--PAGE_BREAK--
Рис. 1.3. Місце власності в економічній системі [1]
Людству відомі дві основні форми власності — приватна і суспільна. Де під приватною ми перш за все маємо право приватної особи на користування та розпорядження власністю, суспільна ж навпаки передбачає спільне привласнення засобів виробництва та його результатів, де всі суб’єкти є рівноправні співвласники.
Форми власності не є незмінними. Вони виникають, розвиваються, модифікуються і зникають із зміною умов і середовища, в яких вони існують. В основі еволюції форм власності лежить механізм постійного оновлення економічного устрою суспільства.
Сучасна ринкова економіка ґрунтується на таких основних формах власності: дрібнотоварна, приватна індивідуальна, акціонерна, власність трудових колективів підприємств, державна, інтегрована корпоративна і інтегрована міждержавна. В Україні станом на сьогодні законодачо визначено три форми власності: державну, приватну та колективну.
З розвитком ринкової економіки панівного характеру набула приватна одноосібна власність, яка поступово модифікувалась в акціонерну (корпоративну) власність. За визначенням Базилевича корпоративна власність – це капітал, утворений завдяки випуску і продажу акцій. Об’єктом власності корпорації, крім капіталу є також інше майно, придбане в результаті господарської діяльності. [1, с.80]
Корпоративна власність визначається в якості такої форми, що структурує відносини власності на рівні, адекватному сучасному етапові розвитку продуктивних сил, певним різновидом їх усуспільнення, що може бути кваліфіковано як процес демократизації власності. Принциповим положенням розділу є визначення процесу структуризації відносин власності в процесі їх еволюції
Структуризація власності відбувалася саме під впливом розвитку продуктивних сил суспільства, тобто позиція щодо щільного зв’язку відносин власності із виробничими відносинами має рацію, бо підтверджується історією розвитку людства. Так само, як бурхливий розвиток продуктивних сил наприкінці ХІХ століття вимагав укрупнення капіталу, його усуспільнення, що й обумовило масове розповсюдження акціонерної форми власності, так і поява та поширення новітніх видів енергії, освоєння Космосу і Світового океану, інформатика об’єктивно приводять до потреби створення колективної (сумісної) власності.
Відносини власності усередині корпорації включають приватна, колективна і суспільна форми власності і гармонійно використовують їх в своїй організації. З цієї причини корпоративна власність починає займати вищий, ніж форма, рівень організації відносин власності. Природно, тому, що в одному ряду з формами корпоративні відносини власності стояти не можуть. Вони не можуть бути названі і змішаними формами власності, оскільки, в них присутні не ознаки різних форм власності, а безпосередньо самі форми власності.
Існуючи де-факто, маючи в своєму розпорядженні набір безумовних переваг, і, відображаючи тенденції розвитку світової економіки, корпоративна форма власності об'єднала в собі підприємства різних типів і об'єктів власності, стала найбільш популярною формою власності, зумовила відтворення втрачених організаційно-правових форм господарювання.
Акціонерна власність вносить суттєві корективи у спосіб взаємодії робочої сили з засобами виробництва. По-перше, дає можливість класифікувати підприємства капіталістичного типу без суперечності між ділимим об'єктом власності корпорації і неподільним об'єктом колективної власності. По-друге, дає можливість підприємствам некапіталістичного типу існувати без неподільного об'єкту власності. По-третє, гармонійно об'єднує підприємства капіталістичного і некапіталістичного типу власності. Та, що важливо, теоретично відбувається процес наближення до тотожності праці й власності, робітник стає працюючим власником.
Слід додати, що всебічний розвиток корпорацій не є єдиним процесом, що докорінно змінює відносини класичної приватної власності, позитивно заперечуючи її сутність.
В Україні простежується наявність передумов корпоративної власності у попередній планово-регламентованій економіці у вигляді державно монополізованих структур, які не механічно, а органічно вписалися у ринкове середовище; відсутність принаймні до середини 90-х років минулого століття будь-яких наукових досліджень українських учених з проблем корпоративної власності, яка практично вже формувалася; відсутність наукового підходу до визначення форми корпоративної власності – приватна, колективна, змішана із державною чи якась інша; період завершення ринкових перетворень в Україні співпав із періодом всесвітньої тенденції до інституціонального устрою суспільства; наявність очевидного процесу перерозподілу економічної влади через боротьбу за об’єкти власності та розпорошення прав власності. З цих позицій корпоративна власність в Україні стає інститутом, який поступово, еволюційно створює умови завершення перехідного періоду від регламентованої економіки до економіки, що функціонує за ринковими принципами господарювання
Тепер, коли поставлені всі крапки над «і» перейдомо до аналізу трансформаційної економіки, закономірностей її розвитку та особливостей функціонування капіталу на прикладі паралелей між странами, так званого першого світу та Росією.
РОЗДІЛ 2. Сучасний стан та розвиток корпоративного капіталу та корпоративної власності у трансформаційній економіці.
Розберемо що таке трансформаційні економіки та спробуємо виділити загальні особливості їх функціонування.
Трансформаційні економіки– це феномени реверсивного ходу історії, що призводить до створення різного роду мутацій пізнього капіталізму. [4, с. 284] Тобто трансформаційною економікою ми будемо вважати таку, що ставить за мету перетворення системи соціально-економічних відносин. Такими є системи, що є суттю продукту полурозкладу так званого «реального соціалізму».
Важливою особливістю розвитку економіки є і те, що на процеси трансформації накладаються два види взаємозв'язаних загальносвітових трансформаційних тенденцій – глобалізація і інформатизація. Важливою ознакою економіки розвинених країн є еволюційна трансформація економіки під впливом інноваційних технологій. Для України, наприклад, це важливий процес трансформації від неринкової до ринкової і одночасно в постіндустріальну економіку.
В трансформаційній економіці усі її закономірності діють лише у тій мірі, у якій економіка є трансформаційною. Як і навпаки, економіка є трансформаційною настільки, наскільки діють її специфічні закономірності. Типовими прикладами тут є пік перебудов у Югославії 1991-1994 та Росії 1991-1992 роках, що закінчився революціями та громадянськими війнами.
Аналізуючи політтику перехідних систем можна побачити, що визначальним у більшості випадків є наступні чотири вектора (див. Рис. 2.1).
Перше, поступове відмірання мутантного соціалізму, який є стартовою основою для розглядаямих нами економік. Саме слово «трансформація» за своєю семантикою більше до реформізму, поступових змін, ніж до революція, хоча як наведоно вище може стати їх передумовою. Тому протягом невизначеного часу залишки старих систем є цілком життєспроможними.
Друге, генеза відносин пізнього капіталізму. Тобто, трансформаційна економіка не прагне відтворити усі стадії розвитку капіталізму як економічної формації, а шляхом великого скачка експортувати вже розвинені капіталістичні відносини на грунт полурозкладу мутантної соціалістичної системи. Інше питання, що з цього виходить і куди дивляться прагнучі.
Треттє, появлення добуржуазних відносин, які породжуються реверсивним ходом історії. Що є цілком природно за типічних умов перебудов, коли жорсткі детермінанти соціального простіру зникають. А коли більшість реформ просто в’язнуть, то встигаючи видалити соціалістичні паростки, залишають саме мутації, які нормальним капіталістичним відносинм розвиватись зважають.
Четверте, тенденції соціалізації, гуманізації суспільно-економічного життя, як фундаментальна риса епохи народження царства свободи.
Рис. 2.1. Вектори розвитку трансформаційної економіки [4]
Все це вищеприведене є фундаментом для встановлення в країні так званого мутнатного капіталізму, характерними рисами якого є:
1) збереження та укріплення мутацій соціалізму: бюрократія, що перетворюється у волюнтаризм з одночасною диффузією інститутів, блат – широкомасштабну корупцію, містечковість – піздньофеодальний сепаратизм, тіньовий сектор – кримінальні форми організації.
2) глобальна гегемонія корпоративного капіталу, що намагається підпорядкувати собі потужні у минулому країни. У першу чергу через регрес останніх – розвалення постіндустріального та розвиненого індустріального секторів, розвалу великих науково-виробничих об’єднань.
3) відновлення добуржуазних форм.
Тепер хотілося б охарактеризувати етапи ти типи трансформації, проілюстрував зведеними діаграмами.(див. Рис. 2.2).
У випадку трансформації ми можемо виділити наступні етапи:
1. Підготовчий – саморозклад старої системи до повної соціально-політичної та економічної кризи. (СРСР – 1985-1991, Польща 1980-1989, Венгрія – 1968-1988).
2. Етап входу у трансформаційну незбалансованість, для якого характерні активні інституціональні зміни та пов’язаний з цим хронічний дисбаланс економіки при зміні об’єктивних критерієв економічної ефективності. Період зростання – це СРСР 20-х років та КНР, В’єтнам — 80-90х. Занепад – Росія та країни соцтабору на початку 90-х.
3.Етап виходу зі 2. Характерно завершення створення інституціональних засад для нової системи виробничих відносин. Може буде досить тривалим і починатися рецесією (Польща після 1993-94) або консервацією трансформаційного спаду (Росія після 1995-1996).
4.Етап завершення трансформації. При цьому наявним є збереження у глибині пережитків старої системи.
Типізовані моделі переходу:
Модель державно-ринкового реформування мутантного соціалізму.Перша тм найвдаліша з економічної точки зору (КНР, В’єтнам). Зміни обмежуються конкретними секторами, поступове відмирання старих економічних відносин, реформування.
Державно-корпоративна модель буржуазної трансформації. Відмінность єдина – орієнтація на демонтаж. Характерно домінування локального монополістичного контроля в області координації ресурсів при збереженні мутацій старої системи.
Ліберально-корпоративна модель буржуазної трансформації(шокова терапія). В області координації ресурсів ринкові механізми саморегуляції не подавлені контролем монополій, права власності відчеджені від трударів та концентруються у руках приватних ділків, майже не характерний державний патерналізм.
В результаті об’єктивно можна виділити три основних типа макроекономічної дінаміки перехідних систем (див. Рис. 2.2):
1. нелінійний спад (з перехідом, що запізнився, до росту – Росія, країни СНД)
2. «яма» (Польща, країни Центральної та Східної Європи)
3. нелінійний ріст (Китай, Вьєтнам) за наявності суттєвих особливостей для кожної країни
А. Росія та країни СНГ
Б. Польща та страни Центральної і Східної Європи
В. Китай, В’єтнам
Рис. 2.2 Типи економічної дінаміки трансформаційних економік [4]
Щодо відносин власності, то найбільш характерним для усіх типів трансформаційних економік властивим є процес приватизації колишньої загальнодержавної власності.
Слід підкреслити, що процес цей має двійствену природу, з одного боку це зміна форм відчуждення, але з іншої це експропріація дійсно належавших народові деяких прав власності та форм їх реалізації вузьким колом осіб.
Тут можна зробити висновок, що в трансформаційній економіці макроекономічні закономірності «працюють» в обмежених межах, бо останні детермвновані мірою генези ринку, змістом та спрямованністю трансформаційних процесів.
Щодо макроекономіки, то найбіл ярко тут виражені залежність міри збалансування економіки і темпів росту від таких параметрів, як результатний стан системи, характер радикальностіта спрямованості реформування, якості інституціональної системи та не-економічних факторів.
Визначив та дослідив теоретичні нариси щодо теми поданої курсової перейдемо до прикладного розглядання аспектів функціонування корпоративного капіталу та власності у пострадянських країнах на прикладі Росії
Говорячи про західний корпоративний капітал, треба зауважити, що не завжди під цим мається саме юридична форма акціонерного товариства, саме для цього підрозділу актуальне й інша розшифровка, як-то одна із його суттєвих категорій – транснаціональна корпорація, що поєднує у собі якості сучасного монополістичного капіталу та закритої корпоративної структури.
Як уже ми зрозуміли раніше корпоративний капітал – це система фінансових інститутів, зрощених з сіттю відносно самостійних фірм-корпорацій, що поділяються на «штаби» із службовцями та сотні філій у странах першого і третього світу, на яких безпосередньо відбуваєється виробництво. Характерними властивостями даної системи є тісний зв’язок з національно-державними установами, а також з системою інститутів насильства (від власної системи охорони до контактів зі злочинними угрупованнями в країнах третього світу). Також вони контролюють ЗМІ та систему «відтворення людського капіталу», а це фонди, коледжи, універсітети.
Функціонування корпорацій пов'язане також і з тим, що воно дає великі переваги у сфері міжнародної торгівлі, дозволяючи успішніше долати численні торгові і політичні бар'єри. Замість традиційного експорту, який натрапляє на численні митні тарифні перешкоди, корпорації використовують дочірні зарубіжні компанії як свій зовнішній плацдарм усередині митної території інших країн, з якого вони безперешкодно проникають на їх внутрішні ринки.
Проте тут хотілося б відмітити, що в сучасних умовах ця рушійна сила створення транснаціональних корпорацій має свої особливості. Частенько корпораціям, діючим усередині інтеграційних угрупувань, створених у вигляді зон вільної торгівлі, митних або економічних союзів, що характеризуються повною відміною митних бар'єрів, вигідніший експорт товарів, чим створення дочірньої компанії за кордоном.
Чинником, що вплинув на виникнення корпоративного капіталу, безумовно, вважається його прагнення до отримання надприбутку.
В ході розвитку корпорацій виник принципово новий феномен — міжнародне виробництво, яке дає корпораціям переваги, витікаючі з відмінностей економічних умов країни базування материнської компанії і приймаючих країн, тобто країн, де розташовані її філії і підконтрольні фірми.
До реальних переваг формування найбільших ТНК, що дозволяють домагатися значної централізації капіталу, можна віднести:
-можливість диверсифікації діяльності для зниження ризику і пом'якшення кризових ударів — спочатку материнська компанія може прямо або побічно дотувати дочірні компанії, що виходять на новий ринок;
-гнучку організаційну структуру управління. Частина функцій децентрализується;
— консолідацію фінансової звітності у рамках усієї системи з метою вироблення стратегії найменших податків — можливість перерозподілу прибули між компаніями, що входять в корпорацію з тим, щоб найбільший дохід отримували ті з них, які користуються податковими пільгами і тому подібне;
-спільне формування ринку, монополію на цьому ринку;
-ріст заради росту (можливість бути першим номером).
Транснаціональні корпорації, як правило, здійснюють інвестиції в галузі оброблювальної промисловості «нових індустріальних країн» і відносно розвинених держав, що розвиваються.
Підкресливши позитивні сторони функціонування корпорації в системі світового господарства і міжнародних економічних відносин, не можна не сказати і про їх негативний вплив на економіку тих країн, де вони діють. Причому іноді переваги функціонування транснаціональних корпорацій можуть обернутися для приймаючої країни великими втратами.
Серед основних чинників негативного впливу можна назвати наступні:
-корпорації вторгаються в сфери, які традиційно вважалися областю державних інтересів. Враховуючи розмах їх діяльності і неспівпадання інтересів країни базування ТНК з інтересами приймаючої країни, вони здатні протидіяти реалізації економічної політики країн, в яких вони здійснюють свою діяльність, дезорганізувати зовнішньоекономічну сферу країни-партнера;
-корпорації здатні обійти національні законодавства по оподаткуванню, внаслідок чого недопоступают засоби в державний і місцеві бюджети приймаючої країни. Використовуючи трансфертні ціни, дочірні компанії Корпорациии, діючі в різних країнах, уміло укривають прибутки від оподаткування шляхом перекачування їх з однієї країни в іншу;
-корпорація здатні встановлювати монопольно високі ціни, диктувати умови, що ущемляють інтереси приймаючих країн;
-частенько діяльність корпорація характеризується хижацькою експлуатацією природних і трудових ресурсів відповідної країни;
-корпорація, як правило, концентрують наукові дослідження і технічні розробки в країні базування, що внаслідок чого приймають країни залишаються менш розвиненими в галузі науки, техніки і технологій в порівнянні з країнами знаходження материнської компанії корпорації.
Відбувалася зміна як додатка сфер, географії і об'єму інвестицій, так і їх суті. Експортований капітал з сфери торгівлі, послуг, портфельних інвестицій став переміщатися в область виробництва.
Що ж до Росії, то конкретно-історичні особливості становлення тут національного корпоративного сектора обумовлені тим, що основу цього процесу складає роздержавлення економіки, а не ініціативне об'єднання розрізнених капіталів з метою реалізації переваг крупного виробництва. Масова приватизація державних і муніципальних підприємств, що супроводжувалася роздробленням виробничо-господарських комплексів, що склалися, сформувала особливий тип корпоративної поведінки, націлений на витягання поточних доходів в збиток цілям стратегічного розвитку корпорацій. Подібна практика корпоративної поведінки не відповідає природі і особливостям акціонерної власності, перешкоджає ефективній реалізації її можливостей.
Економічний потенціал корпоративної власності, як показує досвід, не виникає одномоментно, завдяки зміні організаційно-правової форми підприємств.
Постприватизаційна практика розкрила парадоксальну суперечність інтересів різних категорій акціонерів: крупні власники прагнуть до збільшення поточного прибутку, часто нехтуючи стратегічними цілями корпорацій; «техноструктура», навпаки, спираючись на підтримку трудових колективів, виявляє зацікавленість в стабільному і динамічному розвитку підприємств. У результаті позиції крупних інвесторів і менеджерів в рішенні стратегічних питань часто розходяться: крупні інвестори проявляють себе як оперативний управлінський персонал, а адміністратори — як відповідальні власники.
У останнє десятиліття переділ акціонерної власності придбав перманентний і гостро конфліктний характер, що негативно відбивається на фінансово-господарській діяльності і інвестиційній привабливості вітчизняних корпорацій. Пояснюється це, на наш погляд, перехідною структурою акціонерного капіталу, що не сформувалася. У минуле десятиліття концентрація контрольних пакетів акцій використовувалася і продовжує використовуватися для перерозподілу прав власності і влади, тоді як інвестиційні можливості АТ залишаються практично незатребуваними.
Слід виділити групу чинників, стримуючих нормальний розвиток підприємств корпоративного типу: недотримання прав акціонерів з боку держави і «техноструктури»; утрудненість доступу до інформації про фінансовий стан АТ, порушення встановленого порядку розкриття інформації підприємствами-емітентами; невисока активність на ринку цінних паперів у зв'язку з перевагою для економічних партнерів неофіційних ділових контактів; «скріплення» значного масиву акцій, невисокий ступінь трансформації заощаджень в інвестиційний капітал.
До утворення ФПГ в Росії вже існували власні транснаціональні корпорації. В якості прикладу російською ТНК можна назвати державний концерн «Нафта Москва» (колишній Союзнефтеэкспорт) зі своїми дочірніми компаніями у Фінляндії, Бельгії, Великобританії, Данії, Італії і інших країнах.
Важливим стимулом для росту числа російських ФПГ стало Положення про фінансово-промислові групи і порядок їх створення, затверджене Указом Президента РФ 5 грудня 1993 р. Розширення економічної діяльності цих груп за межі Росії фактично перетворює їх на середні і великі за світовими стандартами ТНК.
Формування і розвиток російських міжнародних корпорацій може, таким чином, здійснюватися двома шляхами:
-утворення потужних національних корпорацій — ФПГ з наступною їх експансією на світовий ринок;
-на базі наявної системи розподілу праці і відповідної їй кооперації виробництва між країнами СНД створення транснаціональних ФПГ за участю фінансово-економічних ресурсів партнерів з країн Співдружності.
На початковому етапі створення і функціонування ФПГ певна перевага віддається другому підходу. По-перше, це пояснюється браком власних коштів і можливостей; по-друге, створення таких компаній сприяє підтримці кооперації промислового виробництва господарюючих суб'єктів країн Співдружності, що історично склалася, відновленню і розвитку інтеграційних процесів між країнами СНД.
Міждержавний економічний комітет країн СНД розробив Конвенцію про транснаціональні корпорації в країнах СНД, яка була підписана в березні 1998 р. главами урядів семи держав СНД (Вірменії, Білорусії, Киргизії, Молдови, Росії, Таджикистану і України).
промислової політики, залученню інвестицій.
Загальним базовим нормативно-правовим документом вважається підписана в 1994 р. Угода про сприяння в створенні і розвитку виробничих, комерційних кредитно-фінансових, страхових і змішаних транснаціональних об'єднань.
У розвиток його положень Росія уклала двосторонні угоди з Білорусією, Казахстаном, Узбекистаном, Киргизією і Таджикистаном.
Окремими рішеннями Уряду РФ схвалено створення транснаціональних ФПГ, наприклад «Російський авіаційний консорціум», «Міжнародні авіадвигуни», в яку входять 50 підприємств оборонних комплексів України і Росії. В якості транснаціональної групи зареєстрована ФПГ «Нижегородські автомобілі» за участю 8 підприємств з п'яти держав СНД і Латвії. Активно реалізується програма створення ТФПГ в атомній енергетиці, в якій беруть участь Росія, Україна, Казахстан, в металургії — між Україною, Росією, Казахстаном.
Велику активність у формуванні транснаціональної корпорації проявляє Ингосстрах. У 1997 р. було підписано угоду про створення Транснаціонального страхового гурту Ингосстрах. У неї об'єдналися 27 страхових компаній з Росії, 16 країн ближнього і далекого зарубіжжя. Сумарні активи учасників групи складають 600 млн. доларів. Компанії мають розгалужену мережу з 131 філії і представництва.
ФПГ, серед учасників яких є юридичні особи, що знаходяться під юрисдикцією держав-учасників Співдружність Незалежних Держав, що має відособлені підрозділи на території вказаних держав або капітальні вкладення, що здійснюють на їх території, реєструється як транснаціональні фінансово-промислові групи (ТФПГ).
Роль ТФПГ велика в інтеграції економік держав — учасників СНД. Вони повинні сприяти відновленню і розвитку у рамках нових господарських структур кооперації промислового виробництва, що історично склалася.
У разі створення ТФПГ на основі міжурядової угоди їй привласнюється статус міждержавної (міжнародною) фінансово-промислової групи.
Практика показує, що формування транснаціональних і міжнародних ФПГ повинно проходити два етапи. На першому створюється російська ФПГ, на другому опрацьовуються питання її розширення за рахунок включення підприємств і фінансово-кредитних структур інших держав.
Деякі російські ТНК з'явилися порівняно недавно. До їх числа можна віднести «Мікрохірургію ока» з великою кількістю своїх відділень по всьому світу, «АВТОВАЗ», «Лукойл» (до її складу входять російські нафтовидобувні, нафтопереробні підприємства і підприємства нафтового машинобудування) і ряд інших.
Приватизація в Росії супроводжується виникненням досить потужних організаційно-господарських структур нового типу (державних, змішаних і приватних корпорацій, концернів), здатних успішно діяти на внутрішньому і зовнішньому ринках, наприклад, «Газпром», «Вимпел». Так, «Газпром» забезпечує майже п'яту частину усіх потреб Західної Європи в природному газі. Саме «Газпром» в 1996 році був єдиною російською компанією, що знайшла віддзеркалення в рейтингу, публікованому «Financial Times».
Реальний об'єм експорту товарів в 2005 р. виріс на 6% проти 9,5% росту в 2004 р. що При цьому найдинамічніше росте, як і в 2004г., виявився сектор промислових товарів — ріст там склав 7%. Об'єм світового експорту сільгосппродукції виріс на 5,5%. Менше всього в реальному вираженні збільшилася торгівля паливом і сировиною — на 2,5%.
При цьому в доларовому вираженні об'єм світового експорту паливавырос на 41% и достиг 1,4 трлн. долл., а доля топливного экспорта в общем объеме мировой торговли достигла максимального уровня за 20 лет — 13,8%. На этом фоне крупнейшие поставщики топлива и сырья заметно увеличили объемы экспорта. Так, долларовый эквивалент топливо — сырьевого экспорта для России вырос на 33%.
По данным Всемирной торговой организации (ВТО), обнародованным сегодня, темпы роста мировой торговли могут снизиться до 6% при общем экономическом росте в 3%. По мнению организации, мировая экономика может почувствовать в текущем году негативное влияние крупных торговых дисбалансов, а также нестабильность на финансовых рынках и рынках недвижимости.
Рост объема мировой торговли в 2006г. составил 8%, превзойдя прогноз аналитиков организации, составлявший 7%. Рост объемов внешней торговли в развивающихся странах составил в 2006г. 36%, передает Reuters.
По объемам экспорта и импорта Россия входит в список 15 ведущих стран. Так, по объему экспорта в 2006г. Россия занимает 13-е место (305 млрд. долл.), уступая Гонконгу (323 млрд. долл.) и опережая Сингапур (272 млрд. долл.).
Объем импорта в Россию, по оценке ВТО, составил в минувшем году 164 млрд. долл., что позволило ей оказаться на 18 месте в списке мировых импортеров после Индии (174 млрд. долл.) и перед Швейцарией (141 млрд. долл.).
В сообщении указывается, что из 7 регионов мира, принятых ВТО для статистических расчетов, наиболее динамичный рост внешней торговли в 2006г. был отмечен на территории стран бывшего Советского Союза. По мнению экспертов организации, такая динамика обусловлена мировым ростом цен на энергосырье и металлы.
Особливістю корпоративного сектору в Росії є також бурхливий розвиток держкорпорацій. Є деяка поглядів на цей момент, тож узагальнимо їх.
Супротивники такої форми наголошують на тому, що:
1. За класичною схемою розвитку ринкових відносин роль держави та її кампаній зокрема повинна мінімізуватися, а не навпаки.
2. Держкорпорації негативно впливають на розподіл інвестиційних ресурсів, маючи право багатомільярдних інвестицій держава просто перегріє фондовий ринок.
3. Розмиті цілі спричиняють неринкову капіталізацію, тоді ж логіка процесу взагалі не простежується. також цьому сприяє непрозорість держкорпорацій.
4. Власність держави передана держкорпораціям стає власністю останніх, тобто це призводить до розмивання держвласності.
5. Ці структури перетворюються на місця працевлаштування високопосадовців, що не завжди є ефектиними менеджерами.
Показовим буде наведення середніх виплат топ-менеджменту держкорпорацій за 2009 рік (Таблиця 2.1).
продолжение
--PAGE_BREAK--
Таблиця 2.1
Сердній діапазон виплат
CEO
держкорпорац
ій РФ у 2009 році, у руб.
Джерело: [33]
Проте наявні і об’єктивні передумови до таких кроків Уряду. Серед них загроза повного претворення Росії на сировинну економіку, приватні інвестори не готові вкладувати у стратегічні підприємства, що не виправдовуються у короткі терміни, ненадійеість приватних постачальників, зрив ними домовленостей, як-то ситуація з пільговими ліками, заслаблення кооперації між підприємствами одного виробничого циклу, надпотужна експансія іноземних покупців у російські активи, що потенційно може стати загрозою суверенітету.
Таким чином, державна корпоративна власність – це необхідний елемент усієї системи державного регулювання в цілому, а не винятково капітал, спроможний продукувати додану вартість. Утримуючи контрольні пакети акцій акціонерних товариств, держава на правах власника визначає умови функціонування своєї власності і встановлює критерії її ефективності, виходячи не з принципів підприємництва, а з огляду на сутність та інституціональні завдання саме державної власності. Правда відкритим лишається питання чи тим шляхом пішов російський Уряд надаючи первагу саме такому засобу формування держкорпорацій, контроль над якими у нього фактично відсутній.
Не менш цікавим видається нам і ситуація в Україні, розгляд якої запропоновано у наступному розділі.
РОЗДІЛ 3. Корпоративний капітал та корпоративна власність в економіці України: сучасні тенденції, проблеми та перспективи розвитку
Перші корпорації з'явилися в Росії ще в ХVII в. До 1917 р. в Росії був накопичений великий досвід емісії приватних фондових інструментів і існував розвинений на ті часи їх ринок. 10 березня 1917 р. Тимчасовий уряд прийняв ухвалу, про зняття багатьох діючих на той час обмежень на діяльність корпорацій. Це викликало бурхливий розвиток акціонерної форми господарювання і ринку приватних цінних паперів[1
2
,
c
. 26]
.
До вересня 1917 р. в умовах нестабільної політичної обстановки в Росії було установлено 732 корпорації, що відповідно в 4 рази перевищувало рівень 1913 р.
З кінця 1917 р. найбільші компанії стали націоналізовуватися. В період так званої нової економічної політики, яка була проголошена в 1921 р., акціонерні компанії стали виникати знову.
Так, перша корпорація радянського періоду з'явилося 1 лютого 1922 р. Всього у 1922 р. було утворено 20 акціонерних товариств, а на початок 1925 р. їх налічувалося вже понад 150. Акціонування торкнулося і банківської сфери, в якій крім Держбанку налічувалося 5 крупних акціонерних комерційних банків, що мали в своєму розпорядженні 95 філіалів. Проте до початку 30-х років практично всі акціонерні товариства були перетворені в державні підприємства. З того часу в СРСР збереглося лише 2 акціонерних підприємства — створений в 1924 р. банк для зовнішньої торгівлі СРСР (пізніше – «Внешекономбанк») і утворене в 1929 р. Всесоюзне акціонерне товариств «Інтурист». Проте ці підприємства були акціонерними лише формально, бо їх діяльність здійснювалася на тих же принципах, що і діяльність всіх інших державних організацій.
В період з початку 30-х до середини 80-х років в СРСР було створено тільки одне акціонерне товариство — в 1973 р. на базі Управління іноземного страхування був організований «Інгосстрах СРСР» (Страхове акціонерне товариство СРСР). «Інгосстрах», подібно «Внешторгбанку» і «Інтуристові», акціонерним товариством був формально.
В 1986-1987 рр. Львівським виробничим об'єднанням «Конвеєр» був здійснений випуск цінних паперів, що відрізнялися великою специфікою і спробою знайти нетрадиційні способи розміщення фондових інструментів в цілях створення «соціалістичного механізму акціонерного товариства (корпорації), відмінного від капіталістичного за своєю суттю». [13,
c
.63]. На початку 1987 р. «Конвеєр» реалізував акцій більш ніж на 1 млн. руб. Статус «державного акціонерного соціалістичного підприємства», який отримало об'єднання «Конвеєр», сам по собі містив внутрішню суперечність, бо об'єднання залишалося державним і випуск ним цінних паперів, які називались акціями, не змінив відносин власності.
Окрім «Конвеєра» до кінця 1988р. спробу випуску власних акцій, не чекаючи відповідного правового забезпечення, здійснив ще цілий ряд підприемств.
Для того, щоб упорядкувати стихійну практику випуску підприємствами і організаціями цінних паперів, Рада Міністрів СРСР 14 жовтня 1988 р. прийняла ухвалу «Про випуск підприємствами і організаціями цінних паперів. Поява вказаного нормативного документа дала певний імпульс практиці емісії господарствами власних фондових документів.
26 травня 1990 р. було прийнято Ухвалу Ради Міністрів СРСР «Про створення акціонерного об'єднання «Наукові прилади», а 26 червня 1990 р. — Ухвала Ради Міністрів СРСР «Про перетворення виробничого об'єднання «КамАЗ» в акціонерне товариство «КамАЗ» [14, c
. 129]. Спроба перекладу «КамАЗу» на акціонерну форму власності активно освітлювала у пресі.
Прийнятим 19 червня 1990 р. Ухвалою Ради Міністрів СРСР «Про затвердження Положення про акціонерні товариства і товариства з обмеженою відповідальністю і Положення про цінні папери» передбачалася можливість створення корпорацій і випуску ними акцій, які могли розповсюджуватися як серед юридичних, так і серед фізичних осіб.
Рік по тому, станом на 26 вересня 1991 р., в Єдиний державний реєстр акціонерних товариств і товариств з обмеженою відповідальністю Міністерства фінансів СРСР було внесено 1432 товариства, з яких 402 були засновані на акціонерній формі власності, а 1030 були товариствами з обмеженою відповідальністю.
Таким чином, поява даного документа створила передумови для активного розвитку корпоративної форми власності.
Тепер спробуємо простежити процес формування корпоративного сектору в Україні.
Якщо для розвинутих країн Заходу наявність корпоративного сектора економіки є природним результатом еволюційного розвитку, то перед економікою України тільки нещодавно постала проблема формування такого сектора.
Акціонерне товариство— господарське товариство, статутний капітал якого не може бути меншим ніж 1250 мінімальних заробітних плат і який поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями. Акціонерні товариства створюються в формі публічних або приватних товариств. Основним актом законодавства, який регулює діяльність акціонерних товариства, є Закон «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 р.
До реформи законодавства про акціонерні товариства (2009-2011 роки) акціонерні товариства поділялись, відповідно до Закону «Про господарські товариства», на відкриті і закриті, при чому кількість акціонерів закритих товариств законодавчо не обмежувалась. Основний критерій для поділу товариств на відкриті і закриті був той самий — здатність акцій вільно обертатись. Акції закритого товариства не могли розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі. Акціонери закритого товариства мали переважне право на придбання акцій, що продавалися іншими акціонерами товариства (стаття 81.3 Господарського кодексу України в редакції до 30 квітня 2009 р.).
Одним з головних нововведень було введення публічних акціонерних товариств. Але тоді як перехідний період триває до 2011 року та істотні дані для аналізу відсутні у поданій роботі розкривається розклад сил, що є тепер.
Отже, державні та промислові управлінці мають по-новому формувати стратегію відносин для досягнення ефективної діяльності підприємств у об'єктивних реаліях часу. І хоч сьогодні ще рано говорити про закінчення в Україні приватизаційних процесів, але існування нових форм власності ставить якісно нові вимоги, потребує нових критеріїв ведення господарчої діяльності. У свою чергу це обумовлює зміну громадської думки стосовно проблем власності і появу нових суспільних протиріч.
Процес корпоратизації стримується також і через відсутність належного розуміння з боку законодавчої та виконавчої влади специфіки підходів до управління корпоративними об'єднаннями. До сьогодні бракує законодавчих норм, які б регламентували та забезпечували ефективну діяльність нових виробничих структур.
А тим часом Україна зазнає поразки не тільки на світових (західних) ринках, а й на ринках країн СНД, де українська продукція була переважно конкурентоспроможною.
На той час вважалося, що слід чекати, при розвитку процесу приватизації і загострення дефіциту фінансових ресурсів на підприємствах державного сектору економіки, вся велика їх частина почне перетворюватися в акціонерні товариства відкритого типу[
15
]
.
На Рис. 3.
2.можна побачити динаміку створення чи ліквідації акціонерних товариств відкритого та закритого типу у %.
Рис. 3
.
1. Динаміка розвитку
акціонерних товариств відкритого та закритого типу за період з 1999 по жовтень 2009 року, %.
[
29],
[
15]
З рис. 2.1. можна сказати, що дійсно теза про те, що очікування росту кількості корпорацій відкритого типу справдилися, але ця динаміка простежується з 1998 по 2002 рік, вже з 2003 року почалось стрімке зниження їх кількості. Так з 2003 по 2006 роки було досягнуто по кількості 1998 рік, а вже 2007 та 2009 (за даними жовтня) відбулося зниження на 4,35% та 6,76% відповідно.
Що стосується кількості корпорацій закритого типу, то з 1998 по 2008 рік динаміка була до зменшення, так кількість корпорацій у порівнянні до базового 1998 року, за станом на жовтень 2008р., зменшилася на 10,82%. На жовтень 2009 – ще більше.
На Рис. 3.2 можна побачити це наочно у процентному співвідношенні.
Рис.
3
.
2. Загальний темп змін корпоративного сектору за організаційно-правової формами господарювання по роках
,
у %
[29]
и
[
32
]
Таким чином, можна сказати, що перетворення державних підприємств в акціонерні товариства — один з напрямів роздержавлення власності. Разом з тим в акціонерне товариство можуть з'єднатися різні форми базової власності залежно від утримувачів (власників) акцій - підприємств, держави, місцевих Рад, окремих громадян. Доцільність такого перетворення техніко — економічно обґрунтовується, визначаються найближчі наслідки і перспективи розвитку акціонерних форм власності, потенційні можливості впливати на попит і пропозицію ринку, підраховуються витрати виробництва і прибуток .
Аналіз статистичних даних про діяльність підприємств різної форми власності протягом 1999-2009 рр. виявляє тенденцію до скорочення у структурі народного господарства частки підприємств державної форми власності і збільшення кількості підприємств з колективною формою власності. Дані Держкомстату у загальному розрізі дають можливість порівняти лише підприємства за тими формами власності, які визначені специфікою української звітності, оскільки відсутній інший уніфікований облік. Але навіть такі відомості свідчать про відчутні зрушення в економіці за структурою форм власності. Тут цікаво буде подивитися на зведені статистичні дани по власникам АТ (Див. Рис. 3.3.).
Рис.3.3 Структура акціонерної власності
[
15
]
и
[
29
]
Наочно розглянемо Рис. 3.4., на ньому зображена динаміка корпорацій за відсотками приватизованого майна по Україні.
З Рис. 3.2. видно, що на протязі досліджуваного періоду найбільше корпорацій було зосереджено в секторі 70-99,9% приватизованого майна, далі іде показник до 49,9%, показники з частками приватизованого майна 50-69,9 та 100% займають третє місце. Слід зазначити, що останній показник за останні роки мав тенденцію до стабільного росту, але в останній рік він знизився навіть нижче рівня базового 2000 року.
Рис. 3.2. Динаміка корпорацій за відсотками приватизованого майна по Україні.
[
32
]
Сучасна корпорація розвинутої країни має розвинуту диверсифікацію сфер діяльності, що базується на поєднанні різних технічно-комунікативних напрямків (кілька базових технологій, широкий спектр номенклатури продукції). Більшість з корпорацій є автономними багатогалузевими комплексами, побудовані за принципом вертикальної інтеграції із замкнутим циклом виробництва кінцевого продукту (досить часто їх відділення та філії можуть бути розташовані у різних країнах).
Для України не характерна така складна корпоративна організація. Типовими є такі організаційні структури, як акціонерні товариства та державні холдингові об'єднання, так звані національні акціонерні компанії (НАК «Енергоатом», «Нафтогаз», «Хліб України» тощо). Українські корпорації структурно простіші і зазвичай вертикально інтегровані об'єднання, основні виробничі фонди яких зосереджені у межах України.
Корпорації, засновані на принципах партнерства, практикують різні форми участі працівників в управлінні та прибутках. Стає все більш зрозумілим, що без співробітництва, кооперації, партнерських відносин з персоналом менеджери та власники не в змозі управляти виробничим процесом і досягати підвищення продуктивності організації. Тому оптимальною формою організації на мікрорівні вважається акціонерна компанія, в якій значна частина акцій належить працівникам, а персонал якої приймає участь в управлінні. Розвиток партнерських відносин на виробництві вважається закономірним, об’єктивно обумовленим процесом, що застосовується практично всіма розвинутими країнами.
Тепер перейдемо до розгляду безпосередньо сучасного стану розвитку корпоративного капіталу та власності в Україні.
Переваги корпорації визначили провідну роль усієї організації бізнесу в сучасній економіці, особливо в питаннях залучення грошового капіталу. Слід також відмітити їх унікальний спосіб фінансування: через ринок цінних паперів корпорації можуть об’єднувати в загальний фонд фінансові ресурси великої кількості осіб.
Сьогодні в Україні корпоративний сектор об’єднує 17 млн. індівідуальних акціонерів, у тому числі – більше 14 млн. дрібних, які з’явилися у наслідок масової приватизації. На долю корпоративного сектору приходиться майже 75 % ВВП [
3, с.6
]
.
Загалом, велика кількість акціонерів в державі сприяє появі широкого кола власників засобів виробництва. Для цього практикується видача колективних акцій. Після видачі акцій товариство отримує у власне управління капітал. З іншого боку, акціонери можуть продати власний пайовий капітал у будь-який момент. Значні об'єми виробництва і концентрація капіталу в крупних акціонерних товариствах сприяють створенню численних і широко розгалужених зв'язків і переплетень з іншими підприємствами і господарськими партнерами. Економічні інтереси господарських партнерів захищаються правовими актами, в яких обумовлені можливі гарантії від економічного збитку у разі банкрутства акціонерного товариства.
На Рис. 3.5. показані ключові учасники корпоративних відносин в Україні.
Рис. 3.5. Ключові учасники корпоративних відносин в Україні.
Більшість акціонерних товариств створені на базі крупних державних підприємств у сфері промисловості і будівництва, як товариств закритого типу, що не пропонують свої акції у відкритий продаж всім охочим.
Дана обставина пов'язана з цілим рядом об'єктивних і суб'єктивних чинників (див. Рис.3.6):
— по-перше, аж до теперішнього часу не створена дієва стабільна правова база для приватизації державної власності;
— по-друге, високий рівень інфляції робить невигідним залучення додаткового капіталу за допомогою випуску акцій, бо цей капітал швидко знецінюється, а виплата дивідендів по ньому повинна здійснюватися протягом всього періоду існування акціонерного товариства;
— по-третє, керівники багатьох державних підприємств не поспішають з випуском акцій у відкритий продаж, бо побоюються втрати контролю над власними господарствами.
продолжение
--PAGE_BREAK--