МІНІСТЕРСТВООСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙНАЦІОНАЛЬНИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ
УНІВЕРСИТЕТ
ЧЕРНІВЕЦЬКИЙТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ
кафедраекономічної теорії
«Методологічні аспекти екологічного менеджменту»
(ІНДИВІДУАЛЬНЕ НАУКОВО-ДОСЛІДНЕ ЗАВДАННЯ)
Виконав:
студент І курсу
спеціальності«Фінанси та кредит »
денної форминавчання
213група
Неміш М.В.
науковий керівник
Джаман В.О.
Чернівці2010
Зміст
Вступ
Розділ 1: Предмет і завдання екологічного менеджменту
Розділ 2: Сутність, принципи і функції сучасногоекологічного менеджменту
Розділ 3: Методологічні основи екологічногоменеджменту
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Менеджмент єнаукою, яка динамічно розвивається з початку 20ст. Екологічний менеджментвиокремився в самостійну галузь дещо пізніше, наприкінці 20ст. Вчені, державнідіячі, уряди багатьох країн усвідомили, що людству можуть загрожувати не лишелокальні, а й глобальні екологічні небезпеки, навіть катастрофи.
Потреби вкоординуванні і концентруванні зусиль, для подолання екологічних проблем якізагрожують людству, зумовила виникнення екологічного менеджменту. Екологічнікатастрофи загрожують людству і в наш час, тому моя робота є досить актуальною.Оскільки екологічний менеджмент продовжує бурхливо розвиватися, сучаснінауковці трактують його з різних точок зору: як добровільну ініціативнудіяльність економічних суб’єктів, спрямовану на реалізацію їх власнихекологічних цілей, проектів і програм, розроблених на основі принципів еко — ефективності та еко — справедливості; як контролювання видів діяльності людини,що впливають на довкілля.
Основне завданняцієї наукової роботи – є розкриття змісту, з’ясувати сутність, принципи іфункції такої дисципліни як « екологічний менеджмент». менеджменту.
Об’єктомекологічного менеджменту є: виробничо – господарські організації різних формвласності, державні та приватні структури, діяльність яких безпосередньопов’язана з використанням, охороною та іншими формами взаємодії з довкіллям.
У процесірозвитку суспільства постійно виникають протиріччя між зростаючими потребамилюдей і обмеженими можливостями біосфери, природних ресурсів.
Таким чином, метадисципліни «Екологічний менеджмент» — одержання нових знань і практичнихнавичок з впровадження ефективних управлінських рішень, формуванняусвідомленого екологічного світогляду як необхідного атрибуту якісно новоїідеології управління природоохоронною діяльністю.
Розділ 1. Предмет і завданняекологічного менеджменту
Будучизагальноекономічною наукою, екологічний менеджмент застосовує дані конкретнихекономічних наук, а також природничих наук — геології, біології,ґрунтознавства, лісознавства, метеорології, демографії та інших наук, їхнівисновки і положення, що необхідні для обґрунтування найбільш ефективнихметодів використання умов і ресурсів природи.
Екологічнийменеджмент має як теоретичне, так і практичне значення. В умовах функціонуючоїсистеми народного господарства в країні в даний час екологічний менеджментпокликаний давати конкретні рекомендації з різних шляхів використання природнихресурсів.
У більш широкомурозумінні екологічний менеджмент повинний сприяти розробці основ концепціїстійкого еколого-економічного розвитку. Такий розвиток припускає відмову відсформованої на практиці концепції екстенсивного економічного зростання, щолежала в основі розвитку системи світового господарства і природних ресурсів,яка базувалася на уявленні про невичерпність і необмеженість можливостейприродного середовища до самовідновлення.
Екологічнийменеджмент тісно пов’язаний з економікою країни і формує вихідну інформацію пронеобхідність використання природних ресурсів при вирішенні завдань ефективногорозвитку виробництва. Виникнення нових завдань раціонального використанняприродних ресурсів і охорони навколишнього середовища обумовлено відчутноюпотребою практики господарювання. Комплексний програмно-цільовий підхід дорозвитку нових форм власності і ринкової економіки відбиває взаємозв’язок усіхрозділів програми природокористування. Розвитку наукових основ екологічногоменеджменту сприяє розробка генеральних схем розміщення продуктивних сил, щовключають регіональні аспекти, виробничі особливості, ресурсні потенціали іт.д. Об’єктивні передумови формування екологічного менеджменту в основномуасоціюються із суспільно-трудовою й індивідуальною діяльністю, що є одним зістотних факторів впливу на навколишнє середовище, її зміни в епохунауково-технічного прогресу.
Суспільні йіндивідуальні форми праці — основа формування сутності економікиприродокористування. У цьому зв’язку важливо розглядати специфічні природніресурси, ландшафти, біогеоценози, які в своїй основі не мають форми товару, щоускладнює розвиток госпрозрахункових відносин між галузями народногогосподарства.
Використанняприродних ресурсів повинно бути в цілому таким, щоб воно сприяло зниженнювитрат і підвищенню прибутку в суспільному виробництві. Треба найбільшефективно застосовувати наявні види сировини й енергії. їхнє вилучення повиннобути заощадливим, щоб не переступати визначених меж, після яких стає неможливимсамовідновлення ресурсів. Для цього необхідна всіляка раціоналізаціявиробництва, його комплексність, що припускає мінімізацію відходів, ліквідаціювтрат, широке застосування вторинної сировини. Усі завдання з ощадливого,господарського використання природних ресурсів повинні сполучатися змаксимально можливим збереженням навколишнього середовища шляхом, з одногобоку, вдосконалення технології і скорочення викидів, а з іншого — всілякогоочищення від забруднення, зведення до мінімуму можливого збитку, якийзавдається здоров’ю і життю людей, засобам виробництва, будинкам і спорудам.
Суспільневиробництво, та й багато інших видів діяльності людей створюють значненавантаження на природу. Необхідно його всебічно обмежити. Це залежить відприродоохоронної діяльності суспільства. Сучасна людина в змозі розпоряджатисяприродою в інтересах суспільства. Вона неспроможна тільки протистояти такимстихійним силам і явищам природи, як землетруси, виверження, повені. Але й тутбагато чого залежить від своєчасного попередження небезпеки цих природних явищі вживання відповідно до них особливих заходів при зведе пні споруд,будівництві дамб, що захищають від повеней, від можливих потоків лави і т.д.
Навряд чи можнабеззастережно погодитися з висловом І. Мічуріна, що одержав широкупопулярність,: »Ми не можемо чекати милостей від природи. Взяти їх у неї — нашезавдання». Очевидно, що потрібно не тільки брати від природи, але і допомагатиїй, дбайливо до неї ставитися, відновлювати те, що у неї взято в інтересахвиробництва, усього розвитку людського суспільства, захищати її від негативногодо неї ставлення.
Природа страждаєвід порушення нормального природного відтворення своїх елементів. Біосфераявляє собою замкнуту й врівноважену систему, що сама себе підтримує. Так, улісі комахи живляться рослинами і тим самим себе відтворюють; ті, що плазують,поїдають комах; дрібні тварини — плазуючих; великі тварини — дрібних.Відтворення може відбуватися і не в такій послідовності: великі тварини можутьживитися рослинами, дрібні тварини — комахами. Органічні останки і відмерліістоти є їжею мікроорганізмів, можуть використовуватися грибами, хробаками,коренями рослин. Листи гаю, що обсипалися восени, перегнивають і живлять коренідерев. Система саморегулюється наявністю вихідних матеріалів для її відтворенняі можливостями споживання відходів усередині системи, що забезпечує їїрівновагу. Таким чином,, біологічна система, чи екосистема, має замкнутийхарактер, вона сама себе підтримує і тим самим забезпечує власну рівновагу заданих умов співвідношення з неживою природою.
Сучаснепромислове виробництво не має замкнутого характеру, це — відкрита система. Внеї надходять маси сирих природних матеріалів, що проходять іноді стадіюпервинної обробки під час видобутку, — вугілля, нафта, руда, будівельніматеріали, сільськогосподарська і лісова сировина, вода, повітря. Уся масаматеріалів проходить одну чи кілька стадій обробки і потім у вигляді кінцевогопродукту виходить із системи і надходить у споживання. Разом з цим на всіхстадіях її обробки із системи викидаються відходи — порожня порода, шлаки,зола, стоки, аерозолі, гази, пари, пил і інші, які містять нерідко різнішкідливі для людини і живих організмів речовини.
Обсяг відходівчасто перевищує обсяг кінцевого продукту. Про ступінь корисного використаннясировини і про відносну кількість відходів можна судити із співвідношення вагикінцевого продукту до ваги вихідного матеріалу.
У сучасному світіна частку відходів припадає до 96-98% від вихідного матеріалу і тільки 2-4 — накінцевий продукт. Завдання полягає в тім, щоб зменшити відходи за рахунокусілякого їхнього використання. Треба перетворювати виробництва по можливостіна замкнуту систему, розвиваючи маловідходні і безвідхідні форми виробництва.
Втручання людинив біосферні системи порушує їхню збалансованість і внутрішні зв’язки,призводить до несподіваних наслідків. Застосування інсектицидів у лісі длявинищування комах призводить до загибелі мурах і дрібних тварин. Хімічнезапилення для протидії росту так званого бур’янистого лісу (осики та ін.) зтією метою, щоб ці малоцінні дерева, які дуже швидко ростуть, не заважали ростухвойних порід, — створює небезпеку загибелі живих істот у лісі. Застосуваннягербіцидів може викликати масову загибель худоби, що вживала отруєну траву.
У процесірозвитку суспільства постійно виникають протиріччя між зростаючими потребамилюдей і обмеженими можливостями біосфери, природних ресурсів.
Екологічнийменеджмент повинний враховувати ці протиріччя і визначати раціональніспіввідношення між рівнями споживання, розвитку виробництва й екологічнимифакторами, тобто вносити діалектичний характер.
Розділ 2. Екологічна ситуація, концепціяі функції екологічного менеджменту
Україна володієбагатими природними ресурсами і особливо славиться своїми чорноземами, аналогияких є ще хіба що в двох точках планети — Манчжурії і в долинах ріки Міссісіпі.Сьогодні перед суспільством в цілому і агропромисловим комплексом зокремастоять завдання розумного, раціонального використання природних запасів. Заприйнятою класифікацією усі природні ресурси можуть бути поділені на вичерпні іневичерпні. У свою чергу вичерпні діляться на відновлювані (грунт, рослиннийсвіт і флора, тваринний світ) і невідновлювані (корисні копалини). Невичерпнимиресурсами є сонячна енергія, електромагнітне опромінювання, енергія вітру,атмосферні опади, приливи морів і океанів. Управління природними ресурсамиздійснюється з урахуванням класифікаційних ознак і сукупної еколого-економічноїоцінки ресурсів.
У концептуальномувідношенні підходи до розв'язання екологічних проблем можна поділити на трикатегорії:
1. Глобальнийпідхід до проблем забруднення навколишнього середовища у зв'язку зінтенсифікацією промислового і сільськогосподарського виробництва, збільшеннямвикористання енергоресурсів, урбанізаційними процесами і ростомнародонаселення.
2.Національно-регіональний підхід, орієнтований на охорону об'єктів навколишньогосередовища (атмосферного повітря, води, контроль за використанням хімікатів,пестицидів) на розробку національних заходів економічного впливу іадміністративно-правового забезпечення охорони навколишнього середовища.
3. Підвищенняролі і значення громадських об'єднань у справі контролю забруднення,регулювання ступеня впливу господарської діяльності на якість навколишньогосередовища. Таким чином робиться спроба реалізувати такі засоби екологічноїполітики, які б враховували фактичний ріст економіки і можливість елімінаціїсторонніх негативних наслідків цього росту на оточуюче людину середовищепроживання.
Існують іконцепції розв'язання екологічних проблем, орієнтованих на соціально-політичнізасоби вирішення конфліктних екологічних ситуацій, створення ефективних системуправління у даний час і на перспективу. Життєдіяльність екосистемихарактеризується такими основними принципами: обмеженість споживання,різноманітність видів і форм існування замкнутих поживних ланок, коли продуктижиттєдіяльності однієї популяції є продуктами харчування для інших. У сучаснихумовах постійно зростає роль природоохоронних і природовідновлювальних функційагросистем. З урахуванням цього повинна впроваджуватись економіко-екологічнаконцепція розвитку агропромислового виробництва, здійснюватись заходи,спрямовані на формування в різних регіонах таких агросистем, яким була бвластива висока відтворювальна здатність, екологічна стабільність,продуктивність і еко-логічність виробництва.
У сучасних умовахвиробництво повинне стати екологічно чистим, тобто побудованим на пріоритетахзабезпечення цивілізованої життєдіяльності людини через збагачення природи,розвитку тих її якостей, які дозволяють людині відчувати себе частиною цієїприроди і досягати високої якості життя і гармонії свого розвитку. Управління,яке відповідає потребам і особливостям екологічного виробництва, називаєтьсяекологічним менеджментом. На думку Е.М.Короткова, екологічний менеджмент — цетип управління, побудований на соціально-економічному і соціально-психологічномумотивуванні гармонії людини з природою і орієнтований на формування і розвитокекономічного виробництва і екологічної культури життєдіяльності людини.
Екологічнийменеджмент може розглядатись як нова концепція управління виробництвом ісуспільством за цілями розвитку соціоприродних процесів. Найбільш важливіаспекти концепції екологічного менеджменту знаходять свій прояв у принципах:опора на екологічну свідомість, екологічне мотивування діяльності,випередженість або попередженість у розв'язанні проблем екології,цілеспрямованість, стратегіч-ність і послідовність в екологічній діяльностітощо.
Різноманітніфункції екологічного менеджменту можна об'єднати у три групи: а) функції,пов'язані з управлінням запасами природних ресурсів, їх використанням, транспортуванням,а також розміщенням виробництва; б) функції, пов'язані з управліннямтехнологічними інноваціями, насамперед управлінням утилізацією і використаннямвідходів, а також екологічною безпекою; в) управління соціодинамікою культури,урбанізацією і регіональною екологічною обстановкою .
Функціїменеджменту реалізуються державними структурами, самими природо користувачамиі, частково, громадськими організаціями. Основними функціями державногоуправління природокористуванням і охороною навколишнього середовища є: веденнядержавного обліку природних ресурсів і їх кадастрів (земельного, водного,лісового і ін.); планування використання природних ресурсів і заходів з охоронинавколишнього середовища; міжгалузеве розподілення і перерозподіл природнихресурсів; проведення заходів з організації території природних об'єктів(землеустрій, лісоустрій та ін.) і охороні навколишнього середовища; контрольза станом, використанням, відновленням і охороною природних ресурсів ісередовища. Великий обсяг управлінських робіт у сфері екології виконують саміприродокористувачі (державні, акціонерні, приватні підприємства і організації).Господарське управління, переслідуючи ту ж кінцеву мету, що й державне,знаходить вираз у кількісному і якісному обліку земель та інших природнихресурсів; внутрігосподарському плануванні і організації використання і охорониприродних ресурсів і оточуючого середовища; наданні присадибних, городніх ісадових ділянок, кормових угідь, водних і лісових об'єктів, а також надр (загальнопоширенікорисні копалини) для ведення особистого господарства, сімейного і колективногопідрядів, у тому числі на орендній основі; організація робіт з меліораціїземель, очистки водойм, санітарної рубки лісів та ін.; внутрігосподарськийконтроль за природокористуванням і охороною навколишнього середовища.
Розділ 3. Методологічні основиекологічного менеджменту
Загальна методологія як вчення про методи пізнання реалізує такі функції:створення нового знання; структу-рування цього знання у вигляді нових понять,категорій, гіпотез; організація нових знань у практичній діяльності. Допринципів методології зараховують єдність теорії і практики, об'єктивність,конкретність, розвиток, історизм. Основним напрямом реалізації принципівметодології є системний підхід, що виник як загальнонауковий метод на базізагальної теорії систем та сталого розвитку. Сутність системного підходуполягає в розгляді об'єкта дослідження та практичної діяльності в єдностізовнішніх і внутрішніх зв'язків у просторі та часі.
Екологічний менеджмент є складовою загальної системи управління і томумає притаманні їй теоретико-ме-тодологічні основи. Водночас екологічні проблемирозглядають у причинно-наслідковому взаємозв'язку, причому екологічні аспективзаємозв'язку набувають дедалі більшого значення. Тому рольсистемно-екологічного підходу зростає адекватно до реалій сьогодення:масштабності техногенних і екологічних загроз; швидких змін середовищаіснування людини і суспільства; ігнорування транснаціональними корпораціяминаціональних чи регіональних проблем тощо. Формування методології системногопідходу ґрунтується на використанні знань про системи: їх класифікацію,загальні системні властивості, природу і види їх поведінки. Основою методологіїсистемного підходу є системне бачення світу та системне мислення. Узагальнопонятійному розумінні системний підхід як нормативна методологіяприйняття управлінських рішень означає процес підготовки і прийняття рішень наоснові системного аналізу елементів будь-якої системи, що перебувають увзаємозв'язку і взаємодії, а також факторів зовнішнього, в т. ч. природноговпливу на ефективність взаємодії складових системи як цілісного явища і впливусистеми на середовище інших систем.
Основоюсистемно-екологічного підходу є системно-екологічне бачення світу як єдиного іцілісного середовища.Методологічне підґрунтя системно-екологічного підходуформується на таких основних постулатах: «усе залежить від усього»; «будь-яказміна породжує ланцюгову реакцію наслідків»; «будь-яка частка є частиноюцілого, а ціле — частиною більш цілого»; «усе має свої закони існування ізмін».
Системний підхід в екологічному менеджменті передбачає збалансованістьекономічної вигоди і екологічної безпеки, екологічної політики підприємства ідержавної екологічної політики, враховуючи минуле, інформацію про теперішнєфункціонування та зв'язки всіх чинників на перспективу.
Системне екологічне управління здійснюється в межахорганізаційно-правового поля загальної системи управління. Об'єктивнанеобхідність запровадження системного екологічного управління, яка диктуєтьсявимогами часу і необхідністю виживання підприємства у зовнішньому конкурентномусередовищі, може спонукати керівництво підприємства на реструктуризаціюзагального управління на основі системного підходу.
Отже, системно-екологічний підхід характеризують такі ознаки: системнемислення; системний аналіз; операційні дослідження; стратегічне планування;комплексне оцінювання; системний менеджмент (цілісне бачення, необхідністьпередбачення, гнучкі погляди, послідовність міркувань, цілеспрямованість).
Технологія системного управління формується з двох рівнів: процесного іфункціонального. Провідним є процес підготовки, прийняття і реалізації рішень,який обслуговують обліковий, аналітичний та інформаційний процеси. Характернимдля системного менеджменту є напівформа-лізований процес, коли аналітичнапідготовка рішень формалізується, а прийняття рішень здійснюється звикористанням досвіду управлінського персоналу.
На кожному етапі системного підходу до процесу прийняття стратегічнихрішень обирають можливі шляхи вирішення та методи підготовки і прийняттярішень.
1. Постановка завдання. Суть цього етапу зводиться довизначення проблеми, умов і часу її вирішення, засобів та необхідної інформаціїтощо. При цьому використовують порівняльний аналіз аналогів розв'язанняпроблеми, аналіз господарської діяльності, матеріали комплексного аудиту
2. Усвідомлення проблеми в цілому та окремих питань у взаємозалежності,постановка цілей, визначення пріоритетів. Необхідно усвідомити мету діяльності,її проблематику, узгодженість із загальною стратегією, структуриза-цію мети таймовірність її реалізації. Вдаються до таких методів підготовки і прийняттярішень: структурування ситуації, з'ясування зв'язків із зовнішнім середовищем,створення моделей перспективних систем.
3. Опис і оцінювання можливих станів навколишнього середовища. Слідз'ясувати умови, за яких доведеться досягати мети. Використовують методифакторного і структурного аналізу зовнішнього середовища, прогнозування рівнявпливу, нормативні документи, маркетингові дослідження та ін.
4. Виявлення або розроблення альтернативних моделей (способів) досягненняцілей. Передусім необхідно визначити альтернативи з урахуванням шляхів ізасобів конкретної організації. Складність полягає у виявленні або напрацюванніповної сукупності альтернатив, які містять можливі варіанти дій для досягненнямети.
5. Виявлення результатів, наслідків за всіма можливими варіантами, вибіроптимального. З'ясовують усі можливі наслідки, перевіряють шляхи досягненняцілей та прямі і побічні результати, що виникають при проведені заходів. Дляцього слід використовувати «ділові ігри», аналіз виробничо-господарськихситуацій, моделювання, ранжування природоохоронних заходів.
6. Вибір критеріїв оцінювання відповідності результатів дій поставленимцілям з урахуванням вимог навколишнього середовища. Тільки знаючи якіснівластивості об'єкта, можна обрати критерії відповідності його стану поставленійметі. Багато недоліків управління пов'язані з тим, що критерії оцінкинедостатні для всебічного опису явища, довкілля, недостатньо напрацьовані,немає досконалих методик, засобів вимірювальної техніки тощо.
7. Оцінювання відповідності результатів діяльності (перспективноїмоделі). На цьому етапі роблять висновок щодо корисності дій та імовірності досягненнярезультатів на основі екологічного аналізу.
8. Оцінювання та розрахунки очікуваних ефектів у разі практичноїреалізації. На цьому етапі треба з'ясувати, який інтегрований ефект забезпечитькорисна дія. Оцінка відповідності результатів дій поставленим цілям не можебути основним критерієм вибору оптимального варіанта, тому що при цьому неврахована невизначеність стану зовнішнього середовища. Для оцінювання сукупногоефекту використовують методи визначення економічної, природоохоронної,соціальної ефективності на основі даних виробничого аналізу (екологічногоаудиту).
9. Порівняння альтернатив за очікуваними ефектами від їх реалізації тавибір оптимальної. У разі багатомірності системи цілей і критеріїв оцінки їїспрощують, використовуючи методики комплексної оцінки діяльності.
10. Прийняття рішень і затвердження стратегічного плану розв'язанняпроблеми. На цьому етапі необхідно комплексно використовувати підготовку,досвід, знання, інтуїцію управляючого. Рішення формулюється у виглядістратегічного плану, програми.
Особливістю системного стратегічного планування є урахування взаємодії іззовнішнім середовищем. За системного планування заздалегідь визначаютьсяпроблеми, що можуть виникнути у майбутньому. Методологічною основоюстратегічного планування є структурне моделювання, методи системного аналізувиробничої діяльності, економічні методи оцінок і аналізу, практичний досвід,міжнародні оцінки ситуацій та напрацювання, обмін інформацією.
Щоб забезпечити екологічну рівновагу, відкриваючи нові підприємства абореконструюючи діючі, необхідно створити реальні законодавчі умови длястановлення відносин за схемою: право на створення виробництва черезобґрунтування доцільності будівництва (створення) підприємства —>еколого-економічні показники функціонування -» відрахування на соціальні,екологічні та інші потреби регіону -> гарантії стабільності технологічнихпроцесів та роботи всіх типів очисного устаткування —► відповідністьвиробництва вимогам природоохоронного законодавства.
Системно-екологічний підхід до модернізації виробництва означає системнуекологізацію всіх складових частин виробництва. Наприклад, на рівніпідприємства необхідно проаналізувати економічні, технологічні, інформаційніблоки питань. Економічні питання охоплюють аналіз перспектив розвитку чивипуску нової продукції на основі вивчення маркетингових переваг, кон'юнктуриринку, зростаючих запитів споживачів. Технологічні питання стосуютьсяенергоспоживання, екологічних характеристик сировини та окремих процесіввиробництва. Важливим також є інформаційне забезпечення, бо ринки світуперенасичені продукцією і випуск нової потребує масштабного дослідження всієїнаявної інформації про товар і його аналог (собівартість, екологічністьхарактеристик, складники, харчові добавки тощо).
Отже, екологічний менеджмент як складова загальної системи управлінняґрунтується на теоретико-методоло-гічних основах теорії загального менеджменту,системно-екологічному підході та новітньому інформаційному забезпеченні.
ВИСНОВОК
Отже, екологічнийменеджмент як складова загальної системи управління ґрунтується на теоретико — методологічних основах теорії загального менеджменту, системно-екологічномупідході та новітньому інформаційному забезпеченні. Він повинний враховувати всіпротиріччя і визначати раціональні співвідношення між рівнями споживання,розвитку виробництва й екологічними факторами, тобто вносити діалектичнийхарактер.
Екологічнийменеджмент — це підсистема загальної системи управління будь-яким об'єктом,діяльністю, виробництвом, яка гармонізує роботу й розвиток підприємства, галузів навколишньому середовищі й екологічному правовому полі. Екологічнийменеджмент є частиною загальної системи менеджменту, яка передбачаєорганізаційну структуру, планування, розподіл, відповідальності, практичнудіяльність, процедури, процеси й ресурси, необхідні для розробки, впровадженняй досягнення основних цілей екологічної політики, її коригування, оновлення,розширення (залежно від змін екологічної ситуації).
Сьогодніекологічний менеджмент — нова важлива дисципліна, котру слід викладати в усіхвищих навчальних закладах України й яка є невід'ємним елементом базовихекологічних знань кожного спеціаліста, бо стосується системної екологізаціїбудь-якого виробництва, виду людської діяльності, екологічної політики, що маєзабезпечити гармонійний розвиток суспільства.
Списоквикористаної літератури
1. БілявськийГ.О Основи екології: теорія та практикум: навчальний посібник/ БілявськийГ.О., Бутченко Л.І – К.: Лібра, 2004 – 368с.
2. СеменоваВ.Ф. Екологічний менеджмент: навчальний посібник/ Семенова В.Ф., Михайлюк О.Л.– К.: Знання, 2006 – 366с.
3. КожушкоЛ. Ф. Екологічний менеджмент: підручник / Кожушко Л.Ф., Скрипчук П.М. – К.: ВЦ«Академія», 2007 – 432с.
4. ЛітвакС.М Екологічний менеджмент і аудит: навчальний посібник/ Літвак С.М – К.: ВД «Професіонал», 2006 – 200с.
5. www.ecoline.ru/mc/ch1- 11
6. www.cripo.com.ua/stati/rub8