Естетичне виховання
Зміст
1. Предмет естетики. Структура естетичного знання. Функціїестетики
2. Структура естетичного знання
3. Естетичне та його основні форми
4. Виникнення, соціальна сутність і основні правила етикету
5. Специфіка естетичного виховання
Список літератури
1. Предмет естетики. Структура естетичногознання. Функції естетики
Слово естетика — грец. походження, в перекладіозначає «що має відношення до чуттєвого пізнання». Термін естетика увійшову науку в сер. ХУШ ст. вперше його вжив німецький філософ А. Баумгартен для позначеннянового розділу філософії. Це слово закріпилося у філософській термінології і вжез ХУШ ст. естетику почали розуміти як науку, що вивчає або «філософію прекрасного»,або «філософію мистецтва». У естетиків з'явився свій власний предмет вивчення.Естетика розглядає чуттєве пізнання навколишньої дійсності і має справу з її різнимисторонами: з природою, суспільством, людиною та її діяльністю в самих різних життєвийсферах, аж до виробничої. Так, естетично ми оцінюємо красиві квіти, величні будівлі,спрямовані увись куполи храмів, технічні об'єкти (комп'ютери, автомобілі і.), створеніпрацею людини, високі моральні вчинки людей, прекрасні твори мистецтва. Про людей,чутливих до краси, ми говоримо, що вони наділені естетичним почуттям. Сам процесподібного сприйняття ми називаємо естетичним сприйняттям, результатом якого є естетичнепереживання.Т. ч. естетичні почуття, естетичні переживання, естетичні насолоди виступаютьяк прояв естетичного ставлення до предметів або явищ дійсності. Всілякі естетичнівідносини, що виникають у людини (соц. групі, про-ва) до дійсності, можна віднестидо загального поняття «естетичне». Природу естетичного вивчає наука естетика.Дослідження естетичного припускає аналіз найбільш загальних характеристик, притаманнихпрекрасного, піднесеного, трагічного і т.п. Крім того природи породження цих явищу свідомості людини, в естетичних сприйняттях, уявленнях, ідеалах, поглядах і теоріях,а також природу естетичних цінностей. Одним з основних питань, що входять в коловивчення естетики, є мистецтво. Естетика досліджує загальні закономірності розвиткумистецтва, які у різних його видах. Вона вивчає і сам процес мистецтв. творчості,а також процес художнього сприйняття мистецтва і т.д. Мистецтво існує лише в соціально-комунікативнійсистемі «художник — мистецтво — публіка» або «мистецтв. Творчість- мистецтво — художнє сприйняття». У предмет естетики як науки включаютьсятакі проблеми, як «художник», «художня мова» «художнє сприйняття»,«художня оцінка», «художній смак» та ін. Перераховані проблемита їх включення в предмет естетики зобов'язує нас розглянути взаємозв'язок«художнього» і «естетичного».
Поняття «художнє» має відношення до мистецтва,діяльності художника, до сприйняття мистецтва, до оцінки творів мистецтва іт.д. Але є естетичні явища, цінності, процеси не володіють художнім характером,наприклад, естетичне сприйняття природи, поведінки, побутової сфери, утилітарнихформ людської діяльності. «Художнє» слід розглядати як прикметник відіменника «мистецтво». Художня потреба — це потреба у мистецтві; художняоцінка — це оцінка мистецтва; художня творчість — це створення мистецтва, художнєсприйняття — це сприйняття мистецтва і т.д.
Художнє, як має відношення до мистецтва є видоместетичного як роду; художня діяльність — вид естетичної діяльності, художнє — видестетичного. Категорія естетичного характеризує всю широту і розмаїття прекрасногоі потворного, трагічного і комічного, піднесеного і ницого з їх модифікаціями уприродному та соціальному середовищі, в мистецтві і в утилітарних видах діяльності.Ми не знаємо жодного художнього явища (музичного, літературного, живописного), якеб не володіло естетичною природою, не було б прекрасним чи потворним. Позитивноестетичних чи негативно естетичним та ін., але ми знаємо естетичні явища, які немають художньої породою (краса флори і фауни, фізичного вигляду людини, неорганічніпредмети і т.д.).
Естетика вивчає і ціннісне ставлення людини додійсності (прекрасне, потворне, сатиричний, зворушливе, гумористичне, трагічне,комічне, високе та ін.) Крім того, естетика досліджує закономірності естетичноїдіяльності суспільства, закономірності естетичного освоєння дійсності людиною іт.д. Аналіз естетичної діяльності дозволяє зрозуміти, як людина творить, створюєпрекрасне в житті і як він споживає (сприймає) його.
Іншими словами, естетика вивчає суб'єкти творчостіта сприйняття (художник, публіка, співавтор, імпровізатор, виконавець, критик),об'єкти творчості і сприйняття, засоби, процеси і результати естетичної творчостіі сприйняття. Т. ч., розглянуті нами питання і складають предмет естетики. Естетика- філософська наука, вона народилася в надрах філософії та зберігає з нею тіснийзв'язок. Якщо філософія вивчає найбільш загальні закони природи, суспільного розвиткута мислення, то естетика вивчає найбільш загальні закони розвитку мистецтва, а такожестетичного ставлення людини до світу. Естетика, ставши самостійною наукою (др.пол. ХУШ ст.) Продовжує брати основні методологічні положення з філософії. Естетикапов'язана з багатьма громадськими, філософськими, гуманітарними науками. Естетикатісно пов'язана з етикою.
Моральний момент входить у саму суть естетичногоставлення людини до дійсності. Взаємовідносини людей — це основа будь-якого художньоготвору. Естетика виступає методологічною основою і для ряду нових наук, що виділилисяз неї: технічної естетики, естетики побуту, естетики поведінки. Естетика — це наукапро естетичне, про сутність і законах естетичного пізнання та естетичної діяльностілюдини, наука про загальні закони розвитку мистецтва.
2. Структура естетичного знання
Естетика — цілісна система наукового знання, якійпритаманна струнка структура, що включає 3 основні розділи: — про природу об'єктаестетичної оцінки і видах естетичної цінності (продукти виробництва, явища природи,людина, художні цінності тощо); — про природу естетичної свідомості і його формах(естетичні почуття, ідеали, смаки, погляди та теорії); — про природу естетичноїдіяльності та її видах (художнє конструювання або дизайн, художня творчість, естетичневиховання.). Структура естетичного знання передбачає і наявність складної системиестетичних категорій та понять. Естетичні категорії — вузлові поняття в історіїосвоєння людиною дійсності за «законами краси». У них відображені основнітипи естетичного ставлення людини до навколишнього світу, узагальнені суттєві естетичнівластивості предметного світу. До естетичним категорій належать: прекрасне, потворне,трагічне, комічне, низьке, високе, зміст і форма в мистецтві, стиль, художній метод,художній образ і т.д. Крім естетичних категорій, до структурних елементів естетикияк науки належать естетичні поняття, які не мають такого широкого змісту і значення.В одних випадках естетичні поняття відображають певні сторони основних естетичнихкатегорій (наприклад, красиве, гармонійне, звершено — прояв естетичної категорії«прекрасне»), в інших — характеризують відтінки естетичних властивостей,ці поняття не мають узагальнюючого значення (наприклад, чудове, чарівне, чудове- прекрасне; сумне, скорботне, сумне — трагічне і ін.) Всі категорії і поняття естетикитісно між собою взаємопов'язані, між ними існує логічний зв'язок та підпорядкованість.Естетика як система знання включає і естетичні закони. Естетичні закони-це закониестетичної діяльності, закони мистецтва як форми суспільної свідомості, закони художньоїтворчості, закони художнього процесу, закони художнього сприйняття, закони естетичноговиховання та ін. Т. ч. естетика являє собою систему законів, категорій, понять,дослідження яких і розкриває її зміст. Жодна наука не можлива без свого методу пізнання;одним з методів естетики є історизм. Ідеї історизмупронизують дану науку. Принцип історизму — потреба адекватно розглянути свій предмет,наприклад, нинішній стан мистецтва і його сучасні закони розуміються як стали, історичновиникли, а його майбутній стан — як утворюється в протікає на наших очах мистецькомупроцесі. Інший метод естетики — структуралізм. Наприклад, структуралізм дає можливістьрозглянути художній процес як певну систему, що складається з безлічі елементів,взаємозалежних і взаємообумовлених.
Розгляд предмета і структури естетики дає можливістьрозкрити її функції, найважливішими з яких є світоглядна, пізнавальна, формуюча,методологічна. Естетика потрібна художникові. Вона є світоглядною основою для йоготворчої діяльності. Художник може інтуїтивно використовувати закони естетики, неосягнувши їх у теоретичній формі, а отримавши з самого художнього процесу, з досвідупопередників і сучасників. Коли художник зустрічається зі складною творчим завданням,намагається знайти вихід з творчої кризи, він не може керуватися тільки інтуїцієюі повинен спиратися на глибокі знання естетики. Світогляд не тільки керує талантомі майстерністю, воно й саме формується під їх впливом у процесі творчості. Безпосередньовпливає на творчість та сторона світогляду, яка виражається в естетичній системі,свідомо або стихійно реалізується В образах. Як правило, творчість і осмисленняйого законів йдуть рука об руку. Аристофан, Леонардо да Вінчі, Шекспір, Мольєр,Гете, Шиллер, Достоєвський, Пушкін, Толстой, Франко не тільки великі майстри мистецтва,але і великі дослідники його таємниць. Естетика спрямовує розвиток мистецтва, вцьому її величезне значення. Естетика позначається і на творчості художника. Знанняїї законів сприяє свідомому відношенню до художньої творчості, в якому поєднуютьсядар і навик. Естетика несе знання людям, дозволяє оволодіти основними властивостямиі законами розвитку естетичного, познайомитися з різними естетичними концепціямита ін У цьому розкривається пізнавальна функція естетики. Людина з розвиненим естетичнимсвідомістю глибше сприймає мистецтво, яке доставляє людям одне з вищих духовнихпереживань — естетичну насолоду. Про це говорив А.С. Пушкін «Над вигадкою сльозамиобіллюся». Без естетики немає художньої освіченості, а без художньої освіченостінемає насолоди мистецтвом. Естетика сприяє формуванню певних естетичних поглядів,ідеалів, уявлень, допомагає людям орієнтуватися у світі естетичних цінностей, сприяєвиробленню ціннісних уявлень, якими люди керуються у своїй практичній діяльності.
Т.ч. естетика відіграє виховну роль у житті суспільства.Також естетика виконує і методологічну функцію. Вона розкриває основні принципипізнання естетичних об'єктів, визначає шлях їх дослідження. Естетика потрібна нелише художнику, який пише картину, а й модельєрові, яка проектує костюм, і столярові,яка не скупиться шафа, і інженеру, який створює автомобіль, тому що освоєння і перетвореннясвіту ними здійснюється за законами краси. Будівельник завжди повинен творити іза законами опору матеріалів. І за законами краси; учасник карнавалу — за законамикомічного; людина, ховає близького — за законами трагічного; а здійснює подвиг- за законами піднесеного. Всі ці форми діяльності підкоряються законам естетики,вони не можуть бути ні здійснені без певної розвиненості естетичного начала в душілюдини, ні осмислені без естетики і її категорій. Естетика входить в працю, в художнютворчість, побут, в усі сфери діяльності, вона формує в людині творче, створюючипочаток, здатність сприймати красу і насолоджуватися нею, цінувати і розуміти мистецтво.
3. Естетичне та його основні форми
1. Естетичне ставлення.
2. Естетичні категорії.
Очевидно, кожна людина не раз у житті зустрічавсязі словом «естетичне». Воно увійшло в наш повсякденний побут і здаєтьсязвичним і зрозумілим. Але чи так це насправді? Ми говоримо «естетичне поведінка»,«естетика праці», «естетизація предметного середовища» іт.п. Щоб прояснити сутність всіх відтінків смислів, які ми вкладаємо в поняття«естетичне» необхідно проникнути уявою в самі джерела людської цивілізації.Людина живе в дуже різноманітному світі. Але чи завжди людина сприймала цей світбарвистим, мінливим і дивовижним. Це далеко не так. Естетичне ставлення — це цінніснеставлення до навколишнього світу. Естетичне означає тип ставлення людини до дійсності,яке є ціннісне, оцінне, особистісне, індивідуальне, чуттєве. У процесі реалізаціїцього відношення здійснюється оцінка особистістю форм буття, які вона сприймає задопомогою своїх почуттів. Суб'єктом естетичної оцінки можуть виступати особистість,соціальна група (сім’я. Колектив) суспільство і людство в цілому. У світову скарбницюестетичних цінностей потрапляють лише ті, які задовольняють загальнолюдські потребидуховного освоєння дійсності. Естетичний розвиток людини означає ступінь його звільненнявід природної необхідності. Це не означає, що естетичний розвиток замінює людинісон, їжу, одяг і т.д., так звані вітальні потреби. Однак естетично розвинена особистістьзадовольняє потребу, скажемо в їжі інакше, ніж естетично нерозвинена. Для естетичнорозвиненої людини, навіть дуже голодного, важлива не тільки сама їжа. Але і її вид.Місце задоволення голоду, спосіб їжі і т.п. Естетичний розвиток суспільства показуєісторичну міру гармонії природного і соціального, той ступінь духовного буття суспільства,коли чуттєва потреба може бути задоволена без прямого фізичного володіння предметом,наприклад, відчуття радості від спілкування з одним, задоволення від прочитаноїкниги, захоплення від побаченої картини. У цьому сенсі І. Кант називав естетичнудіяльність некорисною, тобто не приносить прямої утилітарної вигоди. Естетичне- характеризує людську чуттєву сторону всесвітньо-історичної практики, яка знімаєпротиріччя між свободою і необхідністю людської праці. Діяльність, до якої людинавідчуває інтерес. Стає для нього не тільки способом заробітку засобів до існування,але й способом самореалізації, самоствердження, де людина виявляється як вільната унікальна, неповторна особистість. Осмислення основних типів естетичного ставленнядо дійсності відбилося в основних естетичних категоріях: Прекрасне. Потворне, піднесене.Нице. Трагічне. Комічне. Одночасно людство виробило кілька понять, які відобразилимеханізм формування і розвитку естетичного ставлення як на рівні суспільства. Такі на рівні особистості: естетична свідомість, естетична діяльність, естетичний смак.Естетична оцінка..
4. Виникнення, соціальна сутність і основніправила етикету
Етикет являє собою сукупність правил поведінки,які стосуються зовнішнього прояву ставлення до людини (поведінка з оточуючими, формазвертання і вітання, поведінка в громадських місцях, манери та одяг). Слово«етикет» французького походження, в перекладі означає «ярлик, етикетка,церемоніал», тобто порядок проведення певної церемонії. Етикет носить конкретно-історичнийхарактер. Кожне суспільство, кожна культура відрізняється своїми правилами поведінки,системою норм, своїми уявленнями про прекрасне і потворне. У культурі поведінки,в етикеті зберігаються традиції, звичаї людей, які представлені в традиційних формахспілкування: зверненні, вітанні і т.п. Так, наприклад, шанобливе ставлення до жінкими зустрічаємо у всіх народів, це йде ще з давніх часів, з періоду матріархату,коли існував культ жінки-праматері: їй дарували квіти, прикрашали, ототожнювализ першоосновою всього сущого — землею. Перед жінкою знімали капелюха, вставали прирозмові з нею, поступалися їй місце, приділяли Увага. Ці правила пов'язані не тількиз рицарським етикетом і схилянням перед прекрасною дамою в середні століття, а сходятьдо більш давніх часів. Сьогодні вони не змінилися, тому що відносяться до загальнолюдськихправилами. Виникнення етикету було пов'язане також з досягненнями у сфері матеріальноїі духовної культури, з появою надлишків у виробництві, що вело до виникнення різноманітнихаксесуарів, предметів побуту, одягу, які б задовольняли потреби у пересуванні, їжі,одязі і т.п. Еслі, наприклад, людина задовольняє відчуття голоду за допомогою ножіві виделок, якщо їх багато і кожна пара має своє призначення, то це означає, що новіформи і способи задоволення голоду пов'язані з розвитком не лише духовної культурилюдини, але й матеріальної культури виробництва в даній сфері. Правила етикету маютьі утилітарний характер, вони сприяють поліпшенню організації роботи сфери обслуговування,впорядковують роботу транспорту, суспільних комунікацій, а це, у свою чергу, допомагаєзберегти здоров'я, нервову систему, сприяє задоволенню потреб та ін. Крім історичного,соціально-класового характеру етикет має і національний колорит, який складавсяпротягом усього періоду формування тієї чи іншої нації. Особливі риси етикету склалисяі в українського народу. Так, в Україну, як і в інших регіонах Східної Європи, завждипанувала особлива повага молодих до старших, що, наприклад, проявилося у привітанні.При зустрічі особливо шанованої людини похилого віку молода брав його руку двомаруками і цілував її зверху. Таке привітання вважалося особливо шанобливим.
У процесі історичного розвитку змінювалися епохи,складались нові культури, але зберігалися загальнолюдські цінності. Створені попереднімипоколіннями: не важливе, другорядне, дрібне відкидалося, виявлялося і зберігалосялише головне, сутнісне. У Етикет зберігалися універсальні, загальноприйняті правилаввічливості, такту, коректності, які полегшували, покращували і прикрашали поведінкулюдини. Сучасний етикет ґрунтується на моральних принципах гуманізму і колективізму,які сприяють взаємо спілкування, взаєморозумінню між людьми. Відносини, в основіяких лежить гуманізм і колективізм, — це відносини доброзичливості, шанобливості,гуманності. Це відносини не егоїстичні, в яких люди не виділяють своє «Я»,не думають лише про власну вигоду, а поважають думки іншої людини, виявляють турботупро ближнього, допомагають йому і ін. Етикет, в основі якого лежать дані принципи,дозволяє думати про тому, щоб повага до людини, турбота про нього не перетвориласяна догоду для тих, хто порушує ці норми. Сьогодні ще непоодинокі випадки, коли порушеннязагальноприйнятих норм поведінки зустрічає співчуття деяких «гуманістів»,що забувають про ту шкоду, якої вони завдають честі і гордості інших людей. Жалітип'яного або тверезого хулігана-це означає не шкодувати, не любити по-справжньомутих, кому він отруює життя. Принципи гуманізму та колективізму — складова частинаряду моральних вимог, які постійно переломлюються в культурі взаємин. Серед нихнасамперед варто виділити ввічливість, тактовність, скромність, точність. Ввічливість- форма взаємовідносин з оточуючими людьми (як знайомими та близькими, так і незнайомими).Суть ввічливості — доброзичливість. Зустрічаючи людини, ми говоримо «доброгоранку», «добрий день», «добрий вечір». Прощаючись — «до побачення», тим самим наче сподіваюсь зустрінеться ще раз. Звертаючисьдо людини з незначною проханням, вживаємо вираз «будьте ласкаві».
Поняття добра органічно входить в цілий ряд загальноприйнятихформул ввічливості. Тим самим розкривається зв'язок цієї ввічливості з гуманізмому тому соціальному сенсі, яким ми наділяємо дане поняття. Іноді в житті виникаютьситуації, коли ми змушені мати справу з людьми, які з тих чи інших причин не заслуговуютьна повагу, але це не означає, що можна принижувати їх гідність, розмовляти з нимигрубо, нешанобливо. Ввічливість потрібна навіть тоді, коли ми говоримо людині неприємне,навіть коли він цього і заслуговує. Близьке ввічливості поняття — коректність, якемає особливий відтінок, що дозволяє в різних ситуаціях тримати себе в рамках загальноприйнятихправил поведінки. Звичайно, при різних правилах етикету поведінка людини залежитьвід стану його нервової системи, характеру, темпераменту. Кожен може опинитися вконфліктній ситуації на службі, в сім'ї, в побуті. Іноді конфлікт виникає черезрізне розуміння одних і тих самих явищ морального життя. Причому не завжди людиу конфлікті діють з аморальних міркувань, а інші — з моральних. Такий підхід бувби дуже простим. Буває і так, коли дві сторони діють з кращих моральних спонукань,але їх різне розуміння, обумовлене традиціями, вихованням може викликати різні оцінкиодних і тих же подій і вчинків. Проявити коректність — означає зберегти гідність,не опуститися до рівня невихованого обивателя.
Вимоги коректності у взаємовідносинах відповідаютьінтересам усіх людей. У службових відносинах коректність допомагає уникнути того,що шкодить інтересам справи. В особистих взаєминах вона сприяє взаєморозумінню людей.Тактовність — це почуття міри, яке необхідно зберігати у розмові, в особистих неслужбовихвзаєминах, вміння відчувати межу, переступаючи яку ми можемо незаслужено образитиіншу людину. Тактовність вимагає всебічного урахування всіх обставин, в тому числіі психологічного стану людини, обліку своєрідності його як індивідуальності. Тактовністьвключає в себе вміння не помічати упущення іншої людини. Тактовна людина не звертаєтьсядо співрозмовника з питанням, яке поставить його в незручне становище.
Наполегливість, нав'язливість, навіть якщо вониі викликані найкращими намірами, наприклад, надати послугу, допомогти, викликаютьнегативну реакцію Почуття міри, яке дозволяє виявити повагу до гідності іншої людиниі разом з тим проявити власну гідність — ось до чого зводиться тактовність. Скромність- невід'ємна риса культури взаємовідносин. Скромна людина ніколи не вважає себеособливою, значною особою. Він не відмовляється від самооцінки, але завжди зіставляєїї з оцінкою інших людей. Скромність — це не самоприниження, відмова від гідності,незалежності, самостійності у поведінці. Скромність людини виявляється в його уміннібути самим собою і не грати будь-то Не властивою йому ролі. Справжня скромністьне повинна опускатися до «зажатості» у поведінці, але й не повинна бутиджерелом розв'язності. Органічно з'єднуватися з цієї скромністю почуттів власноїгідності, уміння в бесіді, в манерах показати, що ви нікому не дозволите поставитисебе у моральному відношенні нижче інших. Зі скромністю пов'язана простота-якість,яке ні в якій мірі не означає відмову від прийнятих у суспільстві норм етикету.Дозволити собі фамільярність або в односторонньому порядку перейти «на короткуногу» з людиною, яка займає підлегле становище — це зовсім не означає простотуу взаємовідносинах. Іноді можна зустрітися з таким розумінням простоти, коли духовнийсвіт особистості спеціально зводиться до дуже низького рівня. Простота в спілкуваннідопомагає людині легко, без особливих зусиль спілкуватися з людьми різного соціальногота професійного рівня. Це одна з якостей уміння поводитися в суспільстві. Одне зважливих вимог культури взаємовідносин — точність. Точність означає вміння цінуватисвоє слово, не кидати його на вітер. Якщо людина завжди виконує те, що обіцяє, якщозавжди приходить в той час, на який призначено зустріч, значить, на таку людинуможна покластися. Точно виконуючи вимоги в ділових і службових відносинах, у громадськомужитті, людина не підведе цілий колектив, не зірве виконання важливих завдань, непорушить ритм виробничої діяльності. Простота, ясність і точність вираження своїхдумок, уміння без особливих слів сформулювати те чи інше положення, щоб воно небуло двозначним — ось найважливіші умови культури взаємин.
Ввічливість, скромність, простота. тактовністьу сучасному етикеті всіх країн світу — загальноприйняті норми поведінки. Разом зтим норми можуть по-різному виявлятися у поведінці людей. Тому можна говорити прорізний стиль поведінки. Стиль поведінки — це сукупність норм і правил поведінки,які притаманні даному індивіду залежно від його моральних, естетичних, політичних,професійних поглядів, інтересів, його життєвої позиції. Стиль поведінки залежитьі від матеріальних умов життя людини, тому в ньому розкривається соціальна сутністьособистості. Стиль поведінки складається протягом усього життя і виявляється у спілкуванні,мови, поведінці людини.
Стиль поведінки дозволяє зробити висновок про інтелігентність,моральному та естетичному розвитку людини, про його соціальної і професійної приналежності.Стиль поведінки виявляється у манерах людини. Слово «манера» у перекладіз франц. позначає спосіб дії, способи, прийоми поводження тобто перекладається майжетак само, як і стиль, але ставиться до характеристики індивідуальних, одиничних,окремих особливостей поведінки конкретної особистості. Манери до певної міри вказуютьна характер людини і слідують за зовнішньою оболонкою його внутрішньої природи.Вони проявляються в ввічливому, привітному поведінці, а справжня й найкраща ввічливістьта, яка спирається на щирість і виявляється у готовності сприяти щастю ближнього.Гарні манери, стиль поведінки не виникають самі по собі. Велике значення тут маєсоціальна мікросередовище, одержане у дитинстві виховання. Опанувати загальноприйнятимиманерами поведінки можна лише тоді, коли людина в цьому щиро зацікавлений, колиу нього склалися відповідні потреби, коли він займається самовихованням. Якщо жлюдина не замислюється над формою своєї поведінки, то жодні кодекси, правила, невідгукнуться в його душі, не справлять ефективного руху в його поведінці. Щоб бутикультурною людиною, цього треба хотіти, до цього треба прагнути. У житті кожноїмолодої людини настає час, коли для нього стає важливим те, як його сприймають інші.Він починає звертати увагу на себе. Т. ч., в людині складається або вже склалосяуявлення про себе, про те, яким він хоче бути, якою Цілі прагне досягти. На основівласного досвіду в ньому безумовно
Сформується якийсь ідеальний образ особистості,і при критичному самоаналізі він, рано чи пізно, зрозуміє, що йому необхідно удосконалитисвої манери поведінки. Молодь у своїй поведінці не може керуватися тільки тим, щовважає нормою у молодіжному середовищі, — вже в її віці необхідно засвоїти загальноприйнятінорми суспільної поведінки. Молоді роки — коротка пора у житті, але саме в цей часлюдина формується на все життя. Інтерес до питань поведінки визначається рівнемдуховного розвитку. Цей інтерес посилюється, коли людина розуміє, що дотриманняправил поведінки забезпечує успіх як окремої особистості, так і всього колективу,всього суспільства. В умовах сучасного динамічного розвитку суспільства зміни угалузі правил поведінки здійснюються значно швидше. Люди Виховані, культурні активнішеі свідоміше оволодівають новими правилами соціальних контактів, виникнення і розвитокяких зумовлений не тільки рівнем міжнародної духовного життя, а й їх глибоким загальнолюдськимзмістом. У сучасному світі склалися загальні правила етикету, які переломлюютьсяв різних сферах життя людей і пронизують всі види їх спілкування:
естетика етикет естетичне виховання
1. вміти бути уважним до людей у всіх ситуаціях,бачити і помічати всі нюанси, проявляти увагу зовнішніми знаками пристойності, доносячиїх до кожного;
2. ввічливо звертатися з проханням про будь-якупослугу і самому бути вдячним за послугу;
3. проявляти співчуття людині в його невдачах;розділяти з ним радість успіху, виявляючи це у відповідних формах. Пропонувати людинісвої послуги і допомогу у можливих формах;
4. берегти робочий і вільний час інших людей, невитрачати його на беззмістовні, порожні розмови і у жодному разі не примушуватилюдину чекати тебе;
5. розмовляти мовою, зрозумілою більшості присутніх(усім), не допускати перешіптування в присутності інших або ж розмови незрозумілоюдля них мовою;
6. не сміятися безпричинно у присутності людей,не давати їм привід думати, що ви смієтеся над ними;
7. намагатися не помічати фізичних вад інших людей,не роздивлятися і не розпитувати людину про них;
8. не допускати ніяких погроз по відношенню долюдини, у тому числі фізичних дій;
9. бути терплячим до думок інших, їхнім смакам,не допускати приниження гідності того, чиї смаки не відповідають вашим;
10. терпляче вислуховувати того, хто говорить,не перебиваючи його і виявляти інтерес до його думок;
11. не нав'язувати співрозмовникові тему розмовипро себе як найцікавішу, прагнути більше слухати і розпитувати ніж говорити самому;
12. не підкреслювати своєї участі у наданій послузі,якою б важливою вона не була, не вимагати взаємної послуги;
13. стежити за своїм зовнішнім виглядом, акуратністю,чистотою, пам'ятаючи,
14. що неохайність, неакуратність, неповага досебе — це форма неповаги до інших людей, нехтування його думками;
15. не привертати до себе увагу екстравагантністюсвого зовнішнього вигляду.
Ці правила виражають загальну форму поваги до людейв цілому. Але правила можуть по-різному проявлятися і диференціюватися в залежностівід конкретних умов, ситуацій і характеру спілкування. Але все це стосується лишедо форми. Зміст у всіх випадках має розкривати повагу, доброзичливість і увага долюдей. Найбільш важливим показником стану людини на службі є його душевний комфорт,у створенні якого особливе місце займає культура службових відносин, так як коженпрацівник більшу частину свого життя проводить на роботі, в оточенні людей, і пов'язанийз ними спільною справою. Тому певну роль тут повинні відігравати норми службовогоетикету, який визнаний регулювати взаємовідносини між людьми, об'єднаними спільноюсправою. Якщо етикет містить правила спілкування усіх людей і у всіх ситуаціях.Те правила службового етикету діють у більш вузькій сфері — вони визначають порядокповедінки працівників при виконанні ними професійних обов'язків. Службовий етикетдиктує нам той стиль спілкування, ті норми ввічливості, які сприяють створенню вколективі здорової морально-психологічної атмосфери.
5. Специфіка естетичного виховання
Мета естетичного виховання — і, в кінцевому рахункусамоціль суспільного розвитку — людина, що розкрив у собі повноту своїх сутніснихсил, універсальна гармонійна особистість. Людина долає відчужене ставлення до всьогов житті, а значить і відчуження своєї істинної сутності, і зможе ставитися до самогосебе як до істоти універсального і тому вільному. У найбільш широкому сенсі естетичневиховання розуміють як якісну зміну рівня естетичної культури об'єкта виховання,яким може бути як окрема особистість, так і соціальна група і суспільство в цілому.Воно триває протягом усього життя людини, усуваючи протиріччя у невідповідностіміж рівнем естетичної культури людства володінням цією культурою (естетичним досвідом)окремою особистістю у кожний конкретний період її життєдіяльності.
Зміст естетичного виховання, його будова суперечливіта багаторівневі. Специфіку естетичного виховання складають тільки йому властивіхарактерні риси: — естетичне виховання системно, воно завжди цілеспрямовано. Здатністьестетичного ставлення людини до світу. Кінцевий результат пов'язаний з формуваннямособистості творчої, само — цінною та соціально цінною, яка має високої естетичноїкультурою;
1. механізм естетичного виховання як передача досвідута навичок, набутих суспільством, причому результативність цього процесу зумовленаусією сукупністю соціальних якостей особистості та суспільства;
2. форми естетичного виховання мінливі: ускладнюєтьсяв міру його розвитку і триває постійно;
3. естетичне виховання пов'язане з іншими аспектамирозвитку суспільства: економічні кризи, соціальна невлаштованість людей, голод,хвороби, безправ'я — бар'єри на шляху збереження безперервності естетичного виховання;естетичне виховання передбачає не тільки освоєння правил, естетичних норм, естетичнихзнань, але і естетична діяльність людини, його участь у процесі естетичного перетвореннядійсності. Поза суспільної системи виховання естетичне позбавляється своєї перспективи.У безправовому суспільстві завжди є загроза маніпулювання суспільною свідомістю,використовуючи прийоми і методи естетичного виховання. Історія нашої країни показала,що, декларуючи важливість естетичного виховання, державна політика сприяла створеннюоб'єктивних обставин, які визначили непотрібність високого рівня естетичного розвиткуособистості. Відповідно, рівень естетичного виховання народу був в більшості своїйукрай низький, і держава, використовуючи засоби естетичного впливу, особливо мистецтво,формувала міфологізовану свідомість, яка спотворювало адекватне сприйняття дійсності.Тому одним із завдань суспільного розвитку демократичної держави завжди було створенняпередумов та умов, які об'єктивно вимагають від особистості розвивати себе естетично.Естетичне виховання вбирає в себе всю систему способів естетичного розвитку особистості,яка визначається усім багатством середовища та життєдіяльності суспільства. У нійзавжди присутній елемент вільного вибору, та відсутня нав'язливий дидактизм. Томусправедливо охарактеризувати процес естетичного виховання як один із найбільш демократичнихспособів духовного розвитку особистості, який реалізується в різних сферах життясуспільства. Однією зі сфер, а також засобом естетичного виховання є праця, оскількидокорінні основи виробничої діяльності та в цілому праці спрямовані на виявленнята розвиток творчо-естетичних задатків особистості, нерозривно пов'язані з початковимитрудовими навичками, з творчим потенціалом особистості.
Список літератури
1. Бичков В. Естетика. — М., 2003
2. Борєв Ю.В.: Естетика. — М., 2002.
3. Кривцун О.А.: Естетика М., 1998.
4. Лоський Н.О.: Світ як здійснення краси: Основи естетики М., 1998.
5. Естетіка. // За ред. А.А. Радугіна, М., 1998.