Вступ
Уцей складний для України період відродження ринкових відносин, коли вкрайважливими завданнями є збереження промислового комплексу, його структурнаперебудова і забезпечення подальшого науково-технічного розвитку, проблемапідвищення ефективності інноваційної діяльності вітчизняних підприємств набуваєпринципового значення, оскільки її вирішення дасть змогу перейти до створення івикористання технологій більш високого рівня, а отже, прискорити економічне зростаннянаціональної економіки.
ЕкономікаУкраїни й далі залишається несприйнятливою до науково-технічних нововведеньчерез низький рівень виробничої бази промисловості та слабке фінансуваннядержавою науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок. Ось чомуформування ефективної державної науково-технічної та інвестиційної політики,спрямованої на досягнення більш високих технологічних укладів, повинноздійснюватися на основі перетворення власних наукових ідослідно-конструкторських розробок у базовий елемент виробництва. Самеактивізація інноваційної діяльності наукової і виробничої сфер є важливимзавданням та умовою становлення економічної незалежності України.
Очевиднимі зрозумілим є те, що вирішення проблем активізації інноваційної діяльностіпідприємств – головна запорука здійснення успішних ринкових реформ. Крім того,досвід розвинутих країн свідчить, що вихід з економічної кризи неможливий безактивізації інноваційної діяльності.
Далів цій роботі будуть висвітлені основні принципи інноваційного розвиткупідприємств, оцінка ефективності цих інноваційних процесів і їх вплив навітчизняну економіку. Також будуть виноситись на розгляд основні проблемирозвитку інновацій в України і шляхи їх вирішення.
Поняття та зміст інноваційних процесів і їх вплив на технічнийрозвиток підприємства
Всюсукупність процесів і явищ, що відбуваються на підприємствах різних галузейнародного господарства, можна умовно поділити на дві групи – традиційні іінноваційні. Традиційні процеси і явища характеризують звичайне функціонуваннянародного господарства, його галузей і підприємств, а інноваційні – розвиток останніхна якісно новому рівні.
Впродовжтривалого періоду, коли економіка функціонувала і розвивалась переважно зарахунок екстенсивних факторів (застосування постійно зростаючого обсягусуспільних ресурсів – персоналу, виробничих фондів), у виробництві домінували традиційніпроцеси і явища. Оскільки екстенсивні фактори практично себе вичерпали або їхдія стала економічно невигідною, розвиток та інтенсифікація сучасноговиробництва мають базуватися переважно на нових рішеннях у галузі технології,техніки, організаційних форм і економічних методів господарювання. Опрацювання,прийняття і реалізація таких рішень складають зміст так званих інноваційнихпроцесів.
Вузвичаєному розумінні інноваційні процеси, що мають місце в будь-якій складнійвиробничо-господарській системі, характеризуються сукупністю безперервновиникаючих у часі і просторі прогресивних, якісно нових змін. Результатомінноваційних процесів є новини, а їх впровадження у господарську практику визнаєтьсянововведенням. Інноваційні процеси започатковуються певними галузями науки, азавершуються у сфері виробництва, спричинюючи у ній прогресивні зміни. Виділяютьтакі види новин і нововведень: технічні, організаційні, економічні, соціальні,юридичні [7].
Технічніновини і нововведення проявляються у формі нових продуктів (виробів), технологійїх виготовлення, засобів виробництва (машин, устаткування, енергії,конструкційних матеріалів).
Організаційнінововведення охоплюють нові методи і форми організації усіх видів діяльностіпідприємств та інших ланок суспільного виробництва (організаційні структуриуправління сферами науки і виробництва, форми організації різних типів виробництваі колективної праці)
Економічні– методи господарського управління наукою і виробництвом через реалізаціюфункцій прогнозування і планування, фінансування, ціноутворення, мотивації іоплати праці, оцінки результатів діяльності.
Соціальні– різні форми активізації людського чинника (професійна підготовка і підвищеннякваліфікації персоналу, в першу чергу складу керівників усіх рівнів;стимулювання його (їх) творчої діяльності; поліпшення умов і постійногопідтримання високого рівня безпеки праці; охорона здоров'я людини інавколишнього природного середовища; створення комфортних умов життя)
Юридичні– нові і змінені закони та різноманітні нормативно-правові документи, щовизначають і регулюють усі види діяльності підприємств і організацій.
Замасштабністю і ступенем впливу на ефективність діяльності певних ланоксуспільного виробництва усі новини та нововведення можна об'єднати у дві групи –локальні (поодинокі, окремі) та глобальні (великомасштабні).
Якщолокальні новини (нововведення) призводять переважно до еволюційних перетвореньу сфері діяльності підприємств і через це не справляють особливо істотний впливна ефективність їх функціонування і розвитку, то глобальні, що у своїйбільшості є революційними (принципово новими), мають кардинально підвищуватиорганізаційно-технічний рівень виробництва і завдяки цьому забезпечуватисуттєві позитивні зрушення в економічних і соціальних процесах.
Ефективнітехнічні, організаційні та економічні нововведення неодмінно призводять допомітних позитивних змін у соціальних процесах на підприємствах, а всезростаюча актуалізація нагальних завдань соціального характеру ініціює їхрозв'язання за допомогою нових організаційно-технічних і економічних рішень.Зрештою усі нововведення на підприємствах, які зорієнтовані на динамічнийрозвиток і невпинне підвищення ефективності виробництва, мають спиратися навласні юридичні підвалини, відповідні нормативно-законодавчі акти.
Усілокальні і особливо глобальні нововведення різної спрямованості можутьзабезпечувати максимально можливий прогресивний вплив на виробництво за умови,якщо вони використовуються підприємствами постійно, комплексно і гармонійно.Найбільший за наслідками безпосередній вплив на результативність (ефективність)діяльності підприємства справляють технічні і організаційні нововведення. Іншінововведення впливають на виробництво опосередковано (через ефективність новихтехнічних і організаційних рішень).
Помітнопосилюється вплив нових технічних (технологічних) систем не лише на економічніявища, але й на соціальні процеси. Це вимагає підвищеної уваги конструкторівнової техніки до показників її надійності, ергономічності і екологічності.Особливо нагальним є завдання екологічного виробництва на підприємствах.
Зарезультатами соціальних досліджень установлено, що, наприклад, збільшення у дварази забруднення повітря шкідливими викидами скорочує термін експлуатаціїпромислового устаткування до першого капітального ремонту в середньому упівтора разу, а урожайність пшениці у зонах дії підприємств кольоровоїметалургії на 40–60% менша, ніж за межами цих зон [4]. У той же час сучасніпрогресивні технології уможливлюють перетворення джерел подібних економічнихвитрат у чинники зростання обсягів продукції і прибутку. Зокрема застосуванняіснуючої технології утилізації викидів сірчаного ангідриду тепловимиелектростанціями шляхом оснащення їх відповідними газоочисними установками можезадовольнити половину потреби народного господарства України у сірчанійкислоті./>/>
Потенційніможливості розвитку і ефективності виробництва визначаються перш за всенауково-технічним прогресом, його темпами і соціально-економічнимирезультатами.
Чимцілеспрямованіше і ефективніше використовуються новітні досягнення науки ітехніки, що є першоджерелами розвитку продуктивних сил, тим успішнішевирішуються кінцеві і пріоритетні (по відношенню до виробничих) соціальнізавдання життєдіяльності суспільства.
Науково-технічнийпрогрес (НТП) в буквальному розумінні означає безперервний взаємообумовлений процесрозвитку науки і техніки; у ширшому суттєво-змістовному значенні – це постійнийпроцес створення нових і удосконалення застосовуваних технологій, засобіввиробництва і кінцевої продукції з використанням досягнень науки.
Спираючисьна суть, зміст та закономірності сучасного розвитку науки і техніки, можна виокремитихарактерні для більшості галузей народного господарства загальні напрямки НТП,а по кожному з них – пріоритети на найближчу доступну для огляду перспективу.
Вумовах сучасних революційних перетворень у технічному базисі виробництваступінь його технічної досконалості та рівень економічного потенціалу в ціломувизначаються прогресивністю використовуваних технологій – способів одержання іперетворювання матеріалів, енергії, інформації, виготовлення продукції.Технологія виступає завершальною ланкою і формою матеріалізації фундаментальнихдосліджень, засобом безпосереднього впливу науки на сферу виробництва.
Вгалузі предметів праці варто виділити такі тенденції НТП:
1)істотне підвищення якісних характеристик матеріалів мінерального походження,стабілізація і навіть зменшення питомих обсягів їх споживання;
2)інтенсивний перехід до застосування у все більшій кількості легких, міцних такорозієстійких кольорових металів і сплавів, що став можливим внаслідок появи принциповонових технологій, які у багато разів зменшили вартість їх виробництва;
3)істотне розширення номенклатури та форсоване нарощування обсягів продукуванняштучних матеріалів з наперед заданими і унікальними властивостями.
Досучасних виробничих процесів ставляться такі вимоги, як досягнення максимально можливоїбезперервності, безпеки, гнучкості і продуктивності, що можуть бути реалізованілише за відповідного рівня їх механізації і автоматизації – інтегрованого тазавертаючого напрямку НТП.
Вся сукупністьсучасних напрямків НТП слугує фундаментальною базою технічного розвиткубудь-якого підприємства.
Підприємство,нарощуючи масштаби інноваційного розвитку, забезпечує швидшу горизонтальну йвертикальну диверсифікацію своєї матеріально-технічної бази і на цьомупідґрунті зумовлює збільшення свого виробництва.Оцінка ефективності інноваційних процесів
інноваційний підприємство процес ефективність
Єдинимузагальнюючим показником економічної ефективності будь-якої групи технічнихнововведень слугує економічний ефект, що характеризує абсолютну величину перевищеннявартісної оцінки очікуваних (фактичних) результатів над сумарними витратамиресурсів за певний розрахунковий період. Залежно від кола вирішуваних завданьвеличина економічного ефекту може і повинна обчислюватись в одній з двох форм:народногосподарській (загальний ефект за умовами використання нововведень) і внутрішньогосподарський(ефект, одержуваний окремо розробником, виробником і споживачем технічних новинабо нововведень).
Народногосподарськийекономічний ефект визначається шляхом зіставлення результатів за місцемзастосування технічних нововведень і усіх витрат на розробку, виробництво іспоживання; він віддзеркалює ефективність тієї або іншої групи технічнихнововведень з позиції їх впливу на кінцеві показники розвитку економіки країни [6].
Внутрішньогосподарський(комерційний) економічний ефект, що обчислюється на окремих стадіяхвідтворювального циклу «наука – виробництво – експлуатація (споживання)», дозволяєоцінювати ефективність певних технічних новин і нововведень з огляду на ринковіекономічні інтереси окремих науково-дослідних (проектно-конструкторських) організацій,підприємств-продуцентів і підприємств-споживачів.
З оглядуна особливості оцінки ефективності усю сукупність нових організаційних рішеньможна умовно розподілити на дві групи: першу організаційні нововведення,здійснення яких вимагає певних (нерідко істотних) додаткових одночасних витрат(капітальних вкладень); другу – ті з них, що не потребують додатковихінвестицій.
Визначенняі оцінка економічної ефективності організаційних нововведень, що відносяться допершої групи (наприклад, організація нових спеціалізованих або комбінованихвиробництв; концентрація виробництва на діючому підприємстві, яка спричинюєнеобхідність його розширення, реконструкції або технічного переозброєння)здійснюються так само, як і нових технічних рішень. Разом з цим слідвраховувати одну важливу обставину – до складу поточних витрат повиннівключатись додатково транспортні витрати, а також втрати сировини (матеріалів)і готової продукції при їх транспортуванні і зберіганні.
Ефективністьбезвитратних нових організаційних рішень (зокрема запровадження бригадної абоіншої прогресивної форми організації і оплати праці; удосконалення окремихелементів господарського механізму – організаційних структур управління, системпланування і фінансування; створення нових ринкових структур) визначають наоснові обчислення переважно економії поточних витрат, обумовленої здійсненнямтаких нововведень. При цьому у кожному конкретному випадку необхідно точноокреслювати коло показників для оцінки ефективності тієї або іншої групибезвитратних організаційних рішень.Проблеми розвитку інноваційної діяльності в Україні
З самого початку реалізації проголошеного керівництвом Україникурсу на переведення національної економіки на інноваційний шлях розвиткувиникли серйозні труднощі з фінансуванням цього процесу. Таке реформуванняпотребує значних капіталовкладень, проте ані держава, ані вітчизняні підприємціта бізнесмени їх не мають або ж просто не бажають вкладати в це свої гроші.
У 2007 р. загальний обсяг витрат на виконання наукових інауково-технічних робіт, виконаних власними силами організацій, зменшився на 2,2%.Зменшилось фінансування за рахунок наступних джерел: іноземних – майже на 20%, вітчизнянихзамовників – на 9,3%, у т.ч. організацій державного сектору економіки – на 10,2%,підприємницького – на 9,1%, а також за рахунок власних коштів – на 7,5%. Питомавага загального обсягу фінансування витрат на науку у ВВП становила 0,86% (у2006 р. – 0,96%), у т.ч. коштів державного бюджету – 0, 39% (у 2006 р.– 0,38%) [3].
Аналіз стану розвитку інноваційної діяльності в Україні дає змогувідзначити, що останніми роками понад 80% промислових підприємств не займаютьсяінноваційною діяльністю. Так, кількість промислових підприємств, що займалисьінноваційною діяльністю зменшилась з 18,0% у 2000 р. до 14,2% у 2007 р.,а тих, що впроваджували інновації – з 14,8% у 2000 р. до 11,5% у 2007 р.,з них впроваджували нові технологічні процеси – 5,0% (у 2000 р. – 4,1%),освоювали виробництво нових видів продукції – 5,5% (13,7), із них нових видівтехніки – 1,7% (2,0%) [3].
Сьогодні понад 90% продукції, яка виробляється в Україні, не маєвідповідного науково-технологічного забезпечення. Як наслідок, вітчизнянапродукція стає все менш конкурентоспроможною, а в експорті зростає часткамінеральної сировини і продукції, отриманої після його первинної переробки.
Варто відзначити, що за останній рік Україна також опустилася врейтингу по: ефективності економіки (із 43 на 50 місце), ефективності урядовихструктур (із 48 на 52), ефективності бізнесу (с 46 на 52 місце) [4].
Стає очевидним, що основним чинником, який робить нашу країнунеконкурентоспроможною в сьогоднішньому глобальному світі, є сповільненняінноваційної діяльності. Слід також наголосити на тому, що значна часткаінновацій, як і інвестицій, здійснювалася у галузях, які мають невисокуінноваційну спрямованість.
В Україні до цього часу:
– не задіяні механізми підтримки інноваційної діяльності,ефективність яких підтверджена досвідом багатьох країн;
– відсутня відповідна фінансово-кредитна, податкова іамортизаційна політика;
– не створені і умови, які б сприяли широкому залученню вінноваційну сферу позабюджетних інвестицій, перш за все з боку вітчизнянихкомерційних структур і банків.
Основними чинниками, які обумовлюють недостатній розвитокінноваційної діяльності, є такі [2]:
– недосконалість законодавства в частині стимулювання з бокудержави науково-технологічної та інноваційної діяльності;
– відсутність сформованої інноваційної інфраструктури, яка біз залученням промислового, банківського та торговельного капіталу поєднувалаланки «освіта» – «наука» – «виробництво»;
– відсутність механізмів комерціалізації результатів завершенихнауково-технічних розробок та передачі їх до сфери виробництва;
– відсутність системи стимулюючого інноваційного пільговогооподаткування у зв'язку з припиненням дії Закону України «Про інноваційнудіяльність» у частині запровадження пільг;
– високий економічний ризик залучення інвестицій до сферивисокотехнологічного виробництва;
– слабкий розвиток малого та середнього бізнесу як провідникаінноваційного продукту до масового виробництва.
Міжнародною практикою визначено три типи стратегій інноваційногорозвитку [10]:
– стратегія перенесення, яка полягає у використаннізарубіжного науково-технічного потенціалу і перенесення його досягнень натерени власної економіки;
– стратегія запозичення, сутність якої полягає в освоєннівиробництва високотехнологічної продукції, що вже виробляється в інших країнах,шляхом використання власної дешевої робочої сили та існуючогонауково-технічного потенціалу;
– стратегія нарощування, при якій використовується власнийнауково-технічний потенціал, залучаються іноземні вчені й конструктори,досягається інтеграція фундаментальної і прикладної науки.
На сьогоднішній день стан розвитку економіки України не можереалізувати перші 2 підходи за рахунок відсутності значних фінансових ресурсів,які потрібно спрямувати на купівлю ліцензій.
Водночас стратегії перенесення та запозичення несуть загрози,пов'язані з тим, що шляхом трансферу до країни надходитимуть морально застарілітехнології.
Домінуючим повинен стати шлях розвитку, що ґрунтується навикористанні стратегії нарощування інноваційного потенціалу на заздалегідьвизначених державою пріоритетних напрямках науково-технічного прогресу.
Виходячи з того, що інноваційна діяльність промислових підприємствє вирішальним елементом розвитку сучасного виробництва, проблеми економічногообґрунтування інноваційних рішень набувають особливої актуальності.
Для створення реальних умов для переходу економіки України наінноваційну модель розвитку державі доцільно насамперед звернути увагу настворення механізмів покриття інноваційного ризику.
З цією метою на державному рівні необхідно розробити такі заходи:
– створити умови для капіталізації інтелектуальної власності;
– створити систему стимулів, яка сприяла б, вітчизняних ізарубіжних інвесторів залученню банків, а також великих підприємств доінвестування засобів в розвиток венчурних (ризикованих) інноваційних фірм іпроектів;
– розробити чітку систему лад надання державних гарантійкредитуванню перспективних інноваційних проектів.
За умов реформування економіки України перехід на інноваційнумодель розвитку означає, насамперед, пошук нових джерел фінансування дляактивізації інноваційної діяльності.
На думку українських вчених оптимальним варіантом розвиткуінноваційної складової в економіці країни буде створення новихгосподарсько-територіальних утворень, які сприятимуть залученню приватногобізнесу до фінансування науково-дослідних розробок і процесу впровадження новихтехнологій у виробництво.
Висновки
Підсумовуючивищесказане ще раз зупинимось на основних аспектах.
Інноваційніпроцеси характеризують розвиток народного господарства на якісно новому рівні.Результатом інноваційних процесів є новини, а їх впровадження у господарську практикувизнається нововведенням. Розрізнять такі види новин і нововведень: технічні,організаційні, економічні, соціальні та юридичні.
Замасштабністю і ступенем впливу на ефективність діяльності певних ланоксуспільного виробництва усі новини та нововведення можна об'єднати у дві групи –локальні (поодинокі, окремі) та глобальні (великомасштабні). Локальні мають наувазі еволюційні перетворення в певній галузі, а глобальні – революційні,кардинальні і ризиковані.
Дужеважливим в інноваціях є саме науково-технічний прогрес – це постійний процесстворення нових і удосконалення застосовуваних технологій, засобів виробництваі кінцевої продукції з використанням досягнень науки.
Всіці чинники дають змогу підприємству нарощувати обороти свого виробництва і тимсамим зміцнювати позиції не тільки на своєму, а й на світовому ринку, що у своючергу призводить до зміцнення статусу країни серед конкурентів.
В умовах сучасного суспільства Україні просто життєво необхіднісаме інноваційні перетворення в промисловій галузі. На жаль наша продукція не єв повному обсязі конкурентоспроможною на світовому ринку. Щоб вирішити цюпроблему потрібно багато інвестицій, коштів, які ніде і ні в кого взяти. Черезвідсутність політики, спрямованої саме на вирішення цієї проблеми, слабкийрозвиток малого і середнього підприємства, високий ступінь ризику при вкладаннікоштів в інноваційну діяльність, недостатнього фінансування наукової сфери і т. п.,в Україні до цього часу продукція виробляється на станках, які вжедавно своє віджили, немає загальноєвропейських стандартів виробництва і томуякість нашої продукції ставиться в багатьох країнах світу під великий знакпитання.
Саме тому домінуючим повинен стати шлях розвитку, що ґрунтуєтьсяна використанні стратегії нарощування інноваційного потенціалу на заздалегідьвизначених державою пріоритетних напрямках науково-технічного прогресу,створення механізмів покриття інноваційного ризику.
Отже, маючи доволі не поганий потенціал як і в науковій так і ввиробничій сферах, Україна, за умов виконання усіх стратегій і системінноваційного розвитку, може вивести свою продукцію на конкуренто спроможнийрівень, адже це і є, на мою думку, головною метою інноваційного розвиткупідприємства.
Список використаної літератури
1. portal.rada.gov.ua/
2. www.president.gov.ua
3. www.sta.gov.ua
4. news.tochka.net
5. Актуальніпроблеми державного управління інноваційними процесами. Вип. 24. /За заг. ред.академіка НАН України, д.т.н. В.П. Горбуліна, – К.: ДП «НВЦ «Євроатлантикінформ»,2006. – 136 с.
6. Бесчасний Л.К.,Мельник В.П. Формування інноваційної моделі економічного зростання вУкраїні // Актуальні проблеми економіки. – 2008. – №7.
7. Гальчинський А.С., ЄщенкоП.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії. – К.: Вища школа, 2006.
8. Губенко Д.,Гусєв В. Ключові моменти формування регіональних інноваційних систем в Україні //Економіка України. – 2007. – №8.
9. Длігач А.Інтеграційні стратегії у системі маркетингу // Маркетинг в Україні. – 2007.– №2.
10. Л. Федулова, М. Пашута. Розвиток національноїінноваційної системи України // Економіка України. – 2005. – №4
11. Малицький Б. Жити у суспільстві знань. – Урядовий кур'єр. – №2007–2008.– 2007.
12. Стратегія інноваційногорозвитку України на 2010–2020 роки в умовах глобалізаційних викликів
13. Трансформаційна економіка /За ред. д.е.н., проф. Савчука В.С.і д.е.н., проф. Зайцева Ю.К. – К.: КНЕУ, 2006.