на поставлену, певними умовами,необхідність. Очевидно, що вона повинна була появитися не там, де господарювалокочове тваринництво або примітивне землеробство. А там, де необхідновраховувати накопичені знання, у тому числі й астрономічні, фіксуваннязнаменних діянь видатних діячів, агрономічні прийоми, світоглядні догмати,епос, міфи, державні встановлення, фіксування прав власності, сімейнихвідносин.
Писемність багатообразнаяк її графічне вираження, так і географічне місцеперебування. Очевидно, що вонає свідком стану культури народу, союзу етносів, союзу полісів (міст) включаючий появу соціальної стратифікації.
У науціоб’єднуючим поняттям загального економічного, політичного, культурного,ментального виступає поняття цивілізації. Саме слово походить від латинськогоcivilis, що означає громадянське, civitas – громадянська община, місто, щопідкреслює саме специфічність, особливість громадянської спільності на основіпояви класової диференціації. Але це вже нове соціально – політичне утворення.Це не рід, клан, плем’я з його традиціями, замкненістю. Це – новий стан людини– це вже особистість, індивід із його духовністю та економічним інтересом. Цецивілізована людина.
Але вважати, щописемність являється єдиною ознакою цивілізації було б безпідставно. Існували йдревні безписемні цивілізації, які мали зв’язок із матір’ю – природою, (людини– частина природи) він не первісний, не «дитячий» стан суспільства. Ці шляхирозвитку на традиційній культурі. Вони існують і сьогодні на африканськомуконтиненті, у Латинській Америці, на островах Океанії. Вони не були захоплені впотік «осьового часу» (800–200 р. до н.е.).
Та й така якістьhomo sapiens як мислення формується в дописемну епоху. На homo sapiens малавплив навколишнє середовище: ґрунтово-кліматичне, географічне, демографічне,тваринний та рослинний світ. Тут формувалась якість національного менталітету.У людей з острову Суматра й скандинавського вікінга різний менталітет.Біологічно вони не відрізняються, але традиції, морально – психологічніаспекти, життєва, соціальна позиція, різко відрізняться один від іншого. А якщовзяти до уваги ще й історичні аспекти, то вони інопланетяни один одному.
Доісторичналюдина не знала расових, вікових різниць. І якщо в сусідові він бачив ворога,то той, хто жив за сусідом уже був його союзником і другом.
1. Економічнашкола фізіократів
Економічна школафізіократів, як особлива складова класичної політичної економіі, виникла і розвиваласьу провідних країнах Західної Європи. Найбільший розвиток теорія фізіократизмуотримала у Франції в середині XVIII ст., в перехідний період від феодалізму домануфактурного капіталізму. Слово “фізіократизм” грецького походження іскладається з двох слів “фізіо” – природа і “кратоз” – влада, сила, панування.Суть фізіократизму у його центральній ідеї – вивчення основ природного порядкув економіці.
Фізіократи, абоприхильники ідеї природного закону, були виразниками природовладдя,досліджували природні закони суспільного бутя. Вперше застосував термін“фізіократизм” Дюпон де Немур. у своєї кнізі “Фізіократія, або природнаконструкція найбільш вигідного управління людським родом” (1768 р.).
Виникненняфізіократизму пов’язується з критикою меркантилізму. На той час у сільськомугосподарстві провідних европейських країн загострилися соціальні і політичніантагонізми та економічні суперечності, які вимагали негайного свогорозв’язання. Особливо складною ситуація була у Франції, де центр економічнихсуперечностей, у зв’язку з нерозвиненістю промисловості, перебував у сільськомугосподарстві і вирішення аграрних проблем стало головним питанням економікицього періоду.
Основний внесок урозробку аграрних проблем зробили таки французькі фізіократи, як: Франсуа Кене(1694 – 1774), Анн Робер Жак Тюрго (1727 – 1781), Віктор Рікетті Мірабо (1715 –1789), Дюпон де Немур (1739 – 1817), Поль П’єр Мерсьє (1720 – 1793), Венсан деГурне (1712 – 1759) та ін. Помітний спадок у розв’язанні аграрних проблемзалишив і англійський економіст-фізіократ Річард Кантільон (1680 – 1734).
Фізіократи:
– досліджували(на відміну від меркантилістів) переважно проблеми сфери виробництва, зокремасільського господарства;
– джереломбагатства нації вважали не зовнюшню торгівлю, а сільське господарство;– булиприхильниками ідеї цілковитого економічного лібералізму, концентрованим виразомякого став знаменитий принцип “laissez faire”. Цей принцип означає: „Дайтелюдям самим робити свої справи, дайте справам іти своїм ходом”, або „нехай всеіде, як іде”. Держава не повинна втручатись у господарську діяльність. Їїзавданням має бути лише збір податків, забезпечення обороноздатності країни,прав і свобод людей.
– вважали, щопраця людини має бути вільною, її плоди недоторканними, а власність – священною.
– булиприхильниками перенесення дослідження про походження додаткової вартості іінших економічних процесів із сфери обігу у сферу виробництва, заклалипідвалини для аналізу капіталістичного виробництва;
– розробилитеорію „природного порядку”, пов’язану з визнанням об’єктивного тазакономірного характеру розвитку ринкової економіки;
– висунуликонцепцію „чистого продукту”, під яким розуміли отриманий у землеробствінадлишок продукції, що перевищує витрати виробництва.
Поглядифізіократів відіграли велику роль у подальшому розвитку економічної думки. Надумку А. Сміта, доктрина фізіократів, незважаючи на деякі недоліки, найбільшнаближена до істини, ніж будь-яка інша теорія політичної економії зопублікованих досі.
2. Економічніпогляди Франсуа Кене
Франсуа Кене(1694 – 1774) – видатний французький економіст, засновник школи фізіократів.Народився у сім’ї дрібного землевласника з передмістя Версалю. Одержав добрумедичну освіту. У 1736 р. отримав посаду професора хірургічної академії, а в1975 р. став королівським лікарем. Економічними дослідженнями вчений почавзайматися у 60-ти річному віці.
Економічніпогляди Ф. Кене знайшли відображення у таких працях, як „Економічна таблиця”(1758), „Загальні принципи економічної політики держави” (1760), „Про торгівлю”(1760), „Природне право” (1765), „Аналіз економічної таблиці” (1766), „Діалогпро ремісничу працю” (1766), „Зауваження стосовно грошового процента” (1766),„Китайський деспотизм” (1767) та ін.
У своїх творах Ф.Кене розробив методологічні основи теоретичної системи фізіократизму, якавключає: теорію природного порядку, теорію чистого продукту, теорію кругообігубагатства (суспільного відтворення).
В теоріїприродного порядку Ф. Кене виклав філософську платформу економічного світоглядуфізіократів. Згідно “природного порядку” суспільство має розвиватися вільно наоснові об’єктивних природних економічних законів, які є універсальними інезаперечними, єдиними, вічними, незмінними, встановленими Богом для щастялюдей. Право власності і повага до влади і до розроблених нєю вихідних норм іправил поведінки людей визнається основою природного порядку. Його слідпізнавати, пристосуватися до нього і діяти згідно його вимог, бо віннайвигідніший для людей. Розглядаючи суспільство як живий організм, Ф. Кенерозрізняв у ньому здоров’я (норму) і хворобу (патологію). Вважав, що здоровесуспільство знаходиться у рівноважному стані, хворе ж – у нерівноважному. Усвоїх дослідженнях Ф. Кене приділяв велику увагу створенню умов для досягненняекономічної рівноваги.У вченні про чистий продукт досліджується економічнасутність цього продукту. Чистий продукт – це надлишок вартості продукту,створеного у землеробстві, над витратами виробництва. Ф. Кене стверджував, що„надлишок продукту землі, який залишається після відрахування витрат,зумовлених працею, використаною на певну культуру, і тих витрат, які необхіднідля застосування цієї культури, є чистий продукт, що створює дохід держави іземлевласників, які придбали чи купили власність” [23, с.522].
Вчення про чистийпродукт ґрунтується на тому, що:
– примноженнябагатства відбувається лише у сільському господарстві, єдиній галузі, девироблене багатство перевищує споживання. У жодній іншій галузі економікинічого не створюється, сировинні матеріали сільського господарства лишепереміщуються або переробляються;
– землеробськапраця є єдиною продуктивною працею. Усі інши види праці є корисними, однак –„безплідні”, непродуктивні. Але створює чистий продукт не сама по собі праця, аземля, природа, які допомагають праці створювати багатство;
– чистий продуктє даром природи, єдиною формою якого є рента, яку отримують власники землі. Уцьому дослідженні фізіократи змішували поняття продукту як фізичної субстанціїз категорією прибутку.
У теоріїкругообігу багатства фізіократів аналізується процес кругообігу виробничогокапіталу і сукупного продукту в цілому. Суть теорії суспільного відтворення втому, що багатство або сукупний продукт нації обертається між суспільнимикласами одними й тими ж каналами і що безперервність цього обігу „дає життяекономічному організму”. Ідея закладена у схему суспільного відтворення,сьогодні знаходиться в основі макроекономічних моделей економічного розвитку.
Спочатку схемукругообігу виробничого капіталу і сукупного суспільного продукту побудуваванглійський економіст Ричард Кантільон у праці „Дослідження природи торгівлі вцілому”, яка була видана у 1755 р. французькою, а пізніше англійською мовами.Подальший значний розвиток цієї теорії здійснив Ф. Кене у праці „Економічнатаблиця”.
Головною проблемою,яку вирішував Ф. Кене в „Економічній таблиці”, було виявлення основнихнародногосподарських пропорцій економічного розвитку. Процес відтворення всьогосуспільного продукту охоплює відносини між трьома класами: продуктивним класом(селяни та фермери, тобто усі хто обробляє землю), класом землевласників(поміщики, король, церква – всі хто одержує щорічний чистий продуктземлеробства) і „безплідним” (всі громадяни, діяльність яких не пов’язана зсільським господарством).
При створенніекономічної таблиці Ф. Кене використав метод абстракції, який дозволив зробититаки припущення:
– ціни незмінніпротягом року;
– усі доходивитрачаються на споживання;
– купівля тапродаж в середині кожного класу не беруться до уваги;
– відсутній впливзовнішньої торгівлі;
– вся земляобробляється фермереми-селянами, які її орендують у землевласників і сплачуютьренту;
– промисловітовари виробляються ремісниками;
– існує великеземлеробство.
У моделівідтворення (економічна таблиця) Ф.Кене виходив із того, що капітал фермерівскладався із двох частин:
– первіснихавансів (основний капітал) в сумі 10 млрд ліврів, які використовуються протягом10 років, щорічно десята частина (1 млрд ліврів) вноситься у вартість річногопродукту;– щорічних авансів (оборотний капітал) у сумі 2 млрд ліврів, яківикористовуються на придбання сировини, оплату праці всіх робітниківсільськогосподарського виробництва тощо. Ця частина капіталу споживаєтьсявпродовж одного року, повністю переносить свою вартість на виготовлений продукті відшкодовується.За підрахунками Ф. Кене, щорічні сукупні витрати основного іоборотного капіталів продуктивного класу (фермерів) становлять 3 млрд ліврів (1+ 2). Додавши до них вартість „чистого продукту” у сумі 2 млрд ліврів, отримаввартість річного продукту фермерських господарств у сумі 5 млрд ліврів (3 + 2).За своєю натуральною формою це:
– насіння у сумі1 млрд. ліврів і продовольство для власного споживання фермерів також на 1 млрдліврів, які потрібні для відшкодування оборотного капіталу;
– продовольстводля обміну у сумі 2 млрд ліврів;– сировина для промисловості у сумі 1 млрдліврів.
Ф. Кене окремопорахував також вартість продукту, створеного „безплідним” класом, якийстановив 2 млрд ліврів. За натуральною формою це – різні промислові вироби.Разом вартість сукупного суспільного продукту становила 7 млрд ліврів (5 +2).Увесь процес відтворення у загальному виді був представлений у вигляді п’ятиактів. В тих актах аналізуються дії трьох учасників процесу відтворення:
– землевласники,маючи доходи у сумі 2 млрд ліврів (рента, отримана за попередній рік), купуютьу фермерів продовольство на 1 млрд ліврів і у „безплідного” класу – промисловівироби на другий млрд. ліврів;– клас „безплідних”, отримавши від продажупромислових виробів гроші у сумі 2 млрд ліврів, купує у фермерів необхідне дляжиття продовольство на 1 млрд ліврів, і сировину, потрібну для продовженняпромислового виробництва – також на 1 млрд ліврів;– фермери 5 млрд ліврів(вартість річного продукту, отриманого від господарської діяльності), використовуютьтаким чином. Купують на 1 млрд ліврів у „безплідного” класу різні промисловівироби, зокрема знаряддя праці для початку нового виробництва. Виплачуютьземлевласникам ренту у сумі 2 млрд ліврів. Останню частину чистого річногопродукту у сумі 2 млрд ліврів залишають для себе на насіння (1 млрд. ліврів) іхарчування (1 млрд ліврів).
Схема кругообігубагатства подана на рис
/>
Схема відтвореннявсього сукупного продукту, незважаючи на деяку обмеженість і недосконалість, єзначним внеском у розвиток класичної економічної теорії.
Фізіократичніідеї Ф. Кене набули подальшого розвитку у працях його послідовників, серед якихварто особливо відзначити Анна Тюрго.
економічнийшкола сукупний продукт
3. Економічніпогляди А. Тюрго
Анн Робер ЖакТюрго (1727 – 1781) – державний діяч, філософ-просвітник, видатний французькийекономіст-фізіократ. Народився в Нормандії у багатій дворянській родині. Закінчивтеологічний факультет Сорбонни, але відмовився від церковної кар’єри. Знавшість мов, вивчав філософію, політичну економію та інші науки.Філософськийсвітогляд А. Тюрго сформувався під впливом прогресивних ідей просвітників Д.Дідро, Ж.-Д’Аламбера та інших – співробітників і авторів „Енциклопедії”. Своїекономічні ідеї вчений виклав у таких працях як „Похвальне слово Венсану деГурне” (1759), “Роздуми про створення і розподіл багатства” (1766), „Листи просвободу торгівлі зерном” (1770), „Цінність та гроші” (1769) та ін… У своїхпрацях Анн Тюрго:
– відстоювавпринципи свободи економічної діяльності, засуджував політику протекціонізму;
– землеробствовизнавав джерелом додаткового продукту, а землеробську працю – єдиноюпродуктивною працею, тому що тільки вона створює „чистий продукт”;
– критикувавтеорію трудової вартості, започаткував основи теорії цінності. У пошукахабсолютної ціни А. Тюрго виходить на „природну ціну” як відносну величину, яканемає внутрішньої субстанції і визначається на основі суб’єктивних оціноккорисності блага продавцем і покупцем. При цьому вчений підкреслював, що власнаоцінка корисності блага дозволяє учасникам обміну отримувати більше, ніж вонивіддають. Отже, ідея корисності як субстанція цінності була висунена майже за100 років до виникнення маржиналізму;
– розрізнявсуб’єктивну і об’єктивну цінності блага. Суб’єктивна цінність визнаєтьсяоцінкою блага її власником, а об’єктивна – ринком і залежить від співвідношенняпопиту та пропозиції;
– першим зробивспробу сформулювати закон спадної родючості ґрунтів. Згідно з цим закономзростання витрат праці (капіталу) на землі призводить до того, що кожнанаступна одиниця праці виявляється менш продуктивною;
– висунув більшзріле тлумачення класової структури суспільства, поділів продуктивний і„безплідний” класи на дві групи: підприємців, які є власниками засобіввиробництва і здійснюють вкладення капіталу для отримання прибутків та найманихробітників, які продають свою працю і живуть на отриману заробітну плату;
– у перше показаврізницю між грошима і капіталом. Капітал на відміну від грошей приносить дохід,який розпадається на дві частини. Перша частина слугує для відшкодуваннявитрат, пов’язаних зі створенням продуктів, у тому числі і на оплату праціробітників. Друга – є прибутком на капітал і земельною рентою;
– визнав прибутокне тільки частиною земельної ренти, а і особливою формою доходу, винагородоюпідприємцям за їх виробничі турботи, працю, здібності та ризик. А. Тюргодопускав існування промислового і торговельного прибутків;
– дав аналізкапіталу і доходу. Основною формою капіталу вважав землеробський капітал, аголовною формою доходу – земельну ренту. Намагався виявити способи зростаннякапіталу як “нагромадженої цінності”.
Геніальніфізіократичні ідеї А. Тюрго зробили великий вплив на наступний розвитокекономічної думки.
4.Зародженняекономічної школи фізиократів
На противагумеркантилістам, які багатство ототожнювали тільки з грошима, Буагільбердоводить, що справжнє багатство нації — це різні корисні речі, які допомагали брозвивати сільське господарство, а передовсім продукти землеробства. Джереломбагатства є праця людини.
Теорію вартостіП. Буагільбера, як і В. Петті, Карл Маркс називає засновником трудової теоріївартості. Буагільбер виділяє ринкову ціну і “істинну”, або “справедливу”вартість товару. Величину останньої він визначає витратами праці на створеннянового товару. Буагільбер виходить з того, що всі економічні зв'язки між людьмигрунтуються на обміні продуктами праці та їх споживанні. Цей обмін, підкреслюєвін, має відбуватися згідно із витратами праці. А це означає, що Буагільберстоїть на позиціях еквівалентного обміну, тобто за якийсь один товар можнавиміняти інший або кілька товарів, що дорівнюють кількості затраченої на нихпраці.
Для нормальногоекономічного розвитку країни, за Буагільбером, потрібен вільний обмін міжгалузями виробництва й відшкодовування витрат виробників. Ці проблеми можутьбути вирішені міжгалузевим поділом праці за умов вільної конкуренції. Робочийчас, який припадає на одну одиницю товару за умов такого поділу, і становить,на думку Буагільбера, його “істинну вартість”.
Метою товарноговиробництва Буагільбер вважає споживання. Основну увагу він звертає на споживнувартість.
Заслуговує наувагу думка Буагільбера про необхідність рівноваги в ринковій економіці.Порушення рівноваги, підкреслював він, задушить усе в державі. Він розумів, щокількість вироблених товарів повинна дорівнювати кількості грошей
Теорія грошей поБуагільберу не збігалася з іншими вченими. Відсутність у Буагільбера чіткогорозуміння природи товарного виробництва виявилась у трактуванні ним самогопоняття “гроші”. Якщо в В. Петті вартість проявляється у грошах, то Буагільбербере за основу прямий товарообмін. Він вважає, що гроші взагалі порушують природнурівновагу товарного обміну відповідно до “істинної вартості”. Всуперечмеркантилістам, які вважали гроші єдиним видом багатства, Буагільбер бачить вних джерело всіх нещасть товаровиробників. Єдина корисна функція грошей, якувизначає Буагільбер, — це полегшення обміну. Саме тому, на його думку, не маєзначення, який товар виконує функцію засобу обігу. Отже, золото і срібло можназамінити паперовими грішми.
Економічні ідеїБуагільбера сприйняли й розвинули далі фізіократи.
Фізіократи —французькі економісти другої половини XVIII ст., представники класичноїполітичної економії. Назва цієї наукової школи походить від грецьких слів“фізіс” — природа і “кратос” — влада. Поява школи фізіократів зумовленасоціально-економічними умовами тогочасної Франції. У країні розвивавсякапіталізм на його мануфактурній стадії. Відмирання феодалізму було повільним,особливо на селі, а розвиток капіталізму в містах не сприяв належному розвитку.
У Франції в тічаси переважало сільське населення, яке було переобтяжене величезнимифеодальними податками, які були спричиненні непомірною розкішшю королівськогодвору і дойшло до межі масового зубожіння.
Після війниФранція втрачає свою військову могутність, а разом з цим і позиції у зовнішнійторгівлі. Панування меркантилізму послабилось також, але було ще досить міцним.
У другій половиніXVIII ст. наближалась до революції. А в економічній політиці Франції неподільнопанував меркантилізм.
На цей час чітковизначилися дві проблеми, що гальмували економічний розвиток: пануваннямеркантилізму і збереження феодального режиму на селі. Фізіократи, виступаючипроти меркантилізму, висували на перший план аграрну проблему. Саме томукритика меркантилізму набрала у фізіократів аграрного характеру. На відміну відмеркантилістів фізіократи були прихильниками економічного лібералізму.
Ідеї, якіпроголошували фізіократи, у загальних рисах були сформульовані ще їхнімипопередниками, зокрема П. Буагільбером. Проте не можна говорити про їхнюцілковиту тотожність. Фізіократи розробили основи, хоча й суперечливої, протепрогресивної реформи, суть якої полягала в капіталістичній реорганізаціїсільського господарства.
Утворилась школафізіократів наприкінці 50-х років XVIII ст. її представниками були: ФрансуаКене, Дюпон де Немур, маркіз Мірабо, Мерсьє де Ла Рів'єр, Жак Тюрго та ін.Визнаним главою школи фізіократів був Ф.Кене. Центром, де регулярно збиралисьфізіократи, став салон маркіза Мірабо. Школа мала великий успіх, їїпредставники опублікували багато праць, видавали журнал. Проте проіснувалашкола недовго. Наприкінці 70-х років вона припинила своє існування. Однією зпричин цього була неможливість здійснення програм фізіократів за умовабсолютизму.
Французький лікарКене також займався економікою, написав багато наукових праць, правда уже в 60років і він фактично визнає, що розвиток суспільства відбувається заоб'єктивними законами. У цьому — велика заслуга фізіократів. Проте вониототожнювали закони природи й закони суспільства, а під “природнимпорядком" фактично розуміли капіталістичне виробництво, розглядаючи йогояк вічне, незмінне.
Економічнапрограма фізіократів формувалась у боротьбі проти меркантилістів. Якщо останнівсю увагу концентрували на аналізі явищ у сфері обігу, то фізіократи перенеслисвої дослідження у сферу виробництва. Кене висунув ідею щодо еквівалентностіобміну за умов природного порядку. Він вважав, що товари вступають в обмін знаперед заданою ціною. Проте, що саме лежить в її основі, він не розумів. Кенерозглядав лише “ринкову ціну”, яка, на його думку, створилася між продавцями тапокупцями і залежить від наявності на ринку товарів, попиту і пропозиції заумов вільної конкуренції.
Якщо обмін єеквівалентним, то він, робив висновок Кене, нічого не виробляє, отже, непороджує багатства. А прибуток, який одержує торговець, не є прибутком держави.Такий висновок спонукав фізіократів шукати інших джерел збагачення держави. Надумку Кене, збагачення країни зв'язане з матеріальним виробництвом і передовсіміз сільським господарством. Саме тому фізіократи переносять свої дослідження у сферубезпосереднього виробництва, а саме — в сільське господарство.
Чистий продукт поКене — це надлишок продукції, одержаний у сільському господарстві, надвитратами виробництва. Створюється він, на думку Кене, лише в сільськомугосподарстві, оскільки тут діє природа, здатна збільшувати споживні вартості. Упромисловості відбувається не збільшення споживних вартостей, а лише їхскладання, комбінування або зміна форм.
Отже, “чистийпродукт” у Кене має натуральну форму, він є даром природи. Це означало, що Кене,як і всі фізіократи, не розумів суті вартості і зводив її до споживноївартості. Помилка фізіократів полягала в тім, що вони плутали процес зростанняматеріальних благ, який найбільш наочно проявляється в сільському господарстві,зі збільшенням вартості.
Водночас у Кенеспостерігаємо й інший підхід до визначення “чистого продукту”. Оцінюючивеличину “чистого продукту”, він стверджує, що вона є точно визначеною ізалежить від витрат виробництва, тобто витрат на сировину, матеріали йзаробітну плату. Заробітну плату теж визначено — це мінімум засобів існування.Витрати на сировину і матеріали також відомі — це витрати капіталу. Відтак“чистий продукт” — це не дар природи, а результат додаткової праці землероба.
“Чистий продукт”у фізіократів ототожнюється із земельною рентою, яку одержують землевласники.Саме тому фізіократи виступали за проведення податкової реформи з наміром усівиди податків замінити одним — земельним.
Продуктивна йнепродуктивна праця виходила з поняття “чистого продукту” У фізіократівпродуктивною є праця, що створює “чистий продукт”, тобто праця в сільськомугосподарстві. Інші види праці другорядні та великого інтересу фізіократи цьомуне приділяли.
Питання 18:Подальша вульгаризація буржуазної політекономії (30-50 р. XIX ст.).
Економічніпогляди Сеніора, Кері
Загальна оцінкакласичної політичної економії у колишній радянській літературі здійснювалось засхемою К. Маркса, котрий до класиків зарахував економістіввід В. Петті до Д.Рікардо в Англії і від П. Буагільбера до Сісмонді у Франції. Вершиною класичноїполітичної економії К. Маркс називав праці А. Сміта і Д. Рікардо, якими, наЙого думку, класична школа вичерпала себе.
На змінукласичній політичній економії, яка мала справді науковий характер, приходить,за марксом “вульгарна”, тобто ненаукова політекономія. Якщо класики займалисьсправжнім науковим аналізом закономірностей розвитку капіталізму, топредставники вульгарної політичної економії виступили лише як апологети,свідомі захисники капіталізму. Перехід до вульгарної політекономії К. Марксзв¢язував із загостренням класової боротьби.
Основоположникамивульгарної політичної економії К. Маркс називав Сея і мальтуса. Він критикував“вульгарних економістів” за відхід від трудової теорії вартості і приховуванняексплуататорської суті відносин між найманими робітниками і капіталістами. Тезапро вульгарний характер політичної економії набула широкого розвитку у всій такзваній марксистській літературі.
Відповіднопослядів К. Маркса сучасна політична економія також оголошувалась вульгарною,але згодом було доведено, що такий висновок був абсурдним, оскільки ці теоріїуспішно використовувались в економічній політиці західних держав.
В кінці 19століття класична економічна теорія стала замінюватись неокласичною економічноютеорією.
Висновки
Науково-критичнийаналіз розвитку економічних поглядів, ідей, доктрин, вчень від найдавнішихчасів до сучасності у найяскравіших їх виявах дає змогу зробити відповіднівисновки. Насамперед, вони полягають у підтвердженні того факту, що історіяекономічної науки — це сама наука. У її створенні брали участь, більшою чименшою мірою, багато поколінь економістів і мислителів різних країн. Кожне зних, пізнаючи економічні відносини, явища і процеси, додавало свого розумінняекономічного життя до економічного знання, що розвивалося не ізольовано відінших наук, а в органічній взаємодії з іншими формами знання.
Історіяекономічної теорії — це неперервна спроба пізнати таємницю економічногорозвитку в усій його багатогранності та різноманітті. Оскільки економічне життялюдства і окремих народів є об´єктивним процесом, перебуває у постійнійдинаміці, щораз більше ускладнюючись, то спроби проникнути в його суть, пізнатипружини і механізми еволюції ніколи не можуть бути в статиці. Змінністьекономічного життя вимагає зміни в економічному мисленні, якому, як правило,властива інерційність.
Тим можнапояснити те, чому історія економічної теорії — це динамічний процес. Їйвластиве постійне зародження і становлення, розквіт одних теорій і заміна їхіншими. Істини економічної теорії мають відносну цінність, вони єісторично-конкретно визначені. І в тому їх велика наукова та естетичнапривабливість, що, звичайно, характерно для всіх наук, а не тільки дляекономічної теорії. У зв´язку з тим можна визнати, що незмінна і незбагачуванаекономічна теорія, якою би аргументованою, на перший погляд, не видавалася,перетворюється з часом, принаймні у значній своїй частині, на застарілість інавіть гальмо економічного поступу. Йдеться тут саме про економічну теорію, якає світлоносною наукою і покликана освітлювати всі вияви економічного життя,бути базою для розвитку всієї сім´ї економічних наук.
Про це вартопам´ятати, оскільки й зараз не бракує економістів, які нерідкодотримуються застарілих догм, навіть не підозрюючи, що останні давноспорохнявіли і не можуть бути дороговказами в економічному поступі. У сучаснійУкраїні це можна легко підтвердити конкретними прикладами. Усвідомлення фактузмінності економічних ідей, поглядів, теорій сприяє розвиткові економічноїнауки, її зв´язку з господарською практикою, адаптації дорозв´язання життєво важливих завдань. Щоразу ті, хто дотримувавсяекономічних доктрин, які відходили в минуле, опинялися у критично-безвихіднійситуації. Таким є висновок з історії економічної теорії.
Важливим є розуміннятого, що кожне покоління мислителів збагачувало економічну теорію навіть при,здавалось би, малоцінності поглядів, які вони відстоювали. Річ у тому, щоніколи щось не виникає з нічого. Навіть якщо та чи інша економічна думка булатільки об´єктом критики, то вона вже сприяла розвиткові економічногознання. Останнє ніколи не виникає на порожньому місці. Ось чому зрозуміти весьсенс розвитку економічної науки можна, тільки сягаючи її найдавніших джерел.Вивчення першоджерел свідчить, що у найдавніші часи люди прагнулизорієнтуватися в економічних процесах, пізнати їх і тим творити системуекономічних понять, які б розвивали наступні покоління.
Використаналітература
1. Аристотель. Сочинения: В 4 т.Т. 4:Никомахова этика; Большая этика; Политика; Поэтика. – М.: Мысль, 1983.– 832 с.
2. Артхашастра, или наука политики. –М.: Изд-во АН СССР, 1959.
3. Бастиа Ф. Экономические софизмы.Пер. с фр. – М.: ООО «Социум»: ЗАО Изд-во «Экономика», 2002.
4. Бем-Баверк Е. Основы теорииценностей хозяйственных благ // Австрийская школа в политической экономии:Сборник / К. Менгер, Е. Бем-Баверк, Ф. Визер. – М.: Экономика, 1992. – C. 243 –426.
5. Біблія. – К., 1992.
6. Блауг М. Економічна теорія вретроспективі / Пер. з англ. – К.: Вид-во Соломії Павличко, „Основи”, 2001. –687 с.
7. Бьюкенен Дж. М. Конституцияэкономической политики // Вопросы экономики. – 1994. – № 6. – С. 104 – 113.
8. Бьюкенен Дж. М. Политическаяэкономия государства благосостояния // МЭ и МО. – 1996. – № 5.
9. Вальрас Л. Элементы чистойполитической экономии, 1874 // 25 ключевых книг по экономике. – Изд-во„Урал-LTD», 1999.
10. Веблен Т. Теория праздногокласса. – М.: Прогресс, 1984.
11. Визер Ф. Основания политическойэкономии // Австрийская школа в политической экономии: Сборник / К. Менгер, Е.Бем-Баверк, Ф. Визер – М.: Экономика, 1992. – C. 427 – 488.
12. Вільямсон О. Е. Економічніінституції капіталізму: фірми, маркетинг, укладання контрактів. – К.: АртЕк,2001.
13. Гэлбрейт Дж. К. Новоеиндустриальное общество. – М.: Прогресс, 1969.
14. Гэлбрейт Дж. К.Экономическиетеории и цели общества. – М.: Прогресс, 1976.
15. Гэлбрейт Дж. К., Меньшиков С.Капитализм, социализм, сосуществование. – М.: Прогресс, 1988.
16. Гобсон Дж. А. Эволюциясовременного капитализма. – СПб., 1898.
17. Джевонс В. С. Политическаяэкономия: Пер. с англ. – СПб., 1905.